Про щорічну разову грошову допомогу 

до 5 травня ветеранам війни

Про щорічну разову грошову допомогу  до 5 травня ветеранам війни

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 258

Напередодні відзначення Дня Соборності  України  з  ініціативи Ковельського історичного музею  та за сприяння  Волинського краєзнавчого музею у виставковій залі (Незалежності, 89) відкрито тематичну виставку «Українська революція  1917-1921: регіональний вимір», присвячену Українській революції 1917-1921 р. р., зокрема перебігу подій і національно-визвольних змагань у різних регіонах України.

Це — проєкт Українського інституту національної пам’яті спільно з партнерами з Інституту історії України Національної академії наук та Державної архівної служби.

Мовою світлин і документів відтворено період п’ятирічної боротьби українського народу за встановлення державної незалежності, початком якого було створення Української Центральної Ради у березні 1917 р.  – органу, який вважався своєрідним парламентом майбутньої Української народної республіки. Але через низку чинників, зокрема, небажання держав-переможниць у Першій світовій війні бачити Україну самостійною та через проблеми внутрішнього характеру, Українська революція закінчилася насильницьким встановленням більшовицької влади у 1921 році.

Виставка складається з 15-ти тематичних банерів, кожен з яких присвячений окремому регіону  або ареалу поширення українського національного руху. Зокрема, тут представлені: Київщина, наша Волинь, Поділля, Слобожанщина, Галичина, Крим тощо. Отож, автори проєкту дають зрозуміти і переконливо демонструють, що революційні події сторічної давності мали загальнонаціональний характер.

По всій Україні – на Сході і Заході, Півночі та Півдні відбулося національне пробудження, розпочалися державотворчі процеси.

Волинь увійшла в революцію, розділеною фронтом Першої світової війни. Кілька західних повітів, з-поміж яких і Ковельський, були зайняті німецькими і австро-угорськими військами. Лінія протистояння проходила по річці Стохід і протрималася тут більше року. 

В роки австро-німецької окупації на Волині було створено окрему територіально-адміністративну одиницю, так званий Волинський округ з центром у місті Володимирі. В окрузі діяло 3 стрілецькі комісаріати для вербування добровольців у легіони українських січових стрільців, які воювали у складі австрійської армії. Вони взялися за організацію освіти, відкриття шкіл і читалень. 

На основі Берестейського миру ( 3 березня 1918 р.), під час якого Україна виступила як незалежна держава і який передбачав значні територіальні поступки Німеччині та її союзникам і визнання Росією незалежності України, на Волинь прийшли німецькі війська, які перебували тут до грудня 1918 року, доки гетьманат, очолюваний Скоропадським,  не замінила Директорія Симона Петлюри.

11 листопада 1918 р. уряд Німеччини визнав поразку у світовій війні. 13 листопада Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір.

І в ніч на 14 листопада 1918 р. була створена Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком. Збройні сили очолив Симон Петлюра.

Наш регіон зробив вагомий внесок у розвиток Української революції. На музейних банерах відтворено хронологію і перебіг історичних подій,  складний шлях українського державотворення початку XX століття. Активісти національно-визвольного руху створили Волинську українську раду. На чолі її став Самійло Підгірський – організатор громадсько-політичного і культурного життя Ковельщини, голова “Просвіти”, адвокат, журналіст, редактор першої української газети на Волині – «Громадянин». 

Ковельчанин Самійло Підгірський (1888-1945) був членом УЦР у 1917 році, депутатом Польського Сейму від української репрезентації, другом і родичем ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова (дружина Донцова - Марія Донцова і дружина Підгірського    Леся Підгірська були сестрами), знав Михайла Грушевського, Євгена Коновальця, родину Косачів. Дружина Самійла Підгірського – Леся Підгірська очолювала у Ковелі громадську організацію «Союзу  Українок».  Ковельчанин, який відмовився від еміграції, після чого був вбитий радянською владою  (в 1944 році, не витримавши катувань енкаведистів, помер у Київській в’язниці).

Відомим представником національно-визвольного руху на той час був наш земляк, уродженець села Затурці, громадсько-політичний діяч, історик, дипломат В’ячеслав Липинський (1882-1931). 

Будучи польським шляхтичем з іменем Вацлав, він вважав себе українцем і просив, щоб його називали українською В’ячеславом, а не Вацлавом. Був у приязних стосунках з професором Краківського університету Богданом Лепким, листувався з видатними сучасниками Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Сергієм Єфремовим, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність.

 Можна довідатися і про синьожупанну дивізію Армії УНР, сформовану поблизу Ковеля, яка складалася із військовополонених українців, вояків колишньої Російської армії. Основою дивізії стали створені в лютому 1918 року в таборах Раштат, Вецляр та Зальцведель кадри двох піхотних полків, формування яких завершено в березні 1918 року в районі Ковеля.

Отож, у роки Української революції  місцем формуванням синьожупанної дивізії було вибране місто Ковель, куди 17 лютого 1918 р. виїхали перші добровольці. Однак  розташувати багатотисячну формацію в прифронтовому Ковелі виявилось непросто. У місті знаходились штаби різних військових з’єднань, офіси організацій, що обслуговували фронт та залізницю. В районі   ”Горки” діяв аеродром. 

Ситуація змінилася після підписання Брестського миру. На залишеній німецькими військами інфраструктурі в   Голобах неподалік від Ковеля  формування синьожупанної дивізії набрало повного розмаху. Хоча дивізія розташовувалася в   Голобах, частина керівництва синьожупанників разом зі службами забезпечення залишалися у Ковелі.

В експозиції представлені фото синьожупанників біля ковельського залізничного вокзалу навесні 1918 року, а також на вул. Холмській ( нині Левицького). Також можна побачити копії документів УНР і видання Сергія Лиса.  Крізь призму світлин і документів можемо простежити історичний вклад Волині у розвиток Української армії.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично звів нанівець самостійницькі плани УНР і ЗУНР. 

Ще раніше, у 1918 році Румунія окупувала Буковину, 1919 року до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 року на Паризькій конференції –  її приєднано до Польщі. За Ризькою угодою 1921 року,  Волинь була розділена між двома державами – Польщею і Радянською Росією.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох великих держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції була проголошена незалежність України і продемонстрована можливість об’єднання територій в єдину суверенну державу.

Мирослава Мороз, головний зберігач фондів Ковельського

 історичного музею.                

Напередодні відзначення Дня Соборності  України  з  ініціативи Ковельського історичного музею  та за сприяння  Волинського краєзнавчого музею у виставковій залі (Незалежності, 89) відкрито тематичну виставку «Українська революція  1917-1921: регіональний вимір», присвячену Українській революції 1917-1921 р. р., зокрема перебігу подій і національно-визвольних змагань у різних регіонах України.

Це — проєкт Українського інституту національної пам’яті спільно з партнерами з Інституту історії України Національної академії наук та Державної архівної служби.

Мовою світлин і документів відтворено період п’ятирічної боротьби українського народу за встановлення державної незалежності, початком якого було створення Української Центральної Ради у березні 1917 р.  – органу, який вважався своєрідним парламентом майбутньої Української народної республіки. Але через низку чинників, зокрема, небажання держав-переможниць у Першій світовій війні бачити Україну самостійною та через проблеми внутрішнього характеру, Українська революція закінчилася насильницьким встановленням більшовицької влади у 1921 році.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 220

У святкові різдвяні дні відзначив 100-річний ювілей від дня народження мешканець Любомля, ветеран війни Баранський Петро Гнатович.

Звичайно, в цей день до оселі ювіляра прибуло багато гостей. Теплі, щирі слова привітань висловили голова Ковельської РДА Ольга  Черен, голова районної ради В’ячеслав Шворак. Вони подякували ветерану за пройдені шляхи, за життєву мудрість, мужність, працьовитість, велику любов до життя, активну громадянську позицію, побажали міцного здоров’я, довголіття. 

Також Петро Гнатович отримав поздоровлення від голови Любомльської громади – Романа Ющика, друзів,  колег, родини, ветеранського хору «Осіннє золото».

Цікаво писати про чудову людину, яку гартували життєві дороги, складні, не завжди легкі життєві будні. Дивуюсь мудрості й простоті Петра Гнатовича. В його розмові  – ні нарікань, ні злоби, ні скарг. А навпаки: доброта, любов. 

За біографією цього мудрого, не по роках енергійного дідуся з доброю посмішкою й очима, що променяться теплом та спокоєм, можна вивчати нашу історію.

Народився в далекому 1922 році, коли на Волині панувала Польща. Доля змалку не була прихильною до нього, тож довелося важко працювати, щоб легше доводилося сім’ї. 

Коли   смертельні громи війни впали на нашу землю, Петро Гнатович боронив її від ворога. Він був призваний   польовим військкоматом Першого Українського фронту у 58-му стрілецьку дивізію. Служив кулеметником. Виконував обов’язки командира взводу. 

Після війни працював у м. Золотоноша на заводі металевих конструкцій, де під час виробничого процесу отримав травму. Працювати було важко – і за себе, і за тих, хто не повернувся з полів боїв.

Петру Гнатовичу довелося пройти усі щаблі повоєнної науки, але мирне життя вимагало мирних професій. Довелось трудитися на різних ділянках роботи. У 1946 р. його призначили завідуючим фінвідділом — головою планової комісії Шацького району. Потім очолював   колгосп в с. Піща, а з 1957 р. – голова сільської ради с. Затурці. Пізніше майже 20 років – голова колгоспу.  Довелося працювати й директором контори по заготівлі худоби у Любомлі, а ще директором Любомльського ринку.

Ось такі життєві сходинки працелюба, які він пройшов. Завжди спокійний, цілеспрямований, вольовий, мудрий. Любив людей, і ті, кому довелось з ним іти життєвою стежиною, відповідали тим же.

«Звичайно, не завжди було легко (хто пам’ятає повоєнне життя, той знає), але моє  покоління вчило життя. Це уже пізніше закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут, — нині роздумує над прожитим ювіляр. – Старався завжди бути поряд з людьми, розуміти їх життєві проблеми. Все життя прожив чесно: не мав ніяких справ ні з правоохоронними органами, ні з судами, ні з прокуратурою, старався все вирішити сам».

Петро Гнатович завжди брав участь у громадському житті Любомля, знаходив час бути ініціатором багатьох районних заходів. Своєю чесною та самовідданою працею, високими моральними якостями, активною громадянською позицією заслужив повагу і авторитет серед жителів краю.

Не дивно, що коли пішов на пенсію, не сидів вдома, а очолив ветеранську організацію Любомльського району. Саме завдяки його таланту, організаторським здібностям ефективно  працювали первинні ветеранські організації,   були створені сприятливі умови для їх роботи. Але головним у Петра Гнатовича був захист законних прав, соціально-економічних інтересів  людей, особливо учасників війни, «дітей війни», вдів.

Можливо, комусь стане дивно, але Петро Баранський 35 років – активний учасник ветеранського хору Любомльського будинку культури «Осіннє золото», якому в цьому році минає 40 літ від дня створення. До речі, колишній міський голова Петро  Мохнюк (35 років займав посаду голови), нині теж – активіст хору. Він запевнив, що на ювілей хору і міста Любомля будуть співати разом.

У той день ювіляра прийшли привітати чоловічий склад хору разом із головою ветеранської організації Любомльської громади В.  Воробей. Але всі пісні співав й сам Петро Гнатович,  і не тільки співав – заспівував!

Петро Гнатович за свої героїчні та трудові будні має багато нагород: ордени, медалі, подяки і грамоти. Останній його орден – «За заслуги» ІІІ ступеня, який отримав, будучи вже пенсіонером (10 років тому).

Петро Гнатович Баранський – чудовий сім’янин, турботливий батько, люблячий дідусь, прадідусь. Правда, його дружина пішла уже в засвіти. Тож рідні – донечки, онуки завжди поспішають до батьківської хати, аби порадувати дорогу людину своїми успіхами, подякувати за любов, мудрість, вклонитися натрудженим рукам, його неспокою.

…Кажуть, що молодість дається кожному, а старість – обраним. Можливо. 

Ювіляр не нарікає на свою, не завжди легку, життєву долю – навпаки, радіє, що живе в незалежній державі. І десь у тому є і його частка праці.

Спасибі Вам, Петре Гнатовичу, за життя, за вміння робити його прекрасним.

Здоров’я Вам, щасливого, затишного довголіття!

Валентина СІЧКАР, голова Ковельської районної організації ветеранів.

НА ЗНІМКАХ: під час вшанування 100-літнього ювілею ветерана з Любомля Петра   БАРАНСЬКОГО.

Фото автора.

У святкові різдвяні дні відзначив 100-річний ювілей від дня народження мешканець Любомля, ветеран війни Баранський Петро Гнатович.

Звичайно, в цей день до оселі ювіляра прибуло багато гостей. Теплі, щирі слова привітань висловили голова Ковельської РДА Ольга  Черен, голова районної ради В’ячеслав Шворак. Вони подякували ветерану за пройдені шляхи, за життєву мудрість, мужність, працьовитість, велику любов до життя, активну громадянську позицію, побажали міцного здоров’я, довголіття. 

Також Петро Гнатович отримав поздоровлення від голови Любомльської громади – Романа Ющика, друзів,  колег, родини, ветеранського хору «Осіннє золото».

Цікаво писати про чудову людину, яку гартували життєві дороги, складні, не завжди легкі життєві будні. Дивуюсь мудрості й простоті Петра Гнатовича. В його розмові  – ні нарікань, ні злоби, ні скарг. А навпаки: доброта, любов. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 232

В Офісі президента обговорили можливість введення талонів на їжу. Радник Володимира Зеленського Олег Устенко у своєму нещодавньому коментарі заявив, що непогано було б впровадити в Україні систему так званих продуктових карток, які, швидше за все, отримають найменш захищені верстви населення. 

Ціни на газ в державі зараз досить високі, тому виробники товарів пропонували владі підтримати їх зниженням ПДВ (податку на додану вартість). Однак Устенко запропонував іншу ідею.

«Це можуть бути і додаткові виплати для компенсації зростання цін, і запровадження food stamps у системі «Дія» — так званих «продуктових чеків», як це практикується в США», — сказав він.

Нині така соціальна допомога діє в багатьох країнах світу, але українці, які ще пам’ятають талони на продукти у 90-х, цю ініціативу, швидше, асоціюють із Радянським Союзом і, м’яко кажучи, скептично сприймають цю ідею.

«Це буде апогеєм роботи нинішньої влади – введення по суті продуктових карток на фоні сьогоднішніх злиднів. Тільки не потрібно порівнювати себе з США!», — зокрема, пишуть у соцмережах.

Ніби то й добре, що держава запозичує досвід інших країн у наданні адресної допомоги. Але в розвинених країнах зазвичай просто виділяється адресна фінансова допомога, яку людина може витратити на власний розсуд, а продовольча допомога надається через благодійні організації. Також існують продовольчі банки, де малозабезпеченим громадянам роздають продукти. Вони є у США, Канаді, Росії, Великій Британії, Чехії та інших країнах.

Але повернемося до України. Через зростання цін на енергоносії серйозно можуть подорожчати продукти першої необхідності – хліб, молоко, м’ясо, яйця, цукор та олія. За прогнозами, їхня вартість може зрости на 20 відсотків. А з огляду на те, що продовольча група в українському споживчому кошику більш, ніж вагома – майже 50 відсотків, таке збільшення цін може помітно вдарити по наших кишенях. 

– Цього року на 10 – 20 відсотків можуть зрости ціни на сировинну продовольчу групу. Ідеться про зерно, цукор, какао. Це призведе до інфляції від 8 до 10 відсотків. Максимально допустимий рівень інфляції – 7 відсотків. Такий розвиток подій вимагатиме антикризових заходів. Але ситуація залежить не лише від України, а й від зовнішніх чинників, — заявив Олег Устенко. 

Пізніше він уточнив, що в Офісі президента лише дискутують про можливі варіанти підтримки українців – про запровадження продуктових карток чи субсидій поки що не йдеться. Крім того, питання у тому, де взяти кошти на таку підтримку.

Якщо ціни все ж таки різко зростуть, і влада введе програми підтримки, розраховувати на допомогу, за словами радника президента, зможуть тільки ті, хто живе на мінімальну зарплату і прожитковий мінімум.

Водночас експерти пояснюють, що не йдеться про продуктові картки, які запроваджуються в умовах дефіциту на кшталт колишнього СРСР, які вводилися для забезпечення населення мінімумом необхідних продуктів чи товарів.

Колишній в.о. міністра економіки Павло Кухта детальніше розповів про ідею з продуктовими картками. «Це не будуть радянські продкартки, коли обмежується продаж чогось в одні руки. Це – американська система, коли уряд виділяє людям кошти безпосередньо для придбання їжі. У «Дії» є «єПідтримка» – аналогічно можна виділяти гроші на продовольство. Можна це робити через «Дію», а можна надрукувати захищені продовольчі чеки, які люди можуть витрачати на продовольство. Тому що смартфони мають не всі бідні люди», – сказав він.

За словами П. Кухти, розрахувати, кому потрібна підтримка, можна за допомогою системи субсидій. А якщо зайнятися використанням продуктових карток вже зараз, навесні механізм може бути реалізований.

Логічно, що продуктові картки можна використовувати лише для купівлі соціально значущих товарів. В Україні – це  гречка, цукор, пшеничне борошно, макаронні вироби, пастеризоване молоко 2,5% жирності, житньо-пшеничний хліб, курячі яйця, м’ясо птиці (курятина), мінеральна негазована вода,  вершкове масло 72,5% жирності.

Поки що влада не назвала критерії отримання продуктових карток. Відомо, що талони призначаються для малозабезпечених. За різними підрахунками, в Україні на цей час налічується від 20% до 50% бідного населення.

Нагадаємо, що комунальну субсидію в Україні отримують 2,5 мільйона домогосподарств. Тому можна очікувати, що і продуктові картки отримають мільйони українців. Деякі експерти припускають, що в першу чергу  картки видадуть пенсіонерам з мінімальною пенсією.

За оцінками експертів, для введення продуктових талонів доведеться витратити 50 млрд. гривень. Сума немаленька, тому інші соціальні програми можливо доведеться “урізати”. 

Підготувала 

Вікторія ЗІНЧУК.

В Офісі президента обговорили можливість введення талонів на їжу. Радник Володимира Зеленського Олег Устенко у своєму нещодавньому коментарі заявив, що непогано було б впровадити в Україні систему так званих продуктових карток, які, швидше за все, отримають найменш захищені верстви населення. 

Ціни на газ в державі зараз досить високі, тому виробники товарів пропонували владі підтримати їх зниженням ПДВ (податку на додану вартість). Однак Устенко запропонував іншу ідею.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 218

«Я – бухгалтер. Працюю у приватній фірмі. Графік роботи гнучкий. Проте бувають періоди, коли роботи навантажується дуже багато, ледве до кінця робочого дня встигаєш справитися. А інколи йшла додому на годину-півтори пізніше. Тож бути мамою двох дітей і працювати інколи не дуже просто, — розповідає Оксана, мама двох хлопчиків, 12-и та 3-х років. – От навіть вчора в садочку попросили забрати Сашка трохи раніше, бо щедрий вечір — Старий Новий рік. Звісно, я все розумію. Але, пішовши раніше з роботи, ризикувала її втратити. А поки іншої, наприклад, дистанційної, знайти не можу». 

 І це – непоодинока історія. Знайти роботу, на якій би жінка змогла найкраще реалізувати свій потенціал, — складне завдання. Українські роботодавці рідко готові виявити лояльність до жінок із дітьми і беруть їх на роботу вкрай неохоче. Спонукає їх до цього ймовірність великої кількості лікарняних та пільг. А от іноземні компанії навпаки дозволяють працювати за гнучким графіком. Роботодавці готові переводити працівників на віддалену форму співпраці чи особливий графік. Бо важливий результат. А не те, скільки часу спеціаліст проводить за робочим столом. 

«Доньці, яку так склалося, виховую сама (з чоловіком нещодавно розлучилася), через місяць виповниться три роки. Працюю кухарем у держзакладі, але не на повну ставку. Зарплата не дотягує до мінімальної, — розповідає 22-річна Олена. – Фінансове  становище – критичне. Чоловік не допомагає. Планую влаштуватися на ринку продавцем чи ще десь, де можна буде чергуватися за графіком».

«Роботи не можу знайти вже близько двох років, — бідкається Марина, мама двох школярів. – Мені 46 років, тому, можливо, за віком багатьом роботодавцям не “підходжу”. У центрі зайнятості пропонували роботу в одному з супермаркетів – з 7-ї ранку до 10-ї вечора. Графік для мене не підйомний. Маю другокласника та шестикласника. Виховую їх сама, бо з чоловіком розлучена. Мої батьки, хоч і літні люди, чим можуть, допомагають. Але вже зовсім «повісити» на них дітей я не можу. Та й живуть вони далеко від нас».

«Дитині вже два роки. З’явилося трохи часу, тож почала шукати роботу з гнучким графіком, щоб забирало кілька годин на день, — говорить 25-річна Юлія. – Хай який заробіток, але зайвих грошей в сімейному бюджеті не буває. Шукала роботу через інтернет. Потрібні бухгалтери, менеджери, але в мене немає необхідних ні освіти, ні знань, ні досвіду. Пропонують також продавати косметику. Спочатку мене це зацікавило, але, як згодом виявилося, замість обіцяних високих зарплат ти опиняєшся в збитках. Бо в кінцевому рахунку сам стаєш покупцем цієї продукції». 

А й справді, в інтернеті з’явилося багато платформ, які пропонують вакансії. Однак під час пошуку варто бути обережними, щоб не натрапити на шахраїв та обман. Наприклад, пропонують продавати косметику чи біжутерію. Спочатку потрібно заплатити гроші, щоб вислали товар. У результаті можуть прийти порожні ящики або взагалі нічого не надсилають. А якщо й прийде продукція, то треба дуже постаратися, щоби хоча би повернути витрачені на це кошти, а не те, що заробити. 

Потрібно перевіряти всю інформацію та звертати увагу на вакансії реальних компаній. Зазвичай чесні роботодавці мають власні сторінки та сайти в мережі, де можна переглянути всю необхідну інформацію про них.

«Жінок із малими дітьми часто розглядають як дешеву робочу силу. Бо вони готові виконувати будь-яку роботу, аби заробити якусь копійчину. Після декрету не могла знайти роботу. Нарешті влаштувалася. Не знаю, чи протримаюся довго, бо платять мало, а роботи не переробити. Доводиться часто затримуватися, — каже мама двох малолітніх доньок Наталія, яка працює секретарем. – Чоловік за кордоном на заробітках. Меншу донечку з садочка завжди останньою забираю, старша школярка якось сама вже дає собі раду».

А от у 24-річної Вікторії, мами маленької Софійки, якій вже ось-ось буде три рочки, інша проблема. 

«Працюю офісним працівником у приватній фірмі. Чекають з декрету з нетерпінням. А я переживаю, чи справлятимуся зі своїми обов’язками, — хвилюється молода мама. – Бо навантаження немале. Робота потребує багато часу, якого в мене зменшилося в рази. Доведеться на батьків покладатися, бо чоловік теж працює багато і часто у відрядженнях».

«Раніше була оформлена підприємцем. Мала на ринку контейнер. Але так склалося, що мусила його продати. Маю доньку, яка вчиться у вузі та сина-десятикласника. Зараз безробітна. З чоловіком розлучилася давно, але дітей фінансово підтримує, хоча зараз цього не завжди вистачає, — ділиться своєю життєвою історією 45-річна Тетяна. – Вирішила стати на біржу праці. Я отримала офіційний статус безробітної, але мені відмовили у отриманні виплат, адже не маю офіційного досвіду роботи і трудової книжки. А оскільки у центрі зайнятості спираються тільки на документ про освіту і трудову книжку, то якщо останньої у мене немає, за логікою центру, в мене автоматично немає жодного досвіду ні в чому. Роботу пропонували у сфері торгівлі. Поки що така не підходить».

До слова, за результатами опитування, проведеного сайтом із пошуку роботи Jooble, дві третини українців незадоволені рівнем своєї заробітної плати. Також понад 40 відсотків опитаних розповіли, що давно не отримували підвищення зарплати.

Вікторія ЗІНЧУК. 

«Я – бухгалтер. Працюю у приватній фірмі. Графік роботи гнучкий. Проте бувають періоди, коли роботи навантажується дуже багато, ледве до кінця робочого дня встигаєш справитися. А інколи йшла додому на годину-півтори пізніше. Тож бути мамою двох дітей і працювати інколи не дуже просто, — розповідає Оксана, мама двох хлопчиків, 12-и та 3-х років. – От навіть вчора в садочку попросили забрати Сашка трохи раніше, бо щедрий вечір — Старий Новий рік. Звісно, я все розумію. Але, пішовши раніше з роботи, ризикувала її втратити. А поки іншої, наприклад, дистанційної, знайти не можу». 

 І це – непоодинока історія. Знайти роботу, на якій би жінка змогла найкраще реалізувати свій потенціал, — складне завдання. Українські роботодавці рідко готові виявити лояльність до жінок із дітьми і беруть їх на роботу вкрай неохоче.  

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 257

Яскравим фінальним акордом Новорічно-Різдяних свят у Ковелі став фестиваль колядок та щедрівок “З Різдвом Христовим!”.

Мистецьке дійство зібрало майже 300 учасників.  На сцені  Народного  дому «Просвіта» віншували колективи нашої громади — з Ковеля, Зеленого, Доротища, Городильця. Також приїхали  творчі гурти з інших громад Ковельського району – Любомля, Ратного,  Шацька, Лукова, Смідина, Вишніва, Дрозднів, Колодяжного, Велимча. 

Загалом 20 колективів демонстрували свою творчість. За виступами спостерігало журі на чолі з начальником управління культури, молоді та спорту міськвиконкому Андрієм Мигулею.

Привітали присутніх зі святами міський голова Ігор Чайка, голова районної державної адміністрації Ольга Черен, голова районної ради В’ячеслав Шворак. Вони побажали  усім миру, міцного здоров’я, благополуччя, успішного, багатого на добрі справи року.

Колядки, щедрівки лунали в цей день особливо урочисто. Вражала їх різноманітність, радувало розмаїття мелодій і щирих віншувань.

Староста Ігор Корнійчук привіз на фестиваль дитячий колектив з Городильця.  Вони представили вертеп, який підготували з керівником клубу Вірою Пекалюк. Для дітвори це був перший вихід на велику сцену. Раніше вони виступали лише для своїх односельців. Тож цей досвід сподобався і, безумовно, запам’ятається надовго, адже публіка надзвичайно тепло  сприймала  їх виступ. 

Керівник колективу з села Годовичі Луківської територіальної громади Тетяна Книш розповідає, що приїхали у Ковель не за перемогою, а за позитивними емоціями.

“Колядки, щедрівки нас збагачують, надають сили,  енергії і віри, що все у нашій рідній Україні буде добре”,  — переконана жінка.

Майже три години тривала програма “З Різдвом Христовим!”.  Ведуча Наталія Гончар запрошувала  колективи,  які весело та дзвінко засівали на добро, щастя та мир в Україні. Усі, хто прийшов на фестиваль, відпочили душею і вкотре переконались, який багатий наш край  талантами.

А найбільше глядачів порадував і потішив дитячий колектив “Золота криниця”, який приїхав із села Велимче. Вони настільки професійно, надзвичайно щиро і душевно виступили, що журі без жодних вагань визнало їх переможцями. Юні колядники отримали Гран-прі фестивалю.

Ковельські колективи теж вкотре продемонстрували свій професіоналізм та майстерність. Їх виступи захоплювали і дивували різноманітністю та багатством виконання.

Тож і нагороди теж заслужені. Зокрема, перше місце здобули фольклорний гурт “Намисто”,  хор “Вишиванка” та дитяча естрадна студія “Надія”.

Друге місце  посіли ансамбль пісні й танцю “Лісова пісня”, хорова капела та гурти “Барви” і “Колорит”.

Переможці, призери та учасники конкурсу отримали нагороди від управління молоді, культури та спорту.

Вл. інф.

Фото 

Руслани СЕМЕРЕЙ і Олени НАРІЖНОЇ.

Яскравим фінальним акордом Новорічно-Різдяних свят у Ковелі став фестиваль колядок та щедрівок “З Різдвом Христовим!”.

Мистецьке дійство зібрало майже 300 учасників.  На сцені  Народного  дому «Просвіта» віншували колективи нашої громади — з Ковеля, Зеленого, Доротища, Городильця. Також приїхали  творчі гурти з інших громад Ковельського району – Любомля, Ратного,  Шацька, Лукова, Смідина, Вишніва, Дрозднів, Колодяжного, Велимча. 

Загалом 20 колективів демонстрували свою творчість. За виступами спостерігало журі на чолі з начальником управління культури, молоді та спорту міськвиконкому Андрієм Мигулею.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304

Усім нам часто кажуть: «Матеріальні блага – другорядні речі в нашому житті».  Одні вважають, що найбільше щастя – це здоров’я, інші – навпаки: мовляв, для здорового повноцінного існування… потрібен немалий грошовий еквівалент. 

Думаю, багато з вас вже почули чи прочитали інформацію про нашу маленьку землячку  —  Улянку Гірук, життя якої вартує 2,3 млн. дол. США.  Дівчинка – уродженка села Волі-Ковельської. 

Лікарі ще в  пів року поставили їй  невтішний діагноз – спинально-м'язова  атрофія.  Це рідкісна генетична хвороба, яка без лікування забере в дитини можливість їсти, ковтати і навіть  дихати.

Сидіти, ходити, рухатися для малечі  вже тепер – справжнє випробування. А з часом м'язи  взагалі можуть перестати слухатись… 

Тож врятувати маленьке життя може лише укол, який вартує так багато. Зробити його потрібно найближчим часом – до двох років. Зараз Улянці — 1,8. Часу лишилось не так і багато. 

Надія лише – на добрих і небайдужих людей, які допоможуть зібрати сімейству велику суму.  До того ж, в родині Гіруків на Різдвяні свята сталася біда – трагічно загинув в ДТП, повертаючись на декілька днів в справах додому, глава сімейства – чоловік і  тато  Богдан.  

Без того втомлена важкими буднями, дружина овдовіла, а маленька принцеса  залишилась без батьківської підтримки, уваги та піклування.

Що робилось тоді в жіночій зболеній душі – не передати словами.  Не стало того, хто завжди підставляв мужнє та сильне чоловіче плече, був надійним тилом у всьому, не давав у важкий час зневіритись, підбадьорюючи: «Кохана, все буде добре, ми це здолаємо».  

Світ для Юлії став ще темнішим, де шукати підтримку  і розраду – не знала.

Зараз  дівчинка з мамою Юлею вже більше місяця знаходяться на лікуванні в Польщі.  Улянка отримує препарати, які не дають змоги прогресувати цій злощасній хворобі далі, яка страшними пазурами схопила безневинне  тіло янголятка. 

«Коли брат з дружиною поїхали до Польщі на лікування, Богдан влаштувався там на роботу. Він зайвого не міг собі дозволити. Все відкладав на лікування та інші потреби своїх дорогих  великих і маленьких дівчат – донечки й дружини»,  —  розповідає про покійного брата Станіслав.

Наш співрозмовник також  зазначає, що Богдан не хотів, аби ситуація розголошувалась поза родиною, тому розбирався з усіма справами та клопотами сам. Але коли трагічно загинув, в нас не було іншого виходу: ми просто були змушені звертатись за допомогою до усіх небайдужих.

А ще пан Станіслав додає, що не обійшлось і без всіляких прикрих історій в цій ситуації. Були й такі, що телефонували, мовляв, з банку, і просили не перераховувати людей кошти на допомогу. Бо це — шахраї. Тож всякі люди є, що і на чужому горі хочуть нажитись.

«Улянка – життєрадісна й весела дівчинка. Усміхається (крізь сльози), навіть коли їй  боляче. Ми з шести місяців регулярно відвідуємо різні медичні установи. Один вигляд лікаря в білому халаті  навіює на маленьку страх. До того ж, всі процедури теж фізично болючі. 

Та в її милих оченятах я бачу лиш  одне: «Мамусю, я все витерплю, лиш врятуй мене…»,  —  із щемом в голосі, каже мама Юля про своє безцінне, найбільше  щастя.

Інколи відволікатись від всього дівчаткові допомагають улюблені мультики «Маша та Ведмідь" і плюшевий зайчик Жужа. 

16 січня Улянка отримала першу  дозу препарату  "Спінраза".  На 25 число було заплановано похід до педіатра на огляд (буде видно, що скаже лікар, бо зараз малеча ще трішки не оговталась від вірусного захворювання, яке підірвало її, і без того, слабкий імунітет. А на 1 лютого планується введення другої дози препарату.  Будемо надіятись, що піде все по плану.

«Фізично та морально мати може пережити багато чого, аби лиш не хворіла її дитина», — додає згодом Юлія Гірук. 

Гарними словами відгукується жінка про масажиста Романа Онофрійчука  з Ковеля, в якого дівчинка проходила лікувальну терапію. «Він навіть грошей з нас не брав», — зауважує мама Улянки. 

Користуючись нагодою, пані Юлія щиро дякує усім добрим людям. Серед них – меценати, благодійники, і просто небайдужі  знайомі та зовсім незнайомі, які фінансово  долучаються (та ще долучаться) до мрії якнайшвидшого одужання маленької волиняночки. 

Якби наша медицина була розвинена так, як, наприклад, в Італії, то там би такий укол малеча отримала б безкоштовно.  Тоді б батькам не довелось їхати до сусідньої країни, а татові повертатись назад і…загинути.

Але, на жаль, так сталось. Можливо, татко Богдан віддав своє життя задля порятунку донечки... Тому вона неодмінно має видужати, вистояти в цьому запеклому двобої із хворобою. 

А Юля тепер бореться за двох, бо вона для Улянки – і мама, і тато!

«Інколи, коли знову бере хвиля відчаю «в полон», — телефоную до рідних, спілкуюсь із тутешніми мамами, дітки яких  аналогічно хворі. 

Коли був ще живий Богдан, то ми з однією із таких сімей навіть зустрічались тут – поговорити було про що, адже в нас спільні проблеми, спільні інтереси  та єдина  мета!»  — зізнається Юля нам на завершення  короткої  розмови. 

Час від часу  нас відволікає Улянка, щось балакаючи. Чути, як дівчинка весело  сміється і бавиться поруч із найріднішою в світі людиною. 

Маленьке янголятко, якнайшвидше одужуй! Ми тобі гуртом в цьому допоможемо! І нехай мама побачить твої перші кроки, почує ще багато щасливого щебету і нехай  плаче лише від щастя...

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКУ: маленька Улянка Гірук – героїня нашої розповіді.

Фото з домашнього  архіву.

Усім нам часто кажуть: «Матеріальні блага – другорядні речі в нашому житті».  Одні вважають, що найбільше щастя – це здоров’я, інші – навпаки: мовляв, для здорового повноцінного існування… потрібен немалий грошовий еквівалент. 

Думаю, багато з вас вже почули чи прочитали інформацію про нашу маленьку землячку  —  Улянку Гірук, життя якої вартує 2,3 млн. дол. США.  Дівчинка – уродженка села Волі-Ковельської. 

Лікарі ще в  пів року поставили їй  невтішний діагноз – спинально-м'язова  атрофія.  Це рідкісна генетична хвороба, яка без лікування забере в дитини можливість їсти, ковтати і навіть  дихати.

Сидіти, ходити, рухатися для малечі  вже тепер – справжнє випробування. А з часом м'язи  взагалі можуть перестати слухатись… 

Тож врятувати маленьке життя може лише укол, який вартує так багато. Зробити його потрібно найближчим часом – до двох років. Зараз Улянці — 1,8. Часу лишилось не так і багато. 

Надія лише – на добрих і небайдужих людей, які допоможуть зібрати сімейству велику суму.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 130

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 184

Гороскоп

з  31 по 6 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 336

Вчорашнім днем Богоявлення і Хрещення Господнього завершилася вервечка зимових свят, які урочисто і піднесено відзначили українці. Відбулися Богослужіння в храмах, масові гуляння довкола ялинок як дорослих, так і дітей, фестивалі колядок, щедрівок і віншувань на Ковельщині.

На світлині ви бачите учасників «Різдвяного ярмарку», який відбувся минулої неділі у селі Поповичах Голобської територіальної громади. 

Фоторепортаж про цю подію дивіться і читайте на 7-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Вчорашнім днем Богоявлення і Хрещення Господнього завершилася вервечка зимових свят, які урочисто і піднесено відзначили українці. Відбулися Богослужіння в храмах, масові гуляння довкола ялинок як дорослих, так і дітей, фестивалі колядок, щедрівок і віншувань на Ковельщині.

На світлині ви бачите учасників «Різдвяного ярмарку», який відбувся минулої неділі у селі Поповичах Голобської територіальної громади. 

Фоторепортаж про цю подію дивіться і читайте на 7-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 369