Іноді мені здається, що в Україні щось не так.

Ні, з першого погляду все ніби так. Є президент, парламент, уряд, депутати, поліція, прокуратура, національна гвардія та інші атрибути державності.

Є політичні партії, їх лідери, котрі вміють гарно говорити, виголошувати правильні слова на телебаченні, вічах і мітингах.

Є закони, як-то кажуть, на всі випадки життя, різного роду програми, що обіцяють поліпшення життя вже сьогодні, є, нарешті, безвіз і курс на європейську інтеграцію.

Словом, майже все є, а от найголовнішого нема. Як любить повторювати один народний депутат, він же – телеведучий, він же – поміркований опозиціонер, все буде тоді, коли ви відчуєте, що живете краще.

Краще, правда, стало жити, але далеко не всім. Наприклад, непогано почуваються вітчизняні олігархи, політики-пристосуванці, брехуни і підбрехувачі, відверті і замасковані кар'єристи, зарубіжні "варяги", котрі їдуть у бідну Україну, щоб "нарубати бабла", як вони висловлюються. Прізвищ не хочеться й називати, настільки їх багато.

Стало правилом, що держава має їм встановити зарплату у декілька сотень тисяч, а то й більше, щоб вони не крали, не брали хабарів, служили народу вірою і правдою. Гроші вони отримують, але народу від того ні холодно, ні гаряче – немає в того народу ані віри, ані правди.

Нещодавно Верховна Рада проголосувала за нову пенсійну реформу. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман пообіцяв істотне підвищення пенсій з 1 жовтня ц. р.

– Істотне – це яке? – запитував мене нещодавно знайомий ветеран праці. – У не такому вже й далекому минулому, коли американський долар був по 8 гривень, я щомісячно отримував загалом 200 "зелених". Тепер, коли гривня впала до понад 27 за долар, я мусив би отримувати більше 5 тисяч гривень. Мені скільки уряд заплатить? Адже у Пенсійного фонду, якщо вірити чиновникам, катастрофічно не вистачає коштів. І хто компенсує нам втрати, яких ми зазнали через галопуючу інфляцію?

Що я міг сказати у відповідь, коли й сам не знаю? Зате знають ті, у кого зарплата перевищує 50 і більше тисяч гривень: їм ні інфляція, ні інші катаклізми на фінансовому "фронті" не страшні. Вони вже реально відчули поліпшення життя сьогодні.

З'явився в урядовців і новий проект: прагнучи залучити до управління державою 1000 молодих, креативних фахівців, вони запропонували зголошуватися до участі у ньому всіх, хто відчуває у собі бажання попрацювати у так званих директоратах міністерств і відомств. Зарплата відповідно становитиме від 30 до 60 тисяч гривень (!).

Не знаю, хто у тому "конкурсі" переміг, бо заяви вже, як кажуть, не приймають, але я переконаний у тому, що молоді і креативні давно виїхали на Захід – навіть з нашого рідного Ковеля. В директорати же потраплять, очевидно, далеко не молоді і не зовсім креативні, як у нас часто буває. Дай, Боже, щоб вони хоч українською мовою володіли і знали реалії життя не з інтернету.

Іншим залишається хіба що мріяти про такі зарплати і думати, як дожити до тієї злощасної суми у 3200, з якої четверту частину треба віддати державі. Ось днями із сльозами на очах сказала мені знайома:

– Мамі зробили складну операцію. За три дні на лікарню "пішло" 20 тисяч гривень. А що буде далі?..

А далі буде, як і раніше: урядовці обіцятимуть, олігархи багатшатимуть, корупціонери крастимуть. Щоб народ не дуже обурювався, очевидно, дана негласна вказівка: в супер-маркетах та в інших торговельних закладах ціни вказувати не за кілограм ваги, а за 100 грамів. Оце зайшов я днями в магазин і бачу: ковбаса – 15 гривень, м'ясо – 13, куряче філе – 8 і т. д., і т. п.

Подивився я на те "поліпшення", подумав і взяв свинячих кісток по 23 гривні. За кілограм. І вийшло із того кілограма три страви: суп пенсіонерський, картопля тушкована ветеранська і юшкасобача для домашнього песика.

А ви кажете: щось не так. Все так, коли добре розібратися. Щоправда, не для всіх.

Охрім СВИТКА.

P.S. Як заявляють можновладці, у зв'язку з тим, що пити горілку, вино, коньяк, пиво, курити цигарки шкідливо для здоров'я, потрібно регулярно підвищувати акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби, що вони успішно й роблять.

Можна було б розплакатися від такої "батьківської" турботи про здоров’я народу, якби не одне маленьке "але". Зростання цін на спиртне і цигарки дехто розглядає як відверте фришування спиртово-тютюнової мафії. Адже рідко хто дозволяє тепер купувати собі цей товар у магазинах, де ціни "зашкалюють". Ось і процвітає в Україні підпільний і спиртовий, і тютюновий бізнес, від якого страждають пересічні громадяни. Не знижується й рівень самогоноваріння. Дедалі більше випадків, коли селяни і городяни вирощують на присадибних ділянках тютюн, щоб пізніше курити "самокрутки".

Кому це вигідно, запитуєте? Дивіться, як-то кажуть, вище.

О. С.

Іноді мені здається, що в Україні щось не так.

Ні, з першого погляду все ніби так. Є президент, парламент, уряд, депутати, поліція, прокуратура, національна гвардія та інші атрибути державності.

Є політичні партії, їх лідери, котрі вміють гарно говорити, виголошувати правильні слова на телебаченні, вічах і мітингах.

Є закони, як-то кажуть, на всі випадки життя, різного роду програми, що обіцяють поліпшення життя вже сьогодні, є, нарешті, безвіз і курс на європейську інтеграцію.

Словом, майже все є, а от найголовнішого нема. Як любить повторювати один народний депутат, він же – телеведучий, він же – поміркований опозиціонер, все буде тоді, коли ви відчуєте, що живете краще.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 730

Нещодавно один мій знайомий, людина хвалькувата і зазнайкувата, зневажливо кинув: "Вісті Ковельщини" я не читаю. Що в ній може бути цікавого? От "Експрес" чи "Факти" – це клас!".

Я пробував заперечити: "Якщо ти не читаєш, то звідки знаєш?".

Але співрозмовник був категоричний: "Раз кажу, значить знаю".

Я не став сперечатися, бо бачив: то – марна справа. Подібного типу людям нічого не докажеш, адже вони завжди праві; будь-яких заперечень  не сприймають. Не будеш же  ти цьому  критикану на пальцях доказувати, що і в "Експресу",  і у "Фактів" фінансові й творчі можливості журналістів набагато  кращі, аніж в ковельських. Та й діапазон їх діяльності ширший як у загальноукраїнських видань.

Проте є у "Вістях Ковельщини" те, чого немає в інших виданнях – панорама місцевого життя в усіх його проявах – як позитивних, так і негативних. Беру до рук один з останніх номерів за 21 вересня. З інтересом прочитав документальний нарис про Президента ТзОВ "ВО "Ковельсільмаш", Заслуженого машинобудівника України Миколу Заікіна. Багато фактів з його трудової діяльності, особистого життя не знав до сьогодні.

Привернули увагу нотатки з прес-конференції голови Волинської обласної ради, лідера обласної організації УКРОПу  Ігоря Палиці. Сказане ним в багатьох моментах було для мене своєрідним відкриттям. Видрукувала  газета  і мій творчий доробок, в якому  порушено важливі духовно-філософські проблеми. Є цікаві матеріали про наших шановних ветеранів війни і праці, про відзначення Дня села в Поворську. Для поціновувачів літератури й мистецтва – вірші місцевих поетів, гумор від Віталія Лихобицького та інші цікаві речі (зокрема, розповідь про відомого українського мецената Івана Харитоненка, з якого новітнім олігархам варто було б брати приклад!).

А де наші земляки прочитали б про майбутню пенсійну реформу, зміни в тарифах "Ковельтепла", прийняті рішення міськвиконкому, як не у "Вістях"? Звідки б вони дізналися про роботу в обласній  раді нашого земляка із Ситович, депутата Миколи Буліги? Не кажу вже про рекламу, оголошення, корисні поради, привітання іменинникам, програму телепередач і т. д., і т. п.

Висновок після ознайомлення із цим номером один: "Вісті Ковельщини" – газета для НАС і про НАС!

Оскільки слово "газета" – жіночого роду, то напрошується паралель із справами родинними. Уявімо собі на хвилину, що "міськрайонка" є членом сім'ї – ну, хоча б дружиною. Знаю чоловіків, для яких рідна жінка – "не така". Бачте, він у своєму просторі руху і постійного спілкування  за день надивиться на стількох цікавих, молодих та красиво вимальованих, що вдома йому нудно.

А рідна дружина у домашньому халаті, який коліна голі закриває, емоцій не викликає, бо борщ ненаглядному варить. Де ж тут зіронька світла? І бурчить такий собі незадоволений, що борщ несмачний. 

Так і місцеве видання хоче догодити кожному читачу, а ще й перчику і сметанки  додати,  гуморескою розвеселити, про шкільне або сільське свято розказати. Але комусь  такий "борщ" не до смаку.

Несе газета 95 відсотків (а, може, й більше) позитиву для ковельчан, а разом з тим – корисної та вкрай необхідної інформації, навіть офіційної. Опонент  же  бурчить:  подавай йому красуню-квітку в постіль, а на сніданок – солодкий коровай.  

Не стримуючи емоцій, запитую: "Опоненте, а ти сам ідеальний, толерантний, мудрий? Що написав до газети цікавого? Ти задоволений телеящиком,  де брехня політична та щоденна панорама новин про вбивства, автоаварії, пожежі і брудні чвари  політиків? Ти волів би бачити такою місцеву газету? 

Прозрій!  Місцева преса – це зворотний зв'язок між  владою і, зрештою, тобою. Підтримуй  цей зв'язок. 

І ще. Ти задумувався над тим, що підкуплена центральна преса (а є й деяка обласна), телеканали  та інтернет – це вбивці твоєї свідомості?  Вони не просто насичують негативною інформацією, а цинічно формують з тебе робота, раба, яким легко маніпулювати вищій політичній владі, олігархам та мільярдерам, котрі державу нашу ведуть до руїни".

Слабо?! Дай, Боже, прозріння!..

А думка розхвилювалась і нові аргументи читачу пропонує. В наступному році  Ковель  відзначатиме 500-ліття  надання європейського (Магдебурзького)  права і  статусу міста  селищу Ковлє. Скажіть, центральна преса буде висвітлювати цю подію? Ви праві: мало що прочитаємо  і почуємо про своє рідне, найкраще у Європі місто. А ось наші "Вісті" вже сьогодні – в цій важливій темі. Перша листівка постукала у віконце: Віталій Лихобицький вірші про Ковель надіслав до редакції!  І влада ковельська звернулася через газету до мешканців міста взяти участь у підготовці  до свята.

Отож, шановний опоненте – критикане, прокинься від песимістичних ілюзій і, прийшовши додому, об'єктивно і з любов'ю поглянь на свою дружину та рідну газету.

Ти переконаєшся: вони – найкращі! Вони – об'єктивні, позитивні,  є для твоєї душі своєрідним еліксиром свіжості.

Був  би несправедливим, якби з тобою поглянув на один бік медалі.

На другому боці ти побачиш, що в області "Вісті Ковельщини" – одна  з найкращих газет. Очільник видання, редактор Микола Вельма, Заслужений журналіст України, є майстерним публіцистом, статті якого викликають значний інтерес.

А ще сторінки газети відкриті для кожного з нас. Вмієш тримати перо в руках, маєш цікаву думку – пиши, звеселяй, квітчай свою газету.

Нарешті,  журналістки "Вістей" – немов квіточки весняні: і красиві, і молоді, і мудрі, і професійні.

Слід зауважити, що в домі, де постійно присутня газета, сім'я міцніша і гармонійніша, більш освічена. Це доказаний факт.

Спасибі всім, хто  підтримує рідну газету морально і матеріально!

Пошануймо Івана Смітюха, який для переможців конкурсу "Передплатіть і виграйте!" виділяє то борошно, то крупи, а, бувало, і бичка для господаря сільського. Так само  щире подячне   слово – Івану  Потапчуку, який передплату дарує ветеранам та малозабезпеченим. І таких спонсорів багато. Отож, любіть, читайте газету! Засвідчую, що дружина, газета і я – це одна сім'я. Заздріть: ми передплатили "Вісті" і найбільше знаємо про свій край.

Тож нехай промінь інформації б'є і у  Ваше серце!

Анатолій СЕМЕНЮК,

член Національної спілки журналістів України, громадський дописувач "Вістей Ковельщини".

Нещодавно один мій знайомий, людина хвалькувата і зазнайкувата, зневажливо кинув: "Вісті Ковельщини" я не читаю. Що в ній може бути цікавого? От "Експрес" чи "Факти" – це клас!".

Я пробував заперечити: "Якщо ти не читаєш, то звідки знаєш?".

Але співрозмовник був категоричний: "Раз кажу, значить знаю".

Я не став сперечатися, бо бачив: то – марна справа. Подібного типу людям нічого не докажеш, адже вони завжди праві; будь-яких заперечень  не сприймають. Не будеш же  ти цьому  критикану на пальцях доказувати, що і в "Експресу",  і у "Фактів" фінансові й творчі можливості журналістів набагато  кращі, аніж в ковельських. Та й діапазон їх діяльності ширший як у загальноукраїнських видань.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 644

Закон України 

і міфи довкола нього

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503

Нещодавно ковельчанка Лариса разом із сином  побували на окупованому півострові Крим, який незаконно привласнила собі сусідня   країна-агресор, в гостях у родичів.

Вони відвідали невеличке містечко неподалік Керчі,  мали змогу особисто побувати в Криму, побачити і почути те, що там відбувається. Своїми враженнями  поділились із читачами газети "Вісті Ковельщини". 

Про те, як зустрічав їх тимчасово чужий для нас півострів, співбесідниця розповідала довго і немало, наводячи конкретні  факти і роблячи певні  висновки.   Вона настільки  пройнялася цією  поїздкою (жінка має глибокі патріотичні переконання),  що в деяких епізодах свого словесного екскурсу просто не стримувала сліз.

Звичайно, деякі моменти  розповіді з етичних міркувань ми подавати не будемо. Зупинимось лише на основному.

l

Як розповіла  жінка, вона не відразу наважилась на  поїздку, та ще й з дитиною (правда, син вже дорослий). Було не по собі, бо багато інформації негативного характеру не раз бачила по телевізору чи  чула про анексований Крим, де "бандерівців" із західної України зовсім не чекають до себе в гості.

Але родичі  все-таки вмовили. Мовляв, нічого надто страшного там немає. "Приїздіть, і самі переконаєтесь в цьому. Заодно й  відпочинете", – зауважили вони  в телефонній розмові.

"Із першим, м'яко кажучи,  здивуванням, зіткнулися вже на кордоні. Ми ніяк не могли зрозуміти, чому на українській митниці із нами розмовляють російською, а на "російській"  нашу рідну солов'їну взагалі відверто ігнорують,  не хочуть розуміти", – розказала пані Лариса.

Висновок з цієї ситуації очевидний: багатьом прихильникам "руського міра" ніяк не хочеться визнавати незалежності нашої держави, права її громадян на рідну мову. 

Ковельчанка не приховує той факт, що тамтешні, дізнавшись, що гості приїхали із Волині, не надто тепло та прихильно зустрічали їх, напруга в спілкуванні все-таки відчувалась. 

"Щоправда, мене приємно  вразило, що дехто із росіян  оцінює ситуацію, що склалася із окупацією Криму,  адекватніше, ніж окремі наші співвітчизники. 

Приклад цього можна було побачити майже відразу після того, як до родичів приїхали знайомі із сусідньої РФ. Вони чудово  розуміють, що півострів їх рідною державою нахабно загарбаний, до того ж, незаконно.  І що Крим – не Росія", – наголосила співрозмовниця в розмові.

Не схвально, за словами пані Лариси, відгукувалось подружжя російської національності  і про неоголошену гібридну  війну (на Донеччині і Луганщині), яка вже не один рік триває між братніми колись народами. 

"Можу впевнено сказати, що в особі Івана та Ірини з сусідньої, агресивно налаштованої проти нас Російської Федерації, ми знайшли нових друзів, які висловили підтримку не тільки нам, а й усій Україні загалом.  Коли б в Росії було більше таких тверезо думаючих людей, то взагалі б все склалося по-іншому. А  що найголовніше – не було б втрачених людських життів у боях  за рідну землю, яку не захотіли віддавати ненависному ворогу українські патріоти", – додала героїня  нашої розповіді.

Правда, не зовсім підтвердилася інформація   про напівпорожні пляжі на  анексованому півострові. Здебільшого відпочивають тут росіяни і, як нам розповіли, переважно за бюджетні або профспілкові кошти.

l

Підсумовуючи бесіду,  пані  Лариса зробила свій конкретний  висновок.  Теплий,  сонячний Крим ми "прогавили", в основному, через бездіяльність декого з  очільників нашої влади, яка, за словами місцевих, мало  приділяла належної уваги фінансуванню та  розвитку  в минулому АР Крим.

Героїня нашої розповіді (як і всі ми) плекає в серці надію, що  все поступово налагодиться, що будемо жити в мирній державі, а Україна поверне Крим до свого складу. Звичайно, хочеться в це вірити.  Однак все залежить від місцевих мешканців, які у 2014 році проголосували на референдумі за приєднання до Росії, занадто довірившись проросійським агітаторам і пропагандистам.

Від родичів жінка  дізналась, що тоді, в 2014 році, на референдумі про приєднання Криму до сусідньої із нами держави  навіть немічні бабусі відмовлялись голосувати вдома, а приходили на дільниці, аби віддати свій голос "за Росію". Зрозуміло, що Крим повернеться до України лише тоді, коли люди переконаються, що тут жити краще, а наші політики і дипломати застосують всі можливі заходи, щоб при допомозі міжнародної спільноти справедливість восторжествувала.

Підготувала 

Орися ФІЛІПЧУК.

Нещодавно ковельчанка Лариса разом із сином  побували на окупованому півострові Крим, який незаконно привласнила собі сусідня   країна-агресор, в гостях у родичів.

Вони відвідали невеличке містечко неподалік Керчі,  мали змогу особисто побувати в Криму, побачити і почути те, що там відбувається. Своїми враженнями  поділились із читачами газети "Вісті Ковельщини". 

Про те, як зустрічав їх тимчасово чужий для нас півострів, співбесідниця розповідала довго і немало, наводячи конкретні  факти і роблячи певні  висновки.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 920

Як моркву зберігати

Як правило, господарі мають немало проблем із збереженням моркви.

Отже, як моркву краще зберегти? Якщо є льох, то в сухому піску або торфі в ящиках. Якщо моркви небагато або ви ростете її для немовляти, то її можна зберігати в ящику на нижній полиці холодильника у моху-сфагнумі.

Перед закладкою на зберігання в льохові моркву не миють, при зберіганні в холодильнику моркву слід промити, обприскати розчином «Фітоспорину» і просушити в тіні. Гичку зрізують, залишаючи приблизно 1,5 см. Не можна зберігати моркву разом з яблуками, оскільки останні виділяють етилен, що погіршує смак моркви.

Для дорослих членів родини моркву краще сушити, консервувати або заморожувати. Справа в тому, що морква навіть при зберіганні в льохові або в холодильнику зберігає вітаміни й корисні властивості тільки до кінця лютого – початку  березеня. Потім коренеплід вмирає, в ньому утворюються мікотоксини, шкідливі для нашого організму.

Вживаючи стару моркву, ви отруюєте свій організм. Особливо це небажано для маленьких дітей.

Сушена, заморожена або консервована морква токсинів, природно, не утворює, і її можна вживати до нового врожаю.

Підзимовий посів овочевих культур

Хочете одержати врожай овочів ранньої весни – у травні? У такому випадку їх потрібно посіяти восени. Під зиму рекомендується висівати моркву, редис, пастернак, листовий салат, кресс-салат, шпинат, петрушку, цибулю насінням  й сівком на перо.

Переваги підзимового посіву наступні. На початку весни важко обробляти грунт  для раннього  посіву насіння. Якщо ж, навпаки, погода стоїть суха, то волога швидко випаровується з поверхні ґрунту й сходи не будуть дружними. При посіві наприкінці осені таких складностей, як правило, не виникає.

Насіння, посіяне пізньої осені, набухає при зимових відлигах і загартовується під впливом низьких температур. Посіяні під зиму рослини краще витримують весняний заморозок, їх коренева система більш розгалужена, вони краще використовують ґрунтову вологу й живильні елементи. Крім того, вони менше вражаються шкідниками й хворобами, ніж рослини, посіяні навесні.

Для підзимового посіву відводять захищені від вітрів, добре освітлені ділянки. Бажано, щоб ґрунт був легкий за механічним складом.

У якості добрива рекомендується вносити компост, перегній (8-10 кг/м2). Якщо ґрунт сухий, то його за 15 днів до посіву поливають, але, як правило, восени бувають дощі й ґрунт частіше  зволожений, гряду добре вирівнюють.

Гряди роблять шириною до 100 см, міжряддя – до 20 см, це полегшує догляд за посівами, і навесні над ними легко розмістити дуги й накрити укривним матеріалом.

Насіння сіють із врахуванням того, щоб воно набрякло, але не встигнуло зійти: наприкінці жовтня до середини листопада.

 При підзимовому посіві норма висіву повинна бути вище: для моркви це приблизно 4-5 г/м2, салату й пастернаку – 3-4 г/м2, кропу – 10-15 г/м2, шпинату — 80-30 г/м2, насіння цибулі – 4-5 г/м2.

Перед посівом маркерують борозни глибиною 3-7 см, насіння висівають на глибину 1,5-2 см.

Посіви мульчують торфом, щоб попередити кірки на поверхні грунту, прикривають покривним матеріалом. Якщо на початку весни  посіви вкрити надутим поліетиленом, то можна одержати надранній урожай овочів. При цьому,  як і при весняній сівбі, важливо вчасно провести розпушування, підживлення й боротьбу з бур’янами.

До насіння моркви й пастернаку добавляють насіння салату або редису, щоб ранньою весною при обробці ґрунту в міжряддях не пошкодити посіви, оскільки ці культури сходять пізніше, ніж салат і редис.

Вітаміни ростуть в... оселі

Зимової пори можна мати город і в оселі, тобто  на підвіконні. І коли на вулиці тріщить мороз, приємно взимку зрізати до обіду зі свого домашнього «городу» пучечок кропу або гілочку селери. І корисно, бо той же кріп дуже багатий на вітамін С, каротин, солі калію, натрію, кальцію, магнію, заліза.

Для того, щоб утворити такий город, годяться усі вікна, крім північних. Зелень можна вирощувати з дерев'яних ящиках, керамічних горщиках, поліетиленових пакетах і, навіть, у консервних банках. Дерев'яні ящики виготовляють  по ширині підвіконня. Щоправда, в деяких сучасних будинках підвіконня буває дуже вузьким. Тоді треба їх наростити. В ящик кладуть пакет, в якому проколюють шилом сім-десять отворів для дренажу і встановлюють на підвіконня.

Землю треба готувати завчасно і зберігати у будь-якій провітрюваній ємкості  — мішку, ящику – на балконі або в холодному місці. Землю бажано проморозити: загинуть хвороботворні організми. Ідеальна суміш складається з 60-70% торфу, 20-30 – гною, 5-10 – дернової землі, 2% фосфорних добрив і невеличкої кількості промитого річкового піску. У крайньому випадку використовуйте будь-яку землю.

Найпростіше вирощувати на підвіконні цибулю на перо. В зеленому пері вітаміну С міститься у 3-4 рази більше, ніж у самій цибулі. Цікаво, що у великих цибулин після зрізання перо виростає знову і не гіршої якості. Просто вирощувати зелень із ко-рєнеплсдів – петрушки, буряка, селери та інших. Для цих культур головне – обеззаражена земля, поміркований полив і побільше світла. Не присипайте росткові точки землею, інакше коренеплоди почнуть загнивати.

Вибираємо обігрівач

Холодна пора року приносить холод. Тож без обігрівачів не обійтися. Але врахуйте наступне: чим більша його потужність, тим більше грошей ви платитимете. Звісно, є обігрівачі і на рідкому паливі, і на газі, але вони дуже непрості в керуванні і дуже дорогі.

Отже, вибір оптимального обігрівального приладу залежить від площі приміщення, його призначення, висоти стелі і причини тепловтрат, (зокрема, відкриті двері, погана теплоізоляція).

Як визначитися з потужністю опалювального приладу, що підійде саме для ваших умов?Це зробити нескладно. Досить знати, що обігрівач у 1 квт (1000 Вт) здатний обігріти площу в 10 квадратних  метирів. На кімнату 20-25 квадратних метрів, що має центральне опалення, досить обігрівача потужністю 1-1,5 квт.

Пам’ятайте, що при обігріві житлової кімнати важливо, щоб повітря прогрівалося швидко і рівномірно, а потрібна температура постійно підтримувалася. Оптимальний вибір для приміщень до 30 квадратних  метрів – масляний обігрівач чи тепловентилятор.

Як правило, якісний масляний обігрівач усього за 20-25 хвилин нагріє кімнату. Ще й такі переваги цього обігрівача – невисока температура нагрівання корпуса і підтримка заданої температури.

А ось  обігрівачам з відкритою спіраллю властиві наступні недоліки – вони спалюють кисень і поширюють неприємний запах підгорілого.

Врахуйте, що масляні радіатори більш безпечні — їх можна залишати включеними цілодобово. Потужність їх складає 1-2,5 квт. А ще вони не мають потреби в обслуговуванні, тому що заповнені спеціальним довговічним масляним теплоносієм.

Ліки з гарбуза

Гарбуз не лише  годує, але й лікує. Зі свіжого, ще не висушеного й не очищеного насіння гарбуза можна виготовити протиглистяні ліки так: 500 грамів (це близько 500 насінин) подрібнити разом з лушпайками у м'ясорубці, залити подвійною кількістю води (п'ятьма склянками) і випаровувати вологу протягом двох годин на помірному вогні, не доводячи до кипіння. Після цього відвар, згущений майже наполовину, проціджують через марлю і з його поверхні збирають непотрібний шар олії.

Немовляті віком до року цих ліків дають по 10 міліграмів; коли ж дитині, скажімо, вісім років, то порцію збільшують до 80 міліграмів.

У дні лікування від глистів потрібно споживати рідку їжу (супи, кашу, овочеве пюре, кисле молоко тощо). Ввечері рекомендують застосовувати проносну сіль (25— 30 грамів для дорослих). Вранці другого дня вдаються до очисної клізми і п'ють ковтками приготовлені ліки натщесерце протягом 30–40 хвилин.

Доречно сказати, що в Індії гарбуз використовують для лікування туберкульозу. Доведено, що водний екстракт плодів цього овоча в розведенні 1 : 10 000 гальмує ріст туберкульозної палички.

Спокій в саду

Період спокою в саду має свої особливості. Після вегетації плодові дерева переходять у стан спокою, який ділиться на попередній, глибокий ї вимушений.

Перший буває лише у бруньок влітку.

Із попереднього спокою бруньки виходять у другій половині вегетації, коли дерево дуже нагрівається від вогню, після обприскування пестицидами у підвищеній концентрації або при пошкодженні листя шкідниками і хворобами.

Глибокий, або органічний, спокій настає через деякий час після листопаду. У дерев відбуваються при цьому складні фізіолого-біохімічні зміни, процеси росту у надземній частині припиняються повністю, крохмаль у клітинах перетворюється у цукор, різко зростає водоутримна здатність клітин, значно зменшується обводненість тканин. Протоплазма у клітинах відділяється від оболонок і покривається жироподібними речовинами (ліпоїдами). Дихання в цей період різко уповільнюється.

У такому стані дерево і окремі його органи чи тканини можуть витримувати великі морози. Воно не реагує на зміну температури грунту і повітря. Навіть, коли б у цей час стало тепло, як улітку, бруньки не розкрилися б, вегетація не почалася б.

Окремі гілки і тканини дерева переходять у стан глибокого спокою і виходять із нього в різний час. Зокрема, дуже рано переходить у стан глибокого спокою периферійна частина крони, потім напівскелетні та скелетні гілки і, найпізніше, штамб, його нижня частина. Вихід із глибокого спокою відбувається у зворотному напрямку.

Із усіх тканин гілок дуже пізно переходить у стан спокою камбій, який найбільш зимостійкий. У напрямку зменшення зимостійкості тканини гілок розміщуються у такому порядку: камбій, луб, деревина, серцевинні промені, серцевина.

А ось коренева система не переходить у стан спокою. Якщо в зоні розміщення коренів плюсова температура, вони вбирають воду і розчинені у ній елементи живлення. Тривалість глибокого спокою визначає зимостійкість, а глибина – морозостійкість плодових дерев. Різні породи й сорти мають неоднакову тривалість глибокого спокою та його глибину.

Більшість плодових культур виходять із стану глибокого спокою у кінці січня, протягом лютого та в першій половині березня, причому кісточкові плодові культури раніше, ніж яблуня і груша. Тим часом у сіянців він триваліший, ніж у щеплених рослин. Молоді дерева пізніше вступають у період глибокого спокою, пізніше і виходять із нього.

Після виходу із стану глибокого спокою, якщо немає сприятливих умов для вегетації, дерева переходять у вимушений спокій. У цей час у них різко знижується зимостійкість. Достатньо підвищення температури кори до плюс З–7 °С, як починається ділення клітин камбію.

Наступне похолодання або зниження температури повітря вночі до мінус 10—15 °С призводить до пошкодження цієї тканини.

Внаслідок підмерзання  камбію навесні починається відмирання кори. Утворюються так звані опіки, найчастіше із південного боку на штамбах і скелетних гілках дерев.

За матеріалами видання «Присадибне і дачне господарство».

Як правило, господарі мають немало проблем із збереженням моркви.

Отже, як моркву краще зберегти? Якщо є льох, то в сухому піску або торфі в ящиках. Якщо моркви небагато або ви ростете її для немовляти, то її можна зберігати в ящику на нижній полиці холодильника у моху-сфагнумі.

Перед закладкою на зберігання в льохові моркву не миють, при зберіганні в холодильнику моркву слід промити, обприскати розчином «Фітоспорину» і просушити в тіні. Гичку зрізують, залишаючи приблизно 1,5 см. Не можна зберігати моркву разом з яблуками, оскільки останні виділяють етилен, що погіршує смак моркви.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 634

Нещодавно в місті Нововолинську відбулися обласні змагання серед людей з обмеженими можливостями "Сильні духом". Метою такого заходу є повернення людей, які з різноманітних причин втратили певні фізичні можливості, до повноцінного життя, їх фізична реабілітація і психологічна адаптація, а також популяризація спорту, як здорового способу життя і гармонійного розвитку людини.

У змаганнях  взяли участь команди з Володимира-Волинського, Горохівського, Ковельського, Маневицького, Ратнівського районів, Ковеля та  Нововолинська. Ковельщину представляли спортсмени із Голобської та Колодяжненської об'єднаних територіальних громад та міста Ковеля, а саме: Паталій Борис, Лисюк Володимир, Іваненко Микола, Вакульський Олександр, Кравчук Володимир.

Гостинна зустріч, приємна дружня атмосфера, гарна погода та радісні зустрічі давніх друзів були сприятливі для веселого і невимушено-бадьорого проведення цього дійства. А саме місце проведення — новенький спортивний комплекс з сучасним обладнанням та покриттям — сприяло успішному проведенню різних видів змагань.

Поєдинки проходили у таких видах спорту, як перегони на візках, бочча, дартс, баскет.

Наші успіхи:

- Кравчук Володимир — І-ше місце по баскету, І-ше місце по дартсу;

- Паталій Борис — ІІІ-тє місце по перегонах на візках;

- Вакульський Олександр — ІІ-ге місце по перегонах на візках;

- Іваненко Микола — ІІІ-тє місце по дартсу.

В результаті змагань ніхто з учасників не залишився без подяк, грамот, медалей та сувенірної продукції.

Участь у фестивалі команди з Ковельського району стала можливою завдяки сприянню голови Ковельської районної ради Андрія Броїла,  Голобського селищного голови Сергія Гарбарука, Колодяжненського сільського голови Віталія Кашика, директора Голобського дитячого будинку-інтернату Миколи Пруда, начальника відділу молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Ігоря Семенюка, водія Миколи Мартинюка.

Учасники змагань із Ковельщини відчувають себе у хорошій фізичній формі та не збираються зупинятися на досягнутому. 24 вересня вони взяли участь у V відкритих районних змаганнях серед осіб з обмеженими фізичними можливостями "Дорога до власних перемог", які відбулися в Маневичах.

Їх організаторами виступили  Маневицька районна громадська організація інвалідів "Довіра", сектор у справах молоді та спорту Маневицької райдержадміністрації, Волинський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт".

Участь у змаганнях взяли спортсмени із Луцька, Володимира-Волинського, Нововолинська, Горохова, Любешова, Каменя-Каширського, Рожищ  та Ковельського району.

Команда із Ковельщини була представлена у складі Володимира Кравчука, Володимира Лисюка, Бориса Паталія, Олександра Абрамчука, Богдана Сметюха.

Атмосфера змагань була такою, що швидше нагадувала спортивне свято, ніж суперництво. Спортсмени демонстрували свою майстерність в таких видах спорту, як дартс, бочча, стрільба із пневматичної гвинтівки, баскет.

За підсумками змагань  Володимир Лисюк зайняв І-ше місце у дисципліні “баскет”, ІІІ-тє місце у дисципліні “дартс”; Борис Паталій та Богдан Сметюх зайняли ІІ-ге місце у змаганнях з гри в “боччу”. Варто зазначити, що спортивне знаряддя для гри в боччу було надане в рамках проекту Vol Kov Tur "Щодо сприяння відбудові та сталому розв'язанню проблем внутрішньо переміщених осіб та постраждалого від конфлікту населення в Україні" Міжнародною організацією з міграції, який реалізовує Ковельська районна рада разом з Турійською районною радою та Володимир-Волинською міською радою.

Висловлюємо вдячність за сприяння в організації поїздки депутату районної ради Анатолію Корнійчуку.

Володимир Кравчук,

голова 

ГО "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".

Нещодавно в місті Нововолинську відбулися обласні змагання серед людей з обмеженими можливостями "Сильні духом". Метою такого заходу є повернення людей, які з різноманітних причин втратили певні фізичні можливості, до повноцінного життя, їх фізична реабілітація і психологічна адаптація, а також популяризація спорту, як здорового способу життя і гармонійного розвитку людини.

У змаганнях  взяли участь команди з Володимира-Волинського, Горохівського, Ковельського, Маневицького, Ратнівського районів, Ковеля та  Нововолинська. Ковельщину представляли спортсмени із Голобської та Колодяжненської об'єднаних територіальних громад та міста Ковеля, а саме: Паталій Борис, Лисюк Володимир, Іваненко Микола, Вакульський Олександр, Кравчук Володимир.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 641

Минулої  суботи розпочав роботу після літньої перерви басейн Ковельської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи імені Євгена Кондратовича. Тож дорослі та малеча мають змогу скористатися чудовою нагодою зміцнити власне здоров'я, оздоровити організм, поліпшити фізичний стан, схуднути чи підкачати м'язи, отримати заряд бадьорості та енергії. Позитивні моменти від занять плаванням можна перераховувати й далі. Словом — користь і задоволення. 

Аби умови для відвідувачів були комфортними та безпечними, перерва у роботі обох басейнів (дитячого та для дорослих) не минула марно. Цей час був ефективно використаний для проведення поточного та косметичного ремонтів. 

Як завжди, тут вас зустрінуть досвідчені тренери-викладачі з плавання, які знайдуть індивідуальний підхід до кожного, покажуть комплекс фізичних вправ, навчать впевнено почуватись у воді дітей. 

З ініціативи адміністрації закладу та за підтримки міської влади Ковеля другий рік поспіль відвідують басейн діти з особливими потребами. Для багатьох з них плавання уже стало не лише оздоровчою процедурою, а й спортивним захопленням. Адже з дітьми займаються професійні тренери, відомі спортсмени, які власним досвідом та прикладом показують, що сила волі та бажання досягти успіху наближають до омріяних перемог.   

Засновником школи плавання у Ковелі був Євген Кондратович — Заслужений працівник фізичної культури та спорту України, колишній директор комплексної ДЮСШ, чиє ім'я вона сьогодні носить. Тож продовження славних традицій школи є справою честі як для закладу, так і для його вихованців.        

У спортивних та оздоровчих групах мають змогу займатися ковельчани різного віку, починаючи від дітей з шести років. А максимальної межі по віку немає. Головне — бажання і фізичний стан. Адже користь від плавання є для усіх вікових категорій, для людей фізично здорових та обмежених певними хворобами. Плавання необхідне для профілактики сколіозу, сприяє гарній поставі, знижує ризик виникнення серцево-судинних захворювань, позитивно впливає на деякі групи м'язів, нормалізує тиск і поліпшує роботу дихальної системи. 

Незабаром розпочнеться новий академічний рік в Університеті третього віку. Його слухачі — літні ковельчани, які, перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжують вести активний спосіб життя. Заняття з фізичної реабілітації для них проводить незмінний  куратор — директор закладу, заслужений тренер України, майстер спорту Олена Клімашевська (на знімку). 

Тож блакитні доріжки чекають усіх, хто уже придбав абонемент та чекав на відкриття нового сезону плавання, а також тих, хто лише планує своє дозвілля та бажає зміцнити здоров'я. 

Наталія МИХАЙЛЮК.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Минулої  суботи розпочав роботу після літньої перерви басейн Ковельської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи імені Євгена Кондратовича. Тож дорослі та малеча мають змогу скористатися чудовою нагодою зміцнити власне здоров'я, оздоровити організм, поліпшити фізичний стан, схуднути чи підкачати м'язи, отримати заряд бадьорості та енергії. Позитивні моменти від занять плаванням можна перераховувати й далі. Словом — користь і задоволення. 

Аби умови для відвідувачів були комфортними та безпечними, перерва у роботі обох басейнів (дитячого та для дорослих) не минула марно. Цей час був ефективно використаний для проведення поточного та косметичного ремонтів. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1779

Ніколи слави не жадай,

Не будь грошей слугою.

Трудись по силах і бажай,

Солодким труд щоб був з 

тобою.

Так у вільному перекладі на українську звучать слова видатного поета ХІХ століття Миколи Некрасова. А почати ними хочу свою розповідь про людину, яка ніколи не мріяла про славу, гроші, а просто любить свою працю, яка, за словами поета, їй справді солодка. І праця ця за покликом серця і душі Вчителя з великої літери, яким є Олена Лук’янівна Прадійчук з Люблинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Написати про неї я збиралася давно, але все, як-то кажуть, руки не доходили. Але ось почула, що рішенням Волинської обласної ради від 7 вересня ц. р., № 15/26  педагогу присвоєно звання лауреата обласної Премії  імені Гошовського Й. В., і зрозуміла, що мовчати просто не маю права.

Бути вчителем не так уже й легко. Потрібно, в першу чергу, любити дітей, бачити в них особистість і розкрити той талант, який закладений в дитячому сердечку. Саме  за цими критеріями і діє Олена Лук’янівна Прадійчук, яка щоденно топче шкільну стежину до своїх вихованців. А їх у неї немало. 

Лише цьогоріч допитливих п’ятикласників у неї аж 29! І до кожної дитини треба вміти знайти підхід, навчити творчо мислити, робити правильні висновки. 

І ось уже 38-й рік Олена Прадійчук щодня поспішає до школи, до своєї галасливої дітвори, де на неї чекають безліч дитячих запитань: «А чому?..» Довірливі п’ятикласники зграйкою обступають свою вчительку, яка душею разом з ними. Вони про щось запитують в Олени Лук’янівни, про щось радяться. 

Вона, закінчивши свого часу Луцький педінститут, викладає в опорному навчальному закладі «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів» зарубіжну літературу і християнську етику, навчаючи дітей любити Бога, людей, заповнює добротою дитячі серця. 

Смішно і дивно, але в дитинстві вчителька мріяла бути… кіномеханіком. Можливо, тому, що на її дитинство припали роки, коли ще телевізори були не у всіх і вважалися великою розкішшю. А так хотілося подивитися якийсь мультик чи кінофільм! Вдома телевізора не було, тож дівчинка бігала до однокласниць “на кіно”.

До кожного учня чи учениці у вчительки особливий підхід, адже так важливо не тільки допомогти дитині здобути ґрунтовні знання з предмета, а й навчити, як їй вистояти у сьогоднішньому жорстокому світі, не зламатися під важкими ударами життя. Тож, здійснюючи поставлені перед школою завдання, старається Олена Прадійчук йти у ногу з часом і не тільки застосовувати традиційні форми й методи навчання та виховання учнів, а  опановувати нові, щоб можна  було з максимальною для дітей користю використати час їхнього перебування у навчальному закладі.

За всі роки своєї праці Олена Лук’янівна невтомно трудиться на педагогічній ниві. Публікує свої праці у різних педагогічних виданнях – «Педагогічному пошуку»,  «Слові вчителя», «Всесвітній літературі в сучасній школі». 

А ще незмінною подругою є у неї Муза, яка не дає жінці спокою ні вдень, ні вночі. І хоча їй, як дружині, мамі та бабусі, вистачає клопотів на роботі і вдома, Олена Лук’янівна пише вірші, своєрідні сповіді її вразливої душі. Деякі з них харківський композитор Микола Ведмедеря поклав на музику, і вони стали піснями. А віршів у поетеси вже є аж на кілька збірок! Ось один із них.

Я З ТОБОЮ, МІЙ СВІТЕ!

Я з тобою страждаю, мій 

світе!

Твої рани кривавлять 

в мені.

Ти ненавистю весь 

оповитий,

Ллється кров в 

братовбивчій війні.

Я люблю тебе, 

зболений світе!

Посміхнись ясним 

Сонцем в імлі –

Небеса, благодаттю 

сповиті,

До моєї схилились 

землі.

Я з тобою ще вірую, 

світе, –

Нам без Бога немає 

життя!

Твоя доля в майбутньому – 

світла,

Кане зло назавжди в 

небуття.

Я з тобою надіюсь, мій 

світе!

І надія незгасна моя,

Бо любові розквітнуть 

ще квіти,

Ще постане прекрасна 

земля.

Я за тебе молюся, мій 

світе,

Щоб для правди й 

добра ти воскрес.

Й, вічним Словом Господнім 

зігрітий,

Доторкнувся душею небес!

У 2012 і 2013 роках Олена Прадійчук брала участь у конкурсі «Вчитель року» (ІІІ місце в обласному етапі), «Світова література» (ІІ місце в обласному етапі та участь у заключному, всеукраїнському етапі), а також у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року з предметів духовно-морального виховання», на якому Господь дарував їй зайняти перше місце в Україні. 

Вчителька нагороджена численними грамотами, подяками та дипломами різного рівня.  

  Ось уже 7 років поспіль Олена Лук’янівна  готує і возить дітей на Всеукраїнську олімпіаду «Юні знавці Біблії», яку проводять на базі Національного університету «Острозька академія», і кожного року її діти займають по декілька призових місць у різних вікових категоріях.

Від імені учнів школи говорить учениця 11-го класу Марія Куцова:

– Олена Лук’янівна – чудовий учитель. На уроках християнської етики вона знайомить нас з Божим словом, а зарубіжної літератури – із словом людським. Наша вчителька любить нас, а ми любимо її. Дякуємо вам, Олено Лук’янівно, за Слово і Любов!

За все, що має у своєму житті, Олена Лук’янівна вдячна Богові, бо без Його благословення, вважає, не досягла б нічого.

Галина Оліферчук.

НА ЗНІМКУ: вчитель зарубіжної літератури та основ християнської етики опорного навчального закладу «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів» Олена ПРАДІЙЧУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Так у вільному перекладі на українську звучать слова видатного поета ХІХ століття Миколи Некрасова. А почати ними хочу свою розповідь про людину, яка ніколи не мріяла про славу, гроші, а просто любить свою працю, яка, за словами поета, їй справді солодка. І праця ця за покликом серця і душі Вчителя з великої літери, яким є Олена Лук’янівна Прадійчук з Люблинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Написати про неї я збиралася давно, але все, як-то кажуть, руки не доходили. Але ось почула, що рішенням Волинської обласної ради від 7 вересня ц. р., № 15/26  педагогу присвоєно звання лауреата обласної Премії  імені Гошовського Й. В., і зрозуміла, що мовчати просто не маю права.

Бути вчителем не так уже й легко. Потрібно, в першу чергу, любити дітей, бачити в них особистість і розкрити той талант, який закладений в дитячому сердечку. Саме  за цими критеріями і діє Олена Лук’янівна Прадійчук, яка щоденно топче шкільну стежину до своїх вихованців. А їх у неї немало. 

Лише цьогоріч допитливих п’ятикласників у неї аж 29! І до кожної дитини треба вміти знайти підхід, навчити творчо мислити, робити правильні висновки. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 771

Так сталося, що далекого від нас 1939-го року з різницею в один тиждень – 27 вересня і 4 жовтня – на Волині стали виходити дві популярні пізніше газети - "Радянська Волинь" у Луцьку і "Прапор Леніна" у Ковелі. Не важко підрахувати, що вчора теперішній "Волині-новій" виповнилося 78 років, а "Вістям Ковельщини" стільки ж буде наступної середи.

Здавалося б, є всі підстави вітати і наших обласних колег, і самих себе з непересічною датою. Бо нині в Україні можна на пальцях перелічити періодичні видання, історія яких вимірюється не роком-двома, а багатьма десятиріччями. Це тим більше вражає, що журналістам нині доводиться працювати в умовах, які сприятливим аж ніяк не назвеш. Криза в економіці, зубожіння більшої частини населення, неоголошена війна на Сході країни, кінця-краю якій не видно, корупція у вищих ешелонах влади вкрай негативно позначаються на діяльності друкованих засобів масової інформації. І просто диво, що і "Волинь-нова", і "Вісті Ковельщини", як і деякі інші місцеві газети, ще тримаються "на плаву".

Але це сьогодні. А що буде завтра?

На тему "завтра" 23 вересня ц. р. у "Волині-новій" її головний редактор Олександр Згоранець під рубрикою "Слово до читача" надрукував статтю "А знищення порятунком називають…". З огляду на те, що більшість висловлених ним думок збігається з моїми, дозволю собі процитувати найсуттєвіші:

"…Фактичне перетворення поштової галузі в магазин і  знищення її традиційної форми, до якої всі звикли, прикривається модним словом оптимізація. А, як правило, це закриття, скорочення, урізання…

Новий менеджмент "Укрпошти", зарплата якого, на відміну від листонош, вимірюється сотнями тисяч гривень (тільки місячна ставка головного поштаря країни Ігоря Смілянського становить понад 333000 гривень!), каже, що рятує галузь від збитків, тому й підняв тарифи на доставку друкованих видань. Захмарно підняв!".

Далі Олександр Згоранець інформує читача про те, у що в кінцевому підсумку обернеться те захмарне підняття і для журналістів, і для передплатників (до речі, як він зауважує, не лише "Волині-нової").

"І ми нічого не можемо з цим зробити, адже "Укрпошта" – монополіст, який сам встановлює правила гри, тобто виставляє розцінки, – майже в розпачі пише мій колега. – Тоді як влада на це все закрила очі. І це в час гібридної війни з Росією, де йде боротьба за кожну душу!

Яка душа, скажете ви, коли зараз стоїть вибір навіть не між ковбасою і газетою, а буханцем хліба і газетою?! Тому, які б палкі слова ми не говорили про потребу в духовному хлібі, житній чи пшеничний буханець завжди переважить будь-яку пресу, коли ледь зводиш кінці з кінцями…".

Повідомив Олександр Згоранець і не зовсім приємну для читачів газети новину: з нового року "Волинь-нова" виходитиме двічі на тиждень, а не тричі, як це є нині. Щоправда, сумарна кількість сторінок залишиться попередньою. Висновок сказаного головним редактором гіркий, але справедливий:

"Найнеприємніше, що підняття тарифів сталося в час реформи із роздержавлення газет, яка для багатьох засобів масової інформації означатиме припинення їхнього виходу. Мовляв, захотіли вільного плавання – плавайте, випливайте, топіться або… йдіть під крило олігархів. Так, там приймуть, обігріють і… змусять танцювати  під їхню дудочку".

l

Що ж, до написаного важко щось додати, бо ситуація і в редакції ковельської газети не проста. Щоправда, певні відмінності є, бо "Волинь-нова" обласне видання, фінансові можливості у нього кращі, як у нас. Однак проблема виживання українських мас-медіа загалом стоїть дуже гостро – що в Луцьку, що в Києві, що в Ковелі, що в Турійську. І не схоже, що б вона  когось хвилювала, окрім самих журналістів.

Коли про це я сказав на конференції, яка з нагоди Дня журналіста відбулася у червні ц. р. в обласному центрі, у відповідь від одного з високопоставлених волинських чиновників почув: "Знайдіть собі багатого інвестора". 

Порада, звичайно, "цінна", але, по-перше, який інвестор захоче вкладати кошти у видання газети, котра в сьогоднішніх умовах фінансової й економічної криз, за відсутності ринку реклами, нестабільності національної валюти, при постійному зростанні вартості тарифів на всі види послуг, зниженні платоспроможності населення тощо навряд чи принесе прибуток?

По-друге, чим обернулося так зване "інвестування" капіталу в наші телевізійні канали, ми бачимо наяву: там відверто захищають і відстоюють інтереси того чи іншого олігарха або політиків, які його підтримують, не надто переймаються проблемами державотворення. Більше того: оскільки чимало власників каналів  мають свої бізнесові інтереси в Росії, то цілком зрозуміло, що все це накладає свій відбиток на зміст телепередач, де свобода слова – поняття другорядне.

Особисто я все більше переконуюся у тому, що в Україні взято курс на знищення національної преси, про що фактично написав і Олександр Згоранець. Можновладцям не потрібні газети, які читає народ, в якому вони вбачають загрозу для свого безбідного існування. Бо якби було інакше, то київська влада розуміла б: виграти інформаційну війну, яка не менш важлива від збройної, без друкованого слова неможливо. На жаль, є так, як є: під виглядом "реформ" нищать національну економіку, культуру, освіту, охорону здоров'я, пресу.

Чесно кажучи, журналісти не вимагають від урядовців якихось надзвичайних пільг. Ми просто хотіли б, аби їх слова не розходилися з ділами. А то пообіцяли фінансову підтримку редакціям, які першими стали на шлях роздержавлення, і… "забули". 

Не можна вважати нормальним і той факт, що наша держава, на відміну від деяких європейських країн, не продумала механізм підтримки національних періодичних видань, як це роблять, наприклад, у Франції, шляхом пільгового оподаткування, інших преференцій.

l

Читач може запитати: "А що ж буде далі з "Вістями Ковельщини"?"

Скажу твердо: газета виходила, виходить і буде виходити. Слава Богу, на Ковельщині "міськрайонку" читає декілька тисяч чоловік, які, сподіваємося, залишатимуться їй вірні й надалі. Ділова співпраця у нас налагоджена з владою. Не зважаючи на всі труднощі і негаразди, завдяки розумінню з боку депутатів районної і міської рад, їх керівництва, як і керівництва райдержадміністрації, цьогоріч ми працюємо за укладеними угодами, відповідно до яких постійно інформуємо про те, над вирішенням яких питань працюють представницька і виконавча гілки місцевої влади. Дедалі активніше використовують можливості "Вістей Ковельщини" об'єднані територіальні громади району.                   

Звичайно, у зв'язку з несприятливою ситуацією, яка нині складається в галузі преси, певні корективи у свою подальшу роботу будуть змушені внести і працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини". Головне – економія, економія і ще раз економія у великому й малому. 

Про конкретні кроки в цьому напрямку розповідати не буду, але знаю одне: легко не буде.  Тому звертаюся до всіх теперішніх читачів газети з проханням підтримати нас і у 2018-му році, передплативши "Вісті Ковельщини" – єдине громадсько-політичне видання в нашому поліському краї. До речі, наскільки мені відомо, передплатна кампанія на наступний рік "Укрпоштою" вже розпочалася. Вона триватиме до кінця грудня ц. р. 

Але як би нам не було важко, хочу щиро привітати читачів, громадських дописувачів, ветеранів преси, усіх, кому не байдужа доля "міськрайонки", напередодні 4 жовтня – дня народження ковельської  газети. Бажаю і Вам, і нам, журналістам, мужності, витримки, віри в те, що при допомозі своїх вірних і щирих друзів  вистоїмо й переможемо!

Микола ВЕЛЬМА.

P. S. Не можу на завершення не сказати декілька слів на адресу тих київських "небожителів", які свідомо чи несвідомо гублять українську пресу: опам'ятайтеся, доки не пізно – ви нищите одну з важливих гілок народовладдя в державі. І якщо розраховуєте, що, ліквідувавши друковані ЗМІ, будете жити спокійно й безтурботно, то дуже  помиляєтеся. Слово безсмертне, як і безсмертний народ, яким він спілкуєтеся.

Окрім того, та гілка, про яку я згадав вище, дає змогу і вам на ній "гніздитися" й бути тим, ким ви є нині. Якщо ви її свідомо руйнуєте, то або не маєте великого розуму, або відчуваєте свою приреченість.

В одному і в другому випадках мені дуже шкода Вас, бо самі не відаєте, що творите.

М. В.

Так сталося, що далекого від нас 1939-го року з різницею в один тиждень – 27 вересня і 4 жовтня – на Волині стали виходити дві популярні пізніше газети - "Радянська Волинь" у Луцьку і "Прапор Леніна" у Ковелі. Не важко підрахувати, що вчора теперішній "Волині-новій" виповнилося 78 років, а "Вістям Ковельщини" стільки ж буде наступної середи.

Здавалося б, є всі підстави вітати і наших обласних колег, і самих себе з непересічною датою. Бо нині в Україні можна на пальцях перелічити періодичні видання, історія яких вимірюється не роком-двома, а багатьма десятиріччями. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 714

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»

І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.

l

В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».

Здавалося, сама природа бере участь в цьому знаковому дійстві. Сірі хмари проясніли і дощик призупинили. Віти плакучої верби, ніби винуваті, опустили свої листочки до землі, нагадуючи, що краса природи безсила перед хилим агресором і що проти нього потрібно виступати єдиним фронтом. Прикро, що цю істину не зрозуміли деякі представники влади. Чом би депутатам, головам комісій, іншим чиновникам, не прийти сюди і не засвідчити, що й вони за мир?

Перед очима постає міжнародна акція в далекій Боснії-Герцоговині, в Меджугор’ї, у якій брали участь і ковельчани. Маршем миру довжиною 17 кілометрів (!) під палючим Сонцем йшли  зовсім юні і зрілі, а з ними разом – сивочолі. Що таке мир для тих, хто переживає жахіття війни, я бачив на власні очі в образі згорбленої бабусі, яка допомагала собі в ході милицями-малицями. Вона пережила біду і втрати від війни. Вона на «чотирьох» своїм ходом ніби закликала: зупиніть війни на планеті!

Наші діти й батьки, які теж прибули, на міську площу,  а з ними вихователі-керівники, через сірий простір несли свій голос:

«Президенте, політики і можновладці, дорослі дяді! Зупиніть війну прокляту заради життя в Україні».

l

Міська акція «Голуб миру-2017» пройшла напрочуд злагоджено, організовано і творчо. Маю право, як рядовий ковельчанин, виявити глибоку подяку, насамперед, методистам управління міської освіти Жанні Колесніковій, Палацу учнівської молоді – Людмилі Посполітак.

Окрасою урочистого дійства були по праву ведучі – Максим Ризванюк, голова ради учнівського самоврядування міста (ЗОШ №7) та Владислава Хвіц (ЗОШ №10). Все відбулося змістовно, чітко і артистично.

Про важливість і значення миру говорили виступаючі: Жанна Колеснікова, Олексій Шумік, працівник військкомату, Леонід Хвещук, голова Ковельської спілки ветеранів і волонтерів АТО. Мав слово і автор цих рядків. 

Переконливо з вуст виступаючих звучало, що саме «Юні – це майбутній мир» і кожен учень має бути гідним своєї Батьківщини – України. І разом з тим військовики запевнили, що, попри все, вони захистять і мирну працю, і навчання, і неньку-Україну.

Гарно прозвучали вірш «Про мир» у виконанні Ірини Сахарчук та Дарини Дубцюк і патріотична пісня у виконанні дуету (Евеліна Михалевська та Ілля Сидорук).

Під легку музику відбувся флешмоб «Мир», в якому діти виступали з голубами.

Кожна школа продекламувала свій девіз про мир.

Як і годиться, завмер майдан дорослих і юних у хвилині мовчання:

«Хай буде мир і зникне слід війни,

А голуб миру нас щораз оберігає.

Ми – українські дочки і сини,

І шлях до волі нас усіх єднає».

Ці слова майже молитовно пролунали з вуст ведучих. Переконаний: небо почуло. Нехай цей захід – маленька краплинка, але вона поповнює широке море мирних вод.

І я поетичними рядками долучаюся до боротьби за мир:

Чому ти плачеш, мамочко?

– Мамусю, рідна, мила моя

 мамочко,

Де татко наш? Нема його й нема…

– Ой, люба доню, моя співуча

 пташечко,

Не прийде він – забрала в нас його

 війна.

– Неправда, мамо! Я тобі не вірю,

Він сильний! Він війну перемагає.

– Моя дитино, пішов наш татко

 ради миру,

А куля хижа жалить в серце, 

не питає.

– Ні-ні, матусю. Чула я – Герої 

не вмирають.

А татко наш герой? Ну, правда ж,

 мамо.

– Герой… Його душа у небесах

 літає,

І в серці нашім він назавжди 

з нами.

– Мамцю, рідна, можна я світлину

Твою і татка під подушку покладу?

– Так, доню, нехай у сні прийде

 хвилина,

Де ми всі разом. Дай, Боже, миру

 наяву!

– Матусю, мила! Чому ти плачеш,

 мамочко?

Не вір нікому, що татка нашого

 нема.

– Закриймо віченьки. Засни вже,

 моє Сонечко,

Хай мир насниться й татко, а не

 війна.

l

Проснеться донечка, але немає

            вдома татка.

Ріка життя тече – сумує, плаче

 сиротина.

Дорослі дяді, зупиніть війну

 трикляту!

За гріх, який? За що нести провину?

О, Богородице свята, Ти добра,

 знаю.

Спини війну. Верни дитячий сміх.

Верни нам мир, прошу Тебе,

 благаю,

Заради щастя мам і татусів усіх.

Війна – це зло.

Війна – це кров.

Хай прийде мир

Й Твоя, о, Господи, любов!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»

І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.

ххх

В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 908