Хто ж він, генерал Ватутін?
Шановна редакціє!
Як не дивно, але сьогодні, коли Україна відзначила 24-річчя Незалежності, виявляється, є ще антиукраїнські сили, які хочуть реваншу, прагнуть розсварити людей, затіяти чергову колотнечу. Це має місце і в Ковелі. Окремі особи нехтують вимоги Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" в частині перейменування вулиць.
В цьому зв'язку на допомогу органам виконавчої влади та місцевого самоврядування Український інститут національної пам'яті підготував список осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні і підлягають в зв'язку з цим перейменуванню. Є тут і прізвище Ватутіна.
З цього приводу прошу опублікувати підготовлені мною матеріали. Я абсолютно абстрагуюся від власних висновків, думок, пропонуючи їх зробити читачам газети, але вірю в те, що вони також будуть щирими, аргументованими, а також повідомляю мешканців міста, що для них і організацій перейменування вулиць буде безкоштовним.
1. Сайт Українського інституту національної пам'яті, який підготував список окремих осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні. Зокрема, в це число увійшов "Ватутін Микола Федорович (1901-1944). Воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Використовував солдат як гарматне м'ясо.
Ватутін кидав сотні людей беззбройними під німецькі танки, особливо на території України. І тільки завдяки "гарматному м'ясу" такі генерали, як Ватутін, вигравали битви. Особливо великих втрат радянські війська зазнали при наступі з Букринського плацдарму у ході битви за Київ 1943 р. (500 тисяч чоловік)".
2. Маловідомим залишається той факт, що на звільнених українських землях в період Другої світової війни діяли польові військкомати, які мобілізували сотні тисяч чоловік, котрі згідно із заявами радянського командування власною кров`ю повинні були "змити ганьбу перебування на окупованій території".
Ось що про це розповідає доктор історичних наук професор Віктор Король (цитую мовою оригіналу):
"Подростков силой забирали на фронт, не спрашивая паспорта… на глаз так называемые полевые военкоматы. Полевые военкоматы работали только на территории Украины.
Ни при освобождении России, ни в Белоруссии, кроме единичных случаев, такой практики не было. Не стоит забывать о том, что набор "чернобушлатников" проводили на Правобережной Украине. По сути, это был геноцид украинского народа, ведь было поголовно истреблено много молодежи, подросшей за годы оккупации. Фактически украинцев объявили изменниками, жившими на оккупированной территории. Хоть они оказались под немцами не по своей воле, их бросили.
В эти структуры полевыех военкоматов входили взвод солдат и два-три офицера. Фактически они возникли по инициативе генерала Николая Ватутина, которого в народе называли "генерал-облава". Подобные формирования действовали в тех краях, где воевал Ватутин, особенно много было таких "военкоматов" во время освобождения Левобережной Украины, в частности Киева и Киевской области. За время освобождения Украины от немецких оккупантов из сел призвали в армию 900 тысяч неподготовленных и необученных бойцов.
На всех этапах битвы за Днепр войска Первого Украинского фронта несли огромные потери. И от Николая Ватутина поступило предложение набирать в армию молодежь из ближайших сел. Его поддержал Георгий Жуков, имевший статус заместителя Верховного главнокомандующего, что давало ему огромные полномочия".
Як склалась доля цих новобранців?
Наведу спогади письменника-фронтовика Анатолія Дімарова: "Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии — все равно взяли. И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания. Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоем, скованный льдом, и сказали ждать сигнала — ракеты. А когда она взлетит, дружно высыпать на лед и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты.
Назад повернуть никто не мог, потому что нам показали хорошо оборудованные окопы, в которых через каждые три шага сидели смершевцы с нацеленными нам в спину пулеметами. Меня спасло лишь то, что я уже порох нюхал и бежал не в первом ряду, а в пятом. Мы добежали метров за сто от того ограждения, немцы нас подпустили. Вы представляете, голый лед, спрятаться негде! И как ударили из пулеметов кинжальным огнем! Ребята передо мной падали, как подкошенные, я тоже упал и лежал, а солдат передо мной аж вертелся от пуль, которые в него попадали. Все время на меня наползал…
Потом немцы начали стрелять из минометов. Слышали о таких минах, которые называли "квакушками"? Падает, ударяется о лед, не взрывается, а подскакивает вверх метров на четыре-пять, тогда взрывается, и осколки идут вниз. Как меня теми осколками не убило?.. Затем взрыв — и черная яма, в которую я провалился. Меня санитары так и подобрали: с намертво зажатым кирпичом в руках".
Спогади Татяни Барабаш, яка брала участь в боях за Дніпро в районі Букрина в якості санінструктора. "Врываясь в дома, забирали не только подростков, но и чудом уцелевших мужчин. И каждый, уходя воевать, как правило, надевал старую фуфайку, надеясь, что новая еще пригодится в хозяйстве. Все думали, что вернутся домой. Из еды брали с собой ломоть хлеба и шмат старого сала. А через день-два мы уже хоронили их в братских могилах по 200 человек с этими же торбочками и в этих же черных фуфайках. В тех местах были глиняные яры, а по краям яров стекали ручейки, полные крови", — рассказывает женщина”.
На момент битви за Дніпро набралось близько 300 тисяч таких мобілізованних, а всього в процесі звільнення України із сіл призвали 900 тисяч непідготовлених і ненавчених воїнів.
Перед початком форсування Дніпра в селі Требухові пройшло засідання Військової ради фронту. Спогади про нього збереглись завдяки офіцеру по особливих дорученнях командуючого Першим Українським фронтом Миколи Ватутіна Юрію КоваленкУ: "Когда на этом заседании решался вопрос, во что одеть и чем вооружить 300 тысяч мобилизованных новобранцев, как их хоть немного подготовить, научить заряжать винтовку, будущий "маршал Победы" Георгий Жуков заявил: "Как во что? В чем пришли, в том и воевать будут! Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и от заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!"
Тогда заместитель командующего Первым Украинским фронтом по тылу генерал Кулешов сообщил, что на складах имеются в наличии только 100 тысяч трехлинеек, а генерал Константин Рокоссовский предложил отправить в Москву курьера, чтобы описать в Ставке Верховного главнокомандующего ситуацию и попросить помочь с вооружением и формой. И тут Жуков не выдержал и заявил: "Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? Нах… обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать". В ответ Рокоссовский (до речі прізвища цього полководця в списку імен, які не мають право носити вулиці в Україні, немає. Він — “герой” — авт.) сказал, что "это — геноцид", и дал указание сообщить о подобных планах в Генштаб. Однако Ватутин перехватил эту инициативу, заявив, что "не хочет портить отношения с Жуковым из-за этой молодежи". І ідею Жукова втілив таки в життя Ватутін.
3. Згадуючи про засідання військової ради в Требухові, Юрій Коваленко розповідав, що, коли постало питання про можливість взяття Києва військами Черняховського, Жуков заявив: "Героєм Києва має бути росіянин, а не якийсь красунчик — хохол! Героя за Київ отримає не Черняховський, а Ватутін! (на думку Жукова, росіянин), Тому слід негайно дати команду Черняховському (українцю) збити запал наступу".
Справедливості заради зазначу, "що у Ватутіна спочатку теж було прізвище українське — Ватутя. За його зізнанням, під час навчання в Полтавській школі піхоти йому порадили змінити прізвище з Ватутя на російське — Ватутін, як більш перспективне для військової кар'єри."
4. Ю. Коваленко:
"Доводилося мені часто їздити тоді, як представнику командувача фронту, оглядати позиції... Їду я від Чорнобаєва, Прохорівки... Осінь вже була, всі одягнені у плащ-палатки були... сидять люди, як черви. На землі сіра маса ворушиться. Сіра маса... Бо всі на позиції йшли в тому, що в кого було, бо йшов в армію з думкою: там одягнуть, навіщо ж краще одягати?
Пам'ятаю, один молодий хлопець, звертаючись до командира, просив: "Та дайте мені хоч чоботи, подивіться, я ж у колошах на босу ногу? Як же я полізу у Дніпро?" Здається, досі очі того хлопця пам'ятаю та ще одного, який поранений просив пристрелити його... Йому розірвало живіт, кишки вивалилися... А поранених пристрелювати було суворо заборонено... Залишили ми його та ще кількох на господаря, хата його неподалік була... А в мене було посвідчення на медаль: "Партизан Великої Вітчизняної війни"... Кажу йому: скоро наступ буде наших, візьми це посвідчення, а тільки двох поранених порятуй...
А як перепливсти Дніпро?.. Прислали оті 100 тисяч гвинтівок, вишикували по троє... Виходить, на трьох одна гвинтівка. Воюй, братове! Було так, що в одній трійці й батько, й син... А інструктаж такий: батько загинув, ти хапаєш гвинтівку і біжиш далі... Переправлялися на плотах... А в тилу — заградбатальйони — енкаведисти-автоматники...
Сіли на пліт, відштовхнулися — все, дороги назад немає — розстріляють. Вперед, пощастить на тому березі — будеш живий... Назад тебе вже ніхто не пустить... Стоять позад хлопці-гвардійці. Гвардія! Уральці, сибіряки, пихаті: ста грамами горілки, кашею нагодовані... І ото був другий ешелон, а перший — оті триста тисяч — "ГАРМАТНЕ М'ЯСО!" А Жуков, пригадуєте: "Это все хохлы-предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать?”.
Тепер уявімо собі думки німців на тому березі: "Та що таке? Лізуть і лізуть!"
Випало мені розмовляти пізніше з німцем. Він каже: "У нас не витримували нерви, нема ж кінця... Ми знали, що Росія бездонна, народу там тьма... Знали, що це напівдика країна..." Підпливає ця маса до берега і німці вискакують та й косять їх сердешних беззбройних напівроздягнених... Тут мало бути журналістом, щоб оту всю трагедію описати. Треба бути Цвейгом чи Стефаником... (Від себе: або Лермонтовим с його "ядрам пролетать мешала гора кровавых тел (уявіть!), або Твардовським бездушним з його (героикой Великой Отечественной войны) "… переправа, переправа, берег правый, как стена…".
Правий берег Дніпра, жовтень місяць, вода холоднюча: з плота впадеш — до берега вже не дістанешся — захолонеш... Вони, ці нещасні, не знали, що отам у Требухові, червоні, ситі, часто п'яні генерали вирішували їхню долю. Що ти, хлопче, показуєш мені пальці в калошах на босу ногу, як там вирішено за тебе таке: "Запрудить Днепр, напугать немцев, создать шок, а по трупах пойдет гвардія, спасем гвардію…".
Отож, хто що б сьогодні не говорив, але Ватутін, Жуков — це жах. Ватутін обрав спосіб знищення українців набагато простіший, ефективніший та замаскованіший, аніж Берія.
Матеріали підготував депутат
міської ради
Леонід ПАНЧУК.
Шановна редакціє!
Як не дивно, але сьогодні, коли Україна відзначила 24-річчя Незалежності, виявляється, є ще антиукраїнські сили, які хочуть реваншу, прагнуть розсварити людей, затіяти чергову колотнечу. Це має місце і в Ковелі. Окремі особи нехтують вимоги Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" в частині перейменування вулиць.
В цьому зв'язку на допомогу органам виконавчої влади та місцевого самоврядування Український інститут національної пам'яті підготував список осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні і підлягають в зв'язку з цим перейменуванню. Є тут і прізвище Ватутіна.
З цього приводу прошу опублікувати підготовлені мною матеріали. Я абсолютно абстрагуюся від власних висновків, думок, пропонуючи їх зробити читачам газети, але вірю в те, що вони також будуть щирими, аргументованими, а також повідомляю мешканців міста, що для них і організацій перейменування вулиць буде безкоштовним.
Матеріали підготував депутат міської ради Леонід ПАНЧУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 618
Підстав для зміни назв вулиць немає
Як встановити багатотарифні електролічильники?
“Повідомляємо про припинення нашої участі...”
Хочу продовжити розмову
Нотатки із зони АТО
З пошти цих днів
Чи вигідно опалювати дровами?
Як живеться фермеру?
Підтримай мобілізацію – захисти найдорожче