30.03.2023 Зінчук Вікторія Петрівна

Н2Мрія, що стала реальністю

Світло, яке пронизує темряву. Світанок, що завжди наступає після нічних сутінків. Ось такі пейзажі "ловила" фотокамера ковельчанина Максима Бурди протягом служби у лавах ЗСУ. Багато його фоторобіт ми бачимо саме такими – символічними для України: поступово, але невпинно до нас повертається украдене темрявою світло…
24 березня у ковельській Галереї мистецтв відкрилася воєнна фотовиставка світлин "Небесний Фотограф" солдата ЗСУ, фотографа та активіста міста Ковеля Максима Бурди, який організували 26 січня 2023 року в районі Бахмута на Донеччині. Захід присвячений пам'яті Героя, адже ця виставка, яку організували його рідні та друзі, – давня мрія Максима, яка сьогодні стала реальністю.
Переглянути фотосвітлини та вшанувати пам'ять полеглого прийшли представники міської влади, друзі, одногрупники, побратими та небайдужі мешканці громади.
Давню мрію Максима здійснили його рідні за активної підтримки Ковельської міської ради. 
"Ось і настав той день, про який так мріяв Максим. Яким би щастям було, якби цю виставку він міг би споглядати сам. Але не судилося. Він загинув за кілька днів до свого 26-річчя під Бахмутом. Тапер йому назавжди двадцять п'ять, – говорить міський голова Ігор Чайка. – Стоячи тут, в оточенні цих прекрасних фотографій, дивишся на світлу й радісну посмішку Максима, розумієш, що при всьому трагізмі – це все-таки виставка про життя, про безсмертя, про безмежну любов Героя до своєї мами Ірини Миколаївни, коханої дівчини Марії, друзів, з якими гуляв вулицями рідного міста. І оце відчуття життя, відчуття прекрасного він не втратив навіть на війні, поряд зі жорстокістю, темрявою і постійною загрозою смерті. 
Переконаний, що ця виставка подорожуватиме країною, і все більше людей дізнається, яким був ковельчанин, український воїн, Герой Максим Бурда. Незабаром частину цієї виставки побачать за океаном, адже наші партнери з американського міста Шамблі зацікавилися роботами Максима. Також про своє бажання бачити його фотороботи вже повідомили й інші міста –партнери Ковеля, зокрема, польський Бжег Дольний".
Чимало сил для підготовки цієї виставки доклала дівчина Максима Марія Лукашук, з якою вони планували одружитися.
"Майже два місяці нам знадобилося, аби втілити мрію Максима в життя. Впродовж цього часу ми відбирали фото, давали їм назви, технічно оформляли, створювали макети, – згадувала пройдений шлях до відкриття омріяної її коханим виставки Марія Лукашук. – Усі представлені тут фото умовно можна поділити на дві категорії: ті, що були зроблені протягом 2022 року, коли Максим перебував на навчаннях, і ті, які були зроблені в 2023 році, коли виконував бойові завдання біля Бахмута".
Детально, так, аби нічого не забути і не пропустити, розповідала Марія про фототвори її коханого Максима, про відчуття, які вони викликали у них.
На виставці можна побачити фотороботи, які знайомлять з головними фактами з біографії Максима, а також з побратимами, з якими починав свій військовий шлях. Поряд можна побачити світлини, що демонструють різні навчальні ситуації, військову рутину та відносний відпочинок, портрети його побратимів. Далі – роботи, споглядаючи які, можна помітити певний перелом – перехід його військової служби в більш важкий період, коли він виконував завдання біля Бахмута.
"Велику роль у житті Максима відігравало число "24", – продовжує розповідати дівчина Героя. – 24 лютого розпочався його військовий шлях. Також на цей день припадає наша річниця. 24 березня ми відкриваємо його виставку, яка буде діяти до 24 квітня. 
Максим багато розповідав про свою мрію, до якої горіла душа, для нього було важливо, щоб ця виставка відбулася навіть після смерті. Сьогодні дуже вдячна всім, хто допомагав втілити цю мрію у життя".
Вірним другом, до кінця відданим своїй справі, який завжди йшов до своєї мети, життєрадісним, добрим та чесним – таким залишився Макс у пам'яті друзів та одногрупників, котрі того дня ділилися спогадами про нього.  
А й справді, Максима Бурду знали як сміливу, надійну і дуже щиру людину. За особливу мужність  і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, наш земляк був посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. 
До повномасштабного вторгнення Максим працював весільним фотографом, був співзасновником молодіжного хабу "Ватра – правильний простір", учасником молодіжної ради, членом партії "Національний корпус", добровольцем тероборони, солдатом Збройних Сил України.
Народився Максим Бурда 30 січня 1997 року в м. Ковелі. Ще з дитинства займався спортом та брав участь у військово-патріотичному таборі "Волинська Січ". Навчався в Національному університеті "Острозька академія", де здобув ступінь магістра спеціальності "Журналістика". Свою дипломну роботу присвятив воєнній фотографії, адже займався мистецтвом фотографування ще з шкільних років. Саме фотографія запалювала очі Максима неймовірним світлом та надихала жити і творити. 
Вже у дев'ятому класі юнак відзняв перше весілля. Рідним казав, що стане найвідомішим фотографом у світі і вперто йшов до своєї мети. Постійно відшліфовував майстерність, навчався, підвищував кваліфікацію, купував якісну апаратуру та читав спеціалізовану літературу. 
Працював фотографом, часто брав участь у різних соціальних проєктах. Не покинув свого захоплення і під час військової служби, яку проходив у складі 3-ї Окремої Штурмової Бригади, де виконував завдання зі знищення окупантів. Служив у взводі вогневої підтримки, був оператором безпілотника, займався аеророзвідкою.
Перебуваючи під постійними обстрілами, Максим лишився вірним своєму справжньому покликанню. Символічним є його позивний "Фотограф", який він обрав під час вступу до лав ЗСУ. Через світлини він фіксував побут, навчання, портрети своїх побратимів, непрості емоції, які викликає війна.
Восени 2022 року Максим Бурда створив телеграм-канал, присвячений воєнній фотографії. Збройні Сили України неодноразово публікували його роботи на своїх офіційних сторінках. І вже під час служби талановитий фотограф отримував багато пропозицій щодо організації його персональних виставок в різних містах України. 
До цієї виставки увійшло 140 світлин різного формату. Роботи сильні та вражаючі, які змушують задуматися та переосмислити життя.
Фотосвітлини Максима Бурди можна буде переглянути та придбати до 24 квітня у Галереї мистецтв, що вулиці Незалежності, 89.
Частина коштів з продажу фоторобіт та листівок буде перераховано до благодійного фонду "Янголи Азову", що опікується пораненими, полоненими бійцями та їхніми родинами.
Вікторія ЗІНЧУК.
Фото з архіву 
Ковельської міської ради.
Світло, яке пронизує темряву. Світанок, що завжди наступає після нічних сутінків. Ось такі пейзажі "ловила" фотокамера ковельчанина Максима Бурди протягом служби у лавах ЗСУ. Багато його фоторобіт ми бачимо саме такими – символічними для України: поступово, але невпинно до нас повертається украдене темрявою світло…
24 березня у ковельській Галереї мистецтв відкрилася воєнна фотовиставка світлин "Небесний Фотограф" солдата ЗСУ, фотографа та активіста міста Ковеля Максима Бурди, який організували 26 січня 2023 року в районі Бахмута на Донеччині. Захід присвячений пам'яті Героя, адже ця виставка, яку організували його рідні та друзі, – давня мрія Максима, яка сьогодні стала реальністю.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 329
Читати далі
16.03.2023 Зінчук Вікторія Петрівна

фото2«Бабуні»  тримають стрій

Мужні, стійкі, надійні і безстрашні – це, ми, українці. Такими нас знає весь цивілізований світ. За нас вболівають, нас підтримують, нас згадують в молитвах, нами гордяться. Бо є ким пишатися, є про кого розповідати. На фронті воїни нашої громади нищать ворога – нещадно і запекло. А ті, хто в тилу, наші невтомні волонтери, звичайні пересічні українці, прийшли на поміч державі, людям та армії.
Вкотре поталанило мені в моїй професійній діяльності, адже знову мала честь познайомитися з   ковельчанкою, яка разом із чисельними своїми однодумцями повсякчас намагається підставити своє плече українським військовим. Знайомтеся – Валентина Зелених, голова волонтерського центру Патріотичного корпусу «Отаман». 
Життєва мудрість, материнська доброта цієї жінки поєднуються з іншим: сила духу і сила волі її просто вражають, адже те, що взяла на свої плечі, не кожна молода людина змогла б осилити. А вона ось уже рік, від початку повномасштабного вторгнення, гідно несе довірену їй таку важливу і відповідальну волонтерську «ношу».
l
— Бабуню, як ви знаєте, що нам тут потрібно? – почула якось вона в телефонній розмові питання.
— Нам кажуть, що треба, то ми й передаємо, — просто, як є, відповіла йому «Бабуня».
— Щойно вийшли з «нуля». Брудні, мокрі, пошарпані. А тут нас чекають від вас передачі. Знімаємо ми свої просяклі «шкари», одягаємо ваші, сухенькі і теплі шкарпетки, закутуємося в ваші плащ-палатки, заварюємо каву з сухим молоком і пригощаємося вашими пирогами. Ми зараз наче вдома в рідному селі. Дякуємо вам…
«Після таких розмов я завжди плачу, — зізнається пані Валентина. — Але це так треба, то материнське чуття – вони ж усі мої сини й онуки». Ці сльози її не пригнічують, а, швидше, навпаки, надихають, додають снаги. 
— Сльози відчаю і страху були, коли рік тому 24 лютого о шостій ранку мені подзвонила онучка, яка вчиться у нашому військовому ліцеї, — пригадує минулорічні події Валентина Зелених. – Вона сказала, що їх підняли, тому що почалася війна. Потрібно було забирати дітей. Заціпеніла, зібралася, поїхала й забрала: онучку та її однокурсниць. Повезла додому в Рожище. Пам’ятаю, всю дорогу давала їм інструктажі, як поводитися, якщо почнуть бомбити. Й водночас подумки молилася, щоб цього не сталося, щоб встигла завезти дітей туди, де безпечно. А вдома 90-річна мама, син щойно повернувся з-за кордону. 
День я просто проплакала, потім вирішила, що вивезу в Польщу маму, невістку та онуків, а сама повернуся до двох своїх синів, котрі відразу, не зволікаючи, пішли до військкомату.
— Ще перед повномасштабним вторгненням була активізована робота Патріотичного корпусу «Отаман», яка бере початок з 2015 року, коли стало зрозуміло, що просто необхідно проходити підготовку до подальшої війни, — перейшла до головного моя співрозмовниця. — А вже у 2016 році була створена громадська організація, метою якої було проведення інформаційної роботи з цивільним населенням та організація військових вишколів.
Через систему цих тренінгів пройшло більше 280 наших земляків і не тільки. А вже в 2022 році після повномасштабного вторгнення було створено групи для допомоги в охороні кордону з Білоруссю, проведення інформаційної роботи з населенням прикордоння. 
А далі робота набирала обертів. Сьогодні «отамани» захищають Україну у лавах ЗСУ. Інші члени організації забезпечують потреби бійців.  Саме з цією метою в лютому 2022 року було прийнято рішення створити волонтерський центр Патріотичного корпусу «Отаман», який  доручили очолити Валентині Зелених. І, як виявилося згодом, вибір був правильним.
– Мої хлопці сказали мені, що їх можуть перекинути звідси в будь-який момент, а я маю взяти усе під свій контроль, бо залишатимуся тут, — розповідає про своє рішення очолити волонтерів пані Валентина. – Я довго думала тоді, чим зможу допомогти нашим військовим. Дістала зі своїх запасів по мішку борошна та цукру і перших два тижні пекла печиво, возила його на вокзал переселенцям, у тероборону. 
Мужні, стійкі, надійні і безстрашні – це, ми, українці. Такими нас знає весь цивілізований світ. За нас вболівають, нас підтримують, нас згадують в молитвах, нами гордяться. Бо є ким пишатися, є про кого розповідати. На фронті воїни нашої громади нищать ворога – нещадно і запекло. А ті, хто в тилу, наші невтомні волонтери, звичайні пересічні українці, прийшли на поміч державі, людям та армії.
Вкотре поталанило мені в моїй професійній діяльності, адже знову мала честь познайомитися з   ковельчанкою, яка разом із чисельними своїми однодумцями повсякчас намагається підставити своє плече українським військовим. Знайомтеся – Валентина Зелених, голова волонтерського центру Патріотичного корпусу «Отаман». 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 359
Читати далі
23.02.2023 Зінчук Вікторія Петрівна

войтанікЗавжди  напоготові

Наш співрозмовник – начальник Ковельського районного управління ГУ ДСНС України у Волинській області, полковник служби цивільного захисту Володимир ВОЙТАНІК.  
l
– Яка оперативна обстановка сьогодні на Ковельщині  в умовах воєнного стану?
– Ситуація, звичайно, напружена, але стабільна і контрольована. Протягом 2022 року мали показник, який фіксує збільшення кількості пожеж в екосистемі, зокрема, які виникали внаслідок спалювання сухої трави (172 пожежі). Переважна більшість пожеж виникала в житловому секторі (297 пожеж), у яких загинуло дев'ять осіб.
З початку 2023 року в районі виникло 36 пожеж. З них 33 пожежі – в житловому секторі, під час яких загинуло 3 особи і троє осіб травмовано.
Сьогодні у зв'язку з погодними умовами спостерігається значне підняття рівня грунтових вод, що призводить до підтоплення житлових будинків та присадибних ділянок. Рятувальники постійно здійснюють заходи щодо ліквідації цих підтоплень.
– Серед пожеж, які мали місце, чи траплялися такі, що пов'язані з неправильним використанням нових у нашому побуті приладів? Адже хвиля відключень електрики по всій країні спонукала українців, зокрема, й жителів нашого регіону, запастися не тільки свічками, але й іншими засобами, які допомагають обігрітися чи приготувати їжу – наприклад, газовими балонами та пальниками. Але чи варто ризикувати та розміщувати вибухонебезпечні пристрої у себе вдома? 
– У нас був зафіксований лише один такий випадок, коли в гаражному приміщенні загорівся електрогенератор, внаслідок чого його власниця отримала опіки.
Звичайно, люди користуються такими приладами. А ми, в свою чергу, інформуємо, як правильно ними користуватися. Спільно з Ковельською міською радою розробили листівки-рекомендації з користування приладами для обігріву, які розповсюджуємо й поширюємо у пунктах незламності, які сьогодні постійно працюють на базі пожежно-рятувальних частин, що діють у Ковельському районі. Два пункти незламності встановлено у місті Ковелі. 
Але ризикувати однозначно не варто, адже це може призвести до різного роду надзвичайної ситуації та завдати не лише серйозної матеріальної, а й фізичної шкоди. Тому якщо вже використовувати ці прилади, то необхідно чітко дотримуватися певних вимог. Спочатку ознайомитися з інструкцією. Це перше правило при використанні взагалі будь-яких приладів.
– Є такі будинки, де мешканці все ж можуть увімкнути електроприлад через генератор. Але ставити їх у приміщенні категорично забороняється. Що варто знати тим, кому акумуляторних ламп і свічок недостатньо?
– Генератор становить кілька небезпек – ураження струмом, опіки, ймовірність вибуху та отруєння чадним газом. 
Як перед цим згадував, у нас був уже випадок пожежі індивідуального гаражу внаслідок короткого замикання електрогенератора. Рятувальникам вдалося оперативно ліквідувати пожежу, оскільки власники вчасно виявили дим з гаража. Однак під час цієї пожежі власниця намагалася самотужки витягти генератор з будівлі, у результаті чого отримала опіки обох рук.
Взагалі будь-які з цих приладів заборонені для використання в квартирах, але якщо ви все ж наважилися увімкнути, то потрібна хороша вентиляція, напоготові вогнегасник та постійна увага до пристрою під час його роботи.
Тим, хто користується електрогенераторами в побуті, варто пам'ятати про те, що генератори повинні встановлюватись на відкритому повітрі на відстані не менше 6 метрів від генератора до вікон, дверей та будівель гаражів. 
Генератор потрібно тримати сухим, заборонено використовувати в умовах підвищеної вологості, а також обмежити доступ до нього стороннім особам або тваринам. 
Робіть перерви в роботі генераторів відповідно до вимог, передбачених паспортом виробника. Рекомендовано виключати пристрій через 5 годин роботи хоча б на 30 хвилин. Пальне та мастило потрібно тримати на відстані не менше 10 метрів у спеціальних каністрах. 
– Дехто ставить у квартирі чи на балконі автомобільний акумулятор. Та все ж, які прилади не можна підключати до автомобільних батарей?
– Встановлення вдома автомобільного акумулятора в принципі  завжди несе небезпеку. Тому якщо і живити прилади від акумулятора, то робити це краще на балконі або ж провітрювати помешкання під час зарядки. Окрім того, через використання акумулятора у квартирі чи будинку може статися вибух, якщо водень та кисень будуть виділятися за наявності іскри. 
Наразі на Ковельщині не зареєстровано пожеж чи вибухів внаслідок неправильної експлуатації автомобільних акумуляторів, однак такі випадки вже зафіксовані в інших районах.
Ми радимо не встановлювати акумуляторні системи самостійно через відеоуроки в You Tube чи за порадами друзів. Це може призвести до нещасного випадку. Як правило, якісні і правильно підключені акумулятори не вибухають.
– Наскільки сьогодні є відчутною для ковельських надзвичайників допомога місцевої влади?
– Без підтримки ніколи не залишаємося. Отримуємо її у вигляді як  матеріальному, так і фінансовому. У громадах діють програми захисту, завдяки яким фінансується і відповідно покращується матеріально-технічний стан пожежно-рятувальних підрозділів Ковельщини. Загалом таких у нас працює дев'ять, з яких – сім пожежно-рятувальних  частин і два пожежних рятувальних пости. 
Вже в цьому році міська рада придбала для потреб Ковельського управління ГУ ДСНС України у Волинській області необхідне обладнання, що допомагає рятувальникам в період воєнного стану. Протягом 2022 року оновлювалася техніка, рятувальне спорядження та обладнання. Удосконалюється цифровий зв'язок – за рахунок місцевих  субвенцій ми придбали радіостанції для усіх пожежних частин. 
Важливо також покращувати умови перебування наших працівників на своїх робочих місцях. Робота в цьому напрямку триває. 
Не маю права не згадати відчутну допомогу наших друзів з міст Оберкохена, Барзенгхаузена та Вальсроде. Зокрема, наприкінці минулого року німецькі благодійники передали нам пересувний генератор потужністю 35 кВт, за допомогою якого є можливість забезпечувати роботу пожежно-рятувальної частини.
– Користуючись нагодою, Ви можете звернутися до жителів Ковельської громади із побажаннями.
– Для того, щоб наше суспільство було більш обізнаним та знало, як убезпечити себе і своїх близьких від пожеж та інших надзвичайних ситуацій, ми постійно проводимо з людьми роз'яснювальну роботу.  
Тому хотілося б звернутися до жителів Ковельщини і ще раз нагадати: щоб убезпечити своє житло і майно від пожежі під час відключень електроенергії та не спричинити пожежі, використовуючи електричні, газові обігрівачі чи пічне опалення, потрібно суворо дотримуватися правил пожежної безпеки. А в разі надзвичайної ситуації негайно телефонувати до служби порятунку за номером "101".
А побажати хочу терпіння, незламності та твердості духу. Віримо в себе, підтримуймо близьких, допомагаймо тим, хто цього потребує, творімо добро і спільними зусиллями наближаймо нашу Перемогу.
Розмову вела 
Вікторія ЗІНЧУК.
Наш співрозмовник – начальник Ковельського районного управління ГУ ДСНС України у Волинській області, полковник служби цивільного захисту Володимир ВОЙТАНІК.  
ххх
– Яка оперативна обстановка сьогодні на Ковельщині  в умовах воєнного стану?
– Ситуація, звичайно, напружена, але стабільна і контрольована. Протягом 2022 року мали показник, який фіксує збільшення кількості пожеж в екосистемі, зокрема, які виникали внаслідок спалювання сухої трави (172 пожежі).  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 269
Читати далі
23.02.2023 Зінчук Вікторія Петрівна
Всім  труднощам 
і  викликам  наперекір

Е1Всім  труднощам  і  викликам  наперекір

Війна змінила все наше життя, все без перебільшення. І майже кожен надрукований у нашій газеті матеріал з першого дня повномасштабного вторгнення на українську землю ненависного “двоголового” ворога так чи інакше переплітається з непростими реаліями буття. 
Але кожного разу, коли мене, моїх колег-журналістів зводить доля з героями сьогодення –  мужніми воїнами, їхніми дружинами, невтомними волонтерами, вони діляться теплом своїх сердець, надихають, сповнюють вірою і осявають. Вкотре дізнаєшся, скільки шляхетних наших земляків докладають зусилля для того, щоб наблизити Перемогу. Здається, їм допомагає сам Господь, благословляючи їх труд.
Мої сьогоднішні героїні у повному сенсі слова – Героїні. Мама – невтомна волонтерка, яка з перших днів війни свої майстерність і уміння дарує нашим воїнам, не покладаючи рук, виготовляє ноші, які сьогодні рятують життя наших воїнів у найгарячіших точках.  Донька – надійна помічниця, яка також з початку вторгнення – на волонтерському "фронті". З нетерпінням чекала зустрічі з цими жінками, щоби поспілкуватися з ними про їхню роботу й згодом розповісти всім нашим землякам, які чудові люди живуть поряд з нами.
Та з їхніх вуст почула ще й іншу історію – зворушливу й водночас величну, історію героїчної мужності та неземного кохання. Кохання, щастя, відданість переплелись у ній із болем і печаллю… А ще із вірою, надією, незламною волею та лебединою вірністю.
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 718
Читати далі
09.02.2023 Зінчук Вікторія Петрівна
Її  поезія – 
як  оголений  нерв

поезіяЇї  поезія –  як  оголений  нерв

Тату, ріднесенький тату,
Ти повертайся додому,
Ждемо щодня тебе в хаті,
А скільки іще – невідомо.
Знаємо: ти десь далеко
Нас на війні захищаєш,
Там, де страшна небезпека,
Ти оборону тримаєш.
ххх
Ми загадали бажання:
Швидше б війна закінчИлась.
Й з нею – жахливі страждання,
А Перемога щоб не барилась!
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 716
Читати далі
03.01.2023 Зінчук Вікторія Петрівна

e4f6984b2e5dec351ae07d99ffc93a2dСвято зі сльозами на очах

Згідно з результатами опитування, проведеного українською комунікаційною агенцією Postmen, кожен третій українець (34%) не планує відзначати новорічні та різдвяні свята цього року. Водночас попри війну в країні, 66 відсотків респондентів планують святкувати Новий рік та Різдво. При цьому 94% опитаних робитимуть це вдома.  
Як відзначили організатори дослідження, багато респондентів критикували  рішення досліджувати передноворічні настрої, що показує, наскільки чутливою і неоднозначною є сама ідея святкування для багатьох українців під час війни в країні.
А от як мешканці ковельської громади цьогоріч відзначатимуть зимові свята і чи будуть відзначати взагалі, дізнавалися. 
ххх
Олена МЕРЗЛЯКОВА, волонтерка (с. Поворськ):
 «Цього року свята не радують. Новий рік не виключення. Хіба що ялинку вдома поставимо, щоби під неї покласти даруночки дітям. А от на Різдво маю намір організувати колядування на підтримку ЗСУ. Адже планую після новоріччя знову їхати до наших хлопців на Схід. Тому, думаю, кошти нам знадобляться не тільки, щоб заправитися на дорогу, а й на придбання чогось необхідного для наших воїнів. Сподіваюся мені вдасться залучити до цієї справи якомога більше своїх односельчан».
ххх
Андрій МИРОНЮК, депутат Ковельської міської ради:
 «Особисто я нічого не святкую. Оскільки вважаю, що на разі не до свят. Мені дуже болить за наших хлопців, які зараз воюють та знаходяться в окопах. Водночас я не засуджую тих, хто символічно відзначає ті чи інші свята. Людям потрібно також розслаблятися та знімати напругу, відволікатися від жахів сьогодення. Але це не про мене. Це, все ж таки, залежить від психологічної закалки.
Але у будь-якому випадку, як на мене, відзначення тієї чи іншої подій чи свята має відбуватися не в «показовій формі». Ми маємо усвідомлювати, що в країні війна. Знаючи про всі ці страхіття війни і розуміючи, в яких умовах знаходяться хлопці, просто огидно бачити, як хтось хизується своїми святкуваннями публічно. На мою думку, це аморально, це – прояв неповаги до наших військових – як живих, так і загиблих. В Україні війна. Фактично, що не день – то траур».
ххх
Оксана МОРОЗ, журналіст: 
«В країні зараз триває війна. Тож про яке святкування може йти мова? Але дитині не відмовиш, тому ялинка, солодощі, мандарини та подарунки будуть. А ми, дорослі, загадаємо одне-єдине – швидкої Перемоги!».
ххх
Любов КОНДРАТЮК, поетеса: 
«Цьогоріч Новорічно-Різдвяні свята, на жаль, з присмаком смутку і втрати. Тому однозначно такого святкування, як раніше, у нашій родині не буде. Звичайно, кутю приготую, рідних і друзів привітаю, постараюся піти в церкву, щоб помолитися за українських воїнів та нашу Перемогу. А для маленьких дітей, вважаю, треба прикрасити ялинку і зробити маленьке, але патріотичне свято».
ххх
Оксана МАРТИНЮК, асистент вихователя ДНЗ «Калинонька» (смт Люблинець):
«Цього року зимові свята відзначатимемо вдома. Тихо, скромно і без веселощів. Веселитися і святкувати не дозволяє війна в Україні».
ххх
Олександр, 
волонетр:
“Буду святкувати в колі сім’ї. Грандіозних планів немає, не дозволяє стан в країні. Тому все буде по-сімейнму”.
ххх
Альона САВЧУК, молода мама (с. Озірне):
«Я вважаю, що кожен за можливістю збереться у тихому сімейному колі без гучних компаній і безкінечних посиденьок. Ну як позбавити діток новорічної казки в такий час, коли й без того їм багато в чому відмовляєш? Головне молитися за ниших захисників і не забувати дякувати їм за таку можливість».
ххх
Галина ОЛІФЕРЧУК, пенсіонерка, дописувачка газети «Вісті Ковельщини» (смт Люблинець):
«Свято – це завжди радість. Але для нас, українців, і моєї родини також найбільше свято – це перемога над ворогом. Буду в молитвах просити в Бога, щоб захистив наш народ і щоб Його народження було не за святковим столом, а в серці кожної людини».
ххх
Марія МАРОЩУК, працівниця ДП «Ковельське лісове господарство:
«В нас вже стало традицією святкувати Новий рік та Різдво вдома у колі сім’ї. Цього року наша сім’я також згуртується біля новорічної ялинки, але не для того, аби гучно відсвяткувати, а щоб відчути тепло один одного. Це дуже важливо сьогодні».
ххх
Олексій ШИМЧУК,
студент Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ:
“Так, буду відзначати (це – сімейна традиція). Різдво відзначатиму 7 січня в сімейному колі”.
ххх
Ірина РЕДЬКОВИЧ, багатодітна мама (с. Поворськ):
«Завдяки нашим ЗСУ ми маємо можливість провести Новорічно-Різдвяні свята у тихому сімейному колі, відчути цінність цих моментів, коли ми можемо бути разом і хоч на трішки відволіктися від теперішніх подій. А святкувати гучно ми будимо після Перемоги».
Вкотре пересвідчуємося, що в думках і поглядах ми все-таки єдині. І слова «свято», «святкування» навіть вимовляти не хочеться. Але хіба ми можемо сьогодні позбавляти новорічної казки наших діток? Моя маленька донечка нещодавно гостювала в садибі Святого Миколая і, повернувшись того дня додому, у темній прохолодній кімнаті її маленьке серденько зігрівали спогади про зустріч з добрим дідусем, а мене – її щаслива посмішка.
Вікторія ЗІНЧУК.   
Згідно з результатами опитування, проведеного українською комунікаційною агенцією Postmen, кожен третій українець (34%) не планує відзначати новорічні та різдвяні свята цього року. Водночас попри війну в країні, 66 відсотків респондентів планують святкувати Новий рік та Різдво. При цьому 94% опитаних робитимуть це вдома.  
Як відзначили організатори дослідження, багато респондентів критикували  рішення досліджувати передноворічні настрої, що показує, наскільки чутливою і неоднозначною є сама ідея святкування для багатьох українців під час війни в країні.
А от як мешканці ковельської громади цьогоріч відзначатимуть зимові свята і чи будуть відзначати взагалі, дізнавалися. 
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 382
Читати далі
06.12.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

20221117_113117Друковане слово потрібне людям

У відділенні поштового зв’язку № 8 Волинської дирекції АТ «Укрпошта» представники редакцій волинських газет провели для читачів  День передплатника. Як завжди, до традиційного заходу долучилися й «Вісті Ковельщини». 
Куточок газети своїм оформленням привертав увагу відвідувачів. Люди із зацікавленням підходили до столика, спілкувалися з працівниками газети і оформляли передплату. До Дня передплатника колектив місцевої газети підготував для своїх читачів сувеніри, що стало для них приємним сюрпризом.
Дізнавшись про День передплатника, прийшов передплатити рідний часопис давній друг газети, в минулому – головний ветлікар міста Леонід Зінкевич.
– Газету «Вісті Ковельщини» передплачую щороку, – розповідає Леонід Панасович. – Чесно кажучи, скільки себе пам’ятаю, в моїй домівці завжди була ковельська газета. Я не тільки люблю читати улюблене видання, а раніше часто й багато  дописував на медичні теми. Мені імпонує те, що, гортаючи рідну газету, можна дізнатися про всі новини і події, які цікаво і грунтовно висвітлені на шпальтах. Приємно, що редакційний колектив дослухається до читачів і намагається висвітлювати найгостріші питання їхнього сьогодення. Тож і в 2023-у щотижня з нетерпінням зазиратиму у поштову скриньку, щоб вкотре зустрітися з «Вістями Ковельщини» й нарешті на її сторінках прочитати про нашу довгождану Перемогу. 
Ковельчанка Ірина Никитюк зайшла у поштове відділення, щоб передплатити на наступний рік «свою» газету, як вона називає улюблені «Вісті Ковельщини».
– Я люблю читати нашу газету і читаю її від першої до останньої шпальти, – каже жінка. – Із сторінок часопису можна дізнатися новини Ковеля та Ковельщини, крім того, є різні корисні поради, цікаві житейські історії, актуальні інтерв’ю. Окремі автори  – то наче добрі знайомі, з якими завжди рада «зустрітися» на сторінках газети.
Пані Ірина розповіла, що «подружилася» з газетою давно. Часопис дуже любив і завжди передплачував її нині уже, на жаль, покійний тато. Однак тоді вона була чорно-біла, а зараз – кольорова, у ній багато світлин та цікавих матеріалів. Єдине, чого б бажала читачка, — збільшити обсяг видання, щоб, як каже пані Ірина, «вистачало на кілька вечорів». 
Завітавши у поштове відділення, не пройшла осторонь і передплатила газету Олена Шевельова, яка також є одним із постійних наших передплатників: «Мені подобається зміст газети, бо тільки тут можна прочитати про те, що відбувається у ковельській громаді. Радію, що міськрайонна газета стільки років виходить у світ, старається йти в ногу з часом».
Те, що місцеве видання цінують шанувальники друкованого слова, які завжди готові передплатою підтримати газетярів, доводять своєю щоденною працею працівники пошти. От і того дня вкотре у цьому пересвідчилися. Листоноша Марина Наумич — невтомна бджілка, раз у раз приносила до нашого столика квитанції з оформленою передплатою на «Вісті Ковельщини», й водночас встигала розповідати про наших передплатників. З однією з них вдалося поспілкуватися по телефону.
– Я давно читаю «Вісті Ковельщини», завжди її передплачую, – розповідає шанувальниця друкованого слова Алла Портнова. – Завжди з нетерпінням чекаю виходу свіжого номера, який уважно читаю від першої до останньої сторінки. Тому знаю все і про всіх. Моя донька дивується з мене, каже, що я про все знаю, все пам’ятаю. А це у значній мірі завдяки міськрайонній газеті. Незважаючи на теперішні новації, Інтернет, найближче, для кожної людини є те, що є біля нас. А «Вісті Ковельщини» – газета рідного краю, яка інформує про події, які тут відбуваються. От лише мені восьми  сторінок мало, хотілося б більше, — висловилася пенсіонерка.
Читачі висловили й інші свої побажання до газети – щоб їм цікаво було прочитати на її сторінках, які ще порушити теми. Переважно у відповідь читачі говорили, що дуже люблять газету, чекають її з нетерпінням у четвер. Серед тем, про які б читачі хотіли знати більше, – публікації про цікавих людей, розповіді про минуле й сучасне Ковельського краю, поради до часу. А це все ж таки доводить те, що, незважаючи на популярність і можливості телебачення та Інтернету, інтерес до друкованих видань зберігається, а для багатьох залишається невід’ємною частиною життя. 
У Дні передплатника взяли участь і представники редакції «Газети «Волинь», зокрема, її головний редактор Олександр Згоранець. Із  ним мав нагоду поспілкуватися очільник ковельських журналістів Микола Вельма. Колеги обговорили проблеми діяльності мас-медіа в умовах воєнного стану, можливі шляхи розв’язання назрілих проблем. Обоє подякували керівнику ковельських поштовиків Ларисі Філіпчук за співпрацю і взаєморозуміння, побажали вдалого проведення передплатної кампанії на 2023-й рік, а також сфотографувалися разом.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: під час Дня передплатника у Ковелі.
Фото Аліни РОМАНЮК. 
У відділенні поштового зв’язку № 8 Волинської дирекції АТ «Укрпошта» представники редакцій волинських газет провели для читачів  День передплатника. Як завжди, до традиційного заходу долучилися й «Вісті Ковельщини». 
Куточок газети своїм оформленням привертав увагу відвідувачів. Люди із зацікавленням підходили до столика, спілкувалися з працівниками газети і оформляли передплату. До Дня передплатника колектив місцевої газети підготував для своїх читачів сувеніри, що стало для них приємним сюрпризом.
Дізнавшись про День передплатника, прийшов передплатити рідний часопис давній друг газети, в минулому – головний ветлікар міста Леонід Зінкевич.
– Газету «Вісті Ковельщини» передплачую щороку, – розповідає Леонід Панасович. – Чесно кажучи, скільки себе пам’ятаю, в моїй домівці завжди була ковельська газета.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 279
Читати далі
14.11.2022 Зінчук Вікторія Петрівна
Об’єднані війною: “Ми всі 
в одному човні”

Без названия (1) Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

Ковель активно приймає переселенців – у нашій територіальній громаді на 22 березня офіційно зареєструвалися 1980 вимушено переміщених наших співвітчизників, які покинули свої домівки, рятуючись від війни. 

З переселенцями працюють волонтери, медики, працівники освіти. Ніхто не залишився на вулиці: знайшли дах над головою, забезпечили речами першої необхідності, харчуванням, надали медичну та психологічну допомогу. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 203
Читати далі
10.11.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

вацьМикола Ваць:  «Залізничники працюють на Перемогу»

Залізниця – великий живий організм, який функціонує за будь-яких умов, і залізничники в умовах війни тримають свій «фронт». Щодня, не покладаючи рук та не відчуваючи втоми, підтримують належний стан залізничних колій працівники Ковельської дистанції колії, аби станція працювала безперебійно. Адже від стану колійного господарства великою мірою залежить успіх перевізного процесу, безпека руху поїздів. 
Про діяльність фахівців підприємства сьогодні і про те, як вдається поєднувати основну роботу із депутатською діяльністю, розповів начальник відокремленого підрозділу Ковельської дистанції колії, депутат міської ради Микола Ваць.
— Миколо Володимировичу, у міській раді восьмого скликання Ви разом із Русланом Александруком – єдині представники багатотисячного загону ковельських залізничників. На початку нашої розмови хотілося б дізнатися, як в умовах воєнного стану живуть і працюють трудові колективи Ковельського залізничного вузла?
— Завдань сьогодні набагато більше, аніж раніше. Водночас терміни їх виконання стисліші. Якщо до війни за технічним станом частина колії була закрита для руху поїздів, то зараз матеріали для її відновлення постійно надходять, тож колектив працює у прискореному темпі. Якщо про це зайшла мова, то згадую про зустріч з колишнім працівником Ковельської дистанції колії, котрий свого часу працював на підприємстві головним інженером і може порівняти тодішню ситуацію із сьогоднішньою. Він пригадав часи, коли проводилася реконструкція колійного господарства у 2000 – 2001 роках, зауваживши, що навіть тоді в такому режимі – цілодобово і вкрай напружено —  колійники не працювали. 
Бо й справді, раніше все було планово і прогнозовано. Нині складніше. Але тим не менше всі ремонтні роботи виконуємо якісно та в короткі терміни. Посилений догляд за коліями. Бо це вкрай необхідно. Адже сьогодні основний вантаж – зерно, а зерносховища в Україні заповнені вщент, і за допомогою тільки автотранспорту такий обсяг роботи не виконати. 
—Відокремлений підрозділ Ковельської дистанції колії є одним з найбільших вантажонапружених підприємств Львівської залізниці. В якому стані зараз колійне господарство?
— Ми не можемо казати, що наше підприємство є одним з найбільш вантажонапружених, адже у Волинському регіоні функціонують два підрозділи – Ковельська та Ківерцівська дистанції. Найбільше вантажонапруження припадає на напрямки Здолбунів-Львів та Стрий-Мукачево. Але і в нас проблем вистачає.
Працівники дистанції колії обслуговують близько 400 кілометрів головної колії, понад 200 кілометрів – станційних колій, майже 30 кілометрів – під’їзних, а також більш, як пів тисячі стрілочних переводів. На балансі дистанції – 133 залізничних переїздів. 
Основна наша діяльність – поточне утримання та ремонт колії, забезпечення безпеки руху потягів на підпорядкованих ділянках. У цьому процесі повсякчас задіяні 386 працівників. Найзатребуваніша професія – монтер колії, яка сьогодні, на жаль, в нас є гостро дефіцитною, тому що у комплектуванні штату сягає 52 відсотка. Стосовно технічного стану, то, за даними проходу колієвимірювального вагона, стан нашої колії у відмінному стані. 
Маємо ми західноєвропейську колію шириною 14 35 мм, яка пролягає по всій Європі. Хоча тривалий період часу вона була закрита для руху у зв’язку з технічним станом, з початку повномасштабного вторгнення росіян ми організували належну роботу з її відновлення. За сприяння суміжних підприємств нам були надані відповідні матеріали. 
Нині ми проводимо капітальний ремонт наших сталевих магістралей. Зокрема, замінили рейко-шпальну решітку на перегоні Ягодин-Держкордон, наближаються до завершення такі ж роботи на перегоні Любомль-Ягодин. 
Відрадно, що нарешті ми впритул займаємося справою відновлення колії задля забезпечення безперебійного руху вантажів. Як я вже перед цим казав, основний вантаж, який перевозимо, — це зернові. Тож практично на кожній станції у напрямку Ягодина збудована вузька колія, яка з’єднує залізницю з європейською, і таким чином українське зерно потрапляє на світовий ринок. 
Найбільш вантажонапружена ділянка на нашому підприємстві – перехід Устилуг-Ізов-Грубешов, де без перестановки курсують потяги. Серйозно відновився рух також у напрямку Ягодина, за яким прямують декілька поїздів на добу (раніше на цьому напрямку їх було всього декілька за тиждень). 
— Уже листопад, не за горами зима, несприятливі погодні умови якої ускладнять роботу колійників. Підприємство готове до холодів?
— Готуватися до зими ми починаємо з літа. На роботу наших працівників пора року не впливає. Люди досвідчені, а для, так би мовити, першозимників проводимо відповідні інструктажі. До настання холодів постаралися надійно «оздоровити» закріплені колії. Вся техніка готова до роботи в морозну пору. Належно подбали й про виробничий побут колійників. Головне, щоб електроенергія була в Україні, тоді проблем не виникатиме.
— Забезпечення військових на передовій усім необхідним – святий обов’язок тих, хто в тилу. Залізничники відокремленого підрозділу «Ковельська дистанція колії» включилися у цей процес?
— Так, ми в цьому процесі — з перших днів повномасштабного вторгнення в Україну. Нашим завданням тоді було виготовлення рейкових «їжаків». У результаті нашими  «їжаками» забезпечені всі напрямки вздовж Шацького кордону, на Доманово, а також населені пункти ковельської громади.
Всім колективом збирали кошти на тепловізор, виготовляли сокири та кирки, які вкрай необхідні нашим бійцям на Сході для того, щоб облаштовувати окопи та бліндажі. 
Допомагаємо армії й іншим. Нещодавно виготовили 10 пічок-«буржуйок». Також заготовляємо дрова. На передову вже відправлено два вагони дров. 
Серед наших працівників є мобілізовані до лав Збройних Сил України. На жаль, маємо втрати: загинув бригадир колії з Володимира – молодий чоловік, в якого залишилися дружина і маленька донечка. У ще одного нашого колеги на війні загинув син Юрій Махнюк. Ми розділяємо горе з рідними наших полеглих Героїв.
— Вирішення проблем колійної справи вимагає багато часу і енергії. Чи вистачає їх у повній мірі ще й на депутатську діяльність? Розкажіть, в чому вона сьогодні для Вас полягає.
— Справді, роботи на залізниці завжди вистачає. Багато часу доводиться проходити на важких колійних кілометрах, досконально вникати в проблеми колійної справи. Але депутатські обов’язки теж вимагають часу і повної самовіддачі. Тому завжди беру участь в роботі депутатських комісій, у сесійних засіданнях, в ході яких вирішуються питання перспективного розвитку Ковельської громади та покращення рівня життя її жителів. Особливо у цей непростий час. 
Разом з іншими депутатами Ковельської міської ради підтримую проєкти, спрямовані на вдосконалення роботи наших підприємств, зокрема, ПТМ «Ковельтепло». Мені імпонує робота цього підприємства, адже його працівники переходять на альтернативні види палива, таким чином мінімізуючи використання газу за рахунок деревини. А на моє велике переконання, якщо місто працюватиме у напрямку досягнення енергетичної незалежності, то проблем у нас значно поменшає.
Співпрацюю у багатьох питаннях з керівниками сусідніх громад, адже територія очолюваного мною підприємства пролягає вздовж восьми районів Волинської області і займає колію в одному районі Львівської області.
Сьогодні набуло значимості й ще одне питання. Прикро мені як батькові двох синів, один з яких вчиться у вузі, а інший – в школі, що вони, як і всі українські діти, сьогодні не мають можливості отримувати гідну освіту, бо іноді відсутні умови для безпечного навчання. Тож зараз, окрім іншого, працюємо над тим, щоб у достатній кількості в нашій громаді були належним чином облаштовані укриття.
— Ви — член фракції ПП «Аграрна партія України», тому логічно буде запитати: які питання аграрного сектора доводиться вирішувати?
— З аграріями пов’язана моя безпосередня робота на посаді начальника відокремленого підрозділу Ковельської дистанції колії. Адже саме їхню продукцію у переважній більшості доводиться транспортувати. Це вкрай важливо і для держави, і для безпосередніх товаровиробників. Не кажу вже про значення нашої діяльності для розв’язання продовольчої проблеми у світі, якою опікується багато міжнародних організацій, в тому числі ООН.
Подібне можу сказати про колег із фракції – Руслана Александрука, Василя Римарчука, голову Андрія Мигулю. Вони займають активну життєву позицію, відстоюють інтереси своїх виборців на засіданнях постійних комісій, під час сесій, в депутатських запитах і зверненнях. 
Окрім того, хоч я народився і проживав у Ковелі, часто бував у бабусі в селі,  жнивував разом з іншими, тому проблеми сільських мешканців мені дуже близькі.  
— На Ваш погляд, якої оцінки заслуговує робота Ковельської міської ради в умовах воєнного стану? 
— Ковельську міську раду можу порівняти з людиною, яка постійно в роботі. А не помиляється лише той, хто не працює. 
Мені імпонує підхід до роботи колег-депутатів, які завжди прагнуть до покращення, шукають альтернативу, ніколи не стоять осторонь існуючих проблем. Результати спільної роботи депутатського корпусу бачимо щодня по впорядкованому вигляді вулиць і дворів, відремонтованих дорогах тощо. Звісно, в умовах воєнного стану в повному обсязі важко втілити задумані плани, але робота постійно триває. Повірте, після Перемога, яка, вірю, вже не за горами, нам усе вдасться.
— Які завдання ставите собі як керівник залізничного підприємства та депутат Ковельської міської ради у першу чергу?
— Й надалі працювати в такому ж темпі, не покладаючи рук. Маючи, як кажуть,  колектив за спиною, повинен разом з ним іти вперед, не озираючись назад. Озиратися будемо лише для того, щоб оцінити результати нашої спільної праці. Всі ми працювали і працюємо на нашу спільну Перемогу.
Розмову вела 
Вікторія Зінчук.
Залізниця – великий живий організм, який функціонує за будь-яких умов, і залізничники в умовах війни тримають свій «фронт». Щодня, не покладаючи рук та не відчуваючи втоми, підтримують належний стан залізничних колій працівники Ковельської дистанції колії, аби станція працювала безперебійно. Адже від стану колійного господарства великою мірою залежить успіх перевізного процесу, безпека руху поїздів. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 418
Читати далі
10.11.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

оксіюкЖиття в ритмі марафону

Вперше з ковельчанином Леонідом Оксіюком познайомилася років п’ятнадцять тому. Та ось він вкотре завітав в редакцію газети «Вісті Ковельщини», і як тоді, п’ятнадцять років тому, я побачила перед собою високого, статного, усміхненого і бадьорого чоловіка. Змінилися тільки роки – йому зозуля накувала вже 78 разів. Хоча ця зміна відбулася, на мій погляд, лише в його життєвому календарі, але не в зовнішності мого співрозмовника.
В суспільстві існує стереотип, що людина з інвалідністю чекає допомоги. Але Леонід Оксіюк успішно зламав цей шаблон. Він – марафонець-міжнародник, як себе називає, пройшов сотні кілометрів доріг рідними просторами, у його спортивній біографії чимало європейських країн. З паличкою в руках після перенесеного інсульту він вже тридцять років продовжує жити повноцінним життям і щодня з успіхом долає поставлені дистанції.  
Спогадами про свої марафонські досягнення, які присвячував різним, на його думку, видатним людям та визначним подіям, Леонід Михайлович ділився на сторінках нашої газети вже не один раз. Найпам’ятніший  його перший піший марафон у 1997 році, коли пройшов стокілометрову дистанцію від Холма до Ковеля, долаючи по 10 кілометрів вдень. Яскраві спогади про цю подію та й безліч інших своїх маршрутів, про людей, з якими тоді звела доля, — багато й довго міг би він розповідати.
А от найособливіший – марафон, яким пройшов нещодавно. Леонід Оксіюк приурочив його пам’яті наших земляків – бійців, котрі загинули, захищаючи нас і нашу Україну від рашистської орди. 
—Тридцять чотири полеглих Герої — тридцять чотири кола пройшов бульваром Лесі Українки, де сьогодні вони нам стримано всміхаються з портретів, — розповідає марафонець. – Далі продовжив маршрут до греко-католицької церкви, в якій й понині лунають молитви за упокій душ спочилих воїнів. Це моя данина пам’яті й пошани їм – моїм синам й онукам, те, що можу їм присвятити. 
Здавалося б, ну що в цьому такого? Пройшов собі кілька кілометрів та й тільки. Але це так на перший погляд – нічого особливого. Насправді для людини, яка не уявляє свого життя без спорту, нічого не може стати на заваді, щоб далі сягати спортивних вершин. І Леонід Оксіюк їх сягає. Не заради нагород чи визнання. Це його змагання із хворобою, в яких він перемагає.
— Мої піші марафони допомагають почуватися здоровим, сильним духом, мені просто подобається, бо ще з шкільного віку активно займався спортом. І дня не минало, щоб я не тримав у руках баскетбольний м’яч чи не долав бігові доріжки, узимку взував ковзани – і вперед, — пригадує Леонід Михайлович. – Важливо займатися спортом з дитинства, любити те, чим займаєшся. Тоді й буде результат.
— Для Вас він важливий? – запитую в нього.
— А як же. Важливий результат і мотивація. Це стимулює у всіх сенсах. Мені особисто головне, щоб, як кажуть, бути при справі. Отоді ти живеш повноцінним життям. І я так живу.
— І іншим радите?
— Звичайно. Ніколи не треба падати духом, старатися знаходити альтернативу в будь-якій ситуації. Читайте, розширюйте свій кругозір. Ідею долати піші марафони почерпнув з однієї газети (я тоді багато читав), з якої дізнався, що люди навіть на колясках підкорюють різні екстремальні маршрути. Я тоді, до речі, купався взимку в річці. Відрадно, що деякі мої знайомі брали з мене приклад і теж починали «моржувати», а потім дякували мені за це.  
— Піші марафони також наслідують?
— Дехто так, а дехто й досі дивується і не розуміє: навіщо це мені. Один мій знайомий якось спитав у мене: «Льоню, чому ти щодня ходиш попід моїми вікнами?». А я йому кажу: «Охороняю тебе», — з посмішкою згадує Леонід Оксіюк. – А якщо серйозно, то раджу всім більше ходити, бо рух – це життя. До речі, допомагає мені й підтримує у всьому мій молодий товариш – волонтер Микола Поврозник. Без нього було б важко втілювати всі мої ідеї, він завжди супроводжує мене на всіх моїх дистанціях.
Можна лише по-доброму позаздрити молодечій енергії, оптимізму, життєлюбності Леоніда Михайловича. Він зумів їх зберегти та ще й примножити, попри всі випробовування, які траплялися на його життєвому шляху. Адже так склалося, що чоловіку довелося пережити чимало стресових ситуацій, які й призвели до інсульту. Але хвороба не скорила: і от його життя – цікавий марафон.
— Завдяки моїм марафонам я побачив майже всю Європу, — розповідає Леонід Михайлович. – Можна так сказати, пройшов усю Польщу, до якої найбільше прикипів серцем. Поляки чудові, привітні і гостинні люди. Сьогодні українці, як ніколи, переконалися в цьому. А ще побував у Словаччині, Угорщині, Хорватії, Норвегії, Данії, Румунії, Швеції, Швейцарії та інших країнах. Пройшовся й по Англійській набережній в Монако. 
Проклав маршрут й найбільшими залізничними вузлами Ковель-Львів-Одеса-Дніпро-Харків-Київ. Відвідав усі обласні центри України.
— Коли наступний марафон? – продовжую цікавитись.
— Сподіваюся, цей день настане незабаром, коли ми переможемо ненависного ворога. Ми всі його чекаємо з нетерпінням. І у великий День Перемоги вкотре з вдячністю і шаною назвемо імена наших воїнів-Героїв, котрі жертовно поклали свої життя на олтар української свободи.
Вікторія ЗІНЧУК.
Вперше з ковельчанином Леонідом Оксіюком познайомилася років п’ятнадцять тому. Та ось він вкотре завітав в редакцію газети «Вісті Ковельщини», і як тоді, п’ятнадцять років тому, я побачила перед собою високого, статного, усміхненого і бадьорого чоловіка. Змінилися тільки роки – йому зозуля накувала вже 78 разів. Хоча ця зміна відбулася, на мій погляд, лише в його життєвому календарі, але не в зовнішності мого співрозмовника.
В суспільстві існує стереотип, що людина з інвалідністю чекає допомоги. Але Леонід Оксіюк успішно зламав цей шаблон.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 293
Читати далі