Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 27 листопада 2025 року №49 (13005)

Повідомлення в номер / Вивчаймо уроки історії

27.03.2025
За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.
Не забували про політв’язнів на початку Другої світової війни. Коли відступали, то не знали, що з ними робить: і не залишити німцям і евакуювати пізно. Розстрілювали й поспіхом кидали в криниці або закопували. А в Таганрозі швидше зробили. Там, на станції залишились в’язні, підготовлені на евакуацію, але фашисти вже відрізали місто до відступу. Товарні вагони переповнені, не залишати ж німцям: підвезли цистерни з нафтою, полили вагони, потім підпалили, і всі згоріли заживо.
А які катування застосовували під час допитів! Із джерел книг «Діти Арбату» Анатолія Рибакова і «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина відомо: стискали череп залізним обручем, опускали людину у ванну з кислотами, голого прив’язували біля мурашника, помішали в шафу з блохами, заганяли розпечений шолом в анальний отвір, повільно роздавлювали статеві органи, по тижнях не давали спати, мучили спрагою, били в кроваве місиво, кидали в яму 3*2 м на кілька днів під відкритим небом, ламали ребра  і кістки… Це – геноцид. 
Я вже не кажу про голодомор 1932-1933 р. р., коли вимирали цілі сім’ї, села, займались людоїдством, бо вже все було з’їдено: миші, хом’яки, собаки, коти, дохлі коні… Це гинули безневинні. А за що ж винні страждали? Наведу кілька прикладів (з тих же джерел). Моряків стихія занесла у Швецію, там їм створили комфортне життя. Коли повернулись додому, їх як шпигунів прийняли і в тюрму засадили, бо ж вони розкажуть, що там краще живеться. Шведи «пронюхали» і вирішили перевірити. Моряків відкормили, одягли гарно і представили на конференцію, взявши підписку про нерозголошення правди ні в якому разі, інакше – розстріл. Моряки не підвели. Після конференції переодягнули – і в тюрму. 
У колгоспі чоловік так трудився, що нагородили орденом. А він подякував і сказав, що краще б дали пуд борошна: всю сім’ю з шістьома дітками заслали в сибір. А один колгоспник наважився районне начальство спитати, чи знає воно, що вже кілька років, крім соломи, не дають нічого на трудодні: 10 років одержав. Відкривали завод після будівництва. Радість, зібрались на торжество, після урочистої промови – аплодисменти 5 хв., 10 хв. – ніхто перший не міг зупинитися: боялися. Нарешті, зробив це директор заводу – загримів у ГУЛАГ. Написав чеченський поет вірш, присвячений Орджанікідзе посмертно, його похвалили. А він візьми й скажи: «Як умре сталін, я ще кращий напишу», – розстріляли. А хто був у полоні під час Другої світової війни –10 р. або розстріл. 
А скільки ж людей замордували в застінках катівень! Не всі витримували, але не всі й корились. Н. Столярова, що вижила згадує свою сусідку по тюремних нарах в 1937 р. стареньку жінку. Її допитували кожну ніч (зауважу, що допити, каже Солженіцин, проводили вночі). У 1935 р. у неї в москві проїздом ночував біглий із заслання колишній митрополит (тоді масово священників висилали в сибір). Стали допитувати: «А до кого він далі поїхав із москви?» – «Знай, але не скажу» (він пробрався за сприяння віруючих у Фінляндію). Кулаками махали перед нею, але нічого не могли зробити старенькій. «Нічого ви зі мною не зробите, хоч на шматки ріжте. Ви ж начальства боїтесь, один одного… А я нікого не боюсь. Хоч зараз до Бога на звіт».
Тих, хто, ризикуючи життям, втікали, ловили, повертали і добавляли новий строк. Один втікач пробрався через тайгу, через Казахтан, через Кавказ, через всі перешкоди, добрався до Карпат, де його повстанці переправили через кордон у Чехію. Пройшло більше десятка літ, але й там розшукали його агенти, повернули назад і… розстріляли.
Протягом 1944-1953 рр. за участь у визвольному русі чи його підтримку було репресовано близько пів мільйона українців. З них 153 тис. вбито, 134 тис. – ув’язнено і понад 200 тис. депортовано до віддалених районів срср: Норильск, Магадан, Казахстан, Мордова. «Воркута» і «Соловки» – це були найстрашніші слова, їх боялись вимовити, щоб не потрапити туди, адже це було рівнозначне смерті. Звідти ніхто не повертався, бо не тільки непосильна праця нищила здоров’я людей, а й умови жорстокі: голод, холод. Антисанітарія (воші заїдали)…
З болем у серці читаєш статтю Миколи Михалевича «Повстанці загинули, але ворогу не здалися» у газеті «Вісті Ковельщини» за 13 лютого цього року. Вони були молоді, красиві, здорові – тільки жити й жити, розбудовувати державу, продовжувати рід людський!
сталін арештовував, катував і вбивав будь-кого, хто ставав у нього на шляху, тому громадська думка не мала значення. І карав тих, хто насмілився все-таки протистояти, жорстоко: розстріл. Тож судили прославлених командирів, героїв громадянської війни, судили цвіт армії, яку народ любив, якою гордився, про яку складали пісні, в якій проходив службу майже кожен молодий солдат, знав і проймався повагою до тих імен. І як наслідок 40 тисяч  найбільш освічених, досвідчених і талановитих людей, які складали більше половини вищого і старшого командного складу червоної армії, було розстріляно. А народ боявся і вірив йому «вождю народів». Отак він готував радянський союз до майбутньої війни. Але народ, не зважаючи на терор і злочини, вистояв у боротьбі з фашизмом і гинув за Батьківщину, за сталіна. Отака була пропаганда, отака була політика. Кожен боявся голос подати, хоч розумів, що робиться щось не таке, що так не повинно бути.
l
І як же боляче і прикро, що і сьогодні через кляту війну ллється кров, руйнується все, у що вкладено багато праці і коштів, обривається життя найкращих синів і дочок України – цвіту землі!!!
Щодня у всіх новинах повідомляють про наших героїв, які повертаються додому в останню дорогу. Повертаються з того пекла молоді, здорові, красиві, розумні, щоб залишитися в пам’яті навічно. Серед них  хочу згадати найсвіжіший факт. У 28 років віддав Володимир Левчик з Маневич своє життя в цій безглуздій війні. Після 11 класу вступив на факультет підготовки лікарів для ЗСУ медуніверситету імені Богомольця, який закінчив у 2020 р. Проходив інтернатуру як лікар-уролог у Маневицькій лікарні та медзакладах Луцька і Львова й вступив в Українську військово-медичну академію. Із Києва поїхав на Запорізький напрямок. Навіть додому не навідався, тільки речі переслав. 
Володимир робив усе можливе й неможливе для порятунку поранених. Його побратими розповідали, що він, як приїжджав евакуатор, не тільки поранених рятував. А й перебирав усіх «200-х» із чорних мішків. Казав, що санітари могли помилитися, що когось не можна повернути до життя, і таки знаходив хлопців, яких буквально оживляв. 13 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму. Світла і нетлінна пам’ять нашому Герою Володимиру Левчику! – пише газета «Вісник+К» за 20 лютого цього року.
Ворог не тільки військових, а й цивільних убиває. І все менше й менше, каже статистика, залишається українців. Спочатку було 52 млн., потім 33, а по світу біженців і заробітчан – 65 ???. Коли ж ви вернетесь на свою багатостраждальну Україну, дорогі земляки? Може, й звідусюди вернеться частина, хто не прижився на чужій землі, після закінчення війни (дай, Боже, щоб так і було), тільки не з росії. Бо вони, величезна українська діаспора, мовчать. А Україна 3 роки вмивається кров’ю і слізьми. Раз мовчать, значить бояться або погоджуються, що їх рідних, дітей убивають. А вони з своєю рабською психологією не подають голосу. На зібранні біженців у Варшаві одна жінка сказала, що її молодий брат живе й працює в тюмені. По телефону на початку війни спитала: «Чому мовчиш же? Вбивають ваших рідних, друзів. Вас же там багато прижилося?» – «Нема організаторів. А, по-друге, це нічого не дасть, тільки нам зашкодить.» (Із газети «Наше життя» Любомль).  Як за сталіна боялися, так і тепер бояться.
Великі кошти витрачаються на зброю, а це ж смерть, каліцтво щодня, щогодини, щосекунди. А чому б не використати їх на боротьбу зі страшними хворобами, на благоустрій, на добробут? Скільки праці вкладено, а й досі вороги все нищать. Хто ж зупинить те кровопролиття, хто ж увійде в історію планети не як нищівник, а як рятівник, благодійник? Невже всі президенти тих країн, хто на нашій стороні й допомагає нам, безсилі проти одного агресора?
Але віриться, що все погане рано чи пізно закінчиться. Від усього можна втекти: від кулі, смерті, а від совісті нікуди не втечеш. І розплата не за гратами. Бо що посіяв, те й пожнеш. Горе вертається до тих, хто його породжує. Так і ворогам буде.
«Як же прагне кожен із нас, щоб молодь жила в мирі! Без молоді не може розвиватись й існувати держава. Молодь України – це кисень, яким вона дихає. Без молоді життя країни зупиняється», – це слова Олени Зеленської, першої леді, яка теж робить великий вклад у Перемогу.
Всі чекають того дня, коли настане Перемога і настане нове життя. А наш народ не лінивий, навіть у війну не збавляє темпи на всіх ділянках виробництва. І ми з хлібом завжди, ще й іншим народам помагаємо.
Дайте мир на Землі, на стіл добрий, мов Сонце, хліб, та милу працю в руки, та любов у груди – і людина не зігнутою тінню, а напівбогом піде по Землі.
А скільки фільмів, пісень, книг народилось за роки страшної війни! Мистецтво розвивається без огляду на політику, війну.  І таланти народжуються, і діточки, навіть, коли палає земля.
Життя продовжується.
Валентина Остапчук.

істор За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 155
Читати далі

Повідомлення в номер / В коледжі змагалися баскетболісти

27.03.2025
Драйвово та емоційно впродовж двох днів  в спортивній залі  коледжу тривали змагання, на яких розігрувалась першість ВСП «КПЕФК ЛНТУ» з баскетболу серед юнаків. 
В дійстві взяли участь більше 50 спортсменів.
Підсумок такий: 
І місце – команда «Група 344»; 
ІІ місце – команда «Група 436»; 
ІІІ місце – команда «Група 161».
Переможці та призери отримали нагороди, продемонструвавши високий рівень спортивної майстерності. 
Бажаємо їм успіхів та перемог у майбутньому!
Олександр ВЕЛЬМА,
викладач-методист
Відокремленого структурного підрозділу 
“Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету”.  

Вельма Драйвово та емоційно впродовж двох днів  в спортивній залі  коледжу тривали змагання, на яких розігрувалась першість ВСП «КПЕФК ЛНТУ» з баскетболу серед юнаків. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 109
Читати далі

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 31 березня по 6 квітня

27.03.2025
ОВЕН. Настає свiтла смуга у вашому життi. Одне з головних  завдань тижня – почати реалiзовувати вашi неабиякi здiбностi. Стежте за своїми вчинками i словами, вони повиннi бути продуманими. 
ТЕЛЕЦЬ. Коли рiзке слово готове зiрватися, подумайте про можливi наслiдки. Тiльки витримка допоможе вам вийти переможцем з будь-якої ситуацiї. Зумiєте обернути проблеми на свою користь, якщо дасте собi часу трохи подумати. 
БЛИЗНЮКИ. Саме зараз знайдеться застосування вашому iнтелектуальному потенцiалу i творчим здiбностям, які  допоможуть досягти успiху i визнання довколишніх. Постарайтеся реально оцiнювати можливостi i не засмучуватися  через дрібниці. 
РАК. Тиждень очiкується безтурботний. Важливо виконати узяті ранiше зобов’язання, бути активнiшими на роботi. Чекають позитивнi тенденцiї у всьому, що стосується професiї. Не виключений перехід на вiдповiдальну посаду.
ЛЕВ. Необхiдно сконцентруватися на вирiшеннi важливих i невiдкладних справ. Постарайтеся не витрачати дорогоцiнну енергiю марно. Розмови, плiтки  забирають дуже багато часу i сили. Можливе виникнення проблем з боку партнерiв.
ДIВА. Якщо завдання, що стоїть перед вами, здається недосяжним, роздiлiть його на дрiбнi частини, i все вдасться.  Середа може посприяти творчому сплеску i розкриттю нових здiбностей. У суботу можете одержати звiстку вiд людини, яка зараз далеко.
ТЕРЕЗИ. Постарайтеся отримати вiд життя задоволення, вiдкрийтеся для нових можливостей i зустрiчей. Закiнчився перiод сварок з партнерами, зараз важливо є іти назустрiч один одному.  
СКОРПIОН. Не варто витрачати дуже багато часу на будiвництво повiтряних замкiв. Нині важлива увага до дрiбниць i аналiз дiй. Зростає ваш авторитет i вплив на довколишніх. 
СТРIЛЕЦЬ. Настав сприятливий момент, щоб почати щось нове – справу або стосунки. Не сумнiвайтеся, зробiть рiшучий крок вперед, i вiдчуєте полегшення та упевненiсть у власних силах. Збiльште  кількість контактiв i корисних дiлових зустрiчей. Можете знайти надiйних союзникiв у важливiй справi.
КОЗЕРIГ. Вам бажано стримати свiй запал i уважно вислухати опонентiв. Зайвий поспiх може призвести до серйозних фiнансових втрат. У другiй половинi тижня, можливо, прихована протидiя вашим планам. Частiше радьтеся з фахiвцями, зараз великий ризик наробити помилок. Прагнiть бути реалiстом i не вимагати вiд близьких людей дуже багато.
ВОДОЛIЙ. Варто звернути увагу на своє оточення, не виключенi спори з друзями. Схоже, вам не вдасться придiляти достатьо часу особистому життю через зайнятiсть професiйними справами. Є небезпека переоцiнити свої сили. 
РИБИ. Вiрогiдне дальнє вiдрядження.  Поставтеся з повагою до нових знайомих i до їхніх пропозицiй. Середа - хороший день для того, щоб дізнатися щось нове або почати вчитися. У четвер постарайтеся стримувати емоцiї. 
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД.

18f3e9e6f106765c01b7f9a103578468 ОВЕН. Настає свiтла смуга у вашому життi. Одне з головних  завдань тижня – почати реалiзовувати вашi неабиякi здiбностi. Стежте за своїми вчинками i словами, вони повиннi бути продуманими. 

ТЕЛЕЦЬ. Коли рiзке слово готове зiрватися, подумайте про можливi наслiдки. Тiльки витримка допоможе вам вийти переможцем з будь-якої ситуацiї. Зумiєте обернути проблеми на свою користь, якщо дасте собi часу трохи подумати. 

Підготував 

Степан ЗОРЕПАД.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 252
Читати далі

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 20–26 березня

21.03.2025
Четвер. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: 0оС. Вітер західний слабкий.
П’ятниця. Ясно. Температура: 13оС. Вітер західний помірний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 1оС. Вітер західний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 3оС. Вітер південно-східний помірний.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 110С. Вітер південно-східний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер  південно-східний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 13оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 13оС. Вітер західний помірно сильний.   
В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 5оС. Вітер західний сильний.
Середа. Хмарно, можливий дощ. Температура: 10оС. Вітер західний сильний.

вербові Четвер. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: 0оС. Вітер західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 152
Читати далі

Повідомлення в номер / Вітаємо переможців акцій

21.03.2025
Підбито підсумки акцій, які оголошувала редакція газети "Вісті Ковельщини" серед передплатників "міськрайонки". В результаті розіграшу переможцями стали: 
Суперакція 
"Встигни передплатити!"
200 гривень кожен отримають:
1. Ковальчук О. А., м. Ковель, вул. Батуринська, 15. 
2. Федорук М. А., м. Ковель, вул. Шевченка, 131а.
3. Місюра М. А., м. Ковель, вул. Геологів, 2/5.
4. Дятел Л. О., м. Ковель, вул. О. Вересая, 4/39.
5. Гладишук, с. Воля Ковельська, вул. Центральна, 24.
Акція "Передплатіть і виграйте"
Подарункові набори 
за передплату на рік:
1. Воробей А. А., с. Солотвин. 
2. Скрипчук Г. О., м. Ковель, пров. Шевченка, 1/63.
3. Волощинський С. В., м. Ковель, вул. Польова, 23/20.
4. Бойчук Є. Ф., м. Ковель, вул. Симона Петлюри, 6.
5. Германюк Н., м. Ковель, вул. Грушевського, 11/69.
6. Кондратович Д. В., м. Ковель, вул. Шептицького, 20.
7. Горох М. О., м. Ковель.
8. Худицький І. П., с. Мильці, вул. Лісова.
9. Рудик С. В., с. Любитів, вул. Ковельська.
10. Сидорук С. Д., м. Ковель, вул. Театральна, 2 кв. 71.
Подарункові набори 
за передплату на пів року:
1. Стригун Г. В., с. Грив'ятки.
2. Чабанчук А. М., с. Новий Мосир.
3. Томчук З. І., с. Новий Мосир.
4. Ляшук А. І., с. Колодяжне.
5. Лавренко Я. Я., м. Ковель, вул. Театральна, 28 кв. 36.
6. Рябушко Г. Ю., м. Ковель, вул. Марка Луцкевича, 3.
7. Мокейчук М. В., м. Ковель, вул. Грушевського, 27А кв. 3.
8. Зенкевіч Л. П., м. Ковель, вул. Івана Ющука, 1, кв. 27.
9. Скрипець О. М., м. Ковель, вул. Вітовського, 12 кв. 1.
10. Столярчук О. У., м. Ковель.
Мешканці Ковеля зможуть отримати призи безпосередньо в редакції (м. Ковель, вул. Міцкевича, 3), починаючи з 10-ої год. вівторка, 25 березня ц. р.
Сільським передплатникам набори доставлять за місцем проживання працівники "Укрпошти".
Спеціальними призами дирекції ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" відзначені за активну участь в розповсюдженні й організації передплати видання Валентина Січкар та Іван Сидорук.
Редакція.  

20240430_130637 Підбито підсумки акцій, які оголошувала редакція газети "Вісті Ковельщини" серед передплатників "міськрайонки". В результаті розіграшу переможцями стали: 

Редакція.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 174
Читати далі

Повідомлення в номер / Слово до читача

21.03.2025
Сьогодні, 20 березня – весняне рівнодення, тобто день, коли починається астрономічна весна. У Північній півкулі планети Земля природа пробуджується від зимового сну, а день і ніч стають майже рівними за тривалістю.
Для нас, українців, рівнодення має не тільки, так би мовити, астрономічне значення, а й культурне, релігійне і навіть світоглядне. Справа в тому, що для наших далеких предків весняне рівнодення було однією з найважливіших дат у тогочасному календарі. Вони сприймали його як символ пробудження природи та оновлення життєвої енергії, початок нового року.
Про це доводиться нагадувати сьогодні, оскільки багато хто з нас забув традиції рідного народу, водночас відзначаючи дати й події, які ніякого стосунку не мають до України – наприклад, так званий китайський новий рік, символом якого є Змія. За древньослов'янською традицією, нині розпочинається 7534 рік, який носить назву  Оси (Шершня).
Надзвичайно цікавими були тодішні обряди, пов'язані головним чином з настанням весни, початком польових робіт. Їх важко було уявити без традиційних пісень – веснянок та гаївок, забав для дітей, які чи не найбільше раділи приходу тепла. Також не варто забувати, що дата Воскресіння Христового у православ'ї тісно пов'язана з цією подією – Пасху відзначають у першу неділю після першого повного Місяця після весняного рівнодення. Нинішнього року – це 20 квітня.
Нагадаємо, що у свято рівнодення варто старанно прибрати у будинку чи квартирі, викинути все зайве, непотрібне.  Кілька гілок верби,  якщо ви їх зріжете і принесете до хати, захистять оселю та її мешканців від злих сил, прикрощів і смутку.  Добре буде, якщо ви знайдете спільну мову та помиритеся з тими, з ким раніше не мирилися, аби розпочати новий період життя без негативу. Закоханим обов'язково цілий день бути разом, якщо є така можливість.
Але найголовніше, звичайно, у тому, щоб новий рік Оси (Шершня) приніс благословенний мир на українську землю. Дай,  Боже, щоб так сталося!

день Сьогодні, 20 березня – весняне рівнодення, тобто день, коли починається астрономічна весна. У Північній півкулі планети Земля природа пробуджується від зимового сну, а день і ніч стають майже рівними за тривалістю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 134
Читати далі

Повідомлення в номер / Шевченківська премія – на підтримку ЗСУ

21.03.2025
5 березня ц. р. Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, яких обрав національний Комітет з присудження цієї премії. 
Переможців визначили у семи номінаціях: "Література", "Публіцистика і журналістика", "Музичне мистецтво", "Візуальне мистецтво", "Театральне мистецтво", "Кіномистецтво" та вперше "Декоративно-прикладне мистецтво". 
Серед нагороджених – генеральний директор – художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун.
Ось як про це сказано в Указі глави держави: 
“Національну премію України імені Тараса Шевченка 2025 року присудити:
– ВОВКУНУ Василю Володимировичу, режисерові-постановнику, авторові лібрето – за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет Пізнай себе", театралізовану кантату "Псальми війни" Львівської Національної опери”.
Під час церемонії нагородження, яка відбулася 9 березня в Національній філармонії України, Василь Вовкун заявив, що грошову винагороду в сумі 484480 гривень передасть на закупівлю дронів для 24-ої окремої механізованої бригади ЗСУ.
Хто ж він такий, новий лауреат Шевченківської премії і чому ми про нього пишемо? Василь Володимирович Вовкун народився 10 червня 1957 року на Львівщині. Після здобуття середньої освіти навчався на акторському факультеті студії театрального мистецтва при Львівському академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Пізніше закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Був актором декількох українських театрів, займав ряд відповідальних посад в культурно-мистецьких та урядових установах. В 2007-2010 р. р. – Міністр культури України. 22 лютого 2017 р. призначений художнім керівником Львівського національного театру опери та балету. Член Національної Спілки театральних діячів України. Має ряд державних і церковних нагород.
Дружина Лідія Вовкун (дівоче прізвище Жук, родом із Білина Ковельської громади) – Народна артистка України, працює у  Київському академічному Молодому театрі. Мають сина, двох онуків. До речі, як розповідав в одному з інтерв'ю пан Василь, весілля сина вони відзначали з дотриманням національних традицій: "Режисура була така, що легше зробити три державні акції, аніж весілля сина. Бо ти тут розумієш, що не маєш права помилитися – все має бути органічно і не пафосно. Це було поєднання європейського та автентичного весілля…".
l
Інформація про присудження звання лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Володимиру Вовкуну викликала величезний інтерес у громадськості Ковельщини, особливо у мешканців села Білина, яке тепер належить до Ковельської територіальної громади.
Я зателефонував до Заслуженої працівниці культури України, колишньої директорки Білинського будинку культури Валентини Мефодіївни Повх, яку давно знаю і яку ціную за величезний внесок у розвиток і становлення самобутнього культурно-просвітницького простору рідного краю, й попросив кілька слів сказати про родину Вовкунів, особливо про землячку Лідію Сергіївну Жук.
– Обоє надзвичайно талановиті і обдаровані Богом люди, – зазначила пані Валентина. – Ліда, навчаючись у школі, була учасницею драмгуртка, який діяв при сільському Будинку культури. Згодом вона вступила на режисерське відділення Луцького культурно-освітнього училища. У 1978-1982 р. р. навчалася у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, де здобула фах акторки театру і кіно.
Тривалий час була акторкою Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Нині, наскільки знаю, живе і працює у Києві. Має ще двох сестер. 
Лідія Сергіївна – Заслужена артистка України і Народна артистка України, має інші високі відзнаки.
– А що можете сказати про чоловіка Василя Володимировича Вовкуна?
– Тільки хороше. Разом із дружиною не раз бували в Білині, де 28 серпня 1958 року народилася Лідія Сергіївна. Її батьки були порядні,чесні люди, мати сумлінно працювала у місцевому колгоспі. Василь Володимирович, коли приїжджав у село, обов'язково відвідував Божий храм і навіть підспівував церковному хору. Голос у нього дуже потужний.
Бував він і в Скулині, цікавився старовинними реліквіями, бо залюблений в нашу національну культури, минувшину рідного народу. У свій час експонував у Колодяжненському музеї Лесі Українки виставку старожитностей, зібраних ним особисто. 
Можна сказати, що це – Патріот з великої літери, а тому присвоєння йому Шевченківської премії – мудре і виважене рішення.
l
Довідково. Лідія Вовкун на сцені Чернівецького театру зіграла чимало ролей, які відзначаються щирістю переживань, глибокою проникливістю, художньою переконливістю: Тетянка і Настка («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), Пріська («Українські вечорниці»), Оля («Кабанчик» П. Розова), Марина («Сад без землі» Л. Розумовської), Дочка («Мати Ісуса» О. Володіна), Джулія («Ох, водевіль, водевіль»), Бланш («Трамвай бажань» Т. Вільямса). Створила моноспектакль за інтимною лірикою Ліни Костенко «Моя любове, я перед тобою».
Великим внеском акторки у популяризацію українського мистецтва й культури є її робота на телебаченні, де вона створила літературні та поетичні передачі за творчістю Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Юрія Федьковича, Михайла Івасюка, багатьох сучасних буковинських поетів. Відома як ведуча багатьох вечорів, концертів і зустрічей із творчими особистостями.
l
Що ж, Ковельська громада, як, зрештою, вся Волинь можуть пишатися людьми, які примножують культурно мистецьку славу Лесиного краю, гідно продовжують славні традиції своїх великих попередників. Завдяки їм навіть в умовах жорстокої російсько-української війни міцніє дух і сила української нації.
Микола ВЕЛЬМА.

Вовкун 5 березня ц. р. Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, яких обрав національний Комітет з присудження цієї премії. 

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 186
Читати далі

Повідомлення в номер / Мелодії нестаріючих сердець

21.03.2025
Нещодавно побувала у селищі Ратне. Поїхала на зустріч з ветеранами, а конкретно  з прекрасним колективом – хором "Журавлі".
Дорога далека, був час роздивитись чудові поліські краєвиди, довколишні села. За думками не зчулась, як опинились біля ошатного будинку місцевої бібліотеки. Скажу відверто: такого приміщення книгозбірні не бачила ніде. Але не встигла помилуватись будинком, як погляд впав на портрети воїнів, які "вишикувались" в ряди. Це – біль, пам'ять не тільки ратнівчан. Марія Миколаївна Костарєва розповіла мені історію створення алеї Слави Героїв.
А далі нас зустріли ветерани. Вони зібрались на черговий захід, присвячений українській вишивці. Тема: "Український рушник – святиня народу". Приємно, що робота працівників бібліотеки і ветеранів спільна, отож і захід підготували разом. Хористи співали, а зустріч вела бібліотекар. До речі, приміщення для роботи ветеранської організації Ратнівщини надала місцева влада.
Марію Миколаївну Костарєву знаю давно, бо вона на посаді голови ради ветеранів років 10. Але коли говорити про теперішню роботу, не можна не згадати Лідію Пилипівну Сахарук, яка колись об'єднала ветеранів Ратнівщини у ветеранську сім'ю, створила хор "Журавлі". І хоча нині мешкає в Луцьку, але кожен захід, виступ хору відбувається під її "контролем". Вона – Почесний громадянин Ратнівщини.
В ході заходу познайомились з ветеранами, членами хору. Кажуть, що пісня – світ почуттів, мова серця. Вдивляючись в обличчя уже не молодих "журавок", втомлених життєвими дорогами, розумію, що їм і фізичних, і духовних сил додає пісня, яка підтримує, додає бажання долати труднощі.
Майже 40 років вони виступають перед глядачами Ратнівщини, неодноразово співали на  обласній сцені Луцька. Їх знають, люблять, цінують далеко за межами рідного Полісся. 25 років тому присвоїли звання Народного аматорського хору, і кожного разу співучі "Журавлі" підтверджують це почесне звання.
В хоровому колективі – люди різних професій. Вийшовши на заслужений відпочинок, вони зуміли об'єднатись у дружний гурт цікавих доль та захоплень. Їх єднає пісня. Це люди – взірець того, як треба любити життя, українську пісню і тих колег, котрі поділяють ці почуття.
Голова ветеранів Ратнівщини дуже тепло розповідає про своїх колег, бо їхні "Журавлі" – це колектив однодумців, добрих друзів, це велика ветеранська родина, яка ділить разом радість і журбу. Так лише йти по життю. Ось прізвища невтомних солістів: Ф. Петручик, Л. Мазурик, М. Пінкевич, М. Вознюк. 
У той день Марія Миколаївна брала участь у конкурсі читців, присвяченого Лесі Українці, котрий відбувався в Ратне. Жінка зайняла перше місце, тож колеги привітали. Ось що вона розповіла: 
– Ветеранами хору є М. Романюк, Н. Неделюк, О. Савчук, Г. Ромовська, Н. Горобець. 
Як і в кожному колективі, з плином часу змінюється його склад: одні відходять (таке життя), інші вливаються у співочу родину і продовжують добру справу, вносять свої пропозиції, побажання. Це – Н. Романюк, К. Коротинська, В. Ковальчук. Хочеться окремо подякувати Єві Панько, Ніні Волошиній, Аллі Бігун, Вірі Ганжі, – котрі з першого дня в колективі. Їм вже не сила бути на сцені, а ось на заходи, зустрічі обов'язково приходять.
Ветерани – активні, як і колись. Ми всі – повоєнні "діти" знаємо з досвіду, що таке війна. Нелегко доводилося по цеглині відбудовувати Україну, аби міцним став фундамент нашої Незалежності. Учасники хору – люди різних професій: тут і вчителі, і медичні працівники, і бухгалтер, і працівники влади, міліції і хлібороби. 
Не залишаємось байдужими до новин зі Сходу країни. Тому з перших днів війни ми – активні волонтери, долучаємось до всіх благодійних акцій, котрі проводяться на Ратнівщині.
Хочу окремо розповісти, про наших керівників. Давно керує хором знаюча, талановита, закохана в українську пісню Людмила Павлівна Корсак. Без неї не мали б ми такого успіху. Музичний акомпаніатор Владислав Миколайович Харкевич багато років сприяє творчим злетам колективу.
А тим часом захід, на який ми завітали, розпочався. Хвилюючі слова ведучої про цінність рушників як оберегів, символи духовного багатства нашого народу, переплітались із виступами самих учасниць, котрі принесли домашні вишивки – роботи їхніх мам, бабусь. 
Про мамині рушники хвилююче розповідала Катерина Ярошик (хоч сама давно бабуся), а вироби неньки зберігає, як родинні обереги.
Марія Костарєва – родом із Буковини. Усі вишиті рушники і вишиванки вражають. Там своєрідна робота – багата, красива. А десь між тим лунали пісні у виконанні "Журавлів". До болю близькі "Пісня про рушник" ("Рідна мати моя"), "Вже осінь чарівна", "Наше рідне село".
Дуже схвилював виступ соліста Федора Петручика з піснею "Мамина коса". А поема "Балада про роки" у виконанні М. Костарєвої припала до душі кожному особливо.
Ще раз переконалась: "Журавлі" – це яскравий приклад того, як людина, незалежно від віку, може організувати свій власний час, просто любити життя у всьому його розмаїтті.
Самодіяльці не просто співають – вони творять пісенний літопис Ратнівщини, плекають, бережуть звичаї і традиції своєї малої батьківщини і передають новим покоління, аби не замулилась криниця народної творчості.
Звичайно, присутні отримали велику насолоду від спілкування, чашки запашного чаю, затишку, тепла, турботи, що панували в залі бібліотеки. А ще ветерани "Журавлів" почули щирі, теплі вітання від перших осіб району. За добру організаторську роботу з ветеранами, активну громадянську позицію голова ратнівських ветеранів Марія Миколаївна Костарєва нагороджена Почесною грамотою обласної організації ветеранів.
Шановні "Журавлі" і всі ветерани Ратнівщини! Спасибі, що вмієте жити і виживати, що творите красу. Нехай джерело творчості ніколи не вичерпується, серця наповнюються світлом, а здоров'я і сил додає Всевишній. Спокою і миру кожній родині!
Живіть для щастя 
і добра,
Співайте разом пісню
 нашу солов'їну,
Щоб доля в нас щасливою
 була,
І бережімо рідну, мирну
 нашу Україну!
Валентина Січкар,
голова Ковельської районної ветеранської організації.
НА СВІТЛИНАХ: вгорі праворуч – голова ратнівської ветеранської  організації Марія Костарєва; вгорі ліворуч – одна з найповажніших “журавок” Віра Ганжа; учасники заходу “Український рушник – святиня народу”.
Фото авторки.

IMG_5586 Нещодавно побувала у селищі Ратне. Поїхала на зустріч з ветеранами, а конкретно  з прекрасним колективом – хором "Журавлі".

Дорога далека, був час роздивитись чудові поліські краєвиди, довколишні села. За думками не зчулась, як опинились біля ошатного будинку місцевої бібліотеки. Скажу відверто: такого приміщення книгозбірні не бачила ніде. Але не встигла помилуватись будинком, як погляд впав на портрети воїнів, які "вишикувались" в ряди. Це – біль, пам'ять не тільки ратнівчан. Марія Миколаївна Костарєва розповіла мені історію створення алеї Слави Героїв.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 144
Читати далі

Повідомлення в номер / А Полісся без води гине…

21.03.2025
Складні події суспільно-політичного життя – і насамперед війна – відволікають людей від інших сторін нашого буття. В інтернеті та соцмережах все частіше зустрічаються страхітливі повідомлення про наближення кінця світу, що, насамперед, пов'язують з руйнуванням нашого довкілля.
Нещодавно писали про пересихання біблейського Єврату, “солоного” озера (Мертвого моря), Каспію, загибелі Аралу та цілого ряду інших  відомих людству географічних об'єктів.
"Але це далеко", – скаже читач.
Що ж, давайтено глянемо на Волинь і, насамперед, Ковельський район, який на мапі України займає крайній північно-західний кут. В народній пам'яті Волинь – це край голубих озер і чудових лісів. Поляки колись казали: "лясок, п'ясок, багенко". Не так давно ми всі ще виспівували: "Волинь моя, краса моя".
А сьогодні? Подивіться лиш на фото Світязя. Волинські "вожді" в багатьох місцях встигли забудувати прибережні смуги. В незадовільному стані – приозерні ліси. Декого з цих зажерливих "вождів" сьогодні вже немає. То можна було б природоохоронцям і їхні будівлі ліквідовувати, не боячись помсти.
Пересихають заповідні озера, пов'язані з життям і творчістю великих людей. Пересохло озеро Нечимне. Про це йшлося в центральних ЗМІ. Дядько Лев і Лукаш його б не впізнали сьогодні. Обміління і пересихання охопило майже всі озера області, особливо – заплавні. 
Тут не можна посилатися лише на Божу волю. Творець і досі посилає нам 500-600 мм опадів на рік. Було б лишень бажання затримати їх в області й раціонально розпорядитися. Це не так вже складно й дорого.
Зникають волинські річки. Їх просто без потреби каналізували, а широкі волинські заплави, що кишіли різними формами життя, зникли. Навіть назви річок стерлися з пам'яті людей.
Як я вище згадував, Волинь – це край лісів. А що зараз? Знайдіть велике дерево, щоб сфотографуватися. В Ковель деколи злітається багато граків, бо нема де селитися, – “вичистили” всі приміські ліси. А навесні починають зрізати гнізда птахів з насидженими яйцями і пташенятами, населення протестує.
А самі ліси які? В період 1992-2012 р.р. за моїми дещо перебільшеними даними у віці стиглості з 1 га соснового лісу отримували 209 м3 ліквідної деревини, 70 років тому – близько 300 м3/га. Саме це підтверджують таблиці ходу росту, що затверджені центральним лісовим відомством.
Природа вимагає обмеження рубок лісу. В народі кажуть: "Слід огородити ліси, і у виняткових випадках допускати туди лісоводів".
Однак лише словами справі не зарадиш. Потрібні конкретні діла. А їх, на жаль, нема.
Василь Козак, 
кандидат біологічних наук.                  

Світязь Складні події суспільно-політичного життя – і насамперед війна – відволікають людей від інших сторін нашого буття. В інтернеті та соцмережах все частіше зустрічаються страхітливі повідомлення про наближення кінця світу, що, насамперед, пов'язують з руйнуванням нашого довкілля.

Василь Козак, 

кандидат біологічних наук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 134
Читати далі

Повідомлення в номер / Містичні історії

21.03.2025
Як відомо, містика – це окультні явища як зв'язок із потойбічним світом та надприродними силами. А в літературі – це один із найцікавіших і найбільш інтригуючих сучасних жанрів. Її складові – дивні події чи історії та неймовірні феномени, знаки іншого (паралельного) світу та істоти, що жахають, виникаючи з нізвідки. І страх – страх невідомого, надприродного, того, що не піддається логічному поясненню.
Історії, які я хочу запропонувати читачу, реальні, вони трапилися у різні часи або зі мною, або з моїми рідними, або зі знайомими, яким я довіряю, або зі знайомими моїх рідних. Водночас в них, вочевидь, не обійшлося без містики. А ще вони всі так чи інакше пов'язані з Волинню, краєм таємничим та незбагненним.
Негостинний дід
Цю історію я чув від батька, а він її чув, коли служив в армії. Розповідав це їхній замполіт (тобто заступник командира з політичної частини), а йому, за словами батька, можна було довіряти. 
Коли це було точно, я, звісно, не знаю. Може, ще до Другої світової війни чи під час війни, але це було на нашому Волинському Поліссі, де густі ліси та багато відьом і відьмаків. Загін радянських солдатів попросився на нічліг до одного старезного діда. 
Вже невідомо, що там сталося, чим його солдати образили, може, пожартували невдало, та ще й чужою для діда московською мовою, чи поводилися нахабно та зверхньо, але вони дуже не сподобалися волиняку. 
Коли повлягалися спати, на горищі залунали музика, тупіт, пісні, веселі крики, регіт. Схопивши зброю, солдати кинулися туди. А там нікого… Дід лише знизував плечима, мовляв, звідки я що знаю, сам дивуюсь. І так повторювалося багато разів. Тільки засинали, а нагорі знову гамір та веселощі. Солдати знову туди зі зброєю, а там уже тиша та спокій. 
Ледь дочекалися ранку та з погрозами на адресу діда покинули його негостинну хату. Що тут скажеш? Були ті солдати для діда нахабними чужинцями, а таких у наших краях не люблять.   
"Добрий" янгол
Ця історія сталася з моєю мамою, коли мене ще й на світі не було. Я чув, як вона розповідала її, але це було дуже давно. Тому, можливо, я буду неточним у якихось деталях, а уточнити, на жаль, немає вже в кого.
Коли мої батьки одружилися в післявоєнні роки, то купили невеличку хатинку під солом'яною стріхою, схожу на шевченківську, щоб жити окремо. Та хата, на жаль, не збереглася, бо згоріла від пожежі. Добре, що співчутливі сусіди дали притулок сім'ї з двома маленькими дітьми. А тут ще й батька забрали в армію, і всі турботи, зокрема з будівництва нової хати, звалилися на мамині плечі. Хати тоді в нашому селі будувалися дерев'яні, добре, що край лісовий. 
Не знаю точно чому, але матеріал для будівництва легше було купити напряму у лісників, ніж виписати законним шляхом. Як у тому анекдоті про Сахару, що там, коли почали будувати соціалізм, почалися перебої з піском. А, може, так дешевше було, бо ж кожна копійка була на рахунку. То й мама домовилася з лісником, що він продасть деревину. 
Алгоритм дій був такий: лісник готує матеріал, через когось повідомляє маму, вона йде до свекра, мого діда, і вони вночі їдуть конем у ліс до лісника й забирають деревину. Не знаю, скільки вони тої деревини могли привезти возом. Можливо, планувалося декілька ходок.
І ось ввечері приходить якийсь чоловік і каже, що матеріал готовий, але його треба терміново забрати. І мама біжить до свекра. А жив він на невеличкому хуторі з двох хат. Щоб до нього дістатися, треба було пройти через територію бригади, вийти за село і ще пройти якийсь кілометр. 
Було вже темно, мама зайшла на територію бригади і проблукала там до самого ранку. Вона постійно натикалася на якісь загорожі, декілька разів падала в якісь ями. Їй вчувались якісь голоси, вона чула кроки позаду себе, інколи хтось хихикав. А ще попереду інколи з'являлися вогники і зразу ж гасли. Коли в селі почали співати треті півні й уже почало світати, мама нарешті побачила, куди йти, але вже було пізно. Операція провалилася. Як не дивно, мама розповідала, що тої ночі не відчувала великого страху. Точніше  кажучи, боялася не якихось потойбічних сил, вона про це навіть не думала, а лише того, що не встигне забрати деревину.
Наступного дня мама дізналася, що цікаві події відбувалися тої ночі і в лісі, що їй ще й пощастило, що проблукала цілу ніч і не дісталася до лісника. Бо, як виявилося, міліція знала про його часті "ліві" продажі, слідкувала за ним і якраз у ту ніч вирішила спіймати його на гарячому, бо мама була не єдиною його клієнткою, ще хтось мав приїхати за деревом, і, мабуть, знайшлися "доброзичливці" та "настукали". 
Часи були суворі, лісника засудили. Не думаю, що й покупці обійшлися без покарання. А маму щось урятувало, не пустивши туди. Хоча говорити в цьому випадку про якогось “доброго” янгола, зважаючи на те, що вона пережила тієї ночі, мабуть, недоречно. 
(Закінчення буде).

історії Як відомо, містика – це окультні явища як зв'язок із потойбічним світом та надприродними силами. А в літературі – це один із найцікавіших і найбільш інтригуючих сучасних жанрів. Її складові – дивні події чи історії та неймовірні феномени, знаки іншого (паралельного) світу та істоти, що жахають, виникаючи з нізвідки. І страх – страх невідомого, надприродного, того, що не піддається логічному поясненню.

Історії, які я хочу запропонувати читачу, реальні, вони трапилися у різні часи або зі мною, або з моїми рідними, або зі знайомими, яким я довіряю, або зі знайомими моїх рідних. Водночас в них, вочевидь, не обійшлося без містики. А ще вони всі так чи інакше пов'язані з Волинню, краєм таємничим та незбагненним.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 260
Читати далі
  • 25
  • 26
  • 27
  • 28
  • 29
  • 30
  • 31
  • 32
  • 33
  • 34
  • 35

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025