Хто в Україні господар?
— Дивне запитання, —скаже прискіпливий читач, глянувши на заголовок статті. –Господар в Україні – народ, так і в Конституції записано. Соромно цього не знати.
Каюся:соромно. А ще більший сором від того, що записано одне, а насправді – інше.
— Як?! – знову вигукне той же читач. – Що написано пером, не підважить й лом.
Виявляється, однак, що підважить. І навіть не важкий металевий лом, а банда запеклих українофобів, які повертають колесо історії назад. Не далеко, не близько, а в часи правління Януковича. Того самого, який в молодості шапки в людей крав, а в зрілому віці намагався вкрасти в українців мрію про вільне, демократичне, європейське суспільство.
Не вдалося. У 2013-2014 роках Революція Гідності змела недолугого і недалекого чоловіка з владного Олімпу. Довелося втікати у російський Ростов. Правда, втік не з порожніми руками: судячи із відеозапису, прихопив із собою і золото, і валюту, і коштовності. Щоб вистачило, так би мовити, на чорний день. Злодій зажди залишається злодієм…
Українці не надто жалкували за втікачем. Дехто ще й побажав, аби ніколи назад не повертався. Але були такі, що почали галасувати про несправедливість у ставленні до Віктора Федоровича, переконуючи довірливих і наївних, що то була ніяк не революція, а державний переворот (ніби революції у різних країнах і в різні часи обходилися без таких переворотів і приходу до влади нових політиків).
Спочатку оті крикуни, особливо в роки правління президента Петра Порошенка, не надто «висовувалися». Боялися за свою шкуру і накрадені мільйони. Але ситуація змінилася, і у 2019-му році главою держави обрали Володимира Зеленського. Галасуни вирішили, що настав їх зоряний час і почали вже відкрито паплюжити і Революцію Гідності, і її учасників, і навіть воїнів АТО/ООС, яким приписувати злочини, від яких кров холоне в жилах, але яких в реальності й близько не було.
А засобів для брехні і наклепів з приходом до влади ЗЕкоманди стало більше, ніж достатньо. Вороги України, при підтримці олігархів-товстосумів, оволоділи найпопулярнішими українськими телеканалами, нахабно і підло намагаються перекрутити не таку вже й далеку українську історію. В руках українофобів опинилися «Інтер», «1+1», «ZIK», «112», «Ньюс-Ван», «Наш».
Слава Богу, проукраїнськими залишилися «Прямий», «5-й», «Еспресо», «4-й», «ICTV», «Україна» та деякі інші. Чомусь мені здається, що сили не зовсім рівні, а тому на голови бідних телеглядачів зранку до вечора ллються брудні «помиї» з явним антидержавним російським душком.
І що ж ми там бачимо і чуємо? Очорнення минулого нашого народу, безперервна критика національно-патріотичних сил, голослівні звинувачення на адресу влади, активна пропаганда ідей «руського міра», інсинуації на тему Помаранчевої революції і Революції гідності, відверта або замаскована брехня про НАТО, Євросоюз, лідерів демократичних країн світу. Все це — під час безперервних ток-шоу, нудних монологів представників так званих «опозиційних» сил, в першу чергу – ОПЗЖ кума Путіна Віктора Медведчука.
На деякі телеканали затяті українофоби – колишні регіонали ходять, наче на роботу, де їх вітають шанобливо і трохи не із поклонами. Коли часом вмикаєш «ZiK», «Ньюс-Ван», «Наш», то так і знай, що там неодмінно будуть Олена Лукаш, Нестор Шуфрич, Вадим Рабінович, Андрій Портнов, інші представники колишньої влади часів Януковича, яким би сидіти десь в закапелку, а не вилазити на люди і вішати словесну локшину на вуха довірливим телеглядачам.
l
Як відомо, 21 листопада в Україні відзначали День Гідності і Свободи. На жаль, патріотичних передач в телеефірі було надзвичайно мало. Приємним винятком були канали «UA. Перший», «Прямий», «5-й», «Еспресо». Решта робили вигляд, що події українських революцій їх не стосуються.
Ось, наприклад, що пропонував «Інтер». Із самого ранку, як завжди в суботу, — «Слово Предстоятеля» (Онуфрія з УПЦ МП), далі – кінокомедії (!) «Жандарм і інопланетяни», «Гусарська балада», радянські пригодницькі стрічки «Біле сонце пустелі», «Невловимі месники». Коротше кажучи — назад в минуле.
Суцільними розвагами і веселими піснями жили «1+1», «Новий канал», СТБ і т.д., і т.п. Було прикро за тих, хто готував ці програми. Складалося враження, що їх творці не українці, а московити – так старанно і запопадливо замовчували вони події 2004-го, 2013-2014-их років. Ніби не було кривавого протистояння на Майдані, ніби не загинула Небесна Сотня, ніби не розв’язала Росія війну проти України і не загарбала Крим.
Ясна річ, чекати якогось патріотизму, почуттів національної гордості і співчуття жертвам боротьби з режимом Януковича від журналістів, які обслуговують інтереси олігархів, марно. Але, як на мене, приклад тут мала би продемонструвати київська влада. І в першу чергу — Президент, який зміг стати главою держави саме завдяки здобуткам Революції Гідності, яка дала могутній поштовх розвитку демократії в країні.
Щоправда, 21 листопада, знаходячись на лікуванні від коронавірусу у Феофанії, Володимир Зеленський виступив із відеозверненням. Його міркування, в яких він не згадав ані про Небесну Сотню, ані про російську агресію, особисто для мене здалися філософськими роздумами далекого від реального життя політолога-початківця, головний меседж яких можна передати словами: «Для людей революція – це шлях до бажаних змін. Для політиків – шлях до бажаних крісел».
Сказано надто категорично, хоч якоюсь мірою і самокритично. Зрештою, далеко не всі українські політики, що були активними у ті роки, здобули високі посади. Про декого з них сучасна влада забула, а декого із їх опонентів наполегливо на ті посади висуває. Прізвищ можна назвати чимало.
У той же день від імені Президента на Алею Героїв Небесної Сотні відправили квіти, а сам глава держави за допомогою відеозв’язку поспілкувався з учасниками революційних подій 1991, 2004, 2013-2014 р. р. Це, звичайно, добре, але чи вшанували пам’ять Героїв члени уряду, народні депутати України? Про це я не зміг дізнатися чогось конкретного ні з телепередач, ні з інтернету. Слава Богу, що хоч на Ковельщині і Волині представники міської, районної та обласної влади не залишилися осторонь вікопомної події.
l
В той час, як урочисто-траурні заходи в Україні викликали більше запитань, ніж відповідей, в рішучу атаку перейшла контрреволюція. Силові структури напередодні Дня Гідності і Свободи вчинили обшук у Музеї Героїв майдану, стали кликати на допит, тих, хто очолював боротьбу проти режиму Януковича – та здійснили інші заходи, котрі інакше, як провокаційними, не назвеш.
Аналізуючи те, що нині відбувається, приходиш до висновку: ні, не народ є повноправним господарем своєї держави. Все вище і вище підіймають голови ті, хто воліє бачити Україну поневоленою, знесиленою, розчарованою в ідеалах революцій. За ними виразно проглядаються усміхнені й задоволені обличчя олігархів, котрі управляють діями і вчинками власть імущих.
Тому важко не погодитися із словами тимчасово повіреної у справах США в Україні Крістіни Квін з нагоди цьогорічного Дня Гідності і Свободи:
«Коли ми наближаємося до річниці Майдану, то бачимо: Україна стоїть на важливому роздоріжжі, бо стикається з двома викликами, які є настільки ж загрозливими, як і складними. Повної євроатлантичної інтеграції неможливо досягти, допоки обидва не буде подолано.
Зовні Україна бореться з російською агресією на кількох фронтах, включаючи російську окупацію та спробу анексії Криму, керований Росією конфлікт на Донбасі, а також кібератаки й дезінформацію, що поширюються як з російської території, так і за допомогою українських політиків Росії – деякі з них засідають сьогодні у Верховній Раді.
Але не всі виклики для України – зовнішні. Удома боротьба з корупцією та групами особливих інтересів так само важливі і життєво необхідні, щоби протистояти поширенню неправдивої інформації, націленої на послаблення України та затьмарення її євроатлантичних перспектив».
Прочитавши ці слова, мимоволі думаєш: а чому їх не хочуть або не можуть сказати ані очільники Офісу Президента, ані Прем’єр-Міністр, ані спікер Верховної Ради, ані більшість нардепів? Бояться Путіна чи тих, хто вірою і правдою служать йому в Україні? То чи можуть вони називатися слугами українського народу, коли фактично прислуговують його ворогам?
На це запитання, відповідь може дати кожен із нас, аналізуючи свою участь у недавніх місцевих виборах і одержані результати.
Ярема ГОЯН.
P. S. Дні, коли Україна вшановувала Героїв Майдану, не залишилися непоміченими російськими телепропагандонами. Вони знущалися над українцями, як справжні відморозки. Слухаючи і дивлячись їх, складалося враження, що наш народ деморалізований, доведений до злиднів, розчарований у курсі на Європу, мріє про воз’єднання з «братнім» російським народом і повернення «законно обраного» Януковича тощо.
Найприкріше, що у тому хорі штатних українофобів брали участь представники так званої «п’ятої колони» — зокрема, сумнозвісний нардеп Нестор Шуфрич. Виступаючи у програмі «60 хвилин», які щоденно ведуть одіозні Скабєєва і Попов (зранку, опівдні і ввечері!), цей пан із ОПЗЖ з такою ненавистю говорив про Україну та її лідерів, що хотілося запитати: де ти взялося, таке «розумне»? І чи не ти зі своїми «дружбанами» у парламенті робили і робите все для того, щоб у державі справи йшли не краще, а все гірше й гірше? Воістину правий, був Тарас Шевченко, коли про таких покидьків презирливо писав: «раби, підніжки, грязь Москви…».
На жаль, шуфричів у країні на 30-му році нашої Незалежності з кожним днем більшає. І це – найстрашніше.
Я. Г.
Мал. Олексія КУстовського.
(Radio-svoboda. ORG).
— Дивне запитання, —скаже прискіпливий читач, глянувши на заголовок статті. –Господар в Україні – народ, так і в Конституції записано. Соромно цього не знати.
Каюся:соромно. А ще більший сором від того, що записано одне, а насправді – інше.
— Як?! – знову вигукне той же читач. – Що написано пером, не підважить й лом.
Виявляється, однак, що підважить. І навіть не важкий металевий лом, а банда запеклих українофобів, які повертають колесо історії назад. Не далеко, не близько, а в часи правління Януковича. Того самого, який в молодості шапки в людей крав, а в зрілому віці намагався вкрасти в українців мрію про вільне, демократичне, європейське суспільство.
Не вдалося. У 2013-2014 роках Революція Гідності змела недолугого і недалекого чоловіка з владного Олімпу. Довелося втікати у російський Ростов.
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 4618
Дванадцять місяців: листопад
Другий Патріарх УПЦ КП
Від четверга до четверга
Гороскоп з 7 - 13 грудня
ЗЗСО № 8 — заклад милосердя. Тут активно працюють волонтерські загони. Сьогодні дуже нелегкий для країни час – десятки тисяч патріотів обороняють від терористів свободу та територіальну цілісність України. Наші захисники, як ніколи, потребують уваги і розуміння від своїх співгромадян, в тому числі і від дітей та молоді.
Погода в Ковелі 26 листопада– 2 грудня 
«Вісті Ковельщини» об’єднують людей
Агродопомога по-новому: реєстр фермерів та онлайн-заявки
Як зробити Ковель привабливим для туристів
Хто в Україні господар?