Вінок думок, позначений війною
Цей вінок поетичних рядків навіяний реаліями тривожної дійсності. Війна!.. Вона змінює свідомість, вносить корективи в поведінку людей, диктує настрій, змінює погляди на життя. Вона підтверджує істину, що щастя і радість – це не щось захмарне, а просто мирна праця, дружнє спілкування.
Бринять в тих рядках і нотки, точніше – акорди помсти. Хоч як би не було боляче з приводу цього, але зло має бути покаране. Згадаймо графа Монте-Крісто: від помсти, від покарання за вчинене зло, він в кінцевому підсумку навернувся до доброчинності.
Папа римський Франциск якось сказав про "цивілізований" російський народ, поклавши вину за трагедії війни на кремлівських правителів. Можливо, з вежі Ватикану російсько-українська війна бачиться по-іншому, але саме цей "цивілізований" народ, щодня вбиває українців. Боляче і гірко.
Та, попри все, мій читачу, вишукуй щемливі спогади з минулого, а ще підійди до дитячого майданчика і подивись на хлопчиків і дівчаток – наше майбутнє, і до тебе прийде заспокоєння. Україна буде жити, Бог її захистить. Про це – в моїх поетичних рядках.
Роздуми
22 грудня
Найдовша ніч в сузір'ї свіч,
А я чекаю Сонця і на світло.
У цих коротких днях – багато протиріч,
Бо динозаври-монстри правлять світом.
На перший погляд, вони – такі, як ми,
У них є тіло й голова, є руки й ноги.
Та душі їх потворні, а дух – з пітьми,
До зла немає в них перестороги.
Їх ремесло – невинних нищити людей,
Інфраструктуру руйнувати всю до тла.
Земля здригається від диких тих ідей…
Скажи нам, Господи, а де Твоя мітла,
Що вимете бандитів з Твого царства?
За гріх смертельний покарає і зупинить
Цю війну трикляту, це варвАрство,
Коли ми, Твої вірні, мир зустрінем?
На Волинь прилетіла зима
На Волинь прилетіла зима,
Білим птахом розправила крила.
Сніг, мов пісня, а Сонця нема –
Для малечі вона рідна і мила.
– Гей, бабусь, діставайте нам санкИ,
Понесемось із гірки стрілою!
Сніжинки кружляють у танку,
Вони дружні з тобою і мною.
А у лузі зблукався полин;
Він із хмарами мову веде:
"Весно красна, прилинь на Волинь…".
"Не спіши! Чуєш: Схід весь гуде.
То не грім весняний, а війна,
Безжальна, бездушна, жорстока.
Ти гіркий – та й за тебе вона.
За цих діток, за мам, за їх спокій".
На Волинь прилетіла зима,
Світло вкрала, снігом накрила.
Зимонько-зимо, лякаєш дарма –
Є в нас міць і є дух, і є у нас сила!
І жаль мені…
Мені не жаль прожитих днів й ночей –
Усе майнуло під таємничим знаком долі.
Нам не змінити стан надуманих речей,
Як не змінити пісню жайворонка в полі.
Мені не жаль дитинства в латаних штанцях
І босих ніг, поколотих колючою стернею.
Та жаль мені, що українські зранені серця
Були одурені комуністичною брехнею.
Мені не жаль і тих, хто Сталіна оплакував:
Вождя і батька геноциду та репресій.
"Ура!" злітало під акомпанемент оракулів,
Ішли без Бога у душі, без віри і конфесій.
Сяйнуло Сонце незалежності та волі –
Здавалось, заживемо радісно й багато.
І жаль мені, що на скрижАлях долі
Згорьована війною, плаче Україна-мати.
Мені не жаль, що я, народжений у бідності,
Стелив стежки благими мріями до раю.
Та жаль мені, що, не розцвівши, квіти гідності
У засвіти під гуркіт канонади вирушають.
Спогад-пісня про кохання
Вона була, як те дитя –
До мене пригорталась.
Її усмішка осяйна
Мене зачарувала.
Я рученята брав її
І притискав до серця.
В душі співали солов'ї –
Цю щастя мить не стерти.
Я цілував її вуста –
Вона відповідала.
О, рідна матінко свята,
Цілунків було мало.
І поєдналися тіла
В пориві незбагненнім,
Кохання квітка розцвіла,
Зорею сяяла на небі.
Лікарям Ковельського МТМО
Лікар!.. Цілитель!.. Спаситель!..
Є святість в цім названім слові.
Він – серця й душі повелитель,
З кредитом Христовим любові.
Він – Янгол-хранитель здоров'я,
Дні і ночі у битвах із хворістю.
Є різне в людей велемов'я,
Я ж бачу жертовність із совістю.
Здоров'я за гроші не купиш –
Це пісня крізь болі крилате.
В буденних стосунках і мові –
Найдорожчий дарунок до свята.
Пошануймо, низенько вклонімося,
За працю, даровану Богом.
Щоб доля під Сонцем світилася,
Й достатком та миром стелилась дорога!
Тривоги Різдвяної ночі
Змагаються зима із осінню.
І ніяк не втихомиряться:
Зима снігом сипне,
Махне білим посохом.
Осінь дощиком війне,
Теплим вітром розвіється.
А життя плине буднями,
Мороком сірим без Сонця.
Вже Новоріччя сон будить.
І Різдво заглядає в віконце.
Колядки злетіли над світом:
"Нова радість стала".
Вертеп усміхнеться привітом –
Та раптом бомба упала!
І здригнулася Лобна гора,
Темрява землю накрила.
Боже, де ж Твоя віща зоря,
Щоб надією шлях освітила?
Неспокійна Різдвяна ніч,
Тривожиться Мати Марія.
Спи, маленький Ісусе,
У снах збуваються мрії.
А з хреста скапує кров
На юних Єву й Адама.
Воскресає Христова Любов –
Христос рождається з нами!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Цей вінок поетичних рядків навіяний реаліями тривожної дійсності. Війна!.. Вона змінює свідомість, вносить корективи в поведінку людей, диктує настрій, змінює погляди на життя. Вона підтверджує істину, що щастя і радість – це не щось захмарне, а просто мирна праця, дружнє спілкування.
Бринять в тих рядках і нотки, точніше – акорди помсти. Хоч як би не було боляче з приводу цього, але зло має бути покаране. Згадаймо графа Монте-Крісто: від помсти, від покарання за вчинене зло, він в кінцевому підсумку навернувся до доброчинності.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 302
Незабутнє
Вінок думок, позначений війною
Привітали із століттям
Новорічні старти
Від четверга до Четверга
Гороскоп з 23 по 29 січня
Погода в Ковелі 12–18 січня
Велике починається з малого
Прогнози діда Саші про близьке майбутнє наше
"Золоті" руки Володимира Датієнка