Найбільшою і найстрашнішою подією минулого століття була Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року і закінчилася 2 вересня 1945 року. Вона кров'ю позначилася на людських долях, залишивши в пам'яті страшний слід.

І скільки часу не минуло б,  роки війни залишаться невід'ємною  частиною історії нашого народу. Колись хтось мудрий сказав, що час затягує рани і вгамовує біль. Звичайно, пройшло багато років: відгоріло, відболіло, але з пам'яті живих тогочасних свідків не стерся спогад.  Як шкода, що їх залишилось дуже мало.  Доля ветеранів, життєвий шлях осіяні мудрістю і мужністю, і той шлях вони пройшли з честю.

Напередодні закінчення Другої світової війни ми із заступником голови районної ради А. П. Броїлом побували у Поворській громаді, на теренах якої проживають Никанор Себестьянович  Никончук (Поворськ) та Іван Феофанович Турик (Ситовичі), учасники тих далеких і грізних подій. Саме нині обом фронтовикам виповнилось по 95 років. Коли в роки війни визволили наш край, їм і вісімнадцяти не було. Хлопцям не довелось громити ворога на західних фронтах, але і на їхню долю випало багато тяжких випробувань. Доля вмістила в їх біографію стільки подій, переживань, тривог, що вистачило б  на багатьох. Саратов, Татіщевські табори стали не місцями військової підготовки, а швидше місцем виживання в нелюдських умовах.

"Ішла холодна осінь 1944 року, – згадує Іван Феофанович. – Довкола холод, голод і важка робота.  І це називалось військовою підготовкою. Спали на нарах в неопалювальних приміщеннях. Але якось вижили, перезимували".

"З весною легше стало, –  ділиться своїми спогадами Никанор Себестьянович. –  Потепліло, зелень з'явилась. Хотілось на фронт - думалося, що там легше, а тут чуємо: "Перемога!". Хотілось додому, бо там було вже мирне життя, і люди помалу заліковували рани війни. Але ні: одягнули нас у військову форму (правда, нову, англійську) і відправили на Схід. Чужа земля зустріла молодих солдатів вибухами бомб, пожежами, болем, горем.  Війна є війна. Доля нас, 18-річних хлопців, була дуже страшна. Кожен день перед очима – муки, горе, вбиті друзі".

Не забули ті події ветерани війни. І нині, через роки, вони їх згадують, як сюжет забутої книги, що написана їхнім життям. 

У розмові з нами заново її "гортали", згадували. І хоч пройшло багато років, але вони пам'ятають до дрібниць все: свої фронтові дороги, своїх побратимів, командирів, їх імена, місця перебування.

"Іноді хотілось все забути, та не можна, – з болем у серці говорить Іван Феофанович. – Пам'ятаю так, ніби вчора все відбулось.  Хлопців багато загинуло – шкода".

"На війні, як на війні, всього було. А чого найбільше? Мабуть, ненависті, ненависті до ворога, які прийшли на нашу землю, – роздумує Никанор Себестьянович.  – Думав, коли у війну зазнали стільки горя, втратили стільки життів, то війна на нашій миролюбивій землі ніколи не повториться. А бачте,  як вийшло…".

Болить серце у ветеранів. Гіркота охоплює їх зранені душі. Як так сталось: вони – господарі землі, все життя ходили біля неї, доглядали її – свою годувальницю, а нині чому  вона знову здригається від вибухів бомб і снарядів, чому  її нищать ворожі ракети?  Чому гинуть наші онуки, діти? І головне – від чиїх рук, від чиєї зброї?

Життєва дорога ветеранів – це не тільки історія їх маленьких сіл, це історія нашої України, яку творили вони,   пройшовши крізь пекло війни, не зрадивши собі, своїй землі, яку захищали, відбудовували у важкий голодний повоєнний час, ростили дітей. І Никанор Себестьянович, й Іван Феофанович – люди активної життєвої позиції, цікавляться новинами життя району, області, подіями України. Іван Феофанович – читає "Кобзаря" Т. Шевченка, на  столі у них свіжі номери газет. Як стверджують, деякі статті перечитують по два рази. Никанору Себестьяновичу, правда, допомагають не тільки окуляри –  кожен рядочок він "підсвічує" ліхтариком.

Приємно, що  в громаді щиро шанують ветеранів. Цікавляться їх матеріальним забезпеченням, про них турбуються, їм допомагають соціальні працівники.

Інна Петрівна – голова Поворської громади, вітаючи ветеранів,  щиро, тепло висловлювала свою шану й повагу фронтовикам за пройдені шляхи війни, працьовитість, життєву мудрість, велику любов до життя. Де б не працювали Іван Феофанович та Никанор Себестьянович – були прикладом у всьому. Вони жили життям села, не цурались ніякої роботи. Завжди були на видноті, створювали свої сім'ї, ростили дітей, онуків – свою надію, радість і багатство.

Ми добре знайомі із Никанором Себестьяновичем і Іваном  Феофановичем, адже не раз зустрічались. І кожного разу виникали  нові думки, емоції. Завжди із задоволенням слухали їхні спогади – цікаві, до болю хвилюючі, про героїчні і трудові будні. І завжди  виникає гордість за наших краян, бо, як говорить Іван Феофанович: "Ми просто виконували свій священний обов'язок – захищали свою землю від ворога, будували мирне життя в нашій Україні".

Сьогодні можна почути різну оцінку тих далеких воєнних подій. Та пам’ять про них має жити в наших серцях вічно. З нашого Ковельського краю на фронти війни пішли воювати 11 тисяч 500 чоловік. З них 3750 назавжди залишились стояти в бронзі і граніті на всіх фронтових дорогах. Звичайно, з часом пом'якшується гострота сприймання війни, але пам'ять про героїв невмируща.

Валентина СІЧКАР.

НА СВІТЛИНАХ: під час вшанування ветеранів.

Фото 

з архіву автора.

Найбільшою і найстрашнішою подією минулого століття була Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року і закінчилася 2 вересня 1945 року. Вона кров'ю позначилася на людських долях, залишивши в пам'яті страшний слід.

І скільки часу не минуло б,  роки війни залишаться невід'ємною  частиною історії нашого народу. Колись хтось мудрий сказав, що час затягує рани і вгамовує біль. Звичайно, пройшло багато років: відгоріло, відболіло, але з пам'яті живих тогочасних свідків не стерся спогад.  Як шкода, що їх залишилось дуже мало.  Доля ветеранів, життєвий шлях осіяні мудрістю і мужністю, і той шлях вони пройшли з честю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225

У МОЗ продовжують ділитись важливою та корисною інформацією для українців. Цього разу експерти звернули увагу на йодну профілактику, яка актуальна у разі радіаційної аварії.

Відзначимо, що у випадку аварії на ядерних установках атомної станції може трапитись викид радіоізотопів йоду, цезію, стронцію тощо. Через це виникає радіаційна хмара, що забруднює ґрунт, всі поверхні, воду та їжу. А опади здатні осідати на вбранні та шкірі, через що відбувається зовнішнє опромінення. Якщо ж вживати забруднені продукти чи вдихати забруднене повітря, то буде внутрішнє опромінення. В обох випадках викиди містять радіоактивний йод, тому бездіяльність призводить до того, що "поганий йод" швидко поглинає щитоподібна залоза і її робота відчутно погіршується, що серйозно вдаряє по здоров'ю.

Йодна профілактика –це важливий чинник, який допомагає знизити вплив радіоактивного йоду на щитоподібну залозу. Для цього використовують калій йодиду, що блокує залозу та перешкоджає "поганому йоду" накопичуватись.

Коли робити йодну профілактику? Тільки після офіційного оповіщення про її необхідність у випадку загрози радіоактивного забруднення!

У Центрі громадського здоров'я та Міністерстві охорони здоров'я надали рекомендації про те, як захиститися у надзвичайній ситуації. 

При тому громадян закликають не скуповувати йодні препарати в аптеках.

У МОЗ запевняють, що держава закупила необхідну кількість йодиду калію. Кожен регіон отримав препарат з розрахунку чисельності населення. У разі аварії будуть оперативно визначені пункти його видачі, найближчі до місця проживання людей.

Крім того, завчасна йодна профілактика може зашкодити здоров'ю.

Якщо радіаційний фон у деяких населених пунктах буде підвищеним, ЦГЗ та місцева влада офіційно сповістять про це населення. 

Препарати стабільного йоду вводяться людям лише у випадку радіаційної аварії та за умови впливу на людину радіоактивних ізотопів йоду (визначено наказом МОЗ №408 від 09.03.2021 р.,  № 408 "Про затвердження Регламенту щодо проведення йодної профілактики у разі виникнення радіаційної аварії").

l

Радіаційна аварія – це порушення правил безпечної експлуатації ядерно-енергетичної установки, обладнання або пристрою, при якому стався вихід радіоактивних продуктів. 

Це може призводити до опромінення населення і забруднення навколишнього середовища.

З метою запобігання опроміненню під час ядерно-технічних аварій зазвичай приймається калій йодид. 

Якщо таблетованої форми цього препарату немає, можна використати інші. Наприклад спиртовий розчин йоду та розчин Люголя.

Однак треба пам'ятати, що використання розчину Люголя та спиртового розчину йоду – це виняткова міра, а не рівноцінна заміна таблетованій формі калію йодиду.

Препарат йоду оптимально приймати:

n за 6 і менше годин до надходження радіоактивної хмари;

n одночасно з надходженням "хмари" та через 6 годин після.

Не рекомендовано приймати його через 24 годин після надходження хмари.

l

У ЦГЗ попереджають: калій йодид треба приймати після їжі і лише після офіційного оповіщення про радіаційну аварію та про необхідність проведення йодної профілактики.

Дозування для дітей та дорослих:

l діти до 1 місяця (немовлята й діти, які перебувають на грудному вигодовуванні) – 16 мг,

l діти від 1 місяця до 3 років – 32 мг,

l діти від 3 до 12 років – 62,5 мг,

l підлітки від 13 до 18 років, дорослі до 40 років, 

l вагітні та матері, які годують груддю –125 мг.

l

Водночас у Міністерстві охорони здоров'я не радять використовувати розчини йоду.

Оскільки йодні розчини (спиртовий, Люголя) не всмоктуються та не накопичуються в щитоподібній залозі, вони не захистять організм від радіоактивного йоду. Це стосується як внутрішнього застосування, так і зовнішнього (наприклад, йодні сіточки).

Прийом зазначених препаратів у кращому випадку не принесе жодного ефекту, в гіршому ж – зашкодить (хімічні опіки ротової порожнини, стравоходу тощо). 

Приймати інші препарати, які містять йод – неефективно, бо цей компонент переважно є домішкою, а не основним хімічним реагентом. Подібні препарати або харчові домішки містять у сотні разів меншу дозу калія йодиду, ніж необхідно для профілактики опромінення у разі ядерних подій. Прийом сотень таблеток таких препаратів не може розглядатися як реальний профілактичний захід, оскільки людина просто фізично не здатна спожити таку величезну кількість таблеток. 

Тож у МОЗ наголошують, що єдиним препаратом для ефективної йодної профілактики є таблетований калій йодид. 

Медики зазначають, що жінкам старшим 40 років пити препарати йоду навіть при радіаційному викиді не треба. Бо щитоподібна залоза після певного віку перестає накопичувати радіоактивний йод. А, отже, прийом калію йодиду може завдати більше шкоди, ніж користі. Варто пам’ятати, що калій йодид захищає лише щитоподібну залозу і не може захистити інші органи. 

Проте, якщо жінка у віці 40 років вагітна або годує дитину грудьми – їй варто прийняти дозу йоду, аби захистити себе і дитину. Бо під час вагітності та лактації щитоподібна залоза жінок активніша і може поглинати більше радіоактивного йоду.

Людям, у яких повністю видалена щитоподібна залоза, калій йодид при викиді радіації приймати не потрібно. Якщо ж медики видалили її частково, тоді варто проконсультуватися з лікарем.

У випадку, якщо розпочали йодну профілактику самостійно  – варто негайно її припинити. Оскільки приймання йоду є недоцільним і може спричинити перевантаження залози.

Нагадаємо, що проводити йодопрофілактику варто лише один раз після оповіщення від органів влади. Це треба зробити в проміжок часу від 24 годин до моменту надходження радіоактивного йоду до організму та до 8 годин після його впливу.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

У МОЗ продовжують ділитись важливою та корисною інформацією для українців. Цього разу експерти звернули увагу на йодну профілактику, яка актуальна у разі радіаційної аварії.

Відзначимо, що у випадку аварії на ядерних установках атомної станції може трапитись викид радіоізотопів йоду, цезію, стронцію тощо. Через це виникає радіаційна хмара, що забруднює ґрунт, всі поверхні, воду та їжу. А опади здатні осідати на вбранні та шкірі, через що відбувається зовнішнє опромінення. Якщо ж вживати забруднені продукти чи вдихати забруднене повітря, то буде внутрішнє опромінення.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 360

Минуло трохи більше місяця, як ми повернулись до рідного Ковеля. Я, моя сім'я та друзі поїхали до Польщі у перші дні повномасштабного вторгнення.

Простягнули руку допомоги та прийняли нас у затишному місті побратимі Бжег Дольний, яке розташоване в південно-західній Польщі. Саме тут ми познайомились з небайдужими, чуйними людьми, завжди готовими прийти на  допомогу і надати підтримку. 

Проживали ми в готельно-спортивному комплексі "Rokita", де нас огорнули  теплом, увагою, турботою та робили все, аби ми  почувалися як вдома. 

Усі українці мали можливість відвідувати курси польської мови (за бажанням), діти ходити до школи та садочків, працевлаштовувались на роботу.

Під час нашого перебування в Бжегу Дольному нас познайомили з осередком по роботі із  неповносправними, де ми знайшли нових друзів зі спільними темами та проблемами, провели майстер-клас з паралімпійського виду спорту БОЧА.

Також були запрошені на міжнародний турнір з БОЧА в Konopiska, де отримали море нових позитивних емоцій.

Відвідали Ченстоховський монастир, який розташований на пагорбі висотою близько 300 метрів. Споруда є справжньою фортецею, в якій до цих пір збереглися чотири бастіони. Домінує над комплексом та й над усім містом дзвіниця висотою 106 метрів, збудована у 1906 році. 

Однак найбільш сакральним місцем комплексу є Капела Чудового Образу, в якій зберігається образ Ченстоховської Божої Матері.

Зустріли ми в Польщі і особисті дні народження, Міжнародний жіночий день, Великдень. Дуже сподобалось святкування  Дня міста Бжег Дольний. Хочеться на такий захід приїхати ще раз в мирний час, у що я вірю.

Щиро вдячні за теплий прийом бургомістру Pawel Agata Pirek, директору готелю, волонтерам, які опікувалися нами весь час нашого перебування: Jakub Lukojko, Magdalena Skorupka, Ewa Wojtasiewicz та іншим. 

Також  хочу  подякувати цим людям за нові крісла колісні, плащі-дощовики та теплі чохли для колін, які привезли цими днями для мене та Софії Шевчук (села Майдан). За доставку до Ковеля дякую Тетяні та Юрію Стреченом.

Особлива подяка — нашому міському голові Ігорю Чайці, який не залишається осторонь проблем людей з інвалідністю в цей нелегкий час. Завжди зрозуміє, підтримає та допоможе. 

Спасибі всім Вам за турботу і участь у нашому житті! Ваша допомога надзвичайно цінна і ніколи не буде забута. Здоров'я, миру над головою, затишку в кожному домі, добра в сім'ях і неймовірного щастя в кожному новому дні!

Dziekuje za pomoc! Хай живе Польща !

Ольга ЯРЕНЧУК,

прессекретар ГО “ДОБРОДІЯ В ДІЇ”.

Минуло трохи більше місяця, як ми повернулись до рідного Ковеля. Я, моя сім'я та друзі поїхали до Польщі у перші дні повномасштабного вторгнення.

Простягнули руку допомоги та прийняли нас у затишному місті побратимі Бжег Дольний, яке розташоване в південно-західній Польщі. Саме тут ми познайомились з небайдужими, чуйними людьми, завжди готовими прийти на  допомогу і надати підтримку. 

Проживали ми в готельно-спортивному комплексі "Rokita", де нас огорнули  теплом, увагою, турботою та робили все, аби ми  почувалися як вдома. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 203

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 237

ГОРОСКОП

з 5 по 11 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 327

Погода в Ковелі  

25 – 31 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 234

20 серпня на теренах Турійської селищної територіальної громади Ковельського району, між селами Радовичі та Туличів, стартувала екологічно-патріотична акція під гаслом “Посади дерево за себе та свого друга, який загинув за Україну” в рамках Міжнародного культурно-екологічного проєкту “Зв’язок поколінь”.

У заході взяли участь народний депутат України Вячеслав Рубльов, голова Волинської обласної ради Григорій Недопад, перший заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук, митрополит Луцький та Волинський Михаїл, начальник Ковельської районної військової адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак, депутат обласної Волинської ради Роман Микитюк, Турійський селищний голова Олексій Безсмертний, військові,  духовенство, мешканці громади.

Керівники області та району, Турійської селищної ради, депутати різних рівнів, жителі громади, а також представники з інших областей висадили калиново-дубовий гай.

Тут засновано культурно-екологічний комплекс, що має назву «Нас єднає коло калинове задля України Перемоги». Створено простору територію у формі кола, по діаметру якого висаджено сто кущів калини – у пам’ять про полеглих захисників України, а також чотири дуби, що символізують чотири сторони світу. Закладений калиново-дубовий гай стане тією незримою ниточкою пам’яті минулого і пошанування Героїв сьогодення, які в запеклій боротьбі з московитами ціною власного життя боронять незалежність та волю України.

Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих воїнів у російсько-українській війні. На їх честь прозвучав гарматний залп і був запалений Вогонь пам’яті.

На цьому ж місці встановили пам’ятний знак і залишили послання для прийдешніх поколінь.

Аби наповнити урочище Криниця ще більшим духовним значенням, провели чин освячення цього сакрального місця, що його здійснив його митрополит Луцький та Волинський Михаїл. Учасники заходу спільно піднесли молитви за здоров’я наших воїнів, які захищають нас у цій запеклій війні, і помолилися за душі спочилих захисників України.

Патріотично-екологічну акцію, ідея започаткування якої належить учасникам громадської спілки “Зв’язок поколінь” Олександру Тимченку, Віктору Гуйвану, Дмитру Гегеру та депутату Волиньради Роману Микитюку, вже зголосилися продовжити інші регіони України, а також одинадцять країн Європи. Палички естафети, які зроблені із посіченої осколками тополі з визволеної Бородянки, отримали представники декількох областей України.

Наш кор.

20 серпня на теренах Турійської селищної територіальної громади Ковельського району, між селами Радовичі та Туличів, стартувала екологічно-патріотична акція під гаслом “Посади дерево за себе та свого друга, який загинув за Україну” в рамках Міжнародного культурно-екологічного проєкту “Зв’язок поколінь”.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 184

Запорізька АЕС в Енергодарі повністю вийшла з-під контролю МАГАТЕ, принципи ядерної безпеки на станції порушені, заявив 3 серпня генеральний директор агенції Рафаель Гроссі. 

Після заяви про намір МАГАТЕ відвідати ЗАЕС, російські військові неодноразово обстрілювали промислові майданчики станції. Наразі радіаційний фон перебуває у межах норми, а ядерна частина станції неушкоджена. Але АЕС в Енергодарі працює з ризиком порушення норм радіаційної та пожежної безпеки. 

Наскільки великими є ризики ядерної катастрофи та які можливі сценарії розвитку подій – з'ясовував Центр громадського моніторингу і контролю.

Ядерний шантаж

російські окупанти відкрито заявили, що замінували всі важливі об'єкти на тимчасово захопленій Запорізькій атомній електростанції.

Під час брифінгу у Медіацентрі “Україна” начальник Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух заявив, що росіяни лише шантажують цілеспрямованим знищенням Запорізької атомної електростанції, адже наслідки такого вчинку неможливо передбачити. 

"Я думаю, це – шантаж, типовий ядерний шантаж, тому що вітром ніхто не керує, куди він повіє, туди й понесе радіоактивну хмару. І в Крим, і в Ростов, і в Москву може понести", – заявив Олександр Старух. 

Немає такого народу у світі, який може почуватися безпечно, коли держава-терорист обстрілює атомну станцію, заявив Президент України Володимир Зеленський під час свого звернення до українців.

"Не дай Боже, станеться щось непоправне – і ніхто не зупинить вітер, який розноситиме радіоактивне забруднення. Тому вже зараз потрібна принципова відповідь міжнародної спільноти на ці російські удари по Запорізькій АЕС – найбільшій у Європі", – сказав Президент. 

Він закликав світову спільноту запровадити санкції проти росії через обстріли й мінування Запорізької АЕС, за те, що вона створює загрозу ядерної катастрофи для усього світу. 

Радіаційна небезпека

У разі аварії на Запорізькій АЕС, за інформацією Енергоатома, є загроза знеструмлення енергоблоку ЗАЕС, після чого вийдуть з ладу системи охолодження. Як наслідок – аварія на АЕС, від якої постраждає багато людей, країн, земель і вод.

Як зазначив завідувач відділу математичного моделювання довкілля в Інституті проблем математичних машин та систем НАН України Іван Ковалець, є оприлюднені розрахунки викидів, здійснені Державним центром з ядерної та радіаційної безпекидля одного з таких сценаріїв. Він передбачає грамотні дії персоналу під час аварії для мінімізації наслідків. 

"Тобто це не "апокаліптичний" сценарій, але це дуже важка аварія максимальної категорії  7 за шкалою ІNES. Коли оцінки обсягів викидів зроблено, все залежить від метеорологічних умов, і ми моделюємо атмосферне розповсюдження. Метеорологічні умови щодня змінюються. У даному випадку підібрані такі метеорологічні умови (27.06.2022 р.), коли окрім суходолу відбувається забруднення Чорного моря, оскільки над ЧМ в цей час проходить циклон, а ЗАЕС знаходиться у його північно-східній частині. Відповідно на великій території відбувається вимивання хмари опадами, що приводить до значного забруднення поверхні Землі", – написав він.

За його словами, радіоактивне забруднення зачепить не лише Україну, а й Чорне море, Молдову, Румунію, Болгарію й навіть Туреччину. Водночас при інших погодних умовах можуть постраждати ще деякі території – зокрема, радіоактивні випари вітром перенесе на схід. У будь-якому разі, за словами науковця, масштаб імовірних наслідків після аварії на ЗАЕС: на відстані 350 км від точки викиду рівень випадінь цезію-137 може досягти значень 100 кБк/м2, тобто як на околицях Чорнобильської зони відчуження.

За словами голови Запорізької ОВА, блоки ЗАЕС надійно захищені. Водночас, Україна не може гарантувати безпеки станції, адже там перебувають окупанти, і невідомо, яке саме озброєння вони завезли на об'єкт. 

"Там ще є сховище відпрацьованого ядерного палива, у нього не такі потужні захисні системи, як на самих блоках атомної станції, тому небезпека існує", – розповів Олександр Старух.

Енергетична небезпека

Останні дії російських окупантів свідчать про те, що вони планують від'єднати атомну електростанцію від української енергосистеми і почати красти електроенергію. Представники окупантів заявили, що з 1 вересня станція перейде під контроль "Росатому", а українські фахівці повинні готуватися до "роботи за новими правилами". 

Президент "Енергоатому" Петро Котін розкрив план перепідключення ЗАЕС на окупований Крим. Перший пункт – повне знеструмлення Херсонської та Запорізької областей. Тобто росіяни "через небезпеку" знеструмлюють дві українські області. Потім підключають їх знову, але так, щоб ЗАЕС вже не повернулась до України.

Як зазначає голова "Енергоатому", реалізувати цей план буде складно, але можливо. За найбільш негативним сценарієм, втрата станції напередодні найважчої в історії України зими мала б тяжкі наслідки. Минулий опалювальний сезон виявився складним. Уникнути віялових відключень узимку вдалося не в останню чергу завдяки ЗАЕС. 

Петро Котін додав, що у разі, якщо Росія почне відключати станцію від української енергосистеми, ЗСУ можуть перебити лінії електропередач на АЕС.

Проте у Міненерго не раз наголошували: навіть якщо Запорізька АЕС буде вимкнена, Україна пройде зиму завдяки збільшенню виробництва електроенергії на вугільних станціях. Додаткова опція – купівля електроенергії в ЄС. Щоправда, тоді доведеться зупинити експорт електроенергії, і держбюджет втратить мільярди доларів.

Оксана КОВАЛЬ.

Запорізька АЕС в Енергодарі повністю вийшла з-під контролю МАГАТЕ, принципи ядерної безпеки на станції порушені, заявив 3 серпня генеральний директор агенції Рафаель Гроссі. 

Після заяви про намір МАГАТЕ відвідати ЗАЕС, російські військові неодноразово обстрілювали промислові майданчики станції. Наразі радіаційний фон перебуває у межах норми, а ядерна частина станції неушкоджена. Але АЕС в Енергодарі працює з ризиком порушення норм радіаційної та пожежної безпеки. 

Наскільки великими є ризики ядерної катастрофи та які можливі сценарії розвитку подій – з'ясовував Центр громадського моніторингу і контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 217

Нещодавно ковельчанин Андрій Вдовиченко, відомий як співак та музикант DOVI, на своїй сторінці в Instagram поширив фрагмент нової пісні. Зокрема, на відео звучить відомий уривок "Катерини" Тараса Шевченка: "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами…".

Андрій здивував слухачів цікавою подачею слів написаних майже два століття тому, але таких актуальних і сьогодні, вразив ліричним соло на гітарі, у чому він – справжній профі. Символічно, що на відео – музикант у вишиванці, яка теж має цінну історію та духовний зв'язок з минулим: "Перед зйомкою бабуся Тетяна дала мені дуже особливу річ. Це сорочка її батька, мого прадіда  Михайла. Їй більше 70 років", – розповів музикант. 

Нині під відео майже 40 тис. переглядів та сотні позитивних відгуків. Ковельчани впізнали місце зйомки, і це їх особливо зворушило. "Як гарно, чуттєво! Особливо приємно, коли лунає з рідної землі", – пишуть у коментарях.  

Своїм містом Андрій пишається і з теплом пригадує юні роки у Вербській школі. Знає і нашу газету, бо "Вісті Ковельщини" неодноразово згадувала його у своїх статтях, адже він часто виступав на різних масових заходах, займався громадською діяльністю. 

"Ковель. Моє рідне місто. Коли мені було 13, я співав на відкритті цього пам'ятника. І саме він є найвищим у світі монументом Кобзарю", – зазначив музикант у дописі на особистій сторінці.

Щодо композиції, де Андрій Вдовиченко є автором музики  та аранжування, то вона вже готова, й незабаром очікується її офіційний реліз. 

А розпочався музичний шлях співака завдяки татові Олександру, який ще в дитинстві прищепив сину любов до музики. Далі хлопець завзято опановував гру на гітарі у Ковельській школі мистецтв. Там доля звела його з мудрим і талановитим наставником Петром Оврудським. Тож Андрій адресує щирі слова вдячності своєму вчителю за здобуті знання, мистецький запал і творчий підхід у справі.

Вищу освіту хлопець здобув у Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра. Батьки вибір сина підтримали. Мама Ірина, звісно, хотіла, щоб Андрій вибрав заклад ближче дому, але тато наполіг обрати столицю, адже там більше можливостей для творчого розвитку. 

Сподівання юнака справдились, і перед ним відчинилися двері музичної індустрії. За цей час Андрій співпрацював з різними відомими артистами (здебільшого, в якості концертного і студійного гітариста), серед яких: Джамала, Jerry Heil, alyona alyona, Оля Полякова, Мішель Андраде, Гайтана, Ірина Білик, гурт Калуш та інші. 

– Як це працювати та спілкуватися з  людьми, яких ми бачимо лише з екранів? – питаю в музиканта. 

– Звісно, це дуже приємно! Спочатку й самому незвично було, а нині це – моя щоденна робота. Співпрацювати з такими людьми дуже приємно та легко. Безумовно у місці, де завжди панує творча атмосфера, виникають якісь непорозуміння, бо усі ми люди, у кожного особливе бачення та характер. 

– Андрію, чи думали раніше, що так може скластись доля? Ви мріяли про це? 

– Мріяв, але не думав, що хобі стане моєю професією, – відповів музикант. 

Столиця подарувала Андрію Вдовиченку не лише можливість розвиватись професійно. Тут, ще навчаючись в музичному інституті, він познайомився з майбутньою дружиною – харківчанкою Олександрою. Разом вони вже 10 років, з них 6 – одружені. Дві споріднені душі з різних куточків України, об'єднані музикою, сміливо називають Київ своїм домом.

Та війна розділила їх, як й тисячі інших українських сімей. Дружина та її рідні з Харкова прийняли непросте рішення виїхати до сусідньої Польщі, а Андрій залишився в Україні і поки що гостює у батьків. Пара не бачилась з початку війни, і дружина зробила неймовірний сюрприз, приїхавши на день народження до чоловіка, яке він зустрів у колі рідних в Ковелі. 

"30 років буває раз у житті!" – казала я бабусі, яка боялась відпускати мене саму в Україну. Більше 800 км шляху, майже 20 годин за кермом. Все заради того, щоб зробити свято для коханої людини", – розповіла Олександра.

Зрозуміло, що такі моменти дуже надихають, подружжя вірить та сподівається на швидку перемогу України, щоб кожна сім'я повернулася в свій дім, дочекалася кожного захисника живим та здоровим.

Андрій закликає усіх, в  міру можливості, донатити на потреби української армії: "Така підтримка від нас дуже цінна та необхідна, адже там – справжні Герої, які щодня ведуть боротьбу за нашу державу, наші життя, ризикуючи своїм! Це великий подвиг!".

Не менш важливим у боротьбі з ворогом є, звісно, мовне питання. Як розповів Андрій, живучи в Києві довгий час, мимоволі теж почав вживати у повсякденному житті мову окупанта. "Я чув її дуже часто, адже десь 70% населення нею спілкувалися. До того ж, поруч завжди дружина з Харкова,  з російськомовної сім'ї, яка вчилася у російськомовній школі. Нині у цьому питанні я став максимально принциповий, – спілкуюсь тільки українською. Олександра з рідними теж старається розмовляти солов'їною. Ми  вважаємо, що нині це дуже важливо". 

Під час війни Андрій Вдовиченко (DOVI) представив загалу ліричну й тривожну композицію "Це не сон". Автором музики є сам виконавець, а над текстом працювали спільно з Володимиром Самолюком, відомим, як Skofka. 

Слова пісні – слова душі кожного українця: "А ми молимося за те, щоб ніколи Сонце не перемогла гроза". Виконавець розповідає, що в перші дні адреналін зашкалював, мабуть тому все пам'ятається дуже розмито, наче уві сні, але впевнений, що цей страшний сон скоро cкінчиться. "Війна – це фронт і тил: ми молимось, щоб вони повертались, а вони борються за нас з вами, за тих, до кого хочеться повертатись. І немає нічого ціннішого, ніж обійми рідних, коли ці молитви справджуються. Віримо, молимося, чекаємо!".

Так, війна принесла багато втрат  і горя, але водночас навчила цінувати те, що маємо, своє рідне українське – землю, коріння, мову, звичаї. І саме в буремні часи ми чуємо талановиті голоси творчих людей, наших волинських земляків, зокрема, які підносять українську музику на новий рівень: створюють нове, відроджують забуте. На рівні державотворення нині твориться й нова сторінка української творчості. 

Аліна Романюк.

Нещодавно ковельчанин Андрій Вдовиченко, відомий як співак та музикант DOVI, на своїй сторінці в Instagram поширив фрагмент нової пісні. Зокрема, на відео звучить відомий уривок "Катерини" Тараса Шевченка: "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами…".

Андрій здивував слухачів цікавою подачею слів написаних майже два століття тому, але таких актуальних і сьогодні, вразив ліричним соло на гітарі, у чому він – справжній профі. Символічно, що на відео – музикант у вишиванці, яка теж має цінну історію та духовний зв'язок з минулим: "Перед зйомкою бабуся Тетяна дала мені дуже особливу річ. Це сорочка її батька, мого прадіда  Михайла. Їй більше 70 років", – розповів музикант. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 295

33-річна Ольга Кубишкіна з Очакова Миколаївської області сьогодні живе своїм звичним життям з буденними клопотами, проблемами, маленькими радощами. Бо є для кого – трьох донечок й сестри, яка, так склалося, тепер їй теж як донька. Тільки от є одне "але" у цій історії: живуть вони не в ріднім домі. Адже іще якихось там чотири місяці тому їм усім довелося відчути на собі війну, розруху, страх…

"Ми жили, працювали, будували плани, виховували дітей, спілкувалися, дружили, не задумуючись, що все може перевернутися, і наше життя безповоротно зміниться”, – говорить про найболючіше пані Ольга. 

Сьогодні вона з дітьми знайшла прихисток на Ковельщині. В с. Поворськ відправилася до сестри, яка туди з двомісячним малюком приїхала з Очакова відразу після перших обстрілів.

– До останнього не вірили (та й, чесно кажучи, особливо не задумувалися про це), що росіяни таки підуть у наступ. Думали, що бойові дії стануть активнішими на Донбасі, – каже моя співрозмовниця. – 24 лютого, як завжди, прокинулися десь о шостій годині ранку: діти збиралися в школу, мене чекали домашні справи. А вже о пів на сьому розпочалися обстріли. Хоча спочатку ми й не подумали, що це нас обстрілюють. Гадали, то грім гримить. Але коли почали труситися вікна… 

Сумніви розвіяв дзвінок хлопця моєї сестри, військового. Його викликали у військкомат о п’ятій годині ранку. Він і повідомив, що нас обстрілюють і щоби ми ховалися в підвалі. У мене трусилися руки, ми плакали, похапцем збирали речі, які потрапляли під руки. Сиділи в підвалі, допоки гатили.

Натомість мій чоловік, який саме був на роботі, постійно телефонував і просив не сидіти в підвалі – казав, якщо туди влучить ракета, ніхто не виживе…

Ось так два місяці сім’я жила під обстрілами. Дуже страшно було чути вибухи на околицях, але не описати того жаху, коли почали бомбити місто. Величезні ями від ударів ракет просто посеред Очакова, вибиті шибки у вікнах, зірвані дахи… 

– Одного дня, в неділю, нібито було якесь "затишшя", діти попросилися на вулицю. Але моросив дощик, і ми вирішили залишитися вдома, – пригадує жінка. – І ось після 9-ї години почали сильно "гатити" по місту. Ми сховалися у ванні: плакали й молилися. Найменшенька чотирирічна Єва тихенько шепотіла: "Врятуй нас, Боженьку, врятуй!".

Зателефонувала сестрі. Вона сказала, щоб ми, не зволікаючи, приїжджали до них у Поворськ, де її з маленьким синочком прийняла свекруха. Ми так і зробили.

– Як Вам було з дітьми в дорозі?

– 9 квітня завдяки волонтерам ми виїхали автобусом з Очакова. Їхали до Одеси. Дорогою почули по радіо новину про те, що вдарили по Краматорську, багато жертв. Люди плакали. Я дуже боялася за дітей, адже в Одесі на залізничному вокзалі потрібно було чекати потяг до Львова. А чекати довелося довго, бо потяг затримувався у зв'язку з постійними повітряними тривогами.

Дорога до Львова виявилася нелегкою, потяг був переповнений людьми. На одній полиці спала я з Євою та ще одна жінка з грудною дитиною. Мої дві старші доньки, 9-річна Влада та 11-річна Даша, на верхній полиці тіснилися з двома іншими дівчатками. Загалом було десь восьмеро чоловік в одному купе.

– А як Вам довелося на новому місці?

– Добре. Дуже добре. Ми весь час у село до бабусі (моєї мами) їздили. Тільки там на морі завжди. А тут ліс – за ягодами ходимо. Дітям подобається. Тут навчилися на велосипеді їздити, бо в місті якось не було такої можливості: довкола рух, автомобілі. А головне – діти тут заспокоїлися, вже не сіпаються уві сні, не тремтять і не плачуть, почувши якийсь гучний звук. У перші дні маленька Єва, коли лунав сигнал повітряної тривоги, гукала: "Біжимо в підвал!". Тепер не боїться й спокійно каже: "Це хороша сирена", і далі грається. Нарешті, усвідомила, що тут немає обстрілів.   

– Як жилося до війни? – запитую в пані Ольги.

– Добре, спокійно. Звичайне сімейне життя з маленькими та більшими клопотами і радощами. Поки не почалося те жахіття…

Загинула мама моєї подруги, тітка Галя… Разом із онучкою, 6-річною Євою, яка у неї тоді гостювала, – не в змозі стримувати сліз жінка ділиться спогадами, які щоразу  роз’ятрюють їй душу. – У її дім влучила ракета…

– Повернетеся додому?

– Безумовно. Дуже сумуємо за рідним домом. Вчора дзвонив чоловік, казала йому, що будемо повертатися. Відговорює. Каже, що місто все ще обстрілюють. Розповів про те, що наш будинок культури, куди дівчата ходили на танці та співи, обстріляли: замість будівлі – величезна діра… 

Чоловік залишився, чекає звістки з військкомату. І мама теж (плаче – авт.), вона погано ходить. То чоловік зараз на дві домівки живе, їздить до неї в село, допомагає.   

Нам з дітьми в Поворську дуже добре, – продовжує Ольга. – Всі підтримують, допомагають, співчувають. Але наші речі стоять зібрані. Хоч сьогодні були б їхали додому.

P.S. На момент моєї останньої телефонної розмови з пані Ольгою вона з дітьми була в Одесі на шляху додому. Там уже спокійніше. Як каже жінка, це найкращий подарунок для її чоловіка, в якого саме наближався день народження. Та й для них з дітками теж. Я чула її радісний піднесений голос і не впізнавала цю жінку, мою нову знайому. Радію її щастю і щиро бажаю, щоб приїжджали до нас ще і ще раз, але з іншого приводу, аби відвідати людей, з якими зріднилися і побувати у лісах, які аж так припали до душі.

Вікторія ЗІНЧУК.  

33-річна Ольга Кубишкіна з Очакова Миколаївської області сьогодні живе своїм звичним життям з буденними клопотами, проблемами, маленькими радощами. Бо є для кого – трьох донечок й сестри, яка, так склалося, тепер їй теж як донька. Тільки от є одне "але" у цій історії: живуть вони не в ріднім домі. Адже іще якихось там чотири місяці тому їм усім довелося відчути на собі війну, розруху, страх…

"Ми жили, працювали, будували плани, виховували дітей, спілкувалися, дружили, не задумуючись, що все може перевернутися, і наше життя безповоротно зміниться”, – говорить про найболючіше пані Ольга. 

Сьогодні вона з дітьми знайшла прихисток на Ковельщині. В с. Поворськ відправилася до сестри, яка туди з двомісячним малюком приїхала з Очакова відразу після перших обстрілів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 241