Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 5 березня 2026 року №10 (13019)

Повідомлення в номер / Робочі місця, благоустрій та безпека ковельчан – за це планує боротися Віталій Власов у міській раді

30.09.2020
Робочі місця, благоустрій та безпека ковельчан – 
за це планує боротися Віталій Власов у міській раді

ВлРобочі місця, благоустрій та безпека ковельчан – за це планує боротися Віталій Власов у міській раді

Ковельщина – осередок молодих та активних особистостей, які прагнуть розвитку, прогресу і кращих умов проживання людей свого краю. Тому багато хто із них цьогоріч планує балотуватися  до місцевих рад, щоб впроваджувати ці зміни. 
Серед таких людей – Віталій Власов, молодий чоловік, хороший сім'янин, якого хвилює доля міста Ковеля та району.
Як розповідає пан Віталій, народився він у Нововолинську. Проте невдовзі батьки переїхали у Ковель. Тут він виріс і навчався у загальноосвітній школі №5. Мама працювала у міській раді, займалася справами сімей та молоді, а також неповнолітніх. Батько ж був працівником міськрайвідділу внутрішніх справ, згодом працював у місцевій податковій службі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 795
Читати далі

Повідомлення в номер / Олег Уніга: "Ковельщина заслуговує розквіту!"

30.09.2020

унігаОлег Уніга: "Ковельщина заслуговує розквіту!"

Кандидат на посаду Ковельського міського голови від політичної партії "Слуга народу" Олег Уніга розповів про досвід, життєві пріоритети, своє бачення та стратегію розвитку міста і назвав причини, які спонукали балотуватись на таку посаду.
l
– Розкажіть про себе.
– Я, Олег Уніга, мені 30 років і я один із наймолодших кандидатів на посаду Ковельського міського голови. Народився, живу та бачу своє майбутнє у Ковелі. 
Я фаховий економіст – здобув вчене звання кандидата наук у галузі економіки та науковий ступінь магістра з оподаткування. Маю досвід у сфері державного управління та в керівництві державних корпорацій. Працював у Міністерстві соціальної політики. 
10 років на громадських засадах очолюю ГО "Волинська агенція із залучення інвестицій" та залучаю кошти для розвитку Ковеля. Серед наших реалізованих проєктів – реконструкція стадіону "Локомотив", для якого залучили близько 28 млн. гривень з Євросоюзу, проєкти для підтримки малого та середнього підприємництва, розвитку туристичного сектора Волині та прикордонних територій. Також маю ряд успішних бізнес-проєктів.
– Чому Ви вирішили балотуватись на посаду Ковельського міського голови?
– Я бачу проблеми міста і знаю шляхи вирішення. Не звик стояти осторонь та критикувати когось, тому прийняв таке відповідальне рішення. Основна мета – задати вектор розвитку сучасного й прогресивного міста. Хочу щиро, чесно та справедливо працювати на розвиток громади, у мене немає жодних корисливих цілей, адже я молодий і у мене в Ковелі все попереду. Якщо я не покажу свою ефективність на посаді, то за п'ятирічний термін від мене відвернуться люди і честь буде заплямована, а мене така перспектива аж ніяк не влаштовує. 
Я хочу, щоб мій дідусь в селі, яке нещодавно приєдналось до ковельської громади,  гордився онуком, хочу працювати так, щоб батьки не червоніли за сина, і хочу, щоб мої діти народились в Ковелі, але іншому – затишному, комфортному і безпечному. 
– З якою стратегією розвитку Ковеля ви йдете на вибори-2020?
– Основна мета – щоб люди були щасливі та гордились тим, що є ковельчанами.
Необхідно активно працювати над покращенням житлового фонду, створенням робочих місць, залученням інвестицій, формуванням сприятливого бізнес-клімату та підвищенням рівня комфортності життя.
Я – за сучасне управління містом і робитиму все, щоб діти мали якісні умови для зростання, щоб молодь хотіла залишитись вдома, а люди похилого віку відчували себе захищеними та потрібними суспільству.
– Які проблеми вирішуватимете в першу чергу?
– Першочерговим завданням є вирішення нагальних житлово-комунальних проблем. Потрібно привести у належний лад водозабірні свердловини та каналізаційні очисні споруди, збудувати зливову каналізацію, щоб вирішити проблеми підтоплення окремих районів. 
Потрібно розвивати людський капітал: школи, дитсадки, спортивні та дитячі майданчики. У Ковелі не вистачає громадських вбиралень та урн. Необхідно запровадити енергоефективне освітлення вулиць та встановити відеокамери.
Важливо зробити, нарешті, якісні дороги, пішохідні зони та велодоріжки. Однак перш, ніж латати дірки на дорогах, – спочатку потрібно “залатати” їх у бюджеті, тому необхідно провести аудит бюджетних коштів та прослідкувати, щоб все йшло прозоро та за призначенням.
Я впевнений, що нам під силу побудувати громаду з якісним державним сервісом. Також потрібно піклуватись про вразливі верстви населення та створити фонд для їхньої підтримки.
Окремий пункт моєї стратегії спрямований на екологічну безпеку, щоб ми жили у чистому і зеленому місті та зберегли довкілля для наступних поколінь. Тому я активно працюватиму над залученням інвесторів до створення сучасного сміттєпереробного заводу, покращенням стану Турії, збільшенням зелених насаджень та боротимусь з несанкціонованими звалищами.
– Опишіть, як має виглядати, на Вашу думку, ідеальний кандидат на посаду мера Ковеля.
– Це лідер, який може об'єднувати навколо себе та своїх ідей громаду. Він має чітке бачення та реальну стратегію розвитку міста. Має команду, яка може реалізувати цю стратегію. Має хороші управлінські навички. Діє в межах логіки відкритих систем, залучає мешканців до ухвалення рішень та не ставить до відома про ті кроки, які робить, а консультується із зацікавленими сторонами – він має бути готовим слухати і чути, бути доступним. Кожен мешканець має розуміти, як він може долучитися, і бути впевненим, що до нього дослухаються. Такий міський голова неминуче забезпечить прогрес.
– Як зміниться життя мешканців міста з Вашим приходом? 
– Я не готовий роздавати обіцянки та розкидатися гучними фразами, адже я практик і звик показувати свою ефективність вчинками, а не словами. Єдине, що можу пообіцяти, – бути чесним, працювати на благо ковельчан та чути кожного.
– Які головні проблеми Ковеля та що може стати на заваді розвитку міста?
–  Маю на меті очистити місцеву владу від багатолітньої практики розкрадання бюджету, знищення економічного та природного потенціалу територій, а також від старих політиків, хабарників і крадіїв, які роками втілювали в життя цю ганебну практику.
Треба припинити вимагання грошей від бізнесу, тендери під "свої компанії", заробляння на неякісному будівництві доріг, розкрадання коштів через комунальні підприємства, забруднення води й повітря та засмічення території громад.
У Ковелі багато проблем, але я впевнений, що ми зможемо їх вирішити, якщо об'єднаємось та згуртуємось заради спільних цілей.
– З якою командою йдете на місцеві вибори?
– У моїй команді люди різного віку та представники різних галузей, але всі дивляться на Ковель як на перспективне місто, яке має передумови стати успішним та прогресивним. Команда сильних управлінців, господарників, освітян, медиків, економістів. Команда, якій буде довіряти кожен мешканець громади.
– Які Ви бачите конкурентні переваги Ковеля? 
– Ковель має унікальний потенціал. Прикордонна територія, важливий транспортний та залізничний вузол – місто володіє усіма передумовами для того, щоб створювати кращі умови для життя ковельчан. Важливо цим потенціалом грамотно скористатись на благо усіх жителів громади, а не певних груп людей.
Однак, основна перевага Ковеля у тих, хто тут живе – у щирих, гостинних, привітних та талановитих людях. Ковельчани заслуговують на гідну владу.
– Що Ви робитимете, щоб у громаді залишалась молодь?
– Проблема Ковеля у тому, що наші найкращі кадри виїжджають з міста в  пошуках гідних умов і в більшості випадків не повертаються. Єдиний вихід – створити умови для молоді тут. Для цього я активно працюю, щоб у Ковелі відкрити вищий навчальний заклад, адже це те, чого місто дійсно потребує.
– Ви наголошуєте на  необхідності залучення інвестицій у регіон. Поясніть, навіщо мешканцям Ковеля сторонній капітал?
– Я хочу забезпечити створення нових підприємств, що сприятиме появі робочих місць – це дуже актуально для ковельчан. Потрібно активно працювати для залучення соціально-відповідальних інвесторів, адже це передумова розвитку інфраструктури та економічного зростання.
Важливо не забувати, що історично Ковель є містом залізничників, тому нам необхідно спрямувати всі можливі канали, щоб розвивати мережу міжнародних залізничних сполучень.
Окрім залучення інвесторів,  я підтримуватиму та захищатиму розвиток місцевого бізнесу та робитиму все для усунення зайвих регуляцій і бюрократичних перепон на шляху розвитку економіки.
Водночас я – за відповідальний бізнес, адже кожен  підприємець повинен сплачувати податки, наповнювати державну та місцеву скарбницю, дбати про навколишнє середовище і збереження екології, робити внесок у розвиток міста, де розташовані його підприємства.
– Як Ви плануєте покращити медицину в Ковелі? Чи зміниться система у сфері освіти та культури?
– Пріоритет – це люди. Фахові медики, вчителі, працівники культури та спорту. Їх треба зберегти й створювати можливості для розвитку та професійного вдосконалення. 
Вся Україна знає, що в Ковелі лікарі дають людям шанс на життя – це те, чим ми маємо пишатись. Тож ми зобов'язані й в подальшому розвивати напрям трансплантології та робити медичні послуги доступними та якісними.
Усі сили й ресурси, виділені на соціально-гуманітарні галузі, треба спрямувати на створення сучасних центрів медицини, освіти, культури та спортивні осередки в межах кожної громади, міста, території. І це повинна бути спільна справа центральних органів влади, місцевих громад та місцевого бізнесу.
– Яким Ви бачите розвиток громад, що приєднуються до Ковеля?
– Ковельщина заслуговує розквіту! До нас приєднуються території – і це великий "плюс". Майбутньому голові Ковельської ОТГ важливо підтримати ці населені пункти. Потрібно, щоб кожен був почутий і влада оперативно реагувала на проблеми та звернення громад. Ми маємо приділити увагу забезпеченню транспортного сполучення між населеними пунктами, фінансуванню фельдшерських пунктів, збереженню та розвитку шкіл і дитячих садочків у громадах та створенню там культурних та спортивних осередків.
– Чому ковельчанам важливо проголосувати на виборах?
– Є така фраза Джорджа Нейтана: "Погана влада обирається добрими людьми, які не голосують". Тому, щоб забезпечити прогрес й динамічний розвиток міста, – ковельчанам важливо прийти на дільницю 25 жовтня й зробити свій вибір.
Відтепер більшість питань місцевого значення будуть вирішувати на місцях. Тому обрати гідну місцеву владу так само важливо, як обрати гідного президента  чи народних депутатів.
Розмову вела
Анастасія НЕВЗОРОВА.
Кандидат на посаду Ковельського міського голови від політичної партії "Слуга народу" Олег Уніга розповів про досвід, життєві пріоритети, своє бачення та стратегію розвитку міста і назвав причини, які спонукали балотуватись на таку посаду.
ххх
– Розкажіть про себе.
– Я, Олег Уніга, мені 30 років і я один із наймолодших кандидатів на посаду Ковельського міського голови. Народився, живу та бачу своє майбутнє у Ковелі. 
Я фаховий економіст – здобув вчене звання кандидата наук у галузі економіки та науковий ступінь магістра з оподаткування. Маю досвід у сфері державного управління та в керівництві державних корпорацій. Працював у Міністерстві соціальної політики. 
10 років на громадських засадах очолюю ГО "Волинська агенція із залучення інвестицій" та залучаю кошти для розвитку Ковеля. Серед наших реалізованих проєктів – реконструкція стадіону "Локомотив", для якого залучили близько 28 млн. гривень з Євросоюзу, проєкти для підтримки малого та середнього підприємництва, розвитку туристичного сектора Волині та прикордонних територій. Також маю ряд успішних бізнес-проєктів.
Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 2199
Читати далі

Повідомлення в номер / Біля витоків прекрасного

30.09.2020

Біля витоків прекрасного
Ти — матір усіх інструментів й мелодій,
Ти всю Україну у себе ввібрала.
Зорі-звуки злітають під небом Господнім  — 
О, Бандуро, ти серце моє зчарувала!
Мені здається, що у Всесвіті є зорі-музИки, які посилають на нашу Землю не тільки світло, але й животворчі, душевні мелодії. Запитай себе, мій співрозмовнику,  звідки з'явилися співці-бандуристи в нашій Україні. Відповідь може бути одна: за Божим велінням зійшли з небес. Це вони через товщу сірого заскорузлого життя проникають у наші душі, звеселяють їх, дух піднімають, хоч часом і туманом смутку огортають.
Так ось, в один з недавніх осінніх днів я зустрів три ясночолі зірки, світло і музика яких ввели мене в хвилюючо-радісний стан і подарували щасливі миті спілкування. Не буду втомлювати тебе, мій читачу, загадками, а одразу скажу: зустріч відбулася у нашій славетній школі мистецтв, яку очолює відомий не тільки на Волині, а й у всій Україні "золотий голос" краю Андрій Мигуля. 
В затишний кабінет, де навчаються діти по класу бандури, влетіла співучою птахою, точніше стрімкою хвилею і розсипалась мелодійним голосом, Надія Федорівна Балака, яка викладає музику згаданої спеціальності. Я не обділений зустрічами із людьми, але ця чорнява красуня з ясними іскристими  очима зворушила по-особливому. З надр її душі, мов із чаші солодкого вина, виливалась світла доброта, забарвлена любов'ю до музики, школи, дітей і їхніх батьків. Мабуть, біля витоків прекрасного і потрібні такі самовіддані, закохані у свою справу люди — видатні особистості.
Мені цікаво, а хто запалив цю "зірку" із ознаками незгасимого вогню?
— Хто до кого прийшов: бандура до Вас чи Ви до бандури? — запитую.
— Мабуть, бандура до мене. Це було у 5-му класі, коли я навчалася в Теклівській сільській школі, що на Старовижівщині. Маючи неабиякий дзвінкий, народний голос, я потрапила на заключний звітний концерт Волині в столичному Національному палаці "Україна". Мене почули, запрошували вчитися музичної грамоти в Київ, але я, проста сільська дівчина, боялася далеко їхати від дому. Все думала, як буду в чужому великому місті без мами? Але київський концерт не пройшов повз мою долю. Там я познайомилась із юними бандуристами із Луцька, які заворожили своєю музикою, світлими зоряними переливами звуків.  Словом, зачарувалася бандурою. Я вмовила маму і стала вчитись в Ковельській  музичній  школі.
Ось так бандура стала сенсом мого життя. Я старалась, вдосконалювалась, брала участь у міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсах і часто перемагала. Не зчулася, як промайнуло 46 років моєї музичної кар'єри.
— Талант і праця належно оцінені?
— Не маю права скаржитися на свою долю. Я  була переможницею багатьох музичних конкурсів, здобула визнання і пошану людей. Сьогодні я — старший викладач  і маю звання "Викладач вищої категорії”. А  хіба це не щастя, коли тобі аплодувала Європа? 
— Стверджують, що педагог, тренер тоді щасливі, коли учні перевершують  в майстерності у тій чи іншій галузі.
— То правда. Коли ти вкладаєш енергію, душу в учня, а потім він досягає великої майстерності, повірте: заради цього варто жити.
— Хто з Ваших випускників досяг омріяних вершин?
— О, їх багато! Всіх одразу і не згадаєш. Серед них — Світлана  Мирвода, Народна артистка України, відома ковельчанка  Тетяна  Матяшук.  В тому ряду дорогі серцю Світлана Страхова, Юлія Балака, Ольга Денисюк, Алла Куцевич, Руслан Матвійчук, Ігор Дудинець, Ігор Грінкевич, Тетяна Бабацька, Лариса Цвілюк та інші. Розлетілися по світу мої пташенята  — хто в Ізраїлі, хто в Чехії, інші — в Києві та в різних містах України. Тішуся тими, хто продовжує навчання — це Ярина Солоненко, Наталія Сидлярук, Аня Пікута та інші.
— А як ковельська школа бандуристів виглядає на фоні Волині?
— Переконана, що серед музичних закладів області ми — одні з найкращих. Посудіть самі: вісім останніх років мої вихованці займають перші місця в обласних конкурсах і звітних концертах.
l
Надія Федорівна розповідає про співпрацю із Луцьким училищем культури, про дружбу із Тетяною Ткач, провідною бандуристкою  Луцького училища, про чудовий колектив, про адміністрацію, яка дбає про належні  умови праці, про талановитих учнів.
Розмова розливається весняною повінню, і ніяк не хоче входити в береги.
Мимоволі згадуються слова Андрія Мигулі, сказані перед нашою зустріччю: "Надія Федорівна,ветеран школи, доброзичлива, совісна, надійна, працьовита і талановита. До дітей ставиться, як до рідних. Не раз бувало, що  сільських забирала додому, бо не було чим добратися  до села. Словом, для кожного друга мама.
Пересвідчуюся у справедливості цих слів, коли  до класу заходять, немов із світлого неба, дві ясні зіроньки. Так створений Всесвіт, що кожна зоря має своїх "дітей". Тож закономірно, що такі зорі  є і в Надії Федорівни.
Це Ірина Ковальчук та її красуня-донька Еліна. Хто з них краще сяє на небосхилі творчості, судити не можу. Шестикласниця музичної школи, бандуристка Еліна надзвичайно талановита учениця ("зіронька", як  сказала наставниця з любов'ю). 
В цьому році, позначеному пандемією коронавірусу, юна бандуристка під час дистанційного навчання взяла участь у семи престижних конкурсах і стала переможницею. Географія розлога: це міста України — Київ, Львів, Чернігів, Бердянськ, а також Краків (Польща), Китен (Болгарія), Бремен (Німеччина).
Як вам? Здорово! Клас! Мені радісно і приємно роздивлятися дипломи  переможниці. Це не просто перемоги, а своєрідні подвиги. Приклад того, як в критичних ситуаціях важливо не падати духом, вчитись  і  перемагати.
Передчуваю запитання: "А хто організовував, спонсорував, був натхненником?".
Схиляю голову в пошані — це її "золота" рідна мама. Саме вона дізнавалася про ці престижні змагання, представляла свою донечку, вирішувала фінансові питання.
Вдивляюся в обличчя молодої мами Ірини. Мені здається, що переді мною — добрий янгол із ясними очима, миловидним личком, яке випромінює любов  до життя і сяючу життєдайну усмішку, огорнену  аурою ніжності  і тепла. Закономірно: та позитивна енергія переливається в її ненаглядну донечку Еліну і трансформується в чудодійні переливи мелодій бандури. 
— Елінко, тобі подобається твій інструмент? 
— Так, дуже. Бандура — це моя "сестричка". Вона слухається мене.
— Ти хочеш стати музикантом, артистом сцени? 
— Так, — чую тиху відповідь.
Не треба бути пророком, щоб сказати: ця мила, сонячна, тендітна, як очеретинка, дитина, підкорить світ і досягне ще не однієї вершини у творчості. 
Мама Ірина замріяно усміхається — їй приємно чути ці слова.
— Пані Ірино, з чого розпочався зоряний шлях Вашої доньки?
—  Зайшли в клас. Побачили інструмент, сподобалось, вирішили спробувати. Спочатку Еліна трохи злякалась — бандура велика, а  вона маленька, але провидіння далі вказували свій шлях.  —  Надія Федорівна прищепила любов до музики та інструменту. Тепер це серйозно. 
— У наш час матеріальних перекосів не спадало на думку, що захоплення музикою великих матеріальних благ  не принесе?
— Та що Ви! І  на думці не було. Музика — це світ прекрасного і духовного. Вона формує наш моральний світогляд. Завжди  потрібно постійно пам'ятати Христову істину, Який  повчав: "Не   хлібом єдиним живе людина".
Нас слухає, за нами уважно спостерігає менший братик Еліни. Він дуже серйозний. Славний козак росте! 
 В класі з'являються мами із своїми дітками. Все це — “підопічні” Надії Федорівни. Пізнання музики, вічної і життєдайної, продовжується, а нам пора відкланятися і промовити: "До нових зустрічей!".
Ех, Андрію Дмитровичу! Скажу без перебільшення: славна у Вас школа, талановиті діти, високопрофесійні викладачі-педагоги  і "золоті" (знову ж за словами пані Надії) мами. Всі вони дякують Вам і Вашим заступникам за розуміння, творчу співпрацю, правильний курс школи.
Ви запалюєте ці зірки, творчо і без втоми, а вони нам зігрівають серця. Це і є сенс життя.
Хай щастить і надалі! 
Анатолій СЕМЕНЮК.
Ти — матір усіх інструментів й мелодій,

imagesБіля витоків прекрасного

Ти всю Україну у себе ввібрала.
Зорі-звуки злітають під небом Господнім  — 
О, Бандуро, ти серце моє зчарувала!
Мені здається, що у Всесвіті є зорі-музИки, які посилають на нашу Землю не тільки світло, але й животворчі, душевні мелодії. Запитай себе, мій співрозмовнику,  звідки з'явилися співці-бандуристи в нашій Україні. Відповідь може бути одна: за Божим велінням зійшли з небес. Це вони через товщу сірого заскорузлого життя проникають у наші душі, звеселяють їх, дух піднімають, хоч часом і туманом смутку огортають.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 456
Читати далі

Повідомлення в номер / Ковельський “Союз Українок”: ювілейний фотолітопис

30.09.2020

П5Ковельський “Союз Українок”: ювілейний фотолітопис

«Служба для нації була і є однією з провідних ідей Українського
жіночого руху, з якої він черпає свій етнос і своє остаточне оправдання»
«Служба для нації була і є однією з провідних ідей Українського жіночого руху, з якої він черпає свій етнос і своє остаточне оправдання»
Мілена РудНИцька, голова Всесвітнього «Союзу Українок» 1937-1939 р.р.
       
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 302
Читати далі

Повідомлення в номер / Ковельська освіта – одна з найкращих в Україні

30.09.2020
Ковельська освіта – одна 
з найкращих в Україні

DSC_0169Ковельська освіта – одна з найкращих в Україні

Про те, як живе педагогічна громада міста,  що зроблено в галузі освіти Ковеля, наша розмова напередодні Дня працівників освіти з профільним заступником міського голови Ігорем Прокопівим.
ххх
– Ігоре Ярославовичу, Ви постійно на зв’язку з нашими освітянами, буваєте у  школах, спілкуєтесь в колективах. Чи змінилися за останні роки їх настрій, пріоритети у роботі?
– Як на мене, у школі стає працювати щоразу складніше. Адже інший час, іншими стають учні. І вчителю не просто знаходити мотивацію для них, бути завжди цікавим для своїх молодших друзів. Та й можливостей отримувати інформацію дедалі більше.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 349
Читати далі

Повідомлення в номер / Поповичі: минуле і сучасне

30.09.2020

DSC09528Поповичі: минуле і сучасне

Історія села Попович сягає ХVІ століття – періоду литовсько-руського правління. Якщо згадати походження назв тодішніх населених пунктів  "Із повісті минулих літ",  то можна зрозуміти, що вони походять від    нащадків тих, кому належала  земля. 
В цій місцині земля належала священику, або як у народі казали, попу,  де працювали селяни-наймити. Згодом вони оселилися тут і вподобали собі назву  Поповичі. Ліворуч дороги до села небайдужими вірянами в 2004 році збудовано капличку, напис на якій нагадує про те, що на цьому місці в 1803 році споруджено  храм на честь великомученика Євстафія Плакиди. Капличку збудовано коштом уродженців  села сестер Тетяни та Наталії Стасюк. 
Дослідження свідчать, що церква була невеликих розмірів значно далі від нинішньої каплички. Ще з часів Першої світової війни на мовчазній землі кладовища тут стоїть постамент. За переказами, в цьому постаменті був замурований солдат російської армії. Так це чи ні, але нішу вибитого каменю  замуровано цеглою, яка заросла зеленим мохом. З історичних джерел також відомо, що в 1916 році поблизу  річки Стохід з червня по жовтень стояв фронт. В цих боях російська  армія генерала Безбородова втратила до 20 тисяч солдатів.
l
Сьогоднішнє село вже віддалилось від місця заснування приблизно на два кілометри. Побував я тут серпневого дня передобідньої пори. Село, як завжди, жило своїми сільським турботами. Одні поспішали підводою до автозупинки, інші підручним транспортом везли з поля солому, окремі господарі переорювали стерню. З пасовищ поверталось невелике стадо корів. В садках достигали осінні сорти яблук та груш. Красу обійсть доповнював багряний цвіт чорнобривців. Все це створювало неповторний колорит сільського життя-буття.
Тішило те, що на дитячому майданчику  було чимало малят. Цей майданчик будували всі гуртом: вчителі з учнями,  батьками та молоддю. І як результат, –   справжня  окраса села. Дитячі споруди і огорожа розмальовані яскравими фарбами. Як і завжди, фінансову допомогу надало ТзОВ “В.  Прометей”. Значну роботу виконали  Ярослав Валігура  - вчитель місцевої школи  та місцевий умілець Сергій Патієвич.
Поруч із зупинкою розміщені контейнери для пластику та інших відходів, що свідчить про турботу сільської громади про благоустрій села.
Хорошу  справу зробила молодь села на чолі з Андрієм Мирончуком, побудувавши альтанку. Хлопці і дівчата  впорядкували закинуту територію – користь і для себе, і для людей. Двір Сергія Патієвича – це казка: дивишся і розумієш,  які за цією красою стоять фантазія  і праця. У дворі чисто і прибрано, хоч господаря вдома я не застав.
l
Як і кожне село, Поповичі багаті людськими цікавими долями. Побував я в найстаршої жительки  95-річної  Галини Григорівни Стасюк – великої душі  людини. У неї  – чудова пам'ять. 
– Велика сім'я у нас була – 10 душ, по-різному було, але  жили ми дружно, – згадує жінка. – Пережили війну і важкі повоєнні роки, були голодні і напівголодні, не те, що тепер. Згодом мій чоловік  Олександр Кирилович Стасюк став головою колгоспу, але ми нічим не відрізнялись від інших. Працювала я довгий час діловодом в сільській раді. В колгоспні часи всім давали ланки, доводилося і мені  буряки сапати. Зараз я тішуся своєю донькою Лілією, онучками, правнуками, бо вони – як квіточки весняні.  Бажаю і вам дожити до моїх літ. 
Радісно мені було на душі  за цей славний рід і за цю прекрасну його Берегиню – маму і бабусю.
 Село гордиться  своїми талантами рукодільниць та учасниками художньої самодіяльності. Так,  Людмила  Баглайчук,  в минулому директор школи, вишиває бісером. Її вишивки можна побачити в клубі, школі та церкві. Сім'я Москалюків –  активна учасниця художньої самодіяльності. Дружина Зінаїда виготовляє ляльки-мотанки,   обоє є учасниками сільського хору "Оберіг".
Ще одна цікава зустріч відбулася із жителем села, який народився  голодного 1933 року. Як з'ясувалося в процесі розмови,  до 1968 року він і сам не знав, де народився. Це – людина щирої душі, гарячого серця і надскладної життєвої долі. Було що послухати і задуматись над прожитим і пережитим ним.
– Я часто згадую минуле, – говорить Володимир Миколайович. – Батька забрали на фронт. Коли його пораненого і хворого  везли в госпіталь, він попросив хоч на хвилину  зайти до матері та дітей. Тоді в нашу хату прийшла радість і одночасно горе – помер батько. Нас залишилось троє малих синів.  Розійшлись ми по світах. Голодні і обдерті були повоєнні роки, їсти не мали чого та й одягнути не було   що. З такою "шпаною", як сам, товарняками поїхав в Київ. Ходили по базару, просили їсти. Інколи нас брали на роботу, спали, де ніч застане, потім – міліція, розподільник  по областях, мене привезли в Луцьк, пізніше в Голобський район. В 1957 році я зустрів свою долю – Ольгу Костянтинівну,  вчительку за фахом, й оселився в  Поповичах. 
Одна з дочок Галя залишила Луцьк  і доглядає мене. Тепер я часто з болем у душі задумуюсь, чи правильно  "клеїв"  своє життя без батька й матері? Свою маму  я зустрів лише в 1968 році. Вона сама розшукала мене. Як і моя дружина, мама була вчителькою. Будучи 35-літнім чоловіком, я ще довго плакав в материнських гарячих обіймах.
l
Про таких людей декількома реченнями неможливо розповісти. Як  часто повторює волинський журналіст Микола Вельма,  про кожну людину можна писати книгу. Не менш цікава доля і в Катерини Мохнюк  – ветерана-педагога місцевої школи. Її покликанням було сіяти в серцях учнів розумне і добре, вічне. Для  неї всі діти були рідними. Вона намагалась бути не тільки педагогом, а й матір'ю, другом, віддаючи частинку свого серця  дітям.
– Зараз на пенсії, але тримаю город, бо як в селі жити без поля і картоплі та городини? – розповідає жінка. – Допомагає з обробітком сусід Анатолій Прокопчук, який має техніку. 
Запитую в пана Анаталія: 
– Як господарюєте? 
– Та так, як бачите. Думаю, де на зиму техніку заховати стареньку, що посіяти, бо вже трохи поля зорав. Є в мене комбайн німецький, йому майже стільки років,  як мені – 52. В нас у селі декілька таких господарів, то ми кооперуємося, допомагаємо один одному. 
Виконуючий обов'язки сільського старости Віталій  Мартинець  зауважив в розмові, що в селі поки що немає хат-пусток, але воно потребує кращого благоустрою та збереження школи. Типова проблема:  як і скрізь  в Україні,  – виїзд молоді за кордон. Виникає запитання: то де ж та державна програма  розвитку села, щоб молодь залишалась на місцях, про яку стільки мовлено-перемовлено?
l
Ось такі зустрічі із селянами мав у Богом даному куточку Ковельщини – в Поповичах. Десь в глибині  душі я ще маю сподівання, що відродяться ці покинуті хати, де колись біля криниці було відро, а між штахетами – свіжі   газети, як знак того, що тут живуть і працюють люди. Хочеться, щоб запульсувало життя в усіх волинських селах, бо Бог дав нам райську землю і   працьовитих людей. Цим людям ще б мудру патріотичну владу, то, може б, Україна і стала європейською державою.
Залишаючи село Поповичі, я вдивлявся в золотаві куполи церкви, які тягнуться до  неба. 3 жовтня в селі престольне свято. З вуст о. Георгія звучали слова: “Мир Вам”, а у відповідь віряни – “І Духу Твоєму”. У такі моменти душа зворушується духовністю. Тож миру і спокою бажаю селу Поповичі та всій нашій Україні!
Сергій ДАНИЛЮК,
громадський 
кореспондент газети
"Вісті Ковельщини".
НА ЗНІМКАХ: село Поповичі сьогодні.
Фото автора.
Історія села Попович сягає ХVІ століття – періоду литовсько-руського правління. Якщо згадати походження назв тодішніх населених пунктів  "Із повісті минулих літ",  то можна зрозуміти, що вони походять від    нащадків тих, кому належала  земля. 
В цій місцині земля належала священику, або як у народі казали, попу,  де працювали селяни-наймити. Згодом вони оселилися тут і вподобали собі назву  Поповичі. Ліворуч дороги до села небайдужими вірянами в 2004 році збудовано капличку, напис на якій нагадує про те, що на цьому місці в 1803 році споруджено  храм на честь великомученика Євстафія Плакиди. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 887
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

30.09.2020
Від  четверга 
до  четверга

скачанные файлыВід четверга до  четверга
2 жовтня, п'ятниця

Схід Сонця - 07.27;  захід - 18.52.
Місяць - у Овні.
День уролога.
Всесвітній день посмішки.
Мчч. Трофима, Саватія і Дримедонта. Блгв. вел. Ігоря Чернігівського та Київського.
Іменини: Давида,  Зосима, Ігоря, Костянтина, Макара, Саватія, Трохима, Федора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 356
Читати далі

Повідомлення в номер / Кубок Ковеля з БОЧА-2020

30.09.2020

изображение_viber_2020-09-21_18-24-45Кубок Ковеля з БОЧА-2020

18-20 вересня  ц. р. на майданчику кафе "Маестро" відбувся IV розіграш Кубка Ковеля з БОЧА-2020 серед осіб з ураженням опорно-рухового апарату, організаторами якого виступили відділ фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради та громадська організація "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії". В змаганнях взяли участь спортсмени з Турійського та Ковельського районів, міста Ковеля.
На урочистому відкритті змагань учасників привітали начальник відділу фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради  Семенюк Ігор, головний спеціаліст цього відділу — Рижко Дмитро та голова громадської організації "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії", він же головний суддя змагань Кравчук Володимир.
Результати змагань:
Індивідуальна дисципліна клас ВС1: 
1  місце — Шевчук Софія (Голобська ОТГ); 
2  місце — Ткачук Дарина (м. Ковель); 
3  місце — Ринковська Катерина (м. Ковель).
Індивідуальна дисципліна клас ВС2:
1 місце — Гелетуха Олег (м. Ковель); 
2 місце— Вакульський Олександр (м. Ковель); 
3 місце — Сахарук Максим (м. Ковель).
Індивідуальна дисципліна клас ВС4:
1 місце — Яренчук Ольга (м. Ковель); 
2 місце — Патращук Василь (смт Турійськ);
3  місце — Панечко Григорій (м. Ковель).
Індивідуальна дисципліна клас ВС5/опен-клас: 
1 місце — Паталій Борис (Голобська ОТГ);
2 місце — Дружинін Андрій (м. Ковель);
3 місце — Дружиніна Оксана (м. Ковель).
Командні змагання:                                                                                                             
перше місце — "Ковель-2" (Вакульський Олександр; Гелетуха Олег; Сахарук Максим; Панчук Анастасія);
друге місце — Голобська ОТГ (Паталій Борис; Шевчук Софія; Савенюк Олександр);  
третє місце — Турійський район (Патращук Василь; Репета Роман; Чижук Володимир; Громов Станіслав).
Переможці та призери змагань були нагороджені медалями та грамотами за зайняті місця, а всі учасники — грамотами “За волю до перемоги”. А командне перше місце виборола команда "Ковель-2" й отримала  IV Кубок Ковеля з БОЧА-2020. Дипломами за суддівство і волонтерство були нагороджені судді і супроводжуючі. Також всі учасники отримали календарі, блокноти і по "м'ячику боча-смаколик".
По завершенню змагань всі учасники посмакували смачним обідом. 
Висловлюємо щиру подяку за підтримку в організації відділу фізичної культури та спорту міськвиконкому та Олені Місюрі, господині  кафе "Маестро".   
З щирими побажаннями здоров'я, благополуччя і удачі.
Ольга ЯРЕНЧУК, 
прес-секретар  Громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".
Фото автора.
18-20 вересня  ц. р. на майданчику кафе "Маестро" відбувся IV розіграш Кубка Ковеля з БОЧА-2020 серед осіб з ураженням опорно-рухового апарату, організаторами якого виступили відділ фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради та громадська організація "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії". В змаганнях взяли участь спортсмени з Турійського та Ковельського районів, міста Ковеля.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442
Читати далі

Повідомлення в номер /

24.09.2020
Гарними трудовими успіхами славиться на Ковельщині і Волині трудовий колектив ТзОВ «Волинь-Кальвіс», розповідь про який вміщено на 2-й сторінці сьогоднішнього номера «Вістей Ковельщини» під заголовком «За європейськими стандартами».
З нагоди професійного свята – Дня машинобудівника, який в Україні відзначатимуть наступної неділі, 27 вересня, до колег по праці, ветеранів галузі звертається директор ТзОВ «Волинь-Кальвіс», голова Ковельської міської організації роботодавців Анатолій ПОНІКАРЧУК:
“Шановні колеги-машинобудівники Ковельщини та Волині, дорогі ветерани галузі! Щиро вітаю Вас з професійним святом – Днем машинобудівника!
Слова вдячності та поваги адресую усім, хто присвятив цій сфері діяльності власне життя, віддає свої сили, знання і досвід  непростій та дуже відповідальній роботі. 
Ми з гордістю відзначаємо, що ТзОВ «Волинь-Кальвіс» успішно розвивається, наша продукція користується популярністю і затребувана не лише на вітчизняному, а й на закордонних ринках.
Ми постійно оновлюємо технологічну базу, розширюємо асортимент, налагоджуємо нові ділові контакти, колектив поповнюється молодими кадрами, які здатні забезпечини інноваційні підходи та рішення.  
Тож нехай професійні успіхи завжди приносять радість і задоволення, а відданість справі, натхнення, творчий запал й надалі будуть гарантом нових трудових звершень.
Зичу усім міцного здоров’я, благополуччя, родинного щастя, миру та добра!”. 
НА світлині: Анатолій ПОНІКАРЧУК (в центрі) з працівниками ТзОВ «Волинь-Кальвіс».
Фото 
Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
_DSC7185 Гарними трудовими успіхами славиться на Ковельщині і Волині трудовий колектив ТзОВ «Волинь-Кальвіс», розповідь про який вміщено на 2-й сторінці сьогоднішнього номера «Вістей Ковельщини» під заголовком «За європейськими стандартами».
З нагоди професійного свята – Дня машинобудівника, який в Україні відзначатимуть наступної неділі, 27 вересня, до колег по праці, ветеранів галузі звертається директор ТзОВ «Волинь-Кальвіс», голова Ковельської міської організації роботодавців Анатолій ПОНІКАРЧУК:
“Шановні колеги-машинобудівники Ковельщини та Волині, дорогі ветерани галузі! Щиро вітаю Вас з професійним святом – Днем машинобудівника!
Слова вдячності та поваги адресую усім, хто присвятив цій сфері діяльності власне життя, віддає свої сили, знання і досвід  непростій та дуже відповідальній роботі. 
Ми з гордістю відзначаємо, що ТзОВ «Волинь-Кальвіс» успішно розвивається, наша продукція користується популярністю і затребувана не лише на вітчизняному, а й на закордонних ринках.
Ми постійно оновлюємо технологічну базу, розширюємо асортимент, налагоджуємо нові ділові контакти, колектив поповнюється молодими кадрами, які здатні забезпечини інноваційні підходи та рішення.  
Тож нехай професійні успіхи завжди приносять радість і задоволення, а відданість справі, натхнення, творчий запал й надалі будуть гарантом нових трудових звершень.
Зичу усім міцного здоров’я, благополуччя, родинного щастя, миру та добра!”. 
НА світлині: Анатолій ПОНІКАРЧУК (в центрі) з працівниками ТзОВ «Волинь-Кальвіс».
Фото  Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 413

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 24 – 30 вересня

24.09.2020
Погода в Ковелі 
24 – 30 вересня

дощПогода в Ковелі  24 – 30 вересня

Четвер. Мінлива хмарність, можливий  невеликий дощ, гроза.  Температура: 23оС. Вітер південний помірний. 
В ніч на п'ятницю. Ясно.  Температура: 15оС.  Вітер південний слабкий.
П'ятниця. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура:  23оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на суботу.  Ясно.  Температура: 18оС. Вітер південно-східний помірно сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 476
Читати далі
  • 288
  • 289
  • 290
  • 291
  • 292
  • 293
  • 294
  • 295
  • 296
  • 297
  • 298

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026