За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.
Не забували про політв’язнів на початку Другої світової війни. Коли відступали, то не знали, що з ними робить: і не залишити німцям і евакуювати пізно. Розстрілювали й поспіхом кидали в криниці або закопували. А в Таганрозі швидше зробили. Там, на станції залишились в’язні, підготовлені на евакуацію, але фашисти вже відрізали місто до відступу. Товарні вагони переповнені, не залишати ж німцям: підвезли цистерни з нафтою, полили вагони, потім підпалили, і всі згоріли заживо.
А які катування застосовували під час допитів! Із джерел книг «Діти Арбату» Анатолія Рибакова і «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина відомо: стискали череп залізним обручем, опускали людину у ванну з кислотами, голого прив’язували біля мурашника, помішали в шафу з блохами, заганяли розпечений шолом в анальний отвір, повільно роздавлювали статеві органи, по тижнях не давали спати, мучили спрагою, били в кроваве місиво, кидали в яму 3*2 м на кілька днів під відкритим небом, ламали ребра і кістки… Це – геноцид.
Я вже не кажу про голодомор 1932-1933 р. р., коли вимирали цілі сім’ї, села, займались людоїдством, бо вже все було з’їдено: миші, хом’яки, собаки, коти, дохлі коні… Це гинули безневинні. А за що ж винні страждали? Наведу кілька прикладів (з тих же джерел). Моряків стихія занесла у Швецію, там їм створили комфортне життя. Коли повернулись додому, їх як шпигунів прийняли і в тюрму засадили, бо ж вони розкажуть, що там краще живеться. Шведи «пронюхали» і вирішили перевірити. Моряків відкормили, одягли гарно і представили на конференцію, взявши підписку про нерозголошення правди ні в якому разі, інакше – розстріл. Моряки не підвели. Після конференції переодягнули – і в тюрму.
У колгоспі чоловік так трудився, що нагородили орденом. А він подякував і сказав, що краще б дали пуд борошна: всю сім’ю з шістьома дітками заслали в сибір. А один колгоспник наважився районне начальство спитати, чи знає воно, що вже кілька років, крім соломи, не дають нічого на трудодні: 10 років одержав. Відкривали завод після будівництва. Радість, зібрались на торжество, після урочистої промови – аплодисменти 5 хв., 10 хв. – ніхто перший не міг зупинитися: боялися. Нарешті, зробив це директор заводу – загримів у ГУЛАГ. Написав чеченський поет вірш, присвячений Орджанікідзе посмертно, його похвалили. А він візьми й скажи: «Як умре сталін, я ще кращий напишу», – розстріляли. А хто був у полоні під час Другої світової війни –10 р. або розстріл.
А скільки ж людей замордували в застінках катівень! Не всі витримували, але не всі й корились. Н. Столярова, що вижила згадує свою сусідку по тюремних нарах в 1937 р. стареньку жінку. Її допитували кожну ніч (зауважу, що допити, каже Солженіцин, проводили вночі). У 1935 р. у неї в москві проїздом ночував біглий із заслання колишній митрополит (тоді масово священників висилали в сибір). Стали допитувати: «А до кого він далі поїхав із москви?» – «Знай, але не скажу» (він пробрався за сприяння віруючих у Фінляндію). Кулаками махали перед нею, але нічого не могли зробити старенькій. «Нічого ви зі мною не зробите, хоч на шматки ріжте. Ви ж начальства боїтесь, один одного… А я нікого не боюсь. Хоч зараз до Бога на звіт».
Тих, хто, ризикуючи життям, втікали, ловили, повертали і добавляли новий строк. Один втікач пробрався через тайгу, через Казахтан, через Кавказ, через всі перешкоди, добрався до Карпат, де його повстанці переправили через кордон у Чехію. Пройшло більше десятка літ, але й там розшукали його агенти, повернули назад і… розстріляли.
Протягом 1944-1953 рр. за участь у визвольному русі чи його підтримку було репресовано близько пів мільйона українців. З них 153 тис. вбито, 134 тис. – ув’язнено і понад 200 тис. депортовано до віддалених районів срср: Норильск, Магадан, Казахстан, Мордова. «Воркута» і «Соловки» – це були найстрашніші слова, їх боялись вимовити, щоб не потрапити туди, адже це було рівнозначне смерті. Звідти ніхто не повертався, бо не тільки непосильна праця нищила здоров’я людей, а й умови жорстокі: голод, холод. Антисанітарія (воші заїдали)…
З болем у серці читаєш статтю Миколи Михалевича «Повстанці загинули, але ворогу не здалися» у газеті «Вісті Ковельщини» за 13 лютого цього року. Вони були молоді, красиві, здорові – тільки жити й жити, розбудовувати державу, продовжувати рід людський!
сталін арештовував, катував і вбивав будь-кого, хто ставав у нього на шляху, тому громадська думка не мала значення. І карав тих, хто насмілився все-таки протистояти, жорстоко: розстріл. Тож судили прославлених командирів, героїв громадянської війни, судили цвіт армії, яку народ любив, якою гордився, про яку складали пісні, в якій проходив службу майже кожен молодий солдат, знав і проймався повагою до тих імен. І як наслідок 40 тисяч найбільш освічених, досвідчених і талановитих людей, які складали більше половини вищого і старшого командного складу червоної армії, було розстріляно. А народ боявся і вірив йому «вождю народів». Отак він готував радянський союз до майбутньої війни. Але народ, не зважаючи на терор і злочини, вистояв у боротьбі з фашизмом і гинув за Батьківщину, за сталіна. Отака була пропаганда, отака була політика. Кожен боявся голос подати, хоч розумів, що робиться щось не таке, що так не повинно бути.
l
І як же боляче і прикро, що і сьогодні через кляту війну ллється кров, руйнується все, у що вкладено багато праці і коштів, обривається життя найкращих синів і дочок України – цвіту землі!!!
Щодня у всіх новинах повідомляють про наших героїв, які повертаються додому в останню дорогу. Повертаються з того пекла молоді, здорові, красиві, розумні, щоб залишитися в пам’яті навічно. Серед них хочу згадати найсвіжіший факт. У 28 років віддав Володимир Левчик з Маневич своє життя в цій безглуздій війні. Після 11 класу вступив на факультет підготовки лікарів для ЗСУ медуніверситету імені Богомольця, який закінчив у 2020 р. Проходив інтернатуру як лікар-уролог у Маневицькій лікарні та медзакладах Луцька і Львова й вступив в Українську військово-медичну академію. Із Києва поїхав на Запорізький напрямок. Навіть додому не навідався, тільки речі переслав.
Володимир робив усе можливе й неможливе для порятунку поранених. Його побратими розповідали, що він, як приїжджав евакуатор, не тільки поранених рятував. А й перебирав усіх «200-х» із чорних мішків. Казав, що санітари могли помилитися, що когось не можна повернути до життя, і таки знаходив хлопців, яких буквально оживляв. 13 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму. Світла і нетлінна пам’ять нашому Герою Володимиру Левчику! – пише газета «Вісник+К» за 20 лютого цього року.
Ворог не тільки військових, а й цивільних убиває. І все менше й менше, каже статистика, залишається українців. Спочатку було 52 млн., потім 33, а по світу біженців і заробітчан – 65 ???. Коли ж ви вернетесь на свою багатостраждальну Україну, дорогі земляки? Може, й звідусюди вернеться частина, хто не прижився на чужій землі, після закінчення війни (дай, Боже, щоб так і було), тільки не з росії. Бо вони, величезна українська діаспора, мовчать. А Україна 3 роки вмивається кров’ю і слізьми. Раз мовчать, значить бояться або погоджуються, що їх рідних, дітей убивають. А вони з своєю рабською психологією не подають голосу. На зібранні біженців у Варшаві одна жінка сказала, що її молодий брат живе й працює в тюмені. По телефону на початку війни спитала: «Чому мовчиш же? Вбивають ваших рідних, друзів. Вас же там багато прижилося?» – «Нема організаторів. А, по-друге, це нічого не дасть, тільки нам зашкодить.» (Із газети «Наше життя» Любомль). Як за сталіна боялися, так і тепер бояться.
Великі кошти витрачаються на зброю, а це ж смерть, каліцтво щодня, щогодини, щосекунди. А чому б не використати їх на боротьбу зі страшними хворобами, на благоустрій, на добробут? Скільки праці вкладено, а й досі вороги все нищать. Хто ж зупинить те кровопролиття, хто ж увійде в історію планети не як нищівник, а як рятівник, благодійник? Невже всі президенти тих країн, хто на нашій стороні й допомагає нам, безсилі проти одного агресора?
Але віриться, що все погане рано чи пізно закінчиться. Від усього можна втекти: від кулі, смерті, а від совісті нікуди не втечеш. І розплата не за гратами. Бо що посіяв, те й пожнеш. Горе вертається до тих, хто його породжує. Так і ворогам буде.
«Як же прагне кожен із нас, щоб молодь жила в мирі! Без молоді не може розвиватись й існувати держава. Молодь України – це кисень, яким вона дихає. Без молоді життя країни зупиняється», – це слова Олени Зеленської, першої леді, яка теж робить великий вклад у Перемогу.
Всі чекають того дня, коли настане Перемога і настане нове життя. А наш народ не лінивий, навіть у війну не збавляє темпи на всіх ділянках виробництва. І ми з хлібом завжди, ще й іншим народам помагаємо.
Дайте мир на Землі, на стіл добрий, мов Сонце, хліб, та милу працю в руки, та любов у груди – і людина не зігнутою тінню, а напівбогом піде по Землі.
А скільки фільмів, пісень, книг народилось за роки страшної війни! Мистецтво розвивається без огляду на політику, війну. І таланти народжуються, і діточки, навіть, коли палає земля.
Життя продовжується.
Валентина Остапчук.
За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 155
За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.
Драйвово та емоційно впродовж двох днів в спортивній залі коледжу тривали змагання, на яких розігрувалась першість ВСП «КПЕФК ЛНТУ» з баскетболу серед юнаків. 
ОВЕН. Настає свiтла смуга у вашому життi. Одне з головних завдань тижня – почати реалiзовувати вашi неабиякi здiбностi. Стежте за своїми вчинками i словами, вони повиннi бути продуманими. 
Четвер. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
Підбито підсумки акцій, які оголошувала редакція газети "Вісті Ковельщини" серед передплатників "міськрайонки". В результаті розіграшу переможцями стали: 
Сьогодні, 20 березня – весняне рівнодення, тобто день, коли починається астрономічна весна. У Північній півкулі планети Земля природа пробуджується від зимового сну, а день і ніч стають майже рівними за тривалістю.
5 березня ц. р. Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, яких обрав національний Комітет з присудження цієї премії. 
Нещодавно побувала у селищі Ратне. Поїхала на зустріч з ветеранами, а конкретно з прекрасним колективом – хором "Журавлі".
Складні події суспільно-політичного життя – і насамперед війна – відволікають людей від інших сторін нашого буття. В інтернеті та соцмережах все частіше зустрічаються страхітливі повідомлення про наближення кінця світу, що, насамперед, пов'язують з руйнуванням нашого довкілля.
Як відомо, містика – це окультні явища як зв'язок із потойбічним світом та надприродними силами. А в літературі – це один із найцікавіших і найбільш інтригуючих сучасних жанрів. Її складові – дивні події чи історії та неймовірні феномени, знаки іншого (паралельного) світу та істоти, що жахають, виникаючи з нізвідки. І страх – страх невідомого, надприродного, того, що не піддається логічному поясненню.