Здійснилося: весна прийшла! Однак, крім гарної погоди і відповідного настрою, нам так хочеться ще і чогось по-весняному смачного.

 Хочемо — маємо: хто сіяв — на повну смакує надзвичайно корисною черемшою, хто не сіяв — може купити і не відставати в цьому, на галявинах видніються зелені гострячки щавлю, молода кропива вкривається ще зовсім некусючим пушком, листочки кульбаби, маленькі стебла цибулі, часнику...

А в кого є теплиці — той узагалі зелений король: уже багато чого тягнеться хоч крізь плівку, та все ж до Сонця. 

Головне — нарешті можна сказати «Ні!» різноманітним авітамінозам та перепадам настрою, бо перша весняна зелень володіє просто казковими властивостями і діє при цьому, як ліки.

Зелені чи салатові салати

А ще краще — барвисті, щоб було стільки кольорів, як навесні. Весняні салати — прості й невигадливі. Забудьте про складні нашарування інгредієнтів, про їх варіння, маринування і подрібнення, то — на зиму.

 Навесні треба набрати всього, що є, зеленого (салат, петрушка, цибуля, черемша, пекінська капуста, свіжі огірки, зелень селери тощо), порвати його краще руками, що не рветься — порізати, додати кольорів (редиска, морква, журавлина, варені яйця, цитрусові тощо), зміксувати ці продукти на власний смак і заправити. За смаком — бо нескладно здогадатися, що з чим може «збігтися», зрештою, можна й експериментувати, бо коли це робити, як не навесні?

Заправка має бути обов’язково, бо зелень, як і всі вітаміни, найкраще засвоюється з жирами. Це — лимонний сік, соєвий соус, яблучний, бальзамічний оцет. Не варто боятися духмяної олії (будь-якої, але небагато), натурального йогурту, сметани, насіння, горішків. 

 

Зеленіший за всі зелені

Приготуйте такий салат, щоб аж в очах зеленіло. Зелений — колір життя. Знадобиться качанчик молодої або пекінської капусти, кілька стебел селери, два-три огірки, різноманітна зелень, і  побільше: петрушка, кріп, цибуля тощо, натуральний йогурт, гірчиця, сіль. 

Капусту січемо, селеру ріжемо на шматочки, огірки — соломкою. Додаємо сюди пучок подрібненої зелені й заправляємо йогуртом, змішаним із гірчицею.

Можна додати зеленого горошку або зелене яблуко, порізане кубиками, насипати горішків або сухариків. Але не забувати, що зелені має бути багато!

Веселий борщ

Можна його називати «зелений борщ», але «веселий» звучить краще і дуже подобається малюкам. На вигляд він і справді веселенький: кольори щавлю, шпинату і моркви створюють враження галявини, на якій сонно клубочаться курчатка. Словом, те, що треба навесні!

Інгредієнти: 5 картоплин, морквина, цибулина, 4 яйця, 400 г курятини, стручок болгарського перцю, по пучку свіжого щавлю і шпинату, інша зелень (не шкодуйте), сметана для заправки і спеції.

Варимо курячий бульйон: курятину помити, порізати і вкинути в окріп. Як закипить — зняти піну і зварити до готовності. 

Окремо варимо яйця. Нарізаємо почищену картоплю кубиками і також додаємо в бульйон, солимо за смаком.

Потім вирішуємо — робити засмажку чи порізати цибулю і моркву дрібними кубиками і додати до бульйону без смаження. І в тому, і в тому є свої «плюси».

Із засмажкою борщ буде ситнішим і по-своєму смачнішим, а з привареними овочами — легшим і запашнішим. Отож додаємо моркву-цибулю в обраному варіанті й варимо борщ ще 5 хвилин. 

Щавель і шпинат перебираємо, миємо, сушимо, подрібнюємо і вкидаємо до борщу, відразу — і перець, порізаний соломкою, та спеції.

Варити більше 5 хвилин не треба, щоб зберегти цінність зелені максимально. Подаємо з половинками вареного яйця, міксом зелені (цибуля, кріп, петрушка) і сметаною. Веселенько, погодьтеся!  І дуже смачно!

Смарагдові котлети (зелені)

Зелені котлети — це щось особливе! Їх треба готувати більше, ніж плануєте на початку, бо їх розбирають на дегустацію ще в процесі приготування, а потім тарілка — напівпорожня. 

Інгредієнти: два пучки шпинату, 3 картоплини, 2 яйця, інша зелень (по пучку цибулі, петрушки), по 2 столові ложки борошна і панірувальних сухарів, спеції, олія для смаження. 

 З картоплі готуємо пюре (зварити і потовкти) і змішуємо з пропущеним крізь м’ясорубку (перемеленим в інший спосіб) шпинатом, додаємо іншу подрібнену зелень, сухарі, солимо-перчимо, робимо котлетки, обвалюємо їх у борошні.

Занурюємо в мисочку зі збитими яйцями й обсмажуємо до приємного рум’яного кольору. Ті, що залишилися після дегустації, можна притрусити потертим сиром — буде ще смачніше!

 

Зелене масло і зелений сир

 Що масло, що сир, забарвлені в зелене, — чудові корисні та мегасмачні намазки на хліб, млинці, хлібці й усе, що намазується, навіть морква, селера чи м’ясо. 

Отож, зелене масло. Потрібно: пачка вершкового масла, столова ложка оливкової олії і зелень. Зелень також означає все, що маєте: кріп, шпинат, петрушка, чебрець, базилік, зелений часник чи цибуля, чим більше зелені — тим краще.

Масло розм’якшити при кімнатній температурі, збити в блендері із зеленню, оливковою олією, сіллю і перцем і намащувати все, що вибрали.

 Зелений сир готується аналогічно, лише масло замінюється на м’який сир. Не менш смачно, на свого «адресата». Ваша трапеза буде королівською!

Сало, яке спокушає

Звичайно, можна сало просто покраяти на апетитні шматочки з м’ясними прожилками, намити пір’я цибулі, часнику, кропу, молодої редисочки і зі свіжим хлібом влаштувати собі справжній пікнік навіть на власній кухні, не виходячи з дому.

А можна звичайне сало перетворити на сало черемшове. 

Потрібно 500 г сала, хороший пучок листя черемші, половину чайної ложки солі або за смаком, перець за смаком.

Сало з черемшею перемолоти. Добре все перемішати, зробити з сала ковбаску, загорнути в плівку і покласти в холодильник або морозилку, зважаючи, на коли ви готуєте смаколик. Можна відразу намащувати хліб або залишити, щоб добре просолилося. Думаю, таке сало довго не залежиться. З борщем — смакота!

зелені вареники 

Вони чудові — що на вигляд, що на смак. Їх особливо полюбляють діти, хоча дорослі також не пасуть задніх. 

Для цієї зеленої страви радимо взяти шпинат і черемшу. Пучок шпинату і трохи кропу подрібнити, залити склянкою холодної води і ретельно збити блендером.

Додати яйце, ложку олії, борошна стільки, щоб вийшло туге тісто. Тісто ретельно вимісити, залишити в холоді на годину, замотавши в плівку.

 Начинка: 400 г домашнього сиру, жовток і трохи подрібнених пагонів молодої черемші, сіль за смаком. 

Варити, як звичайні вареники, — у підсоленому окропі п’ять хвилин. Витягти шумівкою, заправити розтопленим маслом і подрібненим кропом.

Вкладайте зелень в пироги!

І отримаєте миттєві дивіденди чудовим смаком, корисними інгредієнтами, а відтак — повним відчуттям весни. 

Немаэ сенсу в таку прекрасну пору року довго вовтузитися біля плити, тому заливний пиріг — чудова пропозиція якнайсмачніше нагодувати родину і встигнути насолодитися весняним цвітінням.

 Отож, якщо маєте форму для випічки розміром 24х35, радимо інгредієнти у таких пропорціях:

Тісто: 4 яйця, склянка сметани, склянка кефіру, пакетик розпушувача, 2 склянки борошна і половину чайної ложки солі. 

Начинка: 4-5 яєць, пучок зеленої цибульки, пучок зелені (якщо любите). Можна додати ще 200 г ковбаски і столову ложку сметани.

Вінчиком збиваємо яйця. Додаємо сметану, кефір, муку з розпушувачем і сіллю. Гарно вимішуємо до однорідної консистенції (тісто має бути — як густа сметана).

Варені яйця подрібнюємо і вимішуємо з подрібненою цибулькою і ковбаскою. Солимо, перчимо — до смаку. Додаємо сметану і ще раз гарно вимішуємо.

На дно форми стелимо пергамент, добре змащуємо олією і присипаємо панірувальними сухарями. Виливаємо половину тіста, на нього начинку, і зверху — другу частину тіста. Посипаємо кунжутом.

Випікаємо при 180 градусах приблизно годину (до сухої палички).

Додайте зелені на свій стіл! 

Підготувала з Інтернет-видань 

Валентина ДОБРОТА.

Здійснилося: весна прийшла! Однак, крім гарної погоди і відповідного настрою, нам так хочеться ще і чогось по-весняному смачного.

 Хочемо — маємо: хто сіяв — на повну смакує надзвичайно корисною черемшою, хто не сіяв — може купити і не відставати в цьому, на галявинах видніються зелені гострячки щавлю, молода кропива вкривається ще зовсім некусючим пушком, листочки кульбаби, маленькі стебла цибулі, часнику...

А в кого є теплиці — той узагалі зелений король: уже багато чого тягнеться хоч крізь плівку, та все ж до Сонця. 

Головне — нарешті можна сказати «Ні!» різноманітним авітамінозам та перепадам настрою, бо перша весняна зелень володіє просто казковими властивостями і діє при цьому, як ліки.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 517

Оксана Ковальчук виховує сина з особливими потребами. Але вона не впадає у відчай і всіма своїми силами, як тільки може, ставить дитя на ноги.

Оксана рано вийшла заміж  і вже у 20 років народила свого первістка Павлика. Пологи були передчасними - на 36 тижні вагітності. Хлопчик був майже при смерті.

–  Мені боляче було дивитися на дитинку, - розповідає мама Оксана. -Тоді мене ніхто не підтримував ні морально, ні матеріально. Я сама билася, як риба об лід. Дитя поклали в реанімаційне відділення, я не знала, що далі робити.

Молода мама була в розпачі: ручка в Павлика була затиснута - одним словом, цілий букет «мінусів», надбаних при пологах, і всього того, чого не мало би бути у новонародженої дитини. Хлопчик народився з патологією. Лікарі сказали, що він не ходитиме і не говоритиме - буде, як овоч. І, дійсно, Павлик до року не вимовив жодного слова. Але мама наполегливо займалася з дитиною, і хлопчик після року сказав перше слово “ баба” і навчився тримати ложку.

– Це було для мене, як свято, - каже Оксана Ковальчук. - Щось нове скаже, щось у поведінці змінилося - все для мене таке дороге і радісне. Адже я прикладала всі зусилля, щоб поставити синочка на ноги. Всі процедури, які казали лікарі, робила вдома до семи місяців сама. А потім почалося ходіння по лікарнях. За рік ми були вдома лише чотири місяці. А решта - біля сина в лікарні. Боляче дивитися на всі страждання і муки Павлика. До семи років хлопчик ходив біля стіни (але не самостійно). У нього  ноги були в різні сторони (навіть штани не можна було одягнути на дитину).

Важко Оксані справлятися з проблемами сина, адже чоловік залишив сім’ю і не переймався долею дитини. Мама мусила тягнути лямку сама: Оксана уявляла, як купить машину-«чобіток», щоб коляску сина возити, зробить пандус біля свого будинку, щоб Павлику було зручно заїжджати до хати.

Одного разом Оксана з синочком пішли до церкви, і там їх побачив лікар з Рівного Олександр Марискевич (його знали у всій Україні). Він підійшов до мами і, глянувши на Павлика, сказав:” Я лікар і можу вам допомогти. Отут моя робота...” Це була їхня перша зустріч. Спитавши дозволу у священика, Олександр В’ячеславович у церкві на лавочці став вправляти і ставити на місце кістки Павлику, дав номер свого телефона і почав працювати з дитиною.

– Через пару днів я побачила, що Павлик уже пробує стояти самостійно біля дивана. Йому було сім років і 2 тижні, – ділиться пережитим Оксана. – Я тоді обдзвонила всіх родичів і знайомих, ділячись гарною новиною: Павлик пішов!

Лікар Олександр В’ячеславович не залишив цю сім’ю без уваги. Він за лікування не взяв жодної копійки. їздив з Оксаною і малим по усіх монастирях, жили деякий час у Києві в готелі для паломників, каталися по Дніпру. Усі фінансові витрати Олександр Марискевич узяв на себе. Він хотів хлопчику подарувати радість життя і побачити результат своєї праці. Але півроку тому лікар раптово помер. Дуже шкода, бо багатьом людям допомагав ставати на ноги. Хай добрим словом згадають його всі, кому допоміг.

Оксана Ковальчук дякує Богу, що вони зустріли такого чудового лікаря, завдяки якому Павлик ходить хоч і з дефектом, але самостійно. Хлопчик зараз добре вчиться, співає у студії ”Крок”; де займаються діти з особливими потребами. Ще тренується у спортзалі, живе активним життям.

Три роки тому Оксана вийшла заміж за Володимира Ковальчука, який замінив Павлику тата.

–  Чоловік любить мого сина, як свого, - каже Оксана. – Разом щось майструють коло хати, займаються з гантелями і всіма чоловічими справами. Бог дав відповідь на мою молитву. Я Його просила: “Господи, пошли мені доброго чоловіка. А коли якого-небудь, то мені не треба ніякого”.

Зараз сім’я Ковальчуків щаслива, а особливо Павлик, який сам став ходити і дякує Богу, що має такого хорошого тата, який, на відміну від рідного, не кидає його і дуже любить.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКУ: подружжя Ковальчуків із сином Павликом.

Фото з архіву автора.

Оксана Ковальчук виховує сина з особливими потребами. Але вона не впадає у відчай і всіма своїми силами, як тільки може, ставить дитя на ноги.

Оксана рано вийшла заміж  і вже у 20 років народила свого первістка Павлика. Пологи були передчасними - на 36 тижні вагітності. Хлопчик був майже при смерті.

–  Мені боляче було дивитися на дитинку, - розповідає мама Оксана. -Тоді мене ніхто не підтримував ні морально, ні матеріально. Я сама билася, як риба об лід. Дитя поклали в реанімаційне відділення, я не знала, що далі робити.

Молода мама була в розпачі: ручка в Павлика була затиснута - одним словом, цілий букет «мінусів», надбаних при пологах, і всього того, чого не мало би бути у новонародженої дитини. Хлопчик народився з патологією. Лікарі сказали, що він не ходитиме і не говоритиме - буде, як овоч. І, дійсно, Павлик до року не вимовив жодного слова. Але мама наполегливо займалася з дитиною, і хлопчик після року сказав перше слово “ баба” і навчився тримати ложку.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 399

Світ охопила всеосяжна і довготривала криза. І не тільки фінансово-економічна й санітарно-епідеміологічна, викликана пандемією коронавірусу – чуми ХХІ століття. Не  легша за наслідками морально-психологічна, яку відчуває нині, мабуть, кожен із час. 

Та й як не відчувати, коли засоби масової інформації переповнені повідомленнями про все нові й нові жертви підступної недуги, її блискавичне поширення планетою? І якщо в Китаї, Японії, Південній Кореї наступ коронавірусу дещо сповільнився, то у США, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах все тільки починається. Під «удар» потрапила Україна, сусідні держави. Один лишень «бацька» Лукашенко не падає духом і не оголошує карантину, хоч до обережності людей закликає. 

У цій ситуації пересічний громадянин розгублений і дезорієнтований. Він іноді не знає, кого слухати, адже рекомендації і рецепти фахівців часто-густо суперечать одне одному. Оливи у вогонь «підливав» екс-міністр охорони здоров’я Ілля Ємець, який виявився звичайнісіньким панікером і демагогом. Замість того, щоб сформувати команду високоваліфікованих спеціалістів, обіруч взятися за пошук ефективних методів  лікування, забезпечення медичних закладів і аптек ліками, засобами санітарії й гігієни, подбати про надійний захист медперсоналу, пан Ємець займався самопіаром і пустоздвонством, не зникаючи з телевізійних екранів. Чого тільки варті його сентенції про необов’язковість надання допомоги людям пенсійного віку, бо вони всеодно... «трупи».

Довго на Печерських пагорбах можновладці сперечалися з приводу того, чи варто в Україні вводити надзвичайний стан, чи достатньо обмежитися оголошенням надзвичайної ситуації. В кінцевому підсумку зупинилися на другому варіанті, адже економіка країни просто-напросто не витримає повноформатного «надзвичайного стану», який, зрештою, не так легко запровадити в українських реаліях. 

Аналізуючи все прочитане, почуте і побачене, тверезо мисляча людина доходить висновку: коронавірус – справа дуже серйозна, але вона не означає кінця світу. Скурульозний підрахунок смертей від пандемії справді жахає, але ж не потрібно забувати, що і раніше людство страждало від хвороб, статистику яких надто не  “афішували”. Нині ж повідомляють буквально про кожен летальний випадок, розписуючи в деталях, хто, коли і де відійшов у Вічність. Складається враження, що, крім масової загибелі хворих, у світі нічого важливого не відбувається. 

Але давайте розберемося у проблемі об’єктивно, не вдаючись до надмірного песимізму, як, зрештою, і не до надмірного оптимізму. Про що свідчать конкретні цифри і факти?

За даними «Радіо Свобода», щодня у світі помирає від хвороб:

пневнококова пневмонія, яка є найпоширенішою, — 4156 чоловік;

туберкульоз – 4109 чоловік;

гепатит В (смертність переважно від циррозу та первинного раку печінки) – 2430 чоловік;

ВІЛ/СНІД – 2109 чоловік;

сезонний грипп – 1287 чоловік;

малярія – 1109 чоловік;

менінгіт – 1038 чоловік;

ротавірусна інфекція – 545 чоловік;

шигельоз – 449 чоловік;

енцефаліт – 410 чоловік;

тиф – 395 чоловік;

кір – 301 чоловік;

сифіліс – 290 чоловік;

сальмонельоз – 246 чоловік;

холера – 224 чоловіка;

кашлюк – 162 чоловіка;

лихоманка Ебола – 31 чоловік.

Наголошу, що всі ці смерті – від інфекційних хвороб. А ще ж люди гинуть в авіа- і автокатастрофах, під час землетрусів, повеней і пожеж, від харчових отруєнь, навмисних убивств і т. д., і т. п. Образно кажучи, смерть ходить за кожним із нас щодня, щогодини, щохвилини, хочеться нам цього чи ні. Подібне сталося і з коронавірусом, який такий саме вбивця, як і перелічені вище недуги. Станом на 8 квітня ц. р. у світі виявлено більше 1,5 мільйона      інфікованих сovid-19 – в т. ч.        1668 в Україні. Померло відповідно 82 тисячі  і 52  чоловіки. Висновки робіть самі. 

Наводячи конкретні цифри смертей від різних недуг, я жодною мірою не хочу применшити загрозу для життя людей від коронавірусу. Просто наголошую на тому, що, акцентуючи кожного дня на смертельній небезпеці від covid-19, політики, урядовці, журналісти і медики свідомо чи несвідомо нагнітають в суспільстві масовий психоз, в результаті якого хворим стає почуватися чи не кожен із нас, а дехто і справді втрачає життєву енергію та оптимізм, відчуваючи депресію і розпач. 

У зв’язку із цим я пригадую розповідь одного ковельського лікаря, котрий якось згадав такий випадок із свого життя. Навчаючись у медінституті, він, як і його друзі-студенти після лекцій деяких викладачів почувалися… хворими, хоч до цього такими не були. Справа у тому, що послухавши своїх наставників, їх розповіді про симптоми та перебіг тих чи інших хвороб, «прикрашені» прикладами із лікарняної практики, молоді хлопці і дівчата раптово виявляли у себе та самі симтоми, які їм щойно описували викладачі. Звичайно, на підсвідомому рівні, але відчували. Бо, як справедливо кажуть, слово і лікеує, і вбиває, про що дехто сьогодні забуває.

Інший приклад. Як відомо, у середні віки Європу охопила епідемія чуми, через що у муках загинули тисячі, якщо не мільйони людей. І ось у тих, без перебільшення, жахливих і смертельних реаліях життя, італійський письменник Джованні Бокаччо пише свій знаменитий роман «Декамерон», в якому майстерно поєднані і трагічні, і комедійні, й еротичні мотиви (до речі, цей твір віртуозно переклав на українську талановитий і неперевершений майстер слова Микола Лукаш, який, на жаль, відійшов у засвіти). 

Нагадаю, що сюжет роману складають розповіді десяти молодих юнаків і дівчат, котрі під час епідемії заховалися у старовинному замку і для розваги й для  того, щоб відволіктися від сумних думок, стали розповідати «фривольні» історії, яких впродовж десяти днів було 100 (звідки й назва – «Декамерон», що в перекладі означає «Десятидення»). Твір Бокаччо користувався великою популярністю серед читачів, бо вселяв оптимізм, надію і впевненість у те, що любов, радість від тілесних утіх спроможні перемогти песимізм і безнадію. 

Тому дозволю собі висловити таку, можливо, не для всіх прийнятну думку: а чи не варто сьогодні у соціальних мережах, на телебаченні й радіо, у пресі не тільки інформувати про нові захворювання і смерті, що, безперечно, потрібно і важливо, але й подавати більше позитивної інформації, розповідати про людей, які вилікувалися, пропагувати досвід медичних працівників, котрі успішно протистоять пандемії, виявляючи при цьому справжні мужність і героїзм? Не завадили б поради фахівців щодо ефективних методів профілактики недуги, зміцнення імунітету, здорового і раціонального харчування тощо. Коротко кажучи, мусимо всі разом долати коронавірус,   піднімаючи один одному настрій, а не псувати його панікою і залякуванням. 

На завершення своїх нотаток нагадаю, що у святому письмі сказано про сім смертних гріхів, тобто таких, що спотворюють Божі заповіді і ведуть наші душі до загибелі. Серед цих гріхів після гордині, заздрості, об’їдання, розпусти, гніву, жадібності названо зневіру (тобто відчай, лінощі, песимізм), що сьогодні називають стрессом. Переконаний, що саме нині, у час Великого посту, напередодні Великодня маємо подолати у собі зневіру, дослухатися до порад медиків, суворо дотримуватися карантину і вірити, що все витримаємо і з Божою поміччю подолаємо невидимого ворога, під маскою якого ховається диявол.

Вірмо, і по вірі нашій воздасться.

Охрім СВИТКА. 

Р.S. Минулого понеділка Президент Володимир Зеленський повідомив, що в Україні останнім часом дещо зменшилася кількість хворих на  коронавірус, а, значить, карантин дає свої позхитивні наслідки.

Дай, Боже, щоб таких оптимістичних інформацій у нас кожного дня було побільше!

Будьмо здорові!

О. С.

Світ охопила всеосяжна і довготривала криза. І не тільки фінансово-економічна й санітарно-епідеміологічна, викликана пандемією коронавірусу – чуми ХХІ століття. Не легша за наслідками морально-психологічна, яку відчуває нині, мабуть, кожен із час. 

Та й як не відчувати, коли засоби масової інформації переповнені повідомленнями про все нові й нові жертви підступної недуги, її блискавичне поширення планетою? І якщо в Китаї, Японії, Південній Кореї наступ коронавірусу дещо сповільнився, то у США, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах все тільки починається. Під «удар» потрапила Україна, сусідні держави. Один лишень «бацька» Лукашенко не падає духом і не оголошує карантину, хоч до обережності людей закликає. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

На жаль, роки — не журавлі. Вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й в душі у наших сивочолих матерів, бабусь, прабабусь…

12 квітня їй виповниться 100 років. Так, так, у ковельчанки Додарук (Клімчук) Василини Іванівни позаду — ціле століття! Але й досі бабуся Василина підкоряє своєю життєвою мудрістю, добрим серцем, щирою вдачею, скромністю і великою інтелігентністю. До кожного  слова жінки хочеться прислухатись, затамувавши подих. 

Маленька Василина з'явилась на світ 12 квітня 1920 року. Її дитинство та юність промайнули у селі Волошках. Зростала у звичайній сільській сім'ї, в якій виховувалось 4 дітей. Василина була найстаршою. Дівчина була надійною опорою для батька й неньки, допомагала їм  у всьому, доглядала молодших дітей. 

Мала неабиякий хист до навчання, закінчила польську школу з відзнакою, як тоді писали, "бардзо добже", отримала почесну грамоту.  Але, коли прийшли "совєти", грамоту довелося порвати. Василина мала намір навчатися у Ковельському мірничому технікумі, навіть успішно склала туди іспити. Однак раптово обірвалося життя її матусі, тому довелося повернутися у рідне село й допомагати батькові доглядати  молодших брата і сестер. Минуло трохи часу,  і Василина вирішила опанувати швейну справу, брала приватні уроки у місцевої швачки. Це ремесло їй далося з легкістю, а в подальшому стало справою її життя.

Красива дівчина з виразними  очима запала в душу Григорію із сусіднього села Волі- Любитівської, з яким познайомились на вечорницях. Хлопець також виявився напрочуд добрим, турботливим, трудолюбивим. Тож у 1942 році Василина з Григорієм побралися. Були це нелегкі воєнні роки, про які бабуся Василина й досі згадує з нотками суму, а її обличчя обпікає непрохана сльоза. Невдовзі народилося двійко дітей — Людмила і Віктор, які стали гордістю батьків і гарним продовженням роду Додаруків. Григорій Лукич працював у військкоматі, а згодом — машиністом  на залізничній колії. 

Так і жили у клопотах, трудових буднях, ростили з любов'ю дітей, вчили їх життєвій мудрості, бути чесними, чуйними, справжніми людьми за будь-яких обставин.

Давно пішов у Вічність дорогий і милий серцю чоловік Василини Іванівни Григорій Лукич. Досі материнське серце розривається від  невимовного болю втрати люблячого сина Віктора, який перейняв найкращі якості й добрі риси характеру від своїх батьків. Він все життя чесно працював, про нього відгукувались лише добрим словом. Віктор Григорович закінчив Харківський поліграфічний технікум, працював у Києві друкарем офсетного друку у "Поліграфкнизі". Разом з  дружиною виховали двох прекрасних доньок. 

Душі не чує у своїй Люсі — старшій  донечці Людмилі матуся Василина. 

З Людмилою  Петрашко (донькою героїні нашої розповіді) мені випала нагода поспілкуватись в телефонному режимі. Людмила Григорівна разом із сім'єю проживає у Хмельницькому. Вона — медик за покликанням, працює на посаді завідуючої Хмельницьким обласним сурдологічним кабінетом, лікар отоларинголог-сурдолог вищої категорії.  Пані Людмила закінчила Тернопільський медичний інститут, ординатуру у Київському  медінституті. Три роки присвятила роботі в АНР (Алжирській Народній Республіці), де працювала лікарем-отоларингологом.

— Чесно кажучи, мені сказали, що ви зателефонуєте, — привітно мовила пані Людмила. — Мені приємно як доньці розповісти про свою маму. Не маючи вищої освіти, дуже інтелігентна жінка, ніколи не образить людину, завжди поспівчуває. Її поважають усі, з ким зводили життєві дороги. Приємна у розмові, завжди вислухає, підкаже, усім допоможе, хто б до неї не звернувся. Родина наша — велика. Мама росла в сім'ї, де виховувалось четверо дітей, а у батька — аж дев'ятеро. У всій родині було 22 дитини. На свята ми усі  збиралися й досі збираємось у нашої мами, яку усі люблять і поважають. Дуже добра і гостинна. Батькова родина, їхні діти і онуки усі знають бабусю Василину, адже бабуся Василина — це душа. 

Мама дуже добра до усіх, ладить із сусідами, які її шанують і поважають. Не було такої дитини, яку б вона не няньчила. Сусідські діти вже стали дорослими, але досі відвідують її.  Мама ділилася усім, а дітлахи завжди знали, де в бабусі лежать цукерки.

До нас із братом була строга, вимоглива, але ми відчували її добре материнське серце. А коли стали дорослими, то зрозуміли, що мама хоче, щоб ми були гідними людьми. Нам дуже пощастило із матусею. І хоч вже має поважний вік, вона досі в курсі всіх подій, має світлий розум і таку ж щиру посмішку. Чудово спілкується з нами телефоном,  з людьми, а з міського телефону має зв'язок з рідними і  друзями. Підтримує родинні ниточки  із дідусем Романом (татовим братом). При кожній можливості буває у Божому храмі, який відвідує з подругою Марією. 

Доброго слова заслуговує соціальний робітник  Оксана Глущук, яка допомагає доглядати за мамою. Спасибі Діані Возній, директору територіального центру соціального обслуговування населення (надання соціальних послуг), Катерині Антонюк, завідувачу відділення соціальної допомоги вдома. Немов рідну, приймає в своїй оселі бабуся Василина Галину Матвійчук, яка живе неподалік і є нашою далекою родичкою, але в усьому її підтримує. 

Наша бабуся — великий життєлюб, цікавиться новинами, знає усіх президентів, веде активний спосіб життя. Ми їй у цьому допомагаємо, коли маємо можливість побути разом. 

— Людмило Григорівно, Ви з такою любов'ю говорите про свою матусю, про Вашу дружну родину…

— Так. Це, мабуть, перейняла від мами. Любов до близьких, родини. Але, водночас, я — строга, як і моя ненька. У свої 75 років я  досі — дитина, щаслива дитина. Щороку уся родина збирається у бабусі Василини.  Немов пташенята, злітаються звідусіль — з різних куточків України, Росії, Канади.

З любов'ю і неприхованим смутком мама згадує свого рідного племінника Бориса Петровича Клімчука, який відійшов у Вічність, залишивши міріади згадок у пам'яті своїх рідних, близьких, знайомих. Мама дуже його любила і поважала. Борис Петрович був її гордістю. Він досяг неабияких висот,  присвятив своє життя Україні і рідній Волині, завжди відвідував маму і турбувався про неї.  Досі заїжджають у гості його дружина Світлана, діти Бориса Петровича. Коли вони у неї бувають, то мама така щаслива, що з інтонації голосу завжди розумію, хто її відвідав.

У нашої бабусі — четверо онучок, четверо правнуків і один праправнук. Її серце відкрите для нас, для людей, а добрі лагідні очі, ласкава усмішка завжди зігрівають, її молитви допомагають у найважчі моменти в житті. 

Шкода, що цього року ми не зможемо зібратися на її сторіччя  у родинному колі. Причина у цьому — нинішня непроста ситуація в Україні. З Божою поміччю витримаємо усі виклики сьогодення, а наша найдорожча, найкраща у світі берегиня радуватиме нас ще не один рік. 

Любимо Вас, наша мила і рідна, й присвячуємо ось ці рядки:

Бог любить Вас,

Він береже, шкодує,

Веде Вас по життю вже сотню літ,

Він через Вас добро і мудрість сіє.

І в світі Ви лишили добрий слід!

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: Василину ДОДАРУК із 90-річчям вітає онука Олена; у родинному колі; пригортає до свого серця доньку Людмилу; з донькою Людмилою, дружиною Бориса КЛІМЧУКА Світланою та його донькою.

Фото з домашнього архіву.

Від редакції: Шановна Василино Іванівно! Наш колектив бажає Вам міцного здоров'я, чудового самопочуття, уваги і турботи рідних, які так Вас оберігають. Будьте завжди у піднесеному настрої, оточені затишком і комфортом. Щастя Вам, всіляких гараздів і Божого благословення!

 

 

 

На жаль, роки — не журавлі. Вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й в душі у наших сивочолих матерів, бабусь, прабабусь…

12 квітня їй виповниться 100 років. Так, так, у ковельчанки Додарук (Клімчук) Василини Іванівни позаду — ціле століття! Але й досі бабуся Василина підкоряє своєю життєвою мудрістю, добрим серцем, щирою вдачею, скромністю і великою інтелігентністю. До кожного  слова жінки хочеться прислухатись, затамувавши подих. 

Маленька Василина з'явилась на світ 12 квітня 1920 року. Її дитинство та юність промайнули у селі Волошках. Зростала у звичайній сільській сім'ї, в якій виховувалось 4 дітей. Василина була найстаршою. Дівчина була надійною опорою для батька й неньки, допомагала їм  у всьому, доглядала молодших дітей. 

Мала неабиякий хист до навчання, закінчила польську школу з відзнакою, як тоді писали, "бардзо добже", отримала почесну грамоту.  Але, коли прийшли "совєти", грамоту довелося порвати. Василина мала намір навчатися у Ковельському мірничому технікумі, навіть успішно склала туди іспити. Однак раптово обірвалося життя її матусі, тому довелося повернутися у рідне село й допомагати батькові доглядати  молодших брата і сестер. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 830

Гороскоп

з 13 по 19 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 458

Погода в Ковелі 

2 - 8 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 462

Дорогі ковельчани!

 За останні місяці, а особливо тижні, слово “коронавірус” стало найбільш вживаним для усіх нас. Ми постійно стежимо за новинами, статистика лякає і насторожує.

 Недуга COVID-19, на жаль,  перетнула український кордон. І нині головне завдання — не дати  шансу їй розповсюдитись. Але разом з тим маємо  бути готовими до різного розвитку подій.

Хочу Вас запевнити, що міська влада докладає усіх зусиль, аби допомогти  нашим медзакладам. Ми постійно – на зв'язку з лікарями. З міського бюджету додатково спрямовано понад  мільйон гривень на придбання ще одного апарата штучної вентиляції легень, дезінфікуючих та захисних засобів.

 Я особисто веду перемовини з благодійними фондами про ще кілька апаратів ШВЛ. Нині у місті таких є 12. Сподіваюсь, найближчим часом їх стане більше.

 Я радію, що нам вдалось два роки тому купити для лікарні кисневу станцію. Це був дороговартісний проєкт, але завдяки розумінню депутатів  кошти з міської казни були виділені. Станція уже два роки поспіль допомагає рятувати життя.

Хочу щиро подякувати лікарям за те, що вони не гають жодного дня, а постійно напрацьовують алгоритм подальших дій.

Сьогодення вимагає від нас ще більшої згуртованості і відповідальності. Карантин запроваджений, щоб зменшити кількість контактів та не допустити збільшення заражень небезпечною недугою. Велике спасибі – працівникам соціальних служб, які допомагають тим, хто потребує нашої підтримки, та людям поважного віку,  аби вони зайвий раз не виходили з дому.

 Щирі слова вдячності адресую  комунальникам, адже вони щоденно забезпечують життєдіяльність міста. Працюють у складних  умовах, бо справ у них додалось і відповідальності також. 

 Зрозуміло, що зараз всі несуть певні фінансові втрати. Непросто підприємцям, які були змушені припинити тимчасово свою діяльність. Незважаючи на те, що місто теж недоотримає значних сум у бюджеті, все ж міська рада  пішла на те, щоб звільнити від плати суб'єктів господарювання, які орендують приміщення комунальної власності і не працюють у зв'язку з карантином. Такі ж преференції надано підприємцю, який займається збором за місця для паркування транспортних засобів. Держава теж надала ряд пільг   платникам податків, які змушені зупинити свій бізнес.

 Краще у цей  час кілька тижнів побути вдома, ніж “підіграти” вірусу.

 Дуже прошу ковельчан, які повернулися з-за кордону, негайно самоізолюватися на 14 днів, аби не допустити інфікування своїх близьких.

 Якщо у вас з'явились симптоми захворювання, зокрема ГРВІ чи грипу, потрібно телефонувати сімейному лікарю чи на “гарячу” лінію, але не треба добиратися до медичного закладу самостійно.

 Усі ці прості речі нехай для нас стануть правилами без винятків.

Давайте берегти і поважати один одного, наберемось терпіння і пройдемо це випробування достойно!

Олег КІНДЕР,  

Ковельський міський голова.

Дорогі ковельчани!

За останні місяці, а особливо тижні, слово “коронавірус” стало найбільш вживаним для усіх нас. Ми постійно стежимо за новинами, статистика лякає і насторожує.

Недуга COVID-19, на жаль,  перетнула український кордон. І нині головне завдання — не дати  шансу їй розповсюдитись. Але разом з тим маємо  бути готовими до різного розвитку подій.

Хочу Вас запевнити, що міська влада докладає усіх зусиль, аби допомогти  нашим медзакладам. Ми постійно – на зв'язку з лікарями. З міського бюджету додатково спрямовано понад  мільйон гривень на придбання ще одного апарата штучної вентиляції легень, дезінфікуючих та захисних засобів.

Я особисто веду перемовини з благодійними фондами про ще кілька апаратів ШВЛ. Нині у місті таких є 12. Сподіваюсь, найближчим часом їх стане більше.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332

Шановні волиняни!

Минуло два тижні, відколи на Волині оголошено карантин, який мав би попередити масове зараження населеннявірусом нового типу COVID-19. Завдяки тому, що ми спрацювали на випередження, ситуація в області – контрольована.

Наразі усі ми відповідальні за те, як розгортатиметьсяситуація з поширеннямкоронавірусу в межах області. Тому я буду вдячний кожному з вас за дотримання правил карантину, за самоізоляціюпісляпоїздки за кордон, за вчаснезвернення до лікаря та телефоннийдзвінок на гарячулінію. Ми бачимо, щовіруспоширюється дуже швидко, перед ним усірівні, незалежновід статусу, достатку, статі та віку. Тому маємосерйознопоставитися до ймовірноїзагрози.

Моя команда цілодобовопрацюює над заходами забезпечення максимальної протидії поширенню коронавірусу, а також створенням належних умов для лікування тих хто вже захворів, і тих, хто ще захворіє. Для нас цінність людського життя – найвищий пріоритет!

 Найперше - працюємо над забезпеченням громадян та лікарень засобами захисту. За останні три тижні організовано поставки додаткових захисних масок, апаратів штучної вентиляції легенів, інших приладів, важливих для лікування ускладнень від цього вірусу. І робота триває. В усіх районах організовується великий та середній бізнес, який відгукнувся на заклик допомогти власній країні та області.

Ми передали у медзаклади області 230 тисячі масок із Державного резерву України, забезпечили експрес-тестами базові лікарні області, забезпечили на перший час захисними костюмами та масками бригади екстреної допомоги. Відсьогодні лабораторні тести щодо виявлення коронавірусної інфекції робитимуть у Луцьку, а не відсилатимуть до Києва.

Усвідомлюємо і вирішуємо транспортні проблеми. Якщо люди не можуть залишитися вдома через поважні причини, влада зобов’язана допомогти їм дістатися до роботи, за продуктами чи до лікарні. Серйозна увага приділяєтьсядовезенню до робочих місць лікарів та працівників об’єктів критичної інфраструктури. Завдяки допомозі благодійників, які придбали пальне, представникам місцевих органів влади, які знайшли транспорт, ми налагодили цю роботу.

Дбаємо про кожного українського громадянина закордоном. За останні дні МЗС та дипломатичні представництва отримали вдвічі більше дзвінків, ніж за попередні два роки роботи. Лише за останні кілька днів, ми організували 20 автобусів, які через польсько-український кордон перевезли понад 6500 наших громадян. Коженіз них пройшов обов’язкову медичну перевірку та повинен дотримуватись обов’язкової самоізоляції впродовж двох тижнів.

Ми розуміємо наскільки важливо підтримати найбільш незахищених людей. Пакет економічних стимулів та рішення про додаткові пенсійні виплати, ухвалені Верховною Радою та Кабміном, це лише перший крок. Потрібно постійно аналізувати ситуацію та щодня допомагати вітчизняній економіці, конкретним людям, які вже страждають через пандемію. Ми дуже вдячні бізнесменам, які не просто допомагають забезпечити лікарні усім необхідним, а й підтримують працівників навіть в умовах різкого падіння доходів.

Карантин створив для всіх нас чимало дискомфорту. Але цей дискомфорт допомагає зберегти життя і здоров‘я. Якщо хтось ще не зрозумів у вирі щоденної статистики та прогнозів: ціна недбалості – життя наших громадян. В особливій зоні ризику літні люди. Задумайтесь на хвилинку про те, що серед них можуть бути наші з вами батьки.

Від кожного з нас залежить швидкість розповсюдження вірусу, а відтак – здоров’я багатьох людей. 

Зрозумійте: жорсткі заходи потрібні для зменшення пікових навантажень на систему охорону здоров’я. Не змушуйте лікарів падати на робочих місцях від втоми аби вирішувати, кого з кількох важких пацієнтів рятувати. Допоможіть своїй країні – залишайтесь вдома. Намагайтеся менше безпосередньо контактувати з іншими людьми. Якщо це неможливо – носіть маску, мийте руки, використовуйте дезінфектор.

Ще я хочу окремо подякувати за самовіддану працю медикам, поліцейським, військовим, прикордонникам, дипломатам, послам, водіям та всім, хто допомагає країні. Звичайно, можна сказати, що вони просто виконують свою роботу. Але в такі часи - це справжній героїзм. 

Ми обов’язково подолаємо це випробування разом та станемо набагато сильнішими!

Шановні волиняни!

Минуло два тижні, відколи на Волині оголошено карантин, який мав би попередити масове зараження населеннявірусом нового типу COVID-19. Завдяки тому, що ми спрацювали на випередження, ситуація в області – контрольована.

Наразі усі ми відповідальні за те, як розгортатиметьсяситуація з поширеннямкоронавірусу в межах області. Тому я буду вдячний кожному з вас за дотримання правил карантину, за самоізоляціюпісляпоїздки за кордон, за вчаснезвернення до лікаря та телефоннийдзвінок на гарячулінію. Ми бачимо, щовіруспоширюється дуже швидко, перед ним усірівні, незалежновід статусу, достатку, статі та віку. Тому маємосерйознопоставитися до ймовірноїзагрози.

Моя команда цілодобовопрацюює над заходами забезпечення максимальної протидії поширенню коронавірусу, а також створенням належних умов для лікування тих хто вже захворів, і тих, хто ще захворіє. Для нас цінність людського життя – найвищий пріоритет!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 395

Амбулаторія ЗПСМ №1

Цимбал Наталія Борисівна: 0685843524.

Басіста Валентина Петрівна: 0506737042.

Миронюк Любов Адамівна: 0685627229.

Чавус Надія Василівна: 0968732606.

Марценюк Тетяна Леонтіївна: 0961594227.

Зима Олег Петрович: 0638905315.

Нестеренко Любов Богданівна: 0673615884.

Питель Ірина Іванівна: 0682330693.

Вознюк Тамара Миколаївна: 0991167156.

Ковганич Лілія Володимирівна: 0993107367.

Ковальчук Софія Володимирівна: 0936691128.

Котик Надія Михайлівна: 0984590739.

Кінах Олеся Іванівна: 0967529909.

Мокійчук Юлія Іванівна: 0671650687.

Лазаренко Марія Петрівна: 0976699473.

Романюк Тетяна Павлівна: 0952582359.

Качинська Людмила Василівна: 0979687337.

Коцюбчик Тамара Віталіївна: 0978665729.

Амбулаторія ЗПСМ №2

Супрунюк Людмила Сергіївна: 0987785119.

Степанюк Анатолій Васильович: 0630411850, 0663941101.

Янів Тамара Степанівна: 0667896505.

Звоздяк Наталія Володимирівна: 0958895647.

Цимбал Наталія Борисівна: 0685843524.

Басіста Валентина Петрівна: 0506737042.

Миронюк Любов Адамівна: 0685627229.

Чавус Надія Василівна: 0968732606.

Марценюк Тетяна Леонтіївна: 0961594227.

Зима Олег Петрович: 0638905315.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 547