Коли адміністрація коледжу на чолі з директором Тетяною Селівончик отримала запрошення на етнофестиваль «Гуртом ниву зажнемо», то перше почуття було здивування, друге – цікавість, а третє – гордість. Адже ідейною натхненницею даного дійства стала Ніна Байчук, викладач Ковельського промислово-економічного коледжу, голова комісії, уродженка села Грабове. 

Тетяна Василівна не тільки активно підтримала такий неординарний захід, а й запропонувала виступити співорганізаторами етнофестивалю. І ось ми – директор коледжу Тетяна Селівончик, заступник директора Ігор Ілюшик та я, Олена Шульган, заступник директора з виховної роботи, вирушили  до місця проведення фестивалю, до урочища «Яновище», яке об’єднує села Грабове, Лапні, Доротище, Солов’ї та Любче на межі Ковельського і Старовижівського районів. Адже саме це місце послугувало сценічним майданчиком етнофесивалю.

Шлях неблизький, але приємний, бо не завжди вдається вирватися з оточення міста, відволіктися від думок та просто насолодитися красою природи. Одного разу мудрий чоловік Микола Вельма, редактор «Вістей Ковельщини», сказав: «Поспішаючи встигнути скрізь, ми часто не помічаємо краси самого життя». Ваша правда, Миколо Григоровичу. І я зовсім не відволіклася від теми. Бо по дорозі нам зустрічалися щасливі усміхнені люди на підводах та пішки, в автентичних вишиванках, заквітчані, музичні, – усе кругом співало: «Ось вона – Україна!». Вона, справжня Україна, відкрилася нам у куренях, у піснях, у старовинних обрядах, у натруджених руках, у вмінні відпочивати та працювати до знемоги… Але про все по порядку.

Трохи офіціозу: за сприяння Ковельської районної ради та особисто Андрія Броїла, фонду Степана Івахіва «Патріоти Волині», голів селищних та сільських рад п’яти навколишніх сіл, спонсорів та небайдужих українців відбувся перший міжрайонний етнофестиваль «Разом ниву зажнемо». Ніна Байчук, як ініціатор проведення даного дійства, взяла на себе роль гостинної господарки та ведучої свята. Й така роль вдалася Ніні Тихонівні якнайкраще. А найвищою оцінкою, на думку Івана Смітюха, є кількість учасників фестивалю та вдоволені відгуки односельців та гостей. 

Етнофестиваль розпочали молебнем та відтворенням стародавнього обряду зажинок. Учасники гурту «Передзвін» села Грабове записали та відтворили цей обряд від старожилів й супроводжували його традиційними піснями.

На етнофестиваль завітали більше десятка фольклорних гуртів, серед них були артисти з Тойкута на чолі з Валентиною Ілюшик, директором будинку культури села Тойкута. Були й відомі ковельчанки з гуртом «Родинонька» на чолі з художнім керівником Поліною Панюс.  Виконував українські народні пісні й фольклорний гурт «Горлиця», художній керівник  Олена Місюра, директор будинку культура села Доротища.

Етнофестиваль – це ще й колорит народних умільців, талановитих майстрів, представлених у тематичних куренях. 

Замайоріли вишивані рушники, сільські оселі, ляльки-мотанки, глиняний посуд. Найсмачніше та найоригінальніше пригощали  та розважали гостей у курені «Чорний бродок», що представляв село Грабове. Хоча така думка може бути суб’єктивною, бо пригощали у кожному курені пречудово.

На мить спиняєшся, щоб подивитися на усе дійство у цілому,  й перехоплює подих. Люди вітають одне одного зі святом Петра і Павла, гарно вбрані, по-святковому. Хоча й добре знають, що попереду жнива, важка пора. Але хіба українців злякає робота? Будуть жнива, то буде й хліб, а буде хліб, то буде й життя.

Хочеться вірити у краще майбутнє цих людей та й України. А коледжівці вкотре залишили свій самобутній слід, тепер вже у такому етнофестивальному дійстві. З враженнями на довгі місяці, щасливі та натхненні поверталися  ми додому. Висловлюємо щиру вдячність організаторам свята за надану можливість долучитися до неймовірного феєричного свята! 

Олена Шульган, 

заступник директора 

з виховної роботи.

Коли адміністрація коледжу на чолі з директором Тетяною Селівончик отримала запрошення на етнофестиваль «Гуртом ниву зажнемо», то перше почуття було здивування, друге – цікавість, а третє – гордість. Адже ідейною натхненницею даного дійства стала Ніна Байчук, викладач Ковельського промислово-економічного коледжу, голова комісії, уродженка села Грабове. 

Тетяна Василівна не тільки активно підтримала такий неординарний захід, а й запропонувала виступити співорганізаторами етнофестивалю. І ось ми – директор коледжу Тетяна Селівончик, заступник директора Ігор Ілюшик та я, Олена Шульган, заступник директора з виховної роботи, вирушили  до місця проведення фестивалю, до урочища «Яновище», яке об’єднує села Грабове, Лапні, Доротище, Солов’ї та Любче на межі Ковельського і Старовижівського районів. Адже саме це місце послугувало сценічним майданчиком етнофесивалю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 647

У день християнського свята на честь апостолів Петра і Павла, на символічному кордоні Ковельського та Старовижівського районів за організаційної підтримки Ковельської районної ради було проведено перший міжрайонний етнофестиваль «Гуртом ниву зажнемо”.

Урочисте відкриття фестивалю здійснила викладач Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ уродженка села Грабове Ніна Байчук. На імпровізовану сцену вона запросила співорганізаторів дійства: голову Ковельської районної ради Андрія Броїла, Грабівського сільського голову Ростислава Шиманського, Доротищенського сільського голову Ніну Лукашик, голову Дубівської ОТГ Романа Троцюка, Тойкутського сільського голову Віталія Грицюка та очільника Солов’ївської сільської ради Василя Абрамчука та винуватців цього свята директора ТОВ «Ковельський хлібокомбінат» Івана Смітюха, директора СТзОВ «Ратнівський аграрій», депутата Волинської обласної ради Валентина Чернецького, директора СТзОВ «Облапське» Леоніда Самчука. 

Також серед почесних гостей був присутнім помічник народного депутата України Степана Івахіва Володимир Бащук, депутат Волинської обласної ради Галина Йовик, депути Ковельської районної ради Тарас Оніжук, Ольга Чепенюк, Володимир Андросюк, голова громадської організації «Добродія в дії» Володимир Кравчук, директор Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ Тетяна Селівончик, перший заступник голови Старовижівської райдержадміністрації Людмила Хомич, заступник голови Старовижівської районної ради Роман Цалай, працівники виконавчого апарату Ковельської районної ради. Всі вони почергово щирими словами привітали присутніх з християнським святом та початком жнив.

Звертаючись до присутніх, Андрій Броїло серед іншого зазначив, що хліб завжди був символом достатку, добра, здоров’я, і в дійсності земля годує людину, а людина повинна дбати про свою рідну землю, захищати її. Андрій Петрович побажав хліборобам хороших врожаїв, сприятливих погодних умов, аби весь урожай був зібраний вчасно та щедро наповнив засіки. 

Традиції українського народу мають глибоку духовну основу. Отож молитва до Всевишнього освятила і цей захід. Святковий молебень за вдале проведення жнивної кампанії провів настоятель храму святої мучениці Параскеви отець Микола з села Грабове. Священик окропив ниву та всіх присутніх святою водою.

Під час святкування гості заходу могли послухати та подивитися виступи аматорських колективів художньої самодіяльності співорганізаторів зажинок, повболівати за учасників змагань з перетягування каната, стрибків у мішках, із захопленням чекали на розіграш оригінальної лотереї. Окрім цього, до уваги присутніх пропонувались презентації куренів навколишніх населених пунктів.

Особливістю проведення цього заходу стало не тільки його колоритне оформлення, змістовний сценарій, а в першу чергу те, що місце проведення фестивалю розляглося обабіч дороги далеко за межами населених пунктів, де й згадки немає про блага цивілізації.

У кожному курені можна було ознайомитися з витворами мистецтва того чи іншого села, послухати цікаві та дотепні історії, пригоститися різноманітними смаколиками. А кухар Роман з Ковельського підрозділу служби надзвичайних ситуацій щедро пригощав всіх власноруч зготовленим у польовій кухні козацьким кулешем. Впродовж всього свята лунали народні пісні, вигравали троїсті музики.

Організатори свята щиро дякували спонсорам дійства – директору ТОВ «Ковельський хлібокомбінат» Івану Смітюху, директору СТзОВ «Ратнівський аграрій», депутату Волинської обласної ради Валентину Чернецькому, благодійному фонду Степана Івахіва «Патріоти Волині», а також відділу освіти Ковельської РДА за транспортне забезпечення заходу.

На завершення свята його організаторам були вручені свіжо зжаті снопи, які символізують багатство українського народу, щедрість його душі та миролюбивість намірів.

Виконавчий апарат 

Ковельської  районної ради.

Фото з архіву 

районної ради.

У день християнського свята на честь апостолів Петра і Павла, на символічному кордоні Ковельського та Старовижівського районів за організаційної підтримки Ковельської районної ради було проведено перший міжрайонний етнофестиваль «Гуртом ниву зажнемо”.

Урочисте відкриття фестивалю здійснила викладач Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ уродженка села Грабове Ніна Байчук. На імпровізовану сцену вона запросила співорганізаторів дійства: голову Ковельської районної ради Андрія Броїла, Грабівського сільського голову Ростислава Шиманського, Доротищенського сільського голову Ніну Лукашик, голову Дубівської ОТГ Романа Троцюка, Тойкутського сільського голову Віталія Грицюка та очільника Солов’ївської сільської ради Василя Абрамчука та винуватців цього свята директора ТОВ «Ковельський хлібокомбінат» Івана Смітюха, директора СТзОВ «Ратнівський аграрій», депутата Волинської обласної ради Валентина Чернецького, директора СТзОВ «Облапське» Леоніда Самчука. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 935

Є такий вислів: коли говорять гармати, музи мовчать.

Гармати не мовчать і сьогодні, коли на Сході країни триває неоголошена війна, майже щодня гинуть наші сини і онуки, а путінська банда на весь світ заявляє, що "нас там нема".

Як не прикро, але багато сильних світу цього вірять московським брехунам, замість того, щоб їх приборкати, займаються словоблудством і пустозвонством.  Вони роблять вигляд, що нічого страшного не відбувається, що в Україні всього-на-всього іде "громадянська війна", а Європа і Америка перебувають у цілковитій безпеці.

В цій ситуації Верховна Рада не вигадала нічого кращого, як розійтися на літні канікули! До вересня "слуги народу" відпочиватимуть і розважатимуться, забувши про тих, хто воює з російськими агресорами, хто щодня ризикує життям і кого чекають вдома батьки, дружини, діти.

Не варто зайвий раз нагадувати, що подібна поведінка можновладців, як-то кажуть, вогненебезпечна, що вона може призвести до великої "пожежі", яку буде неможливо загасити? А, може, це продумана тактика ворожих Україні сил, які хочуть підірвати нашу державу зсередини?..

Та як би там не було, є серед українського народу люди, котрі, усвідомлюючи загрозу, що нависла над нами, намагаються достукатися до серця і розуму своїх земляків, розбудити владу, змусити її на ділах, а не на словах захищати інтереси держави. Вони спростовують твердження про гармати і мовчазні музи, про що згадано вище.

До таких людей належать і ковельчани, котрим сьогодні ми надаємо слово в добірці "Думки вголос поетичним словом". 

Охрім СВИТКА.

Є такий вислів: коли говорять гармати, музи мовчать.

Гармати не мовчать і сьогодні, коли на Сході країни триває неоголошена війна, майже щодня гинуть наші сини і онуки, а путінська банда на весь світ заявляє, що "нас там нема".

Як не прикро, але багато сильних світу цього вірять московським брехунам, замість того, щоб їх приборкати, займаються словоблудством і пустозвонством.  Вони роблять вигляд, що нічого страшного не відбувається, що в Україні всього-на-всього іде "громадянська війна", а Європа і Америка перебувають у цілковитій безпеці.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 574

"Країна ромашок" — місцина, яка знаходиться у с. Головно, неподалік м. Парчев (Польща). Господаркою цього незвичного місця є пані Габріела Білкєвіч, яка вже понад 16 років разом з працівниками освітнього комплексу дбає про збереження та відродження народних традицій. 

Нещодавно в "Країні ромашок" побував колектив "Родинонька" (на знімку). Гостинна зустріч і перебування там надовго залишиться в пам'яті учасників гурту. 

Співпраця між громадськими організаціями обох країн налагоджена вже давно. Зокрема, час від часу відбуваються культурні зустрічі ГО "Реабілітаційний центр" м. Ковеля, головою якої є Наталія Славікова, гурту "Родинонька" та товариства "Перли Хмєльова" (Польща), головою якого є Гражина Домбровська. Так і цього разу виїзд був організований завдяки запрошенню "Родиноньки" нашими польськими друзями на фестиваль пісні у с. Мости та "Фестиваль смаку" у м. Любартув. 

Колектив мав можливість гарно відпочити, взяти участь у майстер-класах, відвідати спа-процедури. Обмін досвідом в приготуванні українських та польських національних страв відбувся під час готування вечері і частування гостей, які прибули у "Країну ромашок". 

У концертній програмі також був виступ фольклорного колективу "Руменок" із с. Головно (Польща), який представив виставу "Бабця-шептуха" за народними мотивами. 

Вечір продовжився танцями, переспівами українських та польських пісень. Впродовж всього свята панувала тепла щира атмосфера.

Наталія Балецька.

"Країна ромашок" — місцина, яка знаходиться у с. Головно, неподалік м. Парчев (Польща). Господаркою цього незвичного місця є пані Габріела Білкєвіч, яка вже понад 16 років разом з працівниками освітнього комплексу дбає про збереження та відродження народних традицій. 

Нещодавно в "Країні ромашок" побував колектив "Родинонька" (на знімку). Гостинна зустріч і перебування там надовго залишиться в пам'яті учасників гурту. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 548

6 липня ц. р. на Меморіалі Слави у Ковелі відбувся мітинг, приурочений до 73-ї річниці визволення міста від фашистських загарбників.

Участь у ньому взяли Ковельський міський голова Олег Кіндер, голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, декан міського деканату УПЦ КП, настоятель храму Святого Дмитрія Солунського о. Анатолій Александрук, представники трудових колективів, громадськості, ветерани війни і праці.

До присутніх з промовою звернувся Олег Кіндер, який висловив шану й подяку воїнам, котрі, не шкодуючи свого життя, мужньо дивились смерті у вічі, визволяли українську землю від нацистів. 15 тисяч їх полягло в боях за Ковель.

Сьогодні на подвиги дідів і прадідів рівняються воїни Збройних Сил, добровольчих батальйонів, котрі захищають рідну державу, її народ на Сході країни.

Оплесками зустріли ковельчани виступ голови ради ветеранів міста Віталія Подолянчука, який закликав сучасне покоління берегти священну пам’ять про Героїв війни, на їх прикладі вчитися мужності, незламності, готовності у будь-який момент стати на захист Батьківщини.

Пам’ять полеглих у боях за Ковель вшанували хвилиною мовчання.

На закінчення учасники мітингу поклали квіти до підніжжя Меморіалу Слави.

Наш кор.

6 липня ц. р. на Меморіалі Слави у Ковелі відбувся мітинг, приурочений до 73-ї річниці визволення міста від фашистських загарбників.

Участь у ньому взяли Ковельський міський голова Олег Кіндер, голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, декан міського деканату УПЦ КП, настоятель храму Святого Дмитрія Солунського о. Анатолій Александрук, представники трудових колективів, громадськості, ветерани війни і праці.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 844

Івана Купала  мабуть, найнеординарніше українське свято, в якому переплелися язичницькі і християнські традиції. Церква святкує народження Івана Хрестителя (або ж Іоанна Предтечі) 7 липня (24 червня за старим стилем). Відповідно, язичницьке обрядове святкування перенесли у ніч з 6 на 7 липня. Згідно з легендою, саме Іван Хреститель охрестив перших вірян у водах Йордану.

Тож 6 липня наша бібліотека вирішила об'єднати найкращі традиції свят у тематичний захід під назвою "Пливи, пливи віночку".

А розпочалося все із збору запашних польових квітів і трав, які стануть основою віночків. Далі у книгозбірні юні дівчатка подивилися цікаве відео, яке розповідало про обряди, традиції, прикмети та поради знавців, що безпосередньо відносяться до свята Івана Купала. Також тут наочно була продемонстрована техніка плетіння українських віночків.

Ну, а згодом діти ознайомились із 12-ма рослинами, які повинні бути складовою частиною будь-якого купальського віночка, їх властивостями та символікою.

І нарешті настав час й для створення незамінної прикраси справжньої україночки – віночка. Зібравшись на мальовничій місцевості, дівчата заходилися старанно відбирати найкращі та найароматніші квіти.

Коли дбайливо створені віночки були готові, то їх можна було сміливо пускати на воду і спостерігати таким чином за власною долею. Бо як говорить повір'я, куди віночок повернеться, з тієї сторони й жениха чекати, а ще кажуть, що якщо він буде плавати рівно і спокійно, то щасливою буде доля тієї дівчини.

Та не всі дівчата довірились цим прикметам, дехто забажав зберегти віночка для освячення його вранці у храмі Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП. Адже в Різдво Іоанна Предтечі, після освячення, віночок набуває нового значення, він може стати щасливим оберегом дому і тієї родини, яка в ньому проживає. 

Та варто зазначити, що не сам віночок набуває особливої сили, а через нього ми наближаємо Бога до себе, віримо, що Він може через той віночок нас оберігати чи допомагати, – саме так пояснює місцевим парафіянам наш отець Іван Оринчак, і саме йому ми завдячуємо за цю добру та гарну традицію, яка, сподіваємось, стане щорічною.

Після церковної відправи віруючі парафіяни вирішили ще й сфотографуватись на добру згадку поблизу Любитівського озера.

Юлія ВОЙТЮК, бібліотекар. 

с. Любитів.

НА ЗНІМКАХ: під час заходу у Любитівській бібліотеці; отець Іван Оринчак під час святкової відправи на честь Івана Хрестителя; парафіяни храму Покрови Пресвятої Богородиці на березі озера.

Фото з архіву автора.

Івана Купала  мабуть, найнеординарніше українське свято, в якому переплелися язичницькі і християнські традиції. Церква святкує народження Івана Хрестителя (або ж Іоанна Предтечі) 7 липня (24 червня за старим стилем). Відповідно, язичницьке обрядове святкування перенесли у ніч з 6 на 7 липня. Згідно з легендою, саме Іван Хреститель охрестив перших вірян у водах Йордану.

Тож 6 липня наша бібліотека вирішила об'єднати найкращі традиції свят у тематичний захід під назвою "Пливи, пливи віночку".

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 2495

Благодійній організації 

"Допомога дітям Ковеля" – 25 років

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 709

Небагато на Ковельщині є таких осередків науки, культури, просвітництва, як музеї. Один із них – літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Колодяжному, якому 10 липня виповнилося 68 років від дня його заснування. Головними його цінностями є меморіальні будинки, родинні речі, якими з року в рік поповнюється експозиція. 

Важливим джерелом надходжень є українська діаспора у США, Канаді, нащадки родини, котрі мешкають за кордоном, і щирі українці, зацікавлені у поверненні  духовних скарбів в Україну – речей, котрі зберігають косачівську ауру. Ці українці – доктор філологічних наук, академік НАН України Микола Жулинський, лесезнавець, волинянка, Тамара Скрипка. У 90-х роках ХХ сторіччя вони були вхожими в Америці у дім Ольги Сергіїв – дочки Ізидори Косач, сестри Лесі Українки. 

У 1990 - 1991 роках до музею було передано близько 80 експонатів – світлин, документів, речей, серед яких, наприклад, ніж для розрізання паперу (належав Лесі Українці), рамочка з бісеру, розшита Оленою Пчілкою, узори Ольги Косач-Кривинюк, передані з Канади родиною сестри Лесі Українки, тощо. Всі вони  зберігаються і експонуються в музеї. 

Новий "транш" відбувся нещодавно, напередодні Дня народження музею. Тамара Скрипка передала на зберігання скатертину на стіл, яка належала Ізидорі Косач, вишитий хрестиком футляр для книги чи записника, папку для книг "Віночок" з серії "Твори рідних письменників" ("видано року Божого 1917 у Полтаві") із списком книжечок, які мали бути уміщені в папці, серед яких фігурує відомий на Волині і у Ковелі  лікар, письменник, громадський діяч Модест Левицький. 

Оригінал фотографії  "Модест Левицький серед знайомих" також переданий до музею, і є його цінним здобутком, адже ця людина була близькою родині Косачів. Про історію Волині, побут людей розповідають фотолистівка "Виселені Поліщуки на Волині", світлина молодого чоловіка у свиті з березовими віниками під рукою (очевидно, основним джерелом доходів), фотолистівка торгу худобою на ринку на Поліссі (1935 рік, коли ще у Колодяжному господарював Микола Косач), кілька фотолистівок Києва та інше.

Це ще й ще раз доводить, як діаспора дорожить пам'яттю про Україну, везучи з собою, зберігаючи на чужині крупинки нашої історії. Передані матеріали опрацьовуються і займуть належне місце у колекціях та експозиції музею. 

Тамара Скрипка – автор багатьох видань про життя та творчість Лесі Українки, її рідних. Кілька днів тому вийшов друком перший том двотомного видання "Спогадів про Лесю Українку", де вона є автором проекту та відповідальним редактором. В анотації розкривається значимість нового видання: "Це свого роду зведення фамільного архіву, яке не лише подає живий образ письменниці, а й розповідає історію великого і славного роду Драгоманових-Косачів у його традиціях, духовних цінностях, що передавалися з покоління в покоління. Родинний компендіум матеріалів, суджень і вражень показує особистість поетеси – цілісну, привабливу, представлену в живому історичному контексті громадсько-політичного, культурного життя України, побачену і змальовану в найрізноманітніших ситуаціях і під різними кутами зору – крізь призму сприйняття її рідними і близькими.

Серед тих, чиї голоси "звучать" у книзі, – мати Лесі Українки Ольга Косач (Олена Пчілка), рідні сестри Ольга Косач-Кривинюк, Ізидора Косач-Борисова, Оксана Косач-Шимановська, чоловік Климент Квітка, брат і сестри у других – Світозар Драгоманов, Лідія Драгоманова-Шишманова, Аріадна Труш, Оксана Драгоманова, братова Наталія Косач, племінниця Євгенія Косач-Мільська, дочка сестри у третіх Олена Садовська, вихованка названих батьків К. Квітки Марія Собіневська-Бешкурова". Презентація книги відбудеться у серпні, у наступний приїзд автора проекту з Америки в Україну.

Любов Мержвинська, науковий співробітник.

Небагато на Ковельщині є таких осередків науки, культури, просвітництва, як музеї. Один із них – літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Колодяжному, якому 10 липня виповнилося 68 років від дня його заснування. Головними його цінностями є меморіальні будинки, родинні речі, якими з року в рік поповнюється експозиція. 

Важливим джерелом надходжень є українська діаспора у США, Канаді, нащадки родини, котрі мешкають за кордоном, і щирі українці, зацікавлені у поверненні  духовних скарбів в Україну – речей, котрі зберігають косачівську ауру. Ці українці – доктор філологічних наук, академік НАН України Микола Жулинський, лесезнавець, волинянка, Тамара Скрипка. У 90-х роках ХХ сторіччя вони були вхожими в Америці у дім Ольги Сергіїв – дочки Ізидори Косач, сестри Лесі Українки. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 812

"Невже ти так-таки й не приїдеш до нас, а вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!.. Ой не втерплю – заспіваю!.." – писала Леся Українка у листі до брата Михайла Косача 30 травня 1890 р. з Колодяжного, де 10 липня 1949 р. у Лесиному "білому" будинку було відкрито музей. 

Цей будиночок збудовано у 1890 р. Він будувався для трьох старших дітей Косачів – Лесі, Ольги та Михайла. Збудували дім за дуже короткий час – два тижні. Він мав три кімнати: рожеву, блакитну та білу, а також літню веранду, балкон-солярій та підвал. Веранда була змайстрована з берези, і в місячні ночі відсвічувала білим кольором, а на балконі-солярії був насипаний білий пісок, і Леся, коли були сонячні дні, вигрівала у ньому свої хворі руку та ногу. Про свій будиночок Леся казала: "Почуваю себе "як не може бути" (себто – як слід) в своїй новій маленькій рожевій хатинці з білими меандрами".

На сьогоднішній день будинок має дві кімнати: рожеву та блакитну. Рожева – спальня та робочий кабінет Лесі Українки.  Зараз у рожевій кімнаті знаходяться ліжко письменниці, її робочий стіл, етажерка для книг, особисті речі: шовкова стрічка, намисто, запонки. У іншій (блакитній) кімнаті є коминок, біля якого любила відпочивати Леся, а також рояль, виготовлений французькою фірмою "PLEYEL" 1860 року. "Там у них і Ваш, Людмило Михайлівно, рояль, обновлений і настроєний",  –  повідомляв Петро Антонович  Л. М. Драгомановій. 

На жаль, із часом цей рояль втратив якість гри. Тоді у травні 2008 року народна артистка України, професор, клавесиністка, експерт-музикознавець, начальник лабораторії "Тон" Наталія Свириденко та реставратор з Києва Ярослав Пінчук за кошти, які виділила Волинська обласна рада, повернули рояль Лесі Українки до життя. Останнім власником "білого" Лесиного будинку був брат письменниці Микола. 

Деякий час у будинку містився штаб північно-західної групи української армії, у 1920 р. тут знаходився місцевий виконком, а згодом його викупив житель с. Колодяжного Пилип Силюк. Ще у травні 1941 р. виконком Волинської обласної Ради ухвалив організувати в "білому" будиночку музей, але війна зруйнувала ці плани. Сам же будинок зміг вистояти усі лихоліття, і у ньому все ж таки відкрили музей Лесі Українки. 

Цікавим фактом є те, що під час проведення осушувальних робіт біля підвалу будинку, у якому Косачі зберігали варення та різні закрутки, у 2015 р. було знайдено металевий кинджал (дитячу забавку Миколи Косача), чайну посріблену ложечку, надверний  навісний  замок та  маленьку підківку.

У 1963 році на території музею, за кошти держави, було відбудовано батьківський "сірий" будинок Косачів. Він має назву "сірий" через те, що віконні рами та двері пофарбовані у сірий колір. Будував його Петро Антонович для дружини – Олени Пчілки. "Постройка уже много подвинулась: твоя комната наверху уже сделана, кладем печи, а там примемся за полы, потолки и щекатурку, все рассчитываем недільки за 3 сделать". 

Будинок має три кімнати: спальню, робочий кабінет Петра Антоновича, вітальню (побудовану за проектом Олени Пчілки) зі сценою.  У буфеті – посуд  з села Запруддя Камінь-Каширського району,  у якому мешкала сестра П. А. Косача – Олена, шкатулка поетеси з ґудзиками та голками.  У цьому домі є біла спальня кінця ХІХ ст., книжкова шафа, плетене крісло-гойдалка,  фізгармонія та інші меморіальні та автентичні речі, які відтворюють побут та спосіб життя дворянської аристократичної родини.  Дім має дві  веранди.

У 1980-х р.р. на місці ще одного "великого" Косачівського дому, який мав шість кімнат і під час  Другої світової війни був розібраний й вивезений на десяти підводах у невідомому напрямку, було збудовано будівлю літературного музею Лесі Українки. 

Експозиція складається із чотирьох залів: "Волинськими стежками Лесі Українки", "Колодяжне – колиска Лесиного таланту", "Крізь усе життя – до "Лісової пісні", "Історія музею. Трагедія родини Косачів". Ці зали розповідають про життя Лесі Українки, її рідних, творчість письменниці.

На території музею є ставок, біля якого любили відпочивати Косачі і у якому ловив рибу Іван Франко, коли  гостював у Колодяжному.

Кожного року музей відвідує велика кількість шанувальників творчості Лесі Українки. За цей рік до музею вже завітало  майже сімнадцять тисяч чоловік.

Фонди музею налічують: 108 меморіальних речей, 6700 предметів основного фонду та 6831 – допоміжного.

На базі музею проведено 8 науково-практичних конференцій. Постійно відбуваються різноманітні музейні заходи та відкриття виставок.

У музеї працює програма "izi TRAVEL", про роботу музею повідомляє сайт http://kololesi.at.ua.

Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки є філіалом Волинського краєзнавчого музею, до його складу входить сектор музею "Лісової пісні" в урочищі “Нечимне”.

Ольга Бойко, 

завідувач філіалу.

"Невже ти так-таки й не приїдеш до нас, а вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!.. Ой не втерплю – заспіваю!.." – писала Леся Українка у листі до брата Михайла Косача 30 травня 1890 р. з Колодяжного, де 10 липня 1949 р. у Лесиному "білому" будинку було відкрито музей. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 877

Душпастир 

Іван Оринчак

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 941