Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 3 липня 2025 року № 28 (12984)

Повідомлення в номер / Галина Чиколовець: "Рак молочної залози – не вирок"

21.10.2021 Зінчук Вікторія Петрівна

1019211203-2Галина Чиколовець: "Рак молочної залози – не вирок"

Рак молочної залози – це найнебезпечніше захворювання, яке загрожує жіночому здоров'ю. За статистикою, рак молочної залози займає перше місце по захворюваності серед жінок України. Кількість випадків захворювання на РМЗ зростає: щороку на цей недуг хворіє понад 15 тисяч українок, з них кожна п'ята помирає. Кожні 35 хвилин лікарі діагностують новий випадок захворювання, а кожну годину від раку грудей помирає одна жінка. 
Цифри досить сумні. І, мабуть, у кожної жінки на думку спадає питання: "Як скоротити ризик розвитку раку молочної залози і виявити цю хворобу на ранніх стадіях?". На ці та інші запитання відповіла лікар-онколог Галина ЧИКОЛОВЕЦЬ.
– Галино Олександрівно, якщо говорити про загальні цифри захворюваності на рак молочної залози, то яка зараз ситуація на Ковельщині?
– Станом на сьогодні на обліку в онкологічному кабінеті Ковельського МТМО знаходиться 384 жінки. За дев'ять місяців 2021 року діагностовано 23 жінки з раком молочних залоз. З цієї кількості випадків шість – у занедбаному стані.
– Які фактори виникнення цього захворювання?
– Щодо факторів ризику, які здатні викликати передрак та РМЗ, то їх визначено чимало. Серед них – спадкова схильність до цього захворювання. Якщо його виявлено у матері, сестри чи у бабусі по материнській лінії, то у жінки є ризик захворіти. І хоч загалом спадкові раки займають невелику частку – 5-7 відсотків від усіх випадків, цим жінкам варто частіше проходити профілактичні огляди.
Має велике значення й стан репродуктивної системи жінки, тобто є ризик захворіти, якщо були пізні пологи (перша вагітність після 27 років) або ж коли жінка зовсім не народжувала.
В групі ризику – жінки, які ведуть нерегулярне статеве життя. Відсутність статевого життя може призвести до виникнення ендокринних порушень, дисгормональних станів, що, в свою чергу, може призвести до РМЗ. 
Також серед чинників, які сприяють розвитку цієї онкології, – ранній початок менструації (до 12 років) або ж, навпаки, пізній (після 15 років), пізня менопауза (після 55 років), гормональні порушення, малорухомий спосіб життя, стресовий стан, вплив факторів зовнішнього середовища, зловживання алкоголем та паління.
Слід пам'ятати, що після травм молочних залоз також можуть виникати пухлинні утворення, ігнорувати які не можна. 
– Є думка, що зараз рак грудей помолодшав, ніби раніше на цю хворобу страждали жінки після сорока років, а зараз він і молодих не шкодує. З якого віку дівчатам вже потрібно себе обстежувати або звертатися за обстеженням до лікаря?
– Запитання – дещо на продовження попереднього. Адже, до факторів ризику, окрім вище названих, належить також вік – зазвичай хворіють на РМЗ жінки у віці 45-65 років. Однак тенденція до омолодження цієї патології є. Зараз хворобу фіксують і в 25-30 років, у ранньому  репродуктивному віці. На жаль, ця тенденція зростає. До речі, у молодих пацієнток це захворювання проявляється агресивніше і швидше прогресує. Тому обстежуватися потрібно починати з 25 років. А саме раз на два роки робити УЗД молочних залоз.
Із 40 років представницям прекрасної статі один раз на рік необхідно робити мамографію. Це обстеження молочних залоз за допомогою спеціального рентген-апарату при мінімальному променевому навантаженні. Завдяки саме цьому методу виявляються пухлини розміром менше, ніж півсантиметра. До речі, з цього віку жінці бажано робити і мамографію, і УЗД, адже ці методи діагностики не виключають один одного.  
– Чи варто жінкам покладатися на самообстеження? Як жінці продіагностувати себе самій?
– Самообстеження проводити потрібно, адже 80 відсотків первинних виявлень пухлинних утворень знаходить сама жінка. Робити це слід кожного місяця з 7 по 10 день від початку менструації. Найкраще це робити в душі, коли шкіра намилена та добре можна пропальпувати залозу. Одну руку треба закласти за голову, а другою циркулярними рухами від периферії до центру по годинниковій стрілці пропальпувати молочну залозу.
Слід пам'ятати про те, що молочні залози мають свої особливості: вони змінюються з віком, у період менструації, під час вагітності. Нормальна грудна залоза є нерівною на дотик та дещо збільшеною за п'ять-шість днів до і після місячних. А тому жінка повинна щомісяця проводити самообстеження, щоб зорієнтуватися, що є нормою для її залоз.
– Чи правда, що якщо жінка годує грудьми дитину, то у неї менша вірогідність захворіти на рак молочної залози? Наскільки довго Ви б радили годувати дитину грудьми?
– Процес лактації має тривати рік-півтора. Це позитивно вплине на здоров'я жінки в майбутньому. Молочна залоза "запрограмована" на лактаційну функцію. Тому її відсутність або надто тривалий термін (понад два роки) – теж не рекомендовані. 
– Чи є ще якісь симптоми, окрім виникнення ущільнення, які не можна ігнорувати?
– Це може бути деформація молочної залози. Кожна жінка знає форму своїх молочних залоз, і якщо вона бачить, що в неї в якомусь місці з'явилася легка деформація (асиметрія молочних залоз, втягнутий сосок, симптом лимонної кірки), треба звернутися до лікаря. Можливою ознакою захворювання є також виділення із соска. 
– Наскільки сучасна медицина може дозволити жінці повноцінно жити після того, як у неї виявили хворобу?
– Жінки, яким своєчасно виявили захворювання на ранній стадії, лікуються і живуть повноцінним життям. У деяких випадках, якщо стадія трішечки запізніла, проводиться так звана мала органозберігаюча операція. Звісно, багато що залежить від агресивності пухлини, але тим не менше у більшості випадків після операції у жінок зберігаються молочні залози. 
Але в будь-якому разі операція – це сильна психологічна травма для жінки. Саме в цей час вона потребує кваліфікованої медичної допомоги, підтримки з боку родини та близького оточення, а також психологічної допомоги та психореабілітації. 
А підсумовуючи усе сказане, жінкам я раджу бути уважними до себе, ходити на професійний огляд до лікаря, вести здоровий спосіб життя, не нервувати, не боятися і не думати про хворобу.
Завжди слід пам'ятати про те, що це захворювання лікується, і це не вирок. Просто чим раніше жінка звернеться до лікаря, тим більше буде шансів, що хворобу виявлять на ранніх стадіях, тоді лікування буде більш ефективним, менш вартісним і травматичним.
Вікторія ЗІНЧУК. 
Рак молочної залози – це найнебезпечніше захворювання, яке загрожує жіночому здоров'ю. За статистикою, рак молочної залози займає перше місце по захворюваності серед жінок України. Кількість випадків захворювання на РМЗ зростає: щороку на цей недуг хворіє понад 15 тисяч українок, з них кожна п'ята помирає. Кожні 35 хвилин лікарі діагностують новий випадок захворювання, а кожну годину від раку грудей помирає одна жінка. 
Цифри досить сумні. І, мабуть, у кожної жінки на думку спадає питання: "Як скоротити ризик розвитку раку молочної залози і виявити цю хворобу на ранніх стадіях?". На ці та інші запитання відповіла лікар-онколог Галина ЧИКОЛОВЕЦЬ.
– Галино Олександрівно, якщо говорити про загальні цифри захворюваності на рак молочної залози, то яка зараз ситуація на Ковельщині?
– Станом на сьогодні на обліку в онкологічному кабінеті Ковельського МТМО знаходиться 384 жінки. За дев'ять місяців 2021 року діагностовано 23 жінки з раком молочних залоз. З цієї кількості випадків шість – у занедбаному стані.
– Які фактори виникнення цього захворювання?
– Щодо факторів ризику, які здатні викликати передрак та РМЗ, то їх визначено чимало. Серед них – спадкова схильність до цього захворювання. Якщо його виявлено у матері, сестри чи у бабусі по материнській лінії, то у жінки є ризик захворіти. І хоч загалом спадкові раки займають невелику частку – 5-7 відсотків від усіх випадків, цим жінкам варто частіше проходити профілактичні огляди.
Має велике значення й стан репродуктивної системи жінки, тобто є ризик захворіти, якщо були пізні пологи (перша вагітність після 27 років) або ж коли жінка зовсім не народжувала.
В групі ризику – жінки, які ведуть нерегулярне статеве життя. Відсутність статевого життя може призвести до виникнення ендокринних порушень, дисгормональних станів, що, в свою чергу, може призвести до РМЗ. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 288
Читати далі

Повідомлення в номер / Борщ – страва українська

18.10.2021 Зінчук Вікторія Петрівна

борщБорщ – страва українська

Борщ вже пів тисячі років - головна страва на українських столах. Червоний, зелений, з грибами чи реберцями… Якщо в пошуковій системі "Google" набрати слово "борщ", то отримаємо близько тисячі рецептів цієї страви з приміткою, що готують його і поляки, і росіяни, і литовці… Але –  після українців. Борщ - це наші традиції, звички, це ті культурні практики, які передаються з покоління в покоління і які більшість українців вважає своїми.
Культура приготування українського борщу увійшла до Національного  переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. За роки існування його рецептура вдосконалювалася, адже культура їжі і культура рослин змінюється, і це впливає на смак і те, як страва виглядає. Так раніше борщ був без картоплі, а тим більше томатної пасти. Натомість у ньому було, наприклад, пшоно.
Класичного рецепту українського борщу немає. На Черкащині варять його з грибами, помідорами та квашеною капустою, на Сумщині - з яблуками, а в приморських містах додають рибу. У нас на Волині готують так званий чорний борщ. Цю давню волинську страву ще називали юшкою на свіжину. Вариться із свіжої крові, грудинки, картоплі. В деяких селах добавляють квашений столовий буряк, сушені гриби. Я не куштувала, але ті, хто куштував, кажуть, що смачнішого борщику не їли.
Фахівці вважають, що існування такого розмаїття варіантів саме й доводить нашу багату гастрономічну спадщину, яку потрібно зберігати і пропагувати. 
А що для вас найголовніше в борщі? Запитуємо у ковельчан.
– Буряк, картопля, квасоля. А із булочками з часником смакує ще краще, – каже домогосподарка Оксана.
– Звичайно, м'ясо, – говорить її чоловік – водій Олег. – Я часто буваю у дальніх і довготривалих поїздках. А як повертаюсь додому, дружина мене відгодовує смачним і ситним моїм улюбленим борщем.
– Найсмачніший борщ, що я їв, варить моя дружина, -- приєднався до розмови його колега Андрій. - Що вона там з ним робить, я не знаю, але виходить - супер! Думаю, найкраще борщ вдається, якщо він приготований з любов'ю.
Здавалося б, які там заперечення, що борщ - це суто українська страва? Аж ні. Вже традиційно зазіхали на наше росіяни. Мовляв, борщ ніякий не борщ, а просто буряковий суп. Ба більше - найголовніший російський суп, відкинувши на задній план безперечно їхні щі. 
Сьогодні експерти працюють над тим, щоб українську страву включили до культурної спадщини ЮНЕСКО. Для цього потрібно не просто довести, що це наша традиція – потрібно це задокументувати і надати докази, кажуть науковці. А їх, доказів, є багато. Наприклад, назви самих населених пунктів (села не честь борщу почали називати ще в ХІІІ столітті).
До речі, за версією американського видання CNN, український борщ – у списку двадцяти найсмачніших страв світу. 
Але чи всім українцям доступна ця страва? Так, поки що, мабуть, всім (особливо восени, коли ціни на овочі трохи дешевшають). Просто декому доводиться варити його без окремих інгредієнтів, наприклад, м'яса.
Червоний борщ – улюблена страва Олени та її сім'ї. Його варить щотижня. Але останнім часом, каже жінка, готувати борщ стало занадто дорого.
– Зварити борщ зараз дорогувато. У мене немає городу, тому всі овочі доводиться купувати, – розповідає вона.
А ось високі ціни на м'ясо і сало вже нікого не дивують. Тому дедалі частіше господині варять борщ без м'яса. Оленин борщ, який збирається варити вже сьогодні, буде теж вегетаріанським. Надалі ж, каже, буде вибирати для страви птицю.
Однак не всі купують все, що потрібно для страви. Жителька Ковельщини Марія майже весь борщовий набір вирощує в себе на городі.
– Купую тільки тоненьке сальце, з ним борщ виходить смачнішим, – говорить пенсіонерка. – Капуста, бурячок, квасолька, картоплина – все своє. Лише з городу виживаю. При такій пенсії, як, наприклад, в мене, не мати городу – це голодувати.
– Варю борщ дуже часто, – розповідає ковельчанка Валентина. – Нас у сім'ї четверо, і всі його люблять. Овочі не особливо дешевшають навіть восени. Купую весь овочевий набір – від картоплі і морквини до цибулі й буряка. Люблю варити борщ з квасолею і перчиком, але часто від них доводиться відмовлятися. Як і від м'яса. Раніше варила страву зі свининою, тепер частіше беру курятину, хоча вона не так смакує. Так само імпровізую з іншими улюбленими стравами, – наприклад, з голубцями, холодцем, пельменями. На жаль, такі наїдки із повсякденних поступово стають делікатесами.
У скільки ж обійдеться цієї осені господиням "король" українських  столів? Дізнавалася на ринку і у супермаркетах. 
Візьмемо простий рецепт борщу. Отож, за кілограм свинини нині доведеться заплатити від 110 гривень, кілограм картоплі обійдеться у 8 грн., стільки ж буряку – 7 грн., капусти - 4 – 7 грн., моркви та цибулі - відповідно по 8 – 14 та 8 – 12 гривень, півлітра сметани в межах 20 гривень. Що ж, підіб'ємо підсумки: за такого "розкладу": борщ можна приготувати, витративши в середньому 165 гривень.
Вікторія ЗІНЧУК.
Борщ вже пів тисячі років - головна страва на українських столах. Червоний, зелений, з грибами чи реберцями… Якщо в пошуковій системі "Google" набрати слово "борщ", то отримаємо близько тисячі рецептів цієї страви з приміткою, що готують його і поляки, і росіяни, і литовці… Але –  після українців. Борщ - це наші традиції, звички, це ті культурні практики, які передаються з покоління в покоління і які більшість українців вважає своїми.
Культура приготування українського борщу увійшла до Національного  переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. За роки існування його рецептура вдосконалювалася, адже культура їжі і культура рослин змінюється, і це впливає на смак і те, як страва виглядає. Так раніше борщ був без картоплі, а тим більше томатної пасти. Натомість у ньому було, наприклад, пшоно.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381
Читати далі

Повідомлення в номер / Віра Федосюк: "Сподіваюся, що парки будуть квітнути, як у моїй уяві"

18.10.2021 Зінчук Вікторія Петрівна
Віра Федосюк: "Сподіваюся, 
що парки будуть квітнути, як у моїй уяві"

IMG-3b13da32cc0d9595d3f413afe891f84c-VВіра Федосюк: "Сподіваюся,  що парки будуть квітнути, як у моїй уяві"

Парки завжди приваблюють і малечу, і дорослих. Перші йдуть туди за новими емоціями та враженнями, інші ж - аби відпочити, розслабитися, набратися позитивної енергетики. Ковельчани та гості міста також мають місця для релаксації та активних ігор і залюбки проводять час у парку культури та відпочинку імені Лесі Українки, парку імені Тараса Шевченка, парку Слави, на набережній та у інших відведених для відпочинку місцях.
Новий директор КП "Ковельські парки" Віра Федосюк працює на цій посаді вже чотири місяці. У неї чимало планів і сподівань. Про перші місяці роботи, те, які зміни очікуються на підприємстві, вона розповіла в інтерв'ю.
– Віро Іванівно, минуло чотири місяці з Вашого призначення. Розкажіть, що змінилося у місті протягом цього часу? Зокрема, Ви впритул зайнялися питанням озеленення території міста, ковельські парки на очах розквітають – у буквальному сенсі. Якими "сюрпризами" у вигляді естетичних рослинних ансамблів плануєте порадувати ковельчан у наступному сезоні?
– На посаду я була призначена 8 червня цього року. І найбільше, що мене не дуже приємно вразило, це те, що на той час жодної клумби у парку не було засаджено. Тому усі зусилля  були спрямовані, аби привести клумби хоча б до мінімально достойного вигляду. Але уже в роботі зрозуміла, що одними лише однорічними рослинами питання не вирішу. Адже знаю з досвіду попередніх років, що на клумбах нашого міста квіти починають цвісти десь з кінця травня-початку червня, коли починається "заселення" клумб літниками. А от якихось весняних квітів на наших клумбах немає. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 268
Читати далі

Повідомлення в номер / Не знаєш – не бери

07.10.2021 Зінчук Вікторія Петрівна

грибочкиНе знаєш – не бери

Грибний сезон у розпалі. На "тихе" полювання виходять як досвідчені, так і початківці. На Волині вже є перші цьогорічні жертви нерозбірливого споживання дарів лісу.
За інформацією ДУ "Волинський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України", у вересні до лікувальних закладів Волині з діагнозом "отруєння грибами" потрапили 10 хворих. Усі постраждалі споживали у їжу дикорослі гриби, власноруч зібрані у волинських лісах. Зокрема, серед них жителі Ковеля - бабуся з онуком. З їхніх слів, вони вживали у їжу смажені "сироїжки", котрі не піддавались попередній термічній обробці. На щастя, постраждалих було вчасно госпіталізовано, їм вдалося одужати.
Труяться різними грибами, наприклад, мухоморами, але найстрашніша – бліда поганка. Отрута вражає весь організм, особливо страждає печінка. Бліду поганку часто плутають із зеленицею, сироїжкою. Такий гриб голими руками брати не можна.
Небезпечні для людей також інші отруйні "двійники" їстівних грибів. Скажімо, серед опеньок є ціла низка отруйних так званих хибних опеньок. Лисички теж мають "близнюків", які більш яскраві і мають неприємний запах. 
А вам відомо, що для 70 відсотків людей гриби не є корисними? Дітям до 12 років і людям похилого віку взагалі категорично заборонені, бо шлунок їх погано перетравлює.
Але попри повідомлення про отруєння грибами, інші неприємні нюанси, пов'язані з ними, від цих дарів природи на столі мало, хто відмовиться.
– Урожай картоплі зібрав, то тепер зі спокійною душею можу йти в ліс по гриби. Це - і задоволення, і користь, – говорить мій сусід пенсіонер Василь Миколайович. - А яка смачна смажанка виходить у моєї дружини з опеньків. Білих трохи менше вдається знаходити, та на закрутки нам двом до картопельки узимку якраз вистачить.
– Мене з дитинства мама брала з собою по гриби. Це для мене відпочинок і ліки від стресу, – розповідає люблинчанка Тетяна, до якої напросилась за компанію до лісу. Наша перша знахідка - маслюк. Це їстівний гриб. Його розпізнати легко: ніжка та капелюшок слизькі, наче в олії. Під капелюшком - покривальце, що нагадує губку. А от якщо воно пластинчасте, краще не чіпати – це отрута, – попереджає моя співрозмовниця.
Погані гриби - пластинчасті. Зокрема, поганка і мухомор. Ці гриби до біди вистачить з'їсти один раз, а комусь може повести двічі. Тому краще дотримуватися головного правила грибників: якщо ти хоч на один відсоток сумніваєшся, що то за гриб – не ризикуй, адже це може стати останнім, що ви скуштуєте в житті.
Небезпечні вони тим, що містять отруйні речовини такі, як мускарин, мускардин, анатоксин, фалатоксин і гальвелова кислота. Майте на увазі: навіть якщо будете виварювати гриби пів дня, смертельна отрута з них не "вивітриться". 
Клінічна картина отруєнь грибами виглядає по-різному, залежно від того, які гриби людина вживала в їжу. Симптоми можуть з'явитися вже через 15 - 30 годин, а можуть і через добу та більше.
Отруєння грибами настає, якщо після їх споживання виникли нудота, блювота, діарея, галюцинації, втрата свідомості, біль у надчеревній ділянці і різке зменшення або навіть припинення сечовиділення, судоми. 
Що робити у такому разі? Негайно викликати "швидку". А поки медики у дорозі, промийте потерпілому шлунок – дайте йому випити підсоленої води і штучно викличте блювання. Після очищення кишечнику потрібно випити активованого вугілля (у розрахунку 1 таблетка на 10 кг ваги людини).
То, може, краще куштувати грибочки з прилавків? У супермаркетах за якістю харчових продуктів слідкує Держспоживслужба. А що зі стихійними ринками, де саме й збувають дарунки лісу? Прямуємо на один з таких, що на привокзальній площі. Тут грибів на будь-який смак та шлунок. Ціни також різні, а на деякі "кусаються". Наприклад, за невеличке відерце білих грибів просять 150 - 180 гривень, трохи дешевші лисички - півлітрова баночка 40 – 45, опеньок - 25 гривень. 
Продають тут і солені грибочки, й мариновані. Не знаю, як хто, але на свій страх і ризик, я б такі не купувала, довіряючи досвіду грибників-незнайомців. Адже якщо у баночці з маринованими грибами опиниться один лише неїстівний, то він може бути смертельним.
Надумавши купити з рук грибного маринаду, ви не можете знати, коли саме грибочки були законсервовані і як довго можна зберігати такі консерви. Адже для тих, хто не в курсі, у такій баночці з білими чи опеньками може бути найпотужніша отрута, що існує в природі, – бутолотоксин. Його легко можна "придбати" на ринку або "приготувати" у себе на кухні. Розпізнати небезпечний продукт на око неможливо. Отруїшся чи ні, як пощастить.
Отже, на замітку всім. Купуючи в магазині мариновані гриби, читайте етикетку, а от домашні зберігайте не більше двох років, але за низької температури в холодильнику (у підвалі така консервація "проживе" лише рік). 
Наслідки отруєння можуть бути фатальними. Уражаються печінка, нирки, шлунково-кишковий тракт. Спочатку через шість і більше годин після вживання грибів людина може відчувати біль у животі, нудоту, мати пронос. Людина може померти за добу. 
До речі, в поєднанні з алкоголем гриби теж можуть бути небезпечними для життя. Закусивши ними після келиха міцного, можна влаштувати собі незаплановану екскурсію до реанімації, адже завдяки спирту з грибів виділяються шкідливі речовини, які далі легко потрапляють у кров і викликають отруєння різного ступеня тяжкості.
Але чи варто зовсім відмовлятися від лісових дарунків? Не обов'язково. Адже які тільки корисні речовини не входять до складу грибів: і аскорбінова кислота, і нікотинамід, і тіамін та інші водорозчинні вітаміни, вуглеводи, білки та жири. А який у них неймовірний смак і запаморочливий запах! Насмажиш білих грибочків, викладеш мариновані опеньки – і від страви не відірвешся.
Отож, смачного! І не забувайте бути обережними.
Вікторія ЗІНЧУК.  
Грибний сезон у розпалі. На "тихе" полювання виходять як досвідчені, так і початківці. На Волині вже є перші цьогорічні жертви нерозбірливого споживання дарів лісу.
За інформацією ДУ "Волинський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України", у вересні до лікувальних закладів Волині з діагнозом "отруєння грибами" потрапили 10 хворих. Усі постраждалі споживали у їжу дикорослі гриби, власноруч зібрані у волинських лісах. Зокрема, серед них жителі Ковеля - бабуся з онуком. З їхніх слів, вони вживали у їжу смажені "сироїжки", котрі не піддавались попередній термічній обробці. На щастя, постраждалих було вчасно госпіталізовано, їм вдалося одужати.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 347
Читати далі

Повідомлення в номер / Якби собаки могли розмовляти...

30.09.2021 Зінчук Вікторія Петрівна

060120102188Якби собаки могли розмовляти...

"Якби собаки вміли розмовляти, я б, можливо, з людьми не розмовляв би зовсім", — якось почула від знайомого цей вислів. І згоджуюся з ним у деяких випадках стовідсотково. 
Якщо можна так сказати, тварини по суті своїй — безгрішні. Бо навіть якщо вони завдали комусь зло, то це робили несвідомо. У тварин немає такого розуму і розуміння добра і зла, як у людини. Вони керуються інстинктами. Адже тварини не вбивають собі подібних заради наживи, втіхи чи просто так. Тварини не кидають своїх дитинчат напризволяще, не намагаються їх спекатися. На жаль, це притаманне “високоінтелектуальним” істотам — людям.
Водночас, хто має вдома собачку чи котика, іншу тваринку, точно вам скаже, що вірніших, відданіших, люблячих створінь годі й шукати (перевірено на власному досвіді). Вони — друзі, члени сім'ї.
Скільки себе пам'ятаю, в моїй домівці завжди були домашні улюбленці. У родині всі любили тваринок. Найбільша моя "слабкість" — котики. Барсика, чорного й рудого Томасів, бешкетника Яшу згадую з усмішкою й, звісно, із сумом, бо вони — друзі мого дитинства, юності, зрілих років, на жаль, не вічні. Вони, мої любі пухнастики, не тільки вміли стрес знімати чи побавитись — вони шкодували, співчували, завжди чекали, любили всім своїм маленьким серцем.
Зараз тваринки в моєму домі немає. Але це — маленька перерва. Лишень доня трішки підросте, і в нас обов'язково з'явиться чотирилапий друг. Хоча у неї він уже є, і не один. Майже щодня моя дворічна донечка (на світлинах) поспішає на чергову зустріч із сусідською собачкою-лабрадором Ліндою. Вони, можна сказати, ростуть разом. Щоправда, Лінда дещо переганяє мою Сашуньку, але від цього їхня дружба не слабшає. 
Швидше навпаки. Якби ви бачили, як ця добродушна собачка відчайдушно захищала її від двох  дворняжок, які випадково до нас підійшли. Гавкала на них, від Саші ні на крок не відступала, поки ті собачки не побігли собі геть. А як вони граються, бігають — дитячій радості немає меж. Після такого "спілкування" моя донечка стає якоюсь спокійнішою, краще спить, не вередує. Так що раджу всім таку "собакотерапію". 
А ще ми з донечкою полюбляємо бувати в гостях у поні Оскара, який є одним із мешканців конеферми "Фасти", що поблизу Люблинця. Він і покатає, і дасть погладити свою кошлату гривку, а за це отримує смачненьке печиво. 
А які там красиві коники! Справді благородні й величні створіння. Нині на фермі — майже два десятки породистих коней. Тож бажаючі покататися чи освоїти кінну їзду можуть сміливо сюди завітати. Тут гостинно зустрінуть — усе покажуть, розкажуть.
Не маленький на фермі й пташиний двір. Кури, качки, індики, гуси, фазани і навіть павич — подивитись є на кого. Окрім крилатих, тут добре почуваються кози і вівці, на радість дітлахам живуть тут собачки і котики.
Але головне — атмосфера. Видно, що господарі люблять своїх годованців, адже всі тварини майже ручні, не бояться людей і чудово почуваються.
Отож, любімо братів наших менших, прищеплюймо любов до чотирилапих і крилатих нашим дітям, онукам. Адже їм, як і людям, потрібні турбота, ласка і любов. 
Вікторія ЗІНЧУК.
"Якби собаки вміли розмовляти, я б, можливо, з людьми не розмовляв би зовсім", — якось почула від знайомого цей вислів. І згоджуюся з ним у деяких випадках стовідсотково. 
Якщо можна так сказати, тварини по суті своїй — безгрішні. Бо навіть якщо вони завдали комусь зло, то це робили несвідомо. У тварин немає такого розуму і розуміння добра і зла, як у людини. Вони керуються інстинктами. Адже тварини не вбивають собі подібних заради наживи, втіхи чи просто так. Тварини не кидають своїх дитинчат напризволяще, не намагаються їх спекатися. На жаль, це притаманне “високоінтелектуальним” істотам — людям.
Водночас, хто має вдома собачку чи котика, іншу тваринку, точно вам скаже, що вірніших, відданіших, люблячих створінь годі й шукати (перевірено на власному досвіді). Вони — друзі, члени сім'ї.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 172
Читати далі

Повідомлення в номер / Бідна країна чи країна бідних

18.03.2021 Зінчук Вікторія Петрівна

кошельБідна  країна  чи  країна  бідних

Бідна країна – так називають Україну в заможній Європі. Але таке визначення, на мою думку, трохи хибне. Бо хіба в бідній країні мають можливість платити такі космічні зарплати окремим державним чиновникам, суддям, прокурорам? Отож, правильно було б нас трохи по-іншому “класифікувати”. Країна бідних – оце про нас. Бо таки більшість з нас опинилися на межі виживання, а хтось знаходиться вже й поза нею. 
"Більше шести мільйонів українців можуть опинитись за межею бідності", – про це ще перед початком пандемії заявляли у Міжнародній організації ЮНІСЕФ. Там зазначили, що рівень бідності в Україні зросте майже вдвічі. Однак це зовсім не бентежило Президента України Володимира Зеленського, котрий, пам'ятається, зарплату в 5 - 6 тисяч гривень його співвітчизників не вважає скрутою. Мовляв, у нас це не є бідністю. І як би не хотілося, та змушена погодитися з цим. Бо в багатьох українців місячна зарплата й до цих "висот" не дотягує. 
Та й на п'ять-шість тисяч у місяць з нашими цінами хіба розживешся? Бо вони, на відміну від наших зарплат, йдуть в ногу з європейськими. Розрахуємо хоча б на одну людину. Візьмемо мінімальні базові потреби для життя. Їжа: хліб, м'ясо, крупи, молочні продукти, овочі та фрукти. Виходить близько трьох тисяч гривень. Товари побутової хімії та господарства – 150 гривень. 
При цьому, враховуючи, що все має бути найдоступнішим і найдешевшим. Транспорт – десь 200-300 гривень. "Комуналка" однокімнатної квартири – літом близько 400 гривень, взимку півтори тисячі гривень. Виходить десь 4 тисячі гривень. І це той рівень існування, коли не враховувати інші нюанси: наприклад, витрати на одяг та взуття, ліки, абонплату, Інтернет та багато чого іншого. У такому разі можна забути про розваги та відпочинок, подарунки для близьких тощо. А от, наприклад, тільки один суддя Конституційного суду України державі обходиться у 21 мільйон гривень на рік.
– Доводиться економити на всьому, окрім того, що стосується донечки. Вона ще зовсім маленька, то як її трішечки не балувати? – каже Наталія, мама дворічної Настуні. – Я – у декреті. Отримую 860 гривень допомоги на дитину. Чоловік працює на залізниці. Отримує мінімалку. Про себе вже й не думаємо, аби дитині на все, що треба вистачало. Але донька росте, і її потреби теж зростатимуть. Вийду на роботу, доходи збільшаться, але ненабагато. Тож є про що думати. 
– Здається, у нашій країні звичайній людині поки вдається не економити хіба що на повітрі. Все інше – або у секонд-хенді, або у "комісіонці", або ніде. У мене, наприклад, майже всі зароблені кошти витрачаються на харчі, та й ті – першої необхідності, – говорить Анна, котра працює продавцем у магазині на шість тисяч зарплати.
– Не скажу, що ми бідуємо, але що живемо у достатку, теж не можу сказати, – зізнається Тетяна, мама чотирирічного Артема. – Перед тим, як на місці влаштуватися на роботу, чоловік по пів року пропадав на заробітках у Польщі. Заробляв непогано, але морально втомився, бо важко не бачити так довго сім'ю, не знати, як синочок підростає. Зараз працює на лісопилці. Щоб заробленого вистачало, буває, працює по 15 годин на добу. Та хоча б єдиний вихідний вдається присвятити сім'ї.   
– Все дорого. Ціни піднялися до небес. За дві з половиною тисячі пенсії хіба можна нормально жити? Купую лише найнеобхідніше – хліб, макарони, крупу. Іноді молоко, яйця, – жаліється бабуся, яка в супермаркеті попросила допомогти насипати їй цукор. – От і цукор. Ще тиждень тому, як заходила, кілограм коштував майже 22 гривні, тепер – майже 23. І так усе. Маю трьох синів, у яких свої сім'ї, і які допомагати мені не можуть, бо треба дітей годувати, а робота то є, то її немає, – журиться старенька. 
Якось по телебаченню під час одного з політичних ток-шоу слухала діалог представників нинішньої влади і влади-екс на тему захмарних зарплат держчиновників. Депутат від правлячої ланки на підвищених тонах запитував у свого опонента про те, як можна було призначити мільйонну зарплатню очільнику Нафтогазу. Той, у свою чергу, відповів запитанням на запитання: а як можна було продовжити йому контракт із такою ж зарплатою? Вийшла розмова ні про що. Даруйте за порівняння, але це трохи скидається на те, якби вони один в одного запитали, що перше з'явилося на світ – яйце чи курка? 
На жаль, в нашій державі настільки багато безглуздя й недолугості, що хочеться сісти й посміятись, а потім від безвиході заплакати. А тим часом у прямих ефірах наші політики сваряться, доводить кожен свою правоту. Коли  їх послухаєш, то хто б не виступав, то всі праві, всі мають рацію. Ті, хто були при владі, вважають, що під час їхнього керівництва жилося найкраще; ті, хто прагнуть до неї, нині, переконують, що без них з "провалля" країна не вибереться. А хто сьогодні "на коні", ніяк не скинуть з очей рожевих окулярів і стверджують, що все добре… Ну, майже добре.
Але хай би в очі це сказали тій бабусі з супермаркету і її синам чи старенькій, яка посеред вулиці підійшла до мене й попросила дати грошей на хліб, бо не вистачає… 
Вікторія ЗІНЧУК.
l 
На продовження теми
А тим часом мінімальні зарплати розвинених країн Європи у 8-12 разів перевищують мінімальну зарплату в Україні. У Франції, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, за даними Євростату, цей показник становить понад 1500 євро на місяць. Як бачимо, це навіть втричі вище, ніж середня зарплата в Україні. Дивуватися тут нічому, адже за рівнем ВВП на душу населення Україна на найнижчій позиції серед європейських країн. Якщо в Україні ВВП на душу населення становив 9,283 доларів (поруч з нами Філліпіни – 8,936, Йорданія – 9,433, Ямайка – 9,447 доларів), то у Франції – 45,775, у Німеччині – 52,559, у Бельгії – 48,245, у Нідерландах – 56,383 доларів.
Бідна країна – так називають Україну в заможній Європі. Але таке визначення, на мою думку, трохи хибне. Бо хіба в бідній країні мають можливість платити такі космічні зарплати окремим державним чиновникам, суддям, прокурорам? Отож, правильно було б нас трохи по-іншому “класифікувати”. Країна бідних – оце про нас. Бо таки більшість з нас опинилися на межі виживання, а хтось знаходиться вже й поза нею. 
"Більше шести мільйонів українців можуть опинитись за межею бідності", – про це ще перед початком пандемії заявляли у Міжнародній організації ЮНІСЕФ. Там зазначили, що рівень бідності в Україні зросте майже вдвічі.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443
Читати далі

Повідомлення в номер / Поїдемо, але без музики

27.07.2020 Зінчук Вікторія Петрівна

маршруткаПоїдемо, але без музики

Комітет Верховної Ради з питань транспорту та інфраструктури 17 червня підтримав законопроєкт "Про внесення змін до статті 40 Закону України "Про автомобільний транспорт" (щодо заборони акустичного насильства). 
"Протести проти акустичного насильства, суперечки про мову, жанр, зміст аудіовізуального продукту, що транслюється в салоні транспортного засобу, призводять до конфліктів пасажирів з водіями чи між собою. Такий стан справ негативно впливає на дотримання прав людини, громадське здоров'я та безпеку в транспорті", – йдеться в документі, під яким підписалося 15 депутатів різних фракцій, котрі, в свою чергу, сподіваються, що ухвалення Закону "дозволить захистити пасажирів від акустичного насильства в транспорті, усуне пов'язані з ним напругу і дискомфорт".  
Якщо Закон ухвалять, водіям рейсових автобусів буде заборонено транслювати в салоні фільми зі звуком, музику чи інші звукові сигнали, крім інформації про поїздку. Таксистам теж хочуть заборонити включати музику в салоні без згоди всіх пасажирів. 
Водій також має право не допускати в громадський транспорт пасажира, який "створює шум у салоні, зокрема, за допомогою технічних пристроїв".
"Ухваливши цей законопроєкт, парламент запровадить в Україні правила, які діють в усьому цивілізованому світі. Пасажири на всіх видах транспорту зможуть їхати в тиші, а не доводити водіям своє право не слухати звуки "шансону" чи якогось серіалу. Трансляція звуку музики чи фільмів на пасажирських рейсах дозволятиметься лише через навушники", – написав один з ініціаторів законопроєкту, депутат та екс-очільник Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович. 
Ця ініціатива стала наслідком інциденту в автобусі, що трапився в ніч на 27 січня, коли військові волонтери Ярина Чорногуз і Анастасія Конфедерат поверталися з Луцька в Київ з похорону загиблого на Донбасі військового. За словами волонтерок, в салоні транслювався російський серіал, що їх вкрай обурило.
А ми, у свою чергу, спробували з'ясувати, чи принципові в цьому плані ковельчани і чи не заважають їм музика та фільми в громадському транспорті?
Олександр, водій "маршрутки":
– Чи там у парламенті більш серйозних проблем не бачать? Краще подумали б наші народні обранці, як з коронавірусної кризи виходити, інших криз, яких в нас вистачає в кожній галузі. А те, з музикою їхати в автобусі чи ні, вже якось і без них розібратися можна.
Тетяна, вихователька у дитсадочку: 
– Я проживаю у віддаленому від центра міста мікрорайоні, тому громадським транспортом користуюсь майже щодня. Чи заважає мені музика в салоні "маршрутки"? Якось на це не зважаю, а значить, не заважає. Заважають незручні місця для сидіння, "товкучки" в час-пік, інші нюанси, пов'язані з комфортністю пасажирських перевезень. А музика, якщо вона приємна й при цьому ніхто тобі не наступає на ноги, – це, як на мене, лише позитивне доповнення.
Юлія, аптекар:
– Залежить від настрою. Якщо в сім'ї, на роботі, загалом у житті все ладиться, то на такі дрібниці просто не звертаєш уваги.
Василь, будівельник:
– Якщо звучить якісна українська музика, то я не проти, щоб водії її вмикали, тільки, звісно, не голосно.
Неоніла Йосипівна, пенсіонерка:
– Громадський транспорт – це не концертна зала. Пасажирів музика може дратувати, а водія відволікати. А ще мені не до вподоби, як зараз дуже часто заходять в автобус люди у навушниках. Інколи через те, що вони не чують, коли до них звертаєшся, не можна нормально пройти, не допитаєшся у них виходять вони чи ні.
Анна, бухгалтер:
– Пригадую, якось їхала у "маршрутці", в якій було повно людей, а водій на весь салон увімкнув якусь російську "попсу" і ще й під неї підспівував. Тоді ніхто не дав йому зауваження, хоча не одну мене це роздратувало й стривожило. Водієві за кермом і з пасажирами не слід втрачати пильність й аж так розслаблятися. Тому я проти музики в громадському транспорті.
Ігор, працівник приватного підприємства:
– Нехай собі буде музика! Від тої радості, що вже, нарешті, у нас після аж надто затяжного  карантину запустили автобуси, хай там хоч і у дзвони дзвонять.          
Підготувала 
Вікторія ЗІНЧУК.
Комітет Верховної Ради з питань транспорту та інфраструктури 17 червня підтримав законопроєкт "Про внесення змін до статті 40 Закону України "Про автомобільний транспорт" (щодо заборони акустичного насильства). 
"Протести проти акустичного насильства, суперечки про мову, жанр, зміст аудіовізуального продукту, що транслюється в салоні транспортного засобу, призводять до конфліктів пасажирів з водіями чи між собою. Такий стан справ негативно впливає на дотримання прав людини, громадське здоров'я та безпеку в транспорті", – йдеться в документі, під яким підписалося 15 депутатів різних фракцій, котрі, в свою чергу, сподіваються, що ухвалення Закону "дозволить захистити пасажирів від акустичного насильства в транспорті, усуне пов'язані з ним напругу і дискомфорт".  
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 497
Читати далі

Повідомлення в номер / З людьми і для людей

04.05.2020 Зінчук Вікторія Петрівна
З людьми 
і для людей

ручкаЗ людьми  і для людей

Не просто поспівчувати – але й допомогти, не тільки пообіцяти – але й виконати, не лише вислухати – а й порадити, взяти на себе ініціативу. Саме такою є громадська активістка, волонтерка,  мешканка Поворська Олена Джумберівна МЕРЗЛЯКОВА. 
Саме такою, а ще щирою, відвертою, людяною і щедрою любов'ю до діток, знаю її я. І не можу не захоплюватися цією жінкою, котра часточку свого серця, власне, час та енергію дарує не тільки своїм двом донечкам, двом синам та двом онукам, але й іншим малюкам. Бо їхні радісні оченята, веселий сміх – єдина винагорода, якої прагне. Знаю про це не з розповідей, а з власного досвіду, бо в непростий для мене і моєї маленької донечки час Олена підтримувала нас, допомагала як рідним. Дякую їй за це безмежно!
– Чужих дітей не буває. Тому не можу залишатися байдужою до проблем матусь, котрі опинилися в скрутному становищі. Намагаюся підтримувати, чим можу.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 515
Читати далі

Повідомлення в номер / Як нас дурять

04.05.2020 Зінчук Вікторія Петрівна

коронаЯк нас дурять

Коронавірус – сьогодні, мабуть, найбільш вживане слово як в Україні, так і в світі. Коронавірусна хвороба та її наслідки – тема номер один у ЗМІ, більшість політичних рішень так чи інакше з нею пов'язані, вона повсюдно на устах. Варто лишень вийти з дому, й про це нагадують напівпорожні вулиці, маски на обличчях людей, черги біля продуктових магазинів… 
А, як відомо, чим більше розмов, тим більше різних чуток, пересудів, побрехеньок й маячні, які сьогодні називають новомодним словом  – фейк. 
У мережі поширюються чисельні "качки" про корона–вірусну інфекцію. Їх розповсюджують через соціальні мережі, телефонні чати.  
Ось, наприклад, найпопулярніша вигадка Москви: коронавірус – це секретна біологічна зброя США або НАТО. Хворобу буцімто спеціально вивели в таємних лабораторіях, а потім заразили нею Китай. Ще одна теорія змови, яку придумав Кремль, – covid-19 до Євросоюзу завезли мігранти, а тому його стрімко розносять саме біженці. Російські медіа також активно поширюють фейки про існування вакцини від коронавірусу й запровадження масового щеплення у країнах ЄС. 
Слідами Росії йде й Китай. Він не лише поширює фейки, написані Москвою, а й складає власні. Так низка провладних китайських ЗМІ поширила інформацію, що коронавірус до Уханю завезли американські армійці ще у жовтні 2019 року. Тоді у Китаї відбувалися Всесвітні військові ігри.   
Але поки зупинюся на цьому й нагадаю, що Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно розглядає дві версії походження цього вірусу: перша – він еволюціював у тварині (ймовірно, в кажана), або ж – потрапив до людей ще в нешкідливому стані і непомітно передавався від людини до людини, поки не став небезпечним для нас.
Будь-яка брехня небезпечна. Особливо, якщо вона стосується здоров'я. З'явилося й на цю тему чимало "баєчок", які поширюються з вуст у вуста чи набирають тисячі переглядів у соцмережах. А поширення неправдивих чуток, дезінформації, маніпулятивних речей про коронавірус, які розповсюджуються значно швидше, ніж сам коронавірус, сіють паніку, збивають з пантелику, заганяють у депресію й можуть нашкодити більше, ніж сама хвороба.    
Отож,  не вірте в те, що часник, цибуля, лимон та імбир допомагають від недуги. Тому не потрібно спустошувати полиці супермаркетів, скуповуючи ці продукти. Збалансоване і регулярне харчування – ось що найкраще для імунітету. Запам'ятайте: вітамін С не спроможний його підвищити. Але якщо все ж хочете перестрахуватись, то не витрачайтеся на дорогі лимони – справжнім джерелом вітаміну С є набагато доступніша шипшина.
Пити багато води теж корисно. Але запобігти зараженню на коронавірус це не допоможе. Вода не зупинить вірус, котрий вже потрапив на ваші слизові (очі, рот чи ніс), і не здатна якимось чином "вимити" його з організму.
Не допоможе і полоскання горла водою (ані теплою, ані підсоленою). Це може заспокоїти біль у горлі, але немає жодних доказів, що це вб'є коронавірус чи зупинить його проникнення в легені.
На жаль, й регулярне промивання носа сольовим розчином не допоможе не заразитися. ВООЗ зазначає, що існує кілька доказів того, що такий метод може допомогти людям швидше одужати від застуди. Однак респіраторним інфекціям це не запобігає.
Що вже говорити про алкоголь та цигарки. Налягаючи на спиртне, ви лише поповните ряди тих, хто страждає від серцево-судинних захворювань. Паління теж вбиває серцево-судинну систему, згубно впливає на легені, а це при пандемії точно недоречно. Під час куріння  людина ще й частіше торкається обличчя, а, отже, ризик заразитися коронавірусом вищий. Тому думки, нібито гарячий дим дезінфікує дихальні шляхи – нісенітниця із нісенітниць. 
Думка, що вакцини, які захищають від пневмонії, створюють імунітет від covid-19, неправильна. Й самої вакцини від коронавірусу поки що немає. Науковці лише на етапі розробки. Хоча днями з'явилась новина про те, що Великобританія запустила у масове виробництво потенційну вакцину проти covid-19. А от у Китаї повідомили про вдале її випробовування. 
Не ловіться на рекламу, що закликає купувати будь-які засоби "для профілактики" чи "знищення вірусів", адже ліків від covid-19 також не існує. Однак інфіковані вірусом повинні отримувати допомогу для полегшення та лікування симптомів, а ті, хто страждає важкими захворюваннями, мають турбуватися про належну підтримуючу терапію. 
А ще важливо пам'ятати про те, що антибіотики "не працюють" проти вірусів – вони знищують лише бактерії. 
Клімат чи погода не впливають на передачу коронавірусу. Вірус covid-19 може передаватися і в холодних, і в теплих регіонах, і зимою, і влітку. Нормальна температура тіла людини становить 36,5 0С – 37 0С, незалежно від температури повітря. Тому захищатися від зараження треба завжди.
А що там з масками? Фейкери, звичайно ж, не оминули й цю тему. Ось тітонька з Інтернету розповідає, як захистити себе не тільки від коронавірусу, але й від інших вірусних інфекцій. Для цього вона радить до медичної маски прикріпити жіночу прокладку, промочивши її прополісом. Не вірте і не випробовуйте цей метод на собі, адже лише отримаєте проблеми зі слизовою носа. 
Медичні маски – це взагалі окрема розмова. Бо, на мій погляд, обов'язкове їх використання на вулиці – це теж у наших умовах не дуже продуманий, ба навіть хибний крок. Маски мають бути на обличчі в медичних закладах або ж там, де є велике скупчення людей, впевнені лікарі-інфекціоністи. А от повсякчас смикати їх на обличчі, поправляти, носити у кишенні чи сумочці, а потім знову одягати (більшість так і робить, судячи з не дуже-то  охайного вигляду масок, які дехто носить), аж ніяк не допоможе запобігти коронавірусній інфекції. 
Швидше навпаки, бо саме на медичній масці коронавірус живе найдовше. І не забуваймо, що маска не захищає від зарази – її слід носити, аби не поширювати хворобу і міняти кожні дві години або після кожного використання. Тож навіщо таким чином провокувати здійснення прогнозів МОЗ, де передбачають, що коронавірусом в Україні перехворіє 80 відсотків громадян?
Але зважаючи на те, що у нас коїлось і коїться з пожежами в Чонобильській зоні й не тільки, станом повітря, яким ми дихаємо, нам доведеться ходити у масках і без коронавірусу.
Підготувала  
Коронавірус – сьогодні, мабуть, найбільш вживане слово як в Україні, так і в світі. Коронавірусна хвороба та її наслідки – тема номер один у ЗМІ, більшість політичних рішень так чи інакше з нею пов'язані, вона повсюдно на устах. Варто лишень вийти з дому, й про це нагадують напівпорожні вулиці, маски на обличчях людей, черги біля продуктових магазинів… 
А, як відомо, чим більше розмов, тим більше різних чуток, пересудів, побрехеньок й маячні, які сьогодні називають новомодним словом  – фейк. 
У мережі поширюються чисельні "качки" про корона–вірусну інфекцію. Їх розповсюджують через соціальні мережі, телефонні чати.  
 
Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 744
Читати далі

Повідомлення в номер / Карантин: чого боятись більше

09.04.2020 Зінчук Вікторія Петрівна

маскиКарантин:  чого  боятись  більше?

Зачинені навчальні заклади та сфера послуг, патрулі на вулицях, суворі транспортні обмеження і люди у медичних масках – в таких умовах ми живемо уже четвертий тиждень. 
Україна була однією з останніх країн в Європі, де з'явився коронавірус, тому карантин запроваджено саме вчасно: аби Італія чи Іспанія не повторилися у нас, влада запровадила режим надзвичайної ситуації. Однак ставлення до введених заходів в нашому суспільстві досить різне.
– Страшно, адже вірус можна легко підхопити, – каже одна моя знайома. – Ну, помиєш ти добре з вулиці руки, не торкаєшся ними обличчя надворі. А мобільний телефон? Ми ж підносимо його до вуха й на вулиці також руками, якими перед тим відкривали двері магазину, трималися за поручні в автобусі, розраховувалися готівкою.     
Декого турбує зовсім інше: мовляв, зараз головна проблема з грішми не в тому, що на них може бути вірус, а в тому, що їх немає.
– Мені потрібно вже шукати роботу, а роботи для мене ніде немає, – бідкається 32-річна Надія, продавчиня на ринку. – Й без того ледь вистачало на життя. Орендую квартиру – майже все витрачалося на неї. А тепер опинюся на вулиці. Хіба що прибиральницею десь візьмуть чи двірником. А ні, то на останні гроші візьму таксі і поїду в село до батьків.
І така проблема – проблема безгрошів'я та безробіття  нині в багатьох. За даними соцопитувань, в Україні внаслідок коронавірусу постійні доходи втратив кожен третій, кожен десятий – залишився без роботи.  
– Нам радять, які фільми дивитися і книги читати під час карантину, але, чесно кажучи, зовсім не до цього. Мені простіше, бо живу з батьками. На їхню пенсію, хоча й мінімальну, якось протримаємось, – розповідає офіціантка Ірина.
Незвично себе почуває так довго удома й не зовсім впевнений у завтрашньому дні 33-річний водій автобуса міжобласного сполучення Олексій. 
– Що роблю на карантині? Граюся з дітьми, читаю книжечки, бо дитсадки зачинені. Загалом є в цьому й позитив, бо довше можу проводити час зі своїми двома малюками. Але є й "мінус", причому величезний. Заощаджень немає, позичити ніде. Щоб пережити карантин, хочу в ломбард здати телефон, може, ще які речі, якщо вони, звісно, відчинені. 
У когось інша проблема.
– Працюємо я і моя дружина за звичним графіком. Бабусі з дідусями далеко, тож наша чотирирічна Анюта по черзі то з дружиною, то зі мною, – розповідає торговий експедитор Володимир. – Сьогодні зі мною. Коли відлучаюся ненадовго у справах, залишаю її у машині – з мобільним телефоном грається. Але частіше доводиться брати її з собою. Тож у нашому варіанті, можливо, безпечніше було б, якби дитина знаходилась у дитсадочку.
Багатотисячна армія заробітчан теж вдома, і їм також потрібна робота. Але тут не тільки у цьому проблема. Тепер коли всі вони пороз'їжджалися по своїх домівках просто неможливо проконтролювати, чи не потрапить коронавірус разом із ними.
– В моїх сусідів через хату повернувся з Польщі син. Окрім батьків, вдома чотиримісячна дитина, іще маленькі діти, його дружина, – якось почула від жінки у черзі до магазину одну історію з життя. – Відразу по приїзді оселився в літній кухні і житиме там два тижні. Лише їжу під дверима йому залишають.
То добре, що цей чоловік такий свідомий та відповідальний. Але ж багато хто цьому не надає значення, а комусь просто самоізолюватись немає як і де. Куди діватися, коли квартира однокімнатна, та й дві кімнати, три теж, коли що, то від цього не врятують. А куди подітись? Жити в готелі чи, може, в лісі?
Про це повинна була заздалегідь подбати держава, перш, ніж вводити жорсткий карантин. Бо, на мою думку, здорові працездатні люди, на яких тримається наша економіка, таки мають працювати, не забуваючи при цьому про застережні заходи. А у нас все навпаки: хто входить в групу ризику, сьогодні вільно пересувається країною, а здорові – сидять на карантині. 
Навіщо були тоді ті Нові Санжари? Згадаймо, з яким шоком і стресом зустрічали там місцеві своїх співвітчизників з Китаю, які два тижні перебували в ізоляції. Треба було продумати, як діяти й з сотнями тисяч українців, котрі приїхали з країн, де лютує епідемія. Але не поселяти їх в готелі на кшталт "Козацький" у Києві, де щоби пообідати, потрібно заплатити більш, ніж тисячу гривень. 
Тож наша економіка теж пішла на карантин. Люди сидять без роботи, а, отже, без "живої" копійки, бо й без того більшість ледве дотягує від зарплати до зарплати. А тим часом наші "верхи" сподіваючись на допомогу з боку, не втрачають часу, працюють. Напрацювали так званий земельний Закон. Запустили другий етап медичної реформи і надто цим не переймаються. А позакривають туберкульозні лікарні і з ними разом психлікарні, й covid-19 нам здасться ще "квіточками": дев'яносто відсотків захворівших на коронавірус видужають, обійшовшись кашлем і температурою, а от з туберкульозом без серйозного лікування не обійдеться. 
На жаль, сьогодні Україна – номером один у негативному списку серед країн Європи, де є туберкульоз. Лише за офіційною статистикою Міністерства охорони здоров'я, від туберкульозу щодня помирає 10 людей. 
– Головне, аби коронавірус не вразив наші голови, – каже мій сусід-пенсіонер. – Сотні тисяч заробітчан з-за кордону розпустили по всій Україні. Ті, що не працювали, так і не працюють й так само вештаються на вулиці, п'ють горілку у дворах. А кажуть, що пішли на карантин. З нього толку, вибачте, як з козла молока. Чув по телебаченню, вчені встановили, що коронавірус за кілька годин гине при температурі повітря 370С. Тож якщо літо виявиться таким же спекотним, як торік – ми врятовані!
Цілком погоджуюся з дідусем. А тут, як на те, продукти дорожчають. Живу в Люблинці. Зараз через карантин "відрізана" від міста, тому мушу скуповуватися в місцевих магазинах. Там і без того завжди все було  дорожчим, а тепер тим більше. Скажімо, овочі на борщовий набір вже почали підніматися в ціні. В одному з магазинів цибуля вартує 27 гривень за кілограм, морква й буряк – 9 - 10 грн./кг, картопля – 11 – 13 грн./кг, капуста – 7–10 грн./кг. 
Але, як виявилося, у ковельських супермаркетах "картина" теж не надто відрізняється, хоча поки що ціни на ці овочі прийнятніші. Лише, на мій погляд, акційних цін поменшало. Менеджер одного з супермаркетів пояснила, що ціни на деякі продукти зростають через те, що піднімають вартість постачальники. Окрім того, подорожчання овочів – це сезонне явище, ціни у травні будуть падати.
А от чого у нас в Люблинці поки вистачає, так це масок. В аптеці вони є, продають саморобні власноруч пошиті. До речі, маски, які не так давно в аптеках коштували від 2 гривень, тепер пропонують придбати за 15 – 25 гривень. Одноразові, ті, що з аптеки, коштують 15 гривень (не забуваймо, що їх треба міняти кожні дві години). Відповідно дорожчі – можна випрати чи стерилізувати. На них зараз ще той ажіотаж, зважаючи на те, що з минулого понеділка маски для кожного – обов'язковий "аксесуар": без них неможна з'являтися у громадських місцях.
Правильно, захищатися треба. Але ж маски не захищають від коронавірусу (для цього потрібні респіратори), їх треба носити тим, у кого є відповідні симптоми, аби не заразити інших. Ну, вийшли ви в масці за продуктами, взялися за дверну ручку, а потім поправили маску на носі – от і маєте коронавірус. Та жарти жартами, а якщо серйозно, то постійно з маскою на обличчі – справжнє випробування для людей з окулярами. Знаю, пробувала. Скло пітніє, нічого не видно, і в результаті руки хочеш ти того чи не хочеш – постійно на обличчі. Як тут зарадити?
Паніка – оце найгірше. Тож, як радить лікар Комаровський, не треба скуповувати лимони та імбир, які зараз серйозно підскочили в ціні, а жодного стосунку до зміцнення імунітету не мають. Захищати потрібно наші слизові. Для цього провітрюйте приміщення, при цьому вологість повітря в квартирі має складати п'ятдесят відсотків. А ще слід дотримуватись півтораметрової відстані одне від одного, добре мити руки і зберігати спокій.
Вікторія ЗІНЧУК.
Зачинені навчальні заклади та сфера послуг, патрулі на вулицях, суворі транспортні обмеження і люди у медичних масках – в таких умовах ми живемо уже четвертий тиждень. 
Україна була однією з останніх країн в Європі, де з'явився коронавірус, тому карантин запроваджено саме вчасно: аби Італія чи Іспанія не повторилися у нас, влада запровадила режим надзвичайної ситуації. Однак ставлення до введених заходів в нашому суспільстві досить різне.
– Страшно, адже вірус можна легко підхопити, – каже одна моя знайома. – Ну, помиєш ти добре з вулиці руки, не торкаєшся ними обличчя надворі. А мобільний телефон? Ми ж підносимо його до вуха й на вулиці також руками, якими перед тим відкривали двері магазину, трималися за поручні в автобусі, розраховувалися готівкою.     
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 391
Читати далі
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025