Дистанційне  навчання: 

чи готові ми до нього

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 590

Інформує завідувач відділу Ковельського  міськміжрайонного відділу Державна установа "Волинський обласний лабораторний  центр Міністерства охорони здоров'я України" Людмила Маляр.

l

Рекомендації 

щодо проведення дезінфекційних профілактичних заходів в адміністративних та офісних приміщеннях, місцях загального користування (ліфти, сходові марші)

– забезпечити вологе прибирання приміщень з використанням миючих та дезінфекційних засобів (в кінці зміни);  

– упродовж робочого дня  проводити періодичну обробку поверхонь, місць контакту рук працівників і відвідувачів (ручки дверей, місця сидіння, підлокітники, поручні сходинок тощо) дезінфекційними засобами з мінімальним терміном експозиції відповідно до інструкції шляхом протирання з подальшим провітрюванням приміщення кожні 3 години;

– туалети в міру необхідності і після закінчення роботи підприємства   ретельно  промивати та дезінфікувати  методом зрошення;

– протирати  окремою серветкою, змоченою в дезінфікуючому розчині, вентелі кранів, ручки дверей, кнопки зливу та інші поверхні, до яких торкаються руки людини при відвідуванні туалету;

– для очищення килимових покриттів використовувати тільки порохотяги.

Для проведення дезінфекції використовують дезінфекційні засоби,  дозволені в Україні, що забезпечують ефективне знезараження щодо   вірусних інфекцій.

При дезінфекції необхідно використовувати стандартні дезінфікуючі засоби, зареєстровані відповідно до законодавства, що  мають чинне Свідоцтво про державну реєстрацію. Необхідно дотримуватись інструкції до кожного окремого дезінфекційного засобу, в тому числі щодо дотримання його ефективної концентрації та експозиції (дотримання часу перебування на оброблюваній поверхні):

– антисептики для обробки шкіри рук – спиртовмісні препарати (зі вмістом спирту вище 60% у тому числі такі, які мають пролонгований терміном дії та певний час захищають шкіру рук від хвороботворних мікроорганізмів, а саме: "Тонік", "Біоцид плюс" – 6 год; "БактериоСол S" – 3 год; "БіоЛонг – шкірний антисептик" – 5 год; "Брилліант руки 2" – 3 год; "Сенсіва U" – 3 год.

– препарати для дезінфекції поверхонь з мінімальним терміном експозиції (експозиція від 30 сек. до 2 хв.) – спиртовмісні препарати;

– для поверхонь, обладнання тощо – деззасоби на основі четвертинних амонієвих сполук чи хлорвмісні препарати. Необхідно обирати такі засоби, які б забезпечували якісну дезінфекцію при невисокій концентрації розчину, короткому часу експозиції, не псували майно установи та поверхонь приміщень, не мали б неприємного запаху, бажано таблетовані форми для забезпечення чіткого дозування. Наприклад: "Ді-хлор","Жавілар плюс", "Дезхлор", "Дезактін", "Соліклор", "Дез Таб", "Дезараль", "Тентамін", "Бланідас 300", "Бланідас Актив", "Медикарин", "Лізоформін", "Гуасепт" та інші;

– поверхні (меблів, підвіконників тощо) можна дезінфікувати спиртовими антисептиками швидкої дії: "АХД 2000", "Септофан квік", "Еконор дез експрес".

До прикладу: інструкція для проведення дезінфекційних заходів розчином Ді-хлор (таблетки вагою 3,3 г).

При дезінфекції приміщень звертають увагу на місця накопичення пилу (плінтуси, карнизи, полиці, опалювальні пристрої). Обробку приміщень виконують за принципом "зверху вниз" – 1,5 м від підлоги, потім підлогу, рухаючись поступово до виходу.

Приміщення. Для приготування розчину 0,015% Ді-хлор для дезінфекції потрібно розвести в 10-ти літрах води 1 таб. Ді-хлор, можна добавити 50 г миючого засобу. Після нанесення на поверхні через годину змивають чистою водою.

Сантехнічне обладнання дезінфікують 0,06 % розчином Ді-хлор. На 3 літри води використовують 1 табл. Ді-хлор. Після нанесення на поверхні через годину змивають чистою водою.

Прибиральний інвентар замочують в 0,2% розчині Ді-хлор. На 1,5 літри води 2 табл. Ді-хлор. Після витримування протягом 2 годин прополіскують чистою водою.

Інструкція для проведення дезінфекційних заходів "Жавілар+" (таблетки вагою 3,3 г)

Приміщення. Для приготування розчину 0,06% Жавілару для дезінфекції потрібно розвести в 10-ти літрах води 4 таб. Жавілар, можна добавити 50 г миючого засобу. Після нанесення на поверхні через годину змивають чистою водою. 

Сантехнічне обладнання дезінфікують 0,2 % розчином Жавілар. На 5 літрів води використовують 7 табл. Ді-хлор. Після нанесення на поверхні через 30 хвилин змивають чистою водою.

Прибиральний інвентар замочують в 0,3% розчині Жавілар. На 5 літрів води – 10 табл. Жавілар. Після витримування протягом 2 годин прополіскують чистою водою.

Інструкція для проведення дезінфекційних заходів розчином ДЕЗхлор (таблетки вагою 3,3 г)

При дезінфекції приміщень звертають увагу на місця накопичення пилу (плінтуси, карнизи, полиці, опалювальні пристрої). Обробку приміщень виконують за принципом "зверху вниз" – 1,5 м від підлоги, потім підлогу, рухаючись поступово до виходу.

Приміщення. Для приготування розчину 0,015% ДЕЗхлор для дезінфекції потрібно розвести в 10-ти літрах води 1 таб. ДЕЗхлор, можна добавити 50 г миючого засобу. Після нанесення на поверхні через годину змивають чистою водою.

Сантехнічне обладнання дезінфікують 0,06% розчином ДЕЗхлор (4 табл. на 10 літрів води). Після нанесення на поверхні через годину змивають чистою водою.

Прибиральний інвентар замочують в 0,2% розчині ДЕЗхлор (4 табл на 3 літри води). Після витримування  протягом 2 годин прополіскують чистою водою.

Інструкція для проведення дезінфекційних заходів розчином Дезактін 

При дезінфекції приміщень звертають увагу на місця накопичення пилу (плінтуси, карнизи, полиці, опалювальні пристрої). Обробку приміщень виконують за принципом "зверху вниз" – 1,5 м від підлоги, потім підлогу, рухаючись поступово до виходу.

Приміщення. Для приготування розчину 0,2 % Дезактіну для дезінфекції потрібно розвести в 10 л води 20 г Дезактіну, можна добавити 50 г миючого засобу. Проводиться зрошення розчином або протирання ганчір'ям, змоченим у розчині.

Сантехнічне обладнання дезінфікують 0,5 % розчином Дезактіну (50 г на 10 л   води). Проводиться зрошення розчином або протирання ганчір'ям, змоченим у розчині.

Після дезінфекції поверхні промивають проточною водою.

Прибиральний інвентар замочують в 0,5 % розчині Дезактін (50 г на 10 л води). Після витримування   протягом 1 години,  прополіскують чистою водою.

Інформує завідувач відділу Ковельського  міськміжрайонного відділу Державна установа "Волинський обласний лабораторний  центр Міністерства охорони здоров'я України" Людмила Маляр.

ххх

Рекомендації 

щодо проведення дезінфекційних профілактичних заходів в адміністративних та офісних приміщеннях, місцях загального користування (ліфти, сходові марші)

– забезпечити вологе прибирання приміщень з використанням миючих та дезінфекційних засобів (в кінці зміни);  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386

Якось Президент України Володимир Зеленський сказав, що він щоранку з тривогою читає СМС-ки Генерального штабу про нічні події в зоні Операції об’єднаних сил. Власне, подіями на фронті щоденно цікавляться практично всі національно свідомі українці. Проте останнім часом  Україна вишукує в ЗМІ та соціальних мережах й іншу інформацію, не менш архіважливу для кожного з нас: яка ситуація з коронавірусом у світі, Європі, Україні, регіоні, місті і рідному селі?

Отож, на сьогодні громадянам незалежної України уготовано Богом вести війну на два фронти – з ворогом видимим і ворогом невидимим.

Особливістю останнього в контексті світового епідеміологічного процесу є те, що в Китаї Соvid-19 був внутрішній вірусом, а українському народу загрожує зовнішній коронавірус, який, до того ж, напевне, вже є мутованим.  При цьому про коронавірус достеменно на планеті Земля нічого  невідомо. І будь-яка інформація про нього – це черговий ковток повітря для всіх нас.  

Намагаючись приборкати пандемію коронавірусу, оскільки вакцини та ліку від цього інфекційного недугу у світі на сьогодні немає, влада України докладає максимум зусиль, щоб не допустити поширення серед населення Cоrona Vіrus Disease 2019 / 2019-nCoV, що викликається невідомим бетакоронавірусом SARS-CoV-2.  Зокрема, досить радикальною є Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Сovid-19». Нею оголошеного на усій території України на період з 12 березня до 3 квітня цього року карантин. Щоправда, пізніше термін продовжено  до 24 квітня. Додаткові заходи щодо боротьби з підступною недугою визначила Верховна Рада України на позачерговому засіданні 30 березня ц. р.  

Натомість населення країни пильно відслідковує дії влади з цього питання. І то не диво, адже це стосується здоров’я та життя кожного. Частина населення погоджується з такими кроками влади, підтримує їх. Інші критикують владоможців, демонструючи при цьому так званий «власний професіоналізм». 

Що ж відбувається? Намагаючись звичними заходами приборкати коронавірус, влада свідомо чи несвідомо скоює системні помилки, нехтуючи правилами системного аналізу та системного підходу, аналітичними розрахунками в підготовці та прийнятті архіважливих управлінських рішень.  

А причиною цієї   авральної роботи влади під час карантинних заходів є те, що діюча влада до цього часу, так і не скористалася людьми нашого суспільства, котрі сповна озброєні високопрофесійними епідеміологічними (як науковими, так і практичними) знаннями в контексті тріади Громашевского, оскільки час їх професійної діяльності, на думку тієї ж влади, вже минув. Хоча їхні знання та досвід у цій критичній ситуації могли б принести значну користь. 

Що тут сказати? Діватися нам з нашої української землі нікуди, коли в епідеміологічний процес втягнуто 200 країн і територій світу та два міжнародний перевізника (круїзні судна «Діамантова принцеса», Японія та «MS Zaandam», Нідерланди). 

При цьому Сovid-19 грізно наступає, про що свідчать щоденні цифри інфікованих і померлих з причини даного недугу. Так, на ранок 31 березня 2020 року у світі діагностовано 788007 випадки коронавірусної інфекції SARS-CoV-2, серед яких – 37856 померлих, тоді як в Україні на цей час зафіксовано 549 випадків коронавірусної хвороби COVID-19, з них у 13 людей дана хвороба вже відібрала життя.  

При цьому слід мати на увазі, що біостатистика коронавірусу у світі змінюється в геометричної прогресії, яка поки що зростає.  

Однак і досі певна категорія наших громадян легковажно ставиться до вимог карантину, незважаючи на те, що Верховна Рада Законом 530-IX, від 17.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» ввела адміністративну (штраф за порушення правил карантину, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічни правил і норм може становитиме  від 17 тис. до 32 тис. гривень для фізичних та  від 34 тис. до 170 тис. грн. – для посадових осіб) та кримінальну (штраф від 17 тис. до 51 тис. грн.; арешт на срок до шість місяців; обмеження волі на строк до трьох років; позбавлення волі на строк до трьох років; якщо такі дії спричинили загибель людини / інші тяжкі наслідки – позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років) відповідальність за порушення правил карантину при коронавірусі.

Така поведінка не те що самовбивча – вона небезпечна для усіх нас. Стверджуючи це, я жодним чином не маю наміру  сіяти паніку чи страх. Слід розуміти, що за статистичними даними криється людські життя та соціально-економічне благо країн світу.  

Ризик бути ураженим «грізним варваром людського здоров’я XXI сторіччя» – хворобою Соvid-19, за словами канцлера Німеччини Ангели Меркель, становить 70% для населення Німеччини. Тоді як британська Національна служба охорони здоров’я прогнозує цей показник для своєї країни до 80%. А ВООЗ, у свою чергу, передбачає, що показник летальності від коронавірусу в європейському регіоні може бути більшим від китайського.

З огляду на це перед усіма мешканцями України та перед кожним з нас зокрема, сьогодні  стоїть головне завдання – виконати умови карантину, що його оголосила держава. Для цього необхідно кожному роявити високу самосвідомість та взяти на себе соціальну відповідальність перед громадою за власну поведінку – самоізолюватися та самопожертвувати власними інтересами.

На підтвердження значимості сказаного наведу такий історичний факт. У XVII сторіччі 344 жителі маленького дербиширського села Іем на півночі Англії на чолі з місцевим священиком Вільямом Моспенсоном самоізолювалися від чорної хвороби. Власне, місцевий священик Вільям Моспенсон зрозумів, що масова втеча людей із села спричинить спалах чуми по всій північній Англії. І йому вдалося переконати односельців залишитись у селі. Епідемія в Іемі тоді закінчилася 1 листопада 1666 року так само несподівано, як і почалася влітку 1665 року. У місцевості Іем тоді померло 267 осіб. Проте самопожертва односельчан Іема у вигляді самоізоляції зупинили поширення зарази на півночі Англії.  

Отже, соціальна відповідальність через самоізоляцію та самопожертву власної поведінки – сьогодні для нас усіх і кожного зокрема, є найкращим ліком проти Соvid-19. Особливо у час, коли до України щоденно повертаються сотні тисяч українців із епідемічних вогнищ країн Європи та світу     до своїх домівок, у свої сім’ї та родини.

Саме ця категорія населення України на сьогодні має розцінюватися державною владою як найбільш можливі потенційні носії – розповсюджувачі Соvid-19, котра у своїй більшості нехтує соціальною відповідальністю і самоізоляцією та власною поведінкою, при безконтрольності місцевих правоохороних органів та органів місцевого самоврядування.

Що ще можна додати до цього? У нас можуть бути різні погляди щодо методів боротьби із поширенням коронавірусу серед жителів України. Проте часу для дискусій вже немає. Нам усім потрібно об’єднатися у своїй суспільній поведінці та підтримати дії держави шляхом самоізоляції кожного, взявши на себе соціальну відповідальність перед навалою грізного коронавірусу. Одночасно, влада повинна запровадити тотальний контроль через силові структури та різноманітні фіскальні органи за заходами карантину. І тоді Україні, безсумнівно, вдасться з найменшими втратами виграти невидиму війну.

Сьогодні  приклад суспільної відповідальності, особистої жертовності та єдності тепер демонструють Китай, Сінгапур, Гонконг, В’єтнам. Отож, будьмо свідомими, розумними, обачними. Бережімо себе і своїх близьких. Нехай береже нас Бог!

Василь РУДЕНЬ, 

Заслужений лікар України, академік НАНВО України, академік МАНВО (Лондон, Великобританія), доктор медичних наук, професор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Якось Президент України Володимир Зеленський сказав, що він щоранку з тривогою читає СМС-ки Генерального штабу про нічні події в зоні Операції об’єднаних сил. Власне, подіями на фронті щоденно цікавляться практично всі національно свідомі українці. Проте останнім часом  Україна вишукує в ЗМІ та соціальних мережах й іншу інформацію, не менш архіважливу для кожного з нас: яка ситуація з коронавірусом у світі, Європі, Україні, регіоні, місті і рідному селі?

Отож, на сьогодні громадянам незалежної України уготовано Богом вести війну на два фронти – з ворогом видимим і ворогом невидимим.

Особливістю останнього в контексті світового епідеміологічного процесу є те, що в Китаї Соvid-19 був внутрішній вірусом, а українському народу загрожує зовнішній коронавірус, який, до того ж, напевне, вже є мутованим.  При цьому про коронавірус достеменно на планеті Земля нічого  невідомо. І будь-яка інформація про нього – це черговий ковток повітря для всіх нас.  

Намагаючись приборкати пандемію коронавірусу, оскільки вакцини та ліку від цього інфекційного недугу у світі на сьогодні немає, влада України докладає максимум зусиль, щоб не допустити поширення серед населення Cоrona Vіrus Disease 2019 / 2019-nCoV, що викликається невідомим бетакоронавірусом SARS-CoV-2.  Зокрема, досить радикальною є Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Сovid-19».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 508

Ніхто не знає, коли та чи інша святиня відкриває перед людьми свої чудотворні властивості. Все в руках Божих. Приходять вірні до ікони, мощей святих чи то до Хреста з Ісусом, моляться, прикладаються, цілують і наповнюють себе вірою в зцілення душі і тіла.

Приглянутися ближче до ікони  Божої Матері "Всецариці" спонукав випадок. Отець Ігор Циб, колишній священнослужитель Свято-Благовіщенського собору, якось помітив, що молода жіночка (не парафіянка) довго та ревно молиться до ікони Пресвятої Богородиці. В будній день у храмі, як правило, людей менше, тож вирішив підійти ближче.

Молільниця, побачивши поруч священика, перестала молитися і запитала, чи може на знак подяки лишити біля ікони особисту прикрасу? У християн існує традиція: у відповідь на доброчинність дякувати і дарувати щось, дороге душі.

Отримавши дозвіл, дівчина зняла коштовний браслет  з руки, поклала біля ікони і пішла, не відкривши особистої тайни спілкування з Богоматір'ю.

Цей випадок зацікавив настоятеля собору отця Василя Мичка, декана Ковельського деканату ПЦУ. Виявилось, що вірні давно звертаються за поміччю до Богородиці.

Те, що Свято-Благовіщенський собор ще з початку ХХ століття по праву носить назву "українська церква" і позначений особливою Господньою благодаттю, волинянам й ковельчанам відомо давно.

Найстарший  ковельський храм із 1505 року пережив багато змін. Будівлю реконструювали, безбожники руйнували, але церква відроджувалася і знову поставала у своїй духовній величі.

Згадаймо, як вірні на початку 90-х років ХХ століття відвойовували намолене місце, на якому атеїстична влада збудувала спортивний комплекс. Не затоптали святість  і віру ані чиновники компартійної влади, ані спортсмени, які, самі того не знаючи, тренувалися на місці колишнього вівтаря.

По праву відродження Благовіщенського храму – це найголовніше чудотворне діяння Пречистої Діви Марії, "Всецариці небесної". Радуйтеся, ковельчани, – Пресвятая Богородиця з вами!

Ми не знаємо, яке зцілення вимолювала та дівчина у храмі перед іконою, та  із стовідсотковою впевненістю можемо стверджувати: вона його отримала після щиросердечної сповіді, покаяння із глибокою вірою в душі.

Кожен із нас у своєму єстві носить ті чи інші гріхи. У когось – заздрощі, в іншого гординя та осуд, у третього зневір'я, страх і зло. І тягнемо ми по життю гріховний негатив, немов сани у безсніжну зиму, збираємо хворості душі та тіла. А Ісус, Богородиця чекають на наше прозріння. До їхнього світла завжди відкриті двері. Той світильник ніколи не гасне.

l

Вдивляюся та проникаюся красою й добротою "Всецариці" нашої. Вона, як моя земна матінка, споглядає на мене, і ніби промовляє: "У мене Ісус маленький на руках, але й для тебе є місце у моїй душі. Моє серце вистукує великою Вселенською любов'ю до всіх стражденних".

Білосніжні ризи позначені вишивкою. Такі ж строї і в малого Богосина. Древня ікона Божої матері "Всецариці" писана святими ченцями на знаменитому Афоні, переродилася в нашу рідну українську сутність. Встановлена вона на почесному місці, ліворуч перед входом до вівтаря.

Перехрестися, вклонися і пошануй, всяк входящий в храм – це наша святість і доля!

"Богородице Діво, радуйся.  Благодатна Маріє Господь з Тобою…", – і вірні ковельчани теж з Тобою, звертаються до Тебе, як до рідної неньки.

Внизу старовинної кіотної рами розміщені  прикраси. Це намиста, сережки, браслети, годинники, персні та інші коштовні речі. То дарунки для неї за благодатне  зцілення. Скільки їх? Сто чи двісті? Найголовніше –  ці речі дорожчі золота!

Стежка до "Всецариці" засіяна пишними квітами. Та хто в наш час вірить  словам, особливо, коли точиться боротьба за першість між конфесіями? Тому отець Василь Мичко із своїми соратниками о. Ігорем  Цибом та о. Михайлом Левочко вирішили всі факти чудотворних зцілень фіксувати у спеціальній книзі.

Але послухаймо окремі розповіді від священиків. Говорить о. Василь Мичко: "Мої добрі знайомі Інна та Андрій вінчалися в 2010 році. Ішли роки, а вагітності немає. І лікарі нічого втішного не прогнозують. А яка сім'я без дітей?

Лишилася надія на Бога. Після сповіді та молебеню пішла пара до ікони Пресвятої Богородиці. Молились душею і серцем ревно. І усміхнулося щастя: у 2019 році народилося Боже янголятко з ім'ям небесним – Валерія".

А ось свідчення від о. Михайла Левочка.

"Молоде подружжя Василь та Марія кілька років надіялися на дитятко. Все марно. Ми й запропонували звернутися до "Всецариці". Відслужили молебень. Після сповіді та причастя молилися молодята до образу Божої Матері. Не втомлювалися вірити. І диво звершилося: народився в закоханої пари легень маленький – Давид. Скільки радості було!

І ще дивовижне зцілення від безпліддя вимолила подружня пара Олександр й Дмитро"…

l

Переглядаю  священницький зошит о. Василя і бачу, що таких свідчень занотовано більше двадцяти. Вдумайтеся, яке море радості повінню розлилося в душах зцілених та в серцях рідних і близьких! Справжня весна душі і неперевершена святість  "Всецариці". Життя наше хитке, підвладне хворостям та немочам. І завжди приходить Вона –  милосердна і безвідмовна та всесильна.

Пані Ольгу, ковельчанку, закувала у міцні лещата недуга. І знову – надія на Матір Божу. Молилася, цілувала образ, прикладалася  і молебень відслужила. Усе робила з міцною вірою у силу молитви і надією на поміч Пресвятої Богородиці. Відійшла хворість.

Слава тобі, Матінко Небесна! До цієї сімейної радості додалася інша. У доньки Тані після довготривалого безпліддя Даринка-квітка народилася.

У пані Лідії за посередництвом Богородиці відійшла велика жіноча хворість. У ковельчанки Любові залишилася остання надія – молитися і просити Пресвятую Богородицю: адже діагноз невтішний – рак. Хворість відступила – всесильна святість.

Серед парафіян багато тих, хто біля образу "Всецариці" відчувають душевне благодатне полегшення. Це своєрідна духовна реабілітація в умовах неспокійного, шаленого ритму буття. А як це важливо для наших воїнів після пекла війни на Сході!

У Свято-Благовіщенському соборі вже стало традицією іти на невідкладну операцію після поклоніння та молитви до святого образу Пречистої. Результат вражає: всі операції, під благословенним покровом Богоматері пройшли успішно.

Та, попри все, маємо не забувати Ісусове, коли Господь мовить: "Будь бадьорою, дочко, – твоя віра спасла тебе" (Матв. 9. 22).

А щоб віра стала спасенною, багато зусиль докладають священнослужителі Благовіщенської святині. Найперше – о. Василь Мичко, а з ним – о. Ігор  Циб та Михайло Левочко своєю жертовністю в ім'я Віри христової привносять в храм свою дещицю благодаті та довіри, отриману від Господа нашого Ісуса Христа, а разом з тим кріплять занепалий дух у душах зневірених.

Переді мною – подячні листи храму від  парафіян. Ось що пише ковельчанин Володимир Опіка: "Коли ми приходимо на Службу Божу, то відчуваємо всією душею таку чисту і благословенну Богом ауру, що хочеться постійно відвідувати цей храм і надовго залишатися в ньому".

Парафіянка Антоніна Коцюрська свідчить: "Отець Василій – це від Бога людина: чуйна, порядна, помічна. Він зумів при Господній допомозі із своїми настоятелями в Божому храму, з чудовими помічниками образами Матінки Божої та Миколая Чудотворця допомогти мені, мамі і моїй сестрі при великому нашому горі".

Що тут казати? Я й сам готовий підписатися під кожним благословенним словом, бо, перебуваючи у молитовному залі і біля чудотворної ікони, відчуваю особливу благодать, якесь дивне, трепетне піднесення.

Безсумнівно, вдячність прихожан і жертовність всечесних отців собору – це життєдайний еліксир для укріплення віри.

В окремих парафіян Свято-Благовіщенської церковної громади запитую: "Коронавірус Вас не лякає?". У відповідь чую переконливе: "Господь не допустить вірус у наш храм, бо він благодатний".

Саме звідси пульсує чудотворна сила і в храмі, і від "Всецариці" небесної. Вона – у Вірі.

Повниться книга дивних зцілень новими свідченнями вірних, оздоровлених біля ікони Богоматері. До цих миттєвостей щастя додаються інші, ще більш незбагненні людським розумом.

"Хай Господь благословляє Вас, отці наші, і дарує радість і здоров'я, щоб Ви довго відправляли Божі служби у нашому храмі", – зичать у своїх листах прихожани.

І я свої зичення промовляю:

Який бо світ багатий

 вірою Христовою,

Яка Марія благодатна –

 наша Матір світу!

У храмі, мов у казці, іде

 душі оновлення –

Я оживаю, здоровію, бо

 віра – це є світло.

О "Всецарице" мудра, 

я молюсь до тебе,

За оздоровлення і мир 

у отчим краї.

Це незбагненність, твій

 милий образ. Небо.

Сіяй, зоре у славі, – моря

 душа співає.

І  промовлю молитовно: "Достойно, і є це істина, славити тебе, Богородицю Присноблагословенну, Пренепорочну і Матір Бога нашого, чеснішу від Херувимів, незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю тебе величаємо". Амінь!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Ніхто не знає, коли та чи інша святиня відкриває перед людьми свої чудотворні властивості. Все в руках Божих. Приходять вірні до ікони, мощей святих чи то до Хреста з Ісусом, моляться, прикладаються, цілують і наповнюють себе вірою в зцілення душі і тіла.

Приглянутися ближче до ікони  Божої Матері "Всецариці" спонукав випадок. Отець Ігор Циб, колишній священнослужитель Свято-Благовіщенського собору, якось помітив, що молода жіночка (не парафіянка) довго та ревно молиться до ікони Пресвятої Богородиці. В будній день у храмі, як правило, людей менше, тож вирішив підійти ближче.

Молільниця, побачивши поруч священика, перестала молитися і запитала, чи може на знак подяки лишити біля ікони особисту прикрасу? У християн існує традиція: у відповідь на доброчинність дякувати і дарувати щось, дороге душі.

Отримавши дозвіл, дівчина зняла коштовний браслет  з руки, поклала біля ікони і пішла, не відкривши особистої тайни спілкування з Богоматір'ю.

Цей випадок зацікавив настоятеля собору отця Василя Мичка, декана Ковельського деканату ПЦУ. Виявилось, що вірні давно звертаються за поміччю до Богородиці.

Те, що Свято-Благовіщенський собор ще з початку ХХ століття по праву носить назву "українська церква" і позначений особливою Господньою благодаттю, волинянам й ковельчанам відомо давно.

Найстарший  ковельський храм із 1505 року пережив багато змін. Будівлю реконструювали, безбожники руйнували, але церква відроджувалася і знову поставала у своїй духовній величі.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 915

Пройшла ніби вічність,

Здається – лиш мить.

Душа Твоя в очі усім

 зазирає,

І погляд Твій щирий зорею

 горить,

Немов у Всевишнього долі

 благає 

Отут залишитись навік

 поміж нас…

Лине під Сонцем мелодія

 днів,

Життя Твого подих й тепер

 в кольорах,

Які Ти нащадкам своїм

 залишив,

Для віри, надії, любові 

й добра…

 Ніна Шугніло.

З нагоди 150-річного ювілею талановитого художника, педагога, земляка Андроника Григоровича Лазарчука у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецька відбулися музейні гостини і літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука", на яку з різних куточків Ковельщини зібралися у той зимовий день поважні гості, родичі художника, односельчани. 

Розпочалося вшанування художника-ювіляра  в залі Історичного музею загальноосвітньої школи, де на гостей чекала його керівник Савицька Т. О., яка ознайомила присутніх із біографією художника, звернула увагу на копії  картин,  архівних документів, фотографій, які були виготовлені самостійно учнями та  вчителями школи ще у 2014 році. Всі присутні мали змогу ознайомитись із деревом родоводу Андроника Лазарчука, яке старанно  оновила і підготувала для перегляду праправнучка племінниці ювіляра, вчителька української мови та літератури Мирослава Чирук, на якому родичі митця мали можливість знайти свої гілки від славного роду, котрий налічує вже 9 поколінь!

Потім директор школи Олена Алексійчук гостинно запросила всіх піднятися до шкільної світлиці, де розпочалася літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука", яку   період за періодом, відкривали для всіх глядачів педагоги-організатори  Тетяна Бабич та  автор цих рядків.  Насамперед вони торкнулися дитячих років художника, який народився 15 січня 1870 року в сім'ї Григорія  Комара (він же Лазарчук) і його дружини Ксенії Косминої п'ятим дитятком, і  на другий день після народження був охрещений  в сільському Свято-Троїцькому храмі.

 Батько в минулому був кріпаком,  25 років служив у царській армії, учасник Кримської війни та оборони Севастополя 1854-1855 років, додому "отпущений по білєту". Повернувшись до села, одержав від громади   десятину землі для  городу. Займався "стельмахуванням" та столярством. Мати Андроника була дуже лагідною жінкою з поетичним баченням світу, умінням відчувати красу в буденному селянському житті.

Під загадкову мелодію окарини всі присутні ніби поринули в минуле, бо на сцені відбувалась театралізована сценка "Брати і Доля", в якій з теплом і любов'ю передали розмову матері і сина вчителька початкових класів Оксана Гнатюк та її синок-другокласник Станіслав. 

Всі глядачі, затамувавши подих, вслухалися в голоси ведучих, які промовляли  про перше горе, яке впало на Андрусеву голову: коли йому виповнилось 6 років, не стало мами. Тільки-но Андронику минуло 9 років, як раптово помирає батько, бо далися взнаки 25-літня військова муштра і важка сільська праця. Всім дітям довелося подорослішати відразу. Брати дуже цінували талант і свого найменшого Андроника: відмовляючи собі, вони старались розвивати здібності брата, всіляко допомагаючи йому з навчанням. 

Під час літературно-музичної композиції ведучі гармонійно переплели життєві кроки Андроника Лазарчука з його художніми роботами, народними піснями "Ой, літає соколонько" з записів Лесі Українки, яку виконали діти молодшої групи фольклорного гурту "Веретенце",  і "Летить галка через балку", записану від старожилів села Уховецька,  яку виконали вчителі школи Оксана Рибачок, Наталія Яцук, Ірина Ніколюк та Руслана Семотюк; інструментальною музикою, з поезією Олени Пчілки, Анатолія Семенюка, яку виразно читали учні Матвій Алексійчук, Юлія Юрко, Анна Нестерук, Надія Хомук та Роксолана Демидюк; спогадами доньки художника Олени Андрониківни, родича Петра Лазарчука, десятирічного Андроника та жителів села Уховецька, яких по-справжньому намагалися  зобразити  учні школи, а саме: Софія Римарчук, Станіслав Ковальчук та Станіслав Берчук.

По-особливому присутні вслухалися у виступ  наукового працівника літературно-меморіального музею Лесі Українки, що в с. Колодяжному, Марії Чашук, яка на свято вшанування пам'яті про Лазарчука привезла безцінні раритети, що стосуються його життя. Це – дві записні книжки з його замальовками, окремі фото та  ікона, яка стала справжньою окрасою дійства, бо належала дружині художника Таїсії, а тепер її поставили  на почесному місці, з якого вона ніби давала своє благословіння на все, що відбувалось в шкільній світлиці.  

Марія Борисівна розповіла про взаємини Косачів з Андроником Лазарчуком, про  його співпрацю   з Оленою Пчілкою щодо часописів   "Молода Україна" та "Рідний край". Розповіла про жителя Чернігівщини В. Пашкуденка, який передав деякі особисті речі Андроника для музею в Колодяжне. Звернула увагу присутніх на те, що завдячуючи попередньому  директору музею Вірі Комзюк, яка правильно організувала роботу із збору цінних особистих речей, музей Лесі Українки нараховує 60 експонатів, які належать художнику, і вони чекають того часу, коли Ковельщина вирішить питання по створенню музею Андроника Лазарчука.

На пам'ять про славне минуле свого села, його знаменитого земляка, у січні 2017 року з ініціативи отця Миколая Качмаря та за підтримки фонду імені Івана Омелянюка вдалося виготовити і урочисто відкрити меморіальну пам'ятну дошку, яка знаходиться на фасаді сільського Свято-Троїцького храму, про що на святі  нагадала  поетичними рядками  Людмила Клімчук.

Оскільки  долю Андроника Лазарчука назавжди освітило світло Різдвяної Зірки, на свято   завітали  колядники, учасники старшої групи фольклорного гурту "Веретенця", котрі, зберігаючи живу народну говірку, старовинні колядки, намагалися не розірвати   постійної нитки пам'яті, яка непомітно пов'язувала цього дня минуле і сучасне села Уховецька. Колядникам на подяку від усіх присутніх господиня школи Олена Алексійчук винесла повну макітру пирогів і цукерок.

Шлях Андроника Лазарчука у мистецтво дуже нагадує долю Тараса Шевченка, бо проліг він від сирітства, наймитування у маляра аж до Санкт-Петербурга. Цю обдаровану, талановиту, чуттєву душу назавжди захопило малювання. Художник повинен працювати постійно, і він працює як здібний послушник Почаївської Лаври над створенням ікон, бере участь у монументальних розписах церков, навчає чистописання, креслення та малювання у Ковельському міському початковому училищі, виклададає малювання і креслення у Дедеркальській вчительській семінарії.

Митець працював у різних живописних жанрах. Він залишив багату портретну галерею образів селян, жінок, дітей, представників інтелігенції, колекцію різновікових автопортретів. Чудові його настроєві пейзажі, достовірні картини побутової тематики. Детальніше про це для всіх присутніх розповіла мистецтвознавець, викладач з історії мистецтв Ковельської художньої школи ім. Андроника Лазарчука Мирослава Гудим. Вона познайомила учасників дійства із творчою спадщиною відомого уховчанина, який визнаний кращим портретистом XIX ст. в Україні. Його твори експонувалися у Варшаві,   Парижі, є у приватних колекціях любителів живопису Білорусі та Росії, зберігаються у музеях Краснодара, Києва, Луцька, Чернігова, Кременця, Конотопа, Борзни. А ще продемонструвала всім присутнім роботи своїх учнів, які мали завдання намалювувати  портрети митця. 

Знаковим для уховчан стало призначення настоятелем сільського Свято-Троїцького храму у 2019 році  отця Івана, який 7 років  служив  в Українській православній церкві, що в Борзні. Він поділився з усіма присутніми враженнями про це місто, бо саме з 1915 року сім'я Лазарчуків переїздить на постійне місце проживання у  Борзну Чернігівської області. Там Андроник влаштувався вчителем креслення і малювання в жіночій та чоловічій гімназіях. Навчав своїх учнів людським взаєминам, порядності, правдивості стосунків, красі природи, яка завжди поруч, формував в дитячій душі врожай любові і добра. 

В 1919 році він очолив художні курси, у 1922 році став ініціатором заснування Борзнянського краєзнавчого музею, до якого зібрав колекцію картин Миколи Ґе, бо сам добре розумів свою сутність і призначення мистецтва в житті людини. Відбудову держави  потрібно починати кожному з себе, з глибин своєї душі, з розуміння її тонких граней. 

Та ще одне страшне і останнє випробування чекало на земній стежині Андроника Лазарчука – Голодомор, який, мов хижий звір, нищив сім'ї і цілі села. Переживши жахливий голод 1933-го року, художник тяжко захворів і 6 вересня 1934 р. помер, залишивши про себе добрі спогади людей. Похований на Новоміському кладовищі міста Борзни. 

Андронику випало зібрати повну палітру кольорів людського життя – від яскравих, теплих материнських барв до вічної темряви холодного і голодного людського життя. Але для нас він назавжди залишиться яскравою зіркою, людиною, яка жила і творила для людей. 

На завершення дійства всі присутні виконали гімн Колодяжненської громади, після якого до учасників дійства з вітальними словами звернулися  голова Колодяжненської громади Віталій Кашик, голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, депутат Ковельської районної ради Олександр Титомир, завідувач сектору культури, молоді та спорту Тетяна Матяшук, директор центральної бібліотечної системи, Заслужений працівник культури України Галина Божик, голова правління благодійного фонду Івана Омелянюка "Майбутнє Волині – Україна" Галина Голубович, які приїхали до школи з цінними подарунками.

Усіх присутніх об'єднала думка поділитися своїми враженнями про почуте. Так, праправнучатий племінник художника Віталій Петрович Трофімов  навів цікаві та маловідомі факти із життя свого талановитого предка. 

Після закінчення літературно-музичної композиції, після того емоційного піднесення, наповнення від спілкування з прекрасним, всі стали для загального фото. По-родинному директор школи Олена Алексійчук запросила всіх учасників дійства до ще однієї зали  з картинами, виготовленими праправнучатою племінницею художника Мирославою Чирук, де на всіх чекало смачне частування пирогами та узваром, до приготування  якого долучилося багато хороших, небайдужих господинь села.

 Так ми склали свою шану назавжди Нашому Андронику Лазарчуку. 

Руслана Семотюк.

педагог-організатор 

ЗОШ І-ІІІ с. Уховецька.

Ніна Шугніло.

З нагоди 150-річного ювілею талановитого художника, педагога, земляка Андроника Григоровича Лазарчука у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецька відбулися музейні гостини і літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука", на яку з різних куточків Ковельщини зібралися у той зимовий день поважні гості, родичі художника, односельчани. 

Розпочалося вшанування художника-ювіляра  в залі Історичного музею загальноосвітньої школи, де на гостей чекала його керівник Савицька Т. О., яка ознайомила присутніх із біографією художника, звернула увагу на копії  картин,  архівних документів, фотографій, які були виготовлені самостійно учнями та  вчителями школи ще у 2014 році. Всі присутні мали змогу ознайомитись із деревом родоводу Андроника Лазарчука, яке старанно  оновила і підготувала для перегляду праправнучка племінниці ювіляра, вчителька української мови та літератури Мирослава Чирук, на якому родичі митця мали можливість знайти свої гілки від славного роду, котрий налічує вже 9 поколінь!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 656

Можливо, життя Миколи Мезеіна із села Городища і не склалося б так, але, кажуть, написану Богом долю змінити не можна. Народився Микола в далекому холодному Магадані. Мама при пологах померла. Тато не міг дати раду двом синочкам, тому найменшого віддали в будинок маляти. 

Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Сусідка їх була родом з України, тож почала "бити на сполох". Стала писати листи до сестри Миколиної мами, і та з плачем і острахом поїхала на край світу, щоб забрати дітей.

Взяли Миколу з будинку маляти кволого, ледве виходили і поставили на ноги. І вже в 1957 році повернувся в Україну. Усі знають, що це були нелегкі часи. Але моя мама не робила між дітьми різниці. Усі закінчили школу і вступили в навчальні заклади. Микола обрав Рожищенський ветеринарний технікум, який успішно закінчив, і  став працювати в колгоспі імені Кутузова. 

Служив в армії і, як усі молоді люди, шукав кращої роботи. Згодом  знайшов роботу на будівництві, одружився на дівчині із сусіднього села Тетяні. Довгий час винаймали квартири у місті, свого житла не мали. Згодом дочекалися власної оселі. Микола облаштував у ній усе своїми руками. Тетяна прикрасила стіни вишивками. Але життя не стоїть на місці. Сім'я стала більшою, у них народилося двійко хлопчиків – Олександр і Петро.

В місті стало жити важче, тому вирішили збудувати  хоч і невелику, але власну хатину у селі. Будинок вийшов просторий, гарний. Тут уже Миколиній фантазії не було меж. Стіл великий і дубовий змайстрував власноруч, за яким збирається на свята уся дружна родина. На стіні розмістив міні-бар з дуже гарним вирізьбленим малюнком. Буфет теж виготовив своїми руками. У коридорі змайстрував шафу для верхнього одягу. Та я уже всього і не пригадаю. 

Подвір'я також облаштував гарно. Народилися онуки. Для них змайстрував дитячий майданчик – велику гойдалку, гірку, пісочницю. Біля майданчика – альтанка  з таким самим орнаментом, як і  огорожа. Кругом альтанки з весни і до пізньої осені квітнуть різнобарв'ям квіти. Це вже --Тетяних рук робота. На подвір'ї, наче теремок, стоїть літня кухня. Там вбудована дуже оригінальна плитка з екраном телевізора. 

А починав Микола із сірників, майстрував  гарні  мініатюрні церкви, дуже оригінальні, навіть отримував замовлення від знайомих. Із “системи” (медичної) робив різні фігурки: рибки, зайчики і т. п. Із баночок з-під пива  виготовляв оригінальні стільчики, столики –  іграшкові меблі. Тетяна не відставала від чоловіка. Вона займалася вишивкою.  Це – різноманітні серветки, наволочки, рушники, доріжки. Тепер звикли говорити, що "не модно", а це - справжні шедеври, витвори людських рук.

 Як  кажуть на селі,  це - звичайна сільська сім'я, але вони обоє невтомні. Тримають велике господарство, обробляють більше гектара землі з  допомогою коника. Звичайно, виручають діти, але Петро тепер мешкає у Ковелі, працює на залізниці. Тож часу для допомоги залишається дуже мало. Старший Олександр живе з батьками, але також працює. Отже, основну роботу доводиться виконувати Миколі і Тетяні. 

Звичайно, як і у всіх сім'ях, бувають і негаразди, але подружжя  стійко їх долає.  Тож і ми  бажаємо їм міцного здоров'я, злагоди в сім'ї, благополуччя. Нехай вони й надалі своїми рукотворними шедеврами милують око односельців! Щоб ще довго Микола міг допомагати споруджувати людям будинки, печі, облицьовувати плиткою. Ну і, звичайно, й надалі робити Тетяні такі незвичайні подарунки. Щасти Вам!

Ніна ФЕДОРУК.

 с. Городище.

НА ЗНІМКАХ: вироби, які виготовляє майстер декоративно-прикладного мистецтва  Микола МЕЗЕІН з с. Городища.

Фото 

з  архіву автора.

Можливо, життя Миколи Мезеіна із села Городища і не склалося б так, але, кажуть, написану Богом долю змінити не можна. Народився Микола в далекому холодному Магадані. Мама при пологах померла. Тато не міг дати раду двом синочкам, тому найменшого віддали в будинок маляти. 

Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Сусідка їх була родом з України, тож почала "бити на сполох". Стала писати листи до сестри Миколиної мами, і та з плачем і острахом поїхала на край світу, щоб забрати дітей.

Взяли Миколу з будинку маляти кволого, ледве виходили і поставили на ноги. І вже в 1957 році повернувся в Україну. Усі знають, що це були нелегкі часи. Але моя мама не робила між дітьми різниці. Усі закінчили школу і вступили в навчальні заклади. Микола обрав Рожищенський ветеринарний технікум, який успішно закінчив, і  став працювати в колгоспі імені Кутузова. 

Служив в армії і, як усі молоді люди, шукав кращої роботи. Згодом  знайшов роботу на будівництві, одружився на дівчині із сусіднього села Тетяні. Довгий час винаймали квартири у місті, свого житла не мали. Згодом дочекалися власної оселі. Микола облаштував у ній усе своїми руками. Тетяна прикрасила стіни вишивками. Але життя не стоїть на місці. Сім'я стала більшою, у них народилося двійко хлопчиків – Олександр і Петро.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 451

Березень повертає остудженій землі щедре Сонце, але новому давноочікуваному квітуванню дасть початок найсильніший місяць розвою життя – квітень. Місяць, якому всі раді, на який ніхто ні за що не нарікає. 

Пригадаймо його переважно світло-блакитні назви: сніготон, сніготок, снігозгін, водолій, дзюрчальник, красенець, лелечник, місяць першоквіту. Головне ж, квітень – то час роззеленення. А весняні хліборобські прикмети закріпилися за квітнем такі:

l Бузина зацвіла – садіть картоплю, капусту.

l Вишні зацвіли – можна сіяти кукурудзу.

l Вільха зацвіла – сійте гречку.

l Вільха взялася пилком – пора виставляти вулики.

l Горобина почала цвісти – можна сіяти огірки й помідори.

l Горобина зацвіла – час сіяти льон.

l Цвіте черемха – найкраще садити картоплю.

l Черемха зацвітає перед останніми весняними приморозками.

l Цвітуть фіалки – сійте моркву, петрушку.

l Цибулю садять, коли цвітуть вовчі ягоди, коли вперше закумкали жаби.

l Жаби не починають своїх "концертів" – ще повернеться холод.

l Розпускаються бруньки на яблунях – знищуйте попелицю.

l Роботи квітневої на травень не відкладайте.

l Коли дуб раніше від ясена розпустився – на сухе літо.

l Із берези тече багато соку – на дощове літо.

l Тріскаються сережки берези – час хліб сіяти.

Березень повертає остудженій землі щедре Сонце, але новому давноочікуваному квітуванню дасть початок найсильніший місяць розвою життя – квітень. Місяць, якому всі раді, на який ніхто ні за що не нарікає. 

Пригадаймо його переважно світло-блакитні назви: сніготон, сніготок, снігозгін, водолій, дзюрчальник, красенець, лелечник, місяць першоквіту. Головне ж, квітень – то час роззеленення. А весняні хліборобські прикмети закріпилися за квітнем такі:

• Бузина зацвіла – садіть картоплю, капусту.
• Вишні зацвіли – можна сіяти кукурудзу.
•  Вільха зацвіла – сійте гречку.
•  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1727

Гороскоп

з 6 по 12 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 457

У час, коли практично цілий світ охопила пандемія коронавірусу, особливо зросла роль медичних працівників. На них лягла чи не найбільша відповідальність за ефективність протидії підступній недузі, порятунок хворих людей.

На передньому краї непростої і виснажливої боротьби за здоров'я людей на Ковельщині, без усякого сумніву, знаходяться лікарі так званої "первинки" — загальної практики сімейної медицини.  Саме їм доводиться першими мати справу з хворими, які до них звернулися за допомогою, визначати діагноз і обирати шляхи, які мають забезпечити перемогу над хворобою.

Успішно справляються з цими відповідальними обов’язками лікарі ЗПСМ Ковельського МТМО, яких Ви бачите на цьому знімку, — Юлія МОКІЙЧУК, Наталія ЗВОЗДЯК, Олеся Кінах, Надія КОТИК, Софія КОВАЛЬЧУК. Побажаємо ж їм подальших успіхів у роботі, вдячних пацієнтів і, звичайно, міцного здоров’я, яке їм сьогодні дуже й дуже потрібне.

Щастя Вам і добра, наші цілителі!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

У час, коли практично цілий світ охопила пандемія коронавірусу, особливо зросла роль медичних працівників. На них лягла чи не найбільша відповідальність за ефективність протидії підступній недузі, порятунок хворих людей.

На передньому краї непростої і виснажливої боротьби за здоров'я людей на Ковельщині, без усякого сумніву, знаходяться лікарі так званої "первинки" — загальної практики сімейної медицини.  Саме їм доводиться першими мати справу з хворими, які до них звернулися за допомогою, визначати діагноз і обирати шляхи, які мають забезпечити перемогу над хворобою.

Успішно справляються з цими відповідальними обов’язками лікарі ЗПСМ Ковельського МТМО, яких Ви бачите на цьому знімку, — Юлія МОКІЙЧУК, Наталія ЗВОЗДЯК, Олеся Кінах, Надія КОТИК, Софія КОВАЛЬЧУК. Побажаємо ж їм подальших успіхів у роботі, вдячних пацієнтів і, звичайно, міцного здоров’я, яке їм сьогодні дуже й дуже потрібне.

Щастя Вам і добра, наші цілителі!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 449

Погода в Ковелі 

26 березня - 1 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503