"Я все стерплю, моя

 жіноча доле,

Лише врятуй мене 

від самоти".

Життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки білі і чорні кольори, а має багато різнокольорових відтінків.

Сьогодні Любов Іларіонівна Матушняк – хвора, прикута до ліжка, не може по хаті пройти, але дякує Богу, що не самотня. Бо не забувають її добрі, чуйні, милосердні люди, несучи своє тепло, та й не тільки, добрі знайомі, сусіди, рідні. Скільки слів вдячності вона посилає їм і просить в Бога, щоб дарував їм здоров'я, бо це – найбільше щастя, а також активне довголіття.

Усе своє життя Любов Іларіонівна свято вірила в Бога, молитва не згасала на її вустах: вона її підтримувала, у важкі дні допомагала вижити.

Всі ми часто згадуємо своє дитинство, те місце, де народилися. Спогад про згорьоване дитинство в Любові Іларіонівни викликає біль. Рідне село Александрію, що в Камінь-Каширському районі, пам'ятає зі слів матері. Народилась там серед лісів  в грізний 1942 рік. Вона не чула вибухів снарядів, її  маленьке серце не здригалось від свисту куль. Пам'ятає інше: як плакала мама, коли не було чого їсти, як хотілось, щоб у неї був добрий, люблячий тато. Це пізніше мама розповість, що й батько ішов фронтовими дорогами, і День Перемоги зустрів, коли в госпіталі заліковував рани війни. Фронтовики повертались зранені, пошарпані війною, додому.

Виглядала і мама свого господаря. Та не судилось. Поїзд не зупинився в рідній Україні, де його чекала сім'я, його господарство, його земля. Дорога воїна проклалась до Сибіру в Краснодарський край. В документах слідства напишуть: "Допомагав УПА". Хоча мама розповідала, що нічого поганого вони не робили – приходили хлопці з лісу, давали їм  харчі, якусь одежину, вони ж сільські, свої були. Проте в селі їх стали називати "бандерівцями", "ворогами", хоч вони просто любили свою землю, свою Україну.

Моя співбесідниця згадує:

– Вперше я зустрілась з батьком там, в далекому сибірському місті Тальшаті, коли закінчила 7 класів. Навіть на роботу мене тато влаштував. Але тільки півроку працювала, добре було і гроші платили. Не змогла, кликала мене додому моя Ковельщина. Так  скучила, що плакала ночами. Проводжаючи, плакав і тато, бо бачились вперше і востаннє. Не довгою була його земна дорога, а вороття додому не було.

"Пройшли роки, а спогад стукає в серце, бо ніби вчора все було. Нічого не забулось. Це сьогодні я – "дитина війни", копійки якісь доплачують на наше напівсирітське, голодне, бідове життя, – крізь сльози говорить Любов Іларіонівна. – Ми, діти повоєнні, знаємо ціну хліба. Нашу сім'ю вважали "куркульською", все забрали до колгоспу. Вціліла тільки швейна машинка, яку довелось заховати. Ото вона й виручала, бо кращої кравчині в селі не було. Але оте переслідування, приниження важкими були, то ж мама переїхала в с. Вербку. Влаштувалась на цегельний завод, я пішла в перший клас. Робота в мами була важкою. Прийде втомлена, руки болять, а картоплю їли без солі. Знайшла мама легшу роботу в Ковелі, пішли жити на квартиру. Скоро я закінчила сім класів і відразу  до мами на роботу в підсобне господарство. Стало легше. Робота горіла в моїх руках, ні втоми, ні болю не відчувала".

Сльози градом летять з очей жінки, бо глянула на свої руки, що нині вони можуть зробити? А робили! Майже 40 років працювала поваром в школі. Була спеціалістом високого класу, майстром 5-го розряду. Ті, кому довелось з нею працювати, дивувались її вмінню робити все швидко, вправно, вміло. Вона дивувала всіх своїм талантом, своїми, тільки їй притаманними, здібностями. А "секрет" був простий – понад усе любила роботу, своїх галасливих відвідувачів. Навіть, коли пішла на пенсію, довго не могла забути дитячого гамору, сміху і тих коротеньких слів: "Дякуємо!". І нині каже: "Не стільки за роботою, як за дітьми сумувала довго".

Десь там, в далекій юності, зустріла  своє кохання.

"Роки вихором пролетіли, і сама не зчулась, як стала дорослою. Злякалась свого кохання. Але серцю не накажеш. Бог послав мені доброго чоловіка – десь в її спогадах промайнули іскорки радості. – Колись з мамою ми будували свою хату на вул.  Довгій (це було таке передмістя Ковеля). Скоріше це була не хата, а тимчасове наше помешкання, яке складалось з маленької кухоньки і такої ж кімнатки".

Вир сімейного життя захопив молодих, дружніх.   Всі разом почали будувати хату. Невдовзі в ній  весело гомоніло трійко діточок: донечка Світлана і синочки Сергійко та Саша. Чому не радіти? Микола – спеціаліст високого класу, кращий зварювальник на заводі  "Сільмаш". Народження дітей, звичайно, створило нові клопоти, але завжди в сім'ї були  дружні, щирі стосунки. Життєві проблеми не остудили їх почуття. Молода дружина встигала всюди – і вдома, і на роботі, вміла берегти сімейне вогнище.

Та біда стояла поряд: помер синок Саша. Чи можна передати материнський біль? Незагоєна   рана назавжди залишилась в згорьованому серці батьків.

Бігли роки. Біль глушила в роботі, в домашніх клопотах, дітях. Старались оточити їх любов'ю, увагою, материнським теплом, батьківськими порадами. Хотіли прихилити їх, аби лиш вони росли щасливими, здоровими.

Не зчулися, як виросли, закінчили школу. Настав час вибирати професію. Сергій пішов по маминій дорозі – став поваром, донька опанувала професію перукаря. Робота була їй до вподоби, тому швидко завоювала авторитет серед жіноцтва міста. Згодом розлетілись їх діти із батьківського гнізда, з батьківським благословенням на щасливу сімейну долю, як у пісні:

Щасливу долю синові 

й дочці

Щодень в сльозах 

у Господа благала…

Раділи батьки, а що в дітей лад, то й їх серця спокійні. Вже й онуки підростати стали, кожному дідусь і бабуся просили у Всевишнього щасливої долі.

"Мої батьки були глибоко віруючими людьми, ніколи не заподіяли шкоди, – враз замислилась Любов Іларіонівна. – Нас до того привчали: "Тільки в молитві знайдете спокій. Тільки велика любов до Бога дасть вам віри у завтрашній день", – часто повторювала наша ненька". То й ми з Миколою завжди ходили до  храму. Так з вірою крокували Божими стежками з своїми діточками".

Та враз щось ніби надірвалось в їхньому житті. Біда не спала, стояла поряд на їхній життєвій дорозі. Вона вплела в їх життя чорні смуги.

"Першим із життя пішов мій Микола, з яким ділила багато щасливих років спільного життя. Горе велике, але втішали діти. А тут в один рік не стало Лариси, невістки. Через місяць пішла у Вічність моя дорога донечка Світланка. Її земна стежина зупинилась, як недоспівана пісня, – із слізьми на очах важко розповідає Любов Іларіонівна. – Світлані було 43 роки. Її смерть забрала у мене серце, і Сонце набрало чорного кольору. Та в народі кажуть: "Біда  біду кличе". Ще рана кровоточила, а тут повідомлення, що помер брат, котрий проживав в Сімферополі. Молодий, 33 роки, а мав звання підполковника. Ще рік не закінчився, як нове горе в онучки Танюшки – онкозахворювання. 14 років, навчалась у четвертій гімназії".

На цьому розповідь Любові Іларіонівни закінчилася. Тремтячими руками вона подала вирізки з  газет і звернення до тодішнього  Президента України В. Януковича. Кажуть, чужої біди не буває. На лікування Тані необхідно було дуже багато грошей. В місті  збирали гроші діти, вчителі, батьки, прості ковельчани. Акція тоді набрала широкого розмаху. Але цього було мало. Любов Іларіонівна знайшла в собі силу і звернулася з листом до Президента. Відповідь надійшла швидко. Таню лікували в Італії. Але пізно…

На похорон дорогої онучки бабуся вже не могла піднятись.

Скільки болю у вицвілих від сліз очах, скільки горя випало на її жіночу долю! "Доля" – таке коротеньке слово, а який гіркий буває його зміст.

Нині Любов Іларіонівна  проживає в хаті сама. Ні, самотньою вона не буває. Її двері відчинені для добрих, чуйних людей. Щодня прибігає онучок Станіслав. Завжди приносить із собою радість, любов і вдячність бабусі. Не забуває син (правда, і сам хворіє, він – ліквідатор-"чорнобилець", інвалід.

Коли Любов Іларіонівна   дізналась про мету мого візиту, зраділа й    щиро розплакалась: "Про мене нічого писати, бо я в житті мала багато горя. Живу  я лише завдяки добрим, чуйним людям.  Про них напишіть і подякуйте від мене, бо життя нині жорстоке, складне, незрозуміле.  Я все життя відвідувала                                                                                    богослужіння в Українській Греко-католицькій церкві блаженного Миколая Чарнецького, нині за станом здоров'я  не можу, але мене ніколи не забуває наш священик о. Михайло. Щиро вдячна родині Гайчуків – Ніні та Олександру за їх доброту і турботу. Теплим сонячним промінчиком є візити до   мене Тетяни Заболотної – надзвичайно чуйної і доброї жінки. Вона приносить не тільки продукти, але й тепле слово розради. Я дякую своїм дорогим сусідам, котрі підтримували мене у важку годину, та й нині не забувають.  Посилаю слова подяки педагогічному колективу сьомої школи за підтримку і допомогу Стасіку. Для  нас, ось таких немічних пенсіонерів, діє соціальна служба. Це дуже добре, бо що б ми без тих сестричок милосердя робили? Спасибі Вам, Діно  Володимирівно, що ви знаходите час відвідати, добре налагодити нам допомогу".

…В спогадах цієї жінки –стільки життєвої мудрості, стільки доброти. Не кожен так проникливо може розказати про своє життя. І жінка, хоч часто й заплакані очі, але теплий погляд, доброта у серці, незважаючи на те, що не стихає біль втрат і досі болить її зранена душа.

Із щемом у серці думаю, скільки на долю цієї жінки випало горя і як добре, що й самотність зігрівають добрі, чуйні люди, які підтримують її. Дай їм, Боже, здоров'я і щастя!

Валентина СІЧКАР.    

"Я все стерплю, моя  жіноча доле,

Лише врятуй мене  від самоти".

Життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки білі і чорні кольори, а має багато різнокольорових відтінків.

Сьогодні Любов Іларіонівна Матушняк – хвора, прикута до ліжка, не може по хаті пройти, але дякує Богу, що не самотня. Бо не забувають її добрі, чуйні, милосердні люди, несучи своє тепло, та й не тільки, добрі знайомі, сусіди, рідні. Скільки слів вдячності вона посилає їм і просить в Бога, щоб дарував їм здоров'я, бо це – найбільше щастя, а також активне довголіття.

Усе своє життя Любов Іларіонівна свято вірила в Бога, молитва не згасала на її вустах: вона її підтримувала, у важкі дні допомагала вижити.

Всі ми часто згадуємо своє дитинство, те місце, де народилися. Спогад про згорьоване дитинство в Любові Іларіонівни викликає біль. Рідне село Александрію, що в Камінь-Каширському районі, пам'ятає зі слів матері.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 467

Днями в небі над Ковелем уважні перехожі помітили рідкісну в наших краях дивину - справжню повітряну кулю.

Жовтогарячий літальний апарат вражав своїми розмірами, величчю, плавним польотом. Ті, кому пощастило побачити дивовижний політ, зокрема, над Турією, парком імені Т. Шевченка, отримали неймовірні враження і настрій на весь день. 

Нам достеменно не відомо, як і чому  повітряна красуня з'явилася у небі над Ковелем, але ця чудова подія стала приємним сюрпризом для ковельчан та гостей міста.

l

У всі часи люди мріяли піднятися в повітря й літати, наче птахи. Прагнення до польотів спонукало винахідників до створеннях різних  літальних апаратів. Одна з конструкцій зачаровує прихильників уже впродовж століть — це  повітряна куля, яка вперше здійнялася у небо 5 червня 1783 року у французькому місті Анноне. Її винайшли брати Монгольф'є. Куля мала оболонку з грубого лляного полотна, обклеєного папером. Вона  наповнювалась гарячим повітрям, завдяки чому підіймалась угору.

Під час першого польоту повітряний апарат досяг висоти близько 1800 метрів.  

У другий політ, що відбувся 19 вересня 1783 року у Версалі, аеростат вирушив з "екіпажем" — бараном, півнем і качкою. Куля пролетіла близько чотирьох кілометрів і спустилася на землю настільки плавно, що тварини анітрохи не постраждали.

Перший в історії політ людей на "монгольф'єрі" відбувся 21 листопада 1783 року. Куля, діаметром п'ятнадцять із половиною метрів і заввишки двадцять чотири метри з екіпажем із двох осіб, стартувала на території замку де ла Мюет у західній частині Парижа. На повітряну прогулянку в кошику аеростата наважилися справжні сміливці — науковець Жан Франсуа Пілатр де Роз'є та маркіз Франсуа д'Арланд.

Через рік, 24 вересня 1784 року, в повітря піднялася і перша жінка — пані Тибль. Її політ над землею тривав 142 хвилини.

Цікаві факти

У повітряних кулях використовується газ, який легший за повітря, тому куля піднімається вгору.

Більшість  оболонок куль виготовлені з нейлону. Точка плавлення цього матеріалу складає приблизно 230оС. Температура всередині кулі зазвичай нижче 120о С.

Повітряні кулі не можуть бути використані в дощ. 

При вивільненні гарячого повітря, повітряна куля знижується. 

Повітряна куля летить туди, куди її несе вітер (тобто нею не можна керувати). 

Повітряна куля не здатна перевозити габаритний і важкий вантаж. 

На повітряній кулі можна літати не тільки 20-30 хвилин. Мандрівники на повітряних кулях літають набагато довше і далеко, добу або навіть тижні. У 1991 році швейцарець П'єр Линдстренд і англієць Річард Бренсон здійснили перший тривалий політ на повітряній кулі з Японії до Північної Канади.

У 1999 році Бертран Піккар і Брайан Джонс на аеростаті Breitling Orbiter 3 здійснили безпосадковий кругосвітній політ за 20 днів, подолавши 40814 кілометрів. А потім навколосвітню подорож на повітряній кулі зробив Стів Фоссет в 2002 році. Він пролетів 34 000 кілометрів за два тижні.

Повітряні кулі здатні підніматися на висоту до 5000 метрів. Однак людей для розваги піднімають значно нижче. 

Щоб управляти повітряною кулею, потрібно мати відповідну ліцензію і пройти навчання, отримавши необхідну практику.

У Туреччині є особливе місце — Каппадокія, де щодня в небо піднімаються 250 повітряних куль.

Світовий рекорд з одночасного підйому 408 повітряних куль був встановлений в 2013 році у Франції.

Підготувала Світлана ЛЯШУК.

Фото з соцмереж.

Днями в небі над Ковелем уважні перехожі помітили рідкісну в наших краях дивину - справжню повітряну кулю.

Жовтогарячий літальний апарат вражав своїми розмірами, величчю, плавним польотом. Ті, кому пощастило побачити дивовижний політ, зокрема, над Турією, парком імені Т. Шевченка, отримали неймовірні враження і настрій на весь день. 

Нам достеменно не відомо, як і чому  повітряна красуня з'явилася у небі над Ковелем, але ця чудова подія стала приємним сюрпризом для ковельчан та гостей міста.

ххх

У всі часи люди мріяли піднятися в повітря й літати, наче птахи. Прагнення до польотів спонукало винахідників до створеннях різних  літальних апаратів. Одна з конструкцій зачаровує прихильників уже впродовж століть — це  повітряна куля, яка вперше здійнялася у небо 5 червня 1783 року у французькому місті Анноне. Її винайшли брати Монгольф'є. Куля мала оболонку з грубого лляного полотна, обклеєного папером. Вона  наповнювалась гарячим повітрям, завдяки чому підіймалась угору.

Під час першого польоту повітряний апарат досяг висоти близько 1800 метрів.  

У другий політ, що відбувся 19 вересня 1783 року у Версалі, аеростат вирушив з "екіпажем" — бараном, півнем і качкою. Куля пролетіла близько чотирьох кілометрів і спустилася на землю настільки плавно, що тварини анітрохи не постраждали.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1353

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

Гороскоп

з 21 по 27 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 546

Вагомими успіхами не тільки на Ковельщині і Волині, але й у всій Україні славиться колектив тренерів-викладачів та вихованців комунального закладу "Ковельська комплесна дитячо-юнацька спортивна школа  імені Євгена Кондратовича”, який очолює майстер спорту, депутат міської ради Олена КЛІМАШЕВСЬКА,  людина енергійна, ініціативна, творча, яку шанують колеги та її виборці.

На світлині ви бачите Олену Миколаївну (в центрі) із тренерами-викладачами майстром спорту Світланою ПРОНІНОЮ, майстром спорту Володимиром ДОМАРЕЦЬКИМ (відділення веслування на байдарках і каное), Оленою ЧЕРНЯК (відділення шахів), Володимиром ПОЛЯТИЧКОМ (відділення волейболу), майстром спорту Віталієм ТИМОФЄЄВИМ (відділення кікбоксингу), Дмитром ЛЯШУКОМ (відділення плавання).

Щиро вітаємо їх, а також усіх фізкультурників і спортсменів міста й району з прийдешнім професійним святом, бажаємо міцного здоров'я, нових здобутків у праці, миру й благополуччя!

Редакція «Вістей Ковельщини» завжди підтримувала і надалі підтримуватиме спортивну громаду міста і району, широко  інформувала й інформуватиме  про здобутки кращих спортсменів краю, писала і писатиме про існуючі проблеми, над розв’язанням яких слід працювати.

Тож, шановні  спортсмени і фізкультурники, читайте й передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас! Разом ми – сила.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Вагомими успіхами не тільки на Ковельщині і Волині, але й у всій Україні славиться колектив тренерів-викладачів та вихованців комунального закладу "Ковельська комплесна дитячо-юнацька спортивна школа  імені Євгена Кондратовича”, який очолює майстер спорту, депутат міської ради Олена КЛІМАШЕВСЬКА,  людина енергійна, ініціативна, творча, яку шанують колеги та її виборці.

На світлині ви бачите Олену Миколаївну (в центрі) із тренерами-викладачами майстром спорту Світланою ПРОНІНОЮ, майстром спорту Володимиром ДОМАРЕЦЬКИМ (відділення веслування на байдарках і каное), Оленою ЧЕРНЯК (відділення шахів), Володимиром ПОЛЯТИЧКОМ (відділення волейболу), майстром спорту Віталієм ТИМОФЄЄВИМ (відділення кікбоксингу),Дмитром ЛЯШУКОМ (відділення плавання).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 437

Під керівництвом міського голови Олега Кіндера відбулося засідання міської комісії з питань ТЕБ та НС.

Про стан епідемічної, медико-біологічної ситуації в Ковелі, спричиненої коронавірусом, розповіла завідуюча Ковельським міськрайонним відділом ДУ “Волинський ОЛЦМ України” Людмила Маляр. Вона зауважила, що Ковель на найближчі два тижні віднесений до “зеленої” зони, адже рівень захворюваності у місті дещо знизився. Приємно, що люди усвідомили свою відповідальність, і більшість дбає про своє здоров’я і тих, хто поруч. За її словами, про це свідчить і перший шкільний день, адже діти мали з собою маски, антисептики. Заклади освіти теж підготувались до роботи під час пандемії.

За словами начальника міськрайонного управління Держпродспоживслужби Миколи Короля, спеціалісти й надалі проводять моніторингові обстеження закладів торгівлі, громадського харчування, перукарень, офісних приміщень щодо дотримання санітарних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусу COVID-19. Загалом вони побували у понад 800 закладах. У 188 виявлені порушення, складено 57 адмінпротоколів.

Медичний директор Ковельського МТМО з педіатрії Ольга Козачук розповіла, що кількість хворих на коронавірусну хворобу та з підозрою у порівнянні з попередніми місяцями в лікарні зросла. Багато з них потребують кисневої терапії. На сьогодні діюча киснева станція справляється. Втім, прогнозуючи ситуацію надалі, є необхідність у придбанні потужнішої.

Також виникають труднощі у медиків через те, що результатів аналізів ПЛР-тестування доводиться чекати інколи понад 10 днів.

Людмила Маляр запевнила, що найближчим часом ситуація має виправитись, адже в обласному центрі лабораторію обладнано в новому приміщенні та забезпечено її сучасною апаратурою.

На виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України і рішень Державної та регіональної комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій комісія вирішила продовжити у Ковелі карантин до 31 жовтня.

Затвердили перелік визначених Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обмежень, які діятимуть у Ковелі у випадках встановлення на території міста “зеленого”, “жовтого”, “помаранчевого” або “червоного” рівнів епідемічної небезпеки. Нині наше місто віднесено до “зеленої” зони.

Олег Олексійович подякував усім за роботу, злагоджені дії служб під час карантину та закликав і надалі здійснювати контроль за дотриманням протиепідемічних заходів у місцях найбільшого скупчення людей, адже загроза поширення коронавірусної інфекції є досить високою.

Зокрема, необхідно продовжити проведення регулярних моніторингових перевірок щодо дотримання суб’єктами господарювання встановлених вимог до функціонування в умовах карантину, а саме: стосовно дотримання режиму носіння захисних масок, соціальної дистанції та здійснення заходів з дезінфекції на об’єктах торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, ринках, у громадському транспорті.

З протоколом засідання місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій можна ознайомитись на офіційному сайті міської ради у розділі «Увага! Важлива інформація».

Вл. інф.

Під керівництвом міського голови Олега Кіндера відбулося засідання міської комісії з питань ТЕБ та НС.

Про стан епідемічної, медико-біологічної ситуації в Ковелі, спричиненої коронавірусом, розповіла завідуюча Ковельським міськрайонним відділом ДУ “Волинський ОЛЦМ України” Людмила Маляр. Вона зауважила, що Ковель на найближчі два тижні віднесений до “зеленої” зони, адже рівень захворюваності у місті дещо знизився. Приємно, що люди усвідомили свою відповідальність, і більшість дбає про своє здоров’я і тих, хто поруч. За її словами, про це свідчить і перший шкільний день, адже діти мали з собою маски, антисептики. Заклади освіти теж підготувались до роботи під час пандемії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 441

Міжнародний  турнір 

з  тенісу

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 690

У Харкові відбувся довгоочікуваний чемпіонат України зі спортивної боротьби серед юнаків та дівчат до 18 років. 

У складі збірної команди Волинської області були вихованці ДЮСШ №1 – Ольга Падошик, Діана Рисьова та Олександр Кадіра. 

Ольга Падошик, яка вперше виступала у ваговій категорії 61 кг, показала хороший результат, перемігши суперниць з Одеської, Харківської та Івано-Франківської областей. Ковельчанка поступилась львів'янці (рахунок — 3:5) за вихід у фінал, проте здолала борчиню з Житомирщини (рахунок – 10:0), тим самим здобувши “бронзу”.

 Діана Рисьова (вагова категорія 43 кг) посіла достойне V місце. Олександр Кадіра (80 кг), перемігши двох суперників, поступився в 1/8 фіналу борцю з Київщини.

Висловлюємо подяку за допомогу в організації поїздки підприємцям Тетяні Степанюк, Тетяні Дарчич та директору ринку Петру Сороці.

Готував ковельських спортсменів до змагань тренер Олег Стус.

У Харкові відбувся довгоочікуваний чемпіонат України зі спортивної боротьби серед юнаків та дівчат до 18 років. 

У складі збірної команди Волинської області були вихованці ДЮСШ №1 – Ольга Падошик, Діана Рисьова та Олександр Кадіра. 

Ольга Падошик, яка вперше виступала у ваговій категорії 61 кг, показала хороший результат, перемігши суперниць з Одеської, Харківської та Івано-Франківської областей. Ковельчанка поступилась львів'янці (рахунок — 3:5) за вихід у фінал, проте здолала борчиню з Житомирщини (рахунок – 10:0), тим самим здобувши “бронзу”.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 364

У житті бувають спогади незабутні. Такими для мене є роки праці в школі. Найцікавіша, одна з найгуманніших, відповідальна професія вчителя. Він “ліпить”, виховує Людину, від якої в майбутньому залежатиме все.

Є особи, для яких сенсом життя є гроші, накопичення, для інших – кар'єра. Але в більшості чесні, сумлінні трудівники, для яких жити – значить робити добро, дружити, співчувати, навчитися бачити в калюжі Сонце, дорожити життям, бо не відновиться ні день, ні хвилина. Відновити можна тільки пам'ять. Саме з такою метою через довгих 50 років зустрілися мої дорогі діти – випускники Голобської школи, старої школи, бо нову – не зрівняти. Все дихає чистотою, красою. Милуєшся і зовнішнім виглядом, і клумбами, і порядком.

Зуміла відшукати, організувати колишніх учнів емоційна і невгамовна Валентина Сіньчук (Яремчук). Вона, як ніхто,  переконана, що треба насолоджуватися прожитим днем, берегти зв'язок із тими, з ким поєднала доля, не старіти душею. 

І ось цей день настав. Підходжу до школи. Серце вискакує з грудей. Кого побачу? Чи впізнають мене, якій уже “28” (правда, якщо переставити цифри місцями). А ще ж коронавірус. 

І ось вони: сміливі, непокірні, розумні. Не хочу бачити зморшки на їхніх обличчях, перефарбоване волосся. Вони постають переді мною маленькими щасливими білоголовими, чорнявенькими із добрими, допитливими очима. А тепер це – красиві поважні тьоті і дяді, які подолали відстані і перешкоди, бо їх кличе пам'ять. Найдальшу відстань подолав Михайло Кукурік. Примчав із самої Камчатки. Анатолій Кримусь – із Києва,  Володимир Місюра – із  Маневич, Ірина Родюк – із Ратного, Катерина Кобиш і Людмила (Люся) Трофімчук – із Луцька. Тамара  Вісин, Галина Бенесько, Володимир Гарлінський і Валентина Яромчук – із Ковеля. І, звісно, голобчани: Ольга Войтюк, Любов Гарлінська, Володимир Бай, Микола Пруд, Галина Кашуба, Ольга Хомік.

Із Дарівки – Василь Власюк, із Уховецька – Володимир Якобчук. Дуже жаль, що не могли прибути три Валентини Лук'янчук. Щиро бажаю, щоб вони підкріпили своє здоров'я і змогли зустрітися на ювілей – 55 років.

Схвильовано, емоційно привітав присутніх Володимир Бай. Відвідали Георгія Наумчика, побували на кладовищі, був прямий ефір з Раєю Наумчик (Балахно), яка видала нову книжку "Серпанок долі" і привітала присутніх.

З болем у серці пишу ці рядочки про тих, хто відійшов у Вічність. Це – Тамара Кримусь, Володя Олексюк, Леонтій Кудацький, Георгій Наумчик, Сергій Оксентюк, Раїса Матеюк, Зоя Бутрим, Василь Простопчук, Леонід Воробей, Юлія Крисюк, Юрій Матящук, Ольга Пилипенко, Валентина  Вережнікова, Іван Минкевич. 

Ми згадали усіх поіменно і хочемо, щоб помолилися за них ті, кого з ними зводила доля і бажаємо, щоб нас не зменшилось до наступної зустрічі.

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

У житті бувають спогади незабутні. Такими для мене є роки праці в школі. Найцікавіша, одна з найгуманніших, відповідальна професія вчителя. Він “ліпить”, виховує Людину, від якої в майбутньому залежатиме все.

Є особи, для яких сенсом життя є гроші, накопичення, для інших – кар'єра. Але в більшості чесні, сумлінні трудівники, для яких жити – значить робити добро, дружити, співчувати, навчитися бачити в калюжі Сонце, дорожити життям, бо не відновиться ні день, ні хвилина. Відновити можна тільки пам'ять. Саме з такою метою через довгих 50 років зустрілися мої дорогі діти – випускники Голобської школи, старої школи, бо нову – не зрівняти. Все дихає чистотою, красою. Милуєшся і зовнішнім виглядом, і клумбами, і порядком.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 418

У громаді Архістратига Божого Михаїла в с. Кругелі Ковельського деканату ПЦУ митрополит Луцький і Волинський Михаїл освятив храм і престол та очолив Божественну літургію.

З високопреосвященним служили: старший декан, протоієрей Іван Бонис, настоятель, священик Назарій Благута, декани округів – протоієреї Василь Мичко та Андрій Сех, інше духовенство Ковельського і Старовижівського благочинь.

Разом з усіма молився голова райради Андрій Броїло.

У промові архієрей привітав парафіян із визначною подією – освяченням дому Божого. Адже для християнина – це важлива подія у житті. Віруюча людина сьомий день проводить у єднанні з Господом, переконує архіпастир. "Для чого ми повинні присвятити воскресний день? Чи це зима, чи це літо, чи це осінь? Не косінню картоплиння, а твоєму єднанню з Богом, Який тебе створив", – пояснює високопреосвященний та додає, що цей день варто також присвятити і батькам, які тебе народили, і родині, яка виховала. Також сьомий день нам потрібен, аби проаналізувати себе і свої вчинки, "звірити їх із Євангельською істиною".

Було відслужено літію на могилі першого будівничого цієї церкви Трифона Білашука, котрий похований біля храму. Як розповів о. Назарій, Трифон Денисович – один із перших, хто розпочав роботу й доклав чимало зусиль, аби сьогодні тут освятили місце спілкування з Господом.

На завершення Богослужіння керуючий єпархією вручив благословенні грамоти активним парафіянам, зокрема, Наталії Білашук, дружині будівничого.

Це не перший Божий дім у цьому селі. Відомий дослідник Микола Теодорович у п'ятому томі книги "Волинь в описах міст, містечок і сіл...", що надійшов 1903 року для передплатників "Волынских епархиальных ведомостей", пише: "У селі церква в ім'я Архістратига Михаїла. Коли й ким збудована, невідомо. Дерев'яна з такою ж дзвіницею, прибудованою в 1880 р., на дубових підвалинах, крита залізом. Начинням і ризницею бідна". Зазначено, що тут служили священик Мелетій Сакович і псаломник Матвій Гнажевський, але кругельська церква була приписана до парафії в  Нових Кошарах.

Наш кор.

У громаді Архістратига Божого Михаїла в с. Кругелі Ковельського деканату ПЦУ митрополит Луцький і Волинський Михаїл освятив храм і престол та очолив Божественну літургію.

З високопреосвященним служили: старший декан, протоієрей Іван Бонис, настоятель, священик Назарій Благута, декани округів – протоієреї Василь Мичко та Андрій Сех, інше духовенство Ковельського і Старовижівського благочинь.

Разом з усіма молився голова райради Андрій Броїло.

У промові архієрей привітав парафіян із визначною подією – освяченням дому Божого. Адже для християнина – це важлива подія у житті. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 965