Люди в білих халатах  рятують нам життя. Вони стоять на сторожі нашого здоров'я. І саме таку професію обрав  Валерій Валерійович  Куявович (на знімку). Він працює у Ковельській ЦРЛ. Це — молодий хірург, який зовсім недавно влився у трудовий колектив зарекомендував себе хорошим спеціалістом у своїй професії. 

  Народився  Валерій Куявович в с. Невір Любешівського району. На запитання " Чому вирішив стати лікарем?" Валерій Валерійович відповів : 

— В дитинстві у мене була вроджена вада серця. Потрібно було лікуватися, щоб бути здоровим. Мене вилікували ( за що я дуже вдячний лікарям) і я вирішив теж допомагати людям — лікувати їхні болячки. 

Після закінчення школи Валерій Куявович вступив вчитися на лікаря у  Національний медичний університет імені Богомольця у Києві. Проблем у навчанні не було, за оцінками хлопець не ганявся — головне, щоб були знання. Вчився 6 років плюс 3 роки інтернатури. Після закінчення навчання Валерія направили в Ковельську лікарню проходити інтернатуру. За три роки праці молодий хірург здобув повагу серед колег.

— Такого хорошого і дружного хірургічного колективу, як у Ковельській ЦРЛ, я не зустрічав ніде, де проходив навчання, — каже  Валерій Куявович. — Я дуже задоволений, що потрапив працювати саме в цю лікарню. Моя мрія здійснилася! 

— Чи страшно було робити  щось вперше, що було пов'язане з операцією, чи ще щось, що потрібно, не вагаючись, працювати зі скальпелем? 

— В морзі, коли робив розтин шкіри — то було якось не по собі. Але мусив, бо така методика навчання. Треба було себе налаштувати, щоб перебороти психологічний бар'єр. Адже, я себе уявляю на місці пацієнта, і теж переживаю, — каже Валерій Валерійович.

А коли майбутній хірург проходив 5 місяців інтернатуру в Луцьку, то мусив без під-готовки складати " екзамен" , де його пацієнтом був сам наставник лікар-куратор. Він ліг на операційний стіл і наказав студенту:  “Видали мені ліпому!". Валерій переживав, щоб усе було добре і правильно зроблено, адже він не очікував, що " екзамен" застане його зненацька. Але завдяки правильним діям і вмінню майбутнього хірурга операція пройшла успішно. 

Валерій Куявович одружений, має синочка Олеся (9 місяців) і дружину Альбіну , яка за професією медсестра. 

— Я коли був на пологах у дружини — дуже хвилювався, — розповідає Валерій. — І в той момент я не відчував себе лікарем — був, як звичайна людина. 

Не раз доводиться виходити в нічну зміну, коли потрібно допомогти колегам у складній операції. 

Як тільки Валерій Куявович приїжджає у село до батьків, то односельці одразу тут, як тут. Зі своїми болячками йдуть до " свого" лікаря за порадою, консультацією. Валерій задоволений, що односельці довіряють йому своє життя. І він нікому не відмовить, завжди вислухає і дасть слушну пораду. 

 Валерій Куявович — молодий лікар, але відповідальний. Лікує не тільки руками, а й словом. Адже добре і лагідне слово, сказане пацієнту вчасно, теж багато чого значить. 

Тож хай щастить  молодому лікарю у його нелегкій праці! Хай Бог дарує мудрість і вміння його рукам рятувати людські життя і бути вірним клятві  Гіппократа!

Галина ОЛІФЕРЧУК.

 Люди в білих халатах  рятують нам життя. Вони стоять на сторожі нашого здоров'я. І саме таку професію обрав  Валерій Валерійович  Куявович (на знімку). Він працює у Ковельській ЦРЛ. Це — молодий хірург, який зовсім недавно влився у трудовий колектив зарекомендував себе хорошим спеціалістом у своїй професії. 

  Народився  Валерій Куявович в с. Невір Любешівського району. На запитання " Чому вирішив стати лікарем?" Валерій Валерійович відповів : 

— В дитинстві у мене була вроджена вада серця. Потрібно було лікуватися, щоб бути здоровим. Мене вилікували ( за що я дуже вдячний лікарям) і я вирішив теж допомагати людям — лікувати їхні болячки. 

Після закінчення школи Валерій Куявович вступив вчитися на лікаря у  Національний медичний університет імені Богомольця у Києві. Проблем у навчанні не було, за оцінками хлопець не ганявся — головне, щоб були знання. Вчився 6 років плюс 3 роки інтернатури. Після закінчення навчання Валерія направили в Ковельську лікарню проходити інтернатуру. За три роки праці молодий хірург здобув повагу серед колег.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 655

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225

Гороскоп

з 15 по 21 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 335

4 листопада в Україні відзначають День залізничника. І хоч сьогодні ця галузь переживає не найкращі часи, трудівники сталевих магістралей духом не падають, намагаються успішно виконувати завдання з перевезення вантажів і пасажирів.

НА СВІТЛИНІ: чергові по залізничній станції Ковель Інна Шворак, Людмила Кондратюк і Ольга Шворак. Бажаємо їм і всім залізничникам  Ковельщини гарного передсвяткового настрою, оптимізму і віри у неминучі зміни на краще!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

4 листопада в Україні відзначають День залізничника. І хоч сьогодні ця галузь переживає не найкращі часи, трудівники сталевих магістралей духом не падають, намагаються успішно виконувати завдання з перевезення вантажів і пасажирів.

НА СВІТЛИНІ: чергові по залізничній станції Ковель Інна Шворак, Людмила Кондратюк і Ольга Шворак. Бажаємо їм і всім залізничникам  Ковельщини гарного передсвяткового настрою, оптимізму і віри у неминучі зміни на краще!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 322

Погода в Ковелі  

4 – 10 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 277

ID-картка – самодостатній документ, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, який має вигляд пластикової картки з чипом, на якому зберігаються біометричні дані власника, зокрема, цифрова фотографія, підпис та відбитки пальців. Тобто ніхто, крім власника ID-картки, не зможе нею скористатися, порівняно з паспортом громадянина України у вигляді книжечки. Що є значною перевагою у оформленні ID-картки.

Однією з найважливіших умов євроінтеграції України є реформа міграційної сфери, що передбачає поступовий перехід до «цифрових» паспортів з безконтактним електронним носієм.

Ті, хто вже оформив паспорт громадянина України нового зразка, міг на практиці переконатися, що ID-картка – це зручно, безпечно, сучасно та просто.

ID-картка – самодостатній документ, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, не потребує зчитування даних з чипу, подання додаткових довідок чи сертифікатів;

n власники ID-карток убезпечені від можливих шахрайств, що здійснюються за допомогою підроблених паперових документів;

n послуга з оформлення паспорта громадянина нового зразка є максимально доступною – у всіх підрозділах УДМС в Волинської області, її можна отримати безперешкодно.

Зручно, що ідентифікаційний код також візуально нанесений на ID-картку і папірець з кодом носити з собою не потрібно! Також немає необхідності кожного разу змінювати документ, оскільки змінна інформація, до якої належить реєстрація місця проживання, сімейний стан та відомості про дітей додається на електронний носій і змінюється у будь-якому підрозділі міграційної служби.

Не менш важливою перевагою ID-картки є можливість отримати кваліфікований електронний підпис (КЕП) на чіп ID-картки, що надасть можливість доступу до різноманітних електронних сервісів державних органів, до адміністративних та банківських послуг не виходячи з дому. Такий електронний ключ видається на 2 роки. Процедура внесення електронного ключа до ID-картки є безкоштовною та займає близько 5 хвилин.

Паспорт громадянина України, виготовлений у формі картки дає можливість скористатися такою перевагою, як перетин міжнародного кордону за внутрішнім документом. На даний час діє угода про безперешкодний в’їзд на територію Туреччини та Грузії саме по ID-карткам. Наразі тривають перемовини з іншими країнами.

Нагадуємо, що паспорт громадянина України у формі ID-картки можна оформити у Ковельському відділі УДМС України у Волинській області за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. Драгоманова, 22, в такі дні: середа,п’ятниця з 09.00 до 18.00; вівторок,червер з 08.00 до 17.00, субота з з 08.00 до 15.45, неділя-понеділок – вихідний.

Микола ДУБІЙ,

начальник Ковельського відділу УДМС України у Волинській області.

ID-картка – самодостатній документ, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, який має вигляд пластикової картки з чипом, на якому зберігаються біометричні дані власника, зокрема, цифрова фотографія, підпис та відбитки пальців. Тобто ніхто, крім власника ID-картки, не зможе нею скористатися, порівняно з паспортом громадянина України у вигляді книжечки. Що є значною перевагою у оформленні ID-картки.

Однією з найважливіших умов євроінтеграції України є реформа міграційної сфери, що передбачає поступовий перехід до «цифрових» паспортів з безконтактним електронним носієм.

Ті, хто вже оформив паспорт громадянина України нового зразка, міг на практиці переконатися, що ID-картка – це зручно, безпечно, сучасно та просто.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 286

Про що пишуть 

Інтернет-сайти

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 264

21 жовтня. Осіннє  листя виткалося золотавим килимом на бульварі Лесі Українки. Краса неймовірна, а листочки падають, падають, немов з дерева роду, немає цьому ні кінця, ні краю. Перехожі заклопотано снують туди-сюди: вони поглинуті мирськими, буденними турботами.

На лавочках люди про щось жваво спілкуються. А он – закохані…  Ці – в іншому, віртуальному світі. Неподалік пам'ятника "Борцям за волю України" на клумбі всілося миле дівча. Воно по груди в барвистому листі. Маляті так добре: грається, перебирає листочки, махає рученятами, сонячно усміхається. 

Дівчатко ще й на ніжки не стало, а вже, мов губка, всотує у свою дитячу свідомість красу осіннього дива. Вродлива і досить юна мама пташкою літає довкола своєї доньки. Фотографує, забавляє, виспівує найніжніші слова. Довершує цю мирну і щасливу картину  чорний песик. Той гавкає на всіх, хто наближається до дівчинки – такий собі волонтер-охоронець. Біля цієї картини буденного життя так і хочеться вигукнути: "Мить, зупинися! Перед тобою твориться людське щастя".

Замилуваний побаченим, я забуваю про все на світі і теж щасливію. 

– Чи доречно на пішоходному бульварі встановлювати портрети загиблих  на війні воїнів? Це ж не алея чи меморіал пам'яті, – раптово вривається у мої роздуми  якийсь незнайомець.

Ошелешений сказаним, я не знаю, що відповісти. Поки мій заскорузлий мозок шукає відповідь, незнайомець губиться серед перехожих. "Гей, друже, не втікай! Зупинись, поміркуємо…". Але марно: перехожий зник, ніби його й не було. Мимоволі я поринаю в нові роздуми.

Тиждень тому на свято Покрови  та з нагоди Дня захисників і захисниць Вітчизни на бульварі Лесі Українки встановлено портрети ковельських  Героїв-захисників, які загинули у боях за нашу Незалежність. Вони – Почесні громадяни міста. Виставка носить життєво-філософську назву "Зерно".

В той знаковий для України і Ковеля день перегукувалося з небом свято Покрови, набатом відлунювали секунди і хвилини мовчання на честь загиблих захисників,  соколино злітала звитяга козацтва, із сумом стелилася жертовно-патріотична пісня воїнів УПА.

Весь простір бульвару і навколо нього був проникнутий цим патріотичним дійством. Урочисто й піднесено звучав Гімн України у виконанні Андрія Мигулі  і муніципального духового оркестру, широкою повінню розливалася молитва священників ПЦУ. Слова міського голови Ігоря Чайки і виступаючих були проникнуті вірою і надією у наше мирне майбуття. Здавалось, що весь бульвар перетворився в священне жертовне місце, де відбувалася сповідь живих ковельчан, яку вдячно приймала Пресвятая Матір Божа і ті Герої, що на портретах, які по праву стали нашими янголами-охоронцями.

"Чи доречно на пішохідному  бульварі?"… –  свердликом тривожила свідомість сказане. Звідки у чиїйсь голові зародилася думка, що вшанування героїв-патріотів, видатних особистостей має відбуватися в строго визначених місцях? І тільки там пафосно може лунати: "Герої не вмирають", "Героям слава!"?

Заколисані мирним буттям у нашому Ковелі, ми іноді забуваємо, що десь там, на Сході, у цю хвилину ллється кров поранених і вбитих захисників, і не відчуваємо, що ці краплини крові зрошують не тільки окопи на передовій, а й наше пшеничне поле.

Забуваємо, що сенс і сутність нашого приходу в цей світ – не тільки їсти смачно, пити солодко, кайфувати гучно, працювати легко, бути байдужим до того, що діється довкола нас. Насамперед маємо пам'ятати про відповідальність перед людьми і Богом за рідну Батьківщину, за волю у нашім домі, за радісний сміх мами і того малого янголятка. І ці хлопці, які віддали життя за наше мирне існування, постали поруч на людному бульварі, щоб нагадувати, застерігати легковажних та байдужих   про біль матерів і   дітей-напів сиріт. 

Перехожий, що роз'ятрив мою душу, явився і зник. Він не відчуває, не усвідомлює, в якій трагічній ситуації ми знаходимось. Тваринне єство цієї людини далеке від жертовного патріотизму та  вищих моральних цінностей.

На жаль, таких "перехожих" є немало  навіть у вищих коридорах влади. Нещодавно гудів Трускавець огидною, цинічною оргією нардепів. Веселощі, дикі танці вирували під акомпанемент вибухів мін і снарядів на Донбасі. Соромно й образливо це бачити і чути! Можливо, нардепам у Верховній Раді перед кожним засіданням варто показувати кадри з сюжетами реальної війни? Скільки зневіри вони посіяли у душах українців! 

l

Я не пророк, але плекаю надію, що все у нас буде добре.

Згадалася історія Спарти. Дві з половиною тисячі літ назад країна опинилась в критичній ситуації, не здатна була захищатись перед багатотисячною армією персів.  Цар Леонід і триста спартанців прийняли рішення вступити в бій, але для цього був потрібний дозвіл жерців-оракулів. А ті, розбещені грошима, спокусливими  незайманими дівчатами, відмовили. Вони були проникнуті страхом, готові були служити окупанту. Спартанці загинули, але їхні  героїзм, самопожертва   навічно вписані  в історію – так само, як і ганьба розбещених жерців.

Чи не схоже діється з нами, коли вищі посадовці-жерці давали нашим воїнам наказ не стріляти? Так було в Криму, так сталося на Донбасі. Історія застерігає. Знаменита Спарта, що проіснувала 200 літ, з боягузтва прогнилих, розбещених жерців зникла з карти Європи. Така ж сама загроза хмарою нависла над Україною.  А загиблі хлопці не просто Герої – вони в будень і свято застерігають нас від байдужості, нагадують, що Україна в стані війни, що ворог не спить, що їхній подвиг не марний.

Ще й ще раз поіменно згадаємо кожного з них. Схилімо голови в пошані перед Олександром Абрамчуком, Олександром Артемуком, Олегом Вишневським, Романом Данилевичем, Сергієм Дем'яником, Андрієм Задорожнім, Володимиром Кияном, Ігорем Кірєєвим, Миколою Кравчуком, Андрієм Мостикою, Олексієм Тарасюком, Анатолієм Шиліком, Олександром Ярмолюком, Сергієм Корпачем.

Разом із тим, щира подяка – організаторам виставки "Зерно" за дієву патріотичну місію в ім'я миру і нашої такої крихкої, такої немічної Незалежності.

Анатолій СЕМЕНЮК.

P.S. Коли цей матеріал був підготовлений до друку, я зустрів офіцера ЗСУ пана Ігоря. Він, учасник цієї війни, з гіркотою сказав: "Якби не "добробати", то України вже давно не було б".  Я  ці слова сприйняв з оптимізмом. Тому що є в нас міць  і сила, тому що більше патріотів, ніж байдужих, тому що на місце полеглих встають нові герої, тому що, як каже поетеса, журналістка і   небайдужа людина Наталія Шепель: 

Батько – зріле зерно

Впало в грунт…

Та не зникло воно,

Пагоном  в дітях

Своїх проростає

Жито-життя - триває…

НА СВІТЛИНІ: учні ліцею № 3 імені Лесі Українки під час відвідин тематичної фотовиставки “Зерно” на бульварі Лесі Українки в Ковелі.

21 жовтня. Осіннє  листя виткалося золотавим килимом на бульварі Лесі Українки. Краса неймовірна, а листочки падають, падають, немов з дерева роду, немає цьому ні кінця, ні краю. Перехожі заклопотано снують туди-сюди: вони поглинуті мирськими, буденними турботами.

На лавочках люди про щось жваво спілкуються. А он – закохані…  Ці – в іншому, віртуальному світі. Неподалік пам'ятника "Борцям за волю України" на клумбі всілося миле дівча. Воно по груди в барвистому листі. Маляті так добре: грається, перебирає листочки, махає рученятами, сонячно усміхається. 

Дівчатко ще й на ніжки не стало, а вже, мов губка, всотує у свою дитячу свідомість красу осіннього дива. Вродлива і досить юна мама пташкою літає довкола своєї доньки. Фотографує, забавляє, виспівує найніжніші слова.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 395

Андрій   МИРОНЮК: 

“Ніколи 

не потрібно зупинятися...”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 348

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245