Без минулого немає майбутнього
Велику духовну та історичну спадщину залишили своїм нащадкам жителі древнього Туропина, побудувавши в 1778 році в центрі села Хресто-Воздвиженський храм.
Здається, ще зовсім недавно ми, босоногі хлопчаки повоєнного покоління, ганяли ватагами тут, біля церкви з великим замком, граючи у війни. І, як зазвичай, всі тоді хотіли бути „рускіми”, бо ті завжди перемагали, а за „німців” були хлопці менші за віком та слабші. Тоді ми, безтурботні та завзяті до гри, й не задумувалися над тим, яку історичну та духовну цінність має утаємничена споруда церкви… Справжню ж важливість та історичну місію кожного сільського храму усвідомлюєш лише з роками.
Нині я вдячний долі за те, що дала мені можливість дослідити історію церкви свого рідного села та життя її настоятелів, встановити прізвища 18 священників.
До речі, про життєвий шлях останнього священника з цього списку мені стало відомо завдяки небайдужості й підтримці людей, які народились у нашому селі. Так, в одну з провідних неділь уродженка Туропина, а тепер жителька Турійська пані Анна, бажаючи допомогти в дослідженні, розповіла, що в 1943–1944 роках в Туропині служив молодий отець з села Овадно, подальша доля якого невідома. За її словами, хату священника розібрали, клуню спалили. На той час в нього були молода дружина та маленький син, віком десь два чи три роки. Про все це пані Анна колись почула від своєї старшої землячки.
Коли ж я опитував старожилів села, ніхто не зміг назвати прізвища чи імені священника 1943–1944 років, хоча, можливо, туропинці й не хотіли згадувати трагічне минуле тих часів. Людини немає вже майже 80 років, могила її забута, обставини смерті невідомі, про них колись лише здогадувались.
Тоді я почав пошук ймовірного сина священника серед жителів Овадна 1941–1942 років народження. І цей пошук увінчався успіхом, хоча чоловік, який мене цікавив, вже більше 50 років не проживає в Овадно.
В приватній розмові пан Яків підтвердив, що його батько Петро був священником в Туропині у тих роках, про які йдеться. Але жодного документа чи підтвердження він, на жаль, не надав. Знову почались пошуки в державному, партійному та церковному архівах області. Проте даних про священника з тим прізвищем, що мене цікавило, так і не знаходилось. Відповідь всюди звучала приблизно однаково: була війна, коли там було щось писати чи зберігати.
Згодом про свої дослідження в архівах я розповів синові зниклого священника: мовляв, ніде нема підтверджень, що ваш батько, Ніжник Петро Васильович, був настоятелем церкви.
На це після тривалої паузи Яків Петрович відповів: «Як же не був, коли в мене є довідка про реабілітацію батька, видана волинською прокуратурою. В цій довідці згадується, що реабілітований – громадянин Ніжник Петро Васильович, який народився в 1918 році в с. Свинюхи Старо-Олексинівського району Волинської області, до арешту був служителем культу. Арештований 14 квітня 1944 року.
Тут всі мої сумніви залишились позаду й знову з’явилась надія остаточно дослідити згадувану справу. Було чергове звернення до архіву прокуратури Волинської області, яке також не дало результату. Там чітко й однозначно відповіли: «Кримінальна справа за таким прізвищем відсутня…».
l
І подумалось мені, скільки ж можна ходити по інстанціях, і чи буде якийсь результат: прокуратура видала довідку, а справи немає… Після недовгих роздумів про те, що ж робити далі, я повторно через секретаря зв’язуюсь з працівником архіву, якому детально розповідаю про проведену роботу. Невдовзі отримав відповідь: «Ви ще можете звернутись в архів Cлужби безпеки України. Якщо там немає справи, то вже більше ніде її не знайдете”.
Отож знову довелось відвідати черговий архів. В СБУ Волинської області порекомендували подати письмову заяву й чекати відповіді тридцять днів. Але приблизно днів через десять отримав я повідомлення, що з кримінальною справою за моїм зверненням можна ознайомитись. За відповідним номером значилося прізвище Ніжника П. В.
Про таку хорошу звістку я звичайно відразу повідомив сина священника, 78-річного пана Якова. Тоді схвильований чоловік дуже просив: «Платоновичу, знайдіть мені фото батька, адже я його ніколи не бачив, дізнайтесь побільше про нашу сім’ю, про мого діда та про його дітей, хто вони, ким були».
…З щемом у серці я брав до рук потьм’янілу від часу кримінальну справу, що мала характерний запах архіву. Її титульна сторінка була зроблена з цупкого сірого паперу (як я з’ясував, трофейного), бо на зворотній стороні була німецька кольорова карта високої якості друку, назви населених пунктів там значились німецькою та російською мовами, а знизу було маркування «Дойчланд».
Тривожно було на душі, бо в такі моменти усвідомлюєш, що за цими скупими, бездушними записами вирішувалась доля людини, врешті, не лише доля, а й саме життя.
l
Шановний читачу!
Ця публікація побудована не на легендах чи здогадках, а на людській пам’яті, на спогадах і реальних фактах. На жаль, з роками людям старшого віку властиво забувати те, що було в їхній молодості, а інколи й свідомо виникає бажання не згадувати складні, суперечливі життєві ситуації. Тож дозволю собі привідкрити таємничу завісу кримінальної справи Петра Ніжника, подаючи цитати з неї без будь-яких змін. Про те, що відбувалося у далекі часи повоєння, вони розкажуть нам більше, ніж хтось інший.
Вся кримінальна справа була написана російською мовою. Наводжу її фрагменти у перекладі українською, без будь-якого літературного доопрацювання.
АКТ ПРО ЗАТРИМАННЯ
1944 року квітень дня 14, діюча армія.
“Я оперуповноважений ВКР «Смерш», вч 2235710, гвардії капітан Чурманбаєв, старшина вч 2235710 Нечаєв цього числа в селі Туропин Вербського району Волинської області затримали по підозрі в співпраці з Українською повстанською армією громадянина Ніжника П. В.”
ДІЛО 178
Почато 22 квітня 1944 року, закінчено 31 травня 1944 року.
Справа на 32 листках.
НІЖНИК ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ, с. Свинюхи Старо-Олевського району.
ПОСТАНОВИЛИ:
1. Справу прийняти до свого виконання.
2. Копію даної постанови направити військовому прокурору для відома”.
ПРОТОКОЛ допиту арештованого Ніжника Петра Васильовича від 23.04.1944 року.
Запитання: Розкажіть детально про свою трудову діяльність.
Відповідь: До 1935 року я працював в господарстві свого батька Ніжника Василя Петровича, який був священником в селі Хрипники Боремльського району Волинської області. В своєму господарстві батько мав пару коней, корову, свині, 24 га землі, а також сільськогосподарську техніку і реманент. Крім мене, в сім’ї батька було дві сестри Ірина та Ганна, брат Васильян, які до початку війни жили в селі Могильно Вербського району. Де вони зараз знаходяться, мені невідомо. В 1936 році я поступив в дияконську школу в місті Кременець Волинської області, де провчився до 1938 року. По закінченню школи я став служити дяком в селі Жашковичі Порицького району Волинської області, де прослужив до 1939 року. В 1939 році я поїхав в село Могильно, де працював в господарстві батька і два місяці – секретарем сільської ради, до 1940 року.
Я, як син священника і служитель релігійного культу, боячись репресій зі сторони радянської влади, перейшов нелегально кордон біля міста Устилуг. Під ранок зі своїм товаришем Кулею Павлом перейшли річку. Нас ніхто не арештував як з одного боку, так і з іншого. За Бугом в місті Замость я хотів влаштуватися служити дяком, але через відсутність парафії пішов працювати в скоб’яний склад, куди мене влаштував мій товариш Радек Ніканор. Я працював там до 1941 року. Вернувся в Могильно, коли Вербський район був окупований, працював дяком. Звідси перейшов в село Овадно, де проживав до 1942 року, одружився і переїхав з дружиною в село Туропин Вербського району.
В Туропині я прослужив до вересня 1942 року дяком, після цього архієрей викликав мене в село Зимно, де мене посвятили в сан диякона. Повернувшись із Зимно, я продовжував служити дяком в Туропині до грудня 1943 року. В грудні до мене прийшли із «Служби безпеки» Української повстанської армії, яка тоді знаходилась у Вербському районі та в Свинаринському лісі, два чоловіки – один під псевдо «Вуйко Чорногор», другого я не знаю. Ці люди мене арештували і вночі повезли в Свинаринський ліс, де запропонували працювати в хоровому гуртку при УПА.
Запитання: Розкажіть про свою діяльність в УПА.
Відповідь: Знаходячись в УПА, я займався тим, що їздив по селах і співав пісні, закликаючи народ боротися проти німців, поляків та радянської влади, за створення Української незалежної держави. Зміст пісень був антирадянським.
Запитання: Чи займались ви розповсюдженням антирадянських висловлювань під час священнослужіння?
Відповідь: Перебуваючи на службі в церкві, я співав пісні і молитви, рекомендовані УПА, вони мали антирадянський зміст, агітували населення за створення незалежної України.
Запитання: Що вас примусило стати на шлях антирадянської діяльності?
Відповідь: На мене вплинули виселення моїх батьків до Сибіру, відмова радянської влади щодо можливості працювати вчителем. Мені казали, якщо я відмовлюсь співпрацювати з УПА, то буду ворогом і радянської влади, і українського народу.
Як духовна особа, я вважав, що церква повинна бути при державі та утримуватись її коштом. В інших питаннях, пов’язаних з діяльністю ОУН, я був згідний, хоча не належав до членів цієї організації.
Написано з моїх слів правильно, мені прочитано зрозумілою українською мовою. (Весь допит проводився російською мовою. – авт.).
Допитав: зам. начальника ОКР «Смерш», гвардії майор Крючков».
l
ДРУГИЙ ДОПИТ
ПРОТОКОЛ ДОПИТУ
Ніжника Петра Васильовича, сина служителя культу, не судимого. 1944 рік, квітня дня 15.
Запитання: Розкажіть про свою службу в бандерівському загоні.
Відповідь: Мене взяли на службу в бандерівський загін в грудні 1943 року керівником хорового відділення, крім того, я писав ноти. В лютому 1944 року наш бандерівський загін був частково розбитий партизанським загоном Ковпака, нам запропонували розійтися по домівках, після чого я більше не потраляв до бандерівців. Повернувся в село Туропин Вербського району.
Запитання: Хто керував бандерівським загоном?
Відповідь: Я не можу сказати прізвища та імені, так як не знаю.
Запитання: Яка у вас була кличка?
Відповідь: Моя кличка – «Лев».
Запитання: При яких обставинах ви вступили в УПА?
Відповідь: Два агенти «СБ» УПА «Вуйко Чорногор» і «Чорногор» заявили, що вони є повстанцями й запропонували заспівати кілька повстанських пісень, що я й зробив.
Приблизно через 7 днів до мене знову прийшов «Вуйко Чорногор» і ми поїхали в Ревушки, де знаходився хор.
Запитання: Хто такий «Вуйко Чорногор»?
Відповідь: Регент хору, уродженець Карпатської України, він неодноразово говорив, що в результаті війни радянської влади не стане. В світі будуть господарювати Англія і Америка, які дадуть можливість створити українську державу, і я став на шлях боротьби проти радянської влади та Червоної Армії. Проводив антирадянську діяльність.
Запитання: Хто вам писав пісні?
Відповідь: Антирадянські пісні писав автор на псевдо «Кузьменко».
Запитання: В яких селах ви проводили богослужіння?
Відповідь: Я був дяком в селах Туропин, Мокрець та Бобли. Там проводив антирадянську пропаганду.
Слідчий Крючков, старший лейтенант».
l
«СПРАВА №28
Про злочинну діяльність громадянина Ніжника Петра Васильовича, уродженця с. Свинюхи Старо-Олексинівського району Волинської області.
Працюючи дяком, Ніжник П. В. під час богослужіння зводив наклепи на радянську владу і керівництво.
Старший слідчий Киричек
ДОВІВ:
Ніжнік П. В. з грудня 1943 року по лютий 1944 року співпрацював з повстанською армією Бандери, будучи керівником хорового відділення.
ПОСТАНОВИВ:
Ніжніка П. В. – піддати арешту і обшуку.
ПОСТАНОВА
14 травня 1944 року. Діюча армія, 4 відділення відділу контррозвідки «Смерш» 69 армії.
Арештувати Ніжніка П.В.
Майор Ковальов».
ПРОТОКОЛ
особистого обшуку, Гвардії капітан Чурманбаєв в присутності старшини Нечаєва знайшли: карти гральні, один комплект, службове посвідчення № 81, 70 польських злотих (паперові).
Далі слідує протокол допиту свідків: 1944 рік, травня 6 дня. (З етичних міркувань прізвища трьох свідків, їх соціальний стан, грамотність та партійність і сам текст свідчення не наводжу).
„Затверджено КДБ у Волинській області
ВИРОК
1944 рік, червня 9. Трибунал 69 армії.
Головуючий майор юстиції Гущина при секретареві Малаховій, без участі обвинувачів і захисту.
Ніжник П. В. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає. Дружина Герасим’юк Ганна Ульянівна – курси релігійного культу, з обвинувачувальним заключенням ознайомлена 9 червня 1944 року».
«РОЗПИСКА, дана старшиною Філімоновим, відділення «Смерш».
Я прийняв 9 чоловік, арештованих для тримання під вартою. Громадяни Новак, Степанюк, Терефільський, Денисюк, Чертюк, Поліщук, Ніжник, Шкловська, Степанюк – засуджені до 10 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна».
l
Вивчаючи кримінальну справу, результат якої вже був відомий наперед, в глибині душі я пережив непростий стан ще молодого 26-річного священника, який не брав до рук зброї, нікого не вбивав, але мав свої погляди й переконання, які відстоював, захищаючи людську гідність і духовну справедливість в боротьбі за незалежну Україну. Зі смутком і внутрішнім хвилюванням я перечитував протоколи допитів, обшуків та покази свідків, але вважаю, що досліджувати й писати про такі справи треба обов’язково. Бо, як каже мій товариш, краєзнавець із Туропина Микола Коріневський: «Це потрібно для того, аби наші нащадки знали і цінували сторінки історичної правди із життя свого села».
На жаль, фото Петра Ніжника в справі не знайшлося, як не було й посвідчення за № 81 та листа, що значилися в описі особистих документів. І ще хочу сказати: вся справа була написана чорнилами рівним і вивіреним почерком. Лише підписи підсудного в кінці допитів та ознайомлень були строкаті й нерівні, як і нерівними тоді були сили в боротьбі за правду й волю України. Петро Ніжник із заслання не повернувся, один із свідків у його справі, як стало відомо з інших історичних джерел, загинув при загадкових обставинах у 1944 році. А батько підсудного, який, за його словами, в 1947 році служив настоятелем храму в одному з сіл Рівенської облаті, був вивезений до Сибіру. Похований він на Рівненщині, де закінчив свій життєвий шлях священником.
Що найбільше вразило мене у цьому дослідженні: молодий священник жодного разу не похитнувся і не змінював своїх поглядів. Очевидно, не раз здригалась і плакала його зранена допитами душа у нерівному протистоянні за правду, за волю рідної землі, але він не впав духом, не став на коліна перед своїми катами. Як вже згадувалось, із заслання він так і не повернувся. Його дружина Ганна Ульянівна похована на кладовищі в селі Овадно.
Закінчую цей свій допис я тим, чим і починав, – міркуваннями про нашу духовну спадщину. Хочу побажати своїм землякам, аби в центрі села Туропин вони створили зону відпочинку із декоративними деревами, квітами та пам’ятним знаком. Над цим потрібно попрацювати й місцевим людям, і представникам агропідприємств, які орендують землю поблизу села. Було б добре присвятити посадку паркових культур вагомим подіям – народженню дітей, закінченню школи випускниками та іншим. Тоді вічнозелені дерева будуть розповідати нам свою історію, без якої не буває дня завтрашнього.
Сергій Данилюк,
краєзнавець, уродженець села Туропина.
Велику духовну та історичну спадщину залишили своїм нащадкам жителі древнього Туропина, побудувавши в 1778 році в центрі села Хресто-Воздвиженський храм.
Здається, ще зовсім недавно ми, босоногі хлопчаки повоєнного покоління, ганяли ватагами тут, біля церкви з великим замком, граючи у війни. І, як зазвичай, всі тоді хотіли бути „рускіми”, бо ті завжди перемагали, а за „німців” були хлопці менші за віком та слабші. Тоді ми, безтурботні та завзяті до гри, й не задумувалися над тим, яку історичну та духовну цінність має утаємничена споруда церкви… Справжню ж важливість та історичну місію кожного сільського храму усвідомлюєш лише з роками.
Нині я вдячний долі за те, що дала мені можливість дослідити історію церкви свого рідного села та життя її настоятелів, встановити прізвища 18 священників.
До речі, про життєвий шлях останнього священника з цього списку мені стало відомо завдяки небайдужості й підтримці людей, які народились у нашому селі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 280
Хотіти можна багато..
До нових звершень і майбутніх перемог!
"Сяйте усмішки, Сонцем зігріті, миру і щастя – всім дітям на світі!"
Молодь обирає “Вісті Ковельщини”!
Погода в Ковелі 3 – 9 червня
Що змінює новий Закон про декретну відпустку
Недільний велодень у Ковелі зібрав майже 300 учасників
Без минулого немає майбутнього
Школа дає крила для злетуКовельській 
Бентежать душу спогади...