Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 23 жовтня 2025 року №44 (13000)

Повідомлення в номер / Зустрілися волейболісти

19.01.2024
4 січня 2024 року у спортивній залі ВСП «КПЕФК ЛНТУ» відбувся «Зимовий відкритий кубок коледжу-2024» з волейболу серед працівників  закладів освіти міста.
На урочистому відкритті  турніру до учасників змагань та усіх присутніх звернулася директорка коледжу Тетяна Селівончик, яка зазначила: «Ми повинні щодня пам’ятати, завдяки кому маємо можливість організовувати такі заходи, здобувати освіту і просто проживати кожен день». 
Також був присутній начальник відділу у справах молоді, фізичної культури та спорту Роман Лис, який побажав гравцям отримати задоволення від гри, перемоги та позитивних емоцій – вболівальникам видовищної гри, адже спортивні змагання – це завжди цікаво й непередбачувано.
Учасниками змагань стали 5 команд, кожна з яких прагнула хорошого результату. Відтак боротьба на майданчику була запеклою та цікавою. До  завершення змагань зберігалася інтрига, адже усі команди сильні та варті перемоги.
За підсумками всіх зіграних матчів тріумфаторами турніру стали представники  ліцею №11, друге місце посіла команда ВСП "КПЕФК ЛНТУ", третє місце – ліцей №13, а четверте та п’яте – ліцей с. Зеленого та Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Переможцям та призерам волейбольних змагань були вручені кубки та почесні грамоти.
Наш кор.
НА СВІТЛИНІ: команда ВСП “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ.
Фото з архіву коледжу.

бол 4 січня 2024 року у спортивній залі ВСП «КПЕФК ЛНТУ» відбувся «Зимовий відкритий кубок коледжу-2024» з волейболу серед працівників  закладів освіти міста.

Наш кор.

НА СВІТЛИНІ: команда ВСП “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ.

Фото з архіву коледжу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245
Читати далі

Повідомлення в номер / Свято для дітей загиблих Героїв

19.01.2024
У цей важкий та тривожний для усіх нас час дуже важливо, аби українські діти продовжували вірити у казку та диво, адже це неодмінний атрибут щасливого дитинства.
Тож новорічне дійство для дітей загиблих Героїв Ковельщини команда благодійного фонду "Сучасна Україна" влаштувала у Резиденції Святого Миколая ресторанного комплексу ShelterHotel&Restaurant.
У магічній атмосфері різдвяної казки дітлахів розважали веселі аніматори з бешкетним Зайченям івент-агенції Chokolate.
Танці, активні ігри, командні змагання зарядили маленьких учасників позитивною енергією та радістю. 
Добре побавившись, усі діти отримали солодкі подарунки від президента Благодійного фонду "Сучасна Україна" Володимира Гавриша (на світлині ліворуч) та представника Благодійного фонду на Волині Володимира Веремчука.
Господиня ресторанного комплексу Руслана Марчук почастувала маленьких гостей смачними гамбургерами, аби вони відновили сили після активної гри.
Організатори дякують усім учасникам, які їхали на свято з усіх куточків великого Ковельського району, та доброчинцям, які долучилися до організації заходу.
Вл. інф.

В1 У цей важкий та тривожний для усіх нас час дуже важливо, аби українські діти продовжували вірити у казку та диво, адже це неодмінний атрибут щасливого дитинства.

Вл. інф.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 194
Читати далі

Повідомлення в номер / Покликані творити добро

19.01.2024
Перш, ніж писати статтю, пригадала  слова: «Не кажіть про любов, докажіть, що ви любите тих, хто страждає, добрі справи нужденним робіть, цього наше життя вимагає».
Так, наше життя нині вимагає захисту, доброти, підтримки, милосердя, допомоги. В країні – війна. І все, що нині робиться, підпорядкували одній меті: наблизити день її закінчення. Сьогодні немає байдужих до долі нашої країни, до долі нас усіх.
На Ковельщині успішно вирішуються складні гуманітарні проблеми, постійно надається допомога жителям зруйнованих сіл і міст, які опинились в дуже важких життєвих ситуаціях, а головне – допомога тим, хто нас захищає.
У цьому вирі волонтерського руху  центром і координатором є Товариство Червоного Хреста (міськрайонне). На своєму черговому засіданні правління  його голова Л. С. Стахорська (на світлині) не просто підбила підсумки річної роботи, а й   спільно з членами правління розповіла про нові творчі задуми, плани, щоб надалі збільшити різного роду допомоги.
Засідання співпало з Днем волонтера, тож Людмила Стахорська привітала всіх зі святом, а групу волонтерів відзначила Подяками за відданість своїй, не завжди легкій праці, за вміння допомогти тим, хто цього потребує.
Звичайно, поміч нужденним завжди цінувалась, а в час війни вона стала вкрай необхідною. Це добре розуміють члени Ковельського товариства, яким ось уже більше 15 років керує талановита, знаюча, авторитетна людина Людмила Стахорська (на світлині).
– Так, рік був надзвичайно важким, – говорила голова товариства, – але завдяки нашій команді висококваліфікованих спеціалістів і просто  добрих, чуйних волонтерів ми зробили багато. Було нелегко, але виживали, вчились самі і навчали інших допомагати, не рахуючись  з часом. Нас об’єднав чужий біль. Ми розуміли: працюємо заради Перемоги. І головне – допомогли підтримати наших захисників.
Тому постійно передаємо їм одяг, продукти, медичні препарати, засоби гігієни.
– Для нас, – продовжує розповідь пані Людмила, – все важливо: оточити приїжджих теплом, увагою, організувати харчування, відпочинок. Ми не забуваємо і про своїх місцевих людей.
Про зроблене доповідала заступник голови А. Шуляр, підтверджуючи світлинами свою інформацію:
– Ставши учасником програми BraVo, яка фінансується Червоним Хрестом Німеччини, ми мали змогу виграти міні-гранти на реалізацію своїх  планів, які допоможуть людям. Завдяки першому гранту забезпечили хоспіс у м. Ковелі тумбочками-комодами, матеріалами, засобами догляду. 
Другий грант – це відкриття медико-соціальної кімнати  на території школи № 8.
Активісти чекають ще одного гранта, що дало б змогу організувати прокат реабілітаційної техніки.
Товариство минулоріч працювало в новому приміщенні, хоча довелось робити ремонт, не рахуючись з часом. Просили волонтерів, випрошували матеріали. Але недарма. Мають чудові кабінети, зал, де можуть приймати людей. Є склад для зберігання  одягу, реабілітаційної техніки.
Один з головних напрямків роботи – перша невідкладна (долікарська) допомога. Її проводить методист-волонтер  Руслана Голобчук. В школах, установах, в парку вона вчить, що і як робити, коли ти вперше опинився в небезпечній ситуації, спричиненої війною. Активно працюють Марина Козакова, Валентина Конашкова, Лариса Бартко. Діє програма «Догляд вдома» – це захист одиноких, які потребують старанного догляду. Тут відповідальні працівниці Т. Тимашук, О. Мерзлякова, які з турботою і милосердям ставляться до своїх підопічних.
Людмила Стахорська, підсумовуюче зроблене, щиро подякувала тим, хто працював, не покладаючи рук, виявляв чуйність, доброту.
Звичайно, добре налагоджена робота – наслідок тісної співпраці, розуміння з боку місцевої влади. Пані Людмила подякувала за  підтримку в роботі голові районної  військової адміністрації О.Черен, голові районної ради В. Швораку, міському голові І. Чайці, генеральному директору Ковельського МТМО В. Вітру, працівникам військкомату.
В роботі засідання правління Товариства Червоного  Хреста взяли участь і виступили заступник міського голови Н. Маленицька, заступник голови РДА Г. Коляда, заступник голови районної ради А. Броїло, начальник управління соціального захисту С. Сагаль, які високо оцінили роботу ковельських «червонохрестівців», їх активну громадянську позицію, реалізацію соціальних програм і самовіддану працю задля Перемоги та допомоги тим, хто її потребує.
В засіданні взяв участь  представник Товариства Червоного Хреста в області М. Дзюбинський, який позитивно оцінив діяльність ковельчан, а також вручив Подяку за добру роботу.
Хіба можна перелічити всі добрі справи, які повсякденно роблять працівники, волонтери Товариства Червоного Хреста? Тут панує атмосфера доброти і милосердя, любові і  турботи, розуміння і допомоги – це не має одиниці виміру.
Хочеться подякувати за співпрацю, за багаторічну допомогу ветеранам, за вміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину. Хай Господь береже Вас за віддане людям тепло і милосердя!
Залишилось побажати колективу Товариства, волонтерам, активу в новому році міцного здоров’я, родинного тепла, щасливого довголіття. Нехай Вифлиємська зірка сяє у ваших серцях, домівках – у нашій Україні добром, щастям, миром!
Валентина СІЧКАР, 
голова районної 
ветеранської організації. 

Стахорська Перш, ніж писати статтю, пригадала  слова: «Не кажіть про любов, докажіть, що ви любите тих, хто страждає, добрі справи нужденним робіть, цього наше життя вимагає».

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 159
Читати далі

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 11–17 січня

19.01.2024
Четвер. Хмарно, сніг з дощем. Температура: -2оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура:  -5оС. Вітер північний помірний.
П'ятниця. Ясно. Температура: -5оС. Вітер північно-західний слабкий.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: -7оС. Вітер північно-східний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність, невеликий сніг. Температура: -6оС. Вітер південний помірний.
В ніч на неділю. Хмарно, сніг. Температура: -3оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
Неділя. Хмарно, мокрий сніг.  Температура: 0оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 0оС. Вітер південно-західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 2оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: -4оС. Вітер західний помірний.
Вівторок. Хмарно. Температура: -2оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на середу. Хмарно, можливий сніг. Температура: -3оС. Вітер південний помірний.
Середа. Хмарно, можливий дощ. Температура: 1оС. Вітер південно-західний помірний.

Іній1 Четвер. Хмарно, сніг з дощем. Температура: -2оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура:  -5оС. Вітер північний помірний.

П'ятниця. Ясно. Температура: -5оС. Вітер північно-західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 187
Читати далі

Повідомлення в номер / Будьте з нами

19.01.2024
Другий тиждень, шановні читачі, ми живемо з вами у новому, 2024-му році. Році, який багато в чому непередбачуваний і, на жаль, не зовсім безпечний, адже війна з московією триває.
Кожен з нас хоче, щоб стало краще, щоб наші славні українські вояки здобули перемогу над рашистами. Всі ми розуміємо, що в умовах воєнного стану маємо працювати ефективніше, спільно зміцнювати оборонну й економічну могутність держави.
Не стоять осторонь вирішення цього надскладного завдання журналісти «Вістей Ковельщини». Як ми вже повідомляли, тираж газети, незважаючи на значне підвищення передплатної ціни, практично не змінився. Але ми сподіваємося, що з’являться й  нові передплатники з 1 лютого ц. р., адже передплата на видання НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ  НІКОЛИ. Її  вартість на один місяць разом з послугами поштового зв’язку становить всього  61  грн. 
Газету можна передплатити і  в редакції за адресою: м. Ковель, вул. Міцкевича, 3. В такому разі ціна буде менша – 40 грн. 00 коп. на місяць. Щоправда, «міськрайонку» доведеться забирати щотижня ОСОБИСТО.
Для тих, хто має необхідні умови, існує електронна форма передплати. Її можна оформити  і отримувати свіжі номери  видання, не виходячи з дому, скориставшись інтернетом. Вартість передплати – 35 грн. в місяць.
Користуючись нагодою, хочемо зауважити, що всі передплатники «Вістей Ковельщини» (незалежно від форми передплати) мають право взяти участь в традиційній акції  «Передплатіть і виграйте!». Для цього потрібно копії передплатних документів надіслати або принести безпосередньо в редакцію до 1 лютого ц. р.
Читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас!

Другий тиждень, шановні читачі, ми живемо з вами у новому, 2024-му році. Році, який багато в чому непередбачуваний і, на жаль, не зовсім безпечний, адже війна з московією триває.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 183
Читати далі

Повідомлення в номер / Ми маємо перемогти

18.01.2024
"Ді Капріо" – 34-річний боєць Ковельського батальйону 100-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Такий позивний йому дав командир взводу через візуальну схожість воїна зі знаменитою американською кінозіркою.
Про акторську кар'єру Володимир ніколи не замислювався. У цивільному житті він – водій. Каже, що любов до керма йому змалечку подарував батько. 
"Я за кермом – ще з дитсадка. Батько як посадив мене у авто маленьким, так я все життя продовжую кататися", – розповів військовослужбовець.
А ось у війську "Ді Капріо" – старший оператор протитанкового ракетного комплексу. 
"Робота протитанкіста, на мій погляд, цікавіша, ніж у звичайного стрільця-піхотинця. Звісно, носитись із боєкомплектом чи NLAW-ом важко фізично. Натомість цікавіше "зловити" й уразити російського танка", – зізнається Володимир.
"Ді Капріо" переконаний, що ТрО, на відміну від інших родів військ ЗСУ, має значну перевагу в тому, що бійці формуються у підрозділи за територіальним принципом. У батальйонах можна зустріти і старих друзів, і колег, і сусідів.
"Усі ми тут стоїмо за якусь ідею, – каже "Ді Капріо". – Скажімо, я воюю за свою країну, за свою сім'ю. У мене дружина, двоє діток. Сестри, брат… І я хочу, щоб усі ми жили у незалежній та розвинутій країні без російських загарбників. Рашисти самі живуть у лайні, й іншим не дають нормально жити. Мабуть, заздрість їм заважає бути нормальними людьми. Переконаний: ми маємо перемогти цих негідників якомога швидше!".
Із сайту 100-ої ОБр  ТрО.

на першу "Ді Капріо" – 34-річний боєць Ковельського батальйону 100-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Такий позивний йому дав командир взводу через візуальну схожість воїна зі знаменитою американською кінозіркою.

Із сайту 100-ої ОБр  ТрО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 219
Читати далі

Повідомлення в номер / Який сьогодні рік

18.01.2024
Якщо поставити таке запитання в Україні, кожен упевнено дасть відповідь: «Настав 2024-й». Хоча… Насправді календарна дата є досить умовним визначенням. Адже й донині у світі використовується чимало календарів – григоріанський, мусульманський, індуїстський, єврейський, китайський, перський, буддистський… Всі вони ведуть лік дням і рокам за різними принципами, отож і літочислення у народів, які ними користуються, зовсім інше.
2024-й – за григоріанським календарем. Сьогодні 169 з-поміж усіх 195 країн світу використовують григоріанський календар як свій основний. 18 держав паралельно з ним послуговуються іще якимсь іншим. Серед них – Алжир, Єгипет, Марокко, Саудівська Аравія, Китай, Ємен. Іще чотири живуть за його модифікованою версією, як-от: Японія, Північна Корея, Тайвань і Таїланд. І тільки 4 країни в світі досі не визнали офіційно григоріанського календаря – Афганістан, Іран, Ефіопія та Непал.
Власне, що таке григоріанський календар? Це – система визначення дати, яка була введена Папою Григорієм XIII 1582 року від Різдва Христового (або ще кажуть «нашої ери»). Він ґрунтується на русі Землі навколо Сонця (сонячний календар) і включає високосні, на одну добу довші, роки. Таким у григоріанському літочисленні є кожен четвертий рік. І якраз 2024-й є високосним, тобто у ньому додається 29 лютого.
4722 рік – за китайським календарем. Хоча в Піднебесній і використовують григоріанський календар для щоденних дат, невід’ємною частиною національної культури для жителів цієї країни є відзначання багатьох свят за китайським календарем, в якому літочислення ведеться від дати, коли до влади прийшов імператор Цинь Ши Хуан-ді. Ця знаменна подія відбулася задовго до нашої ери, тому й рік у цьому календарі такий солідний. А оскільки він іще й місячний, то китайський новий рік припадає на день другого молодика після зимового сонцестояння. Якщо зіставити його з григоріанським календарем, рік Зеленого де-рев’яного дракона почнеться 10 лютого 2024-го і завершиться 28 січня 2025-го. Китайський календар також побутує у В’єтнамі, Камбоджі, Монголії та інших азійських країнах.
1445-й – за мусульманським календарем. Він застосовується в ісламі для визначення дат релігійних свят. Літочислення ведеться від Хіджри (16 липня 622-го) – дати переселення пророка Мухаммеда та перших мусульман із Мекки до Медини. Мусульманський календар побудовано винятково на зміні фаз Місяця. На відміну від низки інших місячних календарів (наприклад вавилонського), додатковий тринадцятий місяць для узгодження місячного календаря з сонячним циклом не вводиться, оскільки вважається, що це заборонено Кораном. Таким чином початок року та дні мусульманських релігійних свят поступово зсуваються за сезонами і можуть припадати на різні пори року. Відтак ісламський новий рік – 1446-й – настане увечері 6 липня.
1402 рік – за перським календарем. Хоча і в ньому літочислення ведеться від дня переселення пророка Мухаммеда з Мекки в Медину, однак використовується при цьому не місячний, а сонячний астрономічний календар, а початок року припадає на весняне рівнодення, 21 березня. Звідси й така розбіжність у роках. У створенні перського календаря брав участь знаменитий поет і філософ Омар Хаям. Крім Ірану, за ним із 1957 року офіційно ведеться літочислення і в Афганістані.
До речі, перський календар можна вважати одним із найточніших у світі. Так, похибка григоріанського календаря становить одну добу за 3323 роки, тоді як календар Омара Хаяма дає похибку на одну добу раз на 4500 років.
2567 рік – за буддистським календарем. Він побутує у країнах Південно-Східної Азії, таких, як Таїланд, Лаос, М’янма, Шрі-Ланка і Камбоджа. Там лік рокам ведуть за астрономічним циклом Сонця – починаючи від дня, коли Будда набув просвітлення. Буддистська ера почалася 543 роками раніше, ніж християнська. Втім, григоріанський календар там також часто використовують – наприклад, для позначення терміну придатності на продуктах або в авіаквитках, щоб не плутати туристів.
1945-й – за індуїстським календарем. В іншому часі перебуває й Індія, населення якої вирізняється великою кількістю племен і народів, що розмовляють майже 200 мовами. Ще донедавна у цій країні для визначення свят використовували 35 різних календарів. Заплутаність календарних систем виявилася такою значною, що уряд Індії вимушений був провести 1957-го реформу – запровадити єдиний національний (цивільний) календар. У його основу покладена ера Сака, що широко застосовувалася протягом двох тисячоліть у багатьох календарних системах Індії. За григоріанським календарем, вона починається із 78 року, коли на престол зійшов Канішка Великий – важлива постать давньої індійської історії. Тож григоріанський 2024 рік у січні – це 1945-й за календарем ери Сака…
5785 рік – за єврейським календарем. В Ізраїлі два офіційні календарі – григоріанський і єврейський, який веде літочислення від біблійного створення світу. У ньому застосовуються і сонячний, і місячний цикли. Новий рік в єврейському календарі припадає на різні дні осені. 3 жовтня 2024 року настане 5785 рік.
Як бачимо, відповідь на запитання «Який сьогодні рік?», не однозначна.
Петро ВИШЕНСЬКИЙ.

рік Якщо поставити таке запитання в Україні, кожен упевнено дасть відповідь: «Настав 2024-й». Хоча… Насправді календарна дата є досить умовним визначенням. Адже й донині у світі використовується чимало календарів – григоріанський, мусульманський, індуїстський, єврейський, китайський, перський, буддистський… Всі вони ведуть лік дням і рокам за різними принципами, отож і літочислення у народів, які ними користуються, зовсім інше.

Петро ВИШЕНСЬКИЙ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1530
Читати далі

Повідомлення в номер / Шляхами Лесі Українки

18.01.2024
Війна безжальна. Вона руйнує  все суще, вбиває живе і пригнічує дух людський.
Микола Ручкін-Онищенко, харків'янин, переїхав із своїх рідних місць на Любомльщину. Але й тут не сів, склавши руки, а взявся за дослідження маловідомої  сторінки життя Лесі Українки, а разом  із тим за написання і видання книги краєзнавчих нарисів "Слідами Лесі Українки у Бережцях".
Наша розповідь – про автора та його книгу.
l
Чим далі у минуле віддаляється від нас та чи інша подія, тим більше намагаємось пізнати її суть. Пізнати, щоб на духовному, культурологічному, ментальному детекторах істини предків знайти маловідомі або й зовсім невідомі штрихи до сюжетних картин історичної правди. 
Такі мандрівки  в історію нашої культури не є масовими. Ця  місія належить обраним  долею дослідникам, щоб потому ми могли співставляти  сутність нашого сучасного існування. Серед  таких обраних значиться непересічна особистість: краєзнавець і дослідник історії, культури та природи харків'янин Микола Володимирович Ручкін-Онищенко. Хто він?
Народився в мальовничому місті Мерефа, що на Харківщині. За освітою – біолог. За фахом – реставратор-таксадерміст. Майже 30 років працював у Харківському музеї  Природи. Публікувався в багатьох природничих журналах. З-під його пера вийшло майже 50 наукових праць та краєзнавчих нарисів. Видав 5 книг про історію боротьби з фашистами Чехословацького окремого батальйону ім. Людвіга Свободи. Немало сил і енергії віддав пошукам правди про воєнну трагічну сторінку Харківської битви у лютому-березні 1943 року.
l
Російсько-українська війна зруйнувала гармонію мирного буття людських доль. Вона змінила погляди на нашу Незалежність, духовність, патріотизм і національне надбання. Саме в цей час трагічної невизначеності Микола Ручкін-Онищенко опинився в Любомлі і без перерви на реабілітацію взявся за дослідження фактів  перебування Лесі Українки в с. Бережцях. 
Непросто в умовах війни  наважитися на такий  крок – навертати  селян на дослідницьку працю. Але в дослідника – переконливі аргументи і тому свідки історії  ідуть йому назустріч. Звідки  така наполегливість? Мало сказати, що він вважає Тараса Шевченка, Лесю Українку світочами  українського народу, носіями національної ідеї. М. Ручкіна-Онищенко з дитячих літ залюблений у творчість Лесі. Якось, в  юні роки, у книжковому магазині  натрапив на книгу "Спогади про Лесю Українку" (видання 1946 р.). Погортавши сторінки, він чомусь не придбав її. Потім повернувся, але книги вже не було. Він пише: "Я завинив перед Лесею, і цей гріх не дає мені спокою. І мій переїзд на Волинь, ближче до місць, пов'язаних із життям і творчістю Лесі Українки, – то промисел Божий, то Божа свята воля". Ця публічна сповідь – не задля пафосу чи слави. В ній – щира українська душа, її сутність. М. Ручкін-Онищенко не просто кається за свої помилки, але й  привселюдно обіцяє Лесі виправити їх. І провидіння долі надає йому такий шанс. Поле для діяльності перед тобою – іди і спокутуй свій "гріх"!
Тема непроста для дослідження. Вона базується на окремих писемних спогадах "Хронології життя і творчості Лесі Українки" Ольги Косач-Кривенюк, сестри поетеси. Всього кілька речень, які засвідчують перебування Лесі у 1892 році в Бережцях, що на Любомльщині. Микола Ручкін-Онищенко вдається до безпрограшного  методу – йде "в народ". Так колись свою народну філософію ніс у життя Григорій Сковорода. Його  філософська думка живе в народі й донині. Дослідник на основі свідчень старожилів розповідає не тільки про Лесю і Косачів, але й висвітлює історію села, церкви, школи. Із тих розповідей, дещо призабутих, постають "живі" образи селян: Клима Самолюка, Марії Тимощук, Ольги Пилипчук, Галини Федонюк, Михайла Куца, Євгенії Гирей та інших.
З цих переказів-спогадів дізнаємось, що люди пам'ятають  Лесю. Пам’ятають, як вона ходила на  Буг купатися,  і як любила кататися на човні й переправлятися на правий (польський) берег річки. Цю місію залюбки виконував Клим Самолюк. Він був народним цілителем і, більш, ніж ймовірно, лікував хвору Лесю. А школа, де проживала Леся, була його оселею. В світлиці могло навчатися не менше 20 сільських дітей. Щодо мети самої поїздки, то можемо переконливо стверджувати, що не задля відпочинку Косачі їхали  в Бережці, а саме для зцілення Лесі від хвороби. Такі поїздки відбувалися і раніше. Так, вісімнадцятилітня Леся лікувалася у народної лікарки  (знахарки) Параски Богуш, що мешкала на Косівському хуторі Охтирського повіту (тепер Сумщина).
Юна Лариса Косач не марнувала вільного часу, а разом із мамою Ольгою Петрівною збирали пісні, які записували  з вуст простолюддя.
Про цю сторінку в житті Лесі автор розповідає в окремому розділі. Це підтверджують відомі на Волині краєзнавці Олександр Остапюк, директор краєзнавчого музею м. Любомля, етнограф  Олекса Ошуркевич.
В книзі мають місце творчі відступи від головної теми. Наприклад, роздуми про пам'ятники для поетки, про художнє  відтворення образу Лесі на портретах та інше. Це – суб'єктивні думки, які автор подає нам з висоти свого дослідницького п'єдесталу
Микола Ручкин-Онищенко пише, що Марія Тимощук мала належний, істинний талант – "вона любила людей. І це була любов, котра кожного робить сильнішим. Ця жінка творила добро, як дихала – легко, ненав'язливо, не на людях".
Ці слова можна віднести в скарбницю людяності не тільки М. Тимощук, а й самої Лесі, селян із Бережців і, зрештою, автора.
Беззаперечно одне: попри всі "плюси" і "мінуси", книга потрібна  і навіть в умовах воєнного стану актуальна.
Це – ще одна творча цеглина у великомасштабну будову Лесезнавства.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА СВІТЛИНІ: Микола Ручкін-Онищенко з Марією Михайлівною Тимощук, яка, на жаль, нещодавно померла.
Фото з архіву автора.

пара Семенюка Війна безжальна. Вона руйнує  все суще, вбиває живе і пригнічує дух людський.

Микола Ручкін-Онищенко, харків'янин, переїхав із своїх рідних місць на Любомльщину. Але й тут не сів, склавши руки, а взявся за дослідження маловідомої  сторінки життя Лесі Українки, а разом  із тим за написання і видання книги краєзнавчих нарисів "Слідами Лесі Українки у Бережцях".

Наша розповідь – про автора та його книгу.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА СВІТЛИНІ: Микола Ручкін-Онищенко з Марією Михайлівною Тимощук, яка, на жаль, нещодавно померла.

Фото з архіву автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 250
Читати далі

Повідомлення в номер / Чемпіон світу, який став воїном

18.01.2024 Романюк Аліна Петрівна
Зустрічі з найріднішими – велика радість. На жаль, лише під час війни ми зрозуміли їх справжню цінність. Особливо хвилюючими та очікуваними такі моменти є для сімей військових, серед яких – і родина Олександра Головницького з Ковеля. 
Він з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист спочатку рідного міста, далі виконував  свій військовий обов'язок у складі 100-ої ОБр ТрО на білоруському кордоні, а тепер з побратимами оберігають нас на Донецькому напрямку, який є одним з найгарячіших на фронті. 
Військовий – це не просто воїн. За кожним – цікава та багатогранна біографія, особлива історія, яка розділилась на до та після. Наш герой не виняток.  48-річний Олександр Головницький – знаний в Україні та світі майстер спорту міжнародного класу з бігу, володар кубка світу, багаторазовий чемпіон України, срібний призер чемпіонату Європи. Більше 20-ти років був у складі  збірної України. Він неодноразово входив в 10-ку найкращих ультрамарафонців світу. А в 2006 році виграв Кубок світу в дистанції на сто кілометрів, учасниками якого було лише дев'ять найсильніших команд планети.
– Олександре, Ваші досягнення вражають та надихають. Розкажіть, хто привів Вас у спорт, з чого розпочалась спортивна кар'єра та як вдалось досягти світового визнання? 
– Спорт завжди був не лише моїм хобі, а й способом життя. Це невід'ємна частина мене. І те, ким я є сьогодні, – результат щоденної праці над собою, яка тримає в формі, дисциплінує тіло, загартовує дух.
Гарним прикладом для мене стали батьки, яких поєднав спорт. Тато Юрій Захарович і мама Євгенія  Федорівна працювали на пошті (правда, в різних відділеннях), і саме на змаганнях між колективами познайомились й почали зустрічатись. 
Це сучасне покоління занурене в гаджети, а наше дитинство пройшло в русі. Влітку "ганяли" м'яча зранку до вечора, а взимку "пропадали" на ковзанці, часто з батьками катались на  лижах. 
Пам'ятаю, як мені було 9 років…  Я чудово грав у футбол, а біг на довгі дистанції був моїм "козирем". Мені дуже хотілось розвивати себе у цьому напрямку. Але у бажаних секціях з футболу не було місць, тож пішов на легку атлетику у спорткомплекс "Спартак". 
Це й стало початком мого спортивного шляху. Велике бажання та регулярні тренування дали хороший результат, і вже згодом я виступав на чемпіонатах України, де показував гарні результати спочатку в юнацьких та юніорських змаганнях, а з часом і в дорослих. 
– Як вдавалось успішно переходити з міських, обласних та всеукраїнських на змагання світового рівня? 
– Це захоплююче і водночас дуже хвилююче, відчуття,  ніби серце з грудей "вискакує". Часто в цьому стані спортсмен може "перегоріти" ще до змагань.  Таке траплялось і зі мною. Тож змагання – це не просто спортивна підготовка, а й психологічна витримка, що гартує дух. Такі навики дуже важливі в умовах сьогодення. 
– Що дав Вам спорт? 
– Впевненість в собі, дисциплінованість, вміння досягати поставлених цілей, а головне фізичний гарт і здоровий дух. Та попри все, я зрозумів одне: не важливо, чим людина займається, головне, щоб це приносило задоволення. Часто обираючи заняття не по душі, людина "згасає". Тож моя порада – займайтесь улюбленою справою, і неодмінно будете щасливі. 
Я й сам довгий час шукав "своє", наполегливо працюючи у різних напрямках. Служив у поліції, де став майором. Працював у військовому ліцеї. Бувало, що і в Польщу на роботу їздив, де важко працював на заводі. 
Але спорт не залишав за будь-яких обставин. Наприклад, ще лейтенантом міліції брав участь на чемпіонаті Європи серед поліцейських, що проходив у Празі, де зайняв друге місце. А перебуваючи в Польщі, я прокидався о 4-5-й годині ранку, аби потренуватись, а потім йшов на зміну, яка тривала 10-12 год. Було важко, але саме спорт допомагав завжди рухатись вперед, тримав у формі та  підготував до непередбачуваних поворотів долі.
– Ви маєте на увазі війну? Як вона змінила Ваше життя?
– Так, попри те,  що ми до кінця не вірили в повномасштабне вторгнення, воно відбулося. З перших днів війни думка "треба щось робити" переросла в дії, і ми з друзями патрулювали місто вночі. 
А вже 26 лютого товариш з силових структур повідомив, що бажаючих стати до оборони збирають на призовному пункті й розподіляють по різних напрямках. Тож я, не вагаючись, прийшов. Приємно, що там зустрів чимало знайомих, серед яких і спортсмени. Об'єднавшись тоді, ми з ними й продовжили свій шлях. Спочатку стояли в обороні біля білоруського кордону в складі 100-ї ОБр ТрО, а з багатьма й зараз на Донецькому напрямку. 
– Як на такі рішучі дії відреагували рідні та близькі? Чи підтримали Ваше рішення? 
– Звісно, усі хвилюються за дорогих серцю людей. Кожен хоче уникнути небезпеки. Але у моїх питань не виникало, та й сказав про своє рішення, коли вже записався. Мої рідні в цьому плані молодці, адже від них я маю повне розуміння і підтримку. А це дуже важливо для кожного військового, особливо, коли ти далеко від дому. 
Пощастило мені й із побратимами, адже за майже 2 роки служби, спільного побуту, пережитих моментів ми стали один одному другою сім'єю. Знаємо характери, вподобання, настрої, розуміємо, коли треба поговорити й підтримати, а коли просто помовчати. Всі виснажені, бо про ротацію й мови немає, тож психологічно стає дедалі важче. 
Від емоційного навантаження та після бойових завдань рятуємось побутовими справами та спортом. Зокрема, у мене, жоден день війни не минув без тренування. У вільний час завжди займаюсь спортом.
У цьому плані нас дуже підтримав СК "Апперкот", забезпечивши наш підрозділ необхідним інвентарем. До речі, цей спортклуб від початку ворожого вторгнення і по теперішній час нам дуже допомагає, за що їм – велика вдячність.
– Розкажіть, на якому напрямку зараз перебуваєте, як облаштували побут, за що відповідаєте на службі? 
– З 1 квітня для виконання бойових завдань ми прибули на схід України, зараз на Лиманському напрямку. Наше головне завдання – аеророзвідка.
Селище, де ми розмістилися, було під окупацією ворога. На жаль, і тоді, й тепер у ньому залишаються місцеві жителі. Здебільшого це літні, одинокі люди, які не мають, куди і до кого виїхати. Ми живемо у залишених будинках, де до нас "господарювали" окупанти. Нелюди все потрощили, розгромили. Ми ж, що змогли, відремонтували, навели лад у будинках та на подвір'ях.
Як все трішки стихло, люди почали вертатись додому, але не  жити, а щоб лиш поглянути, що з їхніми домівками. З радістю і великим подивом зустрічали нас, коли бачили порядок і затишок, дякували за господарські роботи і чистоту.
Готуємо їсти ми самі. Продуктами забезпечують повністю. Їх вистачає, щоб поділитись з місцевими мешканцями. А ще приємно, що за час нашого перебування російськомовні перейшли на українську, адже ми з ними спілкуємось державною мовою, рідною, звичною для нас. Тож ось такі позитивні зміни.
– Як справи з матеріальним, медичним та технічним забезпеченням? Як реагують на ваші запити та потреби?
– Щодо харчування та одягу, то тут повне забезпечення. Часто й відмовляємося від волонтерської допомоги, бо знаємо, що є ті, кому потрібніше. 
Зв'язок є, що найважливіше в нашій роботі. Генератори та все необхідне волонтери теж привезли, як тільки ми зайняли позиції. 
Машини повністю ремонтуємо за свій рахунок. У нас є свій, так би мовити, фонд, який щомісяця поповнюємо (по 5 тис. з людини), а потрібні деталі замовляємо через "Нову пошту".
Проблемним залишається придбання квадрокоптерів. Коштують вони дорого, але у боротьбі та розвідці є розхідним матеріалом. От нещодавно розпочали чергування, випустили в небо "250 тисяч", працюємо хвилин 20 і все – апарат розстріляли. А це ж наші "очі", саме завдяки їм ми добуваємо точну інформацію про кожен рух противника і вже тоді можемо попередити його наступ та завдати нищівного удару.
 Трохи образливо, що за час війни не налагодили виробництво таких необхідних на фронті речей, хоча в країні агресора все перейшло на військові "рейки".
Всі сподівання – на хлопців, які дістають необхідне, людей, які відгукуються на збори. Нам,  аеророзвідникам Ковельського батальйону Волинської бригади тероборони "Волинські Соколи" для ефективної роботи дуже потрібні "Мавіки", запасні батареї до них, активна виносна антена, система РЕБ. На все – 600000 грн. Це просто колосальна сума для нас. Але для нашого міста, наприклад, достатньо, аби кожен четвертий його мешканець задонатив лише 50 гривень. 
Ми вдячні усім, хто нас підтримує, а це прості люди, церковні громади, підприємці та організації, навчальні заклади. Вірю, що спільними зусиллями нам вдасться зупинити ворога. 
– Зараз Ви перебуваєте у відпустці. Як вона проходить?
– Повертаючись додому, ніби потрапляєш в інший світ: трішки передсвяткової метушні, яка заряджає, казкова природа Волинського краю, яка заспокоює. Відбувається повне перезавантаження та переоцінка цінностей. Наприклад, завести дитину в школу за руку - це вже не просто обов'язок і потреба, а величезна радість. Тож цінуйте кожну, навіть, здавалося б, буденну мить життя, зустрічі з рідними, тепло і затишок дому. 
Але час з рідними швидко проходить, і  повертаєшся до побратимів уже з новими силами й чітким розумінням: іншого шляху немає, якщо ворога не зупинити там, то він добереться і сюди. Так, близькі дуже хвилюються за нас. Та ми впораємося, поборемо навалу і повернемось!  А зараз нам потрібно знати, що вдома люблять, підтримують і чекають. 
l
Вдома на Олександра чекають батьки, дружина Ольга, дітки Олександра і Маркіян. Дуже важко цю розлуку переносить донечка, яка веде спеціальний календар, закреслюючи в ньому дні до зустрічі. 
– Ми повинні підтримувати своїх захисників, як би важко не було. Їх титанічні зусилля на фронті додають впевненості у Перемозі. Кожен з них своєю мужністю і витривалістю заслуговує на нашу повагу, відданість і вдячність, - наголосила у нашій розмові дружина Ольга. 
У її словах стільки спокою, тепла та мудрості! Каже, що  не впадає у відчай (як і більшість із нас) завдяки роботі, домашнім обов'язкам та турботі про дітей. З неймовірними емоціями вона розповіла про Олександра, його досягнення, яких він досяг завдяки наполегливості й витримці. Та найбільше пишається тим, що, незважаючи на жахіття сьогодення, чоловік не втрачає оптимізму, залишається добрим, чуйним та турботливим.
На завершення розмови Олександр сказав, що певний час ми були в ейфорії й вірили, що все швидко закінчиться, але з кожним днем бачимо, як затягується процес, що несе із собою непоправні втрати. Хоч і реально ситуація непроста, є багато проблемних питань, все ж потрібно вірити, не здаватися та боротися за мирне життя наших дітей.
Розмовляла Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: Олександр ГОЛОВНИЦЬКИЙ під час служби на сході України; з дружиною, дітьми та батьками; на спортивних змаганнях.
Фото з сімейного архіву.

IMG-27ee9166bcad602e953fd2447da10a39-V Зустрічі з найріднішими – велика радість. На жаль, лише під час війни ми зрозуміли їх справжню цінність. Особливо хвилюючими та очікуваними такі моменти є для сімей військових, серед яких – і родина Олександра Головницького з Ковеля. 

Розмовляла Аліна РОМАНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: Олександр ГОЛОВНИЦЬКИЙ під час служби на сході України; з дружиною, дітьми та батьками; на спортивних змаганнях.

Фото з сімейного архіву.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 290
Читати далі

Повідомлення в номер / Дрібниць не повинно бути

18.01.2024
Для садівника й городника зимова пора є школою навчання й пошуку нових знань. 
Вільний від щоденної роботи час можна й потрібно присвятити підвищенню рівня знань і вдосконаленню садово-господарського реманенту. Але не лише цьому. 
Перегляньте запаси насіння, складіть списки. Намалюйте ділянку, подумайте, що й де будете сіяти. Такі дані вносять у спеціально відведений зошит. Город поділіть на ділянки. Так легше дотримуватися сівозміни та відразу видно, що й де буде наступного року, як готувати ґрунт до садіння.
Коли якість насіння викликає у вас сумніви, перевірте його схожість. Адже якщо воно її вже втратило, то навесні ви витратите багато часу на пересівання, а іноді й на пошук улюбленого сорту. 
Весна не за горами, тому добрі господарі закінчують ремонт техніки, парників і теплиць. Ремонтують і закуповують відсутній інвентар, необхідні органічні й мінеральні добрива, перевіряють поливні пристрої на городі, продовжують збирати місцеві добрива (попіл), купують пестициди для боротьби зі шкідниками й хворобами тощо.

сад3 Для садівника й городника зимова пора є школою навчання й пошуку нових знань. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 143
Читати далі
  • 74
  • 75
  • 76
  • 77
  • 78
  • 79
  • 80
  • 81
  • 82
  • 83
  • 84

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025