Духовна скарбниця Дмитра Корнелюка поповнилась книгою «За Україну, за її Волю!», презентація якої нещодавно відбулася в публічній бібліотеці м. Ковеля. Видана вона у видавництві «Редакції газети «Доля» (директор Геннадій Сарапін).

Привітали учасників заходу В’ячеслав Шворак, голова Ковельської районної ради та Наталія Маленицька, заступник Ковельського міського голови.

На презентацію були запрошені священники Ковеля і  області, окремі керівники, підприємці і депутати Ковельської районної ради, освітяни та працівники  культури.  Координатор заходу Андрій Броїло, заступник голови  Ковельської районної ради, першим запросив    до слова автора книги «За Україну, за її волю!» Дмитра Корнелюка.

У своєму виступі Дмитро Пилипович, зокрема, сказав: «Я не буду аналізувати зміст книги — залишу це для виступаючих. Скажу, як виник задум написати таку книгу. Він сягає днів  Горбачовської  відлиги (перебудови). Це був час, коли змінювалися погляди людей на релігію, але держатеїзм ще продовжував своє свавілля. Саме тоді я написав «пророчу» статтю під заголовком “Релігія і нове мислення”, якою  фактично кинув виклик тодішній комуністичній ідеології, закликавши суспільство повернутися до християнського вчення  як основи формування світогляду молодого покоління.

Раніше Україна  як суб’єкт колишнього Союзу РСР була позбавлена  можливості здійснювати власну політику щодо релігії і Церкви. Заборони, які сковували діяльність Церкви до 1990 року,  з отриманням Незалежності, зникли повністю.

Серед численних злободенних завдань, які нині стоять перед Україною і Церквою,  найпріоритетніше  – єднання українського люду навколо ПЦУ. Адже без цього говорити про завершальний процес побудови і збереження Української держави – передчасно. Свідченням цього є широкомасштабна війна росії проти України, де російська церква  в арсеналі  зброї кремля проти України посіла одне з найважливіших місць.

У нас в Україні проросійські гасла декларує УПЦ  МП, а реалізує «наш»  владика Онуфрій, наголосив Дмитро Корнелюк. Допомагають йому ще 13 ієрархів московської церкви. По суті,  релігійний чинник відіграє роль «старшого брата», роль «руского міра», роль «п’ятої колони». Сьогодні той «старший брат» зі зброєю в руках лізе через наші кордони, зазіхаючи на нашу віру, нашу історію, нашу Незалежність, а колаборанти йому допомагають.

Книга «За Україну, за її Волю!» є продовженням серії книг «Наша віра, наша правда», «Вогонь дерзання», «Росіяни – москалі на чужій землі», «Рускім міром нас «бомблять» і Москва, і Київ.  «Нікакой разніци», де пропагується ідея створення  єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви. Повірте, що війни  з росією  могло б не бути, якби голос Української Церкви звучав як один, якби українці в Православ’ї  «були всі ОДНО» (96.17:21).Це заповідь, котрої ми не виконали, котру порушили.

Андрій Броїло запросив  до слова Миколу Вельму, літературного редактора книг Дмитра Корнелюка, Заслуженого журналіста України, який відзначив роль Дмитра Корнелюка у боротьбі за незалежну Українську Церкву.

l

У своїх виступах позицію автора підтримали як віряни ПЦУ, так і священники. Зокрема, Сидорчук Ористлава Григорівна – докторка економічних наук, кандидатка наук з державного управління, професорка кафедри державного управління Львівського регіонального інституту  державного управління НАДУ, депутатка Волинської обласної ради, голова ВГО «Союзу Українок»,  наголосила: «Я Дмитра Корнелюка до сьогодні не знала, читала його окремі книги.  Але переконалась, що він  – надзвичайно яскрава постать: це – філософ, культуролог, релігієзнавець, краєзнавець, педагог, але, насамперед,   – віруюча  людина, православний християнин. Його великі знання, глибока віра й стали фундаментом для написання  високодуховних книг, одну з яких «За Україну, за її Волю!» автор  виніс сьогодні на суд читача. Я познайомилась з книгою,  і  хочу без перебільшення сказати:   це —  мудра книга, яка виходить думкою за межі Волині. 

Це книга – всієї України. Це напрацювання автора можна критикувати, з чимось погоджуватися  чи не погоджуватись. Але маємо чесно визнати – книга на часі і служить  добрій справі єднання суспільства. Адже без єдиної Помісної Церкви говорити про завершення процесу побудови і збереження української держави і  Церкви – передчасно. 

Пам’ятаймо:  лише спільна молитва українців, об’єднаних у єдину Помісну Православну Церкву, буде почута Богом,  і Всемогутній Господь пошле нам мир і благополуччя!

Шановний Дмитре Пилиповичу! Від імені Всеукраїнської громадської організації  «Союз Українок» висловлюю щиру вдячність за ваші труди на благо України!”.

l

Хвилюючим був виступ Оксани Мулярчук, співачки, самодільного композитора і поета, яка присвятила Дмитру Корнелюку вірш «Дзвонар Волині», а видавець розмістив його у книзі на першій сторінці.

Пані Оксана довгий час співпрацювала з Дмитром Корнелюком, піднімаючи духовні  «цілини» нашого краю, є членом Волинської обласної громадської ради національного і духовного відродження, була вчителем християнської етики. Так що автора книги знає добре.  Вона зазначила:

«Переконана, що саме Господь покликав Дмитра Корнелюка стати сівачем  слова Божого на Волині, і він ним став та ось майже вже 35 років самовіддано служить Богу і Україні. Свідченням цього є унікальні книги і   праці з питань запровадження духовної  освіти у  школах Волині.

Активну життєву позицію, невгамовність і  бажання «летіти» вгору  Дмитра Корнелюка, можна порівняти з Франковим закликом: «лупайте сю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинить вас…!». І він це робив,  робить і сьогодні без перепочинку, день-у-день як  християнський письменник, мислитель, організатор, просвітитель, вчитель-наставник. Це він розбудив християнський дух у  наших волинян, приспаних державним атеїзмом совєтів, кинув виклик тодішній комуністичній ідеології та  її носіям – партократам-ортодоксам. І не тільки Волині, але й всієї України».

  Виступ протоієрея Павла Кліщука із села  Мерва Горохівського району був зустрінутий оплесками. Адже він одним із перших в 2019 році разом із своїми вірними перейшов у юрисдикцію ПЦУ і нині є активним просвітителем тих священників і віруючих, які сьогодні ще з москвою, а не з Києвом. Він, зокрема, сказав:

«Книга «За Україну, за її Волю!» знову і знову закликає до єдності, до спільного творення єдиної  Автокефальної Помісної Церкви, як це визначено каноном і Томосом про автокефалію.

Переконаний, що церковна єдність та незалежність православних від впливу москви – невід’ємна складова  досягнення Україною  Перемоги  у  війні за свою волю і Незалежність. Тож слід діяти тепер, а не колись у майбутньому, брати відповідальність на себе, а не очікувати кроків від когось іншого.

Православна Церква України (ПЦУ)  підтверджує  свою відданість  свободі  совісті, яке включає невід’ємне право вірних та громад на самовизначення щодо юрисдикції.

Закликаю усіх тих, хто сьогодні ще не з Києвом, а з Москвою переглянути свій вибір на користь ПЦУ. В нашому колишньому  Горохівському районі 36 парафій об’єднались з ПЦУ, а 13 парафій разом із священниками  об’єднались з Києвом.

Любіть Україну, будьте патріотами, а не зрадниками, колаборантами. Україна чекає на вас! Саме книжка «За Україну, за її Волю!», кожним своїм рядком, кожним словом закликає до єднання. Адже кожен із нас —  творець свого майбутнього, майбутнього своєї родини, сім’ї, України. І це майбутнє починається вже сьогодні. Тому подбаємо про те, які слова, які сторінки кожен із нас впише у велику і славну історію країни, міста, села, своєї родини.

Отож, Дмитро Пилипович вартий доземного поклону не тільки волинян, а й України. А звання «Почесний громадянин Ковельщини» — цілком заслужене. Переконаний, він достойний і державних нагород. Надіюся, до цього долучаться місцеві та обласні правителі».

l

Виступ Анатолія Александрука, протоієрея, настоятеля Свято-Дмитріївського храму м. Ковеля, декана Свято-Дмитріївського округу ПЦУ  був зустрітий з великим інтересом: «Знаю Дмитра Пилиповича, коли він очолював управління освіти м. Ковеля, а я працював інспектором шкіл відділу освіти Ковельського району.

Дмитро Корнелюк – людина великої енергії, мужнього характеру, неспокійної душі. 

Але, насамперед, це — людина віруюча. Він є живим прикладом, носієм високих християнських чеснот. Свідченням цього є його  книги й активна громадська діяльність  як просвітителя, як сівача Слова Божого.

Дмитро Корнелюк одним із перших став пропагувати ідею створення Єдиної Православної  Української Церкви на шпальтах періодичних видань та у своїх книгах. Згадаємо його праці: «Духовне небо Волині», «Наша віра, наша правда», «Вогонь дерзання», «Сівачі Слова Божого», «Росіяни – москалі на чужій землі», «Рускім міром нас «бомблять» і Москва, і Київ, «Нікакой  разніци».

А в книзі «За Україну, за її Волю» автор на весь голос каже:    «Незалежній державі – незалежну Церкву».

Автор сам переконаний і намагається переконати тих, хто сьогодні ще не з Києвом, а з москвою, що церковне єдність та унезалежнення  православних від впливу москви – невід’ємна складова досягнення Україною Перемоги у нинішній війні за Україну, її   волю і Незалежність. Він чітко московську церкву називає ворогом України, «п’ятою колоною», «агентом кремля в рясах». Він тут правий. Адже книга не має надуманих фактів, а лише  достовірну, щиру і святу правду, яка базується тільки на документах і свідченнях очевидців, без будь-яких художніх «прикрас», хоча саме по собі єднання не станеться. Тут без великої роз’яснювальної роботи священників і світських  пропагандистів не обійдеться.

Враховуючи особливе значення церковних питань для безпеки України, автор звертається до державної та місцевої влади, до громадянського суспільства із закликом долучитися до цієї справи. Хай це стане пріоритетом держави і суспільства!

Отож, пропоную в найближчий час провести форум «Щоб були всі ОДНО» (Ів. 17:21), куди запросити священників і вірних ПЦУ та УПЦ.  І місцева влада має допомогти у цьому.

А Дмитру Пилиповичу дякую за книгу, за активну життєву позицію! Адже ця книга,  саме його життя —  то  батьківський заповіт нам, духовенству, освітянам, батькам, владі, всім тим, хто сам став патріотом,  і цю чесноту хоче в інших розбудити. Адже любов до Бога, до рідної землі, до свого народу, до рідної мови є найсвятішою».

l

Цю думку підтримали священник, настоятель храму із  с. Білина  Василь Фурман та настоятель храму Благовіщення  Пресвятої  Богородиці протоієрей  Василь Мичко. Ведучий Андрій Броїло  запевнив, що спільно такий захід ближчим часом буде проведений.

З великим інтересом присутні  вислухали виступ Понікарчука Анатолія Мироновича, директора ТОВ «Волинь-Кальвіс», який, зокрема,  сказав:

«Стан розділення не є нормальним для Церкви. Господь перед своїм хресним стражданням благав в молитві Отця Небесного про нас, що складають його Церкву: «Щоб були всі одно».

Ці слова частіше треба нагадувати московським священникам і їх вірним. Адже саме вони цю заповідь не зберегли.

А Дмитру Корнелюку за книжку дякую. Вірю, що праця    допоможе багатьом знайти ту стежину, яка приведе до Києва, і багатьох зробить патріотами». 

У своєму виступі Лілія Єгорова, очільниця «Союзу Українок»  Ковельщини, приєдналась до думки тих, хто декларував просвітництво серед людей, які  поки що з москвою, а не з Києвом. В нас є аргументи, щоб їх переконати. Це – книга  Дмитра Корнелюка «За Україну, за її Волю!». Ця книга – то дійсно скарб й не тільки для Волині, а для всієї України. Це – дороговказ виходу з темряви».

Ористлава Сидорчук нагородила  Дмитра Корнелюка Подякою такого змісту:

«Всеукраїнська громадська організація Союз Українок висловлює вдячність пану Дмитру Корнелюку. З великою людською пошаною й громадянським поцінуванням складаємо Вам найщирішу подяку за безкомпромісну національну позицію, збереження української історії, вагомий внесок в розвиток духовного життя України.

Зичимо Вам міцного здоров’я на многії літа в вільній України!

Вами гордиться  Україна!

Голова ВГО «Союз Українок»  Ористлава Сидорчук. 

Голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак вручив Дмитру Корнелюку посвідчення про присвоєння йому звання «Почесного громадянина Ковельщини» і нагрудну медаль. 

Наш кор. 

НА СВІТЛИНАХ: під час презентації книги Дмитра Корнелюка «За Україну, за її Волю!».

Фото з архіву 

КЗ «Ковельська публічна бібліотека» 

та районної ради. 

Духовна скарбниця Дмитра Корнелюка поповнилась книгою «За Україну, за її Волю!», презентація якої нещодавно відбулася в публічній бібліотеці м. Ковеля. Видана вона у видавництві «Редакції газети «Доля» (директор Геннадій Сарапін).

Привітали учасників заходу В’ячеслав Шворак, голова Ковельської районної ради та Наталія Маленицька, заступник Ковельського міського голови.

На презентацію були запрошені священники Ковеля і  області, окремі керівники, підприємці і депутати Ковельської районної ради, освітяни та працівники  культури.  Координатор заходу Андрій Броїло, заступник голови  Ковельської районної ради, першим запросив    до слова автора книги «За Україну, за її волю!» Дмитра Корнелюка.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 284

Яке це диво – українська пісня! І яку власну силу таїть вона в собі! Це голос душі народу, вияв його працелюбності, втілення його історії, мрій і прагнень. Сила така нездоланна й безсмертна, як і наш народ та наша мила і рідна Україна.

Минає час, змінюються суспільні настрої,  світ здригається від  війни, яка  зухвало увірвалась на українську землю, а пісня жива,  додає снаги, а нині –настільки торкається найтонших струн сердець  кожного, що її неможливо слухати без сліз і особливого трепету.

Сьогодні наша розповідь  – про  Галину Тарасову, дивовижну жінку, ковельчанку, солістку Народного аматорського ансамблю народної музики "Награш" (керівник Віталій Зіньчук),  котра значну частину свого життя присвятила пісні, творчості та музиці. Пані Галина наділена Божим даром  – зачаровувати своїм співом кожного, хто почує її голос, настільки він сильний, красивий та заворожуючий. Здається,  що в  просторі розчиняються мелодії, напоєні пахощами яблуневого цвіту, гордовитих акацій, гіркотою нічних фіалок та нескінченних бузків.

l

– Пані Галино, кожна людина на Землі має своє призначення, свою власну історію. Ви  поєднали життя із піснею, не розлучаєтесь із нею в хвилинки радості і смутку. Розкажіть, як усе починалося?  Пам'ятаєте свою першу пісню, перші виступи?

– Так. Потяг до творчості, до прекрасного успадкувала  від бабусі Варвари Мойсеївни, яка мала гарний голос. Ще зовсім маленьким дівчам, коли тільки-но  починала  робити перші кроки, підхоплювала мелодії пісень. У п'ять  років уже пробувала себе в ролі артистки (посміхається – авт.).  Мене ставили на стільчик,  і я старанно співала. Мій перший   музичний твір –"Стоїть гора високая".  

Згодом стала співати інші пісні. Навчалася у СШ № 3 ім. Лесі Українки, опановувала мистецтво гри на скрипці в  музичній  школі, яка нині має назву "Ковельська школа мистецтв".

Доля склалась так, що прийшла  в свою рідну музичну школу. Мене з радістю зустрів мій колишній вчитель і наставник Михайло Тлумак, якому згодом присвоїли високе звання "Заслужений працівник культури України".

"Галюню,  –  так трепетно він мене  називав. – Я ж думав, що ти будеш скрипалькою, а ти  в нас – артистка", – пригадує Галина Тарасова слова свого викладача.

До останніх днів свого життя Михайло Григорович  тепло  ставився до мене, усім казав, що я його перша випускниця. Щойно його смичок торкався  скрипки,  як "оживало" усе довкола.  Дуже пишаюся тим, що мала такого наставника і колегу. 

Коли прийшла у музичну школу, "Награш" ще був інструментальним колективом, а згодом був удостоєний звання  Народного  аматорського  ансамблю  народної музики. Багато років працювала разом з  Володимиром Михалевичем. Це був дуже талановитий музикант, з Божою іскрою у серці.  Ми усі його пам'ятатимемо доти, доки битимуться наші серця. 

Якщо повернутися до нашої розмови, то можу сказати, що з часом "Награш" набував ще більшої  популярності. Ансамбль – лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсів. 

 Коли все починалося, це були сімейні вечори  – "Вечір вальсу", "Різдвяні зустрічі". Пізніше – стали гастролювати містами України та за кордоном: Нідерланди, Греція, Туреччина,  Польща, Німеччина, Італія…  

Ось погляньте на світлину – це ми після виступу в Палаці "Україна".  

 Це був перший виступ у столиці.  Ми сподобалися глядачам, тому нас знову запросили у Київ, де ми виступали на одній сцені з Волинським народним хором. 

У 1991 році "Награш" гастролював в Італії. Колектив запросили  на аудієнцію до Папи Римського Івана Павла ІІ. У величезній залі було багато  глядачів  з різних країн світу. Кожна делегація презентувала власний  музичний твір. Ми виконували  легендарну "Червону калину". 

Цьогоріч "Награш"  відзначає  свій півстолітній ювілей з часу створення. Майже увесь цей час його незмінним керівником є Віталій Зіньчук. За плечима нашого керівника – багато років  натхненної роботи у Ковельській школі мистецтв. Неможливо уявити наш  творчий колектив  без "золотого" тенора Ковельщини,  нині начальника управління культури, молоді, спорту та туризму  міськвиконкому Андрія Мигулі.

Кожен виступ наших музикантів  чистий, як вранішня роса і зрілий, як саме життя. Про кожного з учасників "Награшу" можна сказати багато теплих  і щирих слів, кожного ціную, поважаю, люблю.  У репертуарі "Награшу" – надзвичайно яскрава палітра музичних творів. Нещодавно за участю  ансамблю відбувся благодійний концерт з нагоди ювілейного "дня народження", який передбачав підтримку наших ЗСУ. Це – найменше, що ми можемо зробити для наших захисників тут, у тилу, адже завдяки мужнім і сміливим хлопцям  можемо прокидатися вранці, жити і молитися за нашу неньку-Україну. 

– Яка Ваша найулюбленіша пісня?

– Не можу обрати кращу –  усі улюблені. Я всі пісні співаю із задоволенням, адже співаю їх серцем і для людей. Маю такий характер: те, що не подобається – не роблю, те, що не подобається – не кажу, те, що не подобається – не співаю, як би хто зі мною не сперечався. Можу співати як альтом, так і сопрано. 

Був певний момент, що не могла співати, адже для кожної свідомої людини війна не могла не відобразитися на почуттях та емоціях. Ми вивчили пісню "Біля тополі" – вона зараз дуже популярна. Щойно чула перші акорди, як сльози виступали на обличчі, перехоплювало дух, настільки пісня зворушлива і правдива. Ми проживаємо кожне слово, кожен рядочок, коли виконуємо її.

 Радію, що Михайло Хома, Заслужений артист України, народний улюбленець "Дзідзьо", відродив на високому рівні пісню "Стоїть гора високая".  Я  розчулилася, не могла нічого робити, коли почула музичний твір у виконанні артиста. Нарешті! Піднято таку пісню – душевну, життєву, зворушливу. Я  надіюсь, що теж візьму у репертуар цю композицію. Свою пісенну творчість  мрію завершити саме  цією піснею.

– Пані Галино,  кажуть, що  людина народжується із зернятком у руці. Іскорка таланту схована при народженні в душі кожної людини.  Ваш онук Михайло Тарасов –  продовжує славні традиції  родини. Він – музикант-акордеоніст, учасник та переможець Всеукраїнських та міжнародних конкурсів.  І хоч ще зовсім юний, але став частиною ансамблю "Награш".

– Так. Для мене Михайло – зміст мого життя. Весь свій час присвячую його науці, розвитку його таланту, манерам, сценічному образу. Ніхто не знав, що в мого онука виявиться такий Божий дар. Він дуже наполегливий  і старанний хлопець, нещодавно закінчив Ковельську школу мистецтв. В "Награші" грає на тамбурині  та акордеоні. 

Кажуть, що музичний дар передається не з покоління в покоління, а через покоління. Дідусь Михайла був талановитим музикантом, баяністом, "клавішником". Мабуть, усе найкраще передалося і Михайлу. Не зважаючи на досить молодий вік (він ще тільки перейшов у дев'ятий клас), уже здобув  чотири Гран-прі на міжнародних фестивалях і конкурсах, як виконавець на акордеоні. Михайло цьогоріч тільки закінчив Ковельську школу мистецтв. Але уже давно старанно готується до вступу у Волинський фаховий коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського.

– Пані Галино, в чому секрет Вашої молодості  і краси?

– Мабуть, в мистецтві, в тому, що я співаю, а співаю разом з молоддю. Іноді чую про себе: "Та вона в нас народна артистка". Але я ніколи не прагнула до слави, бо не обов'язково мати звання, аби приносити радість людям, а найвища нагорода – повага і вдячність людей.

– Вірите в  нашу Перемогу? 

– Не тільки вірю, а впевнена у ній. Треба вірити, надіятися і молитися.  

Пані Світлано, дякую Вам за зустріч і  душевну розмову, дякую редакції "Вістей Ковельщини" на чолі із Миколою Вельмою (до речі, колишнім моїм однокласником) за можливість поділитися думками, напрацюваннями, спогадами. Вдячна кожному учаснику ансамблю "Награш" за небайдужість, за спільну справу, яку робимо разом, за відкриті серця, за те, що вдається у  такий складний час дарувати людям надію.

Хочу завершити словами гарної  пісні: "Є на світі моя країна, де червона цвіте калина…". Слава Україні! Слава Героям України! Впевнена: Перемога скоро! 

Розмову вела

 Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсів, Народний аматорський ансамбль народної музики “Награш”, Галина ТАРАСОВА з онуком Михайлом;   "Награш" під час благодійного концерту у Ковелі (2022 р.); солістка ансамблю разом з керівником Віталієм ЗІНЬЧУКОМ  після виступу в Палаці "Україна" (2009 р.).

Фото з домашнього архіву та  інтернет-сайту “Волинські новини”.

Яке це диво – українська пісня! І яку власну силу таїть вона в собі! Це голос душі народу, вияв його працелюбності, втілення його історії, мрій і прагнень. Сила така нездоланна й безсмертна, як і наш народ та наша мила і рідна Україна.

Минає час, змінюються суспільні настрої,  світ здригається від  війни, яка  зухвало увірвалась на українську землю, а пісня жива,  додає снаги, а нині –настільки торкається найтонших струн сердець  кожного, що її неможливо слухати без сліз і особливого трепету.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 517

Кафе відкрили переселенці

Віднедавна у Нововолинську працюють три кав'ярні, що відкрили переселенці.

Про це у фейсбуці повідомив мер міста Борис Карпус.

"Нововолинськ комфортне місто для релокованого бізнесу та втілення нових ідей. За час війни жителі Києва, Ірпеня та Одеси відкрили три кав'ярні. У них можна посмакувати гарячими напоями, з'їсти ароматну випічку, розважитися з дітьми та послухати відомих українських виконавців", – пише міський голова.

Папуга "поснідав" діамантами

Нещодавно в Таїланді восьмимісячний папуга виду сонячної аратингу на прізвисько Фрості заліз у хазяйську скриньку з коштовностями. Птаха привабило сяйво каміння в інкрустованому діамантами намисті, тому Фрості вирішив з'їсти їх на сніданок.

До полудня папуга ослаб і почав відмовлятися від їжі. Господиня відвезла Фрості до ветеринарної клініки, де йому зробили рентген.

На подив, ветеринари виявили в шлунку птахи маленькі, схожі на намистини об'єкти і відправили пацієнта на екстрену операцію. Фрості ввели загальний наркоз та розкрили його крихітний шлунок, щоб видалити сторонні об'єкти. Операція зайняла понад дві години.

Вилучені зі шлунка птиці діаманти лікарі повернули господині.

Доктор Кунтіта Павінасакорн повідомив, що кожен із 21 діаманта був вагою близько 0,2 карата. "Цих птахів приваблюють блискучі речі. Ми часто стикаємося з подібними ситуаціями, але цей випадок особливий, тому що папуга з'їла дуже багато діамантів", – наголосив він.

Ограновані діаманти через свою гостру форму завдавали птахові болю. "Вони могли б зашкодити внутрішнім органам птиці, якби господиня не привезла її до нас", – зазначив ветеринар.

"УНІАН".

В лотерею виграв джекпот

У США чоловік, який купив лотерейний квиток Mega Millions на заправці в передмісті Чикаго, виграв $1,337 млрд.

Джекпот є третім за величиною лотерейним призом в США, зазначає видання Associated Press.

Чоловік отримає всю суму, якщо погодиться на щорічні фіксовані виплати. Таким чином він отримає повну суму виграшу через 29 років.

Зібрала  Світлана ЛЯШУК.

Віднедавна у Нововолинську працюють три кав'ярні, що відкрили переселенці.

Про це у фейсбуці повідомив мер міста Борис Карпус.

"Нововолинськ комфортне місто для релокованого бізнесу та втілення нових ідей. За час війни жителі Києва, Ірпеня та Одеси відкрили три кав'ярні. У них можна посмакувати гарячими напоями, з'їсти ароматну випічку, розважитися з дітьми та послухати відомих українських виконавців", – пише міський голова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 237

Служба безпеки України запобігла серії замовних убивств представників вищого військово-політичного керівництва і громадських діячів України. Про це інформують на сайті Служби безпеки України.

У результаті багатоетапної спецоперації знешкоджено диверсійно-розвідувальну групу головного управління генштабу зс рф (більш відомого як ГРУ).

Зловмисники займались підготовкою до фізичної ліквідації міністра оборони та керівника Головного управління розвідки нашої держави, а також відомого українського активіста.

За вбивство кожного з них російські "куратори" обіцяли винагороду у розмірі від 100 до 150 тис. дол. США. 

Встановлено, що ДРГ була сформована кадровими співробітниками воєнної розвідки рф для проведення підривної діяльності на території України. До її складу увійшов мешканець тимчасово окупованого Луганська, який у складі незаконних збройних формувань терористичної організації "лнр" брав активну участь у бойових діях проти сил АТО на сході.

За завданням координатора з москви, саме він, використовуючи свої зв'язки серед кримінальних кіл, підшукував кілера для вчинення замовних убивств.

На його "пропозицію" відповів мешканець Києва. За 5 тис. дол. США він погодився ліквідувати українського військового, який, на думку окупантів, нібито причетний до фізичної розправи над російськими військовополоненими.

Це вбивство мало стати "тестовим випробуванням" перед виконанням основних завдань ворога.

А для замаху на керівників оборонних відомств "зв'язковий" вирішив особисто прибути на підконтрольну українській владі територію. Тут разом зі спільником вони мали підготувати план "ліквідації" і подати його на затвердження своїм керівникам в рф.

Зловмисник маскував маршрути переміщення, тому заїхав в Україну через територію білорусі.

Співробітники СБУ задокументували його прибуття до Волинської області через контрольно-пропускний пункт "Доманове" і зустріч зі спільником.

Щоб запобігти вчиненню особливо тяжких злочинів, контррозвідники Служби безпеки із залученням бійців ЦСО "А" затримали обох зловмисників у Ковелі.

Під час обшуку у "зв'язкового" виявлено докази злочинних дій, а також паспорт громадянина рф.

Наразі обом затриманим повідомлено про підозру у державній зраді, вчинену в умовах воєнного стану та умисному вбивстві. Вирішується питання обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

"Ворог не може перемогти на полі бою, тож вдається до звичних для нього методів – намагається організувати замахи на військових і керівників українських органів влади. І цим вкотре доводить всьому світу, що росія – це держава-терорист, яка не дотримується жодних цивілізованих правил. Та ми чудово розуміємо, чого слід очікувати від рф, тож діємо на випередження і заздалегідь нейтралізуємо спецоперації ворога. Будемо робити це і надалі!" – підкреслив в. о. Голови Служби безпеки України Василь Малюк.

Тривають комплексні заходи для притягнення до відповідальності російських координаторів підривної діяльності, які наразі переховуються в рф.

Заходи з викриття злочинів проводили співробітники Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області спільно з підрозділами СБУ Волинської області, Національною поліцією та за процесуального керівництва Печерської окружної прокуратури м. Києва.

Наш кор.

Служба безпеки України запобігла серії замовних убивств представників вищого військово-політичного керівництва і громадських діячів України. Про це інформують на сайті Служби безпеки України.

У результаті багатоетапної спецоперації знешкоджено диверсійно-розвідувальну групу головного управління генштабу зс рф (більш відомого як ГРУ).

Зловмисники займались підготовкою до фізичної ліквідації міністра оборони та керівника Головного управління розвідки нашої держави, а також відомого українського активіста.

За вбивство кожного з них російські "куратори" обіцяли винагороду у розмірі від 100 до 150 тис. дол. США. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 240

“Перемога буде 

за нами”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 365

ГОРОСКОП

з 22 по 28 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 465

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 276

Погода в Ковелі  

11 – 17 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 237

Росія веде війну не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Цей бік війни не варто недооцінювати, адже пропаганда завжди була і залишається потужним інструментом деморалізації супротивника. Кожен українець зараз живе новинами, використовуючи всі доступні канали інформації. Але не кожному повідомленню треба вірити, адже частина з них – інструмент російської боротьби проти українського суспільства. Як не стати жертвою пропаганди, як розпізнавати фейки та звідки черпати достовірну інформацію, – розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.

Як створюються фейки

Працівники Центру протидії дезінформації при РНБО України знайшли в соцмережах окупантів навчальні матеріали щодо створення фейків проти України. В цій статті даються чіткі рекомендації, як дезінформувати людей,  посилаючись на знання «української психології».

Там виділяються 4 пункти у створенні фейків:

n Фейк повинен бути банальним. Щоб впливати на широкі шари суспільства, не потрібно придумувати нічого надприродного. Краще додати навіть трохи абсурду («Націоналісти в Україні розпинають російських дітей»).

n Фейк повинен мати в собі потужний меседж і залишати простір для власних фантазій («Мер – російський шпигун»).

n Фейк має враховувати місцеві особливості. Достовірності йому додає прив’язка до місцевості («В селі Іванівка – російські танки»).

n Багаторазове повторення. Написане трьома людьми в чаті уже стає істиною. А якщо додати сакральне «Влада всім бреше!», то цей фейк не спростує жоден аргумент.

Наприкінці цього «путівника» міститься чіткий заклик окупантам створювати фейки і поширювати в соцмережах України. Що ми й бачимо останнім часом у величезній кількості.

Марія Сагайдак, експертка Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, під час дискусії в Медіацентрі Україна розповіла, що мета російської пропаганди не просто обманути, а посіяти хаос і паніку  та змусити людей сумніватися. 

«Від того, яку мету ставить російська пропаганда, залежить, які методи, канали та платформи вона використовує. росія по-одному діє в російському середовищі, по-іншому – в українському, ще по-іншому на західні аудиторії працює. Тобто, якщо ми бачимо, що у росії здебільшого, використовують просто відверту брехню і фейки, то у західному середовищі дуже популярним меседжем стало «не все так однозначно». Бо у світі не вірять відвертій брехні росії», – сказала вона.

Соцмережі – це не медіа

Костянтин Квурт, голова правління «Інтерньюз-Україна», протягом дискусії в Медіацентрі Україна підкреслив: «Соціальні мережі – це не медіа».

Марія Сагайдак додала, що російські інформаційні фейки у соціальних медіа зараз поширюється зі «швидкістю світла», їх дуже важко відслідковувати, вони анонімні та дуже легко проникають в інформаційний простір.

«Люди, особливо зараз, в умовах війни, шукають інформацію, шукають відповіді на запитання, і вони реагують набагато швидше на ці короткі повідомлення, які ми бачимо в соціальних медіа, ніж на довгі тексти-спростування», – сказала вона.

Тому до повідомлень у соцмережах важливо ставитися критично, перевіряти їх, шукати підтвердження в офіційних джерелах.

Як розпізнати фейки

Після 24 лютого кількість сумнівної інформації збільшилась у рази, повідомив Ярослав Іваночко, заступник шеф-редактора видання ZAXID.NET, під час дискусії в Медіацентрі Україна.

«Щодня доводиться перечитувати, перевіряти в тих межах, в яких ми можемо зараз перевірити, тому що дуже багато інформації, просто неможливо перевірити, і вона усувається», – підкреслив він.

Спеціалісти проєкту «МедіаДрайвер», створеного ГО «Детектор медіа», дають декілька порад із перевірки фейків. 

1. Емоції – найбільший ворог об’єктивної інформації. Тому часто поширюють дезінформацію про дітей, зґвалтування, небезпеку для здоров’я і т.ін. Зверніть увагу на свої відчуття, коли отримуєте інформацію. Якщо ви відчуваєте злість, роздратування або розчулюєтеся – це знак того, що вами намагаються маніпулювати і хочуть, щоб ви реагували емоційно. Зробіть паузу, а потім поверніться до інформації з «холодною головою».

2. Довіряйте лише перевіреним джерелам. Слідкуйте за гігієною споживання інформації. Ставтеся до повідомлень так само, як до продуктів, які їсте. Обережно споживайте з невідомих джерел – соцмереж, блогів, чуток.

3. Об’єктивність інформації може залежати від власника ЗМІ. Дізнайтеся, хто володіє певним медіа. Це допоможе критично аналізувати відомості про події.

4. Критичне ставлення до інформації  допоможе захиститись від фейку. Треба сумніватися у правдивості відомостей, бо маніпулятор хоче, щоб ви просто вірили без сумнівів. Поставте самому собі запитання: 

– «Інформація має зрозуміле джерело походження, або це якийсь анонім, чи невідомий профіль у соцмережах?»

– «Журналіст чи його співбесідник самі були свідками чи учасниками подій, або дізнались про це від когось?»

– «Чи отримали вони офіційне незалежне підтвердження того, що сталося, або це їх погляд на події?»

– «Чи могла інформація про події бути спотворена? Чи були зацікавлені в цьому джерела інформації або журналісти через гроші, або іншу мотивацію?»

5. Дивіться на повідомлення цілісно. Коли маніпулятор створює фейк, він може взяти правдиву інформацію з різних подій і об’єднати їх в одну, яка буде неправдивою. Часто світлини   та відео беруть з одного місця, а текстовий опис – з іншого. А насправді описувана ситуація має взагалі третій зміст.

Оксана КОВАЛЬ.

Росія веде війну не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Цей бік війни не варто недооцінювати, адже пропаганда завжди була і залишається потужним інструментом деморалізації супротивника. Кожен українець зараз живе новинами, використовуючи всі доступні канали інформації. Але не кожному повідомленню треба вірити, адже частина з них – інструмент російської боротьби проти українського суспільства. Як не стати жертвою пропаганди, як розпізнавати фейки та звідки черпати достовірну інформацію, – розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 243

Зернова проблема нині, в час російсько-української війни, виявилася у центрі уваги світового політикуму. Міжнародна спільнота ще раз переконалася у тому, що хліб – всьому голова, а тому докладає неймовірних зусиль, аби лишень українське зерно потрапило на ринок продовольства й запобігло можливому голодомору в країнах третього світу.

Сьогодні, як відомо, в Україні тривають жнива. Ми побували в Облапах, щоб на власні очі побачити, як проходить тут збирання хліба, з якого, власне, починається наша майбутня Перемога. Село, якому цьогоріч  виповнюється 520 літ, входить до складу Дубівської об’єднаної громади. 

По-різному складалася доля його жителів впродовж багаторічної історії.

Нині основною опорою для селян є ТзОВ «Облапське». Розмова з його керівником Леонідом Петровичем Самчуком ранкової пори торкнулася жнив, що проходять у час, коли в країні триває війна. Виявилося, що комбайни вже о 8-й годині ранку виїхали в с. Седлище на обмолот ріпаку. Цікавлюся у керівника, яка загальна ситуація в господарстві?

– Не зовсім проста, – каже Леонід Петрович. – Війна дається взнаки. Хвилює питання збуту зерна. Маємо деякі складнощі з пальним. В банках беремо безвідсоткові кредити під заставу, аби лишень купити  пальне. Для сушіння зерна придбали твердопаливний котел. Пальне на кожен день розписане по літрах. Стоїмо вже в черзі на кредит, щоб восени нормально обсіятись. Найближчим часом буду виїжджати в Польщу домовлятись про збут насіння ріпаку. 

Крім того, вчасно сплачуємо податки, допомагаємо сільськ. Тимчасово переміщених людей не залишаємо без уваги, беремо на роботу. 

На тракторах і комбайнах – молоді хлопці. Всі вони намагаються працювати так, щоб у цей    надскладний час, коли країна воює з ворогом і там, на Сході та Півдні, своє життя на полях боїв віддає цвіт нації, не зважаючи на погоду, годину доби чи заробітну плату, прагнуть швидше зібрати й зберегти вирощений врожай.

На жаль, безперервні дзвінки і обмаль вільного часу не дали змоги продовжити нашу розмову. Леонід Самчук запропонував поїхати в с. Седлище, де я, до речі, ніколи не був, щоб побачити обмолот ріпаку.  «Сідайте в трактор, який транспортує зерно, і побудете на жнивах, – порадив механік Василь Мар’юсик. Погоджуюся. Але через декілька хвилин Василь гукає. «Швиденько сідайте в МАЗ, він їде раніше до комбайнів».

По дорозі розмовляю з водієм Віктором. Цікавимося, як працюється, як керівник?  «Класний мужик. Він і з людьми поговорить, іноді анекдот під настрій розкаже. Своїм працівникам допомагає, кошти виділяє для придбання хати в рахунок зарплати. Мені роботу дав. Сказав: «Відремонтуєш машину – будеш мати роботу». Всі разом відремонтували, тепер працюю, задоволений. Хоч старенька машина, але свою роботу робить. Своє легкове авто дає хлопцям, якщо треба доїхати до роботи».

Так у розмові вже й Буцинську гору проїхали. Як завжди, тут – жвава торгівля обабіч дороги дарами лісу. В Седлищі попросив водія зупинитись біля розлогого здоровенного   дерева. Як з’ясувалось,   це –  більш  як столітній в’яз, під кроною тіні якого сиділи чоловіки вже поважного віку.

Вітаюся: «Доброго спекотного дня! Я з редакції ковельської газети». – «Дуже приємно», – чую у відповідь. – «Вісті Ковельщини» – то вже й наша газета, бо ми зараз належимо до Ковельського району. Від нестерпної спеки заховались. Чекаємо худобу з пасовиська. Хоч важкувато, але ще тримаємо корівок. Як без них у селі? Багато пережили, а тепер знов біда – війна”. 

«Їдемо! Немає часу на розмови, бо там комбайни чекають», – підганяє водій. Трішки схолонувши і витерши піт, я знову в дорозі. І ось ми в урочищі «Рудинець». В розмові з Володимиром Лебединським – головним агрономом ТзОВ дізнаюся, що площі під ріпаком займають 557 га, врожайність непогана при вологості 8-9%, яку зразу ж на полі визначає інший агроном. На площах працює 6 комбайнів. Обід привозять на полях вчасно, на полі він особливо смачний. 

Тим часом комбайни продовжують працювати. За ними по стерні поважно ходять лелеки, шукаючи поживу. На хвилину-другу з Володимиром зупиняємо комбайн «Джон Дір», який, здається, не їде, а пливе із величезною жаткою. Цікавимося: «Як працюється? Не спекотно? – «Та ні – в мене кондиціонер, все добре», – говорить комбайнер Леонід Демчук. Однак напружений ритм роботи змусив швидко закінчити нашу розмову. А я, пригадав, як раніше, коли комбайнер виходив з кабіни, то тільки його очі блищали і зуби, а все решта було припорошеним пилюкою.  

Скажу щиро: радіє душа від побаченого і почутого. Як добре, що на Ковельщині люди мають можливість і роблять все, аби швидше зібрати вирощений врожай, розуміючи  те, що там, на Сході і Півдні України, корчиться від пострілів і полум’я вогню налите зерном колосся, стогне від вирв земля.

l

В Облапи приїхав трохи стомлений, але задоволений. Бесідую з Романом Омельченком, переселенцем із Слов’янська, який працює на розвантаженні зерна. Він каже: «В Облапи я приїхав із сім’єю. Такого ставлення до нас не очікував. Коли виїжджали у березні сюди на  Захід, то нас лякали: «Куди ви їдете, там трохи людей не їдять. Якщо можете, то висловіть через газету слова вдячності Леоніду Петровичу, який прийняв мене на роботу і завжди запитує, чим допомогти, всім жителям Облап, котрі нас прийняли, як своїх рідних».

Далі було знайомство із селом. Організувала зустрічі Галина Солопчук, багаторічна  передплатниця газети «Вісті Ковельщини». Вона розповідає: «Наше село гарне, газифіковане, все, що потрібно,   в нас є. У зв’язку з війною у 25 хат заселили 95 переселенців. Підтримуємо постійний зв’язок із хлопцями нашого села, які воюють, допомагаємо всім,  що вони просять. Сприяє  нам в цьому Л. П. Самчук. В селі  зберегли і примножили всю необхідну інфраструктуру. Зберегли пожежну автомашину, утримують водіїв, в пристойному вигляді місцева школа. Доглянутий центр надання соціальних послуг, де проживає 13 людей. У відремонтованій лікарській амбулаторії лікують земляків”.

Неподалік своїми золотими куполами  виблискує на Сонці храм Симеона Стовпника ПЦУ. Тут  лікують людські душі і серця в такі моменти життя, які потребують душевного спокою. В храмі збереглась ікона Почаївської Божої Матері, Євангеліє, датоване 1837 роком, яке люб’язно показав отець Любомир.

Побували ми і в багатодітних сім’ях Оксани  Килиби, чоловік якої  Юрій  – учасник АТО і зараз несе строкову службу, а також на подвір’ї сім’ї Людмили Супрунюк та сім’ї переселенців, відвідали інші заклади села. 

l

Їдучи додому, зустрів ватагу хлопчаків. Зупинився: «Давайте я вас сфотографую. А куди ви йдете?» – На «свій» блок-пост!». Так що відлуння війни торкнулося й дітей.

Підсумовуючи побачене і почуте, розумієш значимість людини в любові до своєї «малої батьківщини», до рідного села, яке є найкрасивішим, найріднішим, бо немає кращого місця там, де ти народився, де минули роки дитинства, школи і юності. Свято бережуть і пам’ятають свою історію облапці, де в далекій минувшині їх пращури тягнули кіньми важкі лемеші плугів, скроплюючи землю потом.

Сьогодні їх нащадки скроплюють на Сході і Півдні своєю кров’ю і потом землю, віддаючи життя за волю і  незалежність України, а тут  на полях працює сучасна техніка миру.

Сергій ДАНИЛЮК.

P. S. В  зоні АТО загинули Роман Данилевич, Микола Клецько, Ігор Кірєєв (всі – жителі с. Облап). Вічна їм пам’ять!

Зернова проблема нині, в час російсько-української війни, виявилася у центрі уваги світового політикуму. Міжнародна спільнота ще раз переконалася у тому, що хліб – всьому голова, а тому докладає неймовірних зусиль, аби лишень українське зерно потрапило на ринок продовольства й запобігло можливому голодомору в країнах третього світу.

Сьогодні, як відомо, в Україні тривають жнива. Ми побували в Облапах, щоб на власні очі побачити, як проходить тут збирання хліба, з якого, власне, починається наша майбутня Перемога. Село, якому цьогоріч  виповнюється 520 літ, входить до складу Дубівської об’єднаної громади. 

По-різному складалася доля його жителів впродовж багаторічної історії.

Нині основною опорою для селян є ТзОВ «Облапське». Розмова з його керівником Леонідом Петровичем Самчуком ранкової пори торкнулася жнив, що проходять у час, коли в країні триває війна. Виявилося, що комбайни вже о 8-й годині ранку виїхали в с. Седлище на обмолот ріпаку. Цікавлюся у керівника, яка загальна ситуація в господарстві?

– Не зовсім проста, – каже Леонід Петрович. – Війна дається взнаки. Хвилює питання збуту зерна. Маємо деякі складнощі з пальним. В банках беремо безвідсоткові кредити під заставу, аби лишень купити  пальне. Для сушіння зерна придбали твердопаливний котел. Пальне на кожен день розписане по літрах. Стоїмо вже в черзі на кредит, щоб восени нормально обсіятись. Найближчим часом буду виїжджати в Польщу домовлятись про збут насіння ріпаку. 

Крім того, вчасно сплачуємо податки, допомагаємо сільськ. Тимчасово переміщених людей не залишаємо без уваги, беремо на роботу. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 504