Що хвилює читачів газети?
Газета "Вісті Ковельщини" – одна з небагатьох, яка у наш складний і неоднозначний час залишається вірною традиції на шпальтах постійно друкувати листи своїх дописувачів. Рубрики "Пишуть люди до газети…", "З пошти останніх днів", "Читач хоче знати" та інші не зникають із шпальт "міськрайонки".
Позиція редакції імпонує людям, про що свідчать і їх відгуки, й зростання кількості передплатників, й досить обширна редакційна пошта. Нещодавно зателефонувала почесна голова Ковельської філії "Союзу Українок", активна громадська дописувачка Алла Полякова й дала високу оцінку номера від 31 січня ц. р.
– Добру справу робите, – сказала Алла Михайлівна, – що друкуєте багато листів патріотичної тематики. Зокрема, з великим інтересом ми сприйняли послання Блаженнійшого Святослава з нагоди століття відновлення Соборності українського народу та його держави ("Наша свята Софія"), нотатки членкині "Союзу Українок" Антоніни Гладун "Ми розірвали духовні пута…", звернення настоятеля Свято-Пантелеймонівського храму із Люблинця, військового капелана отця Матвія Олійника до священнослужителів УПЦ Московського патріархату ("Єднаймося в одній Християнській сім'ї") та інші. Дякуємо журналістам за патріотичну позицію, підтримку української національної ідеї! Так тримайте й надалі.
Ми щиро вдячні пані Аллі за високу оцінку нашої праці і теж сподіваємося, що й надалі голос читачів звучатиме зі шпальт газети. А говорити й писати їм є про що, бо наше повсякденне життя багате на події – як із знаком "плюс", так і з знаком "мінус". Про деякі такі листи й піде мова далі.
l
Одного з них приніс днями до редакції відомий нашим читачам мешканець села Ворони, учасник Другої світової війни, 96-річний Яків Чуль. Власне, прийшов він не з листом, а із ксерокопією статті під заголовком "Якову Чулю вже 96, але бюрократам він не здається", надрукованої у парламентській газеті "Голос України" 5 січня ц. р. Яків Потапович попросив цю статтю передрукувати у "Вістях Ковельщини", щоб про неї дізналися якомога більше його земляків.
З огляду на те, що публікація досить велика за обсягом, повністю її передрукувати не можемо, але головні думки постараємося оприлюднити (тим, хто має бажання публікацію прочитати цілком, пропонуємо звернутися у центральну районну бібліотеку або на офіційний сайт газети).
Отож, про що пише автор Максим Солоненко? Свою розповідь він починає з того, що повідомляє: "У селі Ворона, що в Ковельському районі, руйнується, заростає чагарниками колись добротний магазин. Свого часу його звели за кошти пайовиків Любитівського споживчого товариства, сьогодні ж він нібито перебуває в оренді СТ "Каскад плюс". Хоча орендувати власне тут уже нічого. Великі скляні вікна вийняті, батареї і котел демонтовані, розібрано і кудись вивезено металеву огорожу. Тобто цілком типова картина дикої безгосподарності".
Далі журналіст наголошує, що доля покинутого напризволяще магазину турбує громадськість села, а найбільше – найстарішого жителя - 96-річного Якова Чуля.
"Попри свій поважний вік, Яків Потапович уже півтора десятка років бореться за те, щоб магазин знову повернули громаді, а винні в знищенні його будівлі, розбазарюванні майна понесли покарання.
Стоїмо на порозі хати поважного ветерана. Яків Потапович виносить і ставить на табуретку велику коробку, ущерть набиту відповідями на його звертання. За ці роки встиг пооббивати пороги районної держадміністрації і районної ради, обласної та Ковельської місцевої прокуратур, поліції і навіть кілька разів звертався до голови ОДА Олександра Савченка. Не будемо перераховувати всі відписки, які отримав колишній фронтовик, а зупинимося лише на відповіді, яка надійшла від виконавчої влади області.
Отже, проінформувавши заявника, що його повторне звернення в ОДА щодо законності передачі в приватну власність магазину Любитівського споживчого товариства розглянуто, чиновники водночас повідомляють, що перевірка таких питань не належить до повноважень облдержадміністрації. "За результатами розгляду листа, – йдеться далі у відповіді, – не встановлено фактів неналежного розгляду ваших звернень Ковельською райдержадміністрацією… А щодо перевірки дій посадових осіб Любитівської сільської ради, то… спори про порушення прав, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку".
Погодьтеся, аж надто "уважно" поставилися в ОДА до заявника, який понад десять років бореться за те, щоб перемогла справедливість. Йдеться ж не про простого заявника, а ветерана війни, учасника бойових дій, кулеметника, кавалера ордена "Слави"… Та навіть, зважаючи на солідний вік заявника, треба було якось по-людському зреагувати на його звернення. Не за свої ж інтереси він бореться, а всієї сільської громади".
Проаналізувавши відповідь, як він пише, "чиновників ОДА", Максим Солоненко робить висновок, що при бажанні очільнику виконавчої влади області та його підлеглим було б "нескладно поставити крапку в цій непростій історії". Адже за час роботи в правоохоронних органах – а Олександр Савченко має звання генерал-полковника міліції – йому доводилося розкривати не одну складну справу. Отут би й варто було "поставити на місце чиновників і правоохоронців, які відверто знущаються над людиною".
"Остання наша телефонна розмова з Яковом Потаповичем відбулася 7 грудня 2018 року, – пише на завершення автор. – Насамперед привітав його з Днем місцевого самоврядування. Адже у важкі повоєнні роки йому довелося працювати секретарем сільської ради. Він чи не єдиний з керівників такого рангу, який дожив до наших днів. І хоч була вже майже обідня пора, зробив це першим. То чому б не сказати доброго слова заслуженій і шанованій у селі людині?
А тим часом у листі з облдержадміністрації йому радять, щоб розв'язати проблему, яку він порушує вже понад десять років, звертатися до суду, а юридичні консультації отримувати в Регіональному центрі надання безоплатної вторинної правової допомоги в Луцьку та Ковелі. І вже милостиво, ніби роблячи велике добро, друкують контактні телефони. Нагадаю: 23 жовтня Якову Чулю виповнилося 96 років!
З прикрістю подумалося: не для того ми годуємо з бюджету величезну армію чиновників, аби вони залишали такого шанованого ветерана, не кажу вже про всіх нас, наодинці зі своїми і громадськими проблемами.
Максим СОЛОНЕНКО.
Волинська область".
Ми не збираємося коментувати статтю, хоч після її прочитання виникають деякі питання. Детально знаючи суть проблеми, яка непокоїть Якова Потаповича Чуля і про яку "Вісті Ковельщини" написали одними з перших на Волині, не думаємо, що головним винуватцем цієї конфліктної ситуації варто робити губернатора області. Та й не завадило б шановному Максиму Солоненку зустрітися з власником "Каскаду плюс", якого він згадує у статті, перебуваючи у відрядженні на Ковельщині, і з’ясувати його позицію.
А загалом ми згідні з автором: при великому бажанні відповідальних осіб допомогти ветерану, в цій історії давно вже можна було поставити крапку. А так виходить, як у відомій приказці: говорили, балакали – сіли, заплакали.
l
Читачам "Вістей Ковельщини" добре відомий своїми кореспонденціями, замітками й малюнками ковельчанин, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Степан Тюбай. Це – людина активної громадянської позиції, котра у своїх дописах порушує гострі проблеми.
Один з його недавніх листів торкається питань захисту довколишнього середовища, примноження природних багатств. Ось що пише пан Степан:
"Після аварії на Чорнобильській АЕС в зону відчуження спеціально завезли два табуни коней Пржевальського. Мета була "благородна": за допомогою тварин знищити заражену радіацією траву й очистити територію.
Хто був автором цієї ідеї, невідомо. Відомо інше: траву коні не витоптали, а стали жертвами браконьєрів з числа відомих українських політиків, народних депутатів. Вони почали відстрілювати бідолашних тварин, щоб пізніше фотографуватися на фоні убитих коней, а фотосвітлини розвішувати на видних місцях у службових кабінетах. Таке собі чорнобильське "сафарі"…
Особисто я тому дикунству не дивуюсь, бо варварське ставлення до флори і фауни – це наша "національна" традиція, з приводу чого можна говорити дуже багато. Але я постараюся написати коротко, згадавши майже неймовірну ситуацію, яка восени минулого року склалася в Україні. Саме тоді, а точніше 27 листопада 2018 року, Окружний адміністративний суд міста Києва скасував заборону полювання на лося і занесення його до Червоної книги. Чому? Бо так захотілося суду, який не прислухався ані до думки вчених-екологів, ані до позиції урядовців, які рік тому заборонили полювання на цю рідкісну тварину і встановили високі штрафи за порушення заборони.
З приводу цього доктор біологічних наук Сергій Межжерін висловився так: "У даному випадку суд перебрав на себе занадто багато повноважень. Ніякий суд ніколи мені не доведе, що лося в Україні забагато. В Білорусі, Польщі, Латвії, Литві, Естонії його у 3-7 разів більше, аніж у нас, але звір перебуває під захистом Закону.
І що маємо? Варто тільки лосю перейти з Білорусі на територію України, як його одразу на аеросанях мисливці наздоганяють. Втекти від них по глибокому снігу практично неможливо. Постріл – і все: лося в живих немає".
Свій лист Степан Тюбай закінчує такими словами: "В Біблії написано, що Бог спочатку створив тварин та гадів повзучих… Якби Він створив першими людей, то зараз всі ми були б вегетаріанцями, а звірів бачили б лишень в картинних галереях. На щастя, Господь зробив так, як зробив – мудро і розважливо.
Але в загальному переміг змій-спокусник, і ми стали великими грішниками – не тільки в амурних справах, а й у нашому ставленні до природи, тваринного і рослинного світу".
На підкріплення своїх гірких роздумів пан Степан намалював карикатуру, на якій зображені кабан, лось і білоруський зубр. Між ними відбулася приблизно така "розмова".
Кабан: – Дасть Бог, я виживу, адже 2019-й – це рік Свині.
Лось: – А мені доведеться втікати в Білорусь, бо в Україні нас викреслили з Червоної книги і дозволили мисливцям відстрілювати.
Зубр: – Що ж, ласкаво просимо у Бєловезьку пущу. Місця у нас вистачить всім.
Як кажуть, було б смішно, якби не так трагічно. А хіба лише лось у нас під загрозою знищення? Подивімося, у що ми перетворили наші ліси і гаї, ріки і озера. Таке враження, що живемо перед кінцем світу і не думаємо, в яких умовах перебуватимуть наші діти, онуки і правнуки, чи матимуть змогу живими бачити того ж лося, кабана чи зайця.
l
На превелике щастя, редакційна пошта складається не лише з сумних повідомлень. Є у ній і чимало позитиву, що вселяє у душу впевненість: не все погано в нашому домі. Так, педагог-організатор ЗОШ І-ІІІ ступенів села Мельниці Г. М. Антонюк сповістила таку новину:
"Радісна, урочиста атмосфера панувала на третій день Різдва у Будинку культури с. Мельниці, де з ініціативи настоятеля тутешнього Свято-Михайлівського храму отця Романа проходив захід "Із благою звісткою – до земляків". Святкова зала була наповнена не тільки місцевими жителями. Серед них були запрошені із навколишніх сіл та сусідніх парафій.
Першими на сцену вийшли наймолодші учасники дійства, учні початкових класів ЗОШ І-ІІІст. с. Мельниці, – Ангели, Пастушки, які поділилися з усіма присутніми радісною звісткою про народження Ісуса Христа.
Проникливо та хвилююче звучали зі сцени колядки у виконанні молодіжного хору Свято-Георгіївського храму смт Голоб. Славили народження Немовляти, зачаровували співом, бажали миру, здоров'я учасники хору із храму Різдва Богородиці с. Нужеля.
Учні старших класів місцевої школи представили увазі присутніх театралізоване дійство "Різдвяний вертеп", під час якого продемонстрували високу акторську майстерність. Постановка на сцені у виконанні юних артистів перепліталася із мелодійним звучанням колядок за участі аматорів художньої самодіяльності Будинку культури с. Мельниці.
Додала святкового настрою та була приємною несподіванкою для всіх поява на сцені новорічних персонажів – "дідів", неодмінним атрибутом яких є вивернутий кожух, спеціально виготовлена із кольорового паперу конусоподібна висока шапка "машкера" та своєрідний батіг "пуга".
"Діди" колядували, бажали всіляких гараздів, а наостанок заспівали усім "Многая літа". Слід взяти до уваги те, що ця столітня традиція із "дідами" передається від покоління до покоління саме у селі Мельниці.
Різдвяний захід у Мельниці завершився спільним колядуванням та частуванням, а учні школи, натхненні радістю свята та успіхом виступу, продовжили славити народження Сина Божого із вертепною виставою у Будинках культури с. Брухович, Великого Порська та ЗОШ І-ІІІ ст. с. Підріжжя".
Лист із Мельниці редакція оприлюднює з деяким запізненням, але сподівається, що читачам газети цікаво дізнатися про столітню традицію, що живе у цьому селі.
Про ще одну цікаву традицію розповіла у своєму дописі вихователь Державного навчального закладу "Ковельський центр професійно-технічної освіти" В. П. Рощук:
"Є в морозному січні день з весняним настроєм. Це 25 січня – день Тетяни, День студента. Усі, кому близька ця дата, кажуть, що вона завжди зігріває навіть в січневі морози.
Вихователями гуртожитку Ковельського центру професійно-технічної освіти Л. В. Никитюк та автором цих рядків при підтримці учнів гуртожитку було організовано стіну привітань Тетян, на якій учні мали змогу привітати своїх колег. Також проведено тематичну бесіду, де учні дізналися про історію виникнення свята.
А іменинницям були подаровані такі слова:
"Шановні наші Тетяни!
Прийміть в день Ангела від нашого колективу щирі вітання! Роботу ж Вами пліч-о-пліч ми вважаємо подарунком долі, адже Ви завжди прийдете на допомогу: виручите, поясните, заспокоїте!
Ваші працьовитість і доброта гідні найвищих нагород!
І тому в день мучениці Тетяни ми поспішаємо Вас привітати! Залишайтеся завжди такими життєрадісними і чуйними!".
l
Ось такі листи отримала редакція останнім часом. Їх, звичайно, набагато більше – частину ми друкуємо в повному обсязі, частину – у викладі. Але як би не було, знайте: кожен допис читачів для нас цінний і важливий. Тому пишіть нам і надалі. Й пам'ятайте: "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас!".
Володимир ПЕТРУК.
НА СВІТЛИНАХ: малюнок-карикатура Степана ТЮБАЯ; під час святкового заходу в Мельниці.
Газета "Вісті Ковельщини" – одна з небагатьох, яка у наш складний і неоднозначний час залишається вірною традиції на шпальтах постійно друкувати листи своїх дописувачів. Рубрики "Пишуть люди до газети…", "З пошти останніх днів", "Читач хоче знати" та інші не зникають із шпальт "міськрайонки".
Позиція редакції імпонує людям, про що свідчать і їх відгуки, й зростання кількості передплатників, й досить обширна редакційна пошта. Нещодавно зателефонувала почесна голова Ковельської філії "Союзу Українок", активна громадська дописувачка Алла Полякова й дала високу оцінку номера від 31 січня ц. р.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 568