Повідомлення в номер / Ситий голодному не товариш, або Маємо те, чого хотіли

30.03.2017

Ситий голодному не товариш, або Маємо те, чого хотіли?

Нотатки редактора

Спочатку – декілька фактів із сучасного життя моїх земляків.

Нещодавно зустрів знайомого залізничника, який перебуває на пенсії, але інтересу ані до газети "Вісті Ковельщини", ані до політичних подій не втратив.

Розговорилися. Мене, чесно кажучи, потішив бадьорий настрій співрозмовника, бо знав, що він нещодавно переніс важку операцію і нині продовжує лікуватися. Однак тему хвороби постарався не чіпати.

Знайомий зачепив її сам.

– Ви, мабуть, знаєте, Миколо Григоровичу, про мою хворобу? – запитав.

– Знаю. А тому радий, що духом не падаєте і гарно виглядаєте.

– А знаєте, скільки грошей я вже витратив?

– Не знаю, але здогадуюсь – кілька десятків тисяч, не менше.

– Майже 200! – повідомив співрозмовник. – Слава Богу, що допомогли рідні, знайомі, що маю як залізничник страховий поліс. Але все одно це витримати неймовірно важко – до болю фізичного долучається морально-психологічний. Як же низько опустили робочу людину теперішні керманичі держави, котрі, купаючись в розкоші, як сир у маслі, навіть не думають про те, що є хворі, нужденні, одинокі, котрі потребують не подачок, милостині, а нормального матеріального забезпечення, своєчасного і якісного лікування, яке згідно з нормами Конституції повинно бути безкоштовне…

Довго при тій зустрічі говорили ми із моїм земляком. Точніше говорив більше він, а я переважно слухав. Про те, як деякі лікарі нахабно вимагають гроші, хоч і не дають гарантії на одужання, які дорогущі ліки, котрі не завжди потрібні, як важко іноді отримати консультацію у висококваліфікованого фахівця-медика.

Коротше кажучи, розмова вийшла відвертою, щирою і задушевною, що, напевне ж, додасть настрою моєму знайомому, котрому бажаю повного одужання. Хоча розказане ним про свої (і не тільки свої) проблеми особисто мені важким каменем лягло на душу.

Другий епізод, свідком якого довелося бути, мав місце на автобусній зупинці. Тут, в очікуванні "маршрутки", розмову вели дві немолоді жіночки.

– Ти уявляєш, – трохи не плачучи, бідкалася одна з них, – днями отримала "платіжку" за газ. А там – страшна цифра: майже 4 тисячі гривень до сплати.

– То оформ субсидію, – порадила інша.

– Субсидія нам, як сказали, "не положена", бо працюю і я, і чоловік, і діти. А чоловік ще й групу інвалідності має. Грошей ніби в сім'ю "йде" немало, але ж ще більше "виходить". Їсти треба кожен день, чоловік без ліків обійтися не може. Діти хочуть одягнутися, взутися, в гості хоч деколи сходити. Не знаю, що то воно далі буде…

Не закінчивши розмови, жіночка сіла в "маршрутку". Я ж, згодом проїхавши до потрібної мені зупинки, вийшов і попрямував до однієї з установ. На її подвір'ї побачив металевий ящик для сміття, який був майже повністю заповнений. І хоч вже сутеніло, зауважив біля того ящика досить бідно одягнену бабусю. Вона щось завзято шукала у смітті.

Не втримався – підійшов.

– Добрий вечір, – привітався. – А що ви там шукаєте, якщо не секрет?

Бабуся здригнулася від несподіванки і, зашарівшись, якось винувато подивилася на мене. І, о, Боже! Я впізнав у ній досить відому у Ковелі людину.

Вона працювала на порівняно хорошій посаді, мала завжди респектабельний вигляд, вміла гарно одягатися, приваблювала увагу чоловіків. Згодом вийшла на пенсію, чоловік помер, діти виїхали з Ковеля, а вона залишилася сама.

– Біда мене змушує порпатися у смітті, – трохи не плачучи, стала розповідати жінка, яка, на превелике щастя, у сутінках не впізнала мене. –Маю пенсію тисячу з лишком, за комунальні послуги з горем пополам плачу, багато грошей витрачаю на ліки, а на харчі вже не вистачає. Ото ходжу по місту, шукаю порожні пляшки, щоб здати на приймальний пункт. Слава Богу, що він хоч у Ковелі є.

– І багато вам платять?

– Небагато, але на кісточки до борщу чи супу, півбуханки хліба вистачає. Інколи ще півлітра молока чи кефіру куплю. Правда, й молочні продукти тепер дорогі.

– А діти не допомагають?

– Вони самі ледве з хліба на воду перебиваються, бо не мають роботи. То я вже їх і не турбую.

Я не став заважати бабусі, і, попрощавшись, пішов у своїх справах. Перед моїми очима у той вечір та й уночі теж ще довго стояла зігнута постать старенької, ображеної долею і державою, людини, яка колись була молодою і гарною, чарувала чоловіків, а тепер змушена у харчових і побутових відходах шукати порожні пляшки. А, може, не тільки пляшки?..

Дехто може сказати: "Надто песимістичні твої нотатки".

Що можу відповісти на ці слова? Дійсно, песимістичні нотки у моїх публікаціях присутні. Але не тому, що хочу очорнити нашу українську дійсність чи прислужитися ворогам держави. Сумно тому, що власть імущі в Києві не хочуть чи не можуть бачити, в яких умовах живе пересічний громадянин країни.

Так, з висоти печерських пагорбів рівень сучасного життя не бачиться надто похмурим. Якщо вірити статистиці, його рівень неухильно "підвищується", економічне зростання все "помітніше", інфляція не "зашкалює", а безробіття "зменшується". В Києві та й в інших містах на вулицях домінують автомобілі престижних зарубіжних марок, в ресторанах і кафе порожньо не буває, багатоповерхівки у кварталах приватної забудови ростуть, наче на дріжджах.

Середня заробітна плата, стверджують урядовці, перевищила 5 тисяч гривень, а у Києві вона майже вдвічі вища. Менше трьох тисяч двохсот зарплатні тепер ніхто не отримує. Для тих, хто відчуває матеріальну скруту, нараховують субсидії. Словом, картина маслом…

Не буду сперечатися: не все у нашому домі погано. Але, як мені здається, було б набагато краще, коли б влада, нарешті, приборкала корупцію, змусила олігархів-мільйонерів силою Закону ділитися надприбутками з народом, не зазирати у "кишеню" Міжнародного валютного фонду, а сприяти розвитку великого, середнього і малого бізнесу, підприємств бюджетоутворюючої сфери.

"Чи можливо це?" – запитаєте ви.

"Цілком, – відповім я. – Але тільки в тому випадку, коли держава не на словах, а на ділі запроваджуватиме у життя проголошене Президентом гасло "Жити по-новому".

Чому так кажу? Бо, аналізуючи ситуацію із заробітними платами в країні, роблю висновок: гроші у нас є, резерви для зростання матеріального рівня населення теж. І це не просто слова, а висновок, котрий ґрунтується на аналізі стану справ вітчизняної фінансової системи. Щоб не бути голослівним, далі буду посилатися на конкретні цифри і факти, почерпнуті із так званих відкритих джерел.

Почну з того, що нагадаю: незважаючи на скруту, яку ми переживаємо і про яку нам постійно нагадують урядовці, видатки Держуправління справами на організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Президента та його Адміністрації (так званої ДУСі) нинішнього року зростуть порівняно з 2016 роком на 53 відсотки – до 2,1 млрд. грн.

А коштів, які передбачені Держбюджетом на 2017 рік Кабміну, Верховній Раді України і вже згаданій ДУСі вистачило б для мінімальних заробітних плат майже 400 тисячам (!) українців ("Високий Замок" від 19 січня ц. р.).

В доповнення до цієї інформації – повідомлення, оприлюднене газетою "Сільські вісті" 10 березня ц. р. ДП "Гарант-Сервіс", яке обслуговує найвищі органи влади, планує у 2017 році закупити алкогольних напоїв на 1,43 млн. грн. Загалом для чиновників мають намір придбати 14 тисяч 573 пляшки міцних напоїв. І не яких-небудь, а елітних, бо в київських кабінетах сурогату не п'ють.

Ним нехай труяться прості смертні, адже в Україні виробництво заводської горілки проти минулого року значно зменшилося, чому "сприяють" майже космічні ціни на неї й значне поширення виробництва "тіньового" алкоголю, в чому допомагають ті ж самі київські чиновники-кришувальники спиртової мафії.

Але Бог із ним, тим алкоголем: хай п'ють київські "небожителі", раз здоров'я мають. А як його не мати, коли у кожного – багатотисячна зарплата? І вимірюється вона не цифрами з чотирма нулями, а значно більшою сумою. Почнемо з “найменших”. Так, у грудні 2016 року заробітна плата Генпрокурора склала, за повідомленнями ЗМІ, 55 тисяч гривень.

Дещо краще живуть очільники спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), котрі розгорнули останнім часом широкомасштабний наступ на мафіозні клани країни (якщо судити з передач радіо і телебачення). Зокрема, у відомого всім Назара Холодницького заробітна плата у тому ж минулорічному грудні перевищила 200 тисяч гривень.

Голова Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) отримав у лютому ц. р. з усіма надбавками понад 100 тис. грн., його заступники – по 76 тис. грн.

Постійну “турботу” про співгромадян виявляє віце-прем'єр-міністр Павло Розенко, який урочисто пообіцяв, що нинішнього року пенсії в середньому зростуть аж… на 10 відсотків (з 1 травня і 1 грудня). Напевне він вважає, що це чимало, адже й сам не надто розкошує: разом із дружиною заробили за 2016 рік всього-на-всього 160 тис. грн. В декларації пан Розенко не вказав ніякого нерухомого майна, бо, як виявляється, мешкає в особняку вартістю якихось 5 млн. грн., оформленому актом купівлі-продажу у 2009 р. на маму чиновника Валентину Розенко, повідомляє "Незалежне бюро новин".

Дещо краще живе голова адміністрації морських портів України (АМПУ). За нерухомість, яку має, не скажу, бо не знаю, а от заробітки у нього пристойні: щомісяця отримує 320 тис. грн., що в підсумку за рік становить майже 4 млн. грн. В заступників виходить по 260 тис. грн. на брата, в решти персоналу – від 100 до 200 і більше тисяч. Головбух має 220 тисяч.

Ми постійно нарікаємо на високі тарифи за використання енергоносіїв, із жахом чекаємо "платіжок" за комунальні послуги кожного місяця. Нам урядовці терпеливо роз'яснюють, що інакше не можна, що за газ і тепло треба платити європейську ціну. А що це таке, вони, очевидно, добре знають, бо у самих – справді європейські заробітні плати.

Візьмемо для прикладу голову правління ПАТ "Укр Газ Видобування". Його щомісячний оклад становить майже 400 тис. грн. плюс щомісячна премія у розмірі 75 відсотків, плюс 50-відсоткова надбавка за високу інтенсивність праці, плюс 15-відсоткова надбавка за роботу з таємними документами. Всього виходить 955 тис. грн.

Голова НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв, котрий є чи не найактивнішим агітатором за високі ціни на "блакитне паливо" для населення і супротивником усіх, хто виступає проти, отримує зарплату близько 1,5 тис. євро на місяць (!). Інтернет-видання "ІН Формат" у січні ц. р. повідомило, що відповідно до Колективного договору пану Коболєву передбачені різні доплати і премії, в результаті чого щомісячний заробіток перевищує 2 млн. грн. А ви кажете, що газ дорогий, тарифи завищені. Куди ж їх знижувати, коли розпорядники того газу одразу збідніють?

Ще один (справжній!) європеєць з Польщі очолює "Укрзалізницю". Звати його Войцех Бальчун. При прийомі його на роботу добрі українські "дяді" повідомили, що зарплата пана Войцеха складатиме до 1,5 млн. дол. на рік, або майже 500 тис. грн. на місяць. Не знаємо, як цей талановитий рокер-музикант справляється зі службовими обов'язками (він каже, що прекрасно, його начальство протилежної думки), але одне відомо точно: з державної скарбниці Войцех Бальчун черпає гроші щедрою рукою.

Зрештою, в уряді він не один прибулець із Заходу. "Укрпошту" порівняно недавно очолив такий собі Ігор Смілянський. Він має два громадянства – США й України, а до нас завітав аж із благословенної Америки – очевидно, українські хліб і сало смачніші, аніж американські хот-доги. Достеменно невідомо, як з приїздом пана Сміленського стало краще жити і працювати рядовим зв'язківцям "Укрпошти", яка віднедавна є Публічним Акціонерним Товариством, але власний добробут реформатор-інтегратор влаштував добре: його місячна зарплата перевищує 300 тис. грн.

Цікаво, чи таку суму хоч уві сні можуть побачити сільські або міські листоноші, котрі і в дощ, і в сніг, і в мороз, і в спеку ідуть до людей, розносять пенсії, газети й журнали, пропонують товари першої необхідності, забезпечуючи життєдіяльність "Укрпошти", а, отже, й її очільника?

Цими днями Ігор Смілянський і його команда "порадували" новиною журналістів і передплатників періодичних видань: з 1 липня ц. р. тарифи на доставку газет і журналів зростуть майже на 50 (!) відсотків. Відповідно мають зрости й передплатні ціни на періодику, що навряд чи сподобається нашим читачам. Але що вдієш, коли київські можновладці спочатку думають про себе, а вже потім – про людей (а, може, й взагалі про них не думають?).

Пишучи ці нотатки, я абсолютно не хочу, аби читач зрозумів, що я – проти багатих і успішних людей. Навпаки: я – за те, щоб таких людей в країні ставало дедалі більше, щоб у кожній українській сім'ї панували достаток і благополуччя, було, як-то кажуть, і хліб, і до хліба.

Однак я категорично не можу погодитися із тим, що в час, коли на Сході нашої держави майже щодня гинуть її захисники, коли війську часто-густо не вистачає найнеобхіднішого, коли пенсіонери ледве зводять кінці з кінцями, а хворі помирають, не маючи грошей на дороговартісне лікування чи придбання потрібних медикаментів, окремі наші державні чиновники та наближені до них особи використовують бюджетні кошти для особистого збагачення, розкрадають їх і набивають свої бездонні кишені.

Мало того: ці випещені, вгодовані і нахабні пики ще й постійно закликають народ до терпіння, суворого режиму економії, громадського спокою і примирення, бо в країні – війна, і будь-яка дестабілізація – на руку Москві.

Не заперечую: нові революції нам не потрібні. Але ще більше не потрібні "жирні коти", які паразитують на людських болях і стражданнях. Продавшись міжнародному олігархату, вони ведуть Україну до прірви, нищать націю, позбавляють молодь майбутнього, маскуючи свої підступні наміри балачками про безвіз (кому він потрібен у бідній країні, де багаті давно вже мають по декілька закордонних паспортів і гроші в офшорах), децентралізацію (хоча в умовах фактичної війни з агресором повинна бути жорстока централізація і чітка вертикаль влади) та про інші красиві на перший погляд, але абсолютно нереальні до здійснення фантасмагоричні прожекти.

То що: маємо те, що маємо, і світла в кінці тунелю нам не бачити?

Можна сказати й так, коли прочитати хоча б написане вище.

А можна сказати дещо інакше, намагаючись відповісти на трикляте запитання, хто ж винен? А відповідь така: будь-який народ має таку владу, якої заслуговує (слова, звичайно, не мої і добре всім відомі). Справді-бо: більшість із нас живе так, як сама того бажає (то вже мої слова). Бо коли ми обираємо до представницьких органів влади, починаючи від сільської ради і кінчаючи українським парламентом, людей не за діловими якостями, а за приналежністю до тієї чи іншої політичної сили чи умінням кандидатів підкуплювати (не тільки фінансово) виборців, то й отримуємо відповідний результат.

Більше того, якщо суворо не питаємо з "народних" обранців за виконання передвиборних обіцянок, симпатизуємо тим, хто голосніше вигукне: "Ганьба!" або зацідить в писок опоненту, поблажливо ставимося до порушення норм етики і моралі радикально налаштованими елементами, які підмінюють законотворчість мордобоєм і неприхованою демагогією й популізмом, то на які позитивні зміни можемо розраховувати, про яку Європу мріяти?

Я вже не кажу про імпотентні українські профспілки, членами яких, мабуть, є більша частина робітництва, селянства й інтелігенції. Якби вони були активні скрізь, якби їх голосу боялися вище перелічені особи, то в країні не поглиблювалася б із такою швидкістю прірва між бідними і багатими, не загострювалися соціальні протиріччя.

А хіба не така пасивність, боязнь чи небажання заявити про свою позицію в засобах масової інформації, на зборах трудових колективів, де вони ще збереглися, вічах, мітингах, сесіях рад призвели до того, що бандити-олігархи знущаються з нас, як тільки можуть, зневажливо плюють і сміються нам просто в обличчя, а ми лише мовчки втираємося і ще нижче схиляємо голови перед нахабами й циніками?

Згадую, як у Вірменії в свій час уряд вирішив підвищити тарифи на електроенергію, якщо не помилюсь, на 15 відсотків. Тоді на центральну площу Єревана на акцію протесту вийшли тисячі людей. Вони стояли пліч-о-пліч до тих пір, доки владці не відмінили своє рішення. Ми, українці, яких загартували два Майдани, продемонструвавши світові свої гідність, мужність і відвагу, нині покірно сприйняли не 15-відсоткове, а 30-відсоткове (далеко не перше і не останнє) підвищення тарифів на електроенергію з 1 березня ц. р. А яких захмарних висот сягнули ціни на газ, про що я згадав на початку статті! І що? Мовчимо, бо, бачте, урядовці переконують, що інакше "не можна".

На моє тверде переконання, суспільство має право вимагати від депутатів рад різного рівня захисту своїх прав і свобод не на словах, а на ділі. Якщо не "чують" народного голосу – відкликати їх із насиджених теплих місць, гнати грубо кажучи, в три шиї. Тоді кожен, хто балотуватиметься в обранці, відчуватиме свою відповідальність перед людьми, а не лише думатиме про примноження своїх статків. З цього приводу не можу не погодитися із словами (можливо, й дещо категоричними, але загалом справедливими) народного депутата України Дмитра Яроша, які нещодавно процитувала газета "Волинь-нова”:

"Бити владу треба постійно, натискати на неї регулярно. Бо влада ніколи не буває хорошою. Вона завжди повинна відчувати на горлянці міцну хватку народу. Як тільки щось не те – стиснути і прибрати її нафіг з історичного шляху. Хай інші ведуть українську націю до світлого майбутнього".

Що ж, як кажуть, без коментарів.

Микола ВЕЛЬМА.

Р.S. Останніми днями в Україні було багато розмов довкола затримання голови ДФС Романа Насірова. Серйозні звинувачення на його адресу прозвучали з вуст очільників найвищих посадових осіб правоохоронних органів. Однак в кінцевому підсумку суд прийняв рішення відпустити його під заставу у 100 мільйонів гривень, яку внесла дружина і тесть. Це, до речі, найбільша сплачена сума застави в історії України.

Мені подумалося, а чи багато хто з нас у випадку якогось нещастя (а від цього ніхто не застрахований) міг би внести під заставу навіть не 100 мільйонів, а мільйон чи 100 тисяч гривень? Відповідь залишаю за Вами.

М. В.

Спочатку – декілька фактів із сучасного життя моїх земляків.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1004

Повідомлення в номер / Продавець магазину квітів "Азалія", .

23.03.2017

Продавець магазину квітів "Азалія", який розташований на вулиці Степана Бандери, 5-а (навпроти РАЦСу) Тетяна Борисюк із задоволенням завжди читає громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини".

– У ній є все, що потрібно небайдужому читачу: оперативна інформація, проблемні матеріали, поради на різноманітні теми, – каже пані Тетяна. – Підтримку журналістів відчуваємо і ми, підприємці. За їх допомогою вдається краще рекламувати свої послуги, збільшувати кількість клієнтів.

НА ЗНІМКУ: Тетяна БОРИСЮК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Нагадуємо читачам, котрі передплатили "Вісті Ковельщини" лише на перший квартал ц. р., що сьогодні й завтра ще можна продовжити передплату, щоб не залишитися з 1 квітня без улюбленого видання. Поспішайте, не баріться!

Редакція.

Продавець магазину квітів "Азалія", який розташований на вулиці Степана Бандери, 5-а (навпроти РАЦСу) Тетяна БОРИСЮК із задоволенням завжди читає громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 679

Повідомлення в номер / Краще погано їхати, аніж добре йти

23.03.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

Краще погано їхати, аніж добре йти?
Надія (с. Гішин):
– Я працюю у Ковелі. Щодня їжджу на роботу. Проїзд у "маршрутках" й перед здорожчанням не був дешевим: було сім гривень, а зараз – вісім. Тож більше трьохсот гривень у місяць потрібно відкладати лише на дорогу.
Нині люди отримують малі пенсії та зарплати. Скрізь високі ціни на продукти харчування та ліки. Ніхто нічого не регулює. Щодня ціни змінюються. А тут ще й підвищення тарифів на проїзд не вистачало. Тільки чомусь на якості перевезення це ніяк не відобразилося. Взимку їхати ще куди не йшло, а от улітку в "бусі", як в танку – дихнути нічим. Автобуси їздять вже років …надцять: і "горять", і гальма відмовляють, і ламаються прямо посеред дороги… Вже можна було б хоч один поміняти на трохи новіший. Тому якби з 1 березня почав курсувати новий автобус і, водночас, піднявся тариф, може, і люди пробували б зрозуміти.
Оксана (с. Зелене):
– Я не дуже часто користуюся громадським автотранспортом. Але на якість перевезень не нарікаю. Автобуси їздять за графіком, зручні, всім пасажирам місця вистачає. Вартість проїзду теж ніби не змінилася: з мого села до міста – 4 гривні.
Людмила (с. Дубове):
– Вартість проїзду з Дубового до Ковеля автобусом у нас зростає періодично. Але чи "справедливою" є така вартість проїзду, дуже сумніваюся. Ми, дубівчани, й раніше зверталися до районної влади з цим питанням, бо вважали, що й попередня ціна на проїзд (4.30 грн.) була завищена. А вже як зараз перевізники "заспівали" 5 гривень, то й поготів. Можливо, я не все у цьому розумію, але якщо я їду з центру міста, то все одно плачу таку ж ціну, як той, хто з кінцевої зупинки на вокзалі. Кілометраж різний, а ціна - та ж сама. От, наприклад, покупець у магазині має право купити півхлібини, і з нього ніхто не вимагає плати за цілий буханець, так само й пасажир повинен платити ціну за кожен кілометр.
Та вже хоча б звернули увагу на стан транспортних засобів, які у переважній більшості своє вже давно від'їздили і ледве пристосовані до пасажирських перевезень.
Валентина
(смт Люблинець):
– Проживаю в Люблинці кілька років. Перед цим довгий час мешкала в Ковелі у мікрорайоні "Сільмаш", тому досвід користування громадським транспортом у мене великий. Відстань і напрямок до центру міста, куди щодня автобусом доїжджаю на роботу, майже не змінився, однак змінилось дещо інше. Передусім, ставлення водіїв до пенсіонерів, які на той час і в приміських "маршрутках" мали право на пільговий проїзд. Однак, відверто кажучи, пенсіонери-люблинчани не завжди спокійно і без зайвих нервів могли скористатися цим "привілеєм". Що ж, проблема "відпала" сама після того, як цю пільгу для них зовсім відмінили.
Тепер вкотре проїзд подорожчав. Але незалежно від того, зростає ціна чи ні, обслуговування не поліпшується. Часом у "маршрутці" пасажирів, як у консерві – шпротів. Перевізники нерідко набирають людей понад міру. І на зашарпаний салон увагу звертають далеко не всі… звикли. Але це, швидше, вина "клієнтів", які псують оббивку на сидіннях, смітять, часом поводяться некультурно. А водій при цьому має зберігати спокій і стежити за ситуацією на дорозі, аби не допустити якоїсь надзвичайної транспортної пригоди.
І ще один неприємний нюанс. Буває, водії збиваються з графіка руху, пропускають рейси. Не відомо, з яких причин так стається, але особливо це відчутно було взимку, коли після роботи люди, щоб доїхати додому, по півгодини, а то й більше, чекали на морозі автобуса. Зрештою, “під зав’язку” набита ще на вокзалі чи в центрі "маршрутка", пропускаючи наступні зупинки (де теж, можливо, її з нетерпінням чекали), прямувала до кінцевого пункту призначення.
Василь (с. Вербка):
– В нас проїзд підвищився не набагато – лише на 50 копійок (4 грн.). Я не часто користуюся автобусом, тому і ціна, і якість проїзду мене цілком влаштовує. Я й перевізників розумію, бо і пальне зросло у ціні, і запчастини не дешевшають, а заробити кожному хочеться.
l
Цьогорічна весна на Ковельщині розпочалася з підвищення перевізниками цін на проїзд у приміському громадському транспорті. Люди обурені, адже вартість проїзду до деяких сіл хоч і "підскочила", а якість автобусного перевезення, самих автобусів залишається тою ж самою, а то й погіршилася. Перевізники захищаються, мовляв, підвищення цін – вимушений крок у зв'язку із підвищенням мінімальної зарплати та ростом вартості пального.
Отож, перше березня неприємно здивувало всіх, хто вирішив скористатися громадським автотранспортом, аби дістатися з населених пунктів Ковельського району до м. Ковеля – ціни підвищилися, а людей поставили перед фактом – без обговорення і попереджень.
Чесно кажучи, сівши того дня в автобус, й сама отетеріла, коли за проїзд з Люблинця (де проживаю) у Ковель "заправили" замість 4.30 грн. п'ять гривень. Водій "маршрутки" на моє "як так?" відповів, що про це пасажирів попередньо інформували. Звісно, я чула новини про те, що в інших містах і районах підвищують вартість проїзду в автомобільному транспорті загального користування або ж намагаються це зробити, але про наміри місцевих перевізників з приводу цього навіть і не здогадувалась. І хоч користуюся громадським транспортом як мінімум двічі щодня, ці нові "розцінки" для мене – як сніг на голову, причому влітку.
Згідна, підвищення тарифів на проїзд у нашому приміському транспорті ніби незначне й не надто вже відчутно "вдарить" по кишенях, та все ж люди повинні були знати про це заздалегідь. Аби розставити в цьому питанні якщо не крапки, то хоча б коми, звернулася за роз'ясненням у Ковельську РДА, де мене, не надто обізнану у "тонкощах" цієї справи, врешті й "просвітили": держава дала право перевізникам самим приймати рішення про підвищення вартості проїзду, і райдержадміністрація не погоджує затвердження тарифів на пасажирські перевезення.
Відповідно не контролюють цей процес і обласні адміністрації, адже Постановою Кабміну ще у 2015 році було скасовано державне регулювання тарифів на пасажирські перевезення. Як наслідок, перевізникам дозволили самовільно встановлювати ціну на проїзд. Тож Всеукраїнською асоціацією автомобільних перевізників за запропонованою Антимонопольним комітетом України методикою розроблено розрахунок вартості пасажирських перевезень. Відтак орієнтовна вартість 1 пасажиро-кілометра складає 65 коп.
Зокрема, в основу нового розрахунку "лягла" підвищена вдвічі з 1 січня 2017 року мінімальна заробітна плата. На цьому перевізники акцентують, аргументуючи збільшення вартості проїзду на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування. А також кажуть, що підвищення ціни – вимушений крок ще й у зв'язку із збільшенням витрат на утримання транспорту, бо всі, хто продає запчастини, "прив'язує" їх вартість до курсу валюти. Плюс ріст цін на пальне.
l
Так, аргументи перевізників переконливі та виправдані. Вони цілком зрозумілі й прийнятні. Але ж при цьому якість обслуговування і перевезення в маршрутному "таксі" сьогодні, м'яко кажучи, "шкутильгає". Бо коли говоримо про водія "маршрутки", то уявляємо собі чоловіка, який однією рукою шукає здачу, іншою – тримає мобільний телефон біля вуха, а коліном – притримує кермо. І самі водії цього не заперечують, адже протягом довгого робочого дня їм доводиться виконувати функцію і шофера, і кондуктора. Тож на їхню роздратованість, а часом й безтактність інколи можна заплющити очі.
Однак, піднімаючи ціну за проїзд, перевізникам таки не зайве було б потурбуватися про комфорт для своїх пасажирів. А в нашому випадку, на жаль, ціна не знає якості. Бо, попри її зменшення чи збільшення, технічний стан більшості пасажирських автобусів (з яких немало переобладнані з вантажних "бусів") бажає кращого.
Та, попри це, хочеться завершити, як кажуть, на мажорній ноті. Бо підхід і ставлення окремих водіїв до своєї роботи мені таки подобається. Ввічливі, комунікабельні, ще й з почуттям гумору. От і конкретний випадок: після здорожчання вартості проїзду водій однієї "маршрутки" навіть квитки роздавав. "У мене цього "добра" багато без діла лежить, а пасажирам все ж приємно отримати квиточок за проїзд", – сказав він, вирушаючи у путь. Що ж, оригінальне трактування. Не знаю, як кому, а мені приємніше було б проїхатися безкоштовно… Але якщо серйозно, то квиток за проїзд в громадському транспорті – це не просто клаптик паперу, отримати який чомусь має бути "приємно". Пасажир повинен мати квиток, бо в такому разі він буде застрахований від нещасного випадку на автотранспорті.
Утім, є й інші позитивні моменти: в наших "маршрутках" водії хоча б не палять за кермом і не вмикають гучно музику…
Вікторія ЗІНЧУК.
Надія (с. Гішин):

Краще погано їхати, аніж добре йти?

Надія (с. Гішин):

– Я працюю у Ковелі. Щодня їжджу на роботу. Проїзд у "маршрутках" й перед здорожчанням не був дешевим: було сім гривень, а зараз – вісім. Тож більше трьохсот гривень у місяць потрібно відкладати лише на дорогу.

Нині люди отримують малі пенсії та зарплати. Скрізь високі ціни на продукти харчування та ліки. Ніхто нічого не регулює. Щодня ціни змінюються. А тут ще й підвищення тарифів на проїзд не вистачало. Тільки чомусь на якості перевезення це ніяк не відобразилося. Взимку їхати ще куди не йшло, а от улітку в "бусі", як в танку – дихнути нічим. Автобуси їздять вже років …надцять: і "горять", і гальма відмовляють, і ламаються прямо посеред дороги…

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 874

Повідомлення в номер / Знайшли зброю – дзвоніть у поліцію

23.03.2017

Знайшли зброю – дзвоніть у поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато ще є і таких громадян, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

Для таких "конспіраторів" варто нагадати, що стаття 263 Кримінального кодексу України – "незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами" передбачає позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Що ж стосується гладкоствольної мисливської зброї, то тут передбачена адміністративна відповідальність. Стаття 190 КУпАП гласить, що за "придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої".

Кримінальна відповідальність настає і в разі виявлення незареєстрованої холодної зброї (кинджалів, фінських ножів, кастетів та ін.) згідно з ч. 2 ст. 263 – "штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років".

Але законодавець передбачив і "амністію". Частина 3 статті 263 говорить, що "звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої".

Тож усіх громадян, які мають незареєстровану вогнепальну, газову, холодну та іншу зброю, а також громадян, які знайшли зброю та боєприпаси, просимо звернутися до працівника дозвільної системи Ковельського відділу поліції з метою її реєстрації або здачі та прийняття відповідного рішення.

Шахраям Закон не писаний

Жителька м. Ковеля стала жертвою телефонного шахрая, добровільно назвавши псевдо-працівнику служби безпеки банку усі дані своєї банківської картки.

Так, на мобільний телефон до жительки м. Ковеля зателефонував невідомий чоловік, який назвався працівником служби безпеки "Приватбанку". Він попросив повідомити йому реквізити банківської картки, оскільки проводиться перевірка.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 542

Повідомлення в номер / Розклад руху пасажирських поїздів по станції Ковель Львівської залізниці з 26 березня 2017 р.

23.03.2017

Розклад руху пасажирських та примыських поїздів по станції Ковель Львівської залізниці з 26 березня 2017 р.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2853

Повідомлення в номер / Екологічна «бомба» під Ковелем

17.03.2017

Надзвичайна ситуація

Екологічна «бомба» під Ковелем

Сьогодні достеменно не відомо, хто був ініціатором спорудження заводу м’ясо-кісткового борошна (так він тоді називався) на північній столиці Ковеля. Зрештою, потреба у такому підприємстві на той час була: на Волині тодішні колгоспи і радгоспи мали величезну кількість поголів’я худоби. Відповідно, чималенький був і її падіж.

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1999

Повідомлення в номер / 19 березня – День працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення

17.03.2017

19 березня – День працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення

Ковель – одне з найгарніших і найзеленіших міст не тільки Волині, але й усієї України. З приходом весни і літа людське око милують квітучі парки і сквери, барвисті квітники, нещодавно впорядкована набережна на міському водосховищі.

Про красу міста постійно дбають працівники комунального підприємства "Добробут". І хоч їм в умовах економічної кризи й жорстокої конкуренції доводиться непросто, члени колективу духом не падають, намагаються успішно виконувати професійні обов'язки.

НА ЗНІМКУ: працівники теплиці Галина Голуб і Валентина Денисюк, які у ці дні зайняті на вирощуванні розсади квітів і догляді за нею.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Шановні працівники та ветерани сфери комунальних послуг та побутового обслуговування населення!

Вітаємо з професійним святом усіх, хто впорядковує парки, вулиці, дороги, утримує в належному стані інженерні мережі, забезпечує ковельчан теплом та водою, дбає про чистоту та озеленення міста, а також тих, хто надає побутові послуги.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 697

Повідомлення в номер / У Голобах відкрили ЦНАП

17.03.2017

DSCN4105[1]

У Голобах відкрили ЦНАП

За короткий час, що минув після об’єднання, у Голобській територіальній громаді реалізовано не один проект.

Віднедавна завдяки зусиллям селищної ради, виконавчої влади району та області, в рамках міжнародного проекту «ЦНАП як інноваційний інструмент взаємодії влади та громади», який реалізовується у трьох областях Західної України, в Голобах запрацював Центр надання адміністративних послуг.

Урочисте відкриття ЦНАПу, який розташований в приміщенні Голобської селищної ради, відбулося 3 березня ц. р. З цієї нагоди зібралося багато гостей. Серед них – голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, голова райдержадміністрації Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, делегація з Донецької області на чолі з народним депутатом України Дмитром Лубінцем, керівник програм співробітництва представництва Європейського Союзу в Україні Беренд де Гроот, депутати районної, селищної рад, громадськість.

З важливою подією у житті громади присутніх привітав селищний голова Сергій Гарбарук. Він подякував Володимиру Гунчику, Віктору Козаку та представництву Європейського Союзу в Україні за надану можливість участі Голобської селищної ради у проекті ЄС. Сергій Володимирович висловив також вдячність приватному підприємству «Гідробудмонтаж» за якісно виконані ремонтні роботи, підприємцю І. Узналі – за виготовлення меблів.

Голова ОДА В. Гунчик зауважив, що це – перша об’єднана громада, яка має такий потужний ЦНАП. «Такі Центри обов’язково повинні бути створені в усіх об’єднаних громадах, аби сфера послуг стала максимально зручною та доступною для людей», – наголосив В. Гунчик.

Керівник програм співробітництва представництва Європейського Союзу в Україні Беренд де Гроот наголосив, що сьогодні людям продемонстровано практичні кроки реформ, які відбуваються в Україні.

Після урочистого перерізання стрічки присутніх запросили оглянути приміщення ЦНАПу. Керівник-експерт проекту «ЦНАП як інноваційний інструмент взаємодії влади та громади» Роман Матвійчук ознайомив присутніх з особливостями роботи Центру. За його словами, Центр надання адміністративних послуг в Голобській ОТГ є одним із перших в Україні, сформованих за моделлю інтегрованого офісу. Детальніше про послуги ЦНАПу розповіла його начальник Марія Фьодорова.

«На даний момент у нашому ЦНАПі буде надаватись понад 70 адміністративних послуг, необхідних для населення, – сказала Марія Василівна. – А ще передбачено все, аби відвідувачам було зручно – обладнано дитячий куточок, громадська приймальня, впроваджено сучасний електронний документообіг».

Я зауважила: добре, що все це розміщено на першому поверсі. Це зроблено для зручностей людей похилого віку та з обмеженими можливостями. Варто зазначити, що кожної п’ятниці в громадській приймальні буде працювати представник Ковельського об’єднаного управління Пенсійного фонду в Україні О. Відрінська.

Прийом документів в ЦНАПі здійснюватимуть кваліфіковані працівники. Це – Н. Кисляк, В. Ткачук, О. Гарват, І. Володькіна, А. Олексюк, С. Якимчук. Надання адміністративних послуг – безкоштовне. Оплачувати потрібно тільки ті послуги, плата за які передбачена чинним законодавством.

Уже в перший день після відкриття у ЦНАПі було багато відвідувачів. Люди приїжджали з віддалених сіл, тож варто нагадати графік прийому громадян у ЦНАПі: понеділок, вівторок, четвер, п’ятниця – з 8.00 до 15.00 год., середа – з 8.00 год. до 20.00 год.

Загальні видатки для відкриття Центру надання адміністративних послуг в Голобах склали понад мільйон гривень, з них 660 тис. 396 грн – грантові кошти, 355 тис. грн – кошти місцевого бюджету Голобської селищної ради.

З переліком послуг, які надає ЦНАП, можна ознайомитися в приміщенні Голобської селищної ради, безпосередньо в ЦНАПі та на сайті об’єднаної громади.

Валентина Січкар.

НА ЗНІМКАХ: під час відкриття ЦНАПу в Голобах.

Фото з архіву автора.

За короткий час, що минув після об’єднання, у Голобській територіальній громаді реалізовано не один проект. Віднедавна завдяки зусиллям селищної ради, виконавчої влади району та області, в рамках міжнародного проекту «ЦНАП як інноваційний інструмент взаємодії влади та громади», який реалізовується у трьох областях Західної України, в Голобах запрацював Центр надання адміністративних послуг.

Валентина Січкар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 910

Повідомлення в номер / До холодів почнуть готуватися... з весни

17.03.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

До холодів почнуть готуватися... з весни

Навряд чи хтось заперечить, що працівникам підприємств житлово-комунального господарства найчастіше доводиться стикатися із щоденними клопотами мешканців нашого міста. Саме до них, у першу чергу, звертаються люди з невідкладними проблемами, турботами.

Успішно завершують опалювальний сезон 2016 - 2017 років трудівники ПТМ "Ковельтепло". На балансі цього теплопостачального підприємства перебуває 25 котелень, а загальна площа, яку вони опалюють, складає 860 тисяч квадратних метрів.

– Добігає кінця опалювальний сезон, який цьогоріч пройшов у нормальному режимі, без несподіванок та аварій, – говорить директор ПТМ "Ковельтепло", депутат міської ради Володимир Бойко. – Аби звести цей показник до мінімуму і в подальшому, не будемо зменшувати темпів й почнемо готуватися до холодів відразу після закінчення поточного опалювального сезону. Ми хочемо завчасно і якісно підготувати мережі до прийому тепла, подбати про профілактику котелень, щоб і наступну зиму пройти без перебоїв.

Інформуючи про зроблене у цьому плані, В. Бойко позитивно відзначив роботу інших комунальних підприємств. Так, аби житловий фонд та соціальні об'єкти міста добре перезимували, торік відмінно спрацювали й працівники РЖКП, завдяки старанням яких витримали необхідне навантаження системи теплопостачання, і в результаті аварійних ситуацій не траплялося.

З огляду на складну ситуацію з природним газом Україна взяла курс на економію цього ресурсу і перехід на альтернативні джерела енергії. Керівництво "зверху" довело показник зменшення споживання природного газу на 30%.

Тож Ковель, як і більшість населених пунктів України, прожив опалювальний сезон в режимі економії. Так, сьогодні десять котелень у місті працюють на твердому паливі (котельні по вул. Незалежності, 47, 50, Вітовського, 22, Мічуріна, 2, Котляревського, 4, Симоненка, 22, Олеся, 9, Ватутіна, 49, Шевченка, 115). Однак при цьому вони (за виключенням котельні по вул. Олеся, 9) є універсальними і можуть працювати як на твердих видах палива, так і на газі.

Появу твердопаливних котелень у нашому місті можна оцінювати як ефективне вирішення цього питання, адже, за словами Володимира Бойка, це дає реальну економію: якщо у попередні роки використовували по 22, 23 млн. куб. м природного газу, то у минулому році було спожито лише 12 млн. куб. м цього виду палива.

– Володимире Івановичу, а який рівень проплати населення за фактично надані послуги? На Вашу думку, субсидії не "розслабляють" споживача?

– Ковельчани сумлінно сплачують за спожиті тепло і гарячу воду. Проблема може виникнути через субсидії, які нараховувались незрозуміло, яким чином. Людей залишили без будь-якої можливості відмовитися від них, адже сьогодні, на жаль, більшість не може дати собі ради в комунальних платежах. Однак питання нарахування субсидій залишається відкритим і створює чимало нових запитань. Раніше в цьому плані не виникало непорозумінь, був чітко визначений порядок призначення та надання субсидій.

Оскільки у нас основний споживач – населення масово користується субсидіями, то наше підприємство дещо на цьому "програє". Сьогодні є споживачі, в яких переплата за спожиту теплоенергію складає 5 – 6 тис. грн. по субсидіях. Однак, скориставшись субсидією, вони протягом опалювального сезону не сплатили ще жодної копійки. Тож після його закінчення, коли буде проведений перерахунок, виникне певний дисбаланс, і в результаті з'явиться чимало боржників. Так, сьогодні майже 9 мільйонів гривень – це переплата по субсидіях, яка нарахована споживачам за теплову енергію. Відповідно таку ж суму заборгувало населення за спожите тепло.

Звісно, допомога від держави потрібна, аби населенню уникнути заборгованості і мати можливість оплатити дороговартісний ресурс. Проте вона не повинна стати "каменем спотикання" ні для споживачів, ні для теплопостачальних підприємств.

У свою чергу, в Національній комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) запевняють, що у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року ніяких підвищень тарифів на комунальні послуги не відбудеться.

– Чи проводиться модернізація устаткування на підприємстві і над якими поточними завданнями працює колектив?

– ПТМ "Ковельтепло" проводить роботу із заміни тепломереж, використовуючи попередньо ізольовані труби у місті які дозволять уникати втрат тепла. Тож на сьогодні на попередньо ізольовані труби вже замінено 70 відсотків тепломереж. Так само потребує модернізації застаріле обладнання на окремих котельнях, де щороку міняємо котли, яким вже по 30 - 40 років.

Протягом минулого й на початку нинішнього років підприємство виконало ряд заходів з енергозбереження, від впровадження яких змогли досягти економії палива. В такому ж напрямку працюватимемо і надалі. Зокрема, цього року заплановано реалізувати два наступних проекти: на котельнях по вул. Смирнова, 14 та Драгоманова, 22 буде замінено дев’ять застарілих котлів на нові, завдяки яким котельні працюватимуть на газі та твердому паливі.

– Чи задоволені споживачі якістю наданих ПТМ "Ковельтепло" послуг?

– Особливих нарікань на роботу підприємства від населення не було. Хіба що інколи звертаються з приводу завищених рахунків, які отримали за січень. Так як у нас затверджено тариф – 30 грн. за 1кв. м, то за лютий нарахування по місту для населення в середньому склало 26 грн., за січень – 34 грн., грудень – 27 грн., листопад – 22 грн., жовтень – 12 грн.

Позитивний момент є у тому, що ковельчани мають можливість користуватися гарячою водою щодня з 6.00 год. до 24.00 год. Тож наразі розглядається питання щодо подачі в такому ж режимі гарячої води також і у літній період.

– Яке Ваше бачення системи теплозабезпечення Ковеля в майбутньому?

– Підприємство розвивається, як кажуть, крокує в ногу з часом. У нас працюють кваліфіковані спеціалісти, люди своєї справи. Тому підстав для занепокоєння стосовно нашої роботи не бачу. Але у майбутньому слід і надалі продовжувати реалізацію проектів енергоефективності.

Нині склалися добрі стосунки з міською владою, жодних проблем не виникає. Є взаєморозуміння, адже підприємству повсякчас надається матеріальна і практична допомога. Так, у 2016 році з міського бюджету виділено відповідні кошти на реконструкцію котелень, тепломереж, було придбано новий автокран, два самоскиди. Тож, впевнений, працюємо у правильному напрямку.

Але, передусім, хочу підкреслити значимість тієї великої роботи, яку проводять працівники ПТМ "Ковельтепло", як, зрештою, й працівники інших комунальних підприємств міста, адже попри проблеми, яких, на жаль, сьогодні вистачає в усіх сферах і галузях економіки, вони намагаються бути відкритими, працюють цілеспрямовано і наполегливо, завжди готові підставити своє плече, аби покращити життя громади.

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКУ: нинішньої "примхливої" зими не шкодували старань, щоб безперебійно надходило тепло в будинки, що їх обслуговують, працівники твердопаливної котельні на вул. Вітовського, 22, зокрема, оператор-кочегар Валентина ЯКИМОВИЧ, слюсар теплових мереж Ілля ДАВИДЮК та кочегар Ігор КЛІМУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 563

Повідомлення в номер / Пристрасті довкола земельних питань: в чому причина?

17.03.2017

Пристрасті довкола земельних питань: в чому причина?

Ковельська міська рада з 2014-го року найбільше в області та серед міст України надала дозволів на відведення земельних ділянок учасникам АТО (понад 300). Однак на останній сесії головного самоврядного органу міста, що відбулась 23-го лютого 2017 року, депутат Сергій Кошарук у своєму запиті повідомив, що нещодавно в судовому засіданні йому довелось відстоювати інтереси учасника бойових дій.

Бо на одній з минулорічних сесій міськради обранці громади розглянули два проекти рішень щодо надання дозволу на відведення однієї і тієї ж земельної ділянки. Одне з них стосувалося якраз цього учасника бойових дій.

На судовому засіданні Сергію Дмитровичу стало відомо, що під час голосування міський голова Олег Кіндер не підтримав “атовця”, натомість надав перевагу іншому проекту рішення, що, на його думку, не є пріоритетним.

Олег Кіндер погодився прокоментувати серйозні звинувачення на свою адресу.

– Олеже Олексійовичу, і справді чому Ви вчинили таким чином?

– Згідно з 19-ою статтею Основного Закону органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Недотримання цього основного для місцевих рад принципу так чи інакше призводить до порушень законодавства.

У запиті депутата Сергія Кошарука питання сформульовано так, що нібито на розгляд ради одночасно потрапило два різних проекти рішення щодо надання однієї й тієї ж земельної ділянки двом громадянам, причому один з них – учасник бойових дій. Під час голосування щодо цих проектів рішень міський голова чомусь надав перевагу простому громадянину, а не учаснику АТО.

Дійсно, якщо до міської ради в міжсесійний період надходить дві чи більше заяв на одну ділянку від різних громадян, то учасники бойових дій мають перевагу перед іншими громадянами, які пільгового статусу не мають. У такому випадку земельний відділ на розгляд сесії відразу б готував проект рішення про надання дозволу на відведення земельної ділянки учаснику АТО, а іншим громадянам – відмову. Тоді ніяких суперечок на пленарних засіданнях не виникало б.

Але насправді ці два проекти рішень, про які йшлося в запиті депутата, з'явились на світ далеко не одночасно.

Заява першого громадянина про відведення конкретної земельної ділянки надійшла до міської ради ще торік у квітні згідно з порядком, визначеним статтею 118-ою Земельного кодексу України. Її слід було розглянути впродовж місяця. Міська рада мала визначитись "так" чи "ні" у відповідь на порушене заявником клопотання, як цього й вимагає та ж 118-а стаття Земельного кодексу та Закон України "Про звернення громадян".

Але депутати просто не голосували – на одній сесії, на другій… Чи не порушили вони законодавство? Зважаючи на те, що керівник фракції БПП "Солідарність" у міській раді Сергій Кошарук є посадовою особою – заступником голови облдержадміністрації, то він мав би насамперед дотримуватись норм законодавства, а не закликати інших депутатів ігнорувати їх.

Лише в липні 2016-го депутати спромоглись винести свій вердикт – відмовити. Це рішення міськради громадянин оскаржує в суді. Суд скасовує його як таке, що обмежує його права, ухвалене з порушенням норм законодавства та з перевищенням власних повноважень. При цьому суд зобов'язав міськраду повторно розглянути заяву громадянина. Ось на момент повторного розгляду на жовтневій сесії міськради і з'явився другий проект рішення – вже щодо розгляду заяви учасника АТО на ту ж ділянку. Автори документа – депутати С. Кошарук, І.Пініс, О.Місяць, В.Ткачук. При чому, в судових засіданнях і Кошарук, і Пініс підтвердили, що для другої заяви вони використали матеріали, подані першим заявником.

Мені довелося вчергове звернути увагу депутатів більшості, що спочатку необхідно на вимогу суду завершити розгляд першої заяви – нехай навіть повторно відмовити, а вже опісля розглядати другу заяву. Однак депутат Сергій Кошарук знову закликав депутатів не голосувати щодо першого проекту – і не підтримувати, і не відмовляти. Тобто закликав депутатів не виконувати рішення суду, спонукав їх до порушення законодавства щодо обов'язку вчасно розглядати заяви громадян. Стверджував, що ухвалювати рішення про відмову не можна, бо немає законних на те підстав, отже, давайте просто не проголосуємо, а наступним проектом рішення цю ж ділянку надамо “атовцю”. Але хіба, порушуючи законодавство, можна забезпечували права громадян? Переконаний – ні. Тому й зауважив авторам проекту, щоб не втягували учасників АТО в судову тяганину. Однак у відповідь почув: "Ну і що?".

Отже, на запитання, чому я щодо цих проектів рішень голосував саме так, відповім: як посадова особа місцевого самоврядування маю керуватись не емоціями, а вимогами чинного законодавства. Ще раз повторюю: у цій ситуації необхідно було щодо першої заяв відмовити, а тоді вже задовольняти звернення “атовця”.

– Але ж "на кону" стояло питання захисту прав учасника АТО…

– Як не прикро про це говорити, але воно перетворилося на звичайний піар, можливість створити прецедент у сесійній залі. Про це заявляв сам Сергій Кошарук. Якби його насправді цікавило забезпечення прав учасників АТО на землю, то він разом із авторами проекту рішення долучалися б до рутинної роботи в цьому напрямку, напрацьовували б комплексні рішення тощо. Показово розв'язати будь-якими доступними методами звернення двох-трьох “атовців” – це одне, а забезпечити права двох-трьох сотень “атовців” – зовсім інше. Тут має бути стратегія, план дій, про необхідність якого окремі обранці громади лишень гарно говорять. Я від самого початку казав, що "зводити лобами" учасників АТО з іншими громадянами – хибний шлях для реалізації прав “атовців”, який рано чи пізно доведе до судової тяганини.

В даному випадку юридичний відділ виконкому спрацював на “відмінно”. В суді першої інстанції відстояв рішення ради про надання земельної ділянки учаснику АТО. А якщо дійде до апеляції? Шанси залишити в силі рішення міськради є, бо позивач – пересічний громадянин без будь-яких пільг. Але як аргументувати позицію міської ради, коли суд розглядатиме аналогічну справу, але позивачем виступатиме “чорнобилець” або “афганець”?

– Відомо, що депутати так званої більшості анонсували кілька проектів рішень, щоб захистити права учасників АТО на землю. Зокрема, проект рішення "Про резервування земельних ділянок в місті Ковелі для наступного відведення учасникам бойових дій, інвалідам війни, а також членам сімей загиблих учасників бойових дій, в тому числі учасників антитерористичної операції". Що скажете на це?

– Отож бо й воно, що учасники АТО згадані там тільки "в тому числі". Речі потрібно називати своїми іменами. Цей проект із вересня минулого року розміщено на сайті міської ради. Вже з назви видно, про що йде мова. Резервування – це добре. Однак воно стосуватиметься не тільки для учасників бойових дій (“атовців”) та членів їхніх родин, а й, наприклад, “афганців”... У проекті згадали про інвалідів війни, які не мають стосунку до АТО. Тоді чому забули про ветеранів війни, “чорнобильців” і ще добрий десяток осіб інших пільгових категорій? Згідно із чинним законодавством вони всі теж мають однакове першочергове право на отримання земельної ділянки. А назагал цей проект подається, ніби в ньому мова винятково про учасників бойових дій – “атовців”.

З іншого боку, цей проект нікого ні до чого не зобов'язує. Адже формально резерв створюється, а наповнювати його конкретними земельними ділянками доведеться за додатковими окремими рішеннями ради. Механізм переведення ділянок до резерву відсутній, критерій визначення ділянок "придатними до використання" не описаний. Це, своєю чергою, призведе до неоднакового застосування рішення на практиці, і знову будуть непорозуміння, взаємні звинувачення і, не дай, Боже, суди.

– Можливо, автори проекту його доопрацюють?

– Так, звичайно. Як ви думаєте, скільки часу необхідно, щоб опрацювати текст на дві сторінки? Тиждень? Місяць? Рік? По суті, доопрацювання триває вже чотири місяці. Бо одна справа – озвучити проблему, а зовсім інша – запропонувати дієвий план її розв'язку. Ось тут і виникають проблеми. Приблизно так було з озвученою депутатами на початку каденції пропозицією розробити нове Положення про надання земельних ділянок. Далі розмов справа не дійшла.

– Ви кажете про Положення про надання земельних ділянок із земель Ковельської міської ради у межах норм безоплатної приватизації для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд?

– Так. Про цей документ говорять, починаючи з першої сесії нинішньої каденції. Нібито все, що робилось раніше, – неправильно, непрозоро, а зараз усе буде чесно та справедливо. Лишень варто розробити відповідне Положення. Слушна пропозиція. Погоджуюсь. Тож давайте спільно його розробимо, винесемо на розгляд громадськості й затвердимо рішенням ради. У відділі земельних ресурсів вже були напрацювання в цьому напрямку, але перед тим, як подавати проект на обговорення, хотів би почути думку депутатів про те, яким вони бачать цей документ.

Зрозуміло, що основний акцент у ньому слід зробити на захисті прав учасників АТО. А в якому саме порядку відбирати претендентів на земельні ділянки? За датою подання заяви чи датою призову, в алфавітному порядку чи “сліпим” жеребкуванням? Всі ці варіанти не я придумав. Їх пропонували самі учасники АТО, їхні родичі та й навіть депутати. Всі ці пропозиції мають право на існування, і кожна з них має певні недоліки. Тому тут вкрай необхідні консультації з громадськістю, а насамперед треба знати позицію депутатів, які потім ухвалюватимуть рішення з цього питання.

Пройшов рік, а обранці громади так і не узгодили позиції. За розмовою втратили цілий рік. Далі зволікати, як на мене, немає сенсу, тому найближчим часом відділ земельних ресурсів оприлюднить громадськості власні напрацювання щодо цього Положення. А вже тоді ми точно почуємо пропозиції депутатів, а точніше – чергові нарікання, чому так, а не інакше.

– Лунало ще й таке запитання: коли звертаються “атовці”, їм кажуть, що землі нема, а потім земельні ділянки десь знаходяться…

– Коли про це запитують пересічні громадяни, то можна їх зрозуміти. Люди бачать пустир і кажуть: "А ви кажете, що землі нема!". Потім з'ясовується, що ділянки там і справді є, але оформлені ще 10-15 років тому, проте чомусь не забудовані, або їх відвести під будівництво неможливо, бо знаходяться в санітарно-захисній чи охоронній зоні тощо.

Коли такі заяви виголошують депутати чи посадовці, то складається враження, що вони лінуються розібратись у суті питання або свідомо спекулюють на почуттях тих, хто хоче отримати землю. Ділянка формується за містобудівною та землевпорядною документацією, а такі види документації розробляються тільки за відповідним рішенням ради. Немає рішення ради – немає земельної ділянки. Проте є привід покритикувати владу, що “атовцям” не дають землю.

– Тобто, щоб забезпечити “атовців” земельними ділянками, достатньо ухвалити рішення ради?

– Не достатньо, бо це лише перший крок, але без нього не обійтись. Так ми зробили у 2014-му році, коли тема земельних ділянок для “атовців” тільки набирала обертів. Спільними зусиллями земельного відділу, архітектури, депутатського корпусу, зокрема земельної комісії, визначили декілька районів (від великих територій до маленьких клаптиків), де можна розмістити масиви земельних ділянок. Ухвалили рішення ради № 58/2 від 24.07.2014 р. "Про дозвіл на виготовлення детальних планів території", яким визначили, що в цих районах будемо розробляти детальні плани територій для подальшого надання утворених земельних ділянок учасникам АТО. В планах було – не менше 200 ділянок. Саме стільки призовників, за даними військкомату, відбули в зону АТО на той момент. За результатами виконання цього та подібних рішень ради, протягом 2014 - 2015 років понад 300 учасників АТО отримали дозволи на відведення земельних ділянок.

– Часом це йдеться не про ті 300 "віртуальних" ділянок? Нібито місцева влада замість гарантованої державою землі надала “атовцям” повітря?

– Цілком правильно – так званих "віртуальних". Бо ті, хто розносить подібну інформацію, не скажуть, що сьогодні майже сотня ковельських “атовців” вже має на руках оформлені документи на ці "віртуальні" ділянки. А всі зволікання із затвердженням змін до Генерального плану міста пов'язані з незрозумілою позицією державної містобудівної експертизи, буцімто Львівській залізниці необхідно буде розширювати залізничний вузол у межах Ковеля. Довелось гаяти час, виходити на керівництво Львівської залізниці, заручившись розумінням та підтримкою Львова, шукати підтримки в Міністерстві транспорту, а відтак знову відправляти документи на експертизу... От така гарантія від держави. Генплан – це тема для окремої розмови.

– Ви згадали про рішення міськради минулої каденції. А чому зараз не ухвалити подібні рішення – визначити території під житлову забудову для учасників АТО, розробити детальні плани?

– Я почав з того, що це були спільні зусилля. Як працівників виконкому, так і депутатського корпусу. Зараз ситуація дещо інша. Поясню на останньому прикладі.

На 15-ій сесії міської ради, що відбулась у жовтні 2016-го, депутат Геннадій Кіндер оголосив запит про надання дозволу на виготовлення детального плану території по вул. Сагайдачного – Соборній для подальшого надання земельних ділянок учасникам бойових дій. Обранці громади підтримали його одноголосно. А коли наступної сесії на виконання проголосованого депутатами запиту відділ містобудування та архітектури подав проект рішення про виготовлення містобудівної документації, за нього наша так звана депутатська більшість вже не голосувала. З'явилося безліч підстав не ухвалювати це рішення: треба подивитись, розібратись, доопрацювати...

Територія від вулиці Сагайдачного до молитовного будинку по вулиці Соборній згідно з Генпланом віднесена до земель садибної житлової забудови. Необхідна відстань до прибережної смуги дотримується. Насправді там декілька городів та якісь клуні. Рано чи пізно там буде житлова забудова 5 – 6 ділянок. Чому це місце не запропонувати учасникам АТО? Однак кажуть – ні. Маємо подивитись, як максимально її використати для суспільних потреб... Далі була мова про об'єкти соціальної інфраструктури, фізкультурно-оздоровчий парк, спортивні майданчики тощо.

– Відверто кажучи, ідея розвитку фізкультури та спорту мені імпонує.

– Мені також. Тому відразу й зауважив: навпроти, через річку, – стадіон "Локомотив". Майже 7 гектарів земель для фізкультури, спорту, розваг. Хіба це не місце для реалізації подібних ідей? Будь ласка, беріть і втілюйте. З листопада цей проект виносився на кожну сесію, і щоразу бракувало голосів для ухвалення рішення. На останній, лютневій, сесії його ставили на голосування з чіткою редакційною правкою: "з метою подальшого надання учасникам АТО". Але марно.

Це лише один приклад "реального" в лапках відстоювання деяких депутатів прав учасників АТО на землю.

– Ви сказали, що насправді там городи. Можливо, саме тому депутати не підтримують проект, щоб не перетиналися інтереси учасників АТО з людьми, які тривалий час обробляють городи?

– По-перше, будь-яке використання землі треба оформляти документально. Договором оренди, на приклад. Тобто ці городи обробляли просто так, без будь-яких документів. По-друге, в районі вулиць Зерова та Лісової, де у 2015-му передбачили біля півтори сотні земельних ділянок для учасників АТО, також переважно були людські неоформлені городи. Коли ковельчани дізнались, що на цих городах наділятимуть землю учасникам АТО, а не якимось "крутеликам", вони поставились до цього з розумінням. З цього приводу не було жодного конфлікту. По-третє, рада має послідовно ухвалювати однакові рішення в однакових ситуаціях. На лютневій сесії розглядалось питання 11.2 порядку денного "Про поновлення договорів оренди", яке в результаті так і не ухвалили сесійним рішенням. Каменем спотикання стало поновлення договору оренди по вул. Макаренка, 9.

Колись, ще за радянських часів, там був житловий будинок, власники якого отримали квартири, а саме приміщення знесли. Земельну ділянку почали використовувати під городи мешканці сусідніх будинків – № 7 та № 11. Ділянки під городи оформили років 15 тому. З того часу пішли суперечки між сусідами, кому з них має дістатись уся ділянка під забудову? Дійшло аж до судів. Тепер, коли одна із сторін спору звертається до міської ради за поновленням договору оренди земельної ділянки для городництва, депутати більшості на догоду іншій стороні спору не голосують за це рішення. Мотивують, що за генпланом там має бути житлова забудова, а не город.

Якщо так неухильно дотримуватися положень Генплану у випадку площі на вулиці Макаренка, 9, то чому неоформлений город має бути перепоною для житлової забудови по вул. Сагайдачного? Можливо, тут якась інша причина? Мені така позиція незрозуміла. Як і те, що це за подвійні стандарти, коли одному сусіду договір поновлюють на новий строк, а іншому – ні, як у випадку з Макаренка, 9.

– Ви наголошували – суперечки, суди. Можливо, депутатам також необхідний час, щоб розібратись?

– Розбирались не один раз і не один місяць. Перед тим, як питання виносимо на сесію, проект рішення розглядає профільна депутатська комісія. У цьому випадку – земельна, до складу якої входять 5 депутатів. 4 з них представники так званої більшості: троє з БПП "Солідарність", один – від УКРОПу. Депутати вивчають та аналізують документи, запитують та отримують на них фахові відповіді, вносять корективи та пропозиції. Так було і цього разу: комісія вивчила це питання і рекомендувала сесії ухвалити рішення.

Я запитую на пленарному засіданні голову земельної комісії Анатолія Кислюка: "Комісія вивчала це питання? Чи рекомендує раді ухвалити цей проект рішення?" – "Так, – каже, – вивчали, розбирались, комісія рекомендує сесії ухвалити проект рішення". А коли дійшло до голосування, депутати від більшості не голосують. Понад те, навіть члени земельної комісії від більшості не голосують! Сказати, як це називається?

– Давайте від городу по вулиці Макаренка все-таки повернемось до детального плану по вулиці Сагайдачного. В інтернеті була інформація, що у Ковелі учасникам бойових дій збираються надавати землю у заплаві Турії, ледь не в болоті.

– По-перше, в болоті чи там, де щороку розливаються річкові води, город ніхто садити не буде, чи не так? По-друге, є чітко встановлена прибережна смуга річки Турії, де в принципі не може бути ні забудови, ні городів. Проект прибережної смуги вздовж річки Турія розробляв спеціалізований проектний інститут "Волиньводпроект". Міська рада затвердила його ще у 2004-му і неухильно дотримується вимог цієї документації при підготовці та ухваленні рішень. У цьому випадку – теж.

Але якщо шукати привід, щоб відмовити “атовцям”, то можна говорити про городи, заплави, відсутність містобудівної документації і ще багато про що. Чомусь будівництву молитовного будинку поруч так звана заплава не стала на заваді.

Щоб врегульовувати земельні проблеми, потрібно ретельно враховувати всі законодавчі нюанси. Саме про них і продовжимо розмову в наступному номері газети.

Розмовляла Наталія Юрчук.

Розмовляла Наталія Юрчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0