Повідомлення в номер / Рідне місто

09.02.2017

Рідне

місто

Рідне місто

Григорія Макарчука привітали з 90-літнім ювілеєм

Волейболістки здобули "бронзу"

Родини загиблих учасників АТО отримали допомогу

Ковель знову зустрічатиме школярів з Донеччини

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 736

Повідомлення в номер / Нові горизонти юної ковельчанки

09.02.2017 Ляшук Світлана Олександрівна

Нові горизонти юної ковельчанки

Сьогоднішня молодь надзвичайно мотивована, прагне відкривати для себе нові горизонти. Саме такою є учениця 9-А класу КЗ "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. № 13" м. Ковеля Олександра Москалик. Старшокласниця добре навчається, є активною учасницею різних конкурсів, олімпіад. Завдяки цілеспрямованій праці, наполегливості учениці кожен навчальний рік приносить їй нові успіхи, здобутки та нагороди.

Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1373

Повідомлення в номер / Вишивав юнак ікони

09.02.2017

Вишивав юнак ікони...

Вишивав юнак ікони лівою

рукою,

Заспокоїти щоб душу –

повернувся ж з бою…

Ті ікони вигравали життя

кольорами,

Бісер, наче чисті сльози,

вразив серце мами.

Щоб забути страшні рани,

щоб війну забути,

Вишиває кольорами твори

самобутні.

Хай гордиться Україна

такими синами,

Будем жити і творити, доки

є в нас мами,

Що навчають синів своїх

гідності та честі…

Цвіти, рідна Україно, мов

ікона в серці!

Через півроку сімейство переїхало на постійне проживання в інший куточок Волині – село Вівчицьк Ковельського району. "Село маленьке, мов гніздечко, що загубилося серед беріз...", – так писала про нього місцева поетеса. У цьому мальовничому куточку серед чарівної природи пройшли дитинство та юність майбутнього воїна АТО.

Хлопець закінчив Голобську середню школу, здобув спеціальність столяра в Маневицькому ПТУ. Ще тоді тягнувся він до прекрасного, тому й захопився різьбою по дереву.

Батьки, не покладаючи рук, працювали в сільському господарстві, адже у сім'ї з'явилося ще двоє меншеньких. Андрій, найстарший, скоро подорослішав і був відчутною опорою для них. Статний, красивий парубок з відкритою душею, готовий завжди прийти на допомогу, подобався односельцям. Про нього говорили: "Оце хлопець! Не пройде мимо ні малого, ні старого, щоб не привітатися, не запитати, як життя, здоров'я". Не одна дівчина "сохла" по ньому.

У 1999-2001 роках служив у Національній гвардії України, в Павлограді Дніпропетровської області. За цей час ще більше змужнів, оволодів військовою спеціальністю – сапер-мінер. Був командиром відділення інженерно-саперного взводу. Це вимагало зосередженості, уважності, зібраності, вміння миттєво приймати правильне рішення. Адже сапер не має права на помилку.

Після служби в армії повернувся до рідної хати, і, не давши оговтатися батькам, пішов на заручини. Здавалося, щастю немає меж, та злощасна аварія ледве не обірвала життя Андрія. Цілий рік боролися лікарі за життя хлопця.

Переламані ноги, пошкоджені внутрішні органи, невтішні діагнози. Батьки день і ніч молилися за сина, випрошуючи у Бога йому здоров'я. Кохана не розлюбила і не відмовилася від юнака. Дві Людмили – мама та майбутня дружина – виходжували, завжди були поруч. Диво, на яке так чекали рідні – сталося! Андрій одужав, і через рік відгуляли весілля. На радість родині, гостям молоді кружляли в танці.

Щасливо зажила молода сім'я. Десь там, у центрі України, вирував Майдан, сколихнувся від "зелених чоловічків" Крим і грізно загуркотів Схід, та війна була далеко. Одного дня, в січні 2014 року, мамі вручили повістку для Андрія. Не повірила. Ще і ще раз перечитувала текст, виведений на "казьонному" папері. "Не дам, не відпущу, адже він хворий, покалічений", – думала ненька. Та син без сумнівів пішов за викликом. У березні-квітні – полігон, а коли Андрію виповнилося 33 роки, він уже воював як командир окремого саперного взводу 51-ої бригади.

Потрібно було відповідати не лише за себе, але й за друзів, уміти скоригувати дії бійців, захистити рідну землю та і власне життя... Згадувати службу на блокпостах під Донецьком він не любить, каже: "Якби не елементарне везіння і молитви близьких, міг би стати “двохсотим". Волноваха і Мар'їнка назавжди залишаться в пам'яті гірким спомином, але бажання жити ніколи не полишало Андрія.

Страшний біль і пустота... Ірпінь, госпіталь і нестерпно болючі рани. Потім сумні очі мами і її ніжні руки... Потягнулися довгі дні лікування... Луцьк, Ковель, знову Київ, зустрічі в госпіталях з побратимами. Ходити не міг, погано працювали руки, адже був ушкоджений хребет.

Внаслідок важкого поранення і кількох контузій він втратив сон, практично сім місяців не спав ночами. Вже у лікарняній палаті та після тривалого курсу реабілітації Андрій побачив, як поранений хлопець на сусідньому ліжку за допомогою бісеру та дроту створює симпатичні фігурки. Попросив навчити – той не відмовив.

І захопився юнак вишивкою.

– Як вишиваю, то забуваю про головний біль, який мучить цілодобово. Вишиваючи, відключаюся, і стає набагато краще... Та й руки розробляються, бо після поранення ще й з координацією маю клопіт.

Працював Андрій винятково лежачи і лівою рукою.

Так, каже, менше болить скалічений хребет. Лікарі лікували понівечене тіло, а душу Андрій старався врятувати вишиванням ікон. Прекрасні роботи Андрія вражали своєю досконалістю. Дороговартісне лікування потребувало немалих грошей, яких родина не мала.

18 січня 2015 року за підтримки волонтерів в інтернеті було оголошено аукціон ручної вишивки Андрія Слюсарчука, важкопораненого бійця АТО з Волинської області. Першу роботу Андрія придбали за 150 $ через інтернет-аукціон у США. Це була ікона "Семистрільної Богородиці", що розпочала історію про цілюще мистецтво молодого воїна, інваліда АТО.

"Щиро дякуємо за допомогу в проведенні цього аукціону Галині Карпенській та Катерині Бондаренко. Дякуємо за небайдужість та придбаний лот Oleksandra Balsamo", – йдеться у дописі активістів Ковельського центру допомоги (Волинська область) у мережі Фейсбук.

А далі була виставка-аукціон мистецьких робіт бійця на свято Трійці у Георгіївській церкві селища Голоби Ковельського району. Його виняткові ікони не лише підтримують душу, а й дають можливість матеріально допомагати сім'ї.

Є в доробках Андрія портрети Шевченка, картини рідної природи малої батьківщини. Вже більше як півтора року не випускає із рук голки молодий чоловік. Почав вишивати на замовлення сорочки, блузи, рушники. Картину "Соняшники" йому замовила українка з Італії як згадку про рідний край.

Андрій любить життя, хоче миру, доброї долі для своїх синів. Нехай ці "Соняшники" квітнуть під мирним небом України, адже чимало ікон і картин пішли, як кажуть, у люди.

14 квітня 2016 року у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва представили виставку картин "Пані бісер", у рамках якої свої роботи серед інших презентував і боєць 51-ої бригади Андрій Слюсарчук. Презентовані на виставці твори можна було придбати.

Ставши на ноги, колишній боєць, інвалід третьої групи АТО, змушений продавати свій талант, аби лікуватися, а він ще – батько двох синочків. Терпляча і мудра дружина, як уміє підтримує чоловіка, адже, не дивлячись на важкі поранення і дві контузії, він залишається люблячим чоловіком і господарем. Старшенький синок теж учиться вишивати біля тата.

Гордістю всієї родини є нагороди Андрія: орден "Захисник Вітчизни" за заслуги перед Україною (від Президента України Петра Порошенка), Знак народної пошани за поранення, гербова медаль учасника АТО. Та, звичайно, найбільшою нагородою для посивілої мами Людмили Пантелеймонівни Слюсарчук, батька Леоніда Васильовича є життя сина, який повернувся з війни живим.

Раїса Балахно.

НА ЗНІМКАХ: вишиті картини Андрія Слюсарчука; автор цих неповторних робіт.

Фото з архіву автора.

Ранньою весною 1981 р. у селі Комарово Маневицького району Волинської області в молодій сім'ї Слюсарчуків народився первісток. Хлопчика назвали Андрійком. Уся родина раділа за молодят і вірила, що квітучий березень подарує дитині прекрасне майбутнє, щастя і добро. Через півроку сімейство переїхало на постійне проживання в інший куточок Волині – село Вівчицьк Ковельського району. "Село маленьке, мов гніздечко, що загубилося серед беріз...", – так писала про нього місцева поетеса. У цьому мальовничому куточку серед чарівної природи пройшли дитинство та юність майбутнього воїна АТО.

Раїса Балахно.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 933

Повідомлення в номер / Син Білорусі, який захищає Україну

09.02.2017

Син Білорусі, який захищає Україну

За сприяння волонтерського підрозділу "Вбережу" та дирекції Ковельських ЗОШ І-ІІІ ст. №5 та №8 була організована зустріч учнів та педагогів з учасником антитерористичної операції, добровольцем, громадянином Білорусі за позивним “ЗУБР”. Воїн розповів, що за Україну в зоні АТО воює багато іноземців, навіть росіяни, також – білоруси, поляки, британці, фіни, італійці та інші.

Доброволець розповів школярам про своє бачення ситуації на Донбасі, про краще матеріальне забезпечення українських військових у порівнянні з початком АТО. Зазначив, що українська армія чітко знає, що за що воює, і кожен боєць готовий йти до кінця.

Хлопець брав активну участь у революційних подіях на Євромайдані. Пізніше добровольцем пішов у АТО. У лавах “Азова” проходив серйозну підготовку, деякий час перебував у “Правому секторі”.

Школярів цікавило: чи не жалкує «Зубр», що приїхав захищати іноземну країну, і чи змінив би він свій вибір, якщо б повернути час назад?

«Однозначно: не жалкую і не змінив би свій вибір. Я не вірив, що в 21 столітті в Європейській частині світу можлива війна. Але коли побачив, що Майдан «переріс» в АТО, не зміг всидіти вдома, бо розумів: якщо це не спинити, то і моя країна постраждає. На жаль, білоруси не такі рішучі, як українці, але перемога українців дасть поштовх до позитивних змін у свідомості білоруського суспільства».

На запитання: чи був він за період свого перебування в Україні вдома і чи хоче він повернутись додому назавжди, сказав: «Вдома не був, бо в його рідній країні зазнаю через це політичних переслідувань. Кілька побратимів, які емігрували назад у Білорусію, відвоювавши в Україні, тепер за гратами. Тож не ризикую повертатися на Батьківщину. Хоча дуже скучив за сім’єю».

Учні ставили багато різноманітних запитань про побут військових, страх смерті і навіть про любов. Розповіді воїна викликали захоплення і повагу в школярів, а його усмішка і щирі блакитні очі ще довго прикрашатимуть спільні фото.

На завершення зустрічі «Зубр» подарував школярам біло-червоний прапор і попросив школярів дати відповідь на запитання щодо походження біло-червоного прапора Білорусі (а не червоно-зеленого, якого ми знаємо).

А також побажав дітям цінувати своє життя, країну і бути патріотично свідомими.

Також на зустріч «Зубра» з школярами завітали ковельчани, його побратим з полку «Азов» Олександр Філон, який нині перебуває вдома, ветеран АТО Руслан Війтик, Ігор Верчук – волонтер, помічник народного депутата Ігоря Гузя та волонтер Едуард Сколінчук.

Присутні доповнили розповідь «Зубра» своїми виступами. Ігор Верчук вручив подяку шкільним колективам за активну допомогу воїнам АТО, яку волонтери доставили на передову в грудні. А Едуард Сколінчук нагадав, як перед поїздкою в АТО учні передали йому синьо-жовтий прапор і повернув його учням вже з підписами усіх військових частин, що отримали допомогу (на знімку).

Ось такий цілий ланцюжок, який тримає передову: захисники – волонтери – небайдужі українці, вмістили в собі стіни шкіл Ковеля і ввібрали цей дух патріотизму і гордості за Україну і її волю і народ…

Наш кор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 564

Повідомлення в номер / Нові успіхи юних талантів

09.02.2017

Нові успіхи юних талантів

Народний художній колектив «Студія естрадного співу «Нові таланти» ПУМ ім. Івана Франка (керівник – методист Світлана Шиманська) активно працює над розвитком творчих здібностей юних обдарованих ковельчан.

Юлія ЛИТВИНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 482

Повідомлення в номер / Чи вмієте Ви закохуватися?

09.02.2017

Чи вмієте

Ви закохуватися?

Чи вмієте Ви закохуватися?

Чесні відповіді на запитання тесту допоможуть максимально точно визначити, наскільки сильно Ви здатні захопитися будь-ким.

1. Як часто Ви буваєте задоволені своєю зовнішністю?...

Підготував Ігор Вижовець.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Повідомлення в номер / Це – кохання!

09.02.2017

Це – кохання!

Моїй рідній Марійці присвячую

Закоханість притаманна тільки юним і молодим? Як би не так!

В її обіймах щасливіють шістнадцятилітні і переживають душевні злети столітні.

Помилково вважати, що секс є основою кохання. Камінь розцвітає не від інтиму в його різних проявах, а від чистого, трепетного, духовного почуття.

Мить щастя, зупинись! Закоханий дарує квіти найніжнішій, наймилішій, найгарнішій богині.

А богиня відповідає взаємністю?

Закохався Місяць у Зорю ясну. А та взаємністю не відповіла і до світлого Ранку на зустріч пішла. Вийшло вранці Сонце, побачило Зорю-красну і теж закохалося та запросило її до свого раю. "Я вільна, – відповіла Зоря. – Не піду за тебе".

Сонце вмовляло, намагалося спіймати, а Зоря на Землю впала і росою стала. Промінчики світила хотіли ті росинки позбирати, та марно: вони парою злетіли в небо, хмаркою стали. Цілує вночі Місяць хмарку білолицю, а вона холодна. Вдень Сонце намагається зігріти, а вона втікає в інші краї. Так і блукає небом одинока. Чи щаслива?

Моя ненаглядна Зоря відповіла взаємністю на мою закоханість.

А як це було, читайте в коротких нарисах.

1. Перший поцілунок

Небесний повелитель беззастережно вносить корективи у наше життя. Фрейд, "Камасутра", секс тиснуть на свідомість людини. Духовне, чисте кохання – невже втрачає главенство у стосунках сучасних Адама і Єви?

– Мила, яка хвилина була найпам'ятнішою на довгому шляху нашого життя? – запитую дружину.

– Перший поцілунок при нашому знайомстві. Ми пливли тихоплинним Стоходом. Бризки води сріблилися на лазуровому плесі. За нами бігли шумливі лепехи, а білі лілії світилися довірливою усмішкою. Очерет шелестів свою благословенну пісню. Раптом перед нами, мов у казці, з'явився невеликий острівець.

Ми ступили на піщаний берег і присіли. Тепла водичка лоскотала наші ноги. Невидима сила кликала серця до єднання. Ненароком наші губи злилися у невинному поцілунку. Вмить прохолодні тіла опинилися у теплих обіймах. Струм богів розлився по найменших капілярах.

У відкриті дверцята моєї душі пташкою влетіла твоя і поселилась там. Очеретянка виспівувала: "Цвінь-цві-рінь. А я все бачу… А я все бачу!".

Сонячні промінчики танцювали на наших плечах весільний танець. Тут не було ні Фрейда, ні "Камасутри", ні сексу. Переможну ораторію вигравало чисте кохання. Ангел-охоронець пророчо шепотів: "Це ваше свято і щастя віднині й довіку!..".

2. Істина

у вині?..

"Істина у вині!" – вигукнув древній філософ.

На жаль, сучасний світ тоне в підступних хвилях алкоголю. Це спонукає до роздумів. Адже в особистому житті більшості із нас збуджуючі напої відіграють важливу роль. Вони присутні на днях народження, весіллях, при проведенні відпочинку, вирішенні тих чи інших особистих та виробничих проблем.

– Згадай, у нашому до весільному спілкуванні вино було солодким? – запитую дружину.

– Так… Воно не тільки звеселяло, але й єднало нас. Пам'ятаєш, в парку ми смакували недороге "Біле міцне"? Цю "мікстуру" ми називали "Біоміцином". Напій справді мав цілющі властивості. Від кількох ковтків хмеліла голова. В очах з'являлися животворні іскринки. Пробуджувався десь захований інтелект і народжувалася поезія в словах.

Високі дерева біля танцмайданчика шелестіли мелодію повільного танго. Ти пригортався до мене. Ненароком губи зливалися у трепетному поцілунку. О, як загадково мерехтіли на темному нічному небі зорі! Місяць-лицар золотим ключем відкривав ворота до країни кохання. Наші юні тіла огортала духовна аура щастя.

Справді, тоді ми були переконані, що істина у вині є. Бо ж, які фестивальні роки без вина?

"Пий, але розумом закушуй", – повчала мати у свої поважні мудрі роки.

3.Солодощі закоханих богів

Одна із порад для жінок та й дівчат гласить: шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. Причому причаровувати потрібно смачною стравою.

Зерно правди в цьому є. Більше того, ця порада корисна і чоловікам, адже смачну їжу може приготувати жінка з добрим серцем. Зла – ніколи!

Прожиті у парі 16425 днів (45 років) я смакував добру їжу. А які спомини про смачну їжу у моєї дружини? Що було найсмачнішим?

– Морозиво, яким ти пригощав мене у Львові. Це була весільна подорож. Ми сиділи у старій альтанці в центрі міста. З облицювальних дощок до нас промовляли "видатні" слова: "Вітя + Валя = Любов".

Ця математична "формула" підходила і нам. Закохані Толя і Марія смакували солодкий кавун та львівське морозиво. Цей "ресторан" на дві персони був для нас найвишуканішим та найпрестижнішим. Найсмачніше морозиво тануло на наших губах. Ми оглядалися навколо і злякано цілувалися. На нас ніхто не звертав уваги. Звідки перехожим було знати, що ми споживаємо ласощі закоханих богів?

Ні до, ні після того солодощів ми не смакували. Морозиво і кавун були заряджені енергією першого чистого кохання і благословенні Богом.

4. Квіти біля серця

До мрій про щастя завжди долучається матеріальний мотлох: гроші, автівка, прикраси, одяг тощо. Коли їх немає, людина сердиться, заздрить, нервує. Через бідність часто-густо впадає в депресію, хандрить…

Проживши у парі 45 років, я пропоную бліц-тест для своєї дружини.

– Марійко, не задумуючись, скажи: яка хвилина у нашому житті була найщасливішою?

– Пам'ятаєш, після кількох років нашого подружнього життя ти був у відрядженні в далекому Баку? Звідти літаком – до Львова, а потому у холодному автобусі до Ковеля ти віз мені в дарунок квіти – пишні червоні гвоздики.

Щоб вони не замерзли на пекучому морозі, ти заховав їх під одягом, біля серця.

Квіти не тільки не зів'яли, але й не пом'ялися.

Коли ти їх дарував, пелюстки пломеніли щастям і були найдорожчим подарунком. Вони ніби промовляли: "Я весь час тільки про тебе й думав. Я кохаю тебе найбільше за все на світі".

Твій закоханий Анатолій.

Моїй рідній Марійці присвячую

Закоханість притаманна тільки юним і молодим? Як би не так!

В її обіймах щасливіють шістнадцятилітні і переживають душевні злети столітні.

Мить щастя, зупинись! Закоханий дарує квіти найніжнішій, наймилішій, найгарнішій богині.

Твій закоханий Анатолій.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 812

Повідомлення в номер / Свято, на подарунки багате

09.02.2017 Мороз Оксана Леонідівна

Свято, на подарунки багате

День закоханих – одне з найулюбленіших свят в багатьох країнах світу, у тому числі – і в Україні. На День Валентина прийнято дарувати подарунки коханим людям. Тож починають готувати привітання та сюрпризи ще задовго до 14 лютого.

Отож, кілька корисних порад, які стануть в нагоді.

Що подарувати коханій на День Валентина?

Квіти. Обравши в подарунок квіти, ніколи не прогадаєте. Це може бути, наприклад, букет з трояндочок у формі серця, квіти в кошику, букет із цукерок чи навіть букет-серце з повітряних кульок.

Косметика. Кохана буде дуже рада отримати в подарунок парфуми, якими вона постійно користується, або туш для вій. Можна також вибрати губну помаду, ароматну піну для ванни або фігурне мило у вигляді сердечка, масло для тіла або ж лак для укладання волосся. Також підійдуть косметички, дзеркальця для сумочок, гребінці.

Практичні подарунки. Можна подарувати компактну автоматичну парасольку, вечірню сумочку, навушники для телефону або USB-флешку. До речі, в продажу можна знайти флешки у формі романтичних сердечок.

Гарним подарунком може бути сертифікат в салон краси або на масаж. Ще краще – спільна фотосесія або романтична подорож.

Подарунок, зроблений своїми руками. Дуже просто зробити оригінальне освідчення в коханні. Треба взяти червону стрічку, написати на ній заповітні слова за допомогою фарби або аплікації, красиво вкласти стрічку в пляшечку, закрити корком.

Ще одна ідея – ключ від серця. Можна, наприклад, помістити ключ в рамку у формі сердечка і подарувати зі словами любові.

Чоловіки, які вміють майструвати, можуть зробити своїм коханим різьблену шкатулку з дерева чи щось інше.

Найкращий подарунок – це, звичайно, золота каблучка. Але хлопці також повинні знати, що вона буде виглядати не тільки, як зізнання в любові, але й як пропозиція руки та серця. Якщо ж весілля в найближчі плани не входить, то краще купити підвіску у формі сердечка, красиві сережки або ж браслет.

Що не можна дарувати на День закоханих. У день Святого Валентина дівчата й жінки налаштовані романтично, тому подарунки для дому та побуту навіть не розглядаються. Посуд, міксер, блендер чи порохотяг – це найгірше, що Ви можете подарувати коханій у таке свято. У жодному разі не можна дарувати гроші – це не те свято, коли вибір подарунка "перекладають" на кохану.

Що подарувати коханому на День Валентина.

Смачні подарунки. Важко знайти чоловіка, байдужого до смачної їжі. День Валентина – чудовий привід, щоб порадувати коханого ласощами та продемонструвати йому свої кулінарні здібності. Готувати можна все що завгодно: млинці, піцу, торт, пиріг, печиво...

Найголовніше – надати страві форму сердечка, а, якщо не виходить, – намалювати сердечко за допомогою крему або майонезу.

Подарунки для комп'ютера. Більшість хлопців не уявляє свого життя без комп'ютера, тому подарунки з цієї "сфери" будуть завжди доречні.

Хлопцеві, який до цих пір заплутується в проводах комп'ютерної "миші", можна подарувати зручну бездротову" мишку" або купити також стильні комп'ютерні окуляри від втоми очей.

Подарунки сильним чоловікам. Коханому, який має спортивну статуру, можна купити на День закоханих футболку чи шорти для занять, якісні спортивні гетри для гри в футбол та інше.

Отож, вибір – за вами! Та пам'ятайте, що робити подарунок потрібно від душі, тоді він обов'язково сподобається вашим коханим.

І, повірте, зовсім не важливо, скільки коштує подарунок. Бо навіть, наприклад, найдешевший за ціною сувенір із крамниці може стати для вашої другої половинки найдорожчим.

А ще влучно сказано про найсвітліше в світі почуття в одному із висловів відомих людей: "Любов доводять не квітами та подарунками, а теплом, ніжністю і повагою".

Кохайте і будьте коханими! І нехай свято усіх закоханих буде у Вашому житті не тільки один раз на рік.

Підготувала

Орися ФІЛІПЧУК.

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1015

Повідомлення в номер / Орисина мудрість

09.02.2017

Орисина мудрість

Орися була третьою в родині. Сестра після школи вчилася у медучилищі, брат служив в армії, там лишився надстроково, одружився і жив далеко.

Вчилася дівчина добре, одна з кращих учениць була і вдома допомагала мамі в усьому. Дуже любила на ферму бігати помагати неньці з доїнням корів. Тож, коли закінчила 11 класів, довго не думала, що далі робити, – пішла на місце мами, яка була пенсійного віку.

Вчителі й однокласники дивувались, бо з такими оцінками могла б далі вчитися. А вона відповідала, що буде, тільки заочно на зооветеринарному. Так і було, їй не звикати вчитися і працювати. А тут ще й коханий не давав сумувати, часто гостював у них. Хлопець після армії закінчив Володимир-Волинський технікум механізації, працював трактористом у лісництві.

Скінчилось те гостювання весіллям. Коли запитала майбутня теща, чому так поспішає, бо ж Орисі тільки 18 виповнилось, то відповів, що не може ті волошкові очі її забути, а ще – щоб ніхто не вкрав кохану.

Ось так в Орисі вийшло перше і останнє кохання. Бо коли чоловік помер від раптового інфаркту, їй було лише 40 років і до неї сватались ще навіть запізнілі парубки. Вона всім відмовляла. Казала, що чоловік був золотий, тому не може йому зрадити, хоч і мертвому. Адже хто стане справжнім батьком для її п'яти діток, з якими залишилась?

Тож ставила дітей на ноги сама з допомогою неньки. Працювати було важко, але не поміняла роботу, скінчивши навчання і одержавши диплом, бо знала, що доярки йдуть на пенсію в 50 років та й 5 дітей теж цьому підлягали.

Мати ж була рада, що не залишиться без Орисі, бо пропонували жінці зоотехніком працювати в іншому місці і треба було переїжджати. Тож і неньку пошкодувала, яка діток їй допомагала глядіти, та й самій не хотілося з місця зриватися. Бо з чоловіком почали якраз нову хату будувати.

Повиростали діти, великих наук не хапали, але справжніми господарями стали: будівельники, землероби, механізатори. Вдома Орися тільки заглядала в хлів, щоб подоїти корову і позбирати яйця з-під курей, а решту все хлопці господарювали. Донька вчилась на кухаря, а потім працювала в їдальні. Не легковажила із залицяльниками, довірилась одному, а він її – підвів, злякавшись, що незабаром стане батьком.

Орися бачила, як страждає донька, тож пішла до батьків хлопця. Вони, звичайно, підтримували сина. Але доля "зіграла" з ним по-іншому. Одружився він згодом, але діток так і не послав Господь йому.

А донька Орисі вийшла заміж до сусіднього села. Жилося ніби добре, але свекруха іноді діймала невістку.

Одним словом: малі діти – малий клопіт, а великі – більший. Забрала Орися матір до себе, а в її хату поселила доньку з сім'єю. Так і хочеться сказати, щоб такі матері, як Орися, всі були.

Бо вона скрізь дає лад. Син одружився на жінці з дитиною. Орися нічого не сказала, бо мала власний приклад. Але якось син прибіг і повідомив, що жінка його вигнала, речі виставила за двері. Мовляв, гуляли на весіллі: жінка пішла вже додому, а він ніяк не міг навеселитися. От дружина й виставила ультиматум. Тож той прийшов проситися пожити до матері.

Орися і тут поступила мудро. Не прийняла сина, а порадила вертатися і просити пробачення, бо він, як говорила, був не правий. А ще додала: "Куди разом пішли, звідти разом й додому йдіть!". Син послухав матір, з дружиною помирився.

А старший син Орисі захворів на цукровий діабет, матері і тут немає спокою. В другого – теж проблеми із здоров'ям. А найменшому довелось більше року воювати на Сході, будучи в зоні АТО. А мати весь час молила у Бога, аби той повернувся живим-здоровим. Вимолила. Прибув, відпочив – і в Київ на заробітки подався.

Якось уже примирились із усіма проблемами. Орися тішиться п'ятьма онучатами, мати її – правнуками, а їх уже назбиралось і в сина, і ще в однієї доньки, яка живе аж в Америці (виїхали із чоловіком і сім'єю).

Але всі нервові стреси дали про себе знати. Захворіла й Орися. Все боліла спина. Лягла в лікарню на обстеження. Щоб не сидіти без роботи, тут вишивала в церкву рушник. Майже вже одну сторону закінчувала, коли лікарі ошелешили: проблема в іншому – потрібне хірургічне втручання.

Жінка згідна на все. Але жаль не себе. А дітей та онуків, бо хороші, дружні й роботящі. А ще - дуже люблять та оберігають свою неньку. В лікарню щодня ідуть, чи гроші, чи харчі смачні приносять. І телефон не змовкає протягом дня, бо всі турбуються про ріднесеньку.

Є Орисі для кого жити, бо ще й стареньку матір треба доглянути. Тож всі гуртом взялись за порятунок. Хай їм Бог допомагає в цьому!

Валентина ОСТАПЧУК.

Уже скроні вкриваються інеєм, на обличчі з'явились зморшки, зозуля невпинно кує літа, розмінявши жінці шостий десяток. На очі навертається непрохана сльоза, і приходить в спогадах крок за кроком прожите, пережите, радісне й сумне… Орися була третьою в родині. Сестра після школи вчилася у медучилищі, брат служив в армії, там лишився надстроково, одружився і жив далеко.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 611

Повідомлення в номер / Десять міфів про розлучення

09.02.2017

Десять міфів

про розлучення

Десять міфів про розлучення

Ви думаєте, що розлучення розвалить ваше життя або ж навпаки – розв'яже проблеми? Психологи в американському журналі "Космополітен" радять гнати геть подібні думки, бо інакше ви будете відчувати роздратування, депресію, докорятимете собі.Пропоную увазі читачів десять найбільш безпечних помилкових тлумачень про розірвання шлюбу, які притаманні як жінкам, так і чоловікам. Позбавтесь цих міфів, і ви перестанете вважати себе жертвою.

Підготував Ігор ГРЕДЬКОВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 977