Між Сциллою і Харибдою
Так сталося, що перша половина жовтня, особисто для мене, пройшла, образно кажучи, під знаком журналістики. По-перше, з колегами відзначили 78-й день народження рідної газети. По-друге, взяли участь у пленумі обласної організації НСЖУ. По-третє, вшанували працівників поштового зв'язку з нагоди їх професійного свята.
На перший погляд може здатися, що ці події не зовсім пов'язані між собою. Але насправді вони не тільки пов'язані, а, образно кажучи, "тісно переплетені". Бо головною метою під час згаданих подій була проблема подальшого існування "Вістей Ковельщини" й інших українських періодичних видань, а також співпраці з "Укрпоштою". Про її діяльність вели мову і на пленумі обласного осередку НСЖУ, і під час поздоровлень поштовиків.
Суть цих проблем у тому, що держава самоусунулася від підтримки друкованих ЗМІ, кинувши їх напризволяще у вир ринкової стихії. "Укрпошта" при потуранні урядовців стала такою собі державою в державі, де очільники її нагорі "жирують", а рядові працівники внизу ледве зводять кінці з кінцями, отримуючи мізерну платню і маючи цілий "віз" додаткових обов'язків – від торгівлі пральним порошком до рознесення пенсій.
А ще дошкуляє журналістам недобросовісна конкуренція з боку нахабних олігархів-видавців, які за наші з вами гроші збагатилися, а тепер мають змогу друкувати різнокольорові брошури, буклети й газети, безплатно роздаючи їх наліво і направо. А чого ж шкодувати кошти? Не свої, кровні, витрачають. При цьому не бояться, як-то кажуть, ні Бога, ні чорта, бо відчувають себе недоторканними і непогрішимими. На сторожі їх "прав" – підручні журналісти – лакузи, які і в друкованих, і в електронних ЗМІ обливають помиями опонентів своїх господарів, розповсюджують брехливу інформацію, прикриваючись правом на свободу слова.
Слава Богу, що на Ковельщині у стосунках між працівниками поштового зв'язку і журналістами невирішених питань немає, бо працюють вони на засадах ділового партнерства і взаємоповаги. Ну, а щодо іншого – то окрема розмова, яка, на жаль, у найближчому майбутньому результату не дасть. Це підтвердив і згаданий пленум, на який, незважаючи на запрошення, не прибули ані директор обласної дирекції "Укрпошти", ані його заступник.
Та й очільниця відділу інформаційної політики облдержадміністрації пані Світлана Головачук нічого втішного сказати не могла, бо, з одного боку, приватні структури не підпорядковані ОДА, а, з другого, депутати облради теж виявили свою "принциповість", не проголосувавши за програму підтримки місцевих засобів масової інформації, на яку потрібні були мізерні кошти – якихось 500 тисяч гривень. Ось і залишилася тепер обласна виконавча влада без інформаційного забезпечення висвітлення своєї діяльності, через що мешканці Ковельщини позбавлені можливості знати, над чим вона працює і які питання вирішує. І це – в умовах інформаційної війни з Росією, уряд якої витрачає на газети, радіо, телебачення мільярди доларів. Сумно і гірко від цього.
l
Дехто із читачів газети може сказати: "А якої підтримки, ви, панове журналісти, чекаєте від влади, коли стали на шлях роздержавлення? Думайте тепер самі, як виживати".
Подібне розуміння процесу роздержавлення властиве, на жаль, багатьом урядовцям і політикам, як, зрештою, в цілому ряді інших питань. Однак вони не хочуть збагнути, що інформаційна сфера має бути зоною особливої уваги, як і збройні сили, промисловість і сільське господарство, силові структури, від чого залежить безпека держави в цілому.
На підтвердження своїх слів хочу навести витяги із статті професора Інституту преси В. Іванова "Державна підтримка преси в Україні та за кордоном":
"Уявлення про те, що в ринковому суспільстві держава кидає засоби масової інформації напризволяще – це хибне уявлення. Преса, радіо, телебачення являють собою найпотужніший засіб впливу на думку мільйонів. Їх однобічність може призвести до руйнації суспільства. Тому в багатьох державах надається адресна підтримка засобам мас-медіа, надто тим, що перебувають у скрутному фінансовому становищі. Це робиться для того, щоб зберегти плюралізм висвітлення думок у суспільстві. Для цього ж створено законодавчі запобіжники концентрації преси в руках небагатьох власників.
Причому, держава, навіть надаючи допомогу, позбавлена можливості впливати на редакційну політику, бо допомога надається у рамках Закону і на неї претендують усі видання, які відповідають його вимогам. До речі, навіть така ринкова установа, як Інститут Адама Сміта, рекомендувала країнам СНД прийняти закони, за якими для реалізації прав громадян на вільне отримання інформації держава мала б здійснювати підтримку засобів масової інформації незалежно від форм власності та політичної орієнтації. При цьому особливо застерігалося проти небезпеки селективних дотацій з Державного бюджету конкретним органам масової інформації (за винятком спеціальних соціально значимих видань). Такі винятки мають бути закріплені в Законі.
У 1999 р. Європейська Комісія розбиралася з двома справами щодо державної підтримки засобів масової інформації. В одній справі французький приватний мовник “ТФ-1” поскаржився, що держава надала субсидії каналам "Франс-2" і "Франс-3". Розгляд цієї справи тривав з 1993 р. А в справі фінансування з державних джерел каналу "Бі-Бі-Сі ньюз-24" (це служба цілодобових новин, яка поставляється без реклами та безкоштовно) Європейська Комісія вирішила, що Великобританія не перевищувала своїх повноважень, бо ця служба має велике суспільне значення.
l
Для прикладу можна подивитися, як підтримуються газети в деяких країнах Європи. У середині 60-х рр. ХХ століття в багатьох країнах Європи були створені спеціальні парламентські комісії, які вивчали можливості допомоги тим виданням, що перебували в скрутному економічному становищі (це, в основному, партійна преса). Внаслідок рекомендацій цих комісій виникла система державної підтримки преси. При цьому використовувалася теорія "спіралі тиражу". Ті газети, які йдуть на першому місці за накладом, отримують більше реклами, грошей від передплатників, ніж газети, які поступаються за популярністю серед читачів. Так-от, допомогу отримують саме ці, "другі" газети. Це робиться для того, аби зберегти плюралізм висвітлення думок у суспільстві та запобігти зникненню конкурентної "другої" преси і встановленню занадто високої концентрації на ринку мас-медіа.
Найвдалішим є, мабуть, приклад Швеції. Там з 1969 р. було запроваджено державні субсидії видавництвам: кредити з позичкового фонду, знижки за спільну реалізацію, дотації та зниження податку на рекламу для тих газет, які посідають другорядне становище на газетному ринку. І ось результат. Якщо з 1945 р. по 1968 р. у Швеції закрилися 77 газет, то з початком запровадження субсидій – тільки одна.
Гроші беруть, переважно, з невеликого за розміром спеціального податку на всі носії реклами. А пільгами користуються видання, які охоплюють менш, ніж 50 % свого ринку і мають менш, ніж 2000 передплатників. Причому, якщо газета виходить з кризового становища, субсидії їй припиняються. Звичайно, надання субсидій обумовлюється рядом обставин: газети мають спрямовувати гроші на створення редакційних матеріалів та виходити хоча б потижнево. Крім того, у Швеції існує система підтримки видань, які тільки почали виходити. Всього на підтримку преси у Швеції виділяється близько 0,2 % загальних витрат держави.
У Фінляндії з кінця 60-х рр. теж було введено систему субсидій пресі, яка перебувала в складному економічному становищі, і виданням політичних партій. Це було зроблено для того, щоб зберегти незалежні від комерційного контролю видання. На думку фінських парламентаріїв, тільки збереження преси, яка представляє всю палітру думок, що існують у суспільстві, здатне закріпити демократичний лад і сприяти вільному обміну думками між усіма категоріями населення. Особливістю фінського досвіду є адресна допомога газетам політичних партій. Причому, газети отримують дотації пропорційно до представництва відповідних партій у парламенті країни. Крім того, існує система пільг для всіх видань, які перебувають у складному економічному становищі.
l
На збереження плюралізму думок спрямовані дотації і в Норвегії. Там система газетних субсидій почала діяти з 1969 р. Метою було зберегти газети від зникнення. Субсидію отримують усі другорядні газети з тиражем менш як 6 тисяч примірників. Величина субсидій визначається залежно від тиражу та періодичності, причому, уряд позбавлений права оцінювати політичний напрям газети чи якість її матеріалів. Сума прямих субсидій становить лише невелику частку загальної суми, що виділяється на газети. Так, у 1990 р. прямі субсидії склали 133 млн. норвезьких крон (20 млн. доларів США), а вся сума, виділена на газети, у попередньому році склала 8 млрд. крон. За даними норвезьких дослідників, без системи субсидій зникнення багатьох великих і трохи менших “другорядних” газет було б неминучим. У цій країні підтримку (пропорційно до кількості проданих газет) одержують усі видання, які посідають другорядне становище на своєму ринку. Крім того, існують цільові позики, дотації на доставку тощо. Невелика допомога йде адресно партійним виданням та інформаційним агентствам.
В Австрії щоденні газети мають пільгові тарифи на поштові послуги. Спеціальну підтримку отримують газети національних меншин.
Навіть у тих країнах, де декларується відмова від прямої державної підтримки преси, здійснюються заходи щодо полегшення становища газет, які перебувають у кризовому стані. Наприклад, у Данії, де держава принципово вирішила не втручатися у справи преси, з 1970 р. через Фінансовий інститут преси розподіляються прямі дотації газетам, які опинилися у скруті. Крім того, через цей інститут держава здійснює підтримку технічної модернізації газетного виробництва і створення нових газет.
Отже, чимало країн мають традиції щодо надання державної допомоги засобам масової інформації. Це робиться не з благодійницьких міркувань. Державна підтримка допомагає вижити значній частині видань. Це є запобіжником для:
1) переходу контролю над виданнями в руки комерційних структур і, як наслідок, комерціалізації самих видань;
2) зникнення цілого ряду газет та журналів і збіднення палітри національних мас-медіа;
3) обмеження прав людини (чи то за територіальною, чи то за партійною ознаками) на вільний обмін думками через пресу, радіо, телебачення.
Звичайно, умови державної допомоги мають бути чітко і недвозначно висловлені в Законі, щоб запобігти щонайменшому свавіллю у справі її надання. Державна підтримка допомагає зберегти плюралізм думок у засобах мас-медіа, дає можливість існування органам преси, які висловлюють погляди різних верств населення, дозволяє громадянам реалізувати право на вільний доступ до інформації. В сьогоднішніх складних економічних реаліях України тільки держава в змозі (не ставлячи політичні чи комерційні передумови) підтримати засоби масової інформації. Звичайно, якщо ця держава йде шляхом розвитку й демократизації”.
В. Іванов.
l
Як бачимо, в більшості демократичних країн Європи немає нічого подібного у ставленні до ЗМІ, як в Україні. І це при тому, що преса, радіо, телебачення там справді вільні і мають право на критику влади, її представників, незважаючи на ранги і посади. Подібна ситуація і в прибалтійських державах, які одними з перших у пострадянських республіках втілили в життя основоположні принципи свободи слова і незалежності преси.
Пригадую, як покійний нині Надзвичайний і Повноважний посол України в Литовській Республіці Борис Клімчук якось розповідав про силу журналістського слова в цій країні: достатньо було висловити у пресі якесь критичне звинувачення на адресу того чи іншого чиновника (звичайно, об'єктивне і обґрунтоване), як той чиновник негайно подавав у відставку. Ви пригадуєте щось подібне у нас? Я – ні, хоч працюю в медіа не один десяток літ. І треба було так статися, що дожив до часу, коли в Україні можновладці свідомо знищують місцеві друковані видання!
Але, як кажуть, маємо те, що маємо, тому на якісь надзвичайні позитивні зміни ближчим часом сподіватися не доводиться. Залишається діяти за принципом "порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого", надіючись водночас на щирих і вірних наших друзів – передплатників і патріотично налаштованих спонсорів, котрі, на щастя, ще не перевелися.
l
Давньогрецька легенда гласить, що легендарний Одіссей, повертаючись із Трої додому, віртуозно провів свій корабель між Сциллою і Харибдою – двома чудовиськами, які чатували на мореплавців в протоці між Італією і Сицилією. З тих пір цей фразеологізм є визначенням ситуації, коли ми опиняємося в оточенні ворожих сил і прагнемо їх якщо не перемогти, то хоча б обійти.
Приблизно так є сьогодні на ринку української преси. Одіссею вдалося обхитрити і Сциллу, і Харибду й повернутися додому здоровим та неушкодженим. Чи вдасться так зробити сьогодні вітчизняній медіа-спільноті? Хотілося б у це вірити…
Микола ВЕЛЬМА.
Так сталося, що перша половина жовтня, особисто для мене, пройшла, образно кажучи, під знаком журналістики. По-перше, з колегами відзначили 78-й день народження рідної газети. По-друге, взяли участь у пленумі обласної організації НСЖУ. По-третє, вшанували працівників поштового зв'язку з нагоди їх професійного свята.
На перший погляд може здатися, що ці події не зовсім пов'язані між собою. Але насправді вони не тільки пов'язані, а, образно кажучи, "тісно переплетені". Бо головною метою під час згаданих подій була проблема подальшого існування "Вістей Ковельщини" й інших українських періодичних видань, а також співпраці з "Укрпоштою". Про її діяльність вели мову і на пленумі обласного осередку НСЖУ, і під час поздоровлень поштовиків.
Суть цих проблем у тому, що держава самоусунулася від підтримки друкованих ЗМІ, кинувши їх напризволяще у вир ринкової стихії. "Укрпошта" при потуранні урядовців стала такою собі державою в державі, де очільники її нагорі "жирують", а рядові працівники внизу ледве зводять кінці з кінцями, отримуючи мізерну платню і маючи цілий "віз" додаткових обов'язків – від торгівлі пральним порошком до рознесення пенсій.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 721
Хутірець, де панують добро і любов
Зберегти для нащадків!
Є що згадати ветерану
Головна теорема життя
Сльози щастя
Листопад в саду і на городі
Продемонстрували силу волі і мужність
Традиції Героїв минулого продовжують Герої сьогодення Урочисті заходи з нагоди Дня Захисника України, 75-річчя утворення УПА, Дня українського козацтва відбулися на Ковельщині 
У поштовиків – свято