Повідомлення в номер / Богдан БАЧУК: штрихи до портрета

Богдан БАЧУК: штрихи до портрета

Шановний читачу!

Сьогодні я хочу тобі розповісти про людину, без якої не можна собі уявити новітню історію Ковеля. І хоча народилася вона не в нашому місті, практично все своє трудове життя присвятила йому.

Коли постаратися визначити, хто такий Богдан Бачук, кількох слів буде замало. 

По-перше, він людина  високого громадянського обов'язку, патріот Ковельщини, Волині, України, активний учасник громадсько-політичного життя  краю.

По-друге, висококласний фахівець своєї справи, тямущий господарник і вмілий організатор людей.

По-третє, чоловік аналітичного розуму, житейської мудрості  і справді енциклопедичних  знань.

По-четверте, зразковий  сім'янин, турботливий  чоловік, батько, дідусь і  прадідусь.

По-п'яте, щиро закоханий у землю, завзятий городник-дачник, садовод і квітникар. Неперевершений пісняр, котрий не одного начальника вчив у мирні часи "бандерівських" пісень.

29 серпня у пана Богдана – поважний ювілей. Він не примхлива жінка, а тому, сподіваюся, не образиться на мене, коли розкрию "таємницю" –  йому виповниться 80.

Щоб мене не звинуватили в суб'єктивізмі і упередженості, хочу наповнити статтю інформацією, як-то кажуть, з різних  джерел. Це свого роду штрихи до портрета  ветерана залізничного транспорту, ковельчанина, активіста, патріота.

l

Почати,мабуть, варто з книги відомого краєзнавця (на жаль, покійного) Дмитра Корнелюка "Ковельщини славні імена" (Луцьк, Надстир'я, 2001). І  хоч  з тих пір минуло чимало часу,  біографічні дані не змінилися.

Отож, пан Дмитро в нарисі про локомотивне депо Ковель і його тодішнього начальника Богдана Бачука написав так:

"Бачук Богдан Петрович народився 29 серпня 1943 року в селі Бичаль Костопільського району Рівненської області в бідній селянській сім'ї. Його батько був членом КПЗУ, за що довелося в 1938 році розплатитись ув'язненням у Березі-Картузькій. В 1944 році був засуджений як "ворог народу" на 15 років і висланий на каторжні роботи в Колиму. Там і загинув.

Дитинство та шкільна юність пройшли у злиднях в рідному селі. Нелегким було його життя у повоєнні роки. В 7 років був уже пастухом, в 9 – допомагав мамі по господарству, працював у колгоспі.   Закінчив початкову школу.

Навчання продовжив у Деражнянській середній школі, щоденно долаючи по 12 кілометрів. Навчаючись там, брав участь в усіх гуртках художньої самодіяльності, які тільки були в сільській школі. Ще з сьомого класу серйозно захопився спортом. Але у нього, окрім цих захоплень, був сильний потяг до знань: математики, фізики, креслення; любив технічну творчість. Мав надзвичайний талант гуртувати навколо себе дітей. Мабуть, не випадково вчителі школи радили йому вступати до педінституту.

Але сильний потяг до техніки переміг. Закінчивши школу на "відмінно", в 1960 році вступив в Здолбунівське залізничне училище № 1. Училище закінчив з "відзнакою", працював помічником машиніста тепловоза в локомотивному депо Здолбунів Львівської залізниці, звідки був призваний на військову службу. Ще солдатом інтенсивно готувався до вступу в інститут.

В 1965 році Богдан Петрович вступив у Харківський інститут інженерів залізничного транспорту на механічний факультет за спеціальністю "Тепловози і тепловозне господарство". Вчився тільки на "відмінно", захоплювався науковою роботою. Брав участь в науково-технічних конференціях інституту, займався спортом, громадською роботою.

В 1970 році інститут закінчив з "відзнакою", отримавши кваліфікацію інженера-механіка шляхів сполучення і скерування в аспірантуру. Але вирішив аспірантуру відкласти. І ось Богдан Петрович 11 серпня 1970 року був прийнятий виконуючим обов'язки бригадира по ремонту тепловозів локомотивного депо Ковель Львівської залізниці. Потім – майстер технічного огляду тепловозів, приймальник локомотивів. А з 1992 року – начальник локомотивного депо Ковель.

За час роботи в депо досить активно займався раціоналізаторською роботою. На його рахунку – 33 рацпропозиції, більшість яких впроваджена у виробництво. Вже у 1979 році йому було присвоєно звання "Кращий раціоналізатор Львівської залізниці".

За період роботи начальником депо Бачук Богдан Петрович багато зусиль доклав до реконструкції депо: побудови нових об'єктів. Споруджено піскосушилку силами депо, автомобільний комплекс (гараж, оглядові канави, естакади), бензозаправку, базу палива в оборотному депо Ківерці. Реконструйовано екіпіровку локомотивів по сучасній технології. Проведено капітальний ремонт цехів технічного та профілактичного огляду без їх зупинки, побутового корпусу з введенням хімічного відділення по хімічній очистці спецодягу. З метою економії енергоресурсів опалення промислових і побутових приміщень переведено з парового на водяне.

Бачук Богдан Петрович бере активну участь в громадському житті міста і області. Двічі обирався депутатом Волинської обласної ради в 1994 та 1998 роках".

l

Микола Вельма, Заслужений журналіст України:

– Я познайомився з Богданом Бачуком у 90-их роках минулого століття, коли на Ковельщині вирували буремні революційні події, йшла боротьба за утвердження ідей  незалежності і самостійності Української держави, проти тоталітарної системи і цензури в пресі.

Працюючи редактором ковельської газети, мав  у ті часи щоденно десятки зустрічей, розмов, дискусій. І ось одного дня в кабінет завітав Богдан Бачук в супроводі когось із ковельських "демократів" (прізвища не пригадую). Мені запропонували статтю до друку, яка аж ніяк не узгоджувалася з "лінією партії".

Мова йшла про необхідність змін в політичному устрої країни (тоді ще СРСР), відміну  6-ої статті Конституції про керівну роль КПРС та  про інші "крамольні" речі.

Прочитавши статтю, сказав: "Надрукуємо, але  з деякими правками, щоб нас із вами не звинуватили в екстремізмі і контрреволюційних  поглядах. На все свій час".

Публікація викликала величезний громадський  резонанс, особливо  в партійних колах. Але  критику пережили, "бої" місцевого значення витримали. З тих пір Богдан Бачук став одним із активних авторів газети, де поряд з ним часто друкувалися Марія Хотинська, Юрій Музичук, Адам Поляк, Віктор Стрижеус, Анатолій Семенюк, Ігнатій Марчук, Олег Селеверстов, Яків Лавренко, Іван Сидорук, Володимир Осіюк та ін.

Власне, це були ті люди, з яких згодом сформувався так званий "демократичний блок" у міській та обласній радах. До думки Богдана Бачука завжди прислухалися, з його позицією рахувалися, бо вона була принциповою, але водночас виваженою.

Пан Богдан був одним із головних організаторів "виселення" партійного комітету із локомотивного депо. Це була насправді сенсація не тільки для Ковеля, а й усієї Волині. Ніхто не міг повірити, що в "червоній " цитаделі, якою  тоді вважали ковельське локомотивне депо і якою  керували затяті  "більшовики-ленінці", розпочнеться масовий рух за департизацію, або, по–нинішньому кажучи, декомунізацію підприємства, де працювала найчисельніша  компартійна організація Волині. "Естафету" трохи пізніше підхопив "Ковельсільмаш".

Ковельчани  з повагою ставилися  до Богдана Бачука, якого невдовзі призначили начальником локомотивного депо Ковель. Декілька разів поспіль нас обирали депутатами Волинської обласної і Ковельської міської рад, де працювали, як кажуть, пліч-о-пліч, знаходячи спільну мову при розгляді найскладніших питань, в  тому числі зміцнення і розбудови Української державності, боротьби з корупцією, утвердження свободи слова.

Було б неправдою сказати, що у наших стосунках було все ідеально.  Не раз дискутували, сперечалися, не погоджувалися один з одним. Однак в кінцевому підсумку  перемагали конструктивізм і холодний розум.

Я поважав і поважаю пана Богдана за те, що він  завжди приймав "бій"  на себе, не ухилявся від конфліктів з начальством, в тому числі й із тим, від якого залежали його подальша службова кар'єра. В кінцевому підсумку  заздрісники і злостивці  "з'їли" одного з кращих керівників  підприємства на Львівській залізниці. Звичайно, йому було непросто, але він при підтримці друзів, однодумців, сім'ї  вистояв і зберіг свої честь та гідність.

З нагоди ювілею бажаю Богдану Бачуку головного –  міцного здоров'я, родинного затишку, Господнього благословення на кожен день! Щиро прошу Бога, аби до нас швидше прийшли омріяна Перемога, ворог, від якого постраждала й родина ювіляра, був знищений і розбитий вщент.

З роси і води Вам, пане Богдане!

l

Вище згадувалося, що Богдан Бачук – гарний  сім'янин, турботливий глава чималенької родини. Про це розповідає донька ювіляра Тетяна Богданівна Остапчук:

– У Богдана Петровича велика та дружна родина. Має з дружиною Нелею Григорівною двох доньок, п'ятьох онуків та двох правнуків, з якими завжди ділиться життєвим досвідом. 

Є мудрим сімейним порадником. І досі вкладає у нас душевну турботу й любов. Тішиться правнуками, спостерігає та радіє їх новим досягненням у житті. Цитує їх кумедні вислови. Має мудрість сови, а серце ангела.

Сім'янин. У липні 2023 року сімейна пара відсвяткувала 55 річницю подружнього життя. Дітям та онукам прищепив любов до пісні. В його пам'яті – сотні старовинних колядок, стрілецьких та повстанських, а також ліричних пісень, які співали пращури. Родинна пісня лилась з покоління в покоління. За святковим столом у батьків збирається вся, без винятку, рідня. Жодна така зустріч не обходилась без співу. На жаль, сьогодення в Україні – це смуток і розпач, переживання за Україну та її синів. Хвилювання за український народ пригнічує серце батька. Тому наразі не чути з батьківських уст пісень, бо щось не співається…

Дуже відповідальний. Любить та дотримується порядку в ділах і  словах. Хороший господар вдома та побуті, на роботі та на дачі. Коли на дачній ділянці вже був сформований садок, став упорядковувати двір біля помешкання. Висадив дерева: горіх, грушу, яблуню, кущі калини та малини. Мало хто знає, що Богдан Петрович відіграв значну роль у створенні горіхової алеї у міському парку ім. Т. Г. Шевченка. Разом із колишнім колегою та однодумцем висаджують горіхові дерева, за якими доглядають із власної ініціативи.

Маючи активну життєву позицію, веде здоровий спосіб життя. Здійснює щоденні пішохідні прогулянки містом, їздить велосипедом на дачу.

Наш тато – Людина з великої літери, яка все своє життя присвятила розбудові вільної, незалежної України. Своїм розумом, наполегливою працею та власними силами не полишає  активну участь в житті громади міста.

Низький уклін, наш дорогенький! Хай Господь дарує тобі многих літ!

l

Ось такі штрихи до портрета Богдана Бачука запропонував я тобі, шановний читачу. Штрихи ці далеко не вичерпують  характеристику цієї креативної, непересічної особистості, яка вписала вагомий рядок в історію міста залізничників Ковеля, всієї Волині. Тож нехай йому й надалі живеться в добрі та мирі, любові і ласці близьких та рідних!

Маркіян ІВАЩИК.

НА СВІТЛИНІ: Богдан БАЧУК.

Фото з сімейного архіву.

Шановний читачу!
Сьогодні я хочу тобі розповісти про людину, без якої не можна собі уявити новітню історію Ковеля. І хоча народилася вона не в нашому місті, практично все своє трудове життя присвятила йому.
Коли постаратися визначити, хто такий Богдан Бачук, кількох слів буде замало. 
По-перше, він людина  високого громадянського обов'язку, патріот Ковельщини, Волині, України, активний учасник громадсько-політичного життя  краю.
По-друге, висококласний фахівець своєї справи, тямущий господарник і вмілий організатор людей.
По-третє, чоловік аналітичного розуму, житейської мудрості  і справді енциклопедичних  знань.
По-четверте, зразковий  сім'янин, турботливий  чоловік, батько, дідусь і  прадідусь.
По-п'яте, щиро закоханий у землю, завзятий городник-дачник, садовод і квітникар. Неперевершений пісняр, котрий не одного начальника вчив у мирні часи "бандерівських" пісень.

Повідомлення в номер / Гороскоп з 28 серпня по 3 вересня

Гороскоп з 28 серпня по 3 вересня

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 17-23 серпня

Четвер. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 26оС. Вітер південно-східний слабкий.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 20оС.  Вітер  східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 27оС. Вітер східний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 19оС.  Вітер східний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність, ввечері незначний дощ. Температура:  30оС. Вітер східний помірний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 19оС.  Вітер східний слабкий.

Неділя. Переважно ясно. Температура: 30оС. Вітер східний помірний.

Повідомлення в номер / Слово до читача

Не забуваймо: війна триває

Незабаром буде півтора роки, як триває неоголошена і підступна війна московії проти України. Війна кривава, жорстока, безкомпромісна. Війна, яку розв'язав кремлівський диктатор – справжній посланець диявола на Землі. Він сподівався на блискавичний успіх, але жорстоко прорахувався. 

Він та його бандити-вояки не взяли Київ ні за 3, ні за 33, ні за 333 дні. Українці грудьми встали на захист рідної землі, а воїни ЗСУ демонструють дива мужності, стійкості і героїзму. Щоправда, ціна цих мужності і героїзму дуже висока: життя наших рідних, друзів, знайомих. Навіть у Ковелі ми їх ховаємо мало не щотижня.  Те саме – в громадах, окремих населених пунктах.

Повідомлення в номер / Без хліба перемоги не буває

Без хліба перемоги не буває

Серпень – пора, коли Сонце  впевнено перетнуло екватор літа. Селяни вже впорались із сінокосом, а календар нагадує, що й жнива повинні бути в повному розпалі. 

Але складні погодні умови стають на заваді. Тому кожної погожої днини годину– другу на полях селян-приватників працюють невеликі зернозбиральні комбайни.  Так, у Туропині своїм односельчанам допомагає з обмолотом зернових Володимир Білонога. А  на орендованих землях, площа яких сягає більше 100 гектарів, працюють сучасні зернозбиральні комбайни фермерського господарства „Поліська родина”, яке є потужним бюджетоутворюючим підприємством. 

Не порушуючи недільного ранкового ритму жнив в туропинському урочищі “Лани”, де колись була “колонія” і жили люди, розмовляю зі старшим агрономом Віталієм Волочком. Запитую, як жнивується? 

– Ось, як бачите, три комбайни вже в загінках, на підході техніка для перевезення зерна, – відповідає агроном. – Орієнтовно будемо мати по 60 центнерів з гектара, можливо, й більше. А колись на цих землях намолочували по 15-20 центнерів на круг... Маємо можливість вчасно розраховуватися з людьми за паї. Допомагаємо селянам, які звертаються, а також Збройним Силам України.

Тим часом комбайни поважно пливуть  пшеничним полем, а за  ними по стерні поважно походжають лелеки, шукаючи поживу. 

Повідомлення в номер / Коли здійснюються мрії

Коли здійснюються мрії

Олександра Шворак – юна 17-річна дівчина з маленького села Черкаси на Ковельщині, яке потопає у розмаїтті трав та високих дерев. Розташоване за п'ять кілометрів від Ковеля. Тут минуло її дитинство і прийшли перші успіхи.
У п'ять років мама повезла донечку в місто на прогулянку. Коли проходили через міст, під яким текла вода, дівчина раптом сказала: "Я хочу покупатися". Мама відповіла: "То, може, підемо у басейн?" – "Ну, давай, підемо", – погодилася Сашуня.
З того часу й  почалося її знайомство з водою. Але вода іноді лякала своєю бездонністю. Були розчарування. Але чомусь не полишала мрія плавати.
Її першим тренером став Володимир Леонідович Троцюк, який навчив вмінню плавати, був умілим наставником.
В 14 років опанувала плавання на каное. Це нелегкий вид спорту, який вимагає великого напруження сил та витримки. Регулярні тренування часто втомлювали юну дівчину. Але Володимир Троцюк підтримував  її потяг до спорту.
Першою зарубіжною країною була Чехія. Коли почалася повномасштабна війна в Україні, здавалось, що спокій надовго залишиться в минулому.

Повідомлення в номер / Війна об'єднала і згуртувала людей

Війна  об'єднала  і  згуртувала  людей

Нещодавно у Волошках відбувся благодійний ярмарок з культурною програмою з метою збору коштів для ЗСУ. Був представлений широкий спектр виробів місцевих господинь, а також дитячі іграшки, ляльки-мотанки, сувеніри, сільськогосподарська продукція. Завітали на свято і місцеві підприємці. 

Люди купували, ласували смаколиками. Заодно проводили збір коштів. Маленькі дітки залюбки бавилися на новозбудованому дитячому майданчику. Ось так в русі, в розмовах і гомоні людей на імпровізованій сцені з'явилися ведучі заходу Діана Радзвилюк і Анна Філонюк зі словами: "Добрий день! Слава Україні!". У відповідь пролунало багатоголосе: "Героям слава!". 

Після Гімну України хвилиною мовчання присутні вшанували свого земляка-побратима, відважного воїна Андрія Рудніка та тих, хто віддав своє життя за нашу державу. Затихли люди, принишкли. Лише мама загиблого Андрія пані Тетяна не змогла стримати сльози смутку, порушуючи німу тишу.

Повідомлення в номер / Простягнули руку допомоги і підтримки

Простягнули  руку допомоги і  підтримки

В наш  непростий час дуже важливо зберегти в серці  іскру віри, надії та любові, не розгубити духовні цінності,  підтримати один одного, розділяючи і радість, і смуток, і біль втрати…  

Трагічні події в Україні   об'єднали   громадян   з різних куточків світу задля боротьби з російським агресором. 

 Для ковельчанки Наталії Славікової, голови ГО "Реабілітаційний центр", ранок 24 лютого 2022 року, як і для всіх українців, розпочався з  тривожних новин, які розділили життя на ДО і ПІСЛЯ. 

Розпач, відчай, невідомість  розривали серце жінки. Однак, стиснувши силу  волі в кулак, Наталія Василівна  разом з родиною –  чоловіком Юрієм  та сином Сашком вирішили залишитись у рідному Ковелі. 

Повідомлення в номер / Якби всі депутати були такими, як Слабенко, Україна була б іншою

Якби всі депутати були такими, як Слабенко, Україна була б іншою

Трагічна новина про загибель на запорізькому напрямку фронту підполковника Сергія Слабенка – народного депутата IV скликання українського парламенту, депутата Волинської обласної ради V, VI та VII скликань – викликала хвилю скорботних відгуків серед громадських активістів, журналістів, місцевих політиків – усіх, хто особисто знав Сергія Івановича чи звертався до нього за допомогою. 

Його біографія – стрімкий злет, здобутий навчанням і працею. Народився в Луцьку в 28 серпня 1965 року. Закінчив Курганське вище авіаційне училище. З військової служби звільнився в запас через скорочення штатів. Навчаючись у Міжнародному інституті ринкових відносин та підприємництва, а також у Міжрегіональній академії управління персоналом, освоїв нові професії – менеджера-фінансиста та юриста. 

Повідомлення в номер / Ігор Кузьмич: "Слово Боже – могутня зброя"

 Ігор Кузьмич: "Слово Боже – могутня зброя"

Сьогодні наш співрозмовник – Ігор Кузьмич, ковельчанин, настоятель храму Святих апостолів Петра і Павла (м. Ковель), військовий капелан, мужній і відважний боєць 210-го спеціального окремого  батальйону "Берлінго", що входить до складу військ Збройних Сил України.

– Капеланство не є моїм  основним обов'язком, – почав розмову  Ігор Кузьмич. – Втомився  сидіти, склавши руки, тому твердо вирішив: там де паства – там моє місце й  призначення як духовного наставника і як військового. Спочатку планував проводити капеланські служіння, але для цього потрібно було навчатися у вищому навчальному закладі, але це все не так просто.  Тому довелось піти  іншим шляхом.  

– Ви стали добровольцем і поповнили ряди Збройних Сил України?

– Так. Звернувся у місцевий військкомат.  14 січня ц. р. став на захист  Батьківщини. Пройшов військове навчання на Рівненському полігоні, пізніше – на полігоні у  Львівській області. Призначений  командиром відділення. Крім того, проводжу пастирську роботу.  Батальйон "Берлінго" брав активну участь у визволенні міст і містечок навколо столиці – Бучі, Ірпіня, Ясногородки, Мотижина, Шпитьків, Витрівки  та ін.

Одна наша  рота постійно перебуває на Бахмутському напрямку. Чергуємося. На "нульових" позиціях перебуваємо  два місяці, потім  повертаємося на місце постійної дислокації. Тоді  знову їдемо в епіцентр бойових дій. Нещодавно саме повернувся з "нуля".

– Можливо, не зовсім  правильно задавати таке запитання військовому. Але все ж таки,  чи не страшно  дивитися смерті у вічі?