Головне завдання сучасної школи – створити умови для повноцінного розвитку дитини,  допомогти  їй реалізувати власний потенціал та стати успішною особистістю в майбутньому. Досягнення таких цілей є можливим за умови не лише певної кількості інформації, яку діти отримують на уроках, а й на основі вмінь застосовувати ці знання для вирішення практичних життєвих ситуацій. 

Вчителі початкових класів ЗОШ І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля з метою формування інтересу дітей до навчання активно впроваджують у практику кращий педагогічний досвід, інноваційні технології, сучасні форми організації навчальної діяльності. 

Зокрема, у практиці роботи педагогів – інтегровані, бінарні уроки, на яких об'єднують матеріал різних навчальних предметів (української мови та літературного читання, математики та основ здоров'я, природознавства, музики, трудового навчання та ін.). Такі уроки формують у маленьких школяриків цілісну систему уявлень про навколишній світ, а навчальні заняття перетворюються для них у цікаву гру.

5 грудня ц.р. у 1-4-их класах було проведено тематичний день під гаслом "Хай в серці кожної дитини живе любов до України!". Учителі початкової школи провели значну підготовчу роботу, подбали про особливу атмосферу цього дня.

Під час уроків за розкладом педагоги знайомили учнів із символами нашої країни, сторінками її історії, культури. На перервах діти мали можливість ознайомитись із експозиціями на рекреаціях школи. Було оформлено виставку декоративного мистецтва "Україна вишивана", презентовано результати проектів "Що я знаю про Україну?", "Символи України". Яскраві позитивні емоції викликав у школярів кіно-урок "Як козаки…".  

Підсумком тематичного дня став благодійний ярмарок, який був проведений 6 грудня до Дня Збройних Сил України за активної участі батьків, учнів, педагогів закладу. Кошти, виручені під час заходу, були передані на лікування учасника АТО.

Людмила ЛЯШУК,

заступник директора 

з навчально-виховної роботи 

ЗОШ І-ІІІ ступенів № 12  м. Ковеля.

НА ЗНІМКАХ:  під час тематичного дня та благодійної ярмарки.

Фото з шкільного архіву.

Головне завдання сучасної школи – створити умови для повноцінного розвитку дитини,  допомогти  їй реалізувати власний потенціал та стати успішною особистістю в майбутньому. Досягнення таких цілей є можливим за умови не лише певної кількості інформації, яку діти отримують на уроках, а й на основі вмінь застосовувати ці знання для вирішення практичних життєвих ситуацій...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 373

З 16 листопада по 8 грудня ц. р. редакцією газети "Вісті Ковельщини" було оголошено конкурс міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!". Учасникам конкурсу було запропоновано написати і надіслати в редакцію власний короткий вірш, присвячений рідному місту або селу.

Варто відзначити, що на конкурс надійшло багато чудових поезій. Приємно здивував віковий діапазон учасників: від 7 до 79 років. Це свідчить, що наш конкурс знайшов щирий відгук у серцях мешканців Ковельщини, які виявили бажання поділитися краплинами любові до рідного краю.

Відрадно, що авторами більшості робіт стали юні ковельчани. Тож віримо, що творчий потенціал Ковельщини в майбутньому тільки розвиватиметься та розквітатиме.

У підсумку редакційне журі вирішило не розподіляти призові місця у цьому конкурсі, а кращими визнати поезії таких авторів: 

Серед дітей: Дарина Гаєвик, Дмитро Антончик, Володимир Васковець, Денис Сущ, Тарас Самусік, Аліна  Лавренко, Станіслав Мойсюк, Владислав Омельковець.

Серед дорослих: Ігор Вижовець, Галина Оліферчук, Віталій Лихобицький, Світлана Бовконюк, Ольга Ліщук, Оксана Сачик, Олександра Балюк.

Кожен із вищеназваних учасників конкурсу отримає заохочувальний приз. Отримати подарунки можна, починаючи з 22 грудня ц. р. в редакції газети "Вісті Ковельщини" за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 2.

Спонсором конкурсу, крім інших, виступив кінотеатр "Прем'єра" (м. Ковель, бульвар Лесі Українки, 11А, ТЦ "Акцент" 5-й поверх). Його власники в якості призів для окремих конкурсантів люб'язно надали квитки на кіносеанс.

Пропонуємо увазі читачів поезії учасників конкурсу.

"Моє місто"

Не знаю кращого у світі міста,

Щоб так було усе і для людей,

Я зліплена із ковельського тіста,

І хлібом нашим пригощу гостей.

Тут народилась вся сім'я моя 

велика,

Тут перші кроки зроблені мої.

Я тут зросту і буду прославляти

Це рідне місто, що зову своїм. 

Дарина ГАЄВИК, 

9 років, 

учениця ЗОШ № 12 м. Ковеля.

Ковель – місто моє

Ковель — серце й колиска Волині

Місто добрих і щирих людей.

Залізничників гордість і нині,

Парків краса й алей.

Річка Турія в'ється в долині, 

І Тарас невмирущий стрічає  

щодень.

Ковель — місто моє славне й миле,

Я горджуся й пишаюся ним!

Дмитро АНТОНЧИК, 

11 років, 

учень міської гімназії.

Ковель

Місто, що спинилось біля річки,

Батьківщина давня коваля,

Світишся любов'ю, наче свічка,

Ковель — батьківська земля моя.

Місто наше — квітка на Волині,

Зберігає Лесині сліди.

Я тобою так пишаюсь нині,

Ковелю, нехай щастить тобі 

завжди!

Володимир ВАСКОВЕЦЬ, 

8 років, 

учень ЗОШ № 12.

Мій Ковель

Я люблю своє місто чудове

Мій Ковель коханий, тут вся його

врода.

Тут дім мій, і вулиця рідна 

квіткова,

І річечка Турія, й гарна природа.

Можливо, є кращі міста і містечка,

Та знаю упевнено я:

Гарнішого в світі немає словечка,

Як "Ковель", — рідного міста ім'я!

Тарас САМУСІК,

8 років.

Моє місто

Ковель славне наше місто,

Річки Турії намисто,

Народилась я у ньому,

Щодня ходжу у восьму школу

Здобуваю там знання.

Як навчуся добре я,

Підкую свого коня.

Місто Ковель — то мій дім,

Буду жити завжди в нім!

Аліна ЛАВРЕНКО,

учениця ЗОШ № 8, 3-й клас.

l

Люблю тебе, мій рідний Ковель,

В тумані річки — береги,

І коси верб старих шовкові

Й поля широкі навкруги.

Люблю усе в тобі, мій краю,

Лелеки клекіт на сосні.

І ні на що не проміняю,

Бо ти живеш завжди в мені.

Галина ОЛІФЕРЧУК,

l

Моє село — перлинонька Волині,

Що сяє самоцвітом в Україні.

Тут я живу, тут виростають діти…

У Гредьках люди дуже працьовиті.

Тут рідну мову й пісню всі 

шанують.

Нехай добробут зорі вам віщують,

Здоров'я й успіх! Ви ж у нас 

одненькі

На всій Землі, найкращі й любі

Гредьки!

За кожен день, в селі прожитий 

мною,

Віддячу щиро — щедрою 

любов'ю!

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Ковель

Мій Ковель рідний і привітний,

Цілунком сонячним зігрітий,

Шепочуть трави на зорі

Де став Кобзар наш на горі.

Красою славиться він з віку

У листі-зелені без ліку.

І вітерець спокійно дише

Та хвилі Турії колише.

Світлана БОВКОНЮК.

Інші поезії учасників конкурсу будуть надруковані в наступних номерах нашої газети.  

Дякуємо усім за активність!

Підготувала

Світлана ЛЯШУК.

З 16 листопада по 8 грудня ц. р. редакцією газети "Вісті Ковельщини" було оголошено конкурс міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!". Учасникам конкурсу було запропоновано написати і надіслати в редакцію власний короткий вірш, присвячений рідному місту або селу.

Варто відзначити, що на конкурс надійшло багато чудових поезій. Приємно здивував віковий діапазон учасників: від 7 до 79 років. Це свідчить, що наш конкурс знайшов щирий відгук у серцях мешканців Ковельщини, які виявили бажання поділитися краплинами любові до рідного краю.

Відрадно, що авторами більшості робіт стали юні ковельчани. Тож віримо, що творчий потенціал Ковельщини в майбутньому тільки розвиватиметься та розквітатиме.

У підсумку редакційне журі вирішило не розподіляти призові місця у цьому конкурсі, а кращими визнати поезії таких авторів: 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 335

Культура. Патріотизм. Політика…

 Це – до того, що знаходяться політикани, псевдо патріоти, які готові книгу, бібліотеку, будинок культури зачинити  на замок – грошей нібито не вистачає.

Отакий собі синдром декамбрійського періоду  у ХХІ столітті. У тих «мисливців» в голові одне – як вполювати собі грошей з бюджету?

Та всупереч горе-реформаторам світлиця знань робить свою справу. Робить, попри фейсбуки,  сайти, соцмережі – і книга живе!

Ось і 30 листопада ц. р. завітали до Ковеля Олеся Ковальчук, а з нею Ніна Горик (наша гордість). Пішли вони, звичайно ж до бібліотеки. Тут на них радо чекали, ще й шанувальників поезії понаскликали повен зал.

Необізнаний читач запитає, а хто ця поважна особистість Олеся Ковальчук?

Скажу, що – шанована, творча, талановита ще й педагог від Бога!

Вона – свідок тих  шістдесятих, коли НКВС-КДБ за прихильність до українства таврувало кожного, а за активне слово відправляло на Соловки і навіть розстрілювало.

Леся ще студенткою пережила ті допити, вимоги покаятися (в чому?), а ще бути донощиком на своїх знайомих та друзів. Вистояла, не зламалась квітка-ружа – міцне стебло!

Олеся Григорівна представила на суд ковельчан збірку поезій «Барвінок у снігу».

Назва відкриває патріотичну сутність єства поетеси. Барвінок не в’яне, а зеленіє під снігом, чекає весни. Так і Україна довго була під чужинським снігом, що й до сьогодні не може вибратись на волю з-під того імперського тиску.

Пані Олеся промовляє:

– Сьогодні не просо презентація – це зустріч споріднених душ. Бачу, очі випромінюють прихильність, а це значить, що я потрібна у цьому світі. Жити не в ім’я ілюзорної слави, а задля справи – української справи. Наша зустріч потрібна, щоб нейтралізувати розчарування.

Адже кровоточить Україна молодою кров’ю оповита чорною смужкою і земля, і сино-жовтий прапор, і голова матері. Ми вічно сущі, на нашій Богом даній Землі покликані служити Україні…

Живе слово від чистого серця легко влітає у душу і селиться там.

І все ж погляньмо на поета-педагога, Олесю Ковальчук через призму поетичного слова.

Ось вона лірична:

Люблю у рідному селі

Іти лугами розімлілими

І відчувати рух землі

Під золотими сонцезливами.

Але ця лірична душа дитиною торкнулася страхіть комуністичного режиму. Могла й загинути. На Різдво ішла з Вертепом, і дорослі полишили її в якійсь хатині. А через деякий час кедебісти учасників вертепу розстріляли. Бог оберігав Лесю:

Я бачила, як ангел умирав,

у кров спливали золотисті хвилі.

–…–

Увесь вертеп розстріляний лежав –

Лиш смерть з косою плакала над ними.

Ось так формувалася лірична душа, де над селом і лугом – страшні «упирі». І вимушено:

Задвірками я йшла. Про полювання знала,

Пронизував єство тремтливий холодок…

І пам’яті гіркливої навала

Студила серце й стишувала крок.

Та, попри страх, безвихідь, відчай, слово Правди клалось на папір Слово гірке. Воно запитує, чому у нас не так:

У волинський лісах стільки крові і слави,

Що нам час раювать серед Божих щедрот.

Чому й досі немає такої держави,

Де б господарем чувся український народ?

І раптом – мов сяйво веселки:

Немає нашій мові берегів:

Вона розлита музикою в слові.

Впродовж далеких і близьких віків

Дніпром–Славутичем народної любові.

І все ж – найперше і найголовніше у її єстві є діти. У них – майбутнє наше, і Олеся Ковальчук із висоти мудрості заповідає:

Ви – юний цвіт  нової України,

У ваші очі дивиться народ.

Верстати шлях вам суджено єдиний –

Під прапорами Сонця й небосині.

Сягніть в житті омріяних висот.

Вищесказане – це тільки штрих до багатого патріотизмом, українством та педагогічним хистом портрету.

Зустріч була скрашена патріотичними піснями, кінофільмом, читанням поезій поетеси учнями шкіл м. Ковеля.

Мудрим і філософським був виступ нашої землячки, поетеси від Бога Ніни Горик.

Коротким штрихом – про життєвий шлях Олесі Григорівни Ковальчук.

Народилася в селі Томахів, що на Рівненщині. Закінчила Луцький державний педінститут ім.. Лесі Українки. Викладала українську мову та літературу у сільських школах Волині. Віршувати розпочала у юні роки під впливом повстанських пісень та героїки УПА.

Заслужений вчитель України, лауреат літературно-мистецьких премій  ім. Агатангела Кримського, ім. Бориса Грінченка та ім. Полікарпа Шафети. Удостоєна ордена княгині Ольги.

Мешкає і працює в селі Жидичин Ківерцівського району. Постійно друкується у всеукраїнських та обласних виданнях. Активна громадська діячка національно-патріотичного спрямування.

Згадувана нами Ніна Горик про пані Олесю сказала: «В Україні з’явилися професійні патріоти, які на цьому заробляють дивіденди. Леся Григорівна чує істину серця і знаходить формулу для застереження, бо переконана що патріотизм не слова, а діло в «ім’я України».

Що ж, творчих успіхів на многі літа шановна Олесю Григорівно!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Культура. Патріотизм. Політика…

 Це – до того, що знаходяться політикани, псевдо патріоти, які готові книгу, бібліотеку, будинок культури зачинити  на замок – грошей нібито не вистачає.

Отакий собі синдром декамбрійського періоду  у ХХІ столітті. У тих «мисливців» в голові одне – як вполювати собі грошей з бюджету?

Та всупереч горе-реформаторам світлиця знань робить свою справу. Робить, попри фейсбуки,  сайти, соцмережі – і книга живе!

Ось і 30 листопада ц. р. завітали до Ковеля Олеся Ковальчук, а з нею Ніна Горик (наша гордість). Пішли вони, звичайно ж до бібліотеки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 256

Давно минуло свято – День працівників освіти. Але ще й досі гріє душу тепло сердець вчителів опорного освітнього закладу «НВК» «ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія» смт Голоб, який очолює  Наталія Хом’як. Колеги подарували нам, ветеранам педагогічної праці, тепло й увагу під час зустрічі.

Зворушливо звучали вітальні слова на нашу адресу, а квіти і сувеніри додали ще більш піднесеного настрою. Спасибі за це учням і вчителям. 

Сьогодні вчительський колектив – це колишні наші вихованці. Працюють не тільки в Голобській школі, а й у школах-філіях. А Світлана Абрамчук і Павло Климук є навіть завідувачами філій у Бруховичах і Новому Мосорі.

Екскурсія по школі вразила гостей до глибини душі. Бо зміни у закладі – разючі.  Кожен кабінет – не впізнати. Було закуплено навчальне обладнання в кабінети біології, фізики, географії, хімії, математики, української мови і літератури, ОБЖ, Захисту Вітчизни, трудового навчання та ін. Придбано відповідну техніку: є мультимедійна дошка, два нові комп’ютерні класи, проектори, ноутбуки, телевізори. Оновлено меблі. В коридорах стоять тенісні столи. Все це було зроблено за рахунок коштів, виділених на опорний освітній заклад. Є співпраця з благодійними фондами. Понад 100 дитячих енциклопедій, наочність, спортивний інвентар для початкової ланки та посуд для шкільної їдальні одержав заклад освіти за сприяння Фонду «Світ для дітей», який очолює Галина Микитюк. За це Галині Петрівні вдячний педагогічний та учнівський колективи.

З Державного бюджету виділено понад 2 млн. грн. для «шуби», в яку одягається школа ззовні. 200 тис. грн. для цього виділила і селищна рада – тепер діткам буде ще тепліше. Згадалось, як 25 років тому на семінарі в Ковелі в школі № 3 вчителька у грудні проводила урок у сукні з коротким рукавом. Це для нас, сільських вчителів, було мрією. Може, хоч нині вона здійсниться. 

Приємно вразило те, що в школі вивчається польська мова. За горнятком чаю у спілкуванні з нами директор закладу Наталія Хом’як подякувала ветеранам за досвід, мудрість, знання. А нам приємно, що естафета нашої професійної діяльності в надійних руках. За все те, що вдалося досягнути, директор завдячує своєму дружному колективу, а також батькам школярів за їх розуміння, допомогу у ремонті навчальних класів школи та шкільного гардеробу. Комфортно почувають себе і учні (а їх 149), які доїжджають на навчання з навколишніх 14-ти сіл трьома автобусами.

Ведеться навчання учнів з особливими потребами. Клас з інклюзивним навчанням веде досвідчений педагог Світлана Бондарук (на знімку). Сприяє патріотичному вихованню школярів історичний музей, який очолює  Олена Оришкевич. 

У школі все вирішується спільно, бо мета у всіх одна – гідна наших дітей.

Валентина ОСТАПЧУК,

ветеран педагогічної праці.

НА ЗНІМКАХ:  в опорному освітньому закладі смт Голоби.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Давно минуло свято – День працівників освіти. Але ще й досі гріє душу тепло сердець вчителів опорного освітнього закладу «НВК» «ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія» смт Голоб, який очолює  Наталія Хом’як. Колеги подарували нам, ветеранам педагогічної праці, тепло й увагу під час зустрічі.

Зворушливо звучали вітальні слова на нашу адресу, а квіти і сувеніри додали ще більш піднесеного настрою. Спасибі за це учням і вчителям. 

Сьогодні вчительський колектив – це колишні наші вихованці. Працюють не тільки в Голобській школі, а й у школах-філіях. А Світлана Абрамчук і Павло Климук є навіть завідувачами філій у Бруховичах і Новому Мосорі.

Екскурсія по школі вразила гостей до глибини душі. Бо зміни у закладі – разючі.  Кожен кабінет – не впізнати. Було закуплено навчальне обладнання в кабінети біології, фізики, географії, хімії, математики, української мови і літератури, ОБЖ, Захисту Вітчизни, трудового навчання та ін. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 218

Любовні  пригоди  баби  Марії

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 937

На занятті університету ІІІ віку  студенти у Голобській бібліотеці ознайомились  з досі невідомою людиною нашого краю – Олександром Сидорчуком, уродженцем  Ковельщини  (дякуючи куратору Людмилі Тимощук).

Бібліотекарі Валентина Мельничук і Надія Журавська  віднайшли в інтернеті  документальний фільм  про земляка, порекомендували його  переглянути. 

Так, про його подвиг розповів генерал-майор у відставці, член Національної спілки журналістів України, голова обласної організації ветеранів України Олександр Булавін у Луцькому педколеджі, якого запросили на кафедру суспільних дисциплін.

Про сьогоднішню розвідку поки говорити рано, але вже можна сказати про тих, ким можуть гордитися наші краяни, – про волинян, які увійшли в військову історію.  

Цікавою персоною у розвідці був Олександр Сидорчук.  Він народився 1913 року на Ковельщині, одружився на німкені й здійснив одну з найбільших диверсій, яка увійшла в історію  Другої світової війни.

А народився  Олександр Петрович Сидорчук у сім'ї  залізничника в Радошині.  Освіту отримав у Ленінградській спецшколі НКВС. Далі працював на Київському заводі "Більшовик". Уже в 1933 році пішов на військову службу червонофлотцем  на Далекому Сході.  У 1937 році почав працювати в органах держбезпеки  в Києві.

В 1941 році він опинився на тимчасово окупованій території й увійшов до складу диверсійно-розвідувальної групи "Миколаївський центр" під керівництвом капітана держбезпеки Лягіна, майбутнього Героя Радянського Союзу. Олександр Сидорчук був заступником  командира з диверсійної роботи.

У середині листопада цього ж року він здійснив диверсію на військовому складі  та автобазі гітлерівців у Миколаївському парку імені Петровського,  в результаті чого знищив 20 машин, 5 мотоциклів, до 30 тонн пального і запасні частини до автотранспорту.

Наступною диверсією волинського розвідника, за яку його знає військова історія світу, була 10 березня 1942 року.  Від його дій загинув  цілий авіаційний полк. Це була одна із найвизначніших диверсій  проти німецьких військ під час Другої світової війни.

Загинув Герой в листопаді 1942 року після підриву нафтобази в торговому порту Миколаєва. Тоді Олександр Сидорчук отримав важку контузію   та значні опіки  усього тіла.  Через 2 дні помер у лікарні, будучи непритомним.

Посмертно лейтенант був нагороджений орденом Вітчизняної війни  першого  ступеня і медаллю "Партизана Вітчизняної війни"  першого  ступеня.

Також йому хотіли присвоїти звання Героя Радянського Союзу. Було навіть підписано подання на присвоєння відважному чекісту-розвіднику цього звання. Втім, вище керівництво не підтримало пропозиції.

Очевидно, через те, що розвідник був вихідцем із Західної України. Окрім того, він був одружений на німкені. Цікавим фактом є й те, що Олександр Сидорчук був безпартійним, він не перебував у лавах ВКП(б). А, можливо, це й була головна причина відмови у нагородженні..

Та, попри все, він – Герой, бо віддав своє життя за Перемогу.  Ковельщина може гордитися своїм сином.

Валентина ОСТАПЧУК.

На занятті університету ІІІ віку  студенти у Голобській бібліотеці ознайомились  з досі невідомою людиною нашого краю – Олександром Сидорчуком, уродженцем  Ковельщини  (дякуючи куратору Людмилі Тимощук).

Бібліотекарі Валентина Мельничук і Надія Журавська  віднайшли в інтернеті  документальний фільм  про земляка, порекомендували його  переглянути. 

Так, про його подвиг розповів генерал-майор у відставці, член Національної спілки журналістів України, голова обласної організації ветеранів України Олександр Булавін у Луцькому педколеджі, якого запросили на кафедру суспільних дисциплін.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 200

Великий працелюб і Бог дитини. 

Безсмертна Совість. Людяність ясна...

Він Прометей своєїУкраїни,

 І в педагогіці - Пролог! Весна!

В Ковельському професійному ліцеї учні груп 34( кл. керівник 

Антонюк Н.П.) та 23(кл. керівник Дубнюк І.М.) провели урок духовності «Учитель добра і краси» з нагоди100-річчя від дня народження українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

  Мета заходу: ознайомити учнів із життям та творчістю видатного вченого-педагога, викликати інтерес до його постаті, бажання більше знати, звертатися до думок і життєвих принципів Сухомлинського; виховувати доброту, любов та повагу до рідних, друзів, свого народу, його історії.

В вступному слові до учнів я сказала, що сьогоднішній захід – данина світлої пам’яті великого гуманіста. Василь Олександрович говорив: «Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ми по праву можемо сказати, що Сухомлинський залишив по собі незгладимий слід, він належить до найвидатніших постатей світової педагогіки.

Ведучі: учень гр.34 Шавлук О. та учениця гр.23 Бондарук В. розповіли слухачам про дитячі, роки навчання в школі, інституті Василя Сухомлинського.

Вірші присвячені видатному письменнику, вченому – учителю прозвучали у виконанні учнів: Денеги П.,Поліщука Д., Ничіпко М., Нудищук А., Яренчук Є., Жук В.

Учасники заходу подивились відеофільм «Василь Сухомлинський. Етюди про українського Сократа».

Презентацію підготувала  Дятел Н.М.

    Мудрий педагог лишив своїм нащадкам 10 моральних заповідей про те, чого не можна робити.

  Учні прочитали добрі поради із «Скарбнички  В.О. Сухомлинського».

Усе трудове життя Василя Сухомлинського було присвячено школі, дітям. Працював він самовіддано, невтомно і виснажливо.

Сорок сім літ поминуло, як Ти ідеш вічністю,

Знов на ниві Твоїй благодатні жнива.

Не у бронзі, а в ділі, важкому й великому,

Будеш жити, допоки Вкраїна жива.

У виконанні Козачук Е. ( гр.32) та Бойко Т.( гр.13).  прослухали пісню «Спасибі Вчителю» сл. і муз. Наталії Май.

Я провела бібліографічний огляд творів В.О.Сухомлинського, представлених на книжковій виставці:«Педагог, учений, патріот».

Завідуюча бібліотеки                                          Н.М.Дятел

31.10. 2017 р.

В Ковельському професійному ліцеї учні груп 34( кл. керівник 

Антонюк Н.П.) та 23(кл. керівник Дубнюк І.М.) провели урок духовності «Учитель добра і краси» з нагоди100-річчя від дня народження українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

  Мета заходу: ознайомити учнів із життям та творчістю видатного вченого-педагога, викликати інтерес до його постаті, бажання більше знати, звертатися до думок і життєвих принципів Сухомлинського; виховувати доброту, любов та повагу до рідних, друзів, свого народу, його історії.

В вступному слові до учнів я сказала, що сьогоднішній захід – данина світлої пам’яті великого гуманіста. Василь Олександрович говорив: «Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1935

Гортаю сімейний альбом, роздивляюся фотознімки далекої Любиної молодості. Ось вони удвох з чоловіком: щасливі та усміхнені туляться одне до одного. І ніхто з них навіть уявити не міг, що їх чекає попереду. Спочатку ніби все й добре було: сім'я, господарство, Люба працювала на деревообробному заводі, народились син та дочка. Та раптом важка невиліковна недуга прикувала Любу Головій до ліжка. І лише поява Богданки знову допомогла жінці стати на ноги.

14 років тому всі газети сповістили незвичайну новину: паралізована Люба Головій з селища Заболоття, що на Волині, народила здорову донечку, яка своєю появою на світ поставила хвору матір на ноги. Ніхто і гадки не мав, що паралізована жінка після пологів… встане на ноги і буде ходити.

Багато різних думок тоді доводилось чути від людей: одні співчували, другі "обсмоктували" з усіх боків подію, що сталася, і давали свої поради-настанови.

…По селищу поповзла чутка, що Люба випиває, бо її плутані слова і нечітка вимова дали певну "характеристику" жінці, яка,  хитаючись та заплутуючись нога за ногу, ледве переступала поріг хати. 

Мусила жінка розрахуватися з роботи. А згодом і зовсім злягла. Страшний діагноз невиліковної хвороби Вінсона-Коновалова прикував жінку до ліжка. Вона не могла самостійно ні їсти, ні ходити. Навіть говорити було важко. Люба злягла і чекала смерті. Сльози розпачу заливали їй обличчя, бо уявляла своїх дітей Люду і Петра сиротами. Як же вони будуть без неї? Подумки просила Бога, щоб хоч якось   покращив здоров'я.

Лежачу дружину взявся доглядати чоловік Віктор. Годував її з ложечки, мив, переодягав… Де тільки не возили, яким тільки лікарям не показували Любу Головій – ніхто не міг вилікувати жінку, всі розводили руками. Казали: хвороба спадкова, бо з таким діагнозом помер і її брат. Спочатку жінці дали другу групу, а згодом – першу. Цілий рік жінка була прикута хворобою до ліжка. Раптом почав "рости" живіт. Люба подумала, що хвора печінка і всередині набирається вода. Симптомів на вагітність не було ніяких, думала, що почався клімакс, бо ж уже їй 40 років на той час було та й старшій дочці Люді –17, а сину Петру – 12. 

Та згодом жінка відчула, що під серцем б'ється ще одне життя – її дитина. Свою таємницю жінка не відкривала нікому, бо знала: лікарі не дозволять народжувати при такому діагнозі і заставили б зробити аборт. Та Люба не збиралася вбивати дитинку – тож мовчала до останнього моменту. На облік у жіночій консультації не ставала. Коли почав боліти їй живіт і спина, вона сказала чоловікові: "Буду родити…" А йому почулося: "Буду вмирати…" 

Тож переляканий Віктор побіг в місцеву лікарню просити врятувати від смерті його дружину. Доки він біг,  удома на світ з'явилося маля – дівчинка вагою 2850 грамів, яку згодом назвали Богданкою. А пологи вдома у матері приймала дочка Люда, а син Петро побіг по допомогу до сусідки, яка працює медсестрою в лікарні. Та подзвонила на "швидку" і сповістила, що Люба народила здорову дівчинку. Це було 8 серпня 2003 року.

– Ой, рятуйте мою дружину, відкачайте з неї воду, бо помре моя Люба! – торохкотів переляканий Віктор. 

Та звістка про народження дитини швидше долетіла до лікарів, ніж поки добіг чоловік. Його,  спантеличеного,  ошелешили новиною, що він став батьком. Поки "швидка" їхала до породіллі, вдома сусідка перерізала пуповину дитині, інші сусідки поприносили пелюшки зі старих підодіяльників, щоб було у що запеленати дівчинку. Памперсів, звісно, тоді ще не було.

Любов Григорівну з новонародженою одразу відвезли в Ратнівську райлікарню. 

– Лікарі, звісно, не дозволили б народжувати, – каже Любов  Головій. Вона переживала, як буде доглядати дитя. Та сусідка заспокоїла її: "Дав Бог дитинку, дасть і сили вигодувати її…" 

Поступово Любов Григорівна стала відчувати, що може рухати пальцями, а згодом стала на ноги. Допомагала глядіти малу Богданку старша дочка Люда. Дехто пропонував сім'ї Головій віддати дівчинку в чужу сім'ю, де її вигодують і дадуть майбутнє. Та сім'я не погодилась і лишили дитину в себе. В перший клас Богданку повела старша донька Люда, вона і на батьківські збори ходить завжди.

Люба Головій разом з дочкою Людою і зятем та лікарем їздила в Москву на передачі: "Без комплексів", яку вела Лоліта Мілявська,  і "Нехай говорять" Андрія Малахова.

…Час іде. Богданка вже велика, – їй  14 років. Це мамина радість, втіха і помічниця. Люба Григорівна дякує Богу, що помаленьку, але може ходити. Аби не гірше. Та життя додає все нові і нові стреси: помер чоловік, сина Петра забирали в АТО. Материнське серце, виснажене хворобою та переживаннями, знову приймає на себе удари долі. Скільки-то треба було вистраждати Любі Головій, поки син повернеться з полону зі Сніжного!

  …Найбільша радість Л. Г. Головій в тому, що її діти живі-здорові і не покидають матір. Є біля кого дожити до старості.

На перших порах після публікацій у газетах всього світу про Любу Головій надходили листи і посилки з Канади, Фінляндії від добрих людей, щоб хоч чим-небудь допомогти сім'ї. А зараз – всі забули. Сім'я чималенька, великих статків немає. То хіба не знайдуться в Україні люди, які б хоч якось допомогли жінці-вдові, жінці-інваліду першої групи. Чи такі люди є лише за кордоном?

Галина ОЛІФЕРЧУК. 

Гортаю сімейний альбом, роздивляюся фотознімки далекої Любиної молодості. Ось вони удвох з чоловіком: щасливі та усміхнені туляться одне до одного. І ніхто з них навіть уявити не міг, що їх чекає попереду. Спочатку ніби все й добре було: сім'я, господарство, Люба працювала на деревообробному заводі, народились син та дочка. Та раптом важка невиліковна недуга прикувала Любу Головій до ліжка. І лише поява Богданки знову допомогла жінці стати на ноги.

14 років тому всі газети сповістили незвичайну новину: паралізована Люба Головій з селища Заболоття, що на Волині, народила здорову донечку, яка своєю появою на світ поставила хвору матір на ноги. Ніхто і гадки не мав, що паралізована жінка після пологів… встане на ноги і буде ходити.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 384

В епіграфі, як i годиться,

 Я поясню, яка різниця:

 Там був француз, 

тут- москалі

 По рідній топчуться

 землі.

Скажіть, будь ласка, чи 

ж даремно

Боролись кіборги щоденно

Недавно, у минулім чaci,

Із супостатом на Донбасі?

Були тоді сміливі люди,

Ми їх ніколи не забудем,

У тих боях, від примхи долі,

Багато їх  лягло у полі.

Хоч мали втрати не малі,

Не віддали i п'ядь землі.

У них комбат був козарлюга,

Був їм за батька i за друга.

Був лицарем меча i шпаги,

Зразком геройства 

i відваги.

Сказав тоді у грізний час:

" Якщо умремо за Донбас,

Це честь загинути в бою

За землю-матінку свою".

I в той же день, ще

 спозаранку,

Загинув з екіпажем в танку.

l

Про Іловайськ ми 

не забудем:

Розбиті,  спалені споруди.

У купах цегли – вбиті люди. 

I залпи "градів", i гармат,

 I зойки, скрегіт, благий мат.

Свистіли друзки, каменюки.

 Хтось умирав, пізнавши

 муки,

 А хтось миттєво бах i –

 смерть.

Довкіл вогненна круговерть

 Розрив снарядів, мін  виття. 

Ішло життя у небуття. 

Коли стріляють 

божевільні –

Б'ють по військових

 i цивільних. 

Де колись яблуня цвіла –

Лежать обвуглені тіла.

l

Аж раптом – спалахи 

іскристі: 

Це наші б'ють,

 артилеристи!

 Напевно, дякуючи Богу,

До нас прийшли на

 допомогу. 

Скажу відверто, в цьому

 герці,

Дали ми супостату "перцю". 

Тоді вони, немов без тями,

 Тікали, хто куди, зайцями. 

Ми ж стали рахувати тих,

 Хто ще залишився в живих. 

А медсестра на полі брані

Нам бинтувала рани рвані.

Чув я розмову на світанку 

Біля знівеченого танку, 

Як гомоніли між собою,

Ti, що не годні вже до бою,

Про наслідки нічного бою: 

“Чому так трапилось

 негарно?

Чи хтось командував

 бездарно, 

Чи не було з чого стріляти,

 Коли поперли супостати? 

Чи перше й друге разом

 взяті,

 Чи, може, кимось ми

 прокляті

 Й не мали ycпixy у paті? 

Невже не знали, в певній

 мірі,

 Що ці бандити – люті звірі

 І їм не можна йняти віри? 

Чому не вислали дозору

 До того псевдо-коридору?

 Чи думає наш Головком 

Сталевим вдарить кулаком

3i всіх гармат, зі  вcix стволів 

Так, щоби ворог oнімів?”.

l

Три роки вже у пepecтрілці.

На місці  топчуться

 сміливці.

Стоять могутньо, наче скелі. 

А що хорошого з дуелі?

 Щоденно втрати, втрати,

 втрати.

 За віщо гинуть там солдати,

 I скільки буде це тривати?

l

Буває i така розмова:

 "Навіщо Мінська та умова?

 Яка різниця,  що стріляє 

Й життя в людини забирає?

 Однаково вмирають люди 

Від черги автомата в груди, 

Від "граду", кулі  ДШКа".

Існує думка ще й така: 

"Домовленість була 

б найкраща,

 Щоб не стріляла навіть

 праща.

 A нi – вперед, до перемог,

 I хай нам допоможе Бог!

 Якщо прийдеться... 

за Донбас.

 Що ж, умирають тільки

 раз".

l

Відправим негаразди бicy

Й тихцем заглянем за

 завісу:

Там, в кабінетах, теж

 "воюють", 

Нас обіцянками годують.

 I не в окопах – за столом 

Завзято боряться зi злом:

 Дзвенить кришталь, вино

 ісриться,

 Все ніби так, як i годиться.

 ... "За перемогу! За Донбас!

 Дай, Боже,  не в останній

 раз".

Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 163

Щороку 30 вересня ми  відзначаємо Всеукраїнський день бібліотек. Це не тільки професійне  свято бібліотекарів, а й  багатомільйонного загалу читачів України,  вихованих ще з часів Ярослава Мудрого в дусі поваги до бібліотеки — храму книжкової мудрості. Цей день завжди приносить  багато щирих, теплих слів привітань та гарного настрою всім, хто любить, береже і  плекає книгу.

Саме з нагоди свята подвижників бібліотечної справи  у ЗОШ I-III ст. № 2 м. Ковеля відбулися урочистості до Всеукраїнського дня бібліотек. У цей день  до школи завітали бібліотекарі з усіх навчальних закладів міста,  ветерани  праці — люди, які присвятили більшу частину свого життя популяризації книги. 

Присутніх  привітав  методист  управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради  І. Р. Щур. У своєму виступі він відзначив важливу роль бібліотек  у навчально-виховному процесі школи, адже сучасна шкільна бібліотека — це великий світ соціальних комунікацій, місце, де формуються особистості, це поєднання традиційної культури спілкування з книгою і  сучасними   інформаційними технологіями. 

З нагоди професійного свята  за сумлінну і багаторічну працю кращі бібліотекарі шкіл міста були нагороджені грамотами управління освіти, зокрема завідувач бібліотеки ЗОШ I-III ст. №8 Л. В. Шворак, завідувач бібліотеки ЗОШ I-III ст. №7 Л. А. Герун, завідувач бібліотеки НВК №13 С. Р. Могиль та бібліотекар Н. О. Пахольчук, автор цих рядків, завідувач бібліотеки СШ №3 Л. А. Липовська. 

Також напередодні Всеукраїнського дня бібліотек під час святкового концерту було вручено грамоти учням — найактивнішим читачам  шкільної бібліотеки. Під час зустрічі звучали теплі слова привітань на адресу бібліотечних працівників за безмежну відданість своїй справі, було багато нагород, поздоровлень, сповнених приємними несподіванками,  і, звичайно ж, квітів.

 Музичні та поетичні вітання для гостей свята дарували фольклорний гурт  ЗОШ №2 "Дивина", учасники художньої самодіяльності школи. У залі панувала атмосфера гарного настрою і незабутніх вражень. Учні школи  святковим  флешмобом  побажали  миру, злагоди усім присутнім. 

Ми щиро віримо, що держава буде і надалі підтримувати європейські стандарти  у бібліотечній справі, бо це є запорукою розвитку духовності  всього нашого суспільства.

Світлана Харченко, 

завідувач бібліотекою 

Ковельської ЗОШ I-III ст. № 2.

НА ЗНІМКАХ: під час святкування Всеукраїнського дня бібліотек у Ковельській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2.

Фото 

з архіву школи. 

Щороку 30 вересня ми  відзначаємо Всеукраїнський день бібліотек. Це не тільки професійне  свято бібліотекарів, а й  багатомільйонного загалу читачів України,  вихованих ще з часів Ярослава Мудрого в дусі поваги до бібліотеки — храму книжкової мудрості. Цей день завжди приносить  багато щирих, теплих слів привітань та гарного настрою всім, хто любить, береже і  плекає книгу.

Саме з нагоди свята подвижників бібліотечної справи  у ЗОШ I-III ст. № 2 м. Ковеля відбулися урочистості до Всеукраїнського дня бібліотек. У цей день  до школи завітали бібліотекарі з усіх навчальних закладів міста,  ветерани  праці — люди, які присвятили більшу частину свого життя популяризації книги. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 255