Перервана вечеря
Напередодні 1 квітня путін, сидячи у бункері, в режимі онлайн вів нараду з найближчими соратниками. На таємну вечерю він викликав шойгу, лаврова, володіна, пєскова. Щоб було трохи веселіше, запросив машку захарову і вальку матвієнко.
– Як там справи? – поцікавився у вихідця з тайожного краю, фанатика містичних обрядів і просто любителя свіжої людської крові шойгу.
– Все йде по плану, товаришу головнокомверх, – голосом, як у сибірського ведмедя, проревів Кугутович.
– Поясніть детальніше, – путін незадоволено зморщив підстаркувате обличчя, яке вже помітно втратило товарний вигляд через нестачу батоксу, який в московію перестали завозити зарубіжні партнери.
– Спеціальну операцію успішно продовжуємо. Правда, є деякі погрішності, але загалом все більш-менш нормально.
– Менш чи більш нормально?
– Як коли. Коли менш, коли більш.
– Наприклад.
– Більш тоді, як бомбардуємо мирні міста і вбиваємо дітей та жінок. Кількість смертей зашкалює. Навіть вашому вчителю і наставнику Гітлеру таке не снилося.
– А менш?
– Коли втрачаємо живу силу в особі генералів, полковників, підполковників і майорів, не кажучи вже про молодших офіцерів і рядовий состав.
– В чому причина втрат?
– Не бережуть себе. Сміливо йдуть у бій і кричать: "За родіну! За путіна!". От їх українці й підстрілюють, як дичину у лісі.
– Молодці!
– Хто? – не зрозумів шойгу в силу своєї дрімучої тайожної неосвіченості. – Нацисти?
– Наші славні воїни! Негайно їх нагородити!
– Так орденів і медалей не вистачить на всіх, – спробував пояснити міністр.
– Терміново дайте замовлення виробникам!
– Та вони стоять, бо сировини з-за кордону не привезли.
– Не знаю, як, але щоб було зроблено! Виконуйте!
Пригладивши свою лису голову, де від збудження піднявся залишок волосся, путін подивився на лаврова.
– А у вас що нового?
– Все нормально, – закивав конячою головою міністр. – Наші дії в Україні рішуче підтримала ще одна країна світу.
– Яка?
– Зараз подивлюся у папери…
– Гівностан, – як завжди вчасно, підказала машка захарова, яка перед тим з валькою матвієнко видудлили останню пляшку віскі з передвоєнних запасів.
– Назва якась підозріла, – знову зморщив лоба путін.
– Яка вже є, – спокусливо усміхнулася машка, заголивши коліна і виставивши їх шефу трохи не під самий ніс на моніторі. Але путіна це не зворушило, бо він давно вже не цікавився жінками. Педофілія не лікується…
– А що скаже товариш володін?
Переляканий голова госдури, вкрившись вологим потом, тільки й спромігся вичавити з себе:
– Буде путін – буде росія!
– Молодець. Правда, пора вже знати трохи більше слів.
Володін спітнів ще більше. Він був не проти вчити слова, але заважав переляк, який відчував, коли дивився в очі шефу. Навіть на моніторі. Адже розумів: в Гаагу поїде разом з путіним, якщо не вріже дуба раніше. Тому тільки й сказав:
– Так точно. Буду вчити.
Валька матвієнко вставила і своїх "п'ять копійок". За походженням українка, вона найбільше боялася, щоб її не звинуватили в нацизмі. Хоч із неї нацистка, як із свині балерина.
– Український народ схвалює ваші дії, – сказала, вставши на весь зріст.
– Та не вставайте, сидіть, – знову зморщився кремлівський карлик. І тут же запитав: – А який народ? Хіба він ще є?
Валька мимоволі згадала слова поета, які пам'ятала ще зі школи: "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була", але вчасно опам'яталася: за таке можуть і отруїти "Новачком". Тому брякнула:
– Та це вже не народ, а маленький народець. Залишки нацистського охвістя.
Путіну, видно, сподобалася відповідь матвієнко, яку він цінував ще з часів петербурзьких підворіть. Повернувшись у кріслі так, щоб бачити пєскова, наказав: "Поінформуєш засоби масової інформації, що все йде по плану, перемога буде за нами. Тільки не гони пургу, як ти вмієш, бо біда буде твоїй дружині, яка занадто багато собі дозволяє останнім часом".
Пєсков, увібравши голова і рижі вуса у свої худюзні плечі, тільки й сказав: "Буде зроблено!".
l
– На цьому нашу оперативну нараду завершено, – сказав путін, намагаючись ногами впертися в підлогу, яку останніми днями вдавалося нащупати все важче і яка постійно хиталася, наче палуба на потонулому кораблі “Орськ”. – Дякую всім за роботу. А оскільки завтра, 1 квітня, в нашого народу велике національне свято – День дурня, то дозволяю вам випити по кілька грамів "Бояришника". Машко, наливай!
Захарову не треба було довго просити. Вона швиденько витягнула з-під спідниці пляшку улюбленого московитами напою і почала розливати в алюмінієві кружки. Першим мала на прицілі свого шефа з конячою мордою – лаврова. Але тільки-но взялася за пляшку, як раптом екрани моніторів погасли і образ путіна розчинився в порожнечі. Всі завмерли в очікуванні чогось жахливого, а володін відчув, як мокро стало не тільки під руками, а й між ногами.
– Спокійно, громадяни бандити! – донеслося до присутніх звідкілясь із висоти. – З вами розмовляє головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії Залужний. Щойно ми завдали нищівного удару по цитаделі міжнародного тероризму – місту москві. Всі урядові установи знищені, над кремлем піднято державний прапор України. Ви всі заарештовані. Просимо вийти на подвір'я, де чекає літак спеціального призначення. Пілот першого класу Іван Піддубний доставить вас просто в Міжнародний суд Гааги.
В залі запанувала мертва тиша. Її зненацька порушив гучний постріл: це звів порахунки із життям міністр оборони шойгу.
Заридала машка захарова, яка так і не допила свій "Бояришник". Валька матвієнко у відчаї подумала: "І чому я зрадила Україну й поперлася в ту прокляту московію, будь вона неладна?".
Лавров і пєсков не думали нічого, бо їх шеф давним-давно розучив думати. Один лиш володін розпачливо мізкував над тим, як непомітно сісти у літак з мокрими штанами.
Одному путіну було все фіолетово: з переляку він блискавично помчав туди, куди поплив російський корабель…
Охрім СВИТКА.
Напередодні 1 квітня путін, сидячи у бункері, в режимі онлайн вів нараду з найближчими соратниками. На таємну вечерю він викликав шойгу, лаврова, володіна, пєскова. Щоб було трохи веселіше, запросив машку захарову і вальку матвієнко.
Охрім СВИТКА.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304
Сцена чекає театралів
Орхідеї кольору прапора
Ковельська громада:виклики, люди, рішення
Затверджено порядок надання допомоги
Дикунство ХХІ століття
Ми – не "єдиний" народ!
Сон війни
Яка вона, доля переселенця?
Український народ – безсмертний
Перервана вечеря