Повідомлення в номер / Переможні акорди "Волинь-Кальвіса

22.12.2016

Переможні акорди "Волинь-Кальвіса"

На мою суб'єктивну думку, для працівників виробничої сфери із високим технічним інтелектом немає милішої “музики”, аніж ритмічний шум верстатів в цехах, симфонічний гул вентиляторів або жайворонкове дзюркотіння електрозварювальних агрегатів. За цими “мелодіями” – ритмічна і впевнена робота підприємства.

І ось ми на такому виробництві, де в кожному цеху чути сольні "партії" технічних інструментів. Сьогодні у свій десятилітній ювілей фірма "Волинь-Кальвіс" презентує котел нового покоління. Перед початком урочистостей заходимо в естетично привабливу та ідеально чисту котельню.

І тут нас теж зустрічає музика виробничого процесу. Чути, як у темпі "стакатто" вибивають дріб у трубах маленькі частинки палива: тирси, стружки тощо. Це зігріває душу, бо котел, величиною в дачний будиночок, функціонує, як живий організм, і віддає людям тепло.

Надворі – сіра мряка, шугає сирий, холодний вітер, але присутнім радісно на душі. Бо цей котел – знакова перемога технічної "сотні" – колективу, відомого всій Україні і Литві.

Анатолій Понікарчук, очільник "Волинь-Кальвіса", повідомляє присутнім гостям, що десять літ тому підприємство починало із "підліткової" основи. Працювало всього 14 чоловік. Сьогодні ця основа – то сучасне, високотехнічне, із новітніми технологіями, виробництво, яке готове виконувати надскладні завдання у виробництві опалювальних агрегатів.

Історія виробництва розпочиналася із кількох малопотужних котлів. Станом на 2016 рік підприємство освоїло більше 100 модифікацій твердопаливних котлів, які різняться за призначенням, принципами використання палива та потужністю.

Приємно констатувати, що будівельно-монтажні роботи, конструкції, автоматика, матеріали та запчастини – на 90 відсотків вітчизняного виробництва. Тобто українські спеціалісти з українських матеріалів на українських верстатах видають "на гора" україно-литовський, європейського зразка виріб.

Щоб оцінити десятилітній рух вперед по шляху прогресу, досить глянути на невеликий 100-кіловатний котел і на теперішній велетень потужністю від 500 до 3 тис. кіловат та вагою до 16 тонн, начинений автоматикою. Слід зазначити, що котли "Волинь-Кальвіса" витривалі, зручні в обслуговуванні й успішно зарекомендували себе в регіонах західної та центральної України, в Литві тощо.

Із приємністю потрібно сказати добре слово і про литовських партнерів. Співпраця із материнською фірмою будується на довірі, вигоді та рівноправних стосунках.

Зацікавленість успішною фірмою, продукція котрої, як-то кажуть, на часі, велика. На ювілейні урочистості та презентацію нового котла прибули гості із Хмельницька, Луцька, Івано-Франківська. Присутні керівники районної та міської влади, журналісти місцевих та регіональних ЗМІ, інші зацікавлені особи.

Олег Кіндер, міський голова, наголосив, що в умовах боротьби за енергетичну незалежність України, підприємство, яке виготовляє твердопаливні котли, відіграє особливу роль.

– Ми рахуємо затрати на обігрів об'єктів з використанням газу, дров, тирси, щепи або торфобрикетів. Але важливим є те, що твердопаливна енергетика не залежна від газового російського вентиля.

У 2016 році місто реалізувало на енергозберігаючі заходи 8 млн. гривень. І значний відсоток у цій програмі належить "Волинь-Кальвісу".

У нас є тісна співпраця. Та найголовніше – це те, що підприємство розвивається, нарощує виробничий та технічний потенціал і збільшує кількість робочих місць, – сказав очільник міської влади.

Про тісну співпрацю району із "Волинь-Кальвісом" говорив Андрій Броїло, голова районної ради. Він наголосив, що газова складова у котельнях шкіл району постійно зменшується. І це все – завдяки тісному партнерству з керівництвом і колективом підприємства. Андрій Петрович подякував за тісну і плідну співпрацю, розуміння нагальних проблем на сучасному етапі та вручив колективу Подяку голови РДА і райради.

Символічну стрічку на вході до котельні перерізали перші керівники міської та районної влади. Це – теж підтвердження дружніх стосунків і плідної співпраці в ім'я людини.

Ще й ще раз окидаємо поглядом котел нового покоління "Кальвіс-500-м-1". У його сталевих нутрощах бушує гаряче полум'я. Не видно звичних тут кочегарів. Все переведено на автоматичний режим. Біля цього теплодайного "вогнища" запалюють свічки. Їх багато. Це – ритуал освячення, який проводить настоятель Свято-Володимирського собору УПЦ КП о. Віталій. Краплі свяченої води орошують присутніх, ніби затверджуючи успіх колективу і його майбутнє. Зрештою, освячення – це запорука безпеки виробничих процесів.

Отець Віталій наголошує на духовній, благодійній і моральній складових фірми. Підприємство є постійно жертводавцем будівництва храму. У його цехах ремонтували і модернізували військову техніку, яку відправили на передову в зону АТО. Людська діяльність з добром у серці завжди благословенна Господом Богом і приречена на успіх.

У вільному спілкуванні рясним доброзичливим дощем сипляться запитання до Анатолія Понікарчука, головне з яких: "В чому переваги нового котла? Адже вартість агрегату – сотні тисяч гривень".

Анатолій Миронович доступно для необізнаних в техніці розказує, що їх багато. Насамперед, це автоматизація теплообмінника, яка забезпечує повноцінне згоряння палива із мінімумом викидів.

Нові технології передбачають обв'язки котла в заводських умовах. В цій системі передбачено установку циклонів для вловлювання твердих часток відходів палива. Автоматизовано процеси чищення теплообмінника і видалення попелу. Немаловажливим є і стислий термін (до 4 місяців) будівельно-монтажних робіт.

Зрештою, кожен може побачити, що з труби котельні в повітря пливе не чорнющий дим, як іноді буває, а майже непомітний оку прозорий струмінь. А це – свідчення високої екологічної безпеки нового котла.

І знову повертаємося до процесу загального виробництва. Ми бачимо новозбудований, із технологічним обладнанням цех, величиною з футбольне поле. В цю новобудову вкладено 12 млн. гривень власних інвестицій. Тут світло, просторо, передбачено через систему калориферів опалення та енергоекономічне освітлення. В цеху комфортно дихається. Тут в перспективі можна буде виготовляти котли великої потужності.

І не тільки “котлом єдиним” живе фірма. Перебуваючи на підприємстві, ми дізналися, що місцеві умільці виготовили конструкції для телевізійної 150-метрової вишки, яку урочисто відкрив нещодавно у Чонгарі Херсонської області Президент України Петро Порошенко. Виготовленням вишки опікувався наш земляк Петро Семерей.

Вінцем свята стала науково-практична конференція, яку провів головний інженер литовської фірми "Кальвіс" п. Альвідавичус. Він розповів про створення литовської фірми, на якій працює нині 300 спеціалістів, ознайомив із сучасними технологіями в царині котельного виробництва, наголосив на проблемах розвитку, головною з яких є відтік високопрофесійних спеціалістів в країни Європи.

При цьому литовський гість заздрить, як він зазначив, можливостям розвитку фірми з виробництва котлів в Україні.

Побачене і почуте переконує: є у нас неабиякий потенціал для розвитку і руху вперед. Вектори цього руху визначає сучасна, мобільна, високотехнологічна фірма "Волинь-Кальвіс". 10-літній ювілей її – це не фініш, а лише зупинка для аналізу та оцінки зробленого.

Права на перепочинок немає. Рух до нових звершень продовжується. Оркестр виробничих агрегатів грає мажорну мелодію.

Р.S. Деякий час тому один з очільників області скептично сказав: "Хлопці, з таким рівнем виробництва у вас немає перспективи. Ви не витримаєте конкуренції". Ці слова зачепили "за живе" Анатолія Понікарчука.

Характер творчого, із перспективним мисленням керівника спонукав до дії. Було непросто. Справді, немало підприємств, які випускали споріднену продукцію, збанкрутували. "Волинь-Кальвіс" вистояв. Він набирає "обертів" для нових злетів і звершень.

І сьогодні згаданий вище обласний керівник визнав: "Волинь-Кальвісу" та команді Анатолія Понікарчука під силу реалізація найскладніших завдань в галузі теплоенергетики.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час презентації нового твердопаливного котла і відзначення 10-річного ювілею ТОВ "Волинь-Кальвіс".

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 972

Повідомлення в номер / День, який зібрав старих і нових друзів

22.12.2016 Романюк Аліна Петрівна

День, який зібрав старих і нових друзів

Нещодавно у рамках передплатної кампанії журналісти завітали до шанувальників друкованого слова у Поворськ. З подарунками для наших читачів ми поспішали у місцеве відділення зв'язку, де на нас з нетерпінням вже чекали. Традиційно настрою додала побачена "картина" – вздовж стежини, що веде до відділення, розмістився величезний "велопаркінг". А це означає, що прихильників нашого видання не меншає.

Аліна Романюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 780

Повідомлення в номер / Надія зігріває душу

22.12.2016

Надія зігріває душу

Напевне, немає більшого свята, аніж спілкування з людьми у дружній обстановці. Ти відчуваєш доброту чиєїсь душі і разом з тим переймаєшся її болями і тривогами.

Такі теплі зустрічі із мешканцями сіл району відбуваються під час проведення Днів передплатника, які практикує редакція "Вістей Ковельщини".

Перша зустріч для спілкування – село Арсеновичі. У тісному, але затишному відділенні поштового зв'язку зібралися вірні друзі газети. Заради спілкування із журналістами й передплати рідного видання покинули затишні домівки у той засніжений день і прийшли Людмила Шепелюк, Зінаїда Сахнюк, Надія Демидюк, Сергій Кондратюк, Галина Закрева, Ганна Ліщук та інші.

З розмови відчувається, що ці люди мають добре серце, наповнене душевною красою.

В Арсеновичах є розуміння того, чому газета така, а не інша. Бо ж вона місцева, а це значить: реклама, інформація про діяльність влади, повідомлення і таке інше.

"Читабельне" село виглядає напрочуд впорядкованим, чистим і гарним навіть взимку. "А ви зайдіть у першу-ліпшу домівку, і там знайдете чистоту, порядок, доброту та душевність", – кажуть арсеновичівці.

Словом, приємні враження.

Села Сільце й Підліси я свідомо об'єдную в єдине ціле. Бо і справді: там одна школа, одна церква і одне господарство, яким успішно керує Тетяна Зінчук. Господиня села розуміє, що таке інформація, тому передплачує газету місцевим ветеранам, читає її й сама.

Розмова з передплатниками теж приємна, довірлива і позитивна. Бажаємо миру й здоров'я й прямуємо до Велицька.

І ось у відділенні поштового зв'язку війнуло холодком. Не тільки тому, що воно не опалюється. Як виявилося, тут найменше передплачено примірників місцевого видання. Велике село, а передплачено "Вістей Ковельщини" в рази менше, ніж в Арсеновичах.

Газета готова висвітлювати й надалі всі новини із життя Велицької сільської об'єднаної територіальної громади. Адже, крім неї, жодне з волинських періодичних видань не зробить того, що може зробити найближча до селян газета.

Після відвідин Велицька на нас чекала радісна зустріч у Бруховичах. Мов у весняному гаї, птахами щебечуть передплатниці.

"Пишіть оповідання про долі людські"; " У нас пенсії малі, то друкуйте критичні матеріали на адресу влади, – може, почують", "А ще публікуйте різні рецепти та поради".

Але найголовніший наказ: "Не забудьте згадати про нашу улюблену "поштарку" Юлію Пастушок. Знаєте, яка вона в нас – і порадниця, і добра, і терпелива, і помічниця. Словом, ми любимо її, і край. Хочемо, щоб завжди працювала у нас!".

В розмові висвітлюються й місцеві героїчні долі. Ось із паличкою заходить доярка, яка з 15 років (!) на фермі. Сорок п'ять літ від ранкової зорі і до пізнього вечора із улюбленими корівками – чим не героїка часу?

Згадали волонтерство. Звідси – родинне коріння відомого волонтера, патріота Едуарда Сколінчука, тітка якого прийшла передплатити "Вісті Ковельщини".

Повертаємося із позитивним настроєм додому. Висновок один: "Вісті Ковельщини" читають, люблять. У газети неабиякий авторитет. Тішить і те, що село хоче і любить читати. Обов'язок журналістів – зробити все, щоб це читання було цікавим і корисним.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час Дня передплатника у Арсеновичах і Бруховичах.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Наш кор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 906

Повідомлення в номер / І словом, і піснею

22.12.2016

І словом,

і піснею

І словом, і піснею

Багато цікавих тематичних заходів відбулося останнім часом з нагоди тих чи інших пам'ятних подій в історії нашої держави, про які повідомляють читачі газети.

Так, педагог-організатор медичного коледжу Інна ТРЕТЯК написала про вечір з нагоди вшанування жертв Голодоморів в Україні.

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 742

Повідомлення в номер / Добра слава Галини Зізицької

22.12.2016

Добра слава Галини Зізицької

Живе в с. Радошині Галина Андріївна Зізицька. На перший погляд, звичайна жінка. Але життєва дорога цієї не по роках рухливої бабусі не така й проста, а іноді — трагічна.

А познайомились ми з нею далеко від Радошина, в лісі, неподалік столітнього дуба, якого досі старші жителі називають "партизанським". Саме біля цього дуба збирались партизани. Я з Галиною Андріївною сиділи біля доглянутої, заквітчаної могили. Хто ж там похований?

Під шелест старих дубів почула цікаву історію, свідків якої майже не лишилось. Мовчали дерева, котрі, певно, “бачили” ті далекі події.

...Це було давно. Тоді кривавила війна, визвольні громи чулися в селі. Саме ж село було розкидане по хуторах, а будинки розташовувались на узліссі чи, взагалі, й у самому лісі. Одного разу хуторяни, що жили на дорозі на с. Волошки, стали свідками страшної події.

По дорозі німецькі вершники тягнули прив'язану до коней людину. Налякані жителі кинулись ховатись, та коли в лісі пролунали постріли, все стихло. Пізно ввечері люди побачили вбиту молоду дівчину у військовій формі. Хто вона: розвідниця діючої армії чи партизанка? Ніхто не знав, бо й документів при ній не було. Але поховали по-людськи, згадувала Галина Андріївна, біля дороги насипали могилу, поставили невеличкий хрест (вже дещо згодом його лісники замінили на дубовий, більший).

Проте роки йшли, ламалась хутірна система, вже й нічого не залишилось від тих осель. Виріс новий ліс, відійшли у Вічність живі свідки тих подій. А могила залишилась, завжди доглянута: із свіжими квітами та стрічками. За нею слідкувала й Галина Андріївна всі роки. Спочатку ходила пішки, пізніше все їздила кіньми. Колись її маленьку туди возили, і дорослі розповідали про сміливу, невідому солдатку.

"А кожного року, — згадує Галина Андріївна, — перед Великоднем їздила прибирати могилку, як свою. Спочатку брала дітей, а нині вожу сюди онуків. Вони мені допомагають, а я завжди їм розповідаю про ті події".

Але вже не сила їздити ветерану в далеку дорогу, ось і попросила місцеву владу, аби перезахоронити на кладовищі. Бо чула, що так перепоховують солдатів війни. Бо всі роки, скільки пам'ятає, коли відправляла за упокій своїх родичів, завжди дописувала "за убиту" та ставила свічку.

Хвилююча розповідь, а за нею — добра, чуйна Галина Андріївна. Хоч життя її непросте.

Сама з цього села, тут жили з діда-прадіда її батьки. Коли малій було рік, Сонце закрили хмари війни. Коли повідомлення принесли до хати, що батько пропав безвісти, не пам'ятає, хоча дорогий серцю документ береже донині.

Це вже пізніше односельчанин розповість про батька Галини, бо воювали разом. Мати, зоставшись без чоловіка, чайкою металась, бралась за будь-яку роботу, старалась всіляко донечці замінити батька.

Та коли дівчинці виповнилось 7 років, смерть забрала і матінку, довелось дитині скуштувати гіркого сирітського життя. Іноді не зовсім розуміла, чому їй дають хліб добрі люди та чужі руки гладять по голівці. Далі малу на виховання взяла мамина сестра, яка на деякий час замінила матір.

"Тітка була доброю, працювала тяжко, аби ми мали хліб і до хліба. Але… Не мама, не такі люблячі очі, не такі ніжні добрі руки, не таке тепле слово", — згадує Галина Андріївна, втираючи непрохану сльозу.

Після закінчення школи дівчина пішла в колгосп (хотіла вчитись, але вибору не було). Працювала на різних роботах: доїла корів, доглядала телят, в ланці полола, збирала, садила.

Але жінка не нарікає на долю — навпаки, навчилась більш цінувати людей, цінувати кожну мить свого життя. Та найбільше вона цінує хліб і безмежно закохана в золотоволосу ниву. А коли бере до рук скибочку, бачить своє життя, свою працю.

В юності доля звела її з гарним, добрим хлопцем. Віталій був чуйною людиною, мав "золоті" руки. Разом із ним пліч-о-пліч ішли по життю, ділили радощі й труднощі. Побудували собі дім (до речі, нині жінка тут проживає з сином та онуками).

Доля подарувала чудовому подружжю трьох дітей — двох синів та доньку. Виросли трудолюбивими, славними, онуками любу матінку потішили. Ось тільки Віталій не бачить цього — пішов у Вічність.

А ще наділив Бог Галину Андріївну чудовим голосом. Співала з дитинства, згодом брала участь в сільській самодіяльності. Тепер вона — незамінимий хорист церковного хору. До речі, коли відбудовували храм в селі (бо колись в Радошині завжди була церква), родина Зізицьких була першою. Чоловік виконував будівельні роботи, і дружина всіляко допомагала: гроші збирала, обіди варила робітникам.

В церкві тепер править Богом посланий священик Іоан Торак — духовний наставник, який силою молитви та мудрості веде прихожан до Бога.

Незабаром Новий рік та Різдвяні свята. Галина Андріївна разом із хористами церкви будуть колядувати, віншувати своїх односельчан величальними піснеспівами.

Тож нехай же в радості, щасті й добробуті, а головне — в мирі пройдуть 2017-ий та наступні із ним роки!

Валентина СІЧКАР,

голова районної

ветеранської організації.

НА ЗНІМКАХ: героїня розповіді Галина Зізицька із Радошина у різні періоди свого життя.

Фото з архіву автора та

з сімейного архіву.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 749

Повідомлення в номер / Літа вже добігають до сотні...

22.12.2016

Літа вже добігають до сотні...

Розповідь моя — про добрих і щирих душею людей, які живуть і трудяться у нашому невеличкому селі мальовничої Ковельщини — Битні.

"Аж 96 літ накувала мені зозуля", — розповідає місцева довгожителька, моя хрещена мати Євгенія Кирилюк (на знімках).

Народилась вона в багатодітній сім'ї, де дев'ятеро дітей виховувалось. Дівчина була останньою. Так склалось, що мати рано й раптово померла, проживши всього 32 роки. Наймолодшій Євгенії тоді якраз виповнилось 10 тижнів.

Із сльозами на очах згадує бабуся тепер ті важкі часи. Каже, що прийшли “мадяри”, забрали корову і повели в Мельницю. Мати тоді на другий день босоніж, лише в одних чунях пішла за годувальницею (а був же останній місяць зими). Та корову не віддали, бо вже зарізали. А мама простудилася, і через два тижні пішла із життя.

"Мене, з розповідей тата, хотіли забрати, але він не віддав. Щоб якось втихомирити, давали мені клаптик тканини, де була загорнута замість цукру сіль. А я від голоду мусила смоктати і те", — каже бабуся.

"Батько на той час робив їздовим в одної пані, а до нас приїжджала мамина сестра. Ось так і по-маленьку виживали", — продовжує далі.

Через рік батько оженився, мачуха була теж з дитиною. Згодом в них народилось ще двоє спільних. Друга мати була дуже доброю, ставши для великого сімейства рідною. Та голод не покидав родину, адже багато було всіх.

"Варили борщ із лободи та кропиви, щоб вижити", — розказує із щемом в серці Євгенія Кирилюк.

"Коли стали колгоспи, мене обрали ланковою. Працювалося важко. Отримували трудодні, за які майже нічого не платили", — розповідає пані Євгенія.

За словами співрозмовниці, вона двічі за життя "помирала". Перший раз, коли ще в дитинстві понесла до ставка одяг прати (крейдою, глиною), та й посковзнулась на перекладині. Люди витягли дівчину майже неживу, та, на щастя, вдалось врятувати. Другий раз теж ледь не загинула, коли горіла сушарка.

Згодом Євгенія вийшла заміж. Та щастя було нетривалим — чоловік невдовзі помер. Бог діток не дав. Живе тепер одна, хоч до оселі завжди заходять знайомі, сусіди.

В моєї мами хрещеної хороша пам'ять, добрий зір (окулярами не користується). Ще й клапоть городини вона обробляє самотужки. І в хаті в неї завжди чисто.

Євгенія Минівна ходить до церкви, просячи у Всевишнього сил й здоров'я, дякуючи за кожен прожитий день. Живе — без телевізора і радіо, але завжди у курсі всіх подій.

"Я живу завдяки чуйним та добрим людям, які завжди мене підтримують, зігрівають душу добрим словом", — зауважує бабця.

З вдячністю відгукується Євгенія Минівна про фельдшера Юрія Юрчука.

"Він не тільки хороший лікар, а й гарний сусід, в якого "золоті" руки. То розетку мені відремонтує, то електроплитку полагодить", — розповідає пані Євгенія.

Щире "спасибі" бабуся адресує і соціальному працівнику Оксані Лисюк, яка турбується про таких, як вона.

"А сусідка Валентина Лисюк стала для мене донькою, щодня мене навідує, допомагає", — говорить Євгенія Минівна.

Тож від себе особисто хочеться додати лише одне: хай не міліє криниця людської доброти, а світ не бідніє на хороших людей!

Бо коли в нашому селі живуть прості душею мешканці, здатні завше прийти на допомогу, то наш милий серцю куточок буде й надалі процвітати, примножуючи духовні багатства Ковельщини й всієї нашої з вами матінки-України!

Марія КУЗЬМУК.

"Аж 96 літ накувала мені зозуля", — розповідає місцева довгожителька, моя хрещена мати Євгенія Кирилюк.

Марія КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 544

Повідомлення в номер / Відсвяткували “золоте” весілля

22.12.2016

Відсвяткували “золоте” весілля

Нещодавно закружляло сімейне подружжя у своєму золото-весільному вальсі, приємні спогади сколихнули пам'ять про той щасливий день… П'ятдесяту річницю спільного життя в родинному колі відсвяткували Василь Андрійович і Марта Адамівна Грицюки із Гончого Броду.

Обоє статні, стрункі. Такі ж завзяті й веселі, як 50 літ тому (на знімку). Тільки очі мрійливі і трішки із смутком випромінюють життєдайне сяйво, яка здатне обігріти й прихистити кожного.

Здається, за мить пролетіло все життя: голодні повоєнні роки, колгоспні, де щиро трудилися аж до пенсійного віку, народження кожного синочка. Назавжди в їх пам'яті — далека Одеса, куди відправили на цілий рік лікуватися найменшенького 4-річного Юрася.

Згодом дітей одружили, вже й онуків діждалися. Син Ігор, офіцер, більше року пробув в зоні АТО. Тож в батьків були нові переживання — довгі дні чекань. Але, слава Богу, дочекалися живим і здоровим.

Так і жили в щоденній праці, в домашніх клопотах. А тепер, оглядаючись назад, вони нічого не хотіли б змінити на широкій ниві життя. За все, що дав Всевишній, щиро вдячні.

Сьогодні Василь Андрійович та Марта Адамівна господарюють з натхненням і блаженством у Гончебрідській Свято-Троїцькій церкві. Дружина — касир, а чоловік — староста. До речі, декілька років тому подружжя поєднало свої долі воєдино в святому таїнстві вінчання перед Богом (раніше, в ті часи, коли одружувались, цього не можна було робити).

До таких людей, як герої нашої розповіді, хочеться щоразу йти. Вони — завжди привітні господарі, які зігріють людською щирістю, знайдуть прихисток від життєвих вітрів та віхол.

Багато гарних слів лунало того дня на адресу "молодят" із солідним сімейним стажем від дітей — Віктора, Ігоря та Юрія, які дякували батькам за велику науку життя, вклоняючись до самої землі. З гордістю говорили про найкращих в світі дідуся й бабусю їх онуки.

Линули щирі віншування і від односельчан, які не можуть уявити громадсько-релігійне життя сіл Гончого Броду й Дрозднів без сім'ї Грицюків, якою по-справжньому пишаються.

Тож ще раз здоров'я, родинного затишку та всіх земних благ, шановні ювіляри, на довгі і довгі роки. З роси й води Вам!

Орися ФІЛІПЧУК.

Фото з домашнього архіву.

Орися ФІЛІПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 964

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

22.12.2016 Романюк Аліна Петрівна

Від четверга до четверга

23 грудня , п'ятниця

Схід Сонця - 8.24; захід - 16.17; тривалість дня - 7.53.

Місяць у Скорпіоні.

Мучеників Мини, Єрмогена та Євграфа. Преподобного Фоми.

Іменини: Ангеліни, Йосипа, Хоми, Євграфа.

24 грудня, субота

Схід Сонця - 8.24; захід - 16.17; тривалість дня - 7.53.

Місяць у Скорпіоні.

День працівників архівних установ України.

Преподобного Даниїла Стовпника. Преподобного Никона Сухого, Києво-Печерського. Преподобного Луки Стовпника.

Іменини: Данила, Никона, Луки.

25 грудня, неділя

Схід Сонця - 8.24; захід - 16.18; тривалість дня - 7.54.

Місяць у Скорпіоні.

Різдво Христове за Григоріанським календарем (у Римо-католицькій церкві та у протестантів).

Святителя Спиридона, єпископа Триміфунтського, чудотворця. Священномученика Олександра, єпископа Єрусалимського.

Іменини: Спиридона, Олександра.

26 грудня, понеділок

Схід Сонця - 8.24; захід - 16.19; тривалість дня - 7.55.

Місяць у Стрільці.

Мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста. Преподобного Арсенія.

Іменини: Арсена, Лукії, Євгена, Ореста, Аркадія.

27 грудня, вівторок

Схід Сонця - 8.25; захід - 16.20; тривалість дня - 7.55.

Місяць у Стрільці.

Мучеників Фірса, Левкія та Калиника. Мучеників Филимона, Аполлонія, Аріана та Феотиха.

Іменини: Фірса, Каленика, Лева, Филимона.

28 грудня, середа

Схід Сонця - 8.25; захід - 16.21; тривалість дня - 7.56.

Місяць у Козерозі.

Преподобного Павла Латрійського. Святителя Стефана сповідника, архієпископа Сурозького. Собор Кримських святих.

Іменини: Павла, Сусанни, Степана, Трифона.

29 грудня, четвер

Схід Сонця - 8.25; захід - 16.21; тривалість дня - 7.56.

Місяць у Козерозі.

Фаза Місяця – новий Місяць.

Блаженної цариці Феофанії.

Іменини: Феофанії, Софії, Осія.

У прикмети вір, але й перевір

n Новоріччя буде морозним, якщо 25 грудня (на Спиридона) Сонце ясне, променисте; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній – під Новий рік буде хмарно і відлига.

n Взимку сухо й холодно – влітку сухо й жарко.

n Взимку кінь лягає на землю – перед снігопадом, перевертається через спину – на відлигу.

Підготувала

Аліна Бондар.

23-29 грудня

У прикмети вір, але й перевір

Новоріччя буде морозним, якщо 25 грудня (на Спиридона) Сонце ясне, променисте; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній – під Новий рік буде хмарно і відлига.

Підготувала Аліна Бондар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 736

Повідомлення в номер / Святкуйте Новий рік весело і шумно – півень любить погомоніти

22.12.2016

Святкуйте Новий рік весело і шумно – півень любить погомоніти

У східному календарі 2017 рік – це рік Вогняного Півня. Тож, зустрічаючи Новий рік, можна скористатися дрібкою магії, щоб нехитрими способами покращити своє життя в наступному році.

Одяг

Що люблять півні? Звісно, все яскраве і блискуче. Тому новорічний одяг має бути відповідним. Щоправда, треба не перестаратися, адже є ризик перетворитися на двійника новорічної ялинки.

Щодо прикрас, то символ року полюбляє золоті прикраси, тому сміливо одягайте їх у новорічну ніч. Але не перетворюйте себе на музейний експонат і уникайте прикрас із символами хижих тварин, адже за таке символ року вам не подякує.

Святкові страви

В Новорічну ніч краще не готувати на стіл страв із курятини: символ року не буде у захваті від того, що ви апетитно наминаєте його родичів.

Ще одне табу святкового столу 2017 року – яйця, приготовлені окремо, наприклад, фаршировані. Але додавати яйця у різноманітні салати і закуски можна, тільки щедро прикрасьте декором, щоб новорічний Півень нічого не помітив.

Півня можна привабити також цілком пташиними інгредієнтами у стравах – рисом, крупами, зернами кукурудзи тощо. Створюючи меню для новорічного столу, проявіть фантазію та творчість, адже Півень таке любить.

Доречною буде і ваза з яскравими фруктами у тонах наступного року, щоб в домі не було ні нужди, ні голоду. Не забудьте яскраво сервірувати святковий стіл. Навіть кольорові серветки із зображенням символу року вже додадуть відповідного настрою.

Компанія

У східному календарі знак Півня вважається дуже товариським. Тому найкраще зустрічати новий 2017 рік у шумній, великій компанії друзів і родичів.

Також бажано до півночі встигнути помиритися із тими, з ким ви посварилися цьогоріч. Не починайте 2017-й із важким серцем: нехай минуле залишиться у минулому.

Василина СВЯТЕНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 844

Повідомлення в номер / Сюрприз напередодні свята

22.12.2016

Сюрприз напередодні свята

ПАТ "Волиньгаз" підбило підсумки творчого конкурсу "Живи безпечно" та нагородило дипломами, почесними грамотами, грошовими призами та солодкими подарунками переможців.

Конкурс проходив в рамках місячника безпечного та ощадливого користування газом у побуті. До участі запрошували учнів початкових та середніх класів шкіл області.

Активними учасниками цього конкурсу стали вихованці Люблинецької школи мистецтв. І напередодні Дня Святого Миколая до них завітали представники ПАТ "Волиньгаз" (на знімку), щоб вручити подарунки та нагороди переможцям.

Приємно відзначити, що аж восьмеро учнів школи отримали грамоти та солодкі подарунки від організаторів конкурсу. Це — Вікторія Падун, Вікторія Войтанік, Катерина Дацюк, Марина Белінська, Єлизавета Супрунюк, Вікторія Боярчук та Ілля Мельник.

Найприємніший сюрприз чекав на Анну Неделюк, котра стала переможцем цього конкурсу і за зайняте перше місце, окрім диплома та солодощів, отримала ще й вагому грошову винагороду — одну тисячу гривень.

Подарунки учням школи вручив представник ПАТ "Волиньгаз" Петро Володимирович Новосад. Він висловив подяку дітям за активність, креативний підхід до розуміння важливих проблем суспільства, а також побажав усьому колективу подальших творчих здобутків і перемог.

Людмила ГРИЦЮК,

викладач Люблинецької школи мистецтв.

Людмила ГРИЦЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 637