У цей нелегкий час, коли рідну Україну атакує ворог, мешканці Люблинецької громади не  стоять осторонь, а допомагають наблизити Перемогу, хто як може. Вони постійно збирають кошти на бронежилети, дрони, одяг, автомобілі, які дуже потрібні односельчанам-захисникам, які  боронять нашу землю.

До цієї благородної справи долучилися учні місцевої школи, які ось уже 2 тижні збирають кошти на потреби ЗСУ. Наймолодші навчаються в 2-му класі, а найстарші – у 6-му. Це: Назар Юхимчук, Артем Сало, Арсен Бондар, Андрій Фесь, Кирило Корінь, Тимофій Воробей, Максим Жовмирук, Дмитро Місюра і Кирило Мельничук.

Ідею збору коштів подав шестикласник Назар Юхимук. Він серед хлопців – головний. Саме Назар запропонував таким чином вкласти часточку своєї дитячої праці у майбутню Перемогу України. 

Спочатку хлопці зробили дерев’яні автомати  і «їжаки» з обрізків, які взяли біля шкільної котельні. За кошти благодійників придбали український прапор. І таким чином при в’їзді в селище Люблинець облаштували дитячий «міні-блокпост». До цього ніхто не примушував. Вони самі вирішили і «поставили». 

Ентузіазму в дітей вистачає. Вони один поперед одним біжать зупиняти машини, щоб нагромадити коштів. Навіть їжу з собою беруть, щоб підкріпитися, а не бігти додому.

Після закінчення уроків хлопці поспішають на свою «позицію». А в суботу і неділю з 11-ої години трудяться із завзяттям аж до самого вечора. 

— Одразу давали по 4 гривні, а потім – по 20, — розповідає Назар Юхимук. – Але ми й тому були раді. На знак вдячності рвали квіти  кульбаби і дарували водіям, які зупинялися, щоб пожертвувати  коштами на ЗСУ. Дехто з водіїв пригощав дітей морозивом і печивом. 

Хлопці навперебій, один  поперед одним розповідають, хто скільки дає грошей.

— Найменше – 50 копійок дала якась бабуся, а найбільше пожертвував один із земляків, аж 50 доларів, — хваляться діти. 

За будь-якої погоди школярі стоять на своєму символічному «блокпосту».  Гуртом рахують гроші і радіють, що їхня часточка праці є дуже вагома.

— Ми обов’язково запитуємо у водіїв пароль, щоб було все, як «по-справжньому», — гордяться хлопчики. – Щодня віддаємо зібрані кошти тим, хто  керує придбанням автомобілів. І не чекаємо ні від кого особливої подяки, а просто робимо потрібну справу.  За перший тиждень зібрали більше 10 тисяч гривень. 

Загалом силами громади селища Люблинець зібрано коштів на 5 автомобілів, які були доправлені в зону бойових дій для потреб  військових. На честь  Дня захисту дітей спільними зусиллями громади у Люблинці відбудеться  концерт і благодійна ярмарка. Виручені кошти спрямують на потреби ЗСУ.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

P. S.  Не ігноруйте працю наших школяриків! Зупиніться, пригостіть печивом чи пляшкою лимонаду – їм буде дуже приємно. Або просто посигнальте – вони гордяться тим, що їх бачать і поважають.

З Божою допомогою Україна обов’язково переможе! Ми надію  покладаємо на Господа… але Ти нас спаси від противників наших, і наших ненависників засоромиш! Ми хвалимось  Богом щодня і повіки Ім’я Твоє славимо!» (Псалом 43:8, 9).

У цей нелегкий час, коли рідну Україну атакує ворог, мешканці Люблинецької громади не  стоять осторонь, а допомагають наблизити Перемогу, хто як може. Вони постійно збирають кошти на бронежилети, дрони, одяг, автомобілі, які дуже потрібні односельчанам-захисникам, які  боронять нашу землю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 432

Легкою ходою прогулюємося весняними  квітучими угіддями  «Волинської Голландії»,  що розкинулися неподалік Голоб. Потрапили ми в цей, воістину  райський куточок  в другу неділю травня – у День Матері. 14 травня «Волинська Голландія» завершувала свою роботу, але ми встигли помилуватися її  красою і    неповторністю.

...Йдемо заквітчаним тюльпановим полем, де буяє зелений травень. Добре знайомі мелодії скрипки торкаються  найтонших струн наших сердець. Різнобарвні тюльпани неможливо осягнути  поглядом, їхня краса і витонченість зігрівають, надихають, вселяють віру у мирне сьогодення. Велелюдно…  Здалося навіть, що нема війни – війни, яка підступно і  безжально увірвалася на  рідну землю. 

І ось ми  бачимо усміхнені обличчя людей,  котрі на деякий час відчули себе щасливими. Відвідувачі квіткового фестивалю  поринули  в океан барвистих тюльпанів, насолоджувалися природою, смачними стравами, приготованими  на вогні,  лагідним Сонцем, митями, проведеними з найріднішими людьми, долучалися до участі в майстер-класі з виготовлення карамелі власними руками. Просто неба розкинулося невеличке  містечко дитячих атракціонів, діяли заклади громадського харчування,  продавали  продукцію  бджільництва.  

Особливого тону дійству додавали виступи музикантів-віртуозів, волинських співаків, які виконували зворушливі українські пісні. Найбільше  до душі припав виступ  неперевершеної вокалісти Марії Хурсенко, доньки  композитора В’ячеслава Хурсенка,  автора відомих пісень «Соколята», «На острові чекання», «Сповідь».

Придивляємося ближче до весняних квітів. На їхніх пелюстках  мерехтять  діаманти краплин, випромінюючи веселки. Одягнувши ніжні сукні, тюльпани  весело шепочуть з вітром-легкокрилом.

Поруч крокує найрідніша і найдорожча — наша матуся й бабуся Надія,яка в зв’язку з недугою довгий час не могла проводити час з нами. Дивимося у небо і  щиро дякуємо Всевишньому за ці благословення. Ще й день відповідний і особливий  – День матері.

Це все – наша Україна … Рідна, священна земля наших дідів, прадідів, земля наших батьків. Молимо Бога, щоб настав мир для нашої країни, щоб усміхалася ненька, щоб діти не чули вибухів бомб і снарядів. 

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: тюльпанові поля у «Волинській Голландії»;  наші діти – наші квіти.

Фото з архіву автора.  

Легкою ходою прогулюємося весняними  квітучими угіддями  «Волинської Голландії»,  що розкинулися неподалік Голоб. Потрапили ми в цей, воістину  райський куточок  в другу неділю травня – у День Матері. 14 травня «Волинська Голландія» завершувала свою роботу, але ми встигли помилуватися її  красою і    неповторністю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 358

ОВЕН. Почнете наполегливо йти до чергової кар’єрної вершини, звiдки усмiхається панi Фортуна. Проте не забувайте про вiдпочинок, варто узяти тиждень вiдпустки. 

ТЕЛЕЦЬ. У понедiлок будьте обережнi, стежте за словами, iнакше може виникнути конфлiкт з начальством. В середу бажано не робити рiшучих дiй i не виступати з програмними заявами. 

БЛИЗНЮКИ. Немає сенсу чинити опiр будь-яким обставинам i намагатися що-небудь змiнити. Краще пливти за течiєю, так заощадите сили i час.

РАК. Остерiгайтеся необдуманих вчинкiв i рiзких слiв. У вихiднi варто подумати про сенс життя: може вiдкритися нове значення звичних речей.

ЛЕВ. Найправильнiший пiдход – бiльше працювати, а менше розмовляти. Це вiдповiдатиме вашому настрою. 

ДIВА. Тиждень може виявитися метушливим. займайтеся обов’язковими справами, iншi поки вiдкладiть.  У четвер не iгноруйте дружнiх порад. 

ТЕРЕЗИ. Ваша добросовiсна робота має всi шанси бути відзначена похвалою або пiдвищенням. У вiвторок багато цiкавого i приємного обiцяють знайомства з новими людьми i їхнiми оригiнальними iдеями. 

СКОРПIОН. Зможете  легко обеззброїти критично налаштованих до вас людей увагою i доброзичливiстю. Результативнiсть дiй, як обiцяють зiрки, помiтно зросте, зарплата пiдвищиться. 

СТРIЛЕЦЬ. Понедiлок може виявитися одним з найвдалiших днiв. В середу не варто призначати дiловi зустрiчi, краще попрацювати наодинцi. Вихiднi проведiть на дачi.

КОЗЕРIГ. Тиждень може принести визначенiсть з подальшими планами у кар’єрi. Можливо, одержите iнформацiю для ухвалення остаточного рiшення. 

ВОДОЛIЙ. На початку тижня спробуйте не виступати з iдеями i пропозицiями. Якщо вирiшите видiлитися таким чином, вас можуть неправильно зрозумiти. 

РИБИ. Варто пустити в хiд всю дипломатичнiсть, щоб уникнути серйозної сварки з начальством або з членами сiм‘ї. Небажано пропадати на роботi днями i ночамi, прагнiть працювати розмiрено.

Підготував 

Степан зорепад.

ОВЕН. Почнете наполегливо йти до чергової кар’єрної вершини, звiдки усмiхається панi Фортуна. Проте не забувайте про вiдпочинок, варто узяти тиждень вiдпустки. 

ТЕЛЕЦЬ. У понедiлок будьте обережнi, стежте за словами, iнакше може виникнути конфлiкт з начальством. В середу бажано не робити рiшучих дiй i не виступати з програмними заявами. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 517

Погода в Ковелі  

18–24 травня

Четвер.  Хмарно, невеликий дощ. Температура: 20^оС.  Вітер змінний слабкий.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 10^оС.  Вітер західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 376

День вишиванки щорічно відзначають у третій  четвер травня. Це свято бере свій початок  2006 року, однак швидко набуло популярності не лише в Україні, а  й далеко за її межами. 

Споконвіку сорочка, вишита ніжними і дбайливими руками жінки-матері, вважалася оберегом від лиха та нещасть.  І хоча кожному регіону України притаманні свої традиції вишивання і символізм орнаментів, проте незмінним є одне: вишиванка – справжній генетичний код нації. У час, коли українці як народ виборюють своє право на існування у запеклій боротьбі з російською  імперією зла, вишиванка зігріває наші душі і серця, вселяє надію і віру у  Перемогу. 

Сьогоднішній номер нашої газети відкриває талановита  ковельчанка Ольга Руднік – майстриня народної творчості, жінка-трудівниця, людина щира й  добра, з Божою іскрою  у серці, котра й дня не може прожити без ремесла, яким займається стільки, скільки себе пам’ятає. І  коли все це вишите власними руками, з любов’ю і добром, то в оселі панує затишок, мир, гармонія і благодатна аура. 

Розповідь про життя і творчість талановитої землячки  — на 4-й сторінці сьогоднішнього номера нашої газети.

Фото Олега СЛЮСАРЯ.

День вишиванки щорічно відзначають у третій  четвер травня. Це свято бере свій початок  2006 року, однак швидко набуло популярності не лише в Україні, а  й далеко за її межами. 

Споконвіку сорочка, вишита ніжними і дбайливими руками жінки-матері, вважалася оберегом від лиха та нещасть.  І хоча кожному регіону України притаманні свої традиції вишивання і символізм орнаментів, проте незмінним є одне: вишиванка – справжній генетичний код нації. У час, коли українці як народ виборюють своє право на існування у запеклій боротьбі з російською  імперією зла, вишиванка зігріває наші душі і серця, вселяє надію і віру у  Перемогу. 

Сьогоднішній номер нашої газети відкриває талановита  ковельчанка Ольга Руднік – майстриня народної творчості, жінка-трудівниця, людина щира й  добра, з Божою іскрою  у серці, котра й дня не може прожити без ремесла, яким займається стільки, скільки себе пам’ятає. І  коли все це вишите власними руками, з любов’ю і добром, то в оселі панує затишок, мир, гармонія і благодатна аура. 

Розповідь про життя і творчість талановитої землячки  — на 4-й сторінці сьогоднішнього номера нашої газети.

Фото Олега СЛЮСАРЯ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 346

Мамі та дівчині вдалося передати фото Максима до Національного архівного фонду України.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 312

Під головуванням начальника Ковельської районної військової адміністрації Ольги Черен  12 травня 2023 року  на території Колодяжненської сільської ради відбулось виїзне засідання колегії районної державної адміністрації. 

Заслухавши доповідачів та обговоривши виступи, із врахуванням зауважень, пропозицій та доповнень, члени колегії прийняли відповідні рішення з кожного питання порядку денного засідання колегії.

Перебуваючи в громаді, у якій знаходиться географічний центр Волинської області  неподалік села Дроздні,  керівники районної влади, органів місцевого самоврядування та окремих установ, служб Ковельського району  висадили алею кущів калини на честь наших Захисників України.

Як відомо, географічний центр Волині розташований поблизу села Дроздні Колодяжненської територіальної громади Ковельського району. Віднайшли його у 2017 році за допомогою сучасних комп’ютерних програм науковці географічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Ідея належить краєзнавцю, члену Національної спілки журналістів України лучанину Валентину Люпі.  До цього часу про своєрідність цього місця  нагадував лише невеличкий прапорець Волинської області, але сьогодні вже встановлено кам’яний знак географічного центру Волині, аби туристи не оминали пам’ятне місце.

Вл. інф.

Під головуванням начальника Ковельської районної військової адміністрації Ольги Черен  12 травня 2023 року  на території Колодяжненської сільської ради відбулось виїзне засідання колегії районної державної адміністрації. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 270

Кожен день чекаю на втішні новини. А вони немов сказилися – відвернулися від мене. Окупанти сунуть, як саранча. Їх нескінченно багато. ЗСУ  тримають позиції. Водночас раз за разом приходять  «похоронки». Здається, до них звикли. Рідні сумують, виливають гіркі сльози, а сторонні  співчувають, заспокоюють, намагаються розділити біль втрати…

Про мир не йдеться. На часі – лише Перемога. Ніхто не знає, як вона прийде  і що буде після неї. Кажуть, що людство розвивається по спіралі. І ми в своїх надіях емоційно й на хвилях ейфорії  віримо, що на вищому витку спіралі нам усміхнеться щастя. На жаль, я бачу рух по колу, в центрі якого – агресивна рашистська вісь. Наша буйна козацька сила хвилею потужною падає на неї, вдаряє, розсипається, щоб знову, об’єднавшись, дотиснути і перемогти.

Європа, США та інші країни Заходу – на нашому боці, та що з того: гине цвіт нації. Запитую себе, чи зав’яжеться плід на нашому дереві українські долі по війні? Думки…Думки… Думки. Абстрагуюсь на мить від реальності війни і мрію про те, що Донецьк, Луганськ, Крим  та інші території наші – вільні. Та чи втихомириться звір, який скуштував людської крові? Чи нищитиме далі  інфраструктуру, як робить це нині?

Вище згадував про похоронки. Такі ж повідомлення приходять і  в сім’ї рашистів. Як їх переконати, що загиблі – це не «герої», а злочинці, вбивці, ґвалтівники? Ось такий цей світ непередбачуваний, крихкий, немов скло. «Торкнеться зло, і сипляться уламки», — пишу я.  А земля, рідна земля вся в шрамах та незагоєних ранах війни. Вона чекає господаря, який любить її. А поле заміноване, замість трактора біля оселі – танк  розбитий.  Або вирубаний для потреб фронту і спалений фугасними бомбами ліс. Гідроспоруди зруйновані, а ріки безжально забруднюються.

Це – тільки штрих, але він схожий на картини із романів фентезі. Немає тут місця для щасливого майбутнього. Натомість – ознаки кінця світу в окремо взятій країні. Боремось із цим злом, але чи вистачить сил?

Щоденно молитовно звертаюся до Бога. А мій  єдиний духівник і порадник Господь мовчить. А диявол – путін не вгаває, ще більше біситься його воїнство на нашій благодатній землі.

О, Боже, великий, єдиний, дай мені крила, щоб піднятись високо над світом, побачити і сповістити тебе, Україно, про радість нашої вистражданої, вимоленої  Перемоги над хижим змієм, рашистською ордою!

Блаженний той, хто захищає Землю і перемагає!

l

Благословенний той, хто

    Землю любить,

Хто оре, сіє, доглядає і дар

   Божий збирає.

І проклянеться той, хто все

  живе і суще губить,

Хто серце доброчинне з її

    тіла вириває.

Не кається рашист.

  Задурений брехнею

                Пропагандистів

злочинного осиного кубла,

Він сіє смерть і врожаї

        збирає з неї –

Вони вертаються до його

        рідного гнізда

Там мати рідна, діти і

  дружина

Чекають на «героя», а

  похоронка промовля:

«Покараний за вбивство і

  насилля в Україні»…

Та не здригнеться зграя

  путінська з кремля.

Скажені пси –

  кривавиться дорога:

Ви розгубили все

  людське і гідність,

Христову віру продали і

       Бога –

Грабуєте, руйнуєте наш

  дім, душею бідні.

Ох, земле, земле! Навіщо

     їх родила?

Надіялась, що будуть

   леліяти, любити,

А тебе чорною  хустиною

    війни  накрили?

О, Боже милий, поверни їй

                       мир і світло.

І запанує мир

Сучасний світ – крихкий,

      як скло:

Торкнеться зло, і

  сипляться уламки,

Та так вже споконвіку

  повелось,

Що людство  не шанує

      мирні ранки.

І йде безкарне нищення

 життя:

Ракети, дрони, танки,

  міномети.

Немов нависло над

  Землею прокляття,

Здригається від вибухів

  планета.

9 травня – рашистське

       свято горя,

Безжальна повінь крові

  виходить з берегів.

Від сліз людських –

  солоний океан і  море,

Рашизм – диктатора

  злочинного засів

О, це русня, ця  путінська

  примара!

Вона,  як смерч, як хвиль

      дев’ятий вал.

Та невідворотна для

  злочинців кара — 

Чекає орків  міжнародний

  трибунал.

І вірю я: настане світла

  днина,

І запанує  мир, і

   усміхнеться мати.

Господь благословить –

  все буде Україна,

І нашу Перемогу весь світ

       буде вітати.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожен день чекаю на втішні новини. А вони немов сказилися – відвернулися від мене. Окупанти сунуть, як саранча. Їх нескінченно багато. ЗСУ  тримають позиції. Водночас раз за разом приходять  «похоронки». Здається, до них звикли. Рідні сумують, виливають гіркі сльози, а сторонні  співчувають, заспокоюють, намагаються розділити біль втрати…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 340

Як відомо з історії,  22 травня  1861 року відбулося перепоховання праху Тараса  Шевченка на Чернечій горі у Каневі. З цієї нагоди в Україні традиційно відбуваються пам’ятні заходи.

Проводять їх, зокрема, на Ковельщині. В нашому місті вшановують Великого Кобзаря біля підніжжя пам’ятника поету, у парку його імені, а також  у Колодниці, біля символічного Хреста, встановленого на честь Тараса Шевченка.

На мою думку, цього недостатньо. І ось  чому. Як пише відома волинська журналістка і письменниця, уродженка села Дубового Лідія Синенко у щойно виданій книзі «Від Бахова до Вербки  вздовж Турії-ріки», спираючись на інформацію активіста громадсько-політичного життя нашого краю Володимира Кравчука, 20 травня 1942 року по всіх місцинах, які підпорядковувалися  УПА –Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця, дали команду, щоб у кожному селі насипали символічну могилу Тараса Шевченка.

Це потрібно було зробити для того, аби підняти національний дух наших людей, щоб не тільки хлопці в лісі відстоювали свою українськість, а  й у селі не забули, що вони – діти волелюбного українського народу. У більшості сіл це зробили, і в Бахові також. У день перепоховання труни з тілом Кобзаря з Петербурга у Каневі, 22 травня, відбулися в Бахові урочистості. Символічну могилу насипали поблизу школи. Одні старожили кажуть, що її освятили, інші того не пам’ятають. До речі, пагорб, але вже без хреста, зберігався до тих пір, доки не побудували нову школу.

Далі авторка «шевченківську»  тему  продовжує у розділі «Тарас Шевченко і Вербка». Тут вже мова йде про Свято-Троїцьку церкву, де,  за твердженням багатьох істориків і краєзнавців, побував   Тарас Шевченко. Він же увіковічнив її на власноруч виготовленому малюнку, який широко відомий громадськості за книгою  Миколи  Іванішева про життя князя Андрія Курбського в Литві і на Волині, виданій 1849 року (на світлині).

Тарас Шевченко зробив не лише рисунок церкви, розміщеної на так званому «острові», а й накреслив  план  храму. Тут він також відновив руки на іконі Святого Миколая, на якому стерлася фарба. Під час боїв за Ковель, які тривали декілька місяців 1944 року, через Вербку проходила лінія фронту. У самому селі знаходилися  німецькі  солдати, а на «острові»  перебували червоні війська.

В результаті запеклих боїв церква згоріла, і, як пише Лідія Синенко, острів залишився пусткою. Завмерло на ньому і духовне життя, хоча  людей не покидала надія, що настане таки час, і вони відродять  свій храм.

Після утвердження  Незалежності  України – 22 травня 1993 року – мешканці Вербки Петро Черняк, Петро Максимук, Сергій Кіпенко і Сергій Родюк поставили на цвинтарі на місці Свято-Троїцького храму, що згорів у 1944 році, хрест. На мою думку, це була знакова подія, що засвідчила любов і шану місцевих мешканців до Тараса Шевченка, їх відданість українській національній ідеї.

З огляду на це, пропоную 22 травня кожного року на відзнаку  пам’ятної події, згаданої вище, а також вшанування генія нашого народу, його безсмертної творчості проводити  на так званому «острові» патріотичний культурно-мистецький захід.  Організатором  його могли б виступити відповідний відділ виконавчого комітету Дубівської сільської ради, громадськість, сільська інтелігенція, а також особисто голова пан Роман Троцюк, якому автор цікавої та пізнавальної книги «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» Лідія  Синенко щиро вдячна за сприяння у виданні своєї праці. Будуть вдячні люди і в разі підтримки моєї (і не тільки моєї) пропозиції.

   З повагою – 

Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.

Як відомо з історії,  22 травня  1861 року відбулося перепоховання праху Тараса  Шевченка на Чернечій горі у Каневі. З цієї нагоди в Україні традиційно відбуваються пам’ятні заходи.

Проводять їх, зокрема, на Ковельщині. В нашому місті вшановують Великого Кобзаря біля підніжжя пам’ятника поету, у парку його імені, а також  у Колодниці, біля символічного Хреста, встановленого на честь Тараса Шевченка.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245