Не та земля твоя,

Що під підошвами,

А що під серцем –

Та земля твоя.

Василь ПРОСТОПЧУК.

Традиційно кожне село святкує влітку або восени свій "день народження", на який  сходяться і з'їжджаються рідні, друзі, гості. Поповичівці  вже справились зі всіма роботами, тож вийшов ще й підсумок зробленого. 

Тому  біля будинку культури на возі красувались дари природи,  садів і городів: столові буряки, як гарбузи завбільшки, з одного можна, мабуть 5 борщів зварити; кукурудза, квасоля, картопля, капуста, часник, цибуля, морква (величиною як кормові буряки), помідори, яблука, виноград, квіти – все це вабило очі  своїм багатством і красою. Щедро тут родить земля.

А ліворуч  і праворуч  стояли бутафорні   чоловік і жінка. Зліва – за роботою. Він тримався за чепіги  плуга, а шлея надіта на дружину. А над ними лозунг: "Щоб урожай зібрати, можна й жінку запрягати". Звичайно, жарт. А справа – святкові  столи, накриті  старовинними скатертинами. Їх було аж 4. На них ледь вміщалися різні наїдки і напої. Чого тільки не було: хліб домашній, пироги,  вареники, пампушки, шашлики, деруни, сало печене, м'ясо, котлети,  рульки свинячі, риба, ще й юшка риб'яча,   помідори, огірки квашені, борщ, куліш, холодець, картопля, капуста, різні тістечка, торти, горілка, вино, компот, соки… Все це чекало, поки всі нагулювали апетит. Бо після праці – і відпочинок.

На будинкові культури розміщені  лозунги  – "Цвіти, село, для щастя і добра",  "Селу 474 роки", "Моє село – найкраще місце на землі". Все нагадувало про свято. У фойє привертала увагу виставка прикладного мистецтва: одна стіна, завішана рушниками, від яких не можна було відірвати очей, ляльки-мотанки ніби просились до дитячих рук, вишиті доріжки, серветки, ікони, різні речі іграшкові – все це розмаїття ледве вміщувалось на столах.  А на стендах фотосвітлини: "Ними пишається село", "Краєвиди рідної землі", "Будні і свята працівників культури".

Звучать фанфари, нагадуючи про початок свята. Линуть поетичні слова (автор Катерина Махнюк):

На Волині    багато є селищ

 і сіл,

Та одне найдорожчим

  здається,

Найрідніше, найкраще 

на світі село,

Те село, що Поповичі

 зветься.

Де сади так і квіти весною

 цвітуть, 

Де так пахне ромашка 

і м'ята,

Де робота із піснею поруч

 ідуть,

Де ще гарні  такі є дівчата?

 Та до урочистостей ще було далеко, бо не всі учасники дійства прибули…  Реве сирена, відчувається пожвавлення серед глядачів, бо мчить карета швидкої допомоги: каркас дерев'яний, обгорнутий білими простирадлами, червоні хрести – головний атрибут, як годиться, на найвиднішому місці і ціла бригада лікарів у білих халатах, її очолює “головний лікар” з метровим градусником (про це свідчить бейжик на грудях). А на носилках вже несуть "тяжко хворого". Потім під загальний сміх (який, до речі, не змовкав), почали аналізувати медичну реформу. Як же уважно вони спостерігали за відображенням  тої реформи, яку правдиво  критикували, зробивши висновок:  або не хворіти,  або лікуватись вдома, то вийде дешевше. Народ скаже, як зав'яже. Це з Першотравневої вулиці учасники.

Ще не встигли аплодисменти заспокоїтись, як прибула команда з вулиці Миру із піснею на слова Катерини Махнюк: 

 А ми, молодички  з вулиці

 Миру,

Всім даруєм настрій 

і усмішку щиру.

На вулиці Миру є всього

 багато,

Тільки у нас  хлопців трохи

 малувато…

Дві молодички пропхались наперед. У кошику мирно, спокійно сидить курка в червоному намисті з калини, а кумасі  ніяк не можуть заспокоїтись. Сварились-сварились, помирились і заспівали. Їх проводжали аплодисментами. 

А з вулиць Мартинюка і Молодіжної пливе морська флотилія (на місцевому транспорті по суші, бо ж моря в Поповичах немає). Паруси вітер надує, а лозунг запрошує: "Всі на бархатний сезон!". Учасники  в купальниках  (поверх спортивної форми), капелюхах-брилях солом'яних, з рятівними кругами  для безпеки на воді, хлопчики – в морських безкозирках і тільняшках, бо де ж без них (дітки скрізь брали участь). Аматори привезли з собою "Софію Ротару" і співали разом з нею пісню "Одна калина" (але тільки    мелодія відома,  а слова свої). 

Найбільш активними в цій сцені була сім'я   Анатолія Володимировича  і Зінаїди Павлівни Москалюків, які всім давно відомі своїм пісенним талантом. Без них не обходиться жодне свято. Вони і в концерті  згодом були лідерами.

Ще не змовкли аплодисменти, а до глядачів підбігли дві першокласниці – дорослі жінки, вбрані в білі фартушки, білі гольфи, як колись, і заспівали частушки про шкільне життя. Це були Галина Патієвич і Оксана Бейда, теж з вулиці Молодіжної.

Після такого гумористичного виступу запрошують ведучі свята  до залу. Тут все нагадує квітучий сад, бо скрізь вазони та живі квіти. До присутніх звертається в. о. старости Віталій Мартинець з вітальним словом.

Розпочинають концерт школярі Катя Музичук і Андрій Воробей. Скільки ж то  любові вони вкладають в слово про рідне село, що є їхньою "золотою колискою"!

У першу чергу,  ведуча Тамара Крицко згадує людей старшого віку,  аби вшанувати їх, адже вони є гордістю села. На їх долю випали роки війни, відбудова  господарства. Вся громада Попович, від найменшого до найстаршого, свято шанують їхню старість, бо ветерани є джерелом мудрості і самовідданості, а також прикладом для молоді. Для них звучить пісня "Мої Поповичі" (слова  односельчанки Ніни Сахарчук).

Села, як і люди, мають свою біографію. У кожного вона неповторна.   Про історію Попович і назву села нагадала голова ветеранської організації Катерина Махнюк.

Болить сьогодні зранена душа України, болять рани наших мужніх воїнів-захисників, болять серця матерів за тих, хто захищає рідну землю від ворогів. Гірко і сумно на душі, коли гинуть наші герої на Сході. Всіх, хто поклав свою голову на вівтар  Вітчизни, вшанували хвилиною мовчання. 

Привітав  і священик місцевої церкви ієрей Олександр. Знову звучать поезії про рідне село, про любов до рідної землі і про тих людей, які залишили добрий слід на землі.

Вчителька Оксана Іванчук доповнила піснею "Пройдусь селом я  залюбки" про велике почуття – любити (вона ж і автор слів).

На святі присутні гості.  Це – Сергій  Гарбарук, Голобський селищний голова, Наталія Борисюк, заступник голови,  депутати із селищної ради і представник від народного депутата Степана Івахіва  Клавдія Савчук.

До слова   запросили  Сергія Гарбарука. Він привітав зі святом,  відзначив поповичівців за організаторські здібності, завдяки яким було цікаво й весело усім.   Також схвалив   участь дітей, які прилучаються до хороших традицій і продовжують їх, бо за ними – наше майбутнє. Гостям підносять короваї і дарують пісню "Келих дружби".

А далі вже вшановують найстаршу жительку села Стасюк Галину Григорівну. Їй 94 роки, староста її привітав і вручив подарунок. Відзначають  також  старожителів:   Лущенкович  Галину Василівну, Павлюк Олександру Іванівну, Мартинець Катерину Павлівну, Назарук Ніну Леонтіївну. Для них співають дівчата-сестрички Аня і Даша Бейди, а згодом знову дует, за участю Оксани Валігури і Юліани Осіюк, та найменшої учасниці концерту Кароліни  Пасічник. Відчувається, що вони й виростуть на сцені, даруючи людям свій талант.

У Поповичах за 2018  рік народилось 8 діток. Серед них –  Надійка Василюк, яка була на святі та одержала подарунок.

В залі вже линуть гучні оплески, бо цього дня Поповичі поповнилось ще однією дівчинкою. Також були відзначені подарунками і багатодітні сім'ї. Серед них – мати-героїня Ганна Володимирівна Осадча.  З пісенними вітаннями для них виступили гості-аматори із Малого Порська.

У цьому місяці 20 жителів відзначили дні народження. Звичайно, всіх вітають  і дарують пісню. Вшановують  подружні пари, що прожили багато років разом: Сахарчуки Андрій і Марія, Москалюки Анатолій  і Зінаїда. Для всіх лине хвилююча   пісня у виконанні Іванни Мартинець.

Нещодавно на весільний рушник щастя стали Юрій Федака і Анастасія Обач. Відзначили також і умільців народного промислу, чиїми виробами прикрашена святкова виставка. Це  –  Баглайчук Людмила, Щесюк Лілія, Семенюк Катерина, Бейда Галина, Валігура Олена. Для них звучить "Бабусина вишиванка".

Назвали найкращих господинь, чиїми руками заквітчані садиби і палісадники: Кравчук Галина, Москалюк Зінаїда, Баглайчук Людмила, Осадча Галина. Для всіх був подарований виступ із репертуару "Лісапетного батальйону".

Слово надали представнику від народного депутата Степана Івахіва, яка  зачитала вітальну телеграму від нього і передала  подарунки для лотереї.

Не забули  на святі привітати  і вчителів. Для них були подаровані незабутні пісні із шкільних років про Вчительку. І як не згадати серед видатних людей Попович поета Василя Простопчука, на жаль покійного уже? Віталій Анастасійович зачитує його вірш про рідне село Поповичі. А гостям дарує збірочку поезій "Дерева, що поруч ростуть". З неї я й взяла епіграф до статті.

А  далі оголошують  про 45-річний ювілей художнього колективу "Оберіг", який в цей день подарував усім чудове свято. "Вони народилися  із піснею і все життя з нею крокують", – вітає  їх Віталій Мартинець і вручає  подарунок.  

Дякує також спонсорам, які долучились до організації і проведення свята, найактивнішим учасникам і організаторам: Тамарі Крицко, Аллі Терещук, Катерині Махнюк та іншим. На закінчення урочистостей від усіх учасників, які  виходять на сцену, звучить пісня "Єднаймося, люба родино", бо без єдності і дружби не буде щастя на Землі.

Господарі свята запрошують до святкових столів.  Для діток, які перші посмакували ласощами, були організовані спортивні ігри. Розігрували лотерею і майже усі щось вигравали: кухонне начиння, посуд, борошно, чайник, вентилятор, косметику та ін.

Молодь пізніше розважалась на дискотеці.

Залишається подякувати всім за свято,  яке  вдалось на славу, і побажати, щоб пісня все життя лунала в серцях, земля поповичівська віддячувала високими врожаями, в кожну сім'ю частіше прилітали лелеки, а  Бог щоб посилав здоров'я, радість  і щастя.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення  Дня села Попович. 

Фото з архіву автора. 

Василь ПРОСТОПЧУК.

Традиційно кожне село святкує влітку або восени свій "день народження", на який  сходяться і з'їжджаються рідні, друзі, гості. Поповичівці  вже справились зі всіма роботами, тож вийшов ще й підсумок зробленого. 

Тому  біля будинку культури на возі красувались дари природи,  садів і городів: столові буряки, як гарбузи завбільшки, з одного можна, мабуть 5 борщів зварити; кукурудза, квасоля, картопля, капуста, часник, цибуля, морква (величиною як кормові буряки), помідори, яблука, виноград, квіти – все це вабило очі  своїм багатством і красою. Щедро тут родить земля.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 794

"Волинською  Січчю" називають урочище "Вовчак", що знаходиться в Турійському районі. З ініціативи Волинської обласної організації "Свобода", за підтримки місцевої влади і громадськості тут обладнано історико-культурний комплекс "Вовчак. Волинська Січ", де  постійно відбуваються масові заходи національно-патріотичного спрямування.

Ось і нещодавно тут з успіхом пройшов дитячий пісенний фестиваль-конкурс повстанської пісні. Перед його початком гості і учасники вшанували пам'ять полеглих за Україну вояків УПА. Декан Турійського районного деканату ПЦУ о. Миколай відслужив поминальну панахиду на могилах героїв. Після цього були покладені вінки і квіти до пам'ятних знаків та могил.

Присутніх привітав 97-річний ветеран Української Повстанської Армії Петро Марценюк (псевдо "Дуб"). У заході взяли участь перший заступник голови  Волинської обласної ради Юрій Поліщук, заступник голови  облорганізації ВО "Свобода"  Олександр Пирожик, голова Турійської ОТГ Олексій Безсмертний, голова районної ради Ольга Черен, які у своїх виступах відзначили всесвітньоісторичне значення боротьби українського народу проти окупантів зі Сходу і Заходу, закликали молоде покоління бути гідними  подвигу своїх дідів і прадідів.

На фестивалі-конкурсі були присутні і представники Ковельщини, зокрема, зв'язкова ОУН-УПА із села Скулина Ганна Зелена, громадські активісти.

Сергій ДАНИЛЮК,

громадський дописувач "Вістей Ковельщини".

НА ЗНІМКАХ: під час фестивалю-конкурсу повстанської пісні, присвяченого 77-річчю створення УПА.

Фото автора.

"Волинською  Січчю" називають урочище "Вовчак", що знаходиться в Турійському районі. З ініціативи Волинської обласної організації "Свобода", за підтримки місцевої влади і громадськості тут обладнано історико-культурний комплекс "Вовчак. Волинська Січ", де  постійно відбуваються масові заходи національно-патріотичного спрямування.

Ось і нещодавно тут з успіхом пройшов дитячий пісенний фестиваль-конкурс повстанської пісні. Перед його початком гості і учасники вшанували пам'ять полеглих за Україну вояків УПА. Декан Турійського районного деканату ПЦУ о. Миколай відслужив поминальну панахиду на могилах героїв. Після цього були покладені вінки і квіти до пам'ятних знаків та могил.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 453

1 вересня 1994 року новозбудована тоді школа по вулиці 40 років Перемоги, 18 гостинно зустріла своїх перших учнів. Нещодавно  наш заклад відсвяткував 25-річний ювілей. 

У місті ми наймолодші, але найбільші – у нас навчається 1400 цікавих і неординарних особистостей. Учителі – дружний колектив однодумців, патріотів, інтелектуалів, творчих і креативних. Ми вміємо перемагати, вміємо дружити, любимо допомагати й, звісно, весело святкувати. 

9 жовтня в актовій залі НВК зібралася вся шкільна родина, щоб урочисто відзначити ювілей. Тут панувала атмосфера єднання й гарних спогадів. Це була радісна й щаслива мить, коли можна стверджувати, що школа об'єднує покоління – від першого учня, який переступив поріг рідної школи – до тих, хто нещодавно прийшов до нашої родини. Яскравим, казковим був цей день, зітканий із щирих вітань і пісень. 

Про початок свята сповістив шкільний дзвінок – щоденна шкільна симфонія. Учнів, педагогів, батьків, гостей привітав високопрофесійний спеціаліст педагогічної справи, творчий керівник, мудрий наставник, директор Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №13-колегіум" Сергій Філіпчук, який усі 25 років очолює колектив. Сергій Аркадійович наголосив, що робота освітянської установи позначена визначними досягненнями, інноваційною діяльністю вчителів і високими результатами учнів, їх перемогами у Всеукраїнських, обласних та міських олімпіадах з базових предметів, і, разом з тим, у творчих турнірах та інтелектуальних конкурсах, спортивних змаганнях тощо.

А яке ж свято без гостей?! Їх у залі урочисто зустрів гурт дітей піснею "Ой, зелене жито, зелене...", вручивши символічний коровай на вишитому рушнику заступнику міського голови Ігореві Прокопіву. Ігор Ярославович щиро привітав присутніх зі святом, подякував педагогічному колективу, директору Сергію Аркадійовичу та вручив Грамоти міського голови за високі здобутки в освітньому процесі, педагогічну майстерність, творчу ініціативність у житті міської громади. Радість свята з присутніми розділила й секретар міської ради Віра  Федосюк. Віра Іванівна подякувала вчителям за професіоналізм та самовідданість. Представник народного депутата С. Івахіва Павло Самолюк побажав дітям, їх наставникам нових досягнень та звершень, позитиву, здійснення мрій і задумів.

Чимало теплих слів та щирих зичень з нагоди ювілею школи пролунало від начальника управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради Віктора Бичковського, завідувача міським методичним кабінетом управління освіти Світлани Верчук, які завітали на урочистості, аби розділити радість святкування зі шкільною родиною. Зокрема, у своєму виступі Віктор Васильович побажав оптимізму та мудрості, бути справжніми патріотами рідного краю, а також вручив членам колективу Грамоти та Подяки.

Слова щирої шани, сердечної вдячності за багаторічну працю звучали й на адресу педагогів-ветеранів, які своєю невтомною працею возвеличували наш заклад. Це – Сорокіна М. С, Табачук А. П., Ложкіна Н. Г., Леслі Л. П., які були присутні на святі. Марія Семенівна подарувала картину, на якій зображено кота – символ доброти та домашнього затишку.

Щиро здоровив присутніх у залі з ювілеєм отець Василь – настоятель Благовіщенського собору, декан міського деканату ПЦУ. Він подарував школі Біблію, наголосивши, що дитина повинна зростати духовно, мати любов, упевненість у своїй значущості й цінності для нас, дорослих.

На ювілейному святі були присутні люди, небайдужі до проблем школи, які підтримують нас морально та матеріально, у шкільний світ несуть родинне тепло й затишок, які оберігають нас, плекають мир і злагоду. Сьогодні особливі слова подяки висловлюємо батькам. Без їх постійної підтримки колегіум не жив би повноцінно. Білашук Н. Я. – голова Ради НВК – привітно й сердечно привітала присутніх на святі, побажала всім здоров'я та наснаги, радості й тепла.

З вітальним словом до присутніх звернувся Євген Кобченко, який у 1994 році був заступником міського голови і власноруч допомагав школі розпочати освітній процес. Він побажав закладу процвітання, партнерських відносин між учнями, педагогами та батьками.

На ювілеї було багато випускників школи різних років. Кожен із них обрав свою дорогу, створив сім'ю... І чим би не займалися, перш за все, вони стали хорошими людьми, понесли іскорку добра з вогню, запаленого в школі. Із вітальним словом виступив випускник НВК №13, депутат міської ради Андрій Мілінчук.

Наш колегіум – незвичайний заклад, бо виховує науковців, філософів, майбутніх Нобелівських лауреатів та еліту України. Наш НВК – маленька країна, у якій росте й мужніє кожна дитина. Тут можна здобути знання, відчути підтримку, отримати пораду.

Вітаємо, рідненька наша школо! Бажаємо довголіття, процвітання, нових перемог та феєричних злетів, цікавих подій і веселих свят.

Щиро вдячні всім, хто завітав відзначити з нами 25-річний ювілей навчального закладу. Тож бажаємо Вам здоров'я міцного, родинного затишку, довгих років життя, щастя й творчої наснаги. Нехай осінь дарує яскраві барви, а робота приносить радість  і задоволення.  Нехай у Вас  буде  стільки веселих  і щасливих миттєвостей, скільки листя кружляє у вихорі жовтня, стільки чудових приводів для щастя, скільки крапельок води в осінніх дощах.

Валентина РОМАНЧУК, 

вчитель української мови та літератури НВК № 13.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення 25-річного ювілею школи.

Фото 

Олександра ЛЯШУКА.

1 вересня 1994 року новозбудована тоді школа по вулиці 40 років Перемоги, 18 гостинно зустріла своїх перших учнів. Нещодавно  наш заклад відсвяткував 25-річний ювілей. 

У місті ми наймолодші, але найбільші – у нас навчається 1400 цікавих і неординарних особистостей. Учителі – дружний колектив однодумців, патріотів, інтелектуалів, творчих і креативних. Ми вміємо перемагати, вміємо дружити, любимо допомагати й, звісно, весело святкувати. 

9 жовтня в актовій залі НВК зібралася вся шкільна родина, щоб урочисто відзначити ювілей. Тут панувала атмосфера єднання й гарних спогадів. Це була радісна й щаслива мить, коли можна стверджувати, що школа об'єднує покоління – від першого учня, який переступив поріг рідної школи – до тих, хто нещодавно прийшов до нашої родини. Яскравим, казковим був цей день, зітканий із щирих вітань і пісень. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 520

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 320

Гороскоп

з 28 жовтня по 3 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 547

Погода в Ковелі 

17 – 23 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 395

В  читальному залі центральної районної бібліотеки відбулась 27 позачергова сесія Ковельської районної ради сьомого скликання. Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять Юрія Тишика, уродженця с. Мизове Старовижівського району, який виконував свій військовий обов'язок на Сході нашої країни, а також усіх Героїв-земляків, котрі віддали життя за свободу і незалежність української держави.

На початку сесійного засідання традиційних тридцять хвилин відвели для оголошення депутатських запитів і запитань.

Голова районної ради Андрій Броїло озвучив запитання, яке адресував своїм колегам депутат районної ради Василь Мичко, котрий у зв'язку з релігійними справами був відсутній на сесійному засіданні:

"Шановні депутати! Де були ваші розум, очі та вуха, коли пішли голосувати на виборчі дільниці та обирали Президента і Верховну Раду України? Де сьогодні Ваша совість, коли люди, яких ви обрали у владу, здають національні інтереси?".

Депутат Анатолій Корнійчук (фракція "ВО "Батьківщина") поцікавився, що роблять посадові особи виконавчої влади району, аби зберегти об'єкти комунальної власності. Зокрема, депутат наголосив на тому, що вже давно треба провести зовнішній ремонт центральної районної бібліотеки.

Володимир Андросюк (фракція "ВО "Батьківщина") порушив питання, яке непокоїло його ще на минулому сесійному засіданні, а саме: з яких причин заступником голови Ковельської районної ради Олександром Пасенковським не була вчасно скликана 26 сесія та чому досі він не отримав на це відповіді?

Голова районної ради Андрій Броїло зауважив, що відповіді на депутатські запитання надаються протягом 30 днів, а цей термін ще не минув.

Першим депутати обговорили проєкт звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо майбутнього продажу земель, яке ініціював Володимир Андросюк. Однак запитань до нього не надійшло. До депутатської трибуни вийшов Валерій Миронюк (фракція "Українське об'єднання патріотів- УКРОП").

Він наголосив, що земельна реформа триває протягом 27 років, а мораторій на неї діє 17 років, який продовжували вже вісім разів. Це, як висловився депутат, чергова спроба мораторію. 

За його словами, невідомо, хто керує цим процесом, але 6,9 мільйонів власників паїв, з яких уже півтора мільйона померли, а 1,7 мільйона досягли віку 70 і  більше років. То, якщо відкладати реформу знову, хто ж цими паями розпоряджатиметься? Протягом не одного десятка років розвалювали колгоспи, кооперативи не створювали. Чому ж знову питання землі вирішуються за рахунок простого селянина?

Анатолій Корнійчук виступив на підтримку цього проєкту, адже, на його переконання, не за горами час, коли доведеться конкурувати з латифундистами, які прийдуть на наші землі, маючи великі фінансові ресурси, її скуплять і невідомо, як будуть цією землею розпоряджатись.

– Як тоді господарювати тим сільгоспвиробникам і землевласникам, котрі за власні кошти придбали техніку, розбудовували інфраструктуру? Потрібно поступово налаштовувати наших землевласників, щоб вони прийшли і викупили землю, або держава, щоб викупила ті  паї, – підкреслив  у своєму виступі Анатолій Авакумович.

Навколо цього питання розгорнулась жвава дискусія. Зокрема, депутат Микола Чуль  (фракція "Радикальна партія Олега Ляшка") констатував той факт, що в державі досі не існує доступних кредитів для фермерів, чітко не визначені "правила гри" на майбутньому ринку землі.

Під час голосування за вищеназване звернення свої голоси  віддали лише 15 депутатів. Однак голова ради Андрій Броїло, за наполяганням окремих депутатів, поставив це питання ще раз на голосування, але й з другої спроби тільки 16 народних обранців віддали за нього свої голоси, відтак рішення ухвалене не було (результати голосування опубліковані нижче).

Наступним розглянули Звернення депутатів Ковельської районної ради Волинської області до Президента України щодо політичної ситуації, котра склалась навколо реалізації так званої "формули Штайнмаєра", ініціатором якого була президія Ковельської районної ради, а інформацію з питання подав заступник голови районної ради Олександр Пасенковський.  

Анатолій Корнійчук зазначив, що в Україні п'ять обласних рад і багато міських та районних підтримали подібне звернення, тому й нам необхідно його ухвалити.

На переконання Миколи Чуля, якого війна торкнулася особисто, адже його син воював на Сході України, звідки нещодавно повернувся, потрібно створювати власну "українську формулу", а не приймати те, що нам нав'язують.

По закінченню Другої світової війни вибори в самій Німеччині пройшли аж в 1949 році, тобто через чотири роки, а нам пропонують їх проводити, не закінчивши війну.

Свою точку зору з цього приводу висловив Валерій Миронюк, наголосивши, що війну на Донбасі потрібно припинити, тому Президент Володимир Зеленський йде правильним шляхом.

Анатолій Корнійчук не погодився із позицією колеги, за яким, як висловився, спостерігає вже не перше скликання. На думку Анатолія Авакумовича, пан Миронюк за будь-яких умов підтримує діючу владу, і, так би мовити, робить усе з нею "в унісон".

Дехто з присутніх депутатів не міг зрозуміти: для чого приймати рішення, коли насправді незрозуміло, що становить собою так звана "формула Штайнмаєра".

"Власне кажучи, якби була сама "формула", то, напевно, не було би і  запитань. Ми не знаємо, що за собою ця "формула" тягне і які наслідки матиме. Ми просто цим зверненням просимо надати  роз'яснення українському народові, яким буде курс на забезпечення безпеки держави і дотримання національних інтересів", – висловився голова районної ради Андрій Броїло.

Після  дискусійного обговорення даного питання депутати  все ж таки більшістю голосів підтримали звернення щодо так званої "формули Штайнмаєра".

Світлана ТРОЦЮК.

В  читальному залі центральної районної бібліотеки відбулась 27 позачергова сесія Ковельської районної ради сьомого скликання. Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять Юрія Тишика, уродженця с. Мизове Старовижівського району, який виконував свій військовий обов'язок на Сході нашої країни, а також усіх Героїв-земляків, котрі віддали життя за свободу і незалежність української держави.

На початку сесійного засідання традиційних тридцять хвилин відвели для оголошення депутатських запитів і запитань.

Голова районної ради Андрій Броїло озвучив запитання, яке адресував своїм колегам депутат районної ради Василь Мичко, котрий у зв'язку з релігійними справами був відсутній на сесійному засіданні:

"Шановні депутати! Де були ваші розум, очі та вуха, коли пішли голосувати на виборчі дільниці та обирали Президента і Верховну Раду України? Де сьогодні Ваша совість, коли люди, яких ви обрали у владу, здають національні інтереси?".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 391

26 вересня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулась 26 сесія Ковельської районної ради сьомого скликання, яку провів її голова Андрій Броїло.

Передусім Андрій Петрович привітав депутатів, які у міжсесійний період відзначили день народження, а також представив присутнім новопризначеного начальника Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" Василя Горбачука. 

На засіданні вручено Почесну грамоту Ковельської районної ради  та райдержадміністрації депутату Ковельської районної ради Анатолію Корнійчуку за вагомий особистий внесок в утвердження України як суверенної, демократичної держави, у соціально-економічний розвиток Ковельщини, активну громадянську позицію та з нагоди  28-ї річниці Незалежності України.

Головуючий Андрій Броїло також повідомив про перейменування депутатської фракції Блок Петра Порошенка "Солідарність" у депутатську фракцію Ковельської районної ради сьомого скликання "Європейська Солідарність".

Згідно з Регламентом Ковельської районної ради  депутати озвучили свої запити та запитання. Зокрема,  Володимир Андросюк  поцікавився, з яких причин заступником голови районної ради Олександром Пасенковським не була вчасно скликана 26-та сесія райради? Відповідь депутату Олександр Сергійович обіцяв надати письмово. 

Депутат Василь Мичко звернувся до начальника  Ковельського ВП ГУНП у Волинській області  Івана Туся, керівника Ковельської місцевої прокуратури Олександра Бабенкова щодо перешкоджання релігійній громаді села Доротища використовувати храм для проведення богослужінь. Микола Чуль порушив питання створення Зеленської ОТГ у складі Любитівської, Дрозднівської, Білашівської, Зеленської сільських рад. Микола Якович також звернувся щодо необхідності будівництва дороги "Зелене-Білашів". 

Відповідно до ухваленого порядку денного сесії присутні заслухали інформації:  заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури Олександра Онишкевича про стан законності, заходи  щодо її зміцнення та результати діяльності Ковельської місцевої прокуратури на території Ковельського району за І півріччя 2019 року; в.о. начальника Ковельського ВП ГУНП у Волинській області Дмитра Антонюка  та начальника відділу організації несення служби в місті Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Тараса Михалка про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та  результати діяльності Ковельського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області на території  району за І півріччя 2019 року; головного інженера Ковельської філії ПрАТ "Волиньобленерго" Анатолія Дарчика про роботу Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" щодо забезпечення  електроенергією споживачів району у 2019 році. Депутати поставили виступаючим чимало запитань, які цікавили їх.

В ході роботи  серед народних обранців не було одностайної думки щодо питань "Про стан готовності господарського комплексу району до роботи в осінньо-зимовий період 2019-2020 років" та "Про хід виконання Програми зайнятості населення Ковельського району на 2018-2020 роки", відтак відповідні проєкти  рішень не були ухвалені.

Найбільш дискусійним питанням порядку денного, яке спричинило потребу в переголосуванні,  на сесійному засіданні  стало питання "Про внесення змін до рішення районної ради від 13 грудня 2018 року, №23/28 "Про районний бюджет на 2019 рік". Проте, в процесі розгляду депутати дійшли згоди та ухвалили рішення з вищезазначеного питання.

У "Різному" депутати районної ради підтримали Звернення депутатів Луцької районної ради щодо незаконного змушення ПАТ "Волиньгаз" облаштування комерційних вузлів обліку газу засобами дистанційної передачі інформації за рахунок бюджетних коштів, а також ухвалили Звернення Ковельської районної ради Волинської області до т.в.о. голови  Волинської обласної державної адміністрації, начальника служби автомобільних доріг Волинської області  щодо належної підготовки дорожніх організацій, що обслуговують автомобільні дороги загального користування в межах Ковельського району до роботи в осінньо-зимовий період.

Наприкінці сесійного засідання начальник відділу освіти Ковельської РДА Ірина Ревейчук повідомила присутніх, що відділом освіти було призупинено діяльність школи І ступеня села Ворона.

Виконавчий апарат 

Ковельської районної ради.

Світлана ЛЯШУК.

26 вересня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулась 26 сесія Ковельської районної ради сьомого скликання, яку провів її голова Андрій Броїло.

Передусім Андрій Петрович привітав депутатів, які у міжсесійний період відзначили день народження, а також представив присутнім новопризначеного начальника Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" Василя Горбачука. 

На засіданні вручено Почесну грамоту Ковельської районної ради  та райдержадміністрації депутату Ковельської районної ради Анатолію Корнійчуку за вагомий особистий внесок в утвердження України як суверенної, демократичної держави, у соціально-економічний розвиток Ковельщини, активну громадянську позицію та з нагоди  28-ї річниці Незалежності України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 341

"Поезія – це коли слово піднімається на орбіту Сонця", – так написав письменник Григорій Кримчук в передньому слові до книги "Небесне і земне" Ніни Омріяної-Бай.

Слова ці аж ніяк не пафосні, а надзвичайно справедливі. Потрібно просто читати і насолоджуватися мріями поетеси, її закоханістю і разом із тим співпереживати з авторкою за долю України та свою власну.

Ніна Іванівна Омріяна-Бай (Миронюк) – наша рідна, городищенка з Ковельщини. Сьогодні – це яскрава зірка на небосхилі журналістики та письменництва. Її поетичне слово летить піснею над Волинню, Україною, а осяйні промені сягають Америки, Німеччини, Франції і Канади та ін.  На слова нашої землячки пишуть музику відомі композитори, і ті пісні є переможцями Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, фестивалів. 

Пані Ніна не тільки поетеса. Вона знайшла своє покликання в журналістиці, є членом Національної спілки журналістів України, продовж багатьох років була кореспондентом багатьох газет, серед яких – "Вісті Ковельщини", "Україна. Європа. Світ", "Вісті з України", "Молодь України", "Українське слово", "Україна і світ сьогодні", "Урядовий кур'єр", "Молода гвардія" та інших.

Разом з тим, вона –  дописувач журналів "Жінка", "Україна", "Дніпро", "Самостійна Україна", "Українське слово" (Париж), "Час і події" (Чикаго), "Українка в світі", "Нові дні" (Торонто).

 У творчому доробку Ніни Омріяної-Бай – сім книг: "Серед українців Америки", "Живу, Вкраїно, я тобою", "Доля Українки" та поетичні збірки "Небесне і земне", "Я – Українка", "У моєму серці квітне Україна" та інших.

Так ось, з таким багатим творчим доробком Ніна Іванівна прибула до своїх земляків – найвідповідальніша мить! "Як зустрінуть? Чи пошанують?".

І тепло прийняли, і гарно  пошанували, ще й на поетичний Олімп підняли. В залі центральної районної бібліотеки – родичі, шанувальники творчості поетеси, учні шкіл району. Ведуча Ольга Бичковська зробила гарний заспів до поетично-духовного дійства. Щиро і душевно звучали вірші поетеси у виконанні учнів шкіл. І сама авторка  зачаровувала  присутніх ліричними виступами про "земне і небесне". Лунали пісні у виконанні Заслуженої артистки України Алли Опейди, дуету "Душа Волині" (В'ячеслав Судима та Алла Опейда), наших відомих аматорів сцени Андрія Мигулі, Ірини Корнелюк-Михалевич, гурту "Лілея" (с. Городище), дуету Ірини Михалевич та Ольги Балюк.

Словом, чаша творчості заповнена по вінця. Присутні пили  із неї чарівний, ліричний нектар впродовж майже трьох годин.

Серед багатьох щиросердечних вітань є особливе – від Людмили Млош, президента Спілки українців Німеччини. Справа в тім, що пані Ніна задумала і втілює в життя авторський творчий проєкт "Стежками Лесі Українки". Адже Леся Українка часто мандрувала країнами Заходу і Сходу у пошуках зцілення свого надламаного здоров'я. Лікувалася вона і в Берліні. Є вулиця, якою поетеса прогулювалася, і будинок, де їй зробили надзвичайно складну операцію. Так ось, зусиллями Людмили Млош і Ніни Омріяної-Бай на тому історичному будинку встановлено меморіальну дошку.

Недаремно пані Ніна стала володаркою ордена “За заслуги” у міжнародній співпраці "Єдність в різноманітті".

Розповідаючи про це, Людмила Млош зауважила, що нам треба себе презентувати по всій Європі. "Руський мір" – перешкоджає цьому. Але нам є що показати, є чим гордитися і ніякого сенсу немає себе применшувати.

Людмила Млош – волинянка, і прибула на зустріч зі своїм чоловіком Дітером, німцем. Мешкають в Берліні, але вірять у щасливу Україну та намагаються робити все для цього.

Немає сенсу озвучувати всі привітання. Вони були проникнуті  щирістю, теплом і побажаннями нових творчих злетів.

У кожного з нас  своє сприйняття цього незбагненного світу. У кожного із нас – індивідуальне бачення своїх успіхів і невдач.  У кожного – своя молитва…

У Ніни Омріяної-Бай теж своя Сповідь:

За все, Всевишній, дякую

 тобі.

За Сонце ясне у зеніті

І за дива світанків голубі,

За почуття, надією зігріті.

За кожну мить, за кожен

 крок,

За щиру зустріч, 

за прощання,

За мудро подарований урок,

За незгасаюче кохання.

Приспів: 

До Тебе, милий Господи,

 молюсь,

Благаю єдності Вкраїні.

З Тобою я довіку 

не стомлюсь,

Рясним розквітну цвітом 

на калині.

Що тут додати? Тут все є, тут вся Ніна Іванівна Омріяна-Бай – поетеса, письменниця, журналістка і наша славна щиросердечна землячка. Хай Господь благословить її на нові творчі здобутки!

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Поезія – це коли слово піднімається на орбіту Сонця", – так написав письменник Григорій Кримчук в передньому слові до книги "Небесне і земне" Ніни Омріяної-Бай.

Слова ці аж ніяк не пафосні, а надзвичайно справедливі. Потрібно просто читати і насолоджуватися мріями поетеси, її закоханістю і разом із тим співпереживати з авторкою за долю України та свою власну.

Ніна Іванівна Омріяна-Бай (Миронюк) – наша рідна, городищенка з Ковельщини. Сьогодні – це яскрава зірка на небосхилі журналістики та письменництва. Її поетичне слово летить піснею над Волинню, Україною, а осяйні промені сягають Америки, Німеччини, Франції і Канади та ін.  На слова нашої землячки пишуть музику відомі композитори, і ті пісні є переможцями Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, фестивалів. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 553

Нещодавно у приміщенні Ковельської школи мистецтв відбувся захід, присвячений творчості видатної оперної співачки Соломії Крушельницької. Автор цих рядків ознайомила присутніх із життєвим шляхом оперної діви. Були проілюстровані архівні записи з голосом  української примадонни. Прозвучали пісні з її репертуару у виконанні Ольги Середи та Андрія Мигулі.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 р. на Тернопільщині в родині греко-католицького священика о. Амвросія Крушельницького. Мама Соломії, Теодора Марія, також була донькою священика УГКЦ о. Григорія Савчинського,  який, окрім того, уславився як громадський діяч, фольклорист, письменник, поет та один з зачинателів віршованої байки на Галичині. Отже, Соломія зростала в шляхетському середовищі, де високо цінувалась українська культура, поезія, література та народна пісня.  

Соломія була однією з восьми дітей Крушельницьких. Усі полюбляли музикувати. Особливою пошаною користувався спів, любов до якого вони перейняли від батьків і, в першу чергу, від тата, який керував місцевим хором. В родині часто влаштовували домашні концерти та театральні вистави.  Діти ретельно готувались до вистав, власноруч майстрували декорації та шили костюми, особливо, якщо серед запрошених були шановані гості, як, наприклад, Іван Франко. У тих виставах найбільшу увагу до себе завжди привертала Соломія, яка настільки захоплювалась співом, що нерідко перетворювала зустрічі у  свої сольні концерти.  Гості були зачаровані її гарним голосом, акторськими здібностями та гордовитою поставою. 

l

Перший самостійний виступ Соломії стався у 12 років. У березні 1885 року в Тернополі відбулася імпреза до річниці з дня народження Т.Шевченка. У святковому концерті взяв участь мішаний хор під керівництвом о. Амвросія, солісткою якого була "таткова улюблениця" Люня. Саме так пестливо рідні називали Соломію. Дівчинку почали запрошувати до інших концертів, які влаштовувались товариствами "Руські бесіди", "Боян" та польським товариством "Лютня". Подібні виступи стануть звичними для Соломії. Навіть перебуваючи в Італії, вона щороку приїздитиме до України, аби вшанувати пам'ять видатних співвітчизників, братиме участь у благодійних концертах, перераховуватиме кошти на будівництво Львівського оперного театру. 

Цікаво, що на урочисте відкриття театру  4 жовтня 1900  р. Соломія була запрошена не як учасниця святкового концерту, а як гонорова гостя нарівні з шанованими чоловіками, як письменник Генріх Сенкевич,  композитор Ігнацій Ян Падеревський. Для жінки того часу то була виняткова оказія.  

У 17 років перед майбутньою співачкою повстав вибір – навчання в консерваторії чи одруження. Рішення було непростим, адже, за сімейною традицією, Соломія мала одружитися з поповичем, виховувати дітей та займатися домашнім господарством, як  робила її мама. До того ж, вона вже була заручена з красенем-семінаристом Зеноном Гудковським. Навіть були розіслані запрошення на їхнє весілля. Але чим ближче був день шлюбу, тим сумнішим ставало обличчя молодої дівчини. Наречений Соломії, на жаль, не поділяв її захоплення музикою. За його міркуваннями, сімейне життя та музика були несумісні. Він говорив: "Жінка не повинна займатися музикою, а тим більше виступати в концертах чи в театрі. Це їй не личить!". 

Батько ж Соломії розумів, що для доньки значить музика і як високо вона її цінує. Він волів бачити свою доньку щасливою, тому заручини були розірвані. Отець Амвросій підтримав мрію доньки займатись вокальним мистецтвом.

l

Не дивлячись на осуд знайомих, вони їдуть до Львова, де Соломія розпочинає професійне навчання в консерваторії. То був період натхненної та кропіткої праці. Соломія зрозуміла, що задля досягнення своєї мрії, недостатньо мати лише талант і чудовий голос. Зі студентських років вона виховувала в собі  сильний, вольовий характер, привчаючись до самодисципліни та постійного самовдосконалення. Її день розпочинався близько шостої години з обливання холодною водою будь-якої пори року. За словами співачки, це сприяло розвитку голосу. Обов'язковим було вивчення іноземних мов. Соломія Крушельницька володіла багатьма мовами і на своїх концертах завжди співала мовою оригіналу. Співачка успішно закінчує консерваторію. У її дипломі було записано: "... має всі дані для того, щоб стати окрасою навіть першорозрядної сцени". Соломію зараховують до оперної трупи Львівського театру графа Скарбка, де 15 квітня 1893 року вона дебютує в опері Г. Доніцетті "Фаворитка". 

В той період у Львові гастролювала відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка, почувши спів Соломії, порадила їй їхати на навчання до Італії. Восени 1893 року Соломія їде до Мілану, де її вчителями стають Фауста Креспі з вокалу та професор Конті з драматичної гри і міміки. Фауста Креспі, яка виховала багатьох співаків,  вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць.  

Розпочинаючи заняття в Італії, Крушельницька вкотре повстала перед вибором. Цього разу ризик був великим. Фауста Креспі, вислухавши Соломію, зауважила, що їй неправильно поставили голос. Креспі запропонувала змінити теситуру голосу, що відкрило б для Крушельницької ширші горизонти її вокальної кар'єри. Але подібна зміна могла зашкодити голосовим зв'язкам і назавжди закрити шлях на оперну сцену. Однак  Соломія приймає пропозицію і практично з нуля починає свої заняття. Послідовна, сумлінна праця дає свої результати. Впродовж трьох років навчання у Фаусти Креспі діапазон голосу співачки досяг майже трьох октав. У грудні 1895 р. молода вокалістка з успіхом дебютує на італійській сцені у  м. Кремона, де вона виконує партію Манон Леско в одноіменній опері Дж. Пуччіні. 

Слід згадати високу оцінку, яку дали їй критики. Вони захоплювались її вокальними даними, відзначаючи "...бездоганно поставлений блискучий голос, напрочуд вірну емісію звуку, граничну відточеність співу".  

l

У 1894 р. С. Крушельницьку запрошують на гастролі до рідного Львова, де вона грає на одній сцені з Модестом Менцинським та славетним тенором Олександром Мишугою. Одночасно співає у Варшавській опері. Певний період виступає у Кракові, де  зближується з громадою молодих прогресивних українських студентів, серед яких були художник Іван Труш та письменник Василь Стефаник.

Репертуар Соломії Крушельницької на той період вже охоплював багато провідних опер західноєвропейських композиторів, зокрема  "Straszny dwоr" і "Halka" С. Монюшки, "Бал-маскарад" і "Трубадур" Дж. Верді, "Дон-Жуан" В. А. Моцарта, "Кармен" Ж. Бізе та багато ін.  Але співачку завжди вабили опери Ріхарда Вагнера. Соломія розуміла, що для виконання "вагнеровських" партій необхідна особлива вокальна підготовка. Тому вона їде до Відня, де впродовж кількох місяців знайомиться з німецькою вокальною школою, займаючись у професора Йосифа Генсбахера. І вже у наступних гастролях в Кракові,  з великим успіхом, співає в "Лоенґріні". Згодом опановує найскладніші партії в операх "Трістан і Ізольда", "Тангейзер", "Валькірія". Крушельницька стає однією з найкращих виконавиць опер веймарського композитора, отримавши титул "вагнерівської примадонни ХХ століття".

В подальшому, до репертуару співачки увійдуть опери ще одного представника німецької культури Ріхарда Штрауса, який, в свою чергу, високо цінував талант української виконавиці. Справжнім тріумфом стане прем'єра однієї з його найскандальніших опер "Саломе" в Міланському "La Scala". Суворий і вимогливий маестро Артуро Тосканіні для виконання головної партії у своїй виставі запросив саме Соломію Крушельницьку, яку глибоко поважав за талант, працьовитість та дисципліну. Під його орудою у жовтні 1904 р. вона успішно дебютувала в "La Scala". На згадку про одну з найяскравіших своїх перемог, Крушельницька назве власну віллу у Віареджо "Salome".   

Найвідомішою в репертуарі С. Крушельницької стала опера "Мадам Батерфляй" Дж. Пуччіні. Вперше світло рамп вистава побачила 17 лютого 1904 р. в міланському "La Scala". Прем'єра відбулася за участю співачки Розіни Сторкіо. Але сталося грандіозне фіаско, глядачі обурено освистали оперу. Пуччіні почувався пригніченим. За деякий час, друзі вмовили маестро переробити свій твір і запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. 

Композитор вже був знайомий з молодою виконавицею, до того ж, на її кандидатурі наполягав  сам Артуро Тосканіні. Соломія не одразу погодилась на роль Чіо-Чіо-Сан. Співачка, яка мала метр вісімдесят зросту, заперечувала: "Де ви бачили японку заввишки у мій зріст?". 29 травня того ж року на сцені театру Гранде в Брешії  відбулася нова прем'єра опери. Цього разу вона пройшла з величезним успіхом. Публіка шалено аплодувала після кожної арії, сім разів викликала акторів, диригента і композитора на сцену. Соломію назвали "неперевершеною Батерфляй". Після вистави, розчулений і вдячний, Пуччіні надіслав примадонні свій портрет з написом: "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". А в кабінеті, над письмовим столом маестро тримав єдину світлину – фотографію Соломії Крушельницької. 

l

Преса усього світу називала голос співачки "найкрасивішим з усіх почутих". "Меа Крушельницька", як звали її італійці, докорінно змінила уявлення про цю роль і, звичайно, про себе. Соломія стала володаркою оперної сцени. Перед нею відчиняють двері найкращі театри Європи та Америки. Їй надходять пропозиції від "Метрополітен-Опера" в Нью-Йорку та "Ковен-Гардену" в Лондоні, "Маріїнського  театру" в Санкт-Петербурзі. Вона виступає на сценах Лісабону, Монте-Карло, Парижа, Мілана, Рима, Неаполя, Відня, Варшави, Одеси, Буенос-Айреса, Вашингтона, Чикаго. І всюди – шалений успіх, натовпи захоплених прихильників. 

Славетні Енріко Карузо та Федір Шаляпін мріяли співати з нею на одній сцені. Соломія стала чи не першою оперною співачкою, яка не шукала покровителів, а розраховувала тільки на власні сили. Італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі зазначав: "У перші десятиліття ХХ ст. на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі – Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька..." Сама співачка казала: "Я своїм прикладом потягну за собою інших і доведу всім, що українці в Галичині можуть вийти на високий рівень".

l

У 1904 р. співачка оселилась у Віареджо неподалік Флоренції. Містечко полюбляли аристократи та культурна еліта початку ХХ ст. Тут жили танцівниця Айседора Дункан та актриса Елеонора Дузе, композитори Руджеро Леонкавалло та Джакомо Пуччіні. Ймовірно, дружні стосунки з останнім сприяли рішенню Соломії оселитись у Віаредджіо, де вона купила віллу, а також шикарне авто, на якому їздила самостійно, шокуючи більшість жінок того часу.

У своєму будинку співачка часто приймала гостей: акторів, музикантів та шанувальників  театру. На один з таких вечорів завітав мер Віареджо, відомий адвокат Альфредо Чезаре Аугусто Річчоні (1868 - 1936), який походив з давнього аристократичного роду. Він був ерудованою та інтелігентною людиною, користувався великою повагою у Віареджо. Тонкий знавець музики і палкий шанувальник оперного таланту Крушельницької, Річчоні захоплювався не тільки голосом співачки, він був закоханий у чарівну Соломію.

Вони одружилися у 1910 р. в Буенос-Айресі. Аргентинці пишалися, що саме їхнє місто обрали для  шлюбної церемонії. Це було невипадково, адже співачка дуже любила Аргентину – щиру країну, куди неодноразово приїжджала на гастролі і де її виступи користувалися особливим успіхом. Звістка про одруження викликала широкий резонанс не лише в Аргентині, але швидко дісталася й Європи. Подію обговорювали часописи Італії, Франції, Австрії. Усі шпальти столичних газет містили фотографії молодого подружжя.

У 1920 р. Крушельницька в зеніті слави покидає оперну сцену. Подальші роки присвячує концертній діяльності.  Географія її виступів широка. Це – Італія, Іспанія, Франція, Португалія, Польща, Австрія, Єгипет, Аргентина, Чилі, США, Канада. Майже щороку виступає з концертами у Львові, Тернополі, Стрию та інших містах і селах Галичини. В кожному концерті вона обов'язково співала українську пісню на “біс”, часто під власний супровід. Одна американська газета писала: "Скрізь по широкому світі вона ступала по квітах слави в товаристві рідної пісні…" Поляки та італійці вважали Соломію своєю національною гордістю, але сама вона завжди наголошувала, що є українкою, русинкою.  

l

У серпні 1939 р., через два роки після смерті чоловіка, Соломія приїхала до Львова відвідати рідних. Але подальші події, що сталися на світовій арені, назавжди залишили співачку в Україні. 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна нападом німецьких солдат на територію польської Сілезії. 17 вересня того ж року до Західної України увійшли радянські війська, і Львів опинився під владою більшовиків. За тих обставин Крушельницька залишилась у місті. До того ж, вона невдало впала і зламала шийку стегна, що на кілька місяців прикуло її до ліжка. 

У той час, коли Соломія не могла вільно рухатись, нова влада встигла позбавити її італійського громадянства, водночас не поспішаючи видати новий радянський паспорт і зобов'язуючи регулярно відмічатись у відділку міліції та щопівроку подовжувати вид на проживання. Таким чином, влада зробила Крушельницьку  "невиїзною". Це дуже гнітило Соломію. Але вона гідно витримувала усі приниження нової влади. 

Свавілля радянських можновладців на тому не скінчилися. Триповерховий будинок, у якому проживала артистка зі своєю душевно хворою сестрою Ганною, був націоналізований. Їм залишили лише чотирикімнатне помешкання на другому поверсі, де нині міститься меморіальний музей співачки. Вона планувала створити в  приміщенні притулок для самотніх артистів. 

Воєнні роки Соломія провела у Львові. Як згадують свідки, дуже бідувала, давала приватні уроки вокалу, аби мати хоч якийсь заробіток на проживання для себе та сестри. 

Після закінчення війни, співачка кілька разів зверталась до уряду з проханням дозволити їй поїхати до Італії, аби владнати справи з маєтком у Віареджо. Але влада постійно відмовчувалась. Лише коли співачка написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, їй врешті надали громадянський статус та вручили радянський паспорт. Хоча дозвіл на виїзд до Італії вона так і не отримала. В особистому наказі Молотова значилося: "Не випускати. Хоче вона чи ні, дати радянське громадянство, а віллу продати на користь держави". Віллу продали, компенсувавши власниці мізерну частину її вартості. 

l

У 1944 р. Крушельницькій запропонували роботу у Львівської консерваторії. Композитор Василь Барвінський, який на той час був ректором  закладу, дав схвальну характеристику співачці,  високо оцінив її професійну майстерність. Однак роки викладацької діяльності стали для оперної діви новим випробуванням. В протоколах консерваторських засідань її постійно номінують як "колишню відому співачку", "колишню солістку театру La Scala". Під час так званого, "чищення кадрів від націоналістичних елементів" її ледь не позбавили посади, оскільки, як зазначило нове керівництво, в неї не було належного консерваторського диплому. Це стало причиною, що в класі "рядового педагога" Крушельницької  рідко з'являлись талановиті студенти.  

1948 року з'явилась ще одна таємна характеристика С.Крушельницької, надана органами НКВС, де було записано: "Колишня оперна співачка, політичні погляди не ясні. Не приймає участі у суспільному житті консерваторії. Бажано перевести на пенсію". 

Останній публічний виступ Соломії Крушельницької відбувся у Львівській філармонії 26 грудня 1949 року, коли їй було 77 років. Із спогадів колег читаємо: "Невеличкий зал Львівської філармонії не міг умістити всіх, хто хотів її чути. Мало хто з глядачів знав, що співачка хвора на рак горла. Можна тільки здогадуватись, якою ціною давався їй той останній спів. Тьмяне світло. Співачка спирається на паличку. На очах багатьох сльози, чи то жалю, чи то захоплення". Той Різдвяний вечір Соломія, як завжди, закінчила українською піснею. То була її улюблена пісня "Родимий краю".

За радянської влади Соломія Крушельницька отримала визнання лише наприкінці свого життя. У 1951 році їй надали звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. В жовтні 1952 року вона, нарешті, здобула звання професора.

Померла Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року. Її поховали у Львові на Личаківському цвинтарі поруч з могилами друзів і наставників – Івана  Франка та Михайла Павлика. У своїх спогадах А. Кос-Анатольський згадував: "Я говорив про серце великої артистки, про її дві палкі любові: любов до мистецтва і любов до рідної землі. /… серце/ славної дочки, яка вірно служила справжньому мистецтву і своїм чудовим співом у широкому світі прославляла рідну землю". 

Світлана Вавриш,

викладач Ковельської 

школи мистецтв.

Нещодавно у приміщенні Ковельської школи мистецтв відбувся захід, присвячений творчості видатної оперної співачки Соломії Крушельницької. Автор цих рядків ознайомила присутніх із життєвим шляхом оперної діви. Були проілюстровані архівні записи з голосом  української примадонни. Прозвучали пісні з її репертуару у виконанні Ольги Середи та Андрія Мигулі.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 р. на Тернопільщині в родині греко-католицького священика о. Амвросія Крушельницького. Мама Соломії, Теодора Марія, також була донькою священика УГКЦ о. Григорія Савчинського,  який, окрім того, уславився як громадський діяч, фольклорист, письменник, поет та один з зачинателів віршованої байки на Галичині. Отже, Соломія зростала в шляхетському середовищі, де високо цінувалась українська культура, поезія, література та народна пісня.  

Соломія була однією з восьми дітей Крушельницьких. Усі полюбляли музикувати. Особливою пошаною користувався спів, любов до якого вони перейняли від батьків і, в першу чергу, від тата, який керував місцевим хором. В родині часто влаштовували домашні концерти та театральні вистави. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1182