Ніби різнобарв’ям своїх неповторних кольорів вихвалялась цьогорічна осінь програмами новоспечених депутатів. Одна краща іншої… Все обіцянки, обіцянки… А що залишається робити нам, людям?  Надіятись… І ми весь час старались не втрачати цей промінчик надії на краще. 

З різноманітних джерел линула до людей інформація про те, що нарешті  вже ці вибори стануть особливими, бо всі ми отримаємо можливість висловити свою довіру не партіям, а людям! Тим чесним і порядним людям, які ще є поміж нас, які сповнені бажання жити і працювати на благо людей. Але якою несподівано вражаючою для нас, уховчан, (на десятий день після виборів !) виявилась звістка про те, що волевиявлення людей було проігнороване партійними списками «Європейської Солідарності». Ми хочемо висловити свою недовіру тим людям, хто умисне закрив свої очі на все те позитивне, що для розвитку нашого села та й усієї громади зробив сумлінною  працею депутат Ковельської районної ради О. М. Титомир. 

Свою депутаську діяльність Олександр Михайлович розпочав у 2015 році. І крок за кроком, справа за справою почали в селі здійснюватись такі довгоочікувані перетворення. Запрацював дитячий садочок на 54 місця з символічною для нас, уховчан, назвою «Сонячний промінчик». Було проведено титанічну роботу з підготовки документації і здійснено пуск газу, коли  здавалась  майже неможливою та сума, яку потрібно було швидко зібрати жителям села. Наш депутат сміливо заклав за людей власні кошти, бо головним було те, щоб всі утвердилися в думці:  разом ми зможемо все! 

Ми відчували моральну і матеріальну підтримку там,  де без цього ніяк. Тому й усміхнулось до всіх своєю ошатністю шкільне подвір’я, бо був реалізований проєкт «Затишок», який ґрунтувався на співпраці батьків, Ковельської районної ради, фонду «Тільки разом» і  головне —  особистого ресурсу й авторитету О. М.  Титомира. Кожну проблему Олександр Михайлович вирішував миттєво, вправно володіючи талантом вожака, лідера. Щось через головний дієвий інструмент – депутатське звернення, а якщо ні, то власними силами, залучаючи до роботи всіх знайомих і незнайомих, але таких потрібних людей. 

Почали виблискувати до шкільного спортзалу новенькі перила, було замінено старе перекриття тиру. Вперше, більш,  як за п’ятидесятирічне існування приміщення школи,   встановлені водостічні труби! Саме з  ініціативи нашого депутата було порушено і вирішено питання туалетів в приміщенні школи. Відновлено роботу поштового відділення у належно відремонтованому приміщенні. Скільки було зроблено різноманітної роботи! І це тільки за п’ять років!

Олександр Михайлович від усієї душі перейнявся всім тим, чим живе село. У 2023 році  церква Святої Трійці села Уховецька відзначатиме своє 200-ліття,  і це наш депутат не випустив із поля свого господарського зору. По-перше, ним було проведено важливу роз’яснювальну роботу серед людей: як має працювати механізм церковної ради, якими мають бути документація і контроль коштів, як потрібно планувати і дотримуватись виконання своїх планів? Постійно тримаючи свою руку допомоги на пульсі відновлення святині Уховецька, О. М.  Титомир став почесним меценатом храму.  Береги його обов’язку не мають кордонів, він відгукувався на кожен людський  біль, підтримував словом і ділом. 

Дякуючи цій щедрій і добрій Людині, щорічно малята в садочку і молодші школярі не залишались без солодких подарунків у день Святого Миколая. Він визначив символічну грошову винагороду успішним та талановитим учням.  А ще Олександр Михайлович з нами починав і завершував кожен навчальний рік. Разом з уховчанами вшановував пам’ять про полеглих, ділився своїми душевними хвилюваннями через криваві події на Сході, бо добре знає ціну миру і спокою в країні, розуміє, що означає рости без батька, якого забрала війна.

О. М.  Титомир  як депутат не пропустив жодної сесії сільської ради, він завжди був активним, дієвим та чесним. І хоч користується повагою серед людей Колодяжненської громади,  набрав  найбільшу кількість голосів (557) серед депутатів від «Європейської Солідарності», але  депутатом на цих «чесних і справедливих» виборах не став! Люди, де ж справедливість? Для чого ті вибори із  такими прозорими підрахунками людських голосів, якщо є ще якісь таємні партійні списки? Як можна довірити владу тим, про кого ніхто нічого не знає?! 

Від районного очільника партії «Європейська Солідарність» Андрія Броїла ми отримали відповідь про те, що вони ішли на вибори єдиною командою.  То що це за  така команда, в якій одні чесно працюють, а інші є першими в списках на винагороду? Ви втратили останню краплю довіри у наших очах! А найголовніше —   знехтували волевиявленням простих людей.

Олександр Михайлович  Титомир – чесна і порядна людина,   успішний бізнесмен. Звичайно,  йому без цієї депутатської ноші буде набагато простіше жити. Та в цій Людині так багато сили, бажання, вогню для людей! Невже, коли справи набирають більших обертів, у партії «Європейська Солідарність» такі люди,  як Титомир О. М.,  стали не «важливі»?  

А ми, уховчани, щиро дякуємо долі, що хоч ці 5 років у нас був такий депутат. Назавжди для нас Ви будете взірцем служіння своєму народу. Здоров’я Вам, і нехай повертається до Вас сторицею все те, що Ви безкорисливо  віддаєте людям!

Руслана Семотюк,      жителька  с. Уховецька. 

Ніби різнобарв’ям своїх неповторних кольорів вихвалялась цьогорічна осінь програмами новоспечених депутатів. Одна краща іншої… Все обіцянки, обіцянки… А що залишається робити нам, людям?  Надіятись… І ми весь час старались не втрачати цей промінчик надії на краще. 

З різноманітних джерел линула до людей інформація про те, що нарешті  вже ці вибори стануть особливими, бо всі ми отримаємо можливість висловити свою довіру не партіям, а людям! Тим чесним і порядним людям, які ще є поміж нас, які сповнені бажання жити і працювати на благо людей. Але якою несподівано вражаючою для нас, уховчан, (на десятий день після виборів !) виявилась звістка про те, що волевиявлення людей було проігнороване партійними списками «Європейської Солідарності». Ми хочемо висловити свою недовіру тим людям, хто умисне закрив свої очі на все те позитивне, що для розвитку нашого села та й усієї громади зробив сумлінною  працею депутат Ковельської районної ради О. М. Титомир. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 379

З хвилюванням   читав листа Руслани Семотюк, нашої постійної дописувачки із Уховецька. Свій підпис поставив би під кожним її словом, хоча, можливо, утримався б від різної критики на адресу голови районної ради Андрія Броїла. Але про це – трохи нижче.

Тут же  зазначу, що, як і всі уховчани (і не тільки), щиро шаную Олександра Михайловича Титомира – депутата Ковельської районної ради сьомого скликання, який, на превеликий жаль, не став депутатом ради восьмого скликання, хоч набрав, здавалося б, достатню кількість голосів. В силу недолугого українського виборчого законодавства (інакше не скажеш) він не зміг подолати формальні і абсолютно  безпідставні «бар’єри» на шляху до органу місцевого самоврядування, якому віддав багато років свого життя, сил, енергії, знань  і досвіду.

Пані Руслана докладно розповіла про багатогранну діяльність Олександра Михайловича, а тому  додавати до її щирих і душевних слів ще щось не вважаю за потрібне. Хіба одне: ця людина – взірець справжнього безкорисливого служіння виборцям, людина  слова й діла, патріот рідної землі, для якого благо народу – найвища мета.  Звучить, можливо, й занадто пафосно, але це так. У «Вістях Ковельщини» ми неодноразово  писали про Олександра Титомира як депутата, та й він сам неодноразово виступав на шпальтах газети. Чув його принципові і відверті виступи на сесіях районної  ради, знаю про запити  і звернення, які робив заради вирішення тих чи інших гострих і болючих проблем. При чому робив, незважаючи на ранги і посади службових осіб, яким адресував свої    ділові пропозиції.

Тепер про критику на адресу Андрія Броїла. Я не знаю, як формувався список тієї «єдиної команди», про що пише Руслана Семотюк. Не думаю, що Андрій Петрович переслідував якісь корисливі цілі, але є так, як є: Олександр Титомир в депутати не потрапив. Потрапили інші, список яких районна територіальна виборча комісія оприлюднила в засобах масової інформації цими днями.

Ніби передбачаючи критику  на свою адресу,  А. Броїло в інтерв’ю “Які підсумки місцевих виборів?” («Вісті Ковельшини», 19 листопада ц. р.) зазначив: «Неприємним сюрпризом, до прикладу, стало те, що окремі кандидати в депутати, отримавши у територіальних виборчих округах підтримку виборців понад 500, а то й  800 голосів, не  стали депутатами. Натомість здобули мандати  ті депутати, які оримали не дуже значну підтримку виборців».

Як бачимо, Андрій Петрович як один з очільників представницької влади Ковельщини підтвердив мої слова, сказані вище, про «недолугість українського виборчого законодавства». І в цьому — одна з причин того,  що демократичні процеси в Україні не поглиблюються, а згортаються. Це, звичайно, моя особиста точка зору, яку я нікому не нав’язую, але якій аргументовано, мабуть, заперечити ніхто не зможе. Принаймні сьогодні. 

Що ж далі? Виборчий «поїзд», як-то кажуть, пішов. Хто у нього не «сів», почувається обманутим, і розчарованим, і навіть трохи злим. Але емоціями справі не зарадиш. Вже сьогодні і пану Броїлу, і його  колегам-депутатам, і їх соратникам в інших радах Волині та  України треба думати над тим, як виправити ситуацію в найближчому майбутньому. Треба сміливіше і наполегливіше «стукати в двері»  і парламенту, і Офісу президента, і судових інстанцій з тим, щоб усунути кричущу несправедливість в організації виборчого процесу.

Слід вимагати реакції і з боку народних депутатів України, які, займаючи м’які і комфортні крісла в парламенті, висунули самі себе кандидатами в депутати обласних рад. В результаті туди не потрапили представники місцевої, образно кажучи, інтелектуальної еліти, які могли б багато корисного зробити для виборців. Сумніваюся, що нардепи відмовляться від місць у Верховній Раді, що підтвердила вчорашня сесія Волинської обласної ради: від депутатських мандатів відмовилися 17 обранців, в тому числі всі народні депутати від Волині, за яких виборці голосували 25 жовтня.

Розуміючи невдоволення і навіть обурення виборців Уховецька, від імені яких звернення до газети написала Руслана Семотюк, все-таки вірю в те, що Олександр Михайлович Титомир і  надалі не  залишатиме уховчан наодинці з їх проблемами, всіма силами сприятиме їх розв’язанню. Адже  557 голосів, відданих за кандидата, — це вияв високого довір’я, свідчення величезної поваги до людини, яка  стала для мешканців села  близькою і дорогою, майже рідною. Про її добрі справи свідчать фотосвітлини, які додала до листа Руслана Семотюк.

Погодьтеся: фактичне визнання і підтримка людей праці значить не менше, а, може, й більше, аніж формальний депутатський мандат, який, до того ж, виборений у не зовсім  справедливій і чесній боротьбі.

Микола ВЕЛЬМА.

P. S. Руслана Семотюк з гіркотою констатує, що осінь 2020-го року “зрадила уховчан». Але треба пам’ятати, що осінь рано чи пізно минає, а на зміну одній порі року приходить інша. Так станеться і цього разу: осінь і зима закінчаться й неодмінно настане весна, коли оживає природа, збуваються людські мрії і сподівання, Сонце змиває сніг і весь бруд, який там прихований.

Отож, буде ще (і не раз)  «весна» на уховецьких вулицях», яка принесе зміни, яких так чекають люди. В тому числі – у виборчому законодавстві. 

Вірмо в це.

М. В. 

З хвилюванням   читав листа Руслани Семотюк, нашої постійної дописувачки із Уховецька. Свій підпис поставив би під кожним її словом, хоча, можливо, утримався б від різної критики на адресу голови районної ради Андрія Броїла. Але про це – трохи нижче.

Тут же  зазначу, що, як і всі уховчани (і не тільки), щиро шаную Олександра Михайловича Титомира – депутата Ковельської районної ради сьомого скликання, який, на превеликий жаль, не став депутатом ради восьмого скликання, хоч набрав, здавалося б, достатню кількість голосів. В силу недолугого українського виборчого законодавства (інакше не скажеш) він не зміг подолати формальні і абсолютно  безпідставні «бар’єри» на шляху до органу місцевого самоврядування, якому віддав багато років свого життя, сил, енергії, знань  і досвіду.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

Пахне любисток і м’ята.

Мальви   цвітуть   край   вікна…

Із пісні.

Якщо ви не вірите, що людина може біти двічі щасливою, то спробую вас переконати…

Десь на Черкащині росла собі дівчинка Маринка. Матуся купала її в любистку, який ріс під вікном.  Кожна жінка знала його магічну силу. Коли мила голову доньці, приказувала, що буде волосся гарно рости, хлопці любитимуть, бо ж це квітка любові, тому й називається так. Аромат від купелі був чарівний, який не зрівняти з жодними  парфумами.

Відтоді Марина й сама  користувалась тим зіллям. А на Волинь, куди мала скерування після закінчення навчання, теж взяла корінчик і посадила там,  де прижилась, і з всіма сусідами ділилась.

У дитинстві все цікавило її. У школі все старалась осягнути, аби пригодилося в житті. Одержувала відмінні оцінки. А вдома поможе  по господарству  батькам – і за  підручники. У бібліотеці кілька формулярів міняла за рік. 

За  тими науками, коли перейшла до старших класів, не помічала, як на неї почали заглядатись хлопці. Розумна та ще й красива, з кучериками, веселою вдачею, приємною усмішкою, привабливою зовнішністю. Як таку не полюбити?  А надто  однокласник Микола старався приділити їй знаки уваги.

Але дівчата захоплювались, звичайно, старшими хлопцями, а ровесники хай ще підростуть. Тому Микола й не нав’язував себе дівчині, а в душі на все життя зберіг тепле почуття, яке  було першим і останнім, як виявилось згодом.

Після школи їхні дороги розійшлись на цілих пів століття. Він спочатку здобував  вищу освіту, потім — служба  в армії. Вона теж навчалась в університеті. Його вабила техніка, біологія. Жив Микола в Житомирі, вона – на Волині.  Різні обставини до одруження привели обох. Сім’я – це вже не тільки почуття, а й, в першу чергу,  – обов’язок.

Маринин чоловік був дуже добрий, ніколи її не ображав.   І на роботі справлялась, і вдома по господарству все було в порядку, помагав завжди. 

Народились два синочки один за одним. Свекруха мала за радість бавити їх. Все в сім’ї було дружно і злагоджено. Дали батьки синам вищу освіту. Хлопці одружились і відокремились сім’ями. Дідусь і бабуся тепер тішились онуками. Якого ще щастя сімейного бажати?  

Та, крім світлих смуг, в житті бувають і чорні. Захворів чоловік Марини, і ніякі ліки не помогли.

Згасло життя. Осталась вдовою. Своє горе жінка топила в роботі, і в цьому бачила суть подальшого життя. Адже є для кого жити –  діти, онуки. Для них крутилась, як білка в колесі.

Через деякий час однокласники нагадали, що 50 років пройшло після закінчення школи. Тож треба обов’язково зібратись. Душа рвалась завжди на ту землю, де народилась, де пройшли дитинство,  юність, куди обов’язок кликав уклонитись могилам батьків. Але ніколи не випадало  так, щоб Микола і Марина приїжджали разом.  Завжди комусь із них щось заважало.

Цього разу уже всі, хто залишився живий, дали згоду зібратись, бо шкільна дружба – то святе.

Та настав час, коли вся планета здригнулась від біди, що настигла, — коронавірусу. І всі, налякавшись, відмовились від зустрічі до закінчення карантину.  Бо це ж не близький світ – зібратись з усієї України і навіть із-за кордону. А карантин  продовжувався і продовжувався. Із наміченої дати на початку червня дійшло вже до вересня, а кінця немає. Передзвонили і домовились   вже на другий рік зібратись, як… виживуть.

А Микола, коли взнав, що Марина вдова, а сам уже 10 років у розлученні, вирішив не чекати. Серце підказало, що карантин – не перешкода. І поїхав не на Черкащину, а на Волинь. Ця зустріч вирішила подальшу долю обох. 

Побачив, в якій круговерті живе жінка: робота, робота, робота… А коли ж відпочинок?

— Даю тобі, Маринко, 3 місяці на підготовку. Один – обдумати мою пропозицію руки  і серця, а другий – збиратись на нове місце.

— Так  мене ж люди засміють.

— Добрі люди, навпаки, побажають щастя. 

— Я  була щаслива.

— Я тобі подарую ще одне, ти заслужила його. Обіцяю, що втрачене за 50 років, постараюсь вернути. Може, й мені щастя усміхнеться. Бо я його не мав до цього часу. Не склалось життя, вже 10 років сам. А це побачив тебе, згадав шкільне почуття, яке не забував інколи, а ти його ще більше розворушила своєю милою усмішкою,  і я не відступлюся, знай.

Сказав і поїхав. А щодня дзвонив і питався, чи не готова?

І ось настав той день. Зважившись на такий важливий крок  у житті, повідомила тільки дітей, які були не мешн шоковані, як вона, але змирились… Всім колегам і сусідам хвалилась, що їде у відпустку, яку ніколи не використовувала. Знала також вірна подруга, яка була рада за неї, бо бачила в цьому чоловікові якусь доброту і одвічне прагнення  кожного з нас бути щасливим. Вона щодня цікавилась, як там ведеться Марині.

…Спочатку в церкву пішла подякувати Богові, що з’єднав їхні серця. Потім Микола познайомив з дітьми, які були  раді за батька, за його,  нарешті,   спокій на старість. Кілька днів взялася за впорядкування квартири по-своєму. Бо вже друзі напрошувались у гості з приводу такої події, яку давно чекали, адже знали про те, що в серці друга лиш Марина живе, за якою  він все життя страждає. І до себе вже запрошували.

У вихідні (Микола ще працював) знайомив Марину із видатними місцями Житомира. Після роботи, як дозволяв час, їхали на дачу, де закладено великий сад. Це для  Марини райський куточок. Тут відразу, за згодою Миколи, розпланували квітники на наступний рік і посадила корінчик любистку, який привезла з собою в горщечку. Це ніби материнська  реліквія, а для неї – символ щастя.

Хатня робота її ніколи не втомлювала, залюбки пекла, варила, мила, прибирала. Її смачні пиріжки оцінив не тільки Микола, а усі, хто був у гостях. У вільний час в’язала – це її улюблений відпочинок. Через інтернет спілкувалася з синами, з учнями – дистанційно, які не забували свою улюблену вчительку.

Медовий місяць скінчився. Хочеться  побажати цій парі, щоб він продовжувався всі роки, які судилось їм прожити разом.

Валентина ОСТАПЧУК.

Пахне любисток і м’ята.

Мальви   цвітуть   край   вікна…

Із пісні.

Якщо ви не вірите, що людина може біти двічі щасливою, то спробую вас переконати…

Десь на Черкащині росла собі дівчинка Маринка. Матуся купала її в любистку, який ріс під вікном.  Кожна жінка знала його магічну силу. Коли мила голову доньці, приказувала, що буде волосся гарно рости, хлопці любитимуть, бо ж це квітка любові, тому й називається так. Аромат від купелі був чарівний, який не зрівняти з жодними  парфумами.

Відтоді Марина й сама  користувалась тим зіллям. А на Волинь, куди мала скерування після закінчення навчання, теж взяла корінчик і посадила там,  де прижилась, і з всіма сусідами ділилась.

У дитинстві все цікавило її. У школі все старалась осягнути, аби пригодилося в житті. Одержувала відмінні оцінки. А вдома поможе  по господарству  батькам – і за  підручники. У бібліотеці кілька формулярів міняла за рік. 

 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 4499

Меланія Дмитрівна Саць — найстаріша жителька села Заболоття Любомльського району.  Народилася на хуторі Скочища у бідній селянській сім’ї, де було четверо дітей. Бабуся плаче і розповідає, “ як то  тєжко жилося при Польши”.

– Як згадаю своє життє, то страшно робиця, – каже  Меланія Саць. — Сім’я була бідна , батьки неграмотні. Не було в що одягнутися, ходила без штанів і без трусів. Мороз, вітер свище, а я тилько в полотнєниї спудничкі ходила до школи. Простуджувалася не раз. Обутися не було в що. В постольох ходила до школи. А як на Трійцю треба було йти до церкви,  то йшла боса, тилько перед церквою (хоч було і жарко) обувала чоботи, які тримала на великі свята.

А що допіру людям жити? Все є, аби тилько   гроші. А колись грошей не було. Бо де їх візьмеш? Я замолоду цукерка в очі не бачила. А зараз їж їх скільки хочеш.  А колись жид Мошко їздив по селах і збирав онучі. Ото тільки в нього можна було купити цукор і поласувати. Мати   дасть Мошкові трішечки клоччя непотрібного, а той взамін — грудочку цукру рафінованого. А що ж тої грудочки на четверо дітей? 

– Роздроблять мати, всім по кусочку виділять, щоб хоч трішки поласувати,  —   продовжує  бабуся. —  Скрізь керували поляки. Жандар – поляк, вчитель- поляк. А ми, прості селяни, були, як раби. Їли чорний хліб, О 4-й  ранку вставали, щоб напрєсти на сорочку (бо нема за що купити і нічого не було тоді в магазинах). В ліс підеш по гриби чи ягоди,  і то потрібно було мати дозвіл на збирання. А нема того папірця –  біда, бо власником лісу був теж поляк.

– Був такий лісник поляк Ґадовський. Дуже вредний був, – пригадує Меланія Дмитрівна. – Хочеш набрати чорниць - показуй дозвіл. А дозволу то нема . Ягоди ж тоді збирали у гладишку. Прив’яжеш шнуречком до пояса – і береш.

Підійде поляк до тебе, ногою  вдарить в дзбанок, щоб не було у що збирати, і регоче. Ягоди висипляться на землю  та й живіт від удару болить. Отак колись було! 

Тоді всі бідували начорно. Ходили жебраки по селу. Хто бульбину дасть, хто жменю зерна. Коні ледве ходили, бо не було чим кормити. Поля свого не мали,  то й не було де сіна накосити і де посіяти збіжжя. Хати були всі криті соломою, то ті коні ладні були і солому їсти зі стріхи, аби не впасти з голоду.  

Не кращим стало життя Меланії Саць, коли вийшла заміж за місцевого хлопця  Улияна. Він був теж з бідової сім’ї. Жити і спати не було де, хата у свекра малесенька, один син був уже жонатий, шестеро дітей, та ще й свекруха померла молодою. Батько Улияна, щоб розжитися молодій сім’ї, дав коропку ( плетений овальний кошик із соломи) жита. Ото й усе. Живи, як хочеш.

– А яким було ваше весілля? – питаю у бабусі.

– Ой, дитино, яке те виселлє? На мині було розове байкове платтє, яке я сама пошила,  і віночок з лєнточок. Отака була молодуха. Батько поїхали до Любовня (Любомля) купити мнєса на виселиє (з сватом договорився, щоб було все навпіл). Али впосля сват ни схотів. Батько мій завіз до свата кухро (скриню), постелю, коровай із житньої муки, а він навіть і сто грам не налив за те, що стилько привіз. Вельми скупий був. 

Хіба ж тоді так було, як допіру? Пироги були з чорної муки з цукровими буряками (бо ж цукру не було), добавляли сушені грушки і чорниці, які розмочували і товкли. І всаїдно були добриї пирогє, хоч і без цукру. То зараз з сахару горілку женуть, а колись хотілося   хоч попробувати, який він.

Нелегко було Меланії Саць усе життя. Після війни було обов’язковим здати певну норму молока, збіжжя, шкуру з кабана (а який той кабан був?!). А в сім’ї Саців народилася п’ятеро дітей. Усі хочуть їсти. Тож не раз їздили в Брест по хліб, мішками привозили, щоб прогодувати дітей. Меланія Дмитрівна була доброю швачкою.

– Я батюшці шила підрясник, – розповідає бабуся. – А людюм костюма шила за рубель, а часом і того менше. Всяко було. Сама дітей стригла і виховувала в строгості, щоб були слухняні і не матюкалися. Я хоч сама ни вчона, але дітей повиучувала.

Меланія Саць дуже добра людина, має гарний голос, хорошу пам’ять, знає польські пісні (мені співала). Ні з ким не свариться. Сидячи на стільчику, просапує квіти і поливає їх зі шланга. Весела і жартівлива. А коли бабусі було 70 років, то у неї з’явився талант до малювання, хоча до цього часу вона ніколи не малювала.

– Якось я гляділа правнука, – розповідає Меланія Дмитрівна, – побачила дитячу книжечку з малюнками, що купили малому. Закортіло і собі щось таке намалювати. Спробувала – вийшло. Спочатку малюю простим олівцем, потім розмальовую. Руки вже не слухаються. А якщо щось вийде не так, то я поладжу (поправлю), і домалюю. 

Зараз Марії Саць – 93 роки, але вона продовжує малювати. Переважно змальовує з книжок, а дещо придумує сама. Всі малюнки акуратно складає у стареньку папку, зшиту нитками.

– Ни хочу, шоб валєлися попуд руками мої малюнки, бо то моє, дороге мені.

А ще Меланія Дмитрівна в’яже “ кружки” зі старих речей, які вже ніхто не одягає. А щоб добру не пропадати,  бере саморобний гачок і в’яже килимки, які розстелені по всій хаті. 

Бабуся не сумує, бо ніколи не сидить без роботи. Тішиться онуками і правнуками, огорнута любов’ю найменшого сина Віктора, біля якого доживає віку.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Меланія Дмитрівна Саць — найстаріша жителька села Заболоття Любомльського району.  Народилася на хуторі Скочища у бідній селянській сім’ї, де було четверо дітей. Бабуся плаче і розповідає, “ як то  тєжко жилося при Польши”.

– Як згадаю своє життє, то страшно робиця, – каже  Меланія Саць. — Сім’я була бідна , батьки неграмотні. Не було в що одягнутися, ходила без штанів і без трусів. Мороз, вітер свище, а я тилько в полотнєниї спудничкі ходила до школи. Простуджувалася не раз. Обутися не було в що. В постольох ходила до школи. А як на Трійцю треба було йти до церкви,  то йшла боса, тилько перед церквою (хоч було і жарко) обувала чоботи, які тримала на великі свята.

А що допіру людям жити? Все є, аби тилько   гроші. А колись грошей не було. Бо де їх візьмеш? Я замолоду цукерка в очі не бачила. А зараз їж їх скільки хочеш.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 562

27 листопада, п'ятниця

Схід Сонця - 08.02;  захід - 16.15.

Місяць - у Овні/Тельці.

Всесвітній день відмови від покупок.

Заговини нa Різдвяний (Пилипів) піст (м'ясопуст); апостола Пилипа

Іменини:  Пилипа - в пам'ять про апостола від 12-ти Пилипа, а також Олександра, Олексія, Ганни,  Василя, Віктора, Гаврила, Георгія, Григорія, Дмитра, Костянтина, Михайла, Миколи, Петра, Порфирія, Сергія, Федора.

28  листопада, субота

Схід Сонця - 08.04; захід - 16.14.

Місяць - у Тельці.

День пам'яті жертв Голодоморів в Україні.

Початок Різдвяного посту; мучеників і сповідників Гурія, Самонa і Авіва; преподобного Паїсія Величковського; святкування ікон Божої Матері Куп'ятицька, Благоуханний Колір.

Іменини: Григорія,  Дмитра, Микити, Миколи, Петра, Пилипа, Хоми.

29   листопада, неділя

Схід Сонця - 08.05; захід - 16.33.

Місяць - у Тельці/Близнюках.

Апостола і євангеліста Матвія

Іменини: Василя, Віктора, Дмитра, Івана, Макара, Матвія, Михайла, Миколи, Пантелеймона, Сергія, Федіра.

30  листопада, понеділок

Схід Сонця - 08.06; захід - 16.13.

Місяць - у Близнюках.

День радіотехнічних Повітряних Сил ЗСУ.

День захисту інформації.

Святителя Григорія чудотворця; преподобного Никона, ігуменa Радонезького, учня преподобного Сергія; ікони Божої Матері "Єлеоточива".

Іменини: Геннадія, Григорія, Захара, Івана, Лазара, Михайла, Никона.

1 грудня, вівторок

Схід Сонця - 08.08; захід - 16.12.

Місяць - у Близнюках.

День працівників прокуратури України.

Всесвітній день боротьби зі СНІдом.

Перенесення мощей преподобного Іоанна Рильського; день пам'яті пророка Йоіла; мученика Уара Єгипетського і з ним семи вчителів християнських

Іменини: Миколи, Платона, Романа.

2  грудня, середа

Схід Сонця - 08.09; захід - 16.11.

Місяць - у Близнюках/Раці.

Міжнародний день боротьби за скасування рабства.

День 2D художників.

Преподобного Гавриїла Самтаврійского, архімандрита; великомученика Артемія Антіохійського; праведного отрока Артемія Веркольського

Іменини: Олександра, Валентина, Геннадія, Дениса, Дмитра, Івана, Костянтина, Леоніда, Михайла, Петра, Семена, Сергія, Тимофія,  Якова.

3 грудня, четвер

Схід Сонця - 08.10 ; захід - 16.11.

Місяць - у  Раці.

Міжнародний день інвалідів.

Преподобного Іларіона Великого; перенесення мощей святителя Іларіона, єпископа Меглинського

Іменини:  Олександра, Олексія, Анатолія, Ганни, Арсенія, Василя, Володимира, Григорія, Івана, Макара, Миколи, Тетяни.

У прикмети вір, але й перевір

n Якщо зима не настала в грудні і січні, то вона не настане до 10 лютого.

n Снігурі прилетіли в грудні — зима буде суворою.

Місячні фази у грудні

Повний Місяць — 1 грудня

Спадаючий опуклий Місяць — 2-7 грудня.

Остання чверть — 8,9 грудня.

Спадаючий півмісяць — 10-13 грудня.

Новий Місяць — 14-16 грудня.

Підготувала Світлана КОЛОСОК.

Схід Сонця - 08.02;  захід - 16.15.

Місяць - у Овні/Тельці.

Всесвітній день відмови від покупок.

Заговини нa Різдвяний (Пилипів) піст (м'ясопуст); апостола Пилипа

Іменини:  Пилипа - в пам'ять про апостола від 12-ти Пилипа, а також Олександра, Олексія, Ганни,  Василя, Віктора, Гаврила, Георгія, Григорія, Дмитра, Костянтина, Михайла, Миколи, Петра, Порфирія, Сергія, Федора.

Схід Сонця - 08.04; захід - 16.14.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 337

Мати отруїлася разом із дітьми

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315

9 листопада, у День української писемності та мови, українці писали  ювілейний ХХ радіодиктант національної єдності. Цього року він мав назву "Виклики книжкової ери". Автор тексту — письменник, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Іван Малкович, а читала його відома акторка Римма Зюбіна. 

Студію облаштували у читальній залі Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, де зібрались писати диктант відомі українці, представники найрізноманітніших професій: політики, актори, музиканти.

Зазвичай, найактивнішими його учасниками є школярі, студенти та викладачі закладів освіти. Студенти та викладачі Ковельського промислово-економічного фахового коледжу Луцького НТУ вже 14 років поспіль беруть активну участь у написанні радіодиктанту. Однак, це дійство вперше відбулося в особливих умовах дистанційного навчання. 

Беззаперечним свідченням активності студентів є надзвичайно велика кількість світлин, надісланих на електронну адресу коледжу, а також розміщених у мережі "Facebook". 

Окремі групи зробили неповторні фотоколажі, зокрема: 320 група спеціальності "Менеджмент" (керівник Леся Зубчик), 228 група спеціальності "Облік і оподаткування" (керівник групи Олександр Вельма), 224 група спеціальності "Автомобільний транспорт" (керівник Вікторія Цехова), 225 група спеціальності "Транспортні технології" (керівник Світлана Зейко), 133 група спеціальності "Менеджмент" (керівник Ольга Хилюк). А студенти 129 групи спеціальності "Галузеве машинобудування" (керівник Ольга Ваць) запропонували свою відеопрезентацію. 

Особливо святкову атмосферу створили вишиванки, в які одягнені на світлинах майже всі учасники цього дійства. 

Усі зібрані матеріали поповнять сторінки історії написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності у коледжі.

А найбільше зігріває душу те, що радіодиктант  у нас пишуть не за призи чи премії, а лише в ім'я ідеї. Він задуманий, як своєрідний флешмоб-акція єднання навколо рідної мови, участь у якій може взяти кожен охочий.

Ольга Потапчук, 

кандидат філологічних наук, 

викладачка коледжу.

9 листопада, у День української писемності та мови, українці писали  ювілейний ХХ радіодиктант національної єдності. Цього року він мав назву "Виклики книжкової ери". Автор тексту — письменник, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Іван Малкович, а читала його відома акторка Римма Зюбіна. 

Студію облаштували у читальній залі Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, де зібрались писати диктант відомі українці, представники найрізноманітніших професій: політики, актори, музиканти.

Зазвичай, найактивнішими його учасниками є школярі, студенти та викладачі закладів освіти. Студенти та викладачі Ковельського промислово-економічного фахового коледжу Луцького НТУ вже 14 років поспіль беруть активну участь у написанні радіодиктанту. Однак, це дійство вперше відбулося в особливих умовах дистанційного навчання. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 629

Гороскоп

з 30 листопада - 6 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 501

Погода в Ковелі 

19–25 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 427

– Андрію Петровичу, завершилися місцеві вибори 2020 року, оприлюднені офіційні дані про їх результати. Яка Ваша оцінка ходу виборчої кампанії на Ковельщині, діяльності   органів місцевої влади району в цей відповідальний період?

– Майже щоразу, коли в Україні відбуваються місцеві вибори, кожне чергове волевиявлення за своєю процедурою відрізняється від попереднього. Не вийняток  і вибори-2020. Вірніше сказати, що саме ці вибори  є особливими.  

По-перше, вони організовувались на новій територіальній основі, адже, окрім того, що все населення України (окрім тимчасово окупованих територій) обирало депутатів і голів новостворених територіальних громад, відповідною Постановою КМУ було укрупнено  райони. 

По-друге, 25 жовтня було одночасно проведено і чергові і перші вибори до органів місцевого самоврядування. До прикладу, в обласні ради це були чергові вибори, а в районні ради  та ради громад – перші. 

По-третє,  на цих виборах була апробована нова виборча система. Громади  з кількістю виборців до 10 тисяч  обирали депутатів  сільської, селищної або міської рад за мажоритарною системою у багатомандатних виборчих округах. У кожному такому окрузі обирали від 2-ох до 4-ох депутатів. Ну, а обласні , районні ради та територіальні громади з кількістю виборців більше 10 тисяч обирали  місцевих депутатів за системою пропорційного представництва за відкритими виборчими списками місцевих організацій політичних партій у територіальних виборчих округах. Четвертою особливістю цих виборів стало те, що серед кандидатів у депутати у кожній виборчій  п’ятірці мало обов’язково бути дві особи протилежної статі. Тобто дотримання гендерної квоти.   Однак окремі особливості були настільки новими  як для виборців,   так і для кандидатів у депутати,   що результати  виборів для багатьох стали розчаруванням. 

Неприємним сюрпризом, до прикладу, стало те, що окремі   кандидати в депутати,  отримавши у територіальних виборчих округах підтримку виборців понад 500, а та й 800 голосів не стали депутатами. Натомість, здобули мандати ті кандидати, які отримали не дуже значну підтримку виборців. 

Я не відкрию великої таємниці, коли скажу, що в процесі формування списків  кандидатів у депутати майже в кожній політичній силі виникали внутрішньопартійні конфлікти. Реальним є той факт, що ця виборча система хаотизувала вибори в територіальних округах, адже в бюлетені було внесено до 50 прізвищ кандидатів у депутати.

 Низька явка на виборчі дільниці — це не тільки через карантин, а й через елементарне нерозуміння багатьма виборцями змісту голосування. Це все може свідчити про те, що не завжди є розумним рішення щодо імплементації  європейської практики в українське сьогодення. Але,  з іншого  боку,  це для всієї нашої молодої демократії вагомий урок.

– Цікаво, чи багато депутатів районної ради сьомого скликання працюватимуть у новообраній районній раді, повноваження якої у зв’язку з адміністративною реформою значно розширилися?

– Склад Ковельської районної ради  8-го скликання  становить 42 депутати. З депутатів 7-го скликання у цю каденцію потрапили такі депутати, як Мигуля А.Д., Шворак В.П., Волошук С.С., Мельник Ю.П., Броїло А.П., Андросюк В.Т. Стосовно повноважень райради, то я Вам тут, напевно, заперечу, адже чинне законодавство навпаки нівелює районний представницький  рівень. Майже всі повноваження і фінансові ресурси перейшли на рівень територіальних громад (сільських, селищних, міських рад).

– Як завершилася виборча кампанія для Вас  особисто і членів Вашої команди з «Європейської Солідарності»?

– Звісно, що ми очікували на кращий результат. У раді 8-го скликання буде 6 депутатів від «Європейської Солідарності», тому брак кількості плануємо компенсувати якістю. У нас  є хороші відносини з багатьма представниками інших політичних сил, які матимуть свої фракції у Ковельській районній раді, а тому, сподіваюсь, ми всі разом зможемо об’єднати зусилля аби  завершити процес децентралізації на великій Ковельщині. 

– На Вашу думку, які позачергові проблеми чекають на своє розв’язання на Ковельщині (з урахуванням населених пунктів інших районів, що увійшли до складу Ковельського)?

– Напевно, для того аби всі депутати  зрозуміли ті завдання і виклики, які  стоять перед районною радою 8-го скликання, нам всім  треба дочекатися ухвалення ВРУ в другому читанні Законопроєкту № 3651-д  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій». Законопроєкт врегульовує питання правонаступництва комунального майна, бюджетних ресурсів, прав та зобов’язань. 

Взагалі, цей Закон треба було ухвалити ще до виборів- 2020, аби  уже новообрані органи місцевої влади мали можливість працювати  в умовах стабільності правових відносин і забезпечували безперервність реалізації  завдань та повноважень  місцевого самоврядування. Натомість  сьогодні новообрані ради  не можуть провести перші сесії, оскільки це призводить до автоматичного припинення повноважень депутатів та голів попередніх рад, а законодавчого механізму правонаступництва немає.  

Це може призвести до того, що будуть існувати паралельні районні ради, що створить колапс місцевого самоврядування. Я вже не кажу про те, що без цього законопроєкту може настати управлінська криза, адже  новообрані сільські, селищні та міські ради  на сьогодні не можуть утворити старостинські округи і затверджувати старост. Децентралізація має завершитись реально, а не віртуально.

– Ви тривалий час працюєте в органах місцевого самоврядування, часто спілкуєтесь із журналістами. Особисто мені невідомо, яка доля чекає газети тих районів, що увійшли до складу Ковельського. Можливо, щось знаєте Ви? І чи не вважаєте, що на часі - створення об’єднаних  редакцій місцевих газет, які б могли  повно й об’єктивно висвітлювати життя новостворених територіальних громад? Адже зрозуміло, що наодинці деякі районні газети в силу різних причин просто-напросто припинять свою діяльність. 

– Місцеві  ЗМІ є важливим складником демократії, а без незалежної преси демократія взагалі неможлива. Звісно, я щиро сподіваюсь на те, що друковані засоби масової інформації будуть надійними партнерами влади  і громадського суспільства  та матимуть їх підтримку для розвитку. Водночас  я підтримую Вашу думку щодо того,  аби колишні «районки» об’єднувалися і створювали єдиний інформаційний простір. Я думаю, що для того,  аби вдало пройшло таке об’єднання, треба першим проявити ініціативу. 

Наша «міськрайонка» вистояла в жорстких конкурентних умовах з національною і регіональною пресою та «газетами - одноденками» тому, що стала найпотрібнішою певному колу читачів. Саме в цьому виданні наші сільські і міські жителі  можуть знайти відповіді на проблемні питання. 

Бажаю Вашій газеті, щоб  її тираж утримувався і зростав шляхом зацікавлення читачів «живою інформацією». 

Розмову вів 

Микола ВЕЛЬМА.

– Андрію Петровичу, завершилися місцеві вибори 2020 року, оприлюднені офіційні дані про їх результати. Яка Ваша оцінка ходу виборчої кампанії на Ковельщині, діяльності   органів місцевої влади району в цей відповідальний період?

– Майже щоразу, коли в Україні відбуваються місцеві вибори, кожне чергове волевиявлення за своєю процедурою відрізняється від попереднього. Не вийняток  і вибори-2020. Вірніше сказати, що саме ці вибори  є особливими.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 463