Як моркву зберігати

Як правило, господарі мають немало проблем із збереженням моркви.

Отже, як моркву краще зберегти? Якщо є льох, то в сухому піску або торфі в ящиках. Якщо моркви небагато або ви ростете її для немовляти, то її можна зберігати в ящику на нижній полиці холодильника у моху-сфагнумі.

Перед закладкою на зберігання в льохові моркву не миють, при зберіганні в холодильнику моркву слід промити, обприскати розчином «Фітоспорину» і просушити в тіні. Гичку зрізують, залишаючи приблизно 1,5 см. Не можна зберігати моркву разом з яблуками, оскільки останні виділяють етилен, що погіршує смак моркви.

Для дорослих членів родини моркву краще сушити, консервувати або заморожувати. Справа в тому, що морква навіть при зберіганні в льохові або в холодильнику зберігає вітаміни й корисні властивості тільки до кінця лютого – початку  березеня. Потім коренеплід вмирає, в ньому утворюються мікотоксини, шкідливі для нашого організму.

Вживаючи стару моркву, ви отруюєте свій організм. Особливо це небажано для маленьких дітей.

Сушена, заморожена або консервована морква токсинів, природно, не утворює, і її можна вживати до нового врожаю.

Підзимовий посів овочевих культур

Хочете одержати врожай овочів ранньої весни – у травні? У такому випадку їх потрібно посіяти восени. Під зиму рекомендується висівати моркву, редис, пастернак, листовий салат, кресс-салат, шпинат, петрушку, цибулю насінням  й сівком на перо.

Переваги підзимового посіву наступні. На початку весни важко обробляти грунт  для раннього  посіву насіння. Якщо ж, навпаки, погода стоїть суха, то волога швидко випаровується з поверхні ґрунту й сходи не будуть дружними. При посіві наприкінці осені таких складностей, як правило, не виникає.

Насіння, посіяне пізньої осені, набухає при зимових відлигах і загартовується під впливом низьких температур. Посіяні під зиму рослини краще витримують весняний заморозок, їх коренева система більш розгалужена, вони краще використовують ґрунтову вологу й живильні елементи. Крім того, вони менше вражаються шкідниками й хворобами, ніж рослини, посіяні навесні.

Для підзимового посіву відводять захищені від вітрів, добре освітлені ділянки. Бажано, щоб ґрунт був легкий за механічним складом.

У якості добрива рекомендується вносити компост, перегній (8-10 кг/м2). Якщо ґрунт сухий, то його за 15 днів до посіву поливають, але, як правило, восени бувають дощі й ґрунт частіше  зволожений, гряду добре вирівнюють.

Гряди роблять шириною до 100 см, міжряддя – до 20 см, це полегшує догляд за посівами, і навесні над ними легко розмістити дуги й накрити укривним матеріалом.

Насіння сіють із врахуванням того, щоб воно набрякло, але не встигнуло зійти: наприкінці жовтня до середини листопада.

 При підзимовому посіві норма висіву повинна бути вище: для моркви це приблизно 4-5 г/м2, салату й пастернаку – 3-4 г/м2, кропу – 10-15 г/м2, шпинату — 80-30 г/м2, насіння цибулі – 4-5 г/м2.

Перед посівом маркерують борозни глибиною 3-7 см, насіння висівають на глибину 1,5-2 см.

Посіви мульчують торфом, щоб попередити кірки на поверхні грунту, прикривають покривним матеріалом. Якщо на початку весни  посіви вкрити надутим поліетиленом, то можна одержати надранній урожай овочів. При цьому,  як і при весняній сівбі, важливо вчасно провести розпушування, підживлення й боротьбу з бур’янами.

До насіння моркви й пастернаку добавляють насіння салату або редису, щоб ранньою весною при обробці ґрунту в міжряддях не пошкодити посіви, оскільки ці культури сходять пізніше, ніж салат і редис.

Вітаміни ростуть в... оселі

Зимової пори можна мати город і в оселі, тобто  на підвіконні. І коли на вулиці тріщить мороз, приємно взимку зрізати до обіду зі свого домашнього «городу» пучечок кропу або гілочку селери. І корисно, бо той же кріп дуже багатий на вітамін С, каротин, солі калію, натрію, кальцію, магнію, заліза.

Для того, щоб утворити такий город, годяться усі вікна, крім північних. Зелень можна вирощувати з дерев'яних ящиках, керамічних горщиках, поліетиленових пакетах і, навіть, у консервних банках. Дерев'яні ящики виготовляють  по ширині підвіконня. Щоправда, в деяких сучасних будинках підвіконня буває дуже вузьким. Тоді треба їх наростити. В ящик кладуть пакет, в якому проколюють шилом сім-десять отворів для дренажу і встановлюють на підвіконня.

Землю треба готувати завчасно і зберігати у будь-якій провітрюваній ємкості  — мішку, ящику – на балконі або в холодному місці. Землю бажано проморозити: загинуть хвороботворні організми. Ідеальна суміш складається з 60-70% торфу, 20-30 – гною, 5-10 – дернової землі, 2% фосфорних добрив і невеличкої кількості промитого річкового піску. У крайньому випадку використовуйте будь-яку землю.

Найпростіше вирощувати на підвіконні цибулю на перо. В зеленому пері вітаміну С міститься у 3-4 рази більше, ніж у самій цибулі. Цікаво, що у великих цибулин після зрізання перо виростає знову і не гіршої якості. Просто вирощувати зелень із ко-рєнеплсдів – петрушки, буряка, селери та інших. Для цих культур головне – обеззаражена земля, поміркований полив і побільше світла. Не присипайте росткові точки землею, інакше коренеплоди почнуть загнивати.

Вибираємо обігрівач

Холодна пора року приносить холод. Тож без обігрівачів не обійтися. Але врахуйте наступне: чим більша його потужність, тим більше грошей ви платитимете. Звісно, є обігрівачі і на рідкому паливі, і на газі, але вони дуже непрості в керуванні і дуже дорогі.

Отже, вибір оптимального обігрівального приладу залежить від площі приміщення, його призначення, висоти стелі і причини тепловтрат, (зокрема, відкриті двері, погана теплоізоляція).

Як визначитися з потужністю опалювального приладу, що підійде саме для ваших умов?Це зробити нескладно. Досить знати, що обігрівач у 1 квт (1000 Вт) здатний обігріти площу в 10 квадратних  метирів. На кімнату 20-25 квадратних метрів, що має центральне опалення, досить обігрівача потужністю 1-1,5 квт.

Пам’ятайте, що при обігріві житлової кімнати важливо, щоб повітря прогрівалося швидко і рівномірно, а потрібна температура постійно підтримувалася. Оптимальний вибір для приміщень до 30 квадратних  метрів – масляний обігрівач чи тепловентилятор.

Як правило, якісний масляний обігрівач усього за 20-25 хвилин нагріє кімнату. Ще й такі переваги цього обігрівача – невисока температура нагрівання корпуса і підтримка заданої температури.

А ось  обігрівачам з відкритою спіраллю властиві наступні недоліки – вони спалюють кисень і поширюють неприємний запах підгорілого.

Врахуйте, що масляні радіатори більш безпечні — їх можна залишати включеними цілодобово. Потужність їх складає 1-2,5 квт. А ще вони не мають потреби в обслуговуванні, тому що заповнені спеціальним довговічним масляним теплоносієм.

Ліки з гарбуза

Гарбуз не лише  годує, але й лікує. Зі свіжого, ще не висушеного й не очищеного насіння гарбуза можна виготовити протиглистяні ліки так: 500 грамів (це близько 500 насінин) подрібнити разом з лушпайками у м'ясорубці, залити подвійною кількістю води (п'ятьма склянками) і випаровувати вологу протягом двох годин на помірному вогні, не доводячи до кипіння. Після цього відвар, згущений майже наполовину, проціджують через марлю і з його поверхні збирають непотрібний шар олії.

Немовляті віком до року цих ліків дають по 10 міліграмів; коли ж дитині, скажімо, вісім років, то порцію збільшують до 80 міліграмів.

У дні лікування від глистів потрібно споживати рідку їжу (супи, кашу, овочеве пюре, кисле молоко тощо). Ввечері рекомендують застосовувати проносну сіль (25— 30 грамів для дорослих). Вранці другого дня вдаються до очисної клізми і п'ють ковтками приготовлені ліки натщесерце протягом 30–40 хвилин.

Доречно сказати, що в Індії гарбуз використовують для лікування туберкульозу. Доведено, що водний екстракт плодів цього овоча в розведенні 1 : 10 000 гальмує ріст туберкульозної палички.

Спокій в саду

Період спокою в саду має свої особливості. Після вегетації плодові дерева переходять у стан спокою, який ділиться на попередній, глибокий ї вимушений.

Перший буває лише у бруньок влітку.

Із попереднього спокою бруньки виходять у другій половині вегетації, коли дерево дуже нагрівається від вогню, після обприскування пестицидами у підвищеній концентрації або при пошкодженні листя шкідниками і хворобами.

Глибокий, або органічний, спокій настає через деякий час після листопаду. У дерев відбуваються при цьому складні фізіолого-біохімічні зміни, процеси росту у надземній частині припиняються повністю, крохмаль у клітинах перетворюється у цукор, різко зростає водоутримна здатність клітин, значно зменшується обводненість тканин. Протоплазма у клітинах відділяється від оболонок і покривається жироподібними речовинами (ліпоїдами). Дихання в цей період різко уповільнюється.

У такому стані дерево і окремі його органи чи тканини можуть витримувати великі морози. Воно не реагує на зміну температури грунту і повітря. Навіть, коли б у цей час стало тепло, як улітку, бруньки не розкрилися б, вегетація не почалася б.

Окремі гілки і тканини дерева переходять у стан глибокого спокою і виходять із нього в різний час. Зокрема, дуже рано переходить у стан глибокого спокою периферійна частина крони, потім напівскелетні та скелетні гілки і, найпізніше, штамб, його нижня частина. Вихід із глибокого спокою відбувається у зворотному напрямку.

Із усіх тканин гілок дуже пізно переходить у стан спокою камбій, який найбільш зимостійкий. У напрямку зменшення зимостійкості тканини гілок розміщуються у такому порядку: камбій, луб, деревина, серцевинні промені, серцевина.

А ось коренева система не переходить у стан спокою. Якщо в зоні розміщення коренів плюсова температура, вони вбирають воду і розчинені у ній елементи живлення. Тривалість глибокого спокою визначає зимостійкість, а глибина – морозостійкість плодових дерев. Різні породи й сорти мають неоднакову тривалість глибокого спокою та його глибину.

Більшість плодових культур виходять із стану глибокого спокою у кінці січня, протягом лютого та в першій половині березня, причому кісточкові плодові культури раніше, ніж яблуня і груша. Тим часом у сіянців він триваліший, ніж у щеплених рослин. Молоді дерева пізніше вступають у період глибокого спокою, пізніше і виходять із нього.

Після виходу із стану глибокого спокою, якщо немає сприятливих умов для вегетації, дерева переходять у вимушений спокій. У цей час у них різко знижується зимостійкість. Достатньо підвищення температури кори до плюс З–7 °С, як починається ділення клітин камбію.

Наступне похолодання або зниження температури повітря вночі до мінус 10—15 °С призводить до пошкодження цієї тканини.

Внаслідок підмерзання  камбію навесні починається відмирання кори. Утворюються так звані опіки, найчастіше із південного боку на штамбах і скелетних гілках дерев.

За матеріалами видання «Присадибне і дачне господарство».

Як правило, господарі мають немало проблем із збереженням моркви.

Отже, як моркву краще зберегти? Якщо є льох, то в сухому піску або торфі в ящиках. Якщо моркви небагато або ви ростете її для немовляти, то її можна зберігати в ящику на нижній полиці холодильника у моху-сфагнумі.

Перед закладкою на зберігання в льохові моркву не миють, при зберіганні в холодильнику моркву слід промити, обприскати розчином «Фітоспорину» і просушити в тіні. Гичку зрізують, залишаючи приблизно 1,5 см. Не можна зберігати моркву разом з яблуками, оскільки останні виділяють етилен, що погіршує смак моркви.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 634

Нещодавно в місті Нововолинську відбулися обласні змагання серед людей з обмеженими можливостями "Сильні духом". Метою такого заходу є повернення людей, які з різноманітних причин втратили певні фізичні можливості, до повноцінного життя, їх фізична реабілітація і психологічна адаптація, а також популяризація спорту, як здорового способу життя і гармонійного розвитку людини.

У змаганнях  взяли участь команди з Володимира-Волинського, Горохівського, Ковельського, Маневицького, Ратнівського районів, Ковеля та  Нововолинська. Ковельщину представляли спортсмени із Голобської та Колодяжненської об'єднаних територіальних громад та міста Ковеля, а саме: Паталій Борис, Лисюк Володимир, Іваненко Микола, Вакульський Олександр, Кравчук Володимир.

Гостинна зустріч, приємна дружня атмосфера, гарна погода та радісні зустрічі давніх друзів були сприятливі для веселого і невимушено-бадьорого проведення цього дійства. А саме місце проведення — новенький спортивний комплекс з сучасним обладнанням та покриттям — сприяло успішному проведенню різних видів змагань.

Поєдинки проходили у таких видах спорту, як перегони на візках, бочча, дартс, баскет.

Наші успіхи:

- Кравчук Володимир — І-ше місце по баскету, І-ше місце по дартсу;

- Паталій Борис — ІІІ-тє місце по перегонах на візках;

- Вакульський Олександр — ІІ-ге місце по перегонах на візках;

- Іваненко Микола — ІІІ-тє місце по дартсу.

В результаті змагань ніхто з учасників не залишився без подяк, грамот, медалей та сувенірної продукції.

Участь у фестивалі команди з Ковельського району стала можливою завдяки сприянню голови Ковельської районної ради Андрія Броїла,  Голобського селищного голови Сергія Гарбарука, Колодяжненського сільського голови Віталія Кашика, директора Голобського дитячого будинку-інтернату Миколи Пруда, начальника відділу молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Ігоря Семенюка, водія Миколи Мартинюка.

Учасники змагань із Ковельщини відчувають себе у хорошій фізичній формі та не збираються зупинятися на досягнутому. 24 вересня вони взяли участь у V відкритих районних змаганнях серед осіб з обмеженими фізичними можливостями "Дорога до власних перемог", які відбулися в Маневичах.

Їх організаторами виступили  Маневицька районна громадська організація інвалідів "Довіра", сектор у справах молоді та спорту Маневицької райдержадміністрації, Волинський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт".

Участь у змаганнях взяли спортсмени із Луцька, Володимира-Волинського, Нововолинська, Горохова, Любешова, Каменя-Каширського, Рожищ  та Ковельського району.

Команда із Ковельщини була представлена у складі Володимира Кравчука, Володимира Лисюка, Бориса Паталія, Олександра Абрамчука, Богдана Сметюха.

Атмосфера змагань була такою, що швидше нагадувала спортивне свято, ніж суперництво. Спортсмени демонстрували свою майстерність в таких видах спорту, як дартс, бочча, стрільба із пневматичної гвинтівки, баскет.

За підсумками змагань  Володимир Лисюк зайняв І-ше місце у дисципліні “баскет”, ІІІ-тє місце у дисципліні “дартс”; Борис Паталій та Богдан Сметюх зайняли ІІ-ге місце у змаганнях з гри в “боччу”. Варто зазначити, що спортивне знаряддя для гри в боччу було надане в рамках проекту Vol Kov Tur "Щодо сприяння відбудові та сталому розв'язанню проблем внутрішньо переміщених осіб та постраждалого від конфлікту населення в Україні" Міжнародною організацією з міграції, який реалізовує Ковельська районна рада разом з Турійською районною радою та Володимир-Волинською міською радою.

Висловлюємо вдячність за сприяння в організації поїздки депутату районної ради Анатолію Корнійчуку.

Володимир Кравчук,

голова 

ГО "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".

Нещодавно в місті Нововолинську відбулися обласні змагання серед людей з обмеженими можливостями "Сильні духом". Метою такого заходу є повернення людей, які з різноманітних причин втратили певні фізичні можливості, до повноцінного життя, їх фізична реабілітація і психологічна адаптація, а також популяризація спорту, як здорового способу життя і гармонійного розвитку людини.

У змаганнях  взяли участь команди з Володимира-Волинського, Горохівського, Ковельського, Маневицького, Ратнівського районів, Ковеля та  Нововолинська. Ковельщину представляли спортсмени із Голобської та Колодяжненської об'єднаних територіальних громад та міста Ковеля, а саме: Паталій Борис, Лисюк Володимир, Іваненко Микола, Вакульський Олександр, Кравчук Володимир.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 640

Минулої  суботи розпочав роботу після літньої перерви басейн Ковельської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи імені Євгена Кондратовича. Тож дорослі та малеча мають змогу скористатися чудовою нагодою зміцнити власне здоров'я, оздоровити організм, поліпшити фізичний стан, схуднути чи підкачати м'язи, отримати заряд бадьорості та енергії. Позитивні моменти від занять плаванням можна перераховувати й далі. Словом — користь і задоволення. 

Аби умови для відвідувачів були комфортними та безпечними, перерва у роботі обох басейнів (дитячого та для дорослих) не минула марно. Цей час був ефективно використаний для проведення поточного та косметичного ремонтів. 

Як завжди, тут вас зустрінуть досвідчені тренери-викладачі з плавання, які знайдуть індивідуальний підхід до кожного, покажуть комплекс фізичних вправ, навчать впевнено почуватись у воді дітей. 

З ініціативи адміністрації закладу та за підтримки міської влади Ковеля другий рік поспіль відвідують басейн діти з особливими потребами. Для багатьох з них плавання уже стало не лише оздоровчою процедурою, а й спортивним захопленням. Адже з дітьми займаються професійні тренери, відомі спортсмени, які власним досвідом та прикладом показують, що сила волі та бажання досягти успіху наближають до омріяних перемог.   

Засновником школи плавання у Ковелі був Євген Кондратович — Заслужений працівник фізичної культури та спорту України, колишній директор комплексної ДЮСШ, чиє ім'я вона сьогодні носить. Тож продовження славних традицій школи є справою честі як для закладу, так і для його вихованців.        

У спортивних та оздоровчих групах мають змогу займатися ковельчани різного віку, починаючи від дітей з шести років. А максимальної межі по віку немає. Головне — бажання і фізичний стан. Адже користь від плавання є для усіх вікових категорій, для людей фізично здорових та обмежених певними хворобами. Плавання необхідне для профілактики сколіозу, сприяє гарній поставі, знижує ризик виникнення серцево-судинних захворювань, позитивно впливає на деякі групи м'язів, нормалізує тиск і поліпшує роботу дихальної системи. 

Незабаром розпочнеться новий академічний рік в Університеті третього віку. Його слухачі — літні ковельчани, які, перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжують вести активний спосіб життя. Заняття з фізичної реабілітації для них проводить незмінний  куратор — директор закладу, заслужений тренер України, майстер спорту Олена Клімашевська (на знімку). 

Тож блакитні доріжки чекають усіх, хто уже придбав абонемент та чекав на відкриття нового сезону плавання, а також тих, хто лише планує своє дозвілля та бажає зміцнити здоров'я. 

Наталія МИХАЙЛЮК.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Минулої  суботи розпочав роботу після літньої перерви басейн Ковельської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи імені Євгена Кондратовича. Тож дорослі та малеча мають змогу скористатися чудовою нагодою зміцнити власне здоров'я, оздоровити організм, поліпшити фізичний стан, схуднути чи підкачати м'язи, отримати заряд бадьорості та енергії. Позитивні моменти від занять плаванням можна перераховувати й далі. Словом — користь і задоволення. 

Аби умови для відвідувачів були комфортними та безпечними, перерва у роботі обох басейнів (дитячого та для дорослих) не минула марно. Цей час був ефективно використаний для проведення поточного та косметичного ремонтів. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1779

Ніколи слави не жадай,

Не будь грошей слугою.

Трудись по силах і бажай,

Солодким труд щоб був з 

тобою.

Так у вільному перекладі на українську звучать слова видатного поета ХІХ століття Миколи Некрасова. А почати ними хочу свою розповідь про людину, яка ніколи не мріяла про славу, гроші, а просто любить свою працю, яка, за словами поета, їй справді солодка. І праця ця за покликом серця і душі Вчителя з великої літери, яким є Олена Лук’янівна Прадійчук з Люблинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Написати про неї я збиралася давно, але все, як-то кажуть, руки не доходили. Але ось почула, що рішенням Волинської обласної ради від 7 вересня ц. р., № 15/26  педагогу присвоєно звання лауреата обласної Премії  імені Гошовського Й. В., і зрозуміла, що мовчати просто не маю права.

Бути вчителем не так уже й легко. Потрібно, в першу чергу, любити дітей, бачити в них особистість і розкрити той талант, який закладений в дитячому сердечку. Саме  за цими критеріями і діє Олена Лук’янівна Прадійчук, яка щоденно топче шкільну стежину до своїх вихованців. А їх у неї немало. 

Лише цьогоріч допитливих п’ятикласників у неї аж 29! І до кожної дитини треба вміти знайти підхід, навчити творчо мислити, робити правильні висновки. 

І ось уже 38-й рік Олена Прадійчук щодня поспішає до школи, до своєї галасливої дітвори, де на неї чекають безліч дитячих запитань: «А чому?..» Довірливі п’ятикласники зграйкою обступають свою вчительку, яка душею разом з ними. Вони про щось запитують в Олени Лук’янівни, про щось радяться. 

Вона, закінчивши свого часу Луцький педінститут, викладає в опорному навчальному закладі «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів» зарубіжну літературу і християнську етику, навчаючи дітей любити Бога, людей, заповнює добротою дитячі серця. 

Смішно і дивно, але в дитинстві вчителька мріяла бути… кіномеханіком. Можливо, тому, що на її дитинство припали роки, коли ще телевізори були не у всіх і вважалися великою розкішшю. А так хотілося подивитися якийсь мультик чи кінофільм! Вдома телевізора не було, тож дівчинка бігала до однокласниць “на кіно”.

До кожного учня чи учениці у вчительки особливий підхід, адже так важливо не тільки допомогти дитині здобути ґрунтовні знання з предмета, а й навчити, як їй вистояти у сьогоднішньому жорстокому світі, не зламатися під важкими ударами життя. Тож, здійснюючи поставлені перед школою завдання, старається Олена Прадійчук йти у ногу з часом і не тільки застосовувати традиційні форми й методи навчання та виховання учнів, а  опановувати нові, щоб можна  було з максимальною для дітей користю використати час їхнього перебування у навчальному закладі.

За всі роки своєї праці Олена Лук’янівна невтомно трудиться на педагогічній ниві. Публікує свої праці у різних педагогічних виданнях – «Педагогічному пошуку»,  «Слові вчителя», «Всесвітній літературі в сучасній школі». 

А ще незмінною подругою є у неї Муза, яка не дає жінці спокою ні вдень, ні вночі. І хоча їй, як дружині, мамі та бабусі, вистачає клопотів на роботі і вдома, Олена Лук’янівна пише вірші, своєрідні сповіді її вразливої душі. Деякі з них харківський композитор Микола Ведмедеря поклав на музику, і вони стали піснями. А віршів у поетеси вже є аж на кілька збірок! Ось один із них.

Я З ТОБОЮ, МІЙ СВІТЕ!

Я з тобою страждаю, мій 

світе!

Твої рани кривавлять 

в мені.

Ти ненавистю весь 

оповитий,

Ллється кров в 

братовбивчій війні.

Я люблю тебе, 

зболений світе!

Посміхнись ясним 

Сонцем в імлі –

Небеса, благодаттю 

сповиті,

До моєї схилились 

землі.

Я з тобою ще вірую, 

світе, –

Нам без Бога немає 

життя!

Твоя доля в майбутньому – 

світла,

Кане зло назавжди в 

небуття.

Я з тобою надіюсь, мій 

світе!

І надія незгасна моя,

Бо любові розквітнуть 

ще квіти,

Ще постане прекрасна 

земля.

Я за тебе молюся, мій 

світе,

Щоб для правди й 

добра ти воскрес.

Й, вічним Словом Господнім 

зігрітий,

Доторкнувся душею небес!

У 2012 і 2013 роках Олена Прадійчук брала участь у конкурсі «Вчитель року» (ІІІ місце в обласному етапі), «Світова література» (ІІ місце в обласному етапі та участь у заключному, всеукраїнському етапі), а також у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року з предметів духовно-морального виховання», на якому Господь дарував їй зайняти перше місце в Україні. 

Вчителька нагороджена численними грамотами, подяками та дипломами різного рівня.  

  Ось уже 7 років поспіль Олена Лук’янівна  готує і возить дітей на Всеукраїнську олімпіаду «Юні знавці Біблії», яку проводять на базі Національного університету «Острозька академія», і кожного року її діти займають по декілька призових місць у різних вікових категоріях.

Від імені учнів школи говорить учениця 11-го класу Марія Куцова:

– Олена Лук’янівна – чудовий учитель. На уроках християнської етики вона знайомить нас з Божим словом, а зарубіжної літератури – із словом людським. Наша вчителька любить нас, а ми любимо її. Дякуємо вам, Олено Лук’янівно, за Слово і Любов!

За все, що має у своєму житті, Олена Лук’янівна вдячна Богові, бо без Його благословення, вважає, не досягла б нічого.

Галина Оліферчук.

НА ЗНІМКУ: вчитель зарубіжної літератури та основ християнської етики опорного навчального закладу «Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів» Олена ПРАДІЙЧУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Так у вільному перекладі на українську звучать слова видатного поета ХІХ століття Миколи Некрасова. А почати ними хочу свою розповідь про людину, яка ніколи не мріяла про славу, гроші, а просто любить свою працю, яка, за словами поета, їй справді солодка. І праця ця за покликом серця і душі Вчителя з великої літери, яким є Олена Лук’янівна Прадійчук з Люблинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Написати про неї я збиралася давно, але все, як-то кажуть, руки не доходили. Але ось почула, що рішенням Волинської обласної ради від 7 вересня ц. р., № 15/26  педагогу присвоєно звання лауреата обласної Премії  імені Гошовського Й. В., і зрозуміла, що мовчати просто не маю права.

Бути вчителем не так уже й легко. Потрібно, в першу чергу, любити дітей, бачити в них особистість і розкрити той талант, який закладений в дитячому сердечку. Саме  за цими критеріями і діє Олена Лук’янівна Прадійчук, яка щоденно топче шкільну стежину до своїх вихованців. А їх у неї немало. 

Лише цьогоріч допитливих п’ятикласників у неї аж 29! І до кожної дитини треба вміти знайти підхід, навчити творчо мислити, робити правильні висновки. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 771

Так сталося, що далекого від нас 1939-го року з різницею в один тиждень – 27 вересня і 4 жовтня – на Волині стали виходити дві популярні пізніше газети - "Радянська Волинь" у Луцьку і "Прапор Леніна" у Ковелі. Не важко підрахувати, що вчора теперішній "Волині-новій" виповнилося 78 років, а "Вістям Ковельщини" стільки ж буде наступної середи.

Здавалося б, є всі підстави вітати і наших обласних колег, і самих себе з непересічною датою. Бо нині в Україні можна на пальцях перелічити періодичні видання, історія яких вимірюється не роком-двома, а багатьма десятиріччями. Це тим більше вражає, що журналістам нині доводиться працювати в умовах, які сприятливим аж ніяк не назвеш. Криза в економіці, зубожіння більшої частини населення, неоголошена війна на Сході країни, кінця-краю якій не видно, корупція у вищих ешелонах влади вкрай негативно позначаються на діяльності друкованих засобів масової інформації. І просто диво, що і "Волинь-нова", і "Вісті Ковельщини", як і деякі інші місцеві газети, ще тримаються "на плаву".

Але це сьогодні. А що буде завтра?

На тему "завтра" 23 вересня ц. р. у "Волині-новій" її головний редактор Олександр Згоранець під рубрикою "Слово до читача" надрукував статтю "А знищення порятунком називають…". З огляду на те, що більшість висловлених ним думок збігається з моїми, дозволю собі процитувати найсуттєвіші:

"…Фактичне перетворення поштової галузі в магазин і  знищення її традиційної форми, до якої всі звикли, прикривається модним словом оптимізація. А, як правило, це закриття, скорочення, урізання…

Новий менеджмент "Укрпошти", зарплата якого, на відміну від листонош, вимірюється сотнями тисяч гривень (тільки місячна ставка головного поштаря країни Ігоря Смілянського становить понад 333000 гривень!), каже, що рятує галузь від збитків, тому й підняв тарифи на доставку друкованих видань. Захмарно підняв!".

Далі Олександр Згоранець інформує читача про те, у що в кінцевому підсумку обернеться те захмарне підняття і для журналістів, і для передплатників (до речі, як він зауважує, не лише "Волині-нової").

"І ми нічого не можемо з цим зробити, адже "Укрпошта" – монополіст, який сам встановлює правила гри, тобто виставляє розцінки, – майже в розпачі пише мій колега. – Тоді як влада на це все закрила очі. І це в час гібридної війни з Росією, де йде боротьба за кожну душу!

Яка душа, скажете ви, коли зараз стоїть вибір навіть не між ковбасою і газетою, а буханцем хліба і газетою?! Тому, які б палкі слова ми не говорили про потребу в духовному хлібі, житній чи пшеничний буханець завжди переважить будь-яку пресу, коли ледь зводиш кінці з кінцями…".

Повідомив Олександр Згоранець і не зовсім приємну для читачів газети новину: з нового року "Волинь-нова" виходитиме двічі на тиждень, а не тричі, як це є нині. Щоправда, сумарна кількість сторінок залишиться попередньою. Висновок сказаного головним редактором гіркий, але справедливий:

"Найнеприємніше, що підняття тарифів сталося в час реформи із роздержавлення газет, яка для багатьох засобів масової інформації означатиме припинення їхнього виходу. Мовляв, захотіли вільного плавання – плавайте, випливайте, топіться або… йдіть під крило олігархів. Так, там приймуть, обігріють і… змусять танцювати  під їхню дудочку".

l

Що ж, до написаного важко щось додати, бо ситуація і в редакції ковельської газети не проста. Щоправда, певні відмінності є, бо "Волинь-нова" обласне видання, фінансові можливості у нього кращі, як у нас. Однак проблема виживання українських мас-медіа загалом стоїть дуже гостро – що в Луцьку, що в Києві, що в Ковелі, що в Турійську. І не схоже, що б вона  когось хвилювала, окрім самих журналістів.

Коли про це я сказав на конференції, яка з нагоди Дня журналіста відбулася у червні ц. р. в обласному центрі, у відповідь від одного з високопоставлених волинських чиновників почув: "Знайдіть собі багатого інвестора". 

Порада, звичайно, "цінна", але, по-перше, який інвестор захоче вкладати кошти у видання газети, котра в сьогоднішніх умовах фінансової й економічної криз, за відсутності ринку реклами, нестабільності національної валюти, при постійному зростанні вартості тарифів на всі види послуг, зниженні платоспроможності населення тощо навряд чи принесе прибуток?

По-друге, чим обернулося так зване "інвестування" капіталу в наші телевізійні канали, ми бачимо наяву: там відверто захищають і відстоюють інтереси того чи іншого олігарха або політиків, які його підтримують, не надто переймаються проблемами державотворення. Більше того: оскільки чимало власників каналів  мають свої бізнесові інтереси в Росії, то цілком зрозуміло, що все це накладає свій відбиток на зміст телепередач, де свобода слова – поняття другорядне.

Особисто я все більше переконуюся у тому, що в Україні взято курс на знищення національної преси, про що фактично написав і Олександр Згоранець. Можновладцям не потрібні газети, які читає народ, в якому вони вбачають загрозу для свого безбідного існування. Бо якби було інакше, то київська влада розуміла б: виграти інформаційну війну, яка не менш важлива від збройної, без друкованого слова неможливо. На жаль, є так, як є: під виглядом "реформ" нищать національну економіку, культуру, освіту, охорону здоров'я, пресу.

Чесно кажучи, журналісти не вимагають від урядовців якихось надзвичайних пільг. Ми просто хотіли б, аби їх слова не розходилися з ділами. А то пообіцяли фінансову підтримку редакціям, які першими стали на шлях роздержавлення, і… "забули". 

Не можна вважати нормальним і той факт, що наша держава, на відміну від деяких європейських країн, не продумала механізм підтримки національних періодичних видань, як це роблять, наприклад, у Франції, шляхом пільгового оподаткування, інших преференцій.

l

Читач може запитати: "А що ж буде далі з "Вістями Ковельщини"?"

Скажу твердо: газета виходила, виходить і буде виходити. Слава Богу, на Ковельщині "міськрайонку" читає декілька тисяч чоловік, які, сподіваємося, залишатимуться їй вірні й надалі. Ділова співпраця у нас налагоджена з владою. Не зважаючи на всі труднощі і негаразди, завдяки розумінню з боку депутатів районної і міської рад, їх керівництва, як і керівництва райдержадміністрації, цьогоріч ми працюємо за укладеними угодами, відповідно до яких постійно інформуємо про те, над вирішенням яких питань працюють представницька і виконавча гілки місцевої влади. Дедалі активніше використовують можливості "Вістей Ковельщини" об'єднані територіальні громади району.                   

Звичайно, у зв'язку з несприятливою ситуацією, яка нині складається в галузі преси, певні корективи у свою подальшу роботу будуть змушені внести і працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини". Головне – економія, економія і ще раз економія у великому й малому. 

Про конкретні кроки в цьому напрямку розповідати не буду, але знаю одне: легко не буде.  Тому звертаюся до всіх теперішніх читачів газети з проханням підтримати нас і у 2018-му році, передплативши "Вісті Ковельщини" – єдине громадсько-політичне видання в нашому поліському краї. До речі, наскільки мені відомо, передплатна кампанія на наступний рік "Укрпоштою" вже розпочалася. Вона триватиме до кінця грудня ц. р. 

Але як би нам не було важко, хочу щиро привітати читачів, громадських дописувачів, ветеранів преси, усіх, кому не байдужа доля "міськрайонки", напередодні 4 жовтня – дня народження ковельської  газети. Бажаю і Вам, і нам, журналістам, мужності, витримки, віри в те, що при допомозі своїх вірних і щирих друзів  вистоїмо й переможемо!

Микола ВЕЛЬМА.

P. S. Не можу на завершення не сказати декілька слів на адресу тих київських "небожителів", які свідомо чи несвідомо гублять українську пресу: опам'ятайтеся, доки не пізно – ви нищите одну з важливих гілок народовладдя в державі. І якщо розраховуєте, що, ліквідувавши друковані ЗМІ, будете жити спокійно й безтурботно, то дуже  помиляєтеся. Слово безсмертне, як і безсмертний народ, яким він спілкуєтеся.

Окрім того, та гілка, про яку я згадав вище, дає змогу і вам на ній "гніздитися" й бути тим, ким ви є нині. Якщо ви її свідомо руйнуєте, то або не маєте великого розуму, або відчуваєте свою приреченість.

В одному і в другому випадках мені дуже шкода Вас, бо самі не відаєте, що творите.

М. В.

Так сталося, що далекого від нас 1939-го року з різницею в один тиждень – 27 вересня і 4 жовтня – на Волині стали виходити дві популярні пізніше газети - "Радянська Волинь" у Луцьку і "Прапор Леніна" у Ковелі. Не важко підрахувати, що вчора теперішній "Волині-новій" виповнилося 78 років, а "Вістям Ковельщини" стільки ж буде наступної середи.

Здавалося б, є всі підстави вітати і наших обласних колег, і самих себе з непересічною датою. Бо нині в Україні можна на пальцях перелічити періодичні видання, історія яких вимірюється не роком-двома, а багатьма десятиріччями. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 713

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»

І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.

l

В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».

Здавалося, сама природа бере участь в цьому знаковому дійстві. Сірі хмари проясніли і дощик призупинили. Віти плакучої верби, ніби винуваті, опустили свої листочки до землі, нагадуючи, що краса природи безсила перед хилим агресором і що проти нього потрібно виступати єдиним фронтом. Прикро, що цю істину не зрозуміли деякі представники влади. Чом би депутатам, головам комісій, іншим чиновникам, не прийти сюди і не засвідчити, що й вони за мир?

Перед очима постає міжнародна акція в далекій Боснії-Герцоговині, в Меджугор’ї, у якій брали участь і ковельчани. Маршем миру довжиною 17 кілометрів (!) під палючим Сонцем йшли  зовсім юні і зрілі, а з ними разом – сивочолі. Що таке мир для тих, хто переживає жахіття війни, я бачив на власні очі в образі згорбленої бабусі, яка допомагала собі в ході милицями-малицями. Вона пережила біду і втрати від війни. Вона на «чотирьох» своїм ходом ніби закликала: зупиніть війни на планеті!

Наші діти й батьки, які теж прибули, на міську площу,  а з ними вихователі-керівники, через сірий простір несли свій голос:

«Президенте, політики і можновладці, дорослі дяді! Зупиніть війну прокляту заради життя в Україні».

l

Міська акція «Голуб миру-2017» пройшла напрочуд злагоджено, організовано і творчо. Маю право, як рядовий ковельчанин, виявити глибоку подяку, насамперед, методистам управління міської освіти Жанні Колесніковій, Палацу учнівської молоді – Людмилі Посполітак.

Окрасою урочистого дійства були по праву ведучі – Максим Ризванюк, голова ради учнівського самоврядування міста (ЗОШ №7) та Владислава Хвіц (ЗОШ №10). Все відбулося змістовно, чітко і артистично.

Про важливість і значення миру говорили виступаючі: Жанна Колеснікова, Олексій Шумік, працівник військкомату, Леонід Хвещук, голова Ковельської спілки ветеранів і волонтерів АТО. Мав слово і автор цих рядків. 

Переконливо з вуст виступаючих звучало, що саме «Юні – це майбутній мир» і кожен учень має бути гідним своєї Батьківщини – України. І разом з тим військовики запевнили, що, попри все, вони захистять і мирну працю, і навчання, і неньку-Україну.

Гарно прозвучали вірш «Про мир» у виконанні Ірини Сахарчук та Дарини Дубцюк і патріотична пісня у виконанні дуету (Евеліна Михалевська та Ілля Сидорук).

Під легку музику відбувся флешмоб «Мир», в якому діти виступали з голубами.

Кожна школа продекламувала свій девіз про мир.

Як і годиться, завмер майдан дорослих і юних у хвилині мовчання:

«Хай буде мир і зникне слід війни,

А голуб миру нас щораз оберігає.

Ми – українські дочки і сини,

І шлях до волі нас усіх єднає».

Ці слова майже молитовно пролунали з вуст ведучих. Переконаний: небо почуло. Нехай цей захід – маленька краплинка, але вона поповнює широке море мирних вод.

І я поетичними рядками долучаюся до боротьби за мир:

Чому ти плачеш, мамочко?

– Мамусю, рідна, мила моя

 мамочко,

Де татко наш? Нема його й нема…

– Ой, люба доню, моя співуча

 пташечко,

Не прийде він – забрала в нас його

 війна.

– Неправда, мамо! Я тобі не вірю,

Він сильний! Він війну перемагає.

– Моя дитино, пішов наш татко

 ради миру,

А куля хижа жалить в серце, 

не питає.

– Ні-ні, матусю. Чула я – Герої 

не вмирають.

А татко наш герой? Ну, правда ж,

 мамо.

– Герой… Його душа у небесах

 літає,

І в серці нашім він назавжди 

з нами.

– Мамцю, рідна, можна я світлину

Твою і татка під подушку покладу?

– Так, доню, нехай у сні прийде

 хвилина,

Де ми всі разом. Дай, Боже, миру

 наяву!

– Матусю, мила! Чому ти плачеш,

 мамочко?

Не вір нікому, що татка нашого

 нема.

– Закриймо віченьки. Засни вже,

 моє Сонечко,

Хай мир насниться й татко, а не

 війна.

l

Проснеться донечка, але немає

            вдома татка.

Ріка життя тече – сумує, плаче

 сиротина.

Дорослі дяді, зупиніть війну

 трикляту!

За гріх, який? За що нести провину?

О, Богородице свята, Ти добра,

 знаю.

Спини війну. Верни дитячий сміх.

Верни нам мир, прошу Тебе,

 благаю,

Заради щастя мам і татусів усіх.

Війна – це зло.

Війна – це кров.

Хай прийде мир

Й Твоя, о, Господи, любов!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»

І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.

ххх

В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 908

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»

І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.

l

В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».

Здавалося, сама природа бере участь в цьому знаковому дійстві. Сірі хмари проясніли і дощик призупинили. Віти плакучої верби, ніби винуваті, опустили свої листочки до землі, нагадуючи, що краса природи безсила перед хилим агресором і що проти нього потрібно виступати єдиним фронтом. Прикро, що цю істину не зрозуміли деякі представники влади. Чом би депутатам, головам комісій, іншим чиновникам, не прийти сюди і не засвідчити, що й вони за мир?

Перед очима постає міжнародна акція в далекій Боснії-Герцоговині, в Меджугор’ї, у якій брали участь і ковельчани. Маршем миру довжиною 17 кілометрів (!) під палючим Сонцем йшли  зовсім юні і зрілі, а з ними разом – сивочолі. Що таке мир для тих, хто переживає жахіття війни, я бачив на власні очі в образі згорбленої бабусі, яка допомагала собі в ході милицями-малицями. Вона пережила біду і втрати від війни. Вона на «чотирьох» своїм ходом ніби закликала: зупиніть війни на планеті!

Наші діти й батьки, які теж прибули, на міську площу,  а з ними вихователі-керівники, через сірий простір несли свій голос:

«Президенте, політики і можновладці, дорослі дяді! Зупиніть війну прокляту заради життя в Україні».

l

Міська акція «Голуб миру-2017» пройшла напрочуд злагоджено, організовано і творчо. Маю право, як рядовий ковельчанин, виявити глибоку подяку, насамперед, методистам управління міської освіти Жанні Колесніковій, Палацу учнівської молоді – Людмилі Посполітак.

Окрасою урочистого дійства були по праву ведучі – Максим Ризванюк, голова ради учнівського самоврядування міста (ЗОШ №7) та Владислава Хвіц (ЗОШ №10). Все відбулося змістовно, чітко і артистично.

Про важливість і значення миру говорили виступаючі: Жанна Колеснікова, Олексій Шумік, працівник військкомату, Леонід Хвещук, голова Ковельської спілки ветеранів і волонтерів АТО. Мав слово і автор цих рядків. 

Переконливо з вуст виступаючих звучало, що саме «Юні – це майбутній мир» і кожен учень має бути гідним своєї Батьківщини – України. І разом з тим військовики запевнили, що, попри все, вони захистять і мирну працю, і навчання, і неньку-Україну.

Гарно прозвучали вірш «Про мир» у виконанні Ірини Сахарчук та Дарини Дубцюк і патріотична пісня у виконанні дуету (Евеліна Михалевська та Ілля Сидорук).

Під легку музику відбувся флешмоб «Мир», в якому діти виступали з голубами.

Кожна школа продекламувала свій девіз про мир.

Як і годиться, завмер майдан дорослих і юних у хвилині мовчання:

«Хай буде мир і зникне слід війни,

А голуб миру нас щораз оберігає.

Ми – українські дочки і сини,

І шлях до волі нас усіх єднає».

Ці слова майже молитовно пролунали з вуст ведучих. Переконаний: небо почуло. Нехай цей захід – маленька краплинка, але вона поповнює широке море мирних вод.

І я поетичними рядками долучаюся до боротьби за мир:

Чому ти плачеш, мамочко?

– Мамусю, рідна, мила моя

 мамочко,

Де татко наш? Нема його й нема…

– Ой, люба доню, моя співуча

 пташечко,

Не прийде він – забрала в нас його

 війна.

– Неправда, мамо! Я тобі не вірю,

Він сильний! Він війну перемагає.

– Моя дитино, пішов наш татко

 ради миру,

А куля хижа жалить в серце, 

не питає.

– Ні-ні, матусю. Чула я – Герої 

не вмирають.

А татко наш герой? Ну, правда ж,

 мамо.

– Герой… Його душа у небесах

 літає,

І в серці нашім він назавжди 

з нами.

– Мамцю, рідна, можна я світлину

Твою і татка під подушку покладу?

– Так, доню, нехай у сні прийде

 хвилина,

Де ми всі разом. Дай, Боже, миру

 наяву!

– Матусю, мила! Чому ти плачеш,

 мамочко?

Не вір нікому, що татка нашого

 нема.

– Закриймо віченьки. Засни вже,

 моє Сонечко,

Хай мир насниться й татко, а не

 війна.

l

Проснеться донечка, але немає

            вдома татка.

Ріка життя тече – сумує, плаче

 сиротина.

Дорослі дяді, зупиніть війну

 трикляту!

За гріх, який? За що нести провину?

О, Богородице свята, Ти добра,

 знаю.

Спини війну. Верни дитячий сміх.

Верни нам мир, прошу Тебе,

 благаю,

Заради щастя мам і татусів усіх.

Війна – це зло.

Війна – це кров.

Хай прийде мир

Й Твоя, о, Господи, любов!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»

І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.

ххх

В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 583

Наш співрозмовник – дід Потап, який добре знайомий читачам газети. Але сьогодні ми говоримо з ним не про політику, як це часто буває, а про… погоду і наступну зиму. Тема розмови викликана телефонними дзвінками і листами до редакції.

l

– Шановний пане Потапе! Багатьох читачів «Вістей Ковельщини» цікавить не зовсім звичне питання: що означає велика кількість грибів цьогорічної осені в лісах краю? Це добре чи погано?

– Те, що щедрим видався «урожай» грибів, безперечно, добре. У людей є можливість значно поповнити домашню «касу», адже гриби охоче приймали і приймають заготівельники. Знаю сім’ї, де за один день заробляли по тисячі і більше гривень.

Окрім того, дари лісу – відчутна підмога нашим землякам в харчуванні. У час, коли ціни на м’ясо, рибу, курятину зашкалюють, страви з грибів, як-то кажуть, і дешеві, і смачні. Рецепти їх друкує багато газет, в тому числі «Вісті Ковельщини», розміщені вони і в інтернеті.

– Все це правильно. Але дехто стверджує, що велика кількість грибів – погана прикмета на близьке майбутнє. Навіть, може розпочатися війна (багато грибів – багато гробів), інші природні і суспільно-політичні катаклізми.

– Знаєте, людським фантазіям меж немає. Однак ні для кого не є секретом, що й сьогодні у світі неспокійно. Триває неоголошена війна на Сході України, лихоманить Близький Схід, зберігається напруга між США і КНДР і т. д., і т. п. Якщо в цьому «винні» гриби, то в чому винні ті, хто полюбляє військові авантюри, мріє про третю світову війну? Не в грибах справа, а в людях.

Зрештою, гриби вродили не лише у наших краях, а  і в Росії, Європі. Не можна їх вважати першопричиною всіх бід і катастроф. Якби було так, то не траплялося б землетрусів, ураганів, повеней у країнах, де грибів взагалі немає або майже немає.

– А чи справді грибний «врожай» віщує нам дуже холодну зиму, як дехто стверджує?

– Однозначно відповісти на це запитання складно, хоч прийдешня зима може бути як холодною, так і помірною. Не від грибів це залежить. Причина – в цілому комплексі взаємопов’язаних природничо-кліматичних умов, які аж ніяк не залежать ані від людини, ані від урожаю фруктів або овочів.

– Але ж синоптики попереджають про ранні заморозки вже найближчими днями.

– Ну й що з того? Не забуваймо, що на календарі незабаром 1 жовтня. Об такій порі в минулі роки бували і морози, і сніг. Пригадую, наприкінці вересня 1977 року сніг випав, як співається у пісні, на зелене листя.

Хочу також зауважити, що, за народними прикметами, чим раніше настануть холоди, тим лагіднішою буде зима.

Однак, якою б не була зима, до неї потрібно ретельно підготуватися. Це мають зробити і житлово-комунальні служби, і власники особистих домоволодінь. Як мовиться у відомій приказці, готуй сани влітку, а воза – взимку.

– То Ви вважаєте, що особливих підстав для хвилювання у наших земляків не повинно бути?

– Хвилюватися іноді корисно, а панікувати – шкідливо. Адже наші негативні думки, настрій можуть викликати негативні явища в природі, суспільстві.

Тому моя порада така: будьте оптимістами, більше усміхайтеся, не вірте чуткам і пліткам, хоч, звичайно, як-то кажуть, тримайте порох в порохівницях сухим.

Не буває безвихідних ситуацій. У важку хвилину мобілізуйтесь, приведіть у дію приховані можливості й резерви. Тоді ніякі надзвичайні ситуації вас не застануть зненацька. З Божою поміччю людина мусить все витерпіти й пережити, і перемога неодмінно буде за нею.

Розмову вів 

Володимир ПЕТРУК. 

Наш співрозмовник – дід Потап, який добре знайомий читачам газети. Але сьогодні ми говоримо з ним не про політику, як це часто буває, а про… погоду і наступну зиму. Тема розмови викликана телефонними дзвінками і листами до редакції.

ххх

– Шановний пане Потапе! Багатьох читачів «Вістей Ковельщини» цікавить не зовсім звичне питання: що означає велика кількість грибів цьогорічної осені в лісах краю? Це добре чи погано?

– Те, що щедрим видався «урожай» грибів, безперечно, добре. У людей є можливість значно поповнити домашню «касу», адже гриби охоче приймали і приймають заготівельники. Знаю сім’ї, де за один день заробляли по тисячі і більше гривень.

Окрім того, дари лісу – відчутна підмога нашим землякам в харчуванні. У час, коли ціни на м’ясо, рибу, курятину зашкалюють, страви з грибів, як-то кажуть, і дешеві, і смачні. Рецепти їх друкує багато газет, в тому числі «Вісті 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 561

Із першими  справжніми осінніми днями,  які принесли разом із собою дощі і вже не літню прохолоду, багато хто із нас по-серйозному  задумався про зиму, на прихід якої залишилось чекати не так і довго. 

Як обіцяють синоптики, перші морози будуть в кінці жовтня. Після цього випаде  сніг. А от найбільш  холодна пора року, як прогнозують,  все-таки  лютуватиме не на жарт.

Тож  нам пора готуватись до цього,  як кажуть, і в прямому, і в переносному значенні  цього слова… 

l

Той, хто особливо полюбляє літо й осінь,  незабаром потерпатиме від деяких "незручностей", які  "презентує"  зимонька-зима.  Та це не так   й  страшно,   до цього поступово можна звикнути. А от наскільки цьогоріч ми "нагріємось" в грошовому еквіваленті за спожите тепло,  невідомо.

Багато хто із нас вже зараз починає бідкатись  з приводу того, чим платитиме за комунальні послуги.  Бо якщо до цього за літні місяці доводилось викласти в середньому 700-800 гривень (мається на увазі однокімнатна квартира без субсидії), то невдовзі ця сума зросте щонайменше вдвічі, а то й навіть  більше. 

"На новий опалювальний сезон кошти слід було починати  економити, коли тільки-но завершився попередній сезон", –  так сумно жартують  тепер деякі пенсіонери.  Та від таких жартів, на жаль, не сміятися, а плакати хочеться. 

Так що впевнено можна сказати  про те, що "душевні холоди" вже потроху почали  нагадувати про себе.

"Я без заспокійливого заснути не можу. Тільки закрию очі – кошмари всілякі сняться, погані думки в голову лізуть. А все через те, що переживаю, як пережити зиму", – бідкалась нещодавно жіночка пенсійного віку, купуючи в аптеці чергову партію стандартного набору ліків від серця, артеріального тиску та ін. 

Із  настанням прохолоди  надворі помітно  заметушились  і продавці зимового одягу – як на ринках, так і в магазинах.  Задумались серйозно  над тим, в чому ходитимуть зимою, і  самі покупці.  Але бажання багатьох не завжди співпадають із їх можливостями, бо ціни, відверто кажучи, просто шокують.

Звичайно, виграли ті, хто зробив покупки ще задовго до початку зимового   сезону, коли вартість на той чи інший товар коливалася в межах розумного.  Дехто знайшов  для себе вигідну акцію, інші дістали  заощадження, щоб використати їх з користю.  

Та більшість із нас хочуть,  та не можуть дозволити собі купити, бо ще не назбирали (а той не назбирають) потрібної суми, яка вимірюється не однією  тисячею гривень.

Так, для прикладу, жіночий верхній одяг  нині вартує від 5 тисяч гривень, взуття – 3 - 4 тис. грн. Якщо врахувати головний убір, рукавички, теплі спідницю та светр,  – ще одна тисяча з лишком. Загалом же сума "потягне" на  цілих десять тисяч, які приблизно дорівнюють трьом мінімальним зарплатам пересічного громадянина.

Щоб одягти чоловіка, потрібно викласти дещо менше, та все одно немало. А от дитячий одяг практично  не різниться в ціні порівняно із  дорослим.

Правда,  останнім часом спостерігається значний попит на товари вітчизняного виробника, який пропонує клієнтам  якісний асортимент товарів за доступними цінами. Сюди можна віднести Рівненську трикотажну фабрики  та Харківську фабрику верхнього одягу тощо.

l

В одній із відомих пісень співається про те, що головне – погода в домі. А якою вона буде,  залежить від нас. Та про що тоді мова, коли морально ми всі вже давно передчасно " зустріли" зиму, переживаючи з приводу того, що діється довкола, де лютує інфляція, ростуть ціни і комунальні тарифи? А до весни гей, гей, як далеко… 

 Орися ФІЛІПЧУК. 

Із першими  справжніми осінніми днями,  які принесли разом із собою дощі і вже не літню прохолоду, багато хто із нас по-серйозному  задумався про зиму, на прихід якої залишилось чекати не так і довго. 

Як обіцяють синоптики, перші морози будуть в кінці жовтня. Після цього випаде  сніг. А от найбільш  холодна пора року, як прогнозують,  все-таки  лютуватиме не на жарт.

Тож  нам пора готуватись до цього,  як кажуть, і в прямому, і в переносному значенні  цього слова… 

ххх

Той, хто особливо полюбляє літо й осінь,  незабаром потерпатиме від деяких "незручностей", які  "презентує"  зимонька-зима.  Та це не так   й  страшно,   до цього поступово можна звикнути. А от наскільки цьогоріч ми "нагріємось" в грошовому еквіваленті за спожите тепло,  невідомо.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 629

так ніжно і трепетно назвали свою книгу сестри Валентина і Марія Богдановичі із Ковеля та їхня сестра по вірі Світлана Оксенюк. Бо йдеться в ній про незвичайні події у православному житті –  Хресні ходи до Почаївської Лаври. Авторки зібрали спогади учасників п'ятьох минулих ходів, котрі діляться "…своїми незабутніми враженнями, радістю і дивами, які Господь посилав у їх нелегкому подвигу", – зазначено в анотації. 

Тут немає нарікань на спеку, натерті мозолі, знемогу чи пилюку... Хоча і про це згадується, але як про щось скороминуще, не варте уваги. Ось як пише про свій перший хід протоієрей Іоанн Горун, настоятель храму Різдва Христового села Колодяжного:

"Першого року було найтяжче. Йти хочеш, а часто ввечері чи під ранок кроку ступити не можеш. Плачеш і просиш: "Матір Божа, допоможи". І от – крок, потім молитва – вже й день пройшов… 

А коли приходиш до Лаври, душа наповнюється надзвичайною радістю. І коли стаєш на коліна перед ворітьми зі співом "Под Твою Милость", сльози щастя навертаються на очі…

Але найбільша благодать від того, що відчуваєш, що ти на святі в Неї, в Матері, в гостях, як удома. І Вона все впорядковує тобі: і нічліг і трапезу, і коли службу Божу служити…".

Щирі, відверті розповіді дихають силою Святого Духу, оптимізмом, піднесенням, силою молитви. Хто пішов у Хресний хід уперше, потім цілий рік просить Господа, щоб сподобив ще не один раз іти до Почаєва. Звідки виникає це прагнення? Медсестра Хресного ходу Валентина на це запитання відповідає так: "Із бажання щось змінити в собі, в своєму житті і починається паломництво на гору Почаївську…". Але головна ціль для паломників, – вважає вона, – "зміна свого духовного життя, вдосконалення його, покращення внутрішнього свого стану, можливість привести в гармонію душевний і фізичний стан свого буття".

Її думки підтверджує Світлана: "Можливо, вперше в житті навчаєшся постійно творити молитву, аналізувати свої вчинки, слідкувати за своїми словами або ж взагалі зберігати мовчання. Дорослішає, мужніє, оживає душа, і такою оновленою її хочеться залишитися назавжди…".

А Марія розповідає, як "… звучить молитва в серці, наповнює душу: від того стаєш милосерднішим, справедливішим, люблячим. Так з'являється бажання весь світ пригорнути…".

Ці рядочки, взяті окремо від загального тексту, не можуть повністю розкрити, що таке Хресний хід. Чому вірні церкві Христовій вирушають пішки в далеку дорогу до своїх святинь? Хто їх туди кличе і веде? Хрестоходці йдуть у Почаїв до Матінки Божої. І Вона веде їх. "Здається, що Вона йде поруч, – розповідає протоієрей Іоанн, – здається що Небо відкрите для молитов. Хресний хід – як колінопреклоніння перед Матір'ю, а яка Матір не схилиться до сина, що став перед нею на коліна? В дорозі ніби відчуваєш Її подих, Її ласку, Її турботу…".

Скільки любові у цих словах! Читаю – і тепла хвиля оповиває душу, рятує її від самотності, байдужості, розпачу. Але щоб сповна відчути силу Господньої любові, необхідно не просто взяти в руки книгу, перегорнути сторінки, а напитися з кожного слова тієї життєдайної благодаті, яку вона несе читачеві.

Тут 24 розповіді. І лише 100 сторінок. Але про їхню духовну висоту, думаю, красномовно свідчать назви до кожної з них: "Дорога до Матері", "Молитовний спогад на все життя", "Джерело небесної благодаті", "Радість, яку неможливо описати", "Життя – це шлях", "Благословенні дні", "Квіти для Богородиці"… 

Далі не буду перелічувати, бо названі вже говорять самі за себе. Усі розповіді ілюстровані. Роздивляючись фотографії, чітко усвідомлюєш, який тяжкий труд беруть на себе хрестоходці задля слави Божої, возвеличення імені нашого Спасителя та спасіння нашої душі". Ці слова належать митрополиту Володимир-Волинському і Ковельському – Володимиру. Його благословенням відкривається ця чудова праця. А завершується вона зверненням авторів до читачів: продовжити цю книгу своїми відгуками і розповідями про Хресний хід 2017 року.

13 серпня ц. р. презентація книги "Шлях, освячений любов'ю" відбулася в Голобах. А 10 вересня духовне свято з цього приводу здійснено у Старій Вижівці. В ньому взяли участь хрестоходівці 2017 року та священики: благочинний Старовижівського округу протоієрей Дмитро Юхимук, священик Свято-Преображенського храму протоієрей Олег Симонович зі Старої Вижівки і священик Свято-Михайлівського храму м. Ковеля протоієрей Віталій Баранчук.

Розповіді учасників цьогорічного Хресного ходу були цікаві, щирі, хвилюючі. Тому дві з половиною години духовного спілкування минули непомітно. Хотілося слухати цих одухотворених людей ще і ще. Адже на шляху, освяченому Господньою любов'ю, були і Божі дива, і теплі зустрічі в селах та містах, і безкорислива допомога, і тривожні (навіть комічні) ситуації. Усе це згадується сьогодні, як величне свято, бо 9 днів Хресного ходу, незважаючи на всі труднощі, були незабутнім празником для кожної душі.

Божа Матінка владнала все, щоб гостинно прийняти своїх дітей у день вшанування Її ікони у Своєму Домі – Свято-Успенській Лаврі на Почаївській горі.

"Шлях, освячений любов'ю"

Що я пізнала, прочитавши враження учасників Хресних ходів?

В цій книзі – радість світлої

 ходи,

Очищення трудом душі

 людської

Від пристрастей, від скверни,

 від злоби,

Від погрішінь і суєти мирської.

Тут б'ють ключем найкращі

 почуття:

Любов до Богоматері і Сина,

Високий пульс духовного

 життя,

Псалмів, молитви сила

 невгасима.

…Дорога до спасіння нелегка,

Освячена у пошуку святому,

Вона веде простого ходака

До істини – лиш через біль 

і втому.

Пречиста всіх в дорозі берегла,

Її Любов і Материнська

 Вірність.

Вона весь час попереду ішла,

В серця вселяла каяття 

й покірність.

Любов'ю був освячений 

той шлях…

Позаду – всі незручності 

і втома.

І вже на святі в Неї, у гостях

Відчули враз себе, неначе

 вдома.

О, скільки радості було!.. 

А скільки див

Пізнали хрестоходці в тім

 поході!..

Хто з вас в такий похід ще 

не ходив –

Пройдіть той шлях в здоров'ї. При нагоді…

Олена ЧАБАН.

так ніжно і трепетно назвали свою книгу сестри Валентина і Марія Богдановичі із Ковеля та їхня сестра по вірі Світлана Оксенюк. Бо йдеться в ній про незвичайні події у православному житті –  Хресні ходи до Почаївської Лаври. Авторки зібрали спогади учасників п'ятьох минулих ходів, котрі діляться "…своїми незабутніми враженнями, радістю і дивами, які Господь посилав у їх нелегкому подвигу", – зазначено в анотації. 

Тут немає нарікань на спеку, натерті мозолі, знемогу чи пилюку... Хоча і про це згадується, але як про щось скороминуще, не варте уваги. Ось як пише про свій перший хід протоієрей Іоанн Горун, настоятель храму Різдва Христового села Колодяжного:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 668