Село моє, о любий мій

               Волинський краю,

Волинський краю ніжності й

  добра,

Це ж ти – частинка України, 

Ти сонячна моя земля!

19 серпня відбулося освячення плодів у місцевому храмі с. Білина, але жителі не розійшлися по домівках, а поспішили на святкування головного дня своєї малої батьківщини – Дня села Білина. Не було байдужих: з усіх куточків сходились люди, діти, приїхали гості з   Ковеля та з сусідніх населених пунктів.

Футбольний турнір, у якому змагалися місцеві спортсмени, відкрив програму заходів.

Сцену розмістили недалеко від будинку культури. На ній – велике синьо-жовте знамено, адже свято приурочене й до Дня Держаного Прапора та Дня Незалежності України. Святковій атмосфері сприяє мелодійна музика. По боках сцени – гарно оформлена виставка, на якій розмаїття українських рушників, вишивки і картини. Неподалік милує своє красою  «Будинок рибалки». Біля будиночка – плетений «дідух», всередині рушники, стіл. Лавки зроблені з тюків соломи, а на столі вражає різноманіття страв – тут і запечені карпи на великих тарілях, і юшка, і плов, і різні смаколики.  Це все створили місцеві хлопці, які зуміли організуватися й почистити сільське озеро,  зарибнити його і зараз доглядають за плесом. Молодці! 

Настає час відкриття урочистостей. До білинської родини на гарно оформленому тракторі під’їжджає делегація вулиці Наконечного із досить незвичною назвою: «Куточок «Видумка». Лине пісня «Ой, розвивайся та й сухий дубе». Організатор – Валентина  Маркевич. Присутні щирими аплодисментами їх зустрічають.

Дівчата у вишиванках дарують гостям великі короваї, оздоблені колоссям жита  та калиною. А випікала їх Тетяна Скулинець.

Ведучі Альбіна Оніщук та Ліля Сорочук запрошують на сцену сільського голову Ольгу Лисюк відкрити свято. Щирими, теплими словами вона привітала всіх присутніх, згадала наших воїнів, які захищають країну на Сході України, попросила миру.   Очільниця громади нагородила кращих почесними грамотами.

Вручаючи нагороду голові райдержадміністрації Віктору Козаку, висловила подяку від імені односельчан, за те, що він докладає багато зусиль для соціально-економічного розвитку Білина. Це – допомога у будівництві нової школи, ремонті доріг. Люди просять ще відремонтувати садочок і збудувати найкращий в області будинок культури.

Віктор Козак у своєму виступі наголосив, що радіє тому, що на Ковельщині проходять такі прекрасні свята, де люди відпочивають цілими родинами. Отже, незважаючи на всі проблеми і труднощі, українське село живе.  Ми переконуємося, що тільки разом, спільними силами можна проводити на високому рівні подібні свята.

Прозвучало вітання і від   депутата районної ради В’ячеслава Шворака, представників благодійного фонду Степана Івахіва «Патріоти Волині», які презентували подарунки для учасників розіграшу лотерей.

Хвилиною мовчання вшанували присутні загиблих односельчан, а діти поклали квіти до Обеліска слави. 

Цінними подарунками відзначені: наймолодший житель села із сім’ї Сущів, молоде подружжя Петро та Марія Потапчуки, найстаріша жителька села, якій виповнилось 90 років, Євдокія Якимівна Смусь. Більше 60 років у парі прожило подружжя Ніни і Олександра Гончарів, 60 літ в цей день виповнилось колишньому поштовику Лідії Приступі. Відзначена  багатодітна сім’я Олександра Лавренюка. Усім  –  щирі  вітання, ще й  пісня.

 Працівники культури разом з організаторами  намагалися якнайкраще організувати свято, і їм це вдалося.

Цікавими, оригінальними були виступи делегацій: вулиці “Видумка”, фольклорного колективу «Родина», дитячих гуртів «Журавлик» і «Калинонька», хору працівників культури району «Вишиванка», колективу районного будинку культури «Колорит». Серед солістів   — Петро Журавель, Наталія Шуляк, Олександр Шевчук, Анна і Ольга Повх, Оксана Куденчук, Катерина Шевчук, сестри Федосюк. Дуже гарно заспівали брати Королюки. 

Цікавою і розважальною була програма для дітей. Частували білинців та гостей свята кулешем.  Було також організовано святковий ярмарок. 

А після урочистостей відбувся розіграш святкової лотереї, де супер-приз – порохотяг – виграла Наталія  Скулинець. А ввечері для молоді організували безкоштовну святкову дискотеку.

Слід подякувати сільському голові Ользі Лисюк, ініціативній групі села Білина та всім, хто причетний до проведення цього  надзвичайного дійства, особливо – учасникам художньої самодіяльності.  Щире «спасибі» – нашим шановним спонсорам: Геннадію Гадзовському, Галині Коляді, Петру Швораку, Валентині Оніщук, Петру Журавлю, Олександру Кутньому, Богдану Конопацькому, Сергію Ільченку, Петру Балаку, Світлані Соловко, В’ячеславу  Швораку та Оксані Петрині, Ірині Шуляк.

Хочеться побажати всім нам миру в Україні, злагоди та щастя в кожній родині! 

Валентинка ПОВХ, директор Білинського будинку культури, Заслужений працівник культури України. 

НА ЗНІМКАХ: під час відзначенння Дня села  Білина.

Фото з архіву автора.

19 серпня відбулося освячення плодів у місцевому храмі с. Білина, але жителі не розійшлися по домівках, а поспішили на святкування головного дня своєї малої батьківщини – Дня села Білина. Не було байдужих: з усіх куточків сходились люди, діти, приїхали гості з   Ковеля та з сусідніх населених пунктів.

Футбольний турнір, у якому змагалися місцеві спортсмени, відкрив програму заходів.

Сцену розмістили недалеко від будинку культури. На ній – велике синьо-жовте знамено, адже свято приурочене й до Дня Держаного Прапора та Дня Незалежності України. Святковій атмосфері сприяє мелодійна музика. По боках сцени – гарно оформлена виставка, на якій розмаїття українських рушників, вишивки і картини. Неподалік милує своє красою  «Будинок рибалки». Біля будиночка – плетений «дідух», всередині рушники, стіл. Лавки зроблені з тюків соломи, а на столі вражає різноманіття страв – тут і запечені карпи на великих тарілях, і юшка, і плов, і різні смаколики.  Це все створили місцеві хлопці, які зуміли організуватися й почистити сільське озеро,  зарибнити його і зараз доглядають за плесом. Молодці! 

Настає час відкриття урочистостей. До білинської родини на гарно оформленому тракторі під’їжджає делегація вулиці Наконечного із досить незвичною назвою: «Куточок «Видумка». Лине пісня «Ой, розвивайся та й сухий дубе». Організатор – Валентина  Маркевич. Присутні щирими аплодисментами їх зустрічають.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1178

Наприкінці квітня – в травні горіх зацвітає, а з кінця серпня по жовтень дозрівають його плоди. В цей період слід запастися ліками на майбутнє, що їх містять листя, оплодні й самі плоди.

Листя починають збирати в травні-червні, коли воно досягло нормальних розмірів і набуло специфічного бальзамічного аромату. Його обламують з центрального черешка, обов’язково в суху погоду і після того, як зникне роса. Розстеляють тонким шаром на полотнині чи цупкому папері, час від часу перегортають, вибираючи і видаляючи почорнілі. З кілограма свіжо зірваного виходить близько чверті сухого листя.

Чай з нього п’ють при різних захворюваннях шкіри, діабеті, катарах шлунково-кишкова тракту. Для цього 50 г листя заливають 1 л окропу. Рекомендують також у його відварах чи напарах купати дітей при рахіті й золотусі.

Жінки, щоб волосся мало темніший колір, миють його у міцному відварі з листя волоського горіха. Це робили ще наші прабабусі, аби мати модний колір та зміцнити корені волосся.

Працюючи в саду, поранили руку чи ногу – нарвіть листя, подрібніть і прикладіть до місця порізу. Воно також прискорює загоювання виразок. Здавна народна медицина рекомендує й мазь проти сверблячки. Препарати з листя горіха мають протизапальні, ранозагоювальні, в’яжучі й глистогінні властивості. Після консультації зі спеціалістом  їх застосовують для зниження рівня цукру в крові, збудження апетиту, поліпшення травлення і обміну речовин, при захворюванні шкіри.

Внутрішньо настій з листя вживають при золотусі, атеросклерозі, гастроентеритах, проносах тощо. Як загальнозміцнюючий засіб – при знесиленні, авітамінозі, скрофульозі й рахіті, як допоміжний – при цукровому діабеті, при шкірних захворюваннях, що виникли внаслідок порушення обміну речовин (хронічна екзема, подагра). Відвар або настій допомагає від ангіни (полоскання), стоматиту, гінгівіту, пародонтозу тощо.

Туберкульоз шкіри, гортані, стригучий лишай, екземи, певні види алергії, стрептококові та стафілококові захворювання шкіри лікують за допомогою препаратів карнону і юглону, що їх отримують з плодів волоського горіха. Горіхова олія добре допомагає загоєнню ран,  при ураженнях  шкіри,  від кон’юнктивіту та запалення середнього вуха. Кора коренів, зібрана восени, здавна відома в народній медицині як ніжне послаблююче (проносне).

Препарати з молодих плодів допомагають при хронічному ртутному отруєнні, рихлості ясен, золотушному запаленні очей. Розжований горіх, наче пластир, нерідко накладають на нарив. Так само лікують нігтьоїду.

Хороші ліки – спиртовий настій та лікер з молодих плодів. Для цього горіхи заливають спиртом і дають два тижні побути на Сонці. Після цього запашний чорний настій готовий до вживання. Горіхи, які лишаються після проціджування, – засипають цукром, добре перемішуючи, залишають на місячну витримку. Після матимете смачний лікер.

І його, і настій приймають по 30-40 г тричі на день при болях шлунка, кишечника. Для приготування настою треба 30 молодих горіхів, які ще легко ріжуться ножем, і 1 л спирту. До лікеру можна додати трохи гвоздики й кориці, імбиру.

Хворим з підвищеною кислотністю шлункового соку необхідно щодня з’їдати 25-100 г ядер плодів.

Підготував 

Ігор Вижовець.

Наприкінці квітня – в травні горіх зацвітає, а з кінця серпня по жовтень дозрівають його плоди. В цей період слід запастися ліками на майбутнє, що їх містять листя, оплодні й самі плоди.

Листя починають збирати в травні-червні, коли воно досягло нормальних розмірів і набуло специфічного бальзамічного аромату. Його обламують з центрального черешка, обов’язково в суху погоду і після того, як зникне роса. Розстеляють тонким шаром на полотнині чи цупкому папері, час від часу перегортають, вибираючи і видаляючи почорнілі. З кілограма свіжо зірваного виходить близько чверті сухого листя.

Чай з нього п’ють при різних захворюваннях шкіри, діабеті, катарах шлунково-кишкова тракту. Для цього 50 г листя заливають 1 л окропу. Рекомендують також у його відварах чи напарах купати дітей при рахіті й золотусі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1044

В радянські часи дуже популярною була кінокомедія «Приборкувачка тигрів». У ній йшлося про надзвичайно симпатичну і сміливу  дівчину, яка досконало оволоділа небезпечною професією – приборкувачки тигрів й добилася феноменальних успіхів на арені цирку.

Цей симпатичний, місцями ліричний, фільм мені згадався, коли нещодавно зустрів добре знайомого ковельчанам Георгія Барана, ветерана громадського харчування міста, а нині підприємця. Разом з дружиною Валентиною Вікторівною вони вже багато років поспіль господарюють у ТзОВ «Любисток», смачно годуючи земляків у кафе «Українські страви» та «Варенички».

Привітавшись, ми з Георгієм Павловичем розговорилися. Тем для розмови багато: політика, влада, реалії життя і т. д. Зайшла мова і про погоду.

– Мало дощів цього літа, – сказав я. – Навіть гриби не хочуть рости.

– Як не хочуть?! – вигукнув мій співрозмовник. – Хочуть, та ще й як!

Він вийняв із портмоне дві фотосвітлини, на яких зафіксовані лісові дари, якими «розжився» нещодавно.

– І де ви їх берете? – запитав.

– Дуже близько від Ковеля. Не буду точно вказувати місце, бо налетять «природолюби», які витовчуть грибниці, але повірте: далеко не їжджу.

Я повірив чоловікові, бо знаю, що він ніколи не обманює. Тим більше, в такій делікатній справі, як збирання грибів.

– Ніколи з лісу не повертався з порожніми руками, – продовжив пан Георгій. – А їжджу і ходжу туди, як тільки зійде сніг і зазеленіє травичка. Бувало, що вже в квітні готую смажанку і варю суп з білих грибів.

– То ви справжній  «підкорювач» лісових дарів! – не стримався від компліменту. – І в чому ж секрет вашого уміння збирати гриби?

– Це треба було в батьків запитувати, – усміхнувся знайомий. – Можливо, чимось особливим мене у дитинстві годували, а, можливо, якихось чарів навчили.

Кажуть, що людина, котрій щастить в «тихому полюванні», щаслива по життю. А ще вона – добра, щира, товариська. Якраз таким, на мою думку, і є Георгій Баран, який любить природу, а природа любить його. 

Тож нехай і надалі Господь дарує йому своє милосердя, міцне здоров’я на довгі і благії літа!

Нових Вам «трофеїв» на грибних стежках!

Микола ВЕЛЬМА.

НА ЗНІМКАХ: ковельчанин Георгій БАРАН із щедрими дарами лісу.

Фото з домашнього архіву.

В радянські часи дуже популярною була кінокомедія «Приборкувачка тигрів». У ній йшлося про надзвичайно симпатичну і сміливу  дівчину, яка досконало оволоділа небезпечною професією – приборкувачки тигрів й добилася феноменальних успіхів на арені цирку.

Цей симпатичний, місцями ліричний, фільм мені згадався, коли нещодавно зустрів добре знайомого ковельчанам Георгія Барана, ветерана громадського харчування міста, а нині підприємця. Разом з дружиною Валентиною Вікторівною вони вже багато років поспіль господарюють у ТзОВ «Любисток», смачно годуючи земляків у кафе «Українські страви» та «Варенички».

Привітавшись, ми з Георгієм Павловичем розговорилися. Тем для розмови багато: політика, влада, реалії життя і т. д. Зайшла мова і про погоду.

– Мало дощів цього літа, – сказав я. – Навіть гриби не хочуть рости.

– Як не хочуть?! – вигукнув мій співрозмовник. – Хочуть, та ще й як!

Він вийняв із портмоне дві фотосвітлини, на яких зафіксовані лісові дари, якими «розжився» нещодавно.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 515

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 435

Незабаром вересень сповнить мелодійними звуками шкільного дзвоника вулиці міст і сіл. Цьогоріч Першовересень у ковельській школі № 12 буде особливим — першокласниками стануть трійнята Дарина, Давид та Олександра ШВОРАКИ (на знімку).

Юні ковельчани з нетерпінням чекають першого навчального дня, адже ростуть активними, допитливими, творчими, охоче малюють, ліплять, дуже люблять тварин.

Тож нехай ваше шкільне життя, дорогі першокласники, буде яскравим, успішним та радісним! Нехай знання, які ви отримаєте в школі, допоможуть вам впевнено крокувати життєвими дорогами і досягати поставленої мети! 

Фото і текст Світлани ЛЯШУК.

Незабаром вересень сповнить мелодійними звуками шкільного дзвоника вулиці міст і сіл. Цьогоріч Першовересень у ковельській школі № 12 буде особливим — першокласниками стануть трійнята Дарина, Давид та Олександра ШВОРАКИ (на знімку).

Юні ковельчани з нетерпінням чекають першого навчального дня, адже ростуть активними, допитливими, творчими, охоче малюють, ліплять, дуже люблять тварин.

Тож нехай ваше шкільне життя, дорогі першокласники, буде яскравим, успішним та радісним! Нехай знання, які ви отримаєте в школі, допоможуть вам впевнено крокувати життєвими дорогами і досягати поставленої мети! 

Фото і текст Світлани ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 607

Погода у Ковелі  

30 серпня - 5 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 565

24 серпня ц. р.   з нагоди  27-ої річниці     Незалежності  України  біля пам’ятника Т. Г. Шевченку у Ковелі  відбувся фінал патріотичної акції  зі створення найбільшої вишиванки «З Батьківщиною в серці». 

Участь в урочистому заході взяли Ковельський міський голова Олег Кіндер, його заступник Ігор Прокопів, секретар міської ради Віра Федосюк. Тут зібралися  керівники підприємств, установ та організацій, політичних партій, громадських організацій та духовенства, депутати, учасники АТО, ветерани, волонтери та молоде покоління.

Розпочалось багатолюдне зібрання духовним гімном всіх українців – піснею «Боже, великий, єдиний…». 

«Вишиванка – це генетичний код українців. Тож особливо приємно, що сьогодні до нас «приєднався» в національному вбранні  ще один палкий борець  за Незалежність, Великий Пророк української нації – геніальний Тарас Григорович Шевченко»,  –  так зазначила у своїй промові ведуча Анастасія Данилюк.

Вона також зауважила, що рівно рік тому, цього ж дня, стартувала акція зі створення найбільшої вишиванки, а сьогодні, що дуже радує всіх ковельчан, задум успішно втілили  в життя. Слід додати, що ініціатором цієї патріотичної акції виступила ГО «Велика ідея».  

До слова, вражають і розміри традиційного українського вбрання – на нього  пішло аж 36 метрів тканини, а головна частина вишиванки (маніжка) має розміри 180 на 80 см. Пояс до вишиванки – 8 метрів. 

Дизайн вишитої частини сорочки розроблявся у місті Львові. Спочатку вишивання планувалося  зробити гладдю, але  на ній є фрагменти, які  вишиті  хрестиком. 

Над створенням   найбільшої на Волині вишитої сорочки протягом року працювали 26 трудових колективів та 15 загальноосвітніх шкіл Ковельщини, а також патріоти України з міста Нововолинська, Луганської, Донецької, Одеської, Львівської, Київської областей,  з Італії, Великої Британії та Сполучених Штатів Америки.  Головна кравчиня — Алла Лущенкова (МПП “Фірма Аліса”), головні вишивальниці — Ніна Габрилевич (ГО “Союз Українок”) і  Ольга Руднік. 

 Загалом над   створенням вишиванки трудилися  більше 2500 небайдужих українців – людей із відкритим серцем та щирою душею. За це їм всім – велике «спасибі»!

Слово мала ідеолог-координатор проекту, волонтер  Інна Поліщук, яка висловила слова подяки всім тим, хто охоче долучився до гарного почину.  Після цього сертифікатами  і Подяками нагородили  активістів доброї справи, без  участі яких мрія багатьох не стала б реальністю.  Серед відзначених – партнери проекту, головні вишивальниці, наймолодша майстриня та інші. 

За Україну і український народ помолились священнослужителі  на чолі  із деканом міського деканату УПЦ КП, настоятелем Свято-Благовіщенського собору протоієреєм Василем Мичком та деканом районного деканату УПЦ КП, настоятелем дубівського Свято-Юріївського храму протоієреєм Іоаном Бонисом.  

На святі заодно  оголосили про  початок флеш-мобу із визначення найактивніших користувачів  в  соціальній мережі Фейсбук, які протягом року відзначали позитивну роботу ГО «Велика ідея», слідкуючи за новинами. 

Тож тепер вони мають нагоду виграти подарунок – отримати сертифікат на вишиванку, який дістанеться переможцю флеш-мобу патріотичного проекту «Вишиваємо з Батьківщиною у серці».  

По закінченню урочистого зібрання  його  учасники  сфотографувались на згадку. 

Вже восьмий рік поспіль в нашому місті проходить парад «Орнаменти Незалежності». Не стали порушувати традицію і цього дня. Тож учасники святкового заходу, сформувавши колону,  в  супроводі  муніципального духового  оркестру із синьо-жовтим  стягом, що майорів під погожим сонячним небом, рушили урочистою ходою до пам’ятника Борцям за волю України, до підніжжя якого згодом поклали квіти. 

Хвилиною мовчання ковельчани під час ходи  вшанували на меморіалі Слави світлу пам’ять наших земляків – загиблих  учасників  АТО. До стели пам’яті  на  знак шани і поваги також лягли квіти.

l

«Урочистості  на  честь Дня Незалежності  України, що проходять в нашому місті,  відвідую майже щороку. Та цей рік буде найбільш пам’ятним не тільки для мене, а й для всіх нас.  Бо святкували по- особливому. Піднесеності духу додало саме вбрання Кобзаря. Найбільше радує, що наш рідний Ковель започаткував таку світлу патріотичну акцію.

А ще мені сподобалось те, що до спільної благородної справи приєдналось чимало людей різного віку та різних професій, які вклали в клопітку роботу частинку своєї душі і серця. Тепер Тарас Григорович з  вдячністю дивиться на нас. 

Хочеться всім нам побажати довгоочікуваного миру, спокою і добра в країні»,  – такі гарні теплі слова сказала при нагоді мешканка Ковеля Лідія Володимирівна, котра, як і Тарас Шевченко, теж була в національному одязі, який єднає всіх нас,  українців.  

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ:  під час фіналу патріотичної акції зі створення найбільшої вишиванки «З Батьківщиною в серці» та параду “Орнаменти Незалежності”.

24 серпня ц. р.   з нагоди  27-ої річниці     Незалежності  України  біля пам’ятника Т. Г. Шевченку у Ковелі  відбувся фінал патріотичної акції  зі створення найбільшої вишиванки «З Батьківщиною в серці». 

Участь в урочистому заході взяли Ковельський міський голова Олег Кіндер, його заступник Ігор Прокопів, секретар міської ради Віра Федосюк. Тут зібралися  керівники підприємств, установ та організацій, політичних партій, громадських організацій та духовенства, депутати, учасники АТО, ветерани, волонтери та молоде покоління.

Розпочалось багатолюдне зібрання духовним гімном всіх українців – піснею «Боже, великий, єдиний…». 

«Вишиванка – це генетичний код українців. Тож особливо приємно, що сьогодні до нас «приєднався» в національному вбранні  ще один палкий борець  за Незалежність, Великий Пророк української нації – геніальний Тарас Григорович Шевченко»,  –  так зазначила у своїй промові ведуча Анастасія Данилюк.

Вона також зауважила, що рівно рік тому, цього ж дня, стартувала акція зі створення найбільшої вишиванки, а сьогодні, що дуже радує всіх ковельчан, задум успішно втілили  в життя. Слід додати, що ініціатором цієї патріотичної акції виступила ГО «Велика ідея».  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 871

Є святі місця, до яких приходять люди, щоб вклонитися пам’яті Героїв. Ідуть, щоб наповнитись животворною енергією боротьби за незалежність і волю.

Беззаперечно, таким місцем у Ковелі є невелика площа в парку культури і відпочинку імені Лесі Українки (поблизу кафе «Казка»). Там розташований пам’ятник  Борцям за волю України, а на флагштоці майорить синьо-жовтий прапор. Саме цей прапор вперше був піднятий тут у серпні 1990  року.

Прапор не просто символ держави, а найперше – героїчний воїн і свідок революційних подій 90-х років ХХ століття. Згадуючи ті буремні роки, засвідчую, що новий символ України завойовував своє місце під Сонцем у запеклій політичній боротьбі.

Перша спроба «офіційно» затвердити національну символіку  рішенням міської ради  у серпні 1990 року виявилася невдалою. Прокомуністична депутатська більшість заблокувала це рішення. Але як знак невмирущого потягу до волі прапор замайорів на трубі котельні сьомої школи ще раніше.

Боротьба за національну символіку тривала.  28 серпня 1991 року синьо-жовтий стяг затріпотів над Будинком рад. Хоч поруч із ним залишався й червоно-синій прапор колишньої УРСР, але новий символ утвердився назавжди.

l

Мусимо згадати тих, хто у 90-их роках боровся за Незалежність України, за національну символіку.

В почесному ряду – Адам Поляк, Віктор Стрижеус, Ігор Лучко, Андрій Мостиський, Іван Сидорук, Марія Хотинська, Володимир Осіюк, Микола Олексюк, Юрій Музичук, Ігнатій Марчук, Олег Селеверстов, Володимир Лотоцький, Богдан Бачук та багато інших патріотично заряджених духом свободи активістів. На жаль, багато із них уже у засвітах.

23 серпня біля пам’ятника Борцям за волю України було святково-урочисто. Ласкаво усміхалося Сонечко. Виспівували свою таємничу пісню листочки паркових дерев. І про щось потаємне вів «розмову» з небом синьо-жовтий стяг. Він ніби пишався тим, що вшанувати його прийшло багато ковельчан.

В центрі по периметру – юнаки і юнки у вишиванках. Це – прапороносці.

Згадалася картина із баченого колись фільму. Імператор Наполеон із генералами іде поміж вбитих на полі бою і зупиняється біля офіцера ворожої армії, який впав, вражений смертельною кулею. Він міцно тримав у руках національний прапор. «Прекрасна смерть!» – промовив Наполеон.

Так і хочеться сказати юним: «Не випускайте із рук своїх символів – вони багато значать. Це – наше життя, мрія і надія. Вони – наша доля, слава і воля!».

На свято прибули очільники  влади на чолі з міським головою Олегом Кіндером, депутати міськради, представники громадськості, духовенства.

– Наш синьо-жовтий прапор набув статусу особливого значення, – зазначив мер міста. – Він розгорнувся в душах ковельчан, став символом єдності. На жаль, чорні стрічки, які час від часу окаймовують наш стяг, свідчать про те, що боротьба за незалежну Україну продовжується. Не раз лягав наш прапор священним покривалом на домовини героїв. Не раз був прострілений кулями агресора, пошматований осколками мін та снарядів. Але щоразу ми бачимо, як він продовжує майоріти, нагадуючи, що є символом миру під синім небом і гідного європейського благополуччя із золотим колоссям жита і пшениці.

Піднесено пролунав молебень від священиків  Української Православної Церкви Київського патріархату на чолі із деканом Ковельського міського деканату о. Василем Мичком, настоятелем Свято-Благовіщенського собору.

Пролунала «Пісня про Україну» у виконанні квартету студії «Зорепад» (кер. Руслана Шацька).

На урочистому заході слово мала очільниця громадської організації «Велика ідея» Інна Поліщук. Вона поінформувала про вишиванку для Тараса Шевченка, до виготовлення якої долучилися всі школи і багато підприємців міста та 2,5 тисячі  небайдужих ковельчан.

Учні НВК № 11 розгорнули вишиту восьмиметрову крайку біля пам’ятника Борцям за волю України, яку створювали 13 ковельських шкіл.

Урочисте дійство піднесено й  натхненно провели ведучі Наталка Гончар та Анастасія Данилюк, за що їм – щиросердечне «спасибі» від ковельчан.

l

В той же день відбулося вшанування Державного синьо-жовтого прапора у Ковельській виховній колонії, яке організував заступник начальника закладу Юрій Філаретов. В заході взяли участь начальник служби у справах  дітей  Жанна Вельма та автор цих рядків.

У своєму виступі Жанна Валентинівна передала вітання від міського голови Олега Кіндера і побажання засудженим неповнолітнім швидшого повернення на волю.

– Ви потрібні тут, на волі, щоб жити, творити і будувати своє повноцінне життя під синьо-жовтим прапором, захищати мир. Де б ви не були, повинні пам’ятати, що ми – нащадки великого і героїчного народу…

Уважно слухали виступаючих юнаки у чорних строях. І світліли їхні обличчя після сказаного. А це означає, що у душах хлопців  теплиться любов, присутні доброта  й надія на успішне, благополучне життя.

Пройде якийсь час, і ці юнаки, що в силу обставин «спіткнулися», візьмуть посильну участь у розбудові незалежної країни.

Щирим словом привітав своїх підопічних зі святом Юрій Філаретов.

На підмостках сцени мирно і спокійно возвеличувався синьо-жовтий стяг. Він ніби благословив засуджених на кращу і щасливу долю, на омріяну волю, яка сниться їм по ночах…

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Є святі місця, до яких приходять люди, щоб вклонитися пам’яті Героїв. Ідуть, щоб наповнитись животворною енергією боротьби за незалежність і волю.

Беззаперечно, таким місцем у Ковелі є невелика площа в парку культури і відпочинку імені Лесі Українки (поблизу кафе «Казка»). Там розташований пам’ятник  Борцям за волю України, а на флагштоці майорить синьо-жовтий прапор. Саме цей прапор вперше був піднятий тут у серпні 1990  року.

Прапор не просто символ держави, а найперше – героїчний воїн і свідок революційних подій 90-х років ХХ століття. Згадуючи ті буремні роки, засвідчую, що новий символ України завойовував своє місце під Сонцем у запеклій політичній боротьбі.

Перша спроба «офіційно» затвердити національну символіку  рішенням міської ради  у серпні 1990 року виявилася невдалою. Прокомуністична депутатська більшість заблокувала це рішення. Але як знак невмирущого потягу до волі прапор замайорів на трубі котельні сьомої школи ще раніше.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 784

Живи, Україно, живи для

 краси,

Для сили, для правди, для

  волі!

Шуми, Україно, як рідні

 ліси,

Як вітер в далекому полі.

Для кожного, хто вважає себе українцем, назва нашої країни є святинею, національним скарбом. 23 серпня ц. р. на Ковельщині, в смт Голобах, відбулися урочистості з нагоди Дня Державного прапора  та 27-ої річниці Незалежності України. 

Красиво і милозвучно прозвучали ліричні рядки з вуст ведучих Дмитра Топольського та Наталії Ілюшик. Зовсім не дивно, що для нашої, наповненої  Сонцем країни, жовті і сині кольори злилися воєдино, утворивши прекрасну палітру, котрою гордиться  кожен українець. Їх поєднання символізує чисте небо і хлібний лан, говорить про миролюбність української держави і має міцне історичне коріння.

Перед  Голобським  будинком мистецтв під звуки Державного Гімну було урочисто піднято Державний прапор. 

l

Далі святкове дійство продовжилось у концертній залі культурної установи. В урочистостях взяли участь представники районної та місцевої влади, духовенство, почесні гості з Республіки Білорусь, депутати районної та селищної рад, учасники АТО, волонтери, військовослужбовці, громадські активісти.

Красиві, усміхнені, в національному вбранні учасники урочистого зібрання, велична, оздоблена національною символікою концертна зала викликали хвилю емоцій і гордість за те, що ми не розгубили духовні цінності, що ми єдині, сильні, наш дух незламний.

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Ще кілька років тому ми не могли собі і уявити, що знову на нашу Батьківщину прийде війна. Люди об‘єдналися проти російського агресора. 

Скорботною хвилиною мовчання учасники зібрання вшанували Героїв, які не повернулися до рідних домівок, відстоюючи мир, незалежність і свободу нашої держави.

Ведучі заходу Степан Топольський та Інна Вознюк провели своєрідний екскурс сторінками становлення української державності, героїчної боротьби українців за волю, самостійність та незалежність, суверенність кордонів і право на самоідентичність мови  та культури.

Найсердечніші вітання і побажання з нагоди великого свята нашої держави  — Дня Незалежності України громаді Ковельщини адресували голова Ковельської райдержадміністрації, депутат облради  Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, Голобський селищний голова Сергій Гарбарук.

Хвилююче сприймався  виступ поважного гостя з Республіки Білорусь Валентина Трубчика, який висловив слова глибокої підтримки українському народу у цей важкий час, щирі побажання  віри у щасливе майбутнє, запевнення в тому, що доля України не байдужа білорусам та впевненість, що такий народ, як український вистоїть, переможе і збереже свою незалежність.

Свято продовжилось офіційним врученням нагород Волинської облдержадміністрації, Ковельської райдержадміністрації, Ковельської районної та Голобської селищної рад за особливі здобутки у праці, громадська діяльності та  участь в становленні рідного краю кращим працівникам трудових колективів району, учасникам АТО, волонтерам, громадським активістам. Процес нагородження супроводжувався презентаційним матеріалом про кожного, хто отримував високі відзнаки.

Концертна програма, яку представили талановиті учасники художньої самодіяльності  Ковельщини, відзначалася великою різнобарвністю номерів, стала взірцем високої професійної майстерності, зворушила душу кожного, додала сили і наснаги. 

Багатогранністю талантів щоразу вражають найкращі колективи і виконавці  — гордість нашого району. Це – Народний аматорський хор працівників культури «Вишиванка» Ковельського РБК (керівники – Олег та Ольга Корнелюки), Народний аматорський хор ветеранів війни «Червона калина» Голобського будинку мистецтв (кер. Наталія Щур), Народне аматорське тріо «Чарівниці»  у супроводі народних музик Голобського будинку мистецтв (кер. Людмила Клинова), Народний аматорський квартет «Лелія» центру культури і дозвілля с. Дубового (кер. Оксана Бондарук), дитячий танцювальний колектив «Сонечко» Голобського будинку мистецтв (кер. Руслана Тарасовська), дитячий зразковий ансамбль народної музики «Дударик» (керівники – Валерій та Тетяна Воробей),  селищний хор «Сузір’я» Голобського будинку мистецтв (кер. Валерій Бакун), колектив «Колорит» Ковельського РБК (кер. Ірина Михалевич), колектив «Спалах» центру культури і дозвілля селища Люблинець (кер. Ольга Грицюк). Чистотою і унікальністю голосу торкнулись найтонших струн сердець глядачів солісти Сашко Шевчук (будинок культури с. Білина), Яна Буряк з центру культури і дозвілля селища Люблинець, Анастасія Міщанчук (будинок культури с. Облапи). Щире «спасибі» за змістовний захід, за душевність, за високий рівень організації святкового дійства працівникам відділу культури райдержадміністрації , який очолює Тетяна Матяшук.

Задушевні пісні переплітались із ліричними рядками, які проросли у серцях зерниною правди і любові, вражали своєю  неперевершеністю. Особливої енергетики і запалу додав мистецький виступ  колективу народного театру  гри, музики, пісні «Криничка» Кобринського палацу культури (Республіка Білорусь).

…Можливо, життя  нам поставить нові вимоги, нові клопоти обсядуть людину, але за нами «завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата». Ніколи й ніде не забуваймо: що б нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на чужому полі — «прийдуть з України верби і тополі...».

l

Цього ж дня в Голобах на стадіоні «Дружба» відбулося нагородження учасників фінального Кубка району з футболу серед чоловічих команд, присвячений Дню незалежності України. Дві команди із сіл Дубового та Старих Кошар, котрі попередньо пройшли всі етапи чемпіонату, достойно виборювали титул переможця. Команда с. Дубового здобула переконливу перемогу із рахунком 4:0, ставши переможцем традиційних змагань (на знімку). Грамотою за зайняте ІІ місце нагороджена футбольна команда із с. Старих Кошар.

Щиро привітали учасників із виходом до фіналу Кубка району голова райдержадміністрації Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, гість із Білорусі Валентин Трубчик. 

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистостей з нагоди Дня Державного прапора та Дня Незалежності України в  Голобах.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Для кожного, хто вважає себе українцем, назва нашої країни є святинею, національним скарбом. 23 серпня ц. р. на Ковельщині, в смт Голобах, відбулися урочистості з нагоди Дня Державного прапора  та 27-ої річниці Незалежності України. 

Красиво і милозвучно прозвучали ліричні рядки з вуст ведучих Дмитра Топольського та Наталії Ілюшик. Зовсім не дивно, що для нашої, наповненої  Сонцем країни, жовті і сині кольори злилися воєдино, утворивши прекрасну палітру, котрою гордиться  кожен українець. Їх поєднання символізує чисте небо і хлібний лан, говорить про миролюбність української держави і має міцне історичне коріння.

Перед  Голобським  будинком мистецтв під звуки Державного Гімну було урочисто піднято Державний прапор. 

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1044

Адама Борисовича Поляка добре пам’ятають мешканці Ковельщини середнього і старшого віку. У 90-их роках минулого століття він був активним учасником бурхливих революційних подій, боротьби за незалежну Українську державу, утвердження  принципів гласності, демократії, торжество української національної ідеї.

Починаючи як громадський діяч, Адам Борисович згодом  став депутатом першої демократично обраної Волинської обласної ради, головою однієї з постійних депутатських комісій. Коли представником Президента України в Ковельському районі призначили ініціативного й енергійного Георгія Остапюка, нашому земляку довірили посаду його першого заступника.

Це був час початку великих перетворень, пошуків оптимальних і ефективних форм роботи органів місцевої влади, реформування практично всіх  галузей колишнього радянського народногосподарського, як його називали, комплексу. Щось команді Георгія Остапюка і Адама Поляка вдавалося, щось ні, але вони працювали в поті свого чола, не знаючи ані вихідних, ані святкових днів, всі сили, знання, досвід, уміння віддаючи побудові Української  незалежної   держави. 

Напередодні чергового Дня Незалежності України активні учасники революційних подій 90-их років звернулися  до редакції нашої газети з проханням надрукувати розповідь про Адама Поляка. В свою чергу, ми попросили дружину Адама Борисовича Ольгу Павлівну Поляк поділитися спогадами про чоловіка, з яким її пов’язували довгі роки спільного життя – роки взаєморозуміння, підтримки і любові. Про це пані Ольга написала у поминальному вірші на  трьохріччя смерті Адама Борисовича, який був надрукований в газеті «Вісті Ковельщини» 30 серпня 2005 року. Були там і такі  щемливі рядки:

 Покотилася за обрій твоя зірка…

Як  нам, рідний, боляче і гірко!

Сумує за тобою вся родина,

Втратила сина рідна Україна.

Що ж згадує Ольга Павлівна Поляк сьогодні? Друкуємо її нотатки, які можна назвати «штрихами до портрета» того, хто був на Ковельщині і Волині в числі перших.

l

1990 рік. Вибори до обласної ради – перші на Волині демократичні вибори. Ковельчани довірили А. Б. Поляку представляти їх інтереси в обласній раді (1990–1995 р. р.). Він гідно ніс звання депутата, був головою найважливішої для того часу постійної депутатської комісії з контролю за ходом земельної реформи та розвитком фермерства, яке саме тоді започатковувалось.

Партійна і радянська влада всіляко  заважала і саботувала цей процес. До А. Б. Поляка за допомогою звертались селяни не тільки Ковельщини, а й з інших районів області (Турійського, Володимир-Волинського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Старовижівського, Ківерцівського). Адам  Борисович, незважаючи на здоров’я, погрози зі сторони окремих представників влади, не рахуючись з часом, виїжджав у ці райони і допомагав людям отримати земельні ділянки.

Як наслідок, на сесії ради в 1994 році відзначали, що у Ковельському районі 82 відсотки селян написали заяви на приватизацію земельних ділянок. Звичайно, похвалили очільників виконавчої і представницької влади, але люди знали, чия то заслуга. Думаю, вони й сьогодні про це пам’ятають. І Адам Борисович пам’ятав немилість влади до нього. Але інтереси народу – це було для депутатів святе.

l

30 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову про проходження українськими юнаками строкової військової служби в Україні. Але військкомати нехтували вимоги Парламенту України про повернення в Україну тих, хто несе службу в інших республіках Союзу.

Адам Борисович взявся активно допомагати батькам і призовникам, що вже служили в армії або яких готували до війська. Він роз’яснював у пресі, при зустрічах з батьками і майбутніми призовниками, як і що робити, щоб військову службу проходити в Україні. Депутат практично допоміг багатьом військовим, в т. ч. офіцерам, повернутись живими в Україну. Особливо, коли працював референтом-консультантом народного депутата України А. Б. Мостиського.

Адам Борисович навіть розмножив пам’ятку батькам і призовникам з приводу того, як вести себе при спробі військкомату схилити призовника до іншого рішення.

l

В грудні 1990 р. міська влада заборонила проводити мітинг при встановленні Хреста пам’яті жертвам більшовицького терору біля будинку культури ім. Щорса (нині «Просвіта»). Але Хрест був встановлений і освячений. Звучали промови, співчуття родинам загиблих і осуду влади, але без гучних заяв. Учасники не порушували громадський порядок і не заважали руху транспорту. Проте на другий день А. Б. Поляка і М. А. Хотинську викликали в міськвиконком для серйозної розмови. Сказали: будете відповідати в суді.

Було подання прокурора (міського і обласного) про притягнення до відповідальності А. Б. Поляка. Але депутати обласної ради не дали згоди на зняття недоторканності з А Б. Поляка, бо це була дійсно демократична рада. Справедливість восторжествувала.

Адам Борисович в ті часи очолював обласну правозахисну організацію «Меморіал»  ім. Василя Стуса, міський осередок Конгресу української інтелігенції. Разом з активістами РУХу, «Просвіти»,  КУІ, національно свідомими людьми проводив велику роботу серед громадськості, особливо молоді (школи, училища, технікуми), військових щодо збереження і розвитку національної свідомості, української мови, національних традицій. Вважав, що українці мають право  знати правдиву  історію свого народу, країни заради майбутнього.

Тому проводили лекції, вечори-реквієми, вечори пам’яті, тематичні вечори про видатних українців, про письменників розстріляного Відродження, про голодомор, ОУН, УПА, Голгофу української інтелігенції.

Адам Борисович зібрав відомості про людей, репресованих комуністичним режимом, розстріляних і загиблих у катівнях і в засланнях патріотів України, вояків  ОУН – УПА  – жителів Ковеля і району й подав  списки для написання книги, яка вже видана, –  «Волинська область. Реабілітовані історією».

l

Під час подій так званого «ГКЧП»  (серпень 1991 року) Адам Борисович разом з однодумцями звернувся до місцевої влади, щоб негайно відреагувати на цю подію і вніс ясність для населення. Він та В. Лотоцький, І. Лучко, В. Осіюк, І. Пащук вимагали скликати сесію міської ради, дати оцінку стану справ, прийняти рішення і довести до відома народу серйозність ситуації та її небезпеку для України.

Разом із депутатами міської і  обласної рад від Ковеля А. Б. Поляк звернувся до місцевої влади негайно скликати позачергову сесію міської ради, де обговорити ситуацію («Прапор Леніна» від 27 серпня 1991 р.) і оцінити поведінку керівників міста, області, республіки. Сесія відбулася 28 серпня 1991 року.

l

На сторінках міськрайонної газети А. Б. Поляк вів полеміку з комуністами про спадкоємність українських символів, про події і факти, які навмисно перекручували радянські історики, про злочини комуністичного режиму, про героїчні і трагічні сторінки української історії.

Незалежна, вільна, соборна, демократична, правова, економічно розвинена, багата держава Україна і щасливий народ в ній – заповітна мрія життя, якій Адам Борисович віддавав  себе  до останку.

                          До друку підготував

Володимир ПЕТРУК.

НА ЗНІМКАХ: Адам ПОЛЯК (крайній праворуч) під час віча у міському парку проти проведення  Всесоюзного референдуму щодо укладення нового союзного договору 3 березня 1991 року; один з перших фермерів на Ковельщині Олександр ОНІЩУК (нині, на жаль, покійний) з дружиною, яких у 1990-их роках активно підтримував Адам ПОЛЯК.

Фото з архіву сім’ї 

Поляків й Андрія Броїла.

Адама Борисовича Поляка добре пам’ятають мешканці Ковельщини середнього і старшого віку. У 90-их роках минулого століття він був активним учасником бурхливих революційних подій, боротьби за незалежну Українську державу, утвердження  принципів гласності, демократії, торжество української національної ідеї.

Починаючи як громадський діяч, Адам Борисович згодом  став депутатом першої демократично обраної Волинської обласної ради, головою однієї з постійних депутатських комісій. Коли представником Президента України в Ковельському районі призначили ініціативного й енергійного Георгія Остапюка, нашому земляку довірили посаду його першого заступника.

Це був час початку великих перетворень, пошуків оптимальних і ефективних форм роботи органів місцевої влади, реформування практично всіх  галузей колишнього радянського народногосподарського, як його називали, комплексу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 668