ХХ століття – це період жорстокої боротьби між сатаною і Богом. Біс сичав, ревів, плювався війнами, революціями, голодоморами, репресіями. На 1/6 планети запанувало безбожжя. Темні сили вже святкували свою перемогу, страхом паралізуючи людську свідомість.
І раптом на порозі нового, ХХІ століття, комуно-атеїстична система впала, як картковий будиночок...
Анатолій СЕМЕНЮК.
Радіє світ від зоряного дива:
Дитя Всевишнє породила Діва.
Волхви дари молили новиною,
Запахли сни досвітньою імлою.
У свічах Новорічного багаття,
В чутті сердець любов карбує щастя.
Дитинство збігло у вертепі далини,
У Коляді Різдвяної пори.
Іван ЯРОШИК.
За народним повір’ям, чим більше колядувальників відвідає оселю з гарними зиченнями у Новорічно-Різдвяні дні, тим краще вестиметься родині. Працівників редакції нашої газети першими повіншували друзі – представники трудового колективу Ковельської міської друкарні. Дякуємо! Й сердечно зичимо й поліграфістам, і всім жителям краю...
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Серед глобальних проблем нового тисячоліття питання взаємодії релігії і права, держави і церкви є дуже складними для вирішення й одночасно насущними для процесу подальшого розвитку людської спільноти.
Суспільство виникає і визначається соціальною природою людини, прагненням індивідуума до встановлення суспільних зв'язків і відносин. Спільність людей носить не тільки емоційний або раціональний, але, перш за все, духовний характер.
Протоієрей Володимир МАЦУР,
кандидат богослов'я, голова юридичного відділу Володимир-Волинської єпархії.
Олена Іванівна Глушейко (нині – Чабан) народилася і виросла на хутірському роздоллі Підкриниця, що належало селу Рокитниці Ковельського району.
Свій перший вірш дівчинка склала в десятирічному віці по дорозі зі школи додому. Від села до їхнього хутора було з півтора кілометра. Сяяв Сонцем весняний день. У водах, що розлилися довкола, віддзеркалювалися сонячні промені. Линули радісні пташині голоси. І співала дитяча душа. Той день був для неї, як тріумф вічності природи, життя на Землі. І в серці народжувалися щирі рядки про весняну радість, коли все оживає і цвіте.
Наші предки з давніх-давен вірили в силу оберегу. Вони вважали, що своє помешкання необхідно оберігати від злого духу, недоброго ока. Оскільки наші пращури споконвіку були землеробами, то й за допомогою вони зверталися до всього, що родить матінка-земля.
Давньослов'янські вірування настільки сильно увійшли в традиції і побут українського народу, що навіть з приходом християнства вони не зникли, а лаконічно вписалися у християнську культуру. Такими давніми традиціями стало освячення зілля, маку, плодів.
Свято-Андріївська церква в місті Ковелі постала на початку дев'яностих. Животворні, демократичні вітри несли із собою пробудження віри Христової. Атеїстичні догми розсипалися, як картковий будиночок. У всій Україні свою діяльність активізували релігійні громади, почали створюватися нові.
В Ковелі першою патріотичною, з українським духом стала церковна громада Андрія Первозванного, зареєстрована у 1990 році.
Дмитро КОРНЕЛЮК,
член НСКУ, релігієзнавець.
Кожен, хто ступає на Святу Землю, наповнюється неповторними переживаннями і почуттями. І не дивно. Пройти слідами слави Самого Господа нашого Ісуса Христа – це мрія і нагорода для кожного християнина.
Паломники хочуть наповнитися Його цілющою благодаттю, яка нескінченним потоком випромінюється від найсвятіших у світі місць. Багато хто їде на Святу Землю за зціленням. Є й такі (як, наприклад, я), що хочуть вклонитись святості, подякувати за звершені раніше чудесні діяння. Але кожен свою мету поїздки, як правило, не розголошує, а тримає в секреті...
Анатолій СЕМЕНЮК.
Різдвяні свята не обходились без обрядів, які супроводжувались низкою обмежень. Заборони були пов’язані із культом предків, а також з обрядами, які мали задобрити сили природи, забезпечити добробут, мир та здоров’я всіх членів родини.
При підготовці до зустрічі із новонародженим Спасителем всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло. У день перед Святвечором тримали строгий піст.