Вересень — не привід зітхнути з полегшенням і сумом. Досвідчені садівники знають, що на ділянці ще залишаються десятки невідкладних справ. В саду, на городі і в квітнику кипить життя, а значить, вам доведеться ще чимало попрацювати.

10 найбільш важливих справ 

в саду у вересні

Продовжуйте збір врожаю фруктів та ягід

У вересні збирають пізні сорти яблук і груш, обривають горобину, осінні сливи і тернину. Збирати врожай потрібно, починаючи з нижніх гілок, поступово переходячи до верхніх. Фрукти пізніх (зимових) сортів зазвичай добре зберігаються, а, значить, варто заздалегідь подбати і про місце для них.

Внесіть добрива під кущі та дерева

Великі (особливо плодоносні) рослини і ґрунт під ними виснажилися за сезон, отож  запас поживних речовин потрібно терміново поповнювати. Восени в ґрунт не вносять азотні добрива, щоб не провокувати зростання листя і пагонів, а віддають перевагу калійним та фосфорним. Вам підійдуть мінеральні комплекси з позначкою “осіннє”, попіл, суперфосфат, сірчанокислий і хлористий калій.

Обробіть сад від шкідників

До того, як листя опаде з дерев і кущів, а зимуючі комахи сховаються в ґрунт, сад потрібно обробити інсектицидами. Не варто відкладати обробку на жовтень — шкідники вже підуть глибоко в землю.  

Очистіть 

пристовбурні кола

Не слід залишати пристовбурні круги і міжряддя малини, полуниці та інших ягідників не прополеними на зиму. За час, що залишився до холодів, бур’яни встигнуть розростися, розмножитися і ще щільніше захопити відвойовану територію. Позбавтеся від них, підкопавши коріння або змастивши листя гербіцидом. Після видалення рослинних залишків прорихліть землю і замульчуйте її торфом, перепрівшою тирсою, перегноєм або іншим доступним матеріалом.

Проведіть вологозарядкові поливи

Після спекотного і сухого літа деревам потрібен рясний вологозарядковий полив. Ґрунт під ними повинен промокнути на 1-1,5 м. Для цього молодим деревцям потрібно 40 л води, дорослим деревам — 50-70 л, а крупномірам — понад 100 л.  

Зробіть санітарну обрізку

Уважно огляньте кущі, дерева і ягідники й видаліть всі засохлі, хворі, пошкоджені пагони. Після цього можете відразу здійснити формуючу обрізку саду, а можете відкласти її до кінця зими — початку весни. Не забудьте про кущі суниці — востаннє видаліть вуса й хворе листя.

Посадіть молоді 

дерева і кущі

Поки в пам’яті свіжі всі цікаві сорти й незвичайні види дерев і кущів, прикрасьте свій сад новими зразками. На початку осені молоді саджанці продаються в розплідниках у достатку, а якщо ви посадите їх у вересні, то у них буде час вкоренитися.

Побіліть 

стовбури дерев

Якщо не впевнені, що зможете потрапити в сад в кінці зими, коли перші сонячні промені, відбиваючись від білосніжного покриву, стають небезпечними для дерев, краще проведіть побілку восени. Використовуйте для цього водоемульсійну фарбу, яка перенесе осінні дощі і не злізе. Також можна обмотати стовбури і скелетні гілки дерев білою мішковиною, спанбондом або іншим матеріалом.

Обріжте малину

Після збору останніх ягід ремонтантної малини приступайте до обрізання всіх кущів, зокрема і літніх сортів. У літньої малини видаліть пагони, гілки (вони коричневого кольору), а молоді укоротіть. Ремонтантну малину зріжте до основи або, якщо хочете отримати частину ягід у першій половині літа, залиште на кущі 3-5 сильних гілок і укрийте їх на зиму так само, як звичайну малину.

Зніміть ловчі 

пояси з дерев

Якщо на літо ви розставляли в саду феромонні і ароматичні пастки, кріпили до дерев ловчі пояси або ліхтарики, пора їх зняти. Очистіть їх від шкідників і спаліть або знезаражуйте і приберіть у сухе місце до наступного року.  

10 найважливіших справ у городі у вересні

Приберіть пізні сорти картоплі і почніть прибирання коренеплодів

Не пізніше вересня потрібно викопати картоплю і покласти її на зберігання. Справа навіть не в тому, що після всихання бадилля вона вже не росте, а в тому, що ґрунтові комахи, як і раніше, хочуть їсти. Та й осінні дощі можуть завдати шкоди. Також у вересні потрібно прибирати буряк, моркву, редьку, ріпу та інші коренеплоди.

Накрийте грядки з зеленню і овочами

Якщо в прогнозі погоди для вашого регіону передбачаються заморозки, укрийте грядки з овочами і зеленими культурами спанбондом або плівкою. Закривайте на ніч парники і теплиці, оскільки холодні ночі негативно позначаться на швидкості зростання і визрівання овочів.

Пролийте землю біопрепаратами

Якщо під час літнього сезону ви виявили, що на грядках розвиваються грибки або шкідливі бактерії, після збору врожаю бажано обробити ґрунт, щоб позбутися від цієї проблеми на наступний сезон.

Заготовте ґрунт 

для розсади

Розгрібати сніг і довбати мерзлий ґрунт взимку — задоволення на любителя. Тому ґрунт для розсади варто заготовити заздалегідь, набравши його з грядок, звільнивши від бур’янів. Восени мішки з ґрунтом поміщають в сухе місце і залишають до весняної пори, туди ж можна віднести пісок, торф, попіл та інші компоненти.

Висмикніть кущі ґрунтових помідорів 

і огірків

Якщо ви живете не на півдні країни, то вересень — останній місяць для ґрунтових помідорів і огірків. Якщо ваші посадки ще не загинули від переохолодження і хвороб, не провокуйте їх, а зберіть плоди і видаліть бадилля з ділянки. Хворі екземпляри спаліть, здорові відправте в компост або в основу теплих грядок, але, в будь-якому разі не залишайте на зиму на місці. 

Підготуйте неопалювані теплиці до зими

Не варто затягувати і з тепличними овочами — кінець вересня і початок жовтня — це крайній термін і для них. Після збирання рослин вам потрібно буде перекопати ґрунт у теплиці, знезаразити приміщення, провітрити його, провести дрібний ремонт і вимити всі поверхні і опори.

Посійте сидерати

На самому початку місяця можна посіяти осінні сидерати. До холодів вони не тільки не втратять схожість, але й непогано підростуть, захистивши ґрунт від бур’янів, прорихливши його і ставши альтернативою комплексним добривам. Краще всього сіяти  гірчицю, суріпицю, олійну редьку, горох, віку, конюшину, фацелію та інші морозостійкі рослини.  

Закладіть високі грядки

Якщо ви не знаєте, куди дівати траву з газону, бадилля овочів, гілки дерев після обрізки та інші рослинні залишки.  Їх готують саме у вересні, поки тепла погода дозволяє запустити необхідні процеси, а відходів на ділянці достатньо для наповнення.

Продовжуйте догляд за пізніми сортами капусти

Пізня капуста у вересні ще залишається на грядках, однак забувати про неї не потрібно. По-перше, регулярно збирайте  з листя слимаків і гусениць, припудрюйте качани і міжряддя попелом і тютюновим пилом. По-друге, в суху погоду не пропускайте рясні поливи кожні 5-6 днів. І нарешті, якщо від надміру дощів капуста почала тріскатися, підкопайте її так, щоб бічні (тонкі) корінці порвалися. 

Внесіть осінні добрива і перекопайте ґрунт

На звільнені від бур’янів грядки восени вносять добрива з низьким вмістом азоту. Підійде попіл з розрахунку 1 склянка на 1 кв. м або суперфосфат (40-50 г на 1 кв. м). Ґрунт з розсипаним добривом перекопують, намагаючись не розбивати грудки. 

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Вересень — не привід зітхнути з полегшенням і сумом. Досвідчені садівники знають, що на ділянці ще залишаються десятки невідкладних справ. В саду, на городі і в квітнику кипить життя, а значить, вам доведеться ще чимало попрацювати.

У вересні збирають пізні сорти яблук і груш, обривають горобину, осінні сливи і тернину. Збирати врожай потрібно, починаючи з нижніх гілок, поступово переходячи до верхніх. Фрукти пізніх (зимових) сортів зазвичай добре зберігаються, а, значить, варто заздалегідь подбати і про місце для них.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 360

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 325

Гороскоп

з 6 по 12 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 368

За для підвищення обізнаності дорослого населення та підростаючого покоління з основ безпеки життєдіяльності та правил особистої безпеки, щоб попередити пожежі та інші надзвичайні ситуації, 26 серпня, працівники Ковельського районного управління ГУДСНС України у Волинській області спільно з дільничним офіцером поліції вкотре провели відпрацювання з безпеки життєдіяльності житлового сектору в с. Бірки, Любомльської ТГ.

Рятувальники особливу увагу звернули на дотримання правил пожежної безпеки у літній період, під час відпочинку у рекреаційних зонах та екосистемах. Наголосили на забороні випалювання сухої рослинності та адміністративній відповідальності за дані дії. Нагадали заходи безпеки під час експлуатації  електроприладів та правила поведінки під час грози.  Розповіли про першочергові дії при виникненні пожежі та інших надзвичайних ситуаціях, небезпеку вибухонебезпечних предметів та алгоритм дії у випадку їх виявлення, також наголосили на безпеці дітей, залишили листівки та іншу друковану продукцію відповідної тематики. 

Ковельське районне управління ГУ ДСНС України у Волинській області

За для підвищення обізнаності дорослого населення та підростаючого покоління з основ безпеки життєдіяльності та правил особистої безпеки, щоб попередити пожежі та інші надзвичайні ситуації, 26 серпня, працівники Ковельського районного управління ГУДСНС України у Волинській області спільно з дільничним офіцером поліції вкотре провели відпрацювання з безпеки життєдіяльності житлового сектору в с. Бірки, Любомльської ТГ.

Рятувальники особливу увагу звернули на дотримання правил пожежної безпеки у літній період, під час відпочинку у рекреаційних зонах та екосистемах. Наголосили на забороні випалювання сухої рослинності та адміністративній відповідальності за дані дії. Нагадали заходи безпеки під час експлуатації  електроприладів та правила поведінки під час грози.  Розповіли про першочергові дії при виникненні пожежі та інших надзвичайних ситуаціях, небезпеку вибухонебезпечних предметів та алгоритм дії у випадку їх виявлення, також наголосили на безпеці дітей, залишили листівки та іншу друковану продукцію відповідної тематики. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 401

Погода в Ковелі 

26 серпня–1 вересня  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 357

22 серпня, у 9-ту неділю після П’ятдесятниці, на території Софійського собору в Києві служили Божественну літургію просто неба, яку правили Предстоятель Вселенського Патріархату Варфоломій разом із єпископатом Православної церкви України. 

У Богослужінні взяли участь предстоятель Православної Церкви України митрополит Київський і всієї України Епіфаній, екзарх Вселенського Патріархату в Україні єпископ Команський Михаїл, гості з Греції, духовенство Православної Церкви України, представники влади та інші високоповажні гості. Разом молились митрополит Луцький і Волинський Михаїл, канцлер єпархії протоієрей Микола Цап, інше духовенство нашої єпархії та чисельні віряни.

Після Богослужіння на Софійській площі духовенство єпархії разом із митрополитом заспівали гімн нашого краю – «Волинь моя».

Напередодні, вранці 21 серпня, у Михайлівському Золотоверхому соборі відбулась урочиста зустріч і подячна молитва (доксологія) Його Всесвятості з нагоди прибуття до України. Богослужіння проводилось українською і грецькою мовами.

А ввечері наш архієрей взяв участь у вечірній відправі в Андріївській церкві, як ставропігії Вселенського Патріархату. 

В урочистостях взяла участь представницька делегація духовенства Православної Церкви України з Ковельщини.

Текст  і світлина з офіційного 

сайту Волинської єпархії ПЦУ.

22 серпня, у 9-ту неділю після П’ятдесятниці, на території Софійського собору в Києві служили Божественну літургію просто неба, яку правили Предстоятель Вселенського Патріархату Варфоломій разом із єпископатом Православної церкви України. 

У Богослужінні взяли участь предстоятель Православної Церкви України митрополит Київський і всієї України Епіфаній, екзарх Вселенського Патріархату в Україні єпископ Команський Михаїл, гості з Греції, духовенство Православної Церкви України, представники влади та інші високоповажні гості. Разом молились митрополит Луцький і Волинський Михаїл, канцлер єпархії протоієрей Микола Цап, інше духовенство нашої єпархії та чисельні віряни.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 347

У програмі святкування 30-річниці Незалежності України у Ковельській територіальній громаді значиться видатна подія: встановлення та реєстрація Національного рекорду України із внесення бронзового пам’ятника Тарасу Шевченку, як  досягнення України, до Національного реєстру рекордів.

Передісторія цього унікального для ковельчан заходу така: було відомо, що висота бронзової скульптури сягає більше 7 метрів. Засобам масової інформації повідомляли, що це –   найвищий пам’ятник апостолу Правди і Свободи в Україні. Мати неофіційне твердження про унікальність пам’ятника – це пів справи, але, як кажуть мудрі люди, все має бути документально підтверджено.

Ольга Яренчук відома в Ковелі і за його межами, як активна громадська діячка. Вона – прессекретар ГО «Асоціація осіб з інвалідністю» «Добродія в дії». Саме їй належить ідея офіційно зареєструвати рекорд. Для цього було проведено велику  роботу і зібрано необхідні кошти.

Однак, як часто буває, на шляху до омріяної мети виникли труднощі як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. І все ж  справедливість восторжествувала.

Як дарунок святу Незалежності, 22 серпня ц.р. до Ковеля з Києва прибув представник Національного реєстру України Олег Волочков.

Напередодні заходу він виконав відповідальну місію – провів заміри пам’ятника і порівняв з іншими, нині встановленими  (а їх є 1200!).

Виявилося, що пам’ятник насправді має висоту 7,9 метра, і це справді найвища скульптура Кобзаря у бронзі в Україні.

 Гордись, Ковелю! Якщо у Львові – найвищий  мармуровий монумент, то в Ковелі – бронзовий.

— Що там цікавого у вашому Ковелі? – запитає тепер  киянин чи харків’янин.

— Найвищий пам’ятник Тарасу Шевченку! – відповість гордо ковельчанин.

Так твориться далека і близька історія.

До цього заходу в місті старанно готувалися і влада, і громадськість, і учнівська молодь. На початку присутнім запропонували  літературно-музичну композицію.

За невеликий відрізок часу промайнуло перед очима і в свідомості мученицьке життя   Великого Кобзаря, а разом із ним – всієї стражденної України.

Вміють  юні «артисти» та їх наставники  проникнути в душу та зворушити її. А Тарас, одягнений  в українську сорочку-вишиванку, слухав, і, мабуть, теж переживав разом із присутніми. Він з триметрового пагорба ніби ступив  рішуче крок до нас, щоб нагадати – спочинку не чекайте, бо за волю треба боротися все життя. 

Про історію  спорудження пам’ятника розповіли міські голови минулих скликань Анатолій Семенюк та Ярослав Шевчук. Звернувся до присутніх і теперішній мер міста Ігор Чайка. Зворушило всіх коротке, але щире, душевне слово Олі Яренчук. Від громадської організації «Добродія в дії»  вона вручила Подяку Ярославу Шевчуку  за вагомий особистий внесок в будівництво пам’ятника Тарасу Шевченку та парку його імені.

І ось вона, довгождана історична мить: Олег Волочков вручає Сертифікати, які засвідчують новий рекорд України, Ользі Яренчук та Ігорю Чайці. Відбулося ніби друге народження пам’ятника Тарасу Шевченку – тепер із Всеукраїнським статусом.

До підніжжя пам’ятника були покладені квіти.

Коротка історія будівництва

На початку дев’яностих років ХХ століття, після проголошення  Акта Незалежності, перед ковельчанами постало давно омріяне завдання – спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку. Вимоги, запити, пропозиції звучали на вічах, мітингах, сесіях міськради. Зусиллями влади і громади було досягнуто порозуміння і оголошено конкурс на кращий проєкт монумента та місце його розташування.

Участь  в конкурсі взяли проєктанти зі Львова, Києва, Луцька, Рівного, Ковеля. В гострій конкурентній боротьбі переміг проєкт архітектора-скульптора Володимира Шолудька. Проєкт символізував Т. Шевченка як Пророка, Апостола Правди і Свободи. Разом з тим було відкрито спец- рахунок для збору коштів. Ковельчани жертвували  кошти – хто і скільки міг.

Львівська керамічно-скульптурна фабрика прийняла замовлення і приступила до роботи. За відносно короткий термін було виготовлено гіпсову скульптуру.  На жаль, «одягнути» її в бронзовий одяг завадив всеукраїнський обвал економіки. Роботи призупинилися на довгі 10 років. 

У 2003 році сяйнуло Сонце надії. Завдяки клопотанням народного депутата України Бориса Загреви, активній позиції міського голови Ярослава Шевчука  Верховна Рада України внесла поправку до бюджету, і фінансування будівництва пам’ятника було поновлено. Закипіла робота. У переддень свята Дня Незалежності у 2005 році  пам’ятник було відкрито.

Сьогодні це місце для ковельчан є священним.Тут гартується національний дух. Тут формується наша ідентичність. Звідси Тарас благословляє молодят на щасливе життя і вірність.

Духовна Історія пам’ятника буде не повною, якщо не нагадати заповітні слова, які закладені в спеціальну капсулу і вмонтовану в фундамент монумента.

Про це – мої поетичні рядки:

— Тарасе!

Ти віддати  все хотів –

Життя і розум  

Для свого народу,

Над рідним краєм

Соколом летів,

В глибоких водах

Не шукав ти броду.

Апостол Правди і Свободи

Біля братів свої убогих

На вежі духу на сторожі

Поставив Слово,

Щоб понад Тур’єю й Дніпром

Жадана Воля розквітала,

Щоб йшли до твого п’єдесталу

На сповідь щиру українці.

Ішли торкнутися душею 

До віри й істини твоєї.

...Сьогодні парк шумить віттям «дорослих» дерев. Вони невдовзі стануть вищими  пам’ятника Дай, Боже, щоб наша Доля, щоб наша Воля, щоб наша Незалежність так само піснею виростили і так само високо злітали понад світом, як твоє слово, Тарасе!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

У програмі святкування 30-річниці Незалежності України у Ковельській територіальній громаді значиться видатна подія: встановлення та реєстрація Національного рекорду України із внесення бронзового пам’ятника Тарасу Шевченку, як  досягнення України, до Національного реєстру рекордів.

Передісторія цього унікального для ковельчан заходу така: було відомо, що висота бронзової скульптури сягає більше 7 метрів. Засобам масової інформації повідомляли, що це –   найвищий пам’ятник апостолу Правди і Свободи в Україні. Мати неофіційне твердження про унікальність пам’ятника – це пів справи, але, як кажуть мудрі люди, все має бути документально підтверджено.

Ольга Яренчук відома в Ковелі і за його межами, як активна громадська діячка. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 474

З 1 вересня в українських школах почнуть діяти нові норми харчування. Це означає, що у шкільному меню буде обмежена кількість солі, цукру, жирів. При цьому страви стануть різноманітнішими. Водночас не всі навчальні заклади готові до впровадження реформи харчування технічно, багатьом ще належить організувати закупівлі й обладнати харчоблоки. Як довго триватиме перехідний період і чого чекати школярам вже восени, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Нове меню і перехідний період

Уже понад рік в Україні триває реформа харчування в школах. Нею займається перша леді Олена Зеленська разом із фахівцями міністерств освіти (МОН), охорони здоров’я (МОЗ) та Держпродспоживслужби (ДПСС). Минулий рік ініціатори реформи присвятили аналізу проблем шкільного харчування та оновленню нормативної бази. З початку 2021 року запрацював новий Санітарний регламент для закладів загальної середньої освіти, а у травні експерти презентували нове шкільне меню. 

Оновлене меню, за яким годуватимуть школярів з вересня, розраховане на 4 тижні. Воно складається із 160 страв, зокрема традиційних українських, середземноморських, сезонних,безглютенових та безлактозних пропозицій. 

Наприклад, школярам планують давати сирну запіканку з бананом та ягодами, чахохбілі з куркою, кускус, шпундру, рибні нагетси, полтавський борщ, банош, пудинг, лобіо та бефстроганов. Меню розробив відомий український кухар Євген Клопотенко разом із командоюпроєкту CultFood. Над раціоном працювали технологи, дієтологи і фахівці МОЗ.

Згідно з новими нормами, у стравах школярів повинна бути обмежена кількість солі, цукру, жирів. У раціоні має з’явитися більше м’яса, молочних продуктів, фруктів, горіхів, ягід. Також встановлено калорійність сніданку – 25-30% від добової потреби, обіду – 30-45%.

З вересня в українських школах заборонено подавати ковбаси, сосиски, рибні консерви, непастеризоване молоко, непастеризовані соки, снеки, які перевищують норму цукру чи солі, вироби з кремом.

«Ця глобальна реформа, всеукраїнська реформа - про дітей і для дітей, задля здоров’я наших дітей сьогодні і задля здоров’я українців у майбутньому», – зазначила Олена Зеленська. 

Аби всі школи встигли підготуватись до нових правил, до кінця року уряд встановив перехідний період і наклав мораторій на штрафи.Згідно з постановою, до 1 січня 2022 року школи не будуть притягувати до відповідальності, якщо перевірки виявлять порушення нових норм харчування.У МОН кажуть, що розуміють об’єктивні труднощі з організацією закупівель продуктів та послуг харчування. Але закликають не відкладати і вже долучатись до реформування. 

Необхідність модернізації харчоблоків 

Повноцінній перехід на нове меню майже неможливий без сучасного кухонного устаткування. Тож під особливий контроль потрапляє стан харчоблоків, де готується їжа для дітей.З початку серпня спеціалісти Держпродспоживслужби перевірили 1791 школу на предмет  готовності до нового навчального року. Порушення виявили у 1174 закладах освіти.

«Цього року при комісійних перевірках звертається увага на дуже багато нових норм у зв’язку із впровадженням нового Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти. Вони стосуються: стану утримання території, створення умов для дітей з особливими освітніми потребами, стану забезпечення меблями, створення умов для учнів початкових класів, стану проведення лабораторних досліджень факторів середовища», – пояснюєочільниця ДПСС Владислава Магалецька.

У ДПСС зауважують, що більшість порушень, які виявили під час перевірок, стосуються саме стану обладнання і харчоблоків. Серед найбільш поширених: недостатня кількість кухонного та столового посуду, холодильного і технологічного обладнання, відсутність належних умов для миття рук як в харчоблоках, так і в обідніх залах. 

Окрема проблема – це необхідність проведення капітального ремонту. Але вона поступово вирішується. У 2020 році понад 1809 шкіл відремонтували свої харчоблоки. На це пішло майже 500 мільйонів гривень: 400 млн. грн. – з Державного бюджету та майже 100 млн. грн. – з місцевих бюджетів. Найбільше коштів з державного бюджету було спрямовано до Дніпропетровської, Львівської та Одеської областей. З місцевих бюджетів найбільше коштів було виділено в Києві.Цьогоріч обіцяють виділити на модернізацію їдалень не меншу суму. На 2021 рік запланована субвенція «Спроможна школа», якою навчальні заклади можуть скористатися для оновлення харчоблоків.

Реформа харчування тільки-но набирає обертів. За пів року, коли усі школи перейдуть на новий стандарт харчування, можна буде підбити перші проміжні підсумки і дивитись, чи смакує школярам нове меню. 

Оксана КОВАЛЬ.

З 1 вересня в українських школах почнуть діяти нові норми харчування. Це означає, що у шкільному меню буде обмежена кількість солі, цукру, жирів. При цьому страви стануть різноманітнішими. Водночас не всі навчальні заклади готові до впровадження реформи харчування технічно, багатьом ще належить організувати закупівлі й обладнати харчоблоки. Як довго триватиме перехідний період і чого чекати школярам вже восени, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Уже понад рік в Україні триває реформа харчування в школах. Нею займається перша леді Олена Зеленська разом із фахівцями міністерств освіти (МОН), охорони здоров’я (МОЗ) та Держпродспоживслужби (ДПСС). Минулий рік ініціатори реформи присвятили аналізу проблем шкільного харчування та оновленню нормативної бази. З початку 2021 року запрацював новий Санітарний регламент для закладів загальної середньої освіти, а у травні експерти презентували нове шкільне меню. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 368

Вулички рідного міста снились їй уже довгих двадцять років. Студентські літа залишили приємні спогади та велике розчарування. Справжнє кохання Ярина зустріла саме тоді й не здогадувалася, що життя зіграє з нею злий жарт — розлучить із коханим-красенем. Та Ярина усе витримає. Адже в неї є найдорожчий скарб, найбільше щастя — донечка Женя. Як же вона схожа на свого батька!

Щороку Ярина приходить у парк під своє дерево, де колись зустрілась із коханим. Приходить саме того дня, коли горобина подарувала їй перше, чисте почуття — з пів погляду й на все життя. Ось і сьогодні, вдвадцяте, жінка сидить під деревом, що рясними гронами ягід манить до себе, як і багато років тому… Сидить, міцно стискає в руках його один-єдиний подарунок — бурштинове намисто і згадує своє щасливе минуле.

…Тоді дівчата сиділи на лавці в парку та бурхливо обговорювали фільм, який саме демонстрували в кінотеатрах міста. Ярина, як завше, любила сперечатися. І він одразу звернув на неї увагу. А як же інакше? Великі голубі очі, густе русе волосся, заплетене «колосочком», тонкий стан — незнайомка справді була дуже вродливою. Та найбільше його вразила посмішка. Так і почали зустрічатися, бо зрозуміли, що створені один для одного.

Те, що він іноземець, Ярина збагнула відразу. Акцент додавав йому загадковості. Він приїхав із Канади. Розповідав, що його чиста українська — це заслуга батьків. Адже в діаспорі пам’ятають звичаї, традиції. Його коріння було із Західної України. Його історії — його мрії.

Місяць щастя пролетів дуже швидко. Скільки в них було планів! Під зорями вони будували спільне майбутнє. Та якось він зник. Раптово, без жодних пояснень — і так само раптово Ярина змінилася. Досі вона ніколи не думала, що душевний біль такий пекучий — усередині все вигорало до тла. Жити не хотілося. Дівчина криком кричала, що хоче в іншу пору року, хоче, щоб осінь зникла з природи. Її життя втратило сенс. Але все миттю змінилося, коли в неї під серцем забилось нове життя. А згодом народилася Женя…

Летіли календарними листочками в забуття пережиті дні. Однак у душі Ярини її горобинове почуття не відболіло. Жінка вперто мріяла про зустріч із коханим і подумки говорила з ним: «Може, ми зустрінемось колись. Я тебе не запитаю ні про що. Тільки повернися, благаю!»

…День добігав кінця. Сутінки сповзали стінами університету, на вулицях міста вже почало вечоріти, незвідані сни чекали на містян. Вечір вельможно відчиняв вікно Всесвіту. Ніч здіймала своє крило над містом. Вона, як і Сонце, спішить до людей, щоб стишити біль, печаль, смуток. Годинник географічного факультету повернув Ярину в реальність. Двадцять друга…

Жінка змахнула небажану сльозу. Вона ж зовсім забула, що доня сьогодні прилітає із Канади. Її — найкращу студентку факультету іноземних мов відіслали на стажування за кордон. Ярина мала приготувати вечерю, порадувати Женю смаколиками. І раптом — радісний голос у коридорі:

— Мамо, матусю, а я вже прилетіла! У нас гості.

Ярина поспішила назустріч дочці й… не повірила своїм очам. Перед нею стояв Він — такий коханий, такий рідний, такий гарний… Сивина додала йому мужності. Жінка сотні разів уявляла їхню зустріч, але щоб так…

А десь у парку щаслива горобина радісно купала в духмяних сутінках свої пишні грона. Бо відчула, як на другому кінці міста Ярина вдячно мовила їй: «Спасибі».

Олександра ВАЛЬЧУК.

Вулички рідного міста снились їй уже довгих двадцять років. Студентські літа залишили приємні спогади та велике розчарування. Справжнє кохання Ярина зустріла саме тоді й не здогадувалася, що життя зіграє з нею злий жарт — розлучить із коханим-красенем. Та Ярина усе витримає. Адже в неї є найдорожчий скарб, найбільше щастя — донечка Женя. Як же вона схожа на свого батька!

Щороку Ярина приходить у парк під своє дерево, де колись зустрілась із коханим. Приходить саме того дня, коли горобина подарувала їй перше, чисте почуття — з пів погляду й на все життя. Ось і сьогодні, вдвадцяте, жінка сидить під деревом, що рясними гронами ягід манить до себе, як і багато років тому… Сидить, міцно стискає в руках його один-єдиний подарунок — бурштинове намисто і згадує своє щасливе минуле.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315

Ні Світлана, ні Ігор ніколи не приїжджали на зустрічі з випускниками. Ні після десяти років закінчення школи, ні після двадцяти. Вона не хотіла його бачити, бо досі не простила. Все пережила, відболіла, відплакала, майже забула, а пробачити не змогла. Він не знав, як має їй глянути у вічі.  

 А кілька років тому однокласник Юрій, організовуючи зустріч випускників із нагоди тридцятиріччя закінчення школи, зателефонував Ігорю і сказав: «Я знаю, що ти не приїжджаєш через Світлану, але її не буде. Не виходить. Тож ми чекаємо тебе». Зі Світланою говорив так само: «Досить уникати зустрічей із нами через Ігоря. Він жодного разу не приїжджав і тепер відмовився. Сказав, що летить за кордон відпочивати. Вже має квитки. Тож чекаємо тебе».

Колишні однокласники саме збиралися на подвір’ї школи. Такий гамір зчинили, наче їм було по сімнадцять. «О, Ігорко! Невже? — вигукнула жартунка Леся. — Тридцять років не бачились! Якби не фейсбук, ми забули б, який ти на вигляд». 

Ігор підійшов до гурту, привітався. 

 Раптом хтось сказав: «Дивіться, хто йде!».  Ігор озирнувся — і обімлів. Це була Світлана. Коли вона впізнала в гурті однокласників його — посмішка миттю зникла з її вуст. Очі спохмурніли. Ігор і Світлана майже одночасно зиркнули на Юрія. Він лише знизав плечима і розвів руками. Так, мовляв, сталося. 

Увійшли до школи, до свого класу. Хтось запропонував сісти за парти з тими, з ким сиділи колись. Ігор зі Світланою попрямували до третьої парти в середньому ряду. Мовчки зайняли свої місця. Класна керівничка, 78-річна Лідія Василівна, «опитувала» всіх за списком. Кожен розповідав про головне, що трапилося з ним за тридцять років. Дійшла черга до Світлани. Про неї всі знали небагато, бо ж вступила після закінчення школи до Львівського університету й у Львові залишилася. До мами, коли та ще жила, приїжджала рідко, а останні п’ятнадцять років — лише на цвинтар, на провідну неділю. Всі знали тільки те, що заміжня, має двох дітей.

 «Я, як ви знаєте, у Львові, — сказала Світлана. — Працюю вчителькою української мови в гімназії. Синові двадцять п’ять, він уже одружений, скоро я стану бабусею. Дочка ще студентка, їй двадцять. А наш пес, лабрадор, уже старий. Йому одинадцять…»

Леся, жартівливу вдачу котрої життя нітрохи не змінило, спитала: «А якої породи твій чоловік?»

 «Я розлучена», — відповіла Світлана,  і серце Ігоря закалатало так, що мало не вистрибнуло з грудей. Він більше нікого не слухав. Думав, як заговорити зі Світланою, як вимолити її пробачення. Лідії Василівні довелося двічі повторити його прізвище, запрошуючи до слова.

 «Ви всі знаєте, що я — інженер. Працюю в будівельній компанії. Маю одного сина, одну невістку і одну онучку. Дружина померла».

Найперші класні пліткарки почали перешіптуватися. Ніхто ж не знав, що Світлана розлучена й Ігор удівець. Вочевидь, це сталося недавно. Чи давно? Хтозна. 

Уже під час застілля в кафе Ігор, перехиливши кілька чарок і набравшись сміливості, запросив Світлану до танцю. Мовчання важко опустилося їм на плечі. «Пробач мені», — мовив. «Давно пробачила», — збрехала. «Нам треба поговорити». — «Поговоримо…» 

Увесь вечір він спостерігав за Світланою і дослухався до того, що діялося в його серці. Він давно зрозумів, що все життя кохав тільки її, але водночас усвідомлював: до стосунків, які сам зруйнував, не може бути вороття. Світлана не простить зради.  

І все ж вистежив Світлану, коли вона стояла на терасі сама й розмовляла телефоном. Тихенько підійшов зі спини й накинув їй на плечі свій піджак. Завершивши розмову із сином, Світлана сказала: «Невістка ось-ось має народжувати. Переживаю… У неї складна вагітність». «Усе буде добре, — заспокоїв і взяв за руку. — Ходімо. Пройдемося стежками нашого дитинства».

Теплий липневий вечір спонукав до відвертості. Коли Ігор почав пояснювати, чому тоді так раптово зник, Світлана його перебила: «Я все знаю. Шкода, що не від тебе. Але сталося так, як мало статися». Їй раптом стало холодно і неприємно від згадки про зраду коханого. Той, кого вона любила так, як більше нікого в житті, припинив їй писати. А невдовзі його мама, ховаючи від сорому очі, пояснила: «Ігор одружується, Світланко. Ні про що не питай, бо сама нічого не знаю. Знаю тільки, що та дівчина вагітна…»

 Незадовго Світлана теж вийшла заміж. Чоловік її був непоганим, але падким до інших жінок. Прощала, бо не любила. Та коли діти виросли, а він далі волочився з коханками їхнього віку,  написала заяву на розлучення. Він і не опирався. Вони спілкуються, зустрічаються на свята, навіть обговорюють його теперішніх коханок. 

Ігор, слухаючи Світлану, гірко посміхнувся. У нього теж було багато жінок. І його Валя теж йому їх прощала. Вона все життя почувалася винною, що затягнула тоді його, п’яного, в ліжко, знаючи, що він має наречену. Не мала щодо нього жодних серйозних намірів, та коли завагітніла, то зробила все, щоб її дитина мала батька.  

А Ігор і не опирався. Він не міг собі дозволити, щоб його дитина зростала без тата. Розписався з Валею. 

Валентина жила своїм життям. І лиш тільки тоді, коли вона важко захворіла, Ігор зрозумів: не така вже й погана в нього дружина, просто вона — не його жінка, він не зміг зробити її щасливою. Вочевидь, вони обоє покарані долею. Він — за те, що зрадив кохану дівчину. Вона — за те, що звабила чужого нареченого.

«Пробач, — укотре повторив, намагаючись зазирнути Світлані в очі. — Що б ти не казала, я відчуваю, що ти досі тримаєш на мене образу. Пробачила б, якби стала щасливою з іншим. Я щиро цього тобі бажав. Ти заслуговуєш щастя». «У мене прекрасні діти, — відповіла. — Хіба це не щастя? Це найбільше жіноче щастя».

 Повернули до кафе, хоча обом не дуже хотілося туди повертатися. Спогади роз’ятрили минуле. Вистояна ніжність поволі витісняла з душі Світлани образу. Їй навіть шкода стало Ігоря. А він боявся ще щось говорити, аби не злякати кохану. Радів, що вона не висмикує руки з його долоні... 

«О! А ми саме про вас говоримо! — вигукнув Юрій, щойно Світлана з Ігорем увійшли до банкетної зали. — Сідайте, наливайте. У мене є тост. Я  навмисне сказав телефоном кожному з вас те, що сказав. Мені дуже хотілося вас помирити — і все. Та коли ми дізналися про вас… Одне слово, тепер нам усім дуже хочеться вас іще й одружити! Ура!»

Усі почали аплодувати. Хтось гукнув «Гірко!».  Світлана знітилася.

 «Не можна було залишати вас без нагляду», — пожартував Ігор. «Це тебе не можна було без нагляду залишати, — кольнула Леся і додала не характерним для неї серйозним тоном: — Ми ще в школі розуміли, що ви створені одне для одного, а ти…   Час виправляти помилки».

 Ігор вдячно, по-дружньому її обійняв. Чомусь пригадав, як інколи передавав Лесею записки для Світлани. Коли тієї не було в школі чи коли вони не встигали домовитися про побачення.  

Леся, мовби читаючи його думки, сказала: «Свої помилки мусиш виправляти сам. Тут тобі ніхто не допоможе ».

х  х  х

 Уже два роки Ігор і Світлана одружені. Він переїхав до Львова. Прокидаючись щоранку, досі боїться розплющити очі, бо раптом не побачить поруч коханої. Раптом щастя йому просто наснилося…

Ліля КОСТИШИН.

Ні Світлана, ні Ігор ніколи не приїжджали на зустрічі з випускниками. Ні після десяти років закінчення школи, ні після двадцяти. Вона не хотіла його бачити, бо досі не простила. Все пережила, відболіла, відплакала, майже забула, а пробачити не змогла. Він не знав, як має їй глянути у вічі.  

 А кілька років тому однокласник Юрій, організовуючи зустріч випускників із нагоди тридцятиріччя закінчення школи, зателефонував Ігорю і сказав: «Я знаю, що ти не приїжджаєш через Світлану, але її не буде. Не виходить. Тож ми чекаємо тебе». Зі Світланою говорив так само: «Досить уникати зустрічей із нами через Ігоря. Він жодного разу не приїжджав і тепер відмовився. Сказав, що летить за кордон відпочивати. Вже має квитки. Тож чекаємо тебе».

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 374