Руслан Александрук: “Пишаймося, що ми українці”
Місто Ковель сьогодні – у вирі волонтерського руху, багато мужніх ковельчан взяли в руки зброю для захисту України, рідного краю. Нашу спільну перемогу забезпечують люди, які іноді маленькими, але безстрашними діями роблять свій великий внесок. У цьому переконаний депутат Ковельської міської ради, відомий у Ковелі представник великого загону залізничників, громадський активіст Руслан АЛЕКСАНДРУК. Сьогодні він – наш співрозмовник.
l
– Україна вистояла перший місяць великої війни з РФ. Мужності наших воїнів аплодує цілий світ. Про таку самоорганізацію, яку сьогодні демонструє український народ, не написано ще у історії. Руслане Миколайовичу, на Ваш погляд, що показав цей місяць? Як війна вплинула на ковельчан?
– Ви вже частково на це дали відповідь у своєму запитанні. Українському народу дав оцінку цілий світ.
Пригадую історію, пов'язану з останніми виборами президента України. Якось мав розмову з приводу того, хто мав би стати на чолі держави. Тоді я дотримувався думки, що це мав би бути націоналіст – інакше ми держави не збудуємо. Мій співрозмовник (відома у Ковелі людина) у відповідь сказав, що я помиляюся, мовляв, у такому разі, хто в нашій країні підтримає націоналіста? Далеко не всі. А нам потрібно було знайти людину, яка зуміла б об'єднати націю.
Сьогодні нас об'єднала війна. Українці не розгубилися, а, навпаки, згуртувалися, стали разом шукати можливості, аби допомогти, бути корисними у цей найскладніший для країни час, і перемогти. Ми знову історично підійшли до того рубікону, який покаже, чи бути Україні. Це вже було сторіччя тому. Тоді ми програли визвольні змагання у тієї ж московської держави. Ми знову з нею воюємо, знову гинуть наші кращі люди. Чому так сталося? Важко сказати. Напевно, через те, що, на превеликий жаль, частина суспільства нашого хвора, обмежена, малоосвічена.
Я вже два роки не дивлюся телевізор, зате багато читаю. Зараз, наприклад, під великим враженням від біографічної книги про Миколу Міхновського (ідеолог українського самостійництва, адвокат, публіцист-авт.). Він був поважним адвокатом і, що характерно, вимагав, щоб всі судові засідання велися українською мовою. На той час (1914 - 1917 роки) це було непросто. Він користувався повагою у простих людей, яких, власне, й захищав, однак в судовій сфері мав чимало ворогів.
Зараз бачимо щось подібне: така ж неузгодженість, така ж підкилимна боротьба, як тоді. Коли при владі були люди, які не мислили державу українською й ходили на променади з москалями, обнімалися з ними і браталися, не розуміючи, що вони рано чи пізно встромлять ножа в спину. І, зрештою, тоді так сталося. Так сталося і зараз. Тому настав час зрозуміти, що з російською нацією ми не маємо нічого спільного. Росія є ворогом Української держави. І тепер звучить дуже влучно популярний колись на Кубані вислів, який любив цитувати Микола Міхновський: "Ой козаче, візьми ніж: де зустрінеш москалика, там його й заріж".
– Як гадаєте, після такої самоорганізації людей зміняться вимоги до влади?
– Я дуже хотів би, щоб до влади були великі вимоги завжди. Не лише зараз, коли у країні війна. Влада має бути підконтрольною. Існує вислів, який влучно дає визначення політикам: нормальні політики борються за нормальні стандарти життя, а ненормальні – борються за владу. Роль депутата чи можновладця – покращувати той стан, який існує в місті сьогодні. Звичайно, в цих реаліях, в яких ми зараз знаходимося, важко про щось говорити. Але в цілому, чим більше люди ставлять запитань, чим більше вимагають від влади і як вони її обирають, визначає подальшу їхню долю.
Суспільство не має бути інертним, пасивним. Добре, що зараз є "гаряча лінія" міського голови, куди можна дзвонити з приводу різних питань. Я переконаний, що коли на їхні звернення оперативно реагують, люди будуть впевнені у владі.
– Ви – депутат Ковельської міської ради, член фракції "Аграрна партія України". Чи виправдалися Ваші сподівання за час депутатської роботи? Чи всі поставлені завдання вдалося виконати?
– Основне завдання для себе як депутата міської ради вбачаю одне: відстоювати інтереси громади. Хотілося б, щоб у роботі усе було прозоро. Бувають проєкти рішення такі, як от, наприклад, про надання земельної ділянки під забудову української православної церкви. Конкретизовуваши в ході розгляду питання, виявилося, що це українська церква, але московського патріархату. Вже кілька сесій поспіль це рішення не "проходить" завдяки свідомій позиції депутатського корпусу міської ради.
Це перший мій досвід депутатської роботи. Але певні напрацювання та результати є.
Вже багато років є болючими для Ковеля проблеми зі сміттям, побутовими відходами та їхньою переробкою. Не один рік тривають розмови навколо сортування сміття. І ніби в цьому напрямку працюємо: облаштовані місця, встановлено контейнери для роздільного збору сміття. Але коли приїжджає сміттєвоз, він усе збирає і завозить туди ж, куди завжди – на сміттєзвалище. Щоб реально вирішити це питання, потрібно будувати сміттєпереробне підприємство і не боятися цього. Запозичити досвід інших країн, знайти територію для будівництва, дати людям робочі місця, а ще навчити людей сортувати сміття.
Свого часу я написав і подав на розгляд програму стосовно організації збору відпрацьованих батарейок. Адже за статистикою, у 2019 році в Україну було завезено 3 тис. тонн батарейок, а офіційно утилізувати вдалося лише 140 тонн в Румунії. Водночас одна батарейка забруднює 400 літрів води і 16 кв. м грунту. Отож, робімо висновки. Ми всі повинні усвідомити, що ця батарейка не повинна потрапити у загальний смітник. Це повинно закладатися дітям ще в школі.
Мій проект був дещо доопрацьований і включений до Комплексної місцевої програми захисту населення і території Ковельської територіальної громади від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2021 - 2025 роки. Згідно з нею закуплено й встановлено контейнери для небезпечних відходів: батарейок, енергозберігальних ламп, ртутних термометрів. Згодом зібрані відходи гарантовано відправляють на переробку.
Підготував та подав на розгляд нову програму, яку допоміг розробити професор Рівненського водного університету Петро Скрипчук, і яка вже реалізована у Рівному. Суть цієї програми – збір та переробка опалого листя для отримання багатого гумусом добрива. Це дозволить підвищити родючість грунту, тим самим в майбутньому озеленити місто, а також реалізовувати гумус сільгосппідприємствам тощо. Однак це також впирається в кошти, на це потрібен час.
Зараз працюю над програмою розвитку автомобільних доріг Ковельської громади. Але це поки може бути тільки на папері, адже війна все перекреслила. Хоча якщо буде програма, будуть й певні напрацювання.
– Чи вдалося за час війни згуртуватися, самоорганізуватися Вашим колегам – депутатам Ковельської міської ради? Який їхній вклад у майбутню перемогу?
– Депутати, мої колеги, роблять на своєму місці все, що можуть. Тетяна та Сергій Дружиновичі, Світлана Верчук – волонтери. Вадим Клімук та Андрій Мілінчук займаються гуманітарною допомогою. Микола Ваць, Андрій Мигуля, Василь Римарчук є одними з тих багатьох, хто завжди готовий допомогти Українській армії. З ними тісно спілкуємося, співпрацюємо. Знаю, що абсолютно всі депутати міської ради докладають максимум зусиль та знань, підключають всі зв'язки задля допомоги фронту, теробороні, переселенцям. Інакше й бути не може. Бо тоді навіщо нам такі обранці, які стояли б осторонь, ховалися чи їхали десь за кордон?
– Ви входите в комісію, яка опікується питаннями житлово-комунального господарства, екології та благоустрою міста, комунального майна, промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, торговельного та побутового обслуговування населення. Як, на Ваш погляд, вплинула війна на ці важливі для нашого міста галузі? Яких сфер діяльності вона торкнулася найбільше?
– Війна зачепила всі галузі життєдіяльності. В нас економіка фактично зупинилася. Війна торкнулася всього українського суспільства і кожного громадянина зокрема. Всього світу. На сьогодні навіть посівна кампанія нормально не може розпочатися. А це означає, що найближчим часом ми будемо мати дефіцит зерна, цукрових буряків, картоплі. Якщо Україна зазвичай збирала 100 млн. тонн зерна, то, за прогнозами аграріїв, в цьому році аби 50 млн. тонн зібрали.
А скільки коштує дизпаливо, добриво? Звідки їх брати? Це теж питання відкриті. До недавнього часу ми пальне отримували з Республіки Білорусь та Прибалтійських держав, що зараз стало неможливим. Тому ми цей вантаж будемо отримувати з Європи завдяки відновленій європейській колії.
Основний заробіток залізниць України забезпечується за рахунок вантажних перевезень. Зараз цей показник значно зменшився. Раніше ми вантажили 800-900 тисяч тонн вантажу на добу, а сьогодні – близько 300 тисяч тонн. "Укрзалізниця" споживала у рік близько 300 тисяч тонн дизпалива, яке зараз потрібно буде купувати у Європі, а на це не так швидко і просто перелаштуватися.
– Попри те, що триває війна, звичайно, до Вас звертаються виборці. З якими проблемами найчастіше зіштовхуєтеся, що наразі є найболючішим для ковельчан?
– Звертаються ковельчани здебільшого за допомогою на лікування. На це витрачається 90 відсотків депутатського фонду. Звичайно, хотілося б, щоб ці гроші використовувалися інакше – на потреби місцевої громади в цілому.
– Яка сфера цікавить Вас як депутата?
– Всі сфери по-своєму цікаві. Але як депутата мене цікавить тема екології, про що вже говорив раніше. Це дуже важливо. Порушувати її потрібно постійно, починаючи зі шкільної парти. Не можна кидати сміття, де прийдеться, бо це згубно для нашої земля; не треба палити, зловживати спиртним, бо це шкодить нашому здоров'ю.
Тепер ця клята війна. Руками москалів знищується все живе. Вони знищують міста, які, ймовірно, ніколи не доведеться відновлювати – знищена інфраструктура, комунікації. Ми зазнаємо величезних екологічних втрат – атмосфера просякла згарищем війни.
Питання екології дуже важливі, тому працюю у цьому напрямку, прислухаюся до думок людей, і поступово щось вирішується, запроваджується.
– Евакуаційні поїзди, переповнені переселенцями вокзали – це сьогодні звичні для залізниці будні. Ковельські залізничники знайшли своє місце у строю. Наскільки їхня робота зараз, в умовах війни, важлива?
– Робота залізничників ніколи не була простою. Ми працюємо 24/7. Особливо зараз вона є важкою, передусім тому, що маємо великий вагонопотік, багато вантажів, які усі проходять через станцію Ковель. Але з іншого боку – це приємні клопоти: маємо роботу. Наші працівники ці моменти абсолютно нормально сприймають.
На сьогодні потік евакуаційних поїздів дещо впав. А до цього було дуже важко. Міська влада і громада невпинно працюють над тим, щоб допомогти переселенцям. Добре, що є волонтери, котрі взяли на себе робуту з переселенцями на залізничному вокзалі.
В умовах, що склалися, залізничникам працювати важко й через людський фактор.Уявіть ситуацію, коли у вагоні замість 50 пасажирів – сто. Був випадок, коли на Львів їхав потяг, повністю “набитий” переселенцями. Я звернувся до людей, аби частина з них вийшла і почекала інший потяг, який мав відправлятися через дві години. Вийшло лише десь зо два десятки людей. А це чотири години вистояти в дорозі, у тісноті та задусі.
– Ковель – місто залізничників. Серед ковельчан є представники цілих робочих залізничних династій. Однак молодь сьогодні шукає інші можливості для самореалізації й гідного заробітку, наприклад, за кордоном. Чи має професія залізничника нині перспективи у Ковелі?
– Як би там не було, перспектива мусить бути. Фахівці нам зараз потрібні, адже є певні проблеми з кадрами. Причина – оплата праці не відповідає умовам роботи, які є дуже непрості.
Якщо ми зараз говоримо про професію залізничника, то, наприклад, у Дніпропетровський інститут залізничного транспорту, де я навчався, мало бажаючих вступати, окремі факультети не набрали жодного студента. Тоді виникає питання: хто ж прийде на заміну нинішнім залізничникам? Сьогодні знаходимо працівників через центр зайнятості, якому дякуємо за співпрацю, без відповідної освіти та навиків. Навчаємо тут на виробництві власними силами.
– Руслане Миколайовичу, Ваші побажання ковельчанам.
– Ковельчанам, власне, усім українцям, бажаю Перемоги, терпіння і віри в Збройні Сили України. Впевненості у тому, що після Перемоги ми обов'язково все відбудуємо, що було не зроблене – зробимо. І жити – читати книжки, виховувати дітей. Пишатися тим, що ми є українцями і пропагувати українське. Тоді на Україну чекатиме велике майбутнє.
Розмову вела
Вікторія ЗІНЧУК.
Місто Ковель сьогодні – у вирі волонтерського руху, багато мужніх ковельчан взяли в руки зброю для захисту України, рідного краю. Нашу спільну перемогу забезпечують люди, які іноді маленькими, але безстрашними діями роблять свій великий внесок. У цьому переконаний депутат Ковельської міської ради, відомий у Ковелі представник великого загону залізничників, громадський активіст Руслан АЛЕКСАНДРУК. Сьогодні він – наш співрозмовник.
Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 615
Вірте, і збудеться!
Весна кличе у поле
Погода в Ковелі 7 – 13 квітня
Тримаймося, бо спільна в нас мета!
Ковельська громадавиклики, люди, рішення
Про що пишуть інтернет-сайти?
Руслан Александрук: “Пишаймося, що ми українці”
"Какой рускій чєловєк не сопрьот нічьо"…
Паляниця вам не полуниця – вимовляти вміємо, вчимося пекти