Повідомлення в номер / Хай здійсняться всі мрії і плани!

06.07.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

Хай здійсняться всі мрії і плани!

Чи задумувався ти, шановний читачу, яке свято в місті є найзворушливішим? День міста? День молоді? “Зелені” свята? Аж ніяк!

Можемо посперечатися, але скажу чесно: це – загальноміський випускний вечір. У такий день все місто немов у квіти вбралося. Погляньте на ковельських красунь-випускниць, які вони чарівні, гарні! Хто в них не закоханий? Навіть мої сиві скроні оживають біля тієї краси. А хлопці! Підтягнуті, стрункі, спортивні, мужні.

Цей квітучий сад наповнений глибоким змістом, емоціями, переживаннями. Бо ж у кожній квітці, у її пелюстках радість і смуток тепляться і… надія. Куди доля за руку поведе? Все не так просто. За місце під Сонцем потрібно боротися. Іти до світла, долаючи перешкоди. Підніматись до вершини, ранячи пальці рук і ніг. Без перепочинку по вінця наповнювати себе знаннями.

«Найкращі підуть у Європу», – шепоче песиміст.

«Ви найкращі! – виголошую я. –Ідіть до Європи, Америки, набирайтесь досвіду, навчайтесь європейського порядку і демократії.

Ідіть, та не забувайте, звідки ви. Повертайтеся, наші журавлики, із вирію і піднімайте Українську державу. Розбудовуйте найкращий в світі свій рідний Ковель!

Будьте мудрими і розсудливими. Вам проводити реформи і будувати нове життя. Не вдавайтеся до піар-акцій. Наприклад, сьогодні нам і вам пропонують замість загальношкільної лінійки проводити пікніки, квести тощо.

Але ж це не пережитки старої системи, а всеукраїнська традиція: всім містом, школами, з батьками і вчителями, владою віншувати чемпіонів знань. Як би виглядало, коли б олімпійського чемпіона славили на пікніку, не піднімали його на п’єдестал переможця?».

Цьогоріч я брав участь у загальноміській випускній лінійці. Як гарно, що на неї прийшли представники міської влади, духовенства УПЦ КП, громадськості. Все було просто чудово.

Разом з тим, особливе слово подяки слід сказати Віктору Бичковському, очільнику міської освіти. Зранку він був весь у переживаннях, адже сіявся густий дощ, і хмари клубочилися над містом.

«Все буде добре!» – намагався заспокоїти його. Та й на святі він поглядав на небо, готовий роздмухувати хмари, аби небо стало спокійним.

Попри переживання, урочистості прийшли виважено, чітко і, як кажуть, на одному диханні. Команда методистів теж була на висоті, їм – «спасибі».

Словом, Вам, шановний Вікторе Васильовичу, – 12 балів і золота медаль організатора.

…Злітають до неба синьо-жовті кульки. Хвилюється легенький вітерець – він несе ті кульки, немов душі юних, понад будинками, на Схід і Захід.

Куди він їх донесе? Де приземлить?

Я пропоную у дорогу взяти із собою чарівну формулу: «Я і Бог – ми удвох!».

Тільки так, мої юні друзі, переборете невдачі і зло й зможете почути: ви – добра, гідна своїх батьків і країни людина.

То ж з Богом!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 698

Повідомлення в номер / Сенсації нашого часу

06.07.2017

Сенсації нашого часу

Сенсаціями сьогодні нікого не здивуєш. Який телевізійний канал не увімкнеш, тільки й чуєш і бачиш, як когось убили, згвалтували, заарештували. Пожежі, автомобільні і авіаційні катастрофи, повені і землетруси – це ніби обов'язкова перша "страва" до меню щоденних сніданків і обідів з телевізором.

Однак те, що сталося в позаминулого вівторка, 27 червня, коли інтернет-мережу вразив лиховісний вірус "Petja" (назва ж яка!), мабуть, можна назвати сенсацією №1. Уявіть собі: без зв'язку залишилися "найкрутіші" вітчизняні кампанії, фінансові і банківські установи, аеропорти, торговельні заклади і навіть органи влади та деякі засоби масової інформації.

Сьогодні фахівці називають багато причин надзвичайної, якщо не сказати, катастрофічної ситуації. Одні в цьому, як завжди, вбачають "руку Москви", інші – підступного Заходу або донецько-луганських терористів. Про це судити не нам, дилетантам.

Але хочеться запитати: як так може бути, що надавачі інтернет-послуг не змогли забезпечити безпеку своїх серверів, допустити проникнення в них капосного "Petja"? Де їх антивірусні програми, служби безпеки і т. д. і т. п.? І чи випадково, що така прикра подія сталася якраз напередодні одного з найбільших державних свят – Дня Конституції України?

А ще думаєш, чи "застраховані" від подібних провокацій наші Збройні Сили, атомні електростанції та інші об'єкти стратегічного значення? Чи не станеться так, що в один далеко не прекрасний момент десь вибухне ядерний реактор, не в "той" бік полетить ракета, прорве дамбу на Київському водосховищі?..

Словом, запитань більше, аніж відповідей. Не знаю, чи на них готові відповісти люди, котрі опікуються за національною безпекою й обороною, хоч такий орган – РНБО у нас є, як і його очільники. До цих посад ще б посилене почуття відповідальності за доручену справу, яке нині в умовах війни на Сході має бути особливо гострим,– ціни б тим очільникам не було.

Ще одна сенсація останнього часу, яку, власне, й сенсацією важко назвати, – це оприлюднення в Росії результатів так званого громадського опитування, згідно з яким росіянці найпопулярнішою особою всіх часів і народів назвали кривавого диктатора Сталіна. Навіть улюбленець жителів московської імперії Владімір Путін поступився місцем вусатому вурдалаку.

Новину цю важко коментувати, бо неможливо зрозуміти логіку народу, історію котрого глибоко переорали плугом репресій Сталін та його поплічники. Відповідаючи на запитання соціологів, люди неначе забули про примусові колективізацію й індустріалізацію, розстріли й арешти інтелігенції, партійних кадрів, генералітету, ганебний пакт Молотова й Ріббентропа, який призвів до Другої світової війни, жорстоке придушення національно-визвольних рухів в республіках колишнього СРСР.

Висновок один: путінська пропаганда, кисильовсько-соловйовське ТБ-зомбування не минулося безслідно: у декого з північно-східних сусідів "дах поїхав" безповоротно. Це підтвердила й недавня зустріч Путіна з перестарілим і замшілим вождем росіянських комуністів Зюгановим, на якій вони на повному серйозі обговорювали, як краще зустріти 100-річчя "Вєлікой октябрьськой соціалістіческой революції" . Моя порада була б така: на честь жовтневого перевороту 1917 року організуйте переворот у 2017 році і продемонструйте світові, як "гарно" ви вмієте відзначати ювілейні дати кривавого терору.

Ну, а ця сенсація – теж московського "розливу". На міжнародному кінофестивалі, який завершився в білокам'яній, глядачі стоячи слухали пісню на слова речниці міністерства закордонних справ Марії Захарової у виконанні популярної естрадної співачки.

Сама пані Захарова, яка з цієї нагоди вимила шампунем голову, котру вона, як правило, не дуже доглядає, одягла зелену сукню з глибоким вирізом, виглядала такою щасливою, ніби її поцілував сам Дональд Трамп, повідомивши попередньо про зняття санкцій.

Марія Захарова – то, звичайно, неперевершений талант "народної" дипломатії. Вона не тільки пише вірші, а ще й вміє танцювати "Калінку", що недавно привселюдно продемонструвала.

Пригадується, танцював на своєму ювілеї й Віктор Янукович. Любив він і співати, особливо "Спят кургани тьомниє". Однак його гіркий досвід підказує, що не завжди танці і пісні допомагають у кар'єрі. Буває й навпаки, що засвідчує суд, який у ці дні триває в Києві, де розглядають справу президента-втікача.

Не опинитися б пані Захаровій зі своїми "начальниками" на лаві підсудних в Гаазі. Життя – штука непередбачувана, тому все може бути.

До міжнародних сенсацій я відніс би скандальну відставку президента Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) пана Аграмунта, якому депутати виявили недовіру через його надмірну зацікавленість «російським питанням»і відверте загравання з Москвою. Парламентарі порахували його вчинки не зовсім правильними і не надто етичними: все-таки очільник такої поважної інституції має бути політично незаангажованим і морально чистим.

Цікаво, що обов’язки президента ПАРЄ доручили виконувати представнику України пану Логвинському. Щоправда, тимчасово, але все одно приємно – Європа, виявляється, більше довіряє українцям, аніж росіянцям. Завжди б так!

І ще одна новина – тепер уже з американського континенту. Цими днями президент США Дональд Трамп, який постійно дивує і співвітчизників, і світову громадськість «оригінальними» висловами і не менш «оригінальними» практичними діями, виклав у Twitter відеоролик, в якому зобразив себе силачем-боксером, котрий у поєдинку добряче відлупцював журналіста ненависного йому телеканалу CNN. Канал цей, як відомо, постійно критикує главу Білого дому за великі і малі прорахунки у політиці, а особливо – за ймовірні зв’язки з Владіміром Путіним.

Сюжет відеоролика, звичайно, це артистичний розіграш і знятий не сьогодні й не вчора, а декілька років тому. Однак, пану Трампу надокучливі журналюги так остогидли, що він вирішив їм нагадати, хто в американському домі хазяїн.

Однак, який не «крутий» і «хвацький» Трамп, навряд чи йому вдасться приборкати вільні ЗМІ – в країні, де свобода слова утвердилася давно і надовго, подібні «номери» не проходять. Вони хіба що смішать і викликають нову хвилю критики з боку журналістів.

Охрім СВИТКА.

Куряча відданість

У літній день, вмостившись

на травиці,

Жалілась Курочка сестриці:

– Ще є неправильне уявлення

про спів.

Гарненько тьохка Соловейко

в вітті,

Але чому любить я мушу

тільки солов’їв?

Адже отой, що кращий за

усіх на світі,

Що мре від нього серце й

тьмиться голова,

За ким готова я в огонь і в

воду,

По-іншому співа –

Він кукуріка так, як Соловей

не зможе зроду.

Не знаю, як оте усе здається

вам,

А я лише до баєчки додам:

«В репертуарі зберігаючи

свободу,

Не забувай пісень свого

народу».

Лавки чи прапор?

Невже погоджували в главку,

Як фарбувати в сквері лавку?

Невже не видно їм згори,

Що з лавок стали прапори?

Про це говорять навіть діти,

Що гріх на прапорах сидіти.

Хто діткам пояснить правдиво,

Чи прапор це, чи – лава-диво?

Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.

P. S.: при вході в міський парк культури і відпочинку лавки напередодні Дня міста пофарбували в синьо-жовтий колір. На мою думку, це неправильно, бо, як кажуть поляки, «co za bardzo, to nie zdrowo » («що занадто, то не розумно»). Не думаю, що у країнах Європи, куди ми йдемо, роблять подібним чином.

В. Л.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 560

Повідомлення в номер / Як працює безвізовий режим з ЄС

30.06.2017

Як працює безвізовий режим з ЄС?

11 червня набув чинності безвізовий режим між Україною та Європейським союзом. Перші українці вже змогли скористатись перевагами відкритих кордонів та в'їхати до ЄС, маючи з собою лише біометричні паспорти. Центр громадського моніторингу та контролю дослідив перші результати візової лібералізації для України.

Ласкаво просимо

до Європи

Напередодні старту безвізового режиму Президент України Петро Порошенко і керівник представництва ЄС в Україні Хьюг Мінгареллі запустили таймер зворотного відліку. З цього моменту в аеропортах та на вокзалах країни панувала святкова атмосфера. "Безвізові" туристи робили фото, прикордонники старанно готувались до роботи, а українські та європейські чиновники вітали громадян.

Вранці 11 червня з Києва до Перемишля вирушив перший "безвізовий поїзд". За словами пасажирів, у поїзді до Польщі процес контролю був оперативним. Перед кордоном паспорти перевірили українські прикордонники, на першій же станції після –зайшли польські прикордонники, які поставили декілька питань, зокрема, про мету поїздки.

У європейських країнах уже були готові зустрічати українців, які прибули на територію ЄС після початку роботи безвізового режиму. Зокрема, в аеропорту Вільнюса до зустрічі першого рейсу з України встановили банер з написом: "Youdidit! Welcome (Ви це зробили! Ласкаво просимо)". Як відзначають українські журналісти, які на власному прикладі вирішили протестувати безвізовий перетин кордону, паспортний контроль у Вільнюсі в середньому займав не більше двох хвилин.

До речі, в Іспанії, Австрії та Польщі українців в аеропорту зустрічали консули, аби в нових умовах у громадян не виникало жодних проблем на пунктах пропуску. За словами посла України в Австрії Олександра Щерби, паспортний контроль громадян, які прибували з Києва до Відня, тривав не більше десяти хвилин, і ніяких додаткових даних в українців не вимагали.

"І що характерно: довідку про несудимість не просять. Гроші в гаманці не перераховують. У зуби не заглядають. Українець? – Проходь!", – жартує дипломат.

Разом з українськими туристами в перший день безвізовий режим також протестували урядовці. Міністр економічного розвитку України Степан Кубів скористався біометричним паспортом під час реєстрації на рейс до Вільнюса, а міністр закордонних справ України Павло Клімкін перетнув українсько-угорський кордон на КПП Чоп-Захонь.

Досвід перших "безвізових" українців

За інформацією Державної прикордонної служби, за чотири дні безвізовим режимом скористались близько 6,4 тисячі українців. Згідно зі статистикою, 76% тих, хто вирушив у подорож, перетнули кордон через автомобільні та залізничні контрольно-пропускні пункти, 24% полетіли авіарейсами. Щодо географії подорожей, то, за даними МЗС, найбільшу кількість "безвізових" українців прийняла Польща, також популярними напрямами стали Румунія, Угорщина, Чехія та Італія.

На інтерактивній карті прикордонної служби можна подивитись, що наразі на західному напрямку біля кордонів з країнами-членами ЄС мають місце невеликі скупчення машин. Однак прикордонники відзначають, що,попри застереження скептиків, буму виїзду українців не сталося.

За словами речника прикордонної служби Олега Слободяна, зафіксовано дев'ять випадків відмов на в'їзд до шенгенської зони. Переважно ці громадяни або раніше порушували міграційне законодавство та були депортовані з ЄС, або не змогли підтвердити мету перебування за кордоном, не мали зворотного квитка та достатньої кількості грошей. Проте експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Мар'яна Кузьо запевняє, що загалом тенденція позитивна, здебільшого українці без проблем перетинають кордон, і якихось великих порушень не було.

Варто зазначити, що завдяки запровадженню безвізового режиму, український паспорт зайняв 30 місце у рейтингу паспортів світу GlobalPassportPowerRank 2017. Україна випередила всі пострадянські країни (крім балтійських). Для порівняння: паспорт РФ посідає 41 сходинку. Відтепер українці можуть відвідувати 119 країн світу, і це не межа.

"У безвізу є початок, а кінця – не буде. І ми всі в цьому впевнені, тому що я вірю у велике майбутнє сильної, об'єднаної Європи, яка солідарна з нами, українцями. І безвіз має не тільки символічне, а й практичне значення: влада виконала реформаторський план щодо візової лібералізації. І тепер ми працюємо над тим, щоб безвіз став доступним для більшої кількості українців", – підсумував Президент України Петро Порошенко.

Матеріали Центру громадського моніторингу та контролю.

Ласкаво просимо до Європи...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 868

Повідомлення в номер / З Днем міста, дорогі ковельчани!

29.06.2017

З Днем міста, дорогі ковельчани!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 631

Повідомлення в номер / Золоті медалі – до Дня міста

29.06.2017

Золоті медалі – до Дня міста

Дні з 22 по 25 червня ц. р. для Ковеля були "позначені" змаганнями спортсменів-веслувальників на байдарках і каное. Чемпіонат України – це справді змагання вищого рівня.

Свої сили у цьому престижному виді спорту випробовував і учень міської гімназії Тарас Семенюк (тренер Світлана Проніна).

Четвірка каноїстів, де поруч з Тарасом виступали ковельчанин Саша Ксюк та 2 спортсмени із Шацька, стали чемпіонами України на дистанціях 1000 і 500 метрів. Дві золоті медалі для Ковеля та волинської команди – це справді "круто"!

Мені пощастило бачити ціну цих змагань. Тарас гріб на дистанції 2-ох кілометрів в категорії каноїстів-одиночок. Фінал! Це – боротьба з повною віддачею сил і енергії. Це боротьба, коли "дихалку" перекриває, а ти не маєш права зупинитися.

Фінал – це боротьба до переможного кінця! П'яте місце на Чемпіонаті України, що не кажіть, – теж гарний результат. Я перед собою бачив спортсмена-борця, у якого може бути переможне спортивне (і не тільки) майбутнє.

Коли віддихався і трохи відпочив, Тарас розповів:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 700

Повідомлення в номер / Ковельчанам є чим пишатися

29.06.2017 Ляшук Світлана Олександрівна

Ковельчанам є чим пишатися

День міста – особливе свято для усіх ковельчан. Це – своєрідний підсумок роботи, досягнень та здобутків у різних галузях, визначення пріоритетів на майбутнє. Про свою діяльність, перспективи розвитку відомі ковельчани розповіли журналісту нашої газети у короткому інтерв'ю.

Сергій Шворак,

директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12

м. Ковеля.

– В освіті я працюю 39 років, з них 28 – на посаді директора школи № 12.

Освіта Ковеля має славні традиції і, переконаний, яскраві перспективи. Управління освіти, колективи навчальних закладів міста працюють над реалізацією державної політики щодо реформування освіти. Завдання Нової української школи – давати учням не лише знання, а й практичні навички, необхідні для життя у ХХІ столітті; формувати творчу, активну особистість, здатну критично мислити; виховувати високі моральні якості у школярів, які в майбутньому поведуть вперед Українську державу.

Завдяки системній, доцільно організованій методичній роботі на рівні міста, самоосвітній діяльності підвищується професійна майстерність учителів. Про результативність педагогічної творчості свідчать досягнення учнів, які щороку поповнюють скарбницю здобутків освіти Ковеля.

Робить свій внесок у розвиток освітянської галузі і колектив школи № 12. Учні та вчителі щорічно виборюють призові місця у міських, обласних олімпіадах, конкурсах, змаганнях. Зокрема, у 2016/2017 навчальному році учень 8-Б класу Роман Коцюбчик на обласному етапі предметних олімпіад виборов ІІ місце з хімії (керівник Тетяна Бірук) та ІІ місце – з біології (керівник Галина Муха), учениця 5-Б класу Богдана Бура виборола ІІІ місце на обласному етапі конкурсу з української мови імені Петра Яцика (керівник Наталія Терещук).

Освітяни вивчають та активно впроваджують у практику роботи новітні підходи. В авангарді Нової української школи –педагоги нашого навчального закладу Наталія Ягодинець, Мирослава Калита, Тетяна Бірук, Світлана Буслюк, Ольга Романченко, Анжела Прадійчук, яка виборола ІІІ місце у обласному етапі конкурсу "Учитель року-2017" в номінації "Початкова освіта", практичний психолог школи Людмила Ратнюк, що стала лауреатом конкурсу "Освітній Оскар-2016".

День міста – нагода відчути себе частиною великої родини, яка об'єднана любов'ю до рідного Ковеля. З нагоди свята бажаю ковельчанам натхненної праці, здоров'я, добра, щастя.

Нехай у кожній домівці панують мир і спокій, збуваються усі заповітні мрії!

Сергій Шворак, директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля.

– В освіті я працюю 39 років, з них 28 – на посаді директора школи № 12.

Нехай у кожній домівці панують мир і спокій, збуваються усі заповітні мрії!

Лариса ФІЛІПЧУК, начальник Центру поштового зв'язку №4 Волинської дирекції ПАТ "Укрпошта".

– Послугами нашого підприємства користується чи не кожен ковельчанин. Сьогодні "Укрпошта" постійно змінюється на краще. Підтвердженням цьому є багато фактів. Це – зниження цін на товари народного споживання, якісні продукти у сегменті посилок Експрес і Стандарт та можливість цих відправлень через особистий кабінет "Укрпошти", нова система мотивації працівників.

Приємно, що, незважаючи на популярність телебачення та електронних ЗМІ, друковані періодичні видання все ж залишаються улюбленими для багатьох читачів, які передплачують пресу у відділеннях поштового зв'язку.

Крім традиційних для пошти послуг, також пропонуємо всі види страхування, прийом різних платежів, продукцію для філателістів, проект "Власна марка" та ін.

Наш колектив й надалі буде максимально ефективно працювати для задоволення потреб споживачів.

З нагоди Дня міста зичу Ковелю розвитку та процвітання, а його мешканцям – міцного здоров'я, миру, добробуту і благополуччя. Любіть своє місто, дбайте про нього, докладайте усіх зусиль, щоб з кожним роком Ковель ставав все більш затишним і комфортним!

Записала Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 954

Повідомлення в номер / У полоні прекрасного

29.06.2017

У полоні прекрасного

Воскресінням живу твоїм,

Україно моя розп'ята...

Поезія – це завжди свято. Завідуюча селищною бібліотекою Валентина Мельничук подарувала таке свято голобчанам, організувавши зустріч з ковельською поетесою Оленою Мокроусовою. Але сказати, що це тільки поетеса – замало, бо їй підвладна і проза. Та ще не яка-небудь, а на відповідальну історичну тематику. А ще пані Олена творить пісні, гарно співає без супроводу.

У вступному слові п. Валентина сказала, що поезія Олени Мокроусової хвилює, дає насолоду, плекає високі почуття, збагачує духовно. Її вірші – це щоденник душі, які відкривають себе світові. Вона любить життя і її серце відкрите для людей. Поетеса пише:

"Ціннішого немає нічого, ніж

людина.

Чому ж так легко нищимо

Свої своїх братів?..

В гидкій озлобі обличчя…

Панове, схаменіться!

Прозріти вже пора!".

Народилася п. Олена в мальовничому селі Купичів Турійського району. А дитинство пройшло на маленькому хуторі у бабусі й дідуся, яким і присвячена книга "Моя колиска – батьківський мій дім".

А далі життя підхопило нашу героїню у нестримний вир: шкільні роки у Ковелі та Донецьку, навчання у Брестському залізничному технікумі й Донецькому політехнічному інституті, кохання і одруження, народження доньки та сина. І знову доля привела до Ковеля, куди направили чоловіка на роботу в санепідемстанцію. Вона – педагог від Бога, адже, здобувши фах інженера-будівельника, педагогічний роботі віддала 30 років життя, працюючи викладачем спецдисципліни у Ковельському ПТУ №5, де й заслужила звання "Відмінник освіти України".

Рятівним кругом для поетеси після смерті чоловіка стала поезія. Муза прийшла зовсім несподівано, але така щедра і бажана, що з-під її пера уже вийшли збірки "Прислухаюсь до неба й землі", "Признание в любви", "Седьмое небо", "Журавлі", "Відлуння". Саме з останньою збіркою знайомилися присутні. Учні читали улюблені поезії, колишня вчителька Євгенія Сало і сама авторка, а потім ще й співала.

У наше сьогодення увірвалась війна. З яким болем у душі пише Олена Георгіївна:

"Коли пишу, я ніби там, із

вами,

І наді мною кулі, як джмелі…

І сльози навертаються на

очі.

І серце рветься з болю і

жалю…

"Спаси їх, Боже!", – Господа

молю…

А хтось, можливо, у цю мить

вмирає

І вже ніколи не повернеться

з війни".

І я зі сльозами на очах читаю щирі, пекучі повідомлення: поранені в голови, ноги і руки:

"А як же ви терпите біль, мої

діти,

Усі, хто пройшов бойову

заметіль?!

Тримайтесь, синки дорогі і

онуки!

Хай вас молитви

материнські спасуть.

Якби це можливо, я біль ваш

забрала б,

А серце приклала до

зболених ран.

Я вірші мої, як молитву,

читала б,

Щоб хоч би на краплю став

легшим ваш стан".

Болить авторці Донецьк, де і смерть, і кров. Для чого і навіщо? Брат брата убиває. Судний час. Просить, наказує:

"Панове, схаменіться! Що

ми нищим.

Росія, може ти незряча?

Кого ідеш в крові топить?".

Засуджує зрадників:

"Ну, хай не треба України їм.

Ну, хай в Росію серцем

закортіло.

Але вони ж на цій землі

жили,

На цій землі їх мати

народила.

І воду з цих криниць вони

пили…

То як же так, ким тут вони

були?

Чому їх душі каменем

зчерствіли?..

Я плачу і тихесенько

молюсь:

"Спаси вас, хлопці, – орлики

крилаті!

Ви полетіли, щоб такий ось

"гнус"

Своїм життям і серцем

захищати".

Гнівом палають рядки:

"Это позор твой, Россия,

Быть для славян палачом".

Розуміє, "що Вы и мы

хороним сыновей…

Ваш сын пропал бесследно,

он исчез.

А мы своих хороним, как

героев.

Прозрейте, матери России,

поскорей!..

Ведь это преступление –

молчать!

Чарує багата українська мова: "земля від болю сивіє" – тут і пахощі волинських чебреців, і позолота дерев і всеохоплююче бажання, щоб цією красою, цими неповторними барвами рідної землі могли швидше милуватися всі українці, а не здригатися від стрільби чи повідомлень з фронту.

Події на Сході України – це особливий біль Олени Георгіївни. З Донецьком пов'язана її юність, там лишилися друзі, могила вітчима, який замінив їй батька. Сьогодні шахта, де він працював, затоплена. Петровський район міста, де жила родина, зруйнований вщент.

Свою тугу ділить авторка із двоюрідною сестрою Марією Островик, яка проживає в Голобах. Після довгої розлуки є про що згадати, бо на долю Марії випали тяжкі випробування, які не під силу кожній жінці. А Марія вистояла! Обидві сестри уже поважного віку, а зустрілися, відшукалися лише у 1971 році. Марійка лишилася сиротою малою дитинкою. З дитячого будинку її взяла на виховання тітка, у якої було своїх одинадцять дітей. Дитинство без дитинства, юність без юності, загублена родина.

Тому тепер ці поєднані долі нерозлучні.

Хочеться щиро побажати міцного здоров'я, щоб старість до серця не дуже спішила, а муза залишалася незрадливою ще довго і довго!

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Воскресінням живу твоїм,

Україно моя розп'ята...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 585

Повідомлення в номер / Туди, де все ще літають кулі…

29.06.2017

Туди, де все ще літають кулі…

Щоденні буденні клопоти і не тільки (чого варта лишень боротьба за вирішення проблем Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод"), відтермінували нашу чергову волонтерську поїздку на Схід. І тільки телефонні дзвінки від друзів із передової постійно нагадували, що там, далеко, ще літають кулі, ще не скінчилась війна і не скінчилась робота для волонтерів. А дзвінок від маріупольських волонтерів із запрошенням на святкування третьої річниці звільнення міста від російських окупантів остаточно дав націленість на швидку організацію поїздки.

В стислі терміни була сформована команда і зібране необхідне. Коротке благословення від настоятеля Свято-Пантелеймонівського храму смт Люблинця, капелана, протоієрея, отця Матвія Олійника, і дорогою забираємо ляльки-мотанки для сувенірів в Наталії Тхоржевської, і ми – в дорозі. Найважче, певно, було нашому волонтеру-водію Едуарду Сколінчуку, який напередодні тільки повернувся із такої ж поїздки в складі групи ГО "Альтаір 777" на чолі з Юрієм Кікавським, але волонтер на те й волонтер, щоб бути завжди готовим до екстріму. Отже, в дорогу. Напрям – Маріуполь.

З Ковеля виїзджаємо вчотирьох – я, Сергій Козуля, Едуард Сколінчук з сином Едуардом та Микола Більшевич. В Києві мають долучитись: співачка – народна артистка України Світлана Мирвода, поет Серго Сокольник та на власному авто подружжя співаків Зоя Макарчук та Віктор Бутко. Дорогою пригадую, що рівно три роки тому відбулась моя перша волонтерська поїздка на Схід, саме в Маріуполь, який тоді щойно звільнили воїни добробату "Азов", які і супроводжували нас по місту.

Отож, гуртуємось в команду і опівдні прибуваємо в Констянтинівку. В легендарному батальйоні "Світязь" маємо перший виступ, який проходить на одному диханні. На завершення від командира батальйону наші співачки отримують чудові букети квітів. Далі нас чекають в мальовничому селищі Малинівка. Ще нещодавно дітей із цього краю гостинно приймали в ковельських сім’ях, а тепер і нас гостинно прийняли на Донеччині із концертною програмою.

На площі селища зібралась чимала кількість людей і старшого покоління, і зовсім юних глядачів. Такої кількості квітів та гарячих оплесків для наших виконавців ми ще не отримували жодного разу. На ночівлю запрошують до місцевої гостинної сім’ї, дитину з якої в себе приймала сім’я Сколінчуків із Волі-Ковельської.

На ранок виїжджаємо в Маріуполь до прикордонників, а після обіду – до легендарного полку "Азов". Нас зустрічають надзвичайно тепло і привітно. Допоки готується апаратура до виступу, оглядаємо територію та спілкуємось із бійцями. Вразило те, що ми ще ніколи та ніде не зустрічали це велике капище посеред споруд і в центрі – знак прадавньому Перуну, поруч – дбайливо розташовані скіфські кам’яні баби.

Але найбільше задоволення отримали від спідкування із бійцями, ерудованими, освіченими і фанатично відданими справі. Сам концерт пройшов на надзвичайно високому емоційному підйомі. На завершення нас запросили в їдальню, ідеально вимиту та вичищену, з великим вибором страв, і це все – для військових. Тут ми переконались, що, поза всім іншим, реформування у війську відбувається.

Після ночівлі в місцевих активістів на ранок вирушили в Мар’їнку до бійців Української Добровольчої Армії, а саме – до ковельчанина Миколи Грицюка "Коваля". І знову була тепла зустріч і спілкування. А вже опісля – дорога додому.

Вкотре дякуємо небайдужим, що підтримали нашу поїздку і не дають згаснути волонтерському рухові: настоятелю Свято-Пантелеймонівського храму смт Люблинця, капелану, протоієрею отцю Матвію Олійнику, Олені Місюрі, Наталії Тхоржевській, веслувальному клубу "Західний вітер" та ветеранам веслування, Дмитру Фалюшу, Івану та Тетяні Йондак, Ірині Дементьєвій.

Ігор ВЕРЧУК ("Скеля").

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 617

Повідомлення в номер / Ковель приймав чемпіонат Європи

29.06.2017

Ковель приймав чемпіонат Європи

24-25 червня ц. р. у Ковелі, в урочищі “Люблинець”, відбувся чемпіонат Європи з мотокросу.

Чемпіонат проходив у класах 65 куб. см, 85 куб. см та EMX Open. Кубок Миколи Клімашевського спортсмени виборювали на мотоциклах класу 50 куб. см.

Участь у цих видовищних змаганнях взяли мотокросмени з 12-ти країн, серед яких – Україна, Білорусь, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словенія, Угорщина, Данія, Чехія, Росія.

Цей нелегкий та дещо небезпечний вид спорту, у якому можливості техніки поєднуються з можливостями людини, витривалістю та сміливістю, отримав постійну “прописку” у нашому місті та все більше захоплює ковельчан.

Тож глядачів під час всеукраїнських та міжнародних турнірів збирається дуже багато. І ці змагання не стали винятком. Адже наші земляки – знані й досвідчені мотогонщики, серед яких – неодноразові переможці та призери представницьких спортивних форумів.

У відкритті мотокросу взяли участь народний депутат України Степан Івахів, міський голова Олег Кіндер, його перший заступник Михайло Гетьман та інші офіційні особи.

Про результати змагань на "сталевих конях" повідомимо в одному з наступних номерів "Вістей Ковельщини".

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час чемпіонату Європи з мотокросу.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

24-25 червня ц. р. у Ковелі, в урочищі “Люблинець”, відбувся чемпіонат Європи з мотокросу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 570

Повідомлення в номер / Лети, де неба синь!

29.06.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

Лети, де неба синь!

Мій юний друже! Ти вирушаєш у світи.

Широкий шлях. Далеке щастя душу гріє.

На тій дорозі – квіти і тернові колючки,

Дійде лиш той, хто це життя любити вміє.

Бушує грізний океан. Зриваються гривасті хвилі.

Вітрильник сміло, без страху двобій приймає.

Та бурю переборе той, хто за кермом умілий.

В кого знання, талант і праця – той перемагає.

Безмежні, загадкові – над нами небеса.

О, як манить ясна зоря за небокраєм!

Летить космічний корабель. Внизу – земна краса.

Лише романтики незвідані планети відкривають.

Затишний дім. Зелений луг. Квітучий сад.

І милі дітки соловейками співають.

Земна ідилія. Сімейний мир і благодать –

Блаженні ті, хто рід шанує й матір поважає.

Мій юний Соколе! Злітай, лети, де неба синь!

Змужніли крила у шкільній сім'ї єдиній.

Гучні пісні виспівують і Ковель, і Волинь –

Тож гідним будь своїх батьків, учителів та України!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Лети, де неба синь!

Мій юний друже! Ти вирушаєш у світи.

Широкий шлях. Далеке щастя душу гріє.

На тій дорозі – квіти і тернові колючки,

Дійде лиш той, хто це життя любити вміє.

Бушує грізний океан. Зриваються гривасті хвилі.

Вітрильник сміло, без страху двобій приймає.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 662