Любіть свою Україну,

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко.

Якось моя знайома похвалилась, що відпочивала в арабських Еміратах. Кажу: "Що ж ти там бачила?"–"Нічого", – була відповідь. – "Лежала на пісочку і купалась". – "І ніякі знамениті місця не відвідала?". – "Ні, не було коли за тим засмаганням". – "А ти була в Каневі, на Тарасовій горі?" – питаю. Коли почула, що ні, дуже здивувалась. Чи вартий той пісок і вода десь далеко, якщо у нас є свої місця чудові і для відпочинку і для  духовного збагачення?

І згадалися мені, в першу чергу, кілька подорожей до Тараса Шевченка  на місце його поховання в Каневі на горі, яка названа в честь поета. Кілька разів там була, а туди хочеться ще і  ще. Це –  незабутні враження. Я й учнів своїх з Облап возила – жаль, що не всіх. Дехто повторив  поїздку потім із сім'ями. Згадаймо незабутні слова Тараса:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Отож, заповіт вдячні шанувальники таланту поета виконали. І хто побував там, переконався у довколишній красі. Бо хіба можна забути те привілля, той розкішний краєвид, що розлягається на Північ, на Схід і Південь? Щось радісне і прекрасне входить у твоє серце, хочеться, здається, або мовчати, завмираючи від захоплення, або співати. Звідси ніби видно пів світу – така неосяжна прозора далеч, пронизана Сонцем, тягнеться в безмежжя. Перед тобою відкривається незвичайність, могутність і краса України. А подолати туди треба 392 східці, і  всім це під силу.

Це чудове видиво здається казкою або сном. А учениця Ліда Данилевич під враженням побаченого вірш склала, присвячений поетові, залишила в музеї в книзі відгуків. Після закінчення вишу вона за призначенням потрапила в Яремче Івано-Франківської області. Якось і  запросила мене в  гості: "Ви нас возили в казку до Шевченка над Дніпром, а я  запрошую у свою казку, в Карпати". Це було через 20 років після того, як вона школу закінчила.

Приїхала Ліда на зустріч з однокласниками. Всі були здивовані, бо дівчина не змінилася зовсім. Хтось сказав: "Тебе в холодильнику 20 років тримали чи законсервували?". А вона, сміючись, сказала: "Ось що значить гірське повітря". Тож не диво, що довше люди живуть і краще здоров'я мають.

Тож я, звичайно, відгукнулась на запрошення. Їхала цілу ніч потягом, потім пів дня автобусом. По приїзді я не відчула зовсім втоми. Це мене найбільше здивувало. І ми зразу легковиком з нею і її чоловіком почали подорожувати. "Намотали" десь кілометрів 200 по горах: водоспади, перевали, Буковель, ріки швидкоплинні, чудові гуцули в особливих строях, дуже строкатий ярмарок вражає рукотворними виробами... Їла вперше  там фірмову страву банош (крута каша із кукурудзяного  борошна, зварена на сметані).

Та найбільше вразив знаменитий курорт "Яремче". Приваблює розкішною неповторною красою і допомагає, мабуть, вилікувати не тільки тіло, а й   втомлену душу. А повітря таке, що хоч закривай у посуд і вези додому. І як доповнення – класична гуцульська архітектура. Все це кличе у подорож. Висота над рівнем моря – 920 метрів, але зовсім не відчувається.

Це – Черкащина й Івано-Франківщина, згадані вище. А наша Волинь має, думаю, свою "візитну картку" – Світязь. Не треба вам і Чорного моря. І хто не був там, не скупався в озері, той багато втратив. 

Цю водну перлину кожен повинен відвідати, бо це  ж наше найкраще водяне плесо, яке прекрасне в усі пори року. І людей тут завжди повно.

Возила я й сюди своїх старшокласників з Облап, бо й самій вперше довелося тут побувати. Любов до рідного краю старалась різними методами прищеплювати.

Думалось:  побачать діти це озеро, помилуються ним, наловлять хлопці риби,  наваримо юшку, переночуємо в палатках як туристи –  чоловік мій з хлопцями  в одній, я в другій з дівчатами, та й додому, бо вибрались в дощ. Вечір вдався на славу. І юшку їли, і співали.

А вранці Сонечко так гріло, ніби хотіло компенсувати вчорашній дощовий день. Тож як не скупатись?  Вода після дощу тепла, чиста, прозора. Хлопці зразу під пильним оком чоловіка Віталія Марковича в озеро побігли. А дівчата мало не плачуть. Бо ніхто не взяв купальники через дощ (матері не дали). Побродили у воді по коліна і вернулись. Щось пошептались на березі,   в палатці сховались. 

Коли це всі повибігали в сорочках і плюхнули у воду. Люди сторонні на березі загукали: "Дивіться, русалки попливли!". Таке  не забувається. При традиційних зустрічах завжди згадують і сміються; хваляться, що вже часто там відпочивають.

Таких фантастично красивих місць по всій Україні можна за все життя не об'їздити, а "ви претеся на чужину", як сказав колись Шевченко; бо немає на світі ні другої України, ні другого Дніпра.

Валентина ОСТАПЧУК.

смт Голоби.

Тарас Шевченко.

Якось моя знайома похвалилась, що відпочивала в арабських Еміратах. Кажу: "Що ж ти там бачила?"–"Нічого", – була відповідь. – "Лежала на пісочку і купалась". – "І ніякі знамениті місця не відвідала?". – "Ні, не було коли за тим засмаганням". – "А ти була в Каневі, на Тарасовій горі?" – питаю. Коли почула, що ні, дуже здивувалась. Чи вартий той пісок і вода десь далеко, якщо у нас є свої місця чудові і для відпочинку і для  духовного збагачення?

І згадалися мені, в першу чергу, кілька подорожей до Тараса Шевченка  на місце його поховання в Каневі на горі, яка названа в честь поета. Кілька разів там була, а туди хочеться ще і  ще. Це –  незабутні враження. Я й учнів своїх з Облап возила – жаль, що не всіх. Дехто повторив  поїздку потім із сім'ями. Згадаймо незабутні слова Тараса:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 207

Верховна Рада вкотре намагається вирішити проблему нерозмитнених авто на єврономерах. 18 лютого депутати ухвалили в першому читанні зміни до Податкового та Митного кодексів. Автори законів сподіваються поставити на облік всі нерозмитнені авто, власники автівок критикують ініціативу. Думки прихильників і критиків щодо нових законів збирали експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Нова формула розмитнення 

Перший з ухвалених законопроєктів пропонує змінити формулу розрахунку акцизу. Тепер вона не враховує митну вартість авто, а складається з базової ставки, коефіцієн та двигуна і доплати за дизельний двигун. Базова ставка залежить від віку автомобіля. Для машин до дев'яти років вона буде нульовою, далі щороку збільшуватиметься на 25 євро. Таким чином, базова ставка для п'ятнадцятирічної машини складатиме 150 євро. Коефіцієнт двигуна залежить від його об'єму. 

Для його розрахунку необхідно об'єм помножити на відповідну ставку: для двигуна 2000 куб. см – це 0,25 євро, 2001-3000 куб. см – 0,2 євро, 3001-4000 куб. см – 0,25 євро, 4001-5000 куб. см – 0,35 євро, від 5 001 куб. см – 0,5 євро. Доплата за дизельний двигун складає 100 євро.

Згідно з підрахунками профільного комітету Ради, середня вартість розмитнення становитиме до 1000 євро. За попереднім законом, ця сума сягала 2500-3000 євро. Крім того, власники "євроблях" повинні будуть сплатити 8500 гривень як покарання за невчасне розмитнення. 

"Людина оплачує цю суму за розмитнення, це разова акція і ми більше взагалі не повертаємося до цього питання", – зауважує Голова комітету Ради з питань фінансів, податкової і митної політики Данило Гетманцев.

За умовами закону, машина повинна відповідати стандартам "Євро-2" і вище, не бути ввезеною з окупованих територій або країни-агресора.

Другий закон передбачає, що розмитнити автомобіль можна буде у період 180 днів від часу підписання Президентом закону. Митне оформлення за новими правилами буде доступне для авто ввезених до 31 грудня 2020 року.

Критика нових законів

Ухвалені закони вже розкритикували експерти і самі власники нерозмитнених машин. Головний закид від експертного середовища – це заохочення українців порушувати закон. Старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Володимир Дубровський зауважує, що такі закони лише стимулюють людей не платити податки. Спрощене розмитнення стосуватиметься "євроблях", які були ввезені до кінця минулого року. Тож ті, хто свого часу порушив закон, не дотримавшись термінів розмитнення, отримають перевагу.

"Це згубно, тому що стимулюється порушення закону", –наголошує Дубровський. 

Інша проблема законів в тому, що вартість розмитнення тепер не залежить від вартості машини. Тож перевагу отримають власники дорожчих автівок.

"Якщо людина придбала авто за 500 євро, то вона заплатить за розмитнення 1000 євро, тобто 200%. А якщо – Maserati за 100000 євро, то теж 1000 євро за розмитнення, а це всього 1%. Питання: де тут справедливість?"– нарікає співзасновник ГО "Авто Євро Сила" Олександр Чернявський.

Експерти громадської організації "Юридична сотня" застерігають, що українці, які розмитнили авто раніше, тепер можуть почуватися обдуреними: "Законопроєкти можуть призвести до порушення конституційного принципу рівності громадян, які, наприклад, в різний час ввезли однакові вживані авто з-за кордону".

Автори закону відповідають, що врахувати всі нюанси в одному документі не в змозі. Запропоновані рішення вже є компромісом. Надалі планується розробити законопроєкт, що стосуватиметься розмитнення всіх транспортних засобів, ввезених в Україну з 2022 року.

Наразі усі зацікавлені сторони чекають на друге читання законів. Можливо, у фінальному варіанті критика буде врахована. 

Оксана КОВАЛЬ.

Верховна Рада вкотре намагається вирішити проблему нерозмитнених авто на єврономерах. 18 лютого депутати ухвалили в першому читанні зміни до Податкового та Митного кодексів. Автори законів сподіваються поставити на облік всі нерозмитнені авто, власники автівок критикують ініціативу. Думки прихильників і критиків щодо нових законів збирали експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Перший з ухвалених законопроєктів пропонує змінити формулу розрахунку акцизу. Тепер вона не враховує митну вартість авто, а складається з базової ставки, коефіцієн та двигуна і доплати за дизельний двигун. Базова ставка залежить від віку автомобіля. Для машин до дев'яти років вона буде нульовою, далі щороку збільшуватиметься на 25 євро. Таким чином, базова ставка для п'ятнадцятирічної машини складатиме 150 євро. Коефіцієнт двигуна залежить від його об'єму. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 248

Цьогорічна весна  подарувала мені  незабутню зустріч  із дивовижною, талановитою, сильною духом жінкою, солісткою Народного дому "Просвіта"  Світланою Оніщук.  

Без перебільшення можу сказати: "Світлана Адамівна  володіє колосальною енергетикою,  є справжньою народною артисткою, хоч і не має такого звання,   уособленням чарівної краси, жіночності, людиною, яка тридцять п'ять років  присвячує себе пісенній творчості на культурній ниві Ковельщини”.

Важко уявити хоча б один концерт у нашому місті без пісень, які виконує пані Світлана. Своїм талантом, потужним народним  голосом підкорює серця своїх шанувальників.  Це сольне  виконання українських пісень в  Народному аматорському ансамблі  пісні і танцю "Лісова пісня", гурті "Барви",  в минулому - аматорській хоровій капелі медичних працівників, жіночому складі  агітбригади на базі Ковельського медичного училища.

Із Світланою Адамівною   нам випала нагода поспілкуватись у її затишній, гостинній оселі, вдалося "зазирнути" у її закулісне життя, отримати масу позитивних емоцій у спілкуванні із цією прекрасною жінкою.

Світлана Оніщук "підкорила" моє серце із перших хвилин розмови.

– Усе матеріальне є тлінним і скороминучим, – розпочала розмову Світлана Адамівна. – Лише любов і пісня, як зернина, вічні. І проростають вони та дають дружні сходи у душах  тих, хто живе у правді, повсякденному труді, передає мудру науку Божу наступним поколінням.

– Світлано Адамівно,  Ви щаслива жінка?

– Слово "щастя" кожна людина розуміє по-різному. Для когось це –  матеріальні блага, слава і визнання. Але все це не вартує нічого  у порівнянні із  затишком у домі, де вас люблять та розуміють,  запашним буханцем хліба на столі, задушевною українською піснею. Але найбільше щастя для мене – це коли із моїми рідними і близькими усе гаразд, коли маю можливість допомагати іншим.

– Розкажіть нам про себе. Де Ви народились, де пройшли Ваші дитинство і юність? За велінням долі Ви опинились у Ковелі, хоча родом не місцева.  Як пов'язали своє життя із піснею?

– Народилася в с. Річиці колишнього Ратнівського, а нині уже Ковельського району.  Батьківська хата, де розпочалося моє родове коріння, знаходиться на березі річки Прип'яті. У нас дуже гарне мальовниче село, яке має річку,  а в центрі села – озеро. Мій тато Адам Феодосійович – музикант, закінчив культурно-освітнє училище і був вчителем музики у місцевій школі. Мама – Ганна Адамівна працювала секретарем у тому ж навчальному закладі. Співочий дар мені передала у спадок моя люба і дорога бабуся Марія (мамина мама). А дідусь був скрипалем. У нас вся родина співоча. В бабусі було четверо сестер, і всі вони  теж дуже гарно співали. Пісенний і музичний таланти перейняли і їхні діти.

З раннього дитинства я любила співати. Ще зовсім маленькою прибігала до бабусі, яка вчила мене виконувати українські народні пісні. Стільки народних фольклорних пісень  як знала бабуся Марія, напевно, в тій околиці не знав ніхто.  Навіть в свій час до нас з Москви приїздила  правнучка Льва Толстого, яка збирала фольклор нашої місцевості.

Моя тітка (мамина сестра) жила у Тамбові і, коли я їздила до неї у гості через Москву, то зупинялася у столиці, де мене також гостинно приймала онука видатного письменника.

Не пам'ятаю такого випадку, коли  в селі на якесь свято ми не співали у будинку культури. Усі концерти будувалися на основі виступів нашої родини.  Моя дорога ненька Ганна померла дуже рано (25 років тому), але від неї я навчилася бути господинею в оселі: прибирати, хазяйнувати на подвір'ї, пекти, готувати, шити,  вишивати, в'язати. Мама прищепила мені любов до всього живого: квіточки, комашки, усього, що подарував нам небесний Творець. Я дуже люблю хазяйнувати на подвір'ї,  доглядати  за туями, кущами, деревами, квітами і різними зеленими насадженнями. 

– Життєві стежки привели Вас у Ковель…

– Відчувала своєю дівочою душею, що пісня мене ніколи не залишить. Для мене прикладом був наш сільський лікар Іван Свиридович, якого, без перебільшення, ми називали земним ангелом-охоронцем.  Він, як ішов селом із своїм чемоданчиком із хрестиком, то усі люди віддавали йому шану. І я твердо вирішила, що коли закінчу школу, то не піду вчитися співати, адже Господь й так наділив мене цим даром, а стану "сільським доктором", як наш Іван Свиридович. 

Успішно склала іспити  на фельдшерський відділ  Ковельського медучилища. З першого курсу стала виступати в якості солістки у складі жіночої агітбригади, яка діяла на базі навчального закладу. Тоді керівником нашої групи був Сергій Бень. Коли вперше ми виступили на сцені Народного дому "Просвіта", перед нами виступав Народний аматорський ансамбль пісні і танцю "Лісова пісня". Це був такий високий рівень, що я, дівчина з села, як почула їх, то просто завмерла. 

Слухала заворожено і з великим зачаруванням дивилася на виступ. А які були хореографічні постановки! В той час керівником відомого ансамблю був Георгій Пастощук. Георгій Антонович відіграв велику роль у моїй пісенній творчості. Скільки житиму, то братиму приклад із цієї людини. Це – великий інтелігент, жартівник, спеціаліст. Він настільки поважав і цінував кожного аматора, що знав не тільки, хто з нас коли народився, а й коли дні народження членів наших родин. Він казав такі слова: "Так. Я – Заслужений працівник культури України, але хто я без вас, аматорів сцени?".

 Коли  Георгій Антонович почув моє соло у жіночій агітбригаді училища, то наприкінці концерту підійшов до мене і запросив співати у "Лісовій пісні". Я ретельно готувалась, адже виступати в такому ансамблі дуже почесно. Досі з трепетом згадую свій сольний виступ. Це була  хореографічна композиція "Ой, на Івана та й  на Купала". Пам'ятаю, як ніби учора виступали у Польщі, а весь зал аплодував стоячи. Тоді Георгій Антонович сказав: "От бачиш, а ти хвилювалась, це ж глядачі аплодували, передусім, тобі".

І все ж таки я хотіла повернутися у рідне село Річиця, щоб стати сільським лікарем. Однак волею долі, за сприяння відділу культури, який очолювала в той час Валентина  Шафета, за сприяння міської ради я, будучи ще незаміжньою дівчиною, отримала житло у Ковелі. Валентина Никандрівна – це людина, яка вміло керувала культурою у нашому місті, бувала на усіх репетиціях, цікавилась долею кожного аматора народного мистецтва, допомагала усім. Добра, щира, красива,  привітна, дуже інтелігентна і освічена жінка, яка жила проблемами культурної галузі. 

Не можу не згадати художнього керівника Народного дому "Просвіта" Володимира Заворотинського, талантами якого не один рік захоплюються поціновувачі прекрасного. Працюючи на відповідальній роботі,  він вміло об'єднував усіх учасників народної творчості. Його порядність, інтелігентність, краса душі, талант дипломата і натхне-нника вражають до глибини душі. Його справу продовжує син Юрій, який став прекрасним музикантом.

– Світлано Адамівно, але Ви все ж таки мріяли про медицину…

– В село я не повернулася, хоча дуже цього хотіла. Моє життя стало налагоджуватись тут, у місті залізничників. Двадцять п'ять років відпрацювала помічником санітарного лікаря в Ковельській санепідемстанції.  На той час в нас був дуже дружний і хороший колектив, який очолював головний лікар Ростислав Хільчук – людина слова і діла, професіонал своєї справи. Я дуже любила свою роботу, хоча була строгою і відповідальною. Можливо, не усі це люблять і сприймали мене якось інакше. Але я старалась ніколи не розгубити людяність. Мій керівник завжди відпускав мене на концерти, де б вони не проходили, адже розумів:  що треба – значить треба. 

– Наскільки відомо, то й долю свою зустріли у Ковелі? 

– Так. Свого чоловіка Олександра зустріла, коли проживала у гуртожитку, який мені надали від "Ковельпромбуду". Це  людина, яку мені послав Господь. Саша – моя надійна підтримка і опора, завжди в усьому допомагає. Він ніколи не скаржився і не скаржиться, що я поїхала з концертами чи десь виступати. Він розуміє, що пісня – моє життя, моя розрада. Але найбільший мій скарб – то  сім'я, адже це найцінніше, що у  мене є. Чоловік і син Дмитро - мої душа і серце,  без них я б нічого не досягла. 

Низько вклоняюся батькам свого чоловіка Борису Максимовичу та Уляні Вікентіївні, які вже відійшли у Царство Вічного спочинку, але  залишили світлий і водночас щемливий спогад у моїй пам'яті. Свекруха стала для мене другою мамою, і досі згадую її із сльозами вдячності.  Це була сільська жінка з Черська (Маневицький район), хоч і  неписьменна, але дуже мудра, скромна і добра. А ще – вона була турботлива, ніжна,  хазяйновита,  любила своїх дітей і завжди чекала мене. Ми завше мали про що поговорити і чим поділитися, а я старалася допомогти по господарству. 

Десь у тридцятирічному віці стала відвідувати Божий храм, де також співаю у церковному хорі. Коли нема виступів, не пропускаю жодної служби.

– Світлано Адамівно,  хотілося б згадати гурт "Барви", який  дарує радість людям і примножує славу Ковеля. 

– Відверто кажучи, чекала цього запитання. "Барви" – це ще одна яскрава і неповторна сторінка у моєму житті. В колективі згуртувалися достойні  і талановиті артисти та музиканти, творчістю яких захоплюються сотні шанувальників. Це – Ірина Новожилова, Василь Марцинковський, Ольга Балюк, Сергій Кіпень, Сергій Левчук, Сергій Воробей. Можна розповідати дуже багато, адже ми гастролювали  у різних країнах світу, бували в різних куточках Волині. 

З "Лісовою піснею" і "Барвами" виступали у Німеччині, Польщі, Білорусі, Росії, Югославії, Греції, Туреччині, Угорщині. Але найбільша радість – виступати перед сільською публікою, приїздити у найвіддаленіші куточки нашої Волині, чути слова вдячності від простих сільських людей. 

Значною постаттю у нашій культурі є музикант-віртуоз, керівник гурту "Барви" Олексій Кіпень. Вважаю, що таких людей, як Олексій Іванович, потрібно відзначати на державному рівні і присвоїти звання Заслуженого працівника культури України. Будь-який інструмент йому дається з легкістю, він покладе на музику будь-які ноти. А цей дар властивий не кожному.

– Пані Світлано, Ви вже багато років плідно співпрацюєте з німецькою організацією "Допомога дітям України". Розкажіть про це, адже Барзінгхаузен  є містом-партнером Ковеля. 

– Завдяки організації "Допомога дітям України" (м. Барзінгхаузен, Німеччина), яку очолює Лілія Бішофф, юні ковельчани із малозабезпечених родин впродовж багатьох років мають змогу бувати на оздоровленні та відпочити в Німеччині.

Між нашими містами налагоджено стосунки у сфері культури. Колективи міста Ковеля є учасниками святкових заходів у Барзінгхаузені.

Лілія Бішофф – не тільки щира благодійниця із чуйним серцем, а й людина, яка присвячує життя благородній справі. Ми постійно з нею на зв'язку, вона цікавиться долями ковельських дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Дякую Богу і долі за те, що життєві стежки звели мене з пані Лілею.

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

Фото Олега СЛЮСАРЯ 

та з домашнього архіву.

P.S. Дивне душевне піднесення і радість ще довго переповнювали наші серця, коли ми залишили поріг чепурної світлиці. І враз – перед нашим зором розгорнулась дивовижна виставка власноруч виготовленого одягу,  десятки світлин з концертів, кожен з яких містить цілу історію.

Світлана Адамівна бережно викладала блузки, костюми, спідниці, на яких милували око квіти, примхливі узори різних кольорів.

Праця жінки, її співочий дар – продовження народних традицій, що сприяють розквіту творчої багатогранності. Відчувається, що й чоловіки у сім'ї Оніщуків вміють господарювати. Життя без любові і допомоги своїх найрідніших і найближчих людей Світлана Адамівна не уявляє. Але головне те, що кожен член цієї сім'ї доповнює один одного, а ще – завжди готовий простягнути руку допомоги усім, хто цього потребує. За це їм – ласка Божа і шана людська.

С.Т.

Цьогорічна весна  подарувала мені  незабутню зустріч  із дивовижною, талановитою, сильною духом жінкою, солісткою Народного дому "Просвіта"  Світланою Оніщук.  

Без перебільшення можу сказати: "Світлана Адамівна  володіє колосальною енергетикою,  є справжньою народною артисткою, хоч і не має такого звання,   уособленням чарівної краси, жіночності, людиною, яка тридцять п'ять років  присвячує себе пісенній творчості на культурній ниві Ковельщини”.

Важко уявити хоча б один концерт у нашому місті без пісень, які виконує пані Світлана. Своїм талантом, потужним народним  голосом підкорює серця своїх шанувальників.  Це сольне  виконання українських пісень в  Народному аматорському ансамблі  пісні і танцю "Лісова пісня", гурті "Барви",  в минулому - аматорській хоровій капелі медичних працівників, жіночому складі  агітбригади на базі Ковельського медичного училища.

Із Світланою Адамівною   нам випала нагода поспілкуватись у її затишній, гостинній оселі, вдалося "зазирнути" у її закулісне життя, отримати масу позитивних емоцій у спілкуванні із цією прекрасною жінкою.

Світлана Оніщук "підкорила" моє серце із перших хвилин розмови.

– Усе матеріальне є тлінним і скороминучим, – розпочала розмову Світлана Адамівна. – Лише любов і пісня, як зернина, вічні. І проростають вони та дають дружні сходи у душах  тих, хто живе у правді, повсякденному труді, передає мудру науку Божу наступним поколінням.

– Світлано Адамівно,  Ви щаслива жінка?

– Слово "щастя" кожна людина розуміє по-різному. Для когось це –  матеріальні блага, слава і визнання. Але все це не вартує нічого  у порівнянні із  затишком у домі, де вас люблять та розуміють,  запашним буханцем хліба на столі, задушевною українською піснею. Але найбільше щастя для мене – це коли із моїми рідними і близькими усе гаразд, коли маю можливість допомагати іншим.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 813

Духова музика завжди супроводжувала і супроводжує важливі  події в житті людини – її перемоги, досягнення, масові заходи. А найбільше всіх оточуючих вражає блиск і розмаїття інструментів, ритмічність  звучання.

Цікавими у цьому зв'язку є й постаті керівників подібних оркестрів, адже робота у таких колективах надзвичайно важка, проте, безперечно, й цікава.

У 2011 році у нашому місті вперше був створений муніципальний естрадно-духовий оркестр під керівництвом Василя Марцинковського, який розпочав свою роботу   на базі міського Народного дому "Просвіта".

Мимоволі пригадалося, як десять років тому вперше почула гру оркестру у День Перемоги  9 травня 2011 року. Цього благословенного травневого дня наш древній Ковель ніби заусміхався від бадьорих  звуків духового оркестру. Маршова хода музикантів центральними вулицями міста наповнила повітря своїми мелодійними звуками, пробудила спогади  героїчної історії.

Ідея знову створити у Ковелі духовий оркестр виношувалась міською владою багато років поспіль. Однак зібрати колектив, у складі якого 20 музикантів, виявилося справою нелегкою.

Створений на початку 2011 року, муніципальний естрадно-духовий оркестр проводить репетиції на базі Народного дому "Просвіта", забезпечений усіма необхідними музичними інструментами та сценічним одягом. Фінансування оркестру здійснюється з міського бюджету.

Його керівник – Василь Марцинковський – музикант з багаторічним досвідом роботи, закінчив Луцьке культурно-освітнє училище (духовий відділ) та Рівненський інститут культури (хоровий факультет).

Трудову діяльність розпочав у Турійському районному будинку культури керівником духового оркестру, працював директором будинку культури селища Луків. Згодом отримав запрошення на посаду артиста оркестру в київський цирк "Мюзік-хол". Впродовж чотирьох років працював у муніципальному поліцейському духовому оркестрі в Португалії.

Місцевий духовий оркестр складається з духових та ударних інструментів. В його основі – корнети, альти, тенори, баритони, баси, труби, валторни, тромбони, флейти, кларнети, а також ударні музичні інструменти – барабани і тарілки, що дають оркестру ритмічну основу.

– Одна справа – створити колектив, а інша – "вдихнути" у нього життя, –  зізнається Василь Марцинковський. –  Адже для того, щоб колектив існував, потрібні постійна наполеглива праця, фінансова підтримка.

До складу муніципального естрадно-духового оркестру входять 20 представників найрізноманітніших професій, яких об'єднує любов до мистецтва, бажання бути корисними суспільству. Вони – активні учасники культурно-мистецьких заходів не лише міста, а й району.

У репертуарі муніципального оркестру – твори різних епох, форм і жанрів, весь спектр духової музики: марші, вальси, класичні твори всесвітньо відомих композиторів та сучасні твори українських авторів.

Ковельчани та гості міста уже не раз переконалися у виконавській майстерності колективу, мали змогу почути кращі зразки світової класичної та української музичної спадщини. Колектив оркестру удостоєний звання "народний". 

…Кожна музична композиція оркестру відрізняється своєю незвичністю та оригінальністю. Ця музика, здається, наповнена повітрям, у ній можна почути силу вітру, відчути потужну течію ріки. А ще у ній –  колосальна енергетика.

Прекрасні миті естетичної насолоди не зрівняти ні з чим.

У переддень ювілейного концерту, який відбудеться 6 березня ц. р. в концертній залі Народного дому "Просвіта",   хочеться сказати велике  спасибі учасникам оркестру, їх талановитому керівнику Василю Марцинковському за те, що не втомлюються дарувати радість людям. Часто жертвуючи власним часом, спілкуванням з рідними, вони поспішають на репетиції, концерти, аби знову і знову ми могли поринути у світ прекрасної музики.

Світлана ТРОЦЮК.

Фото з архіву оркестру.

Духова музика завжди супроводжувала і супроводжує важливі  події в житті людини – її перемоги, досягнення, масові заходи. А найбільше всіх оточуючих вражає блиск і розмаїття інструментів, ритмічність  звучання.

Цікавими у цьому зв'язку є й постаті керівників подібних оркестрів, адже робота у таких колективах надзвичайно важка, проте, безперечно, й цікава.

У 2011 році у нашому місті вперше був створений муніципальний естрадно-духовий оркестр під керівництвом Василя Марцинковського, який розпочав свою роботу   на базі міського Народного дому "Просвіта".

Мимоволі пригадалося, як десять років тому вперше почула гру оркестру у День Перемоги  9 травня 2011 року. Цього благословенного травневого дня наш древній Ковель ніби заусміхався від бадьорих  звуків духового оркестру. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 355

Березень – це місяць перших відлиг після затяжної весни. У цей місяць починається підготовка до дачного сезону. Люди висаджують розсаду овочів і квітів, запасаються насінням і необхідним інвентарем. Також проводяться роботи в теплиці, на підвіконні. Для того, щоб рослини добре прижилися, потрібно висаджувати їх по фазі Місяця, оскільки наш супутник сильно впливає на стан рослин та їх ріст.

Коли можна і не можна сіяти й садити рослини

1, 2, 3, 4, 7, 8, 17, 18, 22, 23, 29, 30 і 31 березня – сприятливі дні для посівів і посадок будь-яких рослин.

 9, 10, 11, 12, 13 і 28 березня краще утриматися від посіву, посадки і пересадки будь-яких рослин.

Місячний календар посівних робіт на березень 2021

4 березня – посів томатів, капусти, однорічних і багаторічних квітів на розсаду. Пікірують селеру, баклажан, солодкий перець. Рекомендується полив і підгодівля квітів.

5 березня – рекомендації такі ж, як вчора.

6 березня – рекомендується удобрювати і рихлити грунт, боротися зі шкідниками.

7 березня – посадка рослин на насіння.

8 березня – обробка і пророщування картоплі.

9 березня – не рекомендуються посіви і пересадки.

10 березня – не рекомендуються посіви і пересадки.

11 березня – культивація, полив і внесення добрив. 

12 березня – не рекомендується посів і пересадка. Можна обрізати дерева.

13 березня – не рекомендуються посіви і посадки. Готують грунт до посіву, вносять добрива.

14 березня – не рекомендуються посіви і посадки. Готують грунт до посіву, вносять добрива.

15 березня – посів гострого перцю на розсаду.

16 березня – проводять посів капусти і салату в теплиці, обрізають дерева.

17 березня – проводиться посів томатів, багаторічних квітів, пікіровка солодкого перцю, цибулі-порею, обрізка дерев.

18 березня – рекомендується проводити ті ж роботи, що і днем раніше.

19 березня – видалять зайві пагони, борються зі шкідниками. Посадка дині, квасолі, гороху, огірків.

20 березня – рекомендації повторюють вчорашні.

21 березня – рекомендації повторюють вчорашні. Не рекомендується поливати рослини.

22 березня – садять томат, баклажан, перець, цибулю, горох, різновиди капусти, гарбуз. В саду садять сливу, яблуню, кущі смородини. Проводять підгодівлю мінеральними добривами.

23 березня – не рекомендуються посіви і пересадки.

24 березня – не рекомендуються посіви і пересадки. Можна перекопувати землю, боротися зі шкідниками і хворобами.

25 березня – не рекомендуються посіви і пересадки. 

26 березня – не рекомендується посів на насіння. Можна садити виноград, суницю, однорічні квіти, проріджувати пагони.

27 березня – посів однорічних і витких рослин, побілка і обрізка дерев. Не рекомендується удобрювати грунт.

28 березня – Повний місяць. Роботи з рослинами не проводяться.

29 березня – посів і пересадка кімнатних рослин. Полив, розпушування грунту і підгодівля квітів.

30 березня – проводяться ті ж роботи, що і днем раніше.

31 березня – саджають цибулинні рослини, гарбузові, пасльонові, коренеплоди. Можна боротися зі шкідниками. Не рекомендується обрізати дерева.

Березень – це місяць перших відлиг після затяжної весни. У цей місяць починається підготовка до дачного сезону. Люди висаджують розсаду овочів і квітів, запасаються насінням і необхідним інвентарем. Також проводяться роботи в теплиці, на підвіконні. Для того, щоб рослини добре прижилися, потрібно висаджувати їх по фазі Місяця, оскільки наш супутник сильно впливає на стан рослин та їх ріст.

1, 2, 3, 4, 7, 8, 17, 18, 22, 23, 29, 30 і 31 березня – сприятливі дні для посівів і посадок будь-яких рослин.

 9, 10, 11, 12, 13 і 28 березня краще утриматися від посіву, посадки і пересадки будь-яких рослин.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 306

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242

Гороскоп

з 8 по 14 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 316

У ці дні Україна, як і багаточисельна українська діаспора у цілому світі, відзначають 150-літній ювілей геніальної поетеси, відомої громадської діячки, полум’яної співачки "досвітніх вогнів" Лесі Українки.

Для волинян це ім'я особливо дороге, адже поліська земля стала колискою її письменницького таланту. Саме цій землі Лесі присвятила поетичні слова:

Як же тут гарно, як же тут тихо.

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І  соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Про любов наших земляків до Лесі Українки, її блискучого і неперевершеного таланту розповідають матеріали сьогоднішньго номера газети, які пропонуємо вашій увазі на 2-й і 3-й сторінках.

У ці дні Україна, як і багаточисельна українська діаспора у цілому світі, відзначають 150-літній ювілей геніальної поетеси, відомої громадської діячки, полум’яної співачки "досвітніх вогнів" Лесі Українки.

Для волинян це ім'я особливо дороге, адже поліська земля стала колискою її письменницького таланту. Саме цій землі Лесі присвятила поетичні слова:

Про любов наших земляків до Лесі Українки, її блискучого і неперевершеного таланту розповідають матеріали сьогоднішньго номера газети, які пропонуємо вашій увазі на 2-й і 3-й сторінках.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

Погода в Ковелі 

25  лютого – 3 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 323

Віталій Кашик   очолює Колодяжненську громаду з 2017 року. Позитивні зміни у ній,  свіжі ідеї та проєкти з нагоди 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки – тема сьогоднішньої розмови з ним.   

На початку Віталій Леонтійович наголосив, що Колодяжненська територіальна громада – це туристично привабливий, доброзичливий та гостинний край, який славиться працьовитими, талановитими та відповідальними людьми. Головною  метою на початку об'єднання було згуртувати та забезпечити добробут серед населення,  бо це і є запорука успіху та розвитку громади,  девіз якої: "Єдність. Розвиток. Добробут".

– Чим найбільше славиться колодяжненська громада?

– Наш край добре відомий у країні та за її межами завдяки геніальній поетесі Лесі Українці, яка прожила дитячі та юнацькі роки у Колодяжному. Це святе для кожного українця місце надихає нас працювати з подвоєною енергією. Перспективним напрямком розвитку громади є туризм. Ми створили особливий туристичний маршрут "Шляхами Лесі Українки", до якого увійшли садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному, урочище "Нечимне"  в Скулині, ботанічна пам'ятка "Дуби-велетні" у Волошках. 

В Нечимному розташований єдиний в Україні музей одного твору - "Лісової пісні". При навчальних закладах громади діють музеї: Лесі Українки – в Любитові, Андроника Лазарчука, митця, доброго приятеля родини Косачів, –  в Уховецьку. Туристи, які відвідують нашу громаду насолоджуються історико-культурною спадщиною, знайомляться зі звичаями і традиціями мешканців цього мальовничого краю. 

– Що  плануєте здійснити  у цьому напрямку в першу чергу?

– Через популяризацію творів Лесі Українки  маємо намір зробити Колодяжненську громаду туристично привабливим об'єктом. Культурно-літературний, історичний напрями – одні із значущих  напрямків розвитку громади, що відкриває  чудові можливості для співпраці зацікавлених осіб у різних жанрах мистецтва. У своїй діяльності   намагаємось об'єднати людей усіх  вікових категорій, релігійних поглядів та національностей. 

Неможливо уявити життя громади без осередків культури, які розвивають та примножують безцінні духовні традиції та народні скарби рідного краю, дарують людям прекрасне, наповнюють людські душі добром та творять красу мистецтва. В колодяжненській Публічній бібліотеці діє постійна виставка "В Колодяжному я не почуваю себе зайвою на світі…", де експонується  художня, публіцистична література, що висвітлює життя і  творчість Лесі Українки, її роль та місце в світовій культурній спадщині. Темою невіддільності Лесі Українки від простого народу є народознавча кімната у Центрі культури, дозвілля та спорту, де зібрані автентичні речі та предмети побуту тих часів. 

– Яке Ваше ставлення до особистості видатної землячки?

– Я виріс у цій місцевості, і пишаюся тим, що є земляком такої видатної особистості, як Леся Українка. Її слово було і твердою крицею, і мечем для ворогів. 

Будучи сильною, відважною, вона не поступалася ні рідною мовою, ні національним духом, ані моральними принципами.  Вірю, що сила Лесиного Слова, наснажена добрим духом волинської землі, буде й надалі вабити до себе, гуртуватиме українців задля добра і високих ідеалів. 

– Які плани щодо  відзначення  150-річчя від дня народження Лесі Українки?

– У зв'язку із відзначенням в громаді та й у всій Україні 150-річчя від дня народження Лесі Українки, з метою збагачення знань жителів громади та гостей краю про геніальну поетесу, формування цілісного  уявлення про неї як про людину, митця, громадянина,  проводимо  заходи в навчальних закладах, бібліотеках, закладах культури:  різноманітні виставки малюнків, флешмоби, вікторини, конкурси читців, завдяки яким молодь має можливість познайомитись із життєвим та творчим шляхом поетеси, розвивати вміння акторського мистецтва, навички вільного володіння словом.

Скулин, Колодяжне, Уховецьк, Волошки, Любитів… Ці мальовничі села нашої громади подарували юній Лесі незабутні враження. Наша мета – зробити благоустрій об'єктів, що пов'язані з іменем Лесі Українки: впорядкувати парк поблизу садиби-музею Лесі Українки в Колодяжному: встановити фотозони, зробити імітацію героїв творів поетеси, аби місцеві жителі та гості громади могли відпочити та збагатити свої знання про видатну постать. Щоб ландшафтний заказник "Нечимне" був доступнішим для туристів, маємо на меті очистити озеро, яке знаходиться тут, зробити благоустрій дороги до заказника. Є велике бажання, а значить – знайдуться можливості. Завдяки втіленню запланованого така важлива дата, як 150-річчя від дня народження Лесі Українки,  стане помітною подією для гостей та мешканців громади.

В колодяжненському Центрі культури, дозвілля та спорту 25 лютого у день народження Лесі Українки відбудуться урочистості з нагоди 150-річчя. Під назвою "Зорій довіку поміж нас" буде створено мистецький простір, до якого увійдуть локації, де можна буде ознайомитись із виставкою творів Лесі Українки та творами сучасних авторів про неї. Відбудеться демонстрація приватної колекції автентичних речей Катерини Барчук, етновбрання "З бабусиної скрині". Проведення "Поетичного вогника "Донька Прометея" дозволить пройтись в уяві слідами творчості української поетеси, майстрині   Слова. 

Продовжуючи та підтримуючи традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, ми з вами зберігаємо духовні скарби Волині, звеличуючи та прославляючи ім'я славетної поетеси. Вже протягом двох років  організовуємо у володіннях Мавки й Лукаша в урочищі Нечимному, збагачений народною піснею Полісся, наснажений духом творчості, етнофестиваль "На гостину до Лесі". Цю традицію  будемо продовжувати та підтримувати не тільки на місцевому, а й на обласному та міжнародному рівнях. Народне мистецтво та пам'ять про славетну Лесю Українку житиме до тих пір, доки воно передається з покоління в покоління. 

– Що ж, Віталію Леонтійовичу, щиро дякуємо Вам за цікаве інтерв'ю і бажаємо успіхів в реалізації намічених планів, а мешканцям громади – миру, добра, благополуччя!

Розмову вела 

Надія МАРИНЮК.

Віталій Кашик   очолює Колодяжненську громаду з 2017 року. Позитивні зміни у ній,  свіжі ідеї та проєкти з нагоди 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки – тема сьогоднішньої розмови з ним.   

На початку Віталій Леонтійович наголосив, що Колодяжненська територіальна громада – це туристично привабливий, доброзичливий та гостинний край, який славиться працьовитими, талановитими та відповідальними людьми. Головною  метою на початку об'єднання було згуртувати та забезпечити добробут серед населення,  бо це і є запорука успіху та розвитку громади,  девіз якої: "Єдність. Розвиток. Добробут".

– Чим найбільше славиться колодяжненська громада?

– Наш край добре відомий у країні та за її межами завдяки геніальній поетесі Лесі Українці, яка прожила дитячі та юнацькі роки у Колодяжному. Це святе для кожного українця місце надихає нас працювати з подвоєною енергією. Перспективним напрямком розвитку громади є туризм. Ми створили особливий туристичний маршрут "Шляхами Лесі Українки", до якого увійшли садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному, урочище "Нечимне"  в Скулині, ботанічна пам'ятка "Дуби-велетні" у Волошках. 

В Нечимному розташований єдиний в Україні музей одного твору - "Лісової пісні". При навчальних закладах громади діють музеї: Лесі Українки – в Любитові, Андроника Лазарчука, митця, доброго приятеля родини Косачів, –  в Уховецьку. Туристи, які відвідують нашу громаду насолоджуються історико-культурною спадщиною, знайомляться зі звичаями і традиціями мешканців цього мальовничого краю. 

– Що  плануєте здійснити  у цьому напрямку в першу чергу?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 310