08.12.2016

_DSC8415 "Вісті Ковельщини" –газета для Вас і про Вас!

В Бруховичівському відділенні поштового зв'язку вже не один рік працює листоношею Людмила Муха (на знімку ліворуч). Вона відповідально ставиться до своєї роботи, намагається вчасно і якісно доставити мешканцям Жмудчого, яких обслуговує, кореспонденцію, надати послуги, в яких люди відчувають потребу. За привітність, щирість, доброзичливість її шанують земляки.
Людмила Вікторівна активно займається передплатою найближчої до селян газети "Вісті Ковельщини", яку у селі передплачує 16 сімей. Вона  запевнила працівників редакції, які позавчора разом із поштовиками успішно провели тут День передплатника, що кількість читачів в наступному році не зменшиться, а, можливо, навіть зросте.
Побажаємо ж працівникам одного з кращих в районі відділень поштового зв'язку у Бруховичах подальших успіхів у роботі, а читачам – гарного передноворічного настрою!
Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!
 Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

В Бруховичівському відділенні поштового зв'язку вже не один рік працює листоношею Людмила Муха (на знімку ліворуч). Вона відповідально ставиться до своєї роботи, намагається вчасно і якісно доставити мешканцям Жмудчого, яких обслуговує, кореспонденцію, надати послуги, в яких люди відчувають потребу. За привітність, щирість, доброзичливість її шанують земляки.

Запрошуємо до участі!

На Ковельщині триває передплатна кампанія на 2017 рік. Наступні Дні передплатника відбудуться у таких населених пунктах:...


До уваги читачів газети!

У зв'язку з проблемами, які виникли з постачанням друкарського паперу із незалежних від редакції причин, наступний номер газети "Вісті Ковельщини" вийде у четвер, 15 грудня ц. р.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1360
Читати далі
08.12.2016
Ветерани вдячні журналістам
Ще раз про "Вісті Ковельщини" і редактора

f7dcd4b246c67450cb988db70da39fa5Ветерани вдячні журналістам
Ще раз про "Вісті Ковельщини" і редактора

"Браво, Вельма, браво!", – захотілося сказати, коли прочитала нотатки редактора під заголовком "Сучасна влада: від Бога чи диявола?" ("Вісті Ковельщини" від 10 листопада ц. р.). Так, Миколо Григоровичу, зачепили Ви за болючу рану людей. Ось уже декілька днів це підтверджують телефонні дзвінки ветеранів. І ще додають:  ось якби почула це влада в Києві! Але, звичайно, не чує, бо за гонитвою збагачення  наші державні мужі втратили не тільки совість, але й усі людські якості.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 676
Читати далі
08.12.2016
Шановна Валентино Володимирівно!
Я і мої колеги-журналісти щиро зворушені Вашими добрими словами на адресу нашої, як Ви пишете, газети "Вісті Ковельщини", а також її редактора. Відчуваю, що писали щиро, бо знаю Вас давно і вірю кожному Вашому слову. Щоправда, не впевнений, що заслуговую аж такої високої оцінки свого журналістського доробку, бо працюю не заради слави, а за  велінням совісті, яка не може мовчати у час, коли важко моїм землякам, всьому українському народові.
Скажу щиро: я б із великим задоволенням творив би оди й  панегірики минулій і сучасній владі, якби вона забезпечувала навіть не європейський, а більш-менш пристойний рівень життя людей. На жаль, і колись, і тепер ці люди в переважній більшості своїй ледве зводять кінці з кінцями, про що Ви досить промовисто розповіли у листі до редакції. При цьому влучно зауважили, що найбільше  страждають ветерани – і війни, і праці, і національно-визвольного руху.
Нещодавно під час проведення Дня передплатника у Любитові  почув від однієї з жінок, котра  пережила і побачила на своєму віку чимало, такі гіркі слова:
– То що ж нам робити? Брати вила і йти штурмувати Верховну Раду? Адже пенсія мізерна, а все дороге і нам, пенсіонерам, не доступне…
Що я міг сказати у відповідь? Тільки одне: ми писали і будемо писати про важке життя українців сьогодні, прагнули і будемо прагнути донести  правду про сумні реалії сьогодення до власть імущих. 
Біда, однак, у тому, що журналісти б'ють на сполох, наводять кричущі факти корупції у вищих і нижчих ешелонах влади, називають конкретні прізвища винних у ситуації, що склалася у державі, але реакції на їх виступи – нуль цілих і нуль десятих. 
Як зауважив нещодавно в телепередачі "Шустер-лайф" відомий політичний і громадський діяч, видавець і публіцист Дмитро Гордон, ніякої реакції на критичні виступи ЗМІ нині немає. Влада зайняла вигідну для себе позицію: свобода слова формально в Україні існує, а фактично ефективність цієї свободи нікчемна.
Як приклад, можна навести корупційні схеми, які існують в Національному банку України і про які не говорить або не пише тільки лінивий. Дійшло до того, що на ряді телеканалів оприлюднені фрагменти прослуховування телефонних розмов заступниці голови НБУ з "клієнтами", котрі  неспростовно доводять: в головному банку країни безбожно крадуть, підриваючи цим самим фінансові й економічні підвалини держави. І що? А нічого – на Олімпах київської влади мовчать, ніби у рот води набрали.
Тому, Валентино Володимирівно, Ваше побажання відродити рубрику "Слідами наших виступів" правильне, але  в теперішніх умовах, абсолютно нереальне. Не ті часи. Це колись на критичний виступ газети згідно з вимогами законодавства слід було негайно відповісти або керівнику, або його заступнику установи чи підприємства, повідомити про вжиті заходи, а тепер, в кращому випадку, той керівник (бізнесмен, олігарх, злодій, хабарник) прочитає написане і посміється. В гіршому – подасть до суду, виставивши "рахунок" за завдані "моральні" і "матеріальні збитки".
Мало того: журналісту, котрий одважується критикувати владу, можуть ще й "пришити" політику: мовляв, розхитує політичну стабільність, служить інтересам Москви, задіяний в операції "Шатун" і т. д., і т. п. Хоч, на мій хлопський розум, ніхто так не служить Москві, як наші вітчизняні товстосуми, які своїми злочинними діями компрометують і державу, і її керівництво. 
Видно, неспроста. Міжнародний валютний фонд  призупинив співпрацю з Україною. У ньому сидять, вибачте, не дурні: вони добре бачать, як безбожно розкрадають кошти, котрі  б мали іти на оздоровлення економіки, а потрапляють в кишені  махінаторів і шахраїв. Задекларованих ними сум на рахунках і в готівкових "кишенях" вистачило б, мабуть, не на один Державний бюджет країни.
Ви пишете: "На мою думку, наша газета "Вісті Ковельщини" теж якоюсь мірою здійснює соціальний захист ветеранів духовно, стоїть на варті їхнього життя, добре розуміючи ті проблеми, які нині стоять перед ветеранами".
Можу Вас запевнити, шановна Валентино Володимирівно, що ми й надалі будемо це робити, бо чудово розуміємо: всім кращим, що маємо сьогодні, ми завдячуємо ветеранам війни і праці, "дітям війни", учасникам партизанського руху і національно-визвольної боротьби. Це вони в роки Другої світової захистили мир і свободу для рідного народу, а після її закінчення відбудовували народне господарство, недоїдали, недосипали заради того, щоб їх діти, онуки й правнуки жили краще. 
Зрештою, зроблене, збудоване й створене руками ветеранів ще й сьогодні допомагає нам вижити, не опуститися на саме дно. Бо, як не прикро говорити, нині чимало політиків і урядовців не  стільки будують, як руйнують.
На завершення хочу висловити сподівання на те, що добрі слова, які висловили на адресу моїх колег, поділяють всі члени районної ветеранської організації, як, зрештою, і міської, про яких ми постійно пишемо. А найкращим підтвердженням цього буде передплата "міськрайонки" на 2017 рік.
Адже, як ми часто кажемо, "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас!
З  найкращими 
побажаннями –
Микола ВЕЛЬМА.
Р. S. Як не прикро про це говорити, але останні події, що відбуваються в Україні, підтверджують висловлене мною раніше припущення про свідоме нищення вітчизняної інформаційної сфери київською владою і ворожими демократії силами. Про це, зокрема, свідчить проблема  паперу в країні для друкування газет. Якщо раніше паперове виробництво успішно функціонувало  в місті  Жидачеві, то згодом тутешній паперово-целюлозний комбінат "прихватизував" один з відомих олігархів, котрий  довів його до руйнування (думаю, що свідомо).
Певний період часу українські поліграфічні підприємства і редакції газет використовували російський папір. Нині постачання його звідти в силу відомих причин припинено. Є спроби закупити папір за кордоном, який можуть використовувати далеко не всі друкарні. Виникла  реальна загроза припинення випуску газет, в тому числі й на Ковельщині.
Чи варто нагадувати про те, що дана ситуація – на руку відвертим і прихованим ворогам української преси? В той час, як російська влада виділяє астрономічні суми на підтримку своїх ЗМІ, наші "слуги народу", галасуючи про інформаційну безпеку, фактично своїми руками її знищують, затіявши в період війни на Сході країни так зване роздержавлення і посадивши на голодний "пайок" пресу.
Як тут стриматися і не сказати  модне тепер слово: "Ганьба!"? Тільки ж чи почують його в Києві?..
М. В.

DSCN2988Газета сильна підтримкою читачів

Шановна Валентино Володимирівно!

Я і мої колеги-журналісти щиро зворушені Вашими добрими словами на адресу нашої, як Ви пишете, газети "Вісті Ковельщини", а також її редактора. Відчуваю, що писали щиро, бо знаю Вас давно і вірю кожному Вашому слову. Щоправда, не впевнений, що заслуговую аж такої високої оцінки свого журналістського доробку, бо працюю не заради слави, а за  велінням совісті, яка не може мовчати у час, коли важко моїм землякам, всьому українському народові.

Микола ВЕЛЬМА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 718
Читати далі
08.12.2016

_DSC8079Завтра  починається  сьогодні

Кожна сільська школа живе надією на покращення демографічної ситуації. Боляче чути інформацію про закриття шкіл в наших селах. А як почувається вчитель, коли сільське життя затихає і перспектива школи стає схожою на помираючого хворого?
І ось – світлий промінчик серед хмурості.  Директор Любитівської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Лесі Українки Віта Чуль (на знімку – в центрі) повідомляє, що чекають на приріст дитячого контингенту. Десять діток – це той плюс, який перетне цифру 200 учнів школи.
Дай-то, Боже, не спинитися! Село Любитів особливе. Тут народились, а школа вивчила  чи не найбільше в районі видатних особистостей, які вийшли на всеукраїнський рівень і прославляють Україну в Європі.  Всі видатні – на стенді під назвою "Гордість школи".
У свій час, коли я працював в управлінні районної освіти, розпочиналася реконструкція будівлі школи.  Тоді все старе руйнувалося і мало оновитися: стіни, вікна, перекриття, дах  і навіть подвір'я . Була тривога, чи не зупиниться це оновлення? Сьогодні вигляд школи вражає.
Будівля світла, естетично приваблива,  виглядає по-сучасному. Про архітектуру соцреалізму нагадують хіба що пілястри  над входом. І хай! Вони не впливають на привабливість закладу. Просто – історія.
В фойє школи нас зустрічає господиня закладу, усміхнена, із життєдайністю в очах, Віта Федорівна. Проходимо далі. Бачимо  широкі, світлі  коридори і такі ж світлі, затишні та прихорошені наочністю   класи.  Усміхається до нас просторий, теж гарно оформлений, актовий зал.  Школа має комп'ютерний клас. Нам розповідають, що комп'ютери встановлені у 2007 році, уже застарілі.  Це нагадує, що сучасне життя спішить і обганяє час. Куди вже там гоголівській трійці вороних доганяти комп'ютерний екіпаж! І все ж  школа встигає за життям.
Є  тут те, що відрізняє від інших.  Це – музеї! Тут гарний музей Лесі Українки. Він не випадковий. Бувала Леся в Любитові, та ще й, як розповідають, озеро перепливала, що неподалік. Поруч – музей етнографії і фауни, де птахи і тварини, мов живі,  на нас споглядають.  На другому поверсі – музей "Бойової слави".  А ще – народознавчий, який відтворює історію села. Тут –  вироби умільців школи: ялинка із сіна, лялька-мотанка в зріст людини, витканий килим із  портретом Т. Г. Шевченка і сотні експонатів сільського побуту.
І ще  одна цікавинка, яка вражає. В учительській та в окремих класах меблі виготовлені своїми руками.
– Є в нас умілець, у якого –  "золоті" руки. Це вчитель трудового навчання, сьогодні – методист управління освіти Михайло Шевчук.  Ми збирали та продавали яблука, складалися і на виручені кошти купували матеріали, фурнітуру, запчастини.  А далі, як-то кажуть, справа майстра боїться, – каже директорка.
Оцінюємо і переконуємось: робота високопрофесійна, якісна, меблі зручні для роботи. Старі меблі складені у вільному приміщенні.  Контраст  разючий – так і хочеться вигукнути: "Хай не стомляться руки умільців!" 
В школі  тепло – котельня теж реконструйована.  Не оминаємо і сучасний спортивний зал –  гордість закладу.
Поряд із школою – фундамент майбутнього дитячого садочка. Як повідомив голова РДА Віктор  Козак,  у 2017 році цей проект будуть  реалізовувати. Славно! 
Неподалік – напівзруйнована будівля старої лікарні.  Вона ніби підтверджує  закономірність філософії буття: старе має відмерти, а нове, хай і через терни, – відродитися й по-новому розквітнути.
Любитівська школа, її педагогічний та учнівський колективи живуть повноцінним життям, впевнено дивляться у завтрашній день.
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: в Любитівській загальноосвітній школі сьогодні.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Кожна сільська школа живе надією на покращення демографічної ситуації. Боляче чути інформацію про закриття шкіл в наших селах. А як почувається вчитель, коли сільське життя затихає і перспектива школи стає схожою на помираючого хворого?

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1118
Читати далі
08.12.2016 Мороз Оксана Леонідівна

_DSC8164Щоб  хліб і до хліба  мати, треба добре працювати

Нелегка праця селянина високо цінувалася в усі часи. І хоч  дехто вважає,  що  це –  малоприбуткова, клопітка справа, яка потребує багато сил й здоров'я, охочих віддаватися роботі на землі хоч дещо й поменшало нині, але, на щастя, є й тепер добрі господарі.
"Роботяща  людина ніколи не помре з голоду", – нерідко говорять в народі.  Хоча, на жаль, над цим мало задумуються окремі  безробітні  мешканці  багатьох населених пунктів нашого району (та й не тільки).
Замість того, щоб зайнятися чимось корисним, ті, хто не дуже звик до фізичної праці, знаходять для себе інші, набагато "кращі",  на їх думку,   справи. Так поступово   когорта крадіїв чи п'яниць і тому подібних  осіб  поповнюється "новачками". 
А потім дехто  говорить, що село деградує.  Та насправді   деградує не село, а окремі його жителі, котрі  не хочуть працювати, хоч, як ми знаємо, роботи на селі – непочатий край. 
Про одного з таких ентузіастів-працелюбів наша сьогоднішня розповідь.
l
Володимира Літвінчука знають в Козлиничах як справжнього хазяїна, якого не лякає ніяка робота.  Ще б пак! Адже в його господарстві – дві корови, майже два десятка овець, свині, кінь, птиця.  А ще – 15 гектарів землі, яку чоловік взяв на паї.  Добре, що є трактор, з яким  працювати  легше. 
"В основному вирощуємо картоплю,  поля засіваємо травами і зерновими", – каже Володимир Сергійович.
Чоловік одноосібником став ще в 1980 році. Ведення чималого господарства вміло поєднував із основною роботою (до 1999 р.  працював механізатором в місцевому СТзОВ "Заповіт"). 
"Добре, що маємо  свою продукцію. Є що їсти і собі,  і дітям, ще й іншим вистачає. Також  реалізуємо  молоко", – продовжує далі.
Порадницею, помічницею і надійною підтримкою для пана Володимира є дружина Любов Василівна, з якою нині мешкають удвох.  Подружжя виховало й виростило 4 синів (вже порозлітались по своїх сімейних гніздечках), тож  тепер дідусь із бабусею тішаться 7 онуками.
"Основні "покупці" в нас –  діти, – жартує наш співрозмовник.  – Особливо цінною для нас є вовна.  З неї  не тільки  теплі шкарпетки на зиму можна зв'язати, а й добру ковдру пошити", – підсумовує на завершення  Володимир Сергійович, з любов'ю поглядаючи на чималеньке стадо овець. 
Тож нехай і надалі заповзяття не покидає вмілого  трудолюба, який впевнено будує плани на майбутнє і втілює їх у життя,  а Бог посилає йому та його родині свою благодать на кожен новий день!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: одноосібник із Козлинич Володимир ЛІТВІНЧУК.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.

Нелегка праця селянина високо цінувалася в усі часи. І хоч  дехто вважає,  що  це –  малоприбуткова, клопітка справа, яка потребує багато сил й здоров'я, охочих віддаватися роботі на землі хоч дещо й поменшало нині, але, на щастя, є й тепер добрі господарі.

Оксана МОРОЗ.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 870
Читати далі
08.12.2016
Росіянка Зоя, 
яка любить Україну

Scan_20161117_181844Росіянка Зоя, яка любить Україну

Зою Олексіївну Кіньову знає практично кожен ковельчанин, адже вона майже 40 років працювала патронажною медсестрою біля маленьких діток – мазала зеленкою пупчики, дивилась за станом здоров'я немовлят. 

Зоя Олексіївна розповідає: "Іду вулицею, а назустріч молода мама з дитячою коляскою.

– Добридень! – вітається. – А я вас знаю: коли я була маленька, то ви до нас приходили часто. Тепер так не ходять".

Галина ОЛІФЕРЧУК.   

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 590
Читати далі
08.12.2016

images Забезпечення житлом сімей загиблих військовослужбовців

Кабінетом Міністрів України 19.10.2016 року прийнято постанову № 719 “Питання забезпечення житлом сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідів І—II групи з числа військовослужбовців, які брали безпосередню участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов".
Цим нормативно-правовим актом затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для згаданих категорій громадян.
Право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають члени сімей загиблих військовослужбовців, смерть яких пов'язана з безпосередньою участю в антитерористичній операції, статус яким надано відповідно до абзацу восьмого пункту 1 статті 10 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і які перебувають на квартирному обліку у черговості за визначеними категоріями.
У м. Ковелі рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради створено комісію щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідів І—II групи з числа військовослужбовців, які брали безпосередню участь у зазначеній операції, про виплату грошової компенсації на поліпшення житлових умов. До повноважень комісії належить: перевірка відповідних документів, поданих заявниками, та прийняття рішення щодо призначення або відмови в призначенні грошової компенсації.
Заяву про призначення грошової компенсації заявник або їх законний представник чи уповноважена особа особисто подають до управління соціального захисту населення за місцем перебування на квартирному обліку та на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
До заяви додаються копії: 
1) документа, що посвідчує особу заявника;
2)  посвідчення встановленого зразка, що підтверджує статус особи як члена сім'ї загиблого військовослужбовця або інваліда;
3)    довідки встановленого зразка про безпосередню участь загиблого військовослужбовця або інваліда в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;
4) рішення про взяття заявника на квартирний облік із зазначенням складу сім'ї — осіб, які разом із заявником перебувають на такому обліку;
5)  документів, що посвідчують родинні стосунки між заявником і загиблим військовослужбовцем, між малолітніми чи неповнолітніми дітьми і загиблим військовослужбовцем, між інвалідом і членами його сім'ї, які разом з ним перебувають на квартирному обліку.
Управління соціального захисту населення після прийняття заяви з усіма необхідними документами обстежує матеріально-побутові умови заявника, про що складає акт та вносить до комісії подання про виплату грошової компенсації.
Комісія в присутності заявника або його законного представника чи уповноваженої особи приймає рішення щодо призначення або відмови в призначенні грошової компенсації. Розмір грошової компенсації розраховується за формулою, зазначеною у Постанові.
У разі позитивного рішення комісії отримувач житла відкриває у відділенні публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" спеціальний рахунок, на який управлінням соціального захисту населення переводяться кошти грошової компенсації.
Протягом року з дня зарахування коштів на спецрахунок в уповноваженому банку члени сімей загиблих військовослужбовців та інваліди самостійно використовують призначену їм грошову компенсацію на придбання житла як в прийнятих в експлуатацію житлових будинках на первинному або на вторинному ринку, так і шляхом інвестування в об'єкти житлового будівництва в будь-якому населеному пункті на території України. 
Якщо заявник протягом року з дня зарахування коштів на його спеціальний рахунок не уклав договір і не здійснив переказ коштів на придбання житла, уповноважений банк самостійно повертає кошти із спеціального рахунка заявника на рахунок управління соціального захисту населення.
За більш детальною інформацією просимо звертатися за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 148, кабінет № 13,15, тел. 3-47-02.
Софія САГАЛЬ,
начальник управління соціального захисту населення міськвиконкому.

Кабінетом Міністрів України 19.10.2016 року прийнято постанову № 719 “Питання забезпечення житлом сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідів І—II групи з числа військовослужбовців, які брали безпосередню участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов".

Софія САГАЛЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 688
Читати далі
08.12.2016

кар

І сміх, і сльози — такі життя курйози

Хіба ревуть пани, як кишені повні?

Шановний пане Охріме!
Читаючи пресу та переглядаючи телевізійні новини, нічого, крім барвистої реклами, втішного не бачу. Складається враження, що ми самостійно нічого не можемо вдіяти без підказок з-за кордону. Вже минає рік, а влада весь час тільки тим і займається, що відміняє пільги та балакає про підвищення "мінімалки". 
Якби нардепи отримували теж "мінімалку", то на накопичування таких збережень, які вони задекларували, їм знадобилося б 1700 років (!!!). пропоную терпеливо перечекати цей період, то, може, й нам потім щось перепаде. А поки що пропоную "веселий" малюнок – посміємося самі з себе…
Як звалився кінь
Та на білий сніг,
Бо тягнуть такую ношу
Він уже не зміг.
Бідолаха не знав
Істину просту:
Щоб сила була
Їж масло та ікру,
А не засушену траву.
Засмутився нардеп,
Піт із лоба ллється:
Батіг в долара зігнувся,
А йому не йметься.
Схаменіться, Божі люди,
Пора вже діяти: 
Щоб в Україні краще було,
Пора “слуг народу” у віз запрягати.

Як мене лікували
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 596
Читати далі
08.12.2016 Романюк Аліна Петрівна
Від  четверга 
до  четверга

_DSC8362Від  четверга до  четверга

9-15 грудня

  •  

У прикмети вір, але й перевір

Якщо на початку зими йде сильний сніг, то на початку літа падатиме сильний дощ.

Підготувала Аліна Бондар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 564
Читати далі
08.12.2016

images (1)Брехуни  нам  не  друзі

Ще зі школи нас вчили: "Брехня – велике зло".
Трохи підрісши, ми зрозуміли: брехня як зло є "біла" і є "чорна".
"Біла" – це тоді, коли когось дуримо ми, "чорна" – коли дурять нас.
Ще подорослівшавши, затямили: не збрешеш – не проживеш. Ані в політиці, ані в бізнесі, ані в побуті і особистому житті. І найдивовижніше полягає в тому, що той, хто більший крутій, обманщик, живе набагато краще чесного і правдивого. 
Зрозумівши цю нескладну теорію, породжену гіркими реаліями життя, багато наших земляків "вибилися в люди" завдяки брехні, лицемірству і підступності. Якби не ці риси їх характеру, навряд чи мали б вони  багатомільйонні статки, гроші в офшорах, вілли на берегах морів  і океанів, автомобілі найсучасніших моделей і марок.
Однак, поклавши руку на серце, признаймося собі: а ми самі хіба не сприяємо спритникам і брехунам у їх аморальних діях? Напевно, що сприяємо та ще й із задоволенням. Правда, потім шкрябаємо з розпачу потилицю і запитуємо: "Як  це сталося? Чому я, такий  мудрий і начитаний, спіймався на гачок дурисвітів?".
Нещодавно мав розмову із однією знайомою. Із неприхованим обуренням вона поскаржилася, як несправедливо повелися з її чоловіком.
– А в чому, власне, справа? – поцікавився я.
– В одній із газет він прочитав запрошення взяти участь в розіграші  автомобіля. Оперативно надіслав відповіді на запитання, які були надруковані до редакції. Невдовзі йому повідомили, що автомобіль він виграв. Щоб його отримати, потрібно придбати пропонований у каталозі товар і оплатити його вартість. Чоловік так і зробив. Незабаром його ще раз привітали з виграшем автомобіля та знову попросили придбати деякі речі. І так повторюється вже декілька разів. То цікаво, коли ж все-таки ми отримаємо авто? – майже в розпачі звернулася до мене жінка. – Чи, може, нас дурять?
Намагаючись бути люб'язним і доброзичливим й не  образити лихим словом знайому за надмірну довірливість, я сказав:
– Звичайно, дурять. Хіба ви не знаєте, що безплатний, хоч і смачний, сир буває лише в мишоловці?
– Але ж оголошення надруковане в авторитетній газеті! Організатори розіграшу повідомили, що чоловік виграв автомашину! – не могла заспокоїтися співрозмовниця.
– По-перше, редакція будь-якого видання не відповідає за зміст реклами. По-друге, повідомлення про те, що чоловік виграв авто, абсолютно не означає, що він його отримає. По-третє, раджу вам не брати участь у різного роду сумнівних акціях, яких тепер сила-силенна.
Мить помовчавши, додав:
– Сьогодні шахраїв більше, аніж достатньо. Всі хочуть добре жити, а для цього – дурити таких довірливих, як ви. Негайно припиніть будь-які контакти з махінаторами, інакше вам не тільки машини не бачити, а й можна розпрощатися з усіма своїми сімейними заощадженнями.
Не знаю, чи сприйняла та жінка мої слова всерйоз, бо на прощання заявила: "Ми таки знайдемо тих, хто привласнив  нашу машину". Що ж, Бог їй у поміч. Я ж, пишучи ці рядки,  просто хочу застерегти усіх нас (в тому числі й себе) від надмірної довірливості, що стосується, наприклад, отримання кредитів за "спрощеною" процедурою, купівлі дороговартісних речей в розстрочку, яка не має ні кінця, ні краю, послуг різного роду кредитних спілок, де обіцяють трохи не золоті гори, і т. д., і т. п. Бо,  втрапивши у  пастку шахраїв, дуже важко, а іноді й неможливо з неї вибратися без моральних і матеріальних втрат.
Тому моя щира порада: зачувши чи  прочитавши про якусь заманливу пропозицію, добре поміркуйте над тим, куди вас запрошують. Як кажуть, десять разів подумайте, а один раз “відріжте”.
Охрім СВИТКА.

Ще зі школи нас вчили: "Брехня – велике зло".

Трохи підрісши, ми зрозуміли: брехня як зло є "біла" і є "чорна". "Біла" – це тоді, коли когось дуримо ми, "чорна" – коли дурять нас. Ще подорослівшавши, затямили: не збрешеш – не проживеш. Ані в політиці, ані в бізнесі, ані в побуті і особистому житті. І найдивовижніше полягає в тому, що той, хто більший крутій, обманщик, живе набагато краще чесного і правдивого. 

Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 639
Читати далі
12