У День міста театр-студія "10 ряд 10 місце" (керівник – Альона Малюга-Мельникова) повертав ковельчан у славне минуле, перегортаючи сторінки історії та даючи можливість усім бажаючим мандрувати разом з відомими та невідомими історичними персонажами.

Розпочалось святкування з урочистостей у Народному домі "Просвіта", де прологом святкової сесії стала фрагментарна версія вистави театру "Легенда про Ковель" за участю балету у виконанні зразкового ансамблю народного танцю "Дзвіночок" (керівник – Інна Темрук).

А згодом відбулась театралізована хода "Ковельські легенди" – на різних локаціях по усьому місту на глядачів чекали історичні перформанси та неповторне дійство, запрошуючи у подорож зі століття у століття – від стародавніх часів виникнення поселення та заснування міста і до сьогодення. Незмінним провідником, мандруючим із епохи в епоху та майстерно ведучим людей за собою, став Андрій Мигуля.

Театральний екскурс розпочався з парку імені Т. Шевченка, де була перша локація – “Острів Коваля”. Як відомо, одним з перших поселенців у цій місцевості був коваль – та не просто коваль, а вправний майстер. За легендами, до нього приїздив сам князь Данило, щоб той викував йому меча. Село, де жив коваль, називали Ковлє, а потім це слово і трансформувалось у сучасну назву Ковель. На острові глядачі потрапили у стародавні часи – з майстрами, ремісниками і поселенцями, а також, звичайно, самим Майстром-Ковалем та князем Данилом – у виконанні акторів театру-студії "10 ряд 10 місце". Колоритну атмосферу допомагали створювати і народні пісні фольклорних гуртів ("Намисто", "Родина" – з Білина та "Шавлаєчка" – з Доротища), і запальні танці прекрасних мавок (ансамбль народного танцю "Дзвіночок").

Наступна локація, на якій актори зустріли ковельчан, – була “В'їзна Арка” біля культурно-просвітницького центру. Тут глядачі мали можливість зануритись у XIV-XVI сторіччя, – славний період, коли Ковель отримав грамоту Магдебурзького права. На цій сторінці історії були і справжні лицарські бої, і Менестрелія, що вела оповідь, і витончені фрейліни, і пишний почет, і сама королева Бона Сфорца, яка разом з чоловіком – королем Сигізмундом завітала на кінній кареті до князя Сангушка, аби дозволити йому утворити із Ковлє місто Ковель та вручити з власних рук заповітну грамоту. Фрагмент з вистави, що відтворює дані історичні події, був написаний на основі ще однієї ковельської легенди, у якій йдеться про порятунок королеви жителями ковельського повіту і лицарями замку і знову ж про вправного майстра Коваля, який зумів швидко підкувати коней та полагодити королівську карету. На знак вдячності за це королева Бона і попросила у чоловіка нагородити місто та його жителів. Тож, був красивий урочистий бал, на якому фрейліни з почтом танцювали старовинні танці, а королева з королем та князем, сівши у карету, повели театральну подорож далі, у XVII-XIX сторіччя.

Третя локація – костел “Святої Анни”, який і будувався при королеві Боні та завдяки її допомозі. На жаль, оригінальна споруда не збереглась, проте відбудований храм і сьогодні вражає величчю та наповнює серце світлом. Біля костелу глядачі мали змогу насолодитись звучанням старовинної музики у виконанні камерного оркестру "Квінта". Актори театру відтворювали життя благородних дам та кавалерів, які кілька сотень років тому могли так само прогулюватись доріжками, танцювати та слухати музичні твори... Адже любов, як і інші високі почуття, не підвладні часу.

Завершилась театральна хода на залізничному вокзалі, привівши глядачів у XXI сторіччя, у сучасність.

Ось така цікава та насичена вийшла подорож, – вона завершилась, але точно не закінчилась, адже на сторінках історії Ковеля є ще чимало легенд. Настане день, коли він обов'язково поділиться ними з тими, хто захоче доторкнутись до таємниць цього прекрасного й славного міста.

Театр-студія "10 ряд 10 місце" висловлює щиру подяку за підтримку й допомогу в організації та здійсненні вистави і перформансів у місті: заступнику Ковельського міського голови з питань діяльності виконавчих органів – Наталії Маленицькій; начальнику управління культури, молоді та спорту – Андрію Мигулі; директору КЗ “НД "Просвіта" – Михайлу Пірожику; костюмеру – Лілії Літвін; Ковельському історичному музею в особах директора Маргарити Матвійчук та зберігача фондів – Мирослави Мороз; Старовижівському районному народному краєзнавчому музею в особі директора  Наталії Ковальчук.

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА, 

керівник театру-студії 

“10 ряд 10 місце”.

У День міста театр-студія "10 ряд 10 місце" (керівник – Альона Малюга-Мельникова) повертав ковельчан у славне минуле, перегортаючи сторінки історії та даючи можливість усім бажаючим мандрувати разом з відомими та невідомими історичними персонажами.

Розпочалось святкування з урочистостей у Народному домі "Просвіта", де прологом святкової сесії стала фрагментарна версія вистави театру "Легенда про Ковель" за участю балету у виконанні зразкового ансамблю народного танцю "Дзвіночок" (керівник – Інна Темрук).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 351

25 років минуло, а ніби вчора було, про що нагадав усім шкільний дзвінок, який гостинно запросив до школи випускників 1995-1996 н.р. та їх вчителів.

Чотириразове свято покликало всіх: Трійця, День батька, День медика і особисте – довгождана зустріч. Тож вітань було багато.

Адміністрація Голобської школи завжди рада таким гостям і відчиняє усі двері, щоб колишні вихованці відчули себе хоч на мить учнями й повернулись з хвилюванням у дитинство.

У залі на нас чекали молодші вихованці із вчителькою Лесею Яковлевою. Вони подарували гостям музичний вернісаж. Це було зворушливо, бо згадалось, мабуть, кожному, як колись були такими малими.

Ведуча зустрічі – класний керівник 11-А класу Ніна Римарчук нагадала всім миті навчання в рідній альма матер. І полинули спогади… Звичайно, за чверть віку призабулось багато. Прийшлось згадати і сусіда по парті, і порахувати східці, якими щодня по кілька разів бігали з поверха на поверх, з кабінету в кабінет; і окремі уроки, зокрема, української літератури. Тож і прозвучали ліричні рядочки Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко…

Згадали, як колись мені, класному керівнику 11-В класу, довелося лікуватись у Луцьку. Просила діток (6 клас), щоб не підвели мене, аби ті вчителі, що замінятимуть, не скаржились на них потім. Староста класу від імені всіх написала лист. Я його зберегла як реліквію, щоб колись при нагоді зачитати. І ось більш ніж через чверть віку зачитала. Тут все крок за кроком описала учениця життя класу.

Ось окремі уривки: "Класний керівник у нас Петро Федотович, за поведінку ще не виставляв оцінки, а якщо він не буде, ми самі виставимо. Їздили на роботу на ті самі буряки, що весною пололи, а тепер вириваємо. За льон одержали по 2 крб. 50 коп. Ми трохи сердиті, що їздимо на буряки, а ті класи (А і Б)  – на льон. День учителя відзначили добре. Ходили поздоровляти Ольгу Євгенівну. Прийміть від нас щирі поздоровлення, хоч із запізненням. За Вашу відсутність ніхто нічого не вкоїв. У нас все добре. Замок у дверях ще цілий. Ваше прохання ми виконали: відвідали хворих однокласників. Хотіли до Вас поїхати, але далеко. У магазині нічого немає, тому ще не купили подарунок для однокласниці на день народження. Але обов'язково купимо. Ніхто не б'ється, ніхто не запізнюється на уроки. До побачення. Люблячі учні 6-В класу. 14.10.90. р".

Всі притихли у залі, бо з висоти 30-річної давності цікаво дізнатись, якими були вони щирими, з відкритою душею.

Згадали й спільні подорожі до Луцька, Львова, Києва, Бреста, Колодяжного.

Було що згадати і класоводу Ользі Євгенівні Марценюк, хоч її спогади сягнули аж через 32 роки, але таке не забувається, бо воно миле серцю.

Наприклад, тепер Валя Баланкевич – шанована районний депутат і фельдшер Голобської лікарні, знає, звичайно, де серце в людини розташоване, бо працює на "швидкій" і не одного рятувала. А тоді, в 2 класі, каже: "Ольго Євгенівно, завтра я не прийду до школи, бо в мене серце болітиме". І показала на правий бік.

Згадалось також, як перед випускним заповнювали анкету, яка мала підказати, яку в майбутньому обрати професію, до чого в кожного душа тягнеться. Збулось у Світлани Павлович - сьогодні вона в когорті медичних працівників у Голобській лікарні. Підказала анкета і Руслані Андрощук: вона – вчителька математики та інформатики в ліцеї м. Рожища. А от у Сергія Ткачука було спрямування до лісу. "А що в тому лісі робити?", –знітився хлопець. Але, видно, прислухався, і тепер такого питання не задасть. Бо після Шацького технікуму ще закінчив Львівську лісотехнічну академію і тепер Голобський ліс йому – як рідний дім. 

Збулась мрія і Тані Кантерук. Вона спочатку готувала фундамент для майбутньої професії в технікумі. При першій зустрічі сказала, що цього для неї мало, що обов'язково матиме вищу освіту. І ось сьогодні вона – шанована підприємець, фінансовий консультант страхової компанії в Ковелі.

Хвилюючими були виступи й випускників Олега Ющика і Тані Кантерук із сльозами на очах. Бо згадали тих, кого вже ніколи не зустрінемо, хвилиною мовчання.

Вчителів обдарували червоними і білими трояндами, а на букетах – зворушливі написи: "Дякуємо за знання!".

А потім була екскурсія по школі. Гості звернули увагу на великі зміни, що сталися за чверть віку. Заглядали в кожен кабінет, кожний куточок. 

Ольга Євгенівна завела в ексклюзивний кабінет і провела коротенький урок.

З великим інтересом оглядали сотні експонатів в шкільному історичному музеї. На світлинах в родинній галереї спочатку шукали бабусь і дідусів, потім батьків і себе. Це – реліквія для поколінь, яку береже завкабінетом Ольга Оришкевич.

Довго не хотіли залишати гості стіни школи, де за плечима, ніби сон, пройшли миті дитинства і ранньої юності, де стартувала їхня доля, де солодко мріялось. На згадку про цю мить сфотографувалися. З сумом глянули на портрет Станіслава  Максимчука, розміщеного на фасаді школи. Він загинув у перші дні війни на Сході України. Герої не вмирають. Вони у пам'яті завжди. 

Потім усі гості поїхали у Вівчицьк і Голоби на кладовище уклонитись могилам своїх однокласників і поставити живі квіти.

Класного керівника Євгенію Савлук і всіх вчителів, що за станом здоров'я чи з інших причин не змогли прибути на зустріч, відвідали вдома.

Зустріч продовжилась за святковими столами. Чого тут тільки не було! Тости, бесіди, спогади, музика, танці не замовкали ні на мить.

Кілька наших випускників підкорили столицю, живуть і працюють у Києві. Юрій Романюк – власник факторингової компанії. Віктор Яровий – фінансовий бізнесмен, Олег Ющик працює в страховій компанії, Віталій Хом'як – військовий комісар Шевченківського РТЦК та СП. Мають все необхідне для життя. 

Завоювали авторитет голобські кравчині Таня Чабанчук і Олена Здрок. Любить техніку і розбирається в машинах автомеханік Юрій Грицюк з Погиньок, працює в Ковелі. Сортувальник деревообробної сировини Лариса Чайковська теж працює в Ковелі. Оксана Гебутовська працює в торгівлі. Оксана Оксенюк з Поворська, Оксана Мігдаль з Дарівки, Наталія Косовська з Волі Любитівської і ще багато інших працюють у Польщі. У сфері "Волиньобленерго" задіяний диспетчер Валерій Крочук, а в акціонерному товаристві "Тур" – Сергій Матиюк. В Голобському будинку-інтернаті трудиться Олена Чумак. А на Любомльщині живе і працює Оксана Невірко. Юрій Володькін працює в міжрайонному управлінні водного господарства. Учитель за фахом Таня Шклярук поповнила колектив заводу "Кромберг енд Шуберт" у Луцьку.  Виховує любов до музики у найменших голобчан в дитячому садочку Наташа Стасюк. Всі одружені, хвалилися дітками-школярами і студентами.

На закінчення хочу сказати, що розлука єднає серця. В першу зустріч тримались кожен свого класу, сиділи окремо. А цього разу - всі разом, і був, ніби один клас. Із трьох класів зібралось 24 колишні учні.

Спасибі вам, шановні випускники 1995-96 н.р. за те, що не забули школу, вчителів і один одного. Хай  вам  щастить скрізь і у всьому! Допомагайте один одному, підтримуйте, бо життя непередбачуване. Спасибі організаторам за зустріч!

Валентина ОСТАПЧУК,

класний керівник 

11-В класу.

25 років минуло, а ніби вчора було, про що нагадав усім шкільний дзвінок, який гостинно запросив до школи випускників 1995-1996 н.р. та їх вчителів.

Чотириразове свято покликало всіх: Трійця, День батька, День медика і особисте – довгождана зустріч. Тож вітань було багато.

Адміністрація Голобської школи завжди рада таким гостям і відчиняє усі двері, щоб колишні вихованці відчули себе хоч на мить учнями й повернулись з хвилюванням у дитинство.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332

Ніколи не  заросте  

душа травою  забуття

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 386

Як ми вже повідомляли, 6 липня ц.р. у Ковелі на Меморіалі Слави відбувся  мітинг з нагоди 77-ої річниці визволення міста від нацистських загарбників. У ньому взяли участь представники міської і районної влади, громадськості, духовенства.

На жаль, учасників бойових дій у роки Другої світової війни тут видно не було – в живих їх практично  не залишилося нікого. Ветеранську спільноту представляли "діти війни", ветерани праці і Збройних Сил, учасники АТО/ ООС. Але всіх їх об’єднало прагнення віддати данину шани і поваги пам’яті  визволителям    рідного  міста, людям, котрі ціною свого життя виборювали перемогу над нацизмом.

Сьогодні по-різному  оцінюють  підсумки Другої світової. Дехто стверджує,  що по  її закінченню  одна  окупація – нацистська  змінилась іншою – радянською. У  цих  словах частка правди є, але далеко не вся: воїни  йшли у смертельний бій із ворогом не заради Сталіна чи його більшовицької партії. Вони  боронили рідну землю, прагнули швидше здобути перемогу над нацизмом, повернутися у рідні домівки, обійняти своїх матерів, дружин, дітей.  Але багато із них залишилися лежати у сирій землі, в тому числі під Ковелем. На їх честь і було відкрито в 1977 році  Меморіальний комплекс Слави.

На світлинах ви бачите окремі миті вшанування пам’яті загиблих в боях за Ковель.

Наш кор.

Фото 

Сергія Данилюка.

Як ми вже повідомляли, 6 липня ц.р. у Ковелі на Меморіалі Слави відбувся  мітинг з нагоди 77-ої річниці визволення міста від нацистських загарбників. У ньому взяли участь представники міської і районної влади, громадськості, духовенства.

На жаль, учасників бойових дій у роки Другої світової війни тут видно не було – в живих їх практично  не залишилося нікого. Ветеранську спільноту представляли "діти війни", ветерани праці і Збройних Сил, учасники АТО/ ООС. Але всіх їх об’єднало прагнення віддати данину шани і поваги пам’яті  визволителям    рідного  міста, людям, котрі ціною свого життя виборювали перемогу над нацизмом.

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 282

– Пані  Інно,  Ви – знана майстриня не лише у Ковелі, а й далеко за його межами, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. А коли захопились соломоплетінням? Як розпочалася Ваша творча історія?

– Народилася я 3 серпня 1990 р. в селі Купичів Турійського району. Навчаючись в Купичівській школі, почала відвідувати студію "Житечко", якою керує Марія Кравчук. Саме Марія Василівна прищепила любов до цього виду мистецтва, від неї я отримала глибокі знання, переймала технічну вправність. До речі, Марія Кравчук заснувала в купичівській школі перший і єдиний в Україні музей соломоплетіння "Солом'яне диво". 

Вищу освіту здобула в Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки за спеціальністю "Соціальна педагогіка". Навчаючись на 4-му курсі, почала працювати керівником гуртка "Соломинка" в Палаці учнівської молоді міста Луцька. Після закінчення університету переїхала в Ковель, працювала керівником гуртка "Соломинка" в ліцеї № 11, а також в Люблинецькій школі-інтернаті. Дітки охоче і з великим задоволенням навчаються такому цікавому ремеслу.

– Соломоплетіння – це непросте заняття. Важливою складовою є підготовка робочого матеріалу. Коли найкраща пора для заготівлі сировини для плетіння? З яких злаків вона найкраща, міцніша? Розкажіть про деякі тонкощі виготовлення виробів з соломки.

– Для плетіння я використовую жито. А для дідухів, віночків з колосків краще обирати пшеницю, овес, льон, сухоцвіти. Заготівлю матеріалу я розпочинаю в червні, коли жито починає цвісти. Це – найкращий період для підготовки матеріалу для роботи. Жито сію спеціально, яке пізніше сама жну серпом, сушу на горищі. Потім його треба нарізати, і вже тоді можна приступати до плетіння. Перш, ніж братися до роботи, потрібну кількість соломи змочую окропом, щоб вона була м'якою.

Навчитись цьому виду мистецтва можуть усі бажаючі. Звісно, починати слід із простих виробів, поступово удосконалюючи свою майстерність. І, як в кожній справі, потрібні бажання, терпіння та наполегливість.

– Які вироби у Вашому доробку переважають? Що найбільше до вподоби плести особисто Вам?

– Роботи в мене різнопланові – віночки, Різдвяні атрибути, дідухи, іграшки на ялинку, ляльки, квіти, жіночі прикраси, дитячі іграшки і багато чого іншого. Вже більш як два роки створюю віночки різного плану. 

Я люблю всі свої вироби, адже вкладаю в них свою працю, любов, часточку душі.

– Скільки затрачаєте часу, щоб зробити певний виріб?

– Зважаючи на те, що я мама двох малих діток, то буває по-різному. Зазвичай, працюю приблизно дві години  в  день. За такого режиму, враховуючи різні непередбачувані ситуації, на виготовлення віночка, до прикладу, іде приблизно місяць часу.  

– Чи берете Ви участь у тематичних виставках, ярмарках, фестивалях? Які маєте творчі відзнаки? 

– З 2015 року я – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Двічі отримувала стипендію Президента України для молодих майстрів. У 2007 році брала участь в конкурсі масок, що проходив у США, на тему "Міфи та легенди". Тоді я представила маску "Водяної Русалки" і отримала перше місце. Я активно беру участь в різних обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсах, виставках. Маю близько 100 нагород, серед яких – Гран-прі, перші, другі місця. Також мала п'ять персональних виставок по музеях України. Кожного року беру участь у виставці "Кращий твір року" в Києві.  Також завжди долучаюсь до виставок, які проходять по декоративно-прикладному мистецтву.

– Ви підтримуєте контакти з іншими майстрами, обмінюєтесь досвідом? 

– Так, звичайно, я знайома з майстрами соломоплетіння як з України, так із-за кордону. Була на майстер-класах за рубежем.  Звичайно, деякі навички використовую у своїй роботі, але намагаюсь працювати так, аби мати власний почерк у роботах, щоб люди, подивившись на мої твори, відразу впізнавали автора. Це дуже важливо. Наставником і людиною, яка мене надихає до творчості, з якою я зробила перші кроки в соломоплетінні, є мій педагог, наставник Марія Василівна Кравчук.

– Як ще любите проводити вільний час? Як відпочиваєте? Чи цікавляться Ваші дітки маминим захопленням?

– Чесно кажучи, я весь свій вільний час присвячувала б творчості. На жаль, так не виходить. Відпочивати любимо разом з сім'єю, нам подобається активний відпочинок.  Семирічній донечці дуже цікаво те, чим я займаюсь, вона охоче демонструє віночки, тішиться ними. Синочок ще маленький, тому головне, що не заважає, коли я працюю (сміється, – авт.).

– Пані Інно, традиційне запитання до митця: звідки черпаєте натхнення?

– Я дуже люблю свою роботу, мені подобається процес соломоплетіння. А коли бачу, що мої вироби до вподоби людям, то отримую потужний стимул продовжувати улюблену справу, розвиватися у ній, досягати нових творчих вершин. 

– Дякую за цікаву розмову.

Інтерв'ю вела 

Світлана ЛЯШУК.

НА СВІТЛИНАХ: Інна ЧОНКА та її  вироби з соломки. 

Фото з домашнього архіву.

– Народилася я 3 серпня 1990 р. в селі Купичів Турійського району. Навчаючись в Купичівській школі, почала відвідувати студію "Житечко", якою керує Марія Кравчук. Саме Марія Василівна прищепила любов до цього виду мистецтва, від неї я отримала глибокі знання, переймала технічну вправність. До речі, Марія Кравчук заснувала в купичівській школі перший і єдиний в Україні музей соломоплетіння "Солом'яне диво". 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 511

В минулому номері "Вістей Ковельщини" був опублікований фоторепортаж про відзначення Дня міста Ковеля. На жаль, за браком місця в газеті ми не змогли подати багато світлин з цієї непересічної події в житті мешканців громади. Сьогодні виправляємо цей "недолік" і друкуємо фото, на котрих зафіксовані учасники і організатори інших цікавих заходів.

Хочемо зауважити, що в деяких виданнях – електронних і друкованих – помилково стверджувалося, що Ковелю – 503 роки. Це груба історична помилка: наше місто має значно поважніший вік! 503 роки минуло з часу, коли йому було надано Магдебурзьке право. Насправді поселення Ковлє, як воно тоді називалося, пройшло досить тривалий період соціально-економічного розвитку, допоки не одержало право на організацію місцевого самоврядування європейського зразка.

На цю тему ковельський краєзнавець Петро Вільчинський готує статтю, яку він пообіцяв подати до редакції газети. Ну, а зараз до уваги читачів – фоторепортаж про своєрідний день народження міста, яке за традицією, відзначаємо у першу неділю липня.

Наш кор.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА 

і з офіційного сайту міської ради.

В минулому номері "Вістей Ковельщини" був опублікований фоторепортаж про відзначення Дня міста Ковеля. На жаль, за браком місця в газеті ми не змогли подати багато світлин з цієї непересічної події в житті мешканців громади. Сьогодні виправляємо цей "недолік" і друкуємо фото, на котрих зафіксовані учасники і організатори інших цікавих заходів.

Хочемо зауважити, що в деяких виданнях – електронних і друкованих – помилково стверджувалося, що Ковелю – 503 роки. Це груба історична помилка: наше місто має значно поважніший вік! 503 роки минуло з часу, коли йому було надано Магдебурзьке право.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 272

Цвіте сон-трава на Волині, духмяниться дика ружа, ваблять розсипи чорниць у волинських лісах, а серце манять чомусь дивовижні Карпати. Хоч бачила їх лише з коломийських окраїн, малювала в уяві побачені краєвиди із “Тіней забутих предків”, та навік прикипіла серцем до краю, де грози розвішують райдуги на вершечках смерек…

Покинувши всі справи спраглого червня, вирушаю в Карпати разом із “союзянками” Ковельщини, за дощами і за запахом смерек… І не тільки! Бо в серці живе заповітна мрія – побачити зблизька життя і побут гуцулів, доторкнутися душею до священних місць, де перебували і творили українські світочі Леся Українка, Іван Франко, Юрій Федькович, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Михайло Коцюбинський…

В передчутті зустрічі з Карпатами дорога Ковель-Луцьк-Львів-Коломия промайнула швидко. Цікаві згадки бувальців про гори, приємне спілкування з посестрами на злободенні теми…

Коломия зустріла нас палючим Сонцем і змілілим Прутом – лівою притокою Дунаю, що бере свій початок із гірського джерела Говерли. В історичних джерелах у давні часи ця річка мала назву Бурат. Тихий і лагідний у літні дні, Прут буває нестримним і норовливим під час паводків…

Втішилися ми офітною архітектурою міста, котра ввібрала у себе не тільки українські, а й давні австрійські та польські мотиви.

На жаль, ми не потрапили до архітектурної споруди у формі найбільшого у світі писанкового яйця, що в простолюдді зветься музей “Писанка”. Музей побудований в 2000 році спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису. Нині він налічує понад 12 тисяч експонатів писанки з усіх куточків України, а також світу. 

З Коломиї наш туристичний маршрут проліг в напрямку містечка Верховина, котре є осередком гуцульської культури і районним центром Івано-Франківської області. До 1962 року містечко носило назву Жаб'є. Є декілька версій походження цієї назви. Одна із них говорить про те, що перший поселенець у цьому місці був вихідцем із Франції і мав ім'я Жаб'єн. Ми зупинимося на іншій версії, котра трактує походження назви містечка. Саме великі скупчення жаб на розігрітому камінні дали топонімічну назву поселенню. Знаменитий вислів Івана Франка як би стверджує це: “Ось Жаб'є – гуцуська столиця. Нема. Мовляють села понад Жаб'є. І більшого лиха шукати дарма”.

Містечко розташоване на березі річки Чорний Черемош. Забігаючи наперед, варто сказати про норовливий характер гірської ріки. У районі Верховини вона біжить шумним потоком, б'ється об каміння, вирує, викликаючи захоплення і повагу до себе з боку туристів. Для гуцулів Чорний Черемош є священною рікою. Вдалині від рідного краю його пісня не стишується у серці, а звучить світлою мелодією дому, гірських вершин і безумовно коломийкою шумовійних хвиль.

Початок річка бере у Чевчинських горах. Несе свої води до бистрині, де зливається з Білою рікою і дає початок, оспіваному у піснях Черемошу.

По дорозі до Верховини ми зупиняємося у дивовижній Криворівні, котра була колискою опришківського і повстанського рухів. А ще краєм, котрий надихнув автора на написання шедеврального твору “Тіні забутих предків”. Михайло Коцюбинський, повертаючись з Італії в 1910 році, зупинявся у Криворівні. Вражений мальовничою природою Карпат, побутом гуцулів, він вирішив описати життя “незвичайного казкового народу”. Ця думка не відпускала письменника. Невдовзі він повернувся у Криворівню, щоб дослідити побут, звичаї і фольклор горян. І уже в 1911 році з-під пера Коцюбинського вийшла повість, котра і сьогодні чарує, тривожить і змушує читачів шукати правічні істини добра і любові. В 1964 році твір був екранізований Сергієм Параджановим. Головну роль у фільмі зіграв Іван Миколайчук – легенда гуцульського краю.

Режисер згадував: “Я давно мріяв створити фільм, в якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу…”.

Параджанову вдалося не тільки втілити свій задум, а й перевершити самого себе, створивши на той час найвитонченіший фільм на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії…

В прокаті за кордоном фільм мав назву “Дикі коні вогню”. Перед прем'єрою фільму, у Києві, відбулася зустріч глядача з творчою групою. Ця зустріч перетворилась в акцію протесту на знак підтримки українських інтелектуалів, котрі були заарештовані радянською владою влітку 1965 року. Організаторами цієї акції стали відомі нині українці: Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл…

Валентина КЛЮНТЕР.

(Закінчення в наступному номері).

Цвіте сон-трава на Волині, духмяниться дика ружа, ваблять розсипи чорниць у волинських лісах, а серце манять чомусь дивовижні Карпати. Хоч бачила їх лише з коломийських окраїн, малювала в уяві побачені краєвиди із “Тіней забутих предків”, та навік прикипіла серцем до краю, де грози розвішують райдуги на вершечках смерек…

Покинувши всі справи спраглого червня, вирушаю в Карпати разом із “союзянками” Ковельщини, за дощами і за запахом смерек… І не тільки! Бо в серці живе заповітна мрія – побачити зблизька життя і побут гуцулів, доторкнутися душею до священних місць, де перебували і творили українські світочі Леся Українка, Іван Франко, Юрій Федькович, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Михайло Коцюбинський…

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 254

Нещодавно в м. Хмельницькому відбулася ІІІ літня гімназіада України з вільної боротьби серед юнаків та дівчат 2004-2005 років народження. У складі збірної Волинської області виступали вихованці ДЮСШ № 1 м. Ковеля.

У ваговій категорії 57 кілограмів Надія Шворак дійшла до фіналу, де у боротьбі за “золото” поступилася суперниці із Донецької області, ставши срібною медалісткою. Нині спортсменка у складі збірної команди України готується до Всесвітньої універсіади, яка відбудеться наприкінці серпня в Китаї.

Ще дві борчині-ковельчанки Софія Поремчук (42 кг) та Іванна Буяджи (66 кг) вибороли бронзові нагороди, поступившись, на жаль, представницям Київської та Запорізької областей.

Олег СТУС, 

голова федерації боротьби 

м. Ковеля.

Фото з архіву автора.

Нещодавно в м. Хмельницькому відбулася ІІІ літня гімназіада України з вільної боротьби серед юнаків та дівчат 2004-2005 років народження. У складі збірної Волинської області виступали вихованці ДЮСШ № 1 м. Ковеля.

У ваговій категорії 57 кілограмів Надія Шворак дійшла до фіналу, де у боротьбі за “золото” поступилася суперниці із Донецької області, ставши срібною медалісткою. Нині спортсменка у складі збірної команди України готується до Всесвітньої універсіади, яка відбудеться наприкінці серпня в Китаї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 221

У м. Луцьку відбувся відкритий літній чемпіонат КДЮСШ № 1 з плавання. Змагання проводились зао системою багатоборства  на дистанціях 50, 100, 200 метрів вільним стилем, брасом, батерфляєм, на спині. 

В змаганнях взяли участь юнаки та дівчата КЗ “КДЮСШ імені Євгена Кондратовича” 2005-2006, 2007-2008, 2009-2010 років народження і  молодші. 

Чемпіонами  на обраних дистанціях у своїх вікових групах стали: Сарапін Даніїл, Ляшук Ілля, Сарапіна Євгенія, Єрмолаєва Софія, Падалюк Наталія, Горбунова Ангеліна, Гузь Святослав, Мороз Віталій, Чечель Трофім. Срібними призерами стали: Тесляр Яна, Басалка Олександр, Пархомук Влад. Бронзу здобули: Турик Давид, Грабовець Віолета, Роль Назар. 

Готували спортсменів до змагань: Ляшук Дмитро, Савлук Олександр, Супрунович Юлія, Медведюк Сергій.

Адміністрація КЗ “КДЮСШ імені Євгена  Кондратовича” бажає спортсменам та тренерам міцного здоров'я, хорошого відпочинку під час канікул та вдалих стартів у новому навчальному році!

Сергій МЕДВЕДЮК,

заступник директора з навчально-тренувальної роботи КЗ “КДЮСШ імені Євгена Кондаротовича”.

НА ЗНІМКАХ: переможці та призери змагань.

Фото автора.

У м. Луцьку відбувся відкритий літній чемпіонат КДЮСШ № 1 з плавання. Змагання проводились зао системою багатоборства  на дистанціях 50, 100, 200 метрів вільним стилем, брасом, батерфляєм, на спині. 

В змаганнях взяли участь юнаки та дівчата КЗ “КДЮСШ імені Євгена Кондратовича” 2005-2006, 2007-2008, 2009-2010 років народження і  молодші. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 238

За усталеною традицією, у  першу неділю липня ковельчани урочисто відзначають День міста. І хоч цьогоріч святкування було не таким, образно кажучи, широкомасштабним, як раніше (далися взнаки протиепідемічні заходи, які уряд продовжив до 31 серпня), все ж 4 липня відбулося багато цікавих і захоплюючих подій, учасниками і глядачами яких стали сотні мешканців нашого міста та їх гості.

Забігаючи наперед, можемо сказати, що зусиллями працівників культури, аматорів народного мистецтва, громадських активістів, очільників об'єднаної громади вдалося створити хвилююче дійство, в якому минуле  перегукувалося із сучасним, допомогло глядачам зримо побачити і відчути  найголовніші віхи історії міста над Турією.

Прологом до урочистостей стало офіційне відкриття свята, що розпочалося о 12-й годині  в Народному домі "Просвіта". Серед шанованих гостей – міські голови попередніх скликань Микола Вельма, Анатолій Семенюк, Володимир Бойко, Ярослав Шевчук, Сергій Кошарук (на світлині внизу  вони –  разом з теперішнім мером міста Ігорем Чайкою), депутати міської ради, члени її виконавчого комітету, представники громадськості, трудових колективів, підприємств, установ і організацій, духовенства, молоді.

(Закінчення 

на 2-й стор.).

За усталеною традицією, у  першу неділю липня ковельчани урочисто відзначають День міста. І хоч цьогоріч святкування було не таким, образно кажучи, широкомасштабним, як раніше (далися взнаки протиепідемічні заходи, які уряд продовжив до 31 серпня), все ж 4 липня відбулося багато цікавих і захоплюючих подій, учасниками і глядачами яких стали сотні мешканців нашого міста та їх гості.

Забігаючи наперед, можемо сказати, що зусиллями працівників культури, аматорів народного мистецтва, громадських активістів, очільників об'єднаної громади вдалося створити хвилююче дійство, в якому минуле  перегукувалося із сучасним, допомогло глядачам зримо побачити і відчути  найголовніші віхи історії міста над Турією.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 790