Багато років поспіль Україна є одним із лідерів експорту агропромислової продукції, гарантуючи продовольчу безпеку у світі. Українські зернові, бобові, олію, ягоди, м'ясо та молочні продукти купують не тільки країни ЄС, а й США, Канада, Китай та багато інших держав. І хоча пандемія коронавірусу завдала збитків багатьом експортерам, деякі позиції навіть вдалось наростити. Про результати та перспективи українського агропродовольчого експорту дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Найприбутковіші – олія та зернові

У 2020 році експорт сільськогосподарської  та продовольчої продукції приніс до бюджету 22,2 млрд. доларів (45% від загального експорту з України). До п'ятірки найбільш прибуткових увійшли зернові, насіння олійних рослин, жири та олії, залишки і відходи харчової промисловості, а також м'ясо та їстівні субпродукти. 

За інформацією Державної митної служби України, експорт соняшникової олії сягнув 5,31 млрд. доларів, кукурудзи – 4,88 млрд. доларів, пшениці – 3,59 млрд. доларів, ріпака – 1,01 млрд. доларів, ячменю – 877,4 млн. доларів,  м'ясопродуктів – 554,9 млн. доларів. 

Експерти зазначають, що пандемія COVID-19 суттєво вплинула на глобальну торгівлю. Торік Україна скоротила експорт м'яса та їстівних субпродуктів на 8%, молочних продуктів – на 23%, яєць – на 13%, овочів – на 9%. Однак експорт деяких продуктів, навпаки, зріс. Для прикладу, закордонні продажі українського меду збільшились на 38%, а кондитерських виробів – на 13%. Також зріс експорт заморожених фруктів – на 32%, макаронних виробів – на 23%, казеїну та його похідних – на 12%. Крім того, торік Україна встановила рекорд із експорту риби та морепродуктів, заробивши понад 50 млн. доларів. Найбільше українську рибу споживали у Німеччині, Данії та Японії. 

За словами аналітиків, приріст українського експорту відбувся, зокрема, і через розширення географії збуту. Впродовж останніх 5 років Держпродспоживслужба відкрила для національних виробників понад 90 нових ринків.

"Вкрай важливе завдання, яке стоїть сьогодні перед Держпродспоживслужбою – це сприяння збільшенню експорту нашої держави", – наголошує голова Держпродспоживслужби Владислава Магалецька. – "Основними пріоритетами у цій сфері для нас є підтримка експорту української продукції на нові ринки та надання консультацій бізнесу та асоціаціям з метою модернізації виробництва і  розвитку якості".

Боротьба за ринок ЄС

Євросоюз є одним із стратегічних торговельних партнерів України. Сьогодні 155 харчових підприємств мають право експорту до країн ЄС. Серед них 72 виробники меду, 24 – молочної продукції, 23 – риби та рибних продуктів, також є виробники курятини, яєць, колагену та кишкової сировини. Цікаво, що аж 22 підприємці постачають до Європи равликів. Завдяки великому попиту їхня кількість зросла більш як у 4 рази за останні 3 роки. Однак через карантинні обмеження зараз вони мусять шукати інші шляхи збуту.

"Серед наших напрямків равликового експорту такі країни, як Франція, Італія, Португалія. Однак нині через пандемію європейський ринок перенасичений пропозиціями, заклади громадського харчування працюють з обмеженнями, споживацький попит скоротився (все ж таки равлики – не курятина)", – прокоментував власник равликової ферми Валерій Ігнатов.

Варто зауважити, що відповідно до Асоціації з ЄС, Україна має безмитні квоти на експорт 40 продуктів. Лише протягом січня 2021 року ми вже вичерпали річні квоти на мед, виноградний та яблучний соки. Повністю використана квартальна квота на яйця, яєчні продукти і м'ясо птиці. Економісти прогнозують, що решту квот, серед яких цукор, борошно, оброблені томати тощо, українські підприємці також вичерпають за перше півріччя. 

Цього року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України разом із Євросоюзом переглядатимуть умови потрапляння української продукції на європейські ринки. 

"Якщо ми повністю відповідаємо вимогам ЄС по тих чи інших категоріях (довкілля, безпечність харчових продуктів), то маємо право на необмежений доступ до ринку ЄС", – переконаний заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства – торговий представник України Тарас Качка.

Вихід на нові ринки

За словами фахівців для того, щоб українська продукція потрапляла на закордонні ринки, потрібні не лише висока якість і бажання виробників, а й системна державна політика. Кожен продукт повинен мати відповідний міжнародний сертифікат, що його із країною-партнером погодила Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Саме остання домовляється про правила виходу українських підприємців на зовнішні ринки і слідкує за дотриманням вимог країн-імпортерів. 

Як розповіли у Держпродспоживслужбі, сьогодні відомство працює над розширенням збуту українських продуктів у 31 державу. Це країни Латинської Америки, Африки, Близького і Далекого Сходу, а також ЄС та США. Йдеться про експорт молока та молочних продуктів, меду, яблук, лохини, черешні, гороху, квасолі, цибулі, борошна, риби, м'яса тощо. 

Власне, у лютому для українських молочарів було відкрито ринок Лівану, а для виробників столових яєць –ринок Ефіопії. Також у Держпродспоживслужбі очікують погодження сертифікатів для експорту вітчизняного молока до Японії та Аргентини.

Експортна статистика свідчить, що Україна є важливим гравцем на глобальному ринку продовольства. Однак експерти вважають, що наша держава повинна бути експортером не лише сировини, а й продукції з високою доданою вартістю. А це – спільний виклик для українських бізнесменів та держави.  

Оксана КОВАЛЬ.

Багато років поспіль Україна є одним із лідерів експорту агропромислової продукції, гарантуючи продовольчу безпеку у світі. Українські зернові, бобові, олію, ягоди, м'ясо та молочні продукти купують не тільки країни ЄС, а й США, Канада, Китай та багато інших держав. І хоча пандемія коронавірусу завдала збитків багатьом експортерам, деякі позиції навіть вдалось наростити. Про результати та перспективи українського агропродовольчого експорту дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

У 2020 році експорт сільськогосподарської  та продовольчої продукції приніс до бюджету 22,2 млрд. доларів (45% від загального експорту з України). До п'ятірки найбільш прибуткових увійшли зернові, насіння олійних рослин, жири та олії, залишки і відходи харчової промисловості, а також м'ясо та їстівні субпродукти. 

За інформацією Державної митної служби України, експорт соняшникової олії сягнув 5,31 млрд. доларів, кукурудзи – 4,88 млрд. доларів, пшениці – 3,59 млрд. доларів, ріпака – 1,01 млрд. доларів, ячменю – 877,4 млн. доларів,  м'ясопродуктів – 554,9 млн. доларів. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 251

Серед безцінних скарбів нашої синьоокої Волині є ліси – оповиті легендами, оспівані у піснях та художніх творах. Наш край зачаровує смарагдовою ковдрою кремезних дубів, крислатих ясенів та кленів, густих лип, струнких берізок, вічнозелених сосен та ялинок. Ліс вабить до себе в будь-яку пору року неймовірною красою, цілющим повітрям, багатим світом флори і фауни, тут – справжнє місце сили, яке зцілює, наповнює життєдайною енергією, заспокоює. Крім цього, ліс є годувальником для багатьох наших земляків. 

Неоціненний дар природи щодня плекають лісівники. Про їх повсякденну роботу в інтерв'ю нашій газеті розповів  директор державного підприємства  "Ковельське лісове господарство" Віктор ДАНИЛЮК. 

– Вікторе Петровичу, які основні напрямки діяльності Вашого підприємства? 

– Господарська діяльність підприємства спрямована на вирощування високопродуктивних насаджень, одержання деревини для народного господарства, охорону лісу від пожеж, шкідників і хвороб, проведення інших заходів в цілях раціонального використання і відтворення лісових ресурсів.

Головне завдання нашого підприємства – безперервне, раціональне, невиснажливе використання лісових ресурсів та їх розширене відтворення.

Варто зазначити, що у 2019 році ДП "Ковельське лісове господарство" отримало сертифікат за схемою FSC (Лісової Наглядової Ради). Головною мотивацією проведення лісової сертифікації є прагнення ДП "Ковельське лісове господарство" отримати підтвердження високого рівня ведення лісового господарства від незалежної міжнародної організації, наблизити рівень соціальних стандартів лісогосподарського виробництва до європейських та отримати новітні знання і практичні навички ведення екологічно орієнтованого лісівництва. 

– Загальна площа ДП "Ковельське лісове господарство" – 25659 гектарів, до складу лісгоспу входить сім лісництв. Ці масиви потребують щоденної людської праці. Проаналізуйте економічні показники очолюваного Вами  підприємства за минулий рік.

– Не секрет, що могутні ліси виростають з насіння. Його збір – перший етап у ланцюжку вирощення лісу. Аби мати вдосталь посадкового матеріалу, нашими працівниками в 2020 році було заготовлено 44 кг насіння сосни, 1000 кг жолудів дуба звичайного, 400 кг жолудів дуба червоного, а також насіння інших листяних порід – 144 кг.

За матеріалами осінньої інвентаризації на лісових розсадниках підприємства було вирощено 886 тис. стандартних сіянців, які в подальшому будуть використані для лісовідновлення.

Сьогодні зростає попит на декоративний матеріал, який все частіше використовують для озеленення населених пунктів, територій підприємств та організацій, приватних садиб. У нашому розсаднику вирощуємо 30 видів декоративних рослин, а це – 12 тисяч саджанців. В асортименті є туї, самшит, різні види ялівцю, ялинки, а також гінкго дволопатеве, метасеквойя, дугласія, тюльпанове дерево, гібіскус сирійський, багряник японський, які користуються неабиякою популярністю, їх охоче купують для озеленення. 

В 2020 році здійснено лісовідновлення на  площі 176,6 га, в тому числі лісові культури на площі 89,6 га, сприяння природному відновленню – 39,2 га, 47,8 га залишено під природне відновлення. Також для забезпечення потреб населення у новорічних ялинках створено 3,6 га плантацій новорічних ялинок.

Для забезпечення якісного вирощування лісових культур та природного відновлення  проведено догляд на площі 544 га.

Щоб поліпшити якісний склад лісів, їх оздоровлення, посилити захисні властивості проводимо лісогосподарські заходи – рубки догляду за лісом. За 2020 рік їх проведено на площі 230 га.

Санітарні рубки проводимо з метою оздоровлення та посилення біологічної стійкості лісів, запобігання їх захворюванню і пошкодженню. Зараз маємо проблему – спостерігається значне всихання соснових насаджень внаслідок пошкодження їх верхівковим короїдом.  Щоб зменшити розповсюдження цього шкідника, ми провели заходи з поліпшення санітарного стану лісів на площі 1237 га. 

Загалом рубки формування і оздоровлення лісів протягом 2020 року проведено на площі 1501 га, в результаті чого заготовлено 31860 м3 ліквідної деревини.

В 2020 році комплекс робіт із охорони лісів від пожеж дозволив лісівникам зберегти зелені насадження від загорань. Серед протипожежних  заходів  – влаштування  280 км мінералізованих смуг,  а догляд за мінсмугами здійснено на  409 км. Щоб запобігти виникненню лісових пожеж позапланові дороги перекриті шлагбаумами, вздовж доріг встановлено аншлаги на протипожежну і природоохоронну тематику (85 штук).

Поряд з виконанням об'ємних показників значну увагу приділяємо ефективному використанню лісосировинних ресурсів, питанням раціональної розробки і розкряжуванню деревини  (розкряжування – поперечне розрізання стовбура дерева на частини, кряжі, – авт.), суворому дотриманню сортиментної структури, поділяночному виходу лісопродукції.

За 2020 рік підприємством від усіх видів рубок заготовлено 57,063 тис. куб. З них на рубках головного користування заготовлено  25,203 тис. куб. м, що становить 44% від лісосічного фонду 2020 року.

– Згадані вище роботи, звичайно, потребують немалого бюджету.

– Безумовно, виконання всього комплексу запланованих лісогосподарських робіт відбулось завдяки стабільній роботі нашого держлісгоспу по надходженню коштів від реалізації продукції лісу в круглому виді, продукції переробки деревини.

Давайте знову звернемося до цифр. За  2020 рік   чистий  дохід підприємства  від  реалізації  продукції   (робіт, послуг) склав  49,3 млн.  грн.

На лісове і мисливське господарство та охорону навколишнього природного середовища використано 39,4 млн. грн., в т. ч. на лісове і мисливське господарство – 13,9 млн. грн.; на спеціальне використання лісових ресурсів та інші заходи  – 25,5 млн. грн.

Чистий  прибуток  за  2020 рік  становить  1096,0 тис. грн.

За період з початку 2020 року сплачено податків до бюджету та інших обов'язкових платежів в сумі 19704,0 тис. грн., в т. ч. до Державного бюджету – 9069,0 тис. грн., до місцевих бюджетів – 7334,0 тис. грн. (з них  ПДФО – 3697,0  тис. грн. (за  позаминулий рік цей податок становив 1971,0 тис. грн.), сплачено єдиного соціального внеску на суму  3301,0  тис. грн.

Зростає і середньомісячна зарплата одного штатного працівника, за  2020 р. вона становить 13310 грн., що на 1015 грн. більше порівняно з 2019 роком. Ріст заробітної плати штатних робітників відбувається за рахунок діючих систем  доплат і премій, при умові виконання планових показників і обсягів робіт.  Ми зобов'язані значно підняти престиж державної лісової охорони, ефективність лісогосподарського виробництва та якість лісокультурних робіт. 

– Наскільки дошкуляють працівникам лісу самовільні вирубки? Як захищаєте ліс від крадіїв?

– Значна увага лісової охорони постійно приділяється охороні лісу від самовільних рубок. За 2020 рік  лісовою охороною  було складено 33 протоколи про незаконні рубки, виявлені  інші лісопорушення (засмічення лісів відходами, порушення правил пожежної безпеки, порушення правил полювання). 

– Вікторе  Петровичу,  до лісівників, мабуть, часто звертаються за допомогою? Які соціальні ініціативи вдається реалізовувати?

– Протягом минулого року працівникам та пенсіонерам підприємства ми виділяли лісоматеріали для будівництва та ремонту житлових та господарських споруд і будівель за пільговими цінами, пенсіонерам галузі та малозабезпеченим допомагаємо паливними дровами. 

Виділяли лісоматеріали людям, оселі яких потерпіли від пожежі, релігійним громадам, учасникам АТО та ООС. За зверненням об'єднаних територіальних громад надавали посадковий матеріал для озеленення та лісоматеріали. Торік виділяли матеріальну допомогу на лікування, оздоровлення  працівникам та пенсіонерам галузі. Проводили оздоровчу та культмасову роботу.

– Відомо, що у лісовій галузі Ковельщини працює чимало трудових династій, відданих лісовій справі професіоналів. Розкажіть про них.

– На мою думку, сімейні династії – це честь, гордість та надійна опора кожного підприємства, це наше минуле, сьогодення і майбутнє. З покоління в покоління, від батька до сина, від діда до онука свій досвід та знання передають і працівники нашого лісгоспу. 

Ми пишаємося, що у нас трудиться не одна трудова династія, це – родини Карпуків, Бойків, Черняків. Завдяки сумлінності та професіоналізму наших лісівників вдається досягти високих результатів у роботі.

Приємно, що професія лісівника популярна сьогодні й серед молоді, вона актуальна для Волині. На базі Ковельського держлісгоспу  функціонує  три шкільних лісництва, у яких займається 96 учнів.  Такий формат роботи дозволяє виховувати у дітей дбайливе ставлення до природи, розширює і поглиблює їх знання у галузі природничих наук, дає практичні уміння та навички ведення роботи у лісовому господарстві. Школярі беруть активну участь у різноманітних конкурсах, отримують призові місця, охоче вивчають специфіку професії лісівника. Хоч карантин вніс певні корективи у роботу з дітьми, але приємно, що підростає надійна зміна.

– Дякую Вам за цікаву розмову.

Інтерв'ю вела 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: директор  ДП "Ковельське лісове господарство" Віктор ДАНИЛЮК; працівники лісгоспу під час посадки лісу.

Фото 

Олега СЛЮСАРЯ.

Серед безцінних скарбів нашої синьоокої Волині є ліси – оповиті легендами, оспівані у піснях та художніх творах. Наш край зачаровує смарагдовою ковдрою кремезних дубів, крислатих ясенів та кленів, густих лип, струнких берізок, вічнозелених сосен та ялинок. Ліс вабить до себе в будь-яку пору року неймовірною красою, цілющим повітрям, багатим світом флори і фауни, тут – справжнє місце сили, яке зцілює, наповнює життєдайною енергією, заспокоює. Крім цього, ліс є годувальником для багатьох наших земляків. 

Неоціненний дар природи щодня плекають лісівники. Про їх повсякденну роботу в інтерв'ю нашій газеті розповів  директор державного підприємства  "Ковельське лісове господарство" Віктор ДАНИЛЮК. 

– Вікторе Петровичу, які основні напрямки діяльності Вашого підприємства? 

– Господарська діяльність підприємства спрямована на вирощування високопродуктивних насаджень, одержання деревини для народного господарства, охорону лісу від пожеж, шкідників і хвороб, проведення інших заходів в цілях раціонального використання і відтворення лісових ресурсів.

Головне завдання нашого підприємства – безперервне, раціональне, невиснажливе використання лісових ресурсів та їх розширене відтворення.

Варто зазначити, що у 2019 році ДП "Ковельське лісове господарство" отримало сертифікат за схемою FSC (Лісової Наглядової Ради). Головною мотивацією проведення лісової сертифікації є прагнення ДП "Ковельське лісове господарство" отримати підтвердження високого рівня ведення лісового господарства від незалежної міжнародної організації, наблизити рівень соціальних стандартів лісогосподарського виробництва до європейських та отримати новітні знання і практичні навички ведення екологічно орієнтованого лісівництва. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315

Вперше в Україні в районній лікарні бригадою лікарів Ковельського МТМО у співпраці з трансплантологами НІХТ ім. Шалімова одночасно проведено поліорганний забір донорських органів та виконано трансплантацію серця і двох нирок. Пересадку донорської печінки здійснено фахівцями Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова уже в Києві. 

Під керівництвом Валентина Вітра у  Ковельському МТМО була сформована команда висококваліфікованих лікарів, яка у ніч на 26 лютого подарувала шанс на повноцінне життя  чотирьом людям.Одночасно у трьох операційних ковельської лікарні вночі працювало кілька десятків різнофахових спеціалістів. 

А тепер про найважливіше. Донором стала 44-річна жінка, життя якої обірвав повторний інсульт. Консиліум лікарів констатував смерть мозку. Ми щиро співчуваємо родині з приводу непоправної втрати та висловлюємо безмежну вдячність рідним, які дали згоду на трансплантацію органів для порятунку чотирьох людських життів. "Коридором пошани" лікарі проводжали донора з реанімаційного відділення до операційної, де хвилиною мовчання вшанували пам'ять померлої. 

Пересадку донорського серця виконали спільно кардіохірург Ковельського МТМО Володимир Танський та лікарі з Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова на чолі з кардіохірургом Артуром Габрієляном. Анестезіологічне забезпечення провели Андрій Гуска та Анатолій Бондарчук. 

У цей же час в сусідній операційній хірурги трансплантували нирки. Олександр Голуб, Іван Петрук та Андрій Павлусик спільно з трансплантологом Владиславом Закордонцем прооперували двох пацієнтів. Наркоз забезпечила Тетяна Приходько.

Кілька слів про реципієнтів, життя яких без трансплантації могло обірватися будь-якої миті. 

У грудях 69-річного волинянина віднині б'ється нове серце. З діагнозом “дилатаційна кардіоміопатія” він перебував у листі очікування на трансплантацію серця на базі Ковельського МТМО. Донорські нирки відтепер очищуватимуть кров 24-річної молодої мами з Волині та 52-річного чоловіка з Житомирщини. Нині хворі перебувають у задовільному стані. Про їх подальше самопочуття будемо повідомляти згодом. 

Лікарі Ковельського МТМО вкотре підтвердили свій високий професіоналізм та засвідчили, що Ковель продовжує утримувати лідерство у впровадженні трансплантології в Україні. 

Пишаємося досягненнями наших спеціалістів!

Наталя МИХАЙЛЮК.

Вперше в Україні в районній лікарні бригадою лікарів Ковельського МТМО у співпраці з трансплантологами НІХТ ім. Шалімова одночасно проведено поліорганний забір донорських органів та виконано трансплантацію серця і двох нирок. Пересадку донорської печінки здійснено фахівцями Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова уже в Києві. 

Під керівництвом Валентина Вітра у  Ковельському МТМО була сформована команда висококваліфікованих лікарів, яка у ніч на 26 лютого подарувала шанс на повноцінне життя  чотирьом людям.Одночасно у трьох операційних ковельської лікарні вночі працювало кілька десятків різнофахових спеціалістів. 

А тепер про найважливіше. Донором стала 44-річна жінка, життя якої обірвав повторний інсульт. Консиліум лікарів констатував смерть мозку. Ми щиро співчуваємо родині з приводу непоправної втрати та висловлюємо безмежну вдячність рідним, які дали згоду на трансплантацію органів для порятунку чотирьох людських життів.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 284

Схоже на те, що новообрана міська влада на чолі з Ігорем Чайкою за підтримки його енергійної команди починає активно запроваджувати в життя стародавні українські звичаї, обряди і свята.

Переконливим свідченням цього стало проведення минулої неділі, 14 березня ц. р., своєрідного фестивалю "Колодія величаємо – весну зустрічаємо", який ініціював начальник управління культури, спорту та молоді Андрій Мигуля. Слово "фестиваль" ми вжили невипадково, бо дійство – багатолюдне, яскраве, веселе – важко назвати тільки святом, адже було воно, образно кажучи, великоформатним і широкомасштабним.

Починалося дійство   для тих, хто, дотримуючись вимог карантину і соціальної дистанції, завітав на центральну площу міста, з ярмарки сільськогосподарської продукції. Тут людям пропонували продовольчі товари (м'ясо, ковбаси, копченості, молочні вироби, овочі і фрукти), саджанці плодових і декоративних дерев та  кущів. Як завжди, активними були бджолярі краю, які презентували натуральний мед, різноманітні напої і настоянки.

В парку культури і відпочинку імені Лесі Українки на відвідувачів чекали ігри та розваги, різні атракціони, які особливо великою популярністю користувалися у дітей.

Діяла виставка-продаж виробів  майстрів народної творчості, проводилися спортивно-масові заходи. Інтерес викликали майстер-класи, які діяли поблизу Палацу учнівської молоді імені Івана Франка. "Веселі старти" та музичні руханки також користувалися великою популярністю у великих і малих ковельчан.

Багатолюдно було на території паркової сцени, де відбулося представлення старостинських округів, які нині входять до Ковельської об'єднаної громади, закладів культури, освіти, молодіжного центру, громадських організацій. Учасників свята тішили співами, музикою, танцями аматори сцени, які використовували у своїх виступах фольклорні мотиви, знайомили глядачів і слухачів із традиціями наших предків.

Бурхливими оплесками нагороджували присутні виступи фольклорних колективів "Намисто" (Народний дім "Просвіта", "Дивина" (ЗЗСО №2), "Горлиця" (с. Доротище), "Родина" (с. Білин),  "Шавлайочка" (с. Тойкут). Співали хор "Вишиванки" гурт "Барви", учасники студії "Зорепад", ансамбль "Колорит", "Награш". Сольними виспупами тішили глядачів Анна-Марія Логвінова, Юлія Тарасова, Кіра Сергієнко, Анастасія Смаль, Ольга Балюк. В запальному танку кружляли учасники "Барвінка", "Дзвіночка", "Піруету".

"Родзинкою" свята були гостинні двори, які облаштували мешканці сіл, що увійшли до  об'єднаної громади. Всі їх відвідав міський голова Ігор Чайка, який подякував старостам, господиням за  неймовірні емоції, гостинність, креативність. 

В короткому репортажі важко розповісти про все, що бачили і чули ковельчани та їх гості. Фестиваль "Колодія величаємо – весну зустрічаємо" засвідчив: Ковельська об'єднана громада має величезне різноманіття народних талантів, які, сподіваємося, ще не раз потішать земляків своїми блискучими і неперевершеними виступами.

Наш кор.

Фото

 Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Схоже на те, що новообрана міська влада на чолі з Ігорем Чайкою за підтримки його енергійної команди починає активно запроваджувати в життя стародавні українські звичаї, обряди і свята.

Переконливим свідченням цього стало проведення минулої неділі, 14 березня ц. р., своєрідного фестивалю "Колодія величаємо – весну зустрічаємо", який ініціював начальник управління культури, спорту та молоді Андрій Мигуля. Слово "фестиваль" ми вжили невипадково, бо дійство – багатолюдне, яскраве, веселе – важко назвати тільки святом, адже було воно, образно кажучи, великоформатним і широкомасштабним.

Починалося дійство   для тих, хто, дотримуючись вимог карантину і соціальної дистанції, завітав на центральну площу міста, з ярмарки сільськогосподарської продукції. Тут людям пропонували продовольчі товари (м'ясо, ковбаси, копченості, молочні вироби, овочі і фрукти), саджанці плодових і декоративних дерев та  кущів.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 151

Всі ми звикли жити за так званим Григоріанським календарем, а тому вважаємо, що нині на дворі – 2021-й рік.

Але є люди, котрі впевнені, що людству набагато більше літ і що 21 березня настане... 7529 рік! Як бачимо, різниця досить суттєва, хоч про неї тепер рідко згадують як християнські богослови, так і титуловані вчені. Та й пересічні громадяни більше цікавляться Східним (Китайським) календарем, аніж своїм рідним – слов'янським. Вони "точно" знають, що 2021 – це рік білого металевого Бика, хоч насправді ми, українці, своїм символом маємо вважати Голосистого Півня.

Справа в тому, що стародавні слов'яни вели своє літочислення від створення світу в так званому Зоряному Храмі.  До запровадження християнства наші предки боготворили сили  природи й вірили у те, що покровителям кожної людини є його тотемна тварина, здатна  не лише захистити від злих сил, а й наділити  певними рисами характеру.

Коло ровів у  слов'ян становить 16 літ,  і кожен із періодів має свого покровителя з тваринного світу – так званий тотем.  Ось  вони:

1.Лось – 1976, 1992, 2008, 2024 р. р.

2.Шершень – 1977, 1993, 2009, 2025 р. р.

3.Вовк – 1978, 1994, 2010, 2026 р. р.

4.Білка – 1979, 1995, 2011, 2027 р. р.

5.Щука – 1980, 1996, 2012, 2028 р. р.

6. Жаба – 1981, 1997, 2013, 2029 р. р.

7.Кабан – 1982, 1998, 2014, 2030 р. р.

8.Пугач – 1983, 1999, 2015, 2031 р. р.

9. Вуж  – 1984, 2000, 2016, 2032 р. р.

10. Лис – 1985, 2001, 2017, 2033 р. р. 

11. Їжак – 1986, 2002, 2018, 2034 р. р.

12. Орел – 1987, 2003, 2019, 2035 р. р.

13. Павук – 1988, 2004, 2020, 2036 р. р.

14. Півень – 1989, 2005, 2021, 2037 р. р.

15. Бик – 1920, 2006, 2021, 2038 р. р.

16. Кінь – 1991, 2007, 2022, 2039 р. р. 

Цікаво, що слов'янський тиждень мав 9 днів, а не 7, як прийнято сьогодні. Доба тривала до заходу Сонця (16 годин), кожен місяць мав 40 або 41 день (парний або непарний відповідно).

Рік слов'яни називали "літо" (від цього – вирази "літочислення", "многих і благих літ", "повноліття" тощо).   Рік ділився на три сезони (осінь, зима і весна) й складався із 9 місяців. Кожен 16-й рік (літо) був Великим (Святе літо) і відрізнявся від інших тим, що всі його 9 місяців налічували по 41 дню.

Таким чином, 21 березня ц. р., у наступну  неділю  – Новоліття, або старослов'янський Новий рік. Як ви вже зрозуміли, він буде роком Півня, або Голосистого Півня.

Треба зазначити, що за останні  сторіччя людство не один раз змінювало календар. Але, зважаючи на те, що цикли природи не вписуються в десяткову  систему, всі календарі мали неточності. Для їх виправлення доводилося вдаватися до тих чи інших хитрощів, щоб, як кажуть, звести кінці з кінцями. При цьому за тисячоліття стародавній слов'янський, а, отже, український, календар не відстав і не "побіг" вперед ані на один день.  Наші предки могли з неймовірною точністю вирахувати день тижня на багато років наперед.

Можна прогнозувати, що Рік Півня буде неспокійним і для окремої сім'ї, і для суспільства. Можливі серйозні  зміни в різних сферах життя – в кар'єрі, фінансовому становищі, родинних справах. Для багатьох людей, як, зрештою, й країни, цей рік буде переломним, але в який бік поверне доля (до великого успіху чи великих невдач),  багато в чому  залежить від самої людини і від таланту й організаторських здібностей очільників тієї чи іншої країни.

До речі, діти, народжені після 21 березня, будуть позначені якостями тотему Півня. Тобто зростатимуть емоційними, властолюбними, наділеними великим творчим потенціалом і силою волі, що дозволятиме їм досягати поставлених цілей. При цьому вони іноді можуть бути поспішними  у діях і судженнях, різкими у спілкуванні.

Але, як би там не було, бажаючі можуть святкувати прихід нового 7529-го року в ніч з 20  на 21 березня, коли настає весняне рівнодення. Одяг повинен бути яскравим, барвистим, а на столах варто обійтися без м'ясних страв (особливо з птиці) і міцних алкогольних напоїв. Дозволені лише легкі вина, в тому числі – шампанське, але в міру.

Тож із прийдешнім слов'янським Новим роком!

Михайло КУЗЬМУК.

Всі ми звикли жити за так званим Григоріанським календарем, а тому вважаємо, що нині на дворі – 2021-й рік.

Але є люди, котрі впевнені, що людству набагато більше літ і що 21 березня настане... 7529 рік! Як бачимо, різниця досить суттєва, хоч про неї тепер рідко згадують як християнські богослови, так і титуловані вчені. Та й пересічні громадяни більше цікавляться Східним (Китайським) календарем, аніж своїм рідним – слов'янським. Вони "точно" знають, що 2021 – це рік білого металевого Бика, хоч насправді ми, українці, своїм символом маємо вважати Голосистого Півня.

Справа в тому, що стародавні слов'яни вели своє літочислення від створення світу в так званому Зоряному Храмі.  До запровадження християнства наші предки боготворили сили  природи й вірили у те, що покровителям кожної людини є його тотемна тварина, здатна  не лише захистити від злих сил, а й наділити  певними рисами характеру.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 651

В ці весняні дні на життєвому календарі Федора Дмитровича Родюка засвітилась прекрасна цифра – 95. Така поважна дата зібрала в домі ювіляра багато гостей. Адже Федора Дмитровича знають і поважають в с. Вербці усі.

Першим сюди завітав голова Дубівської громади Роман Троцюк. Очільник місцевої влади разом з щирими словами вітання висловив велику шану і повагу ювіляру, подякував за прожиті роки.

За героїчний подвиг у роки Другої світової війни, активну громадянську позицію дякував фронтовику голова районної ради В'ячеслав Шворак, який передав щирі вітання від заступника голови РДА Романа Кульцмана. В цей день Федір Дмитрович одержав Подяку від обласної ветеранської організації.

Звеселили оселю ювіляра і задушевні пісні, які дарували учасники вокального колективу "Вербський батальйон" разом із звідуючим клубом села Вербки Юрієм Левчуком.

Засвітились очі ветерана, сльози радості  з'явились – недаремно прожив літа. Та й нині, хоч і сивий туман покрив голову та  й здоров'я іноді підводить,  він, помолоділий, приймав радо вітання і хоче ще бути корисним для родини, для односельчан. Бо неспокійної вдачі – все в русі, в роботі. До нього, як і раніше, йдуть за порадою, допомогою. Бо, як і колись, є в нього маленька майстерня, де проводить чимало часу. Не любить сидіти без діла. А ще його захоплення – бджоли.

Але яким життя не було б, скільки б не прожито – тривожать душу спогади про минуле, не стирається з пам'яті пройдений  шлях. В спогадах переплітається все: і неповторне, і звичне, і радісне, і сумне, і солодке, як мед, і гірке, як полин.

Не раз виринають в пам'яті роки дитинства, життя батьків, які з діда-прадіда хлібороби. Хтозна, як би склалось їх життя, якби не війна.

– Той день, коли почалась війна, забути не можна, – згадує нині Федір Дмитрович. – Село Ружин, де проживала родина, німці спалили в перший день окупації. 

l

Тож юнак відразу відчув її криваве обличчя – смерть, горе, біль. При німцях важко було. Скільки днів і ночей мучились, плакали люди! Та що там люди? Плакало все навколо, стогнала, омита слізьми та кров'ю, земля, яка колись родила хліб.

Дякувати Богу, минув грізний час. Фронт пройшов через його село і покотився далі на Захід, "захопивши" із собою сільського хлопчину. І пішов солдат важкими дорогами від рідного Ружина до Німеччини. Саме там застав його переможний салют – правда, у військовому госпіталі м. Магдебурга. Бо  на німецьких землях наш земляк був важко поранений.

– Я мав дуже міцне здоров'я, – згадує ветеран. – В нас такий здоровий Родюків рід. Ми не відчували втоми, хоч як важко не робили. Може, завдячуючи тому, і вижив. Бо як поранило, то ще й ногу придавило. І сьогодні не знаю, як витягнув її з-під завалів, як вижив. Правда, довго лікувався – більше року після війни.

– Таке не забувається, – задумуючись, продовжує спогади Федір Дмитрович. – Ніби вчора, нас покликав польовий військкомат. Завезли в Голоби, а далі – в Горький, де у таборах навчали військової справи, солдатських премудростей і повезли знову в Україну. Знали з повідомлень, що ідуть важкі бої за Ковель. Радості не було меж – додому. 

Вони запізнились: Ковель  уже звільнили. Федору Дмитровичу довелось воювати в складі ІІ-го Білоруського фронту. Ішов ружинський хлібороб дорогами Білорусі, Польщі, Німеччини, хоча часто доводилося не йти, а повзти під свистом куль, тягнучи за собою котушку з дротами – був зв'язковим.

– На війні, як на війні, – мовить колишній солдат. – А чого було більше? Може, ненависті, бо дуже вже ненавиділи ворога за те горе, той біль, які приніс на нашу землю. Думав, що коли ми зазнали такого лиха, то війна на нашій землі не повториться, мир повинен бути завжди, бо ми миролюбиві і ніколи не посягали на чужу землю, чуже добро. А тут бачите, як вийшло? Знову плаче наша Україна, гине молодь, втрачає здоров'я.

Федір Дмитрович і нині пам'ятає, як повертався додому восени 1946 року. Сплюндрованою, спустошеною зустріла його земля в рідному селі та й чи село то було? Гіркота охоплювала не раз зранене серце солдата, але треба було працювати: все чекало чоловічих рук.

– Робив скрізь,  де треба було. Незабаром став слюсарем-наладчиком, – каже Федір Дмитрович. – В мене непогано виходило виточити деталі, зварити якісь конструкції. Я взагалі-то самоук – подивлюсь і зроблю.

І так більше 40 років його трудова діяльність пов'язана, як він каже, із "залізом". Його вміння, талант цінували. Коли в Ковелі будували льонозавод, запросили на роботу як знаючого, висококваліфікованого спеціаліста. Навіть квартиру дали. Пізніше будувався в місті молокозавод, і тут знадобиться знання і вміння спеціаліста.

Ось так у трудових буднях минало його трудове життя, хоча довго у сни приходили фронтові атаки та радість Перемоги. Бо стільки бачив біди, смертей, що довго не вірив, що вижив.

l

Я давно знаю ветерана-фронтовика Федора Дмитровича, не раз слухала спогади його про звитяжні дороги, бойові нагороди, які говорять самі за себе. Тому у день ювілею приємно було зустрітись, бо так мало у нас в живих тих, кого загартовував вогонь війни, хто вистояв, вижив і сьогодні є правдивим, легендарним свідком тих далеких подій, які іноді полюбляють перекручувати на свій лад деякі політики.

А вдома завжди був надійний тил. Вірна дружина, любляча мама – Надія Адамівна. Без неї не було б такого змістовного, насиченого різними кольорами веселки, сімейного життя. Вони обоє з одного села і, як не дивно, мали одне прізвище.

Тож відомі дружині страхіття війни, не раз її дитяче серце здригалось   від вибухів бомб і  снарядів.

– Моє дитинство скінчилось рано – у 8 років. Ішла війна, можливо, не все розуміла в той час, але біди зазнала чимало. Коли сім'я втікала від чергових бомбардувань, мене поранило в ногу. Хтозна, що було б зі мною, якби поблизу не знаходився військовий госпіталь. То й вижила, – згадує Надія Адамівна. – Згодом сім'я одержала похоронку, що загинув батько. Виживали з мамою. Так що труднощі війни добре знаю, не легше було і в повоєнний час.

Ішли роки, які минали в трудових клопотах. Ростили дітей, тішилися онукам, правнуками. І нинішній рік багатий на ювілеї, бо Надії Адамівні цьогоріч – 85, а їх спільному сімейному вінку – 65. І нині Надія Адамівна сама всьому дає лад і в хаті, і на городі. Скрізь порядок, чистота, все зроблено з любов'ю, із знанням справи.

Я спілкувалась з цими чудовими людьми, розмотуючи клубок далеких спогадів, як сюжет захоплюючої книги. Думки наздоганяли одна одну.

– Ми іноді забуваємо, що на землі ростуть терни і троянди, в житті бувають сльози і радість, – роздумує Надія Адамівна. – Але треба все пережити, зуміти із маленьких буднів зробити свято, бути мудрим, вміти уступити, дати пораду, прийти на допомогу. І за все дякувати Господу – за дітей, онуків, правнуків, якими повниться хата, за кожен прожитий день.

Родюки – оптимісти. Вони охоче ділилися спогадами, раділи гостям і не нарікали на свою долю.

– Ми задоволені, що маємо хліб і до хліба. Одержуємо пенсію – нам вистачає, адже не звикли до великих розкошів. Ще й онукам можемо якусь копійку дати, – продовжує ювіляр. – Ми просимо в Бога єдиного – здоров'я і щоб в нашій державі був мир.

Ювілей Федора Дмитровича – це свято не тільки родини. Це свято громади, ветеранської організації, бо життя фронтовика – історія села, краю, України, воно зіткане із щирих вітань, подяк, побажань, зворушливих спогадів, з поваги та любові.

Хай життєва стежина Ваша, Федоре Дмитровичу, продовжується ще довго-довго! Будьте здорові, спокою Вам,  любові, поваги від рідних, друзів і  знайомих! 

Валентина СІЧКАР,

голова районної ветеранської організації.

НА СВІТЛИНАХ: під час вшанування 95-річного ювіляра Федора Родюка із села Вербки.

Фото з архіву 

Юрія ЛЕВЧУКА.

В ці весняні дні на життєвому календарі Федора Дмитровича Родюка засвітилась прекрасна цифра – 95. Така поважна дата зібрала в домі ювіляра багато гостей. Адже Федора Дмитровича знають і поважають в с. Вербці усі.

Першим сюди завітав голова Дубівської громади Роман Троцюк. Очільник місцевої влади разом з щирими словами вітання висловив велику шану і повагу ювіляру, подякував за прожиті роки.

За героїчний подвиг у роки Другої світової війни, активну громадянську позицію дякував фронтовику голова районної ради В'ячеслав Шворак, який передав щирі вітання від заступника голови РДА Романа Кульцмана. В цей день Федір Дмитрович одержав Подяку від обласної ветеранської організації.

Звеселили оселю ювіляра і задушевні пісні, які дарували учасники вокального колективу "Вербський батальйон" разом із звідуючим клубом села Вербки Юрієм Левчуком.

Засвітились очі ветерана, сльози радості  з'явились – недаремно прожив літа. Та й нині, хоч і сивий туман покрив голову та  й здоров'я іноді підводить,  він, помолоділий, приймав радо вітання і хоче ще бути корисним для родини, для односельчан. Бо неспокійної вдачі – все в русі, в роботі. До нього, як і раніше, йдуть за порадою, допомогою. Бо, як і колись, є в нього маленька майстерня, де проводить чимало часу. Не любить сидіти без діла. А ще його захоплення – бджоли.

Але яким життя не було б, скільки б не прожито – тривожать душу спогади про минуле, не стирається з пам'яті пройдений  шлях. В спогадах переплітається все: і неповторне, і звичне, і радісне, і сумне, і солодке, як мед, і гірке, як полин.

Не раз виринають в пам'яті роки дитинства, життя батьків, які з діда-прадіда хлібороби. Хтозна, як би склалось їх життя, якби не війна.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 185

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 178

Гороскоп

з 22 по 28 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273

9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Ковелі з нагоди 207-ої річниці від дня народження славетного сина України відбулася літературно-музична  композиція « Думи Кобзаря живуть між нами», яку підготували й провели педагоги та учні закладу загальної середньої освіти «Ліцей № 7 м.  Ковеля»  (на світлині). 

Завдяки довершеному декламуванню віршів Шевченка юними читцями  ліцею (А. Собко, Д. Бідун, А. Сидун, А. Цюра, М. Чавус, В. Дмитрук,  М. Рижко) присутні зустрілися із героями його «Кобзаря». Перед глядачами промайнули  роки життя Т. Шевченка – від малого хлоп’яти до дорослого чоловіка, який весь свій талант присвятив служінню народові. 

Зі сцени лунали слова вдячності від сучасників Шевченка, ролі яких майстерно зіграли молоді актори ліцею (Т. Дричик,    Б. Журавлюк, Б. Смаль, І. Град). Пісня «Ой, по горі роман цвіте» у виконанні  К. Самчинської, Є.  Кудласевич та А. Оліферук  не залишила байдужим нікого, а Еліна Ковальчук зачарувала присутніх неперевершено грою на бандурі, виконавши пісню “Над Дніпровою сагою”. Зворушливо та хвилююче звучала пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні Є. Кудласевич.

Ольга ЦЕГЕЛЬНИК.

(Продовження розповіді про відзначення 207-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка читайте на 2-ій  сторінці  сьогоднішнього номера газети).

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Ковелі з нагоди 207-ої річниці від дня народження славетного сина України відбулася літературно-музична  композиція « Думи Кобзаря живуть між нами», яку підготували й провели педагоги та учні закладу загальної середньої освіти «Ліцей № 7 м.  Ковеля»  (на світлині). 

Завдяки довершеному декламуванню віршів Шевченка юними читцями  ліцею (А. Собко, Д. Бідун, А. Сидун, А. Цюра, М. Чавус, В. Дмитрук,  М. Рижко) присутні зустрілися із героями його «Кобзаря». Перед глядачами промайнули  роки життя Т. Шевченка – від малого хлоп’яти до дорослого чоловіка, який весь свій талант присвятив служінню народові. 

Зі сцени лунали слова вдячності від сучасників Шевченка, ролі яких майстерно зіграли молоді актори ліцею (Т. Дричик,    Б. Журавлюк, Б. Смаль, І. Град). Пісня «Ой, по горі роман цвіте» у виконанні  К. Самчинської, Є.  Кудласевич та А. Оліферук  не залишила байдужим нікого, а Еліна Ковальчук зачарувала присутніх неперевершено грою на бандурі, виконавши пісню “Над Дніпровою сагою”. Зворушливо та хвилююче звучала пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні Є. Кудласевич.

Ольга ЦЕГЕЛЬНИК.

(Продовження розповіді про відзначення 207-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка читайте на 2-ій  сторінці  сьогоднішнього номера газети).

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 371

Погода в Ковелі 

11 – 17 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 338