Повідомлення в номер / З вірою в людей

30.01.2025

З вірою в людей

29 січня День народження привітно подало руку нашій ювілярці – Галині Олексіївні Сидорук, яка багато років очолює колектив Ліцею №11. Це людина з душею дитини, мудрістю Матінки-Землі, із серцем, у якому розкошує тепло, любов, розуміння, добро.

Батьківщина Галини Олексіївни – село Білашів на Ковельщині. З дитинства вона була обдарованою: багато читала, майстерно декламувала, уміла логічно й швидко передати зміст прочитаного, писати справжні шедеври.

Найбільша її мрія – бути вчителем. Цікаві та захопливі уроки вчительки літератури викликали бажання й самій опанувати цю професію. Це привело юнку на філологічний факультет Луцького державного інституту імені Лесі Українки. Педагогічна стежина розпочалася у стінах рідної школи села Білашів, а продовжилася у ЗОШ №11 міста Ковеля.

Професійний ріст, уміння працювати з людьми сприяли тому, що Галина Олексіївна обійняла посаду заступника директора ЗОШ № 13. А з 2001 року вона – директорка ЗОШ №11. Її професіоналізм та відданість своїй справі вражають кожного, хто з нею працює.

Як керівник Галина Олексіївна завжди намагається створити в колективі атмосферу, у якій кожен – і вчитель, і учень – відчуває себе важливим та потрібним. Вона постійно тримає руку на пульсі, живе школою: підтримує ініціативи, спонукає інших до підготовки свят, організовує різноманітні заходи для учнів, залучає до благодійних акцій, волонтерської діяльності, прагне розвивати учнівське самоврядування, підтримує інновації. Усе це допомагає формувати в наших серцях любов до школи й розуміння того, що навчання – це не тільки підготовка до майбутнього, а й розвиток особистості.

Для неї важливі не лише високі результати, але й забезпечення комфорту та підтримки всім членам шкільної родини.

Що особливо вражає в Галині Олексіївні, то це її вміння тримати в колективі дисципліну й водночас не втрачати людяності, доброзичливості, чуйності. Вона вимоглива, але завжди справедлива. Знає, коли потрібно підтримати, а коли, навпаки, вказати на недоліки. Її слова доречні й переконливі, а рішення – обґрунтовані та мудрі. Вона сприяє не лише професійному розвитку кожного члена колективу, а й вчить, як працювати в команді та підтримувати один одного.

Завдяки зусиллям нашої директорки школа стала острівком, де не лише здобувають знання, а й вчаться життєвим цінностям. Галина Олексіївна – це жінка, яка поєднує в собі силу духу, розум та доброту, робить наші серця теплішими, а школу – кращим місцем для навчання та розвитку.

Галина Олексіївна зуміла поєднати в собі риси не лише вмілого та мудрого керівника, учителя, а й берегині сімейного вогнища. Разом із чоловіком Миколою в любові створили справжню сім'ю, виростили двох чудових доньок – Богдану та Людмилу, які подарували їм прекрасних та успішних онуків. Сьогодні всі вони для неї не лише гордість, а й підтримка, турбота, щоденна радість.

Варто згадати про ще одну грань її обдарованості – талант справжньої господині. У народі кажуть: "Уміє приготувати, уміє подати". Це справді про Галину Олексіївну. Таку господиню ще треба пошукати. Нема, мабуть, такого, чого вона не може зробити. За що не візьметься, усе вдається. Її працьовитість не має меж – зранку до ночі трудиться, як та бджілка. Її хобі – ліс, у якому вона любить відпочити, побути наодинці з природою, назбирати грибів чи ягід.

Її оселя привітна та затишна. Вражає розмаїття вишитих картин, створених власними руками. Справжні витвори мистецтва захоплюють кожного, кому довелося бачити ці дива. Від мами вона перейняла вміння шити, вишивати, в'язати.

Складно перелічити все те, що може й уміє Галина Олексіївна. Здається, що для неї не існує нічого неможливого. Найголовніше, що наша директорка – справжня Людина, до якої завжди хочеться дорівнятися.

Ваш ювілей – щаслива дата.

І сумніватись тут не слід.

Нехай сьогодні наші привітання

У серці вашому залишать добрий слід.

Хай постійний успіх, радість і достаток

Сиплються до Вас, немов вишневий цвіт.

Хай життєвий досвід творить з буднів

свята,

Господь дарує довгих-довгих літ!

З повагою –

колектив Ліцею №11.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 168

Повідомлення в номер / Іван Рудницький на Ковельщині

30.01.2025

Іван Рудницький

на Ковельщині

Іван Рудницький на Ковельщині

Цими днями начальник обласної військової адміністрації Іван Рудницький здійснив робочу поїздку у Ковельський район. Зокрема, відвідав місцеві індустріальні парки – "Ковель. Порто", "Люблинець" та "Волинь" і поспілкувався з їх керівниками.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 126

Повідомлення в номер / Проблеми розв’язувати спільно

30.01.2025

Проблеми розв’язувати спільно

Відбулася перша цього року зустріч із редакторами друкованих медіа Волинської області, в якій взяв участь керівник із взаємодії з органами державної влади АТ "Укрпошта" у Волинській області Віталій Ковпан.

Основною темою наради стало обговорення ключових викликів, з якими стикаються друковані видання в регіоні, а також пошук шляхів їх вирішення через тісну співпрацю між медіа та "Укрпоштою".

Було звернуто увагу на кілька важливих питань. Зокрема, редактори поділилися проблемами з доставлянням друкованих видань, що виникають через брак листонош у багатьох відділеннях. Це суттєво вплинуло на зменшення кількості передплатників, оскільки нерегулярність доставлень негативно позначається на довірі читачів і актуальності інформації. Також було зазначено, що багато місцевих редакцій зараз переживають складні часи, намагаючись зберегти своїх читачів в умовах конкуренції з онлайн-медіа.

Особливу увагу приділили пошуку рішень для поліпшення доставки періодичних видань. Пан Віталій поділився планами щодо залучення нових працівників для забезпечення стабільності в роботі поштових відділень.

Ця зустріч стала лише першим кроком у низці запланованих заходів. За попередньою домовленістю, такі наради проводитимуться періодично протягом року, щоб забезпечити постійний діалог між друкованими медіа та "Укрпоштою".

Зустріч відзначилася конструктивним діалогом, адже своєчасне та якісне інформування населення є ключовим елементом для зміцнення інформаційного простору регіону.

10 січня зустрілась з новопризначеним директором із взаємодії з органами державної влади у Волинській області АТ "Укрпошта" Віталієм Ковпаном. Обговорили актуальні аспекти співпраці між редакціями друкованих медіа та "Укрпоштою". Надала консультацію щодо вимог розміщення соціальної реклами.

За результатами обговорення досягнуто домовленості про проведення онлайн-зустрічі із редакторами друкованих видань для спільного обговорення подальших кроків у співпраці, що згодом й було зроблено.

Лілія Бойко,

представниця Національної ради України з питань телебачення

і радіомовлення

у Волинській області.

Лілія Бойко.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 123

Повідомлення в номер / Остання земна дорога Героя

30.01.2025

Остання земна дорога Героя

Знову домовина, вкрита синьо-жовтим стягом – на центральному майдані міста. Знову – біль, сльози, переживання. Дорого платить Україна за свою волю та державність.

Днями "на щиті" навічно повернувся додому ковельчанин Олександр Сусь. Люди, схиливши голови та ставши на коліна, зустрічали свого Захисника.

Йому тепер навічно – 39. Усе коротке життя Олександра пов'язане з нашим містом. Тут він народився, навчався в ЗОШ №11. Працював на місцевих підприємствах – "Ковельсільмаш", ШБУ-63.

Якщо колеги по роботі бачили, як в руках Саші "горить" метал, обробляється дерево, то рідні найбільше запам'ятають його ліричну душу. Саша закінчив Ковельську школу мистецтв по класу скрипки і завжди, навіть на війні, з ним була музика.

Цікава деталь: на весілля своєї сестри Світлани він підготував особливий подарунок – мелодію, яку написав особисто.

30 липня минулого року ковельчанина мобілізували. Трохи більше місяця він проходив підготовку на полігоні. Згодом був направлений на Сумський напрямок, де виконував відповідальні завдання, які зазвичай доручають саме десантникам.

Свій останній дзвінок мамі він зробив ще 20 листопада. Жінка відчувала біду і намагалася розпитати про завдання, але Саша відповів коротко: "Я просто виконую роботу захисника своєї країни".

З того часу вона більше не чула сина. Через десять днів побратими повідомили про його загибель. Але рідні все одно вірили, бо не мали офіційної інформації.

Вони жили шість тижнів, сподіваючись. На жаль, ДНК-експертиза підтвердила смерть воїна.

Олександр Сусь, стрілець, помічник гранатометника 3-го десантно-штурмового відділення військової частини А0284, що у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, загинув 30 листопада 2024 року. Його життя обірвалось при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Мартинівка Суджанського району Курської області.

"Довгим був шлях повернення Саші додому. Сьогодні ми тут, щоб подякувати йому за подвиг захисника країни, який він здійснив. Глибокі і щирі співчуття мамі Надії Йосипівні, сестрі Світлані, племінниці Тетяні, рідним, близьким. Всім, хто знав і любив Олександра", – сказав на завершення своєї промови міський голова Ігор Чайка.

Олександр Сусь пройшов чимало стежок цієї кривавої війни. До останнього подиху залишився нескореним і незламним.

Поховали Олександра Суся на Алеї Героїв міського кладовища.

Відділ внутрішньої політики

та зв’язків з громадськістю виконавчого комітету Ковельської міської ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 145

Повідомлення в номер / Кожен лист – на вагу “золота

30.01.2025

Кожен лист – на вагу “золота”

Відколи себе пам'ятаю в журналістиці, завжди цінував листи читачів до редакції. Вони були (та й нині є) своєрідною ниткою, що з'єднує автора із своїми шанувальниками або опонентами, дозволяє усвідомити, наскільки його слово розбудило або залишило байдужою громадську думку.

Звичайно, нині, у час розквіту новітніх інформаційних технологій, багатьом людям не до газети, а тим паче – не до листів журналістам. Вряди-годи можуть зателефонувати або написати коментарі в соціальних мережах.

Але й на тому спасибі. Адже відчуваєш: твоя справа недаремна. Тому із радістю й задоволенням сприймаю відгуки читачів у будь-якому вигляді. Завжди "на зв'язку" зі мною, редакцією ветеран праці Яків Лавренко, громадські активісти Іван Сидорук і Генадій Сарапін, бібліотекарка із Мощеної Ольга Ліщук, багаторічна дописувачка із Голоб Валентина Остапчук та інші. Завжди уважно вислуховую або читаю їх думки, пропозиції, зауваження.

От і нещодавно під рубрикою "Запитайте у Вельми…" поділився своїм баченням проблеми ставленням українців до казкових образів Святого Миколая та Діда Мороза ("Вісті Ковельщини", 2 січня 2025 р., "Від кого чекати подарунків: від святого Миколая чи Діда Мороза").

Читач Віктор Моружко не забарився із коментарем, написавши: "Добрий день, шановний Миколо Григоровичу! Дякую Вам за інформацію щодо питання про Діда Мороза. Я зрозумів його біографію і те, що на наступні роки подарунки своїм онукам повинні давати СВОЇ рідні ДІДИ.

І не буде біди від того, що вони будуть не МОРОЗИ! Дітям буде тепліше на душі".

Що ж, пане Вікторе, Ви зробили правильний висновок. Бо теперішні діти навіть дошкільного віку, "озброєні" смартфонами, айфонами та іншими дивами сучасної телекомунікації, в більшості своїй розуміють, що святі Миколаї і Діди Морози – це казкові персонажі, яких в дійсності немає.

Чомусь мені здається, що вірять у них переважно дорослі, які сумують за милим і спокійним дитинством, намагаючись подарувати міфи й казки того часу своїм нащадкам. Декому вдається, декому ні. Тому рішення Ваше схвалюю: важливо не те, хто вручить подарунок, а те, щоб він був (в тому числі від дідуся та бабусі). Головне – аби швидше настав в Україні довгожданий переможний мир. Чого бажаю і Вам, і собі, і всім читачам газети.

Відзначу ще одну особливість редакційної пошти в сучасних умовах: з настанням війни різко збільшилася кількість людей, які бажають висловити свої почуття й емоції в поетичних рядках. Серед таких наших постійних авторів – Юхимія Білоус. Хоч вже в літах, але зберігає ясний розум, має високе почуття патріотизму і неприховану ненависть до ворогів, які посміли зазіхнути на українську землю. Свої переживання і надії висвітлює у поетичних рядках, які написала у січневі дні:

Рідна моя Україно!

За що терпиш такі тяжкії

муки?

Навіщо путін послав

на тебе

Чорнії й хижії круки?

Вони нищать усе,

не щадячи нікого живого,

Розривають на шматки

Україну,

Щоб урвати ласий

шматок

І покласти собі в домовину.

Його не лякають прокляття

батьків й матерів,

Що діточки плачуть

за рідним татом,

Що там багато мирних,

людей

Винищено російським

катом.

Як ще витримують наші

бійці,

Один Господь лишень

знає.

Ворожа орда, сильніша

в рази,

Кожен день звідусіль

наступає.

А путін – "герой" у лапках,

В своїх дружбанів підмогу

шукає,

Він атомну зброю

направляє на світ,

Бандитське "отєчество"

охороняє.

І де той путін нам на голову

взявся?

Напевно, біс, якого

скинули із небес на землю,

Його заплутав у хитро

розставлені сіті,

Щоб творити зло разом

у цілому світі.

Матінко Божа, допоможи!

Проси Свого Сина

на допомогу,

Путінським вбивцям

поможи,

Щоб вернулися в

"тайожну" барлогу.

Хай не мріють кати люті

Панувать над нами.

Ми поборем! В нас-бо

правда

І Господь із нами!

Не змогла бути байдужою ковельчанка Олена Ліщинська. Вона з болем у серці "вилила" на папір свої переживання і болі:

Гірко плаче печальна

мати,

Бо син мусить воювати

Із чужинською ордою –

Московією хмільною,

Яка веде себе негоже –

Захисти нас, Батьку Боже!

Нема в росії каяття

За скалічені життя

Синам нашим України,

Яка весь світ годує хлібом.

А зараз мусить воювати

з "лисим сусідом".

Нехай же путіну-катюзі

Від Бога буде по заслузі.

Його чекає грізна кара,

Гріхів у нього – ціла хмара.

Тілами наших вояків

Густо вистелена дорога,

Якою грішниця-росія

Вважає, що іде до Бога.

Звичайно, прискіпливий читач знайде у цих поетичних рядках і огріхи, і недосконалу риму. Але не забуваймо, що їх писали люди, які не мають літературної чи журналістської освіти, але мають а серці любов до України і ненависть до її ворогів. А це сьогодні – найголовніше.

В одному із випусків добірки листів під рубрикою "Запитайте у Вельми…" я повідомив про запитання ветерана праці із села Зеленого Івана Пазини, який цікавився, чому газовики ставлять у платіжках суми грошей, які необхідно сплатити за нібито використане "голубе паливо", на свій розсуд, які не відповідають дійсності.

З приводу цієї проблеми я звернувся за роз'ясненням до керівництва Волинської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України". Цими днями редакція отримала офіційну відповідь від начальника комерційного департаменту цієї філії Руслана Сахарчука.

Оскільки ця відповідь досить об'ємна (2,5 сторінки формату А-4), друкувати її в газеті недоцільно. Запрошуємо Івана Петровича при нагоді завітати до редакції і ознайомитися із роз'ясненням пана Сахарчука. Водночас хочемо процитувати витяг із листа, який може бути цікавим не лише для І. П. Пазини, а й для багатьох читачів газети: "Рекомендуємо власникам особового рахунку у випадку потреби індивідуально звертатись до найближчого Центру обслуговування Волинської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" для отримання інформації по особовому рахунку або для подання звернення".

Також інформуємо, що у разі виникнення додаткових питань споживачі можуть звернутися до контакт-центру за номерами:

n 066-300-28-88 (Vodafone)

n 098-300-28-88 (Київстар)

n 093-300-28-88 (Lifecell)”.

І на завершення своїх нотаток хочу згадати лист, який надійшов від українського письменника Григорія Лещенка. Він попросив повідомити про вихід у світ його нової книги "Список Путіна". Ось короткий зміст допису:

"Список Путіна" – книга про майже 200 відомих рашистів. Це – діячі культури, медіа, освіти та церкви росії. Вони підтримують путіна, крадіжку Криму, війну проти України, допомагаючи злочинній владі перетворювати росіян на звірів і стати на війну з Україною для скоєння воєнних злочинів.

Відомі рашисти скоюють злочини й порушують правила моралі в росії: вбивають, доводять до самогубства, ґвалтують, розбещують неповнолітніх, захищають вбивць і шахраїв, брехунів, обдурюють людей тощо.

Книга написана на основі відкритих джерел в Інтернеті та розслідувань автора.

Антивоєнна книга є в бібліотеках, в Інтернеті й має багато читачів".

Від себе додам, що уже почав читати документальне дослідження Григорія Лещенка. Повірте: цікаво!

Названа, очевидно, за прикладом створеного у 1993 році кінофільму режисера Стівена Спілберга "Список Шиндлера", книга є потужною зброєю в боротьбі з проявами ідей рашизму, які насаджують росіянцям такі одіозні й потворні особи-прислужники путіна, як дугін, пореченков, охлобистін, кіркоров, басков, бондарчук та іже з ними. Вони – такі ж злочинці, як і путінська банда головорізів, яка розпочала війну проти України 3 роки тому.

Прочитайте! Не пошкодуєте.

Микола Вельма.

Микола Вельма.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 166

Повідомлення в номер / Україна – камертон надії у світі

30.01.2025

Україна – камертон надії у світі

З цікавістю час від часу читаю дописи цієї людини в соціальних мережах. З багатьма думками погоджуюся, з деякими не зовсім. Але мушу віддати належне його сміливості, мужності і принциповості.

Хто ж він такий? Це – Павло Іванович Жебрівський, український політик, президент Громадської спілки "Всеукраїнське військово-цивільне об'єднання "Бойове братерство України". В минулому – народний депутат ІV, V та VI скликань, голова Житомирської обласної державної адміністрації (2005 р.), голова антикорупційного управління Генеральної прокуратури України (2015 р.), голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації (2015-2018 р. р.). Нині не тільки пише гострі статті в ЗМІ, друкує книги, а й бере активну участь у волонтерському русі разом із однодумцями " Бойового братерства України". Учасник АТО.

Одним з останніх його дописів під назвою "Україна – камертон надії у світі" схвилював особливо. В ньому – точка зору зрілої, загартованої життям людини, яка в багатьох питаннях співпадає з моїм баченням сьогоднішніх подій в Україні та світі. Вони складні, неоднозначні, часом трагічні, які в душі багатьох людей вселили безнадію й зневіру. Однак є в них і позитив, який бачить Павло Жебрівський.

Дуже захотілося ознайомити з його думками читачів "Вістей Ковельщини". Автор на це дав згоду.

Микола ВЕЛЬМА.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 132

Повідомлення в номер / Відроджуючи народні традиції

30.01.2025

Відроджуючи народні традиції

Громадській організації "РОБИМО РАЗОМ", що працює у Ковелі, вдалося залучити кошти міжнародних фондів для створення сучасної гончарної майстерні у нашому місті.

Проєкт зі створення гончарної майстерні реалізовано завдяки участі в програмі "EU4Youth Phase III - Strengthening sustainability and social inclusion of young people" (реалізується NGO Young platform/ГО "Молодіжна платформа" та School of ME у партнерстві з Міністерством закордонних справ Литовської республіки та Central Project Management Agency (CPVA) за підтримки Міністерства молоді та спорту України та фінансової підтримки Європейського Союзу). Основна місія студії "GLEK" – це створення інклюзивного простору, де люди з різними можливостями можуть реалізувати себе через гончарство.

Цей проєкт неабияк зацікавив мене, тому я вирішив відвідати майстер-клас, маючи багато різних запитань, на які хотів почути відповіді. Знаходиться гончарна майстерня у приміщенні біля стадіону "Сільмаш".

На мої запитання радо відповідала керівник проєкту, начальниця сектору туризму управління культури, молоді, спорту і туризму виконкому Ковельської міської ради ЗІНЧУК Ірина Юріївна.

– Ірино Юріївно, скажіть, будь ласка, як виникла ідея соціального підприємництва та як Вам вдалося залучити до її реалізації міжнародні організації?

– Наша країна знаходиться в стані війни. Тому на нас звертають увагу дуже багато міжнародних організацій, які нам допомагають боротися з ворогом. Але, окрім цього є і фінансова допомога на розвиток, тобто гранти. Тому як люблять говорити європейці, ми готові дати вам вудку, а ви повинні зловити рибку. Грант і є тією "вудкою".

Молодь Ковеля займається різними культурними, молодіжними та історичними проєктами. Мрія створити такий молодіжний проєкт, який би розвивав культуру, формувалася вже давно. Тому ми й підготували таку ідею і подали заявку на проєкт під назвою "СТАРТУЙ: соціальне підприємництво при Молодіжному центрі".

Свою ідею ми подали до організації ГО "Молодіжна платформа", яка працює безпосередньо з міжнародними організаціями. Із двадцяти претендентів з усієї України вибрали вісьмох, проєкти яких профінансовано за кошти, надані з-за кордону. Ідей і проєктів було представлено дуже багато.

Ми були приємно здивовані ще й тому, що Ковель став єдиним порівняно маленьким містом, яке прагнуло долучитися до реалізації ідей соціального підприємництва.

– Що спонукало Вас звернути увагу саме на гончарне мистецтво?

– Ми вирішили, що основою проєкту стане гончарна майстерня, де будуть виготовляти керамічні вироби, які підтримують і розвивають українські культурні традиції. Адже робота з глиною – це не лише історія, а й арт-терапія, і антистрес, і естетика. Але основою ідеї є відновлення традиційного гончарного ремесла.

На теренах Волині у свій час була поширена волинська кераміка. Ми віднайшли узори, працюємо над їх осучасненням, в майбутньому плануємо робити з цими узорами посуд. За кошти грантодавців придбали гончарний 3D принтер, на якому за допомогою новітніх технологій можна буде втілювати в життя сміливі молодіжні ідеї.

– З яких джерел плануєте отримувати дохід від заняття гончарним мистецтвом ?

– Ми плануємо реалізовувати свої власні гончарні вироби, виготовляти сувенірну продукцію, а також проводити платні майстер-класи, мріємо відкрити гурток з гончарства , тобто працювати як звичайний бізнес. Але є одна відмінність. Соціальне підприємництво – це діяльність, яка має на меті отримання прибутку, але не для власного збагачення, а для реалізації соціальної мети.

– А як думаєте розвиватися далі, коли фінансування закінчиться?

– За час реалізації проєкту ми повинні вийти на рівень самоокупності, тобто заробляти кошти і покривати ними всі свої витрати та передавати частину зароблених грошей на реалізацію соціальних ідей Молодіжного центру.

– Яка мета вашої соціальної діяльності?

– Вкладати кошти у розвиток творчих здібностей нашої ковельської молоді. Тобто за усі кошти, які будуть надходити на рахунок нашої громадської організації, реалізувати ідеї Молодіжного центру м. Ковеля. Вони готуватимуть для нас свої міні-проєкти, де будуть обґрунтовувати свої проблеми та шляхи їх реалізації, а ми зможемо їх фінансувати.

Любов, з якою розповідала Ірина Зінчук про свій проєкт, та зусилля, яких вона докладає до його реалізації, обов'язково дадуть хороший результат. Я впевнений, що гончарна майстерня "GLEK" має прекрасне майбутнє.

Цей майстер-клас дуже захоплюючий. Зі шматка звичайної глини народжуються різноманітні вироби. Запах глини, її текстура, яка відчувається у руках, настроює будь-кого на приємний та позитивний лад. Тож недаремно наші предки славилися гончарними виробами, адже вкладали у це ремесло свою душу. Виготовляючи різноманітні глиняні фігурки, відчуваєш себе частинкою свого народу, який зберіг для нас, своїх нащадків, тонкощі національних ремесел. Як чудово, що ми маємо нагоду і можливість доторкнутися до культурної спадщини українського народу!

Станіслав ШОСТАЦЬКИЙ,

учень 6-А класу ліцею

№ 1 м. Ковеля.

Станіслав ШОСТАЦЬКИЙ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 276

Повідомлення в номер / Живи, як в день останній: працюй і борись

30.01.2025

Живи, як в день останній: працюй і борись!

Римський імператор і філософ Марк Аврелій, розуміючи і сприймаючи жорстоку сутність та непостійність цього світу, пророчо сказав: "Живи так, ніби завтра зникнеш".

Спостережливі сучасники помітили, що кожен етнос (народ, нація) свій останній день проживав би по своєму. Бабуся-українка поспішала б дополоти картоплю на власному городі; француз – присвятив би себе коханій жінці, а московит – купив би ящик оковитої і напився.

Звідки у Марка Аврелія зародилася у свідомості така філософія, нам невідомо. Думаю, що від імперської войовничості, де кожен день на полі бою може стати фатальним. Війна знецінює наше життя, робить його розмінною монетою у руках можновладців. Можливо, приречений воювати москаль вважає підсвідомо, що життя ніщо, тому краще забутися в алкоголі або знищити все живе і суще довкола себе.

Віддалені від поля бою ковельчани про свій судний день не думають і вірять в перспективу мирного життя та Перемогу над дикою ордою. Разом із тим підсвідомо стають "аналітиками" і "стратегами" війни.

Невеликий корпоратив. Точніше зустріч давніх і щирих друзів.

– Ну, хто старший? Починай трапезу! – почувся голос нетерплячого. Він хоче цим першим тостом розворушити дружнє коло і почути останні новини про життя-буття. Адже сьогодні все непросто: і життя, і погода, і душа, захмарені тривогою та непередбачуваністю. А отой невеликий келишок звеселить і зігріє.

– Друзі! Мої щирі друзі! Мусимо, як молитву до Бога висловити надію на мир, пом'янути тих, хто віддав життя за вільну рідну землю, за наш Ковель і не забути тих, хто сьогодні на передку іде в смертельний бій, захищає нас, – мовить поважний і статечний Степан Павлович.

Тиша і смуток огорнули простір кімнати. Не чутно звичного дзенькоту чарок. Пригубили, але як би там не було, "потяг" спілкування зрушив з місця. Після паузи, заряджені тостом, колеса "потяга" застукотіли на воєнно-політичні теми. Енергія люті до вбивці путіна і русні розбурхала полеміку із вежі власного бачення.

– Що не кажіть, а війна – це джерело страху. Наші молодці – б'ють по стратегічних об'єктах московії. Нехай знають рашисти, що ми їх не боїмося.

Я радію, коли бачу в новинах, як горить черговий склад боєприпасів чи стратегічна нафтобаза ворога. Це ж підтримка наших вояків на передовій, – безкомпромісно заявляє про свою позицію Аркадій Іванович.

– Аркадію, не будь таким гарячим. Кожна воєнна акція має два боки медалі. Посуди сам: такий локальний удар по великомасштабній русні – це як укус комара на тілі ведмедя. Він великої шкоди ворогу не завдасть, на хід подій суттєво не вплине. Але викличе в путіна бажання помсти. В результаті маємо понищену енергетику, сотні зруйнованих будинків та й підприємств, і що найстрашніше – тисячі загублених життів, – заперечив Степан Павлович.

– Скажу більше, – втрутився в розмову Євген Петрович. – Бити чи не бити – питання не риторичне. Воно похідне від шекспірівського "бути чи не бути?". Тому бити і бути потрібно з розумом. На жаль, віками живемо і діємо на хвилях ейфорії та емоцій.

Згадайте козацьку тактику без стратегії та сили. Зібралася ватага відчайдухів і рвонули через море до Стамбула. Нашуміли, полякали, визволили своїх невольників і стихли. Крім козацької слави, нічого не лишилося. А ми, сучасні, іноді діємо так само. В результаті втрачаємо довіру в декого з партнерів. Сьогодні Угорщина, Словаччина, Болгарія та інші не схвалюють таких акцій. Та й Трамп косо на нас позирає.

– Вибач, Євгене, але історію потрібно знати не у викладі псевдоісторика путіна. По-твоєму, Хмельницький чи Сагайдачний не мали державницької позиції? Хіба Конституція Орлика, перша в Європі – це не стратегія? Мій знайомий Олег не раз каже, що Україні пощастило із вибором Зеленського. Це він розбудив увесь світ і навернув до боротьби із руснею. А Курська операція? путіна Зеленський посадив у стару галошу і показав його неміч, ще раз підтвердивши нашу силу і стратегію.

– Знаєш, Аркадію, в Біблії є мудре повчання: "Не сотвори собі кумира". Зеленський не святий і допустив немало помилок. Хіба не він заспокоював народ, що війни з руснею не буде? Історія розсудить, – захистив свою точку зору Євген Петрович.

– Марна трата часу! Поставте себе на місце Президента. Як би ви діяли в екстремальних умовах війни, коли вся Європа і США в розгубленості? Діяти потрібно рішуче. До сьогодні думають, аби чого не вийшло і рішення не приймуть: дати зброю чи ні, а якщо дати, то яку: близько – чи далекобійну? І не розуміють, що ми за їхній спокій б'ємося. Ось і поміркуй, чи правильно діє Верховний головнокомандувач, чи ні, – вніс нотку конструктиву в розмову Степан Павлович.

– Всьому буває початок і кінець. путін не вічний. Прийде час, і він зійде з олімпу влади. Сирійський Асад теж вважав себе вічним і недоторканним, а де він зараз? Як і Янукович, втік від народу. Крах його неминучий – обнадійливо промовив Аркадій.

– Протри окуляри і реально глянь на світ. Політичні й воєнні експерти вже давно "зруйнували" на словах економіку росії, бачили хворого диктатора в бункері і на весь світ трубили про легку перемогу. Гірко сприймати цих псевдо-патріотів. Реальна росія ще сильна, і не словами її переможемо. А путін, якщо й сконає, то на його зміну прийдуть яструби, не менш жорстокого штибу.

Ох, друзі мої, погляньмо ще раз на історію. Рашистські методи підкорення інших народів (Сибіру, Кавказу, Чечні) – це жорстокість, силове приборкання непокірних, аж до винищення цілих етносів. Для них червоних ліній не існує. Згадайте репресії, голодомори війни – ріки крові за ними. Маємо не забувати про це і боротися до останнього патрона, – застережливо промовив Степан Петрович.

…Ще довго шуміла і сперечалася компанія друзів. З тої дискусії висновок один: для українця сьогодні вислів: "Жити день, як останній", означає боротися до кінця, працювати і вірити в нашу Правду, Силу, Волю. Іншого не дано.

Анатолій Семенюк.

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 129

Повідомлення в номер / Невмирущі спогади

30.01.2025

Невмирущі спогади

"Ні! Я жива!

Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає…"

Леся Українка.

Ставлю в епіграф до своїх роздумів рядки нашої знаменитої землячки Лесі Українки невипадково. Прочитала книгу Валентини Клюнтер про художника Валентина Данилюка – і ці слова відразу попросилися на папір, дещо в перефразованому вигляді, стосовно особистості Валентина Петровича: "Він не помер, він буде вічно жити, бо має в серці те, що не вмирає".

Авторка видання Валентина Петрівна Клюнтер доклала максимум старань, щоб зібрати матеріали про свого земляка, уродженця села Секунь Старовижівського району Волинської області: спогади його рідних, друзів, колег, газетні публікації різних періодів, фотоілюстрації, власні нариси і вірші про художника. І створила образ митця таким, яким він був у житті, в творчому пошуку самовираження і утвердження талановитого Майстра, розкрила його шлях до визнання.

Співавтори книги "Доля синьоокого романтика" (така назва видання) із вдячністю і любов'ю розкривають чудові риси характеру Людини, з якою ця "Доля" їх поєднала: любов до рідної землі, до батьківських порогів, відданість улюбленій справі, вірність і щирість у дружбі, безкорисливість, шляхетність, толерантність… Та варто лише заглибитися в назви цих спогадів, щоб пізнати, хто він і яким він був у цьому світі - Валентин Петрович Данилюк, де його коріння і яке багате його родове дерево.

Про все це повідомляє авторка в нарисах, по ниточці зібраних і здібно зітканих у добротне полотно своїх розповідей:

– Родина синьоокого романтика по батьківській лінії;

– Родина синьоокого романтика по материнській лінії;

– Життєва ореля (гойдалка);

– Світло його творчості ніколи не згасне;

– Зоря життя;

– Прощальний політ птаха;

– Крізь призму зоряних небес.

Хвилюють і збагачують книгу вірші Валентини Клюнтер: "Відплакали берези", де "…в гаю зозуля жадібно кує"; "Художник" (…Тут бродить ще тепло твого натхнення…, коли пішов ти в небо до…Отця…).

Щоб створити цю книгу, авторці довелося перегорнути не одну сторінку архівних даних, підняти не один пласт своєї пам'яті і пам'яті тих, хто добре знав дорогу життя, яку пройшов з дитинства і, як кажуть, до "тризни", великий майстер: художник і скульптор, творець прекрасного і вічного.

Захоплююся розповідями сестри художника – Євгенії Петрівни Кальчук та його доньки Надії. Теплом і любов'ю зігрівають серце читача спогади Сусанни Троць із Аргентини. Для її родини він був, як вона сама пише: "…другом, братом, близькою людиною".

У спогадах друзів і близьких йому людей Валентин Данилюк постає перед нами не лише як талановитий митець, а насамперед, як особистість, обдарована високими людськими цінностями: щирістю, щедрістю, толерантністю, безкорисливістю, відданістю дружбі, любов'ю до людей. Про це говорять співавтори цього незвичайного збірника Анатолій Семенюк, Світлана Мирвода, Зоя Слободян, Ніна Горик, Оксана Мулярчук. Приємно читати їхні теплі, душевні спогади про людину добра і творчого загалу. А ще про нього у свій час писали мої колишні колеги-журналісти Степан Скоклюк, Юрій Коваль, Надія Бабій, Валентина Блінова, учениця Катерина Григор'єва з Ковеля. Тому хочеться подякувати пані Валентині, що їхні труди не залишилися в підшивках газет чи в папках із вирізками цих праць, а стали вагомим доповненням до увіковічнення пам'яті В. Данилюка в книзі "Доля синьоокого романтика".

Мені відомо, що при підготовці книги до друку Валентина Петрівна відчувала, як завжди, необхідну підтримку, допомогу, а головне – розуміння її труднощів свого вірного супутника життя, чоловіка Олександра Михайловича. Знаю про це із перших вуст. І завжди щиро радію їхньому взаєморозумінню. Олександр Клюнтер старанно попрацював над підготовкою до друку світлин, даючи дружині можливість більше займатися текстами, що надходили з усіх кінців на її замовлення. Зібраний і упорядкований ними ілюстративний матеріал (понад сотню фотознімків), неоціненно збагачує книгу.

Авторка цих рядків також знала Валентина Данилюка особисто. Дві коротенькі журналістські зустрічі увінчалися тим, що його твори були представлені у літературно-мистецькому збірнику "На берегах Вижівки" (2008 рік), які я упорядкувала. І цим також причетна до увіковічнення пам'яті Валентина Петровича.

Читаєш, вдивляєшся – і бачиш усе наяву. Перед очима – живий Данилюк Валентин Петрович. Згадуєш щасливі його зустрічі з людьми, милуєшся його творчістю. У багатьох спогадах відчувається Божественна гармонія людських почуттів із первозданною красою довколишнього світу. Обіймає, одухотворяє, надихає, спонукає до роздумів про добро все те, що залишив нам у спадок митець Валентин Данилюк. Ніколи не померкнуть ці святі сторінки.

Сердечно дякую Валентині Клюнтер і всім тим, хто взяв участь у творенні образу "синьоокого романтика".

Спасибі Вам, Люди!

Олена Чабан,

письменниця, членкиня НСЖУ.

Олена Чабан.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 114

Повідомлення в номер / Незгасне тепло Різдва

30.01.2025

Незгасне тепло Різдва

У дні зимових свят учасники інклюзивного театру “Добродія”, що діє при ГО “Асоціація осіб з інвалідністю “Добродія в дії”, перенесли глядачів у атмосферу справжнього українського Святвечора. Вистава відбулася у приміщенні ради ветеранів у Ковелі.

… За сценарієм вистави герої — звичайна українська родина — готуються до Святвечора. На стіл кладуть сіно, яке накривають полотняною скатертиною, а в центрі розміщують макітру з кутею. Поруч — різдвяні страви, які актори готували власноруч за домашніми рецептами. Дійство супроводжувалося молитвою за Україну: її захисників, тих, хто перебуває в окупації чи полоні, і за довгоочікувану Перемогу.

Головні ролі виконували люди з інвалідністю, члени їхніх сімей та волонтери: господар — Борис Паталій (с. Погіньки); господиня — Галина Гелетуха; син Олег — Олег Гелетуха; доньки Надія (Надія Федосюк) та Ольга (Ольга Осіпчук); син Олексій — Олексій Гелетуха (м. Ковель); дід — Володимир Лисюк (с. Волошки); баба — Олена Лисюк (м. Ковель).

Ведучою була Ольга Усата, а режисером-постановником став Володимир Кравчук. Особливого різдвяного настрою додали колядники Надія, Анна та Оксана Федосюки.

Особливими гостями дійства стали голова міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України Людмила Стахорська, голова міської ради ветеранів Марія Батраченко та представниця клубу ветеранів “Довголіття” Любов Анікушина. Вони висловили щире захоплення талантом акторів та глибоким змістом постановки. Наприкінці вистави Людмила Стахорська вручила учасникам подарунки.

Голова громадської організації “Асоціація осіб з інвалідністю “Добродія в дії” Вадим Усатий привітав усіх зі святами та подякував присутнім за участь.

Щиро дякуємо Ірині Янко, Людмилі Сахарук, Галині Гелетусі, Володимиру Лисюку за активну участь та підтримку. Їхній внесок у підготовку та проведення заходу є неоціненним.

Завершилося свято спільним виконанням колядки “Нова радість стала”.

Ця вистава стала підтвердженням того, що кожна людина має право творити та бути частиною суспільства. Інклюзивний театр “Добродія” не лише популяризує українські традиції, а й демонструє рівність і силу мистецтва, яке надихає на нові звершення.

Ольга Усата,

прессекретар

Громадської організації «АСОЦІАЦІЯ ОСІБ з ІНВАЛІДНІСТЮ «ДОБРОДІЯ В ДІЇ», позаштатний кореспондент газети «Вісті Ковельщини».

Ольга Усата.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 116