Погода в Ковелі  

11 – 17 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 255

6 травня, у велике православне свято – день великомученика  Юрія (Георгія) Переможця, відзначив 20-річний ювілей, а заодно день Янгола  Юрій Калінчик. 

Захопившись спортом ще з дитинства, він вдосконалював свою майстерність під впливом батька Віктора Васильовича, майстра спорту з боротьби дзюдо і самбо, який був для нього і тренером, і наставником. Завдяки наполегливості та силі волі отримав звання кандидата в майстри спорту України.

Більше року тому Юрій почав займатися змішаними єдиноборствами в Луцькому клубі «Воїн» (тренер Андрій Зінчук). Їх спільною перемогою стало виборене перше місце в чемпіонаті України серед молоді зі змішаних єдиноборств ММА, який відбувся 7—9 квітня ц. р. в Полтаві.

Ще одна блискуча перемога – перше місце в розіграші кубка України серед дорослих з панкратіону, що проходив 19-23 квітня ц. р. у Броварах. Тут  уже Юрій удостоєний звання майстра спорту України з ММА і панкратіону. 

Дорогий Юрію! З нагоди нового дня народження, а також  таких  вражаючих перемог у спорті надсилаємо найщиріші вітання і найсердечніші побажання!  Зичимо міцного здоров’я, натхнення, енергії, успіхів у всіх твоїх справах і починаннях, а найголовніше – мирного неба над головою, Божого благословення на кожен день!

Хай світлим і переможним буде подальший шлях у житті, хай тебе завжди і в усьому підтримують  та надихають рідні люди, розуміють та допомагають друзі!

Рідні та друзі.

6 травня, у велике православне свято – день великомученика  Юрія (Георгія) Переможця, відзначив 20-річний ювілей, а заодно день Янгола  Юрій Калінчик. 

Захопившись спортом ще з дитинства, він вдосконалював свою майстерність під впливом батька Віктора Васильовича, майстра спорту з боротьби дзюдо і самбо, який був для нього і тренером, і наставником. Завдяки наполегливості та силі волі отримав звання кандидата в майстри спорту України.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 577

Добрі, жертовні, працьовиті, незламні та сміливі – це наші українські жінки. І в якій би сфері вони себе не реалізували, велике щастя у житті — стати мамою. Тож напередодні Дня матері ми поспілкувались з людьми, робота яких теж потребує безмежної любові, безкорисливої праці, милосердя та чуйного серця. Люди, в яких немає чужого горя, чужої біди, нема чужих дітей і які завжди готові допомогти. Це — невтомні волонтери Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.

Тут об’єднались люди різного віку і різних професій. Але всі вони віддано працюють на благо інших. Війна показала, наскільки цінним і водночас крихким є людське життя,   як надзвичайно кожному з нас потрібні підтримка, материнське тепло, радість і можливість сімейного спілкування. Усе це волонтери Товариства намагаються дати своїм підопічним.

На волонтерських засадах працюють люди, віддані своїй справі,  головне завдання яких – допомогти всім, хто цього потребує. Зокрема, головою Товариства вже понад 15 років є Людмила Стахорська. 35 років працює Валентина Канашкова, понад 20 – Марина Козакова, більше 10 – Руслана Голубчук. Інші доєднались з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. 

З цього приводу Людмила Стахорська розповідає:

— На жаль, події 24 лютого не просто змінили життя українців, а й забрали у багатьох найдорожче – життя, дім, родину. Та, на щастя, і об’єднали нас,  і показали кожному, що чужого горя не буває. У зв’язку з цим ми активно зайнялися логістикою, адже допомогу почали звозити як місцеві жителі, так і закордонні благодійники. 

Завдяки згуртованості місцевого населення Ковельщини нам вдалось достойно організувати прийом біженців, які прибували на вокзал. Через нашу станцію курсувало багато потягів за кордон. В них їхали люди звідусіль: хтось прямував далі, а тих, хто залишався на привокзальній площі, очікував транспорт.

На вокзалі організували цілий харчоблок, де наші волонтери готували повноцінні обіди. Звозили допомогу із церков. Прихожани різних парафій направляли сюди відрами вареники та пиріжки. На місці робили бутерброди, каву, чай, роздавали солодощі. Тут постійно працювало більше 30 волонтерів, які зустрічали та надавали необхідну допомогу.

До співпраці були залучені усі громади, навчальні заклади, організації міста і району. Хтось вареники варив, а хтось сітки і кікімори плів, які дуже потрібні нашим військовим.

– Як ставилися до Вас переселенці?

– Скажу відверто: вони приймали нашу допомогу, але дуже насторожено. Бутерброди підносами, воду оберемками, памперси пакетами, засоби гігієни  ми самі заносили у вагони, адже люди, які прибували на початку війни, навіть боялись виходити з потяга. Вони були настрашені,  а інколи вороже налаштовані. 

Та ми не зважали і продовжували свою справу. Годували, одягали. На вокзалі облаштували соціальну кімнату. Тут можна було взяти потрібний одяг, візочки для дітей, засоби гігієни, іграшки. Постійно працювали волонтери, які підтримували психологічно, забавляли дітей.

Окрім того, була й медична кімната, де можна було отримати психологічну та першу невідкладну допомогу, поміряти тиск, взяти необхідні ліки. За сприяння керівника Ковельського МТМО Валентина Вітра на місці працював кваліфікований лікар.

– З яких напрямків тепер проводите свою діяльність, ким опікуєтесь?

– З початку війни і до сьогодні ми працюємо за різними програми. Одна з перших – це перша невідкладна (долікарська) допомога. Цим у нас займається Руслана Голубчук. Це наш тренер, методист, волонтер. Заходи-тренінги вона проводить і в навчальних закладах, і на підприємствах, і в різних установах, і просто неба у парку.

Жінка  вчить, що і як робити, коли ти вперше опинився у небезпечній ситуації, спричиненій військовими діями. 

Ставши учасником програми BraVo, що фінансується Червоним Хрестом Німеччини, ми маємо змогу вигравати міні-гранти на реалізацію ідей, які допоможуть людям та завдяки яким маємо подальший план розвитку. 

Міні-грант №1 – це допомога хоспісам. Ми забезпечили хоспіс у м. Ковелі тумбочками-комодами, функціональними ліжками, антисептиками, перев’язувальним матеріалом, засобами догляду. Подібну допомогу, а також медичну апаратуру спрямовували і на центральну лікарню, але наразі тут вже є все необхідне. 

Допомагаємо ми також школам міста і району. Більше 25 класів ми устаткували меблями та оргтехнікою.

Міні-грант №2 – це відкриття медико-соціальної психологічної кімнати. Тут приймають дітей переселенців, тих, хто втратив батьків, інвалідів. У цьому непростому напрямку працюють наші чудові волонтери Оксана Арутюнян і Микола Гайдук. 

Знаходиться кімната на території ЗЗСО № 8 м. Ковеля. Ми зробили там ремонт, облаштували всім необхідним для різного розу занять і відпочинку. Дуже допомогли нам у цьому начальник управління освіти Віктор Бичковський та директор школи Василь Шворак. 

Це — велика та затишна зала площею  50 м2, яка дозволяє особливим діткам провести час у хорошій компанії, переглянути фільм, а головне – отримати необхідну психологічну допомогу від спеціалістів. Тут часто збираються і мами цих дітей, жінки, які втратили чоловіків на війні, мами діток-інвалідів. З ними теж проводять час та підтримують їх психологи. Зустрічі тут відбуваються три рази на тиждень. 

Ми дуже хотіли відкрити такий  кабінет у нашому центрі, що на вул. Олени Пчілки, 17. Планували облаштувати медико-соціальний реабілітаційний центр для військових, інвалідів та «чорнобильців». Фінансову сторону цього питання нам вдалось би забезпечити, отримавши міні-грант №3. Але наразі це питання вирішити не вдалося. Щоб не марнувати час,   вирішили закупити інвалідні крісла та спеціальні туалетні сидіння для особливих людей. 

– Чи звертаються до Вас зараз інші незахищені верстви населення, окрім тих, які мають статус ВПО? 

– Звісно, адже життя триває. І число тих, кому потрібна підтримка, лише збільшилось. У нас активною залишається програма «Догляд вдома» – це захист одиноких, які потребують догляду,  людей, які з різних причин  не можуть обслуговуватись територіальним центром. Наразі під нашою опікою — шість людей з міста та п’ять з району. З ними працюють наші соцпрацівники.  Це – Олена Мерзлякова та Тетяна Томашук, які з любов’ю та турботою піклуються про кожного.

Декілька років у нас активно функціонує і протитуберкульозна програма «Скажи туберкульозу – ні!», яка нині охоплює 50 людей. У цьому напрямку працює Лариса Бартко. Щодня вона відвідує цих людей і роздає таблетки, періодично приносить соціальну допомогу, картки поповнення для телефонів, оформляє повернення коштів за проїзд у Луцьк чи здачу аналізів.   

– Приміщення організації не дуже велике, але бачу тут функціонує «Банк одягу». Хто може його отримати?

– Наші волонтери надають все необхідне не тільки переселенцям, а й усім, хто не має можливості придбати. Тут є все і для дітей, і для дорослих. Часто можна отримати й дитяче харчування, памперси. У нас знаходяться лише хороші речі, адже їх відбирають (приймають   не такі, які шкода викинути, а ті, які придатні для носіння).

Також у нас є склади, на яких активно працюють наші волонтери: Валентина Канашкова, Марина Козакова, Іван Тиводар, Роман Додарук.  Велика вдячність за роботу керівнику гуманітарного напрямку Олександру Савенко, який відповідально курує роботу складів міського і обласного складів організації.

На волонтерських засадах вони займаються роздачею продуктових та гігієнічних наборів, одягу, постелі. Буває, за день звертаються близько  200 людей, яких ми забезпечуємо.

– За багато років роботи з якими труднощами стикалися? 

– Вважаю, що було б добре, якби всі благодійні організації, включаючи і нас, об’єдналися і працювали на спільне благо разом. Наприклад, у нас є це – візьміть, а у нас є таке – поділились чи обмінялись. А буває так, що у когось склади тріщать, а в когось вже «голі» руки. 

Ми ж ні на чиє «добро» не зазіхаємо, а розраховуємо лише на власні сили. У цій справі головне – допомога людям. І ми робимо все, що у наших силах.

– Незважаючи на перепони, яких  було і є  чимало, що допомагає рухатись вперед, не полишати цю справу? 

– Єдине – милосердя та бажання допомогти. Нині   найважливіше – працювати на Перемогу. Тому, окрім основної роботи, ми постійно підтримуємо наших захисників, формуємо і передаємо військовим необхідне обладнання.

– Ви  – жінки, мами. Як вдається поєднувати таку складну психологічну і відповідальну роботу? 

– Як і всі  жінки, ми універсальні й вміємо «переключатись». Але це робота за покликом серця: «Перш  думати про  людину, а потім – про себе». 

Ми вдячні всім, хто підтримує нас. На початку війни  навіть була черга з охочих допомогти. Активно працювали понад 200 волонтерів. Була також черга тих, хто пропонував транспортні засоби різних видів. Особлива вдячність — Івану Тиводару, Володимиру і Миколі Гайдукам. З першого дня і до сьогодні вони надають  свої авто, реагують на всі наші запити, самостійно ремонтують і заправляють пальним. Нині в штаті — 15 людей, які відповідають за певну ланку роботи.

Великий об’єм роботи виконує наш інформаційний відділ, яким завідує Жанна Литвиненко. Її оперативна робота допомагає нам бути активними у всіх напрямках.

l

До розмови з нами долучилася і заступник голови організації, психолог за освітою Анна Шуляр, яка займається програмами, за якими спрямовують свою роботу працівники Товариства. Вона розповіла, що від початку війни почала надходити дуже велика підтримка від іноземних колег. Але це не лише гуманітарна допомога, а й програма розвитку BraVo. 

Завдяки їй вдалось зробити ремонт приміщення організації та обладнати його необхідними меблями і технікою. Для цього довелось переформатувати роботу, оскільки за кошти, які надходять,   повинні звітувати. 

У розробці — цікавий проєкт, який об’єднає та залучить молоде покоління до співпраці. Це спрямує його  бурхливу енергію в правильне русло, навчить співпереживати та підтримувати. Зокрема, за  словами Анни Шуляр, психологічної допомоги і живого спілкування потребують сироти.

Найближчим часом організація готується отримати міні-грант №3. Це дуже потрібна програма – прокат реабілітаційної техніки. Планується завезти все необхідне: від милиць до візків, матраци від пролежнів. Ковельські підприємці ще раніше надали склад у розмірі 250 м2, де буде можливість зберігати ці речі.

Приємно бачити, що волонтерські осередки  організації не стоять на місці і використовують кожну можливість, аби розвиватися навіть в таких складний час. Про них не часто говорять, але їх праця, жертовність та милосердя, готовність кожному допомогти – красномовніші від найгарніших слів. Так, лише за 2022 рік організація допомогла  більш як  12 тисячам  громадян.

Тож щира вдячність Вам за невтомну працю на благо людей!

Аліна РОМАНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: волонтери Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.

Фото з архіву організації.

Добрі, жертовні, працьовиті, незламні та сміливі – це наші українські жінки. І в якій би сфері вони себе не реалізували, велике щастя у житті — стати мамою. Тож напередодні Дня матері ми поспілкувались з людьми, робота яких теж потребує безмежної любові, безкорисливої праці, милосердя та чуйного серця. Люди, в яких немає чужого горя, чужої біди, нема чужих дітей і які завжди готові допомогти. Це — невтомні волонтери Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 328

Уряд продовжив надзвичайний стан, спричинений пандемією коронавірусу, до 30 червня. У Міністерстві охорони здоров’я вирішили – рівень вакцинації в Україні недостатній для формування колективного імунітету. А вже найближчим часом можна буде очікувати на зростання рівня захворюваності. 

«Динаміка зростання захворюваності залежатиме від варіанту SARS-CoV-2, який циркулюватиме, та рівня охоплення вакцинацією населення», – зазначив Ігор Кузін, заступник міністра охорони здоров’я – головний державний санітарний лікар України.

За даними МОЗ, станом на 16 квітня від початку вакцинальної кампанії проведено понад 35,3 млн щеплень. Одну дозу щеплення отримали 16 327 904 людини, дві дози – 15 477 258, отримали першу бустерну дозу – 3 171 471 людина, другу бустерну дозу – 296 892 людини.

Наразі захворюваність на коронавірус в Україні поступово знижується: щотижня на 15–20%. Цифри відносно невеликі: в середньому у МОЗ реєструють 6–6,5 тис. хворих на тиждень. До прикладу, у січні 2022 щодня в країні реєстрували близько 20 тис. хворих. 

Однак, нині половина заражених опиняються на лікарняному ліжку. 

«Це десь близько 3 тисяч випадків госпіталізацій за тиждень. Смертність, на жаль, залишається на досить високому рівні, в середньому йдеться про 100-106 випадків смертей впродовж одного тижня. У 85% випадках це люди старше 65 років», – повідомив Ігор Кузін.

Станом на 26 квітня, за даними головного санітарного  лікаря, в лікарнях країни з коронавірусом перебували 2300 людей, понад тисяча – на кисневій терапії.  Загалом по країні завантажено 3% ліжок, які були виділені для лікування хворих на ковід.

Ситуація 

з коронавірусом 

у світі

Загалом, ситуація з коронавірусом у світі поступово стабілізується. Голова Всесвітньої організації з охорони здоров’я Тедрос Аданом Гебреїсус вважає, що пандемія СOVID-19 може завершитися вже цього року.

Оксана КОВАЛЬ.

Уряд продовжив надзвичайний стан, спричинений пандемією коронавірусу, до 30 червня. У Міністерстві охорони здоров’я вирішили – рівень вакцинації в Україні недостатній для формування колективного імунітету. А вже найближчим часом можна буде очікувати на зростання рівня захворюваності. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 258

Їхня дев’ятиповерхівка спорожніла у перші дні нападу російської навали. Син Віри Петрівни і Валерія Івановича кликав їх із собою, коли зі столиці відвозив на Закарпаття дружину і двох дітей. Але батьки не погодилися. 

Навіть думки відганяли про свій переїзд, оскільки у справдешню жорстоку й криваву війну якось не вірилося. А вона не забарилася. Знавіснілий ворог щосили рвався до столиці, дорога до якої лежала через їхнє містечко, і люто нищив усе на своєму шляху. 

Спочатку під час обстрілів довелося годинами сидіти на сходовій клітці біля ліфта, а потім нестерпні звуки авіаударів, що лунали зовсім поруч, змусили перебратися до підвалу. Там Віра Петрівна і Валерій Іванович познайомилися ще з двома пенсіонерками із сусіднього під’їзду, здивувавшись, що раніше одне одного навіть не знали.

Через кілька днів у містечку зникли вода, електроенергія і газ. Початок березня видався морозним, тож холод дошкуляв відчутно. Свого маленького папужку, що тремтів від холоду і жаху, Віра Петрівна ховала в пухову рукавицю і носила із собою. Страшні дні спливали повільно...

В одну із коротких хвилин затишшя Валерій Іванович вийшов «у розвідку». Побачивши його невдовзі у дверях підвалу разом із двома хлопцями, Віра Петрівна злякано завмерла.

– Не впізнаєш? – звернувся Валерій Іванович до неї, показуючи на своїх супроводжувачів, які голосно привіталися. – Це ж наші сусіди з приватного сектора.

Аж тепер Віра Петрівна згадала юнаків. Бувало, що й сердилася, коли пізніми вечорами вони з компанією сиділи на лавочці під їхніми вікнами, реготали, гучно розмовляючи.

Тим часом Валерій Іванович розповів, що Андрій і Юрко, так звали хлопців, запропонували свою допомогу. Вони знають, де вціліла колонка з чистою водою, а дров після бомбардувань вистачає. Отож невдовзі біля будинку запалало вогнище, можна було зігрітися і зготувати хоча б якусь їжу. 

Запаси картоплі й крупів знайшлися у кожного. Відтоді так і повелося. Андрій та Юрко вранці приносили воду, допомагали розпалити багаття. Обійшовши весь будинок, вони виявили ще одну самітню стареньку з хворими ногами. Допомогли їй перебратися до гурту.

Коли Українська армія послабила наступ рашистів, ночувати піднімалися до своїх квартир – там хоч і холодно, та все ж зручніше, ніж у підвалі. Хлопці щовечора підпирали вхідні двері до під’їзду і квартир, казали, що недобиті орки нишпорять у місті.

А вранці всі поспішали вниз. Якщо гуркотіло близько – ховалися, затихало – виходили на сонечко. Сліз і розпачу не було. Розмовляли, згадували минуле, молилися, аби швидше настав день визволення. Інакше не уявляли кінця загарбницької війни. Не такий ми народ, щоб було по-іншому. Не потрібне нам чуже, але й свого не віддамо. Ось збереться наша армія з силами і погонить зажерливого ворога...

Саме про це говорили, сидячи біля будинку, коли на подвір’ї з’явився Валерій Іванович. «Вірунчику, наші!» – схвильовано вигукував він. Віра Петрівна поспішила назустріч...

Цього дня до їхнього двору завітали волонтери. Підбадьорюючи розповідями про те, як наші бійці на всіх напрямках розбили ворога біля столиці, пригощали свіжим хлібом, іншими харчами, роздавали медикаменти.

За кілька днів у містечку з’явилися вода, електроенергія. Життя поверталося...

Олеся КОСТЕНКО.

Їхня дев’ятиповерхівка спорожніла у перші дні нападу російської навали. Син Віри Петрівни і Валерія Івановича кликав їх із собою, коли зі столиці відвозив на Закарпаття дружину і двох дітей. Але батьки не погодилися. 

Навіть думки відганяли про свій переїзд, оскільки у справдешню жорстоку й криваву війну якось не вірилося. А вона не забарилася. Знавіснілий ворог щосили рвався до столиці, дорога до якої лежала через їхнє містечко, і люто нищив усе на своєму шляху. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 271

Десять років тому у Ковелі сталася по-справжньому вікопомна подія: розпочало діяльність літературно-мистецьке товариство «Творчий світ». Ініціатором його створення була енергійна і активна Віра Семеній, закохана у поетичне слово, талановита і непересічна особистість. 

З кожним роком коло членів товариства розширювалося. Його діяльність вийшла за межі Ковельщини, захопивши в свою «орбіту» поетів, композиторів, художників, прозаїків з Камінь-Каширщини, Старовижівщини, Луцька та інших населених пунктів Волині. З ініціативи пані Віри та за підтримки редактора Миколи Вельми в газеті «Вісті Ковельщини» регулярно виходила в світ тематична сторінка, на якій свої твори друкували самобутні митці краю Лесі Українки. 

За минулих 10 років члени товариства провели багато велелюдних зустрічей, вечорів, презентацій, видали десятки поетичних збірок. В цьому їх активно підтримували працівники центральної районної бібліотеки (нині – Публічна бібліотека м. Ковеля), її директор, Заслужений працівник культури України Галина Божик, яка передчасно пішла у засвіти. 

На жаль, обірвалося життя й окремих творчих особистостей, зокрема, Петра Андрейчука, Олени Мокроусової, Георгія Ідрісова, Олени Камінської, Раїси Марчук, Богдана Поремського, Володимира Михайлова. Їх творчості і пам’яті була присвячена зворушлива сторінка творчого вечора, який цими днями відбувся в Публічній бібліотеці і був приурочений до 10-річного ювілею «Творчого світу».

Продовжили цю сторінку поетичні читання, співана поезія, струни гітари й фортепіано, соло скрипки, дитячі голоси-дзвіночки. 

Хвилиною скорботи згадали наших полеглих воїнів, які гарячими серцями захистили нас від московських загарбників, а для тих, хто сьогодні стоїть під ворожими кулями, всім миром збирали кошти для виготовлення таких необхідних засобів захисту, як плитоноски.

Завершальним акордом заходу став виступ народного аматорського хору працівників культури «Вишиванка». Він подарував присутнім з нагоди дня жінок-мироносиць свої чудові «Чебреці», а також виконав твори на слова учасників «Творчого світу» Олени Місюри (ведучої вечора) та Віталія Лихобицького, музику до яких написав Олег Корнелюк, — пісню про Волинь та славень Ковельщині.

Вечір «Поезії акорди чарівні» пройшов за переповненої зали бібліотеки, виру позитивних емоцій, непідробної скорботи за тими, хто не дожив до сьогоднішнього дня, і твердої віри в неминучу Перемогу України над путінськими зайдами.

Наш кор.       

Десять років тому у Ковелі сталася по-справжньому вікопомна подія: розпочало діяльність літературно-мистецьке товариство «Творчий світ». Ініціатором його створення була енергійна і активна Віра Семеній, закохана у поетичне слово, талановита і непересічна особистість. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 739

 У культурно-просвітницькому центрі відкрили персональну виставку ковельської вишивальниці Ольги Руднік. Це вже друга персональна експозиція майстрині. Першу було презентовано п’ять років тому, а до того вишивальниця брала активну участь у місцевих колективних вернісажах.

Крім того, Ольга Руднік та Ніна Габрилевич стали головними вишивальницями гігантської сорочки для Тараса Шевченка, що була створена в рамках проєкту «З Батьківщиною в серці».

Ольга Руднік – це невтомна бджілка, яка й дня не може провести без вишивання, бо здається їй, що такі дні, коли вона не працює з ниткою та голкою, прожиті даремно.

Чималий творчий доробок у майстрині. Всі роботи годі й перелічити. Багато з них уже розлетілося світом – одні подаровані авторкою, інші придбані поціновувачами прекрасного.

Загалом на виставці представлено понад п’ятдесят картин різного формату. Тематика робіт різноманітна – ікони, портретні роботи, натюрморти, дуже багато затишних, спокійних пейзажів. Найбільше жінці подобається вишивати складні схеми, де переплітаються різні кольори. З нетерпінням Ольга Василівна береться за нову вишивку, бо ж іще має багато планів.

Слова подяки та захоплення звучали для пані Ольги під час відкриття. Своїми враженнями від виставки ділились гості та рідні – директор історичного музею Маргарита Матвійчук, поетеса Віра Семеній, вишивальниця Ніна Габрилевич, добра знайома Тетяна Балецька, чоловік майстрині Олександр.

Привітав Ольгу Руднік і начальник управління культури, молоді, спорту та туризму Андрій Мигуля, який разом з акомпаніатором Аллою Мазур виконали музичний твір «Два кольори».

Запрошуємо ковельчан та гостей міста відвідати виставку вишитих картин, що впродовж місяця буде діяти у виставковій залі Ковельського історичного музею (вул. Незалежності,89). 

Вл. інф.

 У культурно-просвітницькому центрі відкрили персональну виставку ковельської вишивальниці Ольги Руднік. Це вже друга персональна експозиція майстрині. Першу було презентовано п’ять років тому, а до того вишивальниця брала активну участь у місцевих колективних вернісажах.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 197

29 квітня у День українського футболу на спортивних майданчиках МЦ «Спорт для всіх» відбувся турнір з нагоди 10-річного ювілею заснування дівочого футболу в місті, ініціатором якого був тренер Сергій Логінов.

Змагання проходили у двох вікових групах: молодшій – дівчатка 2013 – 2014  та старшій – 2009-2010 років народження. У змаганнях взяли участь команди «Амазонки» (м. Луцьк), ДЮСШ №1 ім. Петра Стуса (м. Ковель), Буська ДЮСШ (м. Буськ, Львівська обл.) та ДЮСШ смт Маневичі.

Цікаво й напружено проходили матчі між давніми суперниками – юними футболістками з міста залізничників та спортсменками   Маневич. З однаковим рахунком 2:0 перемога  — за ковельчанками. Дорослі дівчатка взяли реванш за прикру поразку на чемпіонаті України. 

На урочистому відкритті зі словами привітань виступили директор ДЮСШ № 1 ім. Петра Стуса Віталій Волосюк, депутат міської ради Людмила Васковець, головний суддя змагань Володимир Олексюк, якому допомагали Олександр Вельма та Ірина Супрунович. 

Переможцями змагань як у молодшій, так і в старшій групах стали вихованці тренерів-викладачів Сергія Логінова та Володимира Олексюка з Ковеля. Вони нагороджені кубками, а всі учасниці – пам’ятними медалями. Також кожна з команд отримала солодощі від торговельної марки «Скиба».

Організаційний комітет визнав також кращих гравчинь у кожній команді. Ними стали Прокопчук Вікторія та Швебенко Мілана (м. Ковель), Руда Марія та Хуцишин Злата (м. Буськ), Бочарьова Тетяна та Ковальчук Анна (м. Луцьк), Нестерук Христина та Бубнюк Вероніка (смт Маневичі).

Організаційний комітет та головна суддівська колегія щиро вдячні управлінню культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, керівникам спортивних установ: МЦ «Спорт для всіх» Віктору Мацюку та ДЮСШ № 1 ім. Петра Стуса Віталію Волосюку, торговельній марці «Скиба», батькам за надану допомогу у проведенні цього заходу.

Володимир ОЛЕКСЮК,

головний суддя змагань.     

29 квітня у День українського футболу на спортивних майданчиках МЦ «Спорт для всіх» відбувся турнір з нагоди 10-річного ювілею заснування дівочого футболу в місті, ініціатором якого був тренер Сергій Логінов.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 271

"...Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому? - Насамперед - віру, що ти сюди неодмінно повернешся!.." 

Ці рядки вірша Сергія Жадана, а також інші поетичні твори – Богдана Томенчука (Богдан Томенчук) та Лали Тарапакіної, стали певним лейтмотивом нашої вистави – трагікомедії "Чужесранка", її червоною ниткою та вказівником, бо навіть розуміючи, що життя ніколи не буде таким як колись, необхідно зберігати віру в те, що ми все ж зможемо жити – радіти, мріяти, планувати, кохати, творити – робити все, що робить нас щасливими.

Сьогодні на нашій землі війна руйнує будинки, позбавляє звичного комфорту та укладу життя, жене людей з обжитих місць кудись у незвідані далі... Згадайте, як іноді важко було скласти валізу на відпочинок, а тепер у одну валізу потрібно вмістити все своє життя... Ті, хто залишився, засуджує тих, хто зірвався й поїхав, ті, хто поїхали, звинувачують у нерозумінні тих, хто лишився – замкнуте коло відсутності усвідомлення – у кожного свій поріг болю та страху... Будь-яку ситуацію легко розумієш, судиш і розрулюєш, коли ти поза її межами - коли вона тебе не стосується...

Колись ми теж думали, що війна з усією бідою, що її супроводжує, - це десь далеко, це не про нас, але незакритий гештальт вивернув назовні кількасотлітню історію та оживив страшних привидів минулого, помістивши нашу країну ніби у стару чорно-білу кінострічку чи перенісши нас на сторінки книжок про війну...

Ми, як у тому афоризмі, не вибирали час, у якому нам жити, але – неочікувано для ворогів - ми вибрали достойний спосіб як у цих запропонованих нам обставинам жити й діяти. Все, що сьогодні відбувається, уже історія – ми відчуваємо її опалюючий подих, чуємо її тяжкі кроки, бачимо, як вона заносить на свої сторінки героїв та мерзотників, справедливо наділяючи кожному, що йому належить.

Вистава "Чужесранка" за однойменною п'єсою Ірини Феофанової – друга весняна прем'єра нашого театру. Перша була драма "Закрите небо" за твором Неди Нежданої. Ми запланували ці постановки для масштабного збору коштів на потреби бригад ковельських військових, що знаходяться в гарячих точках на передовій. Наші воїни б'ються, а ми подаємо набої –  тим більше, що мистецтво теж зброя і дуже потужна.

На початку квітня ми зіграли "Чужесранку" тричі - допрем'єрний показ у Люблинці та два прем'єрних у Ковелі. Ми надзвичайно вдячні нашим глядачам, які заповнювали залу кожного разу – ваші сміх та сльози, ваші гарячі оплески, емоційні теплі відгуки неймовірно підтримували та допомагали... Бо коли глядач щиро вірить, що зайшов справжній хуліган напідпитку і поривається його знешкодити та вивести, або зізнається, що відчув себе жителем того сценічного села Калинівка, або щиро оплакує загибель головної героїні, при цьому відмовляючись це сприйняти за законом жанру... - це так надихає, вертає сили, заряджає емоціями.

Дякую моїм дорогим акторам! Ви були просто надзвичайні – і дорослі, і маленькі, і навіть чотирилапі й пухнасті.  Люблю вас і пишаюсь вами! Дякую усім, хто поруч! Дякую нашим чарівникам світла, звуку та спецефектів - Володимир та Світлана Федорук, - завдяки вам завжди створюється ця неповторна атмосфера... Дякую технічному персоналу за допомогу у підготовці сцени - Володимир Головницький, Анатолій Мельник, Олександр Олексюк, Ігор Воробей, дякую дівчатам-касирам - Ірина Цехончук, Тетяна Невірко, Валентина Самсонік, дякуємо директору КЗ НД "Просвіта" Михайлу Пірожику та начальнику Управління культури, молоді, спорту та туризму м. Ковель   Андрію Мигулі за сприяння та підтримку. Дякуємо ще раз нашій авторці – Ірині Феофановій – за можливість втілити п'єсу у життя, сподіваємось, що зустрінемось та обнімемось. 

Завдяки нашим шанувальникам за три покази благодійних вистав було зібрано шістдесят дев'ять тисяч гривень, які ми передали на потреби двох бригад. Один прилад вже куплено та доставлено, другий – в процесі, як тільки подаруночки будуть у хлопців – відзвітуємось з фото.

Працюємо далі – плануємо виїзди з виставами, маємо запрошення у різні міста... – дякуємо нашим героям за можливість займатись улюбленою справою, за можливість просто жити... – йдемо разом до Перемоги!

Альона  МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,  

засновник,  художній керівник та режисер-постановник театру-студії “10 ряд 10 місце”. 

"...Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому? - Насамперед - віру, що ти сюди неодмінно повернешся!.." 

Ці рядки вірша Сергія Жадана, а також інші поетичні твори – Богдана Томенчука (Богдан Томенчук) та Лали Тарапакіної, стали певним лейтмотивом нашої вистави – трагікомедії "Чужесранка", її червоною ниткою та вказівником, бо навіть розуміючи, що життя ніколи не буде таким як колись, необхідно зберігати віру в те, що ми все ж зможемо жити – радіти, мріяти, планувати, кохати, творити – робити все, що робить нас щасливими.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 210

У народній  медицині кріп вважається борцем із високим тиском, закрепами, болем у шлунку й сечовому міхурі, нетриманням сечі й калу. 

Тож рекомендуємо такий рецепт: у заварювальний чайник насипати столову ложку насіння кропу й залити пів літра окропу. Накрити чайничок серветкою або закутати рушником і залишити на 40 хвилин, щоб насіння добре запарилося та віддало воді всі цінні речовини.

Настій треба пити з носика чайника по три ковтки не менше семи разів на день, а краще 10. Обов’язково під час їди, але не натще і не після ситної трапези.

Курс оздоровлення — тиждень, потім для профілактики настій можна вживати періодично, скажімо, 2-3 дні щомісяця.

Крім зазначеного ефекту, настій насіння кропу допомагає позбутися кашлю, бронхіту, болю в горлі, а також безсоння. 

У народній  медицині кріп вважається борцем із високим тиском, закрепами, болем у шлунку й сечовому міхурі, нетриманням сечі й калу. 

Тож рекомендуємо такий рецепт: у заварювальний чайник насипати столову ложку насіння кропу й залити пів літра окропу.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 220