Вакцинація – не для показника, 

а для зменшення смертей та хворих

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 230

Кожна жінка на Землі особлива, за її тендітними плечима – історія, по-своєму цікава та унікальна. Є жінки красиві, а є розумні. Так от нещодавно я познайомилась з людиною, в якій ці якості вдало поєдналися. Тамара Ігнатюк – неймовірна жінка: відверта, прямолінійна, мудра, працьовита, легка в спілкуванні й з відмінним почуттям гумору. В минулому – постійний автор нашої газети.

Вона знана і шанована на Ковельщині податківець, двічі депутат районної ради. Державній службі віддала 37 років, а з 2011-го на пенсії, але  досі "в темі" й з радістю консультує колег в цій галузі.

В Городищі у пані Тамари своя "Голландія". Це – райський куточок на землі, який милує око і радує душу. Тут безперервно цвіте понад 300 видів різноманітних квітів з ранньої весни до пізньої осені. Урожай та різноманіття культур теж вражають.

Кажуть, що роки прикрашають жінку. Це про Тамару Євгенівну. Їй – 64! Вона у прекрасній фізичній формі, зі стриманим макіяжем, стильною зачіскою та приємною зовнішністю. От лиш манікюру не має, і, як розповідає жінка, ніколи не мала, бо руки завжди   трудяться на землі.

Пані Тамара любить рослини у різних проявах, а вони відповідають їй взаємністю. Так, наприклад, цього року, в квітні, на її день народження фіалки зробили подарунок і почали цвісти. А це, щоб ви розуміли, близько 35 штук! Хто мав такий вазон, то знає, як важко дочекатись  цього моменту, адже вдома мають панувати любов та позитивна аура. Пишно квітнуть вони й донині. 

І взагалі й квартира, й балкон, й хол загального користування – все у вазонах.  "Зеленіли" у Євгенівни і кабінети, де вона працювала. Жінка ніколи не соромилась простої роботи і з радістю, у свій час, займалась облаштуванням клумби біля податкової інспекції.

Про свою роботу пані Тамара розповідає із захватом, але що це буде її  справа життя – аж ніяк не думала. Адже мріяла працювати в поліції.

Навчалася у Ковельській школі №3, де закінчила математичний клас. Будучи школяркою,  дівчина вже писала різні математичні задачі й надсилала  їх у журнал "Квант". Після ряду публікацій обирали претендентів на вступ у ВУЗ. "І що ви думаєте? Мене без екзаменів запросили в Київський політехнічний інститут, – пригадує пані Тамара. – Але я не пішла, бо мама була категорично проти… Розумію, що їй було страшно відпускати так далеко мене одну. Ситуація дивна, але це можна зрозуміти".

Тож вчитися дівчина пішла у Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Оскільки вступала з направленням, то мама сподівалась, що Тамара повернеться в село.  Приїжджала студентка дуже рідко. "Адже простіше дібратися в Київ, ніж у Кам'янець, – каже жінка. – І ви знаєте, я ні разу не пошкодувала, що так склалося. Вірю, що там, "зверху", нам допомагають знайти свою дорогу. Я всі роки отримувала підвищену стипендію, адже вчитись було легко і весело. І місто мені дуже подобалось…". 

Пригадала жінка ще такий курйозний випадок. Коли писали вступний екзамен з математики, то розв'язала все за 30 хвилин. Здала і побігла щаслива. За    мить  її наздоганяють: "Дитино, дитино! (А важила вона тоді лише 47 кг). Звідки ви така розумна до нас приїхали? Візьміть роботу і напишіть нормально!". Спочатку дівчина злякалась. А потім зрозуміла, що вирішити завдання потрібно було не інтегралами, а простішим способом.

l

Після закінчення ВУЗу в 1979 році за направленням  юна Тамара повертається в село. Та вже через чотири місяці начальник управління сільського господарства запропонував їй місце в Ковелі. Відтоді вона  стала начальником відділу праці. 

Тамара Євгенівна зізнається: "Так, я працювала економістом, але це не моя робота. Я за покликанням  податківець. Добре, що це вчасно зрозуміла. Згодом стала податковим консультантом".

Саме в Ковельській державній податковій інспекція і реалізувала себе молода та енергійна жінка. Щоденна праця та розум, вміння спілкуватись з людьми допомогли їй стати чудовим спеціалістом, якого любили й шанували за чесність та відмінне знання своєї справи.

Правда, мало хто спочатку вірив у таку амбітну юнку. Продемонструвала свою силу духу та голосу Тамара Євгенівна на першому об'єднаному семінарі для платників податків міста та району. Відбувалося це в Народному домі "Просвіта", в залі якого зібралось понад чотириста людей.

Дзвінкий голос, чітка дикція, проста мова про складне, вміння розрядити ситуацію гарячим слівцем зробили свою справу. "Завжди розмовляла на аудиторію без мікрофона, але в той момент я сама себе боялася – голос дзвенів, а в залі й муха не пролетіла. Всі були в захваті від зустрічі", – згадує Тамара Євгенівна.

Далі працювати було легше. Жінка відповідала за зв'язки з громадськістю. Тож її тиждень завжди був повністю розписаний. Вона консультувала, готувала всі доповіді, запрошувала до співпраці журналістів, адже потрібно було постійно  презентувати роботу податкової. Та їй це імпонувало. 

Так,  за  участю Тамари Євгенівни щосереди з повтором у п'ятницю виходила програма на ТЦК "Ми та податки", щопонеділка на радіо – "Інформує податкова", щомісяця – семінари. 

Гарною відзнакою за відданість справі була нагорода Почесною грамотою від Державної податкової адміністрації України у 2008 році "За значний особистий внесок у розвиток податкової служби, забезпечення виконання завдань щодо мобілізації коштів до бюджетів усіх рівнів, сумлінну та самовіддану працю та з нагоди професійного свята".

l

Пані Тамара – це людина-гігант, проста й відверта водночас вимоглива й принципова, яка скрізь встигала, яку всі знають і поважають дотепер. Й нині люди часто приходять проконсультуватись з приводу податкового права. Жінка ніколи не відмовляє і робить все на совість, адже після себе мріє залишити лише хороший спомин: "Я місцева, тут народилася і виросла. Довірою людей я ніколи не нехтувала. А кінець у всіх один – із собою нічого не забереш: ідеш з порожніми кишенями, і хотілося б – з чистою совістю".

Слухаю цю жінку і дивуюся, що, перебуваючи на різних посадах, працюючи з різними людьми, їй вдавалось побудувати з усіма гарні стосунки  – на її шляху всі хороші, нікого поганим словом не згадала. Ви таке бачили?

"Звісно, траплялись непорозуміння, але своєю рішучістю та правдою завжди брала гору, а за це іноді отримувала прочухана від керівництва. Одна людина лиш на моєму шляху зустрілась, яка трішки життя попсувала. Думаю, через заздрість у нас був конфлікт. Ми займали однакові посади, повагу і хороше ставлення теж мали, але він на 20 років старший, тож, певно, вважав, що я цього не заслуговую. Це був напружений, але й радісний водночас час, адже я вже була вагітна, і ми якраз отримали квартиру в Ковелі".

– Як же вдавалось поєднувати напружений графік та сім'ю? З такою сильною, вольовою, красунею чоловікові, певно, непросто було? 

– Буду відверта: раніше восьмої вечора я не приходила, то ж картоплю Олександр смажив сам часто. А діти Юра і Юля теж були самостійними, вони самі знали що їм і коли робити, які ліки приймати в разі хвороби.

Бог так парує людей: один напористий, інший покладистий – інакше не вживуться.

Я завжди в захваті від розуму свого чоловіка, я його дуже поважаю за тактовність та мудрість по життю. Пристрасть швидко проходить, тож треба жити однаковими цінностями і поглядами на життя. Поруч кожної жінки має бути справжній чоловік: уважний, турботливий, порядний. Я в житті не носила сумок. Олександр завжди проводжає та допомагає. 

Ніколи не варто шукати вигоду в своїх половинках, бо гроші ще нікого щасливим не зробили. Адже з часом ти стаєш рабом тих благ. Я живу за принцом:  що заробила, те і маю, і мені цього вистачає”.

l

Практичність та мудрість –  в кожному вищесказаному слові Тамари Євгенівни. Впевнена, якби більше людей так думало, то жило б щасливіше.

До речі, пара познайомилась на роботі. Вони часто бачились на різних нарадах, адже чоловік працював агрономом, а, зустрівши разом Новий 1982-й рік, більше не розлучались. "Олександр як впевнено посадив мене біля себе, так ніколи й не відпускав", – пригадує жінка.

Пара в любові й повазі один до одного виховала двох дітей, має трьох онуків, доля подарувала хороших сватів, тож у родині панують теплі стосунки. 

(Закінчення 

на 9-й стор.).

Кожна жінка на Землі особлива, за її тендітними плечима – історія, по-своєму цікава та унікальна. Є жінки красиві, а є розумні. Так от нещодавно я познайомилась з людиною, в якій ці якості вдало поєдналися. Тамара Ігнатюк – неймовірна жінка: відверта, прямолінійна, мудра, працьовита, легка в спілкуванні й з відмінним почуттям гумору. В минулому – постійний автор нашої газети.

Вона знана і шанована на Ковельщині податківець, двічі депутат районної ради. Державній службі віддала 37 років, а з 2011-го на пенсії, але  досі "в темі" й з радістю консультує колег в цій галузі.

В Городищі у пані Тамари своя "Голландія". Це – райський куточок на землі, який милує око і радує душу. Тут безперервно цвіте понад 300 видів різноманітних квітів з ранньої весни до пізньої осені. Урожай та різноманіття культур теж вражають.

Кажуть, що роки прикрашають жінку. Це про Тамару Євгенівну. Їй – 64! Вона у прекрасній фізичній формі, зі стриманим макіяжем, стильною зачіскою та приємною зовнішністю. От лиш манікюру не має, і, як розповідає жінка, ніколи не мала, бо руки завжди   трудяться на землі.

Пані Тамара любить рослини у різних проявах, а вони відповідають їй взаємністю. Так, наприклад, цього року, в квітні, на її день народження фіалки зробили подарунок і почали цвісти. А це, щоб ви розуміли, близько 35 штук! Хто мав такий вазон, то знає, як важко дочекатись  цього моменту, адже вдома мають панувати любов та позитивна аура. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 370

Триває передплата на 2022 рік періодичних видань, яких нині дуже багато. Розмаїття газет велике, бо чимало з них мають сильну підтримку нашого бізнесу, впливових людей, яким потрібно, образно кажучи, робити собі рекламу. І  вибрати щось з-поміж всього важко, хоч ті видання  й дешевші.

Але хто підтримає своє, близьке, потрібне?

Перш, ніж взятися за перо, я переглянула підшивки газети, папки вирізок про селище Голоби, про медицину, освіту, про людей, які творили і творять історію нашого чудового  краю.

Все ожило в пам'яті, всі події калейдоскопом пропливли перед очима. Ну який телевізор або Фейсбук замінять місцеву газету? Тут багато знайомих людей, події району, поради. Ніби цікавий роман читала, тільки до болю близький, знайомий, рідний, хоч усе вже стало історією.

Сьогодні "Вісті Ковельщини" стали більш естетичними, привабливішими, бо з'явились кольори. Звичайно, це заслуга і журналістів, і самого редактора. Як і колись, першою до рук завжди  беру свою газету, шукаю цікаве, потрібне. Спасибі колективу, бо успіх газети – це, перш за все, талант, журналістська мудрість, високий професіоналізм.

Я постійно спілкуюсь з читачами газети, з ветеранами війни і  праці. Те, що кого цікавить, обов'язково обговорюємо. Відрадно, що опубліковані матеріали людей не залишають байдужими. Коли була надрукована стаття "Вибачте… за нашу старість", то за пів дня отримала 24 телефонних дзвінки. Останній – о 23-ій годині.  Відчувалося, що людей схвилювала публікація.

Про нашу "міськрайонку" можна говорити багато, бо тут є все – і "Діалог з владою", і "Людські долі", і "Думки вголос", і прогноз погоди та інше. З інтересом  читаємо про ветеранів війни, розповіді про їх проблеми.

Я пишу про нашу газету, і мимоволі згадую ті часи, коли "міськрайонка" була в кожній хаті. Жителі могли, не задумуючись, її підписати. А нині?

Дуже часто чую від ветеранів, що газети своєї не можуть мати – пенсія не дозволяє. А для багатьох одиноких, хворих вона чи не обов'язкова, бо це вікно  у світ життя району, яким вони колись жили. Це спомин далекого дитинства, юності, їх трудового або бойового шляху.

Мені хтось заперечить: а телебачення, інтернет, соціальні мережі – хіба цього мало?

Телебачення ми, пенсіонери, називаємо "страшилкою". Там постійно – катастрофи, вбивства, насильство.

Соціологи стверджують, що поліпшення життєвих умов – третє місце після здоров'я та хліба насущного і духовності.

Але не завжди дозволяє життя робити все так, як хочеться. Обділені сьогодні пенсіонери увагою влади, найбільше –  низькими пенсіями, дорогими ліками та продуктами, а хотілось би мати ще й газету.

Нещодавно, одній пенсіонерці привезла з Ковеля ліки – очні краплі (400 грн.), таблетки (350 грн.), а на столі лежить новий номер газети. От Галина Іванівна і висловила свою думку: "Якби ж хто-небудь підписав мені хоча б на півроку "Вісті Ковельщини",  бо я без них не можу, як і без цих ліків".

Завжди думаю з теплотою про тих, хто в міру можливостей допомагає і матеріально, і морально людям старшого віку, особливо хворим, одиноким у вирішенні    якихось проблем. Я хочу звернутись до наших районних меценатів, людей з добрим серцем: зробіть ветерану подарунок – передплату нашої “міськрайонки".

Якось відбувалися урочистості до Дня працівників освіти.  Як завжди, відзначали переможців і вручали грошові винагороди, а я подумала: а чому б не подарувати вчителю сертифікат на передплату газети, яка потрібна в роботі?

До речі, тепер гарною традицією  стає вручати квитанцію на  передплату газети у день народження, хоч вона ніби й дорога, але за такі гроші не можна придбати в магазині нічого  цінного.

У жовтні  колектив "Вістей Ковельщини" відзначив день народження газети. Більше 80 років налічує її трудовий шлях. Хотілось би, щоб тираж не зменшувався. Звичайно, важко: війна, коронавірус, але підтримку міськрайонці треба надати. Підтримаймо її!

Бо в народі говорять:

Не кажіть про любов – докажіть,

Що ви любите тих, хто страждає.

Добрі справи нужденним

 робіть,

Цього наше життя вимагає.

Редактору, всім працівникам газети – "спасибі" за великий талант творити. Бажаю міцного здоров'я, вдячних передплатників!

Тепер Ковельський район об'єднав 6 колишніх районів. Якщо ми – один район, то й  газета бажано, щоб була одна, де змогли б висвітлюватися новини територіальних громад. Ось як з цього приводу висловилася ветеран праці із Радошина Валентина Петрівна Міщук: “В кожній об'єднаній громаді можна при бажанні знайти кошти для передплати  "Вістей Ковельщини" ветеранам війни і праці, інвалідам, одиноким громадянам, учасникам бойових дій в зоні АТО/ООС. Та й інформувати про події, які там відбуваються, вкрай важливо. Мені, наприклад, подобається, що майже в  кожному номері газети є рубрика "Колонка міського голови", під якою мер Ковеля Ігор Чайка систематично оприлюднює свої думки про події в громаді, аналізує виконання  передвиборної програми, інформує про рішення, які приймає рада.

А інші голови громад хіба не можуть так робити? Адже для багатьох наших земляків поважного віку. "Вісті Ковельщини" – це єдине джерело інформації. Не позбавляймо їх можливості мати газету у своєму домі!".

Від імені ветеранів Ковельщини звертаюся до очільників районної виконавчої і представницької гілок влади, депутатів райради з проханням виділити кошти для  передплати на 2022-й рік, залучити до цієї справи заможних людей, керівників підприємств різних форм власності. Цим Ви підтримаєте і редакцію, і  людей поважного віку, які так потребують Вашої уваги і  допомоги.

Мою пропозицію схвалюють   всі голови первинних ветеранських організацій Ковельщини.

    З повагою – 

Валентина СІЧКАР,

 голова  ради ветеранів Ковельського району.

Триває передплата на 2022 рік періодичних видань, яких нині дуже багато. Розмаїття газет велике, бо чимало з них мають сильну підтримку нашого бізнесу, впливових людей, яким потрібно, образно кажучи, робити собі рекламу. І  вибрати щось з-поміж всього важко, хоч ті видання  й дешевші.

Але хто підтримає своє, близьке, потрібне?

Перш, ніж взятися за перо, я переглянула підшивки газети, папки вирізок про селище Голоби, про медицину, освіту, про людей, які творили і творять історію нашого чудового  краю.

Все ожило в пам'яті, всі події калейдоскопом пропливли перед очима. Ну який телевізор або Фейсбук замінять місцеву газету? Тут багато знайомих людей, події району, поради. Ніби цікавий роман читала, тільки до болю близький, знайомий, рідний, хоч усе вже стало історією.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 296

У середині жовтня Держгеокадастр підсумував перші сто днів роботи ринку землі. Попри страхи опонентів продажу землі, масового скуповування не відбулося. Українці не поспішають продавати паї, тож ділянки купують дорожче за їхню нормативну оцінку. Детальніше дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Продано понад 60 тисяч гектарів

За даними Держгеокадастру, з 1 липня до 9 жовтня цього року в Україні було відчужено 28288 земельних ділянок загальною площею 70,57 тис. гектарів. Більшість сільськогосподарських земель – 61,22 тис. га – були передані у власність за договорами купівлі-продажу. Для ведення товарного сільгоспвиробництва  продано 32,07 тис. га. 

Як розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко, середньозважена ціна за один гектар ділянки для товарного сільського господарства становила 32 857 грн.

«Якщо брати загальну цифру всіх транзакцій по землях сільськогосподарського призначення, то середня вартість одного гектара, станом на 9 жовтня, становить 43 879 грн. Але якщо ми робимо середньозважену вартість одного гектара землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то мова йде про 32 857 грн. А якщо говоримо про середньозважену вартість для ведення особистого селянського господарства, мова йде про 33 000 грн.», – сказав Лещенко і наголосив, що ціна ділянок значно дорожча за нормативну оцінку.

За даними Держгеокадастру, найменший розмір відчуженої ділянки – 0,0004 га (у Полтавській обл.), найбільший – 74,28 га (у Київській області).

Як продати земельну ділянку?

Закон дозволяє всім українцям, які мають паї, продати їх. Але для цього власники повинні мати всі необхідні документи на землю. Найперше – це Державний акт про право власності. На підтвердження реєстрації права власності необхідно мати також витяг (свідоцтво) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а на підтвердження внесення даних до Державного земельного кадастру – витяг із цього кадастру. 

Інформацію про ділянку можна перевірити на сайті map.land.gov.ua. Для цього потрібно ввести у пошук кадастровий номер земельної ділянки.

Для продажу потрібен також витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку і звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки. Вартість землі не може бути меншою за нормативну оцінку.

Продавець і покупець повинні надати свої паспорти та ідентифікаційні коди. Якщо вони у шлюбі, то слід додати нотаріально завірену згоду подружжя на укладення договору і свідоцтво про шлюб. 

Варто зауважити, що для продажу власнику потрібен банківський рахунок, оскільки оплата буде здійснюватися безготівково. 

Угоду про купівлю/продаж землі укладає нотаріус. Він перевіряє достовірність документів і допомагає правильно оформити угоду. Послуги нотаріуса оплачуються за домовленістю сторін.

Нотаріуси кажуть, що ажіотажу на ринку продажу сільськогосподарської землі зараз немає. І наголошують, що Закон про ринок землі забороняє купувати землю іноземцям, а українці можуть придбати не більш, ніж 100 га в одні руки.

Оксана КОВАЛЬ.

У середині жовтня Держгеокадастр підсумував перші сто днів роботи ринку землі. Попри страхи опонентів продажу землі, масового скуповування не відбулося. Українці не поспішають продавати паї, тож ділянки купують дорожче за їхню нормативну оцінку. Детальніше дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Продано понад 60 тисяч гектарів

За даними Держгеокадастру, з 1 липня до 9 жовтня цього року в Україні було відчужено 28288 земельних ділянок загальною площею 70,57 тис. гектарів. Більшість сільськогосподарських земель – 61,22 тис. га – були передані у власність за договорами купівлі-продажу. Для ведення товарного сільгоспвиробництва  продано 32,07 тис. га. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 295

В радянські часи популярним було гасло: "Партія – наш рульовий!". А ще: "Партія – розум, честь і совість нашої епохи!". 

Про яку партію йшла мова, людям старшого і середнього віку, думаю, пояснювати не потрібно. Партія тоді була одна – комуністична (скорочено КПРС). Її членам, а точніше керівництву вдавалося досить тривалий час (більше 70 років)  тримати в руках все, починаючи з сім'ї, родини і кінчаючи велетенським Союзом РСР. Тільки компартійці "знали", як має розвиватися сільське господарство й промисловість, освіта і наука, культура і спорт тощо. 

У цього керівництва, яке тоді називали "мудрим", надійною опорою  були КДБ, прокуратура, міліція, армія, які вірою і правдою служили режиму, забезпечували порядок у ввіреному їм суспільстві, де будь-яке вільнодумство нещадно карали, а бажання народу жити заможніше, називали "буржуазними пережитками" і підступами "ворожої пропаганди", яким треба давати рішучу відсіч.

Радянський спосіб життя теоретично означав  те, що вся влада в країні належить радам народних депутатів. Але на практиці  і ради знаходилися під невсипущим партійним контролем. Депутатів ніби й "обирали",  але насправді компартійні чиновники їх назначали, як, зрештою, і голів рад. В результаті на кожних чергових виборах так званий непорушний блок комуністів і безпартійних гарантовано отримував 99,99 відсотка голосів виборців.

Дехто запитає: "А для чого мені ця давно забута історія, яка у 90-их роках минулого століття канула в Лету?".

Що ж, до недавнього часу (точніше до 2019 року) так думав і ваш покірний слуга. Та виявилося, що я глибоко помилявся. Події останніх днів  засвідчують, що деяким політикам і керівникам держави дуже хочеться відновити в Україні владу однієї партії,  щоб керувати всім і всіма. Щоправда, ця партія тепер називається не комуністична, а "Слуга народу".

Достеменно не відомо, хто цю ідею першим озвучив на Банковій, де розміщений так званий Офіс президента, але ситуація дедалі більше стає схожа на колишній  "совок". Можливо, комусь дуже хочеться  запровадити в життя досвід Росії чи Білорусі або не дають спокою "лаври" Путіна й Лукашенка та їх колег із середньоазіатських країн, можливо, є інші причини, але згадана ідея послідовно втілюється в життя.

Справді бо: всі ключові посади в країні обійняли  представники ЗЕ-команди. Генеральний прокурор – свій, міністри внутрішніх справ і оборони – свої, голова СБУ – свій і т. д., і т. п. Успішно подолано й останню перешкоду до загального і цілковитого всевладдя - зміщено з посади голову Верховної Ради, який, бачте, відхилився у своїх діях від генеральної лінії партії. На його місце оперативно призначили слухняного і покірного пана Стефанчука, а для "підстраховки" в перші заступники відрядили пана Корнієнка, заступника голови фракції тієї ж партії у парламенті.

Вийшло славно, наче на картині маслом: вся влада – у руках "Слуги народу", окремі члени якої ведуть себе дедалі нахабніше і самовпевненіше, про що можна писати й розповідати до безкінечності. Досить згадати хоча б "банкет під час чуми" у Трускавці, поведінку скандального Колі Оболонського (він же – Микола Тищенко) або грубіянки і хамки пані Третьякової, яка щиросердечно раділа з приводу трагічної смерті свого колеги пана Полякова ("одним ворогом менше", як заявила вона). Далі продовжувати перелік не буду, бо ви все знаєте не гірше мене.

Але, виявляється, взяти всю повноту влади в одні руки – це одне, а от втримати її – це друге: набагато складніше  і важче. Розставивши своїх людей на всіх відповідальних посадах, тепер не скажеш у випадку невдач і проблем: "Це – не ми! Це винні Порошенко, Тимошенко, Бойко й Рабінович!", хоч дехто з ОПи й намагається таку поведінку демонструвати. Але вона все більше й більше не знаходять розуміння в колишнього довірливого електорату, який в 2019 році майже на руках вніс у парламент монобільшість, чистосердечно їй повіривши.

Результат, однак, виявився не таким, якого всі чекали: стан справ у державі катастрофічно погіршується. Ось як про це каже відомий громадянський діяч Ігор Лосєв: "Веселі хлопці управляють Україною. Перший "зелений" прем'єр їздив по Кабміну на самокаті, а "зелений" міністр у своєму кабінеті робив стійку на голові на робочому столі під телекамерами…". Цікавить пана Лосєва і таке запитання: "Коли, нарешті, зміниться вся ця клоунада в масштабі країни? Як ми переживемо цю зиму? Влада показала свою цілковиту бездарність. Дедалі більше нагадує цирк під час чуми". 

Якби так думав лише Ігор Лосєв, було б неприємно, але не смертельно. Проблема в тому, що  партія влади втрачає підтримку у народу, що підтверджують останні соціологічні дослідження.

В Офісі президента заявляють, що соціологічні дослідження проведені "неправильно", а насправді у нас все чудово. Я не сумніваюся, що у них все чудово: і заробітки, і гроші в офшорах, і маєтки за кордоном, і шикарні іномарки в гаражах тощо. А в народу? Наведу лише декілька цифр. Як повідомляє Держстат, вереснева інфляція в Україні становила 11 відсотків у річному вимірі, сягнувши найвищих із 2017 року показників. Споживчі ціни першого осіннього місяця зросли на 1,2 відсотка, а від початку року – на 7,5. Найбільше подорожчали яйця, олія, цукор. Збільшилися на 25,1 відсотка (!) вартість житла, води, електроенергії, газу та інших видів палива. То чим тішитеся, панове?

Туманно виглядає і наше близьке майбутнє. Все ширших масштабів набирає пандемія коронавірусу, смертність від неї, менше потрібного нагромаджено запасів палива (газу, вугілля, мазуту), що ставить під загрозу роботу житлово-комунального господарства взимку. Є інформація, що можуть початися віялові вимкнення електроенергії, опинитися без газу промислові і соціальні об'єкти.

Так і хочеться запитати: "Гей, ви там нагорі! Ви уявляєте, яку відповідальність брали на себе, коли захопили владу у свої руки? Ви не задумувалися над тим, чим можуть закінчитися ваші експерименти? Тоді згадайте не таку вже й далеку історію нашої країни, коли прорахунки у керівництві державою закінчилися крахом і однопартійної системи, і владної вертикалі, і взагалі всієї КПРС. І чим раніше ви це зрозумієте, доручите відповідальні ділянки роботи фахівцям своєї справи, перестанете боротися з опозицією, а залучите її до вирішення проблемних питань, тим буде краще для вас і народу, у якого може увірватися терпець".

Але схоже на те, що «нагорі» інакше уявляють подальший розвиток країни. Цими днями сектор РНБО пан Данілов озвучив тезу про необхідність запровадження в Україні президентської форми правління. Тобто вся влада має зосередитися не тільки в руках однієї партії, а й однієї особи – предизента, яким сьогодні є Володимир Зеленський. 

Не знаю, як вам, а мені це нагадує часи, які, на жаль, в Лету не кинули.

Охрім СВИТКА. 

В радянські часи популярним було гасло: "Партія – наш рульовий!". А ще: "Партія – розум, честь і совість нашої епохи!". 

Про яку партію йшла мова, людям старшого і середнього віку, думаю, пояснювати не потрібно. Партія тоді була одна – комуністична (скорочено КПРС). Її членам, а точніше керівництву вдавалося досить тривалий час (більше 70 років)  тримати в руках все, починаючи з сім'ї, родини і кінчаючи велетенським Союзом РСР. Тільки компартійці "знали", як має розвиватися сільське господарство й промисловість, освіта і наука, культура і спорт тощо. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 265

19 жовтня 2021 року за ініціативи Української Некомерційної Енергетичної Агенції (структура асоціації "Енергоефективні міста України"), під егідою Ковельської районної державної адміністрації та Ковельської  районної ради та за підтримки Ковельської та Люблинецької територіальних громад, на полях СФГ "Дворище", яке знаходиться на землях Люблинецької територіальної громади Ковельського району, відбувся День поля "Топінамбур – нове відкриття давно відомої культури". 

В заході взяли участь голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен, Ковельський міський голова Ігор Чайка, начальник управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації Юрій Горбенко, заступник голови Ковельської районної ради Андрій Броїло, в. о. директора Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту картоплярства НААН України Оксана Пузняк, голови та старости  територіальних  громад Ковельського району, фермери, підприємці.

Модератор зустрічі Сергій Кошарук (представник асоціації "Енергоефективні міста України") поінформував учасників заходу про енергетичний потенціал топінамбура і зазначив, що перевага топінамбура перед іншими енергетичними рослинами полягає у тому, що можна швидко отримати прибуток при виготовленні біопалива, адже його стебло виростає всього за рік. Вирощуючи топінамбур, з одного  гектара можна отримати 70-90 тис. грн. прибутку. Верхню частину стебла  використовують як біопаливо, що дає можливість покращувати послугу теплопостачання, а нижню частину даної культури можна реалізовувати Центру екологічної енергії "Топінамбур" за хорошою ціною.

Директор ТОВ "Центр екологічної енергії "Топінамбур" Василь Степ'юк, підприємство якого вже 8 років займається вирощуванням топінамбура, поділився досвідом роботи у даному напрямку.

З подрібненого сухого стебла підприємство виробляє брикети високої щільності, з підвищеною стійкістю до вологи, для опалення приватних осель.

Топінамбур добре росте на одному місці протягом 30 років без сівозміни, невибагливий до ґрунтів, не боїться засухи та не потребує великих затрат, щоб виготовити тверде паливо. Сухі стебла топінамбура збирає кормозбиральний комбайн. Гранули топінамбура використовують не тільки для систем опалення, а й як підстилку для тварин і птиці. Такі добрива не закислюють ґрунт та швидко розкладаються.

Очільниця державної адміністрації Ковельського району Ольга Черен побажала Сергію Дмитровичу успішного  старту  і щоб очікувані результати виправдались.

Юрій Горбенко зазначив, що топінамбур, давно забута багатовекторна культура, а на землях СФГ "Дворище" вперше у Волинській області висаджено цю культуру. Тема вирощування топінамбура – це новий поштовх для самозайнятості населення, що дасть можливість працювати сільським мешканцям на землі, не виїжджаючи за кордон.

Учасники заходу мали змогу посмакувати чаєм з квіток топінамбура, який славиться своїми цілющими властивостями.

Сергій ДАНИЛЮК.

Фото автора.

19 жовтня 2021 року за ініціативи Української Некомерційної Енергетичної Агенції (структура асоціації "Енергоефективні міста України"), під егідою Ковельської районної державної адміністрації та Ковельської  районної ради та за підтримки Ковельської та Люблинецької територіальних громад, на полях СФГ "Дворище", яке знаходиться на землях Люблинецької територіальної громади Ковельського району, відбувся День поля "Топінамбур – нове відкриття давно відомої культури". 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 288

Не в якійсь чужій країні це діється, а тут, у нашій славній Україні, де земля виграє барвами життя, але смуток і жаль чомусь часто стискають серця людей.

Сьогоднішня публікація – чергове переосмислення страшної трагедії під назвою "війна". Війна, яка восьмий рік поспіль триває на нашій омитій  кров'ю українській землі. 

Напевно, це найскладніші рядки, які мені доводилося писати хоча б раз у житті. Душу огортає пекучий пронизливий біль, а серце плаче і розривається на тисячі дрібних уламків. На жаль, слова тут безпорадні й неспроможні передати цей смуток 

…Їх об'єднала любов до України. Боротьба за суверенітет, незалежність, територіальну цілісність, cвою мову та віру, за право бути собою, за те, щоб наші діти жили під мирним небом. Cвоїм духом та тілом, серед крові та мороку, наші українські воїни засвідчили відданість Україні до останнього подиху. 

З нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисників і захисниць України у Ковелі відкрито тематичну фотовиставку під назвою "Зерно".

У центрі міста, вздовж бульвару Лесі Українки, розміщені стенди з фотопортретами загиблих воїнів Ковельської об'єднаної  громади та їхніх дітей. 

Кожен стенд викликає  сльози смутку, але водночас  – вдячність творцям цього, без перебільшення, геніального проєкту, ініціатором якого виступила Ковельська міська рада.

Виставка  не може  залишити байдужим нікого, адже відображає трагічні долі воїнів-героїв, а на звороті світлин, ніби продовження життя, – їхні діти, обличчя яких випромінюють надію і віру у мирне майбутнє.  А назва виставки "Зерно" містить глибокий і мудрий зміст, символізує продовження роду в дітях-зернятках.

"Батько – зріле зерно, впало у грунт… Та не зникло воно. Пагоном в дітях своїх проростає. Жито-життя – триває". Ці поетичні рядки шліфувала з любов'ю,  і  натхненням майстриня слова, радник Ковельського міського голови Наталія Шепель.  Пані Наталія,    яка, до того ж, є менеджером цього проєкту, дала коментар нашому виданню:

"Ідея проєкту належить працівникам виконкому Ковельської міської ради. Зокрема тим, хто безпосередньо працює із сім'ями Героїв   громади, які загинули за Україну. Це  – Інна Третяк,  директор   міського центру соціальних служб, Наталія Маленицька, заступник міського голови, Оксана Багнова,  секретар ради. 

Про те, що варто по-особливому згадати наших Героїв   говорили не раз із міським головою Ігорем Чайкою. Його основний посил був у тому, що проєкт має бути світлим, пов'язаним із долями сімей загиблих.   Він особисто зустрічався з дружинами Героїв, вивчав їх думки і пропозиції. Матері погоджувалися в тому, що на світлинах мають бути присутніми діти, майбутнє яких захищали батьки.  

Коли у Ковелі влітку розпочалася виставка майстрині соломкоплетіння Інни Чонки, захотілося дітей Героїв побачити у цих її неймовірних  вінках з жита, пшениці та квітів. Так почалася фотосесія із фотографами Романом Домбровським та Софією Нікуляк. 

Цікава деталь: хлопці, сини Героїв, які навчаються у військовому ліцеї, захотіли лишитися на фото у формі. Це додало виставці особливого духу – зростає нове,  сильне покоління.  Проростає батьківське зерно. 

Так народилася назва виставки.

Думала, що знайду поетичні  рядки для виставки в Інтернеті чи літературі. Але захотілося  особливого слова саме для цих Героів, з дружинами та дітьми яких довелося попрацювати особисто на знімальному майданчику. Тож поетичні рядки народилися самі. До кінця фотосесіі ми всі почувалися, як найрідніші люди. 

Вірші є для тих Героїв, хто не встиг створити власні сім'ї та народити дітей, але зберіг цю землю, щоб на ній проросли  сотні інших зерен. 

Також є вірші  для донечок, для батьків та рідних з нагоди Покрови. 

Головним символом виставки стали дідухи – сім прекрасних снопів для фотосесії,  позичених в майстрині з Турійська Валентини Якимович. 

В цілому на виставці, що під відкритим небом на бульварі Лесі Українки у Ковелі,  скомпоновано 30 зображень. 

Для того, щоб, наприклад, відзняти Данилка Кияна, сина Володимира Кияна, іменем якого названа одна з вулиць Ковеля, ми шукали фотомайстра у Львові. Ним  стала Наталя Хасаншін.

Окрема подяка  – дизайнерці Надії Коневич, яка знайшла спосіб дати нове життя портретам Героїв і в цілому так красиво втілити цей задум".

Загалом на виставці скомпоновано 30 зображень: портрети 14 воїнів, 12 з яких – Почесні громадяни Ковеля: Абрамчук Олександр, Артемук Олександр, Вишневський Олег, Данилевич Роман, Дем'яник Сергій, Задорожній Андрій, Киян Володимир, Кірєєв Ігор, Кравчук  Микола, Мостика Андрій, Тарасюк Олексій, Шилік Анатолій, Ярмолюк Олександр, Корнач Сергій. Перехоплює дух, коли на зворотньому боці стендів вдивляєшся в обличчя дітей наших воїнів, котрі, як янголи-охоронці, оберігають небесний спокій своїх татусів.    

l

…Стояв сонячний, але прохолодний  осінній  день. Бульвар Лесі Українки виглядав урочисто, хоч дещо мінорно.  З дерев спадало  різнобарвне листя. 

Здавалося, що й дерева   сумують за нашими Героями, душі яких журавлями відлетіли у вирій.

Вдивляюся у фотосвітлини,  де зображені мужні і світлі обличчя Героїв. Не можу стримати хвилювання і сліз. Мимоволі спадає на думку: як дібрати слова, щоб хоча б  на мить втішити сивочолу матір, котра не дочекалася сина з війни? Що сказати дружині, домівка якої спорожніла без сильного, надійного чоловічого плеча? І найскладніше – як пояснити дітям,  чому їхній  татусь загинув за Україну, чому саме їхній сім'ї  доводиться проходити через усі ці  випробування?.

Тому, мабуть, у мене забракло духу поспілкуватися з матерями і дружинами загиблих. Пробачте, дорогі, але я не змогла…

Я повернулася додому, а  думки ще довго не покидали мене. Ми постійно на щось нарікаємо, чимось незадоволені  або скаржимось на життя. Але прогулянка бульваром, де знову й знову постають переді мною образи наших земляків, які вберегли нас від непоправного, котрі віддали життя за кожного з нас, наш добробут і мирне сьогодення, переконує у тому, що наші клопоти і переживання – це дрібниці порівняно із подвигом Героїв.

Згадалося, наскільки болючою і близькою ця тема є для Анатолія Яцківа, нашого духовного наставника, надійного друга газети, вірного однодумця, протоієрея, настоятеля храму Св. Архістратига Михаїла (села Перковичі) та Свято- Михайлівського храму (с. Ворона)  Ковельського району.

 Автор збірки "Синівський борг" неодноразово "виливав" свій душевний біль  у віршованих рядках, де зворушливо і трепетно описував трагічні події сьогодення. 

Ось якими думками про виставку поділився отець Анатолій:

"Тема подвигу і самопожертви не може бути чужою для будь-якого українця, незалежно від віку, соціального стану чи віросповідання, бо вона є невід'ємною частиною нашого життя. Болючою та страшною, на жаль.

І навіть після того, коли на цій війні пролунає останній постріл та розірветься останній снаряд, ця тема такою ж і залишиться.

Минуть десятиліття, а очі цих хлопців продовжуватимуть дивитися на нас із фото на обелісках, плакатах і шпальтах газет. І на нас лежатиме відповідальність будувати таку країну, за яку вони воювали і віддали свої життя, за яку вони боролися.

Без перебільшення,  скажу, що немає такої  Божої служби, на якій би я не згадав у заупокійній молитві імена наших загиблих земляків.

Це – мій обов'язок і як священика, і як громадянина.

Дуже тішить, що наша місцева влада докладає зусиль, аби згадати та вшанувати пам'ять загиблих, а також не забуває про живих учасників війни на Сході України".

l

Я переконана:  скільки не мине часу, ми  завжди    пам'ятатимемо про  подвиг наших Героїв. Не забуваймо про їхні родини, допомагаймо  і бережімо їхніх діточок, молімося за світлі душі тих, хто зберіг нам радість  життя!

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: фотовиставка "Зерно" на бульварі Лесі Українки в Ковелі.

Фото автора і 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Не в якійсь чужій країні це діється, а тут, у нашій славній Україні, де земля виграє барвами життя, але смуток і жаль чомусь часто стискають серця людей.

Сьогоднішня публікація – чергове переосмислення страшної трагедії під назвою "війна". Війна, яка восьмий рік поспіль триває на нашій омитій  кров'ю українській землі. 

Напевно, це найскладніші рядки, які мені доводилося писати хоча б раз у житті. Душу огортає пекучий пронизливий біль, а серце плаче і розривається на тисячі дрібних уламків. На жаль, слова тут безпорадні й неспроможні передати цей смуток 

…Їх об'єднала любов до України. Боротьба за суверенітет, незалежність, територіальну цілісність, cвою мову та віру, за право бути собою, за те, щоб наші діти жили під мирним небом. Cвоїм духом та тілом, серед крові та мороку, наші українські воїни засвідчили відданість Україні до останнього подиху. 

З нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисників і захисниць України у Ковелі відкрито тематичну фотовиставку під назвою "Зерно".

У центрі міста, вздовж бульвару Лесі Українки, розміщені стенди з фотопортретами загиблих воїнів Ковельської об'єднаної  громади та їхніх дітей. 

Кожен стенд викликає  сльози смутку, але водночас  – вдячність творцям цього, без перебільшення, геніального проєкту, ініціатором якого виступила Ковельська міська рада.

Виставка  не може  залишити байдужим нікого, адже відображає трагічні долі воїнів-героїв, а на звороті світлин, ніби продовження життя, – їхні діти, обличчя яких випромінюють надію і віру у мирне майбутнє.  А назва виставки "Зерно" містить глибокий і мудрий зміст, символізує продовження роду в дітях-зернятках.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 301

6 жовтня був зареєстрований випадок інфікування поліомієлітом невакцинованої півторарічної дитини в Рівненській області. Сьогодні ми детальніше розповімо про цю хворобу та розберемося в тому, що відбулося на Рівненщині.

Що таке поліомієліт і як він передається?

Поліомієліт (поліо) – гостра інфекційна хвороба, яка спричиняє інвалідність і є небезпечною для життя. Її зумовлює поліовірус. Поліовірус передається від людини до людини через фекалії та слину (найчастіше через брудні руки, інфіковану їжу, воду) та розмножується в кишківнику. Поліовірус також може залишатися на іграшках та побутових речах, які контактували зі слиною та калом інфікованих людей.

Дикий поліовірус має три штами (тип 1, тип 2 і тип 3). Вважається, що поліовірус другого типу був ліквідований в 1999 році, а нових випадків захворювань від дикого поліовірусу третього типу не фіксували з часу останнього зареєстрованого випадку в Нігерії в листопаді 2012 року.

Симптоми поліомієліту

Від моменту зараження до появи перших симптомів поліомієліту минає від 2 до 35 діб. Інфікована людина може поширювати вірус одразу після появи симптомів та ще протягом двох тижнів. Проте й ті, хто має безсимптомний перебіг хвороби, так само можуть інфікувати інших.

У частини інфікованих хвороба минає безсимптомно. Приблизно у 25 % випадків інфікування поліо людина впродовж кількох днів має грипоподібні симптоми: лихоманку, втому, нудоту, біль у горлі та животі, головний біль. Проте в частини людей із поліовірусною інфекцією розвиваються інші, більш серйозні, симптоми, які можуть свідчити про ураження поліовірусом головного та спинного мозку:

n відчуття поколювання в ногах;

n запалення оболонок спинного або головного мозку (цей симптом має приблизно одна з 25 людей із поліо);

n неможливість рухати частинами тіла (повний або частковий параліч);

n слабкість у руках, ногах або одразу в усіх кінцівках (спостерігається приблизно в однієї з 200 людей із поліовірусною інфекцією).

Уражені хворобою нерви і м’язи не відновлюються.

Параліч – найважчий симптом, пов’язаний із поліомієлітом, оскільки він може призвести до постійної інвалідності та смерті. 2–10% людей, які страждають паралічем від поліовірусної інфекції, помирають, оскільки вірус вражає дихальні м’язи.

Після одужання може розвиватися пост-поліомієлітний синдром: діти, які, здається, повністю вилікувалися, можуть відчувати нові м’язові болі, слабкість або параліч у дорослому віці, через десятки років після первинного захворювання.

Єдиний спосіб убезпечитися від наслідків хвороби — це вакцинація, оскільки специфічного лікування не існує.

Вакцинація 

від поліомієліту

Є два типи безпечних та ефективних вакцин від поліо: інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ), яку вводять ін’єкційно, та оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ) – краплі, які крапають у рот. Обидві захищають від інфікування поліомієлітом, проте ОПВ забезпечує захист і від безсимптомного носійства.

Раніше вакцини ОПВ були тривалентні, тобто містили всі три послаблені штами поліовірусу. Проте в Україні, як і в усьому світі, з квітня 2016 року всі тривалентні ОПВ вакцини не використовуються. Відтоді вакцина ОПВ містить лише два штами: перший і третій типи. Вакцини ІПВ – тривалентні, проте неживі – вони містять інактивований вірус.

Згідно з Календарем профілактичних щеплень України дітей вакцинують у  2, 4, 6, 18 місяців, у 6 та 14 років. Перші дві дози – ІПВ, решта – ОПВ. Шести доз вакцини достатньо, щоби сформувався імунітет до поліомієліту до кінця життя.

Якщо рівень імунізації населення достатній, то вакциноспоріднений вірус не призведе до можливого захворювання. У разі низького рівня охоплення щепленнями може початися циркуляція вакциноспорідненого вірусу поліомієліту. Циркуляцію поліовірусів можна припинити, масово використовуючи ОПВ.

Коли виникають спалахи поліовірусу, впроваджуються додаткові заходи з імунізації. Це – так звана турова вакцинація, яка передбачає введення додаткових доз вакцини великій кількості дітей упродовж короткого періоду. Таким чином створюється колективний імунітет.

Що робити в разі, якщо ви підозрюєте у своєї дитини поліо?

Батькам:

Якщо дитина має раптову слабкість або біль у кінцівках, треба негайно повідомити про це вашого сімейного лікаря чи педіатра. Це можуть бути потенційні ознаки поліомієліту.

Лікарям:

У разі підозри на захворювання поліомієлітом, клінічним проявом якого є гострий в’ялий параліч кінцівок, переважно нижніх, лікар скеровує хворого на госпіталізацію, терміново надсилає екстрене повідомлення до центрів контролю та профілактики хвороб, проводить відбір та транспортування до вірусологічної лабораторії проб як від хворого, так і контактних осіб, організовує епідеміологічне обстеження випадку.

 

Що сталося в Рівненській області?

Уперше з 2015 року в Україні зафіксували та підтвердили випадок паралічу, спричиненого поліовірусом. Його виявили у півторарічної дитини. Виявилося, що хвороба спричинена дериватом (спорідненим вірусом) вакцинного штаму поліовірусів 2тип (Sabin 2) і він повністю ідентичний тому, який був виявлений у Таджикистані, Афганістані та Пакистані під час спалахів у 2020 і 2021 роках.

 

Чому це відбулося?

Якщо в населення достатній рівень охоплення імунізації, то вакциноспоріднений вірус не призведе до можливого захворювання.

Циркуляцію вакциноспорідненого вірусу поліо (cVDPV) швидко зупиняють за 2–3 раунди якісно спланованої і проведеної кампанії з імунізації.

Рішення для всіх видів спалаху поліо єдине – провести імунізацію кожної дитини з використанням декількох раундів додаткової вакцинації для припинення передачі вірусу незалежно від його походження.

Пресслужба Міністерства охорони України.

6 жовтня був зареєстрований випадок інфікування поліомієлітом невакцинованої півторарічної дитини в Рівненській області. Сьогодні ми детальніше розповімо про цю хворобу та розберемося в тому, що відбулося на Рівненщині.

Поліомієліт (поліо) – гостра інфекційна хвороба, яка спричиняє інвалідність і є небезпечною для життя. Її зумовлює поліовірус. Поліовірус передається від людини до людини через фекалії та слину (найчастіше через брудні руки, інфіковану їжу, воду) та розмножується в кишківнику. Поліовірус також може залишатися на іграшках та побутових речах, які контактували зі слиною та калом інфікованих людей.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 277

Могила 

пристрасті й кохання

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 201

Гороскоп

з 1 по 7 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 307