Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 4 червня 2026 року №23 (13032)

Повідомлення в номер / Ковельська міська рада

10.12.2020
Погода в Ковелі 
10–16 грудня 

dsc_0382(1)Депутати Ковельської міської ради підтримали рішення про кількісний та персональний склад виконавчого комітету

Обранці громади на третьому пленарному засіданні першої сесії міської ради підтримали рішення про кількісний та персональний склад виконавчого комітету Ковельської міської ради. У виконкомі працюватимуть 18 осіб.

У Ковелі затвердили кандидатури заступників міського голови та керуючого справами

Сьогодні на третьому пленарному засіданні першої сесії міської ради восьмого скликання депутати затвердили кандидатури заступників міського голови. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 831
Читати далі

Повідомлення в номер /

10.12.2020
Нинішнього року Ковельському міському ліцею № 3 імені Лесі Українки, який раніше був загальноосвітньою, пізніше – спеціалізованою школою, виповнюється 75 літ. Ця дата вікопомна не лише для ковельчан, але й  для багатьох мешканців Волині, всієї України, які тут колись навчалися.
В ліцеї працює дружний, згуртований колектив висококваліфікованих педагогів, які гідно продовжують традиції попередніх поколінь вчителів. Вони не тільки вміло навчають підростаюче покоління основам знань, а й  наполегливо прищеплюють йому почуття патріотизму, любові до рідної України, до чого  завжди  закликала наша геніальна землячка – Леся Українка. 
На світлині: члени педагогічного колективу ліцею № 3 імені Лесі Українки.
Фото з архіву ліцею.
школа3 Нинішнього року Ковельському міському ліцею № 3 імені Лесі Українки, який раніше був загальноосвітньою, пізніше – спеціалізованою школою, виповнюється 75 літ. Ця дата вікопомна не лише для ковельчан, але й  для багатьох мешканців Волині, всієї України, які тут колись навчалися.
В ліцеї працює дружний, згуртований колектив висококваліфікованих педагогів, які гідно продовжують традиції попередніх поколінь вчителів. Вони не тільки вміло навчають підростаюче покоління основам знань, а й  наполегливо прищеплюють йому почуття патріотизму, любові до рідної України, до чого  завжди  закликала наша геніальна землячка – Леся Українка. 
НА СВІТЛИНІ: члени педагогічного колективу ліцею № 3 імені Лесі Українки.
Фото з архіву ліцею.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 460

Повідомлення в номер / Будьмо разом і в новому році!

10.12.2020

images (1)Будьмо разом і в новому році!

В нашій родині завжди любили читати пресу. Пригадую, як в дитинстві з нетерпінням чекала листоношу, а поштова скринька іноді ледь  вміщувала періодику.
Дитячі видання, місцева, обласні та всеукраїнські газети, різні журнали були постійним джерелом інформації та створювали відчуття міцного зв’язку із навколишнім світом. Це особливо важливо і сьогодні, коли всепланетна пандемія вимушено обмежує коло спілкування людей. Ми більше часу проводимо вдома, і хоч інтернет та смартфони   увійшли в повсякденне життя практично кожного, для мене друковане видання має особливе значення.
Я й сьогодні щотижня чекаю четверга, адже в цей день отримую пресу, серед якої – і рідна «Вісті Ковельщини».
Кожен номер нашої газети – це твір мистецтва. Він має свою ідею, яка втілюється на сторінках різними публікаціями, світлинами, корисною інформацією. І на відміну від миготливих новин з екрана, залишається з нами як сумлінний хранитель історії нашого краю, життєвого та трудового шляху земляків. Газета дозволяє повертатися до надрукованого через певний час, перечитувати, переосмислювати написане, по-новому сприймати ту чи іншу думку. Навіть поліграфічний дизайн допомагає вимальовувати певні образи, закладені авторами публікацій. А який неперевершений запах свіжонадрукованої газети!  
А ще за посередництвом «Вістей Ковельщини»  можна привітати найрідніших та близьких людей, знайомих з визначними подіями у їх житті, ознайомитись із актуальними повідомленнями та рекламними оголошеннями.  
Ми крокуємо в ногу з часом. Для зручностей читачів, маємо і власний сайт, і електронну версію газети, і сторінку у соціальній мережі Фейсбук. Але досвід спілкування з читачами свідчить, що паперове видання поки незамінне. 
Нагадуємо, що у ці дні триває передплатна кампанія, тож  не забудьте підписати  «Вісті Ковельщини» на 2021-й рік. Передплатити газету можна не лише собі, а й батькам, родичам, друзям, що стане для них чудовим презентом до Новорічно-Різдвяних свят.
Передплату можна оформити  у будь-якому відділенні поштового зв’язку, у своєї листоноші або на сайті Укрпошти. 
Вартість передплати разом з поштовими послугами:
1 місяць – 32 грн. 70 коп.;
3 місяці – 95 грн. 10 коп.;
6 місяців – 183 грн. 20 коп.;
12 місяців – 361 грн. 20 коп.
Редакція також передбачила передплату на електронну версію газети. В такому разі тижневик надходитиме на вказану Вами електронну скриньку у форматі PDF, і в якому б куточку світу Ви б не перебували, «Вісті Ковельщини» завжди буде з Вами! 
Ціна електронної передплати дуже вигідна – всього 23 грн. на місяць. За довідками звертатись за тел. 095-184-09-09 (вайбер), e-mail: visti.visti@gmail.com.
Читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас!
Світлана ЛЯШУК.
В нашій родині завжди любили читати пресу. Пригадую, як в дитинстві з нетерпінням чекала листоношу, а поштова скринька іноді ледь  вміщувала періодику.
Дитячі видання, місцева, обласні та всеукраїнські газети, різні журнали були постійним джерелом інформації та створювали відчуття міцного зв’язку із навколишнім світом. Це особливо важливо і сьогодні, коли всепланетна пандемія вимушено обмежує коло спілкування людей. Ми більше часу проводимо вдома, і хоч інтернет та смартфони   увійшли в повсякденне життя практично кожного, для мене друковане видання має особливе значення.
Я й сьогодні щотижня чекаю четверга, адже в цей день отримую пресу, серед якої – і рідна «Вісті Ковельщини».
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 486
Читати далі

Повідомлення в номер / Минуле – основа майбутнього

10.12.2020

imagesМинуле – основа майбутнього

Так, я повністю згідна з автором статті «Геть українську літературу із ЗНО – і кому полегшає?» Олесі Ковальчук в газеті «Волинь» за 19 листопада цього року.  Розумію її тривогу з приводу того, що українську літературу вилучено для вступників на всі спеціальності, окрім гуманітарних. 
Це хтось навмисне поступово шкодить, аби менше учні цікавились українською класикою. Інакше не скажеш. Ще пригадую, як працювала в школі, усний екзамен з літератури замінили письмовим  (твір писали). З одного боку добре, бо без знань рідної мови не напишеш грамотно, хоч і знаєш літературу, а з другого боку, дехто умудряється списувати, і тоді ні з мови, ні з літератури знань не перевіриш в учня.
А як приємно було приймати усний екзамен! Учень дає характеристику герою, читає напам’ять поезії. І ти чуєш живе слово учня, переконуєшся в тому,  що він  читав твори письменників, вивчених за програмою, і навіть більше.
Приходилось по-різному добиватися, щоб учні читали. У мене був такий метод. Сумлінні учні наперед читали  і вже були обізнані з сюжетом. То ж перший урок будувала на перевірці знань: задавала питання, на які  учень, що не читав, не відповість. По суті це вже йшла характеристика вчинків героїв твору від себе, без підручника. Одержували найвищі оцінки такі учні. Хто читав у хрестоматії і всіх деталей сюжету не знав, – на один  бал меншу оцінку отримував. Ніхто не ображався, бо, наприклад, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»  П. Мирного в оригіналі і в хрестоматії прочитати – велика різниця. Таких не було, щоб зовсім не читали. Літературу любили. Це був найлегший і найцікавіший предмет. Були й такі, що думали – пронесе: прочитаю, мовляв, в підручнику і хватить трієчки. Якось один і обпікся. Сказав, що Чіпка з вищеназваного твору оженився  не на Галі,  а на Мотрі (а це ж мати Чіпчина). Сміху  було, і ще й часто згадували, як анекдот.
У зошит виписували  афоризми з творів, які навіть у житті  допомагають. Моя сусідка, хоч як їй буває у житті (і чорно, і біло), любить повторювати слова Лесі Українки: «Я в серці маю те, що не вмирає». Це її  підтримує, додає сил, допомагає   долати труднощі. А крилатий вислів Ліни Костенко виховує мужність і терпіння в складних ситуаціях, бо сьогодні скільки горя в світі! Тож її «Комусь на світі гірше, як тобі», дає додаткову силу.    
Та як би  там не було, а краси таки більше на світі, яка надихає на те, щоб і ти прилучився до її творення і залишив на землі добрий слід. Бо й у калюжах відображається Сонце, як писав  Довженко. Для нього  не було нічого прекраснішого  в світі за людину праці. А клепання  коси – найгарніша музика.  Максим Рильський писав: «Повість О. Довженка «Зачарована  Десна» по  вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового  народу, до України  з її великим, але скорботним минулим». А я, коли  щось  саджу навесні, то обов’язково згадую матір Довженка, про яку писав у цій повісті, бо вона любила «саджати що-небудь у землю, щоб проростало». І саджу теж з любов’ю. 
Тільки в  праці — сила  і краса, і задоволення від зробленого, учив Іван Франко. Тож твоя праця, юний, — це навчання. Ось такий висновок виходить. Школа підкаже дорогу в майбутнє.
На все життя учні запам’ятовують і вірші Володимира Сосюри, особливо «Так ніхто не кохав» (через тисячу літ лиш приходить подібне кохання). За програмою треба напам’ять його знати. Я наголошувала: «Хто на яку оцінку вивчить, так і кохатиме». Всі на «п’ять» вчили (за тодішніми нормами оцінювання це — найвищий бал).
Ну, а Шевченко, то, здається, завжди серед нас. Кожне його слово – і біль, і гнів, бо й тепер цього вистачає. Який же він був далекоглядний, коли писав:
А сестри! Сестри! Горе
 вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли
   чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й
  умрете!
У вірші автобіографічному поет звертається не тільки до своїх сестер, а ніби до всіх знедолених жінок, дівчат. Бо хіба не так? Скільки наших  співвітчизників за кордоном, вважайте, в наймах. Вже дійшло до того, що не поодинці, а цілими сім’ями виїжджають  у пошуках роботи, бо тут немає, а раніше ж була. Де поділась?
Та хочеться сказати й про позитивні зрушення. В Україні починається відроджуватись те, що  втратили. Читаю в пресі  про хуторянина Григорія Гаврилюка з Камінь-Каширського району, який утримує пів сотні корів. Помагають п’ятеро дітей і сімнадцять онуків.  «Треба робити щось на своїй землі», — каже він.
А за 13 жовтня «Волинь» надала репортаж із «глибинки». Марія Фінюк із Четвертні Маневицького району  розводить овець на Поліссі. Тільки, на жаль, держава її в цьому не хоче підтримувати. Хоч бери в Італію їдь, але доглядає хвору неньку і не може покинути. 
Є й на Ковельщині добрі господарі землі. Про них часто наша газета  «Вісті Ковельщини» повідомляє. Серед таких  хочеться згадати Івана Євдокимовича Смітюха. Він керує  ТзОВ  «Ковельський хлібокомбінат», постійно  перебуває у творчому пошуку. Його команда з ним на чолі будують Європу в Україні. А ще займається вирощуванням зернових та плодово-овочевих культур  і благодійництвом. Допомагає армії. Це сучасне високотехнологічне  господарство відповідає всім вимогам Євросоюзу. Побільше б таких господарів!
Про таких людей треба учням повідомляти, паралельно порівнювати з героями творів, щоб був зв’язок із життям. Організовувати з ними зустрічі в школі і на їх робочих місцях. Нелегка праця справжнього вчителя за покликанням, але благородна. Він сіє в душі добре, розумне, вічне.
Але треба й учням поспівчувати, бо їм не всім під силу, може, збагнути ті більш як  півтора десятка предметів та ще й додатково, крім хрестоматій, перечитати класику української й зарубіжної  літератури. Я не раз для луцьких онуків йшла в Голобах у бібліотеку, щоб набрати їм книг,   які потрібні  за програмою. А ще ж  не тільки з підручників хочеться знати про Київську Русь, їх князів, гетьманів Запорозької Січі, то й вчителі рекомендують читати авторів – Малика, Скляренка та ін. 
Та, попри все, долають труднощі ті, хто хоче багато знати про минуле наших співвітчизників.
Отже, читайте, юні, черпайте духовне багатство тих поколінь, які не знали сучасних технологій, жили бідніше, але є прикладом справжнього патріотизму.
Валентина ОСТАПЧУК, ветеран педагогічної праці. 
смт Голоби.
Від редакції: 7 грудня ц.р. Валентина Іванівна Остапчук відзначила свій день народження, про що повідомляли «Вісті Ковельщини». До всіх добрих побажань, які звучали на адресу цієї мудрої, глибоко ерудованої й інтелігентної людини, долучаються і   журналісти нашої газети. Вони бажають своєму громадському дописувачу міцного здоров’я, поваги і любові від рідних, друзів, сусідів, активного довголіття, Божого благословення на многії і благії літа!
Так, я повністю згідна з автором статті «Геть українську літературу із ЗНО – і кому полегшає?» Олесі Ковальчук в газеті «Волинь» за 19 листопада цього року.  Розумію її тривогу з приводу того, що українську літературу вилучено для вступників на всі спеціальності, окрім гуманітарних. 
Це хтось навмисне поступово шкодить, аби менше учні цікавились українською класикою. Інакше не скажеш. Ще пригадую, як працювала в школі, усний екзамен з літератури замінили письмовим  (твір писали). З одного боку добре, бо без знань рідної мови не напишеш грамотно, хоч і знаєш літературу, а з другого боку, дехто умудряється списувати, і тоді ні з мови, ні з літератури знань не перевіриш в учня.
А як приємно було приймати усний екзамен! Учень дає характеристику герою, читає напам’ять поезії. І ти чуєш живе слово учня, переконуєшся в тому,  що він  читав твори письменників, вивчених за програмою, і навіть більше.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 509
Читати далі

Повідомлення в номер / Трапилося цими днями

10.12.2020
1 грудня до Ковельського відділу поліції звернулося двоє ковельчан, та повідомили, що їх ошукали під час інтернет-покупок.
Заявниця, домовившись про покупку сукні, а заявник – купівлю мобільного телефону, сплатили кошти  у сумі 2090 та 4000 гривень кожен. Однак після отримання грошового переказу «продавці» на зв’язок більше не виходили.
Працівники Ковельського відділу поліції відкрили кримінальні провадження за фактом шахрайства та встановлюють осіб, причетних до вчинення данного злочину.
Суперечку вирішив владнати… ножем
У п’ятницю, 4 грудня о 22-й годині в хірургічне відділення Ковельської лікарні госпіталізували 52-річного ковельчанина. У нього медики діагностували ножове поранення у живіт. Лікарі одразу ж повідомили про інцидент поліцію.
Слідчо-оперативна група встановила, що пригода трапилася у місті Ковелі за місцем проживання потерпілого.
Увечері, під час спільного вживання алкогольних напоїв, між потерпілим та сином співмешканки виникла сварка. Під час суперечки молодик кухонним ножем вдарив чоловіка в живіт. Його госпіталізували у місцеву лікарню. 
Працівники ковельського відділу поліції оперативно затримали 35-річного зловмисника в порядку статті 208 КПК України. Наразі судом йому обрано міру запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту терміном 60 діб. 
Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України. Тривають слідчі дії. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк до восьми років.
Поліцейські викрили злодія
4 грудня до Ковельського відділу поліції надійшла заява від 68-річного ковельчанина про крадіжку.
Пенсіонер повідомив, що напередодні вночі з його подвір’я зникли два металеві диски до вантажного автомобіля та двигун до трактора “Т-40”. Сума збитків становить 1,5 тисячі гривень.
Працівники кримінальної поліції Ковельського відділу поліції оперативно встановили, що до крадіжки запчастин причетний раніше судимий 32-літній місцевий мешканець. Викрадені речі чоловік здав на металобрухт. 
За фактом крадіжки слідчі розпочали кримінальне провадження за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років. Триває слідство.
Ковельський відділ поліції Волинської області.
 У Ковелі горіло кафе
4 грудня о 14.26 год.до Служби порятунку 101 надійшло повідомлення про пожежу, яка виникла в приміщенні кафе у Ковелі на вул. Брестській.
О 14.30 год. на місце події негайно прибули рятувальники  4-ї Державної пожежно-рятувальної частини. По прибуттю вогнеборці встановили, що горить дах будівлі.
 О  15.13 год. пожежа  локалізована, о 19.05 год.– ліквідована. Причина пожежі встановлюється.
Горів потяг
30 листопада о 9.43 год. до Служби порятунку надійшло повідомлення про пожежу дизель-потяга сполученням «Ковель-Заболоття» на зупиночному пункті Чевель Старовижівського району.
Пожежа виникла в голові поїзда ймовірно через коротке замикання електромережі.
Працівники 16-ї Державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України у Волинській області локалізували пожежу о 10.04 год., а ліквідували її  о 10.33 год.
До ліквідації пожежі залучено також і працівників місцевої пожежної охорони селища Дубечно Старовижівського району.
Пасажирів в потязі не було, ніхто не постраждав.
Управління ДСНС України у Волинській області.

ніжТрапилося цими днями

Суперечку вирішив владнати… ножем

У п’ятницю, 4 грудня о 22-й годині в хірургічне відділення Ковельської лікарні госпіталізували 52-річного ковельчанина. У нього медики діагностували ножове поранення у живіт. Лікарі одразу ж повідомили про інцидент поліцію.
Слідчо-оперативна група встановила, що пригода трапилася у місті Ковелі за місцем проживання потерпілого.
Увечері, під час спільного вживання алкогольних напоїв, між потерпілим та сином співмешканки виникла сварка. Під час суперечки молодик кухонним ножем вдарив чоловіка в живіт. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 415
Читати далі

Повідомлення в номер / Ковельському центру професійно-технічної освіти — 53!

10.12.2020

IMG-ccd2d1cc80eb5b79f2fd28436fd7c06f-V (2)Ковельському центру професійно-технічної освіти — 53!

В далекому 1967 році 12 грудня розпочалася життєва дорога ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".  Свій черговий день народження Ковельський центр професійно-технічної освіти відзначає в нелегких соціальних, економічних та політичних умовах. Досвід наполегливої і безперервної роботи, набутий десятиліттями всіх, хто працював і працює в стінах колишнього ПТУ №7, вселяє надію на щасливе майбутнє навчального закладу.
Сьогодення ставить нові завдання, виклики перед колективом ДНЗ "Ковельський центр ПТО", але стратегічна мета закладу незмінна — це підготовка висококваліфікованого робітника,  конкурентноздатного на ринку праці,  компетентного, спроможного до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. 
За останні роки в навчальному закладі були створені навчально-практичні центри "Сучасних санітарно-технічних систем і устаткування", "Обробки металів різанням", "Технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів", де створені умови для проведення навчального процесу, набуття та освоєння професійних навичок, завдань, визначених цілями та змістом освіти у відповідності до Державних стандартів професійно-технічної освіти.  Успішно здійснюється підготовка  фахівців за професією "Електрогазозварник" за  дуальною формою навчання. 
Триває навчання учнів за професіями будівельної  та деревообробної галузі:  "Різьбяр по дереву та бересті", "Столяр будівельний, “Верстатник деревообробних верстатів", "Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр", "Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування". Також бажаючі здобувають освіту за професіями "Кравець; вишивальник", "Перукар; манікюрник".  Виклики сьогодення виважено  сприймаються колективом та впроваджуються в життя. 
В планах — ліцензувати нові професії, які потребують роботодавці Ковельщини та Волинської області. Заклад освіти враховує потреби ринку праці міста, області, регіону та здійснює навчання за робітничими професіями в інтегрованому форматі так, щоб випускники володіли навиками не лише однієї професії, а й мали більше можливостей реалізуватися в сучасному економічному просторі.
Основні зусилля навчального закладу спрямовані на забезпечення робітничими кадрами  підприємств міста Ковеля та Волинського регіону з метою сталого економічного, соціального і культурного розвитку та стабільної роботи систем забезпечення життєдіяльності міста і регіону.
В різні періоди колектив очолювали різні керівники, які своєю працею, наполегливістю і вірою в успіх сприяли розвитку навчального закладу. Без їхньої віри в майбутнє, наповненою променистим світлом, без віри в свою справу училище не досягло б тих вершин, до яких прагнуло. Стіни навчального закладу пам'ятають голоси попередніх директорів і тверду ходу їх адміністративної команди. 
Першим директором був Мисік Олег Павлович (1967-1971), його справу продовжили Попов Борис Віталійович (1971-1975), Шабанов Михайло Миколайович (1975-1981), Пужицький Мирослав Борисович (1981-1985). В період перебудови і буремні 90-ті  колектив очолював Грушка Георгій Михайлович (1985-1997), який передав естафету Сахарчуку Віталію Панасовичу (1997-2011). 
Кращі традиції закладалися 50 років тому, а сьогодні продовжувачем їх є колектив закладу, що налічує 123 працівники, з них педагогічних — 67 осіб. Станом на 1 грудня в навчальному закладі навчається 592 учні. Колектив закладу дбайливо зберігає та примножує традиції, що закладалися і формувалися працівниками різних поколінь. Сьогодні хочеться висловити  слова вдячності і щирої  поваги усім, хто працював і творив історію професійно-технічної освіти Ковеля. Пам'ять про Вас живе у випускниках, учнях, колегах.
За більш як піввікову історію існування закладу робітничу кваліфікацію здобули понад 16 тисяч молодих людей. "Ковельський центр ПТО"  є учасником міжнародних проєктів, завдяки яким модернізується і поповнюється матеріальна база, створюються і підтримуються комфортні умови в кабінетах та майстернях, гуртожитку, проводиться реконструкція приміщень за участю працівників різних підрозділів.
Життя триває, змінюються дати і ювілеї, змінюються обличчя учнів та працівників. Незмінною залишається потреба у кваліфікованих робітниках, що і є рушійною силою на шляху до процвітання та нових досягнень.
З нагоди чергової річниці навчального закладу щиро бажаю колективу працівників творчого неспокою та наснаги, терпіння, незгасимої енергії, учнівської і батьківської шани та міцного здоров'я, учням — невгамовної жаги до знань, успіхів у навчанні. Завжди пам'ятайте свій заклад, наставників, колег  та підтримуйте авторитет професійно-технічної освіти Ковельщини.
У переддень Різдвяно-Новорічних свят бажаю, щоб дух Нового року приніс усім відчуття казки, а Різдво подарувало віру в чудеса! 
Хай Новий рік буде щедрим і успішним, подарує Вам багато щасливих подій, натхнення і любов!
Міцного Вам здоров'я наснаги, успіхів, душевної гармонії і Господньої благодаті!
Щасливого Нового року і Різдва Христового!
Сергій АНТОНЮК,
директор ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".  
В далекому 1967 році 12 грудня розпочалася життєва дорога ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".  Свій черговий день народження Ковельський центр професійно-технічної освіти відзначає в нелегких соціальних, економічних та політичних умовах. Досвід наполегливої і безперервної роботи, набутий десятиліттями всіх, хто працював і працює в стінах колишнього ПТУ №7, вселяє надію на щасливе майбутнє навчального закладу.
Сьогодення ставить нові завдання, виклики перед колективом ДНЗ "Ковельський центр ПТО", але стратегічна мета закладу незмінна — це підготовка висококваліфікованого робітника,  конкурентноздатного на ринку праці,  компетентного, спроможного до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 465
Читати далі

Повідомлення в номер / “Нам є для кого жити”

10.12.2020

мусієнок3“Нам є для кого жити”

Наталія  Мусієнко з Лукова, як і всі жінки,  мріяла мати дітей. Але кожна наступна вагітність завершувалася викиднем. І  лише дякуючи Богу, Віктор Іванович Ярощук з Радивилова зумів жінці дати шанс відчути радість материнства. 
–  У мене не було дітей 9 років, –розповідає Наталія Мусієнко. – Де тільки мене чоловік не возив лікуватися – все безрезультатно, лікарі не могли встановити причину проблеми. Тільки наступить вагітність – через 10-12 тижнів стається викидень. Так було три рази. 
Наталія поїхала в Київ, надіялася, що там допоможуть. Лікарі сказали, що у неї все добре. Назначили лікування, але знову стався викидень. Жінка втратила надію і чотири роки вже нікуди не зверталася. Друзі їй співчували, щось радили. А одного разу добрі знайомі одразу поставили перед фактом, що везуть Наталку у Радивилів до В. І. Ярощука.
– Чесно кажучи,  я не вірила, що мені Віктор Іванович допоможе, але все-таки погодилась поїхати, –  розповідає жіночка. – То було в жовтні місяці, як я поїхала перший раз, другий раз треба було їхати в листопаді, але я не поїхала. А то аж у травні хтось попросив мого чоловіка, щоб завіз до Ярощука лікуватися. І я, просто так - за компанію, поїхала з ним у Радивилів. Віктор Іванович вже й забув про мене, але обстежив. Пожартували, посміялися, і він сказав мені: “Ти приїхала в хороший день,  і тобі треба вагітніти...”  То було 5 травня, а вже 30 травня я поїхала до нього сама, бо не знала, що зі мною коїться. Лягла на кушетку,  і тільки Віктор Іванович поклав руку на живіт, одразу сказав: “ Ти вагітна, Наталко!” Я стала заперечувати, що такого не може бути. Але він твердив своє і сказав, щоб я пішла в аптеку й купила тест на вагітність.
  Я не вірила власним вухам у те, що почула. А ще мій чоловік порадив, щоб  купила тести різних фірм, бо, може, який покаже неправильно і “збреше”.
  Наталія Мусієнко купила тести різних фірм,  і всі вони підтвердили вагітність жінки. Дуже раділа вона з чоловіком цій новині, але й переймав дикий страх – як виносити дитя? З першого червня аж до липня жінка лежала в ліжку, не вставала, бо  кровило. Навіть голову мила лежачи. А Ярощук на той час був у Німеччині. До лікарів Наталія не зверталася, дочекалася 10 липня, коли приїде Віктор Іванович і по телефону розказала про свою ситуацію. Той наказав швидко приїжджати до нього. І вже на другий день о 7-й  ранку Наталія була в Ярощука.
 – Я дуже переживала, що буде далі, як доносити дитятко, – ділитися своїми переживаннями жінка. — Віктор Іванович оглянув мене і сказав, що плід дуже низько, і через день-два може статися викидень. Те ж підтвердилося і на УЗД. Я лягла в лікарню, бо був  сильний токсикоз,  і я стала худюща дуже. Кожен день переживання, кожен день тривоги... 
В листопаді Наталія поїхала знову до Ярощука на консультацію. Він сказав, що плід лежить поперек і тисне на нирки, через що жінці болить спина. Віктор Іванович повернув плід, і ниркові болі припинилися.
А 16 січня народилася Даринка – справжній богатир  вагою 4 кілограми. Зараз дівчині 17 років. А коли Даші було вже два роки, то подружжя Мусієнків запланувало ще одну дитинку. Вагітність наступила сама,  і Наташа поїхала до Ярощука, щоб переконатися,  чи все добре. Віктор Іванович поклав руку на живіт і каже: “Родиш хлопця з товстими ногами...”.  Так і було. Народився син богатир Євгеній (4 кг ).  Багато людей чужих до нас приходило, як взнали, що народилися дітки після поїздки до Віктора Івановича  Ярощука. Просили номер телефона. А потім дзвонила одна сім’я і сказала, що у них не було 16 років дітей, а тепер мають нащадка.
– Ми дуже вдячні Богу і Віктору Івановичу, що допоміг нам відчути радість батьківства, – каже Наталія Мусієнко.  – Тепер нам є для кого жити!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: Наталія МУСІЄНКО в молоді роки із сім’єю та Віктором ЯРОЩУКОМ; із сім’єю тепер; Наталія з донькою; син і донька Наталії.
Фото з архіву автора.
Наталія  Мусієнко з Лукова, як і всі жінки,  мріяла мати дітей. Але кожна наступна вагітність завершувалася викиднем. І  лише дякуючи Богу, Віктор Іванович Ярощук з Радивилова зумів жінці дати шанс відчути радість материнства. 
–  У мене не було дітей 9 років, –розповідає Наталія Мусієнко. – Де тільки мене чоловік не возив лікуватися – все безрезультатно, лікарі не могли встановити причину проблеми. Тільки наступить вагітність – через 10-12 тижнів стається викидень. Так було три рази. 
Наталія поїхала в Київ, надіялася, що там допоможуть. Лікарі сказали, що у неї все добре. Назначили лікування, але знову стався викидень. Жінка втратила надію і чотири роки вже нікуди не зверталася. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 851
Читати далі

Повідомлення в номер / Поетичні струни душі Олександри Оксенюк

10.12.2020

ОЛЕКСАНДРА ОКСЕНЮК, 7 класПоетичні струни душі Олександри Оксенюк

Для Олександри Оксенюк, учениці 7-А класу ОНЗ «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів», минулий навчальний рік був надзвичайно успішним. І не лише тому, що дівчинка закінчила 6 клас на «відмінно»: серед багатьох талантів і захоплень Саші – й поетична творчість. 
Карантинні обмеження 2020 року із-за коронавірусу дещо змістили дати проведення літературних конкурсів, роботу фахових журі щодо визначення і відзначення їх переможців. 
Але Олександрі, вихованці шкільної літературної студії «Пурпурові вітрила», є чим пишатися, адже вона взяла участь у Всеукраїнському дитячому літературному конкурсі «Творчі канікули-2019» у номінації «Так, я люблю Україну!», у Всеукраїнському конкурсі «Творчий учитель – обдаровані діти», що проводить журнал «Всесвітня література в сучасній школі» (м. Київ). Надіслані на конкурс вірші дівчинки були надруковані у «Всесвітці» (№ 5, 2020).
Крім того, взявши участь в обласному конкурсі «Думи і мрії», який щорічно проводить Волинська обласна бібліотека для дітей, Оксенюк Олександра зайняла І місце.
Також дівчинка була учасницею Всеукраїнського літературного конкурсу «Золоте перо-2020» у номінації «Вірші на різну тематику». Серед кількох сотень його учасників учениця посіла ІІ місце з віршем «Зимові мотиви», який буде надруковано в колективній збірці «Магія пера-2020», за що й нагороджена не лише сертифікатом за зайняте ІІ місце, а й премією в розмірі 750 гривень від організатора цього конкурсу – Всеукраїнського благодійного фонду “Діти – наше майбутнє” (президент – Юрій Анатолійович Бутко).
А в обласному заочному конкурсі «Юні літератори Волині», який щорічно проводить Волинська обласна Мала академія наук, в номінації «Поезія» учениця зайняла ІІ місце у своїй віковій категорії, отримавши в нагороду й Диплом,  й книжку «Перед магією слова» – колективну збірку творів дітей, які ввійшли в число переможців та лауреатів конкурсу.
Вітаємо Олександру  Оксенюк з цими високими досягненнями і бажаємо їй нових творчих звершень у літературній творчості!
Олена Прадійчук, 
керівник шкільної літстудії «Пурпурові вітрила» ОНЗ «Люблинецька
 ЗОШ І-ІІІ ступенів». 
Для Олександри Оксенюк, учениці 7-А класу ОНЗ «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів», минулий навчальний рік був надзвичайно успішним. І не лише тому, що дівчинка закінчила 6 клас на «відмінно»: серед багатьох талантів і захоплень Саші – й поетична творчість. 
Карантинні обмеження 2020 року із-за коронавірусу дещо змістили дати проведення літературних конкурсів, роботу фахових журі щодо визначення і відзначення їх переможців. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 495
Читати далі

Повідомлення в номер / Авторська сторінка Анатолія СЕМЕНЮКА

10.12.2020

параАвторська сторінка Анатолія СЕМЕНЮКА

Мабуть, знайдеться читач, який, поглянувши  на заголовок,   зауважить: «На дворі грудень холодний сани шукає,  а ти про осінь пишеш». Признаюся, що і я спочатку так подумав.
Але той сірий морок і сирий пронизливий холод перших днів грудня мимоволі навертає до думки про тепло, Сонце і незрівнянну красу природи.
Тож запрошую, мій друже-співрозмовнику 
У ті осінні дні, що
  птахом пролетіли,
В той рай, де Сонце й
        дивні кольори,
У те тепло, що душу й
   серце гріло,
У неповторність
      благодатної пори.
Вони були з тобою і зі
  мною,
Щоб сум з душі й
  незлагоди розвіяти.
Щоб нагадати, що дні
      біжать юрбою.
І не вертаються… 
Мабуть, знайдеться читач, який, поглянувши  на заголовок,   зауважить: «На дворі грудень холодний сани шукає,  а ти про осінь пишеш». Признаюся, що і я спочатку так подумав.
Але той сірий морок і сирий пронизливий холод перших днів грудня мимоволі навертає до думки про тепло, Сонце і незрівнянну красу природи.
Тож запрошую, мій друже-співрозмовнику
У ті осінні дні, що птахом пролетіли,
В той рай, де Сонце й дивні кольори,
У те тепло, що душу й серце гріло,
У неповторність благодатної пори.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 483
Читати далі

Повідомлення в номер / Оберіг і символ українського народу

10.12.2020

IMG-8245Оберіг і символ українського народу

З давніх-давен в українських сім’ях хустка слугувала оберегом, символом любові й злагоди, невід’ємним атрибутом багатогранної жіночої долі й безкінечною барвистою ниточкою, що єднає покоління.
До Дня української хустки у світлиці Музею історії села ОНЗ «Дубівська ЗОШ І-ІІІ ступенів» відбувся інтерактивний театралізований урок «Хустка – невід’ємний атрибут жіночої долі», який підготувала й провела вчитель української мови і літератури Наталія Тхоржевська.
Дівчатка-дев’ятикласниці в українських народних строях і барвистих хустинах відобразили різні аспекти жіночої долі.  
Споконвіку жінки-українки пов’язували хустку до печі; до колиски з дитям; на вечорниці у святки чи на побачення з парубком; коли брались  за рукоділля чи до прядива; до церкви в неділю чи в свято. Мати давала синові хустку-оберіг, виряджаючи в дорогу,  свекруха пов’язувала голову невістці хусткою, знявши весільний вельон.
В кожної жінки була повна скриня хусток на будень  і на свято.
Нині ж хустка знову в моді. Дівчата й молодиці залюбки дістають зі скринь яскраві, зігріті теплими спогадами бабусині хустки.
–  Ви тільки подивіться, які незвичні кольори на хустині прабабусі Фросі! – тішиться дев’ятикласниця Наталка Самчук. 
–  Коли вбираєшся в український стрій і святечно пов’язуєш хустку, зовсім інакше себе відчуваєш: як то чудово  бути жінкою, – ділиться враженнями учениця Іванна Буднік. 
Сьогодні приємно бачити, що хустки повертаються до гардеробу сучасної жінки, а молодь продовжує берегти традиції нашого народу. 
х  х  х
7 грудня – Всесвітній день української хустки. Його почали відзначати лише у 2019 році з ініціативи групи громадських діячок, акторок та інших успішних жінок України. Започатковане свято з метою, аби об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Цього дня українки в різних країнах світу взяли участь у флешмобі «Зроби фото з хусткою». Долучилися до цієї акції і ковельчанки, які теж опублікували в соцмережах свої гарні світлини з барвистими українськими  хустками.   
Підготувала Світлана ЛЯШУК.
НА СВІТЛИНАХ: під час інтерактивного театралізованого уроку «Хустка – невід’ємний атрибут жіночої долі» в ОНЗ «Дубівська ЗОШ І-ІІІ ступенів».
Фото з архіву школи. 
З давніх-давен в українських сім’ях хустка слугувала оберегом, символом любові й злагоди, невід’ємним атрибутом багатогранної жіночої долі й безкінечною барвистою ниточкою, що єднає покоління.
До Дня української хустки у світлиці Музею історії села ОНЗ «Дубівська ЗОШ І-ІІІ ступенів» відбувся інтерактивний театралізований урок «Хустка – невід’ємний атрибут жіночої долі», який підготувала й провела вчитель української мови і літератури Наталія Тхоржевська.
Дівчатка-дев’ятикласниці в українських народних строях і барвистих хустинах відобразили різні аспекти жіночої долі.  
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 452
Читати далі
  • 285
  • 286
  • 287
  • 288
  • 289
  • 290
  • 291
  • 292
  • 293
  • 294
  • 295

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026