Світлана Верчук: “Я вражена добротою й активністю ковельчан”
Минуло більше чотирьох місяців з початку повномасштабної війни росії проти України. Багато наших земляків різного віку, соціального статусу, професій взяли до рук зброю, решта – ведуть боротьбу на культурному фронті, займаються волонтерством, збором коштів. Як змінилося життя депутатів Ковельської міської ради, ковельчан з початком війни, над якими питаннями працюють народні обранці, як живе місто сьогодні, про це – у розмові з депутатом Ковельської міської ради, директором центру професійного розвитку педагогічних працівників Ковельської міської ради Світланою ВЕРЧУК.
— Світлано Степанівно, як війна вплинула на Вас як особистість, як позначилася на Вашій професійній, депутатській діяльності?
— Кожен з нас, депутатів міськради, в перші дні війни почав шукати можливість бути чимось корисним. Дуже важливо було знайти свою сферу діяльності, ту «нішу», де ти зміг би бути максимально корисним. Мені в цьому допомогли заступник міського голови Наталія Маленицька та секретар міської ради Оксана Багнова, які запропонували очолити на той час дуже важливу місію: зустрічати переселенців та розселяти людей, котрі втікали з рідних домівок, рятуючись від ворожих бомбувань та обстрілів.
Досить важко було. Але, водночас, усі будуть згадувати перші дні війни й з певним позитивом, адже такої безкорисливої самовіддачі раніше не доводилося спостерігати – люди жили одним життям, одним поривом – допомогти, підтримати, оточити увагою тих, хто цього потребує.
— Зокрема й освітяни Ковеля доклали до цієї справи чимало зусиль...
— Щодо працівників освіти, то вони не тільки зустрічали і розселяли переселенців, а й плели сітки, готували їсти, робили безліч непомітних, але надзвичайно важливих речей. Вони виходили на нічні чергування, поряд з іншими волонтерами забезпечували життєдіяльність Ковельського вокзалу, дбали про тих, кого спіткало горе.
Пригадуючи ті дні, вражаюся тим, які ковельчани відкриті і добрі! Їхні дії протирічать усім твердженням про те, що український менталітет має певні негативні риси, мовляв, «наша хата скраю…». Але, як показали останні події, українцям притаманна ще одна унікальна риса – згуртовуватися в єдиному пориві, коли трапляється біда. Часом приїжджі наші співвітчизники, дякуючи, говорили, що вони для нас, напевно, цього не робили б.
Ми ж, у свою чергу, казали: робили б, так само зустрічали і допомагали б, бо в такі моменти відкриваються інші риси, інші здібності та можливості. І їх важливо реалізувати. Як це, наприклад, вдалося нашому земляку, члену виконкому міської ради Сергію Панасюку. Він володіє колосальними організаторськими здібностями, надзвичайною енергетикою, яка навколо себе об’єднала людей. Він активно працював протягом усього часу — від початку, коли було все досить хаотично, і дотепер, коли процес налагодився.
Я «відкрила» для себе наші релігійні громади християн-п’ятидесятників. У силу обставин, можливо, через брак міжконфесійного спілкування, в декого з нас до них упереджене ставлення. Але ці люди надзвичайно великі патріоти, які роблять справу без абсолютного розголосу. Вони їдуть, ризикуючи життям у «гарячі» точки нашої країни, аби надати необхідну допомогу бійцям, жителям прифронтових територій. Так, вони не беруть у руки зброю, але їхній фронт — тут, і вони дуже міцно його тримають.
Не можу не згадати про людей, моїх телефонних знайомих, яких я ще й досі ніколи не бачила. Мій телефон був на «гарячій» лінії, уже було відомо, що я займаюся розселенням приїжджих. Тому до мене телефонували ковельчани, котрі пропонували своє житло переселенцям. Це, зокрема, наші земляки Сергій та Руслан, котрі в будь-який час були готові прихистити у себе людей. Й не тільки давали їм дах над головою, а й цілковито брали під опіку: допомагали з харчуванням, отримати медичні послуги, зареєструватися тощо. Хочу, нарешті, зустрітися з ними і особисто подякувати, сказати цим людям, як ними захоплююся.
— А все-таки, як місцеві мешканці реагують на приїжджих? З якими настроями зустрічають російськомовних наших громадян?
— З «мовною проблемою» стикатися не доводилося. Мені достатньо було не переходити на російську мову. До мене можуть далі говорити російською, але зазвичай люди переходять на українську мову. Категоричності у цьому плані особисто в мене немає, адже серед ворогів можуть бути і ті, хто розмовляє українською і одягає вишиванки.
— Можливо, торкнуся особистого, та знаю, що Ваші найрідніші люди – чоловік і син — сьогодні на передовій. Чи важко чекати?
— Звісно. Так, як і всім, у кого близькі люди на війні – коли живеш від дзвінка до дзвінка, від «плюсика» до «плюсика» в смс. Мій син воює вже вісім років. З цим навчилася жити. Не можна плакатися та бідкатись, а треба щось робити, аби допомогти нашим воякам наблизити Перемогу. Наші близькі, які зараз воюють, чекають від нас підтримки, впевненості, твердості духу. Навіть коли у тебе крається серце, не можна цього показувати, а транслювати своїм чоловікам впевненість у силах. Вони у нас ці сили черпають.
— Які першочергові завдання доводиться вирішувати сьогодні депутатам Ковельської міської ради?
— Як на мене, унікальність складу Ковельської міської ради в тому, що ми вміємо домовлятися. Ми прийшли з різних політичних партій, у нас різні політичні лідери. Зокрема, я — член депутатської фракції «Європейська Солідарність», яка є опозиційною силою. Але опозиція в Україні – це не бездумне протистояння тОму, що робить чинна влада. Наша фракція була завжди конструктивною. Якщо питання стосується життєдіяльності міста, добробуту наших громадян, тут немає місця політичним баталіям. Так було і до війни. А після повномасштабного вторгнення як і на рівні держави, у нас з’явилася домовленість щодо неприпустимості якихось політичних протистоянь. Натомість повинні стояти стіною, робити одну спільну справу заради однієї мети – Перемоги. Тому всі наші прапорці сьогодні «під столом».
Пригадую, що декілька днів після початку війни зібралася сесія міської ради. І, знаєте, усі, й народні обранці в тому числі, вражалися тим, що на ній був присутній практично весь депутатський склад ради. І вже на той момент усі знайшли свою “нішу” роботи. Серед депутатів Ковельської міської ради немає таких, хто не задіяний у справу наближення Перемоги. І роблять вони її, не афішуючи, а тому, що вони не можуть по-іншому й використовують задля спільної роботи усі свої можливості, вплив і важелі.
— Можливо, зараз про це й рано говорити, та все ж багатьох ковельчан цікавить, наскільки готові навчальні заклади нашого міста до нового навчального року в умовах воєнного стану?
— Цим питанням безпосередньо займається начальник управління освіти міськвиконкому Віктор Бичковський, курує роботу в цьому напрямку заступник міського голови Наталія Маленицька. Міська влада багато робить для того, щоб наші навчальні заклади були максимально готові до початку навчального року. Всі заклади, в яких є укриття або приміщення, які можуть стати укриттями, зараз дуже активно готуються до цього.
Директори шкіл зараз опрацьовують питання, в якому режимі відбуватиметься навчальний процес. Серед варіантів — позмінне навчання, адже у навчальному закладі може перебувати рівно стільки дітей, скільки вміщує укриття. А кількість дітей значно перевищує кількість таких місць. Тому під час освітнього процесу застосовуватимуться елементи дистанційного навчання, консультації.
Як ми зможемо розпочати навчальний рік, залежить й від перебігу бойових дій, наскільки це буде безпечно. Звісно, якщо у закладі немає укриття, навчання в режимі офлайн відбуватися не може.
— Ви вперше взяли участь у місцевих виборах, і одразу «пройшли» в раду депутатом. Як Вам, освітянину, займатися політичною діяльністю?
— Депутатом я стала два роки тому, але я не можу сказати, що я була політично неактивна до цього. Просто настає пора, коли усвідомлюєш, що, ставши депутатом, готовий вирішувати питання, які диктує сьогодення. Свого часу я зрозуміла, що я готова діяти, відстоювати свою думку. Звісно, прийняла таке рішення, у першу чергу, аби лобіювати інтереси освіти, медицини, культури, духовні засади, тому що це дуже важливо.
Я завжди казала своїм колегам-освітянам, щоб вони йшли у депутати. Адже, якщо ти хочеш щось змінити, – змінюй. Не подобається, як в тебе біля будинку, – вийди й прибери. Не подобається політика — іди в політику, змінюй її.
— В раді Ви очолюєте гуманітарну комісію, яка опікується питаннями освіти, культури, охорони здоров’я, материнства і дитинства, соціального захисту населення, спорту і фізичної культури, в справах сім’ї і молоді та релігії. Які найбільш актуальні проблеми для Ковеля існують на сьогоднішній день у всіх цих сферах? Чи вдалося вже досягти певних результатів роботи?
— Зараз актуальне питання оздоровлення дітей, адже багато було дебатів з приводу того, чи варто сьогодні наших юних мешканців оздоровлювати, так би мовити, «на асфальті». Але ми повинні пам’ятати про те, що є працюючі батьки, яким немає на кого залишати своїх дітей. І принаймні на час роботи табору батьки можуть бути впевнені, що дитина доглянута, з користю організоване її дозвілля. Тому дирекції шкіл провели анкетування серед батьків стосовно функціонування пришкільних таборів. У результаті їх відкрили там, де була така потреба. Але сьогодні ми — одна з громад, яка має такі оздоровчі табори.
Інше питання – підготовка до нового навчального року, аби ми змогли хоча би частково дітей навчати офлайн, особливо це стосується початкових класів.
Щодо соціального захисту населення, то в нашому місті живуть люди, які постраждали внаслідок ворожої агресії та потребують допомоги й опіки – це переселенці, наші земляки, рідних яких забрала війна. Про них не можна забувати.
Сьогодні стоїть дуже гостро питання можливості возз’єднання УПЦ МП з Православною церквою України. Це позиція багатьох, зокрема абсолютної більшості депутатів міської ради, яких, власне, й уповноважили виборці висловити думку про те, що московському патріархату – рупору пропаганди кремля – не місце в нашій громаді та в Україні. Хоча, як на мене, це має бути процес еволюційний. Не можна заборонити любити, вірити, молитися. Людина повинна усвідомити окремі моменти сама. І я хотіла б, щоби українці більше думали і не піддавалися на маніпуляції та вплив. Бо й серед моїх знайомих є чимало людей достойних, яких я глибоко поважаю і які є прихожанами церков московського патріархату. Я не можу їх засуджувати, а лише переконувати й закликати зробити цей рішучий і важливий крок.
І це тривалий процес. Так як в інших, так і у цьому напрямку міська рада працює в правовому полі і не може приймати незаконних рішень. Але депутати можуть висловлювати своє ставлення до певних питань. Тож на останній сесії міської ради ми прийняли звернення до Верховної Ради України, Президента України В. Зеленського та голови Волинської обласної військової адміністрації Ю. Погуляйка про прийняття законопроєкту щодо заборони московського патріархату на теренах України. Це — наша позиція, і мені хотілося б, щоб людей, які підтримують цю позицію, ставало більше. Інакше ми просто не вистоїмо в цій війні. Бо мало мати сильну армію, згуртоване суспільство. Ми повинні єднатися й духовно. Якщо ми будимо єдиними у всіх трьох складових, тоді ми швидше досягнемо Перемоги.
— Поговоримо про Вашу депутатську роботу безпосередньо із виборцями. З якими саме проблемами звертаються люди?
— Спектр питань дуже широкий. Перш за все, щодо надання матеріальної допомоги. Окрім того, що в міській раді очолюю гуманітарну комісію, я є членом комісії з питань соціального захисту населення. Складне матеріальне становище, важкі хвороби, нестатки... До цього з такою концентрацією людської біди ще не доводилося зіштовхуватися, раніше навіть і не уявляла, що стільки її є...
Залишаються невирішеними окремі питання, які стосуються функціонування у місті громадського транспорту. Зокрема, я проживаю в мікрорайоні вулиці Черняховського, куди лише тричі на день їздить «маршрутка». Люди практично залишилися відрізаними від центру міста. А далеко не у всіх мешканців цього мікрорайону є транспортні засоби, багато з них – люди пенсійного віку, з маленькими дітьми і ті, хто змушений щодня добиратися на роботу у центр міста.
Шкода, що наразі ми не можемо вплинути на перевізника, але, з іншого боку, розуміємо, що він не може собі у збиток возити людей. Але потрібно знаходити порозуміння. Тому що є інтерес перевізника і інтерес жителів. Якщо перевізника не влаштовують умови його маршруту, він повинен відмовитися від нього.
Або ж у цьому конкретному випадку потрібно було б продовжити інші існуючі маршрути. Але для того, щоб з мікрорайону «Сільмаш» автобус їхав далі, потрібно відрізок дороги від вул. Боровця до вул. Черняховського, яка грейдерується й сьогодні не є найгіршою, обов’язково заасфальтувати. Це питання наразі вирішується. Вже виготовлено проєктно-кошторисну документацію. Звісно, на це потрібен час, але люди живуть сьогоднішнім днем, тому «на завтра» відкладати деякі речі теж не можна.
У нашій громаді є чимало активістів, які звертаються до нас, депутатів, дають перелік питань, які, на їхню думку, треба розглядати. За цими зверненнями багато хто з моїх колег і я зокрема готуємо депутатські запити та звернення. А це — ознака розвитку нашого громадянського суспільства, тому що маємо дуже багато небайдужих людей.
Здорова критика влади теж повинна мати місце. Вона не завжди справедлива, як правило, неприємна, але дозволяє робити висновки і певним чином коригувати роботу депутатів у тому числі.
— Що потрібно, на Вашу думку, зробити, щоб у місті було комфортніше жити, щоб залишалися молоді люди, щоб місто росло і розвивалося?
— Порівнюючи Ковель з іншими містами з таким же, а то й більшим бюджетом, варто сказати, що за інфраструктурою та комфортом ми на досить високому рівні. Наше місто компактне і зручне. Ростити й виховувати дітей, давати їм дошкільне виховання, шкільну освіту, залучати до позашкілля – у цьому на наше місто можна тільки рівнятися. Теперішній Ковель – це сучасне місто із затишною атмосферою. Його люблять, і в нього вкладають не тільки любов, але й кошти. Це місто, яке розвивається.
Звичайно, нам є над чим працювати, є багато проблем, які треба вирішувати. Впевнена, що коли закінчиться війна, і вдасться реалізувати всі ті плани, які поставили перед собою міська влада і депутатський корпус, то Ковель стане ще кращим.
— Могли б відзначити людей, які сьогодні роблять особливий внесок у нашу Перемогу сьогодні?
—Таких людей дуже багато, частково про них уже згадувала. Мабуть, не варто говорити про персоналії, тому що можу про когось забути. Але я хочу сказати, що це всі, абсолютно всі, колективи наших закладів освіти: від директорів шкіл, вчителів до технічних працівників. Це – весь депутатський корпус. Кожен робить свою роботу.
Нещодавно прочитала пост мого товариша Едуарда Сколінчука, який служить на Сході з перших днів війни. Він збирав гроші на запчастини, і за дві години зібрав необхідну суму. Назвав людей, котрі відгукнулися й так оперативно надали необхідні кошти.
Це ті люди, які прихистили переселенців, опікуються ними, які сортували гуманітарну допомогу, розвантажували її, і ніхто не чекав за це подяки. І не чекає.
Ніхто ніколи не говорить про зусилля нашої влади, зокрема, міського голови Ігоря Чайки, його заступників, керівників відділів і служб міськвиконкому. З одного боку це – їхня робота, вони виконують свої посадові обов’язки. Але можна діяти в рамках посадових інструкцій, а можна робити понад них. Вони роблять понад, бо мають для цього більше можливостей, які використовують на сто відсотків.
Ці люди в «тіні», але гідні того, щоби про них говорили, згадували і їм щиро дякували.
Розмовляла
Вікторія ЗІНЧУК.
Минуло більше чотирьох місяців з початку повномасштабної війни росії проти України. Багато наших земляків різного віку, соціального статусу, професій взяли до рук зброю, решта – ведуть боротьбу на культурному фронті, займаються волонтерством, збором коштів. Як змінилося життя депутатів Ковельської міської ради, ковельчан з початком війни, над якими питаннями працюють народні обранці, як живе місто сьогодні, про це – у розмові з депутатом Ковельської міської ради, директором центру професійного розвитку педагогічних працівників Ковельської міської ради Світланою ВЕРЧУК.
— Світлано Степанівно, як війна вплинула на Вас як особистість, як позначилася на Вашій професійній, депутатській діяльності?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 658
Місце, де панують любов та Божа благодать 
В пекло, нехристе!
Від четверга до четверга
ГОРОСКОП 25 - 31 липня
До відома населення!
Погода в Ковелі 14–20 липня
Буде хліб – буде Україна!
Світлана Верчук: “Я вражена добротою й активністю ковельчан”
Пам’ять стукає у серце