Повідомлення в номер / “Поруч мене були хороші люди...”

16.07.2014

“Поруч мене були хороші люди...”

Плине час, все далі віддаляючи нас від трагічних подій 1941–1945 років, що залишаються незабутніми. Незабутніми для тих, хто волею долі став свідком чи учасником Великої Вітчизняної війни. Вічнопам'ятними залишилися вони і для Людмили Василівни Примаченко.

Людмила Василівна народилася 15 липня 1939 року у місті Ковелі, де і пройшло її дитинство. Батьки були простими людьми, займалися господарством. Сім'я складалася з чотирьох чоловік: батько, слово якого завжди було законом, мати і двоє дітей – Людмила та її менша сестра Алла. Родина була набожною, регулярно відвідувала церкву. Біля хати, як пригадує жінка, був великий двір, де ріс 21 сорт жоржин, яких, за її словами, зараз і не побачиш.

Коли закінчилася Велика Вітчизняна війна, Людмилі було лишень 6 років. Це були важкі часи. На щастя, голодувати родині не довелося, адже свого часу батьки встигли запастися їжею, тож потроху зводили кінці з кінцями.

Весною 1944 року німці, відчуваючи поразку, стали зганяти людей у місцевий костел, плануючи їх знищити. Тікаючи, мешканці міста переховувалися у лісах та селах, як, власне, і родина Людмили.

Повернулися до рідного Ковеля в кінці липня 1944-го. Місто майже повністю було зруйноване. Хата, у якій вони мешкали, була наполовину знищена. Не було жодної родини, яку б не зачепила своїм чорним крилом війна.

З часом життя увійшло в звичне русло. Батько Людмили пішов працювати на залізницю, а також займався організацією бригад, котрі будували землянки, підіймали з руїн зруйновані будівлі. Кожне чергове новосілля було для ковельчан великим святом, хоча повоєнні будиночки за теперішніми мірками були зовсім маленькими. Люди допомагали одне одному, чим могли, радіючи, що зосталися живими.

Людмила ж пішла до школи. До сьомого класу відвідувала першу школу, а згодом –третю. Брала активну участь у різноманітних заходах, співала у хорі, танцювала. Старалася вчитися на "відмінно", хоч на той час на весь клас мали лишень одну книжку.

По закінченню школи вступила у культурно-просвітницьке училище на бібліотечний відділ. Однак за професією попрацювати не довелося: близько 8 років Людмила Василівна присвятила торгівлі.

З 1967 по 1994 роки трудилася на деревообробному комбінаті, який на той час був одним з найбільших підприємств Ковеля. Працівникам неодноразово надавали путівки, тож жінка мала можливість побувати у Грузії, Прибалтиці, на Закарпатті та в інших місцях.

З 2005 року Людмила Примаченко – секретар міської громадської організації "Захист “дітей війни", а згодом стала заступником її голови. На цій громадській посаді Людмила Василівна працює і нині, паралельно очолюючи ветеранську організацію колишнього ДОКу.

... Щодня приходять до жінки люди похилого віку, діляться власними спогадами, переживаннями. Бо ж знають, що Людмила Василівна завжди вислухає, розрадить та підтримає добрим словом. А найкраща нагорода для жінки – щире "спасибі". Головне в житті, каже вона, аби поруч завжди були хороші люди.

15 липня у Людмили Василівни – ювілейна дата: їй виповниться 75 років. Але, дивлячись на цю симпатичну жіночку, не помічаєш у ній ані тягаря прожитих літ, ані ваги тих випробувань, які випали на долю її особисто і всієї родини. Людмила Василівна все така ж енергійна, ініціативна й активна, як у молодості.

Тож щастя Вам, шановна ювілярко, добра і миру ще на довгі й благії літа!

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА,

студентка ТНПУ ім. Володимира Гнатюка, кафедра журналістики.

На знімках: сім'я Людмили Примаченко (Слабушевських) – 1954 рік; учасники зустрічі випускників Ковельської середньої школи №3 імені Лесі Українки 1955 року випуску (Л. Примаченко —восьма у другому ряду, зліва направо, внизу у центрі – директор школи Олексій Петренко з педагогами) – 1982 рік; в колі "дітей війни" м. Ковеля та інших учасників святкового заходу.

Фото з домашнього архіву.

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 874

Повідомлення в номер / Вони залишили рідні домівки

16.07.2014

Вони залишили рідні домівки...

Огляд преси

З початком активних бойових дій на Сході з Луганська, Донецька, Слов'янська, інших населених пунктів люди почали переїжджати в більш безпечні регіони, зокрема, й на Волинь. Цілком зрозуміле їх прагнення врятуватися від вибухів та обстрілів, інших жахів війни. Шукають прихистку на Волині й люди, уклад життя яких змінила анексія Криму.

Частина людей, залишаючи рідні домівки, їде до родичів, а частину місцева влада розселяє в таборах відпочинку та санаторіях. Серед біженців — не тільки жінки з дітьми, а й чимало чоловіків.

Нині тема вимушених переселенців — у центрі уваги майже усіх друкованих засобів масової інформації.

Ось, зокрема, що пише про це газета "Слово Волині" у статті "Біженці на Волині потребують…спілкування":

"Зараз на Волині зареєстровано сто дві сім'ї кримчан, п'ятдесят з яких живуть у Луцьку, зі Сходу (Донеччина та Луганщина) — сорок чотири сім'ї. Область прийнятно підготовлена і приймає усіх охочих переїхати сюди. Влада реагує адекватно, принаймні, не відмовляє й допомагає в міру можливостей. Але всі ці люди-біженці не могли б тут нормально розміститися без допомоги волонтерів, яких, на жаль, не так і багато.".

Керівник проектів благодійного фонду "Ефективне спілкування" Ірина Осіпова зазначила, що для людей, які приїжджають на Волинь, існує гаряча лінія:

"У нас є гаряча лінія, телефон якої — 063-8011731. У процесі розмови відчуваєш, що за людина дзвонить. Якщо в них є діти, вони запитують про роботу, зарплату. Ми ж, у свою чергу, цікавимося, чи не проти вони надати нам свої паспортні дані. Далі контактуємо безпосередньо, вони надають потрібну інформацію, ми пропонуємо їм тимчасове житло, починаємо шукати роботу.

Також ці люди мають зареєструватися, щоб всі соціальні виплати їм перевели сюди. За необхідності, ми зустрічаємо цих людей, потім реєструємо, розміщуємо, привозимо необхідні продукти, запитуємо про їхні потреби, надаємо соціальні картки. Якщо є потреба, ідемо у школу, садочок, оформляємо там дітей, показуємо, де найближча лікарня, поліклініка. Допомагають деякі благодійні фонди, назустріч ідуть й ріелтори".

До того ж, в області діє координаційний штаб біженців, який організувала директор департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Світлана Мишковець.

Хтось тікає від війни і радий будь-якому даху над головою. А комусь потрібні апартаменти й обов'язково з інтернетом. Про це, приміром, пише газета "Віче" у статті "Я беженец! Вы мне обязаны". Переселенці зі Сходу: правда і міфи":

"Луганчанам, які приїхали в Камінь-Каширський район, запропонували будинок з газом, меблями, потрібно було лише прибратися. Проте переселенці відмовилися, бо дім для них виявився завеликим і немає інтернету. Тамтешні мешканці обурюються, що біженців треба не лише поселити, нагодувати, а ще й цигарки їм купляти.

Декого з переселенців взагалі не влаштовує рівень життя на Волині, тому просяться до Польщі. А колишня уродженка того ж Каменя-Каширського, яка приїхала з Луганська, вимагала поселити її в хату чи квартиру з усіма зручностями. А те, що тисячі її земляків зараз не мають пральних машин і води у будинках, — її не обходить".

Людям потрібно бути пильнішими, адже під личиною біженців можуть прибути сепаратисти. Таку інформацію оприлюднило видання "Високий замок":

"Під виглядом біженців і багато сепаратистів з Донбасу втекли, і родини свої повивозили. Дехто у Росію поїхав. Але там дуже дороге життя. Повернулися і кажуть: "Від "Правого сектору" треба тікати туди, де нас не шукатимуть, — у Західну Україну".

Подруга моєї куми такі істерики тут влаштовувала, такі страшилки розповідала: що "Правий сектор" викрадає дітей і продає на органи, що прийдуть бандерівці і всіх у концтабори закриють. А потім чую: до Вінниці виїхала.

І таких — багато: коли усе починалося, вони бігали тут з "колорадськими" стрічками, ходили на референдум, готові були з квітами російську армію зустрічати, а тепер вдають із себе патріотів-біженців і розповідають, які вони нещасні", — сказала Олена із Луганщини.

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА,

студентка ТНПУ ім. Володимира Гнатюка.

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601

Повідомлення в номер / Життя в борг, або Чи можна вибратися з кредитного “полону

16.07.2014

Життя в борг,

або Чи можна вибратися з кредитного “полону”?

Життя в борг, або Чи можна вибратися з кредитного “полону”?

Делікатна тема

"Готівочка наша – фантазія ваша!", "Ми знаємо, як втілити ваші мрії!", "Швидкі кошти на будь-які потреби!"… Гадаєте, потрапили в рай? Та ні! Швидше, навпаки, — у пекло...

Валентина ОЛІЩУК.

Коментарів до новини: 6
Переглядів новини: 4565

Повідомлення в номер / Запрошують до співпраці

16.07.2014 Ольхович Гнат Петрович

Запрошують

до співпраці

Запрошують до співпраці

Будьмо знайомі!

Цими днями у Ковелі в будинку № 113 по вулиці Незалежності запрацювало міжрайонне відділення приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія". Структурно відділення входить до складу обласного управління названої компанії...

Гнат ОЛЬХОВИЧ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 856

Повідомлення в номер / фото

10.07.2014 Данилюк Мирослав Сергійович

В розпалі сезон заготівлі чорниці. Для багатьох сімей Ковельщини ця лісова ягода допомагає значно поповнити сімейний "бюджет", як, наприклад, родині ІВАЩЕНКІВ із Кричевич. Майже щоденно мама Людмила з дітьми, використовуючи погожі літні дні, збирають чорниці у лісі, що розташований поруч. Побажаємо ж їм успіхів у "тихому полюванні" й надалі!
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

Повідомлення в номер / Коротко про важливе

10.07.2014

Коротко про важливе

Заступник голови Адміністрації президента Валерій Чалий заявив про те, що офіційний Київ не буде вести переговори з представниками так званих "ЛНР" і "ДНР".

У Донецьку більше ста патрульних міліціонерів зрадили Україні та присягнули на вірність "Донецькій народній республіці".

За повідомленнями інтернет-видань.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 668

Повідомлення в номер / Допоможемо стати на ноги

10.07.2014

Допоможемо стати на ноги!

Уродженець села Раків Ліс Камінь-Каширського району, десантник 80-ї Львівської окремої аеромобільної бригади Анатолій Устимюк був важко поранений під Слов'янськом – позаду нього розірвався снаряд.
Хлопцю зробили кілька операцій, та й досі є висока ймовірність ампутації ноги. Врятувати нашого земляка може тільки термінове лікування за кордоном, на що потрібні великі кошти. Нині Анатолій перебуває у Київському військовому госпіталі у відділенні судинної хірургії...

Група підтримки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 730

Повідомлення в номер / Ковельчанин дякує прикарпатцям за допомогу

10.07.2014

Ковельчанин дякує прикарпатцям за допомогу

Народ і армія – єдині

Цими днями до редакції "Вістей Ковельщини" зателефонувавав журналіст газети "Край" з міста Городенки Івано-Франківської області Володимир Заньковський...

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 491

Повідомлення в номер / Ковельщина: події, новини, факти

10.07.2014

Ковельщина: події, новини, факти

На прийомі в голови РДА

Питання надання допомоги сім'ям військовослужбовців, які були призвані по мобілізації до Збройних Сил України, переселенцям зі Сходу країни, сприяння у вирішенні різних питань, зокрема наданні матеріальної, фінансової, соціальної, юридичної та іншої допомоги є одними з важливих на сьогоднішній день...

Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 619

Повідомлення в номер / Вітаємо з днем народження

10.07.2014

Вітаємо з днем народження!

11 липня – Віру Федосюк, депутата міської ради; Івана Туся, в. о. начальника Ковельського міськвідділу УМВС України у Волинській області, Бориса Зінчука, ветерана державної служби.
12 липня – Галину Рябко і Павла Михалевича, депутатів районної ради.
13 липня – Валерія Кубая, директора ЗОШ № 7; Володимира Ковальчука, голову ветеранської організації Мельницької сільської ради; Івана Сидорчука, начальника відділу державної виконавчої служби міськрайуправління юстиції.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 529