Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 29 травня 2025 року №23 (12979)

Редакційна пошта / З любов'ю і теплом у серцях

30.03.2017

DSCF9532З любов'ю і теплом у серцях

З першим весняним теплом приходить  чудове свято ніжності й краси – Міжнародний жіночий день  8 березня. З його нагоди у будинку культури села Любитова відбулися урочистості, присвячені прекрасній половині людства. 
Першим привітав всіх жінок сільський голова Віктор Павлов, який також мав можливість  відзвітувати про вже зроблені добрі справи 2016 року, розповісти про перспективи та плани на майбутнє, а ще обговорити окремі питання, що стосуються об'єднання територіальної громади.  
Далі слова найтепліших привітань продовжила чарівна ведуча святкового дійства Катерина Поліщук.
Перед присутніми жінками – мамами, бабусями, доньками і сестрами – виступили їх любі й талановиті діти та онуки, а саме:  Олена Мілянчук,  Ельвіра Матвіюк,  Вікторія   та Маріанна Лазарчук,  Анна  Шинкарук,  Анна Вовчик,  Софія Ксьондзик,  Наталія Матвіюк та  Зоряна Гетьман.
Найдорожчим людям  вони присвятили  хвилюючі музичні композиції  "Мамина молитва", "Квіти для мами", "Найкращій бабусі", "Колискова", поетичний твір "Материнське серце". Святкового настрою додавали й інші тематичні пісні.
Ще декілька музичних подарунків прозвучали у чоловічому виконанні художнього керівника будинку культури  Сергія Поліщука. Усі музичні номери допомагав озвучувати Олег Гетьман.
До вітального слова також було запрошено отця Івана Оринчака, який поетичними рядками  власного вірша  душевно привітав наших милих жінок зі святом, дав мудрі настанови та своє благословення.
А ще, користуючись нагодою, а саме наближенням 9 березня (а це, як відомо,  День народження Великого Кобзаря)  було виконано пісню про Т. Г. Шевченка.
Протягом усього святкового концерту глядацька аудиторія насолоджувалася чудовими номерами, щедро нагороджуючи кожного з артистів щирими й гучними оплесками.
Приємною і завершальною несподіванкою-дарунком для всіх присутніх у залі жінок стали гілочки м'яких та ніжних букетів з вербових котиків, які з посмішкою дарували діти.
У бібліотеці до свята 8 Березня була організована виставка тематичної літератури "Я жінка. І тому я можу все", прикрашена живими весняними квітами, дитячими виробами та малюнками.
Юлія ВОЙТЮК, 
бібліотекар с. Любитова.
З першим весняним теплом приходить  чудове свято ніжності й краси – Міжнародний жіночий день  8 березня. З його нагоди у будинку культури села Любитова відбулися урочистості, присвячені прекрасній половині людства. 
Першим привітав всіх жінок сільський голова Віктор Павлов, який також мав можливість  відзвітувати про вже зроблені добрі справи 2016 року, розповісти про перспективи та плани на майбутнє, а ще обговорити окремі питання, що стосуються об'єднання територіальної громади.  
Юлія ВОЙТЮК, 
бібліотекар с. Любитова.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 664
Читати далі

Редакційна пошта / Свято пройшло на "ура"

30.03.2017

IMG_8517Свято пройшло на "ура"!

Усім відомо, що 8 Березня – це свято весни і уваги до жінки. Тому аматори сцени села Перкович під керівництвом завклубом Сергія Величка неабияк порадували місцевих жителів святковим концертом (на знімку).
Погожої весняної днини під дахом сільського клубу лунали привітання жінкам, коханим,  бабусям, донькам, а особливу увагу було приділено тим матерям, чиї сини перебувають в зоні АТО. Долучився до свята зі своїми привітаннями і сільський голова Віктор Денищук.
Окрасою дійства стали народні пісні під супровід гри на баяні: "Мамо моя", "Червонії бурячки", "Біда мене заставила", "Гей-гоп, дідусю" та інші. Сольно було виконано пісні про найрідніше для кожного з нас: "Рідна хата", "Вишенька-черешенька" тощо. 
Лунали  дотепні жарти про сільське життя на  народній і сучасній основах, неабияк звеселило глядачів гумористичне шоу "А мені мама говорила". Відтак, на імпровізованій сцені півтори години тутешні чоловіки та жінки дивували своїми талантами, ретельною підготовкою та барвистим народним вбранням. 
Місцеві аматори під керівництвом Сергія Величка подарували приємні емоції, подали інформацію для роздумів та розбавили повсякденні будні святковим настоєм.  За це від імені місцевих мешканців висловлюю їм подяку.
Валентина Величко, секретар Білашівської сільської ради.
Фото Василя АНТОНЮКА.
Усім відомо, що 8 Березня – це свято весни і уваги до жінки. Тому аматори сцени села Перкович під керівництвом завклубом Сергія Величка неабияк порадували місцевих жителів святковим концертом (на знімку).
Погожої весняної днини під дахом сільського клубу лунали привітання жінкам, коханим,  бабусям, донькам, а особливу увагу було приділено тим матерям, чиї сини перебувають в зоні АТО. Долучився до свята зі своїми привітаннями і сільський голова Віктор Денищук.
Валентина ВЕЛИЧКО,
секретар Білашівської сільської ради.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 905
Читати далі

Редакційна пошта / До голосу громади села Облап прислухалися

23.03.2017

скачанные файлы (1)До голосу громади села Облап прислухалися

У нашій газеті було надруковано ряд статей, в яких йшлося про конфліктну ситуацію, що склалася між громадою села Облап і новообраним керівництвом Дубівської об'єднаної територіальної громади з приводу майбутньої долі Облапської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Цими днями редакція отримала лист і копію рішення зборів громадян з Облап, які засвідчують, що до голосу громади села Облап місцева влада прислухалася, і питання, яке хвилювало людей, має вирішитися позитивно.
Пропонуємо увазі читачів згадані вище матеріали.
l
Минулої п'ятниці будинок культури села Облап був переповнений. Навіть в найбільші свята він ще не бачив стільки людей. А причиною цього стало непорозуміння між сільською  громадою села Облап та Дубівською сільською радою щодо долі ЗОШ І-ІІІ ст. с. Облап. 
В ході дискусії, яка почасти була досить гострою, громада та керівництво сільської ради Дубівської ОТГ, здається, знайшли спільний вихід, а саме: залишити ЗОШ І-ІІІ ст. с. Облап в тому ж статусі, що й раніше. А питання створення опорної школи вирішувати, не понижуючи в статусі Облапську  школу.
В цей день на підтримку своїх земляків до Облап прибули депутат обласної ради Юрій Поліщук, голова районної ради Андрій Броїло, заступник голови райради Олександр Пасенковський, голова депутатської фракції "Укроп" в районній раді Георгій Корнієвський, цілий ряд депутатів Дубівської сільської ради з інших населених пунктів. 
Мешканці села з великою зацікавленістю слухали виступ Юрія Поліщука, який був одним з організаторів першої опорної школи на Волині  у селищі Голобах, і розповів про те, як можна створити таку ж школу, не понижуючи статусу Облапської. Досить виваженими і мудрими були слова Андрія Броїла про те, як у районі з меншим бюджетом, ніж в Дубівській ОТГ, утримують в чотири рази більше шкіл. Андрій Петрович висловив сподівання, що громада і влада знайдуть правильний вихід із ситуації, не зачіпаючи школи І-ІІІ ст. с. Облап.
На закінчення загальних зборів селян практично одноголосно було прийнято рішення про заборону реорганізації ЗОШ І-ІІІ ст. с. Облап.
Аркадій ЦИКУН,
 с. Облапи.
l
Дубівська об'єднана територіальна громада 
Загальні збори громадян села Облап Ковельського району
Волинської області
РІШЕННЯ
від 17 березня 2017 року,  
№1 с. Облапи
Про заборону реорганізації ЗОШ І-ІІІ 
ст. с. Облапи Ковельського району
Відповідно до статей 5, 34, 38, 39, 40, 53, 64, 68 Конституції України, статей 1, 3, 5, 8 п. 1,2  Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 3, 4, 5 Положення про загальні збори громадян за місцем проживання, враховуючи відкритий лист батьків учнів ЗОШ І-ІІІ ступенів села Облап та обговорення даного питання на загальних зборах громадян с. Облап 17.03.2017 року, загальні збори громадян с. Облап Ковельського району Волинської області вирішили:
1. Залишити ЗОШ І-ІІІ ст. с. Облап Ковельського району Волинської області в статусі ЗОШ І-ІІІ ступенів.
2. Вимагати від сільської ради Дубівської об'єднаної територіальної громади не приймати будь-яке рішення щодо реорганізації даної школи (згідно із статтею 5 Положення про загальні збори громадян за місцем проживання).
3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на сільського голову Дубівської ОТГ Романа Троцюка та депутатів Ковельської районної ради Наталію Лисковець та Віктора Сидорчука.
Р. ТРОЦЮК,
голова зборів – голова 
сільської ради Дубівської ОТГ.                       
О. ГУНЧИК,
секретар зборів.                                  
У нашій газеті було надруковано ряд статей, в яких йшлося про конфліктну ситуацію, що склалася між громадою села Облап і новообраним керівництвом Дубівської об'єднаної територіальної громади з приводу майбутньої долі Облапської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Цими днями редакція отримала лист і копію рішення зборів громадян з Облап, які засвідчують, що до голосу громади села Облап місцева влада прислухалася, і питання, яке хвилювало людей, має вирішитися позитивно.
Пропонуємо увазі читачів згадані вище матеріали.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1463
Читати далі

Редакційна пошта / З приводу однієї телепередачі

23.03.2017

03.02 spolaЗ  приводу  однієї  телепередачі

Ковель став одним із перших міст в Україні, де ще на початку 2014 року  розпочали виділення земельних ділянок сім'ям загиблих та учасників АТО. Для цього було зроблено чимало: підготовлено ряд документів, прийнято відповідні рішення ради, внесено зміни до Генерального плану. У багатьох населених пунктах нашої держави навіть і десятої частини того не зроблено. Або й взагалі жодного земельного наділу на надано. Не те, щоб влада міста розраховувала на чиюсь вдячність, проте, віддати їй належне, враховуючи ситуацію, все ж треба. Та, як з'ясувалося, звинувачувати міську владу є за що. Адже задоволеними лишилися не всі. 
7 березня на телеканалі ICTV вийшов сюжет про скандал довкола земельних ділянок учасникам АТО, які начебто надаються у непридатних для будівництва місцях, в болоті. За роки, впродовж яких практично на кожній сесії міської ради приймаються рішення про надання дозволів на розробку проектної документації на земельні ділянки учасникам АТО чи її затвердження, подібних непорозумінь, а тим більше скандалів, не було. То що ж сталося? 
Прокоментувати ситуацію ми попросили начальника відділу земельних ресурсів виконавчого комітету Ковельської міської ради Вадима Логвінова. До речі, у згаданому сюжеті він також надав пояснення, у чому суть справи. Проте його слова увійшли до сюжету лише частково. А найголовніше залишилося за кадром. 
З етичних міркувань, з поваги до матері загиблого учасника АТО, яка, власне, й звинуватила міську владу у тому, що їй було надано не придатну для забудови земельну ділянку, мабуть, не варто спекулювати цією темою. Але розібратися, чому виникла така ситуація, і чи не простіше було б вирішити її, не виносячи питання на загальнодержавний рівень, все ж варто. 
Як пояснив Вадим Логвінов, родинам усіх загиблих бійців були надані у Ковелі земельні ділянки. Тобто задоволено усі звернення, які надійшли від родин загиблих. До речі, дружина загиблого учасника АТО звернулася про надання їй земельної ділянки ще 21.11.2014 р. Її прохання було задоволено. Заява від матері цього ж учасника АТО надійшла на ім'я міського голови майже через рік після загибелі її сина: 01.07.2015. У ній йшлося про те, що мати бажає отримати земельну ділянку під забудову саме на тій вулиці, яку було названо на честь її загиблого сина. 
За словами Вадима Логвінова, жінці повідомили, що на момент її звернення усі ділянки на цій вулиці були уже надані іншим учасникам АТО. Залишилася тільки одна, яка не потрапила під розподіл через свій стан: вона знаходиться у низині, у заболоченій місцевості. 
Тому, аби розпочинати там будівництво, треба провести відповідні земельні роботи. В майбутньому їх планують зробити за кошти міського бюджету, але ще не затверджений Генеральний план міста, згідно з яким їх можна виконувати. 
Заявниця погодилася на такі умови, мотивуючи це тим, що для неї головне, аби в майбутньому проживати на вулиці імені свого сина. Міська рада надала їй дозвіл на складання проекту землеустрою 24.09.2015 р., а згодом – 24.12.2015 р., затвердила документ. До цього часу жодних скарг від неї не надходило. Лише тепер, у 2017 році, "з'ясувалося", що будуватися на цій земельній ділянці наразі неможливо, бо тут "болото". 
Міська влада свої зобов'язання виконує. На даний час головним архітектором міста Ковеля уже подано проект рішення щодо затвердження Генерального плану на березневу сесію міської ради. Тож відповідні роботи на земельних ділянках щодо приведення їх у відповідність до норм буде продовжено. 
На даний час мати учасника АТО звернулася до міської влади з проханням про обмін земельної ділянки на іншу, придатну для забудови, на будь-якій іншій вулиці міста. Або ж згідна отримати кімнату в гуртожитку. 
Як наголошує начальник відділу земельних ресурсів Вадим Логвінов, за попередні роки щодо обміну земельних ділянок звернулося лише два учасника АТО, заяви яких були задоволені. Якби на момент свого звернення заявниця не наголосила на тому, що земельна ділянка обов'язково має бути на вулиці імені її сина, їй було б запропоновану іншу.   
Варто наголосити, що усі родини загиблих бійців, які потребували поліпшення житлових умов, отримали квартири, придбані за кошти обласного та міського бюджетів, а також грошову компенсацію від держави. 
Завершуючи тему, варто зауважити, що станом на сьогодні у Ковелі уже затверджено 97 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО. Документи оформлені належним чином, і власники цих земельних ділянок уже можуть розпочинати будівництво. 308-ми бійцям надано дозволи на розробку відповідної документації, тобто документи перебувають в процесі оформлення. Ще обліковано 363 заяви ковельчан, які брали участь у бойових діях на Сході України. І процес щодо виділення землі для забудови триває. 
Звісно, Ковель має свої географічні межі, тобто земельні площі, придатні для будівництва житла, є досить обмеженими. Є й свої природні особливості цих земель. Не всі вони на даний час придатні до забудови без попередньої підготовки. А для того, щоб привести їх у відповідність, потрібен час і чималі кошти. Тому міська влада продовжує роботу в цьому напрямку. 
Відділ земельних 
ресурсів  виконавчого
 комітету міської ради.
Ковель став одним із перших міст в Україні, де ще на початку 2014 року  розпочали виділення земельних ділянок сім'ям загиблих та учасників АТО. Для цього було зроблено чимало: підготовлено ряд документів, прийнято відповідні рішення ради, внесено зміни до Генерального плану. У багатьох населених пунктах нашої держави навіть і десятої частини того не зроблено. Або й взагалі жодного земельного наділу на надано. Не те, щоб влада міста розраховувала на чиюсь вдячність, проте, віддати їй належне, враховуючи ситуацію, все ж треба. Та, як з'ясувалося, звинувачувати міську владу є за що. Адже задоволеними лишилися не всі. 
Відділ земельних ресурсів  виконавчого комітету міської ради.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 635
Читати далі

Редакційна пошта / "Сєпар"

23.03.2017

images (1)"Сєпар"

"Сєпар"  легкою ходою  крізь темінь ночі  нечутно пробирався до найвіддаленішого бліндажа. Хоч мав вже й літ немало, але був ще доволі спритний, по снігу ступав так, що той навіть не рипів – навчений   був за роки війни ходити нечутно й непомітно. Оминув чатового. Довготелесий стояв, обіпершись на стовбур акації,  і смалив тихенько цигарку  "в рукав". 
"Необстріляний новачок", – шостим чуттям відчув  "Сєпар",  і щоб того не злякати,  пооддаль обережно обійшов,  м'яко зістрибнув із бруствера на дно окопа і зачаївся перед дверима бліндажа.  Як тільки відчиняться двері, він одним стрибком заскочить всередину, потім чимдуж до ящика із гранатами  і ось тоді, як це буває щоразу, зчиниться "рейвах".
  Теперішнє своє назвисько "Сєпар" отримав тут, на  передовій лінії фронту. До війни його звали Алексом. І жив він у великому будинку, спав на м'яких подушках,  їв смачну страву – жив, як кіт у маслі. Чи був він усім за улюбленця, напевне сказати не міг, але гадав, що в будинку був за головного. 
Ходив, де хотів, спав, скільки хотів, їв – як-то кажуть,  від пуза. Ніхто ніколи ні в чому не перечив йому. Що й казати: житуха! Але потім почало відбуватись щось незрозуміле. З'явились невідомі зі зброєю, все частіше  ляскотіла  стрілянина. А в один із днів, коли Алекс гуляв околицями, в його будинок влучила бомба,  і  будинку в Алекса не стало. Десь зникли і близькі люди, що жили поруч.  В один момент все перевернулось і розбилось на друзки вщент. Назавжди…  
Вже вкотре, швендяючи згарищем, що лишилось від оселі,  не хотів вірити в  те, що бачив. Як так могло статись –то  для Алекса було зовсім незрозуміло. Що тим людям було потрібно, чого ще бракувало?  Але сталось те, що сталось,  і треба було підшукувати щось подібне до житла. 
А ще далі почало  діятись таке, що й згадувати страшно.  Поневірявся, аж доки не потрапив до   добровольчого   батальйону  з такою милою для серця назвою – "Айдар" (колись, ще тоді, коли не розривалися бомби,  він залюбки ходив на  річку під такою назвою впіймати для себе якусь рибину.) Ось там його й пригріли та нагодували, як слід, і записали до особового складу підрозділу. А оскільки він був із місцевих,  дали псевдо "Сєпар". 
З того часу життя змінилось, і тепер було зовсім інакшим. Що й казати,  жити на війні – це тобі не вдома на перинах. Буває й голодно, і холодно. Та  "Сєпар" не жалівся, звик вже до всякого. Тим паче, що брати старші ставились до нього добре. Якщо не сказати більше. Не раз і не два передчуття "Сєпара" рятувало   від несподіваних обстрілів. Після того хтось обов'язково всерйоз чи то жартома казав, що "Сєпару" треба було б  дати якусь медаль.  "Сєпар" не знав, нащо йому та медаль, але при цих словах завше  давали щось смачненьке і це найбільше було йому до вподоби.
Такі  спогади роїлись в його голівоньці, допоки лежав на дні окопу перед причиненими дверима бліндажа. Вже легенько й задрімав.  Аж раптом  якось несподівано   двері відчинились,  зблиснув промінь світла, і "Сєпар" зі всієї сили шугонув на той промінь.  Другим стрибком дістався ящика з гранатами.  І тут розпочався очікуваний "рейвах"… 
  "Сєпар”,  гад ти такий, де ти бродив,  бандюго, чому за тебе маємо хвилюватись?!" – репетував незлобливо  старий  воїн  Руслан-кримчак.  Тут же дужі руки іншого  підхопили кудлатого котяру   і всадовили на коліна. "Сєпар" від такої уваги  й сам вдоволено замуркотів. 
"Хороше все ж таки  життя, – думав собі. – Хоч і на війні, а однаково ніби  в маслі…"
Ігор ВЕРЧУК ("Скеля").
2017 р.
"Сєпар"  легкою ходою  крізь темінь ночі  нечутно пробирався до найвіддаленішого бліндажа. Хоч мав вже й літ немало, але був ще доволі спритний, по снігу ступав так, що той навіть не рипів – навчений   був за роки війни ходити нечутно й непомітно. Оминув чатового. Довготелесий стояв, обіпершись на стовбур акації,  і смалив тихенько цигарку  "в рукав". 
Ігор ВЕРЧУК ("Скеля"). 2017 р.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 652
Читати далі

Редакційна пошта / Однокурсниці

23.03.2017

книгаОднокурсниці

Студентське життя Владислави розпочалося із знайомства з квартирою, яку знайшла мама. Разом з Владою оселилася ще одна дівчина – Катя. Катерина одразу сподобалася несміливій Владі та бабусі-господині – весела, говірка й  привітна. Обоє дівчат були з сімей середнього достатку, Влада ж взагалі жила лише з мамою, і вже давно навчилася заощаджувати. Вона раділа з того, що вчиться в хорошому навчальному закладі, тож сумлінно здобувала знання.
А Катя, як невдовзі помітила подруга, будь-що вирішила дорівнятися до значно заможніших однокурсниць. Вона старалася бувати в закладах, де відпочивають ці горді дівчата, наслідувала їхню манеру одягатися, звички, стиль спілкування. Іноді Влада щиро радила подрузі не бути надто марнотратною. Косметику Катя купувала тільки відомих модних брендів.
– Але ж не з нашими достатками витрачатися на таке, – переконувала подругу Владислава. – Можна користуватися значно дешевшими речами, які нітрохи не гірші.
Катя була іншої думки, хоча їй, звичайно, нелегко було віддавати за якусь дрібницю чи не всі гроші, надіслані рідними на тиждень.
Минав час. Влада наполегливо вчилася, Катю більше турбувало, що вона одягне на чергову студентську вечірку, ніж як складе іспити. Влада помічала іноді насмішкуваті погляди інститутських модниць услід "не їхнього кола" Каті, і попередила про це подругу.
– Хай дивляться, мене це анітрохи не турбує. Я все одно досягну свого і житиму не гірше, а то й краще за них, – вигукнула Катя.
Непомітно промайнули роки навчання. Влада отримала диплом з відзнакою і повернулася працювати в рідне місто. Катя про провінцію нічого й чути не хотіла. Подалася шукати щастя в столицю.
Деякий час дівчата спілкувалися по телефону, перекидалися смс-вітаннями на свята. Влада знала, що Катя змінила кілька місць роботи, працювала не за фахом, а нещодавно влаштувалася в магазин брендової косметики. Катя завжди із захопленням розповідала подрузі про її щасливе буття, багатих і щедрих кавалерів. І щиро шкодувала бідолашну Владиславу, яка "застрягла" в невеличкому містечку. 
– Мені скоро обіцяють посаду директора мережі магазинів фірмового одягу, – щебетала в слухавку Катя. 
Відомо, що вир столичного життя дуже крутий, нещадний і не всім посміхається добра Фортуна. Влада щиро хвилювалася за подругу, але сподівалася, що у неї все буде добре.
А незабаром Владислава з мамою теж переїхали жити до Києва. З Катериною не зустрічалися, бо з часом зв'язок між ними перервався. Кмітлива, розумна Влада, яка вже мала деякий досвід роботи і величезне бажання працювати, влаштувалася в солідну компанію з іноземними інвестиціями. А невдовзі вдало вийшла заміж. Чоловік мав серйозний бізнес, а молодій дружині доручив займатися своїми магазинами дорогого одягу.
– Знову ти погано прибрала! – Влада якось почула, як адміністратор одного з її магазинів сварила прибиральницю. – Годі, доведеться тебе звільнити.
Влада озирнулася. Перед адміністратором, потупивши погляд, стояла…  Катя. Вона нервово перебирала хустинку, ледь стримуючи сльози.
P. S. Владислава не залишила напризволяще свою подругу юності, влаштувала на хорошу посаду, допомогла розрахуватися з боргами. Минув деякий час, Катерина виїхала на постійне проживання за кордон. Вона стала відомою письменницею, пише бестселери, якими зачитується вся країна. Нещодавно з-під її пера вийшла книга, де вона детально описала своє непросте життя – успіхи та невдачі, злети і падіння. А присвятила авторка свою книгу подрузі-однокурсниці Владиславі.
Юлія ЛИТВИНЮК.
Студентське життя Владислави розпочалося із знайомства з квартирою, яку знайшла мама. Разом з Владою оселилася ще одна дівчина – Катя. Катерина одразу сподобалася несміливій Владі та бабусі-господині – весела, говірка й  привітна. Обоє дівчат були з сімей середнього достатку, Влада ж взагалі жила лише з мамою, і вже давно навчилася заощаджувати. Вона раділа з того, що вчиться в хорошому навчальному закладі, тож сумлінно здобувала знання...
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 479
Читати далі

Редакційна пошта / Рідне місто

23.03.2017

10Рідне місто

Інформація 
Про   і   Для   ковельчан

Інформація Про і Для ковельчан

День краси для дружин Героїв

У Ковелі  реалізовано проект "День краси для дружин Героїв". З ініціативи волонтерів Наталії Попової та Людмили Савіної, за підтримки  майстрів краси та МЦСССДМ ковельчанки, які втратили чоловіків в зоні АТО, релаксували у перукарських кріслах. Хтось з них, можливо, вперше в житті зробив професійний макіяж, а комусь подарували чудовий манікюр.
ххх

Бійці-добровольці – теж учасники АТО

Про визнання бійців-добровольців учасниками антитерористичної операції та надання їм соціальних гарантій та пільг, передбачених місцевими програмами, йшлося на нараді, яку провели заступник міського голови Ігор Прокопів та секретар міської ради Віра Федосюк.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 576
Читати далі

Редакційна пошта / Новини

03.03.2017

images (4)Справжній приклад для юних

Серед  пересічних  громадян  інколи трапляються  незвичайні люди. Хтось  називає   їх  диваками  і     ніяк  не  може зрозуміти  їхню  поведінку. Інші  ж  по-доброму  заздрять  і  захоплюються  ними.
Саме  таким  є  Олександр  Майданський, із  яким  з  ініціативи голови Ковельської  районної  ради  Андрія  Броїла  мали  змогу  познайомитися  вихованці  загальноосвітньої  школи  с. Доротища.
Всім  присутнім, котрі завітали на цю зустріч, було цікаво  послухати 74-річного  спортсмена,  досягнення якого –  не  лише  в  минулому. Олександр  Іванович в  свої  поважні  роки щодня  пробігає  не  один  кілометр. І  влітку, і в  холодну  пору  року  він  щоранку – на  біговій  доріжці. 
Олександр Майданський – член  громадської  організації  "Спортивний  клуб "Ковель", МГО "Спарта", ФК "Ковель-ФОК", активний  учасник  традиційних  легкоатлетичних  пробігів, які  проводяться  у  місті  та  обласному   центрі.  
Наполегливий  у  спорті, як  і  в  житті – ось  так  можна  коротко його охарактеризувати. 
Працюючи  на  різних  посадах  в  "Сільгосптехніці", на "Ковельсільмаші", в ПТУ, вчителем  в школі  села  Радошина, Олександр  Іванович, окрім спорту, знаходив  час і  для  художньої  самодіяльності, ставши  лауреатом Всесоюзного  фестивалю  самодіяльної  творчості  трудящих  у  м. Миколаєві. Закінчивши  курси  іноземної  мови  всього  за  9  місяців,  досконало  оволодів  французькою  мовою.
1980-1984 роки – час перебування  у  закордонному  відрядженні  в  Західній  Африці, де  викладав в  політехнічному  університеті  автомобільну  справу.
Олександр  Майданський  навіть  у  короткі  миті   відпочинку  не  звик  сидіти, склавши  рук. Й  нині на заслуженому відпочинку   активно  займається  громадською  діяльністю, бере  участь  в  спортивному  житті  регіону. Бо спорт, на  його  думку, – це  друге  життя, а  заняття  спортом –  життєва  необхідність  для  кожного. Фізична  культура  і  спорт  дають  організму   заряд  енергії  і  позитивних емоцій, сприяють   збереженню  здоров'я  на  довгі  роки.
Дивлячись  на  енергійного Олександра Івановича,  переконуєшся у правдивості його слів.
Зустріч  була  цікавою, адже, крім  розповідей,  продемонстровано  відеоматеріали  та  світлини  оповідача.
 Здоров'я Вам, Олександре Івановичу! Так  тримати! Бо Ви –  справжній  приклад  для  молодого  покоління.
Олена  МІСЮРА,
директор будинку 
культури с. Доротища. 

Новини нашого села

Афганістан – вічний біль та неспокій

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1091
Читати далі

Редакційна пошта / З останньої пошти

01.03.2017

1Хай Бог порятує нас!

Дорогі земляки, брати і сестри! Звертаюся до Вас від імені членів ГО "Майдан Гідності" так тому, що ми всі є дітьми нашого Небесного Отця. Він подарував нам найцінніше  – життя, солов'їну мову і цей клаптик землі, яка зветься Україною.
Ми живемо в непростий час, коли кожного дня наша земля здригається від вибухів і плачуть небеса, адже щодня відходять у Вічність найкращі сини і дочки, які боронять свободу і кордони України.
На Сході йде кровопролитна війна, а у нас в Ковелі дехто веде себе так, ніби нічого не відбувається і не  гинуть молоді люди – Герої, які недолюбили своїх дружин, не благословили дітей у самостійне життя, не доглянули своїх стареньких батьків і не провели їх до місця Вічного спочинку.
Прикро, що у такий час в ресторанах і барах лунає гучна музика, окремі громадяни організовують п'янки-гулянки. 29-30 січня ц. р. в боях під Авдіївкою загинули ще зовсім молоденькі Герої, а в Україні не було навіть оголошено жалоби. Не вшанували пам'ять загиблих і депутати міської ради на сесії, яка відбулася 2 лютого.
То питається, яку ми Україну будуємо: корумповану, олігархічну? Яка ми нація, адже "націю можна врятувати лише народження  нової психології переможців, а не вічний стогін скривджених рабів і сльози" (Дмитро Донцов).
Любов до Бога, до рідної землі, до свого народу, до мови є найсвятішою. Шлях до миру, добробуту, єдності нації лежить через віру в Бога, взаємне прощення і внутрішнє очищення. 
Проблема полягає в тому, що людський рід нині віддалився від Бога. Однак людина була створена Богом, тому щастя й задоволення може отримати, тільки повернувшись до свого Творця. Та люди не хочуть визнати цю істину. Вони забули, що є дітьми Бога і повинні жити за Його законами.
Головна причина всіх наших бід – недопрацювання влади, втрата совісті, власної честі та гідності у значної частини державних чиновників. Звідси – зубожіння нашого народу, духовна деградація, аморальна поведінка  керманичів країни.
Повстаньмо з гріха, почнімо жити побожним життям, щоб Бог звільнив наш край від загарбницької Росії.
Боже, дай мудрості й совісті нашим державним мужам, щоб вони духовно зростали, керувалися розумом, а не пристрастями, не допусти, щоб у нашій країні панували цинізм, жорстокість і беззаконня.
А Ви, наші дорогі захисники, знайте, що ми Вас любимо і шануємо, а Героїв, що полинули до Небесного Отця, віддавши свої життя за нас, вшановуємо щирими молитвами. Доки на світі будемо жити, не згасне пам'ять про Вас. В наших повсякденних молитвах ми  просимо Бога, щоби Вам були прощені гріхи і Ваші душі знайшли блаженний спокій у Царстві Небесному. Вічна слава Героям!
Ніна ЛІЩУК,
член ГО "Майдан Гідності".

Дорогі земляки, брати і сестри! Звертаюся до Вас від імені членів ГО "Майдан Гідності" так тому, що ми всі є дітьми нашого Небесного Отця. Він подарував нам найцінніше  – життя, солов'їну мову і цей клаптик землі, яка зветься Україною.

Підтримуймо українську мову

17 лютого ц. р. десь о 12.50 год. почув по радіо  передачу, в якій було відчутне відверте намагання ведучої знівелювати мовне питання в напрямку байдужості, другорядності його.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 728
Читати далі

Редакційна пошта / Русифікація власними руками

02.02.2017

unnamed_207b3Русифікація  власними руками

Історія мов світу вчить нас, що масивне змішування мов має два можливі наслідки: збагачення мови або ж її смерть. 
За всіма наявними ознаками, українська мова сьогодні зазнає катастрофічно швидкого занепаду внаслідок політики мовної шизофренії. Його прискорює ще й те, що українське суспільство капітулювало перед такою новою й винятково руйнівною формою русифікації. 
Пояснювати таку капітуляцію російсько-українською війною немає підстав, адже лінґвошизофренія безперешкодно насаджується вже два десятиліття. Не чути, щоб проти неї протестували політики, діячі культури, вчені-мовознавці, письменники, поети, кінематографісти – словом, усі ті, хто за природою своєї праці мав би бути зацікавлений у відродженні й розвитку української мови не лише як основи української державности, але й рації власного професійного існування. 
Ми чуємо заклики не зачіпати мовного питання, не загострювати його, мовляв, це поділяє нас. Насправді українців поділяє несправедливість, що існує, нечувана мовна дискримінація величезної більшости громадян, позбавлених власного телебачення, радіо, преси, театру, кінематографу й инших форм культури, не забруднених імперською мовою й смислами, які вона завжди несе. 
Для українця російська мова була й лишається тавром рабства, символом расизму, ксенофобії, московської пихи й провінціялізму. Деполітизувати мовне питання можна, не замовчуючи мовну й культурну дискримінацію величезної більшости громадян України, не роблячи вигляду, що все в порядку, не оголошуючи, що мова не має значення, а поклавши край раз і назавжди дискримінації.
Виходить замкнене коло: політика спарювання мови народу з мовою імперії створює нову реальність, всюдисущий і нав’язливий суржик. Сьогодні цей продукт лінґвошизофренії став нормою, а незасмічена розмовна українська – винятком. 
Своєю чергою, ця нова мовна реальність вимагає і, як правило, отримує відображення в літературі, театрі, кінематографі, телебаченні. Створюється прецедент, і те, що вчора було поза межами уявного, сьогодні диктує більшості правила мовної поведінки. Адже мистецтво має бути реалістичним, адже саме так, суржиком, тепер говорять. 
«Об’єктивне» відображення життя знову ж таки узаконює дедалі більше панування суржика в суспільному просторі й свідомості українців. Дедалі менше письменників, режисерів, фільмарів, сценаристів, журналістів здатні вийти за прокляте коло русифікації, виявити візію й талант, щоб відкинути нову колонізаторську «реальність» України без української мови. 
Русифікація витворює нову літературну доксу (норму), за нею живий і реалістичний герой нової літератури – це носій суржика. Ті ж, хто послуговується живою, незасміченою народною мовою лишаються дедалі частіше поза новою літературою, їх не помічають, ними не цікавляться. Суспільство переконують у тому, що розмовляти живою (а не штучно зліпленою) українською – це фальшиво, нереалістично.
Другий Майдан дав новий поштовх ще агресивнішій русифікації. Українське суспільство не лише стало заручником колонізаторського гасла «Єдина країна. Единая страна», запозиченого з імперської формули «единая и неделимая Россия», що усправедливлює новий виток русифікації. Воно саме бере участь у знищенні мови й культури своїм потуранням і конформізмом. 
Так звана «Революція гідности» замість відродження українства призвела до нового приниження мільйонів, яким не однаково, якою мовою говорити самим і їхнім дітям. 
Дискримінація громадян за ознакою мови посилюється у всіх галузях життя. Якщо навіть в антинародному уряді Януковича міністри вважали за потрібне хоч робити символічні жести в бік державної мови, то зараз ряд міністрів (А. Аваков, голова Національного банку В. Гонтарева, велика кількість депутатів Верховної Ради) висловлює своє презирство до неї кожним своїм публічним виступом. 
Верховна Рада провалила закон, що мав впровадити норму, яку практикує кожна країна, щоб кожен урядовець був зобов’язаний володіти й користуватися на посаді державною мовою.
Політика мовної шизофренії – це нова зброя в цивілізаційній війні Москви з Україною. Вперше в історії цієї війни адепти «русского мира» переконали мільйони українців знищувати українську мову, культуру й ідентичність власними ж руками. Історія людства, писав Юрій Шевельов в есеї «Москва, Маросейка», знає військові поразки цілих народів, які не обов’язково призводили до того, що вони зникали. 
Стародавніх греків завоював Рим, перебравши від них високу культуру. З часом Римська імперія впала перед ударами варварів, але її культура й мова розквітли в Італії, Еспанії та Франції, а латина на століття стала мовою європейської науки й освіти. Греки протягом багатьох століть турецького поневолення плекали власну мову, церкву й культуру, завдяки чому постали в 1830 році відродженою новітньою нацією.
Українців приспали, змусили забути ці уроки історії. Поразка у війні з московською агресією на сході ще не означає зникнення українського народу за умови, що він збереже мову й культуру. 
Поразка ж у цивілізаційній війні з Москвою, втрата мови й культури означає неуникну смерть українства. Власне, до цієї поразки й провадить політика мовної шизофренії. Чи не від цього пророче застерігав українців Тарас Шевченко:
Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять... 
Ох, не однаково мені.
Юрій Шевчук,
Колумбійський університет,
Нью-Йорк, США.
(З книги “Мовна шизофренія, або 
Quo vadis, Україно?”). 

Історія мов світу вчить нас, що масивне змішування мов має два можливі наслідки: збагачення мови або ж її смерть. За всіма наявними ознаками, українська мова сьогодні зазнає катастрофічно швидкого занепаду внаслідок політики мовної шизофренії. Його прискорює ще й те, що українське суспільство капітулювало перед такою новою й винятково руйнівною формою русифікації. 

Юрій Шевчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1064
Читати далі
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025