26.04.2022

450px-Пам'ятник_ЧАЕСКовель26 квітня – День пам’яті трагедії на ЧАЕС

Шановні земляки!
26 квітня 1986 року сталася одна з найстрашніших трагедій в історії людства – вибух на Чорнобильській атомній електростанції.
У цей день ми вшановуємо пожежників, військовослужбовців, будівельників, медиків та багатьох інших людей, чиї професійні вміння та здібності відіграли важливу роль у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано у літопис людської мужності, він навічно залишиться у пам'яті українського народу. 
З повагою й шаною ми згадуємо наших земляків, які пішли з життя. Ми розділяємо біль втрат з вдовами, матерями, усіма родинами, у чиє життя увірвався Чорнобиль.  
Минуло 36 років, і сьогодні знову  перед нами постала реальна загроза ядерної катастрофи. На початку березня  російські війська обстріляли Запорізьку АЕС. До того Чорнобильська зона і всі її об'єкти були взяті під контроль їхніми угрупованнями. Втім, зараз там немає жодного російського військового: вони покинули станцію 31 березня, взявши з собою полонених. Наші захисники роблять все можливе, аби ця жахлива трагедія не повторилася.
 Нехай Бог оберігає нашу землю і дарує мир  та добру долю нашій незламній країні.
Слава Україні! Героям слава!  
З повагою –
   Ігор Чайка,
міський голова.

Шановні земляки!

26 квітня 1986 року сталася одна з найстрашніших трагедій в історії людства – вибух на Чорнобильській атомній електростанції. 

Всесвіту рана ятрить

Ядерна прірва з російським клеймом, 

КДБ змій двоголовий. 

Квітень сікли горе-атомним злом 

Москалі, що лютують знову.

 

Коментарів до новини: 63
Переглядів новини: 1088
Читати далі

Повідомлення в номер / Міські новини

26.04.2022
Підтримано зміни 
до бюджету
Відбулось чергове засідання виконавчого комітету міської ради. Розглянуто понад 25 питань порядку денного.
Прийнято рішення про внесення змін до бюджету Ковельської міської територіальної громади на 2022 рік.
Зокрема, спрямовуються кошти субвенції з Голобської ТГ в сумі понад 1 млн. 878 тис. грн. для Ковельського міськрайонного територіального об’єднання: забезпечення матеріальних стимулів для працівників лікувально-профілактичних закладів первинного рівня, оплати енергоносіїв, проведення медичного огляду військовозобов’язаних, призовників, допризовників громади.
Відповідно до розпорядження Волинської обласної військової адміністрації з обласного бюджету виділено 100 тис. грн. для надання матеріальної допомоги сім’ї загиблого військовослужбовця Олександра Дмитрука.
Вільні залишки освітньої субвенції з державного бюджету – 160,3 тис. грн. підуть на забезпечення діяльності інклюзивно-ресурсних центрів та надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами.
На 500 тис. грн. збільшуються видатки на матеріальну допомогу сім’ям із дітьми до 18 років, батьки яких мобілізовані до Збройних сил України та які потрапили у скрутне матеріальне становище.
Передбачено 5 млн. грн. для відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію. 52 тис. грн. виділено на проведення ремонтних робіт в захисних спорудах (бомбосховищах) за адресами: вул. Грушевського, 27 та вул. Незалежності, 51.
200 тисяч з бюджету громади використають, аби перевести багатоквартирні будинки на вул. Чубинського, 23 та вул. Чайковського, 9 на водопостачання до «Ковельводоканалу». Нині їх обслуговує „Рівненська дистанція водопостачання” ПАТ „Укрзалізниця”.
2 млн. грн. скеровуються на заходи, передбачені Програмою мобілізаційної підготовки, мобілізації, прописки та призову юнаків на строкову військову службу.
У ході засідання члени виконкому також заслухали інформацію про проведення приписки громадян 2005 року народження до призовної дільниці, про роботу відділу матеріально-технічного забезпечення та охорони, відділу охорони здоров’я, архівного відділу, про стан роботи із зверненнями громадян у І-му кварталі ц. р., стан квартирного обліку та дотримання житлового законодавства на підприємствах, в установах і організаціях територіальної громади.
Ковель об’єднує творчістю
Ковель – гостинне місто. І цю атмосферу добра і дружелюбності створюють й наші працівники культури та освіти. Вони розробили цілу низку заходів для людей, які приїхали до нас з інших регіонів України.
Зокрема викладачі художньої школи імені Андроника Лазарчука провели терапію мистецтвом.
Вони запропонували і навчили учасників зустрічі виготовляти синьо-жовтих пташок в техніці оригамі. Директор закладу Олена Цьомик каже, що це наш український голуб миру, адже він має колір Державного стягу.
Марія, яка зі своєю мамою Наталією приїхала з Києва, першого птаха, якого вони зробили родиною, подарує своїй новій подружці.
Пані Наталя розповідає, що у Ковелі вони активно зайнялись творчістю. Нещодавно розмальовували стіни бомбосховища. Це заняття їм сподобалось, тому й наступну мистецьку зустріч вони не могли пропустити.
Для Ірини та її сина Арсена Ковель — родинний куточок. Коли почали бомбити їх рідне місто Харків, вони, як тільки змогли, дістались сюди. З радістю прийшли на арт-терапію, адже це відволікає від тривожних спогадів, а ще — чудова нагода для знайомств.
А особливо усіх захопило малярство. Тут дитяча фантазія не мала меж. Роботи присвятили Воскресінню Христовому. І кожен на папері зобразив, з чим для нього асоціюється це світле і прекрасне свято. Заграли різнобарв’ям писанки, декор на пасках. Це надзвичайно красиво, а як мило спостерігати, коли творять діти!
До речі, ці малюнки стануть частинкою великої виставки дитячого мистецтва «Великодня веселка. З вірою у перемогу!». Її відкриють 21 квітня.
Запрошуємо на колоритний і багатий вернісаж у Ковельську галерею мистецтв!
Відділ внутрішньої політики та зв’язків 
з громадськістю виконавчого комітету Ковельської міської ради.

dsc_0244-1536x1021 
Міські   новини

Підтримано зміни до бюджету

Відбулось чергове засідання виконавчого комітету міської ради. Розглянуто понад 25 питань порядку денного. Прийнято рішення про внесення змін до бюджету Ковельської міської територіальної громади на 2022 рік.

Ковель об’єднує творчістю

Ковель – гостинне місто. І цю атмосферу добра і дружелюбності створюють й наші працівники культури та освіти. Вони розробили цілу низку заходів для людей, які приїхали до нас з інших регіонів України.

 

Коментарів до новини: 63
Переглядів новини: 1324
Читати далі
26.04.2022 Ляшук Світлана Олександрівна

калина"Червона калина" від Pink Floyd та Андрія Хливнюка

Гітарист і вокаліст гурту Pink Floyd Девід Гілмор розповів, як створювалася перша за 28 років пісня "Hey Hey Rise Up!" з вокалом українського музиканта соліста "Бумбокс" Андрія Хливнюка.
Про це він розповів у інтерв'ю The Guardian, передає Укрінформ.
За його словами, з Хливнюком Гілмор познайомився у 2015 році під час благодійного концерту для Білоруського вільного театру у Лондоні.
У лютому цього року Гілмор знайшов в Інстаграмі відео, де соліст "Бумбокс" у військовій формі зі зброєю співає без музичного супроводу "Ой у лузі червона калина" на Софійській площі в Києві.
"Я подумав: це досить чарівно, і, можливо, я зможу щось зробити з цим. У мене є велика платформа, над якою (Pink Floyd - ред.) працювали всі ці роки. Справді важко і неприємно бачити цей надзвичайно божевільний, несправедливий напад великої держави на незалежну, мирну, демократичну націю. Дивитись на це і думати: "Що я, в біса, можу зробити? – нестерпно", – розповів Гілмор.
І, як пише видання, результатом стала пісня "Hey Hey Rise Up!", новий сингл гурту Pink Floyd, який містить семпли виступу Хливнюка. Виручені кошти підуть на українську гуманітарну допомогу.
Більшість слухачів припускали, що Pink Floyd давно не існує. Востаннє вони випускали оригінальну нову музику 28 років тому. Однак події в Україні змінили це.
За словами Гілмора, його онучки наполовину українки, а невістка Яніна – українка. "Її бабуся три тижні тому перебувала в Харкові. Вона дуже стара, у інвалідному візку, і Яніні та її родині вдалося перевезти її через всю Україну до польського кордону, а буквально минулого тижня вона вже дісталася Швеції", – сказав музикант.
Гілмор зазначив, що знайшов акорди до пісні, яку співав Хливнюк, а потім склав ще одну частину композиції. Він запросив колишніх учасників гурту – барабанщика Ніка Мейсона, бас-гітариста Гая Пратта і продюсера та клавішника Нітіна Соуні, а також доньку покійного клавішника Pink Floyd Ріка Райта Галу. Вони зняли кліп на записану пісню, де Мейсон грає на барабанах, прикрашених зображенням картини української художниці Марії Примаченко.
Музикант також поділився тим, як вони сконтактували з Хливнюком.
За словами Гілмора, йому довелося попрацювати, щоб знайти контакти українського виконавця, і, зрештою, він дістав його електронну адресу.
"Він (Хливнюк - ред.) хотів поговорити по FaceTime – я думаю, він хотів бути впевненим, що це був я. Наступного разу, коли я побачив його, він був у лікарні, поранений уламком під час мінометного обстрілу. Він показав мені цей крихітний уламок розміром в чверть дюйма, який потрапив йому в щоку. Він тримав його в поліетиленовому пакеті. Але ви можете собі уявити, що якби то був шматок більше дюйма в діаметрі, він би відбив йому голову", – зазначив Гілмор.
Також він сказав, що розповідав Хливнюку, що про події в Україні говорять у Британії.
Хливнюк розповів Гілмору, що відвідав зруйновані передмістя Києва, де було вбито багато дітей.
"Він сказав, що у нього був найпекельніший день, який ви тільки можете собі уявити: він збирав тіла українців, українських дітей. Знаєте, наші маленькі проблеми стануть такими жалюгідними і крихітними, коли дізнаєтеся, що доводиться робити йому", – наголосив гітарист.
Гілмор сказав, що Андрій залишився задоволений піснею, написавши повідомлення: "Дякую, це чудово. Одного дня ми зіграємо разом, а потім з мене гарний стаут". Гілмор із усмішкою розповів, що погодився на таку пропозицію.
Як повідомляв Укрінформ, вперше з 1994 року гурт Pink Floyd випустив нову пісню “Hey Hey Rise Up!” ("Гей, гей, вставай") з вокалом українського музиканта соліста гурту "Бумбокс" Андрія Хливнюка. Усі кошти, які будуть зібрані від продажів пісні, підуть на гуманітарну допомогу для України.
Підготувала 
Світлана ЛЯШУК.

Гітарист і вокаліст гурту Pink Floyd Девід Гілмор розповів, як створювалася перша за 28 років пісня "Hey Hey Rise Up!" з вокалом українського музиканта соліста "Бумбокс" Андрія Хливнюка.

Підготувала Світлана ЛЯШУК.

 

 

Коментарів до новини: 63
Переглядів новини: 1401
Читати далі

Повідомлення в номер / Двічі щасливий

26.04.2022

смієтьсяДвічі щасливий

Пошануймо людей, залюблених у працю,
Піднесімо на щит подяки й слави.
Ці люди у своїй досконалості
Є золотим фондом нації, народу і держави.
Автор.
Неважливо, яким видом діяльності займається людина – чи то хліборобською справою, чи то комп'ютерними технологіями, чи то ремонтом автівок. Найголовніше, що праця для неї є сенсом життя, а якщо улюблена – джерелом щастя і добробуту.
Так сталося, що  в ці похмурі дні війни мені пощастило зустрітися з такою людиною, пріоритетом для якої є праця. Це – Іван Самсонік, уродженець села Уховецька, що на Ковельщині. Вік – 25 років. Вид діяльності – слюсар з ремонту авто. Місце діяльності – автомайстерня, розташована на перехресті вулиць Липинського та Загородньої.
 В приміщенні майстерні – чистота й порядок. Є необхідні засоби для ремонтів: автопідйомник, ремонтна яма та інструменти і спецмеханізми.
Словом, у всьому відчувається професійність і дбайлива рука господаря. Від нього випромінюється позитив, світло і доброчинна енергія. А ще він відкритий для спілкування.
l
–  Друже Іване, звідки у тебе з'явився потяг до авторемонтної справи? 
– Ще з раннього дитинства у нашому дворі стояла стара напіврозібрана автівка. Цілими днями я пропадав біля неї, щось "ремонтував", майстрував і все обіцяв собі: "Ось як виросту, то відремонтую і буду всіх катати". 
– Мрії дитинства не завжди збуваються. Пам'ятаю, мої однолітки мріяли стати льотчиками, але доля всі ці мрії направила по інших стежках. А твоя мрія як збулася? В провидінні долі є щось таємниче? 
– Все просто. Якось в школу, де я навчався, прибули фахівці з профорієнтації і розповіли про спеціальності, які можна здобути в Старовижівському професійному ліцеї. Серед них була й моя омріяна. Я довго не роздумував і пішов до цього навчального закладу. 
Після навчання, практики і стажування у 2014 році приступив до самостійної роботи.
– З погляду на сучасні легкові автівки різноманітних типів, марок і конструкцій треба бути висококваліфікованим інженером, щоб осягти їхні "болячки", встановити "діагноз" і призначити "ліки". Все йшло, як кажуть, "по маслу", одразу все вдавалося? Чи мали місце якісь проблеми?
– Не скажу, що було просто. Клієнтів мало. Рекламної інформації теж майже не було. Але це ж моя улюблена справа! Маленькими кроками я рухався до успіху. Розумів, що довіра клієнта-замовника здобувається не за день, а у відповідному часі і закріплюється якістю робіт, відповідальністю перед ним, зрештою, чесністю і взаєморозумінням у спілкуванні.
– Я не раз наштовхувався на систему роботи, коли майстер заявляє: "Мій ремонт – запчастини ваші." Як з цим? 
– Це неправильно. Клієнт, який далекий від техніки, не повинен шукати запчастини чи мастила. Це – сервіс вчорашнього дня. Я обстежую і визначаю, яку запчастину треба й замовляю її в "Автоаптеці". Така співпраця приваблює клієнта.
– А як це реалізується в наших українських реаліях?
– Чесний бізнес визначає порядок. Скажімо, якщо необхідна запчастина є на складах у Ковелі, то її доставляють протягом години, а якщо деталь знаходиться в Києві чи в іншому регіоні, то ми отримуємо її через одну-дві доби. Сьогодні війна внесла свої корективи у цей порядок. Тому можуть бути затримки. Тут нічого не вдієш. Але навіть в умовах війни треба працювати.
– З практики обслуговування свого автомобіля знаю, що автомайстри працюють, переважно, у рамках вузької спеціалізації. Які види ремонтних робіт виконує ваша майстерня?
– Ремонт підвісок та гальмівних систем. Замінюємо мастила, фільтри, діагностуємо ходову частину (зауважу, що це не комп'ютерна діагностика паливної системи). Виходячи із можливостей майстерні, ремонтуємо двигуни і таке інше.
– Воєнний стан не вплинув на ритм роботи?
– Ще й як! Ми працювали втрьох. Сьогодні моїх хлопців покликала тероборона. Тепер на мене одного – 5-6 автівок в день. Заявки на ремонт надходять за тиждень наперед, а то й більше. Я доїжджаю сюди із Уховецька, і ніби потрапляю в інший світ. Вир роботи поглинає мене "з головою". Не помічаю навіть, як минає час.
– Словом, твоя улюблена робота захоплює й приносить задоволення. Кажуть, що в цьому – щастя. Майнула чверть століття твого життя. Це так мало. Але це час становлення. І все ж, що цікавого ще відбулося у твоєму житті?
– В травні минулого року познайомився, а в листопаді зробив пропозицію на подружнє життя моїй милій Інні. Стали жити разом. За цей час в мені все ніби перевернулося. З'явилася відповідальність за сім'ю. Тепер є заради кого працювати і для кого старатися, організовувати відпочинок.
– Дякую, що нагадав мені про яскраві хвилини закоханості і буття на крилах романтики. Твою ненаглядну красуню Інну, крім сім'ї, куди доля веде?
– Навчається в Рівненському державному гуманітарному університеті, здобуває фах вчителя української мови та літератури.
– Триває війна. Як ти уявляєш майбутнє?
– Я далекий від глибокої воєнної аналітики, але переконаний, що всі тим чи іншим чином є у війні і наближають Перемогу. Тому я в міру можливостей у вихідні дні намагаюся допомогти сільській територіальній обороні. Інна в школі разом з вчителями плете захисні сітки. Я вірю, що Україна вистоїть, і ми переможемо. Але буде нелегко. Доведеться вдень і вночі відбудовувати нам життя. Пройшовши через випробування війни, ми із цим справимося, бо сильні і дружні.
l
Розмова тихоплинною живою рікою тече і не кінчається. Іван Самсонік розказує про перспективи свого бізнесу: потрібно розширятися, розбудовуватися, окультурюватися, технічно вдосконалюватися. Сервіс підняти на вищий рівень. В цих намірах я відчуваю європейський вимір нашої стратегії і тактики. Ми вже так прониклись демократією, вписались у цей європейський світ, що повертатися до "руського міра" просто неможливо. Звичайно, війна відкидає нас на десятиліття назад у розвитку, але ми маємо молоду, креативну паросль, як наш герой розповіді Іван, котра впевнено веде нас  вперед до омріяного мирного життя.
Вдивляюся в обличчя такого молодого земляка і радію: він двічі щасливий. По-перше, своєю улюбленою (омріяною з дитинства) справою, в якій почувається, як риба в воді.
По-друге, щасливий коханням, яке несе його на ангельських крилах у незвідане світле майбутнє.
Ех, друже Іване! Прийми від мене, сивочолого, романтичну пропозицію: 22 квітня, в день твого народження, вистели стежину біля хати, якою ходить твоя богиня Інна, пелюстками  її улюбленої червоної троянди. Впевнений, що твоє щастя стане ще яскравішим, бо на двох примножиться.
Тож, миру, любові й добра тобі, а разом з тим – твоїй Інні та всій ваші родині. Хай щастить!
Анатолій Семенюк.

Неважливо, яким видом діяльності займається людина – чи то хліборобською справою, чи то комп'ютерними технологіями, чи то ремонтом автівок. Найголовніше, що праця для неї є сенсом життя, а якщо улюблена – джерелом щастя і добробуту.

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 63
Переглядів новини: 1221
Читати далі
26.04.2022
Про що пишуть 
інтернет-сайти?

бекхемПро що пишуть інтернет-сайти?

Замість подарунків – гроші для України

На Волині замироточили ікони

В Фінляндії – благодійний концерт

Кіт Степан – номінант престижної премії

Зібрала Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 899
Читати далі

Повідомлення в номер / Святкуємо, не зважаючи на війну

26.04.2022 Ляшук Світлана Олександрівна

церкваСвяткуємо, не зважаючи на війну

Великдень – свято, яке присвячене воскресінню Ісуса Христа. Назва свята походить від слова пасах, що в перекладі з івриту – "проминути, пройти повз". У православ'ї в слова інший сенс – перехід від смерті до життя, від землі до неба.
Дата свята щоразу різна, оскільки розраховується за місячним календарем. Розбіжності в даті між церквами пояснюються використанням різних календарів.
Зазвичай Воскресіння Господнє припадає на першу неділю після повного місяця.
В Євангелії момент воскресіння Христа не описаний, оскільки ніхто не бачив, як це сталося.
Зняття з хреста та поховання Ісуса було здійснено ввечері в п'ятницю. Так, після смерті Христа член Синедріона і таємний учень рятівника Йосип Аримафейський попросив у римлянина дозволу забрати його тіло. Він поховав Христа у склепі, розташованому на горі, а вхід завалив великим каменем.
На світанку третього дня до печери попрямували учениці Ісуса, які хотіли зробити ритуальне змащення тіла покійного. Проте опинившись біля гробниці, вони побачили, що камінь відсунутий, а в печері нікого немає.
Відтоді цей день, коли все сталося, називається неділею.
У всіх регіонах нашої країни традиції на Великдень практично не відрізняються. Головне – великоднє привітання. Потрібно говорити "Христос Воскрес!" і почути у відповідь "Воістину воскрес!".
У суботу ввечері господині готують кошики, які освячуватимуть у храмі. Заздалегідь вони випікають чи купують паски та розмальовують яйця, які обов'язково мають бути в кошику. Будь-які інші продукти – за бажанням.
Ближче до 00.00 год. віряни збираються до храму, де розпочинається богослужіння (час встановлюють церкви). Після літургії священники починають святити кошики. Також необхідно запалити вогонь – свічки чи лампадки.
Вранці християни йдуть додому відпочивати за святковим столом.
В цьому році Великдень в православних християн припадає на 24 квітня.

Великдень – свято, яке присвячене воскресінню Ісуса Христа. Назва свята походить від слова пасах, що в перекладі з івриту – "проминути, пройти повз". У православ'ї в слова інший сенс – перехід від смерті до життя, від землі до неба.

Підготувала Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1026
Читати далі

Повідомлення в номер / добре бути генералом?

26.04.2022

imagesЧи добре бути генералом?

В радянські часи досить популярною була така собі прикольна пісенька, мелодію якої "запозичили" в американців і яку виконував дзвінкоголосий Едуард Хіль, під назвою: "Як добре бути генералом".
Коротко нагадаю її приспів (у власному перекладі з мокшанської):
"Як добре бути генералом,
Як добре бути генералом,
Кращої роботи
Я вам, сеньйори, не назову.
Буду я точно генералом,
Стану я точно генералом,
Якщо капрала, 
Якщо капрала, якщо капрала переживу".
Зміст пісеньки, звичайно, пустопорожній, але мелодія задириста, тому її охоче виконували місцеві аматори співу навіть у Ковелі. Найчастіше - 23 лютого і 6 липня, причину чого старші віком люди знають.
Цю пісеньку я згадав, коли нещодавно прочитав інформацію про російських генералів та їх українських “колег”, котрі нині стали запеклими ворогами у зв'язку з агресією московії на Україну. Прочитав і подумав, що не так просто і легко бути тим генералом, коли в умовах жорстокої кровопролитної війни слід робити вибір між Добром і Злом, Правдою і Кривдою. Особливо важливо цей вибір зробити тим, хто народився і виріс в Україні, але в силу різних обставин залишився служити в російській армії.
Хоча, чесно кажучи, порядній людині такий вибір можна було зробити давно, а після трагічних подій 2014 року (анексії Криму, окупації Донбасу і Луганщини) зробити було обов'язково, бо не годилося в тих умовах служити одночасно  і Богові, і дияволу. Про нинішні часи й говорити не доводеться, бо бандитський напад путіна на нашу країну - це акт агресії, який у цивілізованому світі викликав несприйняття і обурення, а наших патріотів в лавах армії і теробороні покликав на смертельний бій з орками.
На жаль, кривава війна, обстріли батьківської землі, міст або сіл, де народився, не викликала спалаху ненависті до кремлівських верховодів або докорів сумління у деяких воєноначальників українського походження, які вірою і правдою продовжили служити бункерному карлику.
Один із них – такий собі Зусько Михайло Степанович, генерал-лейтенант, командувач 58-ої загальновійськової армії збройних сил московії, учасник вторгнення в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. Народившись в мальовничому волинському селі Ветли нині Камінь-Каширського району, здобувши відповідну освіту, він зробив карколомну військову кар'єру, дослужившись до генеральського звання. Колись ним пишалися земляки, які навіть портрет вивісили у місцевій школі і завжди з гордістю розповідали про "свого генерала". На жаль, у 2014 році Зусько, забувши, чий він син і хто його батьки, підтримав путіна і пішов воювати на Донбас, де командував бойовиками.
Дізнавшись про це, його прокляла рідна мати, до якої зрадник у 2020 році навіть не приїхав на похорон. Відцуралися від нього і мешканці Ветлів, які зняли портрет у школі й затаврували ганьбою перекинчика. Зрештою, Бог і доля жорстоко покарали зрадника України, який, командуючи армією, зазнав великої поразки у війні з Батьківщиною: керовані ним військові частини були розбиті на полі бою на миколаївському напрямку у лютому 2022 року. Як результат, його з "тріском" погнали з посади і заарештували. Закономірний фінал запроданця!
Цікаво, що рідний брат Михайла Зуська, теж уродженець Ветлів, – пряма протилежність родичу. Він – полковник Збройних Сил України, мужньо захищає від ворога столицю нашої держави - місто Київ, не розміняв честь і гідність на подачки зі столу московських зайд, усвідомлює свій громадянський обов'язок перед народом, який його зростив і виховав. Батьки, якби були живими, мали б гордитися своїм сином, котрий, на відміну від брата, залишився Людиною з великої літери.
Повертаючись до пісні, з якої ми розпочали свою розповідь, зазначимо: справжнім генералом бути непросто і нелегко. Треба завжди пам'ятати про свій обов'язок перед державою і народом, у важку хвилину бути готовим очолити боротьбу проти ворога, не боячись, що у цій боротьбі можеш втратити життя. А коли ти не готовий до самопожертви, краще не прагнути здобути генеральське звання. В гіршому випадку – залишитися чесним "капралом" або очолити загін територіальної самооборони.
Щоправда, кожен свій вибір робить самостійно. Хто залишається вірним рідній батьківській землі, хто – іде в найми до ворога. Як кажуть,  кожному своє. Але питання ще й у тому, що залишається нащадкам – ганьба чи слава? Гадаю, це питання в усі часи було і є найголовнішим.
Охрім СВИТКА.
P. S. До речі, за останніми даними, на російсько-українській війні вже загинули 8 генералів московитської армії. Як кажуть, катюгам – по заслугах.
О. С.

В радянські часи досить популярною була така собі прикольна пісенька, мелодію якої "запозичили" в американців і яку виконував дзвінкоголосий Едуард Хіль, під назвою: "Як добре бути генералом".

Охрім СВИТКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1
Читати далі

Повідомлення в номер / Життя не зупинити ворогам

22.04.2022

Без названияЖиття не зупинити ворогам

Зруйновані житлові будинки, школи, лікарні, інфраструктура, тисячі вбитих і закатованих людей, з відрубаними кінцівками, зґвалтовані жінки, вбиті діти, обкрадені магазини і квартири – такі "визвольні операції" залишають після себе окупанти на знедоленій землі України.
За цей час ми мали багато горя, яке принесли нам окупанти. Але й мали багато перемог та багато звитяг від українських воїнів. 
А з гарячих точок весь час евакуйовуються люди в більш безпечні місця. І хоч як боляче кидати все, що десятками літ наживалося, але найдорожче - життя. Жінки, старенькі, діти стають переселенцями.
На Житомирщині найбільше постраждав Коростень. Звідти в Голобах на вулиці Дружби поселилася сім'я із трьох чоловік у хатині, де колись жили Зоя і Андрій Кудацькі, нині покійні. 
Каже жінка Валентина Павлівна, що, думалось, погано спатиметься у чужій хаті, де колись жили люди і повмирали. Але, видно, добрі були, бо спиться спокійно. Уже з усіма перезнайомились, знайшлися і земляки з Житомирщини. Бо наша вулиця Дружби недарма так зветься. Тут живуть люди з Черкащини, Київщини, Житомирщини, Дніпропетровщини, Тернопільщини, донедавна були із Львівщини і Полтавщини (але пішли у Вічність), з інших населених пунктів Волині, із-за Бугу і навіть… з росії. Мирно і дружно жили, підставляючи один другому плече в тяжку хвилину.
Сусіди всі перейнялись співчуттям до переселенці. Несуть харчі: картоплю, інші овочі, консервацію, варення. А вони з собою, що було в холодильнику, щоб ворогам не дісталось, вигорнули все і забрали також необхідні речі для життя те, що в легкову машину помістилось, яка їх сюди транспортувала. А тут добрі люди навіть холодильник дали для користування і різний посуд, потрібний у побуті. Найбільше опікується ними племінниця колишніх господарів хати Галина, часто навідується до них, допомагає у всьому.
Переселенці ж утримують приміщення в належному стані. Скрізь чистенько, акуратно. У кухні є вода. Одна кімната конвектором опалюється, інша – дровами. Чоловік і надворі скрізь навів лад, бо тут давно вже ніхто не жив.
Хата недалеко від центру розміщена. Скрізь зручно: в магазини, в церкву, в аптеку, і для подорожі до Ковеля, Луцька при потребі, бо й вокзал близько.
Жителі Коростеня вдячні голобчанам і селищній раді за такий теплий прийом і допомогу.
Окупанти  пішли вже з Житомирщини, але замінували приватні оселі й ліси. Тож ще рано туди повертатись.
Валентина ОСТАПЧУК.

Зруйновані житлові будинки, школи, лікарні, інфраструктура, тисячі вбитих і закатованих людей, з відрубаними кінцівками, зґвалтовані жінки, вбиті діти, обкрадені магазини і квартири – такі "визвольні операції" залишають після себе окупанти на знедоленій землі України.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 917
Читати далі
22.04.2022

м1"Лаймина майстерня м'яса" працює на Перемогу

Це команда неймовірних українців! Кожна баночка наповнена любов'ю та теплом! Оформлення розробила дизайнерка із Казахстану, з її погодження київські колеги його використали та підготовили до друку.
Все це їде на передову. Нашим воїнам потрібно бути витривалими та фізично сильними аби здолати ворога та перемогти! Тому праця цих людей надважлива у цей нелегкий час для країни.
Нехай щоразу, відкриваючи баночку, кожен воїн, знає, що його чекають вдома (з порожньою тарою). Тримайтесь, козаки! Лише разом зможемо вистояти! Слава Богу за все і Україні слава!
Інна ТРЕТЯК.
l
Майже два місяці, як війна чорним мороком накрила Україну. З першого її дня на підмогу героїчним українським військовикам у тилу стали мільйони співвітчизників-волонтерів. Кожен з них у силу власних умінь та можливостей підставив надійне плече Армії та Державі у священній боротьбі з російським агресором.
Лави добровільних помічників України перекинулися далеко за її кордони – у безліч куточків усієї планети. Завдяки спільним зусиллям чималої міжнародної спільноти благодійників Україна щодня отримує вкрай необхідну допомогу.
Долучившись до священного обов’язку, моя сім’я, родина, друзі та знайомі обрали напрямком допомоги забезпечення захисників України якісним харчуванням – м’ясними консервами власного виробництва.
Від усієї душі хочу подякувати нашій міжнародній команді:
– братам Зенусу та Рімусу Рубіним, сестрі Єлені Давелєне (Литва), брату Сергію Корсаку (Ковель);
– друзям: Маріусу, Арунасу, Маріусу, Гедрюсу, Далюсу, Руті (Литва); Natali Schafer (Німеччина); Alla Savich, Наталії Бордійчук, Наталії Ковальчук, Любові та Олені Дричик, Катерині Волох, Жанні Яценік (Італія); Наталії Сахарчук (Ізраїль); Irina Dubii, Ігорю Абрамчуку, Ользі Дричик, Оксані Лисюк, Олександру Гечу, Юрію Хомичу, Володимиру Яблонському, Юрію Оксенюку, Таїсі Муравйовій, Володимиру Удуду та Ірині Мудра-Удуд, Сергію та Тетяні Левчук з донькою Анною та зятем Павлом, Анатолію Панасюку, Надії та Віталію Білітюкам, Наталії Януль, Дарії Цісар, Ірині Поліщук, Любові Пісарук з подругою Вірою, Наталії (Ковель).
Слава Україні – Героям Слава!
          З вдячністю – 
Лайма Корсак.

Це команда неймовірних українців! Кожна баночка наповнена любов'ю та теплом! Оформлення розробила дизайнерка із Казахстану, з її погодження київські колеги його використали та підготовили до друку.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 951
Читати далі

Повідомлення в номер / Чи добре бути генералом?

22.04.2022

imagesЧи добре бути генералом?

В радянські часи досить популярною була така собі прикольна пісенька, мелодію якої "запозичили" в американців і яку виконував дзвінкоголосий Едуард Хіль, під назвою: "Як добре бути генералом".
Коротко нагадаю її приспів (у власному перекладі з мокшанської):
"Як добре бути генералом,
Як добре бути генералом,
Кращої роботи
Я вам, сеньйори, не назову.
Буду я точно генералом,
Стану я точно генералом,
Якщо капрала, 
Якщо капрала, якщо капрала переживу".
Зміст пісеньки, звичайно, пустопорожній, але мелодія задириста, тому її охоче виконували місцеві аматори співу навіть у Ковелі. Найчастіше - 23 лютого і 6 липня, причину чого старші віком люди знають.
Цю пісеньку я згадав, коли нещодавно прочитав інформацію про російських генералів та їх українських “колег”, котрі нині стали запеклими ворогами у зв'язку з агресією московії на Україну. Прочитав і подумав, що не так просто і легко бути тим генералом, коли в умовах жорстокої кровопролитної війни слід робити вибір між Добром і Злом, Правдою і Кривдою. Особливо важливо цей вибір зробити тим, хто народився і виріс в Україні, але в силу різних обставин залишився служити в російській армії.
Хоча, чесно кажучи, порядній людині такий вибір можна було зробити давно, а після трагічних подій 2014 року (анексії Криму, окупації Донбасу і Луганщини) зробити було обов'язково, бо не годилося в тих умовах служити одночасно  і Богові, і дияволу. Про нинішні часи й говорити не доводеться, бо бандитський напад путіна на нашу країну - це акт агресії, який у цивілізованому світі викликав несприйняття і обурення, а наших патріотів в лавах армії і теробороні покликав на смертельний бій з орками.
На жаль, кривава війна, обстріли батьківської землі, міст або сіл, де народився, не викликала спалаху ненависті до кремлівських верховодів або докорів сумління у деяких воєноначальників українського походження, які вірою і правдою продовжили служити бункерному карлику.
Один із них – такий собі Зусько Михайло Степанович, генерал-лейтенант, командувач 58-ої загальновійськової армії збройних сил московії, учасник вторгнення в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. Народившись в мальовничому волинському селі Ветли нині Камінь-Каширського району, здобувши відповідну освіту, він зробив карколомну військову кар'єру, дослужившись до генеральського звання. Колись ним пишалися земляки, які навіть портрет вивісили у місцевій школі і завжди з гордістю розповідали про "свого генерала". На жаль, у 2014 році Зусько, забувши, чий він син і хто його батьки, підтримав путіна і пішов воювати на Донбас, де командував бойовиками.
Дізнавшись про це, його прокляла рідна мати, до якої зрадник у 2020 році навіть не приїхав на похорон. Відцуралися від нього і мешканці Ветлів, які зняли портрет у школі й затаврували ганьбою перекинчика. Зрештою, Бог і доля жорстоко покарали зрадника України, який, командуючи армією, зазнав великої поразки у війні з Батьківщиною: керовані ним військові частини були розбиті на полі бою на миколаївському напрямку у лютому 2022 року. Як результат, його з "тріском" погнали з посади і заарештували. Закономірний фінал запроданця!
Цікаво, що рідний брат Михайла Зуська, теж уродженець Ветлів, – пряма протилежність родичу. Він – полковник Збройних Сил України, мужньо захищає від ворога столицю нашої держави - місто Київ, не розміняв честь і гідність на подачки зі столу московських зайд, усвідомлює свій громадянський обов'язок перед народом, який його зростив і виховав. Батьки, якби були живими, мали б гордитися своїм сином, котрий, на відміну від брата, залишився Людиною з великої літери.
Повертаючись до пісні, з якої ми розпочали свою розповідь, зазначимо: справжнім генералом бути непросто і нелегко. Треба завжди пам'ятати про свій обов'язок перед державою і народом, у важку хвилину бути готовим очолити боротьбу проти ворога, не боячись, що у цій боротьбі можеш втратити життя. А коли ти не готовий до самопожертви, краще не прагнути здобути генеральське звання. В гіршому випадку – залишитися чесним "капралом" або очолити загін територіальної самооборони.
Щоправда, кожен свій вибір робить самостійно. Хто залишається вірним рідній батьківській землі, хто – іде в найми до ворога. Як кажуть,  кожному своє. Але питання ще й у тому, що залишається нащадкам – ганьба чи слава? Гадаю, це питання в усі часи було і є найголовнішим.
Охрім СВИТКА.
P. S. До речі, за останніми даними, на російсько-українській війні вже загинули 8 генералів московитської армії. Як кажуть, катюгам – по заслугах.
О. С.

В радянські часи досить популярною була така собі прикольна пісенька, мелодію якої "запозичили" в американців і яку виконував дзвінкоголосий Едуард Хіль, під назвою: "Як добре бути генералом".

Охрім СВИТКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1
Читати далі