У наш час великою популярністю користуються нові програми з виявлення та розвитку здібностей і талантів дітей. І кожен із батьків з надією дивиться на своє крихітне немовля, малюючи в уяві його блискуче майбутнє.

Безумовно, вчасно виявити здібності своєї дитини та правильно їх розвинути  дуже важливо. Це запорука правильного вибору навчального закладу для сина чи дочки, їх професії, гарантія задоволення і успіху в роботі.

Здібності та таланти — це природна обдарованість. Здібність — це індивідуально-психологічна особливість особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності. А талант — це та ж здібність, тільки високого рівня, це блискуча, унікальна здібність. Таким чином, здібність, обдарованість і талант є синонімами.

Кожна дитина від народження володіє чудовими здібностями. Бездарних дітей не буває! І саме батьки покликані виявити і розвивати таланти своєї дитини.

Першою і найбільш ранньою ознакою пробудження здібності є схильність, яка проявляється у прагненні дитини до певної діяльності (малювання, співу). В одних дітей схильності проявляються дуже рано, в інших — пізніше. Батькам варто пам’ятати простий науковий факт: тільки в 10-15% випадків природні схильності проявляються в ранньому віці, у більшості дітей вони виявляються пізніше.

Існує чимало тестів для виявлення прихованих здібностей дитини. Проте батьківські тривалі спостереження за розвитком їхніх чад не замінять жодні тести. Найчастіше батьки самі відчувають, що найкраще підходить їхній дитині.

Ознакою таланту дитини в будь-якому віці є швидкість виконання різних завдань. Якщо хлопчик чи дівчинка швидко схоплюють інформацію і роблять щось, випереджаючи своїх однолітків, обдарованість очевидна.

Другою ознакою обдарованості дитини є її захоплення цим заняттям, яке малюк демонструє регулярно. Простіше кажучи, дитині явно подобається те, в чому вона досягає успіху. 

Батьки можуть переплутати талант і захоплення дитини, останні можуть змінюватися з часом: через місяць, через півроку або навіть через два заняття. Якщо ж ідеться про природні здібності, то дитині ця діяльність буде цікава не тільки зараз, але й через рік, і навіть через 10 років. Вона буде викликати у неї постійний інтерес, і дитина займатиметься нею із задоволенням протягом тривалого часу.

Це заняття буде даватися легше, ніж будь-яке інше, і, ймовірно, що воно в майбутньому стане професією, якщо ж, звичайно, батьки зуміють розпізнати і розвинути талант. І наші уявлення про здібності й талант не повинні обмежуватися художніми, музичними та поетичними. Адже можливих здібностей вашого сина чи доньки може бути багато.

Підготував 

Ігор ВИЖОВЕЦЬ. 

У наш час великою популярністю користуються нові програми з виявлення та розвитку здібностей і талантів дітей. І кожен із батьків з надією дивиться на своє крихітне немовля, малюючи в уяві його блискуче майбутнє.

Безумовно, вчасно виявити здібності своєї дитини та правильно їх розвинути  дуже важливо. Це запорука правильного вибору навчального закладу для сина чи дочки, їх професії, гарантія задоволення і успіху в роботі.

Здібності та таланти — це природна обдарованість. Здібність — це індивідуально-психологічна особливість особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності. А талант — це та ж здібність, тільки високого рівня, це блискуча, унікальна здібність. Таким чином, здібність, обдарованість і талант є синонімами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 831

Відомо, що Інтернет став засобом заробітку, розваг і хорошого відпочинку. Хтось створює свої сайти, які можна вважати бізнес-справою; інші відкривають інтернет-магазини, в яких можна купити все, що заманеться, навіть не виходячи з дому.

Але буває й таке, що можна витратити кілька годин біля монітора просто так, забувши поїсти чи щось зробити.

Існує притча. Якось сатана скликав своїх помічників на  нараду. У порядку денному було питання, як заполонити серця людей таким злом, щоб його було важко позбутись. Після довгих перемовин сатана порадив змушувати людей менше спілкуватися і відбити бажання ходити до церкви. 

Почувши це, помічники розсміялися, бо знали, що віруючих людей важко буде розлучити із сім'єю, друзями та рідними. Сатана ж далі стверджував: якщо ввімкнути телевізор, то людина з допомогою помічників дивитиметься його значно більше, ніж потрібно.  Тож він радив давати людям якомога більше неправдивої інформації, пліток, якихось визначних і водночас неправдивих подій. Нехай вони менше говорять про себе, а думають про своїх кумирів чи зірок.

А дізнатися про такі події ми можемо із журналів, телебачення і, звичайно ж, Інтернету! Ми, здається, ввімкнули комп'ютер лише на хвилинку, а минула година, бо щось зайве прочитали, побачили чи (ще гірше) грали в якусь гру. Це як в анекдоті: "У квартирі вимкнули Інтернет. Хлопець встає зі стільця і каже: "Ого, брате, як ти виріс! Мамо, ви що, нові шпалери поклеїли? Тату, невже ти купив машину?".

Насправді такі ситуації не смішні. Звісно, ми залежні від Інтернету, коли працюємо, бо заробляємо на прожиття чи забезпечення сім'ї. Та існує інша проблема: часто й довго проводити час за комп'ютером, відвідуючи різні соціальні мережі, чати чи граючи в онлайн-ігри. Найбільше від цього потерпають діти, адже саме вони в основному захоплюються такими розвагами. 

Особливої шкоди завдають інтернет-ігри. Це наче манія, якої не можливо позбавитися. Підлітки не хочуть ні їсти, ні спати, і на прохання батьків вимкнути комп'ютер вже вкотре обіцяють: "Мамо, ще п'ять хвилин!". 

Що вже казати про дітей, коли дорослі самі залежать від Інтернету і не можуть стриматися від тих різноманітностей, які він нам пропонує. А потім себе картають, бо, не виспавшись, ідуть на роботу втомлені. У такі моменти потрібно вчасно сказати собі "стоп", бо далі буде ще гірше.

Факти доводять, що деякі люди є залежними від своїх сторінок у соцмережах. Вони заглядають туди кожні 15 хвилин, щоб перевірити, чи є нові по-відомлення і хто відвідав їхню сторінку. 

Буває, що хочуть познайомитися з другою половинкою через сайти знайомств і не звертають увагу на те, що вже минув рік з моменту реєстрації, а навколо — реальний світ, реальні люди. 

Ми чекаємо від Інтернету любові та кохання? І немає часу поглянути навколо себе: можливо, друга половинка чекає тебе, наприклад, на автобусній зупинці. Можна спілкуватися з друзями, яких не можемо бачити, через Інтернет, але це не означає, що слід постійно сидіти за комп'ютером. А ще буває злість і роздратованість через якісь неполадки з Інтернетом і через це псуються нерви.

У реальному світі існує дружба, кохання, гармонія з природою, щирі усмішки людей і, зрештою сім'я, рідня. І все це можливо без Інтернету. Ми ж справжні. Навчімося розрізняти такі несумісні речі, як Інтернет і реальне життя. Цінуймо те, що маємо: книги, природу, активний відпочинок і духовне спілкування.

Підготував Ігор ГРИДЬКОВЕЦЬ.

Відомо, що Інтернет став засобом заробітку, розваг і хорошого відпочинку. Хтось створює свої сайти, які можна вважати бізнес-справою; інші відкривають інтернет-магазини, в яких можна купити все, що заманеться, навіть не виходячи з дому.

Але буває й таке, що можна витратити кілька годин біля монітора просто так, забувши поїсти чи щось зробити.

Існує притча. Якось сатана скликав своїх помічників на  нараду. У порядку денному було питання, як заполонити серця людей таким злом, щоб його було важко позбутись. Після довгих перемовин сатана порадив змушувати людей менше спілкуватися і відбити бажання ходити до церкви. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1

Позавчора до редакції зателефонував мешканець міста і поцікавився:

– Чи вже розпочалася передплата "Вістей Ковельщини" на 2018 рік?

– Так. Звертайтеся до найближчого відділення зв'язку або до листоноші й оформляйте необхідні документи, – відповіли ми.

Чоловік подякував, а ми, в свою чергу, – йому за те, що в суєті повсякденних клопотів не забув про найближче для кожного жителя краю  видання, яке хоче читати й наступного року.

Так, передплатна кампанія розпочалася. Буде вона, звичайно, в силу різних причин непроста, про що ми писали в минулому номері газети, а тому повторюватися не будемо. Скажемо головне: її успіх – у Ваших руках, дорогі земляки. Якщо ми хочемо зберегти єдине громадсько-політичне видання на Ковельщині, з чітко вираженою патріотичною позицією і усталеними демократичними традиціями, маємо підтримати ковельських журналістів у цей скрутний час.

Хочемо повідомити, що передплатна ціна зросла не набагато і не буде обтяжливою для Вашого сімейного "гаманця", якщо порівняти її з вартістю навіть товарів першої необхідності.

Отож, передплатна ціна "Вістей Ковельщини" становить (разом із послугами поштового зв'язку):

1 місяць – 19 грн. 21 коп.;

3 місяці – 56 грн. 23 коп.;

6 місяців – 108 грн. 86 коп.;

12 місяців – 215 грн. 12 коп.

Хочемо зауважити, що це – досить помірковані ціни. І якщо замислитися над тим, що на ці гроші можна придбати, скажімо, на ринку, то висновок напрошується сам собою: "Вісті Ковельщини" варто передплачувати тільки тому, що вони будуть Вашим найбільшим, надійним і щирим другом, порадником тривалий час. М'ясо, ковбаса, молоко, сир, сметана, яйця, масло, овочі і фрукти, які споживаємо досить швидко, потрібні для того, щоб жити, але без духовних харчів це життя буде духовно бідним і неповноцінним.

За традицією, редакція оголошує конкурс "Передплатіть і виграйте!" для тих, хто оформить підписку на 6 або 12 місяців наступного року й надішле або принесе копію квитанції за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 2, "Вісті Ковельщини" з позначкою на конверті: "На конкурс".

Серед передплатників будуть розіграні продуктові набори, товари повсякденного попиту, інші потрібні в домашньому господарстві речі, перелік яких ми повідомимо дещо пізніше. Запрошуємо стати спонсорами конкурсу керівників підприємств різних форм власності, завдяки чому про Вас дізнається максимальна кількість людей, адже підсумки будуть оприлюднені й на інтернет-сайті "Вістей Ковельщини".

Радимо не баритися, бо час минає дуже швидко. Хто раніше оформить передплату, той виграє: інфляційні процеси можуть в подальшому викликати підвищення передплатної ціни.

Передплачуйте і читайте 

"Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!

Редакція.

Позавчора до редакції зателефонував мешканець міста і поцікавився:

– Чи вже розпочалася передплата "Вістей Ковельщини" на 2018 рік?

– Так. Звертайтеся до найближчого відділення зв'язку або до листоноші й оформляйте необхідні документи, – відповіли ми.

Чоловік подякував, а ми, в свою чергу, – йому за те, що в суєті повсякденних клопотів не забув про найближче для кожного жителя краю  видання, яке хоче читати й наступного року.

Так, передплатна кампанія розпочалася. Буде вона, звичайно, в силу різних причин непроста, про що ми писали в минулому номері газети, а тому повторюватися не будемо. Скажемо головне: її успіх – у Ваших руках, дорогі земляки. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 809

– Андрію Петровичу, Ви займаєте одну з найвищих посад у районі, очолюючи представницьку  гілку влади. Скажіть відверто, ніколи не шкодували, що дали згоду балотуватися на цей пост? "Шапка Мономаха" не обтяжує Вашу голову?

– Буду відвертим. Це рішення мені давалося нелегко, адже, маючи певний досвід роботи в органах місцевого самоврядування, я усвідомлював відповідальність, яка ляже на мене у разі обрання головою районної ради. Хвилювало і те, чи зможу я дійти згоди  і порозуміння з представниками усіх політичних сил, що обрані до районної ради, а найголовніше – чи зможуть депутати, незалежно від політичної приналежності, об'єднатися заради конструктивної  роботи спрямованої на підвищення якості життя жителів району. 

Тішило тільки те, що поруч були люди, які казали: "Не бійся. Разом ми зможемо…"

– Розкажіть трохи більше про свій життєвий шлях. Як мені здається, читачі газети не надто обізнані з Вашою біографією. Ви – людина скромна і не любите себе "рекламувати", хоч керівник такого рівня – особа публічна, і йому немає чого приховувати від виборців.

– Насправді моя автобіографія не є секретом і оприлюднена на сайті районної ради. Та й особливого у ній немає нічого, що суттєво мене відрізняло б від інших українців.

Народився я у селі Доротище в сім'ї колгоспників: батько був пастухом в колгоспі, а мати працювала в рільничій ланці. Зараз батьки хоча й поважного віку – батькові 86, а матері 81 рік,  досі тримають невелике господарство, мають коня, яким і обробляють присадибну ділянку. 

З дитинства знав і любив сільську працю. Тому не дивно, що після закінчення восьмирічки вступив до Горохівського радгоспу-технікуму, а після нього – до Національного аграрного університету в м. Києві, по закінченню якого мені була присвоєна кваліфікація "вчений-агроном". 

Трудовий шлях розпочав у рідному селі із бригадира рільничої бригади, згодом  –агронома по  захисту рослин, потім – головного  агронома. Після Помаранчевої революції спробував себе на чиновницькій роботі, перебуваючи на посаді головного спеціаліста відділу рослинництва управління сільського господарства  Ковельської райдержадміністрації. 

Згодом мене було обрано на посаду Доротищенського сільського голови п'ятого скликання. Уже з першого року роботи на посаді зрозумів, що необхідно здобувати нові знання, освіту. Саме це стало  причиною навчання у Національній академії Державного управління при Президентові України, а саме – в її регіональному інституті, що у Львові. 

Але  ще раз обиратись не спробував, оскільки запропонували одну з керівних посад в райдержадміністрації. Однак на ній пробув лише кілька годин, оскільки, будучи уже на той час депутатом Ковельської районної ради шостого скликання,  не проголосував за висуванця від Партії регіонів на посаду голови  районної ради.

Слава Богу, безробітним був не довго: працював радником голови районної ради, а згодом – керуючим справами районної ради шостого скликання. Я не вважаю себе кар'єристом, хоча у прагненні людини досягнути кар'єрного росту нічого не бачу поганого.

За посередництвом вашої газети хочу подякувати всім людям, хто разом зі мною працював усі попередні роки, навчав, допомагав, співчував, навіть тим, хто докоряв і справедливо критикував, адже без помилок не обійшлось.Та дорогу подолає той, хто йде, тому закликаю небайдужих: не зволікаймо, йдімо, бо дороги ще досить.

Якщо комусь цікаво, то я був членом лише однієї політичної сили – Української Народної Партії.

– Народна мудрість гласить: "Не дай, Боже, жити в період перемін". Сьогодні в Україні, як стверджують київські можновладці, – час активних реформ. Ви задоволені їх ходом? Яка практична користь мешканцям району від, скажімо, освітньої, медичної, адміністративної реформ? Чого тут більше – "плюсів" чи "мінусів"?

– Насправді реформ  в Україні здійснюється багато. Що стосується бюджетної сфери, то використання коштів тепер є публічним, і кожен громадянин, за потреби, може перевірити доходи і видатки будь - якої бюджетної установи.

Більш прозорим стало ухвалення рішень органами місцевого самоврядування, оскільки запроваджено поіменне голосування, у відкритому доступі  є декларації посадовців та інформація про їхню власність і таке інше.

Однак погоджуюся з тим, що життя пересічного громадянина від запроваджених  реформ не надто покращилось. 

Та й відверто кажучи, не всі ініціативи є ефективними. До прикладу, земельна реформа ще більше ускладнила процедуру отримання земельних ділянок у власність чи оренду, в тому числі для учасників АТО; новації в медичній галузі не дають відчутного результату на безоплатне медичне обслуговування;  об'єднання громад викликає певний спротив у працівників бюджетної сфери  і таке інше. 

Але чому так відбувається? Основна, на мою думку, причина – це дезорієнтація громадськості внаслідок розбіжності у трактуванні реформ різними інституціями. Не побоюсь сказати, що це стосується і установ районного підпорядкування. Погодьмося також з тим, що реформи штучно гальмують і політичними чинниками. 

На мою думку, помилкою в запровадженні тих чи інших реформ є ще й те, що до їх обговорення та розробки проектів рішень поверхово залучається громадськість, яка, в свою чергу, також є пасивною. 

Але нам треба розуміти, що країна  живе на етапі неоголошеної війни, а зволікання з реформами віддаляє нас від стійкого миру і економічного зростання. Тому, попри всі мінуси, нам треба йти вперед.

Чи не основну увагу я зараз рекомендував би всім гілкам влади зосередити на реформі громадянської освіти. Тільки тоді, коли більшість жителів наших громад усвідомлять, що саме вони можуть і мають право регулювати всі суспільно  -політичні процеси, всі реформи будуть успішними.

– На мій погляд людини, котра часто буває на сесіях районної ради, теперішній склад представницького органу влади досить поміркований і належно підготовлений. Сесії, як правило, відбуваються конструктивно, по-діловому, хоч і дискусій не бракує. Вас  влаштовує співпраця з депутатським корпусом? Які прийняті ним рішення особливо результативні і дають Вам задоволення від зробленого?

– Дякую за оцінку роботи нашого депутатського корпусу, адже насправді більшість депутатів – це ініціативні люди, з активною життєвою позицією, які, незалежно від політичної приналежності, працюють на користь Ковельщини. За майже два роки роботи районна рада провела 16 сесійних засідань, на яких ухвалено 333 рішення. 

Сесія районної ради  – це завершальний етап міжсесійної роботи, адже їй передують засідання Президії, постійних комісій або тимчасово контрольних комісій, депутатських фракцій, погоджувальних нарад тощо.  

Слід відзначити, що результативності роботі районної ради додає й те, що голова адміністрації В. Козак бере участь в роботі усіх комісій, Президії – це дає можливість депутатам  з'ясувати ті чи   інші питання безпосередньо з головою виконавчої гілки влади району чи з іншими керівниками структурних підрозділів.

Можемо пишатися тим, що ухвалені рішення дали змогу реалізувати багато інвестиційних проектів   у Ковельському районі. Завдяки частці співфінансування з районного бюджету відбулось будівництво школи в с. Білині, відновили  роботу дошкільні навчальні заклади  в с. Колодяжному та Уховецьку, проведено ремонти майже усіх спортзалів шкіл району, відремонтовано багато  доріг і таке інше.

Звісно, що успіхи району були  б неможливими, аби не було дієвої співпраці з виконавчою владою району, але спільний успіх – також здобуток.

Окремою темою є волонтерська робота депутатського корпусу та територіальних громад району, спрямована на підтримку наших військовослужбовців на Сході України. Попри те, що загальноукраїнська тенденція волонтерського руху є спадаючою, на  Ковельщині благодійники і волонтери  продовжують свою патріотичну місію.

Позитивом є й те, що за останній рік ми налагодили співпрацю з районними радами із прифронтових територій Луганської і Донецької областей, проводимо обміни делегаціями і таке інше.

– Як відомо, Ковельський район - своєрідний лідер в питаннях децентралізації на Волині. Наскільки, на Вашу думку, цей процес ефективний і потрібний людям? Чи вдається Вам співпрацювати з головами об'єднаних територіальних громад,  депутатським складом їх рад? Які форми роботи використовуєте і яким бачиться майбутнє районної ради?

– Драматичні події в Україні що розпочалися у листопаді 2013 року, докорінно змінили внутрішньополітичну ситуацію в країні. Переконаний, що саме російська агресія проти України стала відповіддю на прагнення українського народу створити цивілізовану, демократичну європейську державу. Та самого прагнення замало.

Потрібні реальні дії,  пов'язані з вирішення конкретних завдань, одне з яких – децентралізація влади та реформа місцевого самоврядування. До речі, це, поряд з реформуванням системи правосуддя, прокуратури, адвокатури, не лише засіб наближення до європейських стандартів, а й частина мирного плану з врегулювання ситуації, спричиненої зовнішньою агресією проти України.

Ми всі розуміємо, що досягнення таким чином миру – це тривалий процес, а зміцнення демократії  ще триваліший. Тут немає швидких рішень, хоча мені, як і кожному свідомому українцю, хочеться швидких і ефективних реформ. Знову ж таки, від кого це залежить? Тільки від наших громад.

На місцях мають, зрештою,  зрозуміти, що зволікання з утворенням ОТГ не сприяє демократичним процесам. Не сподіваймося зайве на міжнародні інституції – вони можуть нам лише допомогти, а робити треба нам.

Уже сьогодні ми бачимо реальні успіхи новоутворених ОТГ. І Децентралізація, в моєму розумінні,  – це коли пріоритети визначають на місцевому рівні. Саме тоді громада визнає себе господарем. Але успішність має бути  не тільки від економічних показників, а, насамперед, від довіри до місцевої влади. А довіра не може бути нав'язаною, “імпортованою” або придбаною. Її можна здобути тільки на основі колективної взаємодії у великих і малих справах.

Поки що у нас, на жаль,  цієї довіри немає, але вона формується. 

Стосовно співпраці районної ради з об'єднаними територіальними громадами, то вона є і буде винятково на партнерських засадах. Уже зараз з окремими ОТГ ми розробляємо низку екологічних інвестиційних проектів, які можуть бути реалізовані у недалекому майбутньому. В першу чергу, це стосується поводження з твердими побутовими відходами, використанням сонячної та вітрової енергетики. 

Стосовно майбутнього районної ради в районі, в якому всі громади об'єднаються, то як член Президії Української Асоціації районних та обласних рад запевняю, що уже сьогодні в Україні є такі райони, які цілком добре почуваються без "шефів" з райдержадміністрацій та райрад.

Однак переконаний і в тому, що навіть в таких умовах має бути присутнім державний контроль за органами місцевого самоврядування, який буде обмежений лише спостереженням за дотриманням законності при ухваленні рішень місцевими радами. 

– Стосунки між очільниками районної ради і районної державної адміністрації на Ковельщині у різні часи складаються по-різному. Мені імпонує, що сьогодні є тісна співпраця. Завдяки чому досягнуто такого результату?

– Відповідь проста – не ставити власні амбіції вище інтересів територіальної  громади. Я вірю  в те, що  дуалізму влади на районному рівні не буде, а майбутнє району – за розвинутим і реальним місцевим самоврядуванням. Однак,  тепер не той, час, щоб з'ясовувати, чий перший підпис має бути, чи хто перший має виступати.

У  нас з головою адміністрації спільні бачення  і завдання: завершити процес об'єднання  територіальних громад, передати їм всі повноваження районного рівня забезпечивши при цьому дотримання принципу добровільності і демократичності. Ми не  раз спілкувалися з цього приводу з головою Волинської  обласної державної адміністрації  В. Гунчиком, і він також стоїть на цій позиції. Шкода, що подібного діалогу  у нас немає з головою обласної ради.

– Реформи торкнулися і друкованих засобів масової інформації. Зокрема, нині ми вже не комунальне підприємство, а ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини". І хоч з цього приводу я маю свою точку зору, але нав'язувати Вам її не буду. Просто хочу запитати, якою Ви бачите подальшу співпрацю районної влади із журналістами, чи готові допомогти у їх роботі? Адже уряд фактично кинув працівників місцевих мас-медіа напризволяще. Коли я на одній з нарад в обласному центрі почав про це говорити, у відповідь почув: "Шукайте багатого спонсора!".

– З приводу цього можна сказати наступне: з одного боку роздержавлення ЗМІ  дає свободу редакційної політики того чи іншого видання і скасовує поняття "піар" місцевої  та центральної влади за кошти платників податків. 

З іншого боку, такі комунальні друковані ЗМІ, як "Вісті Ковельщини", у "вільному плаванні" можуть або потонути, або ж бути поглинутими однією з транснаціональних компаній. У той час, коли в країні йде війна, в тому числі й інформаційна, обидва сценарії є неприйнятними.

Знову ж таки, якщо газета потрібна читачу, то вона виживе завдяки своїй аудиторії. Шкода тільки, що й тут є недобросовісна  конкуренція – я маю на увазі "безоплатні" тиражі газет, які випускають під патронатом тієї чи іншої політичної сили. Адже інформація у таких газетах подається упередженою, що негативно впливає на формування громадської думки.

Ну, а стосовно районної ради, то, сподіваюсь, депутати підтримають пропозицію продовження співпраці з вашою газетою за Програмою висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування.

Однак, як Ви знаєте, у нас завершальний  етап  об'єднання  територіальних громад, а тому газеті уже зараз  необхідно працювати з новоутвореними ОТГ щодо висвітлення їх діяльності.  Ми, в свою чергу,  готові допомогти в цьому процесі, адже на теперішньому етапі друковані ЗМІ є чи не єдиним джерелом інформації в сільській місцевості, де існують проблеми, навіть, з мобільним зв'язком, а не тільки з інтернетом.

– І  наостанок таке запитання: яка у Вас сім'я, де мешкаєте, які у Вас захоплення, плани і задуми?

– Проживаю з сім'єю там де і народився – у с. Доротищі. Разом з дружиною Наталією виховуємо шестеро дітей. Старша донька Ганна – студентка СНУ ім. Лесі Українки, де навчається на факультеті "Музичне мистецтво", син Дмитро – четвертокурсник Ковельського промислово-економічного коледжу, середульші – Катерина та Світлана – навчаються в Доротищенській школі, а найменшенькі Назарій та Софійка ще тільки до неї готуються. 

Якихось особливих вподобань чи захоплень у мене немає. У вільні хвилини від роботи і господарських справ люблю читати і навчатись. 

У планах і задумах – спільно з депутатами районної ради та господарським активом району зробити ще багато хороших справ.

– Дякую за відверту розмову.

Розмову вів 

Микола ВЕЛЬМА.

– Буду відвертим. Це рішення мені давалося нелегко, адже, маючи певний досвід роботи в органах місцевого самоврядування, я усвідомлював відповідальність, яка ляже на мене у разі обрання головою районної ради. Хвилювало і те, чи зможу я дійти згоди  і порозуміння з представниками усіх політичних сил, що обрані до районної ради, а найголовніше – чи зможуть депутати, незалежно від політичної приналежності, об'єднатися заради конструктивної  роботи спрямованої на підвищення якості життя жителів району. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1122

В рамках Закону уряд підвищить пенсії з 1 жовтня цього року на суму від 200 до 1000 грн. для 9 мільйонів українців.

Верховна Рада України ухвалила Закон про пенсійну реформу, який вводить вимоги до мінімального страхового стажу для виходу на пенсію і передбачає підвищення пенсій 9 млн. пенсіонерам на суму від 200 до 1000 грн. з жовтня. Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення законопроекту №6614 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" проголосувало 288 депутатів при необхідному мінімумі в 226 голосів.

Закон передбачає введення автоматичної норми про щорічну індексацію (перерахунок) пенсій для захисту від інфляції: з урахуванням фінансових можливостей солідарної системи, але не менше, ніж на 50% зростання середньомісячних зарплат за три роки і на 50% індексу споживчих цін. 

Закон не передбачає підвищення пенсійного віку, але вводить вимоги до страхового стажу. Так, для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 25 років страхового стажу. При стажі від 15 до 25 років на пенсію можна буде вийти в 63 роки, при стажі менш ніж 15 років - у 65 років. Водночас, люди, у яких немає страхового стажу, зможуть претендувати на соціальну допомогу при досягненні 63 років. Розмір допомоги визначатиметься, виходячи з рівня доходів сім'ї пенсіонера. Всі нормативи мінімального страхового стажу збільшуватимуться на 1 рік кожні 12 місяців до 2028 року. Таким чином, з 2028 року для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 35 років страхового стажу. Один рік стажу коштує 16 896 грн. Можна купити до п'яти років стажу, п'ять років обійдуться в 84 480 грн. Закон передбачає скасування спеціальних пенсій для держслужбовців, суддів, науковців та інших категорій. Всі вони переводяться на загальну систему нарахування пенсій. Крім того, скасовується право на призначення пенсії за вислугу років для працівників освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, прокурорських працівників та інших, які раніше могли виходити на пенсію достроково – за п'ять-десять років до настання пенсійного віку. Виняток зроблено лише для військовослужбовців і співробітників силових органів. Розмір пенсії кожного громадянина України, відповідно до Закону, розраховуватиметься за формулою "Розмір пенсії = Сз х ІКЗ х Кс", де Сз – розмір середньої заробітної плати в Україні за 3 роки перед зверненням за призначенням пенсії, ІКЗ – індивідуальний коефіцієнт заробітної плати (співвідношення розміру отримуваної зарплати до середньої зарплати, Кс – коефіцієнт страхового стажу, визначається як множник тривалості років стажу роботи людини на величину оцінки одного року страхового стажу. Базова середня заробітна плата для розрахунку пенсій становиме 3 764 грн. 60 коп., що майже в 3 рази більше, ніж до реформи – 1197 грн. Коефіцієнт страхового стажу для розрахунку пенсій знижений з 1,35 до 1. Мінімальний розмір пенсії встановлений на рівні 1452 грн., що на 140 грн. більше, ніж було до ухвалення Закону. Також у рамках Закону скасовано 15-відсоткове зменшення пенсій для 500 тис. працюючих пенсіонерів. 

УНІАН.

В рамках Закону уряд підвищить пенсії з 1 жовтня цього року на суму від 200 до 1000 грн. для 9 мільйонів українців.

Верховна Рада України ухвалила Закон про пенсійну реформу, який вводить вимоги до мінімального страхового стажу для виходу на пенсію і передбачає підвищення пенсій 9 млн. пенсіонерам на суму від 200 до 1000 грн. з жовтня. Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення законопроекту №6614 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" проголосувало 288 депутатів при необхідному мінімумі в 226 голосів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 972

"Вчителько моя, зоре світова…" Вдумайтеся в ці поетичні і надзвичайно душевні слова. В них – сяйво світлих променів людства. В них – символ, який розкриває сутність життя на Землі, котре й існує завдяки тим, хто несе моральні цінності, знання і світло просвітництва.

Запитай себе, вчителю і мій шановний читачу: що має бути наріжним каменем душі педагога, наставника, вихователя? Відповідаю із твердою переконаністю: присутність святості. Це терпіння, шлях крізь терни, випробування, клята праця, самопожертва в ім'я дитини і вміння вести інших за собою.

Спомин стукає у серце… Святість жила у серці моєї першої вчительки Поліни Іванівни. Вона була присутня у мого директора-наставника Олексія Петренка, коли я навчався у третій міській школі. Він для мене був, як батько. Бувало, що за мої витівки і відставання у навчанні на моєму майбутньому можна було ставити великий "хрест". Але Олексій Пилипович терпляче моїй мамі (чим її заспокоював і підтримував) казав: "Ваш син має можливості вчитись добре, але його потрібно спрямувати у правильне русло. З нього будуть люди".

І тепер, із висоти пройдених доріг і років, я стверджую, що поклик педагога як світоча знань і внутрішній світ його не змінився. У його єстві присутнє ота вічна зернина святості з любов'ю до дитини і своєї праці, а разом з тим жертовна відповідальність.

Можливо, знайдуться і такі опоненти, що скажуть: сьогодні освіта "не та" і вчителі "не ті", бо іноді схильні до матеріального. А я відповім: "Неправда". За відносно невелику зарплатню вони весь свій час, енергію віддають учням та школі. Я б не сказав, що в очільника "Укрзалізниці" навантаження більше із його зарплатою понад мільйон гривень. Педагоги ж наполегливо тягнуть "плуга" знань, не скаржачись на труднощі (є такий плуг, який ще в доісторичні часи впав із небес на Землю), і потому засівають цю зорану ниву золотим зерном. І сходить посіяне.

Оглянься, вчителю: он твій учень інженером став, інший дипломатом, вченим. Підійми голову – це ж твій учень Космос осягає.

А є ще вища сходинка – твій учень піднявся до чину патріота і захищає тебе й нас в АТО. На жаль, окремі з них із Меморіальної дошки на тебе поглядають і промовляють: "Пробачте, моя вчителько, зоре наша – не вберіг себе . Але я свій обов'язок – захищати Вас і Вітчизну – виконав. Я любив школу, своє місто і Україну тією любов'ю, якої навчали мене педагоги-наставники".

Пишу оці слова, а в моїх сивих скронях переживання клубочаться. Все думаю: чи ж виправдав я надії Олексія Петренка і Поліни Іванівни?".

Судити не мені – судити людям.

l

Спинися, мить: сьогодні свято! Гомінливе, гучне і урочисто-світле.

– Що найцінніше даруєте Ви цьому святу? – запитую я в очільника міської освіти Віктора Бичковського.

– Одним словом не скажеш і не оціниш. Мабуть, найголовніший дарунок – успішні результати ЗНО. Ми вийшли на рівень обласного центру і "ділимо" перші місця. Сім загальноосвітніх шкіл увійшли в число найкращих на Волині, а міська гімназія імені Олени Пчілки за підсумками досягнень у математиці, фізиці та англійській мові піднялась на 48 почесне місце в Україні (!).

А ще 96 відсотків дошкільнят міста маємо можливість утримувати і виховувати у дитячих садочках. Тільки вдумайтесь: за останні кілька років, коли повсюди в країні занепад, ми відкрили 27 додаткових груп!

На належному рівні знаходиться і наше позашкілля. Невипадково у цьому році на базі станції юних туристів відбувся Всеукраїнський семінар.

– Секрет успіхів в чому?

– У нас тісна співпраця і взаєморозуміння із міською владою всіх рівнів. Міський голова Олег Кіндер, його заступники, депутати  (спасибі їм!) стараються допомогти нам. Це важливо, що освіта є пріоритетом влади.

Слід згадати добрим словом благодійний фонд Степана Івахіва "Патріоти Волині". Завдяки старанням народного депутата і його фонду у нас замінено вікна в школах на термозберігаючі. Окремі школи утеплили  власними силами. Взагалі, наша співпраця є зразком того, як повинен діяти народний депутат. У Степана Івахіва не політика піару, а реальні, корисні справи.

В цьому контексті слід подякувати і батькам, які є співтворцями наших успіхів у освітянському процесі та в покращенні умов навчання.

Але я був би несправедливим, коли б не подякував головним винуватцям свята –  вчителям-педагогам, вихователям, керівникам шкіл, а разом з ними – допоміжному персоналу. В пошані з подякою схиляю голову перед Вами, мої шановні колеги і друзі-вчителі!

Коли ми закінчили розмову із Віктором Васильовичем, до нас підійшов представник благодійного фонду Степана Івахіва Павло Самолюк.

– Як Ви оцінюєте рівень ковельської міської освіти і які пріоритети Вашого фонду? – цікавлюся.

– Позитивно. Ви ж знаєте: хто працює, тому ми й допомагаємо. Освітянська галузь і в Степана Петровича, і в команди фонду на чільному, якщо не на найголовнішому, місці. Ми й далі працюватимемо разом.

l

Урочистості, приурочені до Дня працівників освіти, відбувалися в затишному залі Палацу учнівської молоді імені Івана Франка. Приємно, що в переповненому залі виділені почесні місця для ветеранів освіти.

Із щирим привітанням виступив Ігор Прокопів, заступник міського голови:

– Вчителі віддають серце і душу заради того, щоб діти були щасливі. Вони засівають зернини знань, які формують успішних людей і тим самим роблять успішну країну. Приємно, що завдяки Вам ковельська освіта є однією з кращих на Волині і в Україні. Сьогодні вперше в історії міста завдяки – розумінню депутатів прийнято рішення: "Про підтримку кращих педагогів і вчителів міста!". Ті, хто переміг у конкурсі, удостоєні Сертифіката успішності та матеріального заохочення в сумі 14 тисяч гривень.

Ігор Прокопів вручив Почесні грамоти і Сертифікати, які були підтримані бурхливими оплесками залу. Від імені нагороджених подяку владі і керівництву управління висловила Олена Вальчук, директор міської гімназії ім. Олени Пчілки.

Із привітанням та подячними словами за плідну працю виступили Віктор Бичковський та Ігор Сезьомін, очільник освітньої профспілки.

Кращим освітянам вручив Подяки від народного депутата Степана Івахіва Павло Самолюк. Він у вітальному слові наголосив, що це свято для нього особливе. Адже його мама 25 років віддала вчительській праці. Гордиться своєю матір'ю і Степан Івахів, у якого вона теж вчителька. Виступаючий запевнив, що співпраця із освітою Ковеля буде продовжуватися і надалі.

Присутні з увагою вислухали щирі слова від ветерана освіти Лесі Гарбарук, яка 20 літ тому пішла на відпочинок, але ще й зараз активна громадська діячка, до того ж, пише вірші.

– Вчитель не професія – це поклик душі, – наголосила пані Леся.

Лунали музичні вітання від Школи мистецтв (директор Андрій Мигуля) та місцевих аматорів сцени – солістів і гуртів пісні й танцю. Зал вирував оплесками і вигуками "браво".

Що ж, де праця та пісня об'єднуються в єдине ціле, там і успіх.

Маю право сказати від імені ковельчан: "Спасибі Вам, наші любі і дорогі, вчителі-педагоги за Ваші старання! Мирного неба Вам над головою і в душі! Хай щастить!".

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: учасники загальноміських урочистостей з нагоди Дня працівників освіти.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

"Вчителько моя, зоре світова…" Вдумайтеся в ці поетичні і надзвичайно душевні слова. В них – сяйво світлих променів людства. В них – символ, який розкриває сутність життя на Землі, котре й існує завдяки тим, хто несе моральні цінності, знання і світло просвітництва.

Запитай себе, вчителю і мій шановний читачу: що має бути наріжним каменем душі педагога, наставника, вихователя? Відповідаю із твердою переконаністю: присутність святості. Це терпіння, шлях крізь терни, випробування, клята праця, самопожертва в ім'я дитини і вміння вести інших за собою.

Спомин стукає у серце… Святість жила у серці моєї першої вчительки Поліни Іванівни. Вона була присутня у мого директора-наставника Олексія Петренка, коли я навчався у третій міській школі. Він для мене був, як батько. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 923

Іноді мені здається, що в Україні щось не так.

Ні, з першого погляду все ніби так. Є президент, парламент, уряд, депутати, поліція, прокуратура, національна гвардія та інші атрибути державності.

Є політичні партії, їх лідери, котрі вміють гарно говорити, виголошувати правильні слова на телебаченні, вічах і мітингах.

Є закони, як-то кажуть, на всі випадки життя, різного роду програми, що обіцяють поліпшення життя вже сьогодні, є, нарешті, безвіз і курс на європейську інтеграцію.

Словом, майже все є, а от найголовнішого нема. Як любить повторювати один народний депутат, він же – телеведучий, він же – поміркований опозиціонер, все буде тоді, коли ви відчуєте, що живете краще.

Краще, правда, стало жити, але далеко не всім. Наприклад, непогано почуваються вітчизняні олігархи, політики-пристосуванці, брехуни і підбрехувачі, відверті і замасковані кар'єристи, зарубіжні "варяги", котрі їдуть у бідну Україну, щоб "нарубати бабла", як вони висловлюються. Прізвищ не хочеться й називати, настільки їх багато.

Стало правилом, що держава має їм встановити зарплату у декілька сотень тисяч, а то й більше, щоб вони не крали, не брали хабарів, служили народу вірою і правдою. Гроші вони отримують, але народу від того ні холодно, ні гаряче – немає в того народу ані віри, ані правди.

Нещодавно Верховна Рада проголосувала за нову пенсійну реформу. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман пообіцяв істотне підвищення пенсій з 1 жовтня ц. р.

– Істотне – це яке? – запитував мене нещодавно знайомий ветеран праці. – У не такому вже й далекому минулому, коли американський долар був по 8 гривень, я щомісячно отримував загалом 200 "зелених". Тепер, коли гривня впала до понад 27 за долар, я мусив би отримувати більше 5 тисяч гривень. Мені скільки уряд заплатить? Адже у Пенсійного фонду, якщо вірити чиновникам, катастрофічно не вистачає коштів. І хто компенсує нам втрати, яких ми зазнали через галопуючу інфляцію?

Що я міг сказати у відповідь, коли й сам не знаю? Зате знають ті, у кого зарплата перевищує 50 і більше тисяч гривень: їм ні інфляція, ні інші катаклізми на фінансовому "фронті" не страшні. Вони вже реально відчули поліпшення життя сьогодні.

З'явився в урядовців і новий проект: прагнучи залучити до управління державою 1000 молодих, креативних фахівців, вони запропонували зголошуватися до участі у ньому всіх, хто відчуває у собі бажання попрацювати у так званих директоратах міністерств і відомств. Зарплата відповідно становитиме від 30 до 60 тисяч гривень (!).

Не знаю, хто у тому "конкурсі" переміг, бо заяви вже, як кажуть, не приймають, але я переконаний у тому, що молоді і креативні давно виїхали на Захід – навіть з нашого рідного Ковеля. В директорати же потраплять, очевидно, далеко не молоді і не зовсім креативні, як у нас часто буває. Дай, Боже, щоб вони хоч українською мовою володіли і знали реалії життя не з інтернету.

Іншим залишається хіба що мріяти про такі зарплати і думати, як дожити до тієї злощасної суми у 3200, з якої четверту частину треба віддати державі. Ось днями із сльозами на очах сказала мені знайома:

– Мамі зробили складну операцію. За три дні на лікарню "пішло" 20 тисяч гривень. А що буде далі?..

А далі буде, як і раніше: урядовці обіцятимуть, олігархи багатшатимуть, корупціонери крастимуть. Щоб народ не дуже обурювався, очевидно, дана негласна вказівка: в супер-маркетах та в інших торговельних закладах ціни вказувати не за кілограм ваги, а за 100 грамів. Оце зайшов я днями в магазин і бачу: ковбаса – 15 гривень, м'ясо – 13, куряче філе – 8 і т. д., і т. п.

Подивився я на те "поліпшення", подумав і взяв свинячих кісток по 23 гривні. За кілограм. І вийшло із того кілограма три страви: суп пенсіонерський, картопля тушкована ветеранська і юшкасобача для домашнього песика.

А ви кажете: щось не так. Все так, коли добре розібратися. Щоправда, не для всіх.

Охрім СВИТКА.

P.S. Як заявляють можновладці, у зв'язку з тим, що пити горілку, вино, коньяк, пиво, курити цигарки шкідливо для здоров'я, потрібно регулярно підвищувати акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби, що вони успішно й роблять.

Можна було б розплакатися від такої "батьківської" турботи про здоров’я народу, якби не одне маленьке "але". Зростання цін на спиртне і цигарки дехто розглядає як відверте фришування спиртово-тютюнової мафії. Адже рідко хто дозволяє тепер купувати собі цей товар у магазинах, де ціни "зашкалюють". Ось і процвітає в Україні підпільний і спиртовий, і тютюновий бізнес, від якого страждають пересічні громадяни. Не знижується й рівень самогоноваріння. Дедалі більше випадків, коли селяни і городяни вирощують на присадибних ділянках тютюн, щоб пізніше курити "самокрутки".

Кому це вигідно, запитуєте? Дивіться, як-то кажуть, вище.

О. С.

Іноді мені здається, що в Україні щось не так.

Ні, з першого погляду все ніби так. Є президент, парламент, уряд, депутати, поліція, прокуратура, національна гвардія та інші атрибути державності.

Є політичні партії, їх лідери, котрі вміють гарно говорити, виголошувати правильні слова на телебаченні, вічах і мітингах.

Є закони, як-то кажуть, на всі випадки життя, різного роду програми, що обіцяють поліпшення життя вже сьогодні, є, нарешті, безвіз і курс на європейську інтеграцію.

Словом, майже все є, а от найголовнішого нема. Як любить повторювати один народний депутат, він же – телеведучий, він же – поміркований опозиціонер, все буде тоді, коли ви відчуєте, що живете краще.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 729

Нещодавно один мій знайомий, людина хвалькувата і зазнайкувата, зневажливо кинув: "Вісті Ковельщини" я не читаю. Що в ній може бути цікавого? От "Експрес" чи "Факти" – це клас!".

Я пробував заперечити: "Якщо ти не читаєш, то звідки знаєш?".

Але співрозмовник був категоричний: "Раз кажу, значить знаю".

Я не став сперечатися, бо бачив: то – марна справа. Подібного типу людям нічого не докажеш, адже вони завжди праві; будь-яких заперечень  не сприймають. Не будеш же  ти цьому  критикану на пальцях доказувати, що і в "Експресу",  і у "Фактів" фінансові й творчі можливості журналістів набагато  кращі, аніж в ковельських. Та й діапазон їх діяльності ширший як у загальноукраїнських видань.

Проте є у "Вістях Ковельщини" те, чого немає в інших виданнях – панорама місцевого життя в усіх його проявах – як позитивних, так і негативних. Беру до рук один з останніх номерів за 21 вересня. З інтересом прочитав документальний нарис про Президента ТзОВ "ВО "Ковельсільмаш", Заслуженого машинобудівника України Миколу Заікіна. Багато фактів з його трудової діяльності, особистого життя не знав до сьогодні.

Привернули увагу нотатки з прес-конференції голови Волинської обласної ради, лідера обласної організації УКРОПу  Ігоря Палиці. Сказане ним в багатьох моментах було для мене своєрідним відкриттям. Видрукувала  газета  і мій творчий доробок, в якому  порушено важливі духовно-філософські проблеми. Є цікаві матеріали про наших шановних ветеранів війни і праці, про відзначення Дня села в Поворську. Для поціновувачів літератури й мистецтва – вірші місцевих поетів, гумор від Віталія Лихобицького та інші цікаві речі (зокрема, розповідь про відомого українського мецената Івана Харитоненка, з якого новітнім олігархам варто було б брати приклад!).

А де наші земляки прочитали б про майбутню пенсійну реформу, зміни в тарифах "Ковельтепла", прийняті рішення міськвиконкому, як не у "Вістях"? Звідки б вони дізналися про роботу в обласній  раді нашого земляка із Ситович, депутата Миколи Буліги? Не кажу вже про рекламу, оголошення, корисні поради, привітання іменинникам, програму телепередач і т. д., і т. п.

Висновок після ознайомлення із цим номером один: "Вісті Ковельщини" – газета для НАС і про НАС!

Оскільки слово "газета" – жіночого роду, то напрошується паралель із справами родинними. Уявімо собі на хвилину, що "міськрайонка" є членом сім'ї – ну, хоча б дружиною. Знаю чоловіків, для яких рідна жінка – "не така". Бачте, він у своєму просторі руху і постійного спілкування  за день надивиться на стількох цікавих, молодих та красиво вимальованих, що вдома йому нудно.

А рідна дружина у домашньому халаті, який коліна голі закриває, емоцій не викликає, бо борщ ненаглядному варить. Де ж тут зіронька світла? І бурчить такий собі незадоволений, що борщ несмачний. 

Так і місцеве видання хоче догодити кожному читачу, а ще й перчику і сметанки  додати,  гуморескою розвеселити, про шкільне або сільське свято розказати. Але комусь  такий "борщ" не до смаку.

Несе газета 95 відсотків (а, може, й більше) позитиву для ковельчан, а разом з тим – корисної та вкрай необхідної інформації, навіть офіційної. Опонент  же  бурчить:  подавай йому красуню-квітку в постіль, а на сніданок – солодкий коровай.  

Не стримуючи емоцій, запитую: "Опоненте, а ти сам ідеальний, толерантний, мудрий? Що написав до газети цікавого? Ти задоволений телеящиком,  де брехня політична та щоденна панорама новин про вбивства, автоаварії, пожежі і брудні чвари  політиків? Ти волів би бачити такою місцеву газету? 

Прозрій!  Місцева преса – це зворотний зв'язок між  владою і, зрештою, тобою. Підтримуй  цей зв'язок. 

І ще. Ти задумувався над тим, що підкуплена центральна преса (а є й деяка обласна), телеканали  та інтернет – це вбивці твоєї свідомості?  Вони не просто насичують негативною інформацією, а цинічно формують з тебе робота, раба, яким легко маніпулювати вищій політичній владі, олігархам та мільярдерам, котрі державу нашу ведуть до руїни".

Слабо?! Дай, Боже, прозріння!..

А думка розхвилювалась і нові аргументи читачу пропонує. В наступному році  Ковель  відзначатиме 500-ліття  надання європейського (Магдебурзького)  права і  статусу міста  селищу Ковлє. Скажіть, центральна преса буде висвітлювати цю подію? Ви праві: мало що прочитаємо  і почуємо про своє рідне, найкраще у Європі місто. А ось наші "Вісті" вже сьогодні – в цій важливій темі. Перша листівка постукала у віконце: Віталій Лихобицький вірші про Ковель надіслав до редакції!  І влада ковельська звернулася через газету до мешканців міста взяти участь у підготовці  до свята.

Отож, шановний опоненте – критикане, прокинься від песимістичних ілюзій і, прийшовши додому, об'єктивно і з любов'ю поглянь на свою дружину та рідну газету.

Ти переконаєшся: вони – найкращі! Вони – об'єктивні, позитивні,  є для твоєї душі своєрідним еліксиром свіжості.

Був  би несправедливим, якби з тобою поглянув на один бік медалі.

На другому боці ти побачиш, що в області "Вісті Ковельщини" – одна  з найкращих газет. Очільник видання, редактор Микола Вельма, Заслужений журналіст України, є майстерним публіцистом, статті якого викликають значний інтерес.

А ще сторінки газети відкриті для кожного з нас. Вмієш тримати перо в руках, маєш цікаву думку – пиши, звеселяй, квітчай свою газету.

Нарешті,  журналістки "Вістей" – немов квіточки весняні: і красиві, і молоді, і мудрі, і професійні.

Слід зауважити, що в домі, де постійно присутня газета, сім'я міцніша і гармонійніша, більш освічена. Це доказаний факт.

Спасибі всім, хто  підтримує рідну газету морально і матеріально!

Пошануймо Івана Смітюха, який для переможців конкурсу "Передплатіть і виграйте!" виділяє то борошно, то крупи, а, бувало, і бичка для господаря сільського. Так само  щире подячне   слово – Івану  Потапчуку, який передплату дарує ветеранам та малозабезпеченим. І таких спонсорів багато. Отож, любіть, читайте газету! Засвідчую, що дружина, газета і я – це одна сім'я. Заздріть: ми передплатили "Вісті" і найбільше знаємо про свій край.

Тож нехай промінь інформації б'є і у  Ваше серце!

Анатолій СЕМЕНЮК,

член Національної спілки журналістів України, громадський дописувач "Вістей Ковельщини".

Нещодавно один мій знайомий, людина хвалькувата і зазнайкувата, зневажливо кинув: "Вісті Ковельщини" я не читаю. Що в ній може бути цікавого? От "Експрес" чи "Факти" – це клас!".

Я пробував заперечити: "Якщо ти не читаєш, то звідки знаєш?".

Але співрозмовник був категоричний: "Раз кажу, значить знаю".

Я не став сперечатися, бо бачив: то – марна справа. Подібного типу людям нічого не докажеш, адже вони завжди праві; будь-яких заперечень  не сприймають. Не будеш же  ти цьому  критикану на пальцях доказувати, що і в "Експресу",  і у "Фактів" фінансові й творчі можливості журналістів набагато  кращі, аніж в ковельських. Та й діапазон їх діяльності ширший як у загальноукраїнських видань.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 644

Закон України 

і міфи довкола нього

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503

Нещодавно ковельчанка Лариса разом із сином  побували на окупованому півострові Крим, який незаконно привласнила собі сусідня   країна-агресор, в гостях у родичів.

Вони відвідали невеличке містечко неподалік Керчі,  мали змогу особисто побувати в Криму, побачити і почути те, що там відбувається. Своїми враженнями  поділились із читачами газети "Вісті Ковельщини". 

Про те, як зустрічав їх тимчасово чужий для нас півострів, співбесідниця розповідала довго і немало, наводячи конкретні  факти і роблячи певні  висновки.   Вона настільки  пройнялася цією  поїздкою (жінка має глибокі патріотичні переконання),  що в деяких епізодах свого словесного екскурсу просто не стримувала сліз.

Звичайно, деякі моменти  розповіді з етичних міркувань ми подавати не будемо. Зупинимось лише на основному.

l

Як розповіла  жінка, вона не відразу наважилась на  поїздку, та ще й з дитиною (правда, син вже дорослий). Було не по собі, бо багато інформації негативного характеру не раз бачила по телевізору чи  чула про анексований Крим, де "бандерівців" із західної України зовсім не чекають до себе в гості.

Але родичі  все-таки вмовили. Мовляв, нічого надто страшного там немає. "Приїздіть, і самі переконаєтесь в цьому. Заодно й  відпочинете", – зауважили вони  в телефонній розмові.

"Із першим, м'яко кажучи,  здивуванням, зіткнулися вже на кордоні. Ми ніяк не могли зрозуміти, чому на українській митниці із нами розмовляють російською, а на "російській"  нашу рідну солов'їну взагалі відверто ігнорують,  не хочуть розуміти", – розказала пані Лариса.

Висновок з цієї ситуації очевидний: багатьом прихильникам "руського міра" ніяк не хочеться визнавати незалежності нашої держави, права її громадян на рідну мову. 

Ковельчанка не приховує той факт, що тамтешні, дізнавшись, що гості приїхали із Волині, не надто тепло та прихильно зустрічали їх, напруга в спілкуванні все-таки відчувалась. 

"Щоправда, мене приємно  вразило, що дехто із росіян  оцінює ситуацію, що склалася із окупацією Криму,  адекватніше, ніж окремі наші співвітчизники. 

Приклад цього можна було побачити майже відразу після того, як до родичів приїхали знайомі із сусідньої РФ. Вони чудово  розуміють, що півострів їх рідною державою нахабно загарбаний, до того ж, незаконно.  І що Крим – не Росія", – наголосила співрозмовниця в розмові.

Не схвально, за словами пані Лариси, відгукувалось подружжя російської національності  і про неоголошену гібридну  війну (на Донеччині і Луганщині), яка вже не один рік триває між братніми колись народами. 

"Можу впевнено сказати, що в особі Івана та Ірини з сусідньої, агресивно налаштованої проти нас Російської Федерації, ми знайшли нових друзів, які висловили підтримку не тільки нам, а й усій Україні загалом.  Коли б в Росії було більше таких тверезо думаючих людей, то взагалі б все склалося по-іншому. А  що найголовніше – не було б втрачених людських життів у боях  за рідну землю, яку не захотіли віддавати ненависному ворогу українські патріоти", – додала героїня  нашої розповіді.

Правда, не зовсім підтвердилася інформація   про напівпорожні пляжі на  анексованому півострові. Здебільшого відпочивають тут росіяни і, як нам розповіли, переважно за бюджетні або профспілкові кошти.

l

Підсумовуючи бесіду,  пані  Лариса зробила свій конкретний  висновок.  Теплий,  сонячний Крим ми "прогавили", в основному, через бездіяльність декого з  очільників нашої влади, яка, за словами місцевих, мало  приділяла належної уваги фінансуванню та  розвитку  в минулому АР Крим.

Героїня нашої розповіді (як і всі ми) плекає в серці надію, що  все поступово налагодиться, що будемо жити в мирній державі, а Україна поверне Крим до свого складу. Звичайно, хочеться в це вірити.  Однак все залежить від місцевих мешканців, які у 2014 році проголосували на референдумі за приєднання до Росії, занадто довірившись проросійським агітаторам і пропагандистам.

Від родичів жінка  дізналась, що тоді, в 2014 році, на референдумі про приєднання Криму до сусідньої із нами держави  навіть немічні бабусі відмовлялись голосувати вдома, а приходили на дільниці, аби віддати свій голос "за Росію". Зрозуміло, що Крим повернеться до України лише тоді, коли люди переконаються, що тут жити краще, а наші політики і дипломати застосують всі можливі заходи, щоб при допомозі міжнародної спільноти справедливість восторжествувала.

Підготувала 

Орися ФІЛІПЧУК.

Нещодавно ковельчанка Лариса разом із сином  побували на окупованому півострові Крим, який незаконно привласнила собі сусідня   країна-агресор, в гостях у родичів.

Вони відвідали невеличке містечко неподалік Керчі,  мали змогу особисто побувати в Криму, побачити і почути те, що там відбувається. Своїми враженнями  поділились із читачами газети "Вісті Ковельщини". 

Про те, як зустрічав їх тимчасово чужий для нас півострів, співбесідниця розповідала довго і немало, наводячи конкретні  факти і роблячи певні  висновки.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 920