Повідомлення в номер / Це і моя війна

14.11.2022

Це і моя війна

Над Ковелем лунає гнітюча сирена. Вона, немов удав, стискає свідомість, нагадує, що у цьому маленькому, чарівному куточку України теж іде війна. О, ця хижа тварюка вміє вселяти у людське єство страх. Вона паралізує твої рухи, твій дух, нав'язує думки про безвихідь. Веселе, родинне, приємне, заспокійливе життя відходить на задній план.

Мимоволі починаєш "спілкуватися" з телевізором, смартфоном, комп'ютером. А там – ще більше! Тебе беруть в лещата сумні новини, в яких – руїни будівель, розбиті танки, гелікоптери і ракети, смерті дорослих і дітей. Разом із тим, як вирок, безкінечні черги біженців. Ці – до Європи...

З тих уламків інформації зароджується думка: це ж повторення гітлерівського вторгнення 1941 року!

Справді, а що відрізняє путіна від гітлера? Така ж безжальність до живих істот, та сама ідея про розширення життєвого простору, той самий геноцид націй та народів і зверхність “обраної” раси.

А сирена гуде… гуде… гуде…

Удав війни тисне на шию, груди, голову. Свідомість не сприймає інформації, що 71 відсоток росіян підтримують цю патологічну "спецоперацію", вірить у безжальну бойню українців, затіяну диктатором. Немало таких яструбиних виродків, які плескають в долоні: мовляв, "давно їх надо било поставіть на колєні". Ця фраза російського генерала у відставці ще раз підтверджує, як імперські держиморди сприймають колонізоване населення, вважаючи його за раба. Непокірних вони готові знищувати під корінь. В цьому списку – кримські татари, вільні чеченці та українці.

Переписуючи і фальсифікуючи історію, вони винаходять злочинну теорію про "єдиний народ", а незгідних сьогодні просто готові убивати "нєпобєдімой руськой армієй". І все через безкарність і через те, що на них не падають смертоносні бомби та ракети.

А сирена і надалі співає свою монотонну "пісню" небезпеки.

"Бути чи не бути?" – словами Шекспіра висловився Володимир Зеленський у зверненні до парламенту Великобританії. Зрештою, і до співвітчизників, і до себе. І небезпідставно.

Справді, країна в небезпеці.

"Бути!" – відповідаю я. Не маємо права на повернення до репресій, геноциду голодом та колективного рабства, з послідовним винищенням, "меншовартісних народів".

Стають українці, Воїни світла, на смертельний бій. "Тіло й душу ми положим за нашу свободу", – клянуться словами Гімну ці герої, супермени війни.

Це – наш Гімн і, на жаль, це наша війна.

Вкотре повертаюся до історії. Дві з половиною тисячі років тому триста спартанців повстали проти багатотисячної армії Дарія. Вони загинули. Але не стали на коліна. Вірю, що козацький дух наших характерників злетить над світом, розбудить народи, і ми переможемо двоголового змія, а росіяни прозріють, і возсіяє мир.

Боже! Знову ця сирена. Вона не замовкає, а, навпаки, підносить звуки на найвищу октаву і бентежить все моє єство. А, можливо, це загострене почуття має історичні підстави?

Я – дитя війни. Народився під гуркіт гармат і танків у час боїв за Ковель у 1944 році. Мама і я теж були біженцями, і від бойових дій ми тікали аж до Теремно, що за Луцьком. Потому п'ятирічним із своїми однолітками ми гралися у війну і перемагали фашистів: "Гітлер, капут!". В селі ще у 1950 році стояв підбитий німецький танк, на якому ми "вивчали" зброю тієї війни. А навколишні поля, ліси, пагорби були засіяні патронами, мінами, снарядами і зброєю. Багато дорослих і дітей загинули від тих повоєнних "дарунків".

Я дивом лишився живим і не покаліченим. Здається, моїм ангелом-охоронцем була моя мама, яка так хотіла, щоб я жив.

Виживали в бідності і нужді. Напівголодні, напіводягнуті в хатині типу хліва. Це я до того, що після перемоги нас чекає нелегке життя.

А сьогодні я хто? Сивочолий дід війни? Все повертається на круги своя, тільки в іншому статусі і з більш загостреним відчуттям реальності.

Тепер я знову у війні не дитячій, а дорослій. Закликаю до Перемоги і миру і волаю: "Путін, капут!".

Раптом тиша. Це замовчала та клята сирена. Дай, Боже, щоб вона замовкла назавжди, а з небес долинув віщий голос. Ангела миру: "Війні кінець. Радуйся народе! Слава Україні!".

Р.S. Після написання цього матеріалу я від ведучої одного з телеканалів почув: "А чи знайдеться українець, який простить цю війну росіянам?".

"Возлюби ворогів своїх", – приходить на думку Христове. Але як полюбити того, хто створений для нищення? Як полюбити диявола, сатану, лихого біса, чорта, антихриста, у якого відсутні почуття людяності, милосердя, доброчинності? Який кайфує від пролитої чужої крові? Людина – це унікальне створіння. Вона вміє відсторонитися від горя, біди, жорстокості, знущань, ховаючи це все за якусь шторку у підсвідомість, щоб жити далі.

Але, попри все, не забуде, бо пам'ять – це теж суддя, і вона вимагатиме Божої кари незалежно від терміну давності. Надіюся, горітимуть наші вороги братовбивці-каїни у пеклі.

Світе, почуй мій голос!

Світе сущий, почуй мій

голос

З прадавніх днів, років,

століть.

Чи вистигне дідами

виплеканий колос,

Чи Україна-мати не

схилиться, встоїть?

Колись запитували Ви: "А де

оця країна?".

Мені і боляче, й образливо

було,

Бо ж крила зв'язані були

насильно,

І животворне у неволі

томилося зело.

Сьогодні поле поливається

живою кров'ю

Наших воїнів-синів і дочок

України.

Пробачте, мамо, –

поблагословіть на Долю,

Бо засумувала, зажурилася

червона калина.

Світе сущий, світе

праведний, великий,

Єдині будьмо у цю історії

лиху годину,

Ми всі в однім човні – іде

війна безлика.

Єднаймося! Заради миру

Європи і України!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 223

Повідомлення в номер / Дошкульне слово до бою готове!

14.11.2022

Дошкульне слово до бою готове!

В Україні – війна. Здавалося б, журба і сльози. Але українці – нація, яка в найстрашніші часи не корилася і не скориться ворогу. Їх перевіреною "зброєю" є гостре, дотепне і нищівне слово, гумор і сатира, які піднімають бойовий дух людей, не дають пропасти оптимізму, вірі і надії на Перемогу.

На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.

Коли ми переможемо, треба обов'язково зняти комедію про цю війну.

Так, саме комедію.

Повнометражну, яку побачить увесь світ.

І про бандероавтомобіль, якому позаздрив би Бетмен.

І про гопників, які захопили ворожий БТР.

І про ромів. Які вкрали танк у росіян.

І про бомжів, які збирали пляшки для "Бандерівських смузі" чи коктейлів молотова.

І про бабусь, які шукали ворожі мітки і заодно замалювали по району всі контакти диверсантів.

І про обідраних російських військових, яких гостинно прийняла добра українська бабця і напоїла чаєм з пургеном, а тоді спалила одного просто у нужнику.

І про звичайного українського дядька, який голіруч з цигаркою в зубах переніс міну з дороги в лісопосадку.

І про те, як дівчина якомусь любителю слати дікпіки в месенджер дала номер рахунку для допомоги ЗСУ, а той переказав на нього гроші.

І про те, як українські залізничники на Сумщині заманили ворожий бронетранспортер в тупик. Коли москвота приїхала – двох "туристів" пов’язали і здали теробороні.

І як ті дебіли прийшли до відділення української поліції в Харківській області, щоб випросити трохи соляри, бо у них скінчилася.

І як руський десант по старих картах спустився туди, де мав бути ліс, а опинився в голім полі і був зразу ж пов’язаний.

І як десантуру скинули просто недалеко берега в Чорне море, а вода – 0°С. Тероборона чекала на березі, щоб перестріляти, а непрохані гості самі "передали" власні м’ясо і кості рибам.

І як у Миколаєві люди зловили і прив'язали мародера без штанів до стовпа, а поліцейський автомобіль, що приїхав на виклик, фарами підсвічував голий зад.

І як власниця турагенції з організації сафарі в Занзібарі переказала передплату від російських клієнтів на допомогу українським військовим і скинула їм квитанції.

І про сафарі в Гадячі, коли їхала колона в Полтаву і заблукала, повернула на Гадяч, а там натрапивши на наших мисливців, покидала танки і чухнули в ліс. А мужики відстрілювали їх по тому лісу.

І як дід Толя, який поцупив ворожий БМП, причепивши його до свого трактора.

І не забудьте про капітана Тараса Остапчука, який утопив яхту віце-президента концерну з виробництва зброї "Ростех" – російського олігарха Олександра Міхеєва, щоб помститися за обстріляний в Києві будинок, а іспанський суд його виправдав.

І про кіберугрупування "Anonymous", хакери якого поклали державні сайти рф, запустили в ефір гарну українську музику і в загальний доступ злили базу даних, яка містила телефони, пошту та імена співробітників міноборони росії.

Ні, Україна більше не сумна й не пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам’ять для наших Героїв.

А ворогу – зневага цілого світу. Смішні й бридкі дії хворого карлика.

Слава Україні!

Р.S. А в саундтрек пустити лиш одне слово "паляниця", і як його вимовляють перелякані свинособаки.

@Олена Донченко@

Свіжий рейтинг армій світу. Топ -10:

1. США. 2. Китай. 3. Київські. 4. Харківські. 5. Сумські. 6. Чернігівські. 7. Миколаївські. 8. Британські. 9. Збройне формування фермерського господарства Свирида Опанасенко. 10. Роми з трактором.

Викликає путін екстрасенса і запитує про своє майбутнє. Той каже:

– Ви помрете на велике українське свято.

– Я не знаю дат українських свят.

– Дата не має значення – колиб ви не померли, буде велике українське свято.

В Сирії московити їздили на навчання, в Чехію – на навчання, в Грузію – на навчання, в Україну – на навчання.

Ок! Україна вручить їм "дипломи": червоні від крові, з познакою "Смерть ворогам!"

Білоруси! Якщо ви надумаєте рушити на Волинь, пам'ятайте: тут живуть "найстрашніші" люди – копачі бурштину. Їх навіть наше СБУ не може побороти, а ви – тим більше.

Запитання по суті: не розумію, чому Бен Ладен, який підірвав два американських хмарочоси у 2011 році – міжнародний терорист, а істота, яка дала команду бомбардувати українські міста, ні?

Всі хто живуть в Україні, але мріють про росію, мають вибір:

1.Виїхати.

2. Заткнутися.

3. Померти.

Але росії в Україні не буде!

Бажаємо всім кацапам і деяким сябрам так спати по ночах, як “спить” вся Україна останніми ночами

Андрій Макаревич, рок-музикант, лідер групи "Машина часу" – путіну: "Щоб так обіср…тися в розрахунках(нападу на Україну – ред.), треба взагалі не бачити реальної картини того відбувається. Але якщо ти її не бачиш - як ти взагалі керуєш країною?".

Авраменко наголосив, що слова "росія", "москва", "путін" і т. д. можна писати з маленької букви.

Зібрав Охрім СВИТКА.

На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.

Зібрав Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 244

Повідомлення в номер / Ми всі – на посту!

14.11.2022

Ми всі – на посту!

Справжню суть людини виявляють екстремальні ситуації. Такою ситуацією ситуацією сьогодні є агресивна війна Росії проти України. Війна підла, кривава, антилюдська. Саме вона дає змогу, наче рентгенівські промені, "просвітити" кожну людину, отримати відповідь на запитання, хто є хто.

На щастя, в більшості випадків відповідь на це запитання в Україні звучить зі знаком "плюс". Виявилося, що українці – це люди, для яких поняття честі й гідності не просто слова, а чіткий орієнтир до дії. Перед загрозою біснуватого московського монстра вони, як ніколи раніше, згуртувалися в єдине ціле, гуртом повстали проти спроб кремлівського бузувіра знищити нашу державу.

У ці чорні дні кожен із нас – на посту. Хто – на бойовому, хто – на трудовому, хто – на волонтерському. Всі ми об'єднані однією метою: зробити свій внесок у нашу майбутню перемогу, зміцнювати економічну і оборонну міць країни, оточити турботою соціально незахищені категорії населення, захистити дітей і онуків від жахіть війни, евакуювавши їх у безпечні місця.

На своєму посту – і журналісти "Вістей Ковельщини". В силу різних причин їх залишилося в редакції дуже мало. Але ми духом не падаємо, продовжуємо роботу з підготовки і випуску в світ чергових номерів газети. Сьогодні ми вирішили додати трохи позитиву у зустріч із вами, а тому сьогоднішній випуск – у повноколірному зображенні (перша і остання сторінки).

Звичайно, номер менший за обсягом, аніж раніше – 8 шпальт замість традиційних 12-ти або 16-ти. Але, сподіваємося, це тимчасово. Головне, щоб наші ділові партнери – тернопільські поліграфісти і волинські поштовики – мали змогу успішно виконати свою роботу, як і попереднього четверга. Сподіваємося, що так і буде.

З досвіду останнього часу ми переконалися: газета людям дуже потрібна. Про це вони нам телефонують, розповідають при зустрічах, дописують у мережі Фейсбук. Зросла і їх творча активність, про що свідчать матеріали свіжого номера "Вістей Ковельщини". Тут – багато листів наших читачів, в яких – думки, почуття, болі і радості.

В свою чергу, редакція подає інформацію, яка, вважаємо, буде корисною для наших земляків.

Отож, ми всі – на посту! Тримаймося разом! Гуртом ми – сила!

Слово до читача

Ми всі – на посту!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 229

Повідомлення в номер / Бог і Правда – на нашому боці!

14.11.2022

Бог і Правда – на нашому боці!

Війна зайшла в наш дім, так стало страшно жити в нім, але це – наш дім, наша земля, наша країна, і тому агресора не треба боятися. Почали ми всі дружно разом об'єднуватися, підніматися заради оборони нашої неньки-України.

Ворог не очікував такого опору, лютує все більше, поливає нещадним пекельним вогнем нескорені українські міста і села, намагається поставити нас на коліна. Але йому нас, українців, не подолати, не зламати патріотичний, сильніший сталі, дух, бо ми всі – разом, бо ми всі – єдині: влада, народ і армія, бо ми всі – на своїй рідній землі, а вдома навіть і стіни допомагають.

Дорогі наші воїни, наші славетні Захисники Вітчизні!

Бийте нещадно ненависного для нас ворога, який прийшов на нашу землю з вогнем і мечем, від яких і сам загине!

Ми, ветерани війни і праці, бажаємо Вам міцного-преміцного здоров'я, сили богатирської, сталевої витримки, мужності, непохитності в боях з ненависним ворогом!

Нехай Вас, наші соколи, ворожі кулі оминають, а Господь від усього лихого оберігає!

Бог і Правда – на нашому боці.

Ця проклята війна закінчиться швидко, завдячуючи мужності й героїзму всього українського народу, і яскраве Сонце миру засіяє над усім світом!

Будь проклята війна!

Будь навіки проклята, кривава війна,

І разом з нею – Путін, лихий Сатана,

Який прийшов на святу землю всіх лякати

і гнобити,

Який війну для українців розв'язав,

Та дух козацький в українців не зламав –

Всі українці піднялися Україну боронити.

Не так і легко ката лютого спинити…

Схід, Південь… Україна наша вся горить.

Палає рідний Київ – серце України…

Та на коліна не поставите ви нас,

Ви тут усі зустрінете свій смертний час.

Непереможні ми, бо наш народ і армія єдині!

"Царям" таким, як Путін, треба пам'ятати:

Де живе Правда, там Бог готовий помагати,

А не агресорам, які крокують по трупах до

слави.

Путін знищить українців захотів,

Та сам провалиться у пекло до чортів,

Ще й в пух і прах перетвориться вся його

держава!

Україні, народу, Героям – слава!

Марія БАТРАЧЕНКО,

голова Ковельської міської ради

ветеранів війни і праці.

Марія БАТРАЧЕНКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253

Повідомлення в номер / Волонтери на посту…

14.11.2022

Волонтери на посту…

Вже минуло два тижні, відколи на нашу рідну Україну віроломно і підло вдерся окупант з Росії, який нібито прийшов нас "визволяти". Ми не в полоні, що нас треба визволяти, ми – на своїй землі, і ми нікого не просили, щоб нас визволяли.

Ми – вільний народ, який любить життя і свободу! Ми не хочемо воювати, ми прагнемо миру. Але мирно жити не дають "добрі" сусіди, до яких наші українці колись їздили на заробітки, створювали там сім'ї, наводили порядок біля хат, які ледве визирали з бур'янів і багато з ким стали родичами. Але в те, що зараз у нас війна, не вірять навіть родичі, що живуть в Росії, бо у них ніхто не говорить правду. Але якою б гіркою правда не була, вона все одно залишається правдою.

І сьогодні, коли Росія бомбить наші села і міста, стріляє в невинних дітей і старих людей, мирне населення селища Люблинець всіма силами допомагає зупинити ворога, який не дає спокійно жити. Пенсіонери, учні, молоді жінки плетуть маскувальні сітки для бронетехніки.

Одні ріжуть вузькі стрічки, інші в'яжуть, а треті приносять працюючим печиво, фрукти, чай і смаколики. Всі працюють злагоджено і дружно, бо хочуть, щоб швидше настала перемога. Люди несуть старі речі, щоб різати на стрічки, дехто ріже вдома, а готове приносить. Мешканці Люблинця не шкодують нічого – навіть цілими рулонами приносять тканину, щоб було з чого різати.

Також добре налагоджено збір продуктів харчування на пунктах прийому. В достатній кількості є теплі речі, матраци, каремати, ковдри. Створена територіальна оборона, яка завжди напоготові і надійно захищає наше селище. Наших захисників дуже добре годують: приносять пиріжки, борщі й супи, тушонку, сало, каву і багато чого іншого. Наші хлопці нагодовані і завжди готові дати відсіч ворогові. Вони запевнили жителів селища, щоб спокійно спали, бо вони не пропустять жодного бандита, який сунеться до наших кордонів.

Своїми молитвами ми підтримуємо наших захисників. Хай Бог помагає і захищає наші сім'ї і наближає перемогу.

У слові Божому сказано: "Надійся на Господа, будь сильний, і хай буде міцне твоє серце, і надійся на Господа!" (Пс. 26 (27): 14). І хочу запевнити, дорогі українці, у впевненості в перемозі у цій війні словами пророка Ісаї (41:10-13): "Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю. Отож, засоромляться та зніяковіють усі проти тебе запалені, стануть нічим та погинуть твої супротивники. Шукатимеш їх, але їх ти не знайдеш, своїх супротивників; стануть нічим та марнотою ті, хто провадить війну проти тебе. Бо Я – Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся, – Я тобі поможу!".

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Фото автора та

Сергія ДАНИЛЮКА.

На нашу рідну Україну віроломно і підло вдерся окупант з Росії, який нібито прийшов нас "визволяти". Ми не в полоні, що нас треба визволяти, ми – на своїй землі, і ми нікого не просили, щоб нас визволяли. Ми – вільний народ, який любить життя і свободу!

Ми не хочемо воювати, ми прагнемо миру. Але мирно жити не дають "добрі" сусіди, до яких наші українці колись їздили на заробітки, створювали там сім'ї, наводили порядок біля хат, які ледве визирали з бур'янів і багато з ким стали родичами. Але в те, що зараз у нас війна, не вірять навіть родичі, що живуть в Росії, бо у них ніхто не говорить правду. Але якою б гіркою правда не була, вона все одно залишається правдою.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 232

Повідомлення в номер / "Ми з вами!" – Польща з Україною

14.11.2022

"Ми з вами!" – Польща з Україною

Більше мільйона українських громадян виїхали з України до сусідніх країн з тих пір, як Росія розпочала вторгнення в Україну. Більшість тих, хто шукає притулку, становлять жінки та діти. Про це повідомило видання Newsweek.

За даними ООН, майже половина біженців прибули до Польщі. Своєю чергою, поляки активно підтримують українців та збирають гроші на допомогу.

Магазини в Польщі почали працювати на підтримку України. 10% від суми покупок скеровують на допомогу українцям.

Як повідомили в телеграм-каналі "Інсайдер Україна", про загальнодержавну гуманітарну акцію поляків у магазинах сповіщають відповідні оголошення.

У громадському транспорті та посеред польських міст громадяни помічають усе більше табло зі словами підтримки для України. Окрім цього, для українців у Польщі зробили безплатним проїзд у комунальному транспорті. Тим часом, великі мережі магазинів у Польщі, такі як Biedronka, Carrefour, Zabka та Rossmann прибирають з полиць білоруські та російські товари.

х х х

Серед тих, хто зараз в Польщі, і мої знайомі: мами з дітьми. Вони постійно на зв'язку. Страх за українських чоловіків, Україну - їх і там тримає в постійній напрузі.

"Аби тільки чоловіка дочекатися з війни. Щоб був живий… Повертатися, мабуть, не будемо. Немає куди… – передає мені слова жінки з Харкова моя знайома ковельчанка Валентина. Вона з дітьми – донькою і сином – вже тиждень як в Явідзі, що біля Любліна. Таких історій наслухалася чимало. Сьогодні вона волонтер - допомагає таким як вона біженцям з України.

– Ковельчани і лучани об'єднуються в групи, по всім соцмережам, розповсюджують дані про пункти прийому людей, зустрічають, заспокоюють, – розповідає Валентина. – Поляки, як рідні. Так з нами, як з малими дітьми. До речі, у Польщі, як і в Україні, цілодобово по всім каналам – новини з російсько-українського фронту.

Днями польські волонтери попросили нас доєднатися до їхньої роботи – зустрічали на митниці нову групу тих, хто втікав від війни. Жіночки з Житомира, коли почули українську мову, від радості плакали, але збадьорились, піднялися духом, розговорилися з нами – кожен ділився своєю бідою…

– Після обіду знову їду на одну базу: допоможемо полякам бутерброди робити для біженців на митницю, – продовжила моя знайома. – Поспілкуватися з українцями, розказати, що вся допомога безкоштовна. Бо ж мови не розуміють, перелякані всі. Тут же тільки жінки і діти. До речі, щодо діток. Приємно глянути, це наша розрада. Вони всі задоволені, ніби у якусь пригоду потрапили. Цукерки, тістечка, інші смаколики, іграшки – все для них є.

– Як там твої діти, Валю? – запитую відразу.

– Вже відійшли. Дочка дуже була перелякана, постійно плакала і нервувала. Якби не її сльози, то, мабуть, нікуди не їхали б з України… Але тепер все добре. Допомагають у всьому, без діла не сидять. Син ще й англійську мову добре "підтягнув" – познайомився з хлопцями, які спілкуються англійською.

– А як з житлом?

– Нам знайомий поляк (щире від усього серця йому спасибі) дав свій дачний будиночок. Там все, що треба для життя, є. Та всім українцям підшукують житло, навіть допомагають з роботою. Але, на жаль, не всі це цінують…

– А що, і незадоволені є?

– Вчора на митниці спілкувалася з українцем, який живе 15 років у Польщі (а сам з Трускавця). Вже три дні працює на одному з перевалювальних пунктів, де тимчасово перебувають наші біженці. Люди приїжджають сюди, тут можуть обігрітися, прийняти душ, поїсти, відпочити. А тоді автобуси безкоштовно відвозять їх в будь-яке місто Польщі. То цей чоловік теж казав, що соромно буває за наших. Поляки стараються, вже скільки ночей не сплять, їжу цілодобово готують і стоячи подовгу роздають. Є такі, що перебирають: наприклад, замість чорного зелений чай просять, капучино. То бутерброди холодні, а хочуть гарячих, і в такому ж дусі.

– Чула, що деякі жінки повертаються додому, бо в Польщі, працювати треба.

– Тут ніхто ні до чого не примушує. Просто пропонують. Ти ж не в санаторій приїхав. Тут такого не розуміють: в них працюєш, то маєш, не працюєш – вибач. В Польщі заможні люди, як мурахи, щось роблять, ворушаться, а наші хочуть просто пересидіти. Та це так, до слова… Але якщо сюди доведеться їхати, то можна не хвилюватися. Тут і без родичів чи друзів не пропадете – допомагають абсолютно у всьому, копійки не дають витратити. Головне – кордон перетнути, бо це довго і важко.

У Польщі сьогодні ще одна моя знайома. Вона з восьмирічною донькою в родичів у Варшаві.

– Поляки – великі молодці. Друзі пізнаються у біді, і вони довели, що є справжніми друзями для України в цей важкий для нас час, – говорить моя знайома. – Я ніколи навіть уявити не могла, що з усіх куточків Польщі об'єднаються волонтери, бізнесмени, прості громадяни і розгорнуть допомогу, починаючи з польського кордону.

У зв'язку з тим, що щодня лунають тривожні повідомлення, ситуація на кордоні не проста. Щодня польські кордони перетинає дуже багато жінок з дітьми, вагітних жінок і людей старшого віку. Спостерігаючи за тим, що коїться у чергах, помітила цілий бус дітей, яких перевозила лише одна жінка… Їхали не тільки автомобілями, а й великими автобусами . Дуже багато українців перетинали кордон пішки. Скільки живу, то собі такого навіть не уявляла…

– А як тобі з донькою довелося в дорозі (дівчинка має інвалідність, дуже хвороблива – авт.)?

– Нелегко. Довелося вистояти 15 годин у черзі. Але згодом інші українці мені казали, що нам ще поталанило, бо дехто вистоював по дві - три доби. Що дуже вразило, що прямо на пункті перетину кордону є волонтери, зібрані необхідні речі (медикаменти, гігієнічні засоби тощо), продукти. А поляки тобі готові віддати все: "Ще, пані, бери, ще!..". Зустрічають дуже душевно, підбадьорюють: "Ви мужні, ви сильні. Тримайтеся!".

Дуже багато поляків розселяють по своїх домівках, приймають абсолютно чужих і незнайомих людей з України. Наші сусіди розуміють, що ми, українці, переживаємо зараз найбільше лихо, яке може спіткати людство. Вони щиро нам співчувають, шкодують, обіймають, готові віддати все, аби ми змогли вистояти. Щойно ми приїхали з донькою на місце, поляки, які почули, що ми з України, почали розпитувати в нас, що нам потрібно, чого не вистачає.

– Вже трішки освоїлися?

– Завтра стаю до роботи. Теж буду займатися волонтерською діяльністю, бо роботи дійсно багато, робочі руки треба. Родичі з Польщі познайомили мене з волонтерами, які допомагають біженцям з України. Налаштована працювати, працювати й ще раз працювати, щоб хоч якось підтримати своїх співвітчизників.

Може, нас хтось і засуджує зараз в Україні: мовляв, повтікали, покинули. Але ми б цього ніколи не зробили, якби не наші діти. Чоловіки, які залишилися боронити нашу землю, тепер хоча б будуть спокійні за нас, своїх найрідніших…

Вікторія ЗІНЧУК.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 221

Повідомлення в номер / Вбивцям не буде пощади і прощення!

14.11.2022

Вбивцям не буде пощади і прощення!

Шановний мій співвітчизнику! Загострене відчуття дійсності спонукає до спілкування з тобою. До твоїх роздумів, переживань, аналітики сучасного стану нашого життя пропоную свідчення поважної людини Івана Петровича Мілаша з часів Другої світової війни, яка здавалося на той час найстрашнішою, найбезжаліснішою, найбезглуздішою. Можливо, ці трагічні факти історії стануть поштовхом для переосмислення нашого сьогодення.

Вслухайся і задумайся: "Ковель лежав в руїнах. Німецькі варвари піддали його цілковитому спустошенню. Над умервленним містом стояв сморід від трупів і згарищ. Замість будинків лежали купи цегли і скрученої бляхи, замість дерев і скверів обгорілі пеньки і чорні попелища"…

Пан Мілаш як голова Надзвичайної комісії із розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників повідомляє: "Увесь залізничний вузол, залізничні колії, електропідстанція, два депо, вокзал, водоканал, поліклініка, клуб - підірвані і відбувати їх неможливо. В місті знищені пошта-телеграф, шкіряний завод, меблева фабрика, елеватор, два цегельних заводи, два кінотеатри, дві лікарні, поліклініка, всі школи, бібліотеки, магазини, їдальні, 4 пекарні. Підірвані православна церква і польський костел… Ворог замінував сади, городи, мостові, тротуари, поставив у всіх напівзруйнованих будівлях міни повільної дії".

Ці дані оприлюднила місцева газета 6 липня 1974 року, послуговуючись архівними даними.

Додайте до цього списку звірств війни 35 тисяч невинно убієнного мирного населення та ще стільки вивезеного на рабську працю в рейх, і ви зрозумієте трагізм людської долі, спричинений нацистським режимом. Досить співставити нищення засобів людського існування у 1944 році в Ковелі і в 2022-му – в Маріуполі, і щоб переконатися у тому, що суть німецького фашизму ХХ століття і сучасного рашистського неофашизму схожі. Останній різниться хіба що більшим цинізмом, жорстокістю та підступністю. Якщо нацисти перед битвою за Ковель евакуювали мирне населення з міста, то рашисти в окупованих містах безжально вбивають непокірних і грабують їх.

Прикро співставляти, але якби міста-побратими визначалися за ознаками горя, знущань, терпіння, то в цьому списку в перших рядах були б Ковель і Маріуполь.

Імперії з нацистсько-дикторськими режимами вважають підневільний, колонізований народ меншовартним і рабським. Вони асимілюють його під свою суть, нищать культуру, мову, історію, духовність, просвітництво. Для досягнення цієї ганебної мети не гребують ніякими засобами: війна, психологічний тиск, репресії, зомбування пропагандою свідомості.

Сьогодні своєрідним брендом для українців стало гасло: "Путін ху…о" – мовляв, йшов би ти за "рускім корабльом". Примітивно? Так. Але я навіть не засуджую цієї фрази, тому що це – емоційний протестний сплеск зраненої душі нашої.

Звичайно, образливі слова, на адресу агресора для путіна – це лише шум, і на перебіг подій не впливають. Диктатор неофашистського режиму почуває себе комфортно, бо має міцну основу – зомбованих вірнопідданих. Окремі політики та експерти вважають, що у цій братовбивчій війні винен лише путін. Немає підстав так думати. Адже бункерний диктатор – уособлення значної маси російського профашистського суспільства, яка формувалася не один день, а століттями.

Путін нічим не відрізняється в ненависті до українства і українців від Петра І, Катерини ІІ, Павла, Олександрів, Микол та їх прибічників. І хочемо ми чи ні, на жаль, шовіністично налаштована гілка росіян завжди була і є активним співучасником ганебного геноциду українців.

Сьогодні вкотре пробудився непереможний дух непокірного українського роду. Ллються ріки людської крові, крові Героїв. Поранений агресор-звір за всяку ціну хоче знищити українську націю.

Та йому це не вдається, тому що на нашому боці - весь демократичний цивілізований світ. Настраханий війною, він обережний, повільний, неповороткий, але він, як і ми, хоче зупинити війну, зруйнувати імперський неофашистський режим. Ми на вістрі цих подій. Місія надзвичайно складна. Але в ім'я майбутніх поколінь, в ім'я збереження роду, в ім'я демократії та свободи мусимо іти, зціпивши зуби, долаючи смерть і терни, до кінця, до Перемоги. Вона буде, бо з нами Бог і Правда.

Анатолій Семенюк.

P. S. Коли цей матеріал був підготовлений до друку, в засобах правдивої інформації з'явились повідомлення про звірства російських окупантів в Бучі, Гостомелі, Ірпіні. Ці факти знущань над мирним населення сколихнули увесь світ. "Нелюди! Кати!" – чути звідусіль. На жаль, нічого іншого чекати не доводиться, адже ці звірства течуть стрімкою рікою, з часів орди ХІІІ століття, голодоморів і репресій ХХ століття тощо.

Слід нагадати, що руїни Ковеля 1944 року – великою мірою справа рук радянських "визволителів". Тому допоки буде існувати ця агресивна імперія, доти висітиме загроза не тільки над містами, але й над цілим світом.

А. С.

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 199

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 10 – 16 листопада

10.11.2022

Погода в Ковелі

10 – 16 листопада

Погода в Ковелі 10 – 16 листопада

Четвер. Хмарно, часом дощ. Температура: 10^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 8^оС. Вітер західний помірний.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 11^оС. Вітер західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 309

Повідомлення в номер / Отримали оновлену вакцину

10.11.2022

Отримали оновлену вакцину

Закликаємо не зволікати

зі щепленням від COVID-19!

Центр ПМСД Ковельського МТМО отримав у достатній кількості вакцину Pfizer/Comirnaty TRIS (оновлена формула).

Зробити щеплення можна першою та другою дозою, а також бустерною дозою (першою та другою). Крім того, інформуємо про взаємозамінність вакцин: можливе щеплення Pfizer/Comirnaty TRIS (другою чи бустерною дозою) після першої чи двох доз іншою вакциною!

Вакцинація проводиться:

- у міській амбулаторії ЗПСМ №1: м. Ковель, вул. Театральна, 16, каб. №36. Попередній запис за номером телефону: 050 468 15 84;

- у Тойкутській та Поворській амбулаторіях ЗПСМ: т. 050 468 15 84;

- у Голобській АЗПСМ: т. 050 468 15 87;

- у Люблинецькій АЗПСМ: т. 050 468 15 90.

Не забудьте взяти із собою паспорт, ідентифікаційний код та маску! А головне – бути здоровим!

Вакцинуйтеся! Це реальна можливість протистояти COVID-19! А міцне здоров’я – це важлива зброя у боротьбі з російським агресором та запорука нашої Перемоги!

З турботою про Вас –

адміністрація Ковельського МТМО.

Закликаємо не зволікати

зі щепленням від COVID-19!

Центр ПМСД Ковельського МТМО отримав у достатній кількості вакцину Pfizer/Comirnaty TRIS (оновлена формула).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 282

Повідомлення в номер / Вшанували ветеранів Другої світової

10.11.2022

Вшанували ветеранів Другої світової

Друга світова війна принесла з собою безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично всіх на нашій спільній землі.

У нашому календарі є немало дат, які нагадують нам про ті далекі роки. Кожне наше місто чи містечко, регіон мають пам’ять про цю страшну війну.

День визволення України від нацистських загарбників відзначається 28 жовтня. Саме у цей день, заступник голови районної ради Андрій Броїло разом з першим заступником голови РДА Галиною Колядою та головою ветеранської організації Ковельщини Валентиною Січкар відвідали ветеранів Другої світової війни, що проживають на території колишнього Ковельського району.

Не можна висловити той жах, який учасники бойових дій бачили у час однієї з найкривавіших воєн на нашій планеті, але ми і не маємо права забути те, що розповідають нам свідки, які так чи інакше брали участь в цьому. Вірилося, що все це в далекому минулому.

Проте історія продиктувала нам новий сценарій кровопролитної війни. Бо і сьогодні найкращі сини та доньки відвойовують уже здобуту в роки Другої світової війни – бажану свободу та право на існування.

Із глибокою вдячністю ми вклоняємося військовому подвигу всіх, хто пройшов горнило війни і відстояв таку бажану свободу рідної землі, врятував її дітей від поневолення.

Слава і шана всім борцям за волю України! У скорботі схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів загиблих, висловлюємо вдячність за їхню мужність і безкорисливе служіння рідній землі!

Вл. інф.

День визволення України від нацистських загарбників відзначається 28 жовтня.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 284