Памфлет
Мій "кумир" у журналістиці
Що не кажіть, а журналістика – наука серйозна. Журналісти, відповідно, – люди теж не прості. Вони виконують особливу місію – дуже часто стають мозком для цілої нації. Не вірите? Та я теж думала, що це зовсім, зовсім неможливо аж доти, доки не познайомилася з цим загадковим, неймовірним “витязем” російської журналістики – Дмитром Костянтиновичем Кисельовим.
Ось де справжній "професіоналізм"! Він не просто виконує свою роботу – він цим живе! Очі горять, слова палкі. Вони, ці слова, западають глибоко в душу кожного глядача. Сто п'ятдесят мільйонів росіян не в змозі відвести закоханих поглядів від Дмитра Костянтиновича. Сидять перед екранами і очима тільки – глип-глип. Анатолію Кашпіровському таке й не снилося.
А яка в пана Кисельова блискуча кар'єра! Ось на кого варто рівнятися. Оце зовсім нещодавно сам президент Російської Федерації призначив Дмитра Костянтиновича генеральним директором новоствореного Міжнародного інформаційного агентства "Россия сегодня".
Уяляєте? Сам президент! Яка довіра! Знає ж бо, що Кисельов його не зрадить, завжди підтримає, допоможе. Ех, от нам би так! А то в нас що не журналіст, то все в опозиції до влади. І куди воно таке годиться?
Та повернемося до агентства. Отож, відповідно до указу самого Путіна В. В. найголовнішим завданням отого самого агентства має бути "освещение за рубежом государственной политики Российской Федерации и российской общественной жизни". Ось так от. Цитата, як-то кажуть, з перших вуст. Але пан Кисельов вважає, що місія його – у "восстановлении справедливого отношения к России, как важной стране мира с добрыми намерениями".
Яка самовіддача! Коли я дізналася про цю важливу місію, то аж сльозу пустила. Стало мені заздрісно: в сусідній країні журналісти займаються "востановлением справедливого отношения". А в нас чим? Ну, пишуть там різну дурню, правду шукають, якісь розслідування проводять. Тю! Теж мені знайшли заняття.
А хто ж буде розказувати світові про наші наміри? Бо ж ті політики європейські та ще отой президент американський дуже вже тяжко сприймають нашу дійсність. Самі ніяк не можуть розібратися. Слава Богу, Дмитро Костянтинович їм допомагає.
А та новостворена державна структура, чи то пак інформаційне агентство, зараз дуже потрібне російському суспільству. Це, можна сказати, рупор, який приводить в дію цілу націю та допомагає пережити постійні атаки з боку Заходу.
"Мы – открытая страна. Россия, например, заявляет, что мы хоть завтра готовы отменить визы с Евросоюзом, но ЕС не готов к этому. Мы поменялись ролями. Раньше в Советском Союзе были выездные визы – тогда СССР оградил себя, а сейчас мы понимаем, что живем в самой прекрасной стране в мире", – така промова не залишила би байдужим жодного свідомого жителя Росії. Тепер він, росіянин, знає, що живе "в самой прекрасной стране в мире".
Та й Європа тепер не та. Напридумувала ото собі якісь там санкції й вводить їх, коли схоче. Вже навіть проти журналістів! Уявляєте? Дмитра Костянтиновича першого піддали репресіям. Та він, звичайно ж, не сумує.
Ось як достойно відповів тим європейським діячам: "Поэтому-то санкции Евросоюза реально работают не против меня или кого-то в России, а против европейских ценностей в самой Европе. Евросоюз таким образом провозглашает, что свобода слова для него отныне не является ценностью. Вот о чем речь". Ось так. Справжній вам журналіст, якому на заваді не можуть стати ні санкції, ні закони.
А ви ж ще не знаєте, як Дмитро Костянтинович тяжко працює, щоб зберегти історичну пам'ять народу, підняти патріотизм, виховати справжніх, "істінних" росіян!
А щоб не казали, що я ото собі сама придумую, процитую пана Кисельова: "Мы одержали победу. Мы гордимся. С негативом живут те, кто лишает себя этого героического прошлого. Они превращают нацию в лузеров. Они вспоминают только голодомор, что они были оккупированы".
Якщо раптом хтось не зрозумів, то Дмитро Костянтинович мовить про Другу світову війну, в якій вони, росіяни, "одержали победу", та про нас, українців, які вміють тільки страждати та нити. То в нас голодомор, то репресії, то ще якась біда. Все нам не так. І знаєте, що найстрашніше? Ми ж в усьому звинувачуємо Росію! І куди таке годиться?
А ще пан Кисельов – справжній патріот своєї країни. Він захищає рідну Росію, як тільки може. І не для себе старається, і навіть не для того, щоб підняти рейтинг Росії у світі.
Пан Кисельов розуміє, що найголовніше, аби громадяни його країни відчували себе захищеними, знали, що Росія йде правильним шляхом: "Западу просто не нравится Россия, которая находится в восходящем тренде. Вот где сердцевина. Мы в восходящем тренде, даже если экономика сейчас не так убедительна, как нам хотелось бы. Но экономика циклична. И за спадом всегда следует подъем". Сказав, як відрізав. І що тут ще додати?
Ось за таку самовіддану працю, такий потенціал, неймовірні старання нещодавно пан Кисельов був нагороджений орденом "За заслуги перед Отечеством IV степени". Як уточнюється в документі, "за заслуги в гуманитарной сфере, укреплении законности, защите прав и интересов граждан и многолетнюю добросовестную работу".
Ого! Мене починає давити українська "жаба". Та, як видно, не тільки мене. Українським журналістам такі нагороди теж не дають спокійно спати. Думаєте, нашим такого не хочеться?
Тому й не дивно, що Віталій Седюк, "украинский журналист, известный своими провокационными и эпатажными поступками", підсунув Дмитру Костянтиновичу справжню свиню. Уявляєте, дав Кисельову "Оскара"! Ні, не за "заслуги перед Отечеством", а всього-на-всього "за ложь и ахинею в прямом эфире!".
Я маю надію, що Дмитро Костянтинович не образився, бо розуміє, що то його колег просто завидки беруть.
Ось такий він, мій "кумир" у журналістиці: щирий, відданий своїй професії та президенту, який турбується, щоб громадяни Росії жили, як в Бога за пазухою. Справжній професіонал, який отримає ще не один орден "За заслуги перед Отечеством". Звичайно, нашим, українським журналістам до нього й рачки не доповзти…
Тетяна Ломакова,
студентка першого курсу Інституту журналістики Київського
національного університету
імені Тараса Шевченка.
Що не кажіть, а журналістика – наука серйозна. Журналісти, відповідно, – люди теж не прості. Вони виконують особливу місію – дуже часто стають мозком для цілої нації. Не вірите? Та я теж думала, що це зовсім, зовсім неможливо аж доти, доки не познайомилася з цим загадковим, неймовірним “витязем” російської журналістики – Дмитром Костянтиновичем Кисельовим.
Тетяна Ломакова, студентка першого курсу Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1112
Степан Івахів: “Посилати хлопців з автоматами проти танків – це безвідповідально!”
Першовересень у Підлісах
Біль і гнів
Памфлет
ПАТ «Волиньгаз» відновлює реалізацію скрапленого газу за пільговими цінами
Ковельчанка Валентина Войтюк підприємництвом займається з 2000 року, обравши сферою діяльності роздрібну торгівлю. 
У неділю — День підприємця
Коротко про важливе
Святкова лінійка в ліцеї