Залізниця – великий живий організм, який функціонує за будь-яких умов, і залізничники в умовах війни тримають свій «фронт». Щодня, не покладаючи рук та не відчуваючи втоми, підтримують належний стан залізничних колій працівники Ковельської дистанції колії, аби станція працювала безперебійно. Адже від стану колійного господарства великою мірою залежить успіх перевізного процесу, безпека руху поїздів. 

Про діяльність фахівців підприємства сьогодні і про те, як вдається поєднувати основну роботу із депутатською діяльністю, розповів начальник відокремленого підрозділу Ковельської дистанції колії, депутат міської ради Микола Ваць.

— Миколо Володимировичу, у міській раді восьмого скликання Ви разом із Русланом Александруком – єдині представники багатотисячного загону ковельських залізничників. На початку нашої розмови хотілося б дізнатися, як в умовах воєнного стану живуть і працюють трудові колективи Ковельського залізничного вузла?

— Завдань сьогодні набагато більше, аніж раніше. Водночас терміни їх виконання стисліші. Якщо до війни за технічним станом частина колії була закрита для руху поїздів, то зараз матеріали для її відновлення постійно надходять, тож колектив працює у прискореному темпі. Якщо про це зайшла мова, то згадую про зустріч з колишнім працівником Ковельської дистанції колії, котрий свого часу працював на підприємстві головним інженером і може порівняти тодішню ситуацію із сьогоднішньою. Він пригадав часи, коли проводилася реконструкція колійного господарства у 2000 – 2001 роках, зауваживши, що навіть тоді в такому режимі – цілодобово і вкрай напружено —  колійники не працювали. 

Бо й справді, раніше все було планово і прогнозовано. Нині складніше. Але тим не менше всі ремонтні роботи виконуємо якісно та в короткі терміни. Посилений догляд за коліями. Бо це вкрай необхідно. Адже сьогодні основний вантаж – зерно, а зерносховища в Україні заповнені вщент, і за допомогою тільки автотранспорту такий обсяг роботи не виконати. 

—Відокремлений підрозділ Ковельської дистанції колії є одним з найбільших вантажонапружених підприємств Львівської залізниці. В якому стані зараз колійне господарство?

— Ми не можемо казати, що наше підприємство є одним з найбільш вантажонапружених, адже у Волинському регіоні функціонують два підрозділи – Ковельська та Ківерцівська дистанції. Найбільше вантажонапруження припадає на напрямки Здолбунів-Львів та Стрий-Мукачево. Але і в нас проблем вистачає.

Працівники дистанції колії обслуговують близько 400 кілометрів головної колії, понад 200 кілометрів – станційних колій, майже 30 кілометрів – під’їзних, а також більш, як пів тисячі стрілочних переводів. На балансі дистанції – 133 залізничних переїздів. 

Основна наша діяльність – поточне утримання та ремонт колії, забезпечення безпеки руху потягів на підпорядкованих ділянках. У цьому процесі повсякчас задіяні 386 працівників. Найзатребуваніша професія – монтер колії, яка сьогодні, на жаль, в нас є гостро дефіцитною, тому що у комплектуванні штату сягає 52 відсотка. Стосовно технічного стану, то, за даними проходу колієвимірювального вагона, стан нашої колії у відмінному стані. 

Маємо ми західноєвропейську колію шириною 14 35 мм, яка пролягає по всій Європі. Хоча тривалий період часу вона була закрита для руху у зв’язку з технічним станом, з початку повномасштабного вторгнення росіян ми організували належну роботу з її відновлення. За сприяння суміжних підприємств нам були надані відповідні матеріали. 

Нині ми проводимо капітальний ремонт наших сталевих магістралей. Зокрема, замінили рейко-шпальну решітку на перегоні Ягодин-Держкордон, наближаються до завершення такі ж роботи на перегоні Любомль-Ягодин. 

Відрадно, що нарешті ми впритул займаємося справою відновлення колії задля забезпечення безперебійного руху вантажів. Як я вже перед цим казав, основний вантаж, який перевозимо, — це зернові. Тож практично на кожній станції у напрямку Ягодина збудована вузька колія, яка з’єднує залізницю з європейською, і таким чином українське зерно потрапляє на світовий ринок. 

Найбільш вантажонапружена ділянка на нашому підприємстві – перехід Устилуг-Ізов-Грубешов, де без перестановки курсують потяги. Серйозно відновився рух також у напрямку Ягодина, за яким прямують декілька поїздів на добу (раніше на цьому напрямку їх було всього декілька за тиждень). 

— Уже листопад, не за горами зима, несприятливі погодні умови якої ускладнять роботу колійників. Підприємство готове до холодів?

— Готуватися до зими ми починаємо з літа. На роботу наших працівників пора року не впливає. Люди досвідчені, а для, так би мовити, першозимників проводимо відповідні інструктажі. До настання холодів постаралися надійно «оздоровити» закріплені колії. Вся техніка готова до роботи в морозну пору. Належно подбали й про виробничий побут колійників. Головне, щоб електроенергія була в Україні, тоді проблем не виникатиме.

— Забезпечення військових на передовій усім необхідним – святий обов’язок тих, хто в тилу. Залізничники відокремленого підрозділу «Ковельська дистанція колії» включилися у цей процес?

— Так, ми в цьому процесі — з перших днів повномасштабного вторгнення в Україну. Нашим завданням тоді було виготовлення рейкових «їжаків». У результаті нашими  «їжаками» забезпечені всі напрямки вздовж Шацького кордону, на Доманово, а також населені пункти ковельської громади.

Всім колективом збирали кошти на тепловізор, виготовляли сокири та кирки, які вкрай необхідні нашим бійцям на Сході для того, щоб облаштовувати окопи та бліндажі. 

Допомагаємо армії й іншим. Нещодавно виготовили 10 пічок-«буржуйок». Також заготовляємо дрова. На передову вже відправлено два вагони дров. 

Серед наших працівників є мобілізовані до лав Збройних Сил України. На жаль, маємо втрати: загинув бригадир колії з Володимира – молодий чоловік, в якого залишилися дружина і маленька донечка. У ще одного нашого колеги на війні загинув син Юрій Махнюк. Ми розділяємо горе з рідними наших полеглих Героїв.

— Вирішення проблем колійної справи вимагає багато часу і енергії. Чи вистачає їх у повній мірі ще й на депутатську діяльність? Розкажіть, в чому вона сьогодні для Вас полягає.

— Справді, роботи на залізниці завжди вистачає. Багато часу доводиться проходити на важких колійних кілометрах, досконально вникати в проблеми колійної справи. Але депутатські обов’язки теж вимагають часу і повної самовіддачі. Тому завжди беру участь в роботі депутатських комісій, у сесійних засіданнях, в ході яких вирішуються питання перспективного розвитку Ковельської громади та покращення рівня життя її жителів. Особливо у цей непростий час. 

Разом з іншими депутатами Ковельської міської ради підтримую проєкти, спрямовані на вдосконалення роботи наших підприємств, зокрема, ПТМ «Ковельтепло». Мені імпонує робота цього підприємства, адже його працівники переходять на альтернативні види палива, таким чином мінімізуючи використання газу за рахунок деревини. А на моє велике переконання, якщо місто працюватиме у напрямку досягнення енергетичної незалежності, то проблем у нас значно поменшає.

Співпрацюю у багатьох питаннях з керівниками сусідніх громад, адже територія очолюваного мною підприємства пролягає вздовж восьми районів Волинської області і займає колію в одному районі Львівської області.

Сьогодні набуло значимості й ще одне питання. Прикро мені як батькові двох синів, один з яких вчиться у вузі, а інший – в школі, що вони, як і всі українські діти, сьогодні не мають можливості отримувати гідну освіту, бо іноді відсутні умови для безпечного навчання. Тож зараз, окрім іншого, працюємо над тим, щоб у достатній кількості в нашій громаді були належним чином облаштовані укриття.

— Ви — член фракції ПП «Аграрна партія України», тому логічно буде запитати: які питання аграрного сектора доводиться вирішувати?

— З аграріями пов’язана моя безпосередня робота на посаді начальника відокремленого підрозділу Ковельської дистанції колії. Адже саме їхню продукцію у переважній більшості доводиться транспортувати. Це вкрай важливо і для держави, і для безпосередніх товаровиробників. Не кажу вже про значення нашої діяльності для розв’язання продовольчої проблеми у світі, якою опікується багато міжнародних організацій, в тому числі ООН.

Подібне можу сказати про колег із фракції – Руслана Александрука, Василя Римарчука, голову Андрія Мигулю. Вони займають активну життєву позицію, відстоюють інтереси своїх виборців на засіданнях постійних комісій, під час сесій, в депутатських запитах і зверненнях. 

Окрім того, хоч я народився і проживав у Ковелі, часто бував у бабусі в селі,  жнивував разом з іншими, тому проблеми сільських мешканців мені дуже близькі.  

— На Ваш погляд, якої оцінки заслуговує робота Ковельської міської ради в умовах воєнного стану? 

— Ковельську міську раду можу порівняти з людиною, яка постійно в роботі. А не помиляється лише той, хто не працює. 

Мені імпонує підхід до роботи колег-депутатів, які завжди прагнуть до покращення, шукають альтернативу, ніколи не стоять осторонь існуючих проблем. Результати спільної роботи депутатського корпусу бачимо щодня по впорядкованому вигляді вулиць і дворів, відремонтованих дорогах тощо. Звісно, в умовах воєнного стану в повному обсязі важко втілити задумані плани, але робота постійно триває. Повірте, після Перемога, яка, вірю, вже не за горами, нам усе вдасться.

— Які завдання ставите собі як керівник залізничного підприємства та депутат Ковельської міської ради у першу чергу?

— Й надалі працювати в такому ж темпі, не покладаючи рук. Маючи, як кажуть,  колектив за спиною, повинен разом з ним іти вперед, не озираючись назад. Озиратися будемо лише для того, щоб оцінити результати нашої спільної праці. Всі ми працювали і працюємо на нашу спільну Перемогу.

Розмову вела 

Вікторія Зінчук.

Залізниця – великий живий організм, який функціонує за будь-яких умов, і залізничники в умовах війни тримають свій «фронт». Щодня, не покладаючи рук та не відчуваючи втоми, підтримують належний стан залізничних колій працівники Ковельської дистанції колії, аби станція працювала безперебійно. Адже від стану колійного господарства великою мірою залежить успіх перевізного процесу, безпека руху поїздів. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 484

Вперше з ковельчанином Леонідом Оксіюком познайомилася років п’ятнадцять тому. Та ось він вкотре завітав в редакцію газети «Вісті Ковельщини», і як тоді, п’ятнадцять років тому, я побачила перед собою високого, статного, усміхненого і бадьорого чоловіка. Змінилися тільки роки – йому зозуля накувала вже 78 разів. Хоча ця зміна відбулася, на мій погляд, лише в його життєвому календарі, але не в зовнішності мого співрозмовника.

В суспільстві існує стереотип, що людина з інвалідністю чекає допомоги. Але Леонід Оксіюк успішно зламав цей шаблон. Він – марафонець-міжнародник, як себе називає, пройшов сотні кілометрів доріг рідними просторами, у його спортивній біографії чимало європейських країн. З паличкою в руках після перенесеного інсульту він вже тридцять років продовжує жити повноцінним життям і щодня з успіхом долає поставлені дистанції.  

Спогадами про свої марафонські досягнення, які присвячував різним, на його думку, видатним людям та визначним подіям, Леонід Михайлович ділився на сторінках нашої газети вже не один раз. Найпам’ятніший  його перший піший марафон у 1997 році, коли пройшов стокілометрову дистанцію від Холма до Ковеля, долаючи по 10 кілометрів вдень. Яскраві спогади про цю подію та й безліч інших своїх маршрутів, про людей, з якими тоді звела доля, — багато й довго міг би він розповідати.

А от найособливіший – марафон, яким пройшов нещодавно. Леонід Оксіюк приурочив його пам’яті наших земляків – бійців, котрі загинули, захищаючи нас і нашу Україну від рашистської орди. 

—Тридцять чотири полеглих Герої — тридцять чотири кола пройшов бульваром Лесі Українки, де сьогодні вони нам стримано всміхаються з портретів, — розповідає марафонець. – Далі продовжив маршрут до греко-католицької церкви, в якій й понині лунають молитви за упокій душ спочилих воїнів. Це моя данина пам’яті й пошани їм – моїм синам й онукам, те, що можу їм присвятити. 

Здавалося б, ну що в цьому такого? Пройшов собі кілька кілометрів та й тільки. Але це так на перший погляд – нічого особливого. Насправді для людини, яка не уявляє свого життя без спорту, нічого не може стати на заваді, щоб далі сягати спортивних вершин. І Леонід Оксіюк їх сягає. Не заради нагород чи визнання. Це його змагання із хворобою, в яких він перемагає.

— Мої піші марафони допомагають почуватися здоровим, сильним духом, мені просто подобається, бо ще з шкільного віку активно займався спортом. І дня не минало, щоб я не тримав у руках баскетбольний м’яч чи не долав бігові доріжки, узимку взував ковзани – і вперед, — пригадує Леонід Михайлович. – Важливо займатися спортом з дитинства, любити те, чим займаєшся. Тоді й буде результат.

— Для Вас він важливий? – запитую в нього.

— А як же. Важливий результат і мотивація. Це стимулює у всіх сенсах. Мені особисто головне, щоб, як кажуть, бути при справі. Отоді ти живеш повноцінним життям. І я так живу.

— І іншим радите?

— Звичайно. Ніколи не треба падати духом, старатися знаходити альтернативу в будь-якій ситуації. Читайте, розширюйте свій кругозір. Ідею долати піші марафони почерпнув з однієї газети (я тоді багато читав), з якої дізнався, що люди навіть на колясках підкорюють різні екстремальні маршрути. Я тоді, до речі, купався взимку в річці. Відрадно, що деякі мої знайомі брали з мене приклад і теж починали «моржувати», а потім дякували мені за це.  

— Піші марафони також наслідують?

— Дехто так, а дехто й досі дивується і не розуміє: навіщо це мені. Один мій знайомий якось спитав у мене: «Льоню, чому ти щодня ходиш попід моїми вікнами?». А я йому кажу: «Охороняю тебе», — з посмішкою згадує Леонід Оксіюк. – А якщо серйозно, то раджу всім більше ходити, бо рух – це життя. До речі, допомагає мені й підтримує у всьому мій молодий товариш – волонтер Микола Поврозник. Без нього було б важко втілювати всі мої ідеї, він завжди супроводжує мене на всіх моїх дистанціях.

Можна лише по-доброму позаздрити молодечій енергії, оптимізму, життєлюбності Леоніда Михайловича. Він зумів їх зберегти та ще й примножити, попри всі випробовування, які траплялися на його життєвому шляху. Адже так склалося, що чоловіку довелося пережити чимало стресових ситуацій, які й призвели до інсульту. Але хвороба не скорила: і от його життя – цікавий марафон.

— Завдяки моїм марафонам я побачив майже всю Європу, — розповідає Леонід Михайлович. – Можна так сказати, пройшов усю Польщу, до якої найбільше прикипів серцем. Поляки чудові, привітні і гостинні люди. Сьогодні українці, як ніколи, переконалися в цьому. А ще побував у Словаччині, Угорщині, Хорватії, Норвегії, Данії, Румунії, Швеції, Швейцарії та інших країнах. Пройшовся й по Англійській набережній в Монако. 

Проклав маршрут й найбільшими залізничними вузлами Ковель-Львів-Одеса-Дніпро-Харків-Київ. Відвідав усі обласні центри України.

— Коли наступний марафон? – продовжую цікавитись.

— Сподіваюся, цей день настане незабаром, коли ми переможемо ненависного ворога. Ми всі його чекаємо з нетерпінням. І у великий День Перемоги вкотре з вдячністю і шаною назвемо імена наших воїнів-Героїв, котрі жертовно поклали свої життя на олтар української свободи.

Вікторія ЗІНЧУК.

Вперше з ковельчанином Леонідом Оксіюком познайомилася років п’ятнадцять тому. Та ось він вкотре завітав в редакцію газети «Вісті Ковельщини», і як тоді, п’ятнадцять років тому, я побачила перед собою високого, статного, усміхненого і бадьорого чоловіка. Змінилися тільки роки – йому зозуля накувала вже 78 разів. Хоча ця зміна відбулася, на мій погляд, лише в його життєвому календарі, але не в зовнішності мого співрозмовника.

В суспільстві існує стереотип, що людина з інвалідністю чекає допомоги. Але Леонід Оксіюк успішно зламав цей шаблон.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 365

Життя прожити не поле

  перейти,

Життя прожити чесно

      треба вміти,

Щоби колись у внуках

  розцвісти

І щоб могли пишатися

      тобою діти.

Так, пишаються і діти, і онуки, і правнуки,  і вся рідня Чулів своїм батьком, дідусем, братом,  просто родичем Яковом  Потаповичом. Вся рідня з’їхалася на славний 100-річний  його ювілей, щоб вклонитися  натрудженим рукам, сказати щирі слова подяки, шани, любові і турботи, за настанови, за батьківську любов і постійне піклування.

Це – Якова Потаповича ювілей, це він пройшов крізь «вогонь і  воду», вижив  і дожив до такої визначної дати. Кажуть, що молодість дається всім, а Бог старість дає вибраним.

Але ювілей ветерана не став святом тільки родини, бо життя ветерана, його героїчні і трудові будні – це історія села, краю, України. Тож домівка Чулів наповнилася гостями, була зіткана зі щирих вітань, подяк, побажань, задушевних спогадів, поваги, любові, шани.

Як і належить, першою вітала староста Білашівського старостинського округу Лідія Домбровська, цілу низку вітань приготували  працівники культури села Тетяна Масловська та Раїса Рибчук. Весело защебетали діти Білашівської гімназії, які прийшли з Оксаною Тарасюк – директором гімназії, принесли з собою найкращі квіти осені.

Було за що дякувати Якову Потаповичу, адже його життєвий шлях увібрав стільки незабутніх подій, переживань, що вистачило б на багатьох. А ветеран вистояв, вижив, хоч пройшов крізь справжнє пекло війни, не зрадив собі, своїй землі, яку захищав, відбудовував, ростив дітей. Він ніколи не нарікав на свою долю, що йому випала, – навпаки радий, що живе, може тішитися успіхами дітей, онуків, живе у незалежній Україні, і десь у тому  є і його частка праці.

Гортає Яків Потапович спогади свого життя. І пам’ять вихоплює все нові й нові спогади, які навіюють і сум, і  радість. Життєва стежина ювіляра могла би стати дуже цікавим, хвилюючим телевізійним серіалом.

Правда, роки війни в спогадах колишнього солдата не мають строку давності. Хоч пройшло уже багато літ, а пам’ять завжди повертає в незабутнє. Юність його покоління обірвала війна. Молоді вмить стали дорослими, навчились жити і головне – виживати. Не кожному дано було витримати жорстоку муштру, голод, холод в Татіщевських таборах. Ветеран згадує: «Коли відправляли  на фронт були дуже раді, що їдемо воювати». Солдат війни пройшов  грізними дорогами війни Литви, Латвії, Білорусі, Східної Прусії.  Скільки смертей бачив, скількох побратимів залишило  на  тих кривавих шляхах! Зупинила і його ворожа куля, дивом лишився живим. Військовий госпіталь —  і знову фронт. Боліли рани, але більше боліло серце за потоптану фашистами землю, за зруйноване життя.

Та вижив солдат, повернувся до рідного села, яке ніколи не зникало  з  його уяви. Бо тут жили його батьки, тут їхній родовід, який сягає сивої давнини.

Після війни щабель за щаблем долав свої життєві віхи. Але завжди, де б не працював, віддавався роботі сповна. Мав дуже неспокійний характер і бажання зробити життя кращим.

«Горою стану за свій задум, але справу  задуману доведу до кінця», — каже. Не нажив великих статків, бо завжди знав – людина багата тим, що зробила за життя для людей. 

Завдяки старанням Якова Потаповича  в  село проклали дорогу, щоб ходив автобус. А скільки довелось оббивати пороги різних начальників, інстанцій, аби в селі відкрили клуб. Нині будівля радує зір  і є окрасою  села.  Пам’ятаю, на 95-річчя Якова Потаповича вперше зібрались в сільському закладі культури,  щиро дякували  за допомогу, але чомусь забули про 100- літній ювілей. Довго «воював» ветеран з безвідповідальними чиновниками, щоб  в селі відновили  магазин, бо  колишнє приміщення заросло чагарниками. Знаючи неспокійну вдачу ветерана, талант робити людям добро, до нього приїхали бригада журналістів каналу «Інтер». Журналісти були приємно вражені енергією, неспокоєм Якова Потаповича, дуже задоволені зустріччю з «живим героєм». Спілкування з «Інтером» продовжується, і хочу вірити, що швидко буде про нашого героя фільм.

Звичайно, можна було б жити спокійно, затишно у хатині, яку колись побудували  з дружиною (пішла у Вічність), де виросли діти,  але не такий характер ветерана. Не мирився з несправедливістю,  і нині в його спогадах — цікаві епізоди, які траплялись на життєвому шляху. Згадує події, людей з  подробицями,  гумором, весело, дотепно:

«Ось подумайте: 1947 рік. Мене обирають секретарем сільської ради.   А в мене освіта – чотири класи польської школи, а ще взутись нема  в  що. Не послухали – обрали, то я на наради в Ковель ходив, коли тепло, босим. Часто відстоював інтереси людей, то довідку не таку дадуть, то зовсім не напишуть. Начальство не раз сварило, з міліцією мав проблеми». Такі спогади викликають доброзичливі співчуття і сміх.

Звичайно  сім’ю Чулів і самого ветерана Якова Потаповича знаю  давно, часто спілкуємось по телефону. А ось на сторіччя ювіляра запитала: «Як при стількох випробуваннях дожили до поважного ювілею при світлому розумі, пам’яті, не розгубивши почуття гумору?».

«Жив, як усі. Можливо, більше працював і вдома, і  на роботі. Завжди був у русі, багато ходив пішки. Іноді  поїду в один день до районного начальства, а на другий  — в область. А ще ніколи не думав про себе».

Його син Микола Якович додає: «Ніколи батька не бачили з цигаркою в руках або нетверезого». Хоча на столітній ювілей Яків Потапович заявив: “Вип’ю 50  грамів!”. Всі йому зааплодували.

Яків Потапович завжди любив їздити на зустрічі ветеранів, на наші обласні ветеранські конференції, наради, а ще в 1984 році  – поїхав аж  у Даугавпілс на перепоховання командира його дивізії Івана Чинова. На 70-річчя Перемоги  поїхав сам в Полоцьк, хоч мав   більше 80 літ. Пізніше ще побував на зустрічі трьох поколінь 360-ої дивізії. До речі, його дивізія – одна із чотирьох, які воювали в Афганістані.

В родині Якова Потаповича знають ціну миру, необхідність  захищати нашу землю від ворогів. Батько Якова Чуля Потап хоробро воював в роки Першої світової війни, а онук Василь Чуль боронив Україну на Донбасі уже в наш час. Ось така естафета захисників України в дуже хорошій сім’ї Чулів.

Присутні на ювілеї уважно слухали ветерана, дивувались його пам’яті. Ми ніби ще раз  пережили миті непростого життя. Його чисельні нагороди самі говорять про себе і ніби підтверджують сказане.

Звичайно, знаючи і  шануючи ветерана,  його привітати  із славним 100-річчям приїхали А. П. Броїло – заступник голови райради, С. С. Топольський – керуючий справами районної адміністрації, голова Волинської обласної організації ветеранів України  Г. Я. Гулько. Поважні гості  висловили найщиріші слова подяки за солдатську мужність, хліборобську мудрість та високу громадянську позицію, побажали щасливого  довголіття. Шкода тільки, що ніхто не завітав  з Колодяжненської сільської ради. 

Від обласної районної влади ювіляру вручили  подяки та подарунки.  У зв’язку з тим, що цьогоріч  минає 35 літ  від створення організації ветеранів України Г. Я. Гулько вручив Подяку та ювілейну медаль.

Нині Яків Потапович щасливий, бо зберіг найвищі якості людини – чесність, справедливість, доброту і віру. Віру в  те, що наше життя буде кращим, а головне – мирним, бо «після найтемнішої ночі наступає світлий день, а після темної грозової хмари – чисте голубе небо», — стверджує ювіляр.

Низький уклін Вам,  Якове Потаповичу, за героїчні та трудові будні.

Хай Бог боронить Вас і Вашу родину від усього поганого, оберігає, додає здоров’я, продовжує роки життя в родинному теплі, у мирній країні!

Валентина СІЧКАР. 

Так, пишаються і діти, і онуки, і правнуки,  і вся рідня Чулів своїм батьком, дідусем, братом,  просто родичем Яковом  Потаповичом. Вся рідня з’їхалася на славний 100-річний  його ювілей, щоб вклонитися  натрудженим рукам, сказати щирі слова подяки, шани, любові і турботи, за настанови, за батьківську любов і постійне піклування.

Це – Якова Потаповича ювілей, це він пройшов крізь «вогонь і  воду», вижив  і дожив до такої визначної дати. Кажуть, що молодість дається всім, а Бог старість дає вибраним.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 378

Життя прожити – 

не поле перейти 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 263

У Ковельському МТМО успішно застосовують новітній метод очищення крові – плазмаферез.

Ця процедура належить до екстракорпоральних методів терапії, тобто таких, які відбуваються поза межами тіла людини. Разом із плазмою крові з організму видаляються токсини та різні шкідливі компоненти плазми, клітини крові повертаються назад у кров’яне русло, а видалена плазма заміщується спеціальними розчинами (фізіологічний розчин, альбумін, плазма).

Для ефективності лікування плазмаферез проводиться 3-5 разів з інтервалом в 1-2 дні. Необхідну кількість процедур визначає лікар. Після процедури упродовж доби організм виробляє нову чисту плазму, тим самим стимулюючи імунну систему людини. 

Лікувальний спектр плазмаферезу дуже широкий. Він використовується у комплексному лікуванні наступних станів:

n інтоксикації (отруєння грибами, укуси змій, передозування ліків);

n захворювання шкіри (пухирчатка, псоріаз, кропив’янка, токсикодермія);

n шлунково-кишкові хвороби (хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт);

n захворювання органів дихання (бронхіальна астма, гранулематоз Вегенера, фіброзуючий альвеоліт, пневмонії при системних захворюваннях);

n хвороби серцево-судинної системи (ураження серця при системних захворюваннях сполучної тканини, ревматизм, вірусні міокардити, системні васкуліти);

n ураження печінки (гепатити, печінкова енцефалопатія);

n гінекологічні проблеми (резус-конфлікт під час вагітності, безпліддя, невиношування вагітності, аутоімунних процесах та ін.) ;

n хвороби нирок (гломерулонефрити, аутоімунні пошкодження);

n ревматичні хвороби (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, дерматоміозит, системна склеродермія, системні васкуліти);

n алергічні хвороби (атопічний дерматит, бронхіальна астма);

n хвороби нервової системи (енцефаліт, міастенія, розсіяний склероз);

n гострі та хронічні імуноконфліктні стани (відторгнення пересаджених органів).

Процедура плазмаферезу проводиться у відділенні амбулаторного діалізу центральної районної лікарні Ковельського МТМО (вул. Олени Пчілки,4) після попереднього обстеження (ЗАК, білок крові, коагулограма) і відсутності протипоказань.

Додаткову інформацію можна отримати за номером телефону: 097-724-00-42

Адміністрація Ковельського МТМО.

НА СВІТЛИНІ: Андрій Мельник, лікар-нефролог, завідувач відділення амбулаторного діалізу ЦРЛ Ковельського МТМО.

У Ковельському МТМО успішно застосовують новітній метод очищення крові – плазмаферез.

Ця процедура належить до екстракорпоральних методів терапії, тобто таких, які відбуваються поза межами тіла людини. Разом із плазмою крові з організму видаляються токсини та різні шкідливі компоненти плазми, клітини крові повертаються назад у кров’яне русло, а видалена плазма заміщується спеціальними розчинами (фізіологічний розчин, альбумін, плазма).

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 224

Через ракетні удари російських окупантів по важливих об’єктах інфраструктури частина українських міст стикнулась з проблемами   електропостачання. Задля відновлення повноцінної роботи та проведення всіх необхідних аварійних дій в  Укренерго закликали обачніше користуватись електричними приладами, а також розповіли, що саме “з’їдає” найбільше енергії.

Виявилось, що понад чверть (28%) від загального споживання електроенергії складають саме  комп’ютери та телевізори.

На другому місці опинилось прання та сушіння одягу – 14%, а замикає трійку  освітлення (13%). Що ж до морозильників та холодильників, то вони споживають 11% від загальної цифри. Ще 9% витрачається на приготування їжі та всього 8% на миття посуду.

Найменший рівень споживання електроенергії – вночі. Тому саме тоді краще користуватися обігрівачами, пральними машинами, вмикати бойлери, посудомийки та інші енергозатратні прилади, – пояснили в Укренерго.

l

Що робити, якщо нема електроенергії

n Вимкніть всі електроприлади з розеток, щоб через перепади напруги вони не пошкодились;

n Якщо у будинку є ліфт, то обов’язково переконайтесь, що у ньому не застрягли люди;

n Потурбуйтесь про сусідів похилого віку, навідайтесь до них та дізнайтесь, чи все у них в порядку та чи потрібна якась допомога;

n Не перетворюйте газові плити в обігрівачі, оскільки це створює небезпеку отруєння чадним газом;

n Якщо ви користуєтесь генератором, то встановіть його не у приміщенні і якомога далі від вікон;

n Відстежуйте офіційні повідомлення від влади чи ДСНС (за відсутності мережі можна скористатись радіо на батарейках).

      Як підготуватись 

до відключення світла 

n Заздалегідь тримайте вдома ліхтарики та радіоприймач на батарейках;

n Потурбуйтеся про запас свічок, сірників та сухого спирту;

n Звертайте увагу, щоб гаджети були заряджені, павербанк також не зайвий;

n Підготуйте тижневий запас їжі (консерви, сублімована їжа) та води;

n Перевірте аптечку, щоб у ній були всі необхідні речі та особисті ліки щонайменше на тиждень. 

  Як зменшити використання електроенергії, 

коли готуєш

n Електричний чайник  потребує багато електроенергії, тож важливо не зловживати ним. Кип’ятіть виключно потрібну вам кількість води – не набирайте по вінця, якщо вам потрібне одне горня окропу. Також можна кип’ятити воду лише на газу, якщо у вас така плита.

n Вимикайте з розеток усі прилади, якщо не користуєтеся ними у моменті. По суті на кухні можна залишити лише холодильник. Вам може здатися, що прилад не працює, а лише ввімкнений у розетку, проте це оманливо. Годинник на мікрохвильовці все ж потребує електроенергії.

n Коли готуєте на плиті, то не нехтуйте накривати кришкою свої страви. Так ви пришвидшуєте приготування їжі й заощаджуєте. До слова, у деяких випадках можна взагалі обійтися без приготування. Багато видів каш, як гречка чи вівсянка, можуть бути приготовані без варіння. Замочіть їх на ніч, а зранку отримаєте готовий гарнір.

n  Використовуйте термос. Якщо ви продумаєте на цілий день свій раціон, то можете передбачити, які страви вам будуть потрібні у теплому вигляді. До того ж можете зробити на день наперед чай, який зберігатиметься теплим у термосі.

n Продумайте метод приготування. Приміром, духовка використовує більше електроенергії, ніж мультиварка чи скороварка. Якщо ж ви вирішили готувати у духовці, то поставте одразу кілька страв, а не одну.

Вибираємо ліхтарик

Ліхтар на акумуляторі

Такі ліхтарики підходять для частого використання. Їх можна зарядити від побутової мережі чи від USB-порту, сонячних батарей, динамо-машини чи автомобільного прикурювача. Ціна таких ліхтариків – від 250 гривень.

Ліхтарі на батарейках

Дані ліхтарі не треба заряджати, лише мати змінні батареї. Їх легко замінити усім, незалежно від віку чи досвіду. Вартість – від 100 гривень

Механічні ліхтарі

Такі ліхтарики відрізняються тим, що для роботи не вимагають акумуляторів й батарейок. Вони підзаряджаються від електрики, що виробляється м’язовою силою. Для того, щоб світив – потрібно стискати ручку, покрутити кривошип чи струснути ліхтарик. Ціна – від 100 гривень.

Експерти наголошують, що варто придбати налобний ліхтар. Адже це неймовірно зручно! Встановили на чоло і, відповідно, куди ви не повернете голову – він все освітлює.

Які свічки краще купити?

n Свічки з бджолиного воску 

n  Найбільш екологічні, безпечні та без різкого запаху. Такий віск практично не горить, а тільки плавиться. При горінні не залишає кіптяви.  Час горіння залежить від розміру, однак найменші з магазину горять до години. 

n Свічки з рослинного воску (стеаринові)

  Стеарин виробляється з різних олій, наприклад, пальмової. Стеаринові свічки легко розпізнати: вони матові, а після згоряння утворюється прозорий шар з малюнком, схожим на сніжинки. 

n Свічки з пальмового воску 

  Твердий і нежирний матеріал. Горить практично без запаху.  Однак крихкий – його легко зламати.

n Свічки з соєвого свічного воску

 Матово-білого кольору, при нагріванні матеріал стає рідким і прозорим з “молочним” запахом.

n Свічки з кокосового воску  

 Дорожчі за пальмові й соєві, горять також довше за інші (1 см – до 5 годин) . Однак їх рідко можна знайти у магазинах.

n Парафінові 

  Парафін – продукт перегонки нафти. Без домішок і без додаткового очищення він має неприємний запах.  Зловживати парафіновими свічками, спалюючи їх одну за одною, не варто. Краще робити невеликі перерви та провітрювати приміщення. Час горіння залежить від розміру, однак найменші згорають за півгодини. 

n Гелеві свічки 

  Їх виготовляють з гелеподібних мінеральних олій або гелеподібних синтетичних вуглеводнів.

   Ці свічки безпечніші, ніж ті, які зроблені з технічного парафіну. Але в гелевих свічках є нюанс – декоративний наповнювач.  При згорянні тканина і пластмаса можуть виділяти неприємний запах, до того ж вони легко спалахують і вогонь може стати неконтрольованим.  Тому краще купувати гелеві свічки з камінцями, які не займуться. Час горіння – в середньому 4 години (але залежить від розміру).

Як зробити свічку власноруч?

Свічка тривалого горіння 

З однієї воскової свічки довжиною 30 сантиметрів можна змайструвати 6 свічок тривалого горіння, кожна з яких горітиме 10-12 годин. 

Для цього потрібні: 

- маленька банка, склянка або чарка з товстим склом;

- парафінова свічка;

- воскова свічка;

- дрібка солі;

- олія (рафінована без запаху);

- ніж;

- сірники або запальничка.

Як зробити:

n Розділіть воскову свічку на кілька частин орієнтовно по 5 сантиметрів. 

n На дно ємності крапніть трішки розтопленого парафіну і, поки він не застиг, закріпіть на ньому відрізок свічки.

n Налийте у ємність олію, додайте дрібку солі, яка прибере з олії вологу.

 Свічка довготривалого горіння готова. 

Свічка з картоплі 

Якщо у вас немає магазинних свічок, джерело світла можна зробити з картоплі.

Що знадобиться:

- маленька тарілка (зі скла чи глини);

- картоплина;

- імпровізований ґніт – мотузка з натуральної тканини, марлі, бинта чи шнурівка;

- олія (рафінована без запаху).

Як зробити:

- Налийте в тарілку орієнтовно 100 мл олії. 

- Виріжте кружальце картоплі завтовшки в 1 сантиметр і зробіть посередині отвір для ґноту.

- І картопляне кружальце, і сам ґніт змастіть олією.

- Протягніть гніт через картоплю, щоб зверху виступало орієнтовно пів сантиметра. 

- Покладіть картоплину в тарілку з олією та підпаліть ґніт.

Орієнтовно 100 мл олії і 3-5 см ґноту горітимуть до 6 годин.

Підготувала 

Валентина ОЛІЩУК.

Через ракетні удари російських окупантів по важливих об’єктах інфраструктури частина українських міст стикнулась з проблемами   електропостачання. Задля відновлення повноцінної роботи та проведення всіх необхідних аварійних дій в  Укренерго закликали обачніше користуватись електричними приладами, а також розповіли, що саме “з’їдає” найбільше енергії.

Виявилось, що понад чверть (28%) від загального споживання електроенергії складають саме  комп’ютери та телевізори.

На другому місці опинилось прання та сушіння одягу – 14%, а замикає трійку  освітлення (13%). Що ж до морозильників та холодильників, то вони споживають 11% від загальної цифри. Ще 9% витрачається на приготування їжі та всього 8% на миття посуду.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 234

Субсидії під час війни: 

що слід знати українцям

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273

Пропонуємо кілька порад, як не нашкодити стосункам.

Слідкуйте 

за словами

Позбудьтеся слів на кшталт  ”завжди” та “ніколи”, бо ви ж знаєте, що ваш партнер зможе згадати той раз, коли купив вам квіти. Забудьте про слова “мусиш”, “повинен”, бо вони теж викликають негативну реакцію.

Варто казати “Я сердитий”, а не “Ти мене сердиш”, бо від цього і ваш партнер розсердиться та перейде у захист. Приймайте на себе те, що робите ви, а не звинувачуйте іншу людину. Наприклад, коли ви скажете: “Я знаю, що я серджуся і підвищую голос”, ваш партнер відчує себе трохи спокійніше.

Вирішуйте 

одне питання

В суперечці обмежтеся однією темою, не “вивалюйте” мільйон інших звинувачень. Бо коли ви говорите про якусь одну проблему, але в той самий час спливають іще сім, у вас менше шансів із нею розібратися.

Не чекайте, що хтось читатиме ваші думки

Коли вас щось не влаштовує, говоріть про це одразу, а не згадуйте через багато років.

Хваліть

Дійсно, вправні сперечальники висловлюють незгоду з іншою людиною, але водночас кажуть те, що її підбадьорює, навіть компліменти… Наприклад: “Ти дуже добре вмієш слухати, тож, будь ласка, спробуй мене зрозуміти…”, “Це ти добре підмітив, але…”, – так ви загладжуєте тріщинки в ваших відносинах навіть у розпалі суперечки.

Сперечайтеся і робіть щось водночас

Не присвячуйте себе лише суперечці, не сідайте один навпроти одного, щоби вирішити все просто тут і зараз. Наприклад, коли ви разом пораєтеся в саду і, перш, ніж відповісти на вашу репліку, партнер спочатку неквапом поллє пару кущів і поміркує, у вашого діалогу буде менше шансів стати надто емоційним, ви менше сердитиметеся одне на одного.

Узгоджуйте час

Наприклад, коли спалахнула суперечка, а час уже лягати спати, можна  домовитися перенести розмову на завтрашній ранок або на п’яту годину вечора у суботу, якщо так буде зручно вам обом.

Не ставайте 

в позицію жертви

У більшості суперечок ми намагаємося сказати: “Я – хороший, а ти – погана”. Але  в реальності йдеться про те, щоби ви обоє поміркували, що можете робити інакше, а не вказувати одне на одного. 

Змініть своє ставлення до сварок

Коли ви розумієте, що є шанс розібратися з усім, зробити висновки та надалі чинити інакше, тоді  суперечки є не лише природною частиною життя разом, а ще способом час від часу витягати все на поверхню та давати йому раду, а це може бути дуже корисно.

Підготувала 

Марія СУКАЧ.

Пропонуємо кілька порад, як не нашкодити стосункам.

Позбудьтеся слів на кшталт  ”завжди” та “ніколи”, бо ви ж знаєте, що ваш партнер зможе згадати той раз, коли купив вам квіти. Забудьте про слова “мусиш”, “повинен”, бо вони теж викликають негативну реакцію.

Варто казати “Я сердитий”, а не “Ти мене сердиш”, бо від цього і ваш партнер розсердиться та перейде у захист. Приймайте на себе те, що робите ви, а не звинувачуйте іншу людину. Наприклад, коли ви скажете: “Я знаю, що я серджуся і підвищую голос”, ваш партнер відчує себе трохи спокійніше.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 192

Теперішня осінь продовжує радувати погодою і грибами. 

Не віриться, що на календарі вже листопад, а погода – кінця вересня та початку жовтня. І грибна нива цьогоріч вродила щедро. 

Стільки зелениць та підзеленок вродило в лісі, що старші люди не пам’ятають! А заготівельники продовжують ще приймати “польські” гриби та кози  Хоча ціна на них впала, люди всеодно йдуть до лісу, їдуть підводами, автомобілями, навіть тачками, щоб запастись на зиму грибами або ж їх продати, таким чином поповнивши свій сімейний бюджет. 

А ще в цьому році в хід йшли навіть жолуді. Гриби та жолуді збирати легше і цікавіше, ніж чорниці. У селах залухівського староства чи не найбільше дубів серед інших сіл Ратнівщини. Вони ростуть і на садибах, і вздовж вулиць. Тож багатьох людей ці велетні порадували щедрим урожаєм. Так, наприклад, сім’я Василя Гурича із Залухова назбирала навколо свої хати жолудів майже на 20000 гривень, а сім’я Віталія Дудки зібрала більше тонни і поповнила свій бюджет більш, ніж на 8000 гривень. Ніна Марчук із Щитинської Волі збирала плоди дуба за селом та у лісі. Вона поповнила свій гаманець майже на 6000 гривень. Жінка радіє, що відпочиваючи, за зароблені гроші купила пару поросят і балон скрапленого газу. 

Своїми рекордами хваляться і грибники. Олександр Марчук з дружиною та дітьми одного разу назбирали 45 кілограмів “польських” грибів, а були ще й інші. Продавши їх, вони отримали майже півтори тисячі гривень. Любов Лукашик  із чоловіком, що живуть у Хабарищі, підводою по гриби їздять щодня і хваляться, що вже продали їх десь на 10000 гривень. Це неабиякі гроші у селі.

Заготівельники вже почали закупляти сушені білі гриби.

...Проходите лісом і бачите, що дерева вже потроху скидають своє листя, готуючись до зими. А ви тим часом у захваті від дарів лісу і дістаєте адреналіну на певний період часу. А ще знайте, що не можна збивати ногами отруйні та неїстівні гриби. Адже в екологічній системі лісу вони, як і бактерії, виконують важливу роль – розкладають рослинні рештки.

  Микола Денисюк.

Теперішня осінь продовжує радувати погодою і грибами. 

Не віриться, що на календарі вже листопад, а погода – кінця вересня та початку жовтня. І грибна нива цьогоріч вродила щедро. 

Стільки зелениць та підзеленок вродило в лісі, що старші люди не пам’ятають! А заготівельники продовжують ще приймати “польські” гриби та кози  Хоча ціна на них впала, люди всеодно йдуть до лісу, їдуть підводами, автомобілями, навіть тачками, щоб запастись на зиму грибами або ж їх продати, таким чином поповнивши свій сімейний бюджет. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 220

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 195