Повідомлення в номер / "Безсмертна" бабуся Таня

06.06.2022

"Безсмертна" бабуся Таня

Столітня бабуся ще сама порається на городі, підтримує порядок скрізь, і не хоче йти жити ні до кого зі своєї хати, бо тут вкладена її праця, тут її спогади прожитих років.

Сайчун Тетяна Іванівна народилася 18 січня 1922 року в с. Осова Холмського повіту в Польщі. Оскільки сім'я батьків мала шестеро дітей, то дівчинка змалечку стала заробляти собі на хліб. Вона ходила до пана садити ліс. Нелегко було, але мусила працювати. Дуже рано Тетяну віддали батьки заміж.

– Мені й 16 років не було, як Антон заслав сватів, – розповідає Тетяна Іванівна… – Ще два місяці не хватало – дівка "зелена ягода" була. Думаю, пройде тих два місяці, і жених, може, передумає. Але ні – не передумав! Він був для мене "старий" парубок – на 11 років був старший. Я його не любила, а любила лісничого сина, який разом зі мною працював у пана на посадці лісу. Він мені помагав, воду підносив, щоб поливати дерева. Ми любили одне одного. Але він пішов служити в армію і там загинув. Я дуже сумувала за ним.

Антон Сайчун довго служив у польській армії, а тому, прийшовши додому, вирішив одразу женитися. І хоча Тетяна не хотіла його – все-таки пішла, бо колись ніхто ні в кого не питав згоди. Віддали – і все! Навіть у першу шлюбну ніч Тетяна спала не з чоловіком, а з дружкою, яку поклала коло себе.

– То було не весілля, – пригадує бабуся. – Мені весело не було, бо я всеньке виселлє проплакала. Журба на серці велика була. А на другий день мати з батьком принесли скриню з приданим і насварили мене за те, що я плакала на весіллі і не хотіла йти заміж. Чоловік був добрий – не обіжав мене, помагав. Отак і прожила я з ним усе життя.

Багато чого довелося пережити Тетяні Сайчун. На останньому місяці вагітності її з чоловіком евакуювали на Волинь, бо німець напав на Польщу. Їхали товарняком, і на станції Голоби Ковельського району у Тетяни почалися пологи. В куточку вокзалу, відгородженого якимось лахом, з'явилася на світ перша донечка. Пологи приймав якийсь лікар, а потім породіллю перевезли в пологовий будинок Голоб, де вона пробула кілька днів.

Потрапили вони у Миколаївську область – подалі від кордону з Польщею. Молода сім'я пробула там приблизно три роки. Поселили їх до якоїсь бабусі, вона була дуже доброю до біженців – гляділа дитинку, поки ті ходили працювати в колгоспі.

Згодом Тетяна з чоловіком і дитиною повернулися у своє село Осова, з якого під примусом виселяли українців з території Польщі в Україну.

– Нашвидкуруч збирали нехитрі пожитки, бо вже на порозі нашої хати сиділи поляки, – пригадує бабуся. – Скілько- то ми мали землі, і все мусили покинути.

Після всіх поневірянь, сім'я Сайчун осіла в Рівненській області, де у них народилася друга дочка. Стали створюватися колгоспи, а Тетяна з чоловіком не хотіли вступати в колгосп – тож втекли у Здолбунівський район, в с. Глинськ.

– Нас поселили в половині хати, де проживали чехи, – розповідає бабуся. – Працювала в городній ланці. Та колгоспи “дійшли” й туди. Мусили ми вступати в колгосп. Я була ланковою 3 роки, Антон працював у Здолбунові на цегельні. Щодня на роботу пішки ходив 10 км. Начальство цегельні запропонувало нам житло у Здолбунові, і ми вже тоді виїхали з села і стали там обоє працювати. Колись була в мене виробнича травма, то я перейшла працювати прибиральницею в контору, де працювала до самої пенсії.

Бабуся Таня завжди була хорошою господинею, куховаркою. Її кликали на кожне весілля куховарити – навіть у Ковелі була. Кругом хати і в хаті – скрізь порядок. Жодної зелинки нема в городі – все повиполює.

У 1980 році Тетяна Іванівна овдовіла. Перед смертю чоловік їй сказав: " Я хочу, щоб ми померли в один день...".

– Та я ж ще молода, – кажу йому. – А ти вже хочеш, щоб я вмирала. Ревнував мене дуже. Після Антонової смерті сваталися до мене женихи, але я не схотіла. Як же я піду заміж? А що скажуть діти – сміятися будуть! Та й куда я піду зо свеї хати? Я ж стільки труда вклала! Важко працювала, копійку до копійки складала. Навіть тепер, коли мені виповнилося 100 років, я ні до кого не піду жити. Хочуть мене глядіти – хай приходять в мою хату і живуть. А я – нікуди не піду! Раніше жив зо мною онук, але вже ось 10 років, як вибрався і живе у Києві, а я хазяюю сама.

Ще бабуся садить город, квіти, восени сама помаленьку викопала бульбу (2 сотки). Не забувають стареньку дочки і онуки. Дочки передають молоко, харчі. А онуки привезуть усе, що треба. Ще помаленьку Тетяна Іванівна їсти зварить собі сама, хоча вже трохи стала недобачати. Журиться, що не може вже спекти якого пляцка. Онуки дуже полюбляють бабусин холодець і тушковану капусту – все рецепт просять. А бабуся каже: " Та який там рицепт ?! Я все на гоко даю!". Дуже смачно вже у неї все виходить, бо готує з любов'ю.

Ще чотири роки тому ювілярка давала майстер-клас з писанкарства. Старечі вузлуваті руки повільно і майстерно виводили цікаві узори Холмщини на яєчній шкарлупі. Бабуся має хорошу пам'ять – пам'ятає геть усе до дрібниць. Навіть пам'ятає, скільки курей і качок було в хазяйки, де були в біженцях. Пам'ятає всі прізвища людей, яких колись вона знала. Гарна співрозмовниця. Дотримується всіх постів, хоча має тиск більше, ніж 200. Це вже 20 років вона живе з таким тиском. Добра душею, любить командувати, щоб було так, як вона скаже. Ще і зараз показує: "Фарбуйте мені вікна в хаті щоб було хороше". Дітлахи на вулиці бабу Таню називають "безсмертна".

– Та я й сама не вірю, що прожила сто років, – каже ювілярка. – Чому я так довго живу – сама не знаю! Не можу змиритися, що болять ноги, погіршився слух. А ще хочеться щось робити, а не сидіти, склавши руки. Доки я ворушуся – то я ще живу! Адже маю дві дочки, семеро онуків, восьмеро правнуків і 2 праправнуки – є для кого жити! Дуже хотілося б хоча б іще раз вступити на рідну землю Холмщини, де пройшли мої дитинство та юність.

...Доживає віку столітня ювілярка у своїй власній хаті – не хоче йти ні до кого, хоча дочки і онуки кличуть до себе. Живе своїми спогадами, які тереблять сон кожну ніч. І хто б міг подумати, що я у 100 років мушу пережити війну. Я обов'язково дождуся Перемоги!

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Столітня бабуся ще сама порається на городі, підтримує порядок скрізь, і не хоче йти жити ні до кого зі своєї хати, бо тут вкладена її праця, тут її спогади прожитих років. Сайчун Тетяна Іванівна народилася 18 січня 1922 року в с. Осова Холмського повіту в Польщі. Оскільки сім'я батьків мала шестеро дітей, то дівчинка змалечку стала заробляти собі на хліб. Вона ходила до пана садити ліс. Нелегко було, але мусила працювати. Дуже рано Тетяну віддали батьки заміж.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 298

Повідомлення в номер / Чому плакала Марійка?

06.06.2022

Чому плакала Марійка?

Час добігав до закінчення навчання у культурно-освітньому училищі. Марійка навчалась на бібліотекаря і вже знала, у якому районі буде працювати.

Зайшовши у відділ культури, вона дізналася, що їй запропонували роботу бібліотекаря в одному із сіл на період декретної відпустки. Надалі заввідділом культури запевнив, що не залишить її без роботи. Відтак Марійка опинилась в чужому селі. Їй підшукали квартиру у самотньої бабусі неподалік місця роботи. Дівчина була задоволена і квартирою, і роботою.

Літо було у розпалі. Люди займались заготівлею сіна на зиму худобі. Збирали чорниці. В таку пору у селі роботи вистачає всім. Марійка тим часом передивлялась кожну книжку у книгозбірні, наводила тут лад на свій смак. Молодій дівчині на перших порах хотілось показати свої знання у роботі: провести читацьку конференцію на вибрану читачами тему чи обговорити з ними якусь прочитану книгу. Але до бібліотеки навідувались люди здебільшого у святкові дні та ще різних вікових груп. Щось організувати з такою категорією людей було важко.

Та молода, енергійна дівчина, не дивлячись на розпорядок дня, перебувала у бібліотеці зранку до вечора. У святкові дні та вечірні години могли завітати у бібліотеку сільські хлопці, поспілкуватись з незнайомкою.

Частіше всіх сюди навідувався Сергій. Він весною повернувся з армії і планував створити сім'ю. Незнайомка на перших порах припала хлопцеві до душі. Вечірні години почали проводити разом під старим розлогим дубом. Кожен вечір Сергій дарував Марійці букет запашних квітів – щоразу вони були різні. А через місяць запропонував одружитись.

У дівчини від пропозиції на якусь мить відняло мову, але невдовзі вона погодилась. Спочатку треба було подати заяву на реєстрацію шлюбу. Молода пара вибрала певний день і вирішила пройтись пішки чотири кілометри, милуючись природою. Саме така відстань була до сільської ради, де реєстрували подану заяву на взяття шлюбу.

Марійка на визначену годину чекала Сергія у бібліотеці. Серпневий день радував пекучим теплом. Сергій з Марійкою, пройшовши селом, помітили на ослінчику лише стару бабцю, що спершись на ковіньку, сиділа під яблунею у холодочку. Очевидно, люди в таку пору ховались по домівках від спеки. Йшли вони повільно, взявшись за руки. Сонячне проміння плуталося в Сергієвому золотисто-русявому чубі. Він старався щось розказувати коханій, а вона тим часом мовчала. За селом у колі струнких кучерявих беріз сіли на лавочці відпочити. Густі, розкішні гілки дерев дарували їм тінь.

Марійка все частіше схлипувала сльозами, а потім почала плакати. Сергій співчутливо глянув на неї і запитав: "Що сталось?". Марійці стримати хвилювання ставало все важче і важче. А ще важче було розповісти про пригоду, що сталась з нею весною. Але, як би там не було, вона змушена була розказати все Сергію:

– Навесні я поїхала в гості до подруги в іншу область. Батьки у неї були багаті. Ми гуляли по місту цілий день. Вона ознайомила мене з містом, показала визначні місця у ньому, а надвечір повела у шикарний ресторан. Згодом до нас підсіли два спортсмени. Веселої вдачі хлопці розговорились з нами, за свій рахунок замовили вечерю. Ми гарно провели з ними вечір.

Нарешті один з них запропонував переночувати з ним у готелі. Обіцяв мені великі гроші. У нас сім'я була велика – крім мене, ще шестеро менших братів і сестер. А мені на той час потрібні були кошти: на купівлю нового дорогого плаття на випускний та й на сам випускний вечір. Він заплатив мені непогано, але з того часу – вагітна…

Марійка після сказаного ще більше розридалась. У Сергія похололо на серці. Він не знав, що робити в такому випадку. Сам засумував, але заспокоював від плачу Марійку, яка час від часу витирала сльози хустиною. Вони ще певний час продовжували сидіти на лаві. А потім вже вона просила пробачення у коханого за те, що довго тримала у собі гірку таємницю.

Марійка пропонувала Сергієві повернутися назад додому, припускаючи, що невдалий її вчинок до заміжжя він буде згадувати все життя. Але Сергій поки що із цим змирився. Сонце повернуло на захід. У повітрі парило. Легенький вітерець із їхніх облич забирав піт. Взявшись за руки, вони все ж продовжили рух до сільської ради…

Невдовзі молодята відгуляли своє весілля. Зразу із села виїхали до міста, щоб заховати Марійчину таємничу історію від злих очей. Влаштувались там на роботу. А взимку молодята вже мали хлопчика Артура. Через неповних два роки у них народився знову хлопчик Ярославчик. Чоловік був опорою для дружини – допомагав глядіти дітей, пізніше заводив та забирав їх із садочка. Сім'я жила у злагоді. А коли підросли діти, чоловік почав їздити на сезонні роботи. Спочатку через певний період повертався додому, віддавав всі зароблені гроші дружині.

Та незадовго все рідше став повертатися додому, гроші пересилав поштою. Знайшов собі іншу дружину. А тепер лише гроші отримує Ярослав. Ось так закінчилася ця любов...

Микола ДЕНИЛЮК.

Час добігав до закінчення навчання у культурно-освітньому училищі. Марійка навчалась на бібліотекаря і вже знала, у якому районі буде працювати. Зайшовши у відділ культури, вона дізналася, що їй запропонували роботу бібліотекаря в одному із сіл на період декретної відпустки. Надалі заввідділом культури запевнив, що не залишить її без роботи.

Микола ДЕНИЛЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1

Повідомлення в номер / Немає солі? Не панікувати!

03.06.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Немає солі? Не панікувати!

Українці стикнулися з дефіцитом солі. ДП "Артемсіль", що розташовується в місті Соледар Донецької області, зупинило свою роботу внаслідок ворожих обстрілів. Запас готової продукції з підприємства вивезли по складах та торговельних мережах ще у квітні.

Через повідомлення про зупинку підприємства-монополіста з полиць магазинів миттєво зникла або різко піднялася в ціні сіль у звичній біло-синій пачці. В певних регіонах цінник на кам'яну сіль доходив до 100 гривень за кілограм. Разом з артемівською сіллю із супермаркетів розмели й інші різновиди солі: екстра, йодовану, гімалайську – люди попросту запанікували.

Причин для серйозної паніки немає, стверджує віцепрезидент Торгово-промислової палати України Михайло Непран. Він радить "у жодному разі не бігти та не скуповувати сіль", аби не створювати штучний ажіотаж. "Дефіциту солі не буде. Не йдіть, не біжіть, не купуйте по 10-20 кілограмів солі. Не ведіться на такі розмови. Ситуація абсолютно нормальна", –сказав Непран.

При цьому він визнав, що проблема з підприємством "Артемсіль" є, тому що воно закривало 92 % ринку солі в Україні, але в Україні є й інші родовища. Зокрема, вони розташовані під Дрогобичем, у Солотвино на Закарпатті. Непран зауважив, що є багато інших можливостей, щоби не допустити дефіциту солі в Україні. Крім того, за словами чиновника, наразі є можливість завозити імпортну сіль. А от у ковельських магазинах та супермаркетах на час підготовки матеріалу солі в наявності не було. На оптовому ринку пропонують сіль з Румунії, яка вартує 28 гривень за кілограм.

Отож, "полювання" за сіллю триває. Її скуповують пачками, кілограмами. Але чи дійсно без солі ніяк? Чи є цьому продукту якась альтернатива? Спробуємо розібратись.

Сіль нам необхідна. Проте ми споживаємо набагато більше солі, ніж потрібно.

За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), достатньо 5 грамів солі на день на людину. Це близько однієї чайної ложки, але зазвичай ми перевищуємо її майже вдвічі.

Для дітей норма ще менше: від 1 до 3 років – 2 г на день, від 4 до 6 - 3 г; а від 7 до 10 років – 5.

І це ми кажемо про ситуацію, коли ви самостійно щось готуєте, наприклад, суп, салат чи запікаєте рибу. Проте не варто забувати, що дуже багато продуктів, які ви купуєте в крамниці, вже мають доволі високу кількість солі, особливо якщо ми кажемо про ковбасні вироби, деякі види сиру тощо.

Надлишок солі – одна з ключових небезпек для нашого здоров'я. Найбільше людей у світі вбиває не куріння і навіть не високий тиск, а неповноцінне харчування. Надмірне вживання солі – одна з поширених поганих звичок в раціоні.

Медичні організації вже давно попереджають нас про небезпеку солі. Вони стверджують, що сіль спричиняє проблеми зі здоров'ям, зокрема високий кров'яний тиск і хвороби серця.

Отож згрібати з полиць сіль кілограмами точно не варто, її дійсно потрібно в нашому раціоні небагато. Але заклики повністю відмовитись від солі також можуть бути шкідливими.

Науковці стверджують, що натрій і хлор (інша назва солі – хлорид натрію (NaCl) – то найпоширеніші позаклітинні іони.

"Іони потрібні для низки процесів: натрій-калієві канали важливі для функціонування клітин серця, іони хлору потрібні для роботи шлункових ферментів і беруть участь в створенні кислого середовища шлункового соку.

Одним словом, нам потрібні і натрій, і хлор, без них діла не буде. І ми їх втрачаємо з потом, в міру роботи травної системи, втрачаємо, коли блюємо, маємо кровотечі. Ще зовсім трохи втрачаємо із сечею", – пояснює біологиня Дарка Озерна.

Деякі сорти солі можуть містити невелику кількість кальцію, калію, заліза і цинку. Також в кухонну сіль часто додають йод.

Мінерали солі діють як важливі електроліти в організмі. Вони допомагають підтримувати м'язову функцію, водний баланс та передавати нервові імпульси.

Історично сіль використовували для збереження їжі. Велика кількість приправи може запобігти розмноженню бактерій.

Але чи можна замінити сіль з точки зору смаку? Можна. Наприклад, робити їжу цікавішою та насиченішою за допомогою прянощів. Чилі чи імбир теж даватимуть відчуття, що їжа має смак, а не прісна. Присмачити страву можна сушеним часником (цибулею), копченою паприкою, соєвим соусом, цедрою цитрусових, кропом, петрушкою, руколою, кінзою тощо.

Наші винахідливі люди почали купувати морську сіль для ванн як заміну кухонної солі. З цим краще бути обережними, насамперед через вміст домішок в ній. Сіль для ванн має ще барвники, ароматизатори, що завгодно, що не пасуватиме до страв чи травлення.

До речі, більшість солі у сучасному харчуванні ми отримуємо з ресторанної їжі та запакованих оброблених продуктів.

Солені перекуси, консервовані супи і супи швидкого приготування, оброблене м'ясо, мариновані продукти та соєвий соус. Ось приклади продуктів, де багато солі.

До речі, є деякі продукти, де є багато солі, але ми думаємо, що там її немає або майже немає. Наприклад, хліб, домашній сир чи деякі пластівці на сніданок (уважно читайте склад).

Отже, обмежувати себе чи ні? Тут головне дотримуватись "золотої" серединки, як кажуть, до всього підходити без фанатизму.

Чим замінити такий ходовий продукт розповів відомий кулінар Євген Клопотенко.

Перший секрет, який рекомендує кулінар – це класти набагато менше солі в страви, тоді й витрата буде малою. За словами Клопотенка, через тиждень-два ваші рецептори адаптуються, і ви зрозумієте, що, можливо, до цього їли занадто багато солі. Це набагато корисніше для організму.

Друге правило – це класти в страви продукти, що вже містять сіль. Це може бути соєвий соус, бринза, сулугуні, взагалі будь-який сир, солоні горішки, оселедець.

"Якщо є розсіл з торішніх огірків/помідорів, то додати трохи в борщ, і це зробить його солоним", – сказав кулінарний експерт.

Євген нагадав, що сіль – вкрай важлива і корисна для організму людини, а перша ознака її дефіциту – це втома і нестача енергії.

Отож, дефіцит солі – не означає її повну відсутність. В Україні є імпортна сіль. Так, вона дорожча, але ми вже з'ясували – багато нам і не треба.

Профільні експерти ринку запевняють: ситуація має місце, але її катастрофічність більше надумана і ближчим часом все має владнатися – головне, аби українці поводилися культурно і не скупляли всю сіль, яка обов'язково з'явиться, тоннами. Сольового дефіциту у країні не має бути.

Підготувала

Вікторія ЗІНЧУК.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

03.06.2022 Романюк Аліна Петрівна

Живий!

Зненацька 9 березня

Долинуло до мене

звернення:

"Ви чули? Більше

немає Вельми!"

Серце в грудях забилося,

Стрепенулося вельми.

"А як же ми? Як газета

Без Миколи Григоровича

Вельми?!"

Чекайте… Хвилина,

мить –

Телефон у руці тремтить.

Набираю знайомий

номер,

Завмерла у тиші…

Чую спокійний, знайомий

голос:

"Слухаю Вас!"

Усмішка заіскрилась

блискавкою:

Я поспілкувалась з

людиною близькою!

Звернулась до оточуючих:

"Живий!"

З усмішкою сяючою.

Бережіть один одного

Душею прощаючою!

P. S. Ці рядки народилися раптово, коли почула повідомлення про те, що вже немає в живих редактора нашої газети Миколи Вельми. Не знаю, кому була потрібна ця новина-фейк (можливо, хтось почув дзвін, та не знав, звідки він), але я дуже рада, що вона не підтвердилася. Ось тому і написала ці рядки.

Марія Богданович.

Від четверга до четверга

3 червня, п'ятниця

Схід Сонця - 05.10; захід - 21.29.

Місяць - у Леві.

Вишгородської (Володимирської) ікони Богоматері. Рівноапп. Константина і Єлени.

Іменини: Костянтина, Олени, Михайла, Федора.

Народні прикмети

Комарі літають роєм – на погоду.
Місячні фази у червні

Зростаючий Місяць – до 13 червня, 30 червня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 389

Повідомлення в номер / Кофту Президента продали на аукціоні

03.06.2022 Ляшук Світлана Олександрівна

Про що пишуть Інтернет-сайти?

Кофту Президента продали

на аукціоні

У Лондоні на аукціоні зі збору коштів на потреби України продали знамениту флісову кофту президента Володимира Зеленського.

Лот пішов з молотка за 90 тисяч фунтів стерлінгів. Початкова ціна – 50 тисяч фунтів стерлінгів.

Додамо, що перед початком торгів виступив прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Він закликав учасників аукціону не скупитися.

Під час аукціону виступив й Володимир Зеленський. Він похвалив Великобританію та "хороброго Бориса", який раніше відвідав Україну.

УНІАН.

Кіт Степан виграв престижну нагороду

Популярний український кіт-блогер Степан із Харкова виграв престижну нагороду четвертої Міжнародної премії інфлюенсерів та блогерів World Influencers and Bloggers Awards-2022.

На червоній доріжці в Каннах він з'явився з синьо-жовтою символікою.

Власниця кота поділилася фотографією улюбленця разом зі статуеткою на офіційній сторінці Степана в Instagram із фразою від імені тварини: "Дякую вам усім! Я дуже, дуже щасливий!".

Нагадаємо, що церемонія нагородження відбулася в Каннах, на узбережжі Середземного моря у Франції, 18 травня. Статуетку World Influencers and Bloggers Awards 2022 кіт Степан взяв за те, що зібрав понад 10 тисяч доларів допомоги для тварин, які постраждали через війну в Україні.

Перейменували потяг

Поїзд №43, сполученням "Київ – Івано-Франківськ" упродовж 2022 року в розкладі називатиметься "Стефанія Експрес".

На вокзалах у Києві, Калуші та Франківську на час прибуття поїзда звучатиме пісня "Стефанія" гурту Kalush Orchestra. В Укрзалізниці зазначають, що це буде перший у світі поїзд, названий на честь мами.

Річард Гір допомагає Україні

Голлівудський актор і режисер, добре відомий публіці за фільмом "Красуня" Річард Гір, вкотре вирішив допомогти українцям під час війни.

72-річний актор виставив на продаж свій кабріолет Jaguar XK8 1999 року випуску, щоб допомогти українцям, які постраждали від війни з Росією. Про це повідомляється на аукціонній платформі Bring A Trailer.

Кабріолет Jaguar XK8 1999 року випуску є власністю актора і знаходиться у Нью-Йорку. Автомобіль з люксовим оздобленням має двигун об'ємом 4 л та п'ятиступінчасту автоматичну коробку передач. Загальний пробіг 30 тис. миль (48,2 тис. км.).

"Вся сума продажів, включаючи винагороду покупця, буде розподілена порівну між World Central Kitchen та Open Arms Ukraine, які є некомерційними організаціями та надають ресурси тим, хто постраждав від війни в Україні", – йдеться у підписі до лоту.

Зібрала

Світлана ЛЯШУК.

Кофту Президента продали на аукціоні

Кіт Степан виграв престижну нагороду

Перейменували потяг

Річард Гір допомагає Україні

Зібрала Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 464

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП 6 – 12 червня

03.06.2022

гороскоп

ГОРОСКОП

6 – 12 червня

ГОРОСКОП 6 – 12 червня

ОВЕН (21.03-20.04). Ви відчуєте смак до нових вражень, а з ними у вашому житті з’являться і нові знайомі. Тримаючи натиск обставин, ви досягнете позитивних змін відразу в декількох сферах. У вихідні спілкування з друзями піде вам на користь і в емоційному і у фінансовому аспекті. Сприятливий день - середа, несприятливий день - п’ятниця.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 291

Повідомлення в номер / 1 червня – Міжнародний день захисту дітей

30.05.2022

1 червня – Міжнародний день захисту дітей

Традиційно свято – Міжнародний день захисту дітей цьогоріч не таке веселе й безтурботне, як колись.

Джонсон написав лист українським дітям: “Україна виграє цю війну!”

Глава британського уряду Борис Джонсон написав відкритий лист дітям України, запевняючи їх у тому, що вони не самотні та що Україна виграє війну.

Текст листа публікує Sky News, пише "Європейська правда".

Джонсон згадав про свою поїздку до Києва для зустрічі із українським Президентом Володимиром Зеленським у квітні та попросив дітей пам'ятати про дві речі.

По-перше, про те, що вони мають безмірно пишатися "своєю країною, своїми батьками, своїми сім'ями та своїми солдатами, і найбільше пишатися собою".

"Багато хто з вас бачив або пережив те, свідком чого не повинна бути жодна дитина.Тим не менше, щодня українські діти вчать усіх нас, що означає бути сильним і гідним, високо тримати голову навіть у найважчі часи. Я не можу згадати кращого прикладу для наслідування для дітей та дорослих у всьому світі", – йдеться в листі.

По-друге, Джонсон запевнив дітей, що "ви не самотні".

"Можливо, вас розлучили з друзями вдома, але у вас є мільйони інших людей по всьому світу. Тут, у Сполученому Королівстві, ми вивішуємо українські прапори над нашими будинками, офісами, церквами, магазинами та ігровими майданчиками, навіть над моїм власним дахом на Даунінг-стріт, де вікна заповнені соняшниками, намальованими британськими дітьми. Наші молоді люди малюють ваш прапор у своїх класах та роблять сині та жовті браслети на підтримку вашої країни", – написав Джонсон.

"Я вірю, як і ваш Президент, що Україна виграє цю війну. Я всім серцем сподіваюся, що незабаром ви зможете повернутися у свої будинки, у свої школи, у свої сім'ї. І що б не сталося, скільки б часу це не зайняло, ми у Великій Британії ніколи вас не забудемо і завжди пишатимимося тим, що можемо називати вас своїми друзями", – йдеться у листі.

Нагадаємо, Борис Джонсон у розмові з Президентом України Володимиром Зеленським минулого тижня домовився активізувати роботу з союзниками для визначення довгострокової архітектури безпеки для України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 738

Повідомлення в номер / Думка дітей: хто приклад для наслідування?

30.05.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Думка дітей: хто приклад для наслідування?

Данило, 12 років:

– Раніше б я сказав, що для мене є прикладом Брюс Лі. Але сьогодні – це всі українці. Наші воїни, волонтери, які боронять від нападників Україну. Я дуже пишаюся, що я українець.

Юля, 13 років:

– В Україні багато відомих людей. Тарас Шевченко, Леся Українка, Василь Стус… Вони боролися за Україну, по-справжньому її любили. Тепер наша черга боротися. Мій тато зараз на війні – він мій Герой.

Арсеній, 12 років:

– Для мене найбільший приклад мама і тато. А ще Зеленський. Він дуже впливовий. Але коли виросту, хочу бути таким, як тато. Він завжди готовий прийти на допомогу, бо він розумний, мужній і рішучий. Мама говорить, що я схожий на нього.

Ярослава Семенюк, 7 років:

– Мій кумир – співачка Оля Полякова, бо вона гарно співає. Хочу бути схожою на неї і так само співати. А ще Президент України Володимир Зеленський – він дуже добрий, бореться за нашу країну. Нам усім разом потрібно його підтримувати і допомагати, щоб врятувати Україну.

Софія Кузьмик, 10 років:

– Минулорічні переможці Євробачення – гурт Maneskin. Вони своєю піснею закликали світ підтримувати Україну.

Антон Мерзляков, 8 років:

– Я хочу бути сміливим, як мій тато. А як стану дорослим, буду поліцейським: допомагатиму людям, захищатиму їхнє життя, боронитиму Україну.

Максим Мерзляков, 10 років:

– Мені подобається готувати, тому моїм кумиром є суддя проєкту "Мастер-шеф" Ектор Хіменес-Браво. Я дуже люблю свого тата і хочу бути схожим на нього, бо він дуже хоробрий і завжди поряд.

Аня Яковець, 11 років:

– Я дуже вдячна польському народові. Доброта, з якою поляки підтримують нас, додає сил і віри в Перемогу, в те, що ми не одні в боротьбі за нашу незалежність. А ще пишаюся українськими воїнами – вони відважні і сміливі люди, патріоти, які люблять свою землю і захищають її.

Нікіта Лукашук, 3 роки:

– Українці... Зеленський. Він – супергерой.

Записала Вікторія ЗІНЧУК.

Данило, 12 років:

– Раніше б я сказав, що для мене є прикладом Брюс Лі. Але сьогодні – це всі українці. Наші воїни, волонтери, які боронять від нападників Україну. Я дуже пишаюся, що я українець...

Записала Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1

Повідомлення в номер / Підтримаймо газету

30.05.2022

Підтримаймо газету!

Важкі часи переживає нині мати-Україна. Кожен день для кожного із нас, як рік. Живучи в умовах воєнного стану, страждаємо від безперервних звуків сирен, повідомлень про смерті Героїв, бомбардувань міст і сіл…

І все ж таки в серцях живе надія на те, що український народ переможе. Підставою для такої впевненості є мужність і відвага, які демонструють захисники рідної землі у боях із зухвалим агресором. Цю впевненість ми, журналісти, намагаємося передати вам, шановні читачі, газетним словом.

На жаль, сьогодні це слово під великою загрозою. Взнаки даються наслідки падіння економіки, спричинені війною, загострення економічної і фінансової криз, а, отже, зниження життєвого рівня населення. Зростають ціни на енергоносії, занепадає ринок реклами, збільшується вартість поліграфічних послуг, що знижує доходи редакцій друкованих ЗМІ.

В цих умовах вся надія – на читачів і передплатників "Вістей Ковельщини". Ми розуміємо, що всім вам нелегко, але дуже просимо: підтримайте вашу рідну газету передплатою. Наразі ціна не змінилася і становить на місяць (разом із послугами зв'язку) 37 грн. 50 коп.; на 3 місяці – 107 грн. 50 коп.; на 6 місяців – 209 грн. Це порівняно небагато, коли згадати, як стрімко злетіла вгору вартість продуктів харчування та предметів першої необхідності.

Дехто може сказати: "Нам зараз не до газети". Важко тут щось заперечити, бо проблем справді вистачає в кожній сім'ї. Але при всьому тому важко уявити, як можна обійтися без місцевої інформації, без розповідей про ваших друзів, знайомих, рідних, без порад і рекомендацій у цей складний і відповідальний період, коли вирішується доля держави, всього українського народу.

Журналісти будуть вдячні, якщо своє потужне "плече" їм підставлять представники бізнесових структур, керівники підприємств, організацій, котрі виділять кошти для оформлення передплати ветеранам війни і праці, сім'ям учасників бойових дій, малозабезпеченим категоріям громадян. Саме так вчинили депутати Ковельської міської ради, її очільники, котрі одностайно прийняли рішення про підтримку цієї категорії людей, які мешкають на території Ковельської міської об'єднаної громади. Передбачені кошти й на висвітлення діяльності місцевої влади.

Передплата на друге півріччя триватиме до 25 червня 2022 року. Саме у цей період вирішуватиметься доля одного з найстаріших і найавторитетніших друкованих видань Волині. Тож передплачуйте і читайте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 377

Повідомлення в номер / “Ковельтепло” працює стабільно

30.05.2022

“Ковельтепло” працює стабільно

Наш співрозмовник – директор ПТМ “Ковельтепло” Володимир БОЙКО.

– Володимире Івановичу, підприємство теплових мереж "Ковельтепло" – одне з провідних у комунальній сфері міста. Читачів газети цікавить, яка ситуація тут сьогодні в час нелегких випробувань, котрі переживає нині країна?

– ПТМ "Ковельтепло" продовжує працювати в штатному режимі. Звичайно, з початком повномасштабної війни було вжито ряд заходів щодо посилення безпеки на наших об'єктах та їх охорони. Нині ситуація залишається стабільною. Завершили опалювальний сезон. Наразі тривають роботи з підготовки теплового господарства до нового опалювального періоду. Тож, незважаючи на складність роботи в умовах воєнного стану, колектив ПТМ "Ковельтепло" робить усе можливе, аби ковельчани були з гарячою водою, а взимку – з теплом.

– Наскільки успішно колектив "пройшов" випробовування осінньо-зимовими холодами, як справився із завданнями, що стояли перед ним?

– Перші осінні холоди 2021 року ковельчани зустріли в теплих оселях. Ми завжди своєчасно дбаємо про підготовку котелень та мереж до роботи в осінньо-зимовий період. Мали достатній запас паливних ресурсів. Тож цей опалювальний сезон пройшов успішно, без аварійних ситуацій. Поривів мереж гарячого водопостачання чи теплопостачання не було. Тимчасові перебої з постачанням тепла та гарячої води траплялися лише у зв'язку з неплановими відключеннями енергопостачання.

За результатами минулорічної діяльності ми попрацювали з незначними прибутками. При тому, що тарифи на тепло для населення затверджувалися ще у 2017 році і вони не змінювалися упродовж трьох років. Лише у 2018 році проводилося їх коригування у зв'язку із зростанням вартості природного газу. Важливо, що кошти з прибутку спрямовуються у фонд розвитку підприємства, на модернізацію та оновлення матеріально-технічної бази.

– В народі кажуть: "Готуй сани влітку". Чи вже приступили у ПТМ "Ковельтепло" до підготовки роботи в новому опалювальному сезоні? Які заходи вживаєте, щоб не допустити будь-яких непередбачуваних ситуацій?

– Літо для теплоенергетиків – це не період відпочинку, а час посиленої підготовки до нового опалювального сезону. Наше підприємство проводить усі заплановані роботи відповідно до розроблених графіків. Ремонтуємо котельні та трубопроводи, проводимо гідравлічні випробовування теплових мереж і мереж гарячого водопостачання. Наразі завершуємо планові ремонти трьох котелень, замінено майже один кілометр мереж. Роботи тривають.

– Хотілося б почути Вашу думку про використання альтернативних видів палива підприємством. Чи економічно вигідно використовувати дрова, інші види твердого палива? І які тут є, образно кажучи, "підводні" камені і ризики?

– Варто зауважити, що ПТМ "Ковельтепло" одним з перших в Україні скоротило споживання природного газу на 30% завдяки програмі встановлення котлів, які працюють на альтернативних видах палива. Тож продовжуємо використовувати дрова, обрізки, тирсобрикети та щепу. Минулого року близько 35% загальної теплової енергії було вироблено на альтернативних видах палива. У 2020-му – 40%.

Ризики, звичайно, є. Сировина дорожчає. У зимовий період значно зросла ціна на дрова. Вона становила понад 1200 грн. за м куб. Для того, аби заощадити кошти, ми проводили заготівлю дров влітку за ціною 1000 грн. за м куб. (за оборотні кошти підприємства). Це, звичайно, вигідно, проте є один недолік: вклавши гроші сьогодні, результат отримуємо через 6-10 місяців.

– З Вашої точки зору як досвідченого господарника-комунальника, що може чекати Україну в цілому і Ковель зокрема у новому опалювальному сезоні? Чи достатньо будемо забезпечені природним газом, іншими видами палива? Які шляхи розв'язання паливної проблеми бачите Ви особисто?

– Дати відповідь на це запитання сьогодні досить складно. В одному можна бути певним – ситуація з газом буде напруженою, але ми до цього готуємося. Уже маємо заготовлених на наступний опалювальний сезон 8 тис. м куб. дров, майже 2 тис. м куб. обрізків, понад 400 тонн тирсобрикетів. Маємо намір заготовляти самостійно щепу, замовили подрібнювач дерев'яних відходів. Тож чекаємо на нову техніку. Звичайно, стовідсотково забезпечити виробництво теплової енергії за рахунок альтернативних видів палива ми не зможемо. А от на 45% – це можливо.

– Наскільки ефективно допомагає міська влада у вирішенні назрілих питань ПТМ "Ковельтепло"? В чому колектив відчуває найбільшу потребу нині, коли загострилася фінансова й економічна кризи в країні, триває війна?

– Багато питань ПТМ "Ковельтепло" вирішує спільно з міською владою. Про забезпечення теплом і гарячою водою мешканців Ковеля дбаємо разом. Тож і ефективність від такої співпраці є очевидною. Це стосується, перш за все, модернізації підприємства. Торік ми отримали 3 млн. грн. на реконструкцію котельні по вул. Володимирській, 85. Цього року в міському бюджеті передбачено 7 млн. грн. на реконструкцію котельні по вул. Володимира Кияна, 82. Майже 2 млн. грн. ми вже отримали та провели авансові платежі за виготовлення газорегуляторної установки, твердопаливних та газових котлів. У зв'язку з воєнним станом нам, можливо, не вдасться провести реконструкцію у нинішньому році через певні обмеження у використанні коштів. Тому зробимо це у наступному.

Щодо нагальних потреб, які зараз існують, то це проблема з пальним: бензином та дизпаливом. Вона загальнодержавна. Для виконання різного роду робіт, підготовки теплового господарства до зими, у нас задіяна спецтехніка. Але ми ці питання вирішуємо, роботи не зупиняються.

– Чи задовольняє Вас рівень оплати послуг, які надаєте ковельчанам? Що порадите споживачам, які, можливо, в силу різних причин не мають можливості ці послуги оплатити в повному обсязі?

– Так, задовольняє. Станом на 1 травня 2022 року мешканці Ковеля боргують за теплопостачання та гарячу воду 42 млн. грн. З них – нарахування за квітень становлять майже 15 млн. грн. Якщо поточні платежі будуть сплачені, залишиться заборгованість в сумі 27 млн. грн.

Усім, хто не має сьогодні можливості розрахуватися з боргами, радимо укладати договори на реструктуризацію. Або ж звертатися у відповідні служби для оформлення субсидії.

– Сьогодні кожного з нас хвилюють події, що пов'язані з ходом неоголошеної, але цілком реальної російсько-української війни. Наскільки торкнулися ці події Вашого колективу, як змусили перебудувати свою роботу? Яку допомогу надаєте Збройним Силам України, волонтерським організаціям?

– Ще починаючи з 2014 року, ми активно допомагали бійцям з ремонтом техніки. Зараз також ремонтуємо автомобілі, які були пошкоджені на фронті. Крім того, військовим ми передали дві одиниці вантажної техніки нашого підприємства. Виготовили “буржуйки” для обігріву приміщень та приготування їжі. На одному з об'єктів тероборони зробили реконструкцію системи опалення та запустили котельню. Долучаємося до підтримки ЗСУ і й фінансово.

Для потреб армії у лютому перерахувати 20% місячної заробітної плати, у березні – 10%, у квітні – одноденний заробіток. Загалом ця сума сягнула 1 млн. 170 тис. грн. За ці кошти було придбано для потреб ЗСУ і для терборони 20 тонн дизпалива, а також комп'ютер і автомобіль для військових.

П'ятеро наших працівників пішли захищати Україну до лав Збройних Сил. Решта колективу ПТМ "Ковельтепло" продовжує свою роботу на місцях, в тилу, аби ковельчанам й переселенцям, які зараз мешкають в нашому місті, було тепло і комфортно в оселях. Тож, працюємо спільно для Перемоги.

– Дякую за розмову!

Розмову вів

Микола ВЕЛЬМА.

Розмову вів Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420