Козлиничі, де нещодавно побували журналісти нашої газети, вабило  того літнього дня дивовижною пишнотою садків, різнобарв’ям квітів, зеленню верб, берізок, тополь. Село дуже красиве і квітуче, але його справжньою  окрасою є люди, скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості. Сільські трудівники творять історію, невтомно працюють, будують, садять садки, орють землю, народжують дітей, славляться співочими голосами й творчими особистостями.  

Найперше «рветься» розповісти моя душа про багатодітну родину Емми та Володимира Слободюків, які проживають у Козлиничах.  Щасливі батьки виховують чотирнадцять дітей, зігрівають теплом і турботою п’ятьох онуків, а невдовзі чекають на ще одне поповнення  (їх фото Ви мали нагоду бачити на першій сторінці минулого номера нашої газети). Тут у них, простих сільських людей,  знайшла те, чого не купиш за гроші, —  безкорисливу любов, терпіння, мудру науку.

Народна мудрість гласить:  «Жінка тримає на своїх плечах три кутки хати, а чоловік — один». Тож на тендітних жіночих  плечах Емми Сергіївни  весь тягар домашніх справ, сімейного благополуччя, відповідальність за здоров’я і майбутнє дітей. Глава сім’ї  Володимир Георгійович  ніколи без діла не сидить, має “золоті” руки і щире серце. 

На ньому тримається і сім’я, і господарство. Добрі традиції, любов до праці передають  батьки своїм дітям. Діти, від малого до великого, дружні та чуйні, завжди приходять на допомогу один одному, з повагою ставляться до людей,  є справжніми помічниками матусі і татусеві у буденних клопотах.

 А господарювати  є біля чого! Слободюки – не тільки щирі і добросовісні люди, а ще й утримують чимале підсобне господарство, тримають корівок, птицю, коней, овець  з любов’ю працюють на землі, вирощують картоплю, буряк, кукурудзу, овес, пшеничку. 

— Усі християни мають жити за Божими Заповідями, — з лагідною посмішкою на обличчі каже багатодітний тато. – Потрібно  дотримуватись Божих заповідей.  А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на Землі, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не десь-колись, а щодня через все своє життя. Хто дотримується Божих Заповідей, той любить Господа Бога.  

l

….Його босоноге дитинство пробігло сільськими стежинами Козлинич. Тут, у дорогому серцю отчому домі, залишилася його колиска і спориші, його перші радощі і печалі. Хоча живе у місті, та душа так само, як і в дитинстві, птахою лине туди, де глибоко в землю вросло коріння його роду…

  Ці рядки – про протоієрея Анатолія Яцківа, настоятеля храму Св. Архістратига Михаїла (с. Перковичі та с. Ворони Ковельського району), автора поетичної збірки “Синівський борг”, який є вихідцем із Козлинич, котрий став першим в історії священником із цього села. Отець Анатолій є частим гостем у батьківському  гніздечку, де його з сім’єю завжди чекають матуся Анастасія Іванівна і брат Петро. Ми познайомились із рідними отця Анатолія, який є щирим і вірним другом нашої газети, а найголовніше  — з його ненькою, про яку завжди розповідає  з душевним теплом та синівською любов’ю.

Непросте дитинство і юність випали на долю Анастасії Яцків.  Народилась вона   1950 р. у с. Щитинь Любешівського району   в простій сільській багатодітній  сім’ї.

— Мама дуже рано померла, мені щойно виповнилося  10 років, — з неприхованим болем  пригадує пані Анастасія. —  Тому взяла на себе повсякденні клопоти і турботи про своїх братиків і сестричок.  Після закінчення восьмирічки довідалася, що у колгосп «Заповіт Ілліча», який тоді славився на усю округу, потрібні були доярки. Дівчата з села, звідки я родом забрали  мене із собою. З тих пір Козлиничі стали для мене другою домівкою. Тут зустріла свою долю – коханого чоловіка Анатолія Петровича, з яким прожили душа в душу майже 51 рік. Власними  силами побудували дім, виховали двох прекрасних синів –  Петра і  Анатолія. Главу родини Яцківих  Анатолія Петровича дуже всі любили і  поважали (на жаль, надто рано він відійшов у засвіти), залишивши міріади згадок у пам’яті своїх рідних, близьких, знайомих.

Недарма жінку порівнюють з весною. Жіноча сутність справді співзвучна з порами року: в молодості жінка цвіте, як весна, формуючи зав’язь, а влітку і восени радує світ плодами своєї душі.

Навіть в більш поважному віці, коли життєва зима посріблила інеєм скроні, Анастасія Іванівна намагається бути корисною людям, передавати свою мудрість дітям, онукам, правнукам.  А у вільний від непростої сільської  роботи час героїня нашої розповіді береться за гачок і плете різнокольорові килимки, які радують око у її скромній, але затишній й охайній оселі. До справді невтомних жінок належить сільська трудівниця, яка присвятила праці на фермі 36 років життя. Як би не було важко їй, Анастасія Іванівна не нарікає, не шукає легкого хліба.

Шана і хвала – Вам, невтомна трудівнице, адже завдяки Вам сини Петро і Анатолій, невістки, онуки, правнуки відчувають у родинному гніздечку теплу атмосферу, їхнє життя наповнюється світлими тонами, світ буяє красою, а рід людський продовжується.

l

Прямуємо далі сільською вулицею, на якій зустріли завжди привітну і просту  у спілкуванні Ірину Дубовець, яка очолює місцеве поштове відділення зв’язку. 

— Пані Ірино, доброго дня! – вітаємось ми. 

— Доброго здоров’я і вам, шановні журналісти! – щиро мовила жінка.

— Дякуємо за підтримку нашої газети. 

— Відверто кажучи, «Вісті Ковельщини» читають у нас залюбки, адже тут можна знайти багато корисної і цікавої інформації, а особливо сприймаються матеріали про місцевих людей.

— Як вам працюється? – цікавимось.

 –  Роботи у нас вистачає, адже обслуговуємо п’ять сіл – Луківку, Грив’ятки, Шкурат, Пісочне і Козлиничі. В нас невеличкий, але дружний колектив. Дякую своїм колегам Тетяні Вовчик, Ользі Потолковій, Галині Сичук за самовіддану роботу і ту теплоту душі, яку вони віддають людям. Вам, журналісти, бажаю успіхів  на вашому творчому шляху!

l

Стереотип, що вишивання – суто жіноче художнє ремесло, у моїй свідомості давно вже розвіявся, адже не раз доводилося спілкуватися з представниками сильної статі, котрі беруть в руки не тільки молоток і цвяхи, аби щось змайструвати-полагодити, а й голку, барвисті нитки й виводять на тканині розкішні візерунки. 

Нас приємно порадувало, що у Козлиничах проживає майстер-вишивальник Андрій Кондратюк, який створює дивовижні картини на різноманітну тематику. Одні з його кращих  робіт – «Галатея», «Вид на Рим з картинної галереї», де в одній роботі відображено  22 картини найвідоміших   європейських художників.  Але найулюбленіша картина автора — «Осінь», якою він дуже  дорожить. У пана Андрія, без перебільшення, виходять справжні шедеври мистецтва.

Козлиничі, де нещодавно побували журналісти нашої газети, вабило  того літнього дня дивовижною пишнотою садків, різнобарв’ям квітів, зеленню верб, берізок, тополь. Село дуже красиве і квітуче, але його справжньою  окрасою є люди, скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості. Сільські трудівники творять історію, невтомно працюють, будують, садять садки, орють землю, народжують дітей, славляться співочими голосами й творчими особистостями.  

Найперше «рветься» розповісти моя душа про багатодітну родину Емми та Володимира Слободюків, які проживають у Козлиничах.  Щасливі батьки виховують чотирнадцять дітей, зігрівають теплом і турботою п’ятьох онуків, а невдовзі чекають на ще одне поповнення  (їх фото Ви мали нагоду бачити на першій сторінці минулого номера нашої газети).  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 563

Нещодавно відбувся грандіозний ювілейний концерт школи танцю “Ахат”, яка відзначила своє десятиліття.

За цей час відбулось чимало. Колектив став переможцем багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Дівчата побували на фестивалях у Польщі, Білорусі, Болгарії, Сербії, Молдові.

Неодноразово учасниці “Ахату” перемагали на чемпіонатах України. Колектив був організатором міжнародного фестивалю «Oriental Dreams» у Луцьку.

Також поповнився тренерський склад та було відкрито декілька різних танцювальних напрямків.

«Втім, головне не змінилось – ми були, є і будемо великою дружною родиною. Ми святкуємо своє десятиріччя. Не можу повірити, що час летить так швидко. Він невпинний. Обертаючись назад, я ні про що не жалкую, а лиш дякую Богу, що допоміг і допомагає мені займатись улюбленою справою…”, – звучало з вуст керівника школи Вікторії Шилюк.

У концерті взяли участь майже 60 дівчат. Серед них – діти та дорослі. Переповнені щастям очі учасниць не залишили байдужим нікого. Це було справжнє свято танцю.

Наш кор.

х  х  х

Відбувся такий довгоочікуваний звітний концерт ШКОЛИ ТАНЦЮ АХАТ!!! 

Аж не віриться, та нам 10 років!!! Святкували ювілей!!!

Ми довго готувались та чекали цього дня!!! 

Майже 60 учасниць виступали на сцені та показували свою майстерність та вміння!!!

НАРЕШТІ МИ ЗНОВУ НА ВЕЛИКІЙ СЦЕНІ!!!!

 УСІ АХАТОЧКИ – ВЕЛИКІ МОЛОДЦІ!!!

Вікторія ШИЛЮК.

х  х  х

Промайнув перший місяць літа, а з ним – танцювальний сезон в студії “Ахат”, який завершився звітним ювілейним концертом.

Це було справжнє свято краси, грації, барв та емоцій.

І хоча танці в нашій найдорослішій групі далекі від досконалості, ми завжди будемо БОГИНЯМИ.

Люблю вас, дівчатка, і рада, що нас об’єднали танці. 

Окрема подяка – нашому тренеру Вікторії  Шилюк за це неймовірне та незабутнє свято, чудову організацію, приємні сюрпризи і за все-все.

До швидкої танцювальної зустрічі! 

Оксана ЦЮП’ЯШУК.

Нещодавно відбувся грандіозний ювілейний концерт школи танцю “Ахат”, яка відзначила своє десятиліття.

За цей час відбулось чимало. Колектив став переможцем багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Дівчата побували на фестивалях у Польщі, Білорусі, Болгарії, Сербії, Молдові.

Неодноразово учасниці “Ахату” перемагали на чемпіонатах України. Колектив був організатором міжнародного фестивалю «Oriental Dreams» у Луцьку.

Також поповнився тренерський склад та було відкрито декілька різних танцювальних напрямків.

«Втім, головне не змінилось – ми були, є і будемо великою дружною родиною. Ми святкуємо своє десятиріччя. Не можу повірити, що час летить так швидко. Він невпинний. Обертаючись назад, я ні про що не жалкую, а лиш дякую Богу, що допоміг і допомагає мені займатись улюбленою справою…”, – звучало з вуст керівника школи Вікторії Шилюк.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 274

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 266

Гороскоп

з 26 липня по 1 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 309

Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Саме з таким теплом про свою маленьку батьківщину розповідають завжди усміхнені, привітні, доброзичливі, працелюбні  мешканці с. Козлинич, де нещодавно побували журналісти “Вістей Ковельщини".

 Наші земляки – справжні господарі землі, ті,  хто вмілими руками примножує багатства рідного краю, займається декоративно-прикладним мистецтвом, співає задушевних українських пісень, народжує  дітей. 

НА СВІТЛИНІ ви бачите багатодітну родину Володимира та Емми СЛОБОДЮКІВ, які виховують чотирнадцять дітей,  займаються землеробством, овочівництвом, утримують у своєму господарстві усіляку живність і  чекають на   чергове поповнення сім’ї.

Поспілкувались наші журналісти і з іншими місцевими жителями, які розповіли про  трудові будні, поділились своїми життєвими історіями. Фоторепортаж із с. Козлинич  читайте і дивіться  в наступному номері нашої газети.

Світлана ТРОЦЮК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Саме з таким теплом про свою маленьку батьківщину розповідають завжди усміхнені, привітні, доброзичливі, працелюбні  мешканці с. Козлинич, де нещодавно побували журналісти “Вістей Ковельщини".

Наші земляки – справжні господарі землі, ті,  хто вмілими руками примножує багатства рідного краю, займається декоративно-прикладним мистецтвом, співає задушевних українських пісень, народжує  дітей. 

НА СВІТЛИНІ ви бачите багатодітну родину Володимира та Емми СЛОБОДЮКІВ,які виховують чотирнадцять дітей,  займаються землеробством, овочівництвом, утримують у своєму господарстві усіляку живність і  чекають на   чергове поповнення сім’ї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 366

Етнофестиваль "На гостини до Лесі" — найбільше дійство у Колодяжненській територіальній громаді, яке заохочує до пізнання історико-культурної спадщини, збирає різновікову та міжнародну категорії населення. З нагоди 150-річчя від дня народження нашої славетної землячки  ми продовжуємо традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, зберігаючи духовні скарби, звеличуючи та прославляючи ім'я великої поетеси, надихаючись особливою атмосферою Волинського літа.

ІІІ Етнофестиваль "На гостини до Лесі" проводиться з метою розвитку аматорського мистецтва, збереження та популяризації народної пісенності та обрядів, збагачення духовності, пошуку здібних, обдарованих, талановитих особистостей, налагодження та встановлення тісних зв'язків між творчими колективами та окремими виконавцями з різних регіонів України. 

Тож  запрошуємо  1 серпня 2021 року на ІІІ Етнофестиваль — у Центр мистецтва та культури, де спілкуються і діляться досвідом народні майстри, творчі колективи та окремі виконавці, натхненні поціновувачі історико-культурної спадщини українського народу.

Етнофестиваль "На гостини до Лесі" — найбільше дійство у Колодяжненській територіальній громаді, яке заохочує до пізнання історико-культурної спадщини, збирає різновікову та міжнародну категорії населення. З нагоди 150-річчя від дня народження нашої славетної землячки  ми продовжуємо традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, зберігаючи духовні скарби, звеличуючи та прославляючи ім'я великої поетеси, надихаючись особливою атмосферою Волинського літа.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 321

Міський голова Ігор Чайка побував у  Ковельському МТМО. Там семеро пацієнтів з донорськими серцями вперше пройшли комплексне обстеження.

Генеральний директор Валентин Вітер каже, що нині в Україні немає державної програми медичної підтримки (супроводу) хворих з пересадженими органами. Вони вимушені самі шукати фахівців, які займатимуться їхнім подальшим лікуванням

 Валентин Вітер разом з лікарями-кардіохірургами запросили їх у Ковель, аби здійснити повний огляд. Зроблено це було за рахунок об’єднання.

 Це стало можливим ще й тому, що у ЦРЛ Ковельського МТМО є найсучасніше медичне обладнання. Пацієнтам провели увесь спектр необхідних обстежень, зокрема ендоміокардіальну біопсію (дослідження клітин міокарда), коронарографію (дослідження судин серця за допомогою ангіографа), визначення рівня кардіомаркерів (діагностика наявності та прогнозу серцевої недостатності), рівня концентрації такролімуса в крові та ін.  

 Міський голова Ігор Чайка поспілкувався з людьми, які приїхали в Ковель. Подякував їм, що вони обрали саме наш медичний заклад. Він почув чимало хороших відгуків про лікарню. Також всі вони схвалюють ініціативу щодо створення спеціального центру, де б хворі з пересадженими органами  могли отримувати медичну підтримку.

Пацієнти – з різних куточків України. У кожного – власна історія хвороби та щасливого порятунку завдяки трансплантації. Шанс на життя їм подарували у 2016-2017 роках в РНПЦ «Кардіологія» (м. Мінськ, Республіка Білорусь).

Останні п’ять років ці люди живуть звично, працюють, займаються спортом, одружуються, стають батьками, виховують онуків. І щодня дякують Богу, лікарям і родинам донорів, які прийняли складні для себе рішення – віддати серця близьких, врятувавши інших. 

 Найстаршій з пацієнток Любові Бронніковій – 69 років. Наймолодшому – Петру Зіничу – 27. За фахом він медик. І обрав цю професію  не випадково. Його старший брат Ігор Зінич, молодший сержант медичної служби ЗСУ (80-ої окремої аеромобільної бригади), Герой України загинув у січні 2015 року під завалами Донецького аеропорту. Звичайна застуда, якою Петро захворів, займаючись пошуками брата, дала ускладнення на серце. Невтішний діагноз – дилятаційна кардіоміопатія, змусив погодитись на трансплантацію серця, яку зробили у Мінську, коли йому було лише 22 роки.

Серед пацієнтів – 60-річний Володимир Рибак з Чернівців, 40-річний Олександр Силивон з Київщини, 31-річний Валерій Затула з Миколаєва, 51-річна Наталія Тхакохова з Житомирщини, а також киянин – 37-річний Максим Греков, який піднімався на Говерлу за рік після трансплантації серця. 

До операції та після повернення додому вони перебувають під постійним наглядом   лікаря-кардіохірурга Володимира Танського та лікаря-кардіолога Ольги Танської, які нині працюють у Ковелі. До речі, Володимир Танський безпосередньо брав участь у 26 трансплантаціях серця в РНПЦ «Кардіологія».

Міський голова Ігор Чайка побував у  Ковельському МТМО. Там семеро пацієнтів з донорськими серцями вперше пройшли комплексне обстеження.

Генеральний директор Валентин Вітер каже, що нині в Україні немає державної програми медичної підтримки (супроводу) хворих з пересадженими органами. Вони вимушені самі шукати фахівців, які займатимуться їхнім подальшим лікуванням

 Валентин Вітер разом з лікарями-кардіохірургами запросили їх у Ковель, аби здійснити повний огляд. Зроблено це було за рахунок об’єднання.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 287

8 липня 2021 року, з  метою ознайомлення  з ходом  жнивної кампанії, в одному з господарств Ковельщини  – ТОВ «ВОЛИНЬ - АГРО»  з робочою поїздкою  перебували голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак, заступник голови районної ради Андрій Броїло,  радник голови районної ради Іван Тусь.

В ході зустрічі представники влади району  поспілкувалися з керівником Сергієм Хом’яком  та працівниками  товариства, оглянули посіви та ознайомилися з умовами збирання ранніх зернових культур, а також  з  діяльністю і перспективами ТОВ «ВОЛИНЬ-АГРО».

Під час спілкування  директор  господарства  зауважив, що з ранніх зернових та зернобобових, в першу чергу,  приступили до збирання озимого ячменю. Сьогодні потрібна потужна техніка на полях, елітне насіння, засоби захисту рослин, а головне –  люди, спеціалісти, які готові до самовіддачі. В землю потрібно вкладати велику працю і любов, а віддача не завжди радує.

Також сезон жнив розпочався і у фермерському господарстві «Перлина Турії» та сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Ратнівський аграрій».

Вітаємо аграріїв з гарним початком! Бажаємо наснаги, високих врожаїв та гарної погоди, щоб зібрати вирощене!

8 липня 2021 року, з  метою ознайомлення  з ходом  жнивної кампанії, в одному з господарств Ковельщини  – ТОВ «ВОЛИНЬ - АГРО»  з робочою поїздкою  перебували голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак, заступник голови районної ради Андрій Броїло,  радник голови районної ради Іван Тусь.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 306

То щастя, що у нас в Україні є унікальні особистості, з душі яких випромінюється цілюща українська думка. Випромінюється не безжурним тихим струмком, а студеним водограєм, спадаючи на тих, хто досі живе під маскою "гомосовєтікус", на тих, у свідомості котрих укоренилась матриця "какая разніца", на тих, хто байдужий і заспаний, на тих, хто сповідує "щастя повного живота". 

Приводить цей водограй до тями і очільників найвищої влади, які, на жаль, далеко відійшли від розуміння потреб свого народу. А ще в думках цих особистостей — дороговказ в далеке і близьке майбутнє.

На моєму письмовому столі — "широкоформатна" за змістом книга (600 сторінок!) публіцистичних творів Олега К. Романчука під промовистою назвою: "Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи" (на знімках), яка побачила світ у видавництві "Універсум". Назва спонукає до роздумів і дає зрозуміти, що спокійно не буде. Водограй думок має властивість омивати, очищати, будити від байдужості та інертності.

Скажу чесно: аналізувати і осмислювати таку глибу політичних, соціальних та філософських роздумів ой, як не просто.

Більше того, автор як досвідчений майстер публіцистичного слова не претендує на роль оракула-всезнайки, а вміло вибудовує міцну основу, заручившись мудрими думками видатних політичних діячів, соціологів, філософів сучасності і минувшини.

Спробуймо бодай побіжно проаналізувати написане паном Олегом.

l

Не зникає з порядку денного питання: "Бути Україні незалежній чи ні? Скільки в часі витримає держава внутрішній хаос (в багатьох випадках — штучно змодельований) та неприхований, лютий зовнішній воєнний, економічний та політичний тиск з боку Росії?".

Питання не риторичне і, як кажуть, на часі.

Шукаємо відповідь. Олег Романчук має своє бачення виходу із кризи. Він продукує ідею перезаснування України, проводячи певну аналогію із стиснутою пружиною (розділ "Перезаснування України. І на те нема ради…"), застерігаючи: "Якщо ви достатньо вперті і поставили за мету якомога довше втримати пружину в такому стані, то ви переконаєтеся, що всі ваші думки спрямовані лише на виконання поставленого завдання". І тоді потужніша насильницька система з допомогою додаткових зусиль легко призведе вас до поразки".

Упродовж  трьох тисячоліть, наголошує автор, українське суспільство продовжує перебувати в стані своєрідної пружини, на яку, до всього іншого, чиниться зовнішньоекономічний та зовнішньополітичний тиск. Як довго може тривати такий експеримент?

Публіцист Романчук проводить думку, що "момент істини" може наступити після "тиску громадськості  і усвідомлення парламентарів" про неможливість утримувати пружину в стисненому стані. Як вихід, треба змінити виборчу систему і через посередництво установчих зборів перезаснувати Українську державу. Та чи це не "глас вопіющого в пустелі"?

В історичному 1991-му році, коли стиснута насильницько пружина тріснула і розлетілася на шматки, енергійні компартійці швидко зметикували і кинулись влаштовувати особисте життя, залишивши напризволяще весь державний устрій. А ті, хто міг стати біля керма, не зуміли чи то не захотіли реалізувати ідею установчих зборів. Тепер маємо те, що маємо.

На думку автора, установчі збори мають визначити соціально-економічний устрій, який забезпечив би добробут народу, його свободу та захист від негативних внутрішніх та зовнішніх впливів.

Та чи був тоді рішучий, цілеспрямований лідер (або група людей) із стратегічним перспективним мисленням, який зреалізував би цю ідею? У хвилях океану романтичних емоцій та ілюзій потонуло життєтворче зерно. Чи не те саме бачимо сьогодні. "Нові обличчя? Є такі: кандидат непрофесіонал і не політик. Не біда — навчиться!".

Олег Романчук пропонує своє бачення лідера, який відповідав би вимогам на посаду Президента, чітко сформульоване ще мудрим Євгеном Сверстюком. Це — цілеспрямована особистість, українець із бездоганною репутацією, людина високої культури із розумінням національних пріоритетів тощо.

До цього ідеалізованого образу я б ще додав обов'язкове "з Україною в душі", де присутні рідна мова, народні традиції, українська культура.

Погоджуюсь на 200 відсотків з думкою про те, що українцям вкрай потрібна визначена українська ідея та чітко сформована ідеологія держави. Не даремно ж радянська система мала простий і зрозумілий "Кодекс будівника комунізму", який був співзвучний із заповідями  Святого письма. Натомість: "Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі".

Українці перебувають в постійному страху тотальної невизначеності, яка міцно осідає у підсвідомості, викликає зневіру, призводить до соціальної апатії з усіма можливими наслідками. "Президентські вибори-2019 лише загострили стан невизначеності. На тлі розчарувань в умовах гібридної війни гору взяли ілюзії", — б'є у дзвони свідомості публіцист Олег К. Романчук.

Визнаймо,  що ідея перезаснування держави є актуальною і сьогодні, напередодні тридцятої річниці Незалежності. Разом із тим, пам'ятаючи про Закон стисненої пружини, не маємо права втрачати оптимізм і життєдайний дух, адже тиск в часі - величина непостійна і може послабшати або взагалі зникнути. Скажімо,  запанує демократія в "сусіда", зникне з агресивно-політичної арени В. Путін, посилиться вплив на агресора міжнародного європейського товариства та США і тим полегшиться наше зростання в розбудові держави.

В перезаснуванні України чільне місце має заняти історична правда, а тому святкування Дня держави повинне брати початок від дня заснування її, тобто щонайближче — від часів княгині Ольги.

Зважаючи на обмежений формат часопису, не маю можливості проаналізувати всі полемічні статті книги. Тому, мій читачу, щоб ти міг осягнути світоглядний простір публіциста Олега К. Романчука, презентую тобі назви окремих творів: "Як перемогти в інформаційній війні"; "Хто врятує наші душі, або загрожена українська ідентичність"; "Українська мова і приціл Путіна"; "Українське державотворення: без культури і без моралі, або країна втрачених шансів"; "Народ скаже, як зав'яже", "Коли ООН позбудеться Росії". Таких публіцистичних праць в книзі більше 80! І всі вони цікаві, захоплюючі і змістовні — з першого речення не відпускають до останнього. Письменник, літературознавець, лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький про Олега Романчука влучно сказав: "Глибокий політичний аналітик, добрий знавець української історії, автор, що називається постійно тримає руку на пульсі дня — такий Олег К. Романчук не може не цікавити допитливого читача".

Краще не скажеш. Залишається ще раз нагадати, що публіцистика О. Романчука — це своєрідна зброя в гібридній війні з агресором, це промінь, який просвітлює сірі мізки зазомбованих путінською пропагандою "овець" українського суспільства.

l

Доречно додати кілька штрихів до творчого портрета письменника-публіциста. Він — доктор філософії. Засновник і шеф-редактор журналу політології, футурології, економіки, науки та культури "Універсум", лауреат премії імені Івана Багряного "За визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства".

Пан Олег — лауреат багатьох інших престижних премій і нагород, зокрема, премії імені Івана Франка Держкомтелерадіо України у галузі інформаційної діяльності 2019 року в номінації "За кращу публікацію у друкованих засобах масової інформації". Автор навчального посібника "Соціальна інформатика" (2016 р.). Він — кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Народився Олег К. Романчук 16 липня 1951 року в Кам'янці-Бузькій Львівської області. Таким чином, завтра йому виповнюється 70 років. З цієї нагоди надсилаємо ювіляру найсердечніше вітання і побажання довгих літ життя й активної творчої діяльності! Нехай сповнюються всі плани і задуми, а переконливе слово вченого, журналіста, письменника все голосніше звучить на захист України, її державності, мови і культури!

Многих і благих Вам літ, пане Олеже!

Анатолій СЕМЕНЮК.

То щастя, що у нас в Україні є унікальні особистості, з душі яких випромінюється цілюща українська думка. Випромінюється не безжурним тихим струмком, а студеним водограєм, спадаючи на тих, хто досі живе під маскою "гомосовєтікус", на тих, у свідомості котрих укоренилась матриця "какая разніца", на тих, хто байдужий і заспаний, на тих, хто сповідує "щастя повного живота". 

Приводить цей водограй до тями і очільників найвищої влади, які, на жаль, далеко відійшли від розуміння потреб свого народу. А ще в думках цих особистостей — дороговказ в далеке і близьке майбутнє.

На моєму письмовому столі — "широкоформатна" за змістом книга (600 сторінок!) публіцистичних творів Олега К. Романчука під промовистою назвою: "Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи" (на знімках), яка побачила світ у видавництві "Універсум". Назва спонукає до роздумів і дає зрозуміти, що спокійно не буде. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 257

30 червня 1973 року відійшов до Господа блаженний священномученик Василій (Величковський), місіонер Волинської землі, який майже десятиліття (1928-1935) служив і проповідував у м. Ковелі. Перша у світі парафія, що носить його ім'я, знаходиться саме у нашому місті по вул. Величковського, 2. Цьогоріч парафіяни урочисто вшанували пам'ять свого небесного покровителя.

Святкові заходи з нагоди вшанування блаженного Василія тривали на парафії весь червень, бо ж священномученик народився 1 червня 1903 року. Щоп'ятниці вірні збирались до храму на акафіст перед мощами блаженного і отримували помазання святим єлеєм на зцілення душі і тіла. 

Напередодні дня переставлення священномученика Василія (Величковського) у храмі відбулась вечірня з литією та молитовні чування з благаннями за всякі потреби, які завершились молебнем до блаженного Василія. 

У сам день свята було відслужено святкові утреню та Божественну Літургію.

Найбільші урочистості відбулися в неділю 4 липня. Цього дня парафіяни вітали у своєму храмі Преосвященного Владику Йосафата (Говеру), екзарха Луцького, котрий у співслужінні собору священства звершив Архиєрейську Службу Божу. Під час відправи Владика проповідував про покликання кожного християнина до апостольського служіння, а прикладом особливої ревності у поширенні Євангелія назвав життя і служіння священномученика Василія (Величковського). 

Побожні вірні, які цього дня молились на Літургії, численно приступили до Святого Причастя. 

Після богослужіння і молитви за Україну духовенство та Божий люд вийшли з храму для освячення новозбудованої дзвіниці. 

Опісля відбулось традиційне святкове частування всіх богомольців на подвір'ї біля храму. Особливою родзинкою свята став виступ церковного хору із с. Семигинів, що на Львівщині, котрий майстерно виконав цілу низку духовних пісень.

Радість у серцях, обілля благодаті Божої, ревна молитва і архипастирське благословення — все це засвідчили парафіяни храму блаженного священномученика Василія (Величковського), дякуючи Богові за ці врочисті святкові дні.

о. Іван Дутка.

Фото з архіву храму.

30 червня 1973 року відійшов до Господа блаженний священномученик Василій (Величковський), місіонер Волинської землі, який майже десятиліття (1928-1935) служив і проповідував у м. Ковелі. Перша у світі парафія, що носить його ім'я, знаходиться саме у нашому місті по вул. Величковського, 2. Цьогоріч парафіяни урочисто вшанували пам'ять свого небесного покровителя.

Святкові заходи з нагоди вшанування блаженного Василія тривали на парафії весь червень, бо ж священномученик народився 1 червня 1903 року. Щоп'ятниці вірні збирались до храму на акафіст перед мощами блаженного і отримували помазання святим єлеєм на зцілення душі і тіла. 

Напередодні дня переставлення священномученика Василія (Величковського) у храмі відбулась вечірня з литією та молитовні чування з благаннями за всякі потреби, які завершились молебнем до блаженного Василія. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 297