Повідомлення в номер / Підписано Угоду про співпрацю

27.08.2015

SAM_5390Підписано Угоду про співпрацю

Напередодні  найвеличнішого свята Української державності – Дня Незалежності України в  Ковельській районній  раді відбулось  офіційне підписання Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин  між Ковельською районною радою   та радою Рицького повіту. 
З цією метою на Ковельщину з офіційним візитом прибула делегація з Республіки Польща, а саме:  голова ради Рицького  повіту   Ганна Черська - Гонсевська,   Юланта Кебзак - директор місцевого технікуму та  Антоній Цавка - депутат ради Рицького  повіту, директор місцевої школи.  Супроводжувала делегацію  директор   інформаційно-консультаційного центру освіти і працевлаштування в Польщі "Гарант"  Людмила Буховцева.
Угода  між Ковельським районом та Рицьким повітом була підписана головою  районної ради Ігорем  Верчуком  та  головою ради  Рицького повіту  Ганною Черською - Гонсевською. Офіційності та урочистості цій  події додала присутність депутатів Ковельської районної ради: Галини Коляди, Тита Абрамчука, Богдана Конопацького, Лідії Козулі, Андрія Броїла, Тетяни Марчук, Андрія Мигулі.
Варто зазначити, що  укладанню  Угоди передувала багаторічна співпраця інформаційно-консультаційного центру освіти і працевлаштування в Польщі "Гарант" з державними  начальними закладами середніх спеціальностей Республіки Польща. Зокрема, з  технікумом міста Демблін  Рицького повіту, де навчаються українські  діти на різних спеціальностях:  "технік - механік", "технік- електрик", "технік - інформатик",  "технік колсалдингового дизайну". 
Найбільш популярною  на сьогоднішній день є спеціальність "технік - авіамеханік", оскільки  Демблін  є містом  авіаторів. Загалом сьогодні середню спеціальну освіту в технікумах Любліна і Дембліна, з якими співпрацює "Гарант",  навчається вже близько сотні студентів з різних регіонів  України, зокрема і Ковельщини. Наших студентів  в Польщі приваблює можливість отримати диплом європейського зразка, вдосконалити свої знання іноземних мов та можливість пройти практику або стажування в країнах Євросоюзу.
В рамках   підписаної Угоди співпраця між Ковельським районом та Рицьким повітом буде здійснюватись в наступних напрямках:
– обмін досвідом у сфері вдосконалення структури та діяльності органів місцевого самоврядування  районного та повітового рівнів;
– розширення безпосередніх контактів між громадянами обох територій;
– вивчення історії, культурної спадщини, а також культурних, політичних і економічних особливостей у формі спільних програм та проектів в галузі культури, мистецтва, спорту, економіки та громадської діяльності;
– спільна підготовка та реалізація  транскордонних проектів і програм.
Налагоджуючи партнерські відносини, сторони зобов'язуються:
– створювати умови, необхідні для розвитку співпраці в усіх сферах життя;
– ініціювати і активізувати контакти між територіальними громадами, навчальними закладами, асоціаціями та організаціями;
– організовувати культурні та спортивні обміни,  сприяти налагодженню контактів між громадянами районів - партнерів;
– ініціювати та підтримувати обмін  всіх делегацій неурядових організацій та громадських груп шляхом організації спільних заходів, учасниками яких будуть жителі з обох регіонів;
– спільно розробляти і реалізувати  проекти у сфері вирішення  місцевих проблем із залученням коштів від Європейського Союзу.
Після підписання Угоди  колеги з Польщі взяли участь в  районних заходах, присвячених 24-й річниці Незалежності України. Бурхливими оплесками  гості свята в Голобах  зустріли голову  ради   Рицького повіту,  адже пані Ганна   вийшла на трибуну, вкривши плечі прапором Ковельського району.   Знаковою та ключовою  фразою у її виступі   було побажання, щоб на українській землі  гуркіт гармат змінився на   дитячий сміх.
Далі представники офіційної делегації  разом із керівництвом та  депутатами Ковельської районної ради  побували  в позаміському  закладі оздоровлення і відпочинку "Оберіг",  де на той час відбувалось свято до Дня Незалежності України, організоване  силами дітей.  Було домовлено, що у 2016 році табір "Оберіг"  відкриє свої двері і для польських дітей. 
Варто зазначити, що цьогоріч  там відпочило та оздоровилось  325  дітей, 20 з них – це діти прифронтових територій Сходу країни.  Відпочинок цих дітей   став можливим завдяки підписанню Угоди про співпрацю між Ковельською районної радою та  Старобільською районною радою Луганської області.
Виконавчий апарат 
Ковельської районної ради.
НА ЗНІМКАХ: польські гості в парку  імені Тараса Шевченка у Ковелі разом із депутатами і керівництвом районної ради.
Фото з архіву районної ради.

Напередодні  найвеличнішого свята Української державності – Дня Незалежності України в  Ковельській районній  раді відбулось  офіційне підписання Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин  між Ковельською районною радою   та радою Рицького повіту. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 990
Читати далі
27.08.2015

dscn1586Який стан ремонтних робіт у медичних  закладах?

Міський голова Олег Кіндер провів виїзну робочу нараду щодо проведення ремонтних робіт в закладах міськрайонного територіального медичного об'єднання. Разом із заступником міського голови Ігорем Прокопівим він поспілкувався з головним лікарем МТМО Олегом Самчуком, завідувачем ковельського відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Сергієм Палайдою, лікарями відділення гемодіалізу.

Міський голова зауважив, що цього року з міського бюджету виділено значну суму коштів для галузі медицини, зокрема для проведення ремонтних робіт у лікувальних установах Ковеля та придбання медичного обладнання. Загалом понад 3 млн. грн. 
Крім того, виділені кошти на заробітну плату медичних працівників та оплату енергоносіїв. Комфортні та зручні умови для пацієнтів і медичного персоналу мають важливе соціальне значення. Саме тому це питання перебуває на контролі міської влади. 
Варто зазначити, що ряд проблем залишалися невирішеними впродовж кількох років. Проте лише зараз вдалося відшукати кошти в міському бюджеті для того, аби відремонтувати ряд важливих об'єктів. 
Завершено ремонт покрівлі стоматологічної поліклініки, що на вулиці Незалежності, 75. Роботи, кошторисною вартістю понад 413 тисяч гривень, виконувала підрядна організація з Луцька ТзОВ "Ізолфа-Сервіс". Тривалий період часу потребували ремонту балкони поліклініки ЦРЛ по вулиці Незалежності, 122. Це старе приміщення є архітектурною пам'яткою 1910 року. 
Ковельське підприємство МПП "Інвестбуд" виконало роботи у досить стислі терміни, на що було використано з міського бюджету майже 50 тисяч гривень. Ще тривають ремонтні роботи всередині приміщення, кошти на які виділені медичним об'єднанням.  
Варто згадати, що 370 тисяч гривень на умовах співфінансування виділено з міського бюджету  для виконання ремонтних робіт у частині приміщення колишнього дитсадка в мікрорайоні "Сільмаш" (вул. Відродження,12а), де буде відкрито міську амбулаторію загальної практики сімейної медицини.
Днями завершені роботи із поточного ремонту покрівлі інформаційно-аналітичного центру відділення ЦРЛ та приміщення ковельського відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Ремонтували покрівлю працівники ТзОВ "Континенталь" і  використали 99 тис. грн. Незабаром мають розпочатися ремонтні роботи покрівлі приміщення пологового будинку по вул. Вітовського, 22. Наразі виготовлено проектно-кошторисну документацію. Загалом вартість цих  робіт становитиме 480 тис. грн.                  
Головний лікар МТМО Олег Самчук розповів про хід виконання робіт та акцентував увагу на тому, що медичне об'єднання використовує не лише бюджетні кошти, а й власні. Зокрема, для зручності та безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до закладів охорони здоров'я було облаштовано пандуси у стоматологічній поліклініці, відділенні гемодіалізу та травмпункті ЦРЛ. Це обійшлося у 19, 5 тис. грн. 
Заступник міського голови Ігор Прокопів поцікавився у головного лікаря, коли будуть завершені роботи, які виконуються згідно з рішенням міської ради про переведення нежитлового приміщення у житлове, де функціонувала молочна кухня (вул. Мічуріна, 2). Тут триває реконструкція, після завершення якої службове житло отримають працівники охорони здоров'я. 
За словами Олега Самчука, планують завершити усі ремонтні роботи до кінця літа. Кошти виділені з міського бюджету. А це – 500 тис. грн.  
Олег Самчук запросив міського голову Олега Кіндера та його заступника Ігоря Прокопіва у відділення гемодіалізу, куди було придбано технологічне обладнання для очищення води. Головний лікар зауважив, що зараз у відділенні можуть проходити лікування понад тридцять хворих на ниркову недостатність.    
Крім того, у пологовий будинок за кошти міського бюджету буде придбано новий апарат штучної вентиляції легень для новонароджених, вартість якого 750 тисяч гривень.  
Міська влада планує на найближчій сесії міської ради розглянути питання виділення додаткових коштів для закладів охорони здоров'я міста, які будуть використані на придбання медичного обладнання.  
Відділ внутрішньої політики, організаційної роботи та зв'язків з громадськістю виконавчого комітету 
міської ради.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 881
Читати далі

Повідомлення в номер / У Ковелі вшанували жертв нацизму

27.08.2015
У Ковелі вшанували 
жертв нацизму

DSCN6346У Ковелі вшанували жертв нацизму

Війна… Скільки болю, страждань та випробувань несе у собі це страшне слово! Це скоріш пекло, аніж протистояння народів, яке не має меж. В тяжкі часи Другої світової переживали жах не лише солдати, а всі, не зважаючи на стать чи вік. Всім діставалося: і дорослим, і малим, як чоловікам так і жінкам. 

Сергій ГАВРИЛЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 697
Читати далі

Повідомлення в номер / Громадське обговорення триває

27.08.2015

dscn1603Громадське обговорення триває

З ініціативи громадськості міста Ковеля та відповідно до вимог Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки" в сесійному залі Будинку рад відбулися громадські слухання щодо перейменування ряду міських вулиць. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 643
Читати далі

Повідомлення в номер / Багата талантами Ковельщина

27.08.2015

DSCN3622Багата  талантами  Ковельщина

Літо, як відомо, сприятлива  пора для різноманітних фестивалів як в Україні, так і за кордоном. І почасти фестивалі, що відбуваються в порівняно невеликих провінційних містечках, іноді  набагато "атмосферніші",  аніж  у мегаполісах. 
Як, наприклад,  V Міжнародний марафон молодіжної творчості "Літо-2015", що відбувся  14-16 серпня  у місті Кобрині (Білорусь), в якому взяли  участь творчі колективи з Бреста, Пінська, Берези, інших регіонів Білорусі, а також міст-побратимів – польських Мендзижеца-Подляського й Бялої Подляскі. Приїхала й  делегація з Ковельщини на чолі із головою Ковельської районної ради  Ігорем Верчуком, його заступником  Галиною Колядою. 
Нашу талановиту молодь на фестивалі представляли народний аматорський квартет "Оксамит" Ковельського районного будинку культури  у складі Андрія Мигулі, Віталія Бакуна, Василя Шевчука та Миколи Щесюка, солістка районного будинку культури  Світлана Рябчук, учениця Люблинецької школи мистецтв Катерина Богдан та ковельські паркурщики – стрітворкаутери Олександр Філон й Андрій Гнатюк.
А "золотий голос"  Ковельщини Андрій Мигуля не лише зчарував присутніх своїм співом, а й був учасником авторитетного журі фестивалю.   
Зустрівши нас  зі щирою  посмішкою та дружніми обіймами в приміщенні міського Будинку культури, господарі одразу ж запросили   на офіційне відкриття марафону "Літо-2015".
На два дні  білоруське місто Кобрин стало своєрідною "сценою" для концертів, творчих майстерень і екстремальних видів спорту. Яскраво були представлені сучасні найпопулярніші в Білорусі й близькому зарубіжжі стилі молодіжної творчості – від боді-арту та піскографії до вуличних танців і битви ді-джеїв. 
В одному із масштабних  виступів вокалістів віком від 14 до 31 року, що  виступали в кількох номінаціях на різних культурних майданчиках міста, взяла результативну участь й відома ковельська вокалістка Світлана Рябчук   (І місце у категорії "Солісти").  Квартет "Оксамит" також виборов ІІІ призове місце у категорії "Колективи".
Відзнаку й гарні враження від виступу на фестивальній сцені привезла додому  Катя Богдан, конкурсантка-вокалістка у віковій категорії 14-21 років: "Дуже сподобалось! Отримала море позитиву, прекрасних емоцій та велике бажання брати участь у подібних фестивалях ".
Біля кобринського кінотеатру "Райдуга", де хлопці різних вікових категорій вміло демонстрували  свої навики в екстремальних видах спорту ( репери, біт-боксери, вуличні танцівники, тресери),  відзначились і наші  ковельські паркуристи Сашко Філон та Андрій Гнатюк.  Вони вже   не раз брали участь у подібних фестивалях, але білоруський фест їх щиро здивував. "Білорусь – країна братська. Нам тут все дуже подобається. Місто дуже гарне, люди привітні. Атлети – всі також  дуже привітні, за кілька годин вже встигли здружитися", – ділиться враженнями Сашко. Андрій доповнив: "Я був вражений, думав, що тут рівень трохи нижчий. В Україні цей вид спорту більше "розкручений", а тут, тихенько-тихенько. Аж ні – гідні суперники!".
Переможці в різних номінаціях взяли участь у грандіозному гала-концерті. А адміністація міста запропонувала нам, окрім фестивальних заходів, додаткову цікаву культурну програму: прогулянку-знайомство із містом, похід в аквапарк,  дискотеку. Отримали бажані нагороди і безліч приємних емоцій. Започаткували  нові знайомства й зустріли "старих" добрих  друзів. Галина Коляда,заступник голови Ковельської райради, подякувала білоруським сябрам за запрошення, гостинний прийом і висловила щирі сподівання на подальшу плідну співпрацю.
Організатор фестивалю Поліна Василюк розповідає: "Спочатку цей марафон був регіональним заходом, але за п'ять років набув статусу Міжнародного. Цьогоріч він вперше проходить в розширеному форматі : три країни, близько 200 учасників, 9 креативних майданчиків".    Організатори впевнені, що міжнародний формат стане  традицією.
Очільник Ковельської райради Ігор Верчук у вітальному слові  зауважив, що, попри зовсім незначний мовний бар'єр (адже всі ми діти Полісся), не було жодних проблем в спілкуванні, бо мова мистецтва й спорту зрозуміла усім і не потребує перекладу , то ж необхідно скористатись цим неодмінно для єднання молоді й розвитку таких цікавих молодіжних проектів. Він  запросив побратимів – білорусів і гостей з інших країн близького зарубіжжя на Ковельщину. А чому б і ні?!
Для активної молоді такий  фестиваль – не лише майданчик для змагань і гарна нагода  для нових знайомств і спілкування, а й можливість самореалізації в сучасному соціумі, наближення до формування та розвитку європейських цінностей та стандартів.
Бажаємо  змінити життя на краще – мусимо замінити неефективні та стереотипні норми життєвого стилю на більш сучасні. Гідність держави, зрештою, залежить від гідності особистостей, які її створюють,їх вмінь, талантів і соціальної активності. Головне тепер – не зійти з дистанції й усіляко  підтримувати подібні  молодіжні рухи й ініціативи.
Мілана ТХОРЖЕВСЬКА,
студентка І курсу Східноєвропейського Національного університету ім. Лесі Українки, Інститут філології та журналістики.
НА ЗНІМКАХ: під час Міжнародного марафону молодіжної творчості "Літо-2015" у білоруському місті Кобрині.
Фото автора.

Літо, як відомо, сприятлива  пора для різноманітних фестивалів як в Україні, так і за кордоном. І почасти фестивалі, що відбуваються в порівняно невеликих провінційних містечках, іноді  набагато "атмосферніші",  аніж  у мегаполісах. 

Мілана ТХОРЖЕВСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 837
Читати далі

Повідомлення в номер / Золоті струни Людмили Кобченко

27.08.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

кобченкоЗолоті струни Людмили Кобченко

"Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті. Щасливий той, у кого грає оркестр високих почуттів", – так колись я написав в одному з віршів.
Аналізуючи  життя Людмили Кобченко, з впевненістю можу сказати, що її золоті струни виграють мелодію щастя. І ми слухаємо цю мелодію й щасливіємо самі.
Як би пафосно не звучали ці слова, вони мають під собою реальну основу. Погляньмо на особистість з  висоти  прожитих днів, вчинків та діянь. Немало людей бачить своє щастя із затьмареного клопотами вікна власної квартири.
Людмила Кобченко впевнено піднялася над буденною суєтою і несе людям духовне і вічне – музику.
l
Свій ювілей Людмила Іванівна зустріла на посаді директора школи мистецтв. Погодьтеся: "фірма". Навчальний заклад, колектив, як правило, завжди підіймаються або спускаються до рівня керівника.  Начувані про проблеми у відсталих, занедбаних колективах.
Ковельська школа мистецтв – це заклад, який має неофіційний статус школи обласного рівня.
Посудіть самі: на базі закладу проходять обласні семінари професійних музикантів та директорів шкіл області.
Мистецький заклад і його колективи та сольних виконавців знають у багатьох країнах Європи. Мало хто може похвалитися такою популярністю і професіоналізмом. Хіба що обласна філармонія та Торчинський народний хор "Колос".
Прищеплена учням любов до музики і пісні має позитивні наслідки – багато випускників школи стали відомими професійними музикантами та співаками. Серед них – Заслужена артистка України Світлана Мирвода, скрипаль-віртуоз В. Супрунюк та багато інших.
А ви уявляєте ковельське культурне життя без професіоналів-музикантів школи мистецтв – без "Награшу", "Квінти", оркестрів духових і народних інструментів? Це, образно кажучи, з'єдналося з нашим життям, як повітря, їжа, вода!
Батьки будь-якою ціною намагаються віддати своїх дітей на науку в школу музики і пісні. І не даремно: школа учить не тільки нотної грамоти, а й закладає у душі своїх учнів основи добра, працелюбності та високих моральних якостей.
Всі ці здобутки та досягнення не з неба впали, а завойовані колективом і, в першу чергу, його керівником Людмилою Кобченко. Ефективність управління колективом безпосередньо залежить від того, наскільки керівник знає проблеми "низів". Пані Людмила володіє цими знаннями сповна, адже у свій час сама займалася педагогічною діяльністю (клас баяна).
 Її учні не раз виходили переможцями обласних конкурсів.
l
Щоб відтворити повноформатний портрет ювілярки, іду в школу мистецтв.
– Яка вона, директор Людмила Іванівна Кобченко? – запитую у викладачів.
– Вона мудра. Її життєве кредо –допомагати іншим в роботі.
– Вона у нас, як мама – переживає і дбає про всіх і за всіх, прагне щоб усе було добре.
– Творча особистість і заряд творчості несе в колектив.
– Людмила Іванівна – добрий господарник. Погляньте: школа відремонтована, естетично виглядає, привабливо, не поступається європейським стандартам.
– Фахівець своєї справи. Має вагомий, професійний доробок у своїх учнях.
– Людяна, щира. Коли не звернешся, старається допомогти.
– Любить порядок, але при цьому доброзичлива у ставленні до кожного працівника колективу.
– Любить природу. Кохається в квітах. Вдома створила міні-парк з екзотичних рослин.
Що тут додати? Рідко де отримаєш таку характеристику на керівника.
l
Бачу: іде миловидна, русява пані. Зовнішність підказує, що вона – вся у роздумах і у "полоні" нагальних проблем.
– Людмило Іванівно, вітаю вас, – звертаюсь я.
І раптом диво – на мене сяйнуло Сонце. Доброзичлива усмішка випурхнула із її обличчя і поселилася у мою душу. За одну мить між нами виник тісний контакт довіри і толерантності. Розмовляти цікаво, а вирішувати нагальні проблеми легко.
Вона – дбайлива господиня, турботлива мама і вірна дружина. Безмежно любить свого сина Стаса і, як усі, переживає за його майбутнє. Переймається проблемами чоловіка Євгена, розділяє з ним успіхи і невдачі.
Сьогодні в ювілейний рік Людмили Іванівни багатоголосий та злагоджений інструментальний "хор" всієї школи мистецтв посилає в небеса молитву: "Дай, Боже, Людмилі, "Многії літа" в здоров'ї на нелегкій директорській посаді!".
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.

"Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті. Щасливий той, у кого грає оркестр високих почуттів", – так колись я написав в одному з віршів. Аналізуючи  життя Людмили Кобченко, з впевненістю можу сказати, що її золоті струни виграють мелодію щастя. І ми слухаємо цю мелодію й щасливіємо самі.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1084
Читати далі

Повідомлення в номер / Життя заради людей

27.08.2015

КлимПам'ять

Життя  заради  людей

Коли на Волині відзначали 60-річний ювілей від дня народження  Бориса Петровича Клімчука, на урочистість був запрошений і я. Зібравши журналістський колектив, запитав у колег: "А що подаруємо нашому земляку? Адже він ніколи не залишався осторонь редакційних проблем, завжди намагався допомогти у їх розв'язанні. Наш обов'язок – його вшанувати, але не стандартно і трафаретно, а чисто по-журналістськи".

В ході коротенької дискусії народилася ідея: підготувати за допомогою ковельських поліграфістів фотоальбом, в якому розмістити світлини, розповіді, поетичні рядки про ювіляра – в першу чергу ті, які стосуються спілкування і співпраці губернатора з мешканцями Ковельщини, краю, де він народився і виріс.
Фотоальбом вийшов гарно поліграфічно оформленим і змістовним, адже добрих справ Бориса Петровича важко було й перелічити. Назвали ми наше унікальне видання "Земне тяжіння". Як нам уявлялося тоді і як ми переконані сьогодні, в цій назві – вся суть єства Бориса Клімчука. Бо де б він не був, які б посади не обіймав, завжди відчував тяжіння землі волинської, яка дала йому життя, крила для злету і людям якої він вірою та правдою служив не один десяток літ.
У вітанні ювіляру ми написали: "Тут відтворено лише незначну частину Вашої біографії, бо для того, аби охопити всі етапи Вашого життєвого шляху, потрібен не один том. Сподіваємося, що в майбутньому з'явиться  книга про Бориса Клімчука, бо Ваші організаторський талант, вміння знаходити спільну мову з людьми, дипломатичний хист, величезний досвід педагогічної, державної, господарської роботи варті того, щоб бути проаналізованими, вивченими і рекомендованими для наслідування".
Ми тоді ніби у воду дивилися: книга про Бориса Петровича таки написана. Шкода лишень, що вже після його смерті. Передчасної, для багатьох несподіваної. Йому б  іще жити й жити, творити й творити, але сталося те, що сталося. З його відходом у Вічність навіть закляті "друзі" зрозуміли, якої  величини Людину  ми втратили. Та що вдієш, коли ми такі є: що маємо, не цінуємо, а втративши – плачемо?..
Розповідати про Бориса Петровича я міг би багато і довго. Адже знав його не один рік і навіть не одне десятиріччя. Бачив його сильним і розгубленим, впертим і жорстким, лірично налаштованим і готовим до чергового етапу боротьби. Він був мінливим, як наше життя, неспокійним, як неспокійна ртуть, твердим, як тверда криця, добрим, як добрий глава великої родини.
При всьому тому він ніколи не був підлим, підступним і лицемірним. Особливо у ставленні до журналістів, яких він шанував й усіляко підтримував. Ще й сьогодні деякі мої колеги згадують: "А от при Борисові Петровичу нам було таки добре!" або: "Більше таких губернаторів не буде".
Ні, він не загравав з "акулами пера". Переживав, коли його критикували (часто-густо несправедливо). Але при всьому тому не цурався живого спілкування з медійниками, систематично проводив для них прес-конференції (наприклад, у Ковелі він з нами зустрічався кожних півроку), відверто відповідав на "найколючіші" питання. Його було цікаво слухати під час виступів на телебаченні, перед сотнями й тисячами волинян на мітингах, вічах, зборах. Клімчук був неперевершеним  оратором, полемістом, правдорубом. Рівних за риторикою йому я не бачив і не бачу досі навіть на Печерських пагорбах у Києві.
Він не тільки переконливо говорив, але й не менш переконливо робив. Про це свідчать справи, які після нього залишилися на Волині. Почавши своє життя господарника "виконробом" на будівництві школи № 11 у м. Ковелі, колектив якої пізніше очолив, наш земляк виріс до "виконроба" всієї Волині, про що можуть багато розповісти його соратники, однодумці і ділові партнери. Разом із ними він будував, займався газифікацією, хоч ніколи не форсував її, бо пророчо казав: "Завжди так не буде, тому не розвалюйте грубки, хлопці", займався ремонтом шляхів і благоустроєм сіл, освітленням автомобільних трас – зрештою, хіба про все розповіси?
Хочу ще сказати про одну визначальну рису Бориса Клімчука: він ніколи не зраджував друзів, з батьківським теплом, але водночас вимогливо ставився до членів своєї команди, оцінював їх не за принципом особистої відданості, а лишень за діловими якостями. І коли їм було важко, він завжди приходив на допомогу. Шкода тільки, що коли важко було йому (а важко було дуже часто), далеко не всі з тих, кому він довіряв, приходили на допомогу йому – хоча б добрим словом…
…Мене він іноді чи то жартома, чи то всерйоз називав "хрещеним батьком". У цих словах частка правди є, бо я був в числі тих, хто "благословив" його на роботу в органах місцевого самоврядування. Будучи головою Ковельської міської ради на громадських засадах, ми з колегами-депутатами у 1990 році рішуче настояли на тому, щоб Бориса Петровича обрали заступником голови міськвиконкому. Він вагався, переживав, але в кінцевому підсумку погодився і прийняв на себе цю нелегку ношу в час, коли не виплачували вчасно пенсії і зарплати, коли у магазинах відчувався дефіцит найнеобхідніших товарів, коли Україна розпочала утверджуватися як незалежна держава.
Час підтвердив, що вибір тоді було зроблено правильно – і самим Борисом Клімчуком, і його соратниками. Сьогодні навіть важко уявити, що наша область, як, зрештою, вся Україна, могли б опинитися без такого рідкісного таланту організатора, філософа,  політика, як Борис Петрович Клімчук.
Честь його пам'яті!
Микола ВЕЛЬМА.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 901
Читати далі

Повідомлення в номер / Життєва ріка Івана Федорка

27.08.2015

ФедоркоЖиттєва ріка Івана Федорка

14 серпня ц. р. колишньому прокурору Ковельщини Івану Дмитровичу Федорку виповнилося б сто років. Друзі, колеги та рідні хочуть згадати і відтворити в пам'яті  життя доброзичливої і чесної людини.
Народився Іван Дмитрович в селі Ляховці, що на Станіславщині (тепер – Івано-Франківщина). Дитинство, охрещене війною, спробувало на смак і поневіряння, і бідність, і нелегку працю. У 15 років лишився круглим сиротою. Виховувала малого Іванка рідна бабуся. Вихователем і школою була праця, але й грамоти навчався. Його найголовніший девіз для себе, для дітей та онуків незмінно пройшов через все життя: "Вчитись, вчитись, вчитись".
Саме це йому дозволило у 1940 році стати народним слідчим прокуратури, а згодом поступити на курси Київської юридичної школи.
Навчання перервала війна. У складі 2-го Українського фронту із запеклими боями пройшов Сталінград, Кавказ, Україну, Будапешт, Прагу. Нагороджений багатьма бойовими медалями та орденами.
Іван Дмитрович був фаталістом і часто стверджував: "Від долі не втечеш. Один на весь зріст під кулі стає і йому нічого, а іншого смерть в бліндажі знаходить".
Після війни, у 1946 році, Івана Федорка направляють на Волинь в обласну прокуратуру. В тому ж році він стає прокурором Оваднівського району.
То був драматичний час. Як розповідала дружина Івана Дмитровича, доводилося спати з гвинтівкою під боком із закритими матрацами  вікнами, а дітей ховати під ліжка. Повстанці засуджували на смерть партійних та комсомольських фанатів-активістів, але поміркованих і добрих не чіпали. Страх був, бо ж ішов на роботу і не знав, чи повернеться живим.
У 1953 році Івана Федорка призначили прокурором Ковельського району, а згодом – міста. У 1986 році пішов на заслужений відпочинок.
l
Кожен портрет має світло і тіні. І найкраще людину знають її близькі та рідні. Вслухайся, шановний читачу, у розповідь чарівної і люблячої онуки Олени:
"Наш дідусь – сонячна Людина. Він вмів веселитись і веселити інших, гарно співав і танцював, цікаво говорив. Мої подружки (а нам було по шістнадцять літ) часто просили: "Клич діда!".
Взагалі, до жінок у дідуся ставлення було особливе, джентльменське. Дружина для нього – це святе. Вона – і кохана, і друг, і порадниця, і берегиня роду. Домашня робота завжди ділилася порівну. Він міг куховарити, прати білизну, не говорячи, що був "домашнім" столяром, електриком чи сантехніком. Вмів ремонтувати взуття.
Дідусь завжди радився з бабусею. І хай вона не у всьому розумілась, але підтримувала: "Іване, зваж все і зроби, як вважаєш за потрібне". Так, рішення приймав він, але при цьому була повага до своєї супутниці життя. А нас любив безмежно. Бувало, прийде на обід і бавиться з нами. Взимку в парку на санках каталися, а влітку – на "чортовому" колесі або на річці.
Повірте: його зять, росіянин, який виховувався у дитячому будинку, вважав і називав діда батьком.
Своїми вчинками, всім життям вчив нас – і старших, і менших розуму. Щодня – зарядка, обливання водою. На роботу і з роботи завжди пішки.
В одній застільній бесіді я почула слова: "От працював ваш дід 40 літ прокурором, а що заробив? Ні будинку, ні машини, ні грошей". Що скажеш тому самовпевненому чоловіку? Він не розуміє, що людина, особистість вимірюється не багатством, а гідністю і чесністю, добропорядністю і скромністю.
Бувало, вдома хтось необережно висловлювався: "Ще б до цього столу ікорки чорної та й на закусочку!".
Дідусь сердито перечив: "Маєте хліб і до хліба, то й дякуйте Богові".
Про скромність і невибагливість – особливе слово.
Колись на юридичних курсах над ним насміхалися через просту, поношену, "блаженну" одежу.
Він на це не звертав уваги. Сідав на першу лаву і записував лекції професури. Таку ж пораду мені дідусь давав, і не раз. Бабуся згадувала: "Як приїхали до Ковеля, то в прокуратурі довгий час жили. Я спала на дивані, а Іван на столі накривався шинелею й нікому не скаржився".
Ви думаєте, що він не бачив недоліків тієї системи? Реально бачив і нерідко обурювався, а часом підсміювався над торішніми чинушами. Казав: "Так, і те  погано, і це не так, але жити потрібно" або: "Знаєш, Таїсо, партбюро вимагає у мене, прокурора, відповіді, чому кури погано несуться в районі! Сміх та біда".
Зрештою, яка б не була система, але в роботі ти маєш бути чесним, порядним та відповідальним. Згадую, як на похоронах дідуся одна жіночка цілувала руки бабусі і казала: "Спасибі посмертне вашому чоловікові, він врятував мого сина".
Дідусь – це вітер непосидющий. Пішов на відпочинок – відпочивай! Е, ні – не та натура.  Працював на підміні у Волинській прокуратурі. Виступав з лекціями від товариства "Знання" з питань запобігання злочинності. Його хотіли бачити, запрошували і слухали.
Дім, дача, сад – це його хобі. Завжди старався бути із своєю Таїсою – і в гостях, і на дачі, і на ринку. Так на ходу і пішов до Царства Небесного.
Прийшов з ринку і впав на ліжко. Й полетіла душа в Небеса. На похоронах було багато людей, а це – свідчення того, що його шанували, сумували за ним”. 
l
Розпитую про Івана Федорка у колег, які з ним працювали або були добре знайомі, й теж чую  добрі слова. Щоб довершити портрет, загляньмо за світлі маяки  і послухаймо його сповідь:
"Волинь стала для мене другою батьківщиною. Тут народилися і виросли мої діти. Радію тим змінам, які відбулися після війни на Волині. Пригадую, як я приїхав в лютому 1946 року в Ковель. Місто було у руїнах, люди жили в землянках. Скрізь – бездоріжжя, не було електрики, працювали при каганцях з артилерійських гільз. Школи, клуби зруйновані, але народ активно взявся за відбудову.
Зараз Волинь, Ковельщина – невпізнані. Всюди дороги, суцільна електрифікація. Хто мріяв, що в місті Ковелі будуть 9-поверхові будинки, заводи? Немає чого гріха таїти, траплялися випадки,  і непоодинокі, коли окремі відповідальні працівники втручалися у розслідування і судовий розгляд справ.
Працівники прокуратури мають бути взірцем беззастережного додержання правопорядку, надійно захищати інтереси громадян і разом з тим рішуче класти край будь-яким правопорушенням, вести непримиренну боротьбу зі злочинністю".
l
Я не фаталіст. Вважаю, що людина сама спрямовує долю у те чи інше русло життєвої ріки. Життєва ріка Івана Федорка, хай із порогами, вирами, бурхливою течією, але з чистою і прозорою водою. Дай, Боже, кожному теперішньому працівнику прокуратури будь-якого рівня мати подібну "ріку" і добру пам'ять про себе.
Анатолій ВОЛОДИМИРЕЦЬ.

14 серпня ц. р. колишньому прокурору Ковельщини Івану Дмитровичу Федорку виповнилося б сто років. Друзі, колеги та рідні хочуть згадати і відтворити в пам'яті  життя доброзичливої і чесної людини.

Анатолій ВОЛОДИМИРЕЦЬ.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 908
Читати далі

Повідомлення в номер / Теща і зять

27.08.2015

images (2)Теща  і  зять

Микола з Поліною були з багатодітних сімей. Коли побрались, на спадщину не надіялись, все починали з нуля. Винаймали одну кімнату і працювали обоє, стараючись на свою домівку. Це було їхньою найбільшою мрією – переступити поріг власного будинку. Він у шахту спускався щодня, вона в приміському колгоспі на землі – вирощувала буряки. 
Як згадає, сльози на очі навертаються. Все ж вручну робилося. Після війни техніки ніякої. Літом в спеку гнули спину, а восени мокли  на дощі і мерзли згодом на  морозі, доки копали й вивозили буряки на цукрові заводи. То й не диво, що ті пальці на руках і ногах повикручував  поліартрит.
Потроху почали будуватися і звели дім, надвірні будівлі. Коли перебрались у свою хату, вважали себе найщасливішою сім’єю. Народились діти – спочатку син, через 10 років дочка. Тож прийшлось синові, коли одружився, помагати будуватись, бо згодом і донька заведе сім’ю, то вже буде коло них жити. Подбали разом із сватами, і син теж став жити в своєму домі. Доньчин чоловік був з іншої області, дав згоду жити з батьками дружини. То й добре.
Прийшов на все готове. Ні за що не треба думати. Тільки шануйся і живи. Батьки, хоч і на пенсії вже були, ще здужали утримувати велике господарство. Поки не було онуків, зять у всьому допомагав: і сіно косив для корови, і в городі разом з усіма працював, в ремонті будівель брав участь. Одним словом, завойовував авторитет. А як народились діти, чоловіка ніби хто підмінив: ні за холодну воду не брався, бо більше став заробляти, одержавши вищу посаду. То й запанів.
Микола вже не здужав господарювати, бо захворів. Продали корову. А після смерті його і Поліна подалась, скосив її поліартрит. Добре, що хоч за онуками бабця Поля пильнувала, і тепер не їй донька помагала, а вона доньці і тоді, як дозволяло здоров’я. Зятеві байдуже було, що хтось там хворів, що комусь треба допомогти по господарству. Як начальник, дозволяв собі «затримуватись» на роботі, іноді «під градусом» приходити. Поводився грубо з дружиною, тещею.
Жінки терпіли – мати, щоб не нашкодити дочці, а дочка, щоб ще гірше не було. Зарплату приносив, не пропивав. Захворіли діти, і він же таки добився, аби їх відправити в санаторій. На південь повезла дочка.
А другого дня, коли зять уже вдягався на роботу, до хати зайшли його старенька мати і сестра.
– О, а це яким вітром? – здивувався.
– А таким, що хай мати ще трохи в тебе поживе, братику, бо я вже втомилась.
– А чому?
– От поживе в тебе, то побачиш, чому.
– Як мати вже стара і її треба доглядати, то ти мені привезла, а як заповіт на спадщину, то вона на тебе оформила?
– Але ж це тимчасово, братику. А де твоє більше сімейство?
– Повезла дружина дітей на море.
– От-от, і я на море поїду. Я теж хочу відпочити.
– Ну й відпочивай собі на морі, і від мами, – обізвалась теща. – А як відпочинеш, привези зимовий мамин одяг, бо я вже сваху не відпущу. Житиме зі мною в моїй кімнаті. Місця вистачить. Будемо разом з нею старість коротати. Веселіше буде і їй, і мені. А то всі порозходяться по роботах, по науках, а ти сиди, як пень, цілий день, хоч вовком вий. А ввечері поприбігають: хто уроки вчить, хто біля телевізора сидить, ні до кого й обізватися. А тепер ми хоч наговоримось. Правда,свахо?
Занімів зять, уважно слухав тещину тираду і дивувався, скільки в цієї жінки доброти і милосердя – сама ж нездорова, а підтримує немічну сваху. А мати, по всьому видно, дала згоду залишитися.
Сестра не забарилась поспішити назад в дорогу, пообіцявши, що привезе все необхідне. Навіть снідати не згодилась, щоб, може, не передумала невістчина мати. Брат провів сестру.
Зять приїхав на обід згодом і привіз усякої смакоти. А свахи за цей час і борщу наварили, і улюблені вареники його.
Мати якось ніби ожила, повеселішала, а по приїзді була дуже скромна. Увечері зустрів дружину на вокзалі і похвалився новиною, що в них тепер дві мами. Вона не здивувалась, відчувала, що так вчинить його сестра, бо колись натякала на те, щоб і невістка погляділа свекруху.
– А як же тепер будемо до них звертатись? Коли я кликатиму – моя озиватиметься, а як ти – твоя? – звернувся чоловік.
– Мамо Полю і мамо Ганю будемо кликати, тоді точно не переплутаємо, – відповіла і подумала, як один випадок в житті може змінити людину. Слава Богу, що в кращий бік.
Валентина ОСТАПЧУК.

Микола з Поліною були з багатодітних сімей. Коли побрались, на спадщину не надіялись, все починали з нуля. Винаймали одну кімнату і працювали обоє, стараючись на свою домівку. Це було їхньою найбільшою мрією – переступити поріг власного будинку. Він у шахту спускався щодня, вона в приміському колгоспі на землі – вирощувала буряки. 

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 861
Читати далі

Повідомлення в номер / Статистика

27.08.2015
Експорт та імпорт послуг  підприємствами міста 
Господарюючі суб’єкти міста за  січень-червень 2015 року  експортували послуг на 594,4 тис. дол. США, що на 38,9% менше до обсягів січня-червня 2014 року. Імпорт послуг зменшився на 39,3% і склав 234,6 тис. дол. США. Перевищення обсягів експорту над імпортом дало позитивний результат зовнішньої торгівлі послугами в сумі 359,8 тис. дол. США.
Питома вага міста в загальнообласних показниках експорту та імпорту послуг за січень-червень 2015 року  складає, відповідно, 2,2 % та 3,5% .
Управління статистики
 у Ковельському районі.

скачанные файлы (2) 
Експорт та імпорт послуг  підприємствами міста 


Заробітна плата в січні–червні 2015 року


Зовнішня торгівля послугами в районі







    
                

                
               

                    Коментарів до новини: 0

                    Переглядів новини: 630
               
Читати далі