Нещодавно в літературному житті нашого міста відбулася особлива подія. На запрошення вчителів-словесників загальноосвітньої школи №1 на волинську землю завітала Леся Низова — дочка видатного українського поета й прозаїка, журналіста, публіциста, громадського діяча Івана Низового.

 Творча зустріч відбулася в приміщенні міської гімназії, куди були запрошені учні,  вчителі української мови й літератури загальноосвітніх шкіл, бібліотечні працівники міста. 

Леся Іванівна повідомила, що з нагоди 75-ліття від дня народження поета та задля популяризації його творчості Городоцька районна рада Львівської області проголосила 2017-й рік Роком Івана Низового на Городоччині. Саме тут за волею обставин замешкала родина поета: його дружина та дочка. Три роки тому вони були змушені залишити окупований російськими зайдами Луганськ, і все, що вдалося вивезти звідти, — це творчий доробок Івана Низового, який нараховує 7 тисяч творів, в тому числі понад 100 поетичних збірок. На жаль, через малі тиражі й переслідування владою за проукраїнську позицію автора вони не потрапили до широкого кола читачів.

Саме тому з особливою увагою та зацікавленням учасники зустрічі слухали розповідь Лесі Низової про важливі факти біографії поета, пройнялися складною долею її батька, який у півторарічному віці залишився сиротою. У неперевершеному виконанні й самої Лесі Іванівни, й учнів 5-В класу ЗОШ №1 Назара Бортнічука, Анастасії Денисюк, Валерії Голуб, Олександри Шайтан звучала поезія 

Нещодавно в літературному житті нашого міста відбулася особлива подія. На запрошення вчителів-словесників загальноосвітньої школи №1 на волинську землю завітала Леся Низова — дочка видатного українського поета й прозаїка, журналіста, публіциста, громадського діяча Івана Низового.

 Творча зустріч відбулася в приміщенні міської гімназії, куди були запрошені учні,  вчителі української мови й літератури загальноосвітніх шкіл, бібліотечні працівники міста. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 554

Весна подарувала нам чудове свято.  Воно відбулось нещодавно в Голобській бібліотеці під назвою: "Великодні посиденьки і “дегустація” улюблених книг". Вони були приємними і незабутніми. 

Участь в заході взяли студенти університету ІІІ віку і любителі книг — найактивніші читачі.

Спочатку завідуюча  бібліотекою Валентина Мельничук привітала всіх із Великоднем, познайомила з історією цього свята. Воно, як весна, оновлює природу, людські душі.

Потім присутні почули розповідь про цікаві факти створення книги.  Назвала Валентина Ярмолаївна найактивніших читачів, зробила книжковий огляд літературних новинок, які були представлені на виставці. Кого зацікавила якась книга, тим після закінчення свята бібліотекарі поновили формуляри читачів.

Дехто розповів про свою улюблену книгу, яка найбільше зачепила найтонші струни серця.  Це були, в основному, книги про сучасні тривожні події на Сході, які не можна забути ні на мить. А ще — про Майдан, кіборгів, Маріупольський процес, про геноцид під час Голодомору та ін.  

Присутні поділилися спогадами про письменників і їх твори за шкільною програмою, серед яких — Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Павло Глазовий.

Валентина Бережна розповіла про книгу "Дороги життя” Любові Василів-Базюк, українки за походженням, яка нині живе в Канаді. Про її книгу вона написала відгук в блозі "Голобська селищна бібліотека". Автор їй прислала відповідь з подякою.

Згадали й наших голобчан, які подарували в бібліотеку свої авторські видання. Це, зокрема, Людмила Ржегак, Михайло Хижко, Раїса Балахно з Вівчицька та ін.

Виявилось, що дехто віддає перевагу поезії. Їх почули від Галини Халепи, Людмили Танчак. Приємно було всім почути Євгенію Сало, яка декламувала поетичні шедеври, що запали їй у душу: патріотичні твори про Україну, про жінку-матір, про любов до рідного краю.  Особливо всім сподобались твори поетеси Галини Оліферчук із Люблинця та ін.

Акомпаніатор Микола Щесюк дарував нам чудові музичні мелодії. Хоч декому з гостей було за 80-90 років, згадали пісні, "сипались"  анекдоти, жарти. І, звичайно, дегустували паски, які принесли із собою читачі.

Кожен поніс у серці частинку тепла та вдячності бібліотекарям за ці чудові хвилини відпочинку.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час "Великодніх посиденьок".

Фото з архіву бібліотеки.

Весна подарувала нам чудове свято.  Воно відбулось нещодавно в Голобській бібліотеці під назвою: "Великодні посиденьки і “дегустація” улюблених книг". Вони були приємними і незабутніми. 

Участь в заході взяли студенти університету ІІІ віку і любителі книг — найактивніші читачі.

Спочатку завідуюча  бібліотекою Валентина Мельничук привітала всіх із Великоднем, познайомила з історією цього свята. Воно, як весна, оновлює природу, людські душі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 817

Над реактором Сонце

 всміхнеться,

І промінням у душу загляне.

Як тобі, удовице, живеться?

Чи у серці загоїлась рана?

Уже виросли без батьків наші діти, яким дуже хотілось татової ласки, тепла. Вони гордяться своїми батьками-героями, що захистили собою весь світ, віддавши за це життя, втративши здоров'я. 

Їх життя, наче свічка, згоріло, 

Вам би,  хлопці, в коханні горіти, 

Обіймати дітей і дружину –

Залишили одних на цім світі

За яку таку  їхню провину?

Молоді  й гарні, в розквіті сил пішли в безсмертя в 30, 35, 40 років, залишивши самотніми  свої половинки. Боляче, важко! Тривожні  недоспані ночі, хвороби дітей, матеріальна скрута, постійний біль.

Наші чоловіки були першими, хто прийняв на себе страшні удари радіації, першими пожежниками, які вступили в бій з невидимим  монстром. Але, як кажуть, життя продовжується. 

Вже й онуки є, яких ніколи не побачать дідусі-ліквідатори, вони тепер  –  маленькі сонечка для бабусь-вдів.

В нашій організації – 30 вдів ліквідаторів, за кожну із яких можна написати багато хорошого. Вони скромні, мужньо переносять різні незгоди, життєві проблеми, не жаліються на державу, яка за втрату годувальника навіть не всім вдовам видала "Посвідчення вдови ліквідатора".

Особливо гірко за наших ліквідаторів-пожежних – Віталія Попеска, Петра Чеханюка, про котрих написано в книзі пам'яті  волинських ліквідаторів "Грані подвигу". Їх прізвища тут майже на кожній сторінці, але дружини так і не можуть отримати "Посвідчення вдови ліквідатора".

Вдова Олена Чеханюк на олтар Чорнобиля віддала свого  чоловіка, виростила сама двох дітей. В наш час держава для захисту Батьківщини в АТО забрала її сина, де він отримав важке поранення. Батько і син… 

Хочеться кричати, але ніхто не чує, – хіба що колишній прем'єр Яценюк, якому здалося, що вдови інвалідів війни, маючи тільки п'ятдесятивідсоткову знижку на комунальні послуги  і на проїзд, "розкрадають" весь бюджет країни, і ці пільги треба забрати, що й зробив.

Ми не жаліємося, адже знаємо: "Гроші – для багатих, Закон – для бідних". Просто “камікадзе” Яценюк забув, що, крім жадоби наживи, є проста людська гідність, людське ставлення  один до одного, підтримка, розуміння.

Такою підтримкою для нас, "чорнобильців", є наша міська рада, де можна вирішити наболілі питання, де тебе зрозуміють і допоможуть. 

Наша щира вдячність – міському голові  Олегу Кіндеру, його заступнику Ігорю Прокопіву, начальнику управління соціального захисту міськвиконкому Софії Сагаль, її заступникам С. Созонік, Н. Шульгач, головним спеціалістам з питань Чорнобиля О. Матвійчук та А. Грицюк. 

Щиро вдячні ми  нашим хлопцям-ліквідаторам, які повернулися з того чорнобильського пекла. Вони всі втратили здоров'я, хворіють самі та їх діти, мають багато проблем, але стараються не забувати своїх загиблих побратимів і нас, вдів. Завжди допоможуть, підтримають.

Хочеться, щоб був мир, щоб не залишались матері без дітей, діти – без батьків, дружини – без чоловіків.

Слава Україні!

Героям Слава!

Від імені вдів ліквідаторів Чорнобиля – 

Зінаїда ФЕДОРУК.

Уже виросли без батьків наші діти, яким дуже хотілось татової ласки, тепла. Вони гордяться своїми батьками-героями, що захистили собою весь всіт, віддавши за це житття, втративши здоров’я.

Від імені вдів ліквідаторів Чорнобиля – 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 592

“ГИВА”

її життя – зразок служіння Україні

Сьогодні свій 90-річний ювілей відзначає знана не тільки на Ковельщині, а й в усій Україні активна учасниця національно-визвольного руху, зв'язкова УПА Ганна Йонівна ЗЕЛЕНА із села Скулина.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 701

Мабуть, у цілому місті не знайдеться дівчини, що має таке довге волосся, як Каріна Ісупова. Саме довга, до колін, коса привернула мою увагу до неї

— Волосся ніколи мені не стригли, — розповідає Каріна Ісупова, що навчається у СШ № 3 м. Ковеля в 9-Б класі (на знімку). — І я ніколи не обріжу косу, бо коса — дівоча краса. 

Довге волосся було у бабусі дівчини і мами. Хто не йде, то задивляється. Бо довга коса у наш час — рідкісне явище. Хоча і мороки з довгим волоссям багато, зате кожен день у Каріни по-іншому заплетена коса — то у "колосок", то у "високий хвіст". А "африканські косички" мама доні плете аж цілих 6 годин. Це ж яке треба мати терпіння, щоб одній висидіти, а іншій плести такі тонюсінькі дрібнесенькі косички. Та ще й такі довгі!

— Такої зачіски вистачить на цілий тиждень, — каже Каріна. 

Сама дівчина мріє стати хореографом або перукарем, тож своє вміння демонструє на подружці.

Гарна і вродлива дівчина, добре вчиться у школі. Улюблені предмети: музика, англійська і українська мови. Любить малювати і готувати смачні страви. А ще закінчила музичну школу, грає на бандурі і гарно співає. Пробує освоїти гітару і складати пісні. Вільний час проводить з друзями на природі. 

Каріна дуже любить сучасні танці: хіп-хоп, хаус. Без танців себе не уявляє. Вона брала участь у різних конкурсах з танців.

Та найбільша гордість дівчини — коса. Хто не йде, то озирнеться, бо є на що подивитись. Тож годуйте, дівчата, коси, і ви будете в центрі уваги.

Галина Оліферчук. 

Мабуть, у цілому місті не знайдеться дівчини, що має таке довге волосся, як Каріна Ісупова. Саме довга, до колін, коса привернула мою увагу до неї

— Волосся ніколи мені не стригли, — розповідає Каріна Ісупова, що навчається у СШ № 3 м. Ковеля в 9-Б класі (на знімку). — І я ніколи не обріжу косу, бо коса — дівоча краса. 

Коментарів до новини: 225
Переглядів новини: 1980

Нещодавно в центральній районній бібліотеці відбулося своєрідне свято ветеранів. З цієї нагоди на урочисте зібрання прибули голови первинних ветеранських організацій району, активісти ветеранського руху, представники районної влади, соціальної служби.

Минуло 30 років з дня створення ветеранської організації району. Сьогодні це – найчисельніша і, мабуть, найактивніша громадська організація Ковельщини. На її рахунку багато добрих справ, список яких повсякчас поповнюється завдяки активності ветеранських ватажків. Та й багато ветеранів ще ведуть активну громадську роботу.

Особливо добре слово хочеться сказати про тих, хто на місцях очолює ветеранські осередки. В основу їх роботи покладено великий життєвий досвід. Вони – живі свідки історії, справедливі, чесні, порядні. За плечима в кожного – великий трудовий стаж, бо саме ці люди багато років працювали задля розвитку нашої держави, і нині ще ведуть велику громадську роботу, турбуються про своїх колег, роблять все, аби їхні ветерани хоч трохи почувалися захищеними.

Найбільшою ветеранською "первинкою" є Голобська. І більше 20 років очолює її ветеран війни, Заслужений працівник торгівлі М. Ф. Янко. Її діяльність заслуговує найвищої оцінки. Подібне можна сказати про Г. Я. Кузик з Дубового, В. А. Ковальчука з Мельниці. Вони – живі свідки війни, яка обпалила їх дитинство і юність. Потім далися взнаки тяжкі повоєнні роки. Але саме такі люди будували мирне повоєнне життя.

Активну роботу з ветеранами ведуть в Поворську (голова Г. Д. Шворак). Тут завжди цікаво проходять свята вшанування ветеранів. Активною є О. П. Вавренюк з Ситович, К. П. Махнюк з Попович, І. П. Пазина з Зеленого, Г. О. Галайдюк з Козлинич. Невтомні є у громадських справах Г. О. Степанюк з Радошина, Н. А. Відрінська з Нового Мосира.

Люди, які очолюють в селах ветеранські  осередки, як ніхто інший, знають потреби односельчан і завжди на зборах ветеранів відверто висловлюють свої думки, бо сьогодні життя пенсіонерів в країні, як-то кажуть, не з медом. Неодноразово вели мову про високі ціни на ліки, чомусь не знаходять коштів для безплатного проїзду учасників війни. У "сюжет" нашого ветеранського життя вписались квитанції із розрахунку на світло, газопостачання. Ці папірці, як кажуть у народі,  не для" середніх умів". Одним словом, проблем у нашому ветеранському житті багато.

Але люди старшого віку завжди  знаходили вихід,  та й нині запал бадьорості і оптимізму у них не пропав. Невтомні у своїй праці, очолюючи більше 30 років ветеранські організації, Н. М. Мисюра з Доротища, В. І. Чегус  з Білашева, Г. Г. Бедрунь з Велицька, М. В. Грищук з Любитова, В. Е. Головачова з Дрозднів, Г. С. Шавлай з Кричевич, Г. Ю. Герко з Облап, Н. В. Сойко з Уховецька. Є в кого вчитись молодшим головам ветеранських організацій Г. С. Шупічук з Сільця, Л. І. Козулі з Тойкута, В. А. Повху з Білина, К. І. Барчук зі Скулина.

Не можна не згадати тих голів, які багато років працювали, а нині за станом здоров'я уже "на відпочинку": В. Т. Федорук, Е. М. Горинович, Н. В. Федорук, Г. А. Савчишина, М. І. Ящук.

Свято відкрили ведучі Інна Вознюк та Каріна Савчук. Вони зуміли у віршованих рядках розказати про ветеранське життя на Ковельщині, піднести рівень його на висоту добра, милосердя, поселити у серцях присутніх радість свята, віру.

У той день ветерани приймали щирі вітання. Голова РДА Віктор Козак у своєму виступі із великою синівською вдячністю засвідчив глибоку шану й повагу до присутніх в залі. Так, ветерани не повинні бути забутими, бо вони створили своїм розумом, працею те, що ми зараз маємо. Це і приклад для наслідування молоді, якій продовжувати розпочате, творити майбутнє України. Влада і надалі буде турбуватись про старші покоління. Його виступ-вітання продовжив А. П. Броїло – голова районної ради. Тепло, щиро Андрій Петрович подякував ветеранам за невтомну працю, за життєву мудрість,  за активну громадську позицію.

За досягнуті успіхи в громадській діяльності, активну життєву позицію та з нагоди 30-річного ювілею групу голів первинних організацій нагороджено Почесними грамотами, а саме: В. І. Остапчук (Голоби), Г. О. Степанюк (Радошин), І. П. Пазину (Зелене), Г. А. Савчишину (Мощена), Н. В. Мезеїн (Городище). Дуже приємно, що влада висловила вдячність районній ветеранській організації за турботу про своїх членів.

Заступник голови ветеранської організації Волині Г. Я. Гулько, зокрема, сказав, що районна ветеранська організація завжди була в області однією з кращих, заслуговує подяки  волонтерський центр району (Г. І. Халепа).

Так, наша організація була кращою, творила добрі справи для ветеранів протягом всього 30-річного періоду. Бо її очолювали мудрі, знаючі, активні люди. І як не згадати в такий день П. Клімчука, В. Янюка, Н. Тарасенко, котрі відійшли у Вічність. Хвилиною мовчання пом'янули їх пам'ять, а також усіх ветеранів, хто не повернувся з війни, хто не дожив до нинішнього дня.

На свято ветеранів, як завжди, завітала представник благодійного фонду Волині "Патріоти Волині" К. А. Савчук. Разом із словами вітань вона подарувала великий  святковий торт.

Гарного настрою нам ветеранам додавали пісенні виступи аматорів художньої самодіяльності. Завдяки начальнику відділу культури РДА Т. І. Матяшук, на нашу думку, були зібрані кращі виконавці району. Чарував своїм співом аматорський народний колектив "Вишиванка", солісти В. Сущ з Голоб, Д. Середа, Н. Карпук-Сугак  з Люблинця, Н. Міщанчук з Облап, О. Шевчук з Білина. Щиро вдячні ветерани "своєму" А. Мигулі за щирі слова вітань, за чарівний голос. Свято завершилося урочистим співом "Многая літа".

Хочу сказати велике "спасибі" районній владі, особисто В. Т. Козаку, А. П. Броїлу, які завжди переймаються проблемами ветеранів, в міру своїх можливостей намагаються підтримати й допомогти. Особлива подяка – за подароване свято, на якому його учасники могли поспілкуватися, поділитися думками і власним досвідом щодо вирішення проблем ветеранського життя. Щире "спасибі"  І. Є. Смітюху за смачний подарунок до свята.

Усім ветеранам району щиро зичу міцного здоров'я, щасливого довголіття!

Валентина СІЧКАР,

голова районної 

ветеранської організації.

Нещодавно в центральній районній бібліотеці відбулося своєрідне свято ветеранів. З цієї нагоди на урочисте зібрання прибули голови первинних ветеранських організацій району, активісти ветеранського руху, представники районної влади, соціальної служби.

Минуло 30 років з дня створення ветеранської організації району. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 796

Поет вже знав, як йому бути та що читати. Сотні сумнівів, які ще тільки ось, ніби зграя скажених псів, чіплялась до мізків і вигризала їх, та так, що від того аж ставало порожньо в голові, відійшли геть. Опановував себе, як міг. Ну хіба ж не зрозуміють його, колишнього воїна-“афганця”, вже теперішні вояки? Все, треба йти на сцену, геть сумніви! Буде читати "Інквізицію" – про життя, любов та смерть. 

Нестерпне сяйво рампи не давало змоги бачити обличчя й очі, а без цього він не зможе читати. Щурячись від світла, підійшов до мікрофона, привітався. І не впізнав свого голосу – мікрофон спотворював інтонації та відтінки, змінював значення слів. Так видавалось Поетові. Тому, вибачившись, зійшов зі сцени просто в залу. Одразу стало спокійніше на серці. Глянув на ряд праворуч від себе для впевненості, чи слухають, прикрив повіки так, що могло видатись, ніби нічого не бачить і не чує. Почав: 

– Їх у в'язниці зібралось чимало жінок, дівчат, зовсім малих дітей. Вона ж все ніби осторонь стояла, долоні пригорнувши до грудей. ЇЇ як відьму на поталу видав слизький, пихатий, жадібний сусід… 

Крізь прикриті повіки пильно стежив за залою. Слухають, хоча й не до кінця розуміють, до чого це все. Продовжив: 

– …Все зазіхав на цноту, зненавидів, коли не зміг ні взяти, ні купить. Був допит. Кат зриває одежину …Вона покірно показала вмить таємні родимки, сказала, що хотіла звести сусіда, і все місто підпалить… Любила зло робить, колодязі труїла, любила шабаші та кров дітей смоктать – бо так боялась, що її тендітне тіло кліщі залізні будуть шматувать. Благала, щоб її не катували, і всі зізнання хутко підписала. 

Поет споглядав, як сотні пар очей вже з інтересом слухали і чекали, що ж буде далі. А он та жінка неймовірно яскравої вроди, здається, сержант із третього ряду, здавалась такою, ніби ця історія про неї, ніби вона це вже пережила.

– Суворі судді милосердя проявили – лише до вогнища дівчину присудили. Кат вивів з зали і повів до ганку…Чекати їй не довго, лиш до ранку. І в анфіладі темній, де роїлися загиблі душі та останні їх думки, вона рукою ніжно доторкнулась до катової сильної руки… І темна ніч. Вона не може спати – їй жаль себе – цнотливу, чарівну… Шкода загинуть, хлопця не пізнати, з коханцем не провести ніч одну!.. Та линуть кроки. Ніч же ще. Так скоро?

Висока постать Поета згорбилась від власних слів – так перейнявся, а ген той хлопець у далекому притемненому кутку залу геть байдуже слухав, чи й не слухав, а про щось своє думав. То й хай собі, тож іншим цікаво!  

– Відкрились двері. На порозі кат. Бере за руку дівчину й виводить у темну прохолоду анфілад… У темному кутку вони лиш двоє. Такий він сильний. А вона слабка… Здригається вона, і відчуває, як пестить тіло катова рука… Чека на площі вогнище. Невпинно спливає час. Життя відійде з ним… Вона зняла поволі одежину і на коліна стала перед ним… Ці відчуття… Як поклики до раю… Це упоїння катовим… міцним… Неначе кров із неї випиває… Вона на ньому… І вона під ним… А там – лежать знесилені в нестямі, солодким сном забувшись чарівним… 

Поет відкрив повіки – зазвичай серед інших слухачів хтось, саме на цьому місці, та й видавлював із себе дурнуватий смішок. Було ж на одній із вечірок, куди Поет прийшов, чого вже там гріха таїти, підзаробити: один пузань почав масно іржати, чим ввів Поета в дикий шал. Він тоді добре роз'юшив пику пузаню, напідпитку трохи був. Бо ж напоїв було на шару, хоч впийся... Але ці ні, ці слухають! Особливо дівчата – зв'язківці та медики, того й дивись, ще заплачуть. 

– Нарешті кат її за плечі підіймає. І ледь одягнена, вона іде за ним. Куди веде? Невже ж таки на волю? Дарунок жити? Справдиться невже? Ні. До в'язниці знов її заводить – "Відпочивай до ранку. Скоро вже…" Лягла вона спокійно і лежить. Все відбулось. Чи варто далі жить? На ранок кат прийшов. Узявши її грубо, до зали вивів. Руки їй зв'язав. Відвіз до вогнища, та до стовпа із дуба залізними цепами прив'язав. І люди бачили, коли вогнем завзята, вона в сльозах дивилася на ката… Вона не плакала від болю, не кричала, губами поцілунок лиш послала…

Поет ніби злився із залою. Відчуття повного єднання передувало успіху. Очі глядачів співпереживали і вимагали продовження. Багато хто не розумів, як таке могло бути. Командири в першому ряду пошепки пригадували страшні історії інквізиції, то й не дивувались словам Поета.

– В бридкій харчівні, осторонь, окраєм Кат заливає трунком очі, проклинає свою роботу. Та робить її потрібно. Допоки відьми – боронитись необхідно… Зробив, що міг… Він милосердно відьмі подарував жіноцтва пізнання… Що ж серце заболіло з того дня? І все болить… В душі забракло сил… І в смутку очі п'яні розглядають ту жменьку попелу, що висипав на стіл… 

Закінчив, провів руками по обличчю і … шквал оплесків ошелешив і підніс Поета. Йшов із зали й тішився, бо ж його поезія потрібна тут цим людям в одностроях! Праця недаремна! Вслід ще звучали оплески, хтось вигукнув "браво".

Ігор ВЕРЧУК (“Скеля”).

(В нарисі використана поема "Інквізиція" Серго Сокольника).

Поет вже знав, як йому бути та що читати. Сотні сумнівів, які ще тільки ось, ніби зграя скажених псів, чіплялась до мізків і вигризала їх, та так, що від того аж ставало порожньо в голові, відійшли геть. Опановував себе, як міг. Ну хіба ж не зрозуміють його, колишнього воїна-“афганця”, вже теперішні вояки? Все, треба йти на сцену, геть сумніви! Буде читати "Інквізицію" – про життя, любов та смерть. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 831

"Вісті Ковельщини" – одне з небагатьох на Волині періодичних видань, в якому постійно друкують свої твори місцеві аматори поетичного слова. Скажемо відверто: не завжди вони літературно довершені, стилістично і граматично  бездоганні, але редакція рідко кому відмовляє у публікації.

Дехто запитує: "Чому? Невже не можна викинути в редакційний "кошик" сире, недосконале, місцями примітивне? Від цього газета лишень виграла б".

Скажемо так: друкуємо  сире і недосконале не завжди. Але завжди пам'ятаємо, що генії красного письменства народжуються не щодня і живуть далеко не в кожному селі нашого краю. Однак людей, котрим болить душа за народ, рідну державу, котрі прагнуть вилити на папір свої  потаємні почуття і думки, щоб розбудити думки і почуття інших, є багато. І ми цінуємо їх не за рафіновану, гладко "причесану" поетичну творчість, а за щирість і відвертість, бажання довірити найближчій для них газеті сокровенне.

От нещодавно до редакції завітала із скромним зошитом в блакитній обкладинці Людмила Білінець (Мацан) із села Пісочного. Працює  дояркою в господарстві,  чоловік пішов добровольцем у зону АТО, там же виявив бажання служити і син. Один з віршів жінки  ми вже якось друкували. А оце нещодавно знову зазирнули у той зошит і поринули у такий щемливий, в чомусь загадковий світ авторки, що захотілося  знову надати слово жінці.

А хіба можна оминути увагою поетичні спроби ветеранів праці Ольги Тарасюк із Поворська, Ніни Федорук із Доротища, Аркадія Цикуна з Облап, Аркадія Чабанчука із Нового Мосира? Ліричні, патріотичні, часом  тужливі і водночас іронічні твори  надсилає член  Ліги українських письменників імені Павла Чубинського Яків Лавренко з Ковеля. В постійному  творчому неспокої наші земляки Іван Ярошик та Віталій Лихобицький, Олена Мокроусова. Не можна натішитися поезіями прекрасних наших жінок і дівчат Галини Оліферчук, Олени Прадійчук з Люблинця, Олени Місюри з Доротища, Ірини Ярмолюк з Ковеля та багатьох інших дописувачів газети. 

Без перебільшення можна стверджувати: вони дорожать газетою, газета дорожить ними.

На Волині відомий своєю непосидючістю й ініціативністю голова обласного відділення Фонду культури України Геннадій Сарапін. На його рахунку – багато цікавих культурно-мистецьких  імпрез. Зокрема, впродовж багатьох років організовує  в Колодяжному і Луцьку з нагоди Міжнародного дня поезії зустрічі волинських шанувальників поетичного слова. Відбулись  такі зустрічі й нещодавно.

Мені імпонує те, що Геннадій Іванович став зачинателем своєрідного "вільного мікрофона" для місцевих поетів. Він вважає, що дуже добре, коли вони без усякого примусу і з власної волі приїздять на такі зустрічі й дають волю своїм почуттям у виступах перед колегами по перу.

Тож нехай і ця передсвяткова "Літературна вітальня" буде своєрідним "вільним мікрофоном" для наших земляків, яких по життю супроводжує чарівна поетична Муза.

Михайло КУЗЬМУК. 

"Вісті Ковельщини" – одне з небагатьох на Волині періодичних видань, в якому постійно друкують свої твори місцеві аматори поетичного слова. Скажемо відверто: не завжди вони літературно довершені, стилістично і граматично  бездоганні, але редакція рідко кому відмовляє у публікації.

Дехто запитує: "Чому? 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 530

На календарі — середина квітня, пора, коли худоба виходить на пасовище. Саме в  ці перші тижні на випасі  тварин очікує  небезпека, пов'язана з різким переходом від стійлового утримання до випасу. Перш за все, це пасовищна тетанія — хвороба обміну речовин викликана різким переходом із стійлового утримання до випасу тварин.

Характеризується гіпома-гнемією, гіпокальцемією та розладом нервово-мускульної збудливості. Хвороба проявляється в перші 5 тижнів після вигону на пасовище, рідше осінню. Проявляється раптово або після нетривалого збудження у вигляді конвульсій, тетанічних судом, лякливістю, підвищеною температурою тіла. При відсутності кваліфікованої допомого тварина швидко гине від паралічу дихання.

Для запобігання цієї небезпечної хвороби рекомендовано уникати надмірного використання калійних та азотних добрив на полях і пасовищах. Обов'язково в перші 4-5 тижнів випасу підгодовувати тварин грубими кормами (сіном, соломою), ввести в раціон вітамінно-мінеральні добавки.

При перших ознаках захво-рювання тварини потрібно обов'язково звернутись до фахівця ветеринарної медицини і ні в якому разі не займатись самолікуванням.

Не менш небезпечним є симулідотоксикоз — хвороба, пов'язана з нападом на тварин кровосисних комах (мошки), які при укусі виділяють сильнодіючий гемолітичний токсин. Основні ознаки захворювання — це набряки, підвищення температури тіла, загальна слабкість та інтоксикація, підшкірні крововиливи.

Таким тваринам потрібна негайна і кваліфікована допомога. 

Для попередження захворювання і загибелі тварин потрібно дотримуватись режимів випасання в період найменшої активності комах — з 10-11 години до 17-18, випасати в добре провітрюваних ділянках випасу. Уникати низьких  заболочених місць біля швидкоплинних водойм (річок, канав). Обробляти тварин репелентами (препарати, що відлякують комах).

При масовому нападі мошки необхідно негайно припинити випасання та загнати тварин в приміщення. Можна використати димокурні багаття чи спеціальні димові шашки.

Сергій ПРОЖИЖКО,

зав. протиепізоотичним відділом Ковельської райветлікарні.

На календарі — середина квітня, пора, коли худоба виходить на пасовище. Саме в  ці перші тижні на випасі  тварин очікує  небезпека, пов'язана з різким переходом від стійлового утримання до випасу. Перш за все, це пасовищна тетанія — хвороба обміну речовин викликана різким переходом із стійлового утримання до випасу тварин.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Нещодавно в  Ситовичах відбулося святкування 73-ої річниці визволення від фашистської навали у Другій  Світовій війні.

Як завжди,  з року в рік все відбувається активно, бо ж працює в місцевому клубі його завідуюча Ольга Стецюк – відданий, працьовитий, люблячий свою роботу керівник.

Немає для неї жодних "другорядних" свят: чи то  державних, чи то релігійних.  Вона завжди збере і організує змістовний  концерт, переважно – силами молоді села.  Наші жителі  вже звикли до цього, бо ж завжди проводяться концерти. Крім того, щосуботи  проходять тематичні вечори, дискотеки тощо. 

До нас, в Ситовичівський клуб, приїжджає молодь сіл Підріжжя, Кашівки, Кухарів, Пісочного, Озерного та Поворська.  Шана такому працівнику, що виховання молоді проходить в атмосфері культури, а не в "забігайлівках".  Вона зорганізовує  юних, не дивлячись на те, що в нас немає музичних закладів  та музикантів. 

Наша Ольга Володимирівна не лінується:  щось знайде в інтернеті, краще вибере на диски. З молоддю – як із своїми дітьми.  Всі її люблять.  Дискотеки проводять, коли бажають.  Все для того, щоб село  розвивалось.  Тому ж до нас і приїжджають мешканці  сусідніх сіл, бо знають, що в Ситовичах клуб працює. 

Нещодавно культпрацівниця зібрала свою агітбригаду і з нагоди жіночого свята 8 Березня  провели концерт в селі Заячівці, бо тепер  це –  наша Поворська об'єднана територіальна громада. 

Хочу висловити свою думку та думку  жителів стосовно колишньої Ситовичівської сільської ради про те, що ми не забуті Богом і  що  увійшли до об'єднаної територіальної громади Поворська. 

Керує нею Сергій  Володимирович  Семенюк. Сюди входить 11 сіл, в тому числі – Ситовичі і Світле.  Від  Ковеля – 50-60 км. 

Громада об'єднаних сіл розумно оцінила і довірила посаду голови  чуйному, людяному, розумному керівнику, який зорганізував колектив. Заступником він обрав колишнього голову Ситовичівської сільської ради Михайла Никитюка, який гарно зарекомендував себе в  минулому.

І в цей святковий день в Ситовичі Сергій Семенюк  приїхав із своїм колективом привітати із святом жіноцтво. На заході світлу пам'ять всіх захисників вшанували хвилиною мовчання.  Учні поклали вінок до пам'ятника Слави. 

Слово мав очільник територіальної громади Сергій Семенюк, який ознайомив присутніх із планами на майбутнє. 

Народна мудрість говорить, що гуртом і кашу добре їсти.  Гуртом – ми сила. А 11 селами керувати не кожному дано. Тож ми повинні цінувати такого мудрого керівника, який всіляко дбає про громаду. 

Виступаючи, Валентина Дорожко сказала: "Починати треба з себе.  Слід  робити добро. Адже, що посієш,  те й пожнеш". 

У своєму вітальному слові Сергій Володимирович зазначив, що в Ситовичах є Мати-героїня,  яка народила і виховала 5 дочок. Це – Ольга Сергіївна Парфенюк.

Сергій Семенюк привітав жінку, вручивши їй орден.  До низки щирих поздоровлень приєднався його заступник  Михайло Никитюк.  Михайло Петрович подякував Ользі Сергіївні за виховання  дітей, їх активність всюди: працю на землі, в лісі, навчання, участь в проведенні культурно-масових заходів. 

Слова вдячності за мудре батьківське виховання  виступаючий висловив і главі сімейства  Петру Парфенюку, а всій родині зичив щасливої долі.

Далі розпочався святковий концерт, ведучими якого були Марія Сенюк та Карина Ткачук. 

Вірші  читали Анастасія Петрук, Оля Парфенюк, Інна Парфенюк та Ліза Гонта.  Зворушливо співали пісні Марія Сенюк і Карина Ткачук.  У їх виконанні лунали "Рідна Україна", "А мати жде", "Над землею тумани", "Білі лебеді" та інші.

На закінчення  листа хочу побажати всім миру, теплої весни, краси і здоров'я на многії і  благії літа!

Олена ВАВРЕНЮК, 

голова ветеранської організації с. Ситович Поворської об'єднаної територіальної громади.

Нещодавно в  Ситовичах відбулося святкування 73-ої річниці визволення від фашистської навали у Другій  Світовій війні.

Як завжди,  з року в рік все відбувається активно, бо ж працює в місцевому клубі його завідуюча Ольга Стецюк – відданий, працьовитий, люблячий свою роботу керівник.

голова ветеранської організації с. Ситович Поворської об'єднаної територіальної громади.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 643