Діана побачила його серед натовпу на вокзалі. Від несподіванки земля загойдалася під ногами. Ні: скоріше ноги приросли до землі. Люди її штовхали, лаялися, але вона не могла зрушити з місця. Перед нею стояв  її  Тарас –  такий гарний, як і колись: густа шевелюра, щоправда, рясно  уже покрита інеєм,  очі  темні, як вуглинки,   хвилювали, притягували…

Вони втратили відлік часу, вже і вокзал спорожнів. А ці двоє літніх людей мовчали – говорили  їх очі, бо це мовчання було красномовніше за будь-які слова. Як? Чому? Чому зараз, коли збігло стільки літ? Коли розійшлися їх дороги, чому вона сама боролась за своє місце в житті, а його, такого рідного, не було  поряд?

Довго сиділи  в привокзальному ресторані. Сльози котились з очей жінки чи то від щастя, чи то від болю. Бо життя могло б скластися по-іншому. В спогадах ожили молоді роки, вірніше Діанин випускний вечір. Якою ж вона  була гарною, як світилася щастям! Найкраще плаття, розкішна  зачіска, яку зробив в обласному центрі кращий перукар. Звичайно, так і  належало, бо ж мама – директор торговельного центру. 

Її однокласникам  лишилось тільки заздрити. «Золота» медаль дісталась Діані, і всі найкращі вітання – також. А коли зазвучали звуки шкільного вальсу, Діану запросив до танцю він – Тарас. Ні, вони не були знайомі,  хлопець 5 років тому  закінчив школу, вчився в  морехідному училищі, адже  плавав на суднах. Приїхав у відпустку, ось і прийшов на випускний «згадати молодість».

Їм заздрили всі, не можна було відвести очей від такої  гарної пари, вони ніби були доповненням одне одного. Після  першої зустрічі   обоє   поринули у вир кохання, тому після випускного вечора завжди були разом.

І ось зустрілися на вокзалі. Навперебій то Діана, то Тарас згадували все до дрібниць: їхні зустрічі, побачення. Плакали, сміялися, ніби дорослі діти. Поринули в спогади, туди, де загубилось їх кохання.

х  х  х

Діана   була одиначкою в батьків, котрі займали в селищі керівні  посади. Тато і мама  в уяві бачили щасливе, заможне життя доньки, звичайно, поряд «принца», багатого, заможного,  успішного. Так любила повторювати мати, навчаючи дочку «секретам» заможного життя. А тут – якийсь морячок: батька нема,  мати бухгалтер. Не пара Тарас  її  дочці. Хоч красень на всю округу. Але Діана закохалася в у хлопця. 

Закінчилась відпустка – вирушив  її  коханий у плавання, пообіцявши писати листи. Коли прощались на вокзалі, заплакана дівчина  клялась любити і, щоб не сталось, чекати. «Вірю, — відповів хлопець, — бо я втопив тебе в своїй любові». Світ кохання застиг в їх очах. Не знала Діана,  що листи до неї надходили кожен день  цілий рік, але за певну винагороду листоноша їх відносила матері дівчини, а та мовчала.

х  х  х

Для Діани почалось самостійне життя, доля плела дівчині свій особливий вінок. Ночами плакала, сумувала, але згодом вступила до інституту. Почалось студентське життя: нові друзі, нові турботи. А тим часом роки ішли. Навіть не йшли, а бігли. Почуття до Тараса притуплювались. Іноді себе заспокоювала – жити треба. Закінчила навчання, робота трапилася хороша, колектив дружний, знаючий. Увага, престиж.

Її захопив вир подій. Поїздки, відрядження, нові зустрічі. А ночами «приходив»  Тарас. Така горда,  неприступна, ставала беззахисною.

І тут зустрівся їй на шляху Василь. Обіймав добру посаду, перспективний, надійний, та й на вигляд непоганий. Бачила, що жінки задивлялися на нього. В роботі був рішучий, готовий змінити світ.

Спочатку зав’язалися ділові стосунки, а потім не зчулась, як потрапила в «сіті  Гіменея»: всі виходять заміж, то й  вона вийшла.

«Я хотіла уваги, кохання,   турботливого, розуміючого чоловіка, — згадує своє невдале заміжжя Діана. – Але не так сталось, як гадалось. Ніхто не розділяв мої почуття, бажання, мрії. Іноді чоловік не звертав на мене уваги. Я зрозуміла: сімейні стосунки – це не для нього. Головне  — суп, диван, телевізор. Щоб якось налагодити  своє життя, я з «головою» поринула в роботу. Здавалось, все, більше не можу, але було, як в тому кіно – «подумаю» завтра, а сьогодні є важливіші справи».

Сімейне життя в Тараса теж не склалось, десь були короткі зустрічі, але вони не розтопили його серце. «В кожній дівчині, жінці шукав риси свого  далекого кохання, і не знаходив, шкільна закоханість нікуди не поділась, — згадував Тарас.

х  х  х

Ця зустріч перевернула їх життя – ніби й не було розлуки. Відтоді вони не розлучались. Нове життя, сильні почуття кохання захопило їх обох. Діана  стала дружиною Тараса. Відчувала себе щасливою, коханою. Час любові її  настав – дочекалась. Горіла, помолодшала, бігла додому, готувала обіди,  вечері, забула про  різні ресторанні замовлення,  світилась щастям. Це був  її зоряний час, сповнений жіночого щастя.

Життя закоханих, уже немолодих людей, прийшло в нове русло, заграло новими барвами. А яким уважним, турботливим, люблячим був її Тарас! Пилиночки з неї здував, старався всім допомогти, приділити увагу і просто любити, ніби прагнув  надолужити прогаяне. 

Чоловік Діани досить спокійно сприйняв  розлучення, ніби цього чекав. Вони продовжували дружити, телефонувати один одному, цікавитись, як склалось їх життя. Згодом Василь зійшовся з  жіночкою, із якою створили сім’ю,  в результаті, кожна родина жила своїм життям. 

Мешкали в одному місті, тож іноді перетинались їх шляхи. Дітей  не було ні в одній родині, ні в другій.

Якось, гуляючи в парку, Діана зустріла дружину Василя з дитячою коляскою. Жінка похвалилась, що, доки ще є час,   вирішили  взяти дитя з будинку дитини. Дівчинці півтора року, і назвали її Богданою.   А ще  через деякий час Діана у теленовинах побачила аварію. На екрані впізнала Василеву машину. Журналістка повідомила, що під час ДТП загинула дружина, чоловік у тяжкому стані в реанімації. Залишилась в машині дитина,  але  «швидка» забрала її до лікарні. На роздуми не було часу. Через кілька днів  маленька Богдана була в родині Діани. 

«Ми дуже раді дівчинці, — мовить жінка, — маємо доньку, бо самі   не наважились взяти малюка. Весь час у клопотах, а з появою  Богдани все відійшло на другий план».

Василь виписався з лікарні, пересувається  на інвалідному візку. У всіх домашніх клопотах йому допомагають Діана з Тарасом.

Ось так доля сама розставила фігури на «шаховій дошці» життя двох сімей.

Валентина СІЧКАР. 

Діана побачила його серед натовпу на вокзалі. Від несподіванки земля загойдалася під ногами. Ні: скоріше ноги приросли до землі. Люди її штовхали, лаялися, але вона не могла зрушити з місця. Перед нею стояв  її  Тарас –  такий гарний, як і колись: густа шевелюра, щоправда, рясно  уже покрита інеєм,  очі  темні, як вуглинки,   хвилювали, притягували…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 201

Привезли у слідчу в’язницю Луцька, що на вулиці Радянській. Машина заїхала всередину, брама зачинилась, і надовго. Нас вивантажили з машини і знову – обличчям до стіни. Поставили на коліна. Я не став. Прийшов чекіст і стукнув мене так, що я знепритомнів. 

Коли очухався – вже нікого не було. Повели і мене до камери. Перед камерою примусили роздягнутись наголо. Прийшла жінка-лікар і спитала, чи не хворів сифілісом. Перевірила, написала щось до журналу і пішла. Так голого мене і кинули до буцигарні. 

Це вже було пекло. До камери 3 на 4 метри нас напхали 37 чоловік. Зарослі, немиті, худі і голодні, схожі на живих трупів. Дихати нічим, перевертаємося по команді. Біля дверей – “параша” і 37 пар взуття. Вгорі вікно, але воно забите дошками. Світло горить цілодобово. Почергово 2 чоловіки махали над головами ковдрою, щоб хоч трохи зворушити повітря і полегшити страждання. Напівголі люди один від одного захищали своє тіло рушником, щоб не липло і не гнило. До того всього, ще й кип’ятком поїли, і піт тік так, що тіла гноїлись.

Терпіти далі такі муки не було сили, і тому хлопці вирішили організувати втечу. Ті, що не могли чи не хотіли втікати, перейшли до вікна, а хто мав взяти участь у цій акції, навпаки стали до дверей. Один із замовників схопив наглядача, що відчиняв двері, за горло. Біля дверей стояла діжка, в якій мала бути вода, але її там не було. Через це нам дві доби не давали води – лопнув бак. Хлопці кинулись крізь відчинені двері у коридор, а наглядача засунули головою до тої бочки.

Але він заревів, як дикий звір, і порожня посудина спрацювала замість гучномовця. Проте двері камер вже відчинялись, і в’язні вибігали на коридор. Та скрегіт   металевої тюремної брами, що швидко зачинялась, і черга по стінах з ручних кулеметів по заґратованих вікнах примусили всіх розійтися по камерах. До ранку було тихо, і нікого не займали.

Зранку з’явився прокурор і вся тюремна свита. Зайшли найперше до нашої камери. Прокурор сказав: “Откуда ви хотели бежать? Из следственной  тюрьми? Здесь трое железных дверей і каменная стена 4 метра. На каждом углу пулемет. А человека угробили бы, если в бочке была бы вода». Потім привели в’язня, який взяв всю вину на себе і оголосили вирок: «20 років тюрьми».

Нашу камеру розсадили по боксах. Я потрапив у бокс 0,5 на 1,5 метра, де ні сісти, ні стати у повний зріст, а на підлозі розсипана хлорка і ні однієї щілини.

Скоро почали судити. І судили цілими гуртами. Дали мені «вишку», тобто розстріл, який пізніше замінили на 10 років каторги плюс 5 років «пораженія», і вже після цього завели до загальної камери, де знаходились і дівчата. Години через дві нас погнали через усе місто. Попереду – дівчата, а далі хлопці. На вулиці Радянській заспівали:

В горах грім гуде

Аж луна іде. Гей!

Землю спороли гармати.

Дзвенить земля, дрижать

  поля,

Стогнуть вродливі

  Карпати.

Хто там іде, уперед веде? 

Диво – це наші дівчата. 

Личка, як мак, кругом

  козак, 

Душа стрілецька завзята.

Не цілуйте їх — на війні це

  гріх 

Краще вберіть їх квітками. 

Слава тим дочкам, щирим

  козачкам, 

Що йдуть в бій з козаками!

Але доспівати не дали, погрожуючи багнетами і цькуючи собаками. А увечері ми були вже у центральній в’язниці. Багато наших попали разом. В камерах – по 150 чоловік. Близько половини – кримінальні злочинці, «блатні»:  злодії, бандити, вбивці. Пайка складала 300 г хліба на добу і тюлька. Передачі з дому забирали «блатні», за які ми лише розписувалися.

Разом з нами сидів в’язень, що відбув покарання ще за Польщі з 40-го року. Він і познайомив нас із в’язнями і їх «законами»,  допоміг організуватись у якусь спілку, щоб постояти за себе у боротьбі з «блатними». Досить скоро ця організованість допомогла нам перемогти у бійці з рецидивістами. Після бійки розформували нашу камеру. І лише Михайло Ксилюк з Горохівщини разом зі мною. 

Михайло був арештований не вперше. У сорок першому сидів у Луцькій в’язниці, коли енкаведисти розстріляли тисячі людей  їх живих лишилося тільки чотирнадцять. Він сховався в колодязі, і тому вижив. 

Людей розділили на дві групи і виводили на подвір’я начебто на прогулянку, а потім під гуркіт тракторів розстрілювали і закидали гранатами. Хто втікав до камери, того розстрілювала з нагана жінка-енкаведистка.

І коли нас почали виводити на прогулянки, Михайло показав у дворі могилку. І хоч розстріл відбувся у 41-му році, але у 47-му могила була ще свіжа і здавалось, що земля на ній ворушиться. Незадовго після цього ми лежали на бетонній підлозі без світла. 

Раптом почули страшенний гуркіт, сильно перелякались, бо подумали, що знов розстріли або що почалась війна. А тоді, писали газети, «Черчилль гримає зброєю». Раптом відчиняються двері, заходить з лампою в руках старший наглядач і кричить, щоб всі виходили в коридор, голови не піднімали і в сторони не дивились. В коридорі тиснява – всіх ставлять на коліна одне біля одного. В кінці коридору – стіл, на ньому папери.

Михайло каже мені пошепки: «Почуєш перші постріли – падай і не ворушись. Може, під тілами і залишишся живим».

Але ми помилились. Це була підготовка до етапування. Нас викликали по прізвищах і виганяли на подвір’я. Тут знову перераховували і заштовхували до «воронків».  Коли забракло фургонів, почали вантажити на відкриті вантажівки. На кожному – автоконвой. Коли привезли на товарну станцію, вже світало. Почали запихати у вагони (так звані столипінські). Камери там маленькі, а заштовхували по 10 чоловік.  

Підвезли жінок з Рівного, яких теж посадили у вагони. Етап направлявся до Львова. Їхали вночі, а вдень відстоювались у закутках товарних станцій. Прибули десь на Підзамче, вивантажились, і пішки нас погнали до пересильного табору.   

Так починалися мої «етапи», які закінчилися аж у п’ятдесятих роках, коли настала «хрущовська відлига».

Костянтин ОСІЮК.

Спогади записав син Володимир зі слів  матері Марії Ільківни.

НА СВІТЛИНІ: Володимир ОСІЮК (другий справа) з однодумцями. 1990 рік. 

Привезли у слідчу в’язницю Луцька, що на вулиці Радянській. Машина заїхала всередину, брама зачинилась, і надовго. Нас вивантажили з машини і знову – обличчям до стіни. Поставили на коліна. Я не став. Прийшов чекіст і стукнув мене так, що я знепритомнів. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 196

1 березня, п’ятниця

Схід Сонця – 07.05; захід – 18.02. 

Місяць – у Скорпіоні. 

Всесвітній день цивільної оборони.

День подяки співробітникам.

Прмц. Євдокії, Мч. Антоніни.

2 березня, субота

Схід Сонця – 07.03; захід – 18.04.

Місяць – у Стрільці.

Свт. Іова (Борецького).

3 березня, неділя

Схід Сонця – 07.01; захід – 18.06.

Місяць – у Стрільці. 

Всесвітній день письменника.

Всесвітній день дитячого телебачення і радіомовлення.

Всесвітній день дикої природи.

Неділя про блудного сина. 

Мчч. Євтропія, Клеоника.

4 березня, понеділок

Схід Сонця – 06.59; захід – 18.08.

Місяць – у Козерозі.

Мчч. Павла і Юліанії.

5 березня, вівторок

Схід Сонця – 06.57; захід – 18.09.

Місяць – у Козерозі.

Мц. Іраїди. Прп. Марка.

6 березня, середа

Схід Сонця – 06.54; захід – 18. 11.

Місяць – у Козерозі. 

Всесвітній день боротьби з глаукомою. 

Белзької (Ченстоховської) ікони Божої Матері. 

7 березня, четвер

Схід Сонця – 06.52; захід – 18.13.

Місяць – у Водолії.

Сщмчч. Василія, Євгенія. 

Місячні фази у березні

Спадаючий  Місяць –  1-9 березня.

Новий  Місяць – 10 березня. 

Зростаючий Місяць – 11-24 березня.

Повний Місяць – 25 березня.

Спадаючий  Місяць – 26-31 березня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Фото Миколи ДЕНИСЮКА.

Схід Сонця – 07.05; захід – 18.02. 

Місяць – у Скорпіоні. 

Всесвітній день цивільної оборони.

День подяки співробітникам.

Прмц. Євдокії, Мч. Антоніни.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 232

ОВЕН. Вам є чим пишатися, проте не варто хвалитися успiхами. Багато часу забиратиме робота, вiдповiдальнiсть i напруга зростатимуть. 

ТЕЛЕЦЬ. Професiйна сфера потребуватиме уваги i участі у робочих процесах. Щоб утримувати контроль над ситуацiєю, знадобиться розсудливiсть i зосередженiсть. 

БЛИЗНЮКИ. Зможете працювати, не вiдволiкаючись на дрiбницi, змiни в колективi принесуть пiдвищення на службi. 

РАК. Випаде шанс реалiзувати мрiї, скористайтеся цим. У вас немає мрiї? Доведеться придумати. Насичений подiями тиждень. 

ЛЕВ.  Тиждень принесе сплеск активностi у професiйній дiяльностi. Робочi плани реалiзовуватимуться вдало. 

ДIВА. Можливi ускладнення з дiловими партнерами, потрiбен розумний компромiс. Свої iнтереси доведеться вiдстоювати. 

ТЕРЕЗИ. Доведеться виконувати данi ранiше обiцянки. Втiм, вашi зусилля не пропадуть дарма. Вас чекають приємнi подiї в особистому життi. 

СКОРПIОН. Буквально з перших днiв тижня з’явиться шанс для кар’єрного зростання. Запорука успiху – у використаннi особистих i дiлових зв’язкiв. 

СТРIЛЕЦЬ. Сприятливий час для реалiзацiї дiлових планiв, вам можуть підвищити зарплату. Підходящий момент для ремонту. 

КОЗЕРIГ. Приділіть увагу спiлкуванню з потрiбними i пливовими людьми. Може порадувати визнання ваших професiйних заслуг. 

ВОДОЛIЙ. У п’ятницю з‘явиться шанс нестандартного розв’язання старих проблем. Хороший час для пошуку свого шляху i пiдбиття пiдсумкiв. 

РИБИ.  Оптимiстичний настрiй дозволить легко здолати перешкоди i вийти переможцями з будь-якої ситуацiї. На початку тижня бажано нiкуди не спiзнюватися.

Підготував 

Степан ЗОРЕПАД. 

ОВЕН. Вам є чим пишатися, проте не варто хвалитися успiхами. Багато часу забиратиме робота, вiдповiдальнiсть i напруга зростатимуть. 

ТЕЛЕЦЬ. Професiйна сфера потребуватиме уваги i участі у робочих процесах. Щоб утримувати контроль над ситуацiєю, знадобиться розсудливiсть i зосередженiсть. 

БЛИЗНЮКИ. Зможете працювати, не вiдволiкаючись на дрiбницi, змiни в колективi принесуть пiдвищення на службi. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273

Четвер.  Мінлива хмарність.  Температура: 9оС.  Вітер південний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 6оС.   Вітер південний  помірний.

П'ятниця. Мінлива хмарність, часом невеликий дощ.  Температура:  10оС.  Вітер  південний помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність, часом дощ.   Температура: 7оС. Вітер південно-східний  помірний.

Субота. Мінлива хмарність, невеликий дощ.  Температура: 10оС. Вітер південно-східний  помірно сильний.

В ніч на неділю. Хмарно, невеликий дощ. Температура:  7оС.  Вітер  західний слабкий. 

Неділя. Мінлива хмарність.    Температура: 9оС.  Вітер східний  помірний.

В ніч на понеділок. Хмарно.  Температура:  6оС.  Вітер південно-східний   слабкий.

Понеділок. Хмарно, можливий невеликий дощ. Температура: 11оС.  Вітер південно-східний помірний.

В ніч на вівторок. Хмарно. Температура: 30С.  Вітер південно-східний помірний.

Вівторок. Хмарно. Температура: 5оС.  Вітер  південно-східний помірно сильний.

В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ. Температура: 4оС.  Вітер східний помірний.

Середа. Хмарно, можливий  дощ.  Температура:  7оС.  Вітер західний  помірно сильний.

Четвер.  Мінлива хмарність.  Температура: 9^оС.  Вітер південний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 6^оС.   Вітер південний  помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 235

Два роки ця війна триває,

Що розпочав мутант кремля.

І оправдання їй немає...

Тоді здригнулася земля:

Підступно й дико серед ночі

московський виродок приліз.

Ось тим, хто "руській мір" все хоче:

Розруха, смерть і море сліз.

Удови, сироти, каліки

Вас прокляли уже не раз

За ті розлиті крові ріки.

До вас прийде розплати час.

Ніколи не були братами

Нікому орки-хижаки.

Ви — символ зла, і ходять з вами

Біда і горе навпрошки.

Вам в пеклі місце, а не будь-де.

Скрізь жах від вашої ноги.

Навіки прОкляті ви будьте,

Давно проклЯті вороги!

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

l

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 218

З Анатолієм Ясашним журналістські стежки звели мене під  час робочої поїздки у волонтерський центр ГО «Діємо вже». Його ім’я і прізвище добре відомі на Волині, адже  він — знаний громадський активіст, екс-керівник «Правого сектору» в м. Ковелі і Ковельському районі, незламний духом  волонтер, людина, якій небайдужі доля та  майбутнє України. Анатолій Ясашний  щотижня буває на позиціях у військових із гуманітарною місією.  

З Анатолієм Ясашним журналістські стежки звели мене під  час робочої поїздки у волонтерський центр ГО «Діємо вже». Його ім’я і прізвище добре відомі на Волині, адже  він — знаний громадський активіст, екс-керівник «Правого сектору» в м. Ковелі і Ковельському районі, незламний духом  волонтер, людина, якій небайдужі доля та  майбутнє України. Анатолій Ясашний  щотижня буває на позиціях у військових із гуманітарною місією.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

Днями у Ковельській державній податковій інспекції за підтримки міського голови Ігоря Чайки та управління освіти міськвиконкому (Віктор Бичковський) стартував податковий інформаційно-просвітницький марафон для старшокласників.

Одними з перших на такий незвичний урок завітали вихованці ліцею № 3 ім. Лесі Українки. Про податкову грамотність їм у доступній формі розповідала начальник управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області Олена Нікотіна. Вона ознайомила учнів з азами податкової культури, котра охоплює як діяльність платників податків, так і діяльність працівників контролюючих органів у тісній взаємодії один з одним.

Говорили про те, що ж таке податки та чому без них не може існувати жодна держава. Адже вони є основним джерелом наповнення дохідної частини бюджету країни.

Олена Нікотіна провела учням екскурс у минуле і розповіла про перші згадки системи оподаткування, про те, як змінювалася вона з часом і від чого залежала (з часів Стародавнього світу і дотепер).  Не менш цікавою стала тема військових податків. 

Також на зустрічі роз’яснили механізм відрахування з зарплат та їх спрямування. Оскільки діти в майбутньому будуть студентами, то їм  повідомили про можливість отримання компенсації за навчання в університеті чи коледжі, якщо воно буде на платній основі.

Під час візиту до Ковельської ДПІ учням розповіли і про їх права й обов’язки як платників податків. Ними є всі громадяни України, в тому числі й суб’єкти господарювання. Щоденно кожен з нас здійснює покупки як в магазинах, так і в Інтернеті, отримує різні платні послуги. Тож розглянули ще й дуже актуальну тему касової дисципліни, тобто розрахунок зі споживачем через касові апарати. Для перевірки недобросовісних платників податків залучаються контрольні органи.

Ця тема стала для учнів цікавою, тож між Оленою Володимирівною та учнями виник діалог. Разом вони з’ясували різницю між чеками: якщо коротко, то сліп – це чек, який підтверджує здійснення операції з використанням платіжної картки і містить набір даних щодо операції та реквізити картки; фіскальний чек  – це важливий розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги),  в якому вже є перелік придбаних товарів та спеціальний QR-код. 

Саме фіскальний чек допоможе споживачам захистити свої права у випадку придбання неякісного товару та свідчитиме про належний облік розрахункових операцій. 

Тож учням запропонували спробувати себе у ролі громадських інспекторів. Кожен, хто вимагатиме фіскальний чек у продавця товарів, сприятиме детінізації економіки, відповідно – наповненню бюджету. 

Окрім роз’яснення особливостей національного податкового законодавства, школярів запросили на оглядову екскурсію установою, яку провів начальник  Ковельської державної  податкової інспекції ГУ ДПС у Волинській області Сергій Ткачук. Він особисто ознайомив старшокласників з роботою відділів та процесом надання послуг у центрі обслуговування з тим, аби вони краще зрозуміли, що це за служба, яке її головне призначення та “зсередини” побачили, як вона функціонує. З особливим захопленням хлопці  розглядали серверну кімнату, дівчатка спілкувались зі спеціалістами.

На закінчення зустрічі учні 9-А класу з класним керівником Іриною Шершун висловили вдячність за цікаву та пізнавальну зустріч, доступно подану інформацію. Ірина Олександрівна зазначила, що в такому форматі зустріч відбулась вперше, адже зазвичай спеціалістів запрошують лише до школи. 

«Діти дуже задоволені і, впевнена, будуть глибше цікавитись цими питаннями, адже предмету фінансової грамотності у нас немає, а їм це цікаво та потрібно. На заняттях лише побіжно торкаються цієї теми. А молодь –  наше майбутнє, тож вона повинна це знати. Наше завдання як педагогів, спеціалістів, батьків  дати їм ці знання», – каже класний керівник. До того ж, в такому віці діти задумуються над майбутнім, тож це ще й чудова зустріч з метою  профорієнтування.

Також вчитель розповіла  про те, що учні планують  вчитись і здобувати вищу освіту у вишах України, від початку повномасштабного вторгнення за кордон не виїжджали. Як педагог і класний керівник, вона пишається тим, що в такому юному віці  діти відповідальні, цілеспрямовані, великі оптимісти та патріоти. 

Такі зустрічі відбуватимуться й надалі. Вже складено спеціальний графік, аби ще більше дітей змогли опанувати  основами податкової системи в Україні.

Аліна РОМАНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: під час зустрічі з учнями  ліцею № 3 імені Лесі Українки у Ковельській державній податковій інспекції.

Фото автора.

  

Днями у Ковельській державній податковій інспекції за підтримки міського голови Ігоря Чайки та управління освіти міськвиконкому (Віктор Бичковський) стартував податковий інформаційно-просвітницький марафон для старшокласників.

Одними з перших на такий незвичний урок завітали вихованці ліцею № 3 ім. Лесі Українки.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

23 лютого, п’ятниця

Схід Сонця – 07.20; захід – 17.50. 

Місяць – у Леві. 

Прпп. Йоана, Олександра. 

24 лютого, субота

Схід Сонця – 07.18; захід – 17.52.

Місяць – у Діві.

Початок повномасштабної війни Росії проти України (2022 р.). 

Прп. Еразма Києво-Печер. 

25 лютого, неділя

Схід Сонця – 07.16; захід – 17.54.

Місяць – у Діві.

День інженерно-авіаційної служби авіації ЗСУ. 

Неділя про митаря і фарисея. Свт. Тарасія Константинопольського.

26 лютого, понеділок

Схід Сонця – 07.14; захід – 17.56.

Місяць – у Терезах.

День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Свт. Порфирія Газького.

27 лютого, вівторок

Схід Сонця – 07.12; захід – 17.57.

Місяць – у Терезах.

Прп. Тита Києво-Печер.

28 лютого, середа

Схід Сонця – 07.10; захід – 17.59.

Місяць – у Терезах. 

День працівників патрульно-постової служби України.

Свт. Арсенія (Мацієвича). Прпп. Василія, Марини.

29 лютого, четвер

Схід Сонця – 07.07; захід – 18.01.

Місяць – у Скорпіоні. 

Міжнародний день рідкісних захворювань.

Прп. Касіана Києво-Печер.

Місячні фази у лютому

Зростаючий Місяць – 23 лютого.

Повний Місяць – 24 лютого.

Спадаючий  Місяць – 25-29 лютого.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.20; захід – 17.50. 

Місяць – у Леві. 

Прпп. Йоана, Олександра. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

20 лютого ц. р. свій день народження відзначив би Володимир Осіюк, Почесний громадянин м. Ковеля, активний учасник громадсько-політичного життя краю, екс-депутат міської ради.

На жаль, 26 листопада 2019 року його життя обірвалося. Причиною цього став бандитський напад на нашого земляка групи п’яних чоловіків. Ось як про це повідомило  інтернет-видання Волинь-Post, спираючись на слова товариша покійного, голови Волинського обласного відділення Українського фонду культури Геннадія Сарапіна:

«По закінченню робочого дня Володимир Осіюк повертався до власного помешкання, що у Ковелі по вулиці Відродження. Біля його під’їзду відкрили магазин, в якому продають алкогольні напої, тут їх і розпивають. Поруч стояла група чоловіків, які дуже голосно матюкалися. Володимир Осіюк зробив їм зауваження, а далі вже нічого не пам’ятає».

Непритомного сусіди занесли в квартиру, а на другий день потерпілого забрали в лікарню. Медики констатували у чоловіка черепно-мозкову травму, чотири зламаних ребра.  Лікування, однак, не допомогло: у ніч з 27 на 28 листопада він помер.

Нагадаємо, що Володимир Осіюк був сином нині покійних українських політв’язнів. Народився 1955-го року на 28-му кілометрі Магаданської траси на Колимі в росії. Школярем став у Комсомольську. Продовжив навчання у Ковелі, куди після реабілітації переїхали батьки. Після закінчення школи працював монтажником в одному з будівельних управлінь міста, звідти пішов на армійську службу, де здобув спеціальність механіка. Влітку 1975 року став працювати на заводі «Ковельсільмаш». Закінчив «з відзнакою» машинобудівний технікум, а пізніше – Луцький державний технічний університет. Тривалий час працював заступником начальника цеху.

У серпні 1989 року заснував та очолив у Ковелі осередок Української Гельсінкської Спілки, на чолі якої стояв багаторічний в’язень радянських концтаборів Левко Лук’яненко. В лютому 1990 року Володимир Осіюк став одним з організаторів Ковельської міськрайонної організації Народного Руху України. Разом із однодумцями Андрієм Мостиським, Іваном Сидоруком, Ігорем Лучком, Марією Хотинською, Ігорем Пащуком, Геннадієм Сарапіним та іншими активно розвивали національно-демократичний рух на Ковельщині і Волині, сприяли розбудові державної незалежності України. 

До останніх днів свого буремного життя Володимир Осіюк був станичним міської станиці Братства вояків ОУН-УПА імені Клима Савура, входив до складу міського комітету ВО «Свобода». Обирався депутатом міської ради. На його честь у Ковелі названо одну з вулиць. Посмертно удостоєний звання Почесного громадянина міста Ковеля. На будинку, де він жив, торік встановлено Пам’ятну дошку.

Пан Володимир за життя дописував до міськрайонної газети «Вісті Ковельщини», порушував гострі теми суспільно-політичного життя. Зі слів матері Марії Ільківни відтворив спогади покійного батька Костянтина Осіюка «Мої етапи». Пропонуємо увазі читачів газети уривок із цих своєрідних мемуарів. Вони важливі ще й тим, що зайвий раз нагадують нам про ту страшну реальність, якою є так званий «руський мір», куди українців знову хочуть запроторити московити.

Мої етапи

А1-700-17 паспортний номер. Народився 02.01. 1929 р. в с. Радошині Ковельського району Волинської області у селянській родині Володимира Осіюка.

Арештували мене 22.06. 1947 р., як і водилось тоді, після півночі о 4 годині. Офіцер НКВС Слобожанін з пістолетом у руці піднявся на горище, приклав револьвер до скроні і почав будити, хоч я вже не спав і бачив, як оточували хату, чув, як він підіймався на горище, але вирішив прикинутись сплячим. Кат перекинув ліжко, на якому я спав, наказав закласти руки за спину і повів до злазу. Там вже чекали. 

Зробили обшук, скрутили руки і кинули у вантажівку на підлогу, де вже хтось лежав. Чекісти поставили нас на ноги і почали галасувати: “Або Україна, або крові по коліна”, “Або здобудемо, або загинемо!”. Усі вони були п’яні, бо навколо несло таким перегаром, що аж недобре ставало.

Коли зійшлася уся юрба московська, Слобожанін дав команду, яку хату ще трусити, щоб схопити чергову жертву.

Так продовжувалось до тих пір, доки не взяли останнього наміченого. Після трусу в селі заїхали на хутір Ступник. Лежали ми довго, а вони ходили по черзі похмелятись. Останнім прийшов Слобожанін. Везли нас довго дорогою польовою, сильно трясло, а на кожному – ще стільки ніг чекістських.

Під ранок доставили у Голобське  НКВС, де на той час був район і де промордували 10 діб. В Голобах нас уже чекали. Одразу розвели по коридору і поставили обличчям до стіни. Десь через пів години розібрали слідчі. Я потрапив до лейтенанта Смірнова. І почались допити. Тут не били, а знущались в інший спосіб. Цілий тиждень не давали спати, навіть прилягти. І цілу ніч горіло світло, а через 15 хвилин кожен мусив називати своє прізвище черговому. 

На десятий день зранку прийшов перукар і почали виводити на двір для підстригання. Кого підстригли – в машину. Рідні прийшли провести своїх, але їх не допустили. Коли машина рушила, ми заспівали: “Прощай, родино-Україно, більш не побачу тебе я”. Конвоїри почали погрожувати, але коли виїхали з містечка і вони замовкли. Ми доспівали пісню до кінця. 

20 лютого ц. р. свій день народження відзначив би Володимир Осіюк, Почесний громадянин м. Ковеля, активний учасник громадсько-політичного життя краю, екс-депутат міської ради.

На жаль, 26 листопада 2019 року його життя обірвалося. Причиною цього став бандитський напад на нашого земляка групи п’яних чоловіків. Ось як про це повідомило  інтернет-видання Волинь-Post, спираючись на слова товариша покійного, голови Волинського обласного відділення Українського фонду культури Геннадія Сарапіна:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 256