Погода в Ковелі  

  30 вересня – 6 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273

Вгору східцями, 

що ведуть вниз

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 288

Згадалися слова Василя Сухомлинського: «На старості літ людина особливо дорожить тим, що про неї не забувають». Не забули і в Поворській громаді своїх пенсіонерів, а запросили всіх на свято ветеранів до Козлиничівського будинку  культури.

А вони, – це колишні хлібороби, люди, що працювали у різних сферах виробництва, дбали про те, щоб багатими були їхні господарства, а життя ставало кращим.

Нині, на жаль, роки беруть своє. І здоров’я не те, і сили не ті. Але свято є свято, і всі поспішали на нього, гарно одягнуті та ніби помолоділі. А про пенсіонерів із віддалених сіл сільська влада подбала  – їх підвезли автобусом. Вже давно не збирав сільський заклад культури стільки людей.

Присутніх привітала Поворський сільський голова Інна Бондаренко. І не тільки привітала, а й висловила найтепліші слова подяки ветеранам, які, не покладаючи рук, багато років сумлінно працювали, а нині є гордістю громади.

Особливо тепло звернулась до учасників війни, людей воєнного покоління, на чию долю випало найважче. Відрадно, що і нині пенсіонери не стоять осторонь, беруть участь у громадському житті, працюють у своїх господарствах, допомагають дітям, онукам, які є їхньою радістю, гордістю, багатством.

Про своїх колег розповіли голови первинних ветеранських організацій: Поворської – Шворак Г. Д., Козлиничівської – Галайдюк Г. О. Вони побажали доброго здоров’я, достатку в родинах і ще багато років спільної ветеранської роботи. Я повинна сказати, що саме ветеранські ватажки були ініціаторами проведення цього дуже потрібного заходу. Їм допомагали соціальні працівники та працівники культури.

Яцук Л.В. – завідуюча Козлиничівською бібліотекою, вітаючи всіх із святом, наголосила, що ветерани є завжди активними і бажаними на всіх заходах, які проводяться. На них рівняється молодь.

Дякуючи за увагу до ветеранів, учасник дійства, інвалід першої групи Другої світової війни Турик Іван Феофанович прочитав поему Тараса Шевченка «Гайдамаки». Зал був вражений.

А свято продовжували на сцені артисти з Ковеля. Такі ж ветерани-колеги потішили присутніх своїми мистецькими талантами.

Учасники ветеранського аматорс ького колективу «Осіннє золото» під керівництвом Марії Батраченко  спеціально підготували такий репертуар, щоб захопити, заворожити глядачів. У програмі – пісні їх далекої молодості, близькі, хвилюючі. Тож співали всі – і артисти, і глядачі.

Ветерани враз помолоділи, засвітились їх очі, розквітли усмішки. Всі тривоги, проблеми відійшли на другий план.

А ось на сцені – селянська хата з її побутом. Тут все, як в реальному житті: і вишиті колись рушники, сільський тин. До уваги глядачів – п’єса «Сватання на Гончарівці». Глядачі, заворожені грою виконавців, не шкодували аплодисментів.

А я думала: як добре, що в цьому непростому житті не втратили свого значення слова «доброта», «милосердя», котрі так нині потрібні для людей старшого віку.

Звичайно, старість – осінь людського життя, але і вона може бути тихою, затишною, теплою, коли вас оточують добрі чуйні люди. Бо:

Летять літа, як білі

  журавлі,

Дзвенять, як ті волошки

               в житі.

Та не зникає слід їх на

 землі,

Якщо для добрих справ

  прожиті.

Щиро вдячна голові Поворської громади І. П. Бондаренко за турботу про своїх ветеранів (привезла сама з віддалених сіл автобусом), колегам-головам ветеранських організацій за чудовий захід.

Приємно, що ветеранів чекав сюрприз, який підготували сільські депутати та депутат обласної ради Іван Смітюх, керівник Козлиничівського господарства Андрій Кур’ян, Ігор Самчук, Ігор Дуда, Ольга Миронюк, Євген Жарко, Альбіна Санько, підприємець Світлана Санько.

За святковим столом ветерани могли поспілкуватися, поділитися прожитим, нажитим, згадати молодість. І ще довго лунали пісні їхньої юності.

Валентина Січкар,

голова районної ветеранської організації.

На світлинах: під час свята у Козлиничах.

Фото 

Сергія Данилюка.

 

Згадалися слова Василя Сухомлинського: «На старості літ людина особливо дорожить тим, що про неї не забувають». Не забули і в Поворській громаді своїх пенсіонерів, а запросили всіх на свято ветеранів до Козлиничівського будинку  культури.

А вони, – це колишні хлібороби, люди, що працювали у різних сферах виробництва, дбали про те, щоб багатими були їхні господарства, а життя ставало кращим.

Нині, на жаль, роки беруть своє. І здоров’я не те, і сили не ті. Але свято є свято, і всі поспішали на нього, гарно одягнуті та ніби помолоділі. А про пенсіонерів із віддалених сіл сільська влада подбала  – їх підвезли автобусом. Вже давно не збирав сільський заклад культури стільки людей.

Присутніх привітала Поворський сільський голова Інна Бондаренко. І не тільки привітала, а й висловила найтепліші слова подяки ветеранам, які, не покладаючи рук, багато років сумлінно працювали, а нині є гордістю громади.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245

Возславимо свято позашкілля!

Пошануймо педагогів-наставників, які віддають  свої сили та талант на розвиток кожної дитини!

Пишаймося нашою творчою, креативною, неспокійною юнню, яка за велінням серця завжди в пошуку незвіданого, цікавого, таємничого в усіх сферах людської життєдіяльності.

Беззаперечно, кожна дитина – талановита. Саме позашкілля дає можливість розкрити поклик юної душі. Більше того, позашкілля – це тест на майбутній професійний фах, вид діяльності.

«Позашкілля…» Який чиновник придумав цю сіру назву? По правді це – свято творчої юності. Та це так, до слова. Якщо школа є академічною структурою, де знання здобуваються у визначених рамках програм, предметів, критеріїв, то позашкілля – це творчий, широкомасштабний та розлогий процес. Тут космічні та технічні дослідження і пізнання, тут музика, поезія і танці, тут спортивні змагання та туристичні походи, тут райські куточки експонатів нашої дивної природи, тут прикладне мистецтво, малярство, вишивка і т. д., і т. п.

І слава Богу, що ці позашкільні структури підтримуються державою та владою місцевої громади.

Нагадаємо, що свято – це не лише вітання, а й погляд у минуле, на сучасний стан речей, і, звичайно, плани і мрії на майбутнє.

Жанна Колеснікова, методист міського управління освіти, доклала немало зусиль, щоб творчий захід на честь творців позашкілля відбувся на найвищому рівні і залишив приємний слід у душах присутніх. У вінок озвучених здобутків та досягнень гарно впліталися пісні, музика і танці юних в режимі онлайн. Все душевно і цікаво…

На святі – поважні гості. Серед них – Наталія Маленицька, заступник міського голови, Андрій Мигуля, начальник управління культури, молоді і спорту, Світлана Верчук, директор Центру професійного розвитку працівників освіти, Ігор Сезьомін, голова освітянської профспілки, Лариса Жабюк, головний спеціаліст управління освіти. Від них – вітання, побажання та настанови для присутніх в залі, тих, хто за словами Наталії Маленицької, «успішні педагоги і щасливі люди, бо робите те, що вам подобається». Від себе доповню – і закладаєте підмурівку в фундамент майбутнього покоління, яке буде розбудовувати та прославляти рідну Україну.

Свято не буває без нагород, тому найуспішнішим – Подяки та Грамоти від міського голови та управління освіти.

«Героїв»  позашкільної педагогічної праці має знати громада. Це – Любов Ризванюк, Заслужений працівник культури України, керівник художнього народного колективу ансамблю-танцю «Барвінок», Руслана Чарнюк, керівник Зразкової драматичної студії «Дивослово», Наталія Ткачук, керівник гуртка ЗПО, Людмила Посполітак, керівник гуртка ЗПО, Світлана Шиманська, керівник Народної студії естрадного співу «Нові таланти», Микола Пашкевич, керівник гуртка станції юних техніків, Анатолій Михалевич, керівник гуртка СЮТ, Василь Юхимчук, керівник гуртка СЮТ, Жанна Лотоцька, керівник гуртків станції юних натуралістів, Наталія Майсак, керівник гуртка станції юних натуралістів, Наталія Вільчинська, керівник гуртка СЮН, Євгенія Прокуда, ветеран-педагог позашкільної освіти.

Недарма кажуть: «Який керівник, такий і колектив». Очільники закладів позашкільної освіти, поза своїми визначеними статутом функціями, є успішними керівниками гуртків. Це – Тетяна Середюк, директор ЗПО «Ковельський Палац учнівської молоді ім. І. Франка», Тамара Хаймик, директор станції юних туристів, Володимир Токарець, директор станції юних техніків, Віра Бобчук, директор станції юних натуралістів.

Наголошу, що позашкілля – це дієздатна креативна армія творчих дітей. Звернемося до статистики: Палац учнівської молоді – 1000 вихованців, Станція юних натуралістів – 435, станція юних техніків – 400, станція юних туристів – 300 дітей. 

Маємо знати, що є й інший бік медалі – ці всі юні особистості відсторонені у вільний час від негативних впливів вулиці, смартфонів та комп’ютерів. Саме ці вихованці здобувають перемоги на Всеукраїнських та міжнародних конкурсах, змаганнях, олімпіадах, прославляють рідне місто. Гордяться ними батьки, дідусі і бабусі, всі ковельчани!

Зважаючи на обмежений формат газети, описати всі здобутки, досягнення, перемоги неможливо. А про величезний світ позашкілля треба писати широкоформатну книгу.

Тому вітаючи зі святом на вечорі і поза творчим дійством, ще і ще раз подякуймо педагогам-позашкільникам, усім працівникам цієї освітянської ланки за їх працю, самовіддане служіння дітям і побажаймо творчої успішності, міцного здоров’я і мирного неба.

До нових перемог та звершень, дорогі наші позашкільники! Хай щастить Вам завжди і в усьому!

Анатолій Семенюк.

 

Возславимо свято позашкілля!

Пошануймо педагогів-наставників, які віддають  свої сили та талант на розвиток кожної дитини!

Пишаймося нашою творчою, креативною, неспокійною юнню, яка за велінням серця завжди в пошуку незвіданого, цікавого, таємничого в усіх сферах людської життєдіяльності.

Беззаперечно, кожна дитина – талановита. Саме позашкілля дає можливість розкрити поклик юної душі. Більше того, позашкілля – це тест на майбутній професійний фах, вид діяльності.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 348

Досліджуючи бойові дії 41-ї танкової дивізії в червні 1941 року, я ніяк не міг збагнути доцільність одного рішення командира 15-го стрілецького корпусу полковника Федюнінського. За його наказом основна ударна сила 41-ї тд – обидва батальйони важких танків 81-го і 82-го тп (на озброєнні були танки КВ-2) були направлені на північну околицю Ковеля для прикриття Брестського напрямку. Командування 15-го СК аргументувало своє рішення можливістю прориву німецьких танкових і механізованих з’єднань. Зауважу, що в жодному з джерел не виявлено руху німецьких частин на Ковель зі сторони Бреста в період  дій 41-ї т д в районі Ковеля. Ці дані також підтвердили розвідники 41-го орб 41-ї тд, який був відправлений в район Ратного.

Лише згодом, вже при дослідженні бойових дій радянсько-польської війни на Волині в 1920 році мені стало зрозуміло підґрунтя до такого рішення.

Отже.

9 - 10 вересня 1920 року за наказом командувача військами 3-ї армії Владислава Сікорського у Влодаві була створена моторизована група, до складу якої увійшли 2-й та 3-й батальйони 26-го полку піхоти під командуванням майора Ричарда Ванішка, 2-га та 3-тя батареї  7-го полку легкої артилерії під командуванням командира, 1-го дивізіону майора Болеслава Пілеського, 1-ша колона легких панцерників  під командуванням підпоручника Е. Дзенцілевського, 17, 28, 21, 81, 200 і 300 колони вантажних автівок. Загальна чисельність групи склала близько 1000 вояків. На озброєнні вище зазначених автобронепідрозділів знаходились 7 панцерників Форд, дві напівброньовані машини White, 45 (за іншими даними 54) вантажівок марок Packard, Berliet i Fiat, 8 75 мм гармат. 

Командування групою було доручене молодому, але доволі досвідченому офіцеру 2-го відділу штабу 3-ї армії – майору Володимиру Бохенеку. За плечима майора були чотири роки війни у складі 1-го полку піхоти легіонів польських під час Першої світової війни, організаційна робота в Польській військовій організації під керівництвом Ридз-Смігли, командування 2-м батальйоном 6-го полку піхоти легіонів в ході походу на Вільно, навчання в академії генерального штабу, бої з більшовиками у складі 1-ї дивізії піхоти легіонів. Саме майор Володимир Бохенек змусив вирушити на фронт в район Тишович підрозділи козачої бригади осавула Вадима Яковлєва, що всіляко уникали бою з більшовиками під приводом нестачі боєприпасів.

Група майора Бохенека отримала завдання з району Влодави, через Малориту, Мокрани, Ратне вийти тилами 12-ї радянської армії до Ковеля і захопити цей важливий залізничний вузол і тим самим перерізати комунікації «червоних» на Західній Волині та не дати противнику здійснити евакуацію матеріальних запасів, що знаходились у місті. Також група мала завданням по ходу руху знищувати мости, лінії зв’язку, тилові підрозділи 58-ї стрілецької дивізії, які б зустріла на своєму шляху.

У ніч з 10 на 11 вересня група по понтонному мосту переправилась через Західний Буг і вирушила в 160-ти кілометровий похід по тилах 12-ї армії. На 10:00 11 вересня колони групи вишикувались вздовж шосе в напрямку на Малориту. Майор Бохенек вміло розподілив сили групи. В авангарді  як розвідувальний дозор рухались 3 Форди, один «Уайт», півбатальйона піхоти і півбатареї 75 мм гармат. Між дозором і головними силами (на відстані в обидві сторони до 2 км) для підстраховки рухались 2 Форди. В ар’єргарді йшли 2 Форди і «Уайт».

Надвечір група вийшла до перехрестя доріг Влодава-Кобрин, Брест-Ковель, відбите у «червоних» підрозділами 11-ї пд кілька годин тому.

Біля півночі 11 вересня колона, яка рухалась із середньою швидкістю 12 км/год., досягла Мокран. Таким чином в перший день маршу було пройдено майже  60 кілометрів. Після дозаправки пальним група продовжила рух на Ковель.

Близько 2-ї години ночі 12 вересня авангард групи в Гірниках застав зненацька підрозділ 1-го експедиційного загону, бійці якого відпочивали по селянських хатах, захопив 2 гармати і полонених.

На ранок 12 вересня основні сили групи пройшли ще 25 км і вже були в Ратному, де в ході короткотривалого бою розігнали тамтешній гарнізон. Спроба червоноармійців зупинити рух мотоколони (був підпалений міст) успіхом не увінчалась – панцерники і вантажівки проскочили через палаючий міст і попрямували на південь. Розгром червоноармійського гарнізону в Ратному незабаром довершила кіннота Балаховича.

У районі Буценя   колона наздогнала дві обслуги    з артдивізіону 19-ї бригади 7-ї сд. Червоні артилеристи опізнали машини противника на відстані до 400 метрів і встигли розгорнутись до бою. 

Червоні артилеристи під кулеметним вогнем польських панцерників зі складу авангарду встигли зробити три постріли, а згодом відірватись від поляків. Через декілька кілометрів в районі села Мислина  авангард групи Бохенека знову «наткнувся» на артвзвод (2 гармати) 19-ї бригади. Внаслідок короткотривалого бою обслуги гармат були знищені кулеметним вогнем. За боєм своїх артилеристів з району с. Седлища спостерігав командир 19-ї бригади Трубников, однак із-за відсутності артилерії нічого полякам протиставити не міг.

Про пересування колони противника «чисельністю до полку» в напрямку Ковеля комбриг-19 К. П. Трубников доповів начдиву-7. Одночасно він запитав, чи не слід припинити рух бригади в напрямку Бреста, на що О.Г. Голіков відповів, що колону зустрінуть бійці дивізійної школи, а 19-та має зруйнувати мости в тилу колони. Начдив Голіков не зумів правильно оцінити небезпеку з простої причини – він навіть не міг уявити, що можливе транспортування автомобілями цілого полку з артилерією. Неправильно  він оцінив і сили дивізійної школи, в якій напередодні пройшов випуск: бійці роз’їхались по полках, а чисельність постійного складу заледве доходила до чисельності стрілецького взводу.

Більше того, вільний особовий склад 7-ї і 25-ї дивізій, який знаходився в місті цього дня, за спогадами колишнього бійця,  був виведений на «воскрєснік» в район залізничної станції, де без зброї потрапив під удар польських підрозділів.

Близько  14:00 польські панцерники досягли північної і північно-східної околиць Ковеля й розпочали бій за місто. Проти мотозагону були вислані курсанти  дивізійної школи 7-ї сд і два бронепоїзди: БЕПО № 72 «им.Николая Руднева» і № 82 «Смерть Директории».

Однак  незабаром майор Пілеський вміло розташував гармати батарей, які вогнем пошкодили один з бронепоїздів і змусили противника відійти. Поки йшла артилерійська дуель, панцерники і спішена піхота повели наступ  вулицями Ковеля в напрямку до залізничного вокзалу. Вже біля 16:00 польські панцерники обстріляли будівлі, де знаходились штаби 7-ї і 25-ї сд.

Допомогу польським підрозділам у ході бою на вулицях міста надавало населення, яке вели вогонь по червоноармійцям як із бойової, так і з мисливської зброї.

Про свої враження про ці події згодом в своєму «Кінармійському щоденнику” написав відомий радянський письменник Ісак Бабель. Яскравою, живою мовою він розповів про те, чого не зустрінеш в сухих звітах і донесеннях штабів:

«Утром – паника на вокзале. Артстрельба. Поляки в городе. Невообразимое жалкое бегство, обозы в пять рядов, жалкая, грязная, задыхающаяся пехота, пещерные люди, бегут по лугам, бросают винтовки… Поезд отправляется быстро, солдаты и обозы бегут, раненые с искаженными лицами скачут к нам в вагон, политработник, задыхающийся, у которого упали штаны,…вскакивают дезертиры с сломанными руками, больные из санлетучки. 

Заведение, которое называется 12-ой армией. На одного бойца - 4 тыловика, 2 дамы, 2 сундука с вещами, да и этот единственный боец не дерется. Двенадцатая армия губит фронт и Конармию, открывает наши фланги, заставляет затыкать собой все дыры...Паника позорная, армия небоеспособна. Типы солдат. Русский красноармеец пехотинец - босой, не только не модернизованный. Совсем “убогая Русь”, странники, распухшие, обовшивевшие, низкорослые, голодные мужики. В Голобах выбрасывают всех больных – и раненых, и дезертиров. Слухи, а потом факты: захвачено, загнанное в Владимир-Волынский тупик, снабжение 1-ой Конной, наш штаб перешел в Луцк, захвачено у 12-ой армии масса пленных, имущества. Армия бежит…»

Проте були й ті, хто продовжував битись з ворогом. Оборону в районі розташування штабів з’єднань організував начальник штабу 7-ї сд Петро Яковлєв, в розпорядженні якого були комендантська команда і 4 гармати батареї Осипова з 21-ї бригади, які саме прийшли у Ковель. 

Влучним вогнем артилеристи цієї батареї підбили 3 ворожі панцерники. Однак роздрібнені, малочисельні загони натиску поляків стримати не могли. Група Бохенека за лічені години опанувала лінією залізниці і зайняла ключові об’єкти в самому місті.

Внаслідок боїв у Ковелі польським мотобронезагоном були захоплені 2 бронепоїзди (№ 13 «Червоний кавалерист» і № 39 «Субботник»), 3 літаки, 12 автомобілів, 36 гармат, значну кількість залізничних вагонів з майном, архівні документи штабів 7-ї і 25-ї сд.

Розсіяні вогнем панцерників штабні команди були зібрані О. Г. Голіковим на східній околиці Ковеля, і незабаром під його особистим командуванням перейшли в контратаку, яка була відбита вогнем панцерників і польської артилерії.

Штаби дивізій були відведені на схід: 25-ї сд – в Голоби, 7-ї сд - до Рожища і втратили зв’язок з підпорядкованими частинами.

Близько  21:00 начдив 7-ї сд Голіков в районі Голоб сформував зведений загін із бійців 7-ї та 58-ї дивізій загальною чисельністю до 130 чоловік. На 05:00 загін досяг Ковеля і після короткого перепочинку пішов в атаку. Червоноармійці з боєм змогли досягти району залізничного вокзалу і зайняти його, але згодом знову були відкинуті на східну околицю міста звідки відійшли в напрямку на Рожище.

Безладом в оперативному тилу червоних скористався командир 7-ї дивізії піхоти і просунув свій авангард на відстань до 10 км від Ковеля.

Група майора В.Бохенека утримувала свої позиції в місті до 10:00 13 вересня 1920 року, аж доки в місто увійшли 105-й та 168-й полки піхоти 7-ї дивізії піхоти. Втрати групи майора Бохенека в ході маршу  на Ковель були незначні: були пошкоджені 3 бронеавтомобілі Форд, декілька солдатів були вбиті і отримали поранення.

Дії мотогрупи поляків також забезпечили просування польських підрозділів на схід і південний схід від шосе Ковель – Луцьк в той час, як бригади 7-ї і 25-ї сд залишились без управління і «блукали» на північ і захід від Ковеля.

Цю ситуацію ще на початку місяця спрогнозував досвідчений військовий – начальник штабу 25-ї стрілецької дивізії Григорій   Савін, котрий декілька разів пропонував начальнику штабу 12-ї армії Володимиру   Сєдачову посилити охорону підступів до Ковеля, проте кожного разу отримував відмову, а наостанок біля 10 вересня – загрозу віддати під трибунал за панікерство.

Прорив польського моторизованого загону зі сторони Бреста згодом широко вивчався в польських, радянських і навіть німецьких й американських військових навчальних закладах, аналізувався в спеціалізованих виданнях, в тому числі як радянських і польських, так і зарубіжних. Знання цієї історії в червні 1941 року і зіграло злий жарт з командиром 15-го стрілецького корпусу 5-ї армії полковником Федюнінським, який остерігався прориву німецької механізованої групи до Ковеля, як це було в далекому 1920-му.

Сергій ЯРОВЕНКО.

смт Турійськ.

Досліджуючи бойові дії 41-ї танкової дивізії в червні 1941 року, я ніяк не міг збагнути доцільність одного рішення командира 15-го стрілецького корпусу полковника Федюнінського. За його наказом основна ударна сила 41-ї тд – обидва батальйони важких танків 81-го і 82-го тп (на озброєнні були танки КВ-2) були направлені на північну околицю Ковеля для прикриття Брестського напрямку. Командування 15-го СК аргументувало своє рішення можливістю прориву німецьких танкових і механізованих з’єднань. Зауважу, що в жодному з джерел не виявлено руху німецьких частин на Ковель зі сторони Бреста в період  дій 41-ї т д в районі Ковеля.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 261

18 вересня 2021 року,  у місті Луцьку пройшов VI фізкультурно-оздоровчий фестиваль серед осіб з інвалідністю «На крилах віри». Організаторами якого виступили Волинський регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю “Інваспорт” (начальник Віктор Галан-Влащук) спільно з ГО «ІНВАВОЛИНЬ» (голова Валерій Бакаєвич), Підприємством об’єднання громадян «ПОРШЕНЬ ЛУЦЬКА» (керівник Валентин Шабунін).

Гостинно зустріли учасників у спортивному залі Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.

На змагання приїхали 37 осіб з Голобської, Цуманської, Турійської, Дубівської, Маневичівської, Рожищенської, Любомильської, Вишнівської, Горохівської, Мар’янівської, Локачинської, К-Каширської територіальних громад, міста Ковеля,  міста Луцька, міста Нововолинська.

Змагались спортсмени у трьох видах спорту:БОЧА, дартс та корнхол.

Змагання проводилися в індивідуальному заліку. Згідно з Положенням  учасники змагалися тільки на колісних  кріслах.

Активну участь у змаганнях взяла  громадська організація “Асоціація осіб з інвалідністю “Добродія в дії”.

Успіхи   учасників з Ковельщини  такі:

Боча:

n індивідуальні змагання клас ВС1

ІІ місце – Ринковська Катерина (м. Ковель);

ІІІ місце – Шевчик Владислав (Турійська ТГ).

n індивідуальні змагання клас ВС2

І місце –Панчук Анастасія (м. Ковель);

ІІ місце – Шевчук Софія (Голобська ТГ);

ІІІ місце – Сахарук Максим (м. Ковель).

n індивідуальні змагання клас ВС4

ІІ місце – Патращук Василь (Турійська ТГ);

n індивідуальні змагання клас ВС5

І місце – Набруско Євген (м. Ковель);

ІІ місце – Джала Руслан (Дубівська ТГ);

ІІІ місце – Барбарук Олександр (Голобська ТГ).

Дартс:

n жінки:

ІІ місце – Джала Руслан (Дубівська ТГ);

 n чоловіки:

ІІ місце – Медвідь Валентина (Вишнівська ТГ);

Корнхол:

n жінки

І місце – Дружиніна Оксана (м. Ковель);

n чоловіки

І місце –Барбарук Олександр (Голобська ТГ);

ІІ місце – Джала Руслан (Дубівська ТГ);

ІІІ місце – Паталій Борис (Голобська ТГ).

Суддівство провели студенти Академії рекреаційних технологій і права.

Переможці та призери були нагороджені дипломами, медалями та подарунками, а також посмакували смачним обідом.

Спортсмени були приємно здивовані гарним підлоговим покриттям, доступним спортивним залом, де проводились змагання. Хотілось би, щоб саме тут проходили обласні змагання із БОЧА, а також навчально-тренувальні збори збірної Волинської області. 

Кожен учасник – це людина, яка перемогла, в першу чергу, себе, а участь в заході – це спілкування та заряд нових емоцій.

Повертаючись додому,  мали змогу відвідати фестиваль «Осінь у Волинській Голландії». 

Хочеться подякувати  нашим новим друзям, з якими ми радо познайомились на фестивалі у «Волинській Голландії». Це – «Церква Спасіння». Вона  забезпечила гарні емоції, гостинність, допомогу та смачну піцу з кавою, якою пригостили наших учасників,  та   чудові букети – подарунок-комплімент нашим дівчатам.  Приїдемо ще!  

Учасники із Ковельщини щиро дякують нашому тренеру-викладачу Кравчуку Володимиру та супроводжуючим:  Лисюк Олені, Ринковській Світлані, Майданець Аллі.

Висловлюємо щиру подяку за сприяння в поїздці на фестиваль начальнику управління культури, молоді та спорту – Мигулі Андрію Дмитровичу за можливість спортсменам потрапити на змагання, — голові Дубівської ОТГ Троцюку Роману, водієві Кравчуку Анатолію.

Ольга Яренчук,

прессекретар     громадської організації «АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ   «ДОБРОДІЯ В ДІЇ».

18 вересня 2021 року,  у місті Луцьку пройшов VI фізкультурно-оздоровчий фестиваль серед осіб з інвалідністю «На крилах віри». Організаторами якого виступили Волинський регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю “Інваспорт” (начальник Віктор Галан-Влащук) спільно з ГО «ІНВАВОЛИНЬ» (голова Валерій Бакаєвич), Підприємством об’єднання громадян «ПОРШЕНЬ ЛУЦЬКА» (керівник Валентин Шабунін).

Гостинно зустріли учасників у спортивному залі Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.

На змагання приїхали 37 осіб з Голобської, Цуманської, Турійської, Дубівської, Маневичівської, Рожищенської, Любомильської, Вишнівської, Горохівської, Мар’янівської, Локачинської, К-Каширської територіальних громад, міста Ковеля,  міста Луцька, міста Нововолинська.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 289

Як відомо, у Ковелі в рамках відзначення 30-річчя Незалежності України відбувся конкурс вишиванок. За рішенням журі, переможцями стали: Валентина  Василечко, Лілія Литвин, Соломійка Мацелик.  Всі вони отримали грошові винагороди від управління культури, молоді та спорту. 

Захопливі погляди в цей день ловила на собі й маленька україночка в яскраво-жовтій сукні Марта Крощук, з сім’єю якої ми поспілкувались на днях. Щира, енергійна, впевнена у собі, кмітлива трирічна дівчинка з радістю розповіла про своїх рідних, захоплення та дозвілля.

Цікаво, що про конкурс вишиванок сім’я нічого не знала, й за  збігом обставин, саме в цей день донечці придбала вишиванку. А потім гуляли містом, слухали концерт і, за бажанням Марти, взяли участь у конкурсі, де виграли грошовий приз на проїзд у таксі «Морячок» та солом’яні дзвіночки, які для учасників заходу підготувала майстриня із соломоплетіння Інна Чонка.

Сім’я Ірини та Андрія Крощуків – це порядні люди, які є гідним прикладом для своїх дітей Дмитра, Михайла та Марти (10,7 і 3 роки). Жінка родом з с. Грабове (Старовижівщина), чоловік – з Волі-Ковельської, а познайомились вони на весіллі старшої сестри Ірини з однокласником Андрія. Пара разом вже 12 років і, незважаючи на час та випробування, змогла зберегти теплі стосунки. 

Чоловік – підприємець, на привокзальному ринку продає запчастини  та аксесуари до автомобілів. Жінка працювала майстром манікюру, а потім – декрет за декретом. А «робота» мами теж не проста, особливо, коли троє дітей. В сучасній сім’ї – це рідкість. 

У свої 33 роки Ірина дуже мудра жінка, яка знайшла особливий підхід до кожного члена сім’ї.  Звісно, тато в домі головний, але вона – берегиня сімейного вогнищі, як і має бути.   Основні складові сімейного щастя,  на її думку, –це взаєморозуміння, повага, підтримка, вміння чути один одного і поступатися в разі потреби.  

Сім’я Крощуків раніше жила в Ковелі, а от вже близько півтора року – в Дубовому. Після переїзду стали ще більш згуртовані, адже роботи біля дому завжди вистачає. 

На городі вирощують картоплю, огірки, квасолю, гарбузи, дині та іншу  городину. За газон відповідає чоловік, а хлопці йому з радістю допомагають. Ну, а квітник та кухня – «на дівчатах». На клумбі розмаїття квітів, й творча Ірина завжди вдало скомпонує букет чи композицію на різні святкові події. 

Діти матусю поважають та вважають її справжньою господинею. Особливо полюбляють коли вдома смачно пахне. Ірина каже, що рідним подобаються налисники, відбивні, піца. Хлопці ж в один голос кричать: «Голубці, фаршировані перці, гарбузовий суп!». Смакують й страви з грибами, які ж самі залюбки збирають.

Взагалі, для мами першою помічницею в домашніх справах є Марта. Її  Ірина ніжно називає «Мартуся, зірочка, чудо». Дівчата разом проводять цілий день,  тож донечка охоче допомагає мамі. 

Марта дуже творча. Любить танцювати і співати. Наразі відвідує школу танцю «АХАТ». Керівник колективу Вікторія Шилюк про ученицю відгукується лише позитивно: «Вона дуже старанна, активна на заняттях, весела, комунікабельна, допитлива. З Мартою легко працювати, бо вона завжди йде на контакт. Найбільшою радістю для мене є те, що, лиш прокинувшись, дівчинка щодня просить маму завезти її на танці. Як тренер та вчитель, вірю, що в майбутньому нас чекають великі успіхи та досягнення»!

«А от у садочок Мартуся ходити не хоче, – каже мама, – «адже вона навчається у ковельському ДНЗ №4, брати – у Дубівській школі. А за ними вона часто сумує й охоче пішла б відразу в школу».

Трирічна дівчинка у цій сім’ї – справжнє «свято», сама вміє створити собі й близьким гарний настрій.  Її впевненість і невпинна енергія, заряджають позитивом оточуючих. Спостерігаючи за нею, я зрозуміла, що нам, дорослим, цього дуже бракує у повсякденному житті.

Марта, як і кожна дівчинка, – мрійниця. В майбутньому хоче стати принцесою (це її улюблені персонажі) й обов’язково виступати на сцені.  Ірина з посмішкою розповідає, що концерти в  них щодня: «Доня одягає довгі пишні плаття, гучно співає й нас залучає». 

На зустріч Марта, як сучасна дитина, взяла мамин телефон і почала ділитись фото та відео з сімейного архіву. Емоції переповнювали її, коли на екрані з’явилися знімки слонів, жираф, черепах, гієн із зоопарку в Миколаєві, де вони відпочивали цього року. Мама каже, що любов до тварин в доні особлива. Вони часто бувають в зоомагазині, де Марта скупила б усіх звірів, а тата часто просить купити коня і корівку. 

Але поки що у господарстві лише домашні улюбленці: коти Сенді, Люсі й собака Бакс. Останній, до речі, цього року вирив із сином Михайлом рядок картоплі. Тож працелюбність,  і взаємна допомога у Крощуків властиві  не лише дорослим.

Осінь для цієї сім’ї – святкова пора, адже всі її члени народились восени. Річницю весілля також відзначають у цю пору. 

А цей рік по-своєму особливий, бо син Михайло пішов у перший клас. Правда радісними для хлопця були лише перші дні, адже висидіти п’ять уроків не так і просто, як здавалось. Мишко зізнається, що наразі улюбленого заняття не має, але йому цікаво на уроці образотворчого мистецтва, бо любить малювати, клеїти, вирізати. Згодом батьки хочуть записати сина «на басейн», адже він дуже любить плавати. 

Старший Дмитро – відвідує музичну школу по класу акордеона. Зізнається, що з усіх інструментів цікаво ще було б зіграти на органі. У школі хлопець вже п’ятикласник і його улюбленими предметами є українська мова та література, трудове навчання (особливо подобається різьба по дереву).

Сім’я Крощуків є прикладом того, як батькам варто підтримувати своїх чад, розвивати їх таланти. Головне – не перевантажувати, щоб не відбити бажання від захоплень. Вони дружно працюють і дружно відпочивають. Завжди знаходять час і на духовний розвиток, пізнання  добра і зла зі сторінок Біблії.

Ірина та Андрій виховують дітей в шані до українських традицій і звичаїв, любові до праці та рідної землі. Вірять, що незабаром боротьба, ворожість та жорстокість цього світу будуть приборкані, і настане той ранок, коли ми прокинемось в мирній країні. Дай, Боже, щоб це сталося якомога швидше!

Аліна РОМАНЮК.

На світлинах: щасливі миті життя сім’ї Крощуків.

Фото автора.

Як відомо, у Ковелі в рамках відзначення 30-річчя Незалежності України відбувся конкурс вишиванок. За рішенням журі, переможцями стали: Валентина  Василечко, Лілія Литвин, Соломійка Мацелик.  Всі вони отримали грошові винагороди від управління культури, молоді та спорту. 

Захопливі погляди в цей день ловила на собі й маленька україночка в яскраво-жовтій сукні Марта Крощук, з сім’єю якої ми поспілкувались на днях. Щира, енергійна, впевнена у собі, кмітлива трирічна дівчинка з радістю розповіла про своїх рідних, захоплення та дозвілля.

Цікаво, що про конкурс вишиванок сім’я нічого не знала, й за  збігом обставин, саме в цей день донечці придбала вишиванку. А потім гуляли містом, слухали концерт і, за бажанням Марти, взяли участь у конкурсі, де виграли грошовий приз на проїзд у таксі «Морячок» та солом’яні дзвіночки, які для учасників заходу підготувала майстриня із соломоплетіння Інна Чонка.

Сім’я Ірини та Андрія Крощуків – це порядні люди, які є гідним прикладом для своїх дітей Дмитра, Михайла та Марти (10,7 і 3 роки). Жінка родом з с. Грабове (Старовижівщина), чоловік – з Волі-Ковельської, а познайомились вони на весіллі старшої сестри Ірини з однокласником Андрія. Пара разом вже 12 років і, незважаючи на час та випробування, змогла зберегти теплі стосунки. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 299

Жовтень – це осіння пора, коли дерева починають скидати листя, на городі майже нічого не залишилося, велика частина врожаю вже закладена на зберігання. «Жовтень — місяць повних комор» — говорить народна мудрість, але це анітрохи не означає, що роботи на городі і в саду вже закінчені. Відпочивати рано, адже потрібно город і сад  ретельно підготувати  до зими.

Жовтень — час збирання яблук і груш пізніх сортів. Зробіть це в першій декаді і покладіть їх на зберігання. Щоб плоди довше зберігалися, їх слід якомога швидше після знімання охолодити і зберігати при температурі 0 — плюс 5 градусів.

Якщо ви зняли груші занадто рано, зберігайте при температурі 2-4 градуси, інакше вони не дозріють.

Перед закладанням на зберігання плоди кожного сорту необхідно перебрати, відібрати пошкоджені хворобами та шкідниками або з механічними травмами. 

Яблука можна укладати в картонні коробки, решітчасті ящики, тонкі поліетиленові напівпрозорі мішечки (по 1-1,5 кг)  просто на стелажі.

У жовтні саме час навести лад в саду

Навколо молодих плодових дерев треба перекопати вилами грунт на 15-20 см. Пізніше, при замерзлому  грунті замульчуйте пристовбурові круги тирсою або компостом, краще всього торфом.

Викопайте ями і внесіть добрива для весняної посадки саджанців.

Щоб дерева краще пережили зиму, в пристовбурні кола вносять фосфорно-калійні добрива (якщо цього  не зробили раніше) і закладають у землю мотикою.

Восени стовбури дерев у саду треба побілити.

Стовбури очистіть від омертвілої кори і потім побіліть. Молоді дерева (до 5 років) краще білити розчином крейди. Дорослі — вапном з глиною (2,5 кг на 10 л води) або садовою сонцезахисною фарбою.

Сад перед зимою треба очистити від бур’янів, рослинних залишків, хворих і засохлих пагонів дерев і чагарників.

Продовжуємо посадки

У жовтні прийшов час садити яблуні, груші й інші плодові. Закінчити посадки необхідно не пізніше, ніж за 15 днів до стійких морозів.

Обрізати надземну частину восени можна тільки у ягідників. Дерева обріжте навесні, але не забудьте зробити це, щоб саджанці добре прижилися. 

Коли на деревах почнуть жовтіти листя, слід обприскати крони розчином сечовини (500 г на 10 л води), щоб знищити спори парші та інших грибних хвороб.

Подбайте про поліпшення грунту

Восени необхідно подбати про землю. Добре, якщо вдалося внести гній. Органіка покращує грунт, поповнює гумусом. 

Якщо гною і компосту немає, подрібніть лопатою свіжі стебла квасолі, бобів, бадилля моркви, кропиви і перекопайте грунт на штик лопати. Це теж корисне органічне добриво.

Стебла і квітки чорнобривців, календули не кидайте в багаття. Подрібнені і внесені  в ґрунт вони очищають її від шкідників і грибних хвороб.  Деревій, ромашка також корисні для осіннього удобрення грунту.

Проведіть роботи 

з обрізання кущів

У жовтні обрізають кущі смородини та агрусу. Червону і чорну смородину, аґрус звільніть від старих  гілок. Треба, щоб гілкам було вільно, тоді і врожай порадує вас.

Перекопайте грунт під кущами дрібно, не розбиваючи грудок, щоб краще вбиралася осіння волога, талі води і затримувався сніг. Також  якась частина шкідників загине від морозів.

Нові посадки кущів, дерев, суниці замульчуйте перегноєм, компостом або торфом. Це замінить вам перекопування. Достатньо легкого розпушування. Якщо мульчируєте соломою, сіном або тирсою, їх треба спочатку обробляти сечовиною або аміачною селітрою по 20-25 г на кв. м.

Мульчу спочатку насипайте в 4-5 см від штамба, а коли почнуться морози, вкривайте пристовбурне коло повністю.

Сезонні роботи городників 

Садимо озимий часник.

Завчасно потрібно подумати і про ділянки під садіння цибулі-сіянки, про грядки для підзимових посівів. Не забути заготовити   грунт, перегній, компост для майбутньої розсади та весняного пересаджування кімнатних рослин.

Звичайно, можна обійтися покупними грунтовими сумішами, але все-таки краще, коли томати, перці, баклажани і в розсадний період, і пізніше в городі будуть розвиватися в природній  грунтовій суміші.

Запасти грунт потрібно і для підзимових посівів.  

Продовжуємо збирання врожаю 

У жовтні кожен день може бути останнім днем перебування на грядках коренеплодів, капусти. Допускати підмерзання овочів не слід. Морква, будучи в землі, може не постраждати від несильних морозів, а буряк з його  коренеплодами  пошкодиться і не буде зберігатися.

Не поспішаймо прибирати пастернак – він може навіть перезимувати в грядці. Вважається, що пастернак в холодну погоду стає смачнішим.

Пізніше можна викопати кореневу петрушку, залишивши в грядці кілька рослин для весняної зелені. Листя з петрушки, якщо  залишається зимувати в грядці, не зрізаємо, інакше рослини можуть не перезимувати. Кілька коренів петрушки можна відразу пересадити в горщик. 

У жовтні пора час зрізати капусту.

Легке проморожування робить білокачанну капусту солодшою. Але якщо ми збираємося забезпечити себе на зиму не тільки квашеною, але й свіжою капустою, прибрати її краще до настання морозної погоди.

Якщо все-таки капуста підмерзне, дайте  їй розтанути на корені і тільки після цього зрізайте.

Капусту, призначену для зберігання,  висмикують з коренем.  “Роздягаючи”  качан, 3-4   листка не чіпаємо.

Брюссельська капуста, кольрабі благополучно переживе  перші неміцні морози. На брокколі регулярно зрізаємо невеликі головки, що утворюються на бічних пагонах. Самі рослини приберемо з грядки вже після морозів.

Цибулю-порей викопувати не поспішаємо, але місце в підвалі, де можна прикопати рослини,   залишаємо. 

Користуємося останньою можливістю заготовити про запас якомога більше зелені петрушки, кропу: сушимо, заморожуємо або солимо. 

Картоплю, посаджену у другій половині літа, постараємося викопати в погожий день, щоб відразу провітрити і розсипати в сараї для просушування.

В жовтні не варто тягнути з остаточним  збиранням томатів, перцю, баклажанів. Прибрані в погожу теплу погоду, вони довше зберігаються. Баклажани, склавши  в поліетиленовий пакет, краще зберігати у холодильнику.  

Вимивши, просушивши і упакувавши в поліетиленовий пакет, можна довго зберігати зібраний в жовтні редис.

Постараймося максимально зберегти  останні вітаміни осені, щоб їх вистачило до весни.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Жовтень – це осіння пора, коли дерева починають скидати листя, на городі майже нічого не залишилося, велика частина врожаю вже закладена на зберігання. «Жовтень — місяць повних комор» — говорить народна мудрість, але це анітрохи не означає, що роботи на городі і в саду вже закінчені. Відпочивати рано, адже потрібно город і сад  ретельно підготувати  до зими.

Жовтень — час збирання яблук і груш пізніх сортів. Зробіть це в першій декаді і покладіть їх на зберігання. Щоб плоди довше зберігалися, їх слід якомога швидше після знімання охолодити і зберігати при температурі 0 — плюс 5 градусів.

Якщо ви зняли груші занадто рано, зберігайте при температурі 2-4 градуси, інакше вони не дозріють.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 254

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253

"Якби собаки вміли розмовляти, я б, можливо, з людьми не розмовляв би зовсім", — якось почула від знайомого цей вислів. І згоджуюся з ним у деяких випадках стовідсотково. 

Якщо можна так сказати, тварини по суті своїй — безгрішні. Бо навіть якщо вони завдали комусь зло, то це робили несвідомо. У тварин немає такого розуму і розуміння добра і зла, як у людини. Вони керуються інстинктами. Адже тварини не вбивають собі подібних заради наживи, втіхи чи просто так. Тварини не кидають своїх дитинчат напризволяще, не намагаються їх спекатися. На жаль, це притаманне “високоінтелектуальним” істотам — людям.

Водночас, хто має вдома собачку чи котика, іншу тваринку, точно вам скаже, що вірніших, відданіших, люблячих створінь годі й шукати (перевірено на власному досвіді). Вони — друзі, члени сім'ї.

Скільки себе пам'ятаю, в моїй домівці завжди були домашні улюбленці. У родині всі любили тваринок. Найбільша моя "слабкість" — котики. Барсика, чорного й рудого Томасів, бешкетника Яшу згадую з усмішкою й, звісно, із сумом, бо вони — друзі мого дитинства, юності, зрілих років, на жаль, не вічні. Вони, мої любі пухнастики, не тільки вміли стрес знімати чи побавитись — вони шкодували, співчували, завжди чекали, любили всім своїм маленьким серцем.

Зараз тваринки в моєму домі немає. Але це — маленька перерва. Лишень доня трішки підросте, і в нас обов'язково з'явиться чотирилапий друг. Хоча у неї він уже є, і не один. Майже щодня моя дворічна донечка (на світлинах) поспішає на чергову зустріч із сусідською собачкою-лабрадором Ліндою. Вони, можна сказати, ростуть разом. Щоправда, Лінда дещо переганяє мою Сашуньку, але від цього їхня дружба не слабшає. 

Швидше навпаки. Якби ви бачили, як ця добродушна собачка відчайдушно захищала її від двох  дворняжок, які випадково до нас підійшли. Гавкала на них, від Саші ні на крок не відступала, поки ті собачки не побігли собі геть. А як вони граються, бігають — дитячій радості немає меж. Після такого "спілкування" моя донечка стає якоюсь спокійнішою, краще спить, не вередує. Так що раджу всім таку "собакотерапію". 

А ще ми з донечкою полюбляємо бувати в гостях у поні Оскара, який є одним із мешканців конеферми "Фасти", що поблизу Люблинця. Він і покатає, і дасть погладити свою кошлату гривку, а за це отримує смачненьке печиво. 

А які там красиві коники! Справді благородні й величні створіння. Нині на фермі — майже два десятки породистих коней. Тож бажаючі покататися чи освоїти кінну їзду можуть сміливо сюди завітати. Тут гостинно зустрінуть — усе покажуть, розкажуть.

Не маленький на фермі й пташиний двір. Кури, качки, індики, гуси, фазани і навіть павич — подивитись є на кого. Окрім крилатих, тут добре почуваються кози і вівці, на радість дітлахам живуть тут собачки і котики.

Але головне — атмосфера. Видно, що господарі люблять своїх годованців, адже всі тварини майже ручні, не бояться людей і чудово почуваються.

Отож, любімо братів наших менших, прищеплюймо любов до чотирилапих і крилатих нашим дітям, онукам. Адже їм, як і людям, потрібні турбота, ласка і любов. 

Вікторія ЗІНЧУК.

"Якби собаки вміли розмовляти, я б, можливо, з людьми не розмовляв би зовсім", — якось почула від знайомого цей вислів. І згоджуюся з ним у деяких випадках стовідсотково. 

Якщо можна так сказати, тварини по суті своїй — безгрішні. Бо навіть якщо вони завдали комусь зло, то це робили несвідомо. У тварин немає такого розуму і розуміння добра і зла, як у людини. Вони керуються інстинктами. Адже тварини не вбивають собі подібних заради наживи, втіхи чи просто так. Тварини не кидають своїх дитинчат напризволяще, не намагаються їх спекатися. На жаль, це притаманне “високоінтелектуальним” істотам — людям.

Водночас, хто має вдома собачку чи котика, іншу тваринку, точно вам скаже, що вірніших, відданіших, люблячих створінь годі й шукати (перевірено на власному досвіді). Вони — друзі, члени сім'ї.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 169