Повідомлення в номер / Збережемо урожай від вогню

12.07.2016

Збережемо урожай від вогню!

Пора жнив — особливий пожежонебезпечний період. Спекотна погода, сухі хліба, енергонасичені хлібозбиральні агрегати, які нерідко знаходяться у несправному стані, а також людська недбалість та безвідповідальність створюють загрозливу обстановку. Крім того, підвищується небезпека виникнення пожеж у лісах, на торфяниках в сільгоспугіддях.

В цей напружений час найменша необережність у поводженні з вогнем біля хлібних масивів, кинутий недопалок, іскри від сільгоспмашин, випалювання стерні тощо можуть стати причиною пожежі, яка призведе до значних матеріальних втрат.

3 початку достигання хлібів необхідно цілодобово охороняти поля, а біля хлібних масивів встановити знаки про заборону паління й використання відкритого вогню.

Перед початком жнив хлібні поля в місцях прилягання їх до лісових масивів, автомобільних шляхів і залізниць повинні бути обкошені і оборані захисною смугою щонайменше 4 м завширшки.

До початку збирання врожаю вся збиральна техніка, агрегати та автомобілі повинні мати відрегульовані системи живлення, змащення, охолодження, запалювання, а також бути оснащені справними іскрогасниками, забезпечені первинними засобами пожежогасіння (комбайни і трактори — двома вогнегасниками, двома штиковими лопатами, двома мітлами).

Безпосередньо на хлібному масиві площею понад 25 га, з якого збирається врожай, необхідно мати напоготові трактор з плугом на випадок пожежі. Корпуси комбайнів повинні бути оснащені заземлювальним металевим ланцюгом, що торкається землі.

Збиральну техніку необхідно постійно перевіряти на щільність з'єднання вихлопної труби з патрубком випускного колектора та колектора з блоком двигуна. У разі появи ознак пробивання прокладок роботу слід припинити до їх заміни.

На період проведення жнив зростає кількість осіб, що беруть участь у виробництві, в тому числі за рахунок залучених працівників, збільшується тривалість сільськогосподарських робіт протягом доби. Понад 30 відсотків важкотравмованих працівників, в т. ч. із смертельними наслідками, серед загальної кількості потерпілих у сільському господарстві припадає на цей час.

Першочерговими причинами нещасних випадків є порушення трудової і виробничої дисципліни, порушення Правил дорожнього руху, допуск до роботи працівників без проведення відповідного навчання та перевірки знань з питань охорони праці, невиконання інструкцій з охорони праці та пожежної безпеки.

Ефективні заходи профілактики:

- посилення трудової та виробничої дисципліни;

- належна організація проведення інструктажів, навчання та перевірка знань з питань охорони праці;

- забезпечення безпечної експлуатації машин, сільськогосподарської техніки, виробничого обладнання;

- проведення попередніх та періодичних медичних оглядів працівників;

- забезпечення працівників відповідними засобами індивідуального захисту;

- забезпечення ефективного контролю за станом охорони праці;

- дотримання Правил дорожнього руху;

- забезпечення правил пожежної безпеки.

У цей час заборонено:

- робота тракторів, самохідних шасі, автомобілів та іншої збиральної техніки без капотів або з відкритими капотами (для запобігання потраплянню соломи на випускний колектор двигуна). На комбайнах та інших машинах з двигунами внутрішнього згоряння, які не мають капотів, випускний колектор повинен бути захищений металевим щитком, що закриває його вздовж усієї довжини зверху та збоку;

- застосування паяльних ламп для випалювання пилу радіаторів двигунів;

- заправляння збиральної техніки у хлібних масивах;

- заправляння машин у нічний час у польових умовах;

- розведення багаття на полях та біля них;

- спалювання стерні та пожнивних залишків.

Водії повинні пам'ятати, що, проїжджаючи поряд із хлібним масивом, не можна викидати недопалки в бік полів — це може призвести до пожежі із значними втратами.

Керівникам агроформувань району необхідно:

- вжити організаційних заходів щодо посилення контролю за станом пожежної безпеки під час виконання робіт із збирання врожаю, заготівлі кормів для потреб тваринництва, дотримання вимог "Правил пожежної безпеки в агропромисловому комплексі";

- забезпечити проведення профілактичних заходів з попередження пожеж у місцях збирання врожаю, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції.

Зазначені та подібні заходи не вимагають від власників підприємств значних фінансових, трудових і матеріальних затрат, в той же час сприятимуть збереженню життя і оздоровлення працюючих, зменшенню матеріальних і моральних збитків.

Відповідальність за дотримання пожежних норм під час збирання врожаю несуть керівники агропідприємств, і саме до них застосовуються санкції у випадку виявлення порушень. Відповідальні особи та працівники, задіяні на пожежонебезпечних роботах, повинні пройти навчання з пожежно-технічного мінімуму. Усі працівники, службовці, зайняті на збиранні врожаю і заготівлі кормів, повинні пройти інструктаж під розписку. Осіб, які не пройшли його, до цих робіт не допускають.

Наголошуємо: за самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність.

Тетяна ШАВЛАЙ,

заступник начальника управління агропромислового розвитку Ковельської райдержадміністрації.

Тетяна ШАВЛАЙ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 745

Повідомлення в номер / Вийшли в поле жниварі

07.07.2016

Вийшли в поле жниварі

Одними з перших на Ковельщині розпочали жнива трудівники сільгосптовариства імені Лесі Українки. Вони намагаються ефективно використати кожен погожий літній день, провести збирання зернових швидко і без втрат. Побажаємо ж їм успіху у цьому!

НА ЗНІМКУ: сімейний екіпаж у складі комбайнера Анатолія Богдана і його сина Ярослава.

Фото

Мирослава

ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 902

Повідомлення в номер / Інформує служба 102

07.07.2016

Великобританець подякував ковельчанину

На адресу Ковельського відділу поліції надійшов лист від громадянина Великобританії Робертса Ніла. Він дякує працівникам поліції, зокрема, слідчому Миколі Мельнику за професійність і кваліфікованість в опрацюванні дорожньо-транспортної пригоди.

"Його відмінне вміння розмовляти англійською мовою зі мною ослабили хвилювання, які виникли внаслідок моїх базових навичок російської мови і повного незнання української мови. Нік вчинив більше, ніж я чи українська поліція могли від нього очікувати. Він був не тільки корисним, дружелюбним та ввічливим, а й розумів, що я отримав травми під час ДТП, перебував в стані шоку, тому він взяв під контроль ситуацію, поки я не виїхав з Ковеля. Окрім особистих зобов'язань, він упевнився, що в мене є продукти харчування, та купив відповідні мішки для того, щоб врятувати те, що лишилось в автомобілі. Нік, це подяка за вашу силу і за відчуття, які чудові місцеві полісмени", – йдеться в листі Робертса Ніла.

Автопригода трапилась 28 квітня на 402 км автодороги Ягодин—Ковель—Київ. 64-річний великобританець, рухаючись за кермом автомобіля "Citroеn Picasso", не впорався з керуванням та злетів у кювет.

Піймали на крадіжці кабелю

27 червня до Ковельського відділу поліції звернулася 28-річна місцева жителька із заявою про крадіжку. Вона повідомила, що з території недіючого підприємства у селищі Люблинці, пайовиком якого вона виступає, невідомі особи викрали 60 м мідного кабелю. Злодії завдали збитків на суму 1,2 тис. грн.

Поліцейські оперативно встановили, що до крадіжки причетні двоє неповнолітніх мешканців Ратнівського району. Вони – учні одного із профтехучилищ. Викрадене хлопці здали на брухт.

Відомості поліція внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.3 ст.185 (Крадіжка) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк до шести років.

Ковельський відділ поліції

ГУ НП у Волинській області.

Великобританець подякував ковельчанину

Піймали на крадіжці кабелю

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1147

Повідомлення в номер / Дякую за підтримку

07.07.2016

Дякую за

підтримку!

23 червня ц. р. на сесії міської ради прийнято рішення про присвоєння мені звання "Почесний громадянин Ковеля".

Ця висока довіра, підтримка багатьох ковельчан зобов'язує ще більш активно працювати на благо нашого рідного Ковеля.

Висловлюю щиросердечну подяку депутатам міської ради, міському голові Олегу Кіндеру, ініціатору цієї акції, ветерану педагогічної праці, активісту громадсько-політичного життя Дмитру Корнелюку, начальнику управління освіти міськвиконкому Віктору Бичковському, директору промислово-економічного коледжу Тетяні Селівончик і очолюваному нею колективу, директору ПТУ № 5 м. Ковеля Євгену Кобченку, голові первинної журналістської організації редакції газети "Вісті Ковельщини" Світлані Ляшук, настоятелю Свято-Благовіщенського собору УПЦ КП, депутату районної ради Василю Мичку, ієромонаху храму Миколая Чарнецького УГКЦ Євгену Задорожному та багатьом іншим ковельчанам.

Я добре розумію, що висока відзнака – це тільки аванс на майбутнє. Попереду багато роботи. І нагороджені, і заслужені, і прості ковельчани – кожен окремо і всі разом маємо робити все, щоб місто розквітало, щоб у ньому комфортно жилося, і кожен, хто ступив на його вулиці і майдани, міг сказати: "Це справжнє європейське місто!".

Щасти Вам, любі і дорогі ковельчани! Миру – країні, і будьмо єдині. А що стосується нагород, то пропоную такі поетичні рядки:

Коли сьогодні, як героя,

Тебе і хвалять, й величають,

Ти не пишайся сам собою –

То марнославство пісню грає.

Все зваж критично, об'єктивно,

Зведи із вчинків свій баланс.

І ти прозрієш – стане диво,

Бо зрозумієш: то – аванс.

Тож не спіши собі на шкоду

Носити орден на грудях.

Подумай, що ти для народу

Зробити маєш у прийдешніх днях?

Для Ковеля – до подиху останнього

Трудись без втоми звечора і зрання.

Анатолій СЕМЕНЮК,

Почесний громадянин м. Ковеля.

Дякую за підтримку!

23 червня ц. р. на сесії міської ради прийнято рішення про присвоєння мені звання "Почесний громадянин Ковеля". Ця висока довіра, підтримка багатьох ковельчан зобов'язує ще більш активно працювати на благо нашого рідного Ковеля. Висловлюю щиросердечну подяку...

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 987

Повідомлення в номер / Три щастя Надії Мизовець

07.07.2016

Три щастя Надії Мизовець

Одвічне питання: чим щаслива людина?

Кожен бачить своє щастя по-різному. Багато хто – в грошах, багатстві, в можливості гарно розважитися. Ці люди завжди програють. Відомо ж бо, що багаті теж часто плачуть.

Є інший вимір щастя: віддати себе улюбленій справі та діяти в просторі милосердя, доброчинності і любові.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1375

Повідомлення в номер / Тут живуть добро і турбота

07.07.2016

Тут живуть добро і турбота

Оздоровчо-реабілітаційний табір "Єдність", організований релігійною громадою п'ятидесятників (церква "Благовістя"), вже восьмий рік поспіль функціонує у примісті Ковеля поблизу Люблинця та Черкас. Щороку за літо тут відпочивають кілька сотень інвалідів (не лише віруючі – всі, хто виявляє бажання). Головна умова – здоровий, християнський спосіб життя.

Нині тут зібрались більше сотні інвалідів-"колясочників", людей з обмеженими функціями опорно-рухової системи різного віку з усієї України. І зі Сходу (з Луганщини) теж є.

Відпочиватимуть тиждень, а далі ще будуть тут люди з вадами слуху, пізніше – з вадами зору. "З такими найважче – вони собі самі зовсім не можуть ради дати, то мусимо залучати більше волонтерів з-поміж вірян нашої церкви, – каже диякон церкви. – Але справляємось з Божою допомогою".

Увага й допомога з боку держави й громадськості теж не були зайвими. В перші дні роботи табору тут побували перший заступник голови Ковельської РДА Роман Кульцман та член громадської ради при Ковельській РДА Наталя Тхоржевська (Ковельська філія ВГО "Союз Українок").

Ознайомились з організацією роботи табору, поспілкувались з відпочиваючими, організаторами та координаторами роботи з метою вивчити аспекти співпраці чи можливої допомоги з боку влади та громадянського суспільства.

Табір схожий на звичайний літній на березі озера (гарна водойма для охочих скупатись тут теж є). Дерев'яні будиночки з прозорими дахами – так гарно: вночі можна дивитись на зірки, а вдень світить сонечко.

Далі за водоймою – наметове містечко, де живуть і активно відпочивають волонтери, що обслуговують інвалідів. Здебільшого, це – молоді люди, які поєднують дозвілля з таким ось видом благодійництва – все добровільно.

Велику увагу приділяють тут організації дозвілля. В центрі табору – місце з облаштованим кострищем для вогнища посередині – для різних зібрань. Дозвілля включає й активний відпочинок, і духовно-моральну реабілітацію.

Тут стільки всього проводиться для людей з обмеженими можливостями: конкурси, змагання, співанки, перегони на візках, декламування духовної поезії – чого тільки нема! Зі слів відпочивальників, а це, крім інвалідів, ще й супроводжуючі люди, всім дуже подобається.

Великий літній майданчик для концертів і різних виступів – від аматорів до професіоналів. Вчора тут був духовий оркестр.

Спеціально обладнані місця для різних майстер-класів. Сьогодні, наприклад, вчились плести із лози – кожен бажаючий (а бажаючих багато!) обплів собі кружечку лозою.

Молодий чоловік, координатор дозвілля в цей день, запитав на вечірньому зібранні, чи є такі, хто сьогодні не сміявся? Жодного! А кому було сумно? Жодному!

"Ще в чотирирічному віці втратив ногу – під автобус попав…", – каже 28-річний усміхнений, життєрадісний лучанин Павло , що під'їхав до нас на "крутій" (сам так сказав) колясці-велосипеді (взяв покататись в товариша, бо сам обходиться без коляски – з милицями). Ми якраз ласували оладками з медом, а Павло каже, жалкуючи : " Треба було свого меду взяти". "А ви тримаєте бджіл?" – питаю. " Так! – каже гордо. – Чотирнадцять вуликів маю в селі біля Луцька. Тато допомагає…".

Майї з Рівненщини майже тридцять. Розсіяний склероз почав розвиватись ще в дитинстві й, попри роки важкої боротьби із хворобою, дівчина нині в інвалідному візку. В таборі "Єдність" на Ковельщині вже втретє, їй тут дуже подобається. Мама дівчини теж дуже задоволена.

Диякон церкви "Благовістя" розповів про організацію роботи табору – все на громадських засадах: і їсти готують, і дозвілля організовують, і деякі процедури, як от масаж, бо є ж і волонтери-фахівці. Фінансування – з добровільних пожертв. Допомагають також співвіряни з української діаспори в Америці.

Харчування чотириразове. Жінки-кухарки люб'язно запропонували скуштувати їхніх страв. Пресмачнющий щавлевий борщик (то ще від обіду залишився – підігріли нам), картопелька з тюфтелькою й малосольними огірочками та оладки з медом на десерт. І чай чи компот. Порції чималенькі, і в "добавці" нікому не відмовляють.

Поряд молоді хлопці рубають дрова – щоб було на чім готувати їсти й для вогнища. Інші пакують сміття в пакети – територія чистенька й доглянута. Дівчата дружно миють і перетирають посуд та наводять лад на кухоньці після вечері.

"А погойдайте нас!" – гукають віддаля троє хлопчаків з гамака. "Мене звати Азарій! – першим відрекомендувався шестирічний білявий хлопчик з Нововолинська. – То біблійне ім'я!". Василько – з Рівненщини. Хлопчики, на щастя, здорові, але вже не перший рік приїжджають сюди з батьками-волонтерами допомагати в організації роботи табору.

Неподалік троє юнаків з гітарою згуртували навколо себе охочих поспівати.

В альтанках теж людно: грають в шахи, просто спілкуються – це так важливо. Всі кличуть до себе, залюбки розповідають свої непрості життєві історії, діляться враженнями.

Скільки тут добра і оптимізму!

Час, проведений в таборі, безперечно, надовго залишить позитивний слід в серцях дітей і дорослих, котрим трохи більше, ніж іншим, важливо відчути дотик добра й теплоти.

Велика подяка організаторам табору і всім, хто дотичний до організації його роботи. Бажаємо великого натхнення та благословіння на цю нелегку та дуже потрібну справу.

Мілана Тхоржевська,

студентка факультету журналістики СНУ імені Лесі Українки.

Мілана Тхоржевська.

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 2081

Повідомлення в номер / З любов’ю у серці

07.07.2016

З любов’ю у серці

Людина, яка у своєму житті прагне до добра і справедливості, з Божою допомогою обов'язково знаходить її. Але для цього треба докласти багато зусиль, щоб передусім змінити себе, а потім змінювати навколишній світ.

Святе письмо вчить нас: "Не збирайте собі скарбів на землі.., збирайте собі скарби на небі.., бо де вам скарб, там буде й ваше серце” (Мф. 6, 19-21).

Ось такими заповітами керуються прихожани Хресто-Воздвиженського храму смт. Люблинця разом із своїм настоятелем протоієреєм Павлом Мацеліком. Неодноразово вони відгукуються на потреби людей, збираючи продуктові набори для воїнів АТО, надаючи грошову допомогу, до великих свят відносячи подарунки для дітей-інвалідів. Але найперше – це постійна молитва за мир у всьому світі та благополучне повернення наших визволителів.

Так і тепер, у рамках співпраці, щодо духовної та матеріальної підтримки бійців Збройних Сил України. З благословення Високопреосвященнійшого Володимира, архієпископа Володимир-Волинського та Ковельського, відразу після “Зелених свят”, отець Павло разом із прихожанами Олегом Ощепковим та Юрієм Хмаруком, відбули із волонтерською допомогою на Схід в зону АТО. У цій добрій справі разом із дорослими працювали і діти, які намалювали ілюстрації для воїнів, де побажали їм здоров'я та швидшого повернення додому. Один із цих малюнків настоятель, після молитви залишив на місці пам'ятного знака загиблим воїнам 51-ї Волинської бригади в м. Волновасі Донецької області.

Священик помолився та відвідав 309-93 бригади, зустрівся з воїнами “Айдару”, які стоять на блокпостах під містом Донецьком, та провідав поранених воїнів у військовому госпіталі в місті Червоноармійську (на знімках).

Спілкуючись з односельчанами, нашими героями, духівник побажав здоров'я, терпіння та мирного неба і виявив впевненість, що мир обов'язково настане на нашій святій Українській землі. Дякуємо священику та всім прихожанам за їх добрі справи.

Вчителі недільної школи.

Вчителі недільної школи.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 881

Повідомлення в номер / Юрій Рахлінський: підприємець, господар, меценат

07.07.2016

Юрій Рахлінський: підприємець, господар, меценат

Юрій Миколайович Рахлінський – знана і поважна у Ковелі людина. Він одним із перших пішов непростим, а часом і тернистим шляхом підприємництва. При зустрічах згадує, як важко давалися перші результати на ниві бізнесу.

Але в силу того, що має цілеспрямований характер, діловитість і бачення перспективи, зумів із колективом впевнено завоювати своє місце на ринку товарів і послуг, здобув авторитет і повагу в клієнтів. Достатньо лише зайти на територію виробничої бази, яка розміщена на вул. Ватутіна, 40, щоб переконатися: тут порядкував і порядкує справжній господар.

І хоч нині пан Юрій, як він каже, відійшов від активної підприємницької діяльності, того, що він зробив з колегами-однодумцями, цілком достатньо, аби сказати: людину красить не місце, а людина – місце. І мова навіть не про територію бази, хоч тут гарні умови для праці. Найголовніше, що колись звичайну виробничу територію вдалося перетворити у "райський" куточок. Це – справжня оаза затишку і комфорту.

Посередині – ошатна водойма, в якій водиться велика і маленька рибка, привільно почуває себе водоплавна птиця. Для неї обладнані спеціальні "будиночки", в яких досить багаточисельне качине сімейство має змогу заховатися від негоди або пекельної спеки.

Довкола – декоративні і плодові дерева. Милує око ігровий майданчик для дітей. До послуг їх батьків – впорядковане місце відпочинку під накриттям, мангал для приготування шашлику, сауна та інші зручності.

Але найбільша гордість Юрія Рахлінського – по-європейськи обладнаний тенісний корт із штучним покриттям.

– Тривалий час виношував задум збудувати корт для гри в великий теніс, – каже пан Юрій. – Інші міста мають подібні майданчики, а чому Ковель повинен бути гіршим?

Три роки тому корт було введено в експлуатацію. Відтоді у нашому місті регулярно відбуваються захоплюючі турніри з великого тенісу. Нещодавно третій раз поспіль він знову тут відбувся. Традиційно розігрувався кубок "Інтарсіо". В турнірі взяли участь спортсмени з міст Луцька, Чорноморська, Ковеля і Ковельського району.

Розповідає начальник відділу молоді, фізичної культури та спорту міськвиконкому Ігор СЕМЕНЮК:

– Змагання в одиночному розряді проходили у п'ятницю та неділю у двох підгрупах за коловою системою. По два найсильніших з кожної підгрупи вийшли у півфінал. З першої до півфіналу потрапили Олександр Філіпчук та Володимир Коляда, з другої – Роман Багінський та Валентин Січкар. У півфінальних іграх Роман Багінський переміг Олександра Філіпчука, а Володимир Коляда – Валентина Деменюка, який замінив травмованого Валентина Січкаря.

У фінальному поєдинку лучанин Володимир Коляда переміг ковельчанина Романа Багінського. В суботу, на другий день змагань, відбулись ігри в парному розряді. Олександр Філіпчук та Геннадій Зубрицький посіли третє місце, Роман Багінський та Валентин Деменюк – друге, а переможцями турніру стали Володимир Федорук та Леонід Веремейчук (м.Чорноморськ).

Генеральним спонсором змагань, який забезпечив грошові винагороди не тільки переможцям, фіналісту, півфіналістам, а й чвертьфіналістам, виступила меблева фірма "Інтарсіо". Прохолодними напоями учасників змагань забезпечив реєстраційно-правовий центр.

Відділ молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради щиро вдячний керівнику меблевої фірми "Інтарсіо" Ігорю Узналі, Юрію Рахлінському та Андрію Мілінчуку за допомогу в організації та проведенні змагань.

В розмові із кореспондентом нашої газети Юрій Рахлінський, який надав корт спортсменам, наголосив:

– Великий теніс – це захоплюючий вид спорту. Шкода, що він не дуже поширений серед молоді. Грають, в основному, люди старше 30 років. Щоправда, в Ковелі нема й тренера, який міг би займатися з дітьми. Коли б це питання вирішити, то можна було б думати про тренування і навчання юних тенісистів.

Ми поцікавилися:

– Чи можна орендувати бажаючим тенісний корт і куди для цього слід звертатися?

Юрій Рахлінський відповів:

– Так, можна. Інформацію стосовно оренди корту можна отримати за телефоном 067-7492302. Для тих, хто прагне отримати допомогу інструктора, номер телефону 095-1566063.

Хочемо зауважити, що пан Юрій підтримує не тільки великий теніс, а й інші види спорту. Відомий він і як меценат, надає постійно допомогу працівникам культури, освіти. А ще є щирим і вірним другом редакції газети "Вісті Ковельщини", сприяє в безкоштовній передплаті ветеранам війни і праці, малозабезпеченим категоріям населення, придбанні призів для переможців традиційного конкурсу "Передплатіть і виграйте!".

Ось і під час недавньої зустрічі Юрій Миколайович пообіцяв придбати такі призи для тих, хто передплатив "Вісті Ковельщини" на 2016-й рік. Отож, надсилайте копії передплатних квитанцій до редакції і чекайте результатів розіграшу призів від Юрія Рахлінського!

Максим БУРДА,

студент Національного університету "Острозька академія".

Володимир ПЕТРУК.

На ЗНІМКАХ: під час розіграшу кубка "Інтарсіо" з великого тенісу і вручення призів Ігорем СЕМЕНЮКОМ; Юрій РАХЛІНСЬКИЙ – діловий партнер редакції газети "Вісті Ковельщини", активним читачем якої є впродовж багатьох років.

Фото Максима БУРДИ і Мирослава ДАНИЛЮКА.

Максим БУРДА,

студент Національного університету "Острозька академія".

Володимир ПЕТРУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1817

Повідомлення в номер / Вшанували пам’ять визначної ковельчанки

07.07.2016

Вшанували пам’ять визначної ковельчанки

2 липня 2016 року з ініціативи Ковельського ВГО "Союз Українок" на території управління газового господарства було встановлено та освячено меморіальну дошку Лесі Підгірській, першій очільниці Ковельської філії "Союзу Українок" у Ковелі, що започаткувала свою роботу 23 січня 1928 року.

Чин освячення пам'ятної дошки здійснив настоятель Свято-Благовіщенського собору УПЦ КП м.Ковеля протоієрей Василь Мичко.

В заході взяли участь члени Ковельської філії ВГО "Союз Українок" на чолі з головою Оленою Місюрою, Ковельське громадське об'єднання "Майдан Гідності" (Ігор Верчук), громадськість міста.

Лесю Підгірську було розстріляно гестапівцями 4 липня 1943 року на краю польського цвинтаря по теперішній вулиці С. Бандери (де зараз "міськгаз").

Хоч уже наприкінці 1941 року по всі Україні шептали про повінь несподіваних арештів, і вже тоді Підгірських наприкінці 1941 року ледве вирвали з тюрми на Монтелюпіх у Кракові, куди їх завезла СС-команда, схопивши в Ковелі.

Дочку Лесі Підгірської Нонну (Юляну) також розстріляли в Ковелі в січні 1944 року там же, де й матір. А ревний і тихий меценат "Вісника" Самійло Підгірський (адвокат у Ковелі, в 1917 р. – член Центральної Ради, у 1923-1927 рр. – посол до польського сейму, в 1917 р. – редактор першої української газети на Волині "Громадянин") розстріляний більшовиками в Лук'янівській в'язниці в Києві у 1945 році.

Олександра (Леся) Бачинська (по чоловікові Підгірська) народилася 1894 року на Галичині. Родина Бачинських була багатою на визначних діячів. Один з них, Лев, готував Акт злуки Західно-української Народної Республіки з Українською Народною Республікою.

Старша сестра Лесі Марія була заміжня за Дмитром Донцовим, ідеологом українського націоналізму, редактором "Літературно-Наукового Вістника" (1922-1932) і "Вісника" (1933-1939) у Львові. Леся і її чоловік Самійло Підгірські підтримувала дружні стосунки з "вісниківцями", зокрема з Оленою та Михайлом Телігами.

Перші “союзянки” Ковельщини (їх було 72) на чолі з Лесею Підгірською були дуже активні, організовували суспільне життя інтелігенції міста й округи.

Під час канікул на повному утриманні "союзянок" було 50 діток – дитячий садочок при Благовіщенській церкві.

В 30-ті роки XX ст. долучились до ідеї з'єднання всього українського народу через звернення до Українського Жіночого конгресу.

29 жовтня 1933 року з нагоди проголошення дня жалоби і протесту взяли участь у сході членів Братства Божої Матері Неустанної помочі, де Лесею Підгірською було виголошено реферат про боротьбу з безбожництвом й оголошено протест проти голодомору на Великій Україні. Одночасно послано східним братам 63 злотих допомоги.

Тоді ж було вирішено створити повітовий громадський "Комітет порятунку голодуючих України". З ініціативи "СУ" Ковельщини панахиди відбулися в церквах Володимира та інших міст.

Наприкінці 1934 року з культурно-освітніх установ в Ковелі залишилась тільки філія "Союзу Українок". Була своя велика бібліотека, якою охоче користувалися "союзянки". Своїми фондами, хоч незначними, вони допомагали убогим, організовували аматорські вистави.

В Різдвяні свята "союзянки" організовували ялинку для дітей і молоді, "Маланчин вечір" в приміщенні теперішнього будинку "Просвіти", ставили вистави. Проводили Шевченківські дні, на які з'їжджалося багато люду із сусідніх сіл.

При перших "совєтах" Леся Підгірська жила в Ковелі, працювала в комісії по ліквідації неписьменності. При німцях Леся стала головою "Допомогового комітету", який надавав допомогу в звільненні полонених українців, а також працювала перекладачем в гебітскомісаріаті. "Союзянки" тоді постійно тримали зв'язок із загонами УПА, надавали їм допомогу медикаментами, інформацією. Троє племінників Підгірських – Самійла і Лесі – були в УПА, згодом загинули від рук НКВС.

Постать Лесі (Олександри) Підгірської (Бачинської) – одна з найяскравіших серед багатьох незаслужено забутих постатей в історії нашого краю. Справа нашої честі й гідності – пам'ятати й продовжувати справу людей, що ціною власного життя відстоювали свої принципи, твердо стоячи на засадах українського націоналізму.

Мілана Тхоржевська, студентка факультету журналістики СНУ

ім. Лесі Українки.

Фото автора.

Мілана Тхоржевська.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 787

Повідомлення в номер / Дороги через усе життя

07.07.2016

Дороги через усе життя

Сорок скорботних днів минає від тієї фатальної хвилини, як забрали Небеса від нас друга і колегу Сергія ГАРБАРУКА.

Життя текло звично: віталися, спілкувалися, дружили безтурботно. І раптом, як грім серед ясного неба, — світлина у чорній рамці…

Біль і сум огортають душу сірим туманом. Сльозинка сиротою котиться по щоці і завмирає. У тій сльозинці — все життя земне: добрі справи, гарні вчинки Сергія Климовича Гарбарука.

А якою він був людиною! З великої букви! Душа-чоловік: доброзичливий, толерантний і мудрий, дбайливий господар, відповідальний керівник і турботливий та люблячий сім'янин. Він по праву вписується в когорту славетних імен Ковельщини.

Народився в чарівному озерному селі Поворську на свято Івана Купала. Мама розказувала, аби назвати хлопчика Сергієм, а не Іваном, мусила "пожертвувати" півня місцевому священику. Так гребенястий виспівав прощення у Небес за скоєний звичаєвий гріх.

Не були співучими дитячі та юні роки Сергійка, їх обпалила війна і наповнила тяжкою працею. Доводилось корови пасти і по господарству допомагати. А в селі інакше й не буває.

Після закінчення Поворської школи юнак працював на залізниці. Як і всі, служив в армії (1959-1962 р.р.). Дисциплінованого та вправного солдата хотіли залишити на понадстрокову службу, але він відмовився. Бо ж як це він проміняє на Далекий Схід свій квітучий Волинський край, маму, яку вважав святою, батька — інваліда війни і друзів вірних?!

Повернувся і влаштувався водієм у місцевій "Сільгосптехніці". Активного і здібного юнака помітили і запросили на посаду інструктора комсомолу. "Діти війни" пам'ятають, що до керівних органів молодіжної організації могли потрапити юнаки тільки з перевіреною на практиці позитивною моральною та гарною виробничою характеристикою. Старався виправдати довіру, займав активну позицію.

Саме завдяки активності він знайшов сімейне щастя.

А сталася подія у Колодяжненському музеї Лесі Українки. Це було кохання з першого погляду і назавжди, до останнього подиху. Із своєю ненаглядною красунею Лесею Петрівною, педагогом і екскурсоводом, прожив у парі майже 50 років (!) пліч-о-пліч: в бурю і холод, в тривозі та щасті. І дві доньки чудові від того кохання цей світ прикрасили і збагатили, ще й четверо онуків йому подарували.

Попри сімейні клопоти, Сергій Климович старався вчитися. Без відриву від виробництва закінчив Львівський автомобільно-шляховий технікум. Після здобуття диплому його призначають начальником Ковельської міжколгоспної шляхово-будівельної організації.

Молодий, амбітний керівник береться за справу, яка і для досвідчених керівників була непростою — будує гаражі, контору, побутові приміщення, формує і укомплектовує підприємство необхідною спеціалізованою технікою та транспортом.

Сергій Гарбарук не шукав легких шляхів, не збирав ясних зірок із неба, а клято працював і вчився. Добрим словом він завжди згадував свого старшого наставника Івана Артемовича Гаврилевського, який допомагав йому рости професійно. Скільки-то доріг області, майданів, територій підприємств та організацій було відремонтовано і побудовано! Коли їхали сім'єю на Світязь чи де-ін-де, то діти з гордістю казали: "Це татова дорога".

А "татова дорога" вела до інших випробувань. У 1970 році Сергій Гарбарук стає виконробом Ковельської шляхово-ремонтної дільниці. А через сім років кваліфікованого високопрофесійного шляховика призначають начальником шляхово-експлуатаційної дільниці міськкомунгоспу. Тодішній начальник ККП Петро Дубік (нині покійний) згадував Сергія Климовича, як колегу, який залишив добрий слід на міських вулицях, привокзальному ринку, майданах міста. А це значить, що у свою роботу С. Гарбарук вкладав і серце, і душу.

За сумлінну працю на благо ковельчан С. Гарбарук був нагороджений багатьма Почесними грамотами та Подяками. Не менш щиросердечної, людської подяки він отримав від своїх працівників, яким допомагав у вирішенні житлово-квартирних та побутових проблем. Доброчинство і милосердя — це ще вагомі штрихи, що були у характері цієї людини.

Згодом шляхова комунальна дільниця реорганізовується, і Сергій Климович переходить в Ковельське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами, де чесно і самовіддано відпрацював на посаді начальника відділу постачання і збуту. Тут і застав його той вік, який "заслуженим відпочинком" розпочинається. Та де там! Пенсія не для нього. Сергій Гарбарук продовжує працювати — вже на відповідальній посаді диспетчера виконкому. На жаль, важка хвороба зламала працьовитого ковельчанина.

29 травня ц. р. рідні, дружина і доньки, близькі, друзі були у спогадах і печалі: перестало битись гаряче серце Сергія Гарбарука.

Леся Петрівна — творча душа, з болем у серці записала:

Шумлять літа, як на вітру тополі,

А в цих літах — і Сонце, і дощі.

Мережать нитки червоні й чорні

На рушниках дороги славного

життя…

А в спогаді-реквіємі від рідних є слова: "…не дожив півроку до "золотого" весілля, недобудував будинок, не діждався весілля онуків". Він так хотів жити!

Якось один відомий ковельчанин сказав: "Найголовніше, щоб після моєї смерті рідні, діти і друзі сказали — був доброю людиною". Ось це головне Боже призначення людини на цій землі Сергій Климович Гарбарук виконав сповна! Є у онуків з кого брати приклад, є гордитися ким.

Схилімо голови в пошані.

Схилімо голови в журбі.

Сергію, друже, ти був, і є, і

будеш з нами

В душі та серці назавжди,

допоки ми живі.

Від колег і друзів —

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: Сергій ГАРБАРУК; Сергій Климович — у колі родини; серед колег по громадській роботі.

Фото з домашнього архіву.

Сорок скорботних днів минає від тієї фатальної хвилини, як забрали Небеса від нас друга і колегу Сергія ГАРБАРУКА. Життя текло звично: віталися, спілкувалися, дружили безтурботно. І раптом, як грім серед ясного неба, — світлина у чорній рамці…

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 681